Розвиток системи освіти в німців на півдні України 1789–1938 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток системи освіти в німців на півдні України 1789-1938 рр.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Освіта завжди виконувала важливу роль у житті людей, визначала рівень їх духовного розвитку. Історія школи будь-якої етнічної групи повинна викликати інтерес у дослідників у зв'язку з глибоким впливом, який вона справляє на розвиток народу. Німецька школа у Російській імперії та СРСР, яка за час свого існування пережила злети й падіння, яку то закривали й забороняли, то знову відкривали й забороняли, сьогодні намагаються відродити ентузіасти - нащадки німців-колоністів, що живуть в Україні.

Тому спроби відродження ними національної системи освіти набула актуальності. У той же час німецька система освіти, яка склалася у колоністів Півдня України, мало досліджена. Відомо, що, у зв'язку із депортацією, вивчення цього питання було практично неможливе у роки радянської влади, а ті поодинокі праці, які з'являлися, мали тенденційний характер. Із проголошенням незалежності України відроджується інтерес до історії численних етнічних груп, що проживають на території країни, зокрема до історії й культури німців Півдня України.

Варто підкреслити, що термін «німці» є збірним: під ним мається на увазі населення Півдня України, яке розмовляло німецькою мовою. До його складу входили не лише німці, але й австрійці, швейцарці та інші. За релігійною ознакою виділялися лютерани, меноніти та католики. Саме тому в дисертації вживається узагальнюючий термін - німці, або німецьке населення, для представників вихідців із німецькомовних країн Європи, що наприкінці XVIII-XIX ст. прибули на Південь України на запрошення російського уряду й заснували тут свої поселення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, тематиками. Дисертація виконана в рамках програми 0103V008793 «Історичне дослідження міжнаціональних та міжконфесійних відносин у Криму» Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України. Тема була затверджена на засіданні кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Об'єктом дослідження є система народної освіти німецькомовного населення Російської імперії та СРСР наприкінці XVIII - 30-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження виступає створена німцями на Півдні України система освіти.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1789-1938 рр., тобто з моменту заснування перших німецьких шкіл і до їх ліквідації.

Територіальні межі дослідження охоплюють Катеринославську, Таврійську й Херсонську губернію, що нині складають - Одеську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську, Запорізьку, частину районів Донецької області й Автономну Республіку Крим.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному вивчені процесу становлення й діяльності німецької системи освіти на Півдні України в 1789-1938 рр.

Для досягнення мети розв'язувалися такі завдання:

вивчена наявна наукова історична література;

проведено всебічний аналіз опублікованих і неопублікованих джерел;

висвітлено особливості становлення та розвиток системи освіти в німецьких поселеннях Півдня України в 1789-1881 рр.;

з'ясовано місце німецької школи у відомстві Міністерства народної освіти 1881-1914 рр.;

розглянуто зміни у системі німецької освіти на Півдні України в 1914-1938 рр.;

узагальнено процес виникнення й етапи розвитку педагогічних училищ у німців Півдня України та механізм їхньої діяльності;

охарактеризовано діяльність жіночих навчальних закладів, створених німцями наприкінці XIX - у першій третині ХХ ст.;

досліджено процес становлення й розвитку професійних навчальних закладів для підготовки фахівців сільського господарства та промисловості;

показано, як відбувався процес навчання глухонімих дітей у німецьких школах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні було зроблено спробу комплексного дослідження системи німецької освіти на Півдні України.

Вперше було висвітлено цілу низку питань, що стосувалися цієї тематики:

Охарактеризовано історію розвитку німецької системи освіти на Півдні України з моменту їх появи і до ліквідації.

Виявлено способи утримання навчальних закладів.

Розкрито роль держави в розвитку системи освіти в німців на Півдні України.

Дана оцінка місцю духовенства в розповсюджені освіти серед німців регіону.

Висвітлено підготовку педагогічного персоналу для німецької школи.

Відтворено процес створення та діяльності навчальних закладів для жінок, глухонімих дітей, а також підготовки професійних кадрів.

До наукового обігу введені неопубліковані раніше документи, що стосуються історії німців та їх навчальних закладів.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані при написані узагальнюючих праць з історії України, історії педагогіки, для спецкурсів з історії південного регіону країни, у лекціях та семінарах у вищих і середніх навчальних закладах, а також у німецьких недільних школах.

