Існують й інші види облікових державних документів селянських родин. Так, оскільки підготовка загальноросійського перепису тривала кілька десятиліть, міністр внутрішніх справ, внаслідок угоди з військовим міністром у 1873 р., видав розпорядження складати посімейні списки осіб. Складалися ці документи адміністративного обліку населення волосними правліннями. Укладений одного разу, посімейний список доповнювали новою інформацією протягом багатьох років, а коли вносити нові поправки ставало неможливим, заводився новий. Тому у фондах волосних правлінь можна віднайти 3 - 4 посімейних списки. Однак колекції цих документів, як і значно відоміших ревізійних списків, переважно загинули під час пожежі у Кам'янець-Подільському архіві 2003 року.

Специфіка деяких видів документів (здебільшого, військового набору) обумовила фіксування у них зовнішніх рис рекрутів і призовників. Такого роду відомості щодо селян є досить рідкісними і могли зберегтися хіба що епізодично у певних видах слідчої і судової документації.

Для джерелознавчого аналізу пам'яток з генеалогії важливе значення має той факт, що саме з військового відомства походили унікальні для цього історичного проміжку друковані джерела з масовими згадками імен і певних обставин життя вихідців з селянського стану. Йдеться про, щонайменше, два види списків поранених і загиблих воїнів 1-ї світової війни. Це величезні реєстри, які видавалися окремими зошитами, а потім зшивалися в томи. Кожний окремий зошит стосувався обмеженого переліку губерній. Прізвища військових у зошиті також групувались за губерніями. Зрозуміло, що для такого гігантського поточного видання неможливо було укласти іменний покажчик. Тому можливість віднаходження потрібних імен у цих списках виглядає проблематично.

Нарешті, саме державні облікові та статистичні матеріали мають найціннішу ознаку джерел генеалогічного пошуку на початковому етапі цієї роботи - максимальне охоплення населення. Якщо ревізійні списки впритул наблизились до 95-відсоткового бар'єру залучення людності, то перепис 1897 року вже цілком відповідав усім вимогам загальності. До того ж селянство, як основний платник податків, і раніше постійно перебувало у фокусі уваги фіскальної служби і повністю підпадало під переписи від часів появи російської адміністрації на Поділлі.

Огляд джерельного комплексу державних облікових матеріалів підводить до висновку про високу ймовірність реконструкції на їх основі селянських родоводів - не гіршу, аніж за допомогою церковних документів. Не дозволяє визначити джерела державно-адміністративного походження як основні у справі реконструкцій селянських родоводів Поділля тільки їх фрагментарний рівень збереження, та обсяги втрат, яких зазнали архівні колекції ревізійних і посімейних списків.

Виокремлення описаних у п'ятому розділі "Відомості генеалогічного характеру у джерелах господарсько-фінансового походження" джерел у осібну групу пояснюється тим, що економічна діяльність людини породжує величезну кількість різних видів писемних пам'яток, які відображають не тільки стан господарства окремої особи, але й її вік, місце проживання, персональні риси, характер, зовнішність, стан здоров'я, родинне життя, коло оточення тощо. Відтак незаперечною є інформативна цінність таких матеріалів для дослідження проблематики історії родин, демографії, біографістики, зрештою - генеалогії.

Досліджена та проаналізована група фінансово-господарської документації за своїми різновидами є наймасовішою з категорії писемних архівних джерел. У даному розділі згадано близько 55 різних видів документів, належних до цього комплексу. Ці матеріали творили різні суб'єкти господарювання - самі селяни, їхні об'єднання, сільські громади, органи влади, поміщики, банки, церкви, судові установи, навіть військові підрозділи.

У них фіксувалася пряма генеалогічна інформація щодо селянських родин, яка у свій спосіб проливає світло на окремі з питань, які дослідники генеалогії ставлять до історичних джерел. Тут чітко прослідковується тенденція до збільшення фактичного матеріалу з кожним наступним етапом розвитку суспільства та економічної емансипації посполитих. Ці відомості дозволяють отримати результати в наступних ланках генеалогічних пошуків: визначити приналежність родини до окремої території та місця проживання; з'ясувати соціальний і майновий статус об'єкта дослідження; виявити повторюваність окремих прізвищ впродовж певного часу; уточнити рівень соціальної активності конкретної особи тощо.

