Агітаційно-пропагандистська діяльність органів німецької окупаційної влади серед населення України (1941–1944 рр.)

Пропагандистський вплив засобами кіно виявився малоефективним, оскільки на його стан впливали нестача придатних до експлуатації кінотеатрів, їх незадовільна матеріально-технічна база, практична відсутність кіномережі в провінції; демонстрація місцевому населенню переважно німецьких розважально-пригодницьких кінострічок, які не мали істотного пропагандистського навантаження або ж виразно суб'єктивних „агіток”; брак мистецьки вартісних фільмів; нестача в прокаті стрічок, в яких би пропагувалися кращі сторони життя німецьких громадян і викривалися вади більшовицького режиму в Україні; зацікавленість населення військовою кінохронікою й фільмами про життя рідних у Німеччині. Антирадянське та антисемітське спрямування кінопропаганди бажаного результату не дало.

У другому підрозділі - „Дрібна друкована продукція як засіб агітації” - виділено особливості психологічного впливу на цивільне населення України за допомогою листівок і брошур. У такий спосіб нацистська пропаганда намагалася забезпечити виконання поставлених урядом завдань щодо популяризації німецького способу життя, ідей НСДАП, а також вчасного збору врожаю сільськогосподарських культур, виконання поставок робочої сили до III Рейху. Значна частина брошур і листівок редагувалася в Берліні людьми, які часто обходили важливі актуальні питання. Мовні, історичні помилки, тенденційність, а також необізнаність у господарських питаннях окупованої України знизили вартість численних німецьких листівок. Ефективність методів подачі інформації протягом окупації була різною. На першому етапі діяли методи, що підтримували й поглиблювали антибільшовицькі настрої серед населення. Адже численні листівки-відозви переконували людей у тому, що радянська влада кинула їх напризволяще, зруйнувала усю інфраструктуру й знищила продовольчі запаси. Тому обіцянки звільнити народ від єврейсько-більшовицької влади і налагодити нормальне життя сприймалися частиною населення позитивно. Брошури про привабливе життя в Німеччині та її лідера А. Гітлера цікавили громадян доти, поки не з'ясувались справжні наміри окупантів. Доброзичливе ставлення окупаційної влади до сільського населення мали демонструвати листівки й брошури про новий аграрний лад. Проте обіцянки надати селянам землю у приватну власність не справдилися й люди перестали їх серйозно сприймати. Боротьба нового режиму з підпільно-партизанським рухом опору відбувалася методами залякування мешканців окупованої території смертною карою, штрафами, ув'язненням за допомогу або читання ідеологічних матеріалів ворога, а також завдяки наклепам на його представників, що зрештою великого успіху не мало. Загалом контрпропагандистський вплив листівок і брошур, виготовлених головним політуправлінням Червоної армії, відділами пропаганди ЦК КП(б)У й ЦК ЛКСМУ, а також обома фракціями ОУН значно послабив зусилля німців у боротьбі за об'єкт психологічного впливу. Окрім того, давалися взнаки проблеми із поширенням німецьких агітаційно-пропагандистських матеріалів у регіони України, а „голі” обіцянки нової влади про світле майбутнє, кращі умови праці в Рейху не відповідали реальному стану речей. Унаслідок вказаних обставин нацистська агітаційно-пропагандистська кампанія засобами дрібної друкованої продукції в її широкому вигляді зазнала в Україні провалу.

У третьому підрозділі - „Психологічний вплив образотворчими засобами” - розглянуто використання з метою агітації й пропаганди плакатної продукції та стінних газет, особливо завдяки організації й проведенню тематичних виставок. Значна кількість німецьких плакатів надходила з Берліну. За виготовлення плакатної продукції на місцях відповідали органи місцевого управління. Організація розклеювання плакатів залежала від погодних умов і наявності клею. Найбільше розповсюджувалося плакатів, що пропагували А. Гітлера як визволителя України. Тематика виставок була різноманітною. Пріоритетним ідеологічним напрямком вважався антирадянський і антисемітський. Прикладом були виставки „Україна в ярмі більшовизму” та „Справжні винуватці й призвідники цієї війни - жиди”. Для ефективного вербування робочої сили організовувалися виставки на кшталт „Як гарно живеться українським робітникам у Німеччині”. Мета проведення промислових виставок - показати, як нова влада дбала про розвиток господарства в Україні. Численні виставки популяризували нацистську Німеччину як потужну військово-промислову державу, усе населення якої працювало на перемогу у війні.