Апробація результатів дослідження. Окремі аспекти дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в опублікованих статтях, на засіданнях міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях: Міжнародній студентській науковій конференції «Історія очима молодих дослідників» (Донецьк, 1999 р.); А.І. Маркевич. Перші Таврійські міжнародні наукові читання (Сімферополь, 2000 р.); Других Таврійських наукових читаннях, присвячених 80-річчю Центрального музею Тавриди (Сімферополь, 2001 р.); VIII Міжнародній науковій історико-правовій конференції «Юридична біографістика: історія, сучасність та перспектива» (Феодосія, 2002 р.); VIII Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська періодика: історія та сучасність (Львів, 2003 р.)»; Міжнародній науковій конференції «Історія німецької колонізації в Криму і на півдні України в XIX-ХХ ст. до 200-літнього ювілею заснування німецьких колоній у Криму» (Судак, 2004 р.); II Міжнародній науковій конференції «Причорномор'я, Крим, Русь в історії та культурі» (Судак, 2004 р.); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів та студентів Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферополь, 2003, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в 7 публікаціях, 3 з яких розміщено у фахових виданнях.

Структура дисертації. Виходячи з мети і завдань дослідження, дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (346 позицій), одного додатку. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 245 сторінок, із них основного тексту 164 сторінки.

Основний зміст дисертації

освіта німецький міністерство навчальний

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено хронологічні та територіальні межі, мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, вказується наукова новизна та практичне значення дослідження, наведено відомості про апробації результатів роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерела та методологія і методика дослідження» розглядається ступінь наукової розробки теми дисертації та її джерельна база.

Наявну історіографію слід розділити на чотири основні групи: дорадянську, радянську, сучасну вітчизняну та іноземну.

Серед перших хто звернув увагу на стан німецької школи в Російській імперії були А. Клаус, А. Веліцин, П.В. Каменський. Їхні роботи присвячувалися більш широким питанням розвитку німецькомовної меншини, але окрема увага приділялася і певним питанням розвитку просвіти. Зокрема А. Клаус показав місце духовенства у розвитку освіти в німців Російської імперії, а П.В. Каменський навів дані стосовно розвитку освіти у німців Катеринославської губернії.

Із наближенням і в роки Першої світової війни активізувалось видання літератури присвяченої німецькому питанню. Серед них треба звернути увагу на доробок А.П. Ліпранда, А. Реннікова, С. Шелухіна, І. Сергєєва. Одночасно варто сказати, що праці цих авторів носять шовіністичний та яскраво антинімецький характер. У 1915 р. вийшла друком робота П. Луппова, в якій досліджувався стан системи початкової освіти у німців Російської імперії, наведені також законодавчі акти влади, які регламентували діяльність школи. Автор ґрунтуючись на статистичних даних, наводить відомості стосовно кількості навчальних закладів, учнів і педагогічний персонал. На жаль шовіністичні настрої, що вирували у суспільстві, також вплинули на позицію П. Луппова.

Необхідно відзначити, що в роки І Світової війни вийшли друком праці, які висвітлювали історію німецької системи освіти з інших, позитивних, об'єктивних позицій. У своїх роботах цінні свідчення стосовно розвитку шкільної справи у німців Півдня України навели Я. Дітц, С. Бондар, Я. Штах, К. Лінденман.

Окрему групу дослідників складають власне німці-колоністи. Наприклад, Д. Епп, у 1889 р. надрукував книгу присвячену історії заселення та життя менонітів у Хортицькому окрузі. На жаль, автор у своїй роботі обмежувався даними Катеринославської губернії. Пізніше, у 1893 р. А. Нейфельд розглянув історію Хортицького центрального училища де навів унікальні матеріали по історії створення та діяльності цього навчального закладу. На початку ХХ ст. пастор Я. Штах у своїй праці серед багатьох питань висвітлив і становище початкової школи в німецьких колоніях. Зокрема він, як і його попередники, звернув увагу на труднощі у системі освіти у перші десятиріччя її існування на Півдні України. У 1911 р. П.М. Фрізен написав фундаментальну роботу, в якій розглянув історію менонітів Російської імперії. Автор вперше дослідив розвиток системи освіти серед менонітів, показав діяльність центральних училищ і Тізької школи для глухонімих дітей. У 1914 р. К. Келлер опублікував книгу де висвітлив розвиток освіти в католицьких колоніях. Він вперше розглянув діяльність католицького центрального училища, а також жіночого навчального закладу.

Отже, у роботах, що вийшли друком у дорадянський період питання історії розвитку системи освіти у німецьких колоніях Півдня України носило епізодичний і не систематичний характер. Вони обмежувалися або хронологічно, або регіонально, або тематично.

Значно біднішою була радянська історіографія. Значна частина праць, що вийшли друком у міжвоєнний період, присвячена проблемам розвитку німецької системи освіти в умовах радянського будівництва. Недоліком цих опублікованих робіт є те, що їх автори, не робили аналізу стану системи освіти, а лише констатували її становище. У той же час, з кінця 1920-х років, запанував вульгарно-соціологічний погляд в оцінці стану німецьких шкіл в Україні. Так, на початку 1930-х років вийшли друком праці А. Рейнмаруса та Г. Фрізена, які носили відверто атеїстичний характер і під цим кутом зору висвітлювалися навчальні заклади німців Півдня України.

