Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

ҐЕНЕЗА НАУКОВОЇ ПАРАДИГМИ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ В СЕРЕДНІ ВІКИ (V - ХV ст.)

БОРИСОВА Ольга Василівна

УДК 94 (100). 001 “04/14”

07.00.02 - всесвітня історія

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор

Добров Петро Васильович,

декан історичного факультету, завідувач кафедри історії

України Донецького національного університету, заслужений

працівник освіти України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ганкевич Віктор Юрійович,

професор кафедри історії України та допоміжних історичних

дисциплін Таврійського національного університету

імені В.І.Вернадського

доктор історичних наук, професор

Моргун Василь Андрійович,

професор кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету, доктор філософських наук, кандидат історичних наук

Павленко Юрій Віталійович,

головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії Росії.

Захист відбудеться 29.09. 2006 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, корпус ІІ, ауд.32).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Вчений секретар спеціалізованої ради Крапівін О.В.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Поняття “історичний процес” широко вживається в науці, але його ототожнюють з поняттями “історія”, “всесвітня історія”, хоча останні ширші від нього, адже включають у себе й такі факти та події, що не мали на нього суттєвого впливу. Саме поняття “історичний процес” - така абстракція, що потребує акценту на русі, який і надає цільності різночасовим явищам, на змінах, які й складають його специфіку, вибираючи найважливіші й найнеобхідніші. Якщо всесвітня історія - сукупність океану подій і явищ, то історичний процес - гранична модель єдності цих подій. Парадигма, яка будується як модель історії, і являє собою парадигму саме історичного процесу. Учені виокремлюють його головні блоки, але їх змістовне наповнення - сучасне Гринин Л.Е. Формации и цивилизации. Часть 2. Введение в теорию исторического процесса // Философия и общество. - М., 1998. - №1. - С.39., і його треба застосовувати до історичних уявлень минулого обережно. До того ж блоки - не сітка, на якій модель і повинна будуватися. Блоки можуть змінюватися, сітка ж має бути однакова для всіх часів, щоб з'явилися чітка логіка та методологія, без яких будь-яке наукове дослідження неможливе. Отже, сітка моделі - головні категорії, аналіз же всієї конструкції дозволить виявити прояви законів історичного процесу. Є потреба зосередитися на тому, що дає розуміння історичного процесу як об'єкта історичного пізнання, адже існують такі поняття, категорії і принципи останнього, які є стійкими і не залежать від характеру методології. І тут наука серед багатьох категорій виділяє саме історичні час і простір, які й становлять основу такого принципу пізнання, як історизм. Учені тісно пов'язують історизм з часом і простором Бондаренко Г.В. Історичне пізнання: питання теорії і практики. - Луцьк Ред.-вид.відділ ВДУ, 1998. - С.111.. Усвідомлення себе в часі й просторі - органічна форма людського мислення. Проблеми ж розвитку, як мислення людини, так і її історичного мислення, є проблемами історичними. Слід розводити поняття “теорія історії” й “теорія історичного процесу”. Перша є множинністю теорій, за допомогою яких порівнюється історичний шлях різних суспільств, друга веде пошук єдиного річища, у яке стікається певний обсяг фактів як пов'язаних між собою процесів. Теорія історичного процесу й повинна являти собою його модель (парадигму) як певну масштабну сітку для аналізу історичного розвитку, що будується по осі “вертикаль-горизонталь” (зміна суспільних форм у часі - співіснування і взаємодія різнорівневих суспільств як одночасно існуючих у просторі). З того витікає схема аналізу самої моделі історичного процесу у різнорівневих суспільствах одного часового періоду: перший етап - виявляється загальне розуміння історії у різних суспільствах шляхом аналізу провідних концепцій;

другий етап - проводиться наскрізний ґрунтовний аналіз історичних уявлень по лінії базових категорій історизму. Ґенеза парадигми й може бути виявлена тільки по лінії змін у самій сітці моделі. Пошук у цьому напрямку призвів до появи сьогодні нових підходів до історичного процесу, які синтезують досягнення гуманітарних, точних і природничих наук. Маємо на увазі, зокрема, теорію врівноваженої біопсихосоціоґенези В.Моргуна. Згідно з її засадами в історичному процесі проявляються два типи біопсихосоціогенези: сенсорно-колективістський і раціонально-індивідуалістський, пов'язані з явищем зміщення хвиль простору й часу; людина ж є “індивідуальною комбінацією “хвиль” або “кіл” простору-часу” Моргун В.А. Громадянське суспільство в контексті типології психоісторії людства // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2004. - №1. - С.204 - 206.. Думка узгоджується, зокрема, з розробками антрополога А.Портмана, який вважає наявність часово-просторових координат як способу структурування досвіду життя й ціннісної орієнтації у світі, узагалі рисою, що відділяє людину від тваринного середовища Головко Б.А. Філософська антропологія: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - С.203. Отже, просторово-часові коливання є визначальними як у біологічному житті людини, так і в роботі її свідомості, у т.ч. історичної. Положення дозволяє уяснити, чому історична свідомість сама є важливим фактором історії, а тому зміни у ній по провідним категоріям визначають і напрями впливу її самої на історичний процес.

Ми дещо відійшли від сучасного визначення поняття “парадигма” як теорії, що прийнята у якості зразка вирішення дослідницьких завдань Философский энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - С.460., як недостатньо повного для визначення парадигми часів Середньовіччя. Античні греки, на наукових знаннях яких базувалися головні парадигми Середньовіччя, знали два типи моделей: 1) модель, що стоїть перед очима (художника, ремісника), і 2) модель як наочне зображення уявлень про внутрішні стосунки й зв'язки об'єкта, який вивчався. Перший тип моделі греки й називали власне парадигмою (зразком). Про другий говорили як про зображення, “картину”. Саме її нагадував мислителям давнини устрій Всесвіту. Але то теж була парадигма, тільки іншого типу, більш інтелектуалізованого. Так мислили й у середні віки (див. “Summa Theologiae” Фоми Аквінського (S.Т. І.q.84.а.4) Св.Тома.Summa Theologiae (Сума Теологія) // Олексюк В.Томізм. Християнська філософія Томи Аквінського. - Чикаго, 1970. - С.161. . У такому (двоїстому) вигляді ми й прийняли визначення поняття “парадигма” для часів до наукової революції середини XVI - XVII ст.: 1) модель-зразок ІІ (картина світу) - парадигма, яка задавалася міфологією й релігією; 2) модель-зразок І - парадигма історичного процесу, яка створювалася середньовічною наукою (у різних суспільствах - своя). Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки і полягала не тільки в змінах бачення історичного процесу по лінії парадигми-зразка І (у самій науці), а й у змінах у парадигмі моделі-зразка ІІ (картина світу), яка задавалася теологією, що в сучасній науці зветься “переключенням генштальту”.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася згідно з провідним напрямком наукової роботи кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка “Міжцивілізаційні взаємовідносини та місце в них України” (у межах комплексної програми Науково-дослідного центру “Схід-Захід” ім. проф. В.М.Бейліса, державна реєстрація 0103U003602). Автор також брала участь у філософсько-методологічних розробках Міжрегіонального комплексного науково-дослідного проекту “Духовність українства”, що здійснюється Київським, Одеським національними університетами, Інститутом підприємництва та сучасних технологій (м.Житомир) та іншими ВНЗ України.

