Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі (30–40-і рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі (30-і - 40-і рр. ХХ ст.)»

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Онишко Леся Володимирівна

Львів - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України

Науковий керівник: Сливка Юрій Юрійович,

доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Офіційні опоненти: Баран Володимир Кіндратович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри історії слов'янських народів

Волинського національного університету ім. Лесі Українки.

Гаврилів Ігор Омелянович,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України, науки і техніки національного університету “Львівська політехніка”

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 4 квітня 2006 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради № Д.35.222.01. для захисту дисертації в Інституті українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано 11 лютого 2006 р.

Вчений секретар пеціалізований вченої ради доктор історичних наукПатер Іван Григорович

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. З поміж багатьох визначних діячів національно-визвольного руху середини минулого століття одне з чільних місць посідає Катерина Зарицька. У її постаті віддзеркалилася доля покоління українців 30- 40-х років, які мужньо і жертовно боролися за незалежність своєї Батьківщини. Її суспільно-політична діяльність тісно переплетена з такими визначними та відомими особистостями як Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Гасин, Петро Федун, Роман Кравчук та інші. Дослідження громадсько-політичної діяльності Катерини Зарицької важливе для відтворення цілісної картини новітньої історії України, дає можливість краще збагнути та з'ясувати чимало неоднозначних подій, зокрема про ОУН і УПА, загалом характер та суть українського національно-визвольного руху, насамперед, в період Другої світової війни, які й донині є предметом гострих дискусій науковців та широкого загалу.

Персоніфікація історії дозволяє заглибитися у події недалекого минулого через призму суспільно-громадської діяльності лідерів. Саме тому, імена визначних українських громадсько-політичних діячів спотворювалися радянською тоталітарною системою, а нині привертають пильну увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників і широкого загалу.

Катерина Зарицька була в авангарді національно-визвольного руху. У юному віці вона вступила до Організації Українських Націоналістів, тому окупаційна влада її неодноразово арештовувала, а під час Варшавського і Львівського судових процесів була засуджена до тюремного ув'язнення. У роки Другої світової війни вона організувала підпільну жіночу мережу в рамках ОУН (б), що згодом лягла в основу Українського Червоного Хреста для суспільно-медичної допомоги бійцям Української Повстанської Армії та цивільного населення. В другій половині 40-х років Катерина Зарицька входила до групи зв'язкових, які підпорядковувалися особисто головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу. До її доробку також належать ряд статей політично-ідеологічного характеру. В сучасній історичній науці недостатньо досліджена громадсько-політична діяльність Катерини Зарицької, а також її участь в українському національно-визвольному русі, що і зумовлює актуальність дисертаційної роботи.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України “Суспільно-політичне і духовне життя в Україні у контексті взаємин з народами Центрально-Східної Європи (ХІХ - ХХ ст.)”.

Об'єкт дослідження український національно-визвольний рух 30-40-х років ХХ століття, предмет - участь Катерини Зарицької у боротьбі українського народу за державну незалежність та соборність України.

Мета й завдання дисертаційної роботи - на основі критичного осмислення значної кількості архівних документів і матеріалів, а також спогадів учасників подій дослідити умови та етапи формування суспільно-політичних поглядів Катерини Зарицької, її участь у національно-визвольному русі, зокрема в діяльності підпільної юнацької, згодом жіночої мережі та Українського Червоного Хреста, роль і місце в референтурі пропаганди ОУН (б) та налагодженні зв'язків головнокомандувача УПА Романа Шухевича з підпіллям за умов радянської тоталітарної системи.

Хронологічні рамки роботи - 30 - 40-ві роки ХХ століття - період формування суспільно-політичних поглядів Катерини Зарицької та активної участі в національно-визвольному русі.

Територіальні межі - західноукраїнські землі, основні регіони суспільно-політичної діяльності Катерини Зарицької.

Наукова новизна дисертації. Вперше в українській історіографії досліджено український національно-визвольний рух через призму суспільно-політичної діяльності Катерини Зарицької, визначено етапи формування її світогляду та утвердження громадянської позиції в активній національно-визвольній боротьбі українського народу за відновлення державної незалежності України у 30-х - 40-х роках ХХ століття. Досвід конспіративної роботи Зарицької у міжвоєнний період допоміг їй в організації підпільної юнацької та жіночої мережі в рамках ОУН (б) та Українського Червоного Хреста у роки Другої світової війни, у налагодженні функціонування групи зв'язкових головнокомандувача УПА Романа Шухевича. У роботі також проаналізовано публіцистичний доробок Катерини Зарицької - У. Кужіль.

Одержані результати можуть бути використані у подальшому досліджені українського національно-визвольного руху середини ХХ століття, загалом, у ґендерних студіях, а також для підготовки узагальнюючих праць з історії України, енциклопедичних видань, музейних експозицій, лекцій з практичних занять, спеціальних курсів з новітньої історії України та народознавства, в історико-краєзнавчій роботі.

