Трансформація західносахарського національного питання у 1956–1991 рр.

Насправді розмежування політичних сил Марокко наприкінці 60 - початку 70-х рр. було викликано ще й конкуренцією політичних міфів як похідного моменту. Тобто під час утворення марокканської політичної нації після того, як відбулася деколонізація Марокко, від марокканського національного міфу відколовся сахарський етнічний міф, а сьогодні є загроза відриву й берберського міфу. Отже, говорячи про марокканську політичну націю та її національний міф, важливо зазначити, що складовим є міф про “родинну драму”, про розлучення, на яке вказував А. Ята.

Психологічна єдність у міфах марокканської еліти ґрунтується на повазі до короля й трону (“Бог - Батьківщина - Король”). У полісарійських міфах причини змін в сахарському суспільстві персоніфіковані, а не об'єктивовані, а саме спричиняються діями Марокко, гальмування ним ідентифікаційного процесу, діями світового капіталізму та співпрацею структур ООН з марокканським урядом. Варто означити одну з особливостей міфів, які застосовуються обома групами політичних еліт - їх передає арабська мова, дуже емоційна і магічна. У мовній структурі постійно використовуються звернення “брати”, “друзі”, “сини”, завдяки чому міф впливає, формує і встановлює контроль над свідомістю і керує поведінкою мас. У міфах використовуються також такі психологічні засоби, як методичне повторення одного й того ж вислову, думки. Ця ж технологія простежується у промовах та статтях лідерів Марокко та ПОЛІСАРІО.

Варто також констатувати, що іслам - це основа марокканської національної ідентифікації, основа національного міфу, в якому династія Алауїтів, до яких належить і король Марокко, походить від племінника пророка Мухаммеда. Це сильний політичний міф, який спрямовує всі інші політичні міфи, виходячи з якого, влада короля - божественна. При такому характері менталітету марокканське суспільство набуває балансу шляхом здійснення управління над усіма верствами населення. Але у досліджений нами період 50-60-х рр. не знайшлося місця для політичного міфу військової аристократії (Армії визволення Марокко), що, в свою чергу, стало чинником роз'єднання політичних сил Марокко, та утворення у 1973 р. Фронту ПОЛІСАРІО, чий міф про особливе сахарське походження із власною історією, яка існує окремо від марокканської, знайшов своє місце у рамках алжирського міфу про те, що побудова Єдиного Великого Магрибу - головна мета Алжиру і що алжирська сторона вимагає лише поваги до волевиявлення сахарського народу. У цьому контексті генеральний секретар Фронту ПОЛІСАРІО і президент САДР М. Абдельазіз заявляв, що визвольна боротьба сахарського народу є внеском у розбудову Арабського Магрибу, визволеного від іноземної присутності.

Зазначається висока організованість двох основних груп еліт - Марокко та ПОЛІСАРІО. Обидві сторони постійно намагаються розкрити утопічність та неправомірність існування конкурентного міфу стосовно Західної Сахари. Ці технології застосовуються шляхом використання ресурсів інформації через ЗМІ, через систему лобіювання у національних парламентах третіх країн та міжнародних організаціях. Особливо ця інформаційна війна відчувається після 1991 р., що є, власне, трансформацією застосування воєнної сили до 1991 р. в активізацію інформаційного потенціалу та можливостей, так би мовити, в окультну війну, яка активно застосовує контрміфологічні технології.

Таким чином, процес утворення етнонаціональностей на магрибському просторі співпав із деколонізаційними тенденціями і перерозподілом політичної та економічної сили на світовій і африканській арені. Ці тенденції виявилися також своєрідним підсилювачем уже розпочатого створення сучасних марокканської, алжирської, мавританської націй та західносахарського етносу, яке блокувалося до 1956 р. європейським колоніалізмом. Магрибська етнонаціоналізація також співпала із швидкою індустріалізацією постколоніального простору (безперечно, така швидкість залежала і від самого процесу етнонаціоналізації), який, до того ж, виявився багатим на поклади стратегічних корисних копалин. Крім того, маємо говорити про психологію конфлікту, про психологію поведінки суб'єктів, на яку впливає політична міфотворчість еліти, тобто про людський фактор як похідний від кількісних геополітичних чинників. Це означає, що поведінка або політичний рефлекс політичної еліти Марокко, вимагає формування марокканської нації, які б державотворчі настрої не висловлював Фронт ПОЛІСАРІО, бо вони репрезентують лише конкурентну модель у цьому достатньо складному процесі. Етнонаціональне будування в Північно-західній Африці ще не завершене й це надає йому проблемності у вигляді незавершеного етнополітичного конфлікту. Варто зазначити, що національно-визвольний рух безпосередньо у Західній Сахарі розпочався пізніше, ніж у сусідніх країнах.