Німецька агітаційно-пропагандистська кампанія була розрахована не лише на доросле населення, але й на підростаюче покоління. Однак психологічний вплив у системі шкільної освіти за допомогою гасел, портретів, плакатів і програми „Вітчизнознавство” виявився неефективним, оскільки міські школи працювали кілька місяців на рік, а приміщення сільських шкіл використовувалися не за призначенням. Відчувався брак пропагандистських матеріалів, переважна більшість учителів була налаштована до „нових господарів” негативно, а то й вороже, тому політичне виховання учнів перебувало на низькому рівні.

У висновках наводяться основні підсумки й теоретичні положення, що виносяться на захист:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що донині вона не була предметом спеціального наукового дослідження. Залучена джерельна база є достовірною, що дозволяє ґрунтовно вивчити обрану тему.

2. Проблема агітаційно-пропагандистської діяльності серед мешканців окупованої території України була порушена нацистами ще напередодні німецько-радянської війни. В її основу був покладений принцип ґеббельсівської пропаганди, спрямований на маніпулювання свідомістю аудиторії. „Промивання мозків” передбачалося усіма наявними засобами пропаганди. Відповідні функції покладалися на роти пропаганди вермахту.

3. З початком східної кампанії центральне керівництво німецькою агітаційно-пропагандистською роботою в Україні перебувало в Берліні. Співробітники східного відділу Міністерства народної освіти й пропаганди Рейху розробляли агітаційно-пропагандистські матеріали, готували бюлетені для окупаційної преси, організовували радіомовлення. Відділ преси й пропаганди Міністерства східних окупованих територій дублював більшу частину функцій східного відділу. Однак на відміну від нього здійснював контроль за публікаціями окупаційної та німецької преси України, розповсюдженням пропагандистських матеріалів політичним відділом рейхскомісаріату „Україна” й доведенням його змісту до населення через відділи пропаганди місцевого управління. Відділ пропаганди ОКВ забезпечував функціонування рот пропаганди вермахту та відділу пропаганди „U” тилового району групи армій „Південь”.

4. За сферу психологічної війни в окупаційній адміністрації України відповідали політичний відділ рейхскомісаріату і відділ пропаганди „U”. Політичний відділ розсилав матеріали пропаганди, що надходили з Берліну, відділам пропаганди генеральних комісаріатів, які, у свою чергу, надсилали їх у гебітскомісаріати. До його компетенції належав контроль за станом пропаганди засобами періодичних видань, радіо й кіно. Відділ пропаганди „U” у військовій зоні окупації через мережу відділень здійснював цензуру публікацій періодичних видань і нагляд за роботою редакцій та друкарень, забезпечував функціонування радіомережі та кінотеатрів, розповсюджував пропагандистську літературу та проводив усну агітацію. До його обов'язків також входила допомога владі рейхскомісаріату в проведенні агітаційно-пропагандистської кампанії. Обидві гілки влади власними силами виготовляли пропагандистські матеріали й намагалися забезпечити їх розповсюдження в межах зони своєї відповідальності, референти преси готували спеціальні бюлетені для окупаційної преси задля забезпечення належного впливу на читачів, а також здійснювали загальний нагляд за тим, щоб у пресі не критикувалися методи управління окупаційної адміністрації.