Мета і завдання роботи: створення концепції, у якій буде розкрито підвалини ґенези парадигматичного знання взагалі й конкретно-історичні її прояви в різних типах середньовічного історизму зокрема. Мета досягається шляхом постановки таких завдань:

- застосувати парадигмальний підхід до аналізу міфологічного, релігійного й наукового знання з метою виявлення домінуючих парадигм;

- виявити різні підходи в розумінні історії в середні віки й проаналізувати їх;

- здійснити наскрізний аналіз різних типів середньовічного історизму по часово-просторовій сітці, знайти прояви єдності й множинності в них;

- обґрунтувати типологію середньовічного історизму, проаналізувати варіанти періодизаційних схем історичного процесу;

- дослідити ґенезу середньовічної парадигми історичного процесу та особливості її конкретно-історичного втілення;

- узагальнити отримані результати, запропонувати загальну формулу ґенези наукової парадигми історичного процесу;

- довести важливість проблеми кліматів у парадигматичному знанні.

Об'єкт дослідження - історичний процес у розумінні вчених V - XV ст.

Предмет дослідження - ґенеза наукової парадигми історичного процесу в добу Середньовіччя.

Часово-просторове поле дослідження:

а) хронологічні межі - від кінця античності (падіння Західної Римської імперії) до ХV ст. (падіння Східної Римської імперії й часу Ренесансу в Європі). Певною критичною точкою слід вважати X ст. як час остаточного формування світових релігій;

б) географія дослідження виявлялася нами проблемно. У ході дослідження ми вийшли на гіпотезу, що розвиток релігійного життя планети тісно пов'язаний з певними географічними точками й об'єктами стародавньої Циркумпонтійської зони. Просторове поле роботи - від Іспанії до Надволжжя і від Новгорода Великого до півдня сучасного Йемена. V - XV ст. - час постання й загибелі багатьох держав на цьому терені. У формах державності проявляється тенденція “від єдиної сутності - до множинності” (номіналізація). У релігійному житті простежується така ж ситуація. Аналогічну тенденцію ми простежуємо і в науці.

Принципи дослідження: об'єктивності та історизму. У ході дослідження розкривається також важливість теологічного принципу.

Методи дослідження: проблемний, історико-генетичний, порівняльно-історичний (у комплексі), системний (компонентного аналізу), теоретичного моделювання, комплексного підходу, типологізації історичних явищ, синхронний, реанімаційний, картографічний. Ми вживаємо також метод реконструкції давніх текстів і математичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Формування історичної свідомості - процес, маловивчений у науці. Але традицію вивчення історизму наука має, а саме: вивчати перш за все менталітет людей, які виконували важливу для суспільства в усі часи функцію істориків. Менталітет же є “сукупністю символів, що формуються в межах кожної культурно-історичної епохи й закріплюються у свідомості шляхом повторення. Ці символи (поняття, образи, ідеї) слугують онтологічним і функціональним поясненням, засобом виразу знань про світ і людину в ньому” Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М.: Мысль, 1987. - С.4. У цій площині й формується наукова парадигма. Історична свідомість є водночас і виміром типу культури, і фактом історіографії, але найперше - фактором самої історії Там само. - С.24., що й стало однією з підвалин нашої роботи. Визначення типів історизму та їх вивчення досі проводилося за вертикально-часовою схемою, але розвиток цивілізаційної й парадигмальної моделей історичного процесу висуває на порядок денний необхідність горизонтально-просторового аналізу історизму та його відповідної типології. Цивілізаційний підхід визначає зв'язок історизму з домінуючим типом культури, парадигмальний - з домінуючим типом світогляду. При тому важливого значення набуває пошук саме раціональних засад релігії, чому в дисертації приділена велика увага. Сакральний чинник історичного процесу - головний у нашій роботі. Нам удалося виявити базу, яка дозволяє дослідити його на необхідному науковому рівні. Зазначене вище складає головний стрижень дисертації, який і визначає її наукову новизну. Створена концепція на стику історії, філософії, теології, фізики та геософії. У її засаді фізична, історична, геософська та лінгвістична парадигми.

Теоретична і практична значущість отриманих результатів. З появою нашої роботи та її використанням з'являється реальна можливість зміни наукової парадигми історичного процесу в сучасній науці. Створена концепція, яка, розкриваючи закономірності ґенези парадигми історичного процесу, доповнює те, що розробляється сучасними вченими в напрямку формування нової універсальної методології пізнання. Конкретні рекомендації з практичного використання результатів роботи надані в кінці основного тексту автореферату.

Особистий внесок здобувача. У публікаціях, зроблених у співавторстві, дисертанткою розроблялися: а) історія та історіософія проблем; б) теоретико-методологічна частина робіт; в) головним чином - історичний матеріал з періоду Середньовіччя. У словниках енциклопедичного характеру - історико-філософський аспект тлумачення понять та розділ з хуритської міфології.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на 17 наукових конференціях, з яких 10 міжнародних, 4 всеукраїнські й 3 регіональні. З доповідями з теми дослідження автор виступала на науково-практичних конференціях “Дні науки” ЛНПУ ім. Тараса Шевченка у 2003 - 2006 рр., а також на розширених засіданнях кафедри історії України ЛНПУ ім. Тараса Шевченка за участю провідних фахівців кафедр всесвітньої історії, фізичної географії, загального мовознавства, педагогіки.

Публікації. Результати дослідження опубліковано в монографії авторки, а також у публікаціях у наукових фахових журналах в Україні та за кордоном. Деякі матеріали з теми роботи опубліковано також у інших наукових та навчальних виданнях, матеріалах і тезах наукових конференцій.

Логіка і структура дисертації. Логіка роботи підпорядкована проблемі, темі та завданням дослідження. Архітектонічна побудова роботи обумовлена логікою і є такою: вступ, п'ять розділів (14 підрозділів), висновки, список використаних джерел та літератури (38 с., 795 назв), додатків (43 с.; 33 назви). Повний обсяг тексту дисертації складає 508 сторінок, з них основного тексту - 409 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

середньовічний парадигма історичний

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, його хронологічні та просторові межі, методологічну основу, принципи й методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значущість роботи, розкрито її зв'язок з науковими програмами, подано відомості про перевірку науковості й достовірності результатів роботи та їх апробацію.