Методологічна основа дослідження - принципи історизму та об'єктивності. Використано біографічний, порівняльно-ретроспективний, описовий, системно-структурний і проблемно-хронологічний методи.

Результати роботи апробовані на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства імені І.Крип'якевича НАН України, на щорічних і міжнародних конференціях, зокрема “Дні науки НаУКМА” (26-30 січня 2004 р.), до 60-ліття УПА, 75-ліття ОУН, “Національні рухи опору у Східній і Центральній Європі в кінці 1930-х до середини 1950-х років”, (12-13 травня 2005 р., Київ), “Перший світовий конгрес Бойків”, (4-7 серпня 2005 р., м. Турка Львівської області). Основні положення й висновки дисертації викладено у дев'яти публікаціях автора.

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність та хронологічні межі дослідження, окреслено методологічні засади, сформульовано мету, завдання та висвітлено практичне і теоретичне значення дисертації.

Історіографія. Історія українського національно-визвольного руху середини минулого століття досліджується досить жваво, але роль особистостей, безпосередніх учасників цих процесів вивчена недостатньо. З уваги на це, участь Катерини Зарицької в українському національно-визвольному русі ще не була об'єктом спеціального наукового дослідження.

За радянських часів боротьба за державну незалежність України, зокрема у період Другої світової війни, спотворювалася. Це повною мірою стосувалося і постаті Катерини Зарицької та інших визначних діячів ОУН і УПА. Показовою у цьому відношенні є статті Д. Кропивнюка “Не забулося, пані Монето” та М. Подолян “Заокеанська пташка з оунівського піддашка”.

Об'єктивнішими є праці істориків української діаспори, переважно, безпосередніх учасників подій або їх свідки. Громадсько-політичну діяльність Катерини Зарицької міжвоєнного періоду вперше висвітлив П. Мірчук, згодом З. Книш, а її роль в організації підпільного Українського Червоного Хреста - Микола Лебідь та Юрій Тис-Крохмалюк.

Гімназійні роки К. Зарицької найповніше відтворено у трьох книгах про гімназію Василіянок у Львові, зокрема її участь у шкільних гуртках та молодіжних організаціях Пласт і “Юнацтво” ОУН. 1987 року журнал “Сучасність” присвятив травневе число постаті Катерини Зарицької з нагоди її смерті. У збірнику охарактеризовано весь її життєвий шлях - від юнацьких до останніх років її життя. Особливої уваги заслуговує дослідження О. Губчака - кузена Катерини про родину Зарицьких.

За умов державної незалежності України постать Катерини Зарицької висвітлюється, головно, в контексті історії національно-визвольного руху. У роботах, переважно, рецензійного, мемуарного і художньо-публіцистичного характеру Катерина Зарицька показана як активна учасниця національно-визвольного руху. Її ім'я стало відоме широкій громадськості з довідково-інформаційних публікацій І.Пелех, Д.Гусяк, М.Капустянської, А. Пашко , М.Волинець-Білінської, П. Паламар, А.Марченка, А.Радигіна, Л.Сороки, і інших. Серед такого роду статей вирізняється художнє есе А. Бондарчука “Голгофа на двоих”. У працях Л. Бондарук, Г. Дем'яна, В.Кука, з поміж провідних діячів національно-визвольного руху, фрагментарно висвітлено діяльність Катерини Зарицької в лавах ОУН і УПА.

Діяльність Катерини Зарицької в роки Другої світової війни та після її завершення не була б повною без загальної характеристики епохи. Для осмислення цього явища важливими є дослідження Анатолія Кентія, Анатолія Русначенка , Юрія Киричука, Михайла Коваля, Сергія Ткаченка, Івана Біласа, Юрія Сливки та інших. зарицька український визвольний рух

Серед зарубіжної історіографії привертають увагу праці польського дослідника Р. Висоцького про створення та діяльність молодіжного “Юнацтва” ОУН, а також російського автора О.Гогуна про функціонування групи особистих зв'язкових головнокомандувача УПА, важливу роль серед яких він відводить Катерині Зарицькій.

Аналіз історіографії засвідчує, що постать Катерини Зарицької висвітлена фрагментарно і це є ще одним підтвердженням необхідності ґрунтовного дослідження її постаті в контексті українського національно-визвольного руху 30-х - 40-х років, насамперед у нерозривному зв'язку з ОУН та УПА, а також з діяльністю іншими визначних діячів політичної історії України середини ХХ століття.

Джерела. У роботі використано широке коло джерел - архівні документи, мемуаристика, епістолярна спадщина Катерини Зарицької, періодика міжвоєнного періоду та неперіодичні видання українського підпілля, переважна частина яких розпорошена у різних архівах України, зарубіжних країн та у приватних колекціях.