5. Відділи пропаганди органів місцевого управління (міських і районних управ) забезпечували умови проведення нацистської пропаганди. Із цією метою сприяли в організації роботи редакцій періодичних видань, радіомережі, кінотеатрів, розповсюджували матеріали пропаганди в установи адміністративного і господарського підпорядкування, заклади освіти й культури тощо.

6. За функціонування видавничо-друкарської системи, радіо- й кіномережі в Україні відповідали різні структури. У рейхскомісаріаті загальне керівництво видавництвами здійснювали філії „Німецького видавничо-друкарського товариства в Україні”. Роботу кінотеатрів забезпечувало товариство „Україне-фільм”. Функціонування радіомережі покладалося на місцеві органи управління. У військовій зоні окупації видавничо-друкарську сферу, радіо й кіно контролював відділ пропаганди „U”.

7. За підрахунками автора у двох великих адміністративно-територіальних одиницях у різний час виходило 18 німецьких газет, щонайменше 166 окупаційних періодичних видань, 6 бюлетенів референтів преси для окупаційних газет (2 - у рейхскомісаріаті й 4 - у військовій зоні), 4 інформаційних бюлетеня для співробітників окупаційної адміністрації.

8. Ефективність агітаційно-пропагандистських зусиль німецької окупаційної влади у сфері психологічної війни залежала від погодних умов, стану доріг, наявності транспортних засобів, матеріально-технічної бази, актуального агітаційно-пропагандистського матеріалу в достатній кількості, помічників із числа колаборантів, а, головне, від самих засобів пропаганди. Агітаційно-пропагандистський вплив на мешканців окупованої території засобами окупаційної періодичної преси, кінематографу, дрібної друкованої продукції, образотворчого мистецтва і усної агітації був малоефективним. Радіомережа використовувалася неефективно, а публікації німецькомовних видань варто розглядати як другорядний чинник у системі інформаційно-психологічної війни серед громадян України. Отже, на основі всього, викладеного вище, можна зробити висновок про те, що загалом агітаційно-пропагандистські заходи органів німецької окупаційної влади на території України зазнали краху.

Публікації автора, що відображають основний зміст дисертації

1. Михайлюк М. Німецькомовна періодична преса в Україні (1941-1944 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2004. - № 4. - С. 174-184.

2. Михайлюк М. Костянтин Штепа і „Нове українське слово” в умовах нацистської окупації Києва (кінець 1941-1943 рр.): джерелознавчий аспект // Київська старовина. - 2004. - № 5. - С. 133-141.

3. Михайлюк М. Періодична преса ОУН (м) у Києві восени 1941 р.: джерелознавчий аспект // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. / НАН України, Інститут історії України. - К., 2005. - Вип. 9. - Част. 2. - С. 443-455.

4. Михайлюк М. Функціонування видавництв україномовної періодичної преси Київщини в умовах нацистської окупації (1941-1943 рр.) // Історичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 46-51.

5. Михайлюк М. Антисемітська пропаганда на шпальтах окупаційних видань в контексті нацистської політики геноциду щодо євреїв України (1941-1943 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 4. - С. 181-187.

6. Михайлюк М. Нацистська радіопропаганда в Україні періоду окупації // Історія слов'янських народів: дослідження актуальних проблем. - Вип. 8: Україна і Польща в горнилі Другої світової війни (До 60-річчя перемоги над фашизмом) / Відп. редактори П.Чернега і Г.Стрельський: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М. Драгоманова, 2005. - С. 309-320.

7. Михайлюк М. Нацистська кінопропаганда в окупованій Україні // Український історичний збірник: Зб. наукових статей аспірантів і молодих науковців / НАН України, Інститут історії України. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 287-298.

8. Михайлюк М. Нацистська пропаганда в окупованому Києві // Український історичний журнал. - 2006. - № 1. - С. 131-144.

9. Михайлюк М. Видавництво „Уманський голос” в умовах нацистської окупації // Друга світова війна і доля народів України: Тези доповідей 2-ї всеукраїнської наукової конференції. - К.: Сфера, 2006. - С. 41-43.

Размещено на Allbest.ru