Отже, проблему становить те, що марокканська нація має претензію на долучення західносахарського етносу до національного і державного будування, а цій тенденції протистоїть сепаратистський, з однієї точки зору (марокканської), і патріотичний, з точки зору іншої (полісарійської), настрій сахарців. Крім того, варто говорити і про визначальний ресурс часу на досліджуваному просторі, а саме про велику швидкість перебігу подій на досить короткому відрізку історичного часу, починаючи з 50-х і до другої половини 70-х рр.

У четвертому розділі “Взаємодія урядів в контексті подолання національних проблем” з'ясовано “силу” взаємодії урядів Іспанії, Франції, США та країн Магрибу, а саме Мавританії, Алжиру, Лівії, крім того розглянуто позицію Союзу Арабського Магрибу. Визначені чинники взаємодії та взаємовпливу геополітичних зон, урядів, держав і міждержавних угрупувань, а також проаналізовано роль міжнародних організацій у вирішенні західносахарського конфлікту.

Іспанія, Франція та Сполучені Штати у проведенні своєї політики в Марокко та Алжирі враховують геополітичну та економічну вагу останніх як у цілому світі, так і, особливо, в арабському. Крім того, що Марокко та Алжир мають запаси вуглеводних корисних копалин, вони стратегічно розташовані відносно Іспанії та Франції, для яких важливим видається саме впевнений контроль над південною частиною Гібралтару. Вагоме значення має те, що Марокко та Алжир являють собою значний ринок для збуту зброї та військової техніки. Для Сполучених Штатів, незважаючи на активний захист прав людини у Західній Сахарі, пріоритетним залишається підтримка добросусідських відносини із Марокко й одночасно з Алжиром.

Варто зазначити, що Сполучені Штати та Франція мають найсильніші позиції у регіоні, зокрема в Марокко та Алжирі. На розвиток відносин і позиції урядів непрямих головних акторів щодо Західної Сахари впливає внутрішній режим (і його стабільність) безпосередніх головних акторів. Спостерігається пряма взаємодія за напрямками: Сполучені Штати - Франція, Франція - Іспанія, які зумовлюють свою діяльність у зоні конфлікту не лише своїм колоніальним минулим, але й своєю традиційною присутністю у районі Середземномор'я, а що стосується США, - і новими планами “експансії”. Відносини між Парижем та Вашингтоном є своєрідним фокусом, у якому концентруються протиріччя між Старим та Новим Світами, вони часто підміняли один одного у Марокко та Алжирі, які є сферами їх почергового впливу. Франція і Сполучені Штати використовували воєнно-стратегічні ситуації в зоні дії західносахарського конфлікту для реалізації планів та намірів стосовно власної національної безпеки. У франко-іспанських відносинах превалює воєнний фактор. Отже, західноєвропейські уряди у своїй стратегії щодо західносахарського питання, як правило, мають подвійні стандарти, а нерозв'язаність конфлікту у Західній Сахарі співвідноситься із ситуацією в регіоні. Відносно західносахарської проблеми не були включені ніякі механізми примушування (застосування сили), навіть подібні до економічних санкцій (хоча такі акти могли б бути впроваджені у період так званої сахарської війни), що пояснюється промарокканською позицією США як головного ініціатора подібного роду акцій.