Саме у господарській документації відображений і рівень панщинного та податкового навантаження на родину подільського землероба, що є ключем до розуміння його побуту і світосприйняття. Тобто, документи відкривають можливість дослідження проблем соціальної психології.

Різноманітність завдань господарської діяльності відобразилася у варіантах формулярів і змісту цих документів. Окремі з них є масовими переліками, окремі мають одиничний, індивідуальний характер. Детально розглянуто особливості укладання, видозміни формуляру, змістове наповнення господарських інвентарів. Ці документи заслуговують не меншої уваги практичних генеалогів, аніж метричні книги, ревізійні списки і сповідальні відомості.

Характер і завдання, що спричинили створення інвентарів, зумовили те, що в них повніше відображена економічна складова життя селянської родини, а власне сімейні стосунки - побіжно. У переважній більшості згадок йдеться про імена господарів родин (здебільшого - чоловіків). У той же час жоден інший різновид джерел не скаже нам стільки про майновий стан родини, належну їй землю, худобу, споруди. Безумовно, що ця інформація зацікавить будь-якого дослідника, що займається селянськими родоводами.

Ознакою стану збереження цього джерельного комплексу є значно краще представлення в архівах України і Росії люстраційних, повірочно-люстраційних та геометричних інвентарів казенних маєтків губернії періоду кінця 1830 - 1860-х років. Однак, державне селянство становило невелику частку (до 20 %) загалу посполитих регіону. Інвентарі приватновласницьких сіл не склали рівнозначних потужних колекцій і представлені поодинокими розрізненими екземплярами у різних документосховищах України, Росії і Польщі. Оскільки серед панів-землевласників Поділля переважали польські родини, які були тісно родинно, культурно та матеріально пов'язані з історичною Польщею, чимало документів з нашого регіону можна зустріти у архівах Республіки Польща.

Цікавим є і міжтиповий характер окремих джерел господарського призначення. Зокрема, плани сіл і ділянок, яким присвячено чимало уваги, є прикладом поєднання ознак типів словесних (вербальних) і конвенціональних (джерел умовних позначень) історичних джерел. Важливо, що як генеалогічні джерела картографічні матеріали не розглядалися не тільки у вітчизняній історичній науці, але у сусідніх Росії та Польщі. А вони мають неабияке генеалогічне значення і заслуговують на вивчення як окремий вид родознавчих джерел. Важливо активізувати використання картографічних матеріалів у подібних розвідках, поширюючи таку практику на нові напрямки генеалогічної науки, зокрема, на вивчення родоводів селян. Адже це єдине масове джерело, яке дозволяє пов'язати окремі селянські родини ХІХ ст. з місцями їх проживання в межах населеного пункту. Ця проблема є актуальною для практичного генеалога, який постійно зустрічається з випадками існування в одному селі кількох родин з однаковим прізвищем, а інколи - і двох осіб з ідентичними повними іменами.

Особисте звільнення селян ліквідувало потребу у інвентарях з фіксацією залежних посполитих. Але реформа 1861 року залишила по собі масиви інших різноманітних документів, що утворюють архівні фонди установ від повітового до загальноімперського рівня. Ці збірки стали предметом численних досліджень з питань соціально-економічних відносин, проведення викупної операції, селянських рухів, аграрних виробничих перетворень. Разом з тим, роль уставних грамот для розробки питань селянської генеалогії є доволі важливою - в них містяться повні переліки господарів з окремих населених пунктів періоду 1860-х - 1870-х років.

Подальше набуття українським селянином права приватного землеволодіння, докорінно змінили характер господарських і фінансових документів, що містять генеалогічну інформацію. У них став проглядатися економічний інтерес окремої селянської сім'ї, з'явилася різноманітна приватна майнова документація. Особливо цікавими з цієї точки зору є документація волосних органів місцевого самоврядування. Саме у подібних пам'ятках найчастіше фіксувалися імена землеробів регіону зламу століть. Найпоширенішим документом, що містить імена селян, була ухвала, постанова сільського сходу, у якому фіксувалося рішення цього колегіального органу з адміністративних або господарських питань. У сфері економічного життя громади схід вирішував питання переділу землі, розподілу тягла, остаточного розділу громадських земель на подвірні ділянки, розверстання податків, зборів і натуральних повинностей, встановлення зборів на громадські потреби, призначення позик з запасних сільських магазинів та інші подібні справи. Головна проблема генеалогічної евристики цього періоду полягає у віднаходженні в архівах документів певної волості, села чи господарської громади.