Суспільно-політична діяльність Катерини Зарицької міжвоєнного періоду найповніше представлена у Центральному державному історичному архіві у м. Львові (фонд 371), де зібрані протоколи її допиту, слідчі та судові матеріали Варшавського і Львівського судових процесів. У фонді 389 цього архіву зосереджені матеріали Пласту, юначкою якого у гімназійні роки була Катерина Зарицька, звіти дівочого куреня ч. ІІ ім. Марти Борецької за літньо-осінній період 1929 о., складені К. Зарицькою, а у 121 фонді Державного архіву Львівської області - інструкції, статутні документи, пропагандивні матеріали юнацьких відділів ОУН початку 30-х років.

Головний масив неопублікованих джерел про діяльність Катерини Зарицької та її участь в українському національно-визвольному русі зберігає Державний архів Служби безпеки України у м. Києві. Це кримінальні справи Катерини Зарицької і Любомира Полюги, Галини Дидик, Дарії Гусяк та інших, а також накази, директиви, інструкції Проводу ОУН і УПА, а також витяги з протоколів провідного активу (фонд 13 “Колекція друкованих видань”), а у справі 372 - інструктивні матеріали ОУН щодо упорядкування і налагодження технічного забезпечення УПА, яка знаходилася у відомстві жіночої референтури.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у Києві зосереджено матеріали про діяльність референтури УЧХ, фонд 3834, справа під назвою “Копії наказів і розпоряджень Української Повстанської Армії - Захід - Замок”; у фонді 3833 - про діяльність підпільного УЧХ на західноукраїнських землях у 1944-45 роках та референтуру пропаганди, з якою співпрацювала Катерина Зарицька, списки літератури для політичного навчання членів ОУН і УПА, зокрема, стаття Катерини Зарицької “Шляхи російського імперіалізму”.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) зосереджені цікаві матеріали про напрямки і методи масової і усної пропаганди, а також протоколи упізнання тіл вбитих повстанців, засвідчені Катериною Зарицькою.

Окрему групу джерел становить періодична преса міжвоєнного періоду, де вперше згадувалося ім'я Катерини Зарицької, коли вона стала учасницею Варшавського, а згодом Львівського судових процесів. Використано також документи д-ра Олександра Павенського - адвоката К. Зарицької на Варшавському і Львівському судових процесах, віднайдені у приватному архіві Б. Сороки.

З опублікованих джерел особливу цінність становить багатотомник “Літопис Української Повстанської Армії” (за редакцією Є. Штендери і П. Потічного), зокрема 23 і 32 томи з цієї серії про медичну службу та підпільний УЧХ, а також т. 24 про періодичні видання українського підпілля. У журналі “Ідея і чин” опублікований некролог, в якому вперше розкрито головні етапи суспільно-політичної діяльності Катерини Зарицької в рамках ОУН і УПА. До цієї групи слід віднести також опубліковані за умов державної незалежності збірники документів та матеріалів В.Сергійчика, "Україна в Другій світовій війні" В.Косика, "Депортації" (Ред. Сливка Ю.), "Літопис нескореної України" (Упор. Лялька Я., Максимук П. і ін.), матеріали конференцій, присвячені ОУН та УПА тощо.

Окрему групу джерел становлять мемуари колишніх учасників національно-визвольного руху, у яких фрагментарно висвітлено і діяльність Катерини Зарицької в “Юнацтві ОУН”, підпільному УЧХ, її співпраця з Романом Шухевичем, тощо. Особливо цінні спогади Любомира Полюги, який упродовж кількох місяців разом із Катериною Зарицкою перебував під одним дахом у підпільній хаті “Короленко”, що у с. Княгиничі поблизу Ходорова.

З неопублікованих матеріалів учасників визвольного руху вирізняються спогади Олени Бордун, Ольги Ільків, Дарії Гусяк - зв'язкової Романа Шухевичва, з якою Катерина Зарицька перебувала у радянській в'язниці, а згодом, майже 14 років проживала у м. Волочиську Хмельницької обл.

Епістолярна спадщина К.Зарицької зберігається у приватному архіві її сина - Богдана Сороки. Вона нараховує кілька сотень листів з в'язниць та заслання. У цій же збірці й особисті документи К.Зарицької: свідоцтво зрілості, залікова книжка, рукописні твори її чоловіка тощо.

Отже, наявні джерела цілком достатні для ґрунтовного дослідження видатної постаті Катерини Зарицької, її участі в українському національно-визвольному русі 30-х - 40-х років ХХ століття.

У другому розділі висвітлено формування суспільно-політичних поглядів Катерини Зарицької, етапи становлення її національно-патріотичного світогляду та утвердження активної громадянської позиції.

