Соціально-економічний, суспільний та культурний розвиток Північної Бессарабії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічний, суспільний та культурний розвиток Північної Бессарабії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Середина ХІХ ст. позначилася суттєвими змінами у житті багатьох регіонів Європи. Переможна хода капіталістичних відносин диктувала нові правила для країн, де ще зберігалися феодальні або напівфеодальні відносини. Однією з таких держав залишалася Російська імперія, де на початку другої половини ХІХ ст. було проведено низку соціально-економічних реформ. Бессарабії, що входила до складу імперії з 1812 р., був притаманний особливий розвиток як у дореформений, так і у пореформений період. Розглядаючи територію Бессарабії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., в ній можна побачити три умовні етнічні зони: Північ, Центр та Південь. Центральна Бессарабія - це «класична» молдавська територія, де народи національної меншості (росіяни, українці, євреї тощо) мешкали серед щільного оточення молдован. Українські селища тут були рідкістю, росіяни та євреї перебували передусім у містах та містечках. Південь Бессарабії - це надзвичайно етнічно строката територія, де мешкав великий конгломерат націй та народностей. Північ Бессарабії здавна була заселена переважно українцями. Саме цей регіон викликає нашу цікавість через українське «наповнення». Північній Бессарабії через низку причин національного, географічного та інших факторів був притаманний особливий розвиток, що значно відрізнявся від розвитку Наддніпрянської України та самої Бессарабської губернії (області).

Питання розвитку Північної Бессарабії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. є маловивченою та слабо дослідженою темою. Недостатньо розроблені не тільки окремі сторінки, але й цілі напрямки з історії краю. За часів радянської доби робилися спроби дослідження цього регіону, однак у виключно заідеологізованому ракурсі. Саме тому дослідження в цій царині мають відкрити нові «білі плями». Збереження ж status quo на цій ділянці історії українськими дослідниками загрожує фактичному переданню історії Північної Бессарабії «на відкуп» іноземним вченим. До сьогоднішнього часу на території Північної Бессарабії - України та частково Молдови продовжують пліч-о-пліч проживати українці з молдованами. Дослідження історії їх спільного проживання дає матеріал для розуміння сучасних міжнаціональних відносин. Вивчення минулого краю дає можливість належно оцінити постреформаційні процеси у контексті всієї історії Російської імперії, здобути цікавий матеріал для краєзнавчого пізнання регіону. Вивчення земських установ краю дає реальний приклад діяльності для сучасних органів українського місцевого самоврядування, поштовх до їх реформування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича відповідно до науково-дослідної теми «Актуальні питання історії, історіографії та культури України ХVІІ - ХХ ст.» (реєстраційний номер 0199U001874).

Мета і завдання дослідження. На основі опрацьованих джерел та літератури автор поставив перед собою мету: проаналізувати досягнення соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного життя Північної Бессарабії як окремого регіону в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Відповідно до мети перед автором постали такі завдання:

- вивчити ступінь наукового опрацювання теми;

- встановити повноту дослідження актуальних питань;

- проаналізувати національний, соціальний та релігійний склад населення регіону;

- дослідити процес впровадження аграрної реформи 1868 року на території Північної Бессарабії;

- охарактеризувати розвиток сільського господарства та промисловості краю у пореформений період;

- з'ясувати динаміку змін землеволодіння;

- простежити розвиток місцевого самоврядування;

- проаналізувати суспільно-політичні процеси в Північній Бессарабії у другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст.;

- прослідкувати хід та наслідки революції 1905-1907 рр. на північно-бессарабських землях;

- простежити розвиток різних шкільних систем на теренах Північної Бессарабії;

- охарактеризувати стан та розвиток системи охорони здоров'я краю.

Об'єктом дослідження є Північна Бессарабія у другій половині ХІХ - поч. ХХ ст.

Предметом дослідження стали соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток краю, стан культури, освіти, охорони здоров'я у зазначений період.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є принципи історичного аналізу та наукової об'єктивності, що ґрунтуються на пріоритеті документованих фактів. Використовувалися також предметно-хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів. Для глибшого вивчення застосовувалися і такі методи, як дослідницький, частково-пошуковий, проблемно-тематичний, та метод комплексного аналізу фактів і джерел.

Хронологічні рамки дослідження - це друга половина ХІХ - поч. ХХ ст. Нижня межа зумовлена початком впровадження у Бессарабії буржуазних реформ, які дали могутній поштовх для розвитку краю, верхня - початком Першої світової війни, яка цей розвиток призупинила.

