Ідеологія і суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст

У міжвоєнний період предметом публічних дискусій стали ідейні суперечності між націоналізмом (власне його радикально-революційним варіантом) і ліберальним фемінізмом. Поле напруги між ліберальними жіночими організаціями і ОУН створювали дихотомічно протилежні (легальні - нелегальні) форми роботи, які вони реалізували, а також тактика досягнення поставлених цілей. Полеміка між прихильниками фемінізму і націоналізму мала характер ідейного змагання. Відбувалося наростання взаємної нетерпимості, формувалося гіпертрофоване переконання у власній абсолютній правоті, посилювався ідейний та ідеологічний фанатизм.

Останнім офіційним ідеологічним документом західноукраїнського ліберального жіночого руху були „Ідеологічні тези Дружини княгині Ольги” - програмний підсумок тривалої історії ідеології ліберального фемінізму у західноукраїнському суспільстві. Класичні цінності ліберального фемінізму західноукраїнський жіночий рух обстоював і сповідував аж до початку Другої світової війни - навіть усупереч тому, що від них тоді відійшла більшість європейських країн. Але очевидною є поступова відмова від акцентування на індивідуальних правах жінок. Західноукраїнські феміністки переважно уникали обстоювання класичного ліберального індивідуалізму, маркованого у суспільній свідомості як „жіночий егоїзм”, наголошуючи здебільшого на суспільній, національній повинності жінок. Ідеологи західноукраїнського ліберального фемінізму міжвоєнного періоду продовжили традицію трактування завдань українського жіночого руху в дусі Н.Кобринської, М.Драгоманова, І.Франка, тобто зосередили увагу на проблемі участі у демократичному соціально-економічному та культурному національному розвитку. Вони пропагували ідеї ліберального націоналізму, соціального прагматизму та соціокультурного модернізму. Поєднання ліберального націоналізму і ліберального фемінізму стало основою західноукраїнського жіночого руху.

Соціалістичні ідеї артикулювалися як відповіді на виклики європейської індустріалізації та швидкого розвитку ринкової економіки. Ідеологія соціалізму, подібно як ідеологія лібералізму, виокремила проблему соціального становища і суспільного трактування жінки. Соціалісти постійно наголошували на залежності вирішення жіночого питання від радикальної зміни суспільно-політичного устрою. Ідеологи соціалізму найчастіше використовували тезу про безконтрольну експлуатацію праці жінок та дітей, а також наголошували на соціальній несправедливості нерівної оплати за однакову працю чоловіків та жінок. Соціалізм, з одного боку, перейняв значну частину класичних ліберальних цінностей (свобода, рівність, соціальна справедливість та ін.), а з другого - конфронтаційно протистояв соціально-економічній традиції лібералізму.

Соціалістичний фемінізм у західноукраїнських умовах не став ідеологією відносно широкого соціального прошарку чи партійного середовища, навіть у періоди, коли це середовище було відносно добре сформоване. Ця ідеологія розвивалася насамперед як соціал-демократичний фемінізм. Докладніше процес формування соціалістичного (соціал-демократичного) фемінізму можна простежити хіба що на рівні особистостей, серед яких найвідоміші та найхарактерніші М.Павлик, М.Ганкевич, І.Блажкевич, А.Павлик. Формування ідеології соціалістичного фемінізму у Східній Галичині та Північній Буковині розпочалося з середини 1870-х років. Галицька українська періодика соціалістичного спрямування, зокрема перші соціалістичні часописи „Друг”, „Молот”, а згодом видання радикалів „Народ”, „Хлібороб” не поминали теми емансипації жінки.

Соціалістичний варіант фемінізму в Галичині та Буковині на початку свого розвитку тяжів до ідейного, а часом і до організаційного порозуміння з ліберальним фемінізмом. Критикуючи тогочасне суспільне трактування жінки, соціалісти послуговувалися тими ж арґументами, що і ліберали. Натомість основна відмінність між ліберальним і соціалістичним фемінізмом полягала у засадничо різних способах вирішення жіночого питання.

У 1920-х роках ще діяла інерція історичної традиції, за якою розмежування між ліберальним і соціалістичним (соціал-демократичним) фемінізмом не мало характеру безкомпромісного, гостроконфліктного ідейного протистояння. Чітке ідейне розмежування відбулося у процесі політично-партійного зміцнення лівих. 1931 р. Українська соціалістично-радикальна партія заснувала „Союз українських працюючих жінок (Жіноча громада у Львові)”, який видавав газету „Жіночий голос”. Соціалістки виробили свою оцінку та дали критику ліберального фемінізму як ідеології і як практики жіночого руху. Ліві були послідовними у протиставленні двох напрямів жіночого руху - буржуазного, феміністичного (панського) і робітничого, соціалістичного. Прихильники соціалістичного фемінізму демонстрували набагато більший радикалізм, ніж ліберали, - хоч переважно був це радикалізм слова, а не чину. Соціально-класовий детермінізм соціалістів звужував поле теоретичної інтерпретації проблеми соціальної дискримінації жінок. Ідеологічні взаємини ліберальних і соціалістичних феміністок пройшли непростий шлях - від співпраці через конкурентне протистояння до конфліктного несприйняття. Останню фазу спричинили і посилювали, як правило, обставини партійно-політичного протистояння.

Консервативний фемінізм мав загальноприйняту назву християнський (соціально-християнський) і ґрунтувався на християнській філософії, на теологічному трактуванні жінки. У ХІХ та у першій половині ХХ ст. він сформувався у своєму класичному варіанті, ставши цілісним явищем. Консервативний фемінізм найбільшого розвитку та поширення набув у рамках так званої католицької акції, в ідеологічній основі якої був класичний антиліберальний консерватизм. У середовищі консерваторів усвідомлювали, що іґнорування жіночого руху, тотальне заперечення його суспільного значення чи іронічне висміювання емансипаційних прагнень жінок не спроможні блокувати розвиток ліберального та соціалістичного (соціал-демократичного) жіночого руху. Соціально-християнський фемінізм активно не опонував найважливішим вимогам лібералів надати жінкам виборчі права та можливість здобути повноцінну освіту, зокрема вищу.

Ідейної „зрілості” у Галичині український варіант класичного соціально-християнського фемінізму досяг у 20-30-ті роки ХХ ст. Тоді ідеологія соціально-християнського фемінізму ґрунтувалася на твердженні про те, що, з огляду на політичні та суспільні права, жінки вже мають рівноправне з чоловіками становище. Соціально-християнський фемінізм абсолютно чітко усвідомлював себе ідеологічним антиподом ліберального та соціалістичного (соціал-демократичного) фемінізму. Соціально-християнський фемінізм, як і ідеологія консерватизму загалом, вдало використовував слабкі місця концепції ліберального фемінізму для формування та утримання стереотипів та фобій суспільної свідомості. Цей різновид фемінізму в міжвоєнний період прагнув дати своє трактування таких проблем: а) взаємопов'язаність біологічної і соціальної ідентичності жіночої статі; б) засади виховання дітей різної статі; в) жінка у сімейно-шлюбних відносинах; г) організаційний розвиток соціально-християнського жіночого руху. Консервативно-патріархальні погляди неодноразово зазнавали справедливої критики, насамперед з табору лібералів і радикалів. Водночас у перші десятиліття XX ст. традиційний консерватизм виразно еволюціонував до ліберальнішого трактування емансипації жінок.

У четвертому розділі „Організаційне структурування та розвиток західноукраїнського жіночого руху” проаналізовано типи та характер об'єднань, які реалізували феміністичну ідеологію, а також охарактеризовано жіночі періодичні видання. У XIX ст. були сформовані основні напрями діяльності жіночих організацій: релігійно-доброчинний, світський доброчинний та опікунчий, культурно-просвітній, економічний (кооперативний), фаховий, освітній, феміністично-політичний (суфражистський), пацифістський, класово-політичний та партійний. Найпоширеніші завдання жіночих організацій - просвіта, широка соціалізація жінок та боротьба за їхні юридичні права. Історія організаційного структурування жіночого руху на західноукраїнських землях розпочалася в 70-х роках XIX ст., хоч доброчинні жіночі організації діяли ще раніше.

Релігійно-доброчинні жіночі організації в останні десятиліття ХІХ і на початку ХХ ст. стали помітним явищем громадського життя. Організації, ініційовані духовенством, мали виразно консервативний характер, їхні ідейні засади ґрунтувалися на цінностях патріархальної культури. Ці організації послідовно творили і реалізували концепцію соціально-християнського фемінізму, модернізуючи її залежно від вимог часу. Доброчинну, опікунчу діяльність жінок уважали відповідною їхній природі, бажаною та очікуваною в суспільстві. З об'єднання жінок при Успенській церкві у Львові 1878 р. сформувалася перша москвофільська жіноча організація у Галичині - „Общество русских женщин во Львове”, члени якої бачили завдання у просвіті української молоді, у доброчинних та товарисько-розважальних акціях. 1904 р. у Чернівцях було засновано жіноче доброчинне „Товариство імені св. жен Мироносиць”. Підкреслено елітарний характер мали релігійно-доброчинне „Товариство св. Ольги” (Львів, 1902), „Марійське товариство пань” (Львів, 1904). Члени товариства ініціювали появу організацій місцевого рівня - „Марійських дружин”, які могли бути парафіяльні, шкільні, студентські та ін. Така організаційна форма виявилася досить вдалою. Активно працювали світські жіночі доброчинні організації на початку XX ст. - „Руська захоронка”, „Товариство вакаційних осель”, „Товариство опіки над служницями і робітницями”, а також товариства підтримки дівочих навчальних закладів.

У міжвоєнний період соціально-християнські жіночі організації продовжили традицію організаційного об'єднання жінок на основі соціально-християнської ідеології. У цей час діяла мережа марійських організацій, зокрема Марійські дружини пань (Львів, Стрий, Дрогобич, Перемишль, Самбір, Яворів, Сокаль, Рогатин, Рава Руська та ін.), Марійське товариство учениць і студенток, Жіночий кружок Католицького Союзу, Товариство українських дівчат ім. св. Йосифа, Товариство українських робітниць „Будучність” та ін. Здебільшого ці організації були нечисленні, розмах їх діяльності не йшов у жодне порівняння з розмахом діяльності ліберально-феміністичних організацій. Соціально-християнські жіночі організації намагалися впливати на ідейний та організаційний розвиток ліберально-феміністичних організацій, зокрема неодноразово висловлювали думку про шкідливість ліберального фемінізму для українського суспільства і про потребу змінити характер діяльності ліберальних жіночих товариств, зокрема „Союзу українок”.

Світські жіночі організації. 1884 р. з ініціативи Н.Кобринської засновано першу українську жіночу світську організацію „Товариство руських жінок в Станиславові”. Н.Кобринська підходила до справи організації жіноцтва з позицій лібералізму, прагматизму, плюралізму та фемінізму, визначила основні засади, на яких мали розвиватися жіночі організації: національно-патріотичний характер роботи; об'єднання українських жінок різних соціальних станів; позапартійний статус. Метою Товариства мала бути пропаганда жіночого питання з допомогою літератури, широка просвіта жінок. Але реалізації поставлених завдань повністю не вдалося досягти. Доброчинна та культурно-просвітня діяльність була визначальною для „Клубу русинок” (1893) у Львові, „Жіночого кружка” (1893) у Коломиї, „Жіночого товариства” (1894) в Городенці, „Жіночого кружка” (1896) у Тернополі, „Жіночої громади” (1898) на Буковині, „Жіночої читальні” (1901) в Долині, „Кружка українських дівчат” (1901), „Жіночої громади” (1909) та ін. У Буковині 1894 р. створили „Общество руских женщин”, яке прагнуло об'єднати представниць москвофільського і народовського напрямів. Буковинське товариство відмовилось від організаційного принципу, згідно з яким належало приймати в члени лише жінок. Проблему організаційного структурування українського жіночого руху обговорили на з'їзді українських жінок 26 грудня 1908 р. Ініціаторами скликання з'їду виступили М.Білецька, К.Малицька, І.Січинська, Д.Старосольська. Дебатували навколо двох пропозицій: створення централізованої жіночої організації або ж федеративного об'єднання жіночих товариств.

До початку Першої світової війни західноукраїнський жіночий рух формувався та розвивався переважно у середовищі так званої середньої верстви, зокрема, у середовищі греко-католицького духовенства, учительства. Але вже у той час організатори емансипаційних змагань жінок, шукаючи ширшого соціального середовища, звернули увагу на селянок, які традиційно не були суб'єктом громадсько-політичних, а тим більше феміністичних змагань. Залучення селянок до суспільно-політичних акцій тісно пов'язане з діяльністю Русько-української радикальної партії та розвитком її преси. Лідери цієї партії, зокрема М.Павлик, обстоювали формування жіночих організацій на класово-ідеологічних засадах.

Окрім традиційних форм доброчинної та просвітньої роботи, у західноукраїнському жіночому русі поширеними були ще такі організаційні форми: віча, з'їзди, маніфестації та висилання петицій, як правило, з вимогами повноцінних громадянських прав для жінок. Організація жіночих зібрань та збір підписів під петиціями звичайно не були ініціативою якоїсь однієї організації - їх проведення залежало від ініціативи окремих осіб. Жіночі віча часто об'єднували жінок різних національностей, віросповідання та різних поглядів на так зване жіноче питання, представниць різних жіночих організацій, зокрема соціалісток і ліберальних феміністок. Ці організаційні форми давали можливість членам українських, польських, єврейських жіночих об'єднань заманіфестувати прагнення, яких не фіксували програмні документи тогочасних жіночих організацій, наприклад, вимоги політично-правової рівноправності.

Організаційним успіхом жіночого руху була поява видань феміністичного характеру, зокрема періодики: альманаху „Перший вінок” (1887), книжкової серії „Жіноча бібліотека”, газети „Мета” (1908), щоквартальних додатків до газети „Діло” під назвою „Жіноче діло” (1912). Ці видання формували ліберально-феміністичну традицію обговорення проблем суспільного становища жінок, а також були спробами знайти оптимальний для соціуму тип жіночого видання.

В Австро-Угорщині західноукраїнський жіночий рух розвивався у руслі легально-правової діяльності, не руйнуючи, а еволюційно змінюючи суспільні засади трактування жінок та їхнього становища. Уже наприкінці XIX ст. доволі чітко окреслилися основні організаційні напрями жіночого руху - консервативний (соціально-християнський), ліберальний, соціалістичний (соціал-демократичний). Вони були характерні практично для всіх національних моделей жіночого руху в Австро-Угорщині, а згодом і в Польщі. Західноукраїнські жіночі організації чітко задекларували свій національно-патріотичний характер і намагалися інтегруватися у національно-визвольний рух. Але жіночі організації здебільшого були не численні, переживали час становлення і лише набували досвід громадської роботи. Найсуттєвішим їхнім організаційним здобутком було переведення гасел суфражизму у площину практичної громадської роботи, а також культурно-просвітня діяльність.

Перша світова війна майже призупинила діяльність жіночих організацій. У повоєнний час постало завдання розпочати по суті нову фазу у розбудові жіночих об'єднань, які до традиційних сфер діяльності мали долучити і політичну роботу. Серед важливих організаційних питань, що потребували концептуального вирішення, були питання про соціальну базу жіночого руху, про пріоритети практичної роботи, про взаємовідносини між жіночими організаціями, про ставлення до політичних партій.

Найпослідовнішим репрезентантом ідеології ліберального фемінізму були „Союз українок”, „Дружина княгині Ольги”, „Українське товариство жінок з вищою освітою”. З певними застереженнями можна говорити про ліберально-феміністичний характер діяльності „Товариства опіки над дітьми і молоддю”, „Товариства української захоронки”, „Порадні матерів” та ін. У міжнародний період діяли жіночі секції або гуртки при „Просвіті”, „Жіночі громади”, „Кружок ім. Ганни Барвінок”, секція господинь при „Сільському господареві”, жіночі секції в молодіжних та спортивних організаціях „Луг”, „Сокіл”, жіночий промисловий кооператив „Українське народне мистецтво”. Організаційно невирішеною була проблема розмежування сфер діяльності жіночих, просвітніх та кооперативних організацій.

„Союз українок”, за задумом організаторів, мав стати школою підготовки жінок до громадського життя. Серед завдань проголошували просвіту жінок, роз'яснення їм їхньої ролі у розбудові нації, у модернізації суспільства. Ідеологи „Союзу українок” різко засуджували практику створення „жіночих секцій” при політичних партіях, зокрема в УНДО. Жіночу організацію розглядали як посередник між загалом жіноцтва і політичними та партійними організаціями.

„Союз українок” очолювали М.Білецька, К.Малицька, О.Федак-Шепарович, М.Бачинська-Донцова, а з 1928 по 1939 р. - незмінно М.Рудницька. Союз прагнув стати національною жіночою організацією універсального типу, яка б репрезентувала та задовольняла інтереси жінок різного віку та соціального статусу. У сферу діяльності Союзу входили феміністично-пропагандистська та культурно-просвітня робота, залучення жінок до нових форм соціально-виробничої діяльності, насамперед через кооперативний рух та організацію різного типу фахових курсів і шкіл, охорона здоров'я жінок, материнства та дитинства, відстоювання прав жінок, що працюють та ін. „Союз українок” зумів виробити ефективну структуру масової організації, а також принципи взаємовідносин з іншими громадськими організаціями. 1934 р. на жіночому Конґресі було засновано „Всесвітній Союз українок”, членами якого стали територіальні жіночі організації в Галичині та Волині, еміґраційні жіночі організації в Америці, Канаді та „Союз українок емігранток” у Варшаві. „Союз українок” двічі (1929, 1938) попадав під політичні репресії, що призводило до офіційної заборони діяльності, але у судовому порядку діяльність організації вдавалося відновити.

1938 р. у Львові зареєстрували політичне товариство „Дружина княгині Ольги” (К.Малицька, Л.Метельська, М.Рудницька, О.Шепарович, Є.Тишинська, С.Парфанович, М.Струтинська та ін.). Створення цієї організації відобразило потребу політичної жіночої організації і стало завершальним організаційним актом у розбудові західноукраїнського жіночого руху, який охопив широкий спектр діяльності - від доброчинної до суто політичної.

У міжвоєнний період створено „Союз українок” на Волині. Активними діячками жіночого руху цього краю були П.Багринівська, О.Левчанівська, О.Підгірська, І.Прісневська, М.Волосевич, Н.Дзівнакова, О.Язвінська, С.Лозицька-Томкович, Г.Слобода, Т.Горохович та ін. Волинські жінки намагалися налагодити тісні та систематичні зв'язки з організованим галицьким жіноцтвом. 1922 р. І.Невицька у Пряшеві, а І.Волошин в Ужгороді заснували „Жіночі союзи”. Це були культурно-просвітницькі, доброчинні організації. Перехідним етапом у відновленні діяльності українських жіночих товариств у Північній Буковині була діяльність „Комітету українських жінок” (1919-1921), який займався суто доброчинною роботою. Відновлення діяльності „Жіночої громади” відбулося в Чернівцях 1929 р., а згодом почали діяти п'ять філій - у Вижниці, Вашківцях, Заставні, Кіцмані, Сереті.

Соціал-демократичні жіночі організації. Заснований 1931 р. „лівий” „Союз українських працюючих жінок „Жіноча громада” (СУПЖ) офіційний дозвіл від влади на свою діяльність отримав 1936 р. СУПЖ очолювала І.Блажкевич. Серед активісток цієї організації - Н.Микитчук, Л.Мурин, Ф.Стахова, Д.Заверуха, А.Потішна, К.Урдейчук, Д.Баб'юк, Н.Гривнак, Є.Гулеюк, А.Гоголь, Л.Залевська, Л.Марґоліна-Гансен. Союз працював під егідою Української соціал-радикальної партії, переважно у середовищі селянок. Матеріальну підтримку діставали від українок США і Канади. Основні напрямки діяльності СУПЖ - культурно-просвітня праця (організація академій, театральних вистав, вечорниць), створення курсів, дитячих садків, масових свят.

Розгортання політики українізації в УРСР об'єктивно сприяло посиленню західноукраїнського комуністичного руху, „радянофільських” настроїв. Вплив ідеології КПЗУ у середовищі жіночих організацій, з огляду на підпільний характер діяльності та поступове звуження кола людей „радянофільської” орієнтації, був незначним.

Важливу характеристику рівня розвитку жіночого руху дають так звані жіночі видання, зокрема періодичні. 1919 р. Д.Старосольська видавала у Львові часопис для жінок „Наша мета”. У міжвоєнний період ідейно структуруються періодичні видання, призначені для жінок, зростає їх кількість та „якість”. Видавничими осередками стали Львів та Коломия. Одним із найпопулярніших був часопис „Нова хата” (виходив з 1925 р., редактор М.Громницька, а з 1939 р. - Л.Бурачинська-Рудик). Засновниками і членами редколегії, активними співробітниками були І.Бонковська, О.Вербицька, Є.Вергановська, І.Гургула, О.Залізняк, І.Лежогубська, І.Макух-Павликовська, К.Малицька, С.Охримович, С.Савицька, М.Струтинська, М.Фуртак-Деркачева та ін.

У міжвоєнний період у Львові виходили часописи: „Жіночий вісник” (1922), „Жіночий голос” (1931-1939), „Жінка” (1935-1939), „Громадянка” (1938), „Світ українки” (1938) та „Українка” (1938-1939), де переважали статті публіцистичного характеру. Часопис „Жіночий голос” репрезентував „Союз українських працюючих жінок” у Львові. „Жіночий вісник”, „Громадянка”, „Світ українки”, „Жінка” та „Українка” були або офіційними органами „Союзу українок”, або ж ідейно близькими до цієї організації. Успіхом ці видання завдячують редакторській роботі М.Рудницької, М.Струтинської, О.Федак-Шепарович. Часописи декларували свій позапартійний статус, хоч їхні симпатії були на боці ліберально-поміркованих політичних сил. Ці видання містять насамперед цінний інформаційний матеріал про основні події жіночого руху на західноукраїнських землях, з національних позицій оцінювали розвиток світового емансипаційного руху. Характер часописів визначався, як правило, феміністичною та національно-державницькою ідеологією; одним із своїх завдань часописи вважали за потрібне постійно підкреслювати рівноцінність та важливість усіх складових частин тріади „громадянка - дружина - мати”.

Принципи організаційної діяльності західноукраїнського жіночого руху були типово європейські, ґрунтувалися на основних тогочасних ідеологічних моделях (консервативній, ліберальній та соціал-демократичній) і реалізувалися легальним шляхом. Бездержавний розвиток зумовлював виняткове значення національно-визвольних завдань у загальній системі суспільно-політичного та культурного життя, натомість увага до традиційного і розвинутого в західноєвропейській культурі індивідуалізму була значно меншою. У практичній роботі жіночі організації зосереджували увагу переважно на реалізації просвітніх, господарсько-економічних завдань.

У „Висновках” узагальнено головні результати проведеного дослідження.

1. Впродовж ХІХ - ХХ ст. фемінізм як у загальноєвропейському, так і в національно конкретному вимірах пройшов тривалий, соціально та культурно обумовлений шлях розвитку від ідеї до структурованої ідеології. Фемінізм констатував дискримінацію жінок, трактував її як суспільне зло і намагався вказати шляхи його подолання.

2. Ідеологи фемінізму сформували численний корпус публіцистичних, програмно-маніфестаційних творів, створили окремий тематичний сеґмент періодики - так звані жіночі видання. Проблема „жіночого” і „чоловічого” аспекту культури та історії стала об'єктом наукового аналізу, насамперед етнологів, літературознавців, істориків та правознавців. Історіографічний доробок українських дослідників свідчить, що жіночі студії стали частиною національної інтелектуальної історії та культурної традиції. Чітко можна виокремити історіософські настанови періоду романтизму, зокрема пріоритетність опису фольклорної інтерпретації жінки, формування ідеалізованого образу жінки-матері та громадянки. Позитивізм як тип світогляду, що здобув панівні позиції у західноукраїнському інтелектуальному середовищі другої половини ХІХ - початку ХХ ст., відповідно вплинув на формування нових історіософських настанов, зокрема виразною стає перевага соціально-політичного підходу до трактування суспільного становища жінок різних соціальних верств, чітке з'ясування економічних і правових аспектів соціальної дискримінації жінок і долучення до них соціокультурних, соціопсихологічних аспектів. У ХХ ст. в українській історіографії сформувався такий напрям наукових досліджень, як історія українського жіночого руху, що тісно пов'язана з історією національно-визвольних змагань. Ґендерні дослідження українських авторів останніх десятиліть ХХ ст. - початку ХХІ ст. засвідчують, що національні традиції в жіночих студіях продовжують свій розвиток, який визначається вже новими інтелектуальними, ідеологічними, методологічними пріоритетами та настановами.

3. Фемінізм - явище типово європейське - має різноманітні національні вияви. У широкому розумінні це продукт розвитку традиційних європейських світоглядів-ідеологій - лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму, націоналізму. Ключовими поняттями ідеології фемінізму є особа, культура, держава, право.

Ідеологія фемінізму не була „базовою” теорією суспільних змін чи політичних дій, її характерною рисою є „доктринальна уривчастість”. Феміністичний ідеологічний дискурс далекий від монолітної цілісності, іноді він мінливий, а часто й фрагментарний; йому, без сумніву, бракувало імперативного характеру та цілісності класичних ідеологій. Водночас фемінізм і на рівні „об'єктивному” (громадські жіночі об'єднання, друковані видання, масові акції), і на „суб'єктивному” (самопозиціювання лідерів жіночого руху як феміністок) мав усі ознаки структурованої ідеології з достатньо сильним суспільним впливом. У західноукраїнському суспільстві впродовж ХІХ - першої третини ХХ ст. відбулося активне публічне обговорення різних аспектів проблеми „жінка і суспільство”. Артикулювалася багатовимірність розуміння фемінізму. Практика суспільного життя сприяла ідеологічному становленню різних напрямів фемінізму, між якими постійно відбувався діалог, велася дискусія.

4. Фемінізм як ідеологія був внутрішньо диференційованим, у ньому виразно виокремлюються консервативний, ліберальний, соціалістичний (соціал-демократичний) фемінізми. Різні напрямки фемінізму пройшли у своєму розвитку через внутрішні зміни та трансформації. Ліберальний фемінізм з часом подолав „обмеженість” суфражизму, перетворився у визначальний, по суті репрезентативний варіант фемінізму. Послідовними і яскравими його ідеологами були Н.Кобринська та М.Рудницька. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у західноукраїнських умовах ліберальний фемінізм тяжів до „союзницьких” відносин з соціал-демократичним. У міжвоєнний період ліберальний та соціал-демократичний фемінізм протистояли як запеклі антагоністи (радше з прагматично-політичних, а не ідеологічних мотивів), натомість ліберальний та консервативний (соціально-християнський) варіанти фемінізму істотно зблизили свої позиції. Прихильники соціал-демократичного фемінізму у західноукраїнському суспільстві основну увагу зосередили спочатку на соціально-класовій риториці, натомість у міжвоєнний час віддали перевагу практичній діяльності серед селянок, які були прихильницями лівих партій. Соціал-демократичний фемінізм, окрім виразної соціально-класової детермінованості, також мав чітко означений міфотворчий характер, зокрема утверджувалась думка про можливість швидкого, планового, цілеспрямованого вирішення проблеми соціокультурної дискримінації жінок. Консервативний (соціально-християнський) фемінізм поступово втрачав свою патріархальну ортодоксальність і визнавав слушність деяких ліберально-феміністичних вимог (наприклад, рівних юридичних прав для чоловіків та жінок).

5. Трансформація українців у модерну політичну націю супроводжувалася формуванням і поширенням ідеології фемінізму. Водночас ця ідеологія стала одним з каталізаторів цієї модернізації. Фемінізм як ідеологія і громадсько-політичний рух мав безпосередній зв'язок з макропроцесами в економіці (індустріалізація), у політиці (світові війни, створення нових держав), у культурно-художньому житті (модернізм як культурна доба і художній стиль). Фемінізм західноукраїнського жіночого руху був у тісному зв'язку з ідеологією націоналізму та національно-визвольним рухом.

6. Типологічна ідентифікація ідеології західноукраїнського жіночого руху визначається параметрами, які характерні для європейських національно-громадянських суспільств. До них належать: умови і норми правового функціонування суспільства; можливості громадського впливу на їх зміну; реальна багатоманітність ідеологічного та ідеологічно-партійного життя соціуму; складна внутрішня структура громадського самовияву нації. З огляду на ці параметри західноукраїнський жіночий рух та його ідеологія (власне різні варіанти ідеології фемінізму) є явищем типово центральноєвропейським. Для його функціонування впродовж ХІХ - першої третини ХХ ст. притаманні неперервність еволюційного розвитку в умовах представницького парламентаризму (щоправда, у певні періоди істотно обмеженого наступом тоталітаризму); поєднання завдань широкої демократичної соціалізації жінок із завданнями досягнути політично-правову рівноправність чоловіків та жінок.

7. Західноукраїнський жіночий рух виразно продемонстрував своє прагнення до загальнонаціонального єднання. У несприятливих історично-політичних умовах жіночий рух давав можливість спільної праці у громадсько-культурній та політичній сфері представниць всіх українських земель, роз'єднаних кордонами різних держав.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях автора

Окремі видання

1. Маланчук-Рибак О. Українські жіночі студії: історіографія та історіософія. - Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, 1999. - 54 с.

2. Маланчук-Рибак О. Жінка в історії. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 340 с.

3. Маланчук-Рибак О. Ідеологія і суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ - першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. - 500 с.

Статті та рецензії

4. Рибак О. Рец.: Martha Bohachevska-Chomiak, Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884-1939. - Edmonton, 1988. - I-XXV, 460 p. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Праці історично-філософської секції. - Т.CCXXII. - Львів, 1991. - С.454-457.

5. Рибак О. Перші жіночі організації у Східній Галичині і Північній Буковині // Україна в минулому. - Вип.1. - Київ; Львів, 1992.- С.101-112.

6. Рибак О. Український жіночий рух у контексті теорії соціалізму і національного відродження (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagielloсskiego. Prace historyczne. - 1993. - T.MLXXXVIII - Z.103. - S.71-75.

7. Рибак О. Рец.: Богачевська М. Дума України - жіночого роду. - К., 1993. - 109 с. // Україна модерна. - Ч.1. - Львів, 1996.- С. 188-192.

8. Рибак О. Традиції „Руської трійці” в жіночому русі Галичини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Шашкевичіана. Нова серія / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України; Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі; Шашкевичівська комісія у Львові. - Вип.1-2. - Львів; Броди; Вінніпег, 1996.- С.306- 310.

9. Маланчук-Рибак О. Український емансипаційний рух жінок: європейський контекст і типологічна ідентифікація // Вісник Львівської академії мистецтв. - Вип. 8. - Львів, 1997.- С.20-26.

10. Маланчук-Рибак О. Історіографія та історіософія українських жіночих студій // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Праці історично-філософської секції. - Т.ССХХХІІ. - Львів, 1997. - С.100-124.

11. Рибак О. Жіночий рух на західноукраїнських землях (кінець ХІХ - 30-і роки ХХ ст.) // Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні. - Одеса: Одеський науковий центр жіночих досліджень, 1999. - С.110-128.

12. Маланчук-Рибак О. Порівняльна характеристика руху за емансипацію жінок в Україні і Польщі у ХІХ - першій половині ХХ ст. (історіографія та історіософія проблеми) // Проблеми слов'янознавства. - Вип. 50. - Львів, 1999. - С.125-138.

13. Маланчук-Рибак О. Права жінок у контексті суспільно-правової культури Галичини ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип.34. - Львів, 1999.- С.183 - 197.

14. Маланчук-Рибак О. Рец.: Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи / Упор. М. Дядюк. Львів, 1998. 843с. // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип. 34. - Львів, 1999.- С. 556 - 557.

15. Маланчук-Рибак О. Український та польський жіночий рух кінця ХІХ - початку ХХ ст.: типологічна ідентифікація і порівняльна характеристика // Warszawskiе zeszyty ukrainoznawcze. - T. 8-9. - Warszawa, 1999. - S.188-200.

16. Маланчук-Рибак О. З історії ідейних концепцій українського жіночого руху ХІХ - початку ХХ ст. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Праці історично-філософської секції. - Т.ССХХХVIII. - Львів, 1999.- С.185 - 235.

17. Маланчук-Рибак О. З історії жіночого громадського руху // Український історик. - № 4 (147) - Т. ХХХVII. - Нью-Йорк; Київ; Львів; Торонто; Па- риж. - 2000.- С.122-137.

18. Маланчук-Рибак О. Наталія Кобринська (До 150-річчя з дня народження) // Український Альманах (Видання Об'єднання українців у Польщі). - Варшава, 2001. - С.169 - 171.

19. Маланчук-Рибак О. Соціально-християнський фемінізм: галицька ідеологічно-організаційна модель // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 37. - Ч.1. - Львів, 2002. - С.229-245.

20. Маланчук-Рибак О. Юридичний статус жінок у контексті правової культури Галичини міжвоєнного періоду // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. - T.15-16. - Warszawa, 2003. - S. 127-141.

21. Маланчук-Рибак О. „Передісторія” жіночих студій у розвитку суспільних наук в Україні наприкінці ХІХ - у першій третині ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип. 38. - Львів, 2003. - С.459-475.

22. Маланчук-Рибак О. Український жіночий рух у Львові (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст. // Український історик. - № 1-2 (161-162) - Т. ХLІ. - Нью-Йорк; Київ; Львів; Острог; Торонто; Париж, 2004.- С. 145-167.

23. Маланчук-Рибак О. Жіночий рух як ідеологія і практика суспільних змін / Основи теорії ґендеру. Навчальний посібник. - Київ: Видавництво К.І.С., 2004. - С.182-218.

24. Маланчук-Рибак О. Проблема суспільного становища жінки у спадщині М. Грушевського науковця, громадського діяча // Михайло Грушевський і Західна Україна / Львівський державний університет ім. І. Франка; Наукове Товариство ім.Шевченка; Відділення історії, філософії і права НАН України; Західний науковий центр НАН України, товариство „Просвіта”. - Львів, 1995. - С.125 - 131.

25. Маланчук-Рибак О. Жіночі організації Рогатинщини // Рогатинська земля: історія та сучасність / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України; Львівський державний університет ім. І. Франка; Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові; товариство „Просвіта”. - Львів; Рогатин, 1995. - С.215-217.

26. Маланчук-Рибак О. „Хай чоловік її своєю бачить, у всьому рівною собі” // Альманах-94. Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. - Львів, 1995. - С.165 - 167.

27. Маланчук-Рибак О. Дарія Віконська // Вісник Фонду Олександра Смакули. - №12. - Тернопіль, 1997.- С.36-38.

28. Рибак О. Проблема емансипації жінки у франкознавчих дослідженнях // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин / Львівський державний університет ім. І. Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 1998. - С. 544-550.

29. Маланчук-Рибак О. Типологічна ідентичність українського емансипаційного руху жінок // Етнічна історія народів Європи. Духовна культура українців на етнічних західних землях впродовж віків. Збірник наукових праць / Київський національний університет ім. Т. Шевченка; Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України; Центр українознавства Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Вип. 11. - Київ, 2001. - С. 93-94.

30. Маланчук-Рибак О. Трактування жінки в українській етнології // Українське народознавство. Стан і перспективи розвитку на зламі віків. Збірник наукових праць / Міжнародна асоціація україністів; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, Інституту історії України та Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка; Український національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. - Київ, 2002. - С. 366-369.

31. Маланчук-Рибак О. Жіночі організації Перемищини // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. - Т.3. Інституції. Збірник наукових праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. Перемишль, 11-13 квітня 2002 р. / Наукове Товариства ім. Шевченка в Польщі, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Перемишль; Львів, 2003. - С.410-418.

32. Маланчук-Рибак О. Фемінізм у системі ідеологічних теорій (галицька модель ХІХ - початку ХХ ст.) // Український жіночий рух на зламі тисячоліть. Матеріали 1-ої Міжнародної науково-теоретичної конференції 24-26 вересня 2004 року. - Львів, 2004. - С.3-11.

Анотація

Рибак О.З. Ідеологія і суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ - першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 - Історія України. - Інститут українознавства ім. І.Крипякевича НАН України. - Львів, 20006.

З'ясовані основні закономірності формування та розвитку українських жіночих студій у контексті аналогічних процесів у європейській та світовій історіографії ХІХ-ХХ ст. Ідеологія емансипації жінки у західноукраїнському соціумі впродовж ХІХ - першої третини ХХ ст. пройшла безперервний еволюційний шлях розвитку від ідеї емансипації жінки до структурованої ідеології фемінізму. У західноукраїнських землях сформувалися типові для європейських країн варіанти феміністичної ідеології, зокрема консервативний, ліберальний та соціалістичний (соціал-демократичний) фемінізм. Типологічна ідентифікація ідеології західноукраїнського жіночого руху визначається параметрами, які характерні для європейських національно-громадянських суспільств. Західноукраїнський жіночий рух прискорив процеси демократичної та масової соціалізації жінок, їх загальнокультурної просвіти і досягнення політично-правової рівноправності чоловіків та жінок.

Ключові слова: ідея емансипації жінки, ідеологія фемінізму, західноукраїнський жіночий рух.

Аннотация

Рыбак О.З. Идеология и общественная практика женского движения на западноукраинских землях ХІХ - первой трети ХХ вв.: типология и культурно-исторический контекст. - Монография.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Институт украиноведения им. І.Крипякевича НАН Украины. - Львов, 20006.

Проанализированы основные закономерности формирования и развития исследования проблемы „женщина и общество” в украинской историографии в контексте аналогичных процессов в зарубежной историографии ХІХ-ХХ вв., исследована украинская научная традиция изучения женского движения. Общественно-правовые нормы исследованы как способ дискриминации женщин и как источник социального напряжения. Реализация принципа правового равноправия женщин и мущин в западноукраинской социуме происходила в два этапа. Первый - продолжительная борьба за конституционное провозглашение равных прав всех людей, независимо от пола, а также более или менее последовательное внедрение этой декларации в действующие законы. На втором этапе социум, а в частности женщины учились эффективно пользоваться этими правами. Идеология эмансипации женщины в западноукраинском обществе на протяжении ХІХ - первой трети ХХ вв. прошла беспрерывный эволюционный путь развития от идеи до структурированной идеологии феминизма. На западноукраинских землях сформировались типичные для европейских стран варианты феминистической идеологии, в частности консервативный, либеральный и социалистический (социал-демократический) феминизм. В Украине начало идейно-теоретического обоснования необходимости эмансипации женщин связано с периодом романтизма, когда были определены основные параметры интерпретации роли и места женщин в обществе. Идеология позитивизма, либерального феминизма, социал-демократическая концепция социальной эмансипации женщин, а также консервативная концепция социализации женщин определили характер многочисленных публикаций феминистической тематики украинских авторов. Репрезентативными были работы Н.Кобринской, О.Кобылянской, К.Малицкой, М.Драгоманова, И.Франка, М.Павлыка, М.Ганкевича. Образцами развития теории либерального феминизма в междувоенный период являются публикации М.Рудницкой, а работы Е.Тишинской, Ю.Дзеровича представляли концепцию украинского социально-христианского женского движения. До начала Первой мировой войны идеология феминизма в западноукраинской общественно-политической и культурной жизни демонстрировала характерные для любой идеологии атрибуты, формы и способы выявления, в частности формирование лидеров-идеологов, специализированных изданий, программных и манифестационных материалов, концепций организационного развития, массовых или резонансных публичных действий. В обществе того времени можно четко проследить проникновение ценностей этой идеологии в общественное сознание, в способ повседневной жизни и в культурно-художественную сферу. Идеология либерального феминизма тесно связана с идеями либерального национализма, социального прагматизма и социокультурного модернизма. Социалистический феминизм в западноукраинских условиях не стал идеологией относительно широких масс. Эта идеология развивалась как социал-демократический феминизм. Идеологические взаимоотношения либеральных и социалистических феминисток прошли непростой путь - от сотрудничества через конкурентное противостояние до конфликтного взаимного невосприятия. Традиционные консервативные взгляды на роль и место женщин в обществе эволюционно изменялись, адаптируя отдельные тезисы либерального феминизма.

В работе проанализированы типы и характер организаций, которые практически реализовали феминистическую идеологию, а также дана характеристика женских периодических изданий. В ХІХ веке четко сформировались основные направления деятельности женских организаций, а именно благотворительная, культурно-просветительская, экономическая (кооперативная), суфражистская, пацифистская, классово-политическая и партийная деятельность. Актуальными задачами женских организаций были просвещение, широкая демократическая социализация женщин и борьба за их юридические права. Религиозно-благотворительные женские организации представляли марийские общества женщин. Светские женские организации были наиболее многочисленными и общественно активными. „Союз украинок”, „Дружина княгині Ольги” наиболее последовательно реализовали в общественной жизни идеологию либерального феминизма, а „Союз українських працюючих жінок „Жіноча громада” - идеологию социал-демократического феминизма.

Типологическая идентификация идеологии западноукраинского женского движения определяется параметрами, которые характерны для центральноевропейских обществ с развитыми чертами правового гражданского общества. Западноукраинское женское движение ускорило процессы демократичной и массовой социализации женщин, их общекультурного просвещения и достижения политико-правового равноправия мущин и женщин.

Ключевые слова: идея эмансипации женщин, идеология феминизма, западноукраинское женское движение.

Summary

Rybak, O.Z. Ideology and Practice of the Women's Movement in West Ukrainian Lands from the 19^th Century to the first third of the 20^th: Typology and European Cultural-Historic Context. - A Monograph.

A dissertation for the achievement of the academic degree of doctor of historical studies in the 07.00.01 speciality - History of Ukraine. - The Krypiakevych Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Lviv, 2006.

The monograph examines the basic formative tendencies and development of Ukrainian Women studies in the context of analogical processes in European and world historiography of the 19^th-20^th centuries. The ideology of woman's emancipation in West Ukrainian society during the 19^th through the First third of the 20^th century has evolved without interruption from the idea of woman's emancipation to a structured feminist ideology. In West Ukrainian lands there came into being typical European-style variants of feminist ideology especially conservative, liberal and socialist (social-democratic) brands of feminism. The typological identification of the ideology of the West Ukrainian woman's movement is defined by parameters, which are typical for the European national civic societies. The West Ukrainian woman's movement accelerated the democratic and massive socialization of women, their cultural and educational development and the achievement of political and legal equality between men and women.

Key words: the idea of woman's emancipation, feminism ideology, West Ukrainian woman's movement.

Размещено на Allbest.ru