Важливим фактором участі Мавританії був захист своїх кордонів від марокканських зазіхань на її територію. Західносахарське питання для алжирського уряду - це використання етнічного сахарського елементу і проблем його розвитку в розбудові своєї власної концепції держави, яка була першочерговою відносно концепції нації, бо вона сприяла оформленню власних політичних кордонів. Марокко як держава є конкурентною для Алжиру. Проте у дев'яності роки раціональність у поведінці починає брати гору, про що свідчить намагання алжирського керівництва активно розбудовувати Союз Арабського Магрибу. Що стосується лівійських мотивів участі у західносахарському питанні, то вони виходять з ідеологічного рівня, для лівійського уряду ця проблема не була першочерговим чинником у створенні власної національної держави, і тому довго не могла залишатися пріоритетним питанням у зовнішній політиці, а лише епізодично спливала в контексті питань безпеки.

Актуальною виявляється участь Союзу Арабського Магрибу у рамках регіоналізації як процесу повернення до етнічних традицій, який об'єднує декілька держав-націй у єдиний економічний чи політичний блок саме на засадах єдиного культурного коду.

ООН та Організація Африканської Єдності (ОАЄ) застосовували мирні засоби врегулювання конфлікту, а саме рекомендації акторам конфлікту; заклики проявляти стриманість; організація спеціальної комісії з розслідування справи та місії з проведення референдуму; призначення спеціальних представників, поїздки Генерального секретаря ООН, його спеціальних представників у регіон, створення комітетів та спеціальних комісій з підготовки умов для проведення референдуму. З боку ООН та ОАЄ у процесі врегулювання кризи та конфлікту взагалі військова сила не застосовувалася. Найбільша ефективність дій зазначених організацій виявляється у кризові моменти, їм взагалі вдається тримати під контролем зростаючу напругу в регіоні. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. значну роль відіграє Європейський Союз, який прямо не залучався до розв'язання західносахарської проблеми, проте цим питанням активно цікавляться ліві групи Європейського парламенту.

Роблячи підсумки дослідження у четвертому розділі, варто визнати, що йдеться про дві групи акторів: країни, що мають давно створену національну державу і молоді країни, які щойно почали не тільки розбудовувати свій суверенітет, але й формувати національну ідентичність, що й спричиняє складності. Щодо групи розвинутих країн, то західносахарська проблема перебуває в контексті розбудови їхньої національної ідентичності, особливо такого її елементу, як національна безпека. За таких обставин виникає протиріччя між національною ідеєю однієї сторони і державною ідеєю іншої сторони, між правом на самовизначення та принципом єдності державного утворення і непорушності його кордонів, що й спричиняє проблему, кризу, конфлікт і може призводити до воєн.

Розв'язуючи поставлені в дисертації завдання, автор робить ряд висновків, які виносяться на захист.

Західносахарська проблема, з одного боку, - проблема співвідношення держави Марокко та його етнічної периферії - Західної Сахари, оскільки сахарський етнос є одним із елементів марокканської політичної нації, з другого боку - виклик недержавного суб'єкта Народного фронту ПОЛІСАРІО системі держав. Одночасно західносахарське питання опинилося в центрі історико-геополітичного перехрестя. “Інженерія” відіграла значну роль у конструюванні сахарського етносу “зверху” (цьому сприяло як міжнародне право, так і зовнішнє втручання всіх непрямих акторів) і “знизу” (цьому сприяло почуття спільності, колективне “Я”, історична пам'ять, символи і міфотворчість сахарської еліти). Великий вплив на внутрішню сутність західносахарської проблеми має політика атлантизму її головних прямих і непрямих учасників, яка поєднана із політикою ресурсизму.

Марокко потрібна Західна Сахара, щоб відстояти свою геополітичну самодостатність. Сахарський політичний рух ПОЛІСАРІО виник заради самозбереження сахарської спільноти як етнополітичної одиниці (на відміну від марокканського патріотичного руху, який виступає за об'єднання всіх подібних за психотипом народів, у тому числі й сахарського), щоб забезпечити збіг державного кордону з межами сахарської “нації”. Крім того, пояснення стійкого бажання самовизначитися через відокремлення можна знайти у культурному коді сахарського населення; інколи конфлікт між Марокко та ПОЛІСАРІО трактується самими учасниками на рівні протилежностей берберів та арабів відповідно.

