Участь національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Участь національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (ХІХ - початок ХХ ст.)

Мухіна Ірина Геннадіївна

Харків-2006



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Росії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, професор Духопельников Володимир Михайлович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії Росії

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Руденко Ростислав Гаврилович, Харківський національний економічний університет професор кафедри українознавства

кандидат історичних наук, доцент Солошенко Олена Михайлівна, Харківський державний технічний університет будівництва і архітектури, доцент кафедри українознавства та політології Провідна установа: Інститут історії України НАН України (відділ історії України ХІХ-ХХ ст.)

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи,4.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ХІХ ст. стало переломним в розвитку світової історії. Саме в цей період відбулося становлення індустріального типу суспільства, розвивалися ліберально-демократичні ідеї, культура, наука, активізувалися міграційні рухи населення. Ці чинники вплинули на суспільно-політичний і культурний розвиток українських земель, змінили етнічний склад населення. Національні групи, які оселялися на Слобожанщині, більшу частину якої складала Харківська губернія, протягом ХІХ - початку ХХ ст., активно взаємодіяли з місцевим населенням, адаптуючись до нових, незвичних умов. Їхня заповзятливість, ініціатива в розвитку дрібного виробництва, торгівлі, промисловості, освіти та культури відіграли роль одного з каталізаторів в економічному та культурному розвитку Харківської губернії, створили нові форми взаємовідносин між представниками різних національностей.

В умовах становлення і розвитку молодої, незалежної України проблема правового статусу національних меншин та їхнього духовного відродження стала досить актуальною. Наша держава від часу проголошення незалежності послідовно створює законодавчу основу міжетнічного миру та порозуміння. В Україні прийнято Декларацію прав національностей України (листопад 1991 р.), Закон України “Про національні меншини” (червень 1992 р.), “Про правовий статус іноземців” в Україні (лютий 1994 р.). Україна підписала Рамкову конвенцію про захист національних меншин ( вересень 1995 р.). Ці документи склали підгрунтя принципів національної політики, викладених у Конституції України ( червень 1996 р.). В Україні закріплені рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи всіх національних меншин незалежно від походження та релігійних переконань. Створені в державі умови для гармонійного розвитку громадян різних національностей та глибоке вивчення історичного минулого розкриває нові можливості у розбудові міжнаціональних відносин на сучасному етапі.

Актуальність дослідження обумовлюється і тим, що історія розселення і діяльності національних меншин на Слобожанщині (Харківщині), їхній внесок в розвиток економіки, освіти, медицини, культури ще не знайшли достатнього висвітлення. Це спонукає дослідити життя національних груп в цьому регіоні, що надасть можливість об'єктивно оцінити реальний внесок національних меншин в різні сфери життя не тільки даного регіону, але й України в цілому.

Об'єктом дослідження є участь національних меншин у соціальних, економічних, суспільно-політичних та культурних процесах, що проходили у Харківській губернії в ХІХ- на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є історія розселення різних національних груп та їхній внесок в господарсько-економічний і соціально-культурний розвиток Харківської губернії.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація написана в рамках вивчення суспільно-політичного та економічного життя Слобідської України, що розробляється на історичному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Хронологічні межі роботи охоплюють ХІХ - початок ХХ ст. Нижня межа дослідження обумовлена аналізом міграційних рухів населення, які посилилися з утворенням у 1797 р. Слобідсько-Української (з 1835 р. Харківської) губернії, продовжувалися протягом досліджуваного періоду і вплинули на зміну етнічного складу населення. Верхня межа обумовлена початком Першої світової війни та подальшими революційними подіями, які привели до падіння Російської імперії, остаточної ліквідації її державного ладу та господарського і суспільного устрою і змінили характер міжетнічних відносин.

Територіальні межі дослідження охоплюють Харківську губернію в кордонах того часу.

Мета дослідження - дослідити процес появи різних національних груп на території Харківської губернії в ХІХ - на початку ХХ ст. та діяльність представників різних національностей в суспільно-політичному, економічному і культурному житті даного регіону.

Виходячи з цього, основні завдання дослідження:

- дослідити розселення національних груп на території губернії та провести порівняльний аналіз зростання чисельності населення за національною ознакою та віросповіданням протягом даного періоду;

- дослідити соціальну структуру та правовий статус представників національних груп в

губернії ;

- визначити внесок представників різних національностей в економічний розвиток регіону;

- встановити роль і форми участі національних меншин в суспільному та культурному житті губернії та країни в цілому.

Методологія та методи дослідження базуються на принципах - об'єктивності, історизмі, системності і порівняльному підході. Принцип історизму визначив вивчення процесу розселення та діяльності представників національних меншин Харківської губернії в динамічному розвитку. Принцип системності дозволив виявити взаємозв'язки як між соціальними, економічними, політичними і культурними процесами всередині національних груп, так і з аналогічними процесами в суспільстві в цілому. Порівняльний підхід надав можливість з'ясувати загальні закономірності і особливості в суспільних, національно-релігійних та культурних процесах, які відбувалися в даному регіоні.