З початком Великої Вітчизняної війни дослідження, присвячені проблемам німецької етнічної групи в Україні, були на довгі роки згорнуті. Лише наприкінці 1950-х - на початку 1960-х років почали видаватися праці, в яких автори торкалися окремих питань історії німецьких колоністів. Роботи таких вчених як В. Крестьяніков, Є. Дружиніна, А. Кабузан, А. Іпатов, на жаль, система освіти не знайшли в них належного висвітлення

У 1990 р. І.М. Кулинич опублікував статтю, присвячену німецьким колоніям. Але автор лише побіжно торкнувся питань, пов'язаних з розвитком освіти. Однак, саме ця праця фактично відновила інтерес українських дослідників до німецької проблематики.

Отже, треба сказати, що радянська історіографія через низку, насамперед ідеологічних проблем, не спромоглася створити комплексну та об'єктивну роботу, яка б висвічувала історію розвитку народної освіти німців Півдня України.

На сучасному етапі розвитку історичної науки питання минулого німецької школи, досліджує Е.Г. Пліська-Зебольд. Авторка одна із перших у вітчизняній історіографії звернула увагу на проблему функціонування товариств для розвитку системи освіти у німців.

У 1994 р. С.Г. Кащенко у своїй статті приділив увагу стану німецької школи. Зокрема, була простежена ситуація стану викладання державної мови. У 1994 Є.Б. Євтух і Б.В. Чирко у своїй монографії акцентували увагу на трагічну долю навчальних закладів після згортання непу.

У 1995 р. вийшла друком монографія І.М. Кулинича і Н.В. Кривець. У цій роботі поряд з багатьма іншими проблемами поверхово висвітлюється становище німецької школи. Автори вперше ввели до наукового обігу значний пласт раніше невідомих матеріалів стосовно стану німецької системи освіти у 20 - 30-ті рр. ХХ ст. Не вирізняються ґрунтовністю дослідження роботи Л.І. Дайнеко, видана в 1995 р. У 1996 р. вийшла стаття Л.С. Тутик. Але авторка обмежилася лише аналізом відносин між церковними служителями і школою. Відомості з історії німецької школи зустрічаються в роботах Л. Якубової, О. Войналовича.

Значний доробок в дослідженні питання розвитку системи освіти в німців України здійснено С. Бобильовою. Авторка простежує основні етапи в історії розвитку освіти в німецьких колоніях Півдня України, але на жаль вона у своїх роботах не приділила гідної уваги таким питанням, як розвиток жіночих навчальних закладів та училищ для навчання глухонімих дітей.

Історію німецької школи досліджували такі вчені, як В.Ю. Ганкевич, Н.В. Осташева, В. Липинський, Г.М Кондратюк, О.В. Замуруйцев, В.І. Резнік, С.П. Шевчук, В.В. Вдовенко. В них розглядаються окремі аспекти розвитку духовності та просвіти серед німців України у різні періоди.

Значний внесок у розробку проблеми розвитку освіти зробила І.В. Черказьянова. Авторка у своїх працях дослідила історію шкільної справи у німців Сибіру, але одночасно порушує питання, які торкаються в цілому стану освіти у німців Російській імперії. Наприклад, І.В. Черказьянова вперше звернула увагу на питання стану німецької освіти в роки I Світової війни.

Заслуговують на увагу праці С.І. Очеретянко. Авторка вперше здійснила спробу комплексного дослідження розвитку німецької школи на Півдні України у радянський період. На жаль, С.І. Очеретянко досить поверхнево розглянула стан освіти у дорадянський період, а також не включила до свого дослідження матеріали стосовно німецької школи Кримської АРСР.

Слід відзначити, що останнім часом активізувалося вивчення проблем німецької школи Півдня України про що свідчать дисертаційні роботи І.С. Міронової; В.Л. Борисова, К.С. Лях.

Отже, сучасна вітчизняна наука зробила помітний внесок в опрацювання теми. Але вона тільки стоїть на початку шляху вивчення історії народної освіти національних менших України, особливо тих, які зазнали депортації за комуністичного режиму.

Окремі питання розвитку німецької національної меншини, її освітніх закладів в Російської імперії та СРСР розглядали іноземні дослідники. Зрозуміло, що головним недоліком цих робіт є відсутність архівних матеріалів, які були їм не доступні. Так, наприклад, у 1929 р. вийшла стаття П. Брауна в якій здійснено аналіз розвитку системи освіти в менонітських колоніях у дорадянський період, акцентується увага на діяльності Сільськогосподарського союзу і його лідера видатного просвітителя Йогана Корніса. В журналі «Heimatbucher der Deutschen aus Russland» були надруковані статі А. Мауха, О. Лебтага, К. Штампа, які присвячені окремим питанням розвитку системи освіти в німців Півдня України. У 1957 р. вийшла робота Х. Герца. Автор розглянув історію менонітського населення Криму й навів коротку характеристику стану освіти. Велике значення для вивчення історії розвитку освіти мають статті, вміщені в Менонітській енциклопедії, яка вийшла друком у 1956 р. у США. Вони присвячені загалом системі освіти, що склалася на Півдні України. Заслуговують уваги роботи М. Дюрксена, К. Штампа, Я. Урру, у яких досліджено окремі питання історії німецької школи.

Таким чином, дослідники приділили певну увагу розвитку німецької освіти, але на сьогоднішній день у вітчизняній та іноземній історіографії ще не проведено комплексного дослідження, присвяченого становленню, розвитку й ліквідації німецької системи освіти на Півдні України.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять різноманітні документи й матеріали, які умовно варто розділити на такі групи.

Матеріали офіційного діловодства (законодавчі акти, статути навчальних закладів, документи надруковані у «Циркулярах по управлінню Одеським навчальним округом», звіти Дирекції народних училищ Таврійської, Херсонської та Катеринославської губернії, а також німецьких навчальних закладів).

Статистичні матеріали (різні огляди по губерніям про стан освіти серед німців де наводяться данні про кількість шкіл, учнів, результати першого Всеросійського перепису).

Постанови земських органів, у яких публікувалися матеріали стосовно фінансування центральних училищ.

Періодична преса. Серед найбільш важливих необхідно виділити німецькомовну пресу «Der Friedenstimme», «Der Landwird». Значний пласт матеріалу містить регіональна і місцева преса, а саме: «Одесский вестник», «Салгир», «Крым», «Крымский вестник».

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження складають документи і матеріали 14 архівних фондів державних архівів Автономної Республіки Крим, Одеської та Запорізької областей, а також Російського державного історичного архіву.

Таким чином, джерельна база дисертації цілком достатня, щоб провести всебічне комплексне дослідження обраної теми.

Третій параграф має назву «Методологія і методика дослідження». У даному досліджені були застосовані загальнонаукові методи (герменевтики, аналізу, евристики й опису); конкретно-історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-типологічний); міждисциплінарні (соціально-психологічний, релігійно-естетичний, статистичний, математичний).

У другому розділі дисертації «Становлення і розвиток початкової системи освіти в німецьких колоніях Півдня України 1789-1938 рр.» досліджується історія виникнення, розвитку та ліквідації німецької школи на півдні України. Цей розділ складається із трьох параграфів.

У першому параграфі «Виникнення та розвиток школи в німців у 1789-1881 рр.» розглядається період становлення та розвитку німецької початкової школи на Півдні України у відомстві міністерства державного майна й МВС.

Німці, переселившись на Південь України, перенесли на нове місце власну систему освіти, що була сформована, ще задовго до міграції цей край. Серед прав і обов'язків було право управляти шкільною справою; контролювати відвідування всіма дітьми навчальних закладів й забезпечувати тісний зв'язок школи з громадою.

Створюючи колонію колоністи одночасно дбали про відкриття навчального закладу, саме тому є підстави стверджувати, що розвиток освіти у німців розпочався з моменту заснування перших колоній.

Система освіти знаходилась під контролем духівництва, що регламентувалося указом від 1819 р., а також правилами 1840 р. Керуючись цими законами, духівництво лютеран і католиків здійснювало управління навчальним процесом до моменту передачі шкіл у відомство МНП, тобто до 1881 р.

На відміну від лютеран і католиків система управління менонітськими школами була іншою. Особливу роль у функціонуванні цих навчальних закладів відіграло їх підпорядкування в 1843 р. Молочанському менонітському сільськогосподарському союзу, який очолював відомий просвітитель Й. Корніс. Саме йому довелося стати тією силою, яка спробувала поліпшити систему освіти серед менонітів Півдня України.

У результаті проведених Й. Корнісом та його однодумцями перетворень становище із станом освіти значно покращилось. У 1869 р. була створена Молочанська менонітська училищна рада, яка піклувалася організацією шкільної освіти в німецьких школах, наймала і звільняла вчителів. Для більш ефективного управління було створено філії у Херсонській та Катеринославській губерніях.

Кількість навчальних закладів змінювалася в залежності від кількості колоній. Так, у 1830 р. було 92 школи на Півдні України. Але вже через 50 років (у 1880 р.) тільки у Таврійській губернії їх нараховувалося 145; Херсонській - 103; Катеринославській - 89.

На момент передачі німецьких шкіл у відомство МНП фактично їхнім управлінням займалося лютеранське і католицьке духовенство, а менонітські училища функціонували у віданні Молочанської менонітської училищної ради. Крім того, була створена розгалужена мережа навчальних закладів, що надало можливість доступності освіти.

У другому параграфі «Розвиток німецької початкової школи в 1881-1914 рр.» досліджується процес передачі і розвитку навчальних закладів у віданні МНП.

Чиновники МНП, насамперед, виявили кількість навчальних закладів і спробували уніфікувати систему їхнього функціонування та управління. Необхідно відзначити, що духівництво виступало за консервацію попереднього стану освіти. У той же час керівництво навчального округу спрямувало всі свої зусилля на ведення викладання всіх предметів російською (державною) мовою, за винятком Закону Божого і власне німецької. У результаті, в 1888 р. МНП вийшло з пропозицією реформування системи освіти, що закінчилося створенням, поряд з однокласними училищами, шкіл грамот. Не менш важливим стало вирішення питання призначення вчителів. Ним займалися керівники навчальних округів. Німці мали право лише рекомендувати кандидатуру. У результаті навчальні заклади забезпечувалась педагогами, які щонайменше були випускниками центральних училищ.

У зазначений період законотворча діяльність у мовному питанні, була не послідовною. Так, якщо у 1897 р. влада прийняла рішення викладати всі предмети російською (державною) мовою, за винятком Закону Божого й німецької, то вже у 1907 р. ситуація кардинально змінилася німці отримали право навчатися рідною мовою. Крім того, організовувалися педагогічні курси, які були спрямовані не тільки на вдосконалення знання педагогами російської (державної) мови, але й на вивчення методики викладання.

Не можна обійти увагою й факт на послідовне збільшення кількості навчальних закладів Півдня України, що насамперед було пов'язано із заснуванням нових дочірніх колоній. Завдяки конфесійності освіти до кінця XIX ст. німцям вдалося досягнути високих результатів у відсотку письменності населення.

Отже, перехід німецької системи освіти у відання МНП позитивно позначився на її розвитку. Незважаючи на видання законів, які стосувалися запровадження російської (державної) мови у навчальний процес, німецька школа продовжувала розвиватися. Це виявилося у збільшенні кількості навчальних закладів та підвищення професійного рівня вчителів. Тобто можна стверджувати, що 1881-1914 рр. були часом розквіту німецької системи освіти.

У третьому параграфі «Знищення німецької школи в 1914-1938 рр.» проаналізовано стан освіти в роки I Світової війни, а також в умовах радянської влади.

Із початком Першої світової війни відбулося обмеження прав німецької школи, що виявилося у звільнені значної кількості вчителів і ліквідації шкіл, здійснені навчального процесу російською (державною) мовою.

З перших же днів становлення радянської влади було звернуто увагу на стан національного питання. Особливо ретельно уряд країни підходив до проблеми поширення освіти. Саме школа була вибрана інструментом виховання нової радянської людини. Перш за все влада направила усі зусилля, щоб відокремити школу від релігії. В умовах, коли німецька система освіти склалася завдяки релігійним особливостям, і надалі перебувала в тісному зв'язку з церквою, діяльність радянського уряду не могла не викликати опору. В той же час проведення в життя ідей політики коренізації дало змогу німецькій молоді навчатися рідною мовою. Упровадження в школу комуністичного світогляду здійснювалося через педагогічний персонал. Для втілення цих ідей були обрані педагогічні курси, які, замість навчання методиці викладання, практично займалися політичною підготовкою вчителів. На жаль, національне відродження тривало недовго. Згортання непу і формування тоталітарної держави призвели до остаточного знищення німецької національної школи.

Таким чином, з початком Першої світової війни відбувався поступовий занепад німецької системи освіти на Півдні України, а із зміцненням тоталітарного режиму більшість національних меншин України, у тому числі й німці, були позбавлені можливості навчання рідною мовою.

У третьому розділі дисертації «Підготовка педагогічних кадрів для німецьких навчальних закладів на Півдні України» аналізуються особливості створення та діяльності навчальних закладів для підготовки педагогів, передумови їх відкриття, мережа розповсюдження, навчальні програми, кількість учнів, питання фінансування, а також розвиток в умовах радянської влади. Розділ складається із двох параграфів.

У першому параграфі «Створення та діяльність навчальних закладів для підготовки педагогічних кадрів для німецьких навчальних закладів Півдня України» висвітлюється процес створення, поширення та ліквідації мережі навчальних закладів для підготовки педагогічних кадрів.

Заснувавши колонії і одночасно з ними школи, німці зіткнулися з однією з головних проблем - відсутністю спеціально підготовленого педагогічного персоналу.

З поліпшенням матеріального стану переселенців проблема браку вчителів дедалі частіше обговорювалася серед прогресивно налаштованої частини колоністів. За ініціативи Й. Корніса і «Шкільного союзу» у 1821 р. в колонії Орлов Бердянського повіту Таврійської губернії меноніти відкрили перший навчальний заклад для підготовки вчителів.

У динаміці створення центральних училищ простежується три періоди. Перший розпочався з відкриттям у 1821 р. Орловського училища і закінчився створенням у 1846 р. Пришибського училища. Другий припадає на 1869 р., коли було засновано Гросс-Лібентальське центральне училище й продовжувався до 1912 р. коли було відкрито училище в Павлівці. Третій період припадає на 1914-1938 рр. Початок I Світової війни призвів до поступової ліквідації центральних училищ, а із остаточним становленням радянської влади на Півдні України відбувся процес заміни центральних училищ на середні школи, але на базі деяких були відкриті педагогічні технікуми. Варто зазначити, що у 1934 р. німцям вдалося відкрити педагогічний інститут в. Одесі, але існував він не довго. Остаточно навчальні заклади для підготовки вчителів було ліквідовано у 1938 р.

Таким чином, в історії розвитку центральних училищ можна виділити декілька характерних рис, а саме: вони відкривалися за приватною ініціативою німців; причинами створення центральних училищ було те, що батьки бажали дати своїм дітям більш грунтовну освіту на новій батьківщині. Крім того, навчальні заклади розміщувалися в місцях компактного проживання німців. Встановлення радянської влади призвело до перетворення більшості училищ на середні школи, що може свідчити про високий рівень цих закладів освіти. На жаль комуністичний режим не залишив без уваги педагогічні технікуми й Одеський німецький інститут: вони були ліквідовані.

У другому параграфі «Механізм функціонування педагогічних училищ на Півдні України» вивчається механізм функціонування, навчальні програми, стан педагогічного персоналу училищ, джерела фінансування, кількість учнів.

В центральні училища приймалися діти, що вже отримали освіту в церковно-парафіяльних школах і досягли 12-річного віку.

До програми включалися також додаткові предмети, які не мали місця в початковому училищі, наприклад, фізика або геометрія. Особливо варто наголосити на створенні педагогічних класів, завдяки яким відбувалась більш якісна підготовка вчителів. Необхідно відзначити, що на межі століть в училищах було зібрано кваліфікований педагогічний склад. Фінансування навчальних закладів розв'язувалося традиційно для всієї системи освіти, тобто шляхом грошової підтримки від громад і платні за навчання. Крім того, земські організації приймали участь у виділенні коштів. Акцентуючи увагу на кількості учнів, слід констатувати факт їх зростання до початку Першої світової війни. З цього року намічається різке скорочення кількості дітей, що пов'язано з антинімецькою кампанією.

Створивши центральні училища, німці тим самим змогли розв'язати проблему підготовки для своїх початкових шкіл національних педагогічних кадрів на місцях, яким були близькі проблеми школи. Крім того, отримані випускниками знання дозволяли їм продовжити свою освіту у середніх, а по закінченню у вищих навчальних закладах.

Четвертий розділ дисертації «Створення та функціонування спеціалізованих навчальних закладів німців Півдня України» розглядає училища створені для навчання дівчат, глухонімих дітей, а також направлені на підготовку професійних кадрів. Розділ складається із трьох параграфів.

У першому параграфі «Навчальні заклади для жінок у німців Півдня України наприкінці XIX - на початку ХХ ст.» аналізується проблема створення та поширення мережі училищ для навчання дівчат.

Наприкінці XIX - на початку ХХ ст. у системі освіти німців сформувався новий тип навчальних закладів - жіночі училища. Їх поява передусім пов'язана з бажанням батьків дати дівчатам грунтовнішу освіту. Особлива увага приділялася урокам праці.

У 1888 р. меноніти відкрили перше училище для навчання дівчат у колонії Гальбштадт Бердянського повіту Таврійської губернії. До початку Першої світової війни було створено: 7 менонітських, 3 лютеранських і 1 католицьке училище.

Жіночі училища зберігали традиційну конфесійність. Отримані знання в цих навчальних закладах давали змогу дівчатам згодом заробляти собі на життя, працюючи медсестрами, вчительками. Слід зазначити, що ці училища були дуже популярні, про що свідчить зростання їх кількості та чисельність учениць. Фінансування здійснювалося в основному за рахунок плати за навчання, а також надходжень від членів опікунського комітету кожного із училищ.

Створення жіночих навчальних закладів було прогресивним явищем. Воно сприяло виведенню жінок з розряду домогосподарок у повноцінні члени суспільства.

У другому параграфі «Професійні навчальні заклади у німців Півдня України на початку ХХ ст.» проаналізовано передумови створення професійних училищ, виявлено процес становлення і розвитку сільськогосподарського і комерційного навчального закладу.

Вперше здійснив спробу заснувати спеціальну сільськогосподарську школу Й. Корніс. Він у 1839 р. погодився брати на навчання дітей, українців, росіян та ногайців. У результаті діти навчалися німецькому типу господарювання.

У 1905 р. пастор Я. Штах виступив із ідеєю заснування сільськогосподарського училища, що і відкрили у 1907 р. Цього ж року в колонії Гальбштадт було створено комерційне училище. Виникнення цих навчальних закладів пов'язано з рівнем економічного розвитку, якого досягли німці на початок ХХ ст., що потребувало кваліфікованих працівників.

Організовані училища користувалися програмами середніх навчальних закладів. Завдяки своїй унікальності Ейгенфельдське і Гальбштадтське училища мали популярність не тільки серед жителів Таврійської губернії, але й зустрічалися й учні з інших регіонів Російської імперії. Питання функціонування цих навчальних закладів розв'язувалися традиційно для німецької школи. Фактично німці на початку ХХ ст. створили новий тип навчальних закладів, які за своєю програмою відповідали середньо-спеціальним училищам і були направлені на підготовку спеціалістів для промисловості та сільського господарства.

У третьому параграфі «Заснування і розвиток навчальних закладів для глухонімих дітей в німецьких колоніях Півдня України» вивчаються передумови й створення навчальних закладів для навчання глухонімих дітей, механізм їх функціонування, навчальна програма, кількість учнів.

Вперше ідею можливості навчання глухонімих дітей висловив Л. Катерфельд. У 1880 р. меноніти Гальбштадтської волості прийняли рішення про необхідність заснування спеціального училища такого типу й у 1885 р. воно було відкрито. У найближчі кілька років один за одним були відкриті навчальні заклади в колонії Вормс Одеського повіту Херсонської губернії та в колонії Пришиб Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

У зазначені училища приймалися діти віком від 8 до 12 років. Навчання було платним, а програма відповідала початковим школам. Серед предметів, які викладалися заслуговують уваги уроки праці. Отриманні на заняттях знання давали змогу по закінченню училища займатися різними ремеслами.

Унікальність навчальних закладів для глухонімих дітей обумовлена тим, що кількість учнів динамічно зростала із року в рік у тому числі й за рахунок представників інших національностей. Це було викликано професіоналізмом педагогічного складу. На жаль з початком Першої світової війни намітилось поступове зменшення чисельності учнів. Причина цього явища криється в погіршенні матеріального стану батьків учнів. Таким чином, війна стала руйнівним чинником у розвитку німецьких навчальних закладів і шкіл для глухонімих дітей зокрема.

У висновках дисертаційної роботи підсумовуються та узагальнюються результати дослідження.

Комплексне дослідження системи освіти, що склалася в німців Півдня України, показало, що вона перебувало на досить високому рівні і виконувала важливу роль у житті даної етнічної групи.

Результати дослідження показують, що система освіти була привнесена колоністами ще з Німеччини та бере свій початок з 1789 р. Поява шкіл на територіях, що заселялися, була закономірним процесом і зумовлювалась особливостями конфесійної належності. Організацією перших німецьких шкіл, будівництвом навчальних приміщень займалися сільські громади без участі держави. Вирішальну роль при створенні шкіл відігравало духівництво.

Реформи 60-70-х рр. XIX ст. примусили владу звернути пильнішу увагу на стан німецької школи. Незнання іноземцями російської (державної) мови стало головною причиною передачі німецьких шкіл у відання МНП, але реформування системи освіти, звелося лише до заборони наймати на роботу до школи іноземців і введення російської мови як обов'язкового предмету.

МНП робило багато зусиль для поширення знань російської мови серед педагогів. Одним з найефективніших напрямів для цього було проведення педагогічних курсів.

Початок Першої світової війни призвів до утисків німецької школи. Після революції радянська влада звернула серйозну увагу на проблему ліквідації неписьменності. Одночасно, більшовики спрямували всі зусилля на поширення комуністичних ідей серед німецького населення. Об'єктом цієї діяльності стала й школа. Робилося все, щоб розірвався зв'язок навчальних закладів із церквою і громадою. Результатом радянської політики стала повна ліквідація національних шкіл, а депортація німців взагалі поставила крапку в історії функціонування німецької освіти на Півдні України.

