Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Американсько-єгипетські відносини в контексті близькосхідної політики США (1952-1991 рр.)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми пояснюється відсутністю у вітчизняній історіографії комплексного дослідження з американсько-єгипетських відносин у 1952-1991 роки. В Україні на початку 1990-х років, паралельно з надбанням незалежності у виборі зовнішньополітичних пріоритетів, помітно відбувається переорієнтація в науці від вивчення узагальнених проблем, пов'язаних з американсько-радянською конфронтацією у завоюванні зон впливу, у тому разі і на Близькому Сході, до більш конкретизованих питань про визначення вже власного місця в постбіполярному світі. В цьому відношенні для України, зовнішня політика якої передбачає декілька приоритетних напрямків, може виявитись корисним досвід балансування Єгипту у трикутнику США - Арабський світ - Ізраїль.

Водночас остаточне врегулювання близькосхідних антагонізмів залишається серед гострих насущних питань для взаємодії суб'єктів міжнародних відносин, включаючи й Україну. В умовах, коли Вашингтон проводить власну політику щодо вирішення того чи іншого аспекту цього врегулювання, вивчення досвіду реалізації американсько-єгипетських відносин, які попри наявності різних тимчасових суперечностей, були загалом мирними і компромісними, вбачається актуальним і необхідним, а також пояснює причини і корені нинішнього стану співробітництва між США і Єгиптом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової тематики, що розробляється з 1994 року на кафедрі міжнародних відносин, Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова з проблематики історії арабських країн і міжнародних відносин на Близькому Сході.

Метою дисертаційної роботи є аналіз генезису американсько-єгипетських відносин в конкретних історичних умовах, а також прагнення викристалізувати як позитивний, так і негативний досвід в реалізації відносин між США та Єгиптом у 1952-1991 роки. Відповідно до поставленої мети були визначені такі дослідницькі завдання:

1. Проаналізувати вплив ряду факторів міжнародного, регіонального і внутрішньополітичного значення на стан зближення та відчуженості між США і Єгиптом на тому чи іншому етапі.

2. Визначити роль американсько-радянської конфронтації на Близькому Сході у виборі зовнішньополітичних пріоритетів Єгипту.

3. З'ясувати ступінь впливу зовнішньополітичних доктрин США на розвиток американсько-єгипетських відносин.

4. Розкрити особливості моделі «економічна допомога взамін на поступки політичного характеру», як суттєвого складника у реалізації американсько-єгипетських відносин.

5. Охарактеризувати основні напрямки діяльності США і Єгипту в питаннях близькосхідного врегулювання, еволюцію їх поглядів на цю проблему і результативність їх практичної діяльності.

Об'єкт дослідження. В дисертації приводиться комплекс факторів міжнародного, регіонального та внутрішньополітичного значення, а також аналіз головних причин, що зчинили вплив на курс близькосхідної політики США у 1952-1991 роки.

Предметом дослідження стала еволюція американсько-єгипетських відносин в контексті визначення ролі Єгипту у близькосхідній політиці США.

Хронологічні рамки. Окрім вказаних рамок дослідження відносин між США і Єгиптом, які охоплюють 1950-ті роки, починаючи з 1952 року, тобто з періоду здобуття Єгиптом незалежності, і сягають Мадридської мирної конференції 1991 року, в дисертації аналізується доктрина президента США Г. Трумена від 1947 року, яка була стрижнем американської близькосхідної політики у перші роки після Другої світової війни.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічну базу дослідження складають принцип історизму, що передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, принцип об'єктивності, що вимагає виявлення усіх факторів і умов, які детермінували еволюцію американсько-єгипетських відносин і принцип всебічності, зорієнтований на з'ясування внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків предмета дослідження. Зазначені принципи було реалізовано за допомогою застосування загальнонаукових і загальноісторичних методів історизму, порівняльного, проблемно-хронологічного і логічного (системно-структурного) аналізу, спираючись на які, відносини між США і Єгиптом можна охарактеризувати не тільки як міждержавні стосунки, а цілком як систему взаємодії однієї з наддержав з однією з арабських країн Близького Сходу в умовах «холодної війни», існування і краху біполярного устрою.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці, аналізі і розв'язанні наступних наукових проблем:

1. Вперше в Україні на дисертаційному рівні здійснене спеціальне комплексне дослідження питання ролі і місця США у формуванні та розвитку зовнішньої політики Єгипту у 1952-1991 рр.