Територіальні межі дослідження - Північна Бессарабія, територія заселена переважно українським населенням. До неї слід віднести передусім Хотинський повіт, а також частково - Сорокський та Бєльцьський повіти. Означення північної частини губернії (до 1873 р. - області) сучасниками робилося у декількох значеннях: адміністративно-територіальному та історико-етнічному. У першому випадку застосовувався термін «північна зона» або «північні повіти» - тут йшлося про Хотинський, Сорокський та Бєльцьський повіти. Разом з тим, можна побачити, що два останніх повіти займають вагому частину центральної Бессарабії. Крім того, цей термін застосовувався у більш вузькому значенні земель, що були заселені переважно українським населенням. Цьому надзвичайно сприяв факт існування Хотинської райї - колишньої турецької провінції, населення якої відзначалося відмінністю в очах решти бессарабців. Недаремно українців Північної Бессарабії називали «райками» або «райлянами». Таким чином, населення краю усвідомлювало себе належним до особливої територіальної спільноти, що мала свою соціокультурну специфіку. Отже, термін «Північна Бессарабія» слід розглядати як умовну назву північної території Бессарабської губернії, де компактно проживали українці, і яка не має чіткого адміністративного кордону. Для вивчення цього регіону слід використати відомості по Хотинському та частково Сорокському і Бєльцьському повітах. Не можна не визнати того факту, що більшість українців губернії (області) мешкали саме у північному Хотинському повіті. Тому більша частина дослідження базується на даних з цієї адміністративної одиниці.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою роботою, присвяченою системному дослідженню Північної Бессарабії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Використовуючи неопубліковані документи з різноманітних джерел, на основі нових методологічних засад, автор подає цілісну картину розвитку суспільного та політичного руху Північної Бессарабії. Долаючи ідеологічні штампи, з неупереджених позицій відображено хід революції 1905-1907 рр. на північнобессарабських землях та її наслідки. Охарактеризовано раніше не вивчений розвиток освіти та медицини регіону. Автор досліджує національний, соціальний та релігійний склад населення, висвітлює процес розвитку економіки краю, простежує процес зародження та діяльності органів місцевого самоврядування. В дисертації вперше подається динаміка змін характеру землеволодіння краю, на основі нових джерел висвітлюється питання формування та діяльності органів земського самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, підручників і науково-методичних посібників з краєзнавства, лекційних курсів, спецкурсів тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-методичних семінарах кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Окремі положення викладені та обговорені у виступах на ІХ (Москва, 2002) та ХІ Міжнародних міждисциплінарних конференціях по іудаїці (Москва, 2004), науково-практичній конференції «Джерела з історії Хотина і Хотинщини» (Хотин, 2005).

Публікації. Результати наукових пошуків викладено у 4 публікаціях автора, з них 3 у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 10 параграфів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи 243 сторінки (у т.ч. основний текст - 184 стор.), список використаних джерел та літератури складається з 333 найменувань.

Основний зміст дисертації

соціальний регіон культурний бесарабія

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено територіальні та хронологічні межі, визначено об'єкт, предмет, мету й основні завдання, методологічні засади, методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» проведено аналіз стану наукової розробки теми, охарактеризовано джерела, що використовуються для вирішення поставлених завдань.

Опрацювавши в ході підготовки дисертації історіографічні надбання з означеної проблеми, автор для більш раціональної їх характеристики умовно поділив наявну літературу на кілька груп: дореволюційну, радянської доби та сучасну.

Одними з найбільш інформативних праць дореволюційної доби є роботи К.Єрмолинського, Л. Берга, Б. Веселовського. Вони характеризуються присутністю великої кількості змістовної інформації з різних аспектів соціально-економічного життя. Їх недоліком є відсутність чіткої систематичності та певна статистична заплутаність. Серед іншої дореволюційної літератури, що була використана під час дослідження, слід назвати праці М. Боіовича, А. Новікова, К. Равинського, В. Скалона та інших.