У першому розділі “Література, джерельна база та методологія дослідження” дається аналіз використаної літератури та джерел і викладається методологія дослідження. Досліджувана проблема представлена в науці доволі загально. Виділимо праці, присвячені вивченню окремих історичних джерел та спадку видатних мислителів: монографії Бондаря С. (“Философско-мировоззренческое содержание “Изборников” 1073 - 1076 годов” /К., 1990/); Бациєвої С. (“Историко-социологический трактат Ибн Халдуна “Мукаддима” /М., 1965/); Боргоша Ю. (“Фома Аквинский” /М., 1975/); Гуревича О. (“История и сага: О произведении Снорри Стурлуссона “Хеймскрингла” /М., 1972/); Ібрагімова Н. (“Ибн Батута и его путешествия по Средней Азии” /М., 1988/); Ігнатенка О. (“Ибн-Хальдун” /М., 1980/); Іларіона (Огієнка) (“Константин і Методій. Їх життя та діяльність. Історико-літературна монографія”. - ТТ. І, ІІ /Вінніпег, 1970/); Казибердова А., Муталібова С. (“Абу Наср ал-Фараби: Исследования и переводы” /Ташкент, 1986/); Ковалевського О. (“Книга Ахмеда ибн Фадлана о его путешествии на Волгу в 921 - 922 гг. Статьи, переводы и комментарии” /Х., 1956/); Мещерського М. (“История иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе” /М.-Л., 1958/); Мікульського Д. (“Арабский Геродот” /М., 1998/); Неретіної С. (“Концептуализм Абеляра: Слово и текст в средневековой культуре” /М., 1996/); Олексюка В. (“Томізм. Християнська філософія св.Томи Аквінського” /Чікаго, 1970/); Пегіса А. (“Basic Writing of St.Thomas Aquinas” /N.York, 1945/); Уколової В. (“Последний римлянин” Боэций” /М., 1987/); Чичурова І. (“Византийские исторические сочинения “Хронография” Феофана, “Бревиарий” Никифора. Тексты, перевод, комментарии” /М., 1980/) та інші; деякі академічні видання та джерелознавчі роботи (“Избранные произведения мыслителей стран Ближнего и Среднего Востока ІХ - ХІV вв.” /М., 1961/, “Иисус Христос в документах истории” /СПб, 2001/, Крисаченко В.С. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира” /К., 2000/ та ін.; Памятники византийской культуры ІV - Х вв. /М., 1968/, “Памятники литературы Древней Руси. ХІІ век” /М., 1980/, “Памятники средневековой латинской литературы ІV - ІХ вв.” /М., 1972/ та інші); статті Асланова В., Бациєвої С., Бичко Б., Котляра М., Нестик Т., Стама С., Стяжкіна М., Удальцової З., Уколової В., та багато інших. Роботи дали можливість скласти уявлення, перш за все, про зміст світоглядної парадигми-зразка ІІ (картина світу). Поглиблення її вивчення та дослідження змісту парадигми-зразка І в історіографії включало вивчення монографій Бойко К. (“Арабская биографическая литература в Испании (VШ - первая треть ХІ в.)” /М., 1986/); Вайнштейна О. (“Западноевропейская средневековая историография” /М.-Л., 1964/); Гібба Х.А.Р. (“Арабская литература. Классический период” /М., 1960/); Горського В. (“Нариси з історії філософської культури Київської Руси (середина ХІІ - середина ХШ ст.) /К., 1993/ та ін.); Григоряна С. (“Средневековая философия народов Ближнего и Среднего Востока” /М., 1966/ та ін.); Майорова Г. (“Формирование средневековой философии. Латинская патристика” /М., 1979/); Меца А. (“Мусульманский реннесанс” /М., 1973/); Моріна Е. (“Penser le'Europe” /Paris, 1987/); Роузентала Ф. (“Торжество знания. Концепция знания в средневековом исламе” /М., 1978/); Тихомирова М. (“Русская культура Х - ХVШ веков” /М., 1968/); Фільштинського І., Шидфар Б. (“Очерк арабо-мусульманской культуры (VІІ - ХІІ вв.)” /М., 1971/) та інших; колективних наукових видань та навчальних посібників (“Арабская средневековая культура и литература” /М., 1978/, Бойченко І.В. “Філософія історії” /К., 2000/, “История Византии”: в 3-х тт. /М., 1967/, “Очерки истории арабской культуры. V - ХV вв.” /М., 1982/, “Свободомыслие и атеизм в древности, средние века и в эпоху Возрождения” /М., 1986/ та інші); статей Бібікова М., Бондаря С., Бородина О., Горського В., Жильсона Е., Мельникової Є. та інших учених.

З проблем теорії й історії міфології використовувалися роботи: Єремєєва Д. (“Ислам: образ жизни и стиль мышления” /М., 1990/); Леві-Стросса К. (“Структурная антропология” /М., 1985/); Ліфшиця М. (“Мифология древняя и современная” /М., 1979/); Лосєва О. (“Миф-число-сущность” /М., 1994/ та ін.); Массе А. (“Ислам. Очерк истории” /М., 1982/); Фрезера Д. (“Фольклор в Ветхом Завете” /М., 1985/) та інших авторів; деякі видання енциклопедичного характеру, навчальні посібники (“Всемирная энциклопедия. Религия” /Мн., 2003/, “Мифы народов мира. Энциклопедия”. - ТТ. 1, 2 /М., 1991/, “Психологическая энциклопедия” /СПб., 2003/, “Энциклопедия символов, знаков, эмблем” /М., СПб., 2003/, “Людство і віра: (У 3 т.). - Т. 1 /К., 2002/ та інші). Досліджувалися також ідеї націо- і державотворення, базуючись як на розумінні геополітики як науки, що вивчає вплив просторового чинника на політику держав Moreau Defarges Ph. Introduction еt la Geopolitique. - Paris, 1994. - P.3., так і на здобутках науки по вивченню проблеми психологічного простору особистості (роботи Александрова І., Бергера П., Лукмана Т., Журавльова В. та ін.), а також працях з історіософії, історії цивілізацій (Вассіяна В., Ворд Б., Донцова Д., Ле Гоффа Ж. та ін.). Проблеми розвитку історизму потребували залучення як спеціальних робіт, присвячених темі історизму (Барга М., Візгіна В., Поппера К., Трельча Е. та ін.), так і присвячених проблемам часу й простору (Алексєєва А., Барга М., Вернадського В., Гайденко П., Копилова В., Кудрявцевої В., Чижевського О. та ін.); історії й типології культури (Аверінцева С., Баткіна Л., Кримського С., Лихачова Д., Уколової В. та ін.); педагогіки (Корнєтова Г. та ін.). З філологічних досліджень базовими були роботи Марра М. (“Вибрані твори, - ТТ. І, ІІ /К., 1938/), Овсянико-Куликовського Д. (“Литературно-критические работы: В 2 тт. - Т.2. /М., 1989/), Потебні О. (“Мысль и язык” /Х., 1923/), які дозволили обґрунтувати теорію мовної плазми (недостатньо обґрунтовану її автором М.Вашкевичем Вашкевич Н.Н. Системные языки мозга. - 2-е изд. - М.: Белые альвы. - 2002. - 400 с.) та плазми духовної. Цей напрям науки розвивається генетиками, а філологи розробляють його лінгвістичними методами (Р.Якобсон та ін. Див.: Гамкрелидзе Т.В. Об одной лингвистической парадигме // Вопросы языкознания. - 2005. - №2. - С. 3 - 7. ) У філософській науці відбувається “лінгвістичний поворот”, що авторка враховувала. З проблем методології науки використовувалися: монографії Бейджента М. (“Запретная археология” /М., 2004/); Гадамера Г.-Х. (“Истина и метод” /М., 1988/); Карсавіна Л. (“Философия истории” /СПб., 1993/); Кедрова Б. (“Проблемы логики и методологии науки” /М., 1990/); Кремо М., Томпсона Р. (“Неизвестная история человечества” /М., 2001/); Фейєрабенда П. (“Избранные труды по методологии науки” /М., 1986/); Феллера В. “Введение в историческую антропологию” /М., 2005/) та ін.; колективні видання, статті, виступи на наукових заходах (Кримського С., Реєнта О., Массона В. та ін.) тощо. Однак засадою методологічних розробок був парадигмальний підхід до розвитку науки, зокрема - парадигмальна модель історичного процесу. На сьогодні встановлено, що парадигмальний підхід, на відміну від формаційного і цивілізаційного, що виявляють обумовленість динаміки історичного процесу соціокультурними факторами, передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку наукової теорії з точки зору виникнення, трансформації та взаємодії різних парадигм. Дисертаційне дослідження потребувало ще залучення монографій Гонігманна Е. (“Die sieben Klimatа und die рплете ертезмпт: Eine Unters, zur Geschichte der Geographie u. Astrologie im Altertum u. Mittelalter. Mit Unterstutzung der Notgemeinschaft der dt. wiss u. dйs Forschungsinst. fьr Geshichte der Naturwiss” /Haidelberg, 1929/); Іванова Ю. (“Мерцающий мир. Гипотеза ускользающей реальности или эволюция человека в природе” /Самара-Ореховка, 2002/); Калініної Т. (“Сведения ранних ученых Арабского халифата /М., 1998/ та ін.); статей Ацюковського В., Бутусова К., Планка М., Юрченка О. та інших; а також використання літератури з конкретно-історичних проблем (авторства Бейліса В., Висотської Т., Златарські В., Нікітенка Н. та ін.); історії православ'я та ісламу (“Історія Православної Церкви в Україні / Зб. наук. пр. /К., 1997/); Климович Л.И. Ислам /М., 1965/; Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом /Філядельфія, 1954/; Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда /М., 1991/ та ін.); підручників, навчальних посібників, словників та довідників. Простір, у т.ч. сакральний і психологічний, - предмет головної уваги в дослідженні, що зближує роботу з тими напрямками науки, які вивчають сакральний простір, розробляють історичну психологію Зокрема: Шкуратов В.А. Историческая психология. Пособие для дополнительного образования / Ин-т “Открытое общество”. - 2-е изд., перераб. - М.: Смысл, 1997. - 503с.. Однак авторка пропонує самостійний шлях дослідження, на якому досягає результату, використовуючи історичні методи.