В основу дослідження покладений регіональний підхід до вивчення історії України, що є характерною рисою вітчизняної історіографії. Такий підхід цілком виправданий, тому що кожний регіон нашої країни має свою специфіку та особливості, які проявилися в соціально-культурному, політичному та економічному розвитку краю.

Для вирішення конкретних завдань застосовувалися загально-історичні методи: історико-генетичний, системно-структурний, історико-типологічний; спеціальні історичні методи, засновані на історико-антропологічному підході, - персонологічний, біографічний, просопографічний.

При розгляді кількісних показників, що характеризують динаміку зростання національних груп, питому вагу і кількість в різних сферах суспільного життя Харківської губернії, застосовувалися методи статистичного (формально-кількісного) аналізу. У ряді випадків для одержання кількісних показників застосовувався метод моделювання.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії:

- здійснено комплексне дослідження процесу розселення різних національних груп на території Харківської губернії в ХІХ - на початку ХХ ст.;

- детально проаналізований соціально-правовий статус національних меншин, в тому числі й граничних сегментів досліджуваної соціальної групи - іноземців, які тимчасово або постійно проживали в губернії та в Харкові;

- подана характеристика господарської і підприємницької діяльності представників національних меншин, виявлена їхня питома вага в різних видах діяльності як у середині національних груп, так і серед населення Харківської губернії;

- проаналізована участь представників національних меншин, а також іноземців у розвитку освіти, науки і культури Харківської губернії та їхня питома вага у цих процесах ;

- визначено рівень участі представників національних меншин у суспільно-політичному житті регіону, їхній внесок у розвиток різних сфер соціального життя.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при розробці вузівських курсів лекцій з історії України і рідного краю; при підготовці спецкурсів і спецсемінарів з регіональної історії. Деякі положення дисертації можуть бути використані у практичній роботі центральних і місцевих органів влади, національно-культурних об'єднань Харкова та України.

Апробація роботи: Основні положення і висновки дисертації обговорені на кафедрі історії Росії історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Матеріали дослідження доповідалися авторкою на вузівських конференціях: ХХІ-й краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка М.Ф. Сумцова (Харків,2003), 58-й конференції молодих вчених “Каразінські читання” (Харків, 2005) . Основний зміст роботи викладений в 3 публікаціях авторки в фахових виданнях України, а також у монографії “Харьков многонациональный”, написаній у співавторстві (частка авторки- 0,9 друк. аркуш.).№

Структура роботи відповідає меті і завданням дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, п'яти розділів, поділених на параграфи, висновків, списку джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 204 с., з них 184 с. основного тексту, список джерел і літератури нараховує 249 бібліографічних позицій на 20 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, розкрито об'єкт, предмет, мету та завдання роботи, окреслено хронологічні і територіальні межі, визначено методологію та методи дослідження, вказано на наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, наведена характеристика джерельної бази дослідження.

Дорадянська історіографія не встигла глибоко проаналізувати і систематизувати історію розселення та діяльності різних національних груп Харківської губернії і інших районів України протягом ХІХ- поч. ХХ ст. Але окремі проблеми досліджувалися істориками. В другій половині ХІХ ст. ряд дослідників звернули увагу на процес заселення Слобідської України представниками різних національних груп, гуртуючи ці групи за віросповіданням, а саме: православні, католики, лютерани, іудеї, караїми, мусульмани. Загалом, праці мали описовий, непослідовний і досить фрагментарний характер. Поза їх увагою залишилися і міжнаціональні взаємини на теренах губернії.

С. Подолинський і В. Ейнгорн звернули увагу на ряд економічних факторів, які вплинули на появу іноземців на українських територіях. Вони стверджували, що національні меншини зробили значний внесок в розвиток ремесла і торгівлі України протягом ХІХ ст.

М. Костомаров, А. Клаус та інші автори зробили спробу дослідити питання менталітету та правового статусу окремих національних груп, а саме німців, поляків і євреїв.

Значний внесок в дослідження даної проблеми зробив Д.І. Багалій. Хоча питання про заселення території Слобідської України представниками національних меншин та їхня діяльність не були предметом спеціального дослідження автора, але його опис розвитку Харкова як торгівельного і промислового центру наочно свідчить про їхню активність в різних сферах суспільного життя. В окремих розділах автор, на підставі статистичних даних, наводить чисельність окремих національних груп, визначає основні види їхньої діяльності. Однак, на жаль, в роботі чітко не визначені основні причини, що спонукали представників різних національних груп переселятися на Слобожанщину, а їхня громадська, економічна і культурна діяльність розглядалася в контексті загального розвитку краю.

Наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. у зв'язку з наближенням 100-літнього ювілею Харківського університету, з'являється значна кількість праць, присвячених історії розвитку як цього найстарішого в Україні навчального закладу, так і інших навчальних закладів Харкова. Роботи, які виходять в цей період, узагальнюють певний фактичний матеріал, розкривають наукову і викладацьку діяльність окремих викладачів іноземного походження, показують їхній внесок в розвиток мережі освітніх закладів Харкова і губернії.⁶

Також чимала увага приділялася і опису діяльності наукових товариств Харкова, в яких активно діяли представники національних меншин. В цей же час в світ виходить ряд праць, які присвячені громадській діяльності харківського дворянства та найбільших благодійних організацій Харкова, в яких активну роль відіграли представники національних меншин Харкова.

Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. створила досить сприятливі умови для розгортання історико-етнографічних досліджень, які торкалися проблеми проживання і діяльності національних меншин. В цей період виходять роботи М.Ф. Сумцова і В.А. Барвінського, в яких частково висвітлюється проблема розселення окремих національних груп до 1917 р. на території Слобожанщини. Прихід до влади більшовиків, які в 20-х рр. узяли курс на “коренізацію”, активізував етнографічні дослідження, які стосувалися проблеми національних меншин України.¹⁰ В цілому вони характеризували національну політику радянської влади і стверджували створення рівних умов для усіх народів України та СРСР в цілому.

Посилення ідеологічного контролю за суспільно-політичним життям в країні в 30-х рр., розгортання масових репресій та боротьба з так званим “буржуазним націоналізмом” привели до поступового згортання наукових досліджень, пов'язаних з проблемами національних меншостей. Роботи, які виходять в цей період, були спрямовані на демонстрацію пріоритету класових інтересів суспільства перед національними. Посилення тоталітарних тенденцій в розвитку радянської України викликало в емігрантських наукових колах української діаспори досить негативний відгук. За кордоном з'являється роботи О.І. Бочковського і М. Григоріїва, в яких автори піддали різкій критиці диктатуру комуністичної партії в СРСР стосовно вирішення національного питання з позиції тільки класових інтересів. Таким чином, внаслідок зростання тоталітарних тенденцій у суспільному розвитку радянської України до середини 50-х рр. дослідження історичного минулого, діяльності та правового статусу національних меншин були майже повністю згорнуті. Під репресії підпали такі численні національні групи, як німці, поляки, кримські татари, караїми, болгари і вірмени. Закриття таких наукових інституцій, як Кабінет національних меншин, Інститут польської культури, реорганізація Етнографічної комісії ВУАН ознаменували остаточне припинення будь-яких досліджень за даною проблемою.

З середини 50-х рр. у зв'язку з “хрущовською відлигою” дослідники частково повернулися до проблем розселення і діяльності національних меншин Україні.

Політика перебудови та демократизація суспільного життя в другій половині 80-х - на початку 90-х рр., вплинули на появу досліджень, які частково розкривали так звані “білі плями” історії, до яких відносилася і проблема національних меншин. Ряд істориків звернули свою увагу на переосмислення національної політики радянської влади.

З проголошенням незалежності України підвищився інтерес до національних стосунків в нашій державі. У 90-х рр. з'являються роботи, які присвячені питанням розселення та правового статусу поляків, євреїв, німців та інших народів, які проживали в Україні. З'явилися нові роботи, де висвітлювалися етапи заселення Слобідської України. Посилився інтерес до вивчення окремих сторін економічого розвитку Харкова в ХІХ- поч. ХХ ст., в якому приймали участь представники різних народів. Чимало робіт торкнулося проблеми розвитку культури та освіти на Харківщині в дорадянський період, з'явилися роботи, присвячені дворянським родинам іноземного походження, які оселилися в даному регіоні. Серед цих робіт значне місце займає історична монографія О.О. Рафальського, який зробив спробу проаналізувати історію розвитку проблеми національних меншин України у ХХ ст. Але, не зважаючи на значний доробок, який має вітчизняна історіографія стосовно проблеми національних меншин, дослідження різних сторін діяльності і проживання представників різних народів на Харківщині вимагає подальшої розробки.

Джерельна база дослідження охоплює широке коло письмових документів:

- законодавчі акти, що регламентували права і обов'язки вихідців з інших земель і встановлювали їхній правовий статус в Російській імперії, фіксували їхні права при здійсненні освітньо-культурної, торгівельної та підприємницької діяльності;

- опубліковані документи, що відклалися в результаті повсякденної діяльності різного роду бюрократичних інституцій, міських організацій та установ, доповіді і звіти різноманітних комісій, комітетів, відділів, звіти різних державних, громадських та приватних установ, вищих і середніх навчальних закладів та їхніх різноманітних комітетів та товариств;

- статистичні матеріали центральних, губернських та повітових комітетів, поліцейських і духовних відомств, матеріали місцевих і загальнодержавних переписів, результати Всеросійського перепису населення 1897 р.;

- регіональні і загальноросійські довідкові видання, що містять інформацію про чисельність різних національних груп, про діяльність різноманітних установ і закладів іноземців

та представників різних національних груп, щорічні календарі та довідники, що видавалися Харківським губернським статистичним комітетом, історико-статистичні і топографічні описи;

- первинна документація різних установ, організацій, фірм та ін., що зберігається в Державному архіві Харківської області (загалом використано матеріали 33 архівних фондів), основну частину якої становить діловодний комплекс Харківської губернії ХІХ- поч. ХХ ст.