Безумовного поштовху вивченню історії Північної Бессарабії ХІХ - поч. ХХ ст. надала радянська історіографія, яка завдяки плеяді талановитих учених зробила величезний крок у дослідженні минулого Бессарабії. Змістовні монографії Я. Гросула, І. Будака, М. Бабілунги, В. Жукова, І. Анцупова являють собою якісні праці з економічної історії Бессарабії; В. Зеленчука та В Кабузана - з етнодемографії. Інформативними є праці О. Андруса, О. Бабія, що досліджували культурну історію Бессарабії. Однак дослідження цих же вчених з суспільно-політичної історії краю є вкрай заполітизованими, а їх наукова цінність вкрай низька. Решта достатньо чисельної радянської історіографії, що використана у дисертації, торкається теми опосередковано, як правило, у загальноросійському контексті.

Серед сучасних істориків, які видали розвідки з означеної теми, слід відзначити О. Добржанського, В. Ботушанського, В. Степанова. У російській історичній науці на сьогодні з'явився величезний інтерес стосовно дореволюційної Росії, її устрою, суспільно-політичного та громадського життя, економіки тощо. Тому не є дивною поява величезної кількості цікавих наукових статей та монографій, присвячених періоду пізньої Російської імперії. У дослідженні використано праці російських вчених - В. Абрамова, Р. Крістіана, І. Сучкова, А. Верещагіна, М. Кривоноса, А. Савельєва, В. Галкіна, І. Кравцева та інших.

У процесі написання дисертації автором було використано широке коло документів з різноманітних закладів - Державного архіву Чернівецької області (далі - ДАЧО), Національного архіву республіки Молдова (далі - НАРМ), Центрального Державного історичного архіву у м. Києві (далі - ЦДІАК), Державного архіву Російської Федерації (далі - ДАРФ), фондів рідкісної книги Чернівецького краєзнавчого музею, бібліотеки Чернівецького національного університету, Національної бібліотеки Республіки Молдова, Державної бібліотеки РФ ім. В. Леніна.

Документи з ДАЧО представлено фондами Хотинської повітової земської управи, Хотинської міської думи, міського магістрату, волосних та селищних правлінь, з'їзду земських начальників, освітніх установ, Кишинівської консисторії тощо. За цими документами найкраще можна простежити соціально-економічний розвиток краю, динаміку зміни землеволодіння, історію органів місцевого самоуправління, розвиток освіти та медицини.

Вивчення суспільно-політичної історії Північної Бессарабії було би абсолютно неможливим без документів царської політичної поліції, спецслужб та правоохоронних органів. Вони містяться у Державному архіві Російської Федерації та частково в Національному архіві Республіки Молдова. Увагу автора привернула група документів ДАРФ з фондів Вищої розпорядчої комісії з охорони державного порядку та суспільного спокою, Департаменту поліції міністерства внутрішніх справ, Штабу Окремого корпусу жандармів, карного відділення І департаменту міністерства юстиції. Ці джерела містять аналітичні записки, матеріали спостережень та нагляду, доповідні про різноманітні організації та партії, звіти про боротьбу з революційним рухом, політичні справи тощо. З ДАРФ автором ще були використані окремі матеріали фондів чорносотенних організацій - Всеросійського Дубровінського Союзу Руського Народу та Руський Народний Союз ім. Михаїла Архангела. Матеріали декількох резонансних політичних злочинів, що були скоєні на території Північної Бессарабії, зберігаються також у фонді Одеської судової палати ЦДІАК.

У дисертації використано фонди НАРМ - Бессарабського губернського жандармського управління, Бессарабського губернського комітету, губернського правління, дворянського зібрання. Вони висвітлюють суспільно-політичні, економічні, міжнаціональні відносини губернії досліджуваного періоду.

Цінним джерелом стали звіти, фінансові документи та журнали засідань Бессарабського губернського земства, Хотинського, Бєльцьського та Сорокського повітових земств, що зберігаються у відділах рідкісної книги Російської державної бібліотеки ім. Леніна та Національній бібліотеці Республіки Молдова. Вони відображають поточний стан справ органів самоуправління, джерела їх фінансування, основні витрати, показують соціально-економічну ситуацію.

Серед інших джерел у роботі були використані Кишинівські Єпархіальні Відомості за 1875-1914 роки. Вони містять, окрім офіційно-державних новин та релігійної інформації, описи стану освіти у губернії, звіти різноманітних братств та благодійних товариств, присутні також статті, присвячені соціально-економічним проблемам населення.

Другий розділ «Соціально-економічне становище Північної Бессарабії» присвячений детальному аналізу національної, соціальної та релігійної складових регіону, розвитку господарства, діяльності земських установ, вирішенню найгостріших економічних проблем.

На основі перепису 1897 року та інших джерел автором підтверджується теза стосовно переважання на території Північної Бессарабії (53% населення Хотинського повіту, 16% Сорокського, 11,4% Бєльцьського) українського етносу, чисельність якого збільшувалася протягом ХІХ ст. Другою за чисельністю національністю, яка мешкала на теренах краю, були молдовани (24% населення Хотинського повіту). З інших етнічних груп на території регіону проживали євреї (15,6%), росіяни (5,7%), поляки (0,7%), білоруси (0,5%), німці, греки, цигани тощо.

Розвиток господарства Північної Бессарабії протікав у руслі життя всієї губернії, однак мав певні відмінності у порівнянні з центральними регіонами України. Незважаючи на впровадження аграрної реформи 1868 р., значна частина земельного фонду краю продовжувала перебувати у власності поміщиків та дворян. У досліджуваний період сільське господарство Північної Бессарабії вирощувало традиційні для регіону культури - насамперед кукурудзу, меншою мірою - ячмінь, жито та пшеницю. Інші культури мали другорядне значення. Особливого розвитку в регіоні набуло розведення великої рогатої худоби. Все більше вдосконалених знарядь праці на кшталт сівалок, жниварок, косарок, парових молотарок знаходили своє застосування у сільському господарстві краю.

Зміни у сільськогосподарському секторі проходили із зрушеннями у промисловості. Тільки з 1899 по 1912 рік сума оборотів фабрично-заводської промисловості Хотинського пов. зросла з 323 до 859 тис. крб. (у Сорокському пов. - з 71 тис. до 1 млн. крб., у Бєльцьському пов. - з 343 до 1,1 млн. крб.). Більша частина промислових об'єктів Північної Бессарабії являли собою невеличкі підприємства напівремісничого типу, де ручна праця ще переважала механізацію виробничих процесів. Більшість з них знаходилися у селах та містечках повітів і були пов'язані насамперед із переробкою сільськогосподарської продукції.

Значні зрушення у соціально-економічному житті Північної Бессарабії відбулися із запровадженням реформи місцевого самоврядування. Земські установи виступали ініціатором створення селянських товариств для купівлі землі, вони були також посередником між селянськими товариствами та землевласниками, банком. Оскільки фінансова спроможність більшості тогочасних селян була вкрай низькою, земство практично з перших днів свого існування намагалося створити у Північній Бессарабії низку ощадно-кредитних установ. На поч. ХХ ст. тільки у Хотинському повіті (не рахуючи Хотина та містечок) діяло 8 селянських банків, 7 кредитних кооперативів, потужна земська каса дрібного кредиту. У 1910-х рр. остання щороку видавала більше 10 тис. позичок сумою біля 800 тис. крб. для купівлі землі. На 1912 р. клієнтами земської каси були 72 селянські поземельні товариства. Завдяки земству у краї набув розвитку і консумариський рух, метою якого був захист прав споживачів шляхом організації спілок. У 1914 р. у Хотинському повіті діяло 25 споживчих товариств (у Сорокському - тільки 8). Земство розповсюджувало серед селян вдосконалені знаряддя праці та потрібне насіння по закупівельній ціні, влаштовувало чисельні злучні пункти, надавало в оренду сільськогосподарську техніку, організовувало відповідні агрономічні курси та читання.

У третьому розділі «Суспільно-політичні процеси у регіоні» розкривається та аналізується суспільно-політичний рух на теренах краю. Суспільно-політичні процеси у Північній Бессарабії розвивалися під впливом загальноімперських рухів та тенденцій, що були притаманні всій європейській території Росії. Значні потрясіння чекали на край у зв'язку із впровадженням аграрної реформи. Її проведення у Бессарабії 1868 р. не задовольнило прагнень селян мати землю, незважаючи навіть на те, що земельні наділи тут перевищували наділи в сусідніх губерніях України. Внаслідок цього у 1869-1872 рр. відбулися чисельні селянські заворушення. Ця ситуація, незважаючи на примарне заспокоєння на поч. 70-х рр. ХІХ ст. поглиблювала взаємну нелюбов та недовіру між селянами та землевласниками, а в умовах повільного вирішення аграрної проблеми ринковими методами ставала бомбою уповільненої дії, що була готова вибухнути за будь-якої кризи.

Значно пожвавлював суспільне життя Північної Бессарабії дворянський корпоративний рух, що знаходив своє вираження у боротьбі за місця у благородному зібранні, земських установах, міській думі. Дворяни губернії поділялися на угрупування (т.зв. «партії»), що вели запеклу боротьбу між собою. Однак така конкуренція мала і позитивні наслідки. На території регіону і більшої частини губернії довгий час безроздільно панувало угрупування, ядром якого була багаточисельна родина Крупенських. На кінець ХІХ - поч. ХХ ст. вони контролювали дворянські та земські збори у всіх повітах, окрім Акерманського та Оргієвського. Серед визначних представників Крупенських, вихідців з Північної Бессарабії, слід назвати Михайла Крупенського - губернського предводителя дворянства та старійшину родини; Павла Крупенського - Хотинського предводителя дворянства, депутата Держдуми ІІ - ІV скликання, найближчого соратника Столипіна та Коковцева; та Анатолія Крупенського - відомого царського дипломата, посла у багатьох європейських країнах.

Важливою категорією суспільно-політичного руху Північної Бессарабії, губернії та всієї імперії було єврейське населення. Ізоляція єврейства, життя за старими принципами, праця у чітко визначених, «традиційних» галузях господарства влаштовувало лише старе покоління громад. Молоді євреї під впливом просвітництва та нових віянь бажали увійти до загального соціуму, навчатися, вільно обирати місце в житті та професію. Однак тут на заваді стояло антиєврейське законодавство. Поставлене у такі межі, єврейство починає чітко реагувати на появу різних соціалістичних ідей, що могли змінити дану ситуацію. Таким чином, представники саме цієї національності складали більшість членів різних революційних організацій та осередків політичних партій у Північній Бессарабії.

Надзвичайно важливим фактором, який посилював пропаганду революційних ідей, було прикордонне розташування регіону. Північна Бессарабія була важливим пунктом пересилки нелегальної літератури вглиб Російської імперії, на що неодноразово вказували жандармські чини.

Внаслідок сукупності причин, на поч. ХХ ст. в імперії назріла революційна ситуація. З початком революційних подій у регіоні відбулися страйки, значно пожвавився політичний рух, виникло декілька нових політичних гуртків та осередків есерівського та більшовицького спрямування. Новий виток революційних подій чекав на край у 1906-1907 рр., коли подало голос село, яке до цього часу вважалося аполітичним та байдужим до оточуючих подій. Однак повільне вирішення аграрного питання, несправедливість розподілу землі та революційна агітація зробили свою справу. Всього в роки революції 1905-07 рр. на території Бессарабії сталося біля 130 випадків селянських заворушень, з них 12 - у Північній Бессарабії. Загалом, аграрні заворушення мали на меті добитися надання селянам землі з поміщицьких, рідше - монастирських та церковних володінь. Як правило, вони супроводжувалися колективною вирубкою лісу (який здебільшого належав дворянам), розгромом та підпалом поміщицьких маєтків, відмовою сплати податків тощо. Окремі випадки аграрних заворушень у регіоні мали місце і в 1908 р. У цей же час по регіону прокотилася хвиля пограбувань та експропріацій, які здійснювали групи анархістів-комуністів під гучною назвою «Чорний ворон». Небачені потрясіння, розгубленість влади під час революції, окрім активізації суспільно-політичного життя, принесли до Північної Бессарабії ще й хвилю злочинності, яка порушила патріархальний спокій краю. Ще одним наслідком революції у Північній Бессарабії стало панування у всіх виборних органах реакції. Дворянство та землевласники, налякані аграрним рухом, витіснили звідти всіх «лібералів» та «ненадійних». У цей же час розвивають свою діяльність чорносотенні організації. Перед початком війни 1914 р. у краї активно діяла Українська партія соціал-революціонерів.

У четвертому розділі «Розвиток освіти, культури та охорони здоров'я» проаналізований стан шкільництва на теренах краю на другу половину ХІХ ст., його розвиток до поч. Першої світової війни, висвітлено бібліотекарську справу, оцінено стан медицини та охорони здоров'я. До другої половини XIX ст. на території Північної Бессарабії фактично не існувало стабільної та постійної школи. Її розвиток у регіоні пов'язаний із реформуванням шкільної системи 1864 р. У краї склалося декілька освітніх систем: земська, церковнопарафіяльна, міністерська, приватна тощо. Однак найбільшого розповсюдження набула саме земська школа. З 70-х рр. ХІХ ст. у Хотинському повіті починається активний процес побудови земських училищ, і перед початком Світової війни їх нараховувалося тут 90 одиниць (у Сорокському пов. - 42, у Бєльцьському пов. - 33). Тоді ж земством активно розроблялося питання всеобучу, залучення всіх дітей шкільного віку до навчання, можливостей подолання неписьменності.

У 1884 р. в імперії запроваджуються церковнопарафіяльні школи (далі - ЦПШ), інститут яких активно розвивався і в Північній Бессарабії. На 1914 р. у Хотинському пов. діяло 78 ЦПШ різного рівня (у Сорокському - 61, у Бєльцьському - більше 50). Діяли в регіоні і нечисельні школи міністерства народної просвіти, що були більш поширені на решті території губернії. Завдяки значному відсотку єврейського населення, на території краю функціонували нелегальні школи грамоти та хедери - традиційні єврейські школи. Розвивалася і приватна освіта. Перед початком Першої світової війни у м. Хотині діяла жіноча (так само в м. Сороках) та була відкрита чоловіча гімназії. Разом з тим, поза школою ще залишалося дві третини дітей шкільного віку.

Розвитку освіти та культури сприяло розповсюдження друкованих носіїв інформації серед народу. У 1895 р. у Хотині було засновано публічну бібліотеку. На поч. ХХ ст. при земській управі у цьому ж місті відкривається «центральна вчительська бібліотека». При 45 земських школах Хотинського пов. були влаштовані бібліотеки для дорослих (у Сорокському пов. діяло 6 народних бібліотек) з випискою періодики. 27 вересня 1913 р. за рішенням земських зборів, при Хотинській управі було відкрито історико - археологічно - етнографічний з сільськогосподарським відділенням музей. Не була байдужа Північна Бессарабія і до інших культурних надбань цивілізації, зокрема до театру. Про міру його розвитку свідчить відкриття у 1909 р. у м. Хотині «Об'єднаного товариства любителів драматичного мистецтва». Ще до цього, у грудні 1906 р., також у Хотині була зареєстрована спілка «Хотинського літературно-драматичного гуртка». З 1899 р. місцевий гурток інтелігенції влаштовував аматорські спектаклі у народній чайній. Також у містечках регіону єврейською інтелігенцією засновувалися невеличкі літературні гуртки під загальною назвою «Ідеше кунст». У 1912 р. відбувається реєстрація Хотинського єврейського клубу.

Традиційна медицина та охорона здоров'я, як і багато інших надбань цивілізації, прийшли до Північної Бессарабії завдяки діяльності земських інституцій. Витрати на медицину довгі роки займали більшу частину земського бюджету. Повіти губернії були розбиті на медичні дільниці, персонал яких слідкував за станом здоров'я підопічного населення. До складу меддільниці входив лікар та декілька фельдшерів. На поч. ХХ ст. у Хотинському пов. діяло 10 меддільниць (у Сорокському пов. - 11, у Бєльцьському пов. - 8), де працював 51 медпрацівник (у Сорокському - 67). При всіх меддільницях функціонували приймальні відділення в середньому на 10 місць, при великих дільницях (Хотин, Бричани) працювали лікарні. Безумовно, такої мережі не вистачало, щоб достатньою мірою ефективно охопити все населення краю. Разом з тим, тільки у 1912 р. до земських медиків Хотинського пов. звернулося більше 130 тис. осіб.

У результаті проведеного дослідження автор прийшов до наступних висновків:

Північна Бессарабія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. являла собою регіон, переважно заселений українським населенням, де поруч проживала значна кількість молдован. Значну роль у житті краю відігравало достатньо чисельне єврейське населення, що мешкало передусім у містечках та великих селах. Нечисельні росіяни були представлені передусім чиновництвом. Решта національностей помітно не впливала на життя краю. Станова складова північнобессарабського суспільства була характерною для тогочасної Російської імперії - абсолютне переважання селян над іншими верствами. Релігійна палітра регіону включала переважаючу більшість православних віруючих, значно меншу - іудеїв, і зовсім не значну - католиків та старообрядців, представників інших конфесій.

Досліджуваний період - це достатньо складний та динамічний відрізок часу, який позначився суттєвими зрушеннями в економічному житті. Ще до 60-х рр. ХІХ ст. у Бессарабії були значно більш розвинуті капіталістичні відносини, ніж на решті території Росії. Однак навіть після реформи 1868 р. існувала невирішеність аграрного питання: половина орної землі, увесь ліс краю продовжував перебувати у власності нечисельного відсотка поміщиків. Повільний перехід землі до селян через купівлю-продаж не дозволяв зняти гостру соціальну напругу, таким чином, аграрне питання продовжувало слугувати джерелом нових конфліктів та потрясінь. При цьому слід враховувати значну густонаселеність регіону та відсутність достатньої кількості землі, як це було, наприклад, у Південній Бессарабії.