Полісарійський сепаратизм за основу має державотворчу концепцію (утворення власної політичної одиниці) на відміну від патріотично-об'єднавчої концепції, яку висловлює Марокко. Причому етнічний сахарський націоналізм породжується саме з “державного” “антиколоніального” марокканського націоналізму, і в той же час містить у собі, з одного боку, соціалістичну, з другого боку, - елементи трайболістичної та феодальної ідеології. До того ж ідеологія ПОЛІСАРІО відбиває синтез арабського марксизму та лівого арабського націоналізму.

Марокканська і полісарійська моделі націоналізму розрізняються не лише громадським і етнічним його елементами відповідно, але й типом ідентичності. Якщо Марокко має позитивні уявлення про свій народ у сукупності з толерантними установками на спілкування з представниками інших народів, у тому числі і сахарським, то для ПОЛІСАРІО - це прояв амбівалентної ідентичності, яка має суперечливу, полярно протилежну ідентичність особистості, про що свідчить вибір Джемаа 1975 р. Крім того, існуючий поділ світу на держави сприяє існуванню націоналізму у прояві сахарсько-марокканського патріотизму і сахарського полісарійського сепаратизму. Цим політичним рухам допомагають вижити не тільки інші державні утворення, але й міждержавні угруповання в особі ООН, ОАЄ (АС), ЛАД, САМ та різного роду громадські, й, особливо, європейські ліворадикальні організації, а також лобісти у національних парламентах силових країн.

Наявною є імітація переговорного процесу з боку Марокко та Фронту ПОЛІСАРІО. Сторони використовують таку стратегію, щоб остаточно не розірвати відносини з інспекцією конфлікту, а не заради розв'язання конфлікту. Зволікання, заморожування “проблеми”, є одним із способів розв'язання проблеми, оскільки з часом можуть загальмуватися (на це й сподіваються) претензії або трансформуватися через зміну геополітичного розташування сил тощо (наприклад, за умов вступу Марокко до Європейського Союзу). Західносахарську проблему вирішити майже неможливо через діаметрально протилежні погляди на майбутнє населення Західної Сахари. Конфлікт можна врегулювати, особливих успіхів у цьому досягла ООН. Західносахарська проблема не буде вирішена проведенням референдуму.

Процес самовизначення сахарської спільноти виявився конфліктогенним і застійним, оскільки західносахарська проблема/конфлікт як явище містить у собі з самого початку (з 1956 р.) взаємно не сумісні аспекти, такі як національний і державний, де перший передбачає існування декількох альтернатив, а другий здатний реально реалізувати лише одну з них. Це протистояння виливається у “проблему”, яка, в основному, носить характер кризи і конфлікту. Аспект боротьби за самовизначення ПОЛІСАРІО вважається вторинним продуктом і похідним від етнонаціонального розвитку північно-африканських арабських суспільств.

Західносахарська проблема пройшла трансформацію від концептуального (друга половина 50-х рр. ХХ ст.) до програмного рівня розв'язання проблеми (60-ті - перша половина 70-х рр. ХХ ст.) та дісталася (з 1991 р.) технічного рівня (у рамках виконавчих функцій спеціальної місії ООН), що безпосередньо пов'язано зі зміною ставлення до переваги принципу права народів і націй на самовизначення відповідно до принципу непорушності державних кордонів та принципу територіальної цілісності держави, оскільки перший принцип через свою активність втілення у життя і агресивність став призводити до виникнення і загострення зовнішньополітичних конфліктів і перегляду кордонів суміжних країн.

Культурно-політичні фази в сахарському етногенезі йдуть перед “академічною”, оскільки західносахарське питання здебільшого розвивалося політичними засобами (в основному в рамках права на самовизначення народів та націй), в умовах масово розпочатого процесу деколонізації. Сучасний політико-академічний етап у розвитку сахарського етносу вимагає від марокканського уряду розв'язувати проблему компліментарності; зробити ефективним комунікативний процес як на внутрішньодержавному рівні, так і на міжнародному; відпрацювання роботи в команді із представниками сахарської культури; звернення особливої уваги на підбір кадрів за цими критеріями; сприяння укладанню міжетнічних шлюбів; через засоби масової інформації та систему освіти (особливо вищої) моделювання позитивних відносин; сприяння етнічним дослідженням; популяризацію лінгвістичних, соціальних та історичних особливостей сахарців тощо. Результативними діями варто назвати дії марокканського уряду з підтримки бізнесу та введення пільг та соціальних гарантій, створюючи таким чином “престижну карту” для сахарського мешканця (яка може виявитися привабливішою, ніж отримання власного сахарського суверенітету).

