Становлення гетьманщини в українській історіографії (40-ві роки XIX - початок XX ст.)

У працях українських істориків з часом все більш важливе місце посідало питання про загострення національних суперечностей в українських землях після Люблінської унії.

На ґрунті загострення протиріч формувалася мотивація національно-визвольної боротьби, могутніх соціальних рухів, що вело до оновлення суспільства; визначилися соціальні сили, які вели цю боротьбу, та їхні політичні інтереси. З цих все більш антагоністичних суспільних суперечностей виростало усвідомлення того, що Польській короні були чужі національні інтереси українців, а, отже, з'явилося розуміння необхідності створення власної національної держави.

У підрозділі “Соціально-політичні процеси в українських землях після Люблінської унії” зазначається, що для розуміння передумов Національно-визвольної війни і процесів державотворення в Україні велике значення має історіографічний аналіз суспільних відносин, які склалися в українських землях у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ ст. Співвідношення соціальних сил у суспільстві і політичні процеси, які з цього випливали, мали великий вплив на розвиток історичних подій в українських землях в середині ХVІІ ст. Вони значною мірою обумовлювали характер державотворення в Україні, успіхи та невдачі української еліти в справі формування козацької держави.

Історіографічне дослідження соціально-політичних передумов утворення козацької держави показало, що в працях українських істориків так чи інакше висвітлювалися питання щодо ролі козацтва, селянських мас, шляхти та міщан у суспільному розвитку України другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст. Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, А. Скальковський, М. Максимович, В. Антонович, Д. Яворницький, визнавали провідну суспільно-політичну роль за козацтвом. На думку М. Костомарова, О. Левицького, М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Слабченка, воно стало тією військово-політичною силою, яка посіла чільне місце в формуванні Української держави ХVІІ ст.

Серед тих суспільних сил, які формували табір учасників національно-визвольної боротьби в Україні напередодні Національно-визвольної війни, історики відводили важливе місце селянству. Особливу увагу цьому питанню приділяли представники народницького напрямку, для яких селянські маси становили основу народу. Довгий час в українській історіографії недооцінювалася роль міщан у процесах суспільного розвитку другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст. Лише наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. М. Драгоманов, М. Грушевський, І. Каманін звернули увагу на це питання.

В історичних дослідженнях неоднаково характеризувалась роль шляхти у національно-визвольній боротьбі та процесах державотворення в Україні. М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов вважали українське дворянство чужим щодо народних інтересів. Досить однобоке негативне ставлення до шляхти простежується в працях В. Антоновича. І. Каманін розмежував дрібних шляхтичів та магнатів і панів. Між ними, на думку історика, були зовсім відмінні „економічні та політичні інтереси”. Вказані суперечності обумовили їх протистояння. М. Грушевський вперше в історичній літературі проаналізував ступінь ополячення української шляхти у різних українських регіонах, вказавши, що це безпосередньо впливало на її участь у подіях Національно-визвольної війни та процесах державотворення в Україні. В.Липинський відводив важливе місце українській шляхті як носієві державницьких тенденцій. Історик вважав, що в Україні потенціал державотворення мала шляхта та реєстрове козацтво, яких він характеризував як „осілу, хліборобську, а разом військову верству”.

Протягом розглянутого історіографічного періоду зростала увага істориків до висвітлення питання щодо зародження основ державності в Україні. В працях М. Максимовича, М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Слабченка так чи інакше знайшли відображення питання зародження елементів державної влади в Україні на основі формування козацького військово-політичного устрою. У зв'язку з цим, дослідники аналізували вплив козацького військово-політичного устрою на утворення Української держави. Історики висвітлювали ці аспекти в контексті національно-визвольної боротьби українського народу проти польського панування.

Підрозділ “Формування Богдана Хмельницького як політика” присвячений висвітленню питання щодо історіографічного аналізу становлення особистості та діяльності засновника козацької держави. Для розуміння процесів державотворення в козацькій Україні важливо з'ясувати, як формувалися його політичні погляди, який був набутий ним політичний досвід на початок Національно-визвольної війни. Аналіз цих питань дозволяє нам краще зрозуміти історичну роль Богдана Хмельницького у процесі становлення козацької держави. Ці аспекти з різних концептуальних позицій висвітлювалися в працях Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, П. Буцинського, В. Антоновича, О. Левицького, М. Грушевського, В. Липинського.

На думку М. Максимовича, М. Костомарова, О. Левицького, О. Єфименко, М. Грушевського, формування Б. Хмельницького як політика відбувалося під впливом історичних умов, які склалися в Україні та Польщі в першій половині XVII ст., особливостей його соціального походження і особистих рис характеру, політичного досвіду козацтва. Все це прямо чи опосередковано впливало на становлення особистості Богдана Хмельницького, який здобув не лише хорошу освіту, але також великий військовий, адміністративний, дипломатичний досвід, авторитет та політичні зв'язки.

Історичні джерела тієї доби засвідчили, що Богдан Хмельницький протягом 1646-1647 рр. вирішував не лише особисті питання, але був одним з керівників угруповання поміркованої козацької старшини, яка домагалася від польської влади скасування антикозацької „Ординації” 1638 р. З іншого боку, він був залучений до масштабної політичної інтриги, яку вели польський король Владислав ІV та його оточення. Вони прагнули використати українських козаків у складній політичній грі в середині країни та в міжнародних відносинах.