Набуття посполитими права на купівлю землі у приватне володіння відбувалося поступово, поволі долаючи законодавчі та бюрократичні обмеження. Спочатку селяни почали купувати землю товариствами. Від питання законодавчо-врегульованого викупу наділів в межах, визначених документами аграрної реформи, відбувався поступовий перехід до купівлі земель об'єднаннями селян у своїх вчорашніх поміщиків. Інколи при укладанні цих угод не вдавалося знайти мирного вирішення і вони ставали предметом судових проваджень. З часом земельні ділянки почали купувати окремі селяни. Певний час вони могли здійснити таку операцію тільки з дозволу канцелярії генерал-губернатора. Завдяки цим вимогам ми маємо групу джерел з інформацією про селян - покупців земельних ділянок кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Окремо у розділі розглянуто питання збереження родознавчої інформації у документах про надання банківських позик селянам на купівлю землі, худоби та реманенту. Ці відомості є цінним, але дотепер маловідомим джерелом інформації щодо господарства, побуту, складу селянських родин Подільської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Порівняно добрий рівень збереженості цих матеріалів у сучасних архівних установах України і Російської Федерації дозволяє прогнозувати їх успішне використання вже найближчим часом у історичних дослідженнях локального характеру.

У підсумку зазначено, що значна частина видів господарських документів, як і церковних матеріалів, походила з часів Речі Посполитої, що дозволяє, при належному вивченні і опрацюванні цих збірок, подекуди просувати у часі нижню межу досліджень з генеалогії подільського селянства.

У шостому розділі "Інформативні можливості матеріалів судових та поліцейських установ" здійснено аналіз сучасного стану збереження, вмісту генеалогічної інформації та особливостей укладання матеріалів, які походять з карально-правоохоронних установ Російської імперії.

Джерела судово-поліцейського походження давно стали предметом пильного вивчення науковців. Пояснюється це кількома причинами. Зокрема, крім істориків, які досліджують різні аспекти функціонування правових систем, що діяли на території України, близькі або й тотожні проблеми розробляють представники юридичної науки. Особливе значення дослідженню правоохоронних органів Російської імперії надавалося й у радянські часи. Постійне акцентування на репресивному характері поліцейського апарату створювало додатковий героїчний шарм борцям проти режиму та певним чином легітимізувала їх дії. У своїх численних дослідженнях автори розглядали загальні питання організації та структури правової системи, особливостей функціонування судів, реформування цих органів у другій половині ХІХ ст., аналізували стан окремих ланок: поліції, жандармерії, пенітенціарної системи, з'ясовували обставини проведення каральних заходів тощо.

Залучення судово-поліцейських матеріалів для потреб селянської генеалогії донині носить епізодичний характер і стосується переважно окремих осіб, які систематично конфліктували з законом. Найхарактернішим тут є приклад Устима Кармелюка (Карманюка). Його життєвий шлях знайшов відображення саме у документації такого роду. Завдяки цьому ми маємо не тільки уявлення про дії цієї людини, але й про її зовнішність, моральні риси, характер, світогляд.

Отже, генеалогічні джерела судово-поліцейського походження, на відміну від вже досліджених і представлених у попередніх розділах різновидів джерел, є значно інформативнішими. Крім основних означень особи - прізвища, імені, по-батькові, віку, місця проживання, віровизнання, вони додатково подають описи зовнішності персон, окремих рис характеру, цитують вирази суб'єктів, описують побут їх родин тощо. Хоча ці джерела не мають ознак загальності, а є швидше індивідуально-конкретними (чи стосуються обмеженого кола осіб), фіксація таких процесуальних норм як опитування свідків, проведення допитів дозволяє отримати інформацію не лише про безпосередніх суб'єктів кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, а про значно ширше коло їхніх односельців, родичів чи знайомих. Саме справи подібного роду забезпечують генеалогічні пошуки цінною індивідуальною інформацією. Її наявність дозволяє охарактеризувати особу за притаманними винятково їй особливостями. Завдяки цьому можливо ідентифікувати окремі персоналії навіть при тотожності їхніх прізвищ, імен, місць проживання. А такі випадки в генеалогічній практиці далеко не поодинокі.