За метою та змістом розв'язання проблеми конфлікту через Західну Сахару це етнотериторіальний політичний конфлікт, усунення якого вбачається в основному залежним від переговорного процесу. Факт втручання різного роду громадських, і особливо європейських, організацій, партій та парламентських блоків у складне національне питання є чинником конфліктогенним.

Оптимальне розв'язання проблеми і конфлікту міститься в автономному статусі Західної Сахари в межах Королівства Марокко, однак тоді уможливлюється виникнення статусного конфлікту. Жоден з основних акторів не позбудеться своєї, причому для кожної зі сторін національної по суті, ідеї. Не уявляється й одночасне існування двох альтернативних ідей стосовно однієї території. Щоб розв'язати конфлікт і вирішити проблему, варто змінити форму самої ідеї, бо суть її однакова для всіх - це розвиток сахарського народу. Коли народ є розвинутим і гармонійно вписується у світовий процес - це і є самовизначення, тобто, це означає посісти своє місце у світовому процесі як розвинута одиниця.

Отже, наше дослідження доводить, що західносахарська проблема і, виходячи з цього, західносахарський конфлікт як явище і відповідно процес його розв'язання безпосередньо і в першу чергу пов'язані з національним питанням на усіх етапах розвитку та рівнях прояву.

У додатках подані: класифікація історіографії щодо західносахарської проблеми; словник спеціальних термінів; головні принципи побудови стратегії акторів західносахарського питання (1956-1991 рр.); політична карта Західної Сахари; геополітична картограма щодо західносахарської проблеми; характеристика ресурсів та рівень їх використання головними акторами - Марокко та ПОЛІСАРІО; формулювання головних акторів, на основі яких розроблено модель імпровізованого політичного “діалогу” між головними опонентами на тему: “Ідеал і насилля”; схема побудови теорії відносно національної ідентичності; підхід до західносахарської проблеми силових акторів - Іспанії, Франції, США та схематично, як політичний ландшафт, змальована смуга конфліктності.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бикла Е.В. Геополитические особенности Западной Сахары // Історичні та політологічні дослідження. - № 2 (4). - Донецьк. - 2000. - С. 165-173.

2. Бікла О.В. Участь Сполучених Штатів у західносахарському конфлікті // Схід. - № 4 (35). - Донецьк. - 2000. - С. 55-59.

3. Бікла О.В. Головні проблеми “пісочного” конфлікту // Схід. - № 5 (36). - Донецьк. - 2000. - С. 64-68.

4. Бікла О.В. Історіографія проблеми Західної Сахари // Схід. - № 5 (42). - Донецьк. - 2001. - С. 77-83.

5. Бікла О.В. Структурний аналіз поведінки політичної еліти в західносахарському конфлікті // Наука. Релігія. Суспільство. - № 3. - Донецьк. - 2005. - С. 12-27.

6. Тур Е.В. Современные политологи о методологии исследования международных конфликтов // Экономика и политика: история, современность, перспективы. - Тезисы докладов открытой региональной студенческой научной конференции. - Донецк. - 1996. - С. 18.

7. Тур Е.В. Украинско-магрибинские связи на современном этапе // Східна Європа та світове співтовариство: історія і сучасність. - Донецьк. - 1996. - С. 69.

8. Tur O.V. Index // Eastern Europe and World Community: History and Contrmporaneity. I.Charskikh e.a. (ed.) - Donetsk. - 1996. - P. 153-159.

9. Тур Е.В. Принцип самоопределения в национальных движениях: постановка вопроса // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. - Книга ІІ. - Донецьк. - 1997. - С. 280-283.

10. Тур Е.В. Украинско-магрибинские связи на современном этапе // Африка в меняющемся мире. - Москва. - Тезисы докладов VII всероссийской конференции африканистов. - Выпуск I. - Москва. - 1997. - С. 223-228.

11. Бікла О.В. Західносахарська проблема: два світи - два табори // V сходознавчі читання А. Кримського. - Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - Київ. - 2001. - С. 145-146.