У працях українських істориків важливе місце посіло питання про формування якостей державного діяча у Б.Хмельницького, який став засновником козацької держави. Вчені з'ясували, що він сформувався як політик за умов загострення суспільних суперечностей та активізації процесів державотворення в Україні, посилення національно-визвольної боротьби українського народу. У політичній свідомості Б.Хмельницького поєднувалися елементи демократизму та монархізму, що було традиційно для українського козацтва. Майбутній гетьман мав якості політика, дипломата та полководця, що було дуже важливо за умов, коли українська державність формувалася в ході тривалої Національно-визвольної війни. Всі ці обставини впливали на діяльність засновника козацької держави та процеси державотворення в Україні в цілому.

У четвертому розділі дисертації “Проблеми утворення козацької держави в українській історіографії” аналізуються історичні погляди вчених на питання державотворення у козацькій Україні у перший період Національно-визвольної війни.

У підрозділі “Початок Національно-визвольної війни і виникнення Гетьманщини” розглядаються історіографічні аспекти суспільних перетворень, які відбувалися в Україні протягом першого року в результаті блискучих військових перемог української армії. В ході цих революційних подій на порядок денний були поставлені великі історичні завдання: національне і соціальне визволення, вирішення болючої релігійної проблеми, створення незалежної Української держави. Вирішення цих національних завдань в реальних історичних умовах середини ХVІІ ст. було неможливе мирним шляхом. Державотворчі процеси, започатковані у той час, виявилися в формуванні політичної системи, інститутів влади, соціальної та правової основи козацької держави, становленні її внутрішньої та зовнішньої політики. Важливо проаналізувати, як ці аспекти знайшли відображення в українській історіографії. Розглядаючи ці питання, Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, О. Лазаревський, О. Левицький, Д. Яворницький, О. Єфименко, М. Грушевський, В. Герасимчук, С. Томашівський, М. Слабченко, В. Липинський та ін. аналізували взаємовплив військово-політичних та міжнародних чинників, роль провідника повсталого народу гетьмана Б. Хмельницького, його соратників, різних верств народу в тих подіях.

Утворення козацької держави висвітлювалося в історичній літературі через призму військових успіхів, досягнутих українським військом протягом 1648 р., у нерозривному зв'язку з проблемою формування козацької армії, через утвердження козацького устрою як основи політичної та адміністративної системи Гетьманщини, яка йшла на зміну владним структурам Речі Посполитої.

Українські історики 40-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. найбільший інтерес виявили саме до подій 1648 р., коли були досягнуті найбільш значні військові успіхи козацької армії та було визволено від польсько-магнатського панування більшу частину українських земель. Розглядаючи події початку Національно-визвольної війни українського народу, дослідники дійшли висновку, що той час позначився створенням козацької держави. Історичні дослідження М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Грушевського, В. Липинського довели, що в процесі державотворення в цей період провідну роль відігравало Запорожжя. Спираючись на його підтримку, Богдан Хмельницький очолив визвольну боротьбу, був обраний гетьманом Війська Запорозького.

Перші гучні перемоги українського війська відкрили шлях до „очищення” всієї України від польського панування, і, разом з цим, її територію охопили державотворчі процеси. М. Максимович, М.Костомаров, М. Драгоманов, О. Єфименко, М. Грушевський, М. Слабченко, В. Герасимчук, В. Липинський аналізували питання щодо виникнення козацької державності та формування інститутів влади, територіально-адміністративного устрою, козацького війська в Гетьманщині влітку - восени 1648р. приділили велику увагу висвітленню політичних та соціальних аспектів процесів державотворення, діяльності гетьмана Б. Хмельницького. Обставини походу українського війська в Західну Україну восени 1648 р. висвітлювалися в працях М. Костомарова, В. Антоновича, О. Левицького, М. Грушевського, С. Томашівського. Важливою віхою у подіях першого періоду Національно-визвольної війни, на думку істориків, став урочистий в'їзд Б. Хмельницького до Києва у грудні 1648 р.

Характеризуючи державотворчі процеси, які відбувалися в Україні протягом 1648 р., можна зробити висновок, що на разі сталося самоутвердження Гетьманщини. На це вказували історики, аналізуючи події того часу.

У підрозділі “Міжнародні відносини Війська Запорозького. Історичне значення Зборівського договору” висвітлювалися історіографічні аспекти міжнародного визнання Війська Запорозького. Процеси державотворення в козацькій Україні протягом 1649 р. ускладнилися, і набули якісно нових рис. Історики звернули увагу на те, що після тріумфальної зустрічі Богдана Хмельницького в Києві відбулися надзвичайно важливі зміни в формуванні його державницьких поглядів. З іншого боку, стрімке самоутвердження козацької держави, яке почалося внаслідок революційних подій 1648 р., за нових історичних умов, доповнилося її міжнародним визнанням.

Важливим рубежем у складному процесі державотворення в козацькій Україні був Зборівський трактат. Він визначав її політико-правовий статус та соціальні відносини на першому етапі формування Гетьманської держави. Історіографічний аналіз даної проблеми свідчить про те, що в 40-і роки ХІХ - на початку ХХ ст. у працях багатьох українських вчених висвітлювалися питання, пов'язані зі Зборівським договором. Історики народницького напрямку давали йому переважно критичні оцінки, акцентували увагу на соціальних аспектах цього правового акту, вказували на його антинародний характер, на те, що він підірвав єдність народу в Національно-визвольній війні, сприяв посиленню соціально-політичних суперечностей в українському суспільстві. М. Грушевський наголошував на тому, що Зборівська угода, посиливши внутрішнє протистояння в Україні, штовхала Б.Хмельницького на пошук зовнішніх союзників у війні проти Польщі.