Основи наукових парадигм встановлювалися на базі спадку античної науки - текстів Платона, Арістотеля, Діогена Лаертського, Геродота, Порфірія, Фукідіда та ін. Базовими ж були джерела християнства й мусульманства: тексти Біблії, Корану, інша канонізована й апокрифічна література (“Києво-Печерський патерик”, “Апокриф Іоанна”, Арабське “Євангеліє дитинства”, Сунна, твори Ібн Ісхака, Ібн Хішама та ін.), інші документи (Ioann VІІІ. “Industriae twae” та ін.). Вивчалися джерела й інших віровчень: “Зороастрійські тексти”, “Кефалайа (Глави)”, “Молодша Едда”, “Едда. Скандинавський епос”, “Мідраши”, “Рігведа” тощо; фрагменти джерел з деяких монографій Брюшинкіна С., Кемпбелла Дж., Тілака Б., Уотса А. та ін. Типи історизму християнського світу та домінуючі в них парадигми досліджувалися на основі творів П'єра Абеляра (“Тео-логические трактаты” /М., 1995/); Аврелія Августина (“Исповедь блаженного Августина, епископа Иппонского” /М., 1992/); Адама Бременського “Діяння священиків гамбургської церкви” (різні переклади); Псевдо-Діонісія Ареопагіта (“О небесной Иерархии” /М. 1994/); Беди Шановного (“Церковная история народа англов” /М., 2003/); Северина Боеція “Розрада філософією” та ін.; Василя Великого (“Творения”. - Т.1 /СПб, 1911/); Георгія Пахімера (“История о Михаиле и Андронике Палеологах. В 10 кн. /СПб, 1862/); Лева Диякона (“История” /М., 1988/); Іларіона Київського “Слово про Закон і благодать” (різні видання); Іоанна Дамаскіна “Джерело знання”; Клима Смолятича “Послання, написане Климом, Митрополитом Руським Хомі пресвітеру, витлумачено Афанасієм Монахом”; Михайла Пселла (“Хронография” /М., 1978/); Никифора “Бревіарій”; Оттона Фрейзінгензького “Хроніка або історія про два царства”; Павла Оросія “Історій проти поган 7 книг”; Прокопія Кесарійського “Таємна історія” та ін.; “Етніка” Стефана Візантійського; “Послання” Феодосія Печерського до київського князя Ізяслава Ярославовича; “Хронографія” Феофана; Феофілакта Симокатти (“История” /М., 1957/); Summa Contra Gentiles, Summa Theologiae Фоми Аквінського (різні видання) та інших. Залучались також деякі необхідні розпорядні джерела та епістолярії. Вказана група джерел вивчена, джерела докладно описані, що зняло необхідність спеціального їх опису. Їх особливості розкрито в ході роботи.