12. Бікла О.В. Україна в пошуках національної ідеї // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХVІІ міжнародної науково-практичної конференції 13 травня 2005 року. - Донецьк, ІПШІ “Наука і освіта”. - 2005. - С. 13-15.

АНОТАЦІЇ

Бікла О.В. Трансформація західносахарського національного питання у 1956-1991 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2006.

У дисертації всебічно розглянуто трансформацію західносахарського національного питання у 1956-1991 рр.

Структурно проаналізовано простір та населення Західної Сахари. На основі значного комплексу джерел досліджено територіальну проблему та проблему етнонаціональної ідентифікації в процесі формування сахарської політичної спільноти та марокканської політичної нації. Визначено роль політичної еліти у ході розбудови національної ідеї. Здійснено всебічний аналіз політичного міфу основних груп політичної еліти. Охарактеризовано “національну ідею” Марокко та “національну ідею” ПОЛІСАРІО. Висвітлено питання взаємодії урядів Іспанії, Франції, США, Мавританії, Алжиру, Лівії стосовно забезпечення власної національної безпеки на тлі західносахарського конфлікту. З'ясовано роль міжнародних організацій у розв'язанні західносахарського конфлікту. На підставі комплексного аналізу західносахарського національного питання зроблені узагальнення щодо чинників взаємовпливу геополітичних зон, урядів, держав і міждержавних угрупувань в контексті подолання національних проблем. Процесом розв'язання західносахарської проблеми є конфлікт, який носить форму етнотериторіального.

Ключові слова: геополітична зона, етнонаціональна ідентифікація, Західна Сахара, конфлікт, національна ідея, національне питання, політична еліта, політичний міф, проблема, простір, трансформація.

Бикла Е.В. Трансформация западносахарского национального вопроса в 1956-1991 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2006.

В диссертации всесторонне рассмотрена трансформация западносахарского национального вопроса в 19561991 гг.

Структурно проанализированы пространство и население Западной Сахары. На основе значительного комплекса источников исследована территориальная проблема и проблема этнонациональной идентификации в процессе формирования сахарской политической общности и марокканской политической нации. Определена роль политической элиты в ходе формирования национальной идеи. Проведен всесторонний анализ политического мифа основных групп политической элиты. Охарактеризованы “национальная идея” Марокко и “национальная идея” ПОЛИСАРИО. Освещен вопрос взаимодействия правительств Испании, Франции, США, Мавритании, Алжира, Ливии относительно обеспечения собственной национальной безопасности на фоне западносахарского конфликта. Выяснена роль международных организаций в решении западносахарского конфликта. На основе комплексного анализа западносахарского национального вопроса были сделаны обобщения относительно взаимовлияния геополитических зон, правительств, государств и межгосударственных образований в контексте преодоления национальных проблем. Процессом разрешения западносахарской проблемы является конфликт, который носит форму этнотерриториального.

Ключевые слова: геополитическая зона, этнонациональная идентификация, Западная Сахара, конфликт, национальная идея, национальный вопрос, политическая элита, политический миф, проблема, пространство, трансформация.

Bikla O.V. Transformation of Western Sahara's national question in 19561991. Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in history on speciality 07.00.02 - World History. - Donetsk National University. - Donetsk, 2006.

The process of national idea working out on the basis of the conflict between Morocco's identity and Sahara's one is investigated in the dissertation. The regulatory-behavioural component of identity in the context of international relations history that is developing within Maghrib, Mediterranean and North East Atlantic territories is analyzed. The dissertation presents the transformation of Western Sahara's national question, which has formed five stages of ethnogenesis of Sahara's ethnos. They are as follows: cultural and patriotic; cultural and patriotic and ethnic; political and legal; political and military; political and identity stages. Western Sahara's problem was transformed from conceptual to programmatic level of problem solution and this problem has developed to technical level of MINURSO (United Nations Mission for Referendum in Western Sahara) executive functions. Especially it is connected with the change of attitude to the principle of people and nations right to self-determination according to the principle of state frontier inviolability and territorial integrity of the state.