Зростання державницьких тенденцій в українській історіографії сприяло тому, що дослідники більшу увагу стали приділяти політико-правовим аспектам Зборівського трактату. До певної міри це простежується у працях О. Єфименко, М. Грушевського, С. Томашівського. Але особливо це було притаманне дослідженням В. Липинського, який позитивно характеризував цей правовий акт як важливий чинник становлення державності у козацькій Україні. Поєднання оцінок істориків народницького та державницького напрямків щодо Зборівського договору дозволяє нам висвітлювати це питання всебічно, розглядаючи позитивні та негативні аспекти угоди.

У п'ятому розділі дисертації “Історіографічний аналіз проблеми становлення Гетьманщини в другий період Національно-визвольної війни” розглядаються через призму української історіографії складні та суперечливі процеси державотворення в козацькій Україні у другий період Національно-визвольної війни.

Підрозділ “Політика гетьманського уряду в післязборівський час” присвячений історіографії питань політичної діяльності уряду Війська Запорозького у 1649-1654 рр. В українській історіографії ХІХ - початку ХХ ст. склалася усталена тенденція саме зі Зборівською угодою пов'язувати активізацію державотворчих процесів в козацькій Україні. Навіть ті історики, які не визнавали факт утворення гетьманської держави, вказували, що після Зборова в українських землях прискорилося формування нових інститутів влади.

Порівняно з процесами державотворення в Україні в перший період Національно-визвольної війни, післязборівський час в українській історіографії висвітлювався значно менше. Це пояснюється тим, що суспільно-політичні явища, події, пов'язані зі становленням Гетьманщини після укладення Зборівського договору, недостатньо відображені в джерелах, а історики виявили менший інтерес до цього періоду загострення внутрішньої кризи в козацькій державі. Частіше до характеристики історичних процесів післязборівського періоду зверталися Д. Бантиш-Каменський, М. Костомаров, П. Буцинський, М. Грушевський. Деякі аспекти розглядали в своїх працях М. Максимович, П. Куліш, О. Єфименко, М. Аркас.

Українські історики звернули увагу на суперечності формування козацької держави у другій половині 1649-1650 рр., на посилення кризових явищ у суспільно-політичному житті України, з'ясовуючи їх причини та суть. При цьому, аналізувалась роль народу, а також ряду провідних діячів, учасників цих подій - Б. Хмельницького та А. Киселя. Висвітлювалася також зовнішньополітична дільність гетьманського уряду. В цілому вказані аспекти в історичній літературі були розглянуті недостатньо.

У підрозділі “Соціально-політична криза в козацькій Україні та спроби її подолання в 1651-1653 рр” дається історіографічний аналіз суспільно-політичного розвитку Гетьманщини після Берестецької битви. Українські історики виявляли значний інтерес до суспільно-політичних процесів, які розвивалися в козацькій державі, до її міжнародних відносин на початку 50-х років ХVІІ ст. При цьому, дослідники вважали неминучим відновлення війни між Польщею та Україною, оскільки обидві сторони не бажали дотримуватися Зборівської угоди. В історіографії велика увага була звернута на ускладнення військово-політичного становища Гетьманщини в 1651 р. Дослідники по-різному визначали причини військової кампанії 1651 р., вказуючи на дію соціальних, політичних та міжнародних чинників.

Особливу увагу вчених привернула битва під Берестечком та її наслідки для України. Хід військових дій Національно-визвольної війни в 1651 р. дуже відчутно позначився на становищі Гетьманщини. Поразка українського війська в Берестецькій битві, польсько-литовська окупація більшої частини українських земель, важкі умови вимушеного Білоцерківського договору поставили під загрозу подальше існування козацької держави. В цих умовах Україна була охоплена гострою соціально-політичною кризою, що знайшло відображення в історіографії.

В українській історіографії, переважно в узагальнюючих працях, знайшли відображення питання щодо складних та суперечливих процесів державотворення в Україні в період від Берестецької битви до Переяславсько-Московського договору. Процеси становлення козацької держави в зазначений час висвітлювалися в надто загальному вигляді, наскільки дозволяла джерельна база. Історики звернули увагу на загострення кризових явищ у козацькій державі після берестецької поразки. В працях М. Костомарова, О. Левицького, О. Єфименко, М. Грушевського було відзначено посилення суспільного протистояння, зростання недовіри в суспільстві до гетьманського уряду, масове переселення козаків та селян з Правобережної України на Слобожанщину, що сприймалося як вияв протесту проти польсько-литовської окупації та нездатності гетьманської влади захистити народ.

В той же час, українські історики вказали на енергійні заходи, здійснені Богданом Хмельницьким у внутрішній та зовнішній політиці для подолання кризових явищ. М. Костомаров, О. Єфименко, М. Грушевський зазначали, що гетьман відновив українське військо, зміцнив свої позиції в козацькій державі, активізував зовнішньополітичну діяльність. Результатом цієї діяльності була перемога над польською армією у битві під Батогом у травні 1652 р., яка, на думку вчених відкрила знову шлях до визволення України та активізації процесів державотворення.

Д. Бантиш-Каменський, М. Максимович, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, П. Буцинський, М. Грушевський, О. Єфименко, В. Липинський приділили увагу аналізу мотивації московської політики гетьманського уряду, яка після берестецької поразки стала головним напрямком його діяльності у міжнародних відносинах. Проте в історичній літературі неоднаково розглядалося це надто політизоване питання.

У підрозділі “Роль Переяславсько-Московського договору 1654 р. у становленні козацької держави” з історіографічних позицій розглядається вплив Переяславської угоди на процеси державотворення в Україні у середині ХVІІ ст. Ця подія до нашого часу викликає інтерес з боку громадськості, вчених, політиків в Україні та Росії. Висловлюються різні оцінки тих складних історичних процесів. Це питання потребує висвітлення в різних аспектах: історико-правовому, політологічному, історіографічному. Останній становить особливий інтерес, оскільки до цієї теми тією чи іншою мірою зверталися багато істориків, розглядаючи її з різних концептуальних позицій. Заслуговує на увагу історіографічний аналіз тих оцінок, які давали цьому договору у своїх дослідженнях Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Максимович, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко, М. Грушевський, В. Липинський та інші. В їхніх працях були сформульовані і наукові, і емоційно- популістські засади висвітлення цих питань. Вони до нашого часу так чи інакше впливають на формування історичної свідомості українців.

В українській історіографії велика увага була приділена аналізу історичного значення Переяславської ради 1654 р. Більшість істориків пов'язувала її з питанням щодо з'єднання Війська Запорозького з Московським царством. М.Максимович твердив, що в Переяславі зібралась “народна рада для завершення справи”. Дослідники стверджували, що саме в січні 1654 р. були вироблені умови об'єднання двох держав. Д. Бантиш-Каменський та М. Костомаров називали досягнуту угоду “Переяславським договором”, М. Драгоманов - “Переяславською унією”, “Переяславськими статтями”, В. Антонович, М. Грушевський, В. Липинський - “Переяславською умовою”. Це свідчить, що українські історики саме рішення Переяславської Ради, досягнуті в Переяславі домовленості висували на перший план при аналізі політико-правових актів укладення українсько-російського договору. Події, пов'язані з Переяславською радою, здебільшого висвітлювалися не тільки як факт історії українсько-російських відносин, але також як певний крок у складному процесі державотворення в Україні доби Національно-визвольної війни.

Розглядаючи наступний етап договірного процесу, який здійснювався у відносинах між Військом Запорозьким та Московською державою після Переяславської ради, історики аналізували Березневі статті 1654 р., які були важливим елементом Переяславсько-Московського договору. У працях Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, П. Буцинського, В.Антоновича, М. Драгоманова, О. Єфименко, М. Грушевського, та деяких інших були сформульовані наукові засади висвітлення цього питання. Поступово долалися неточності та однобокість, які допускали дослідники романтичного спрямування. При цьому відзначалися суперечності, які мали місце при їх укладенні, а також у змісті цього договірного акту. Історики зазначили відмінність політичних інтересів Війська Запорозького та Московської держави, які виявилися у Березневих статтях.

Оцінки історичного значення Переяславсько-Московського договору 1654 р., дані в працях вчених, суттєво відрізнялися. М. Максимович та П.Куліш сформулювали ідейні засади так званої “переяславської легенди”. Прагнув бути об'єктивним у цьому питанні М. Костомаров. Критично оцінювали угоду В. Антонович, О. Барвінський, М. Аркас, М. Грушевський.

За словами П. Сокальського, українці усвідомлювали, що мають справу “з московським абсолютизмом”. На його думку український народ “свідомо віддав перевагу “меншому злу перед більшим”.

О. Попов першим з українських вчених розглянув правовий бік Переяславського договору. Д.Донцов категорично заперечував, як безпідставні, твердження російських істориків щодо “приєднання Малоросії”. На його думку, “Переяславський трактат був ... добровільним з'єднанням двох незалежних держав на підставі реальної унії”.

М. Слабченко також сприймав Переяславську умову як акт, здійснений двома державами: козацькою та Московською. Історик вважав, що Переяславський договір був найголовнішим актом в історії України ХVІІ ст. Договірні пункти 1654 р. одеський вчений називав “українською Хартією”, хоча визнавав, що вона мала суттєві недоліки. В ній, на його думку, була “в загальних рисах визначена організація публічної влади Гетьманщини”, яка була визнана васальною державою.

В. Липинський розглядав Переяславський договір як один з найважливіших тодішніх політичних актів України. Історик стверджував, що Переяславська умова становила перший офіційний союз України. Він був переконаний, що ця угода була “випадковим союзом, зверненим проти Польщі й заключеним для визволення України”. На думку вченого, це був військовий союз проти Польщі й татар, “забезпечений формою протекторату”.

Оцінки Переяславсько-Московського договору 1654 р., висловлені в працях українських істориків 40-х років ХІХ-початку ХХ ст., відображали іх суспільно-політичні погляди, національно-патріотичну орієнтацію більшості з них. Вони розглядали цю угоду з позицій української історіографії, які принципово відрізнялися у важливих аспектах від концепції російських істориків ХІХ ст. Події, пов'язані з Переяславською радою, здебільшого висвітлювалися не тільки як факт історії українсько-російських відносин, але також як певний крок у складному процесі державотворення в Україні у добу Національно-визвольної війни. При висвітленні цього питання в українській історіографії простежувалася певна концептуальна еволюція, розширення джерельної основи досліджень. Це сприяло конструктивному розв'язанню даної дослідницької проблеми.

Шостий розділ дисертаційного дослідження “Політичний розвиток Гетьманщини в 1654-1658 рр. в українській історіографії” присвячений аналізу історіографії козацької держави в останній період гетьманства Б.Хмельницького та після обрання гетьманом І.Виговського до укладення Гадяцького трактату.