Зазначені види документів залишили різні державні структури, які здійснювали правосуддя та забезпечували виконання законів. В першу чергу це ряд судових установ, до юрисдикції яких відносилися справи селян. Йдеться про верхні та нижні розправи, повітові суди, головний суд, губернські карну та цивільну палати дореформеного періоду та волосні, мирові, окружні суди, з'їзди мирових суддів й судові палати кінця ХІХ - початку ХХ ст. Оскільки правоохоронні органи протягом періоду дослідження пережили кілька ґрунтовних реформ, певна частина розділу присвячена видозмінам структури та основних функції суду, поліції та жандармерії за цей час.

При аналізі вмісту архівних фондів цих установ вказано, що подібним документам притаманні виняткова інформативна різнобарвність і наповнення фактичними даними про селян і їх родини. Різновид карних справ - політичні, доносять відомості про світоглядні позиції селян, що робить їх особливо цінним джерелом для вивчення історії селянського побуту, моралі, психології тощо.

Залучення широкого кола свідків також підіймає інформативне значення таких джерел. Наведено приклади, коли в одній слідчій справі занотовані допити десятків односельців з метою з'ясувати обставини правопорушення. Відповідно, до справи занесені й відомості про цих осіб: повне ім'я, вік, місце проживання, часто - склад сім'ї, прізвиська інша інформація.

Врешті, концентрація цих досьє у фондах кількох архівів України дозволяє говорити про реальність практичного пошуку родознавчих даних серед цих документів. Якщо можливість винайдення імені окремого суб'єкта пошуків є досить проблематичною і навіть малоймовірною, то отримання інформації про життя, побут і звичаї жителів конкретного подільського села абсолютно вірогідне.

Серед найбільш перспективних для науково-евристичної роботи українських дослідників генеалогії селян визначено фонди повітових та губернських судових установ і, пов'язаної з останніми, прокуратури. Складність роботи з ними полягає у тому, що на сьогодні ці збірки переважно мають недостатньо опрацьований науково-довідковий апарат. У більшості описових назв справ не вказано населені пункти, де відбулася подія, зазначено лише імена потерпілих або правопорушників. У такому випадку дослідник повинен добре ознайомитися з масивом прізвищ жителів конкретного населеного пункту і вдатися до фронтальної перевірки справ.

Існують окремі моменти, які полегшують працю дослідника. Так, активне використання у радянські часи певних видів архівної документації для розробки проблематики селянського опору дозволяє відносно легко знаходити слідчі та судові справи з таким інформативним наповненням щодо конкретного села. Вони дозволяють отримати наймасовіший зріз імен селян окремого села. У різних за формою свідченнях про такі події перераховуються імена заколотників, активних учасників та численних свідків. Кількість протестів була доволі великою. Тільки за десятиріччя 1881-1890 рр. на Правобережній Україні зафіксовано біля 300 таких акцій.

Судові і поліцейські матеріали кінця ХІХ - початку ХХ ст. стали предметом кількох спеціалізованих довідково-інформаційних публікацій того часу. Хоча в них занотовано тільки імена правопорушників, селянство, як чисельно домінуюча верства населення імперії, тут також переважає. Такі відомості можуть слугувати за відправну точку для подальших пошуків інформації в архівних справах.

Зрощення адміністративного, судового та поліцейського апаратів царської Росії примушує уважніше придивлятися до архівних зібрань з документацією регіональних владних установ. Зокрема, надзвичайно перспективним виявився найбільший такий фонд, пов'язаний з досліджуваним регіоном - "Канцелярія київського, волинського та подільського генерал-губернатора". У ньому концентрувалися різнохарактерні слідчі, контрольні і судові справи, часто наповнені іменами і обставинами життя посполитих. Суттєво доповнює ці матеріали листування між Канцелярією та губернськими й повітовими органами влади, оскільки в ньому також переважно йдеться про вище означені події та людей.

Детальний розгляд інформативного наповнення всіх досліджених у цьому розділі різновидів матеріалів судових і поліцейських установ, які відклалися в архівах і безпосередньо стосуються території Подільської губернії та хронологічно охоплюють період 1793-1917 рр., приводить до загального висновку, що при реконструкції селянських родоводів судово-поліцейські справи не можуть відігравати основну, базову роль. Однак це не перешкоджає використовувати їх на подальших етапах генеалогічної роботи, для розширення інформаційного поля і отримання додаткових свідчень.