Historical and geopolitical idea about the essence of Western Sahara's problem was formulated on the basis of wide theoretical and historiographical material. Fundamental quantitative and qualitative features of space and the peculiarities of territory and population of Western Sahara are outlined. All the states-actors of Western Sahara's problem, such as Morocco, Mauritania, Algeria, Libya, Spain, France, the USA are the coastline of the closed sea of European civilization - the Atlantic Ocean. Ownership or control over the territory of Western Sahara helps the consolidation of their sea power. Mainly the sea impulse influences the development of events in Western Sahara and follows from the point of contact of the closed sea with the Old World - Gibraltar.

The conflict in Western Sahara was considered as the complex of two conflict provoking problems that is of territorial and ethnonational.

Western Sahara's problem is the natural phenomenon of evolutionary development of Maghrib societies, which were out of the civilized development for a long period of time. On one hand, this is the problem of relations between Morocco and its ethnic outlying area - Western Sahara, on the other hand it is the challenge of nongovernmental subject, that is of POLISARIO to the system of the states. The process of ethnonationalities formation in Maghrib space coincided with decolonization tendencies and reorganization of political and economic power in the world and African area. These tendencies appeared to be the incentive of already started formation of modern Morocco, Algeria, Mauritania nations and Western Sahara's nation, which was blocked mainly by the process of European colonization. The ethnonationalism of Maghrib also coincided with quick industrialization of postcolonial space, which appeared to be rich of strategically useful mines. The fact that national liberation movement in Western Sahara has begun later than in other countries is underlined. Ethnonational development has not finished yet, and the problematic situation in the form of nonfinal ethnopolitical conflict confirms that. It is admitted that “engineering” played a great role in formation of Sahara's nation. The nation's formation was realized by means of settled population of cities and villages and also by semi nomads. The attention is paid to the psychology of conflict, psychology of individuals' behaviour, which is affected by creation of political myths by elite.

The tension in Western Sahara question has arisen because of competition between elite that follows the system (governmental) and elite that is over it (non-governmental). External impulse and modernization resulted in nationalistic organization appearance, such as POLISARIO. It is originated for self-preservation of Sahara's community as ethnopolitical unit (in difference of Morocco's patriotic movement, which claimed for the unity of all similar, according psychological type people, including Sahara). In Sahara's problem the struggle is rather for political recourse of territory and authority, the opposition of Arabian (dominates in Sahara's nation) and Berber (sufficient component in Morocco's political nation) elements, than for claimed historical justice.

The national idea of Morocco and Popular Front POLISARIO is characterized. It is found out that ethnic Sahara's nationalism originated from “state” “anticolonial” nationalism of Morocco, and at the same time contains socialistic, on one hand, and elements of tribal and feudal ideology, on the other hand. Ideology of POLISARIO combines Arabian Marxism and left Arabian nationalism. Dichotomy of Morocco, that is POLISARIO, is the competition of two opposed truth: the first, which washes out heterogeneity in the centre of political nation's formation of Morocco; and the second, which provokes heterogeneity and new separate ethnic state creation.

The interaction of national governments of states-actors in the context of Western Sahara conflict solution and over coming of their national problems is investigated. The factors of interaction and mutual influence of geopolitical areas, governments, states and international groups are defined. Besides, the role of international organizations in Western Sahara's conflict solution is analyzed. It is necessary to admit that geopolitical characteristics help to define inner essence of West Sahara's problem. They direct the policy of Atlanticism of its main direct and indirect participants, which is combined with the policy of resourcing. It is recognized that it goes about two groups of actors, which have their already organized national state and the youth of the country. The problem appeared to be headed by the countries, which have recently begun to develop national identity and which have provoked complexity and conflict. For Algeria and Mauritania Western Sahara had to play the role of geopolitical subtitle as the shield against territorial, political and ideological expansion of Morocco. The existence of indirect penetration into the problem of military states supports the balance of force in Western Sahara's question. If for Morocco and POLISARIO the participation in the conflict is the way to realize the “national idea”, then for opposition between the USA and France this question is not only one of the parts in struggle for African raw and territorial resources, but also the guarantee of their own national security.

The research showed that the conflict because of Western Sahara was the ethno territorial political conflict, the solution of which was considered to be dependent upon the negotiation process.

Key words: geopolitical area (zone), ethnonational identity, Western Sahara, conflict, national idea, national question, political elite, political myth, problem, space (territory), transformation.

Размещено на Allbest.ru