У підрозділі “Внутрішнє та міжнародне становище України в 1654-1657 рр.” розглядається історіографія процесів державотворення в Україні у післяпереяславський період. У працях М. Костомарова, П. Буцинського, О. Левицького, М. Драгоманова, О. Барвінського, О. Єфименко, М. Грушевського, М. Аркаса, І. Крип'якевича, В. Липинського висвітлювалися наслідки цієї угоди для Гетьманщини, ставлення різних верств українського населення до московського протекторату, політичні суперечності, пов'язані з ним, внутрішнє та міжнародне становища Війська Запорозького.

Більшість істориків, починаючи з Д. Бантиш-Каменського, вказувала, що населення України неоднозначно поставилося до з'єднання з Московською державою. М. Костомаров першим в історіографії аналізував це питання. П. Буцинський виділив ті українські суспільні сили, які протидіяли переяславській угоді, а також тих, хто підтримував її. П. Буцинський, Д. Яворницький та М. Грушевський звернули увагу на негативне ставлення запорожців щодо московської протекції над Військом Запорозьким.

В українській історіографії знайшло певне відображення питання про роль авторитетного в українському суспільстві вінницького полковника І. Богуна у військово-політичних подіях 1654 р. Історики відзначали, що він відмовився присягати на вірність московському царю і не пішов на угоду з польським королем. На думку О.Єфименко, така принципова позиція І. Богуна свідчила про його прихильність до ідеї самостійності козацької держави.

Важливе місце в історіографії посіло висвітлення різних аспектів політичного курсу Б. Хмельницького в останній період його гетьманства. М. Костомаров, М. Грушевський, В. Липинський зазначали, що розпочався новий етап історії козацької держави, пов'язаний з намірами гетьмана домогтися повного визволення України від польської влади і включення до її складу всіх етнічних українських земель, визнання їх вільними з боку Польщі.

Але така політика гетьманського уряду наштовхнулася на протидію царської влади, що обумовило загострення українсько-російських суперечностей. М.Костомаров, М.Аркас, М.Грушевський, В.Липинський були одностайними в негативному сприйнятті Віленського перемир'я, укладеного у жовтні 1656 р. між Польщею та Московською державою. Але, висвітлюючи це питання, історики характеризували здебільшого не сам зміст Віленського трактату, а його сприйняття у Війську Запорозькому як чинника, який обмежував суверенітет Гетьманщини. З точки зору козацького уряду, він суперечив попередньому українсько-російському договору.

Неоднозначність оцінок істориків виявилася при аналізі проблем обрання на гетьманство наступника Б.Хмельницького. М.Грушевський вважав це політичною помилкою засновника козацької держави. З іншого боку, В.Липинський пов'язав такий крок з планами гетьмана, спрямованими на утвердження спадкової монархії як фактора стабільності в Україні. Проте подальший розвиток політичної ситуації в Україні, посилення внутрішнього протистояння поставило під сумнів правильність цього рішення.

Підсумовуючи результати державотворчої діяльності Богдана Хмельницького, українські історики висловили широкий спектр оцінок на його адресу. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в історіографії було відкинуто крайні погляди в цьому питанні і утвердилися виважені, конструктивні характеристики особи та діяльності засновника козацької держави.

У підрозділі “Гетьманщина без Богдана Хмельницького. Початок Руїни та її вплив на процеси державотворення в Україні” аналізується суспільно-політичне становище козацької держави після приходу до влади гетьмана І.Виговського. Смерть Б.Хмельницького сприймалася в українській історіографії як рубіж у житті козацької держави. Характеризуючи новий період становлення Гетьманщини, дослідники висвітлювали питання про формування політичного курсу наступника Б.Хмельницького, його боротьби з внутрішньою опозицією, активізацію ролі Запорожжя у суспільно-політичному житті України, причини та початок Руїни. При цьому простежуються суттєві відмінності в історичних поглядах вчених.

З праць українських істориків козацька держава після смерті Б.Хмельницького постала сповненою суперечностей, в умовах загострення внутрішнього протистояння та посилення втручання з боку сусідніх країн. Аналізуючи становище Гетьманщини, М.Костомаров, В.Антонович, О.Левицький, О.Єфименко, М.Грушевський, В.Герасимчук, В.Липинський звернули увагу на наслідки державотворчої діяльності великого гетьмана, на особливості приходу до влади Івана Виговського. Посилення опозиційної діяльності запорожців та опозиційний рух, очолений Мартином Пушкарем з різних концептуальних позицій розглядали Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич, М.Костомаров, О.Левицький, Д.Яворницький, В.Вовк-Карачевський, Д.Коренець, В.Герасимчук, М.Стадник. Протягом ХІХ - початку ХХ ст. зріс науковий рівень висвітлення цих питань в літературі, якісно змінилися методологічні засади дослідження, розширилась їх джерельна основа. Це сприяло більш об'єктивному аналізу названих проблем.

Історики характеризували І. Виговського як суперечливу постать в історії Української козацької держави. В оцінках особи та діяльності цього гетьмана, які зустрічаються в історіографії сорокових років ХІХ - початку ХХ ст., простежується суттєва еволюція. Відчутно змінився характер висвітлення цього питання в літературі. Д. Бантиш-Каменський та М.Маркевич протиставляли І. Виговського Б. Хмельницькому, називаючи першого підступним зрадником. П. Куліш та П. Буцинський однаково негативно характеризували обох гетьманів. М. Костомаров, В. Антонович. М. Грушевський відійшли від відверто упереджених звинувачень наступника Б. Хмельницького у зраді. Розглянувши його особисті риси, які вплинули на службову кар'єру, дослідники зосередили увагу на політичному портреті цього державного діяча, якого вважали патріотом України.

Історіографічний аналіз показує, що не можна заперечувати прагнення І.Виговського сприяти зростанню суверенітету козацької держави. Але він виступав з вузько-станових інтересів, не зміг переломити негативний для України перебіг подій.

У дослідженнях українських істориків сорокових років ХІХ - початку ХХ ст. не було достатньо з'ясоване питання про суть Руїни, хоча висловлені думки розкривають позиції вчених щодо нього. М. Максимович, М. Костомаров. В. Антонович, Д. Яворницький, М. Грушевський, В. Липинський звертали увагу на різке загострення суспільної конфронтації з соціальних та політичних питань, боротьбу ворогуючих угрупувань, претендентів на гетьманство, що вилилося в кровопролитну громадянську війну, яка супроводжувалася активним втручанням іноземних держав у справи України.

У підрозділі “Гадяцький трактат в історії козацької держави” розглядається історіографічний аналіз укладення Гадяцького договору між Військом Запорозьким та Польщею. Це одна з найбільш дискусійних проблем української історіографії. Історики-народники (М. Максимович, П. Куліш, П. Буцинський, Д. Яворницький, В. Вовк-Карачевський) розглядали цей договір з антидержавницьких позицій, даючи йому негативну оцінку. Вони характеризували дії гетьманського уряду І. Виговського як зраду народних інтересів або зраду цареві. Такі оцінки страждали суб'єктивізмом. Суперечливо характеризували Гадяцький трактат М. Маркевич та В. Антонович. Перший з них, незважаючи на свої критичні оцінки щодо цієї угоди, допускав її вплив на становлення Української держави.

З середини ХІХ ст. в українській історіографії все більш виразно простежувався державницький погляд на Гадяцьку угоду. Започаткував цю тенденцію М. Костомаров, а потім її розвивали інші представники нородно-державницького та державницького напрямків української історіографії (О. Левицький, О. Єфименко, М. Грушевський, В. Герасимчук). Ці історики розглядали Гадяцький трактат як важливий, хоч і суперечливий, чинник становлення козацької держави та вияв розвитку політичної думки української еліти того часу, як мірило її державницьких прагнень.

Державницький погляд українських вчених середини ХІХ - початку ХХ ст. виявився в тому, що вони вказували на утворення та визнання Польщею Великого князівства Руського, хоча авторитетними сучасними вітчизняними вченими заперечується затвердження статусу “Великого” князівства. З точки зору названих істориків, цей договір був вимушеним, але закономірним кроком, до якого підштовхнули гетьманський уряд імперські дії царської влади в Україні та соціально-політичні інтереси старшини. Гадяцький трактат відображав складні повороти історичної долі в боротьбі українців за національну державність. Українсько-польський договірний акт розглядався дослідниками як рубіж у міждержавних відносинах, а також як важлива подія у процесі становлення козацької держави.

У Висновках містяться підсумки даного дослідження, розроблені рекомендації щодо використання його результатів. Проблеми історії козацтва, Національно-визвольної війни, становлення Української гетьманської держави посідали чільне місце у наукових студіях українських істориків та у розвитку громадської думки протягом 40-х років ХІХ - початку ХХ ст. Ця доба становить окремий, надзвичайно важливий період розвитку досліджень історії козацької держави. Саме у той час при висвітленні подій Української революції ХVІІ ст. формувалися концептуальні основи, провідні наукові напрямки вітчизняної історіографії, її джерельна база.

Розглядаючи події Національно-визвольної війни, діяльність гетьмана Війська Запорозького Б. Хмельницького та його наступників, історичну роль українського козацтва, дослідники неминуче підходили до висвітлення питання про утворення козацької держави. Воно виразно постало у вітчизняній історіографії та ідеології національного руху, який все більше орієнтувався на відродження української державності. У великій мірі ці процеси відбувалися на ґрунті формування історичної пам'яті українців, а отже, у суспільстві зростав інтерес до козацької доби, до часів Національно-визвольної війни, до історичного досвіду козацької держави.

Це свідчить, що вивчення процесів державотворення, які відбувалися в Україні у середині ХVІІ ст., перебувало у тісному зв'язку з глибинними явищами суспільно-політичного життя, перш за все, з процесом національного відродження. Не дивно, що за цих обставин провідні українські історики, у чиїх працях висвітлювалася історія Гетьманщини, зокрема, М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, О. Левицький, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Аркас, Д. Дорошенко, В. Липинський та інші, одночасно виступали активними учасниками національного руху.

Саме у зв'язку з висвітленням названих проблем відбувалося формування провідних напрямків української історичної науки, які були тісно пов'язані з розвитком європейської історіософії. Дослідження української історіографії Гетьманщини показує, що протягом ХІХ ст. у працях вітчизняних істориків тривалий час панував романтизм, репрезентований консервативним, поміркованим та ліберальним напрямками, який поступово еволюціонував до позитивізму та неоромантизму. На грунті української громадської та наукової думки це вилилося в розвиток дворянсько-автономістської, народницької, народно-державницької та державницької концепцій в історіографії.