- періодична преса;

- мемуарна література

В цілому, історична література і джерельна база є цілком достатньою і достовірною для повного і всебічного висвітлення поставленої проблеми.

В другому розділі “Розселення і правовий статус різних етнічних груп” розглянуто етапи поступового заселення території Слобідської України представниками різних національностей протягом ХІХ- поч. ХХ ст., розкриті суспільно-політичні, економічні і історичні умови, які впливали на міграційні процеси, простежена динаміка зростання чисельності різних національних груп, якісний склад та рід занять переселенців, проаналізовано правовий статус іноземців та представників різних національностей російського підданства.

У розділі відмічається, що представники різних національностей з'являються в Слобідській Україні протягом ХVІІІ ст. За підрахунками авторки за століття в даному регіоні оселилися приблизно 1000 калмиків, 4000 молдаван, 14000 сербів, 940 циган. У зв'язку з тим, що Слобожанщина (пізніше Харківська губернія) перебувала у складі Російської держави, і з ХVІІ ст. даний регіон одночасно освоювався як українцями, так і росіянами, то останні не розглядаються авторкою як національні меншини Харківщини. Переселенню представників різних народів сприяв Російський уряд, який поставив за мету посилити охорону південних кордонів та заохотити представників різних національностей до освоєння необжитих степових та лісостепових районів, сприятливих для хліборобства. Прийняття православної віри більшістю переселенців привело до майже повної асиміляції цих національних груп з місцевим населенням.

На початку ХІХ ст. російський уряд значно розширив пільги для іноземних переселенців (хліборобів, ремісників, освітян та підприємців), гарантуючи свободу віросповідання, звільнення від військової служби і податків на визначену кількість років, відведення земель (до 30-60 дес. на родину), а також запасних земель для майбутніх нащадків тощо. Іноземцям дозволялося влаштовувати фабрики і заводи, записуватися до гільдій без вступу в російське підданство терміном до 10 років. Спрощувалася система реєстрації іноземців, які прибували до Російської імперії. Загалом, законодавча база держави, не зважаючи на обмеження для іудеїв і певні обмеження для мусульман, сприяла залученню іноземців до Росії і вплинула на збільшення в ХІХ ст. їхньої чисельності на Харківщині.

На початку ХХ ст. в губернії чисельність представників національних меншин складала 42140 чол. (1,7% від усього населення), в Харкові - 19528 чол. (11,4%). Серед національних меншин євреї склали 50,4%, поляки - 20,3%, німці - 12%, цигани - 5,7%, інші національні групи - 11,6%. Серед дворян представники національних меншин склали 7%, серед купців - 14,5%, серед міщан - 12,4%, серед селян - 0,8%. Таким чином, помітна питома вага представників національних меншин була серед купецтва і міщанства.

Під час Першої світової війни етнічний склад населення Харківської губернії поповнила велика кількість біженців з Польщі та Прибалтики. До 1917 р. питома вага представників національних меншин досягла у Харкові приблизно 26% від загальної чисельності населення, в губернії - 4-5%.

В третьому розділі “Підприємницька і господарська діяльність представників різних національних груп” досліджено форми і напрямки підприємницької і комерційної діяльності представників національних меншин, їх питома вага серед ремісників, торговців та підприємців, проаналізована участь національних меншин у створенні ремісничих майстерень, середніх та великих підприємств, торгівельних закладів та фінансово-банківських структур Харківської губернії.

Ремісники з числа іноземних переселенців спеціалізувалися на ремеслах, до якого місцеве населення або не було залучене, або не мало достатнього досвіду. Серед них були ювеліри, годинникарі, кондитери тощо. Це дозволило їм зайняти свою нішу в ремісничій сфері даного регіону. Представники національних меншин Харківської губернії проявили себе майже в усіх сферах дрібного виробництва, в деяких галузях маючи повну монополію. Так, німці були власниками майже усіх пивоварень, аптек і ковбасних закладів, євреї мали монополію в поліграфічній, а на початку ХХ ст. і в аптекарській справах. Виробництво тютюнової продукції повністю знаходилися в руках караїмських та турецьких підприємців. На початку ХХ ст. в губернії ремісництвом займалися 56% євреїв, 18,3% циган, 15,3% німців, 17% поляків і 2,5% білорусів. В Харкові - 52,4% євреїв, 40% білорусів, 20% німців, 20% поляків.