Базовим вітчизняним джерелом, крім головного твору Митрополита Іларіона Київського, була “Повість минулих літ” Нестора (“Літопис Руський” /К., 1990/). Використовувалися також: інший переклад “Повісті”, Радзивиллівський літопис, деякі інші руські й іноземні джерела авторства Іакова Мніха, О.Лизлова, Дж. Флетчера, Сноррі Стурлуссона та ін. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в часи Ренесансу в Західній Європі досліджувалася із залученням праць: Альберті (Della famiglia); Леонардо Бруні Аретіно (Laudatio urbis Florentiae /у пер. англ. Х. Барона/); Лоренцо Валли (“Об истинном и ложном благе. О свободе воли” /М., 1989/ та ін.); Дж. Віко (“Основания новой науки. Об общей природе наций” /М.-К., 1994/); М.Кузанського (Кузанский Н. Соч.: в 2 тт. /М., 1979/ та ін.); Данте А. (“Монархия” /М., 1999/) та ін. Ґенеза парадигми історичного процесу в арабо-ісламській науці вивчалася на базі джерел двох родів: 1) твори провідних філософів: ал-Газалі (“Воскрешение наук о вере” /М., 1980/); ал-Кінді (“Книга про п'ять сутностей” та ін. його роботи); Ібн Рушда (“Спростування спростування”); Ібн Сіни (“Зцілення” та ін.); Ібн Туфейля (“Роман про Хай'а ібн Якзана”); Ібн Халдуна (“Пролегомени” /різні переклади/); ал-Фарабі (Аль-Фараби, Абу Наср Мухаммад. Историко-философские трактаты /Алма-Ата, 1985/) та ін.; 2) роботи істориків, географів та представників біографічного жанру. Ці джерела потребували спеціального огляду, бо в тому аспекті, у якому ми їх вивчали, вони практично не досліджені (біографічний же жанр узагалі вивчений слабо). Одним з видних арабських учених був математик ал-Хварізмі, перу якого належить твір з математичної географії “Кітаб сурат ал-ард” (“Книга картини Землі”) Das Kitab Surat al-Ard des Abu Ja'far Muhammed Ibn Musa al-Huwarizmi / Herausgegeben nach dem handschrilichen Unicum der bibliotheque, de l'universite at regionale in Strasburg (cod.4247) von Hans V. Mzik // Bibliothec arabicher historiker und Geographen heraus gegeben von Hans Mzik. - Leipzig: Walter de Gruyter. - Band III, 1926. - 162 s.. Існує його неповний російський переклад Ал-Хваризми /Китаб сурад ал-ард/ Перевод // Калинина Т.М. Сведения ранних ученых Арабского халифата. - С.39 - 54, комм.54 - 107.; у луганському центрі сходознавства ім. проф. В.М.Бейліса готується до видання український переклад його свідчень, але карта, зроблена на основі роботи ал-Хварізмі, уже опублікована Зокрема: Борисова О.В. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки (V - ХV ст.): Монографія. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - С. 444.. Великий вплив на стан наукових поглядів арабських учених, у т.ч. “арабського Геродота” ал-Мас'уді, мав твір “філософа арабів” - ал-Кінді “Русум ал-мамур мін ал-ард” (“Опис населених областей Землі”) Див.: Микульский Д.В. Арабский Геродот. М.: Алетейя, 1998. - С.84.. Велике розповсюдження мали таблиці астронома і географа ал-Баттані Ал Баттани /Китаб зиндж ас-саби/ Перевод // Калинина Т.М. Вказ.твір. -С.140 - 145, комм.146 -151.. Фрагменти з робіт Сухраба й ал-Фаргані Сухраб (Ибн Сарабийун) /Китаб `аджаиб ал-акалим ас-саб'а/ Перевод // Калинина Т.М. Вказ.твір. - С.114 - 117, комм.117 - 126; Ал-Фаргани /Китаб ал-харакат ас-самавийа ва джавами' илм ан-нуджум/ Перевод // Там само. - С.130, комм.130 -139. містять у собі важливі дані, зокрема, ал-Фаргані був одним з фахівців з проблеми кліматів. У 2-й пол. ІХ ст. склався особливий жанр описової географії - “книги шляхів і царств” (“кутуб ал-масалік ва-л-мамалік”). Перший твір такого роду, що в цілості дійшов до нас, - робота голови департаменту зовнішньої розвідки Арабського халіфату Ібн Хордадбеха - “Книга шляхів і країн” Ибн Хордадбех. Книга путей и стран / Пер. с ар., комм., иссл., указ. и карты Н.Велихановой. - Баку: Элм, 1986. - 428 с. та ін. переклади фрагментів.. Сучасником його був Йакубі Kitab al-Boldan auctore Ahmed ibn abi Jakub ibn Wadih al-Katib al-Jakubi // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 7. - Lugd. Bat., 1892. - P.237 - 355 // Крюков В.Г. Сведения арабских географических сочинений конца IX - первой половины Х века о странах и народах Западной, Центральной и Юго-Восточной Европы. Дисс….канд. ист. наук / ЛО Ин-та востоковедения АН СССР. - Ленинград, 1986. - Приложения. - С.12 - 13., послідовником якого був ал-Мас'уді. Представниками вказаного жанру були Абу Ісхак ал-Істахрі й Абу-л-Касім ібн Хаукал ан-Насбі Vitae regnorum. Descriptio ditionis moslemical auctore Abu Ishak al-Farisi al-Istakhri // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 1. - Lugduni Batavorum, 1870. - P.4 - 227 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С.92 - 99; Vitae et regna. Descriptio ditionis moslemical Abu'l Kasim Ibn Haukal // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 2. -Lugd. Bat., 1873. - P.8 - 355 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С.100 - 109.. Роботи географа 1-ї пол. Х ст. Кудами ібн Джафара не належать до “класичної школи”. Біля 928 р. він написав “Книгу про харадж і професію секретаря”, яка, як і багато творів інших авторів, збереглася лише у фрагментах Excrepta e Kitab al-Kharadj auctore Kodama ibn Djafar // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 6. - Lugd. Bat., 1889. - P.231 - 257 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С. 33 - 35.. У кінці IX - на поч. Х ст. у арабській географічній літературі з'явився ще один напрям - твори популярного (адабного) характеру. Однією з таких робіт є “Книга країн” (“Кітаб ал-булдан”) Ібн ал-Факіха ал-Хамадані Compendium libri Kitab al-Boldan auctore ibn al-Fakih al-Hamadani // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 5. - Lugduni Batavorum, 1885. - P.6 - 295 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С.14 - 21.. На поч. Х ст. складає енциклопедичний твір “Коштовні цінності” (“'Ал-а'лак ан-нафіса”) і Абу Алі Ахмад ібн Омар ібн Русте, з якого збереглися теж тільки окремі частини Kitab al-a'lak an-nafica auctore Abu Ali Ahmed ibn Omar ibn Ruste // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 7. - Lugduni Bat., 1892. - P.85 - 145 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С. 21 - 33.. Однак найціннішими для нашого дослідження виявилися тексти Абу-л-Хасана Алі ібн ал-Хусейна ал-Мас'уді (896 - 956 рр.). Авторка базувалася на перекладах його творів, зроблених учнем проф. Бейліса В.КрюковимАхбар аз заман ва ман абадаху-л-хидсан ва'аджа'иб ал-булдан… тасниф Абу-л-Хасан 'Али ал-Мас'уди. - Ал Кахира: матба'а. 'Абд ал-Хамид Ахмад Ханафи, 1938. - H. 68 - 75 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С.87 - 92 та ін.перекл.; Masыdi. Kitвb at-tanbоh w'al-ischrвf auctore al-Masыdi / Accendunt indices at glossarium ad tomos 7 at 8 // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars VIII. - Lugduni Batavorum: Edidit M.J.Brill, 1894. - XLIX, 508 p.; Maзoudi. Les Prairies d'or / Texte at traduction par C.Barbier de Meunard at Pavet de Courteille. - Volume 1 - 9. - Paris: Imprimerie imperiale, 1869 - 1877., використовувала й інші переклади, а також вивчала фрагменти з “Танбіх” і “Мурудж”, які раніше не перекладалися. Важливе значення мали також праці інших арабських авторів: 1) описової школи - Ахмеда ібн Фадлана, ал-Мукаддасі, який мав спеціальну роботу, присвячену дослідженню кліматів (“Ахсан ал-такасім фа м'аріфат ал-акалім”) Перевод основного текста “Книги Ахмеда ибн Фадлана” на основе Мешхедской рукописи, Йакута, Наджиба Хамадани и Амина Рази // Ковалевский А.П. Книга Ахмеда ибн Фадлана о его путешествии на Волгу в 921 - 922 гг. - Х.: Изд-во ХГУ, 1956. - С.119 - 148 та ін.; Descriptio imperi moslemici auctore Schamso'd-din Abu Abdollah Mohammed ibn Ahmed…al-Mokaddasi // Bibliotheca geographorum arabicorum / Edidit M.J. de Goeje. Pars 3. Vitae regnorum. - Lugd. Bat., 1877. - P.15, 242 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С. 109 - 110; Ал-Мукаддаси. Ахсан ат такасим фи ма'рифат ал-акалим / “Лучшее разделение для познания климатов”/: климаты ад-Дайлам и ар-Рихаб / Пер. с ар., введ., комм., указ. Н.И.Серикова, под ред. В.М.Бейлиса // Восточное историческое источниковедение и специальные исторические дисциплины. Сб.ст. - М.: Наука, 1984. - Вып.2. - С.208 - 228. ; ал-Ідрісі Коновалова И.Г.Восточная Европа в сочинении ал-Идриси. - М.: Вост.лит. РАН, 1999. - 353 с.; фрагменти з робіт деяких інших географів Opus geographicum auctore Ibn Haukal / Edidit J.H. Kramers: t. 1 - 2. - Lugd. Batavorum, 1938. - T.I. - P.63 - 192 // Крюков В.Г. Вказ.твір. - Приложения. - С. 109 - 110 та інших.; твори Ібн Батути; ал-Бакуві Ибн Батута о Средней Азии. Перевод глав “Путешествия Ибн Батуты, касающиеся Средней Азии и некоторых сопредельных областей // Ибрагимов Н. Ибн Батута и его путешествия по Средней Азии. - М.: Гл. ред. вост. лит, Наука, 1988. - С.71 - 108; 'Абд ар-Рашыд ал-Бвкувы. Китвб талхыс ал-всвр ва'аджв'иб ал-малик ал-наххвр (“Сокращение [книги о] “памятниках” и чудеса царя могучего”). / Изд. текста, прим. и прил. З.М.Буниятова. - М.: Наука, Глав. ред. вост. лит., 1971. - 158 с., арабс.текст. 189 с.; 2) біографістів - Ібн Макули, ал-Джаузі, Йакута ал-Хамаві та ін. ЗбЗЯгЗб Эн СЗЭ ЗбЗСКЖЗИ ЗбгДКбЭ ж ЗбгОКбЭ гд ЗбЗУгЗБ ж ЗбЯднЙ ж ЗбЗХНЗИ ббЗгнС ЗбЗМб ЗбНЗЭЩ ЗИн дХС Ъбн ЗИд еИЙ Зббе ЗбФеИС ИЗИд гЮжбЙ НнПСЗИЗПЎ 1?62 .//.. Х. 431 -. ЗбМТБ ЗбЗжб - ИнСжК- 1??2 ЗбгдКЩг Эн КГСнО ЗбгбжЯ жЗбЗгг бЗИн ЗбЭСМ ЪИП ЗбСНгд Ид ЗбМжТн . гЪМг ЗбИбПЗд бнЗЮжК ЗбНгжн ЗбМТБ ЗбЗжб-ЗбЮЗеСЙ- 1?9? -398Х . . Х - 398 гЪМг ЗбЗПИЗБ бнЗЮжК ЗбНгжн ЗбМТБ ЗбЗжб- ЗбЮЗеСЙ- 19?6. Х. 1886 -412 ЯКЗИ ЗбКЯгбЙ бЯКЗИ ЗбХбЙ бЗИж ЪИП Зббе Ид ЗИн ИЯС ЗИд ЗбЗИЗС- гПСнП. При тому розроблялись основи метода інтенсифікації роботи з текстами.