2. Визначено головні вектори і фази американсько-єгипетського співробітництва з врахуванням близькосхідних подій, що зчинили вплив на розвиток відносин між двома країнами.

3. З'ясовано зовнішні та внутрішні фактори, які мотивували поведінку єгипетських керівників щодо реалізації відносин з США.

4. Розкрито значення радянського чинника в американсько-єгипетських відносинах, причини і наслідки його «пульсації».

5. Проаналізовано стратегічні маневри і тактичні заходи, застосовані США і Єгиптом для захисту своїх інтересів на Близькому Сході.

6. Показано координацію позицій США і Єгипту у пошуку напрямків формування стабільних умов в сфері близькосхідної безпеки та співробітництва.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактологічний матеріал, оцінки та висновки, які міститься в дисертації, можуть використовуватись для поглибленого аналізу відносин між США, Єгиптом і Арабським світом загалом, а також для дослідження ролі США і Єгипту в еволюції арабсько-ізраїльського конфлікту зокрема. Окрім того, матеріали дисертації можуть бути корисними при підготовці лекційних курсів, спецкурсів, проведенні практичних занять у вищих навчальних закладах гуманітарного профілю по історії арабських країн і міжнародних відносин на Близькому Сході. Окремі положення дисертації можуть залучатись до написання підручників і підготовки аналітичних доповідей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у доповідях автора на засіданнях кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, на ІV всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій», яка проходила 17-18 травня 2002 р. в Київському Інституті східної лінгвістики і права, на міжнародній науковій конференції: «VІІ Сходознавчі читання А. Кримського», що відбулася при Інституті сходознавства НАН України 4-5 червня 2003 р. і на VI міжнародній науково-теоретичній конференцій «Україна - Східний Світ: людина і суспільство», яка мала місце в Київському Інституті східної лінгвістики і права 23-24 квітня 2004 року.

Публікації. Різні аспекти американсько-єгипетських відносин в контексті близькосхідної політики США викладено у матеріалах і тезах трьох вищевказаних конференцій і в трьох статтях, опублікованих в наукових виданнях України. Окрім того, питання, присвячені політиці Єгипту щодо реалізації стосунків з країнами СНД, і передовсім з Україною, було висвітлено у доповіді на V Всеукраїнській науково-практичній конференцій «Україна-Близький Схід: перспективи розвитку відносин у ХХІ столітті» (Київський Інститут східної лінгвістики і права, 18-19 квітня 2003 р.) і в трьох статтях, виданих в українських наукових журналах.

Структура дисертації зумовлена об'єктом, предметом, метою й завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку скорочень (c. 4), вступу (c. 5-10), чотирьох основних розділів, 11 підрозділів (c. 11-140), висновків (c. 141-146) і списку використаних джерел (с. 147-163). Повний обсяг дисертації становить 163 сторінки. Список використаних джерел складається з 286 найменувань українською, російською, англійською і арабською мовами.

Основний зміст дисертації

американський політичний конфронтація єгипетський

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється предмет, мета і завдання дослідження, детермінуються його хронологічні рамки, визначається наукова новизна дисертації і її практичне значення, викладається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

У першому розділі «Джерела і історіографія проблеми» подається характеристика джерел та розглядається стан наукової розробки проблеми радянськими, західними (переважно американськими) і арабськими дослідниками.

Аналіз джерельної бази представлено наступними категоріями: 1) документи, 2) інтерв'ю, 3) праці державних діячів, переважно США і Єгипту, 4) преса.

Першорядне значення серед вказаних джерел мають офіційні документи та видання Держдепартаменту, Сенату, Міністерства торгівлі і Міністерства оборони США, Офісу прес-секретаря Білого Дому, Американської агенції міжнародного розвитку (USAID) у Єгипті, МЗС АРЄ, Генеральної Асамблеї ООН.

Цікавими та корисними для дослідження виявились матеріали Держдепартаменту США з арабсько-ізраїльського конфлікту (1967-1968 роки), в яких проглядається досить незвична у порівнянні з характеристикою в радянській літературі, поведінка президента Єгипту Г.А. Насера при реалізації відносин з Вашингтоном.

Друга група джерел, до складу якої увійшли промови, інтерв'ю і заяви американських і єгипетських політиків, вказує на практичні результати і перспективи розвитку відносин між США і Єгиптом.

Третя група джерел представлена роботами західних і арабських державних діячів, саме президентів США Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, Дж. Кеннеді, Л. Джонсона, Дж. Картера, держсекретарів США Д. Ачетсона, А. Даллеса, Д. Раска, Г. Кіссінджера, міністра оборони США М. Макнамари, радників президентів США Дж. Уорбурга і З. Бжезінського, помічника держсекретаря США Дж. Болла, посла США у Єгипті Дж.С. Бадо, президентів Єгипту Г.А. Насера і А. Садата, начальника генерального штабу збройних сил АРЄ, генерала С. Шазлі, голови Єгипетського національного комітету при ЮНЕСКО Х. Нафіми, а також мемуарами прем'єр-міністра Великобританії Е. Ідена, президента Ізраїлю Ч. Герцога і міністра економіки Сирії М. Аль-Атраша. Головною метою ознайомлення з роботами цих політиків було з'ясування їх реакції на ті чи інші події, що мали безпосереднє відношення до реалізації близькосхідної політики США у досліджуваний період.

Четверта категорія джерел містить матеріали арабської і західної преси. Це, насамперед, публікації в таких арабських газетах, як «Аль-Ахрам», «Аль-Ахрам Уіклі», «Аль-Ахбар», Ас-Саяд», «Ан-Нахар», «Аль-Джумхурія», «Ад-Діяр», «Ад-Дустур», «Аль-Баас», «Ад-Дустур», «Аль-Мустакбаль», «Ар-Рай», «Ас-Сафір», «Ас-Сіяса», «Аль-Хаят», «Аль-Ватан», «Аль-Вафд», «Роза аль-Юсеф», а також в західних газетах «Daily Telegraph», «Daily Worker», «Jerusalem Post», «Newsweek», «The Financial Times», «The New York Times», «The Washington Post». В приведених виданнях найбільший інтерес для даного дослідження склав аналіз подій, що мали значення для американсько-єгипетських відносин, і статистичні данні з економічного та військового співробітництва між США і Єгиптом.

Історіографія проблеми розділена і систематизована за методом проблемно-хронологічного аналізу. Серед аспектів досліджуваної проблеми на перший план виходять: 1) реалізація відносин між США і Єгиптом в ході арабсько-ізраїльського конфлікту, 2) вплив американських політичних доктрин на розвиток відносин з Єгиптом, 3) економічне та військове співробітництво між двома країнами.

З хронологічної точки зору пік дослідження питань, що безпосередньо або частково торкаються теми представленої дисертації, як в іноземній, так і в радянській історіографії припадає на 1950-1970 роки, які були найнапруженішими для американсько-єгипетських відносин в світлі бурхливого розвитку арабсько-ізраїльського конфлікту.

В цей період радянська історіографія поповнилась серією досліджень О.П. Баришева, І.П. Бєляєва, А.К. Кислова, А.А. Мурад'яна, А.І. Осипова, Є.М. Примакова, О.Е. Туганової, А.Ю. Шуміхіна, Є. Дмитрієва, В.П. Ладєйкіна, Л.І. Медведко, В.І. Кисельова, в яких поряд з аналізом близькосхідної політики США загалом, розглянуто деякі аспекти політики цієї держави щодо Єгипту.

Особливе місце серед робот, присвячених досліджуваній проблемі, належить монографії В.І. Нагайчука «Політика США щодо Єгипту (50-60-ті роки)», виданій у 1982 році. В цій праці представлено основні форми та методи близькосхідної політики США у 1952-1967 роки, зроблена спроба прослідкувати еволюцію тактики Вашингтона для покращення відносин з Каїром та виявити основні фактори, що детермінували цю еволюцію. Найцікавішим аспектом роботи В.І. Нагайчука є фактологічна сторона дослідження американсько-єгипетських відносин, однак методологія їх оцінки вже неактуальна на сьогодення.

Характеристика відносин між США і Єгиптом в дослідженнях українських і російських авторів, виданих у 1990-ті роки, є досить фрагментарною і подається здебільшого на тлі вивчення сучасних проблем внутрішньополітичного розвитку АРЄ.

Реалізація близькосхідної політики США у 1950-1960 рр. відображена в працях таких західних науковців, як Дж. Ленчовський, Х. Віарда, Дж. Пратт, Г. Мейер, Дж. Аронсон, Дж. Кемпбелл, У. Фрай, Дж. Стоссінгер, Л. Гудріч, Р. Донован, Дж. Глассмен, У. Полк. Питання лобіювання Вашингтоном ізраїльських інтересів у регіоні, оволодіння американськими корпораціями нафтовим сектором країн Перської затоки, прагнення знайти порозуміння з арабськими політичними рухами з метою витіснення з регіону Великобританії і Франції були представлені цими сходознавцями переважно в контексті протистояння між США і СРСР.

Методи і заходи, до яких вдавались Вашингтон і Каїр, щоб знайти порозуміння протягом 1970-х років, частково висвітлені у працях А. Рубінстайна, Р. Бейкера, Дж. Кемпбелл, Е. Шіхана, С. Тіллмана, Р. Рамазані. Ці науковці дійшли висновку, що Сполучені Штати значно погіршили свій імідж на Близькому Сході, сприяючи єгипетсько-ізраїльському зближенню при повному ігноруванні палестинської проблеми.

У дослідженнях Дж. Мерріема, Л. Кенторі, М. Мугхісуддіна, присвячених історії американсько-єгипетських відносин у 1980-ті роки, містяться висновки про вигідність для США подальшої підтримки єгипетсько-ізраїльського зближення з метою запобігання подальшій радикалізації Близького Сходу.

Сходознавці Г.Л. Афтанділ'ян, А. Леш, Дж. Бовард, У. Квандт, П. Джаббер роблять акцент в своїх працях на економічному співробітництві між США і Єгиптом, саме на характері і особливостях надання останньому американської допомоги.

Велике значення для вивчення досліджуваної проблеми мало знайомство з роботами арабських авторів, в яких міститься корисна інформація і статистичні дані зачасти відсутні в радянській та західній історіографії. Характерною рисою арабської історіографії є визначення арабсько-ізраїльського конфлікту чинником першорядного значення, що впливав на реалізацію відносин між США і Єгиптом. Такі аспекти, як американсько-радянське протистояння у регіоні та місце Єгипту у близькосхідних доктринах президентів США, відображені у працях арабських дослідників досить фрагментарно.

Американсько-єгипетським відносинам у 1950-1970 рр. присвячені праці М. Ульуі, Г. Абу Бакяра Самуді, А. Ад-Діна Галяля, Н. Аль-Айубі, І. Нафіми і С.І. Алі. Особливої уваги заслуговують монографії М. Хейкала, колишнього голови науково-дослідницького центру «Аль-Ахрам» (Єгипет). Багатогранність матеріалу, представленого в його роботах, та гнучкість оцінки дозволяють певною мірою сформувати власне бачення подій, що торкались різних аспектів зовнішньої політики Єгипту, зокрема відносин з США.

Політика Єгипту щодо США протягом 1981-1991 рр. відображена у монографії єгипетської дослідниці М.З. Абдель Азим з однойменною назвою. Хоча ця робота з політекономії, наданий в ній статистичний матеріал є корисним для аналізу фінансово-економічного співробітництва двох країн в контексті близькосхідної політики США.

Аналіз зовнішньої політики Єгипту у 1980-ті рр. міститься в колективній монографії Б. Корані і А.Х. Дессоукі, які на власне бачення висвітлюють переплетіння регіональних подій з вибором зовнішньополітичного курсу країни.

Характеристика ролі єгипетської дипломатії у вирішенні близькосхідних проблем на початку 1990-х років, рекомендації щодо виробки певної стратегії і тактики в цьому напрямку приводяться в роботах І. Ясрі і М.К. Мухаммада.

Комплексний аналіз історіографії свідчить про те, що вивчення ряду проблем міжнародного, регіонального і внутрішньополітичного значення, пов'язаних з реалізацією американсько-єгипетських відносин у 1952-1991 роки, є досить поширеним. Однак кількість праць, присвячених безпосередньо відносинам між США і АРЄ, обмежена. Головним недоліком досліджень багатьох радянських, західних і арабських науковців слід вважати акцентування притаманних тому чи іншому часу ідеолого-політичних настроїв, що зачасти спотворює об'єктивність аналізу.

Другий розділ дисертації «Американсько-єгипетські відносини в умовах формування військово-політичних блоків» присвячено дослідженню відносин між двома країнами протягом 1952-1970 років. Суецька криза 1956 р. і «шестиденна війна» 1967 р. певним чином вплинули на формування тогочасної близькосхідної політики США. Хоча Сполучені Штати не брали безпосередньої участі в жодному з цих конфліктів, своєю підтримкою союзників по НАТО - Великобританії і Франції та головного близькосхідного оплоту - Ізраїлю вони спровокували загострення відносин з Єгиптом.

Аналіз зовнішньополітичних доктрин п'яти президентів США: Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, Дж. Кеннеді, Л. Джонсона і Р. Ніксона показав, що у випадку з Єгиптом Сполучені Штати віддали перевагу політиці «батога і пряника», яка припускала надання економічної допомоги взамін на поступки політичного характеру. США припиняли економічну допомогу Єгипту кожного разу, коли уряд країни ставав на заваді реалізації їхніх або ізраїльських інтересів у регіоні, як це було після рішення президента Г.А. Насера про націоналізацію Суецького каналу у 1956 році. Найгострішим наслідком для американсько-єгипетського співробітництва після «шестиденної війни» стало не лише припинення економічної допомоги, але й розрив дипломатичних зносин.

Водночас напруженість у реалізації американсько-єгипетських відносин при президентстві Г.А. Насера (1952-1970-й рр.) пояснювалась і тим фактом, що концептуальні основи політики США на Близькому Сході носили досить обмежений характер, оскільки головна їх увага приділялась протистоянню з СРСР у Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Вашингтону попри жорсткості протистояння, було вигідним збереження балансу сил на близькосхідній арені. Але і в цьому випадку США робили головну ставку не на Єгипет, а на Ізраїль. Щодо мети президента Насера, то вона полягала у тому, щоб відстоювати інтереси його країни, маневруючи в світлі тогочасної американсько-радянської конфронтації на Близькому Сході.

У третьому розділі «Еволюція американсько-єгипетських відносин у 1970-ті роки» розглянуто та проаналізовано ряд факторів, які вивели на інший рівень відносини між США і Єгиптом.

Зміна політичного керівництва у Єгипті стала первісним поштовхом для подолання непорозуміння з США, виниклого наприкінці 1960-х років. Головний акцент у зовнішній політиці Єгипту президент А. Садат робив на зближенні з Заходом, зокрема зі Сполученими Штатами.

В контексті «кроків на зустріч» з боку А. Садата, у Вашингтоні було вирішено вдатись до насадження нового методу вирішення арабсько-ізраїльського конфлікту, саме до так званої «тихої дипломатії». Згідно з цим методом, сепаратизм домовленостей між Ізраїлем і кожною із конфліктуючих з ним сторін вважався ідеальним варіантом для усунення територіальних претензій. Втілювачем «тихої дипломатії» став держсекретар США Г. Кіссінджер.

Жовтнева війна 1973 року, в ході якої Єгипту так і не вдалось визволити арабські землі, окуповані Ізраїлем у 1967 році, дала сильний поштовх активізації посередницької ролі США у вирішенні арабсько-ізраїльського конфлікту. Завдяки «тихій дипломатії» Вашингтону вдалось припинити Жовтневу війну і посприяти укладенню між Єгиптом і Ізраїлем Кемп-девідських угод у 1978 р. і мирного договору у 1979 році.

Для Єгипту наслідки діяльності американської дипломатії мали двоякий ефект: з одного боку він набув статусу аутсайдера в Арабському світі, з іншого - отримав можливість повернути через три роки під свій суверенітет Синайській півострів. Окрім того, винагородою за згоду піти на мир з Ізраїлем США призначили Єгипту щорічну економічну допомогу розміром в 2 млрд. дол.

У четвертому розділі «Американсько-єгипетські відносини в контексті відновлення регіонального іміджу Єгипту» зроблено огляд і аналіз результатів американсько-єгипетського співробітництва протягом 1980-1991 років.

Прихід в Єгипті до влади президента Х. Мубарака призвів до більшої стабільності у відносинах з США. Відійшовши від надмірно націоналістичних настанов епохи Насера та політики «загравання» з Заходом за часів Садата, він спромігся встановити баланс між усіма зовнішньополітичними векторами Єгипту. Не відмовляючись від нормалізації відносин з Ізраїлем, та не відхиляючи роль США, як головного посередника у врегулюванні арабсько-ізраїльського конфлікту, Х. Мубарак доклав чималих зусиль для відновлення авторитета своєї країни в Арабському світі.

1990-ті роки ознаменувались початком мирного процесу на Близькому Сході. Такі зміни міжнародного характеру, як кінець «холодної війни» і розпад СРСР привели до того, що арабсько-ізраїльська конфронтація вийшла з під системи глобального протистояння США-СРСР. В нових умовах найбільший сенс мав переговорний процес, оскільки на той час стало очевидним, що єдиний варіант вирішення протиріч між Ізраїлем та арабами - політичний. Чотири арабсько-ізраїльські війни і іракське вторгнення до Кувейту у 1990 р. продемонстрували, що жодна з конфліктуючих сторін не спроможна завдати остаточної поразки іншій.

Щодо американсько-єгипетських відносин на цьому етапі, то на перший погляд, вищезгадані глобальні події, здавалось би, мали послабити вагу Єгипту, як близькосхідного партнера для США і підтримати аргумент, що Вашингтону вже не має сенсу витрачати 2 млрд. дол. щорічної економічної допомоги цій країні. Проте, Єгипет продемонстрував в ході Кувейтської кризи і послідуючої за нею Мадридської конференції у 1991 році, що він, підтримуючи власний імідж миролюбної крани, не протидіятиме реалізації американських інтересів на Близькому Сході.

Висновки

1. При характеристиці стану досліджуваної проблеми, необхідно вказати на те, що, попри наявності великої кількості праць, присвячених близькосхідній політиці США, комплексне вивчення американсько-єгипетських відносин у 1952-1991 роки, особливо в національній історіографії, ще не набуло достатнього наукового потенціалу. На сучасному етапі в українській і російській науці дослідження близькосхідної тематики в цілому значно скоротилось при порівнянні з радянським періодом, коли фактор глобального протистояння між США і СРСР чинив головний вплив на актуальність вивчення проблем того чи іншого регіону. В західній, арабській та радянській історіографії пік вивчення питань, пов'язаних з реалізацією американсько-єгипетських відносин, припадає на 1950-1970 роки, тобто на період, коли Єгипет був безпосереднім учасником арабсько-ізраїльського конфлікту. В наукових дослідженнях, присвячених відносинам між США і АРЄ в наступні два десятиріччя, головний акцент зроблено на фінансово-економічному співробітництві двох держав.

2. В дисертації проаналізовано вплив ряду факторів міжнародного, регіонального та внутрішньополітичного значення на стан зближення та відчуженості між США і Єгиптом на тому чи іншому етапі. Найвагомішим чинником міжнародного рівня, що вплинув на реалізацію американсько-єгипетських відносин, була сама біполярність світового устрою, яка з кінця 1950-х рр. стала невід'ємною рисою міжнародних відносин. Втягнення країн Близького Сходу в глобальну конфронтацію між СРСР і США підкорило стан справ у регіоні логіці цього протистояння. Увага наддержав до Близького Сходу обумовлювалася не тільки його стратегічною значимістю, як найбільшого у світі нафтового резервуару, але й прагненням одержати силові політичні переваги в загальносвітовому суперництві за рахунок підтримки однієї з конфліктуючих сторін (США - Ізраїль, СРСР - арабський блок). Американсько-радянська конфронтації на Близькому Сході призвела до мілітаризації регіону, зниження можливості досягти усестороннього врегулювання безпосередніми учасниками конфлікту, багаторічного сприяння останнім у силовому розв'язанні існуючих між ними проблем. До факторів регіонального характеру, що мали безпосереднє відношення до реалізації американсько-єгипетських відносин слід віднести арабсько-ізраїльський конфлікт, історія якого нараховує кілька десятиріч, і нафтові інтереси США, тісно пов'язані з регіоном Перської затоки. При цьому, керівництво Єгипту завжди мало рахуватись з обранням Ізраїлю головним близькосхідним союзником США і регіону Перської затоки, як «життєво важливого» для американських стратегічних інтересів. Щодо факторів внутрішньополітичного значення, то під ними передовсім розуміються ті ідеолого-політичні настанови, що обирали керівники обох країн для реалізації двосторонніх відносин. Оскільки кожна країна є осередком того чи іншого політичного устрою, що знаходиться під впливом певних тенденцій ззовні, цілком очевидно, що внутрішньополітичні чинники, пов'язані з реалізацією американсько-єгипетських відносин, тісно переплітались з вищезгаданими факторами міжнародного і регіонального характеру.

3. До розпаду СРСР і краху біполярної системи американсько-радянська конфронтація на Близькому Сході була серед визначальних чинників у виборі зовнішньополітичних пріоритетів Єгипту. Зі здобуттям Єгиптом незалежності у 1952 р. керівництво країни на чолі з Г.А. Насером стало прибічником «політики неприєднання». Проте надовго залишатись в біполярному світі у ролі позаконфронтаційної держави Єгипет не зміг. Вбачаючи у політиці США неоколоніальні тенденції, Г.А. Насер більше схилявся до співробітництва з СРСР. Протягом 1950-1960 рр. політика Єгипту щодо США в цілому мала конфронтаційний характер. Піком загострення американсько-єгипетських відносин стала «шестиденна війна» 1967 року. Неформальна американська підтримка дій Ізраїлю в ході цієї війни спровокувала керівництво Єгипту на розрив дипломатичних зносин США. В перші роки після «шестиденної війни» Г.А. Насер намагався відновити контакти з Вашингтоном, граючи, передовсім, на факторі американсько-радянської конфронтації, але повернення довіри Сполучених Штатів до його персони виявилось проблематичним. Послідовник Г.А. Насера, А. Садат неодноразово спекулював фактором американсько-радянської конфронтації у своїх зовнішньополітичних орієнтирах. Намагаючись послабити залежність Єгипту від радянської допомоги, А. Садат вдався до надмірного «вестернізму», внаслідок чого Сполучені Штати обернули його на маріонетку у своєму близькосхідному маневруванні. Наступний президент АРЄ Х. Мубарак, підтримуючи дружні стосунки з СРСР, також віддавав перевагу США у співробітництві з близькосхідних питань. Захищаючи єгипетські інтереси в регіоні і не протидіючи американським, адміністрація Х. Мубарака спромоглася завоювати довіру і отримати статус стратегічного партнера Вашингтону.

4. При аналізі близькосхідних концепцій президентів США на перший план виходять дві головні задачі: зростання американської воєнної присутності в регіоні і надання економічної допомоги деяким арабським країнам. Перша з вказаних задач висовувалась Вашингтоном з метою довести собі та іншим, що США в змозі за допомогою свого військового потенціалу взяти під контроль хід внутрішніх процесів на Близькому Сході. Зростання американської воєнної присутності в регіоні було тісно пов'язане з захистом Ізраїлю і втручанням у справи нафтодобувних країн Перської затоки. Хоча США не були залученими до жодної з чотирьох арабсько-ізраїльських війн, очевидно, що ізраїльтяни воювали, використовуючи американську зброю. Ірансько-іракська війна 1980-1988 рр. і Кувейтська криза 1990 р. стали прямим підтвердженням того, що США не гребували користуватись своєю зброєю, коли виникала загроза їх нафтовим інтересам на Близькому Сході. Той факт, що протягом 1980-х рр. Єгипет проводив сумісні воєнні тренування з США, увійшов до рядів багатонаціональних сил, створених за ініціативою американців, і в ході Кувейтської кризи 1990 р. приєднався до антиіракської коаліції на чолі з США, свідчив про те, що керівництво країни не протидіяло зростанню американської воєнної присутності в регіоні. Винагородою за таку позицію стало скасування Вашингтоном воєнного боргу Єгипту розміром в 7 млрд. дол. Щодо пункту про надання економічної допомоги країнам Близького Сходу, то в доктринах президентів США ця задача аргументувалася виключно меркантильними розрахунками. Згідно з доктриною президента Г. Трумена від 1947 року, економічну допомогу радилось надавати країнам Близького і Середнього Сходу, перш за все, для того, щоб купити їх довіру до США, і послабити, таким чином, залежність від колишній британських та французьких колонізаторів, а також від радянського впливу. Іншою причиною для надання економічної допомоги країнам «третього світу» було те, що американці вбачали в цьому чималому територіальному просторі ринок для збуту своїх товарів. Більш того, імпортовані «третім світом» товари, як правило, постачались за вигідною для американців системою кредитування. У відносинах з Єгиптом з початку 1950-х рр. США обрали модель, яку умовно можна назвати «економічна допомога взамін на поступки політичного характеру».

5. Щодо характеристики моделі «економічна допомога взамін на поступки політичного характеру», то слід зазначити, що при її незмінній суті, змінювались умови, за якими здійснювалось її застосування. Якщо за часів Г.А. Насера американська допомога Єгипту носила характер «батога і пряника», тобто США надавали Єгипту економічну допомогу, очікуючи у відповідь згоди на співпрацю за їх правилами, а коли ставало очевидним, що всі зусилля були марно витрачені, американці застосовували політичний пресинг, що передбачав вирішення тих чи і інших питань не на користь єгиптян. То при президентстві А. Садата (1970-1981 роки) США згодні були допомагати вже не авансом, а лише взамін на вагомі політичні поступки з боку Єгипту. Граючи за правилами Вашингтону щодо вирішення арабсько-ізраїльського конфлікту у 1970-ті роки, Єгипет перетворився на реципієнта №2 (після Ізраїлю) американської економічної допомоги країнам «третього світу», яка за офіційними підрахунками сягала 2 млрд. дол. на рік. Президенту Х. Мубараку вдалось не тільки зберегти, але й збільшити обсяги американської економічної допомоги Єгипту завдяки своїм раціональнім настановам. Відкинувши первісну категоричність Г.А. Насера і щирі жести А. Садата, Х. Мубарак досить дипломатично балансував в центрі трикутника США - Ізраїль - Арабський світ. Відновлення авторитета Єгипту в Арабському світі, нормалізація стосунків з Ізраїлем і розуміння американських інтересів на Близькому Сході - усі ці фактори стимулювали адміністрацію США до збереження Х. Мубарака стратегічним партнером і подальшого надання економічної допомоги АРЄ.

6. Діяльність Вашингтону в питаннях близькосхідного врегулювання характеризувалась широкою палітрою засобів і методів. Центральним аспектом американсько-єгипетського співробітництва в цій галузі був арабсько-ізраїльський конфлікт. Протягом 1950-1960 рр. дипломатичні засоби Вашингтону щодо врегулювання арабсько-ізраїльських протиріч на той час зводились до мінімуму. Саме тому виказана Г.А. Насером ініціативність щодо відродження перерваних після «шестиденної війни» дипломатичних зносин між США і Єгиптом не принесла очікуваного результату. Визначальним кроком у діяльності американської дипломатії на Близькому Сході стала запроваджена на початку 1970-х рр. «тиха дипломатія» - метод, завдяки якому Вашингтону вдалось вивести питання про врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту на сепаратну основу. З врахуванням того, що з трьох близькосхідних лідерів (Єгипту, Сирії та Йорданії), чиї країни були безпосередніми учасниками арабсько-ізраїльського конфлікту, лише А. Садат виказав бажання піти на компроміс, США активно підпорядкували його діяльність в цьому напрямку. Уклавши мирний договір і встановивши дипломатичні зносини з Ізраїлем, Єгипет водночас став аутсайдером в Арабському світі. Проте, завдяки збалансованій політиці нового керівництва на чолі з президентом Х. Мубараком, Єгипет відновив до кінця 1980-х рр. свій авторитет серед арабів, утримавши при цьому вірність своїм зобов'язанням перед Ізраїлем. В той час, коли Х. Мубарак кинув всі свої зусилля на відновлення регіонального іміджу Єгипту, американсько-єгипетські відносини розвивались досить мляво. Звикнувши, що Єгипет за часів А. Садата майже беззастережно підтримував американські інтереси в регіоні, США спочатку насторожено сприймали поміркованість Х. Мубарака. Окрім того, такі кроки останнього, як негласна підтримка Іраку в ході ірансько-іракської війни (1980-1988 рр.) та засудження ізраїльської агресії, спрямованої проти Лівану, навели Вашингтон на думку про сумнівну нейтральність Х. Мубарака щодо регіональних справ і близькосхідних інтересів США. Початок 1990-х рр. ознаменувався якісним поштовхом у розвитку американсько-єгипетських відносин. Причиною тому послужила іракська агресія проти Кувейту у серпні 1990 року. Засудивши агресивні дії С. Хусейна, і підтримавши політику США в ході цієї кризи, президент Єгипту дав зрозуміти американцям, що він не має наміру стояти поперек горла їх нафтовим інтересам в регіоні. Скликана частково за ініціативою США і Єгипту Мадридська мирна конференція (1991 р.) з близькосхідного врегулювання започаткувала партнерську діяльність двох держав у пошуках встановлення усебічного, міцного і справедливого миру на Близькому Сході.

Положення дисертації відображенні у наступних публікаціях

1. Зубаренко І.В. Єгипет і США. Деякі підсумки і проблеми розвитку відносин у 1970-і - 1990-і рр. // Записки історичного факультету. Збірник наукових праць. Вип. 11. - Одеса: Друк, 2001. - С. 375-381.

2. Зубаренко І.В. Єгипетсько-американські економічні стосунки у контексті близькосхідних проблем. // Записки історичного факультету. Збірник наукових праць. Вип. 12. - Одеса: Друк, 2002. - С. 389-393.

3. Зубаренко І.В. Деякі аспекти американської політики «подвійного стримування» та політики НАТО на Близькому та Середньому Сході. // Сходознавство. 2001. №15. - С. 14-26.

Размещено на Allbest.ru