У вказаний період істориками була проведена значна пошукова діяльність, пов'язана із залученням до наукового обігу нових джерел з питань історії Гетьманщини, їх публікацією, археографічною обробкою. Найбільший внесок у цю справу зробили Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, М. Максимович, О. Бодянський, М. Іванишев, М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, П. Буцинський, О. Левицький, О. Лазаревський, І. Каманін, М. Грушевський, С. Томашівський, В. Герасимчук, І. Крип'якевич, М. Кордуба, В. Липинський. Розширення джерельної бази дозволило історикам більш глибоко і повно висвітлювати процеси державотворення в Україні, знаходити відповіді на дискусійні питання, аргументовано доводити науковим та політичним опонентам, що створена в ході Національно-визвольної війни козацька держава започаткувала нову добу української історії, стала важливим явищем у розвитку міжнародних відносин у Східній та Центральній Європі.

Історіографічний аналіз показує, що, незважаючи на концептуальні відмінності між українськими істориками, майже всі вони, розглядаючи події Хмельниччини, діяльність гетьманів Війська Запорозького середини ХVІІ ст., констатували формування інститутів державної влади козацької держави, хоча далеко не всі визнавали той політичний устрій, який виник в Україні у середині ХVІІ ст. як державний. Такою була концептуальна позиція Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, М. Максимовича, до певної міри, В. Антоновича, П. Буцинського, І. Каманіна. Ненаукову, емоційно-негативну оцінку Гетьманщини давав П. Куліш. Нечіткими, недостатньо визначеними в цьому питанні були оцінки О. Лазаревського, Д. Яворницького.

Основні наукові положення, теоретичні та практичні висновки дисертації викладено у наступних публікаціях автора:

Індивідуальна монографія:

Романцов В.М. Становлення козацької держави у добу Національно-визвольної війни (проблема в українській історіографії 40-х років ХІХ - початку ХХ ст.): Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - 284 c.

Темірова Н.Р. [Рец. на:] Романцов В.М. Становлення козацької держави у добу Національно-визвольної війни (проблема в українській історіографії 40-х років ХІХ - початку ХХ ст.): Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - 284 c. // Схід. - 2005. - №5. - С.108.

Михайлюк В. [Рец. на:] Романцов В.М. Становлення козацької держави у добу Національно-визвольної війни (проблема в українській історіографії 40-х років ХІХ - початку ХХ ст.): Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - 284 c. // Історія української науки на межі тисячоліть. - Вип.21. - К., 2005. - С.252-253.

Колективна монографія

Бодрухін В.М., Романцов В.М. Історичні постаті України: проблеми і пошуки: Монографія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2003. - 160 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

Романцов В.М. Виникнення і становлення Гетьманщини в оцінках Д.Бантиш-Каменського // Вісник Донецького університету. - Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999. - №1. - С.15-18.

Романцов В.М. Гетьман Іван Виговський в українській історіографії. До проблеми висвітлення. // Українська біографістика: Збірник наукових праць. - Вип.2. - К.: РИО, 1999. - С.183-192.

Романцов В.М. Греки в релігійній та політичній історії Гетьманщини середини - другої половини ХVІІ ст. (До історіографії питання) // Пам'ять століть. Історичний науковий журнал. - 2000. - №1-2. - С.135-139.

Романцов В.М. Запорозька Січ і процеси державотворення в Україні в 40-60-х роках XVII ст. (історіографічний аспект проблеми). // Вісник Донецького університету. - Серія Б. Гуманітарні науки. - 2001. - №1. - С.142-149.

Романцов В.М. Національно-визвольна війна, виникнення і становлення козацької держави у висвітленні М. Драгоманова // Вісник Східноукраїнського Національного університету ім. Володимира Даля. - 2001. - №10(44). - Історичні науки. - С.26-30.

Романцов В.М. Особа і діяльність гетьмана Богдана Хмельницького в дослідженнях Володимира Антоновича // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - Вип.7. / Редкол.: О.С.Онищенко (голова) та ін. - К.: НБУВ., 2001. - С.281-288.

Романцов В.М., Тарасов С.В. Деякі питання історії Національно-визвольної війни та виникнення Гетьманщини в полеміці М. Костомарова та Г.Карпова // Історичні і політологічні дослідження. - №1(5). - 2001. - С.32-39.

Романцов В.М. Переяславсько - Московський договір 1654 р. і становлення Української козацької держави (висвітлення питання в працях М.Костомарова) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки / Українська історіографія на рубежі століть: Матеріали міжнародної наукової конференції, 25-26 жовтня 2001 р. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2001. - Т.7(9). - С.148-154.

Романцов В.М. Початок Національно-визвольної війни і самоутвердження козацької держави (До історіографії проблеми) // Історичні і політологічні дослідження. Видання Дон НУ. Іст. ф-тет. - 2002. - №1(9). - С.30-39.

Романцов В.М., Черепченко О.О. Причини та початок Руїни, її вплив на процеси становлення Гетьманщини: історіографічний аспект проблеми // Історичні і політологічні дослідження. Видання Дон НУ. Іст. ф-тет. - 2002. - №2 (10). - С.6-15.

Романцов В.М. Відносини Війська Запорозького з Московським царством у 1654-1656 рр. і процеси державотворення у козацькій Україні: до історіографії проблеми // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип.4. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - С.21-25.

Романцов В.М. Українська історіографія виникнення Гетьманщини в оцінках російських істориків другої половини ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - №9(55). - 2002. - С.153-158.

Романцов В.М. Проблеми виникнення і становлення Гетьманщини в науковій та публіцистичній спадщині М. Драгоманова // Вісник. Історія. - Вип.63-64. - К.: Київ. нац. ун-тет ім. Тараса Шевченка, 2002. - С.85-87.

Романцов В.М., Романцов О.В. Історична пам'ять про Гетьманщину і “українське питання” в суспільно-політичному і культурному житті Російської імперії ХІХ століття // Історичні і політологічні дослідження. Видання Дон НУ. Іст. ф-тет. - 2003. - №2(14). - С.114-119.