В 30-50-х рр. ХІХ ст. особи іноземного походження стали одними з перших засновників харківських підприємств. Це були чинбарні, фарбувальні, екіпажні і меблеві заклади, сірникова фабрика, завод мармурових виробів тощо. З 60-х років іноземці, переважно німці і євреї, відкрили підприємства мінеральних вод, горілки, кахлю, мила, свічок та іншої продукції, створили комплекс парових млинів. Загалом, на початку 90-х років ХІХ ст. тільки на цих підприємствах Харкова працювало до 500 робітників. З другої половини ХІХ ст. іноземцями, переважно німцями, в Харкові засновуються великі промислові підприємства фабричного типу (заводи товариства “Гельферіх-Саде”, А. Пільстрема, Е. Бергенгейма, Н.Ф. фон Дітмара та ін.), , що привело до якісних змін в структурі господарства. На цих підприємствах на початок Першої світової війни вироблялася продукція на суму 12361603 крб., що складало 50% від загальної суми прибутків від виробництва усіх харківських підприємств. На них працювало до 12 тис. чол., тобто 30% від загальної чисельності харківських робітників.

Представники різних національностей зробили вагомий внесок в розвиток промислової інфраструктури в сільській місцевості. Наприклад, німці до Першої світової війни побудували 81 промислове підприємство вартістю 7 129 317 крб. Цукрові заводи іноземців, наприклад німців Л.Е. Кеніга, П.В. Берга та інших, стали великими промисловими осередками, на яких наприкінці ХІХ ст. працювало до 4646 чол., а виробництво заводів складало 1261707 пудів цукру щорічно.

Розвиток промисловості був тісно пов'язаний з торгівлею. Особи іноземного походження активно торгували галантерейними товарами, парфумами, бакалійними і кондитерськими виробами та спиртними напоями. В 40-х рр. ХІХ ст. серед власників харківських крамниць і магазинів питома вага іноземних торгівців складала 6,6% від загальної чисельності. На початку ХХ ст. до різних видів торгівлі в губернії були залучені 8,4% представників національних меншин, в Харкові -14,8%. Найбільша частка торгівців в національних групах спостерігалася серед циган (56,7%), євреїв (22%), турків і татар (17,4%). На 1908 р. майже 82,9% іноземних громадян, які тимчасово проживали в Харкові, займалося торгівлею побутових речей, овочів і фруктів. Значну роль особи іноземного походження відіграли в стаціонарній торгівлі. Загалом, до 1917 р. в Харкові нараховувалося до п'ятидесяти великих торгових товариств представників національних меншин, з них 30% належали іноземцям, переважно німцям і французам.

З другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. в Харкові бурхливо почала розвиватися фінансово-банківська система та мережа різноманітних кредитних, акціонерних та позико-ощадних товариств, кількість яких в Харківській губернії на 1914 р. складала 238 об'єднань. До 5% з них належали представникам національних меншин.

Четвертий розділ “ Участь представників різних національностей в освітньому та культурному житті” присвячено ролі осіб іноземного походження в розвитку науки, вищої і середньої освіти, в культурно-освітній діяльності в Харківської губернії.

В розділі доведено, що Російська держава створила сприятливі умови для залучення іноземних фахівців до роботи в культурній і освітній сферах. Перші іноземні педагоги з числа греків, французів, німців та італійців з'являються у Харківському колегіумі у ХVІІІ ст. Але дійсним проривом в розвитку освіти та науки стало заснування в 1805 р. Харківського університету. Протягом ста років існування вузу більше 100 викладачів і науковців, серед яких 45 німців, 22 поляка, 11 французів, плідно працювали, приносячи велику користь для розвитку вищої школи і науки. Майже половина деканів і секретарів усіх факультетів належали до представників національних меншин. На 1913 р. питома вага представників національних меншин в науково-педагогічному складі університету складала 24,4%, серед студентської молоді - 21%.

Важливу роль представники національних меншин відіграли в створенні наукових товариств, займаючись теоретичними розробками, експериментальними дослідженнями в різних галузях науки, налагодженням зв'язків з російськими і закордонними науковими товариствами та закладами. Серед членів товариств їхня питома вага становила: в Товаристві наук - 50%, в Медичному товаристві - 31%, в Товаристві випробувачів природи - 17%, в історико-філологічному товаристві - 34%, в Математичному товаристві - 36%. національний група харківський губернія

Представники різних національностей суттєво вплинули на становлення інших вищих навчальних закладів Харкова. Так, в Харківському ветеринарному інституті провідну роль протягом багатьох років відігравали поляки, питома вага яких на початку ХХ ст. склала в науково-педагогічному складі 15,7%, серед студентів - 10%. В Харківському технологічному інституті питома вага представників національних меншин до 1917 р. серед студентської молоді коливалася від 22 до 31% від загальної чисельності, а серед педагогів на початок ХХ ст. становила біля 30%.

Важливим напрямком освітньої діяльності представників різних національностей на Харківщині стала галузь середньої та початкової освіти. В ХІХ ст. існувало більше десятка приватних пансіонів, заснованих іноземцями, в яких працювали німці та французи. Наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. чимало осіб іноземного походження, з числа німців, французів, поляків працювало в жіночих гімназій Харкова (19-56%). В цілому, в середніх навчальних закладах Харківської губернії їхня питома вага становила 22,4% від загальної кількості, в Харкові - 29,5%.