Дитячі та юнацькі роки Катерини Зарицької співпали з вельми драматичним періодом в історії України - рокам Першої світової війни та героїчної боротьби українського народу за державну незалежність та соборність України, а згодом, поразкою національно-визвольних змагань та черговим поділом Батьківщини між сусідніми державами.

У складі Польщі Західна Україна була національно поневоленою. Щодо українців польський уряд проводив дискримінаційну політику, спрямовану на їх асиміляцію. За таких обставин молоде покоління українців, боляче переживаючи поразку національно-визвольного руху, прагнуло зорганізувати свої ряди, щоб бути здатним реалізувати споконвічне право українського народу - вибороти державну незалежність та соборність України.

Вирішальний вплив на формування національно-патріотичного світогляду Катерини Зарицької мала родинна атмосфера та навчання в українських гімназіях. Батьки Катерини належали до великих патріотів та сподвижників української національної ідеї, брали активну участь у національно-політичному і культурному житті Галичини. Прадід Катерини був учасником польського повстання 1863 року, а дід Онуфрій при посвяченні Народного дому на Збаражчині виголосив промову, яку завершив словами “Це тут кузня, в якій маємо кувати кращу долю України”. Батько Катерини - Мирон ще у студентські роки став членом Українського студентського союзу, а згодом поповнив ряди Січових стрільців та Української Галицької Армії, а у 20-30-х роках став відомим математиком, професором, завідувачем кафедри та деканом фізико-математичного факультету Львівського університету імені Івана Франка.

У студентські роки вчителями Катерини Зарицької у гімназіях Тернополя і Львова були відомі вчені та громадсько-політичні діячі - професори Василь Щурат, Олена Степанів-Дашкевич, Богдан Вахнянин, Микола Ластовецький, Мирон Зарицький, Ярослав Біленький, Мирон Кордуба, Іван Крип'якевич, Михайло Терешковець, Роман Цегельський та інші видатні постаті України ХХ століття.

Будучи гімназисткою Катерина Зарицька вступила до скаутської організації Пласт, що сприяв виховання всебічно розвиненої і духовно багатої молоді у дусі любові до рідної землі і народу. Опікункою класу і наставницею гімназійного куреня була професор Олена Степанів-Дашевич - хорунжа Січових стрільців. Вона намагалася прищепити своїм вихованкам такі риси характеру, як точність, відповідальність перед собою і перед іншими, сумлінність, доброзичливість, пильність. На історичних прикладах демонструвала велич України і її героїв, непохитне прагнення жити у власній державі.

У старших гімназійних класах Катерина Зарицька відвідувала студентське товариство ім. Петра Могили, яке було центром національно-свідомої молоді та сприяло формуванню політичного світогляду підростаючого покоління та становленню активної громадянської позиції. Серед його членів були такі у майбутньому відомі громадсько-політичні діячі, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Микола Климишин, Микола Лебідь та інші.

На початку 1930-х Катерина Зарицька стала членом підпільної організації “Юнацтво”, яке було підпорядковане і діяло під керівництвом ОУН. Там вона набула перший досвід конспіративної роботи, ази військової підготовки та розвідки, навички пропагандиста, завідувала бібліотекою підпільної літератури. В перші роки навчання у “Львівській політехніці” Катерина Зарицька вже самостійно готувала науково-популярні реферати з української історії, політології та ідеології та сама проводила навчання з молодшим товаришками.

У третьому розділі проаналізовано діяльність Катерини Зарицької в лавах Організації Українських Націоналістів у міжвоєнний період, в роки Другої світової війни та після її завершення.

Ще до вступу в ОУН Зарицька проявила себе як надійна і активна юначка. На початку 30-х років, відповідно до програми мілітаризації, яку найактивніше втілював крайовий провідник Степан Бандера, створювалися бойово-розвідувальні п'ятірки. У 1932 році була створена дівоча п'ятірка до складу якої входили Марія Кос, Віра Свенціцька, Катерина Зарицька, Дарія Гнатківська та Галина Недзвєцька. Ці п'ятірки залучалися керівництвом ОУН до здійснення терористичних актів, насамперед проти керівників польського уряду, зокрема міністра Польщі Броніслава Пєрацького. Саме тому інформація про діяльність дівочої п'ятірки найбільшого розголосу набула під час Варшавського і Львівського судових процесів, підсудною яких була і Катерина Зарицька. Завдяки широкому висвітленню у пресі та чисельним архівним матеріалам відомо ряд акцій, переважно розвідувального характеру, у яких безпосередню участь брала Катерина Зарицька: стеження за підкомісаром львівської тюрми “Бригідки” Владиславом Коссобудзьким, якого підозрювали у жорстокому поводженні з українськими політичними в'язнями; студентом Яковом Бачинським - конфідентом; редакцією газети “Праця”, що друкувала провокаційні статті проти українських націоналістів; сприяння втечі Григорія Мацейка, який, за наказом Організації, застрелив міністра внутрішніх справ Другої Речі Посполитої Броніслава Пєрацького. Аналіз викладених справ дозволяє простежити головні аспекти та стиль діяльності новоствореної організації, що опиралася на ідею перманентної революції та активну участь у якій брала Катерина Зароицька.

Судові процеси значно вплинули на широку громадськість та чіткіше окреслили ставлення до підсудних членів Організаці, загалом до боротьби за незалежну Українську Державу, яку вони, в такий спосіб, втілювали в життя. На Варшавському судовому процесі (листопад 1935 - січень 1936) прокурор обґрунтував участь Катерини Зарицької у підготовці та здійсненні терористичних актів і тому було засуджено до 8-ми років ув'язнення і позбавлення публічних прав терміном на 10-ть років. Однак, завдяки старанням адвоката д-ра О. Павенського апеляційний суд переглянув ухвалений Варшавським судом вирок К. Зарицькій і присудив їй загальну кару чотири з половиною роки, які вона відбувала у тюрмах Станіславова і Чорткова.

Вдруге Катерина Зарицька була заарештована 22 березня 1940 року репресивними органами радянської влади, які побоювалися розгортання масштабної повстанської боротьби. Після втечі на початку радянсько-німецької війни з Лонського Катерина Зарицька прродовджила свою діяльність у юнацькій та жіночій мережі. Попередній досвід пропагандистської роботи допоміг їй стати інструктором не лише Галицького регіону, але й західноукраїнських земель, увійти до крайового проводу “Юнацтва”.

В матеріалах І і ІІ Конференцій, а також ІІІ Великого Збору ОУН пропаганді відводилося одне з головних завдань. Великого значення надавалося поширенню націоналістичних ідей серед усіх прошарків населення. Тому було опрацьовано план ідеологічних вишколів, які проводила Катерина Зарицька. Поза пропагандистськими заняттями, вона розповсюджувала листівки, націоналістичну літературу, виконувала функції зв'язкової між керівництвом Галицького крайового проводу.

Після завершення Другої світової війни Катерина Зарицька писала пропагандистські статті для організаційних вишколів членів ОУН, а також науково-аналітичні роботи. За доручення Романа Шухевича Зарицька підготувала чотири статті: “Науковість діалектичного матеріалізму”, “Про бойкоти виборів до Верховної Ради і Ради Національностей СРСР”, “Большевики і національне питання”, “Шляхи російського імперіалізму”. Тематика цих статей - розвінчування ідеологічних засад більшовизму, критика радянського окупаційного режиму, політики керівництва СРСР щодо українського та інших поневолених народів. Катерина Зарицька переконливо доводила, що радянська політика мала що мала подвійну мету: стиснути в твердих лещатах всі національні прояви всередині Радянського Союзу та служити приманкою для інших поневолених народів. Вана підкреслила тенденційність радянської пропаганди, що взяла на озброєння популістські гасла, але за своєю суттю СРСР залишився імперською державою, що “успадкувала” експансивний характер російського царату.

Катерина Зарицька прагнула перешкодити утвердженню радянської влади на західноукраїнських землях і тотальній радянізації українського суспільства, закликала не миритися з підневільним становищем народу, а приєднуватися до визвольного руху. Вона викривала дії радянського уряду на міжнародній арені, закликала бойкотувати вибори до Верховної Ради СРСР і УРСР. Згодом головні ідеї Катерини Зарицької були поглиблені у публікаціях оунівських теоретиків Якова Дяківа - Горнового, Петра Федуна - Полтави і інших.

Публіцистична діяльність Катерини Зарицької відзначається високим інтелектуальним рівнем і, до певної міри, академічним стилем написання. Її праці друкувалися в підпільному офіціозі ОУН “Ідея і чин”, а дві останні - були видані окремими брошурами. У весняно-літній період 1947 року Катерину Зарицьку було залучено до редакційної роботи журналу “Ідея і чин”. Це дозволило їй взяти участь у нараді редколегії, що проходила наприкінці червня поблизу с. Корчин. Хід цієї наради відомий з протоколів допиту К.Зарицької, адже всі інші її учасники загинули в ході карально-військових операцій. Розглядалися: міжнародна ситуація та становище СРСР у політичній системі світу, можливість війни між ворогуючими таборами, план організаційних заходів на випадок чергового міжнародного збройного конфлікту.

У четвертому розділі охарактеризовано діяльність Катерини Зарицької в УПА як керівника підпільного Українського Червоного Хреста та зв'язкової головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Як і кожна армія, УПА творила цілу інфраструктуру, до якої належав Український Червоний Хрест, зорганізований восени 1943 року на чолі з Катериною Зарицькою. В основу підпільного УЧХ лягла медично-санітарна служба, але з ширшими завданнями в сфері суспільно-політичної діяльності. Роботу УЧХ регламентував “Правильник УЧХ”, підписаний комендантом (найімовірніше Катериною Зарицькою). Він складався з чотирьох відділів: медично-санітарного (займався організацією медичної роботи в підрозділах УПА, санітарних пунктах, амбулаторіях, підпільних шпиталях і под., а також професійною підготовкою медперсоналу); фармацевтичного (відав заготівлею лікарських препаратів і трав, аптечних баз, зберіганням і магазинуванням ліків, виготовленням мікстур, мастей, мішанок і стерильного матеріалу); господарського (організовував підпільні артілі, консервацію і зберігання харчів, забезпечував продуктами санітарні вишколи та шпиталі); харитативного (опікувався родинами членів УПА, дітьми -сиротами, повідомляв родини повстанців про долю їх рідних). Катерина Зарицька створила провід і структуру УЧХ, що формувався за територіальним принципом.

У дисертації простежена діяльність УЧХ, зокркма - організація санітарних вишколів та підпільних лікарень і їх матеріально-технічне забезпечення, відзначено роль Катерини Зарицької, як координатора усієї мережі підпільного Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943-1944 роках.

На завершальній стадії Другої світової війни, у зв'язку зі зміною політичної ситуації у краї та світі, було ухвалено припинити діяльність УЧХ на крайовому і обласному рівнях . Ще одним важливим фактором, що вплинув на прийняття цього рішення, стало посилення репресивних заходів радянської влади, яка задіяла великий військовий арсенал і заборонену тактику поти українського підпілля.

По завершенню курсів колишніх референтів УЧХ, організованих керівником політичних вишколів при проводі ОУН Яковом Буселом, Катерину Зарицьку разом з Галиною Дидик було призначено у березні 1945 року особистими зв'язковими Романа Шухевича. До їх обов'язків входило: підтримувати зв'язок з членами проводу УПА і ОУН, підшуковувати необхідні підпіллю безпечні квартири (т.зв. “хати”), що служили місцем проживання головнокомандувача УПА та інших членів Проводу, а також місцями зустрічей, дбати про їх господарське та технічне забезпечення, проводити певну розвідувальну роботу, відповідати за особисту безпеку Романа Шухевича.

Чергове призначення Катерини Зарицької було спричинене новими обставинами, в яких перебувало підпілля після Другої світової війни. На перше місце ставилося фізичне збереження керівного активу повстанської армії, забезпечення відносно сприятливих умов їх життя та діяльності, тобто, йшлося про посилення безпеки, що і зумовило перетворення УПА і мережу ОУН на суворо конспіративну організацію.

Перед Зарицькою ставилося завдання налагодити надійний зв'язок між Романом Шухевичем та іншими членами Проводу: Дмитром Маївським - “Тарасом”, Яковом Буселом - “Галиною-Київським” та Василем Куком - “Лемешем”. Вона організувала кілька “хат” для Шухевича: 1) в районі с. Заболотівка Чортківського району Тернопільської області, де головнокомандувач перебував у квітені-липені1945; 2) в с. Княгиничі поблизу М. Ходорова, там він перебував з листопада 1946 до кінця квітня 1947, а упродовж літа навідувався періодично; 3) запасну “хату” на випадок провалу княгиницької у с. Грімне Комарницького району Дрогобицької області. Механізм організації “хати”, розроблений Катериною Зарицькою, був надзвичайно простий але ефективний. Залучалися її зв'язкові, які, на основі фальшивих документів переселенців з Польщі, облаштовувалися у цих “хатах” і разом з членами своїх родин служили надійним прикриттям.

Катерина Зарицька організувала Шухевичу візити до лікаря на початку березня 1947 р.. а також відповідала за зв'язок з референтом пропаганди Проводу ОУН “Севером” - Петром Федулом, з яким особисто співпрацювала. Координувала роботу інших зв'язкових.

Діяльність Катерини Зарицької була перервана арештом 21 вересня 1947 р. спецвідділом НКВД, який було використано з провокативною метою. Їй вдалося протриматися близько півроку і лише на початку березня вона розкрила таємну інформацію щодо роботи підпілля і його провідника. Засуджена до 25 років позбавлення волі, які відбувала у Верхньоуральську та Володимирі, а також у Мордовських концтаборах. До кінця свого життя залишилася вірною обраним ідеалам. Померла 29 серпня 1986 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі.

Висновки

1. Катерина Зарицька належала до когорти найвидатніших діячів українського національно-визвольного руху 30-х - 40-х років ХХ століття. Вона виросла і жила за умов бездержавності українського народу. Поразка національно-визвольних змагань - ухвала Ради послів про анексію Східної Галичини Польщею, колоніальна політика уряду Другої Речіпосполитої щодо українців наклали особливий відбиток на формування світогляду людей її покоління, які прагнули здобути незалежність України. Родинна атмосфера, навчання в українських гімназіях, участь у молодіжних організаціях, нелегальному “Юнацтві” ОУН сприяли формуванню національно-патріотичного світогляду та утвердженню активної громадянської позиції. Товариство наукових викладів ім. Петра Могили та нелегальна юнацька референтура ОУН прищепили їй практичні навички розвідника, медпрацівника, пропагандиста, вміння спілкуватися з різними людьми, відстоювати власні погляди, забезпечили їй провідну роль в діяльності ОУН та УПА, згодом у національно-визвольному русі.

2. У міжвоєнний період Катерина Зарицька була заангажована до розвідувально-бойової діяльності в дівочій п'ятірці. Її робота стала складовою частиною політики ОУН міжвоєнного періоду, що активно втілювала в життя ідеї “перманентної революції”. Подальша діяльність в організації допомогла Зарицькій стати пропагандистом крайового рівня і відомим теоретиком. Як інструктор юнацької та жіночої мережі ОУН на західноукраїнських землях, вона заручилася активною підтримкою молодого покоління, що згодом стало творцем Української Повстанської Армії та всієї її інфраструктури.

3. З початком Другої світової війни, коли Україна стала ареною радянсько-німецького протистояння, Катерина Зарицька - активний борець реалізації програми ОУН - здобути незалежність України шляхом розгортання масового національно-визвольного руху проти двох тоталітарних режимів - фашистської Німеччини та Радянського Союзу. Вона була організатором пропагандистської діяльності ОУН в розгортанні боротьби на два фронти.

4. У післявоєнні роки, за умов відновлення радянської тоталітарної системи, Катерина Зарицька глибоко проаналізувала внутрішню, зокрема національну, і зовнішню політику керівництва СРСР, викривала її імперський та експансіоністський характер, спрямований на поневолення народів Центрально-Східної Європи, насамперед, українського. Згодом, ці теоретичні напрацювання Катерини Зарицької поглибили відомі публіцисти українського національно-визвольного руху Петро Федун - Полтава, Осип Дяків - Горновий та іншими.

5. Катерина Зарицька організувала медично-санітарну службу, - підпільний Український Червоний Хрест, налагодила діяльність організаційного, медичного, фармацевтичного і харитативного відділів, які служили не лише потребам повстанської армії, але й цивільного населення. Сфера їх діяльності не обмежувалася суто медичними питаннями (лікування, санітарно-гігієнічна профілактика, застереження перед хімічно-бактеріологічною зброєю і тому под.), а й охоплювала широкий спектр суспільної роботи, зокрема політичну пропаганду.

6. Як довірена особа генерал-хорунжого Романа Шухевича - Тараса Чупринки Катерина Зарицька - Монета була координатором групи зв'язкових головнокомандувача УПА. За умов радянської тоталітарної системи, підготувала й утримувала безпечні “хати-криївки” для лідера українського підпілля, створила умови для результативної роботи та підтримки постійних зв'язків між членами керівного складу ОУН і УПА. Розроблений Катериною Зарицькою план організації підпільних “хат” протягом трьох років успішно використовувався її наступницями.

7. Діяльність Катерини Зарицької стала складовою українського національно-визвольного руху та була спрямована на втілення у життя ідеї української державності. І хоча у другій половині 40-х років ХХ століття ця мета не була реалізована, але її вагомий внесок у популяризацію цих ідей посприяв подальшомуу розвитку національної самосвідомості та консолідації українського народу для реалізації самостійності та соборності України.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Онишко Л. Програма ОУН про реалізацію української національної ідеї (40 рр. ХХ ст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність (Збірник на пошану професора Юрія Сливки). ? Львів, 2000. С.459-462.

2. Онишко Л. ОУН-УПА - лідер у протистоянні більшовизму // Збірник навчально-методичних і наукових статей історичного факультету. - Луцьк, 2001. - Вип.6. - С.51-55.

3.Онишко Л. Роль ОУН-УПА в організації руху опору на західноукраїнських землях 1944-1946 // Вісник Київського національно-лінгвістичного університету. (Серія: історія, економіка, філософія). - К., 2001. - Вип.9. - С.269-276.

4. Онишко Л. Організація та діяльність підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943-1945 роках // Сторінки історії України. Збірник наукових статей. - Вип.7. - Ч.1. - К., 2003. - С.251-263.

5. Онишко Л. Катерина Зарицька - чільна діячка національно-визвольного руху (з нагоди 90-річчя від дня народження) // Українознавство. - Ч.1. - К., 2005. - С.195-199.

6. Онишко Л. Зв'язкові Романа Шухевича у 1945-1947 роках // Національні рухи опору в Східній і Центральній Європі кінця 1930 - середини 1950 років. Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - К., 2005. - С. 112-117.

7. Онишко Л. Катерина Зарицька. Молитва до сина. - Львів, 2002. - 175с.

8. Онишко Л. Роль жіноцтва в українському національно-визвольному русі середини ХХ ст. // Визвольний шлях. - Кн. 10. - К., 2002. - С.64-75.

9. Онишко Л. Роль жінки в українському національно-визвольному русі середини ХХ століття // Український визвольний рух. - Збірник 3. - Львів, 2004. - С.30-38.

Анотація

Онишко Л.В. Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі (30-і - 40-і рр. ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут Українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. - Львів, 2005.

На основі критичного осмислення архівних документів та матеріалів, спогадів учасників подій досліджено етапи формування національно-патріотичних поглядів Катерини Зарицкої, її участь в національно-визвольному русі, зокрема жіночій мережі та Українському Червоному Хресті, ролі у налагодженні референтури пропаганди ОУН (б) та зв'язків головнокомандувача УПА Романа Шухевичаз підпіллям за умов радянської тоталітарної системи, внесок у популяризацію ідеї боротьби українського народу за державну незалежність і соборність України.

Ключові слова: Катерина Зарицька, національно-визвольний рух, Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія, Український червоний Хрест, Друга світова війна.

Аннотация

Онышко Л.В. Катерина Зарицкая в украинском национально-освободительном движении (30-е - 40-е гг. ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Институт украиноведения им. Ивана Крипякевича НАН Украины, Львов, 2005.

На основании критического осмысления архивных документов и материалом, мемуаров непосредственных участников событий исследовано этапы формирования национально-патриотических взглядов Катерины Зарицкой, ее участие в национально-освободительном движении, а также в деятельности подпольной молодежной, а в последствии, женской сетки и Украинского Красного Креста. Исследовано ее роль в налаживании деятельности референтуры пропаганды ОУН (б), а также связей главного командира УПА Романа Шухевича c подпольем в условиях советской тоталитарной системы, ее вклад в популяризацию идей борьбы украинского народа за государственную независимость и соборность Украины.

Ключевые слова: Катерина Зарицкая, национально-освободительное движение, Организация Украинских Националистов, Украинская Повстанческая Армия, Украинский Красный Крест, Вторая мировая война.

Abstract

Manuscript: Onyshko L., Kateryna Zarytska in the Ukrainian National Liberation Movement, 1930s-1940s (thesis for the degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.01: History of Ukraine, I.P. Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, 2005).

The author investigates Kateryna Zarytska's role in Ukrainian national liberation movement in the 1930 - 1940s. The research is based on systematic analysis of a range of sources not previously used in the historical literature.

The dissertation focuses on the social and political activity of Kateryna Zarytska against the Polish, German and Soviet occupation policies in Ukrainian territory. A special place is devoted to Zarytska's military intelligence, propaganda and organization work.

The author presents her findings against the background of the situation in Western Ukraine after World War I, when Eastern Galicia was incorporated into Poland. The Polish government's colonial policy deeply affected Zarytska's worldview and her dream to live in an independent Ukraine. The atmosphere among her family, her years of study at Ukrainian schools, and participation in Ukrainian youth societies, such as the illegal Organization of Ukrainian Nationalists (hereafter OUN) Youth, formulated her nationalist worldview and position as an activist.

The author's description of Zarytska's activity in the OUN is divided into three chronological periods: the interwar period, World War II and the postwar period. During the first period Zarytska did reconnaissance in the OUN's special girl's detachment. Her activity was part of the OUN's interwar policy of engaging in “permanent revolution”. This activity later helped Zarytska become a propagandist and famous theorist. During World War II, when the Ukrainian lands became a theater of Soviet-German confrontation, Zarytska pursued a policy of Ukrainian national liberation from both of the totalitarian regimes. After the war, she analyzed domestic (especially national) and foreign policies of the USSR. She wrote important essays describing the USSR's imperialistic policies against the peoples of Central and Eastern Europe.

The dissertation also investigates Zarytska's important role in the Ukrainian Red Cross (UChKh). Zarytska organized medical services in Halychyna (Galicia) towards the end of 1943. The UChKh consisted of four departments and cared not only for soldiers of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) but for civilians too. As an entrusted person of Roman Shukhevych, the chief Commander of the UPA, Zarytska supervised a group of coordinators. She also organized and ran “safe-homes” in which Shukhevych lived and worked.

Analysis of these activities shows the importance of Katerine Zarytska's social and political activity in the national liberation movement of Ukraine.

Key words: Kateryna Zarytska, national liberation movement, Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian Insurgent Army, Ukrainian Red Cross, World War II.

Размещено на Allbest.ru