Практична значущість дослідження полягала, перш за все, у виявленні давно застарілих проблем й аналізові стану роботи щодо їх розв'язання. Специфіка теми, що досліджувалася, потягла необхідність вивчення досвіду одного з радянських учених - О.Барченка (розстріляний 1938 р.). Він був ученим, робота якого була визнана радянською наукою, й багато його наукових передбачень уже підтвердилось. Зазначаємо: він уживав термін “сім кіл знання” (Шамбала-Дюнхор), організовував експедиції в зони аномальних феноменів, у т.ч. у Крим (що було важливим для дослідження). Ми переконуємося у правоті Д.Овсянико-Куликовського, що “як у нормальних, так і у аномальних явищах духу знаходиться ключ до розгадки всесвітньо-історичної еволюції взагалі, та її початкових фаз зокрема” Овсянико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работы: В 2-х т. - Т. 2. М.: Худ. лит-ра, 1989. - С.384., і наповнюємо її конкретно-історичним змістом, встановлюючи об'єктивну основу явищ феноменологічного характеру. Стан релігійної сфери Донбасу (важливої сакральної точки стародавньої Циркумпонтійської зони) у XX ст. вивчався на основі архівних документів Луганського і Донецького державних обласних архівів (скор.: ДАЛО і ДАДО). Виявлені дані дозволили представити стан релігійної сфери Донбасу в необхідній часовій ретроспективі. Крім того, у Ф.Р.-3699 ДАЛО було знайдено важливий документ - Енцикліку папи Іоанна Павла ІІ, присвячену ХІ століттю місійної діяльності св. Кирила і Мефодія ДАЛО. - Ф.Р - 3699. - Оп. І. - Спр.161. - 120 арк. - Додаток 11. Окружне послання (Енцикліка) Slаvorum apostoli. Папи Іоанна Павла ІІ. - 70 - 111 арк. Пер. з франц.. Піддано науковому аналізу й низку робіт єдиного на сьогодні плідного теоретика й практика української автокефалії - Київського Патріарха Філарета, які знаходяться у Поточному архіві Київського Патріархату (ПАКП) ПАКП. - Ф. Офіційної документації. - 1992 р. Апелляция Митрополита Киевского и всея Украины Филарета к святейшим православным Патриархам и всем главам Поместных Православных Церквей. - Машинопис. - 15 арк.; ПАКП. - Ф. Рукописів. - 1992 р. Доповідь Заступника Патріарха Київського і всієї України Митрополита Філарета на релігійній секції Всесвітнього форуму українців у м. Києві 21 - 22 серпня 1992 р. “Проблеми незалежної Церкви в умовах сучасної України”. - Машинопис. - 9 арк., та інші роботи.. Ураховуючи особливості Донбасу в феноменологічному відношенні, до вивчення були залучені Поточні архіви низки державних та громадських організацій для встановлення загальних тенденцій у науковій та релігійній сферах. Особливе значення мав картографічний матеріал, поміщений у різних виданнях, а також створений за допомогою комп'ютерної техніки. Використовувалися також фрагменти окремих джерел, поміщених у монографіях (крім уже згаданих) й інших виданнях, а також джерела авторства Р.Генона, І.Канта, Я.Любарського, Ф.Прокоповича, Б.Рассела, Тейара де Шардена, А.Тойнбі та інших. З матеріалів преси використовувалися: “Полярная правда” (1923), “Красная газета” (1923), “Зеркало недели”, “Історія України”, “Слово Просвіти” (Київ), “Мета” (Торонто), “Кур'єр” (Луганськ), “Наша газета” (Луганськ), “Ратуша” (Львів), “Четвертое измерение” (Донецьк). Джерел із списку літератури у 795 назв - 315 позицій.

Таким чином: а) історіографія проблеми фундаментальна, але загальна; спеціальне окреме дослідження ґенези наукової парадигми історичного процесу в середні віки відсутнє; б) історичних джерел вповні достатньо, щоб з максимально можливою точністю дослідити обрану тему. При тому авторка цілком свідома того, що методологія вивчення таких складних проблем, які постають у дисертації, ще потребує серйозної, системної роботи. У дисертації представлена концепція ґенези наукової парадигми історичного процесу в добу Середньовіччя. але авторці вдалося вивити й висвітлити тільки головні “проблемні точки”.