До 1914 р. в Харкові національні громади створили до 40 національних середньоосвітніх закладів, в яких на початку ХХ ст. щорічно навчалося близько 2341 дітей. С початком Першої світової війни кількість дітей, що навчалася в цих закладах, досягла 4594 чол.

Чимало слобожан іноземного походження відіграли значну роль в культурному розвитку краю. Для залучення харків'ян до найкращих надбань світової культури представники національних меншин створили ряд музичних і мистецьких шкіл, були засновниками музеїв, активно діяли в культурно-просвітних товариствах, організовували музичні концерти і театральні вистави, займалися перекладами творів іноземних літераторів, видавали літературні збірки і статті.

Загалом, високий рівень грамотності спостерігався серед представників саме національних меншин. В Харкові найбільший показник писемності складав серед лютеран (89,2%), католиків (74%), караїмів (77,7%) та іудеїв (67,2%). Найменший показник грамотності мали представники мусульманського віросповідання (35,1%). В Харківській губернії цей показник виглядав трохи інакше: у караїмів - 76%, у лютеран - 73,3%, у римо-католиків - 71,1%. Для порівняння, серед православного населення губернії, тобто корінного населення (українців та росіян), показник писемності склав тільки 16,1%.

В п'ятому розділі “Громадська та благодійна діяльність представників національних меншин” досліджена історія створення національних громад Харкова і губернії та розкриваються форми і засоби їхньої суспільної і благодійної діяльності.

Громадська і благодійна діяльність представників різних національних груп Харківщини розгорнулася як в міських громадських організаціях, так і в суто національних і була спрямована на захист соціально незахищених верств населення: дітей, немічних, людей похилого віку, поранених воїнів тощо. Для багатьох харків'ян різної національної приналежності благодійність стала нормою життя. До різноманітних благодійних заходів залучалися цілими сім'ями, допомагаючи як коштами, так і безкорисною суспільною працею. В усіх благодійних організаціях Харкова та губернії на поч. ХХ ст. представники національних меншин складали від 20 до 50% від загальної чисельності усіх членів. Крім російськопідданих харківських меценатів, активною благодійністю займалися й особи іноземного походження, маючи членство в багатьох благодійних організаціях міста.

Велику роль в міській доброчинності відіграли суто національні благодійні товариства: єврейське (з 1871 р.), французьке (з 1876 р.), швейцарське (з 1877 р.), німецьке (з 1884 р.), латиське (з 1899 р.), мусульманське (з 1914 р.). Вони діяли під кураторством церковних організацій, які були фундаторами національних громад, створили мережу національних навчальних закладів, притулки для хворих, немічних та сиріт, дешеві їдальні, проводили розважальні вечори для незаможної частини населення, утворили допоміжні доброчинні організації. Найбільшим з них на початку ХХ ст. стало Товариство допомоги бідним євреям Харкова, яке у 1912 р. об'єднало 922 чол. В цілому, благодійна діяльність національних громад допомогла зберегти здоров'я та життя тисячам жителів Харківської губернії, вплинула на розвиток освіти, медицини, системи соціального захисту. Позитивні зрушення в покращенні громадського життя губернії відбулися за рахунок економічного і фінансового потенціалу багатьох членів благодійних товариств, їхньої активної життєвої позиції як в мирний, так і воєнний часи.



ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. Протягом ХІХ - початку ХХ ст. йшов процес формування етнічної структури Слобідської України, яка опинилася в центрі міграційних переселенських рухів. Сприятлива законодавча база, привілеї та пільги для іноземних переселенців заохочували представників різних етносів переселятися на Харківщину. Прибульці отримали змогу зберегти своє віросповідання, сформувати національні громади, отримати значні земельні ділянки, займатися ремеслом, торгівлею, культурно-освітньою діяльністю.

2. Корінне населення краю - українці та росіяни - толерантно поставилося до іноземців, які використовували свій досвід в різних сферах суспільного життя і покращували в цілому економічне і соціальне життя в губернії. У досліджуваний період у Харкові та губернії не спостерігалося жодних серйозних міжнаціональних або міжрелігійних конфліктів. Чимало іноземців одружилося з православними мешканцями, що свідчило про тісну взаємодію між різними національними групами, інтенсивні інтеграційні процеси в регіоні.

3. Представники національних меншин активно діяли майже в усіх сферах економічного життя, що прискорювало економічний розвиток Харківської губернії. Іноземці стояли біля джерел створення багатьох харківських ремісничих майстерень, стаціонарних торгівельних комплексів, великих підприємств, залучаючи для цього іноземний капітал. На початку ХХ ст. 30% харківських робітників працювало на заводах, які були засновані іноземцями та представниками національних меншин. Загалом ці підприємства виробляли продукцію на суму, яка складала 50% від усіх прибутків харківських заводів і фабрик. Вони стали найбільшими і найпотужнішими не тільки в Харківській губернії, але й в Україні в цілому, сприяли перетворенню Харкова у великий промисловий і торговий центр Російської імперії.

4. Вагома роль належить представникам національних меншин у культурному розвитку губернії. Іноземці сприяли становленню системи вищої і середньої освіти в Харкові, були ініціаторами створення музеїв, музичних і мистецьких шкіл, культурно-просвітних товариств тощо. Високий освітній ценз, багатий науковий і педагогічний досвід дозволив представникам різних національностей протягом ХІХ - початку ХХ ст. впливати на розвиток науки і культури даного регіону, а харківським вузам стати в рівень з найкращими навчальними закладами країни.

5. Представники національних громад Харкова і губернії активно діяли як в міських, так і в суто національних благодійних товариствах і комітетах, надаючи матеріальну допомогу коштами, безкорисною працею, цільовими внесками. Саме благодійність представників багатьох національних груп з числа підприємців, освітян, медиків, творчої інтелігенції стала нормою суспільного життя харків'ян, ще тісніше згуртувала різні соціальні і національні групи між собою.

На початку ХХ ст. в Харкові створилося на конфесійній основі декілька національних громад, найбільшими з яких були лютеранська, іудейська, римсько-католицька, вірмено-григоріанська, мусульманська. Громади направили свою діяльність на створення умов для швидкої інтеграції своїх представників в усі сфери громадського життя Харківської губернії. Разом з тим, вони сприяли збереженню етнічної самобутності і унікальності національних груп.

6. Діяльність представників національних меншин охопила усі ланки суспільного життя. Представники багатьох народів показали високу громадянську свідомість і патріотизм, активну життєву позицію, прагнення брати безпосередню участь в розвитку Харкова, краю і країни в цілому.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРКИ:

1. Правовий статус і рід занять євреїв на Слобожанщині (ХІХ- поч.ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”/ Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди.- Харків, 2002.- Вип. 11.-С.46-53;

2. Поява різних етнічних груп і їхня роль на території Харківської губернії (ХVІІІ- поч. ХХ ст.)// Вістник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 594. Серія “Історія”- Харків, 2003.- Вип.35.- С.187-195 ;

3. Роль національних меншин та іноземців у розвитку ремесла та підприємництва в Харківській губернії в ХІХ - поч. ХХ ст. // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”/ Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди.- Харків, 2004.- Вип. 16.-С.152-159.

4. Харьков многонациональный / коллектив авторов: Духопельников В.М. Лойко Л.И., Посохов С.И., Арзуманова Т.В., Мухина И.Г. и др. - Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004.-256 с. (авторці належить 0,9 друк. арк.).



АНОТАЦІЇ

Мухіна І.Г. Участь національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (ХІХ- початок ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю

07.0001.- Історія України.- Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню участі національних меншин Харківської губернії в суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії в ХІХ- на початку ХХ ст. В роботі на основі широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, здійснено комплексне дослідження процесу розселення різних національних груп, проаналізовано соціально-правовий статус представників національних меншин, в тому числі й граничних сегментів - іноземців, основні етапи та причини їх розселення, динаміку збільшення їх чисельності, соціальний склад; дано всебічну характеристику господарської і підприємницької діяльності представників національних меншин та проаналізовано їхній внесок у сфери виробництва та торгівлі; досліджено участь представників різних народів у розвитку науки, освіти і культури Харкова і губернії; розкриті мотиви, форми і засоби благодійної і громадської діяльності представників національних груп та національних громад в цілому, оцінено реальний внесок громадських організацій, у тому числі, створених національними меншинами, в систему соціального захисту.

Ключові слова: іноземці, національні меншини, правовий статус, національна громада, національна група, конфесійні групи, віросповідання, благодійність, етнічна структура, громадські організації, Харківська губернія.



Мухина И.Г. Участие национальных меньшинств в общественно-политической и экономической жизни Харьковской губернии (ХІХ- начало ХХ ст.) - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01- История Украины.- Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. Харьков, 2006.

В диссертации на основе широкого круга источников, значительная часть которых вводится в научный оборот впервые, произведено комплексное исследование процессов расселения различных национальных груп, социально-правового статуса иностранцев и представителей национальных меньшинств, а также их участие в общественной, культурной и экономической жизни Харьковской губернии в ХІХ- начале ХХ вв.

Доказано, что на протяжении ХІХ - начала ХХ ст. представители различных национальных групп постепенно переселялись в Слободскую Украину, где они имели возможность получить земельне наделы, сформировать национальные общины, сохранить вероисповедание и национальную самобытность. Они активно проявили себя практически во всех сферах общественной жизни. Большую роль в этом сыграла законодательная база Российской империи, которая создала систему широких льгот и привилегий для иностранцев, которые переселялись в страну. Преимущество получили переселенцы из числа ремесленников, торговцев, земледельцев, педагогов, в которых остро нуждалась Российская империя. Основу коренного населения Слободской Украины составили украинцы и россияне, которые были объеденены православной верой. Они первыми стали осваивать эти территории, а взаимодействие культур, языков, обычаев и традиций этих народов привели к постепенному формированию самобытного етнокультурного типа - слобожане. Вхождение Слобожанщины в состав Российской империи и почти одновременное с украинцами заселение этого края россиянами позволило автору не рассматривать последних в данном научном исследовании как представителей национальных меньшинств. Остальные национальные группы по численности уступали православному населению, но по законам Российской империи получили широкие права и привилегии. Определенные ограничения прав иудеев и мусульман были направлены на сохранение и укрепление православия.