У висновках підсумовуються найважливіші результати дослідження, узагальнюються й обґрунтовуються висунуті на захист основні положення дисертації:

Аналіз змісту наукових праць з проблематики генеалогії селянства дозволив з'ясувати, що джерельна база таких досліджень донині переважно залишається поза межами наукового інтересу українських вчених. Причина цього криється, перш за все, в загальному початковому стані вивчення генеалогії селян у нашій державі. Селянські родоводи склали предмет вивчення в цій частині Європи лише наприкінці ХІХ ст., коли прості землероби нарешті виступили на історичну арену, як суспільна верства землевласників. Однак на перешкоді поступу утилітарної селянської генеалогії стояли відсутність традицій, низький культурний рівень гречкосіїв, поступовий відхід у минуле принципу прямої кореляції рівня майнового добробуту родини та її соціального статусу.

Відтак, повноцінний розвій цієї ділянки історичних досліджень був перенесений на значно пізніші часи, коли основним стимулом генеалогічних пошуків стали не меркантильні інтереси, а світоглядні питання та зростання загального культурного рівня населення. Так само, з запізненням, почалося і вивчення джерельної бази генеалогічних досліджень селянства.

У ході збору матеріалів для написання дисертації вдалося виявити основні архівні джерельні комплекси з генеалогії селянства регіону. Попри розпорошеність та значні матеріальні втрати, збережені групи джерел дають можливість реконструювати родоводи непривілейованого населення Поділля, як мінімум, до кінця ХVIІІ ст. Архівні колекції документів неоднорідні за своїм значенням, але за комплексного використання дозволяють отримати позитивний результат.

Першочергове практичне значення мають збірки документів з українських архівів. Вони містять максимальну кількість матеріалів зі згадками про місцевих посполитих; у них збереглось найбільше документів низових адміністративних ланок, у яких значно частіше фіксувалася потрібна інформація; нарешті, вони найбільш зручні та доступні для проведення генеалогічного пошуку, який вимагає тривалої роботи з архівними справами. Певне практичне значення у справі реконструкції селянських родоводів мають, крім українських, і архівні фонди, які перебувають у складі відповідних установ Російської Федерації та Республіки Польща.

Автор окреслив коло державних та церковних установ і посадовців, які укладали документи з персональними відомостями щодо селян регіону. Обсяг такої інформації детермінувався функціями і завданнями, які ці інституції виконували. Значний влив на повноту фіксації генеалогічних даних мав і строк діяльності тих чи інших структур, частота організаційних реформ. Зокрема, у досліджуваний період церковні структури не зазнали радикальних реорганізацій, вони послідовно здійснювали свої традиційні функції. Натомість інші великі державні і суспільні системи - судочинства, обліку населення, комплектації війська, землекористування, місцевого адміністрування протягом ХІХ ст. неодноразово підпадали під реорганізації. Безумовно, такі зміни відображалися на стані документації, що укладалася в цих бюрократичних структурах гігантської державної машини.

У тексті простежено особливості формування окремих складових загального масиву генеалогічних матеріалів. Значний вплив на них мала соціальна і правова неоднорідність землеробського населення регіону. Джерельні комплекси, пов'язані з кожною групою дореформеного селянства відрізняються один від одного за установами-фондоутворювачами, особливостями укладання, обсягом та іншими ознаками. Найкраще збереглися матеріали казенного селянства. Державні установи та посадовці, які відповідали за ведення господарства в цих селах, ретельніше, аніж переважна більшість дідичів ставилися до ведення обліку та звітної документації. Тільки окремі населені пункти з великих приватних магнатських латифундій можуть похвалитися подібним обсягом документальних матеріалів.

Впливала на інформативний зміст документів і мета, з якою вони укладалися. Аналіз свідчить, що персональні відомості про селян фіксувалися в документах з найрізноманітнішими цілями: збору податків, забезпечення військового набору, господарського контролю, отримання статистичних даних, фіксації актів цивільного стану, здійснення державного управління, реалізації правосуддя і т.д. Від мети залежав і обсяг генеалогічної інформації, фіксація якої була потрібна для реалізації тієї чи іншої функції.

Досліджуючи особливості різних систем обліку населення, автор дійшов висновку, що вони ретельно, майже стовідсотково охопили селянську людність губернії. Кожна система обліку населення створювалася з конкретною унітарною метою, але зібрані ними матеріали в своїй сукупності склали масив писемних архівних джерел, у яких залишалися згадки імен усіх селян - жителів Подільської губернії. Тільки істотні втрати архівних матеріалів у подальші періоди позбавили сучасних дослідників права декларувати можливість реконструкцій усіх селянських родоводів регіону.