Методологічна основа роботи включає в себе закони, концепції, підходи, методи, що викладені в дослідженні й утворюють певний інструментарій пізнання. В основу розробки концепції ґенези парадигматичного знання часів Середньовіччя покладені: загальний закон взаємодії, який розкриває взаємний зв'язок між усіма структурними рівнями буття, що забезпечує єдність світу і є джерелом ґенези об'єктів світу; закони діалектики, насамперед закон єдності й боротьби протилежностей, який є базою бінарних опозицій парадигм; психоісторична теорія врівноваженої біопсихосоціоґенези; теорія лінгвістичного детермінізму; фізична концепція Головерсуму; учення В.Вернадського щодо живої речовини й “костної”; парадигмальна модель історичного процесу; концепція циклічно-поступального характеру розвитку наукової думки; системний підхід і системний аналіз. Розробка методології дослідження розгорталася на тому положенні, що формування двох традицій у історіографії - прагматичної і парадигматичної, відбулося ще в античності, і становище історії визначалося способом розв'язання конфлікту між філософією й філологією, що проявилося й у період, що досліджувався. Парадигми відрізнялися й методологія пізнання теж. Розгляд теорії формування парадигм призвів до висновку, що нині, коли розгорнулася боротьба за нову наукову парадигму, виразні імпульси в науці дає саме парадигма Середньовіччя, тому й виринає проблема “ірраціонального”. Авторка звернула увагу на зауваження В.Вернадського щодо неврахування наукою досвіду давнього описового природознавства Вернадский В.И. Живое вещество. - М.: Наука, 1978. - С.13 - 14. й, проаналізувавши стан системи бінарної опозиції в науковій парадигмі сьогодні, переконалася, що воно залишається у силі й досі. І парадигмальна модель історичного процесу без того не може далі повноцінно розвиватися. Її доповнює у рамках цивілізаційної моделі історичного розвитку постнекласичний (монадологічний), тоталлогічний підхід, у розвитку якого було виявлено певні складності. Актуальності набувають роботи вчених, які пов'язували історичний процес саме з субстанціями цивілізацій. Сюди залучено й напрям, що йде від В.Вернадського і знайшов вияв у теорії космоґенези Тейяра де Шардена. У ній встановлена наукова основа, з якою пов'язується, зокрема, теорія мовної плазми М.Вашкевича. Її доповнено гіпотезою про існування плазми духовної, заснованої на бінарній природі фізичних полів, з якими має зв'язок психіка людини. І висунуто думку про необхідність перегляду ставлення науки до принципу антропоморфізму (до чого вже є імпульси у психології). З бінарності свідомості виводиться також положення про бінарність історичної свідомості, присутнє в науці (Т.Кун, К.Леві-Стросс, М.Брайчевський, М.Барг та ін.). Здійснено аналіз методологічних положень, які сформовані в історичній науці щодо того, виокремивши думку М.Ліфшиця про те, що нині в науці на першому місці стоїть “проблема цілого” Лифшиц Мих. Мифология древняя и современная. - М.: Искусство, 1979. - С.98.. Картину розвитку методологічної бази доповнюють: феноменологія, філософія педагогіки (бо освіта формує стереотипи мислення), дослідження в руслі напрямку “Великих ідей” (термін К.Поппера). З бінарної природи свідомості взагалі, й історичної зокрема, виведено думку, що наука досі не може визначитися у співвідношенні “єдина сутність - множинність” (про що й говорив М.Ліфшиц), з чого зроблено висновок, що у засаді головних методологічних складностей сучасної науки лежить невирішеність проблеми універсалій - та ж ситуація, що мала місце й у часи Середньовіччя. Так, окрім уявлень щодо часу й простору, вдалося виявити ще одну засаду, на якій будується парадигма.

Авторка зіткнулася з методологічною проблемою в дослідженні історизму. Справа в тому, що в природознавчих науках аж до середини ХІХ ст. найважливішими перемінними, без яких неможливо було сформулювати жодного закону, були саме час і простір. У сучасній же науці методологічний зразок викривлено: учені, вивчаючи час, майже не приділяють уваги простору. Навіть географи оперують тільки поняттям “географічний простір” Кононов И.Ф. Проблемы пространства в социологии // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2004. - №621. - С.20.. У роботі викладено основне, що вченими виявлено щодо часу й “психологічного простору особистості”, виокремлюючи те, що в людині, крім 3-х центрів її єства, є ще й 4-й центр, який виробляє енергію, що зветься думкою, - Логос, “центр кола якого всюди, а саме коло не має меж” Журавлев В.И. Современное миропонимание. - Донецк, 1999. - С.343., щодо чого запропоновано термін “особливий простір” (бо в ньому геометрія - неевклідова). Учені, які вивчають фактор асиметрії свідомості (М.Брайчевський, О.Панарін, О.Алексєєв та ін.), виходять саме на нього. Тут свої здобутки має психологія, хоча у ній також нині йде серйозна методологічна суперечка, а також соціологія. Проте плідним розвиток розробок тут може бути тільки за умови виявлення об'єктивної основи “особливого простору”. Звернуто увагу на середньовічну теорію “семи кліматів”, що її розробляли арабські географи, уточнено позиції арабських учених (за Йакутом гЪМг ЗбИбПЗд бнЗЮжК ЗбНгжн ЗбМТБ ЗбЗжб-ЗбЮЗеСЙ- 1?9? -398Х) і дано пояснення. Далі ж, у зіставленні виявленого з сучасними підходами до вивчення теми кліматів Калинина Т.М. Система “климатов” в арабской географии // Международный конгресс востоковедов. Тезисы: в 3 тт. - Т.2. - М., 2004. - С.683 - 684; Юрченко А. Правда о птице Рух // Вокруг света. - 2003. - №8. - С.20 - 23., обґрунтовано цілком нове положення, що те, що араби звали “ал-акаліму” (клімбти, як радять вимовляти авторці джерелознавці), є явищем, пов'язаним не тільки з географією планети й зірками (араби виділяли географічні й астрономічні клімбти), а й зі свідомістю людей. Давні якимось чином бачили такі речі й описували їх. Думка ж про те, що наука давніх відрізнялася від сучасної через те, що принципово відрізнялися об'єкти, які піддавались аналізу тоді й зараз, присутня в науці (К.Леві-Стросс).

У другому розділі “Конкретно-історичні засади теологічних концепцій” проводиться виявлення наукових засад міфу, а відповідно, і головних міфологічних парадигм. Теологи будь-якої гілки християнства не терплять вживання терміна “міфологія”, наполягаючи на тому, що в християнстві важливі не міфи, а історичні факти, підкреслюючи тим його історичний характер. Авторка ж виходила з визначення, що міфології є “першими всезагальними історіями” Бойченко І. Філософія історії: Підручник. - К.: Знання, КОО, 2000. - С.17., тому ніякого протиріччя тут немає. При аналізі ж міфології релігії зайнято такої позиції: створений теологією канон, безумовно, поважати треба, але й “священних корів” інколи треба “доїти”. Викладений матеріал має такий зміст:

– підвалини моделюючого типу мислення; особливості парадигм міфології;

– аналіз головних парадигм міфології моделі-зразка ІІ (“картина світу”). “Драбина”:

~ антропоморфізм - космізм - антропоцентризм;

~ особлива тема “бездіяльного Бога”, її зв'язок з міфом про Прометея.

- центральні положення міфологій (синтези):

~ Центр Світу - Небесна драбина - Міст (дуга, райдуга) - Шлях;

- мрія про “культурного героя” як вічна, неперехожа духовна цінність.