В Харьковской губернии миграционные движения национальных групп начались еще в ХVІІІ ст. и продолжились в ХІХ - начале ХХ ст. На протяжении ХІХ ст. иностранцы начали активно осваивать экономическую сферу губернии. Это подтверждается тем, что иностранцы стояли у истоков создания первых харьковских ремесленных мастерских, предприятий пивоваренной, сахарной, перерабатывающей и других отраслей производства, активно использовали современные для того времени технологии в розвитии промышленности, одними из первых оснастили свои предприятия машинным оборудованием, привлекли иностранный капитал. Эти предприятия в конце ХІХ - в начале ХХ ст. стали самыми крупными и мощными не только в Харьковской губернии, но и в Украине в целом.

Доказано, что существенную роль представители национальных меньшинств сыграли в развитии торговли. Немало иностранцев одними из первых создали магазины и торговые заведения, которые не имели аналогов в городе за ассортиментом и качеством товаров. Их коммерческая деятельность повлияла на монополизацию торговли, расширила рынки сбыта, позволила наладить тесные связи харьковских торговых заведений с заграничными торговыми центрами.

Представители национальных меньшинств проявили достаточно высокую активность в культурном розвитии Харкова и губернии. Иностранцы з числа европейских переселенцев стали одними из первых учителей, воспитателей и преподавателей высших и средних учебных заведений Харкова. Они были у истоков становления Харьковского университета и других высших учебных заведений города. Высокий образовательный ценз, богатый научный и педагогический опыт позволил представителям национальных меньшинств на протяжении ХІХ - начала ХХ ст. существенно и позитивно влиять на розвитие науки и культуры Харьковской губернии. Немало представителей национальных меньшинств посвятили свою научную деятельность развитию исторических, филологических, математических и медицинских наук, были у истоков создания всех харьковских научных и культурно-просветительных обществ, музыкальных школ и литературных обществ.

Доказано, что меценатство многих харьковчан иностранного происхождения помогло создать систему социальной защиты бедных, больных, детей и стариков. Представители национальных общин были активными членами как общегородских, так и сугубо национальных благотворительных организаций. Благотворительная деятельность национальных общин Харьковской губернии позволила создать сеть учебных заведений, как национальных, так и смешанных, в которых обучались и воспитывались сотни харьковских детей. За счет благотворительной деятельности харьковчан разного социального и национального происхождения значительно улучилось медицинское обслуживание населения не только Харьковской, но и соседних губерний.

К концу ХІХ ст. в Харькове окончательно сформировалось на конфессиональной основе несколько национальных общин, наибольшими из которых были лютеранская, иудейская, римско-католическая, армяно-григорианская, мусульманская. Национальные общины направили свою деятельность на создание условий для ускоренной интеграции своих представителей в экономическую и общественную жизнь Харькова и губернии. Вместе с тем, они способствовали сохранению собственной национальной, религиозной и культурной самобытности и создавали условия для культурного и духовного развития национальных групп.

На протяжении ХІХ - начала ХХ ст. деятельность представителей национальных меньшинств охватила все сферы общественной жизни. Представители многих народов показали высокое гражданское самосознание, активную жизненную позицию, стремление принимать непосредственное участие в развитии Харьковской губернии и государства в целом.

Ключевые слова: иностранцы, национальные меншинства, правовой статус, национальная община, национальная группа, конфессиональные группы, вероисповедание, благотворительность, етническая структура, общественные организации, Харьковская губерния.

Mukhina I.G. The participation of the national minorities in social and political and economic life of Kharkiv province (in the 19 th at the beginning of the 20 th centuries ). - Manuscript

Dissertation for achieving of the title of the Scientific Certification of the Candidate of History specializing in 07.00.01.- History of Ukraine.- Karazin National Kharkiv University. Kharkiv, 2006.

The dissertation is devoted to the comprehensive research of the participation of the national minorities of Kharkiv province in social and political and economic life in the 19 th at the beginning of the 20 th centuries. Social and legal status of foreigners and the representatives of the national minorities, main stages and motives of their settling, the dynamics of increase in the number and qualitative structure are analyzed, the all-round description of the different aspects of activity of the representatives of the national minorities is given and their real contribution to the spheres of production and trade is presented; the participation of the representatives of different nations in the development of science, education and cultural of Kharkiv and province is researched; the role of the public organizations including created by the national minorities in the sistem of social defence, the attempt of the systematization of motives, forms and ways of charitable and public activity of the representatives of the national groups and the national societies as a whole is made in the work has been compiled from the wide circle of original sources, the considerable part of them are introduced into scientific practice for the first time.

Key words: foreigners, national minorities, legal status, national societies, national group, confessional groups, religion, charity, ethnik structure, public organizations, Kharkiv province.

Размещено на Allbest.ru

...