На теренах краю у пореформений період з'являється значна кількість дрібних підприємств. Окрім Зарожанського комплексу, всі вони не відзначалися потужністю та великими розмірами. Разом з тим, північнобессарабські повіти займали перші місця в губернії за промисловими показниками, в основному за рахунок ремісницького виробництва.

Значно змінилося життя краю після введення у Бессарабській області реформи місцевого самоуправління. Земству Північної Бессарабії належить надзвичайно важлива роль у розвитку багатьох напрямків соціально-економічного життя краю. Впродовж півстоліття земство було ядром, концентрацією розумових та інтелігентних сил регіону, воно докладало чимало зусиль для розвитку економіки, освіти, медицини, благоустрою, налагодження різних корисних земських служб.

Суспільно-політичний рух Північної Бессарабії у другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст. розвивався за рахунок трьох категорій населення: дворянства, єврейства та селянства. Його розвиток стимулювали зовнішні процеси: загальноросійські та українські політичні і визвольні рухи, революційні події у сусідніх державах тощо. Надзвичайно важливим фактором було прикордонне розташування краю, що сприяло поширенню на його території передових ідей, волелюбних настроїв, революційної літератури та осіб, які її розповсюджували, активістів різних партій та рухів.

Друга половина ХІХ - поч. ХХ ст., характеризувалася для Північної Бессарабії розвитком освіти, культури та охорони здоров'я. Освіта репрезентувалася у краї різними учбовими закладами різних форм власності та відомчої приналежності. Всього перед Першою світовою війною тільки у Хотинському повіті працювало близько 200 навчальних закладів, здебільшого початкових трьохрічних шкіл. Однак ситуація з освітою у регіоні була далекою від ідеалу - поза школою залишалося близько двох третин дітей шкільного віку, навчання проводилося за програмою, яка абсолютно не враховувала національних та культурних особливостей українського та молдавського населення. Крім того, у ті часи школа була заручницею різних політичних сил, що пропонували часто взаємовиключні моделі її розвитку. Такі реалії, безумовно, гальмували розвиток освіти та культури.

Розповсюдженню культури серед населення допомагали бібліотеки та читальні, чайні, що створювалися коштом земства, громадсько-політичних організацій, спонсорів та благодійників.

Медицина та охорона здоров'я у Північній Бессарабії розвивалася тільки за рахунок земських ініціатив. Незважаючи на такі негативні моменти, як невелику кількість медпрацівників і лікарень, нестачу коштів, земська медицина порівняно успішно могла виконувати свої завдання і почала проникати у сільське середовище, стаючи більш чи менш звичайним явищем сільського життя.

Отже, Північна Бессарабія у другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст. пройшла складний та неоднозначний шлях розвитку. Незважаючи на запровадження низки буржуазних реформ та на більш розвинуті капіталістичні відносини у середині ХІХ ст., ніж це було на решті території імперії, регіон залишався з невирішеним аграрним питанням, слабо розвинутою промисловістю, великим відсотком неписьменності. Все це давало сприятливий ґрунт для радикально-соціалістичних ідей. Однак умови, в яких перебував край, давали можливість для поступового вирішення його найголовніших проблем, повільного еволюціонування до більш високих соціально-економічних стандартів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Зыбачинский И.В. Еврейство и образование в Северной Бессарабии второй половины ХІХ - начала ХХ века // Материалы Девятой Ежегодной Международной Междисциплинарной конференции по иудаике. Тезисы. - М.: Сэфер, 2002 - С. 253 - 256

2. Зибачинський І.В. Розвиток земської медицини та ветеринарії Хотинського повіту Бессарабії у пореформений період (70 рр. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Т.6. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003 - С. 242 -246

3. Зибачинський І.В. Хотинське земство і вирішення соціально-економічних проблем краю // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. - Вип. І. - Тернопіль, 2003 - С. 43 - 47

4. Зибачинський І.В. Розвиток єврейської освіти у Північній Бессарабії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Т.7 - Чернівці: Зелена Буковина, 2004 - С. 109 - 114

Размещено на Allbest.ru