Схема міфології виглядає так: кожен міф - парадигма-зразок І, сама ж міфологія - комплекс моделей ІІ, “картин”, образів. Релігія представлена міфом і теологією, остання тут постає як модель-зразок І, а міф - як “картина світу”. Отже, теологія - явище, яке може змінюватися, удосконалюватися, міф (“картина”) ж може тільки глибше осмислюватися. Бінарна опозиція “міфологія - наука” в проблемі парадигм проявляється найперше в “принципі навпаки”: якщо у науці парадигми формуються, воюють, трансформуючись поступово у синтезу (процес динамічний), то в міфології, де знання закладались у готовому вигляді, парадигми теж закладалися одразу. Боротьба йде по лінії бінарних опозицій усередині самих парадигм, і є вічною (статика). Парадигми міфології - складноскладові й неоднорівневі. Їх можна розташувати у вигляді “драбини” - по лінії моделі-зразка ІІ (“картина світу”). Перша сходинка: загальна світоглядна парадигма - антропоморфізм. Бінарні опозиції: Космос - Хаос. “Всесвіт виник з необхідності” (рефрен міфології), а “творення - зіткнення”, за А.Дж. Тойнбі. Усе синтезується з теорією Першовибуху. Друга сходинка - космізм. Бінарні опозиції: Початок - Кінець. Тут ми аналізуємо схему Г.Щокіна, яку він називає “порядком створення світу” Людство і віра: Навч.-метод. посібник (У 3-х т.). - К.: МАУП, 2002. - Т.1. - С.202., доводячи, що у ній не враховано, як стан Точки (“з Точки все”, за Артефі), процес виникнення простору (час у схемі є), як і відсутня опозиція до позиції “зірки” (уточнюємо: “планети”), й робимо висновок, що то - схема вже розгортання світу, бо створення його починається від Точки. На цій сходинці містяться й міфи про початок людини, який виводився або прямо до Творця, або до культурного героя як Його втілення. Тут важливі 2 концепції: 1) “космічного батька” і 2) “бездіяльного Бога”. Пари тут такі: Небо (батько) - Земля (мати) /І/ й Сонце (батько) - Місяць (мати) /ІІ/. Саме з того, що жіночих початків - два, витікає думка, що міфи, у яких присутні туманні свідчення про якусь іншу цивілізацію до нашої (що збігається з даними Біблії про створення першої пари людей у День шостий і другої /Адама і Єви/ у сьомий Біблія або Книги Св. Письма Ст. і Нов. Заповіту: Із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. 988 - 1988. - С.8.), мають підстави. Те ж видно і з думок тих учених, які твердять, що “бездіяльний Бог” міфології нагадує образ Бога-Творця з Біблії, і припускають, що колись існував єдиний пантеїстичний образ божественного світу-Неба, а згодом настало “зубожіння” колись могутнього верховного Божества - з появою окремих богів Мифы народов мира. Энциклопедия / Гл. ред. С.А.Токарев. - Т.2. - М.: Сов. энциклопедия, 1991. - С.208.. Так виринає відомий образ “Бога, який покинув справи”. Цікаво, що в найдавніших текстах Біблії вживався термін gelohоm - “боги”, що потім було виправлене. Але образ зберігся. Раціоналізм античності як зневіра, розчарування в богах, які чомусь не влаштовували людей, спроби пояснити першооснови “єдиного буття” елейською школою грецької філософії, пошуки Сократа, який “вводив нових богів”, думки Платона про “одне першоджерело одного неба” (“Тімей”), Арістотеля - про “нерухомого Рухача”, наївні “перпетууми” як спроби пошуку якогось джерела анергії (можливо: “якщо немає нікого у Небі”), - що за Тим усім? Кого шукали люди? Християнство (див. схожість образу) чітко показало: люди весь час шукали Того, хто колись їх покинув. Причини цього могли відходити й від людей. Отже, тут чітко проявляється ще одна опозиція: Добро - Зло, яка тісно пов'язана з ще одною: Макрокосм - мікрокосм. Третя сходинка - антропоцентризм. Бінарні опозиції: 1) людина походженням “з небес” - “з-під землі”; 2) людина - “гвинтик Космосу” - “вінець творіння”. “Амбівалентність” міфу чітка саме по позиції (1), тому що по позиції (2) сам Космос розглядається антропоцентрично - як вмістилище життя людини. По позиції (1) теж дві цивілізації видно, а вже хто й як з'являвся - питання інше. Людина займає у Космосі певне місце у його 3-членній структурі - на серединному світі (землі), тобто посередині між Небом і підземним світом. Ось - ще одна опозиція, і підземний світ (велике місце займає у релігіях) не враховано теж у схемі Г.Щокіна. “Місце” ж - точка, від якої відштовхується антропоцентризм. Початок і Кінець тут - опозиція: космогонія - есхатологія. Тут - кінець і парадигми. Усе - певні “відрізки”, парадигма ж - “ліфт”, що неминуче привезе до кінця світу (фіналізм). З “початку - кінця” витікає й інша опозиція: земний час - вічність, зв'язок між ними - число 4, символи якого складні й багаторівневі. Усе пов'язане з символом квадратури кола, у якій міститься секрет трансформації небесних тіл у земні Всемирная энциклопедия. Религия / Гл. ред. М.В.Адамчик. - Мн.: Совр. литератор, 2003. - С.72.. Математичні дані - точні, що підтверджується виявленням М.Марром 4-х першоелементів мови (SAL, BER, YON, ROШ), а також наявністю 4-х елементів генокоду людини. Тут мається ще й опозиція “речовина - поле”, з першою пов'язані уявлення про “природу всіх речей” і простір; з другим - поняття “час” (але й простір тут є). Бінарна опозиція Макрокосм - мікрокосм проявилася і в постуляції двох форм руху - коловороту і циклічності. З усього різноманіття міфів ми проаналізували міф про Прометея, виявили його стик з міфом про “бездіяльного Бога” й висунули припущення, що якась давня катастрофа порушила якісь важливі ланки контакту людства з Небом, тому ним так переймались УСІ (міфи про Небо маються в усіх міфологіях). Далі в дисертації аналізуються положення, яким немає опозицій, але які всюди є центральними (вочевидь, маємо справу з синтезами): Центр Світу, пов'язаний із Світовим Деревом, Небесна драбина (або “листвиця”), Міст. Їх, попри всю схожість ототожнювати не можна. Цікаво, що з “драбиною” пов'язані народи. Її особливість у тому, що на неї лізуть спочатку вгору, а потім спускаються задом наперед униз. А ось і зворотність часу - характерна риса міфу. Грецькою ж “драбина” - klimax, у чому видний її зв'язок і з людським життям. З нею пов'язаний і ще один символ - Шлях. У “драбині”, по якій скочувалися нестримно вниз, і міститься секрет розуміння давніми історичного процесу (аґенетичний підхід, фаталізм), і та “драбина” пов'язана з релігійною свідомістю. Нагору по “небесній драбині” потягли знову людство тільки народи, що створили “релігії об'явлення”, основою яких був монотеїзм. Сакральна мотивація історичного процесу досліджувалася шляхом аналізу найважливіших християнських і мусульманських міфів, виділяючи такі проблеми: