25 грудня 1841 р. було видано два імператорських укази про передачу в казну населених маєтків єпископату та монастирів з наступним переведенням їхніх селян у безпосереднє відання держави. В указах зазначалося, що населення було зобов'язане утримувати духовенство. Монастирі підлягали описові і щорічно мали подавати звіти про стан своїх маєтків. Монахи переводилися на державний оклад. Католицьке духовенство одержало значні оклади та одноразові суми внаслідок секуляризаційної реформи. 10 травня 1843 р. були видані імператорські укази за якими в управління держави передавалися маєтки парафіяльних церков. Проте в казну були повністю передані лише маєтки парафіяльного католицького духовенства. Щодо маєтків православного духовенства, то за окремим указом Синоду від 7 липня 1843 р. передавати в казенне відомство належало лише маєтки у вакантних парафіях і віддані в оренду. Парафіяльні церкви були поділені на 7 розрядів, а священиків переведено на державний оклад.

В державне управління приймалися господарські будівлі й інвентар, земельні угіддя, зерно для висіву на фільваркових полях і необхідні запаси для утримання фільваркової прислуги. Під час прийому церковних маєтків вище духовенство й монастирі належало наділити орними, лісовими та іншими угіддями.

Збереження відробітково-панщиного режиму у подуховних маєтках і передача їх в руки тимчасових власників свідчили про консервативний характер самої реформи. Адже нова ситуація, яка склалася в колишніх церковних володіннях, створювала можливість ліквідації панщини та орендної системи. Але уряд не наважився вилучити подуховні маєтки з системи традиційних форм експлуатації селян.

Завершити секуляризацію правобережної церкви через опір духовенства та повільність бюрократичного механізму вдалося аж у 1861 р.

У підрозділі 4.3 "Наслідки секуляризації" зазначено, що секуляризаційна реформа вплинула на визначення статусу духовенства. Обмежуючи господарську ініціативу церкви, російський уряд швидко перетворив її в специфічне державне відомство. Монастирі, хоча і втратили населені маєтки, без землі не залишилися. Уряд виділяв їм по 60 дес. землі, а тим монастирям, від яких маєтки відійшли в казну, - по 30 дес. Проводячи секуляризаційну реформу, царизм отримував певні здобутки не лише в політичному впливі на Правобережжі, він також одержував у своє розпорядження цілком конкретні грошові й матеріальні ресурси.

Секуляризація, спрямована в першу чергу проти католицького духовенства, обмежила його земельні володіння, надаючи пріоритетні права православній церкві. Також чимало збитків ця реформа завдала православним монастирям і митрополичим домам, які володіли населеними маєтками. Причому маєтки від православних причетів забиралися лише у вакантних парафіях та віддавалися в оренду, решта ж залишалися у віданні церкви.

Католицький єпископат, єпархіальні консисторії, монастирі, у яких були відібрані землі перебували на штатному утриманні. На католицьку церкву виділялося з державної казни допомоги у розмірі 50 тис. крб. Доходи вищого й монастирського духовенства складалися з казенних сум, доходів з населених маєтків, процентів з капіталів Але загалом, доходів з маєтків, що перейшли в казенне відомство, було недостатньо для забезпечення передбачуваної штатної кількості монастирів і церков.

Для забезпечення духовенства сільським причетам призначалися штатні оклади у вигляді постійних виплат. Сільські громади зобов'язувалися виділити священикам по 33 дес. землі. Церковна земля ставала службовим наділом і не підлягала відчуженню. Її можна було здавати в оренду, але не дозволялося продавати, дарувати, заставляти, обмінювати. Церквам, які раніше були уніатськими й мали залишені земельні наділи, не наділяли додаткових земель. Лише священикам виділили грошову допомогу по 190 крб. на рік.

Внаслідок реформи у кріпосного селянства Правобережжя з'явився новий обов'язок - примусові роботи на церкву, які до секуляризації виконували лише церковні селяни.

Подуховні маєтки становили одну з ланок, рішення про які ставали підставою для розробки загальних питань аграрної політики уряду в державному селі Правобережжя. В основі секуляризації лежали політичні розрахунки самодержавства але цього вимагав і соціально-економічний розвиток Правобережної України.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною та достовірною, дозволяє вичерпно дослідити обрану тему.

Друга половина ХVІІІ ст. стала певним етапом у формуванні земельного фонду церкви на Правобережній Україні. Активізація процесу накопичення нерухомого майна дозволила духовенству зосередити в своїх руках значні земельні ресурси та посісти вагоме місце в структурі тогочасної феодальної земельної власності. Цей період характеризується економічним піднесенням римо-католицької та уніатської церков, яке проявилося в швидкому зростанні церковного землеволодіння. Воно формувалося шляхом королівських, магнатських і шляхетських дарувань, використання духовенством земельної іпотеки, купівлі, привласнення селянських земель. Найбільшими земельними комплексами володіли уніатський митрополит, єпископські кафедри, окремі католицькі та уніатські василіанські монастирі. Загалом духовенству належало 5,3% населених пунктів.

Збільшення земельних володінь церкви у другій половині ХVІІІ ст. певною мірою було пов'язане з активізацією ролі представників деяких магнатських родин, шляхти та міського населення в релігійному русі. Зміцненню економічних позицій цих церков сприяло бажання дворянства мати опору та підтримку в покатоличенні й полонізації українського народу та слабкістю польської королівської влади. Процес формування церковного землеволодіння, набуває деякої планомірності, формуються компактні земельні масиви.

Проте більшість католицьких монастирів і костелів на Волині та Поділлі належали до числа середніх і дрібних земельних власників, а православні монастирі на правобережному Придніпров'ї й основна маса парафіяльних церков не мали населених маєтків й економічно залежали від місцевих поміщиків. За сприяння державної влади, значна частина церковного майна перейшла у володіння уніатської церкви. Внаслідок зміни правового статусу православної церкви значною мірою були ослаблені її економічні позиції.

Прагнення духовних установ отримати земельні володіння та населені маєтності свідчило про те, що земельна власність розглядалася як основне джерело забезпечення церкви й становила важливу матеріальну основу існування як окремих церковних установ, так і релігійних конфесій в цілому.

Протягом другої половини ХVІІІ ст. внаслідок зростаючої економічної конкуренції між духовними землевласниками спостерігався процес їх інтенсивного поземельного розшарування, поглинання слабших монастирів сильнішими. Загалом на Правобережжі кількісно переважало дрібне й середнє церковне землеволодіння. Воно відрізнялося від поміщицького своїм корпоративним характером.

Зосередження в руках церкви великих земельних володінь дозволили їй проводити самостійну економічну діяльність, у зв'язку з чим зменшується вага традиційних надходжень у структурі її сукупних прибутків. Найвиразніше ця тенденція прослідкувалася на прикладі митрополії, єпископій, заможних монастирів. Проте в забезпеченні парафіяльного духовенства мали першочергове значення такі статті надходжень як десятини та плати за обрядові послуги разом із прибутками від особистого господарства.

Організаційні засади та форми господарської діяльності релігійних установ зумовлювалися обсягом земельних ресурсів, кількістю залежних селян, історико-географічними та економічними особливостями розвитку районів їх локалізації. Церковному господарству були притаманні деякі регіональні особливості. Так, характерною рисою великих церковних господарств Волині була порівняно рання орієнтація на товарне виробництво, що пояснювалося високим рівнем землеробської культури і близькістю торгових шляхів. Значного розвитку в маєтках духовенства набуває фільваркове господарство, зорієнтоване на товарне виробництво. Фільваркове господарство базувалося на панщинній повинності церковних селян, екстенсивних методах господарювання з використанням примітивної сівозміни, недосконалого та застарілого сільськогосподарського реманенту. Тому роль фільварків у розвитку продуктивних сил в сільському господарстві була невеликою. Відбиток на систему церковного господарювання наклала роздробленість та віддаленість маєтків, яка була специфічною ознакою церковного землеволодіння.

У зв'язку з тим, що продуктивність церковного сільськогосподарського виробництва була низькою, духовні феодали змушені були приділяти значну увагу промисловому розвитку своїх господарств. В умовах напівнатуральної економіки значна частина місцевої продукції використовувалася в самому маєтку, однак спостерігалася тенденція до зростання її товарного характеру.

Функціонування церковного господарства забезпечувалося за рахунок праці залежних селян, правове й економічне становище яких співпадали як з регіональними особливостями, так і з загальними тенденціями соціально-економічного розвитку Правобережжя зазначеної доби. Через нестачу робочої сили внаслідок втеч селян, низької продуктивності праці селян церковні господарства широко використовували сезонну вільнонайману працю. Практикували духовні феодали й обезземелювання своїх підданих. Особливо важким було становище селян в тих маєтках, які перебували в орендарів.

В економічній діяльності правобережної церкви даного періоду спостерігається зростання значення торгово-грошових операцій, яке було зумовлене товаризацією її господарства. Зосередження в руках духовенства вільних коштів давало йому змогу займатися лихварством. Проте свій лихварський капітал духовенство в промисловість майже не вкладало, тому він лише створював умови для капіталістичного виробництва, тобто сприяв процесу первісного нагромадження.

Перетворення церкви в культово-господарську організацію, втягнення її в економічні відносини неминуче мало створити з неї також і активного суб'єкта політичних відносин. Наявність значної кількості земельної власності пов'язувала церкву з тими колами, які ефективно захищали її станові інтереси. Майнове питання посідало вагоме місце у взаєминах церковних кіл та державної адміністрації, яка намагалася вирішувати його як на рівні захисту інтересів окремих церковних установ, так і в політичному та загальнорелігійному контексті.

Після інкорпорації Правобережжя до складу Російської імперії починається нова сторінка історії правобережної церкви, яка була тісно пов'язана з тими очевидними перевагами й неминучими втратами, які давала їй опіка з боку сильної централізованої держави. Почалася поетапна секуляризація церковного землеволодіння в регіоні, яка до польського повстання 1830 - 1831 рр. здійснювалася російським урядом непослідовно. Держава надійно взяла церковну економіку під свій контроль.

Російське самодержавство прагнуло зміцнити свої позиції в новоприєднаних територіях, тому воно зберегло за правлячими станами Речі Посполитої, у тому числі й духовенства, важливі володільчі привілеї. Незважаючи не те, що в Росії та на Лівобережній Україні церковні маєтки були секуляризовані, на Правобережній Україні значна частина церковних власників зберегла свої права на маєтки.

Зберігаючи за духовенством право власності на земельні володіння, російський уряд вилучив у казну маєтки тих духовних власників, які не склали присяги російському престолу. Обстоюючи позиції офіційної в Російській імперії православної церкви, царизм організував перехід уніатів у православ'я. Проте переважна кількість земельних володінь зосереджувалася в руках римо-католицького духовенства, яке залишалося на Правобережжі економічно найміцнішим. Цей фактор надалі був вирішальним у визначенні політики царизму щодо церковного землеволодіння.

Наприкінці ХVІІІ ст. статус церковних маєтків в новоприєднаних губерніях дещо стабілізувався. В юридичній практиці російської адміністрації закріпилася тенденція розглядати земельні володіння церкви як державні, передані в корпоративне володіння духовенству. Дарування маєтків на користь церкви було заборонене. Відчуження церковної власності могло відбуватися лише за царським указом. Вона призначалася лише для утримання церковнослужителів. Разом з тим, в першій третині ХІХ ст. відбулося зростання земельної власності в римо-католицького та православного духовенства.

У першій половині ХІХ ст. духовенство намагалося інтенсифікувати в своїх володіннях товарне сільськогосподарське виробництво. Господарство в церковних маєтках продовжувало базуватися на фільварково-панщинній системі. Джерела засвідчили типові для всіх форм землеволодіння методи визиску підданих селян. Оскільки маєтки духовенства були переважно дрібними, то селянське малоземелля в них було особливо помітним, як і загальний консервативний характер господарства в них. Однак і вони втягувалися в систему товарно-грошових відносин. Розвиток церковної промисловості через втрату духовенством більшості маєтків уніатського митрополита та ряд урядових заборон і обмежень дещо уповільнився.

Існування опозиційності католицького й верхівки уніатського духовенства до Російської імперії та близькість їхніх економічних і політичних інтересів з польським дворянством, засвідчило повстання 1830-1831 рр. Саме після поразки цього повстання католицизм зазнав з боку російського уряду репресій. Було закрито значну частину монастирів, а їхні маєтки передано в казенне відомство. Більшу частину цих маєтків російські дворяни отримали в оренду. Відбулася ліквідація уніатської церкви в 1839 р.

На початку 40-х рр. ХІХ ст. уряд імперії остаточно перетворив церкву на Правобережжі в державну установу. Внаслідок секуляризації духовенство втратило маєтки, що налічували 24,5 тис. ревізьких душ. При цьому духовенство було винагороджено одноразовою грошовою допомогою, штатними окладами. Але секуляризаційна реформа на Правобережжі мала свою специфіку. Сподіваючись на допомогу парафіяльного духовенства у боротьбі польським національно-визвольним рухом, уряд перетворив сільських православних священиків у дрібних поміщиків. Загалом, ліквідація церковного землеволодіння йшла в руслі потреб поступального розвитку регіону. Адже господарство церкви, засноване на кріпацькій праці, переживало таку ж кризу, як і поміщицьке.

Роль церкви в економічному розвитку Правобережної України в кінці ХVІІІ - першій половині ХІХ ст. була неоднозначною. З одного боку, своєю господарською діяльністю вона робила певний внесок у загальний розвиток продуктивних сил, сприяла генезису капіталістичних відносин в регіоні. З другого боку, церковна економіка значною мірою залишалася консервативною, що обумовлювалося специфічною роллю церкви як культової організації, сковуванням державою господарської ініціативи духовенства. Консервативність церковної економіки спричинювалася наявністю в духовенства специфічних джерел збагачення, які позбавляли його необхідності пошуку нових, ефективніших форм господарювання.

В політичному та соціально-економічному плані окреслений період був досить складним. Відбувалися зміни кордонів, ліквідації держав, конфесій, проводилися визначальні та кардинальні реформи, обумовлені поступальним розвитком суспільства. Тому за таких умов вирішення економічних питань ставало життєво важливим і заледве не визначальним для існування конфесій, які не мали державної підтримки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины - Запорожский национальный университет. - Запорожье, 2006.

Диссертация посвящена комплексному исследованию истории церковного землевладения на Правобережной Украине конца XVIII - первой половины XIХ ст.

Большое внимание уделено теоретико-методологическим основаниям изучения развития церковного землевладения, проанализированы наиболее важные труды, монографии, источники посвященные развитию землевладения духовенства, исследовано их эволюцию. Это в комплексе помогло раскрыть тему и показать отношение исследователей к истории церкви.

Определены этапы развития церковного землевладения на Правобережной Украине конца XVIII - первой половины XIХ ст., проанализировано состояние и эффективность церковной экономики. На широком фактическом и статистическом материале изучено роль и место церковного хозяйства в социально-экономическом развитии региона даного периода и влияние на него политических факторов. Исследовано материальное обеспечение сельских приходских православных священников землей, домами и денежными выплатами из государственной казны.

На основании разнообразных источников и архивных материалов сформулированы выводы, касающиеся форм землевладения и методов хозяйствования в имениях правобережного духовенства, уровня урожаев, структуры церковных доходов.

Рассмотрено социально-экономические и правовые изменения, которые происходили с церковью после вхождения Правобережья в состав Российской империи, а также влияние законодательства империи на розвитие землепользования и землевладения католического, православного и униатского духовенства.

Изучены последствия участия католических и униатских священников и монахов в польском восстании 1830 - 31 гг., раскрыто сущность политики российского правительства, направленной на секуляризацию земельных владений церкви.

Ключевые слова: церковное землевладение, Правобережная Украина, секуляризация, монастырь, десятина, имение.

Levytskyi V.O. The church estate on the Right-Bank Ukraine at the end of the XVIII-th - at the first part of the XIX-th century. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Candidate in Historical sciences on specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Zaporizhzha National University. - Zaporizhzha, 2006.

The dissertation is dedicated to the investigation of the church estate on the Right-Bank Ukraine at the end of the XVIII-th - at the first part of the XIX-th century. The evolution of shapes and measures of the clergy's estate has been investigated on the wide actual and statistic materials. Both the place of the church economy in the social economic development of the Right-Bank Ukraine and the influence of the political factors on it have been defined. The main attention is paid to the dynamics development and the economy methods of the church estate in the manors, to the crop capacity and the structure of the church income. The role of the Rassian government directed to secularization of the church estate has been discovered. It also shows the development of the legislation in the Rassian empire to Catholic, Orthodox and Greek Catholic clergy.

Key words: church estate, Right-Bank Ukraine, secularization, monastery, desyatyna, manor.

Размещено на Allbest.ru