У тексті дисертації проаналізовано біля ста видів різних архівних документів, які містять родознавчу інформацію. Накопичуючи і аналізуючи інформацію, автор конкретизував час їх створення, термін використання, окреслив межі територіального поширення, з'ясував сучасний стан збереження. Огляд більшості джерел закінчується узагальнюючим підсумком, у якому означене місце і роль цієї пам'ятки в справі реконструкції селянських родоводів.

У результаті вивчення вмісту різних видів джерел з генеалогічною інформацією вдалося з'ясувати, що найбільш ефективним є використання писемних пам'яток, які охоплюють максимально широке коло жителів певного населеного пункту. У більшості розглянутих комплексів архівних матеріалів представлені документи такого характеру: ревізійні та посімейні списки, господарські інвентарі, сповідальні відомості, переліки учасників сільських і волосних сходів. Практична робота потребує виокремлення і попереднього вивчення таких різновидів архівних джерел. У дисертації запропоновано використовувати для позначення цих категорій документів, які становлять основу генеалогічної евристики, термін "перелікові".

Серед них особливе значення на початковому етапі генеалогічного пошуку відводиться метричним книгам - через їх відносно добру збереженість, хронологічне охоплення усього періоду досліджень та фіксацію відомостей про абсолютно домінуючу частку жителів подільських сіл - християн (без винятку за статевою чи віковою ознакою). Завдяки цим властивостям метрики відіграють роль головного джерела у справі реконструкцій селянських родоводів.

Опрацювання таких широких архівних збірок дозволило визначити методику їх розробки, яка дозволяє одержати оптимальні результати у справі укладання селянських родоводів. У тексті перераховані основні етапи архівного генеалогічного пошуку та основні вимоги до побудови цієї роботи. Найефективнішою її формою є фронтальний перегляд усіх наявних архівних матеріалів, пов'язаних з конкретним населеним пунктом. Усі отримані в такий спосіб згадки про носіїв певних прізвищ слід заносити до карток з вказівкою максимально повної супутньої інформації і лише після цього проводити її аналіз, вибудовувати родовідну схему.

Дослідникам необхідно звертати свою увагу і на ті джерела, які традиційно не розглядаються як носії генеалогічної інформації. Зокрема, дисертант прагнув показати генеалогічну вартість документів військового набору, паспортного обліку, жандармських матеріалів та інших архівних пам'яток, які донині майже не долучались до родознавчих розвідок. Детально розглянуто можливість використання картографічних матеріалів для ідентифікації місця проживання окремої родини в селі. Показано, що така інформація має суттєве генеалогічне значення.

У дисертації на широкій джерельній базі доведено унікальну цінність для розвитку селянської генеалогії матеріалів судово-поліцейського походження. В них фіксувалися відомості, які залишалися поза увагою укладачів інших джерельних комплексів: обставини повсякденного життя, родинні і сусідські конфлікти, розташування садиб, вуличні прізвиська й другі імена. У матеріалах політичних карних справ часто відображались світоглядні позиції селян, що піднімає вартість цих джерел для вивчення історії селянського побуту, моралі, психології тощо.

Аналіз наявних систем класифікації генеалогічних джерел привів до висновку, що це питання практично не розглядалося українськими істориками. Що ж до російської історичної науки, то вся історіографія цієї проблеми обмежується кількома, не завжди оптимальними класифікаційними спробами російських авторів. У результаті аналізу різних, запропонованих науковцями України та Росії, класифікаційних схем історичних джерел та опрацювання широкого архівного комплексу з зазначеної теми, дисертант дійшов висновку про доречність застосування варіативних підходів до вирішення цього питання, залежно від завдань, які стоять перед дослідником у конкретній проблемі.

У праці охарактеризовані великі комплекси джерел певного походження з врахуванням особливостей їх збереження в окремих архівних установах. Виходячи з цього завдання, всі виявлені матеріали з проблеми розподілені на джерела державно-адміністративного, церковного, господарсько-фінансового і судово-поліцейського походження. Цим переліком охоплені основні церковні та світські інституції, з канцелярій яких виходили документи генеалогічного характеру.

Література

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:

Індивідуальна монографія

1. Генеалогія селян Подільської губернії: джерела. - Вінниця, 2005. - 516 с.

Довідкові видання

2. Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. - Вінниця: Консоль, 2003. - 284 с.: іл. (у співавторстві з Петренком О.С., особистий внесок автора - підготовка вступної частини, ілюстрацій, картографічних матеріалів, забезпечення комп'ютерного набору і друку).

3. Матеріали ревізійного перепису населення 1795-1796 рр. у фондах Державного архіву Вінницької області. - Вінниця, 2005. - 72 с. (у співавторстві з Петренком О.С., особистий внесок автора - передмова, а також упорядкування 7 з 12 розділів).

Статті у провідних наукових фахових виданнях

4. Ревізійні переписи кінця XVIII - сер. XIX ст. як джерело інформації щодо генеалогії селянських родин Подільської губернії // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - К., 2003. - Число 10. - Ч.1. - С.169-184.

5. Питання селянської генеалогії в дослідженнях російських істориків (1785-2001) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2003. - Вип.68. - С.41-43.

6. Українська селянська генеалогія: історіографія проблеми // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2003. - Вип.69. - С.76-77.

7. Джерела з селянської генеалогії кінця XVIII - початку XX ст. (на прикладі мікропопуляції з Ольгопільського повіту Подільської губернії) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип.5. Серія: Історія. - Вінниця, 2003. - С.219-223.

8. Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія, кінець XVIII - початок XX ст.) // Історико-географічні дослідження в Україні. - К., 2004. - Ч.7. - С.211-233.

9. Генеалогічне значення викупних документів аграрної реформи із зібрання Російського Державного історичного архіву (за матеріалами Подільської губернії) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2004. - Вип.76. - С.155-157.

10. Матеріали до реконструкцій родоводів казенних селян Поділля (кінець XVIII - середина XIX ст.) у зібранні РДІА (Санкт-Петербург) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - К., 2004. - Число 11. - Ч.1. - С.105-128.

11. Селянська генеалогія в польській історіографії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2004. - № 4 (28). - С.228-233.

12. Методи дослідження селянської генеалогії у російській історіографії // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. - К., 2005. - Ч.8. - С.210-222.

13. Матеріали місцевих контор удільних відомств в Подільській губернії як історичне джерело // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Вип.10. Серія: Історія. - Вінниця, 2005. - С.370-375.

14. Класифікація джерел генеалогічного характеру селянських родин Правобережної України // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць. - К., 2005. - Число 12. - Част.1. - С.249-270.

15. Генеалогічне значення джерел церковного походження (Подільська губернія 1795-1917 років) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2005. - Вип.80. - С.29-32.

16. Викупні документи аграрної реформи як джерело з генеалогії та історії селянських родин (за матеріалами Подільської губернії) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2005. - Вип.81. - С.93-96.

17. Значення матеріалів волосних судів як джерела з історії селянства Поділля // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - К., 2005. - Вип.Х. - С.284-292.

18. Документи Селянського поземельного банку як джерело інформації щодо подільських селян кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Пам'ять століть. - К., 2006. - № 1. - С.84 - 90.

19. Церковні візитації ХVІІІ - ХІХ ст. як генеалогічне джерело // Сторінки історії: Зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип.22. - С.178-185.

20. Перспективи досліджень селянської генеалогії в Україні: джерелознавчий аспект // Слов'янські обрії: Зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип.1. - С.337-345.

21. Історіографія питання класифікації джерел з генеалогії селянства // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць. - К., 2006. - Число 13. - Ч.1. - С.132-163.

22. Публікації, які додатково відображають результати дослідження

23. Невідомий список селян Правобережної України середини ХІХ ст. // Університет. - № 3 (5). - С.58-64.

24. Селянська генеалогія Поділля: окреслення джерельної бази // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. Мат-ли ХХ Вінницької наукової іст. - краєзнавч. конференції 27-28 жовтня 2005 р. - Вінниця, 2005. - С.40-45.

25. Перспективи досліджень селянської генеалогії в Україні: джерелознавчий аспект // Р.Ф. Кайндль. Нові етноісторичні виміри. Мат-ли ІІ Міжнародного наукового семінару "Кайндлівські читання". - Чернівці, 2005. - С.79 - 89.

26. Карні політичні справи кінця ХІХ - початку ХХ ст. Як джерело інформації щодо селянських родин Подільської губернії // Український селянин. Зб. Наук. Праць. - 2006 рік. - Вип.10. - С.59 - 62.

Анотації