Важливе місце в системі німецької освіти відводилося вчителеві. Якщо в перші роки після переселення на Південь України цю посаду посідали всі бажаючі, то із зміцненням матеріального становища й розширенням мережі навчальних закладів виникало питання про необхідність підготовки професійних педагогів. Розв'язання цієї проблеми здійснювалося шляхом заснування у великих німецьких колоніях спеціальних навчальних закладів, які отримали назву - центральні училища. На початок ХХ ст. центральні училища функціонували в усіх місцях компактного проживання німців, що робило їх доступними для тих, хто бажав учитися. Тим самим можна стверджувати, що саме центральні училища стали осередками виховання місцевої національної інтелігенції, забезпечували збереження мови, культури, традицій.

Унікальним явищем у системі національної освіти того часу було існування жіночих училищ. Школи для навчання дівчат, що виникли наприкінці XIX ст., перетворилися на початку ХХ ст. на училища, які давали ґрунтовні знання в різних галузях. Випускниці могли працювати медсестрами, кравчинями, вести бухгалтерію й займатися педагогічною діяльністю. Останнє було рідкістю для німецької системи освіти дорадянського періоду.

Бурхливий економічний розвиток, який переживали німецькі колонії на початку ХХ ст., викликав необхідність створення професійних училищ для підготовки агрономів, промисловців, бухгалтерів. У дорадянський період було засновано два навчальні заклади: сільськогосподарський та комерційний. Ці училища були центрами підготовки фахівців і, судячи з даних про кількість учнів, мали велику популярність.

Свідченням гуманного ставлення колоністів до людини можуть бути навчальні заклади для навчання глухонімих дітей. При вивченні діяльності даних училищ було виявлено цілий комплекс заходів, спрямованих на поліпшення життєдіяльності людей з фізичними вадами.

У результаті необхідно підкреслити, що німецька школа пройшла тривалий шлях у своєму розвитку на території Півдня України. Саме завдяки її існуванню німці мали нагоду зберегти свою національну самоідентичність і розвиватися як етнос. Після приходу більшовиків до влади і зміцнення тоталітарного режиму був узятий курс на уніфікацію системи освіти та ліквідацію її національних ознак. Німецькі школи були ліквідовані більшовицьким режимом на Півдні України у 1938 р.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях

Задерейчук І.П. Особливості жіночої просвіти у німців - поселян // Міжнародна студентська наукова конференція «Історія очима молодих дослідників». - Донецьк, 1999. - Т. 1. - С. 84-87.

Задерейчук И.А. Центральные училища немцев поселян на территории Крымского полуострова в начале ХХ в. // А.И. Маркевич I Таврические международные научные чтения (Симферополь 19 мая 2000 г.). - Симферополь, 2000. - С. 80-83.

Задерейчук И.А. Усадьбы немцев-колонистов в Таврической губернии в XIX - начале ХХ вв. // Мир усадебной культуры. I Крымские международные научные чтения (22 - 24 мая 2000 г., Алупка): Материалы. - Симферополь, 2001. - С. 20-23.

Задерейчук И.А. Специализированные начальные учебные заведения в немецких поселениях Таврической губернии в конце XIX - начале ХХ вв. // II Таврические научные чтения, посвященные 80-летию Центрального музея Тавриды, г. Симферополь, 25 мая 2001 г. - Симферополь, 2002. - С. 97-99.

Задерейчук І.П. Законодавство Російської імперії у вирішенні питання німецької імміграції у другій половині XVIII - на початку XIX ст. // VIII історико-правова конференція «Юридична біографістика: історія, сучасність та перспектива» (15-18 вересня 2002 р. м. Феодосія). - Сімферополь, 2002. - С. 248-252.

Задерейчук И.А. Развитие народного образования в немецких колониях Крыма 1804 - начало ХХ в. // Культура народов Причерноморья. - 2003. - №37. - С. 208-213.

Задерейчук И.А. Распространение образования среди женской части меннонитского вероисповедания // Культура народов Причерноморья. - 2003. - №43. - С. 169-173.

Задерейчук И.А. Подготовка квалифицированных кадров для сельскохозяйственной отрасли в немецких колониях юга Украины в начале ХХ в. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Серия: История. - Симферополь, 2003. - Т.16. (55), №2. - С. 21-26.

Задерейчук І.П. Газета «Одесский вестник» як джерело з історії німецької народної школи Півдня України XIX - початку ХХ ст. // Українська періодика: історія та сучасність. Доповіді та повідомлення VIII Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, Львів, 24-26 жовтня 2003 р. - Львів, 2003. - С. 219-222.

Задерейчук И.А. Становление и развитие немецкой системы просвещения в немецких колониях Феодосийского уезда в XIX - начале ХХ в // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре: Материалы II Судакской международной конференции 12-16 сентября 2004. - Киев-Судак, 2004. - С. 93-99.

Размещено на Allbest.ru