Романцов В.М. Проблеми розвитку української історіографії становлення Гетьманщини у добу сталінського тоталітарного режиму // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - №5(63). - 2003. - С.185-189.

Романцов В.М. Висвітлення проблем виникнення та становлення Гетьманщини у працях Михайла Максимовича // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т.26. Вип.13. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2003. - С.18-26.

Романцов В.М. Люблінська та Берестейська унії у контексті формування передумов утворення козацької держави. Висвітлення проблеми в українській історіографії 40-х років ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник Донецького університету. - Серія Б. Гуманітарні науки. - 2002. - №1. - С.126-135.

Романцов В.М. Проблеми виникнення та становлення “козацької гетьманщини” у дослідженнях Михайла Грушевського // Другий міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. - Кам'янець-Подільський. - 17-18 вересня 2003 р.: Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Інститут історії України НАН України, Кам'янець-Подільський державний університет, Світова наукова рада при СКУ / Редактори Л.Винар, О.Завальнюк. - Т.2. - Кам'янець-Подільський - Київ - Нью-Йорк - Острог. - 2006. - С.469-473.

Романцов В.М. Українське питання в Габсбурзькій монархії як чинник розвитку історіографії Гетьманщини (середина - друга половина ХІХ ст.) // Історичні записки. - Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2006. - №9. - С.74-80.

Романцов В.Н. Дипломатическая деятельность гетмана Богдана Хмельницкого в отношениях Войска Запорожского с Московским государством в 1648-1651 гг. // Новый часовой. - Русский военно-исторический журнал: Санкт-Петербургский государственный университет. - Калининградский государственный университет. - 2001. - №11-12. - С.170-179.

Публікації, в яких додатково відображено результати
дисертаційного дослідження

Романцов В.М. Церковне питання і становлення Гетьманщини в українській історіографії середини ХІХ - початку ХХ ст. // Християнство і культура: історія, традиції, сучасність: Збірник наукових праць. - Полтава, 1998. - С.131-133.

Романцов В.М. Здійснення навчально-виховної роботи зі студентами при вивченні питань виникнення і становлення Української козацької держави в курсі “Історія України” // Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування). - Матеріали Всеукраїнської междисциплінарної науково - практичної конференції: 25-26 листопада 1999 р. - Харків: ХДАДТУ, 1999. - С.30-33.

Романцов В.М. Історія Української козацької держави - перспективний напрямок наукових досліджень // Материалы ІІ итоговой (1999 г.) научно-практической конференции преподавателей Мариупольского гуманитарного института / Отв. ред. Ю.Н.Косенко. - Мариуполь: МГИ, 2000. - С.77-80.

Романцов В.М. Дипломатія Б.Хмельницького і становлення відносин між Військом Запорозьким та Московською державою в 1648-1649 рр. Історіографічний аспект проблеми // Історичні і політологічні дослідження. Видання Дон ДУ, історичний факультет. - 2000. - №2(4). - С.38-46.

Романцов В.М. Характеристика національно-визвольної боротьби та процесу державотворення в Україні в середині ХVІІ ст.: до історіографії питання // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Луганськ, 8-9 лютого, 2001 р. - Луганськ: СНУ, 2001. - С.26-29.

Романцов В.М. Переяславська Рада 1654 р. в історії козацької держави (до історіографії проблеми) // Праці наукової конференції Дон НУ за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 рр. (Історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія). - Донецьк, 2001. - С.64-67.

Романцов В.М. Українське селянство у добу утворення козацької держави у працях М.Костомарова // Український селянин. Праці науково-дослідного інституту селянства. Матеріали ІІІ Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії 17-18 травня 2001 року. Черкаси - Мліїв. - Вип.3. - 2001. - С.22-26.

Романцов В.М. Берестецька битва та її наслідки у висвітленні Михайла Грушевського // Берестецька битва в історії України. Науковий збірник матеріалів восьмої всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16-17 червня 2001 року. - Рівне: “Ліста”, 2001. - С.6-12.

Романцов В.М. Переяславсько - Московський договір 1654 р. і становлення Української козацької держави (висвітлення питання в працях М.Костомарова) // Матеріали ІІІ підсумкової (2000 р.) науково-практичної конференції викладачів МГІ: Зб. наук. праць / За редакцією К.В. Балабанова. - Маріуполь: МГІ, 2001. - С.71-76.

Романцов В.М. Запорожжя і проблеми становлення козацької держави // Запорозька старовина. - Вип.2. - Київ - Запоріжжя: Моторсіч, 2002. - С.169-175.

Романцов В.М. Від Переяславсько - московського договору 1654 р. до Віленського трактату 1656 р. Еволюція відносин Війська Запорозького та Московської держави. Історіографічний аспект проблеми // Вступ до міжнародних відносин. Наукові праці Донецького національного університету (серія “Міжнародні відносини”). - Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2002. - С.162-173.

Романцов В.М. Зборівський договір як чинник становлення козацької держави. До історіографії проблеми // Матеріали IV підсумкової (2001 р.) науково-практичної конференції викладачів. - Лютий 2002 року. - Маріуполь: МГУ, 2002. - С.50-52.

Романцов В.М. Початок Національно - визвольної війни і роль Запорожжя у процесах державотворення у козацькій Україні. До історіографії проблеми // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції (17-18 травня 2002 р.) Секція “Новітня історія України”. - Луганськ: СНУ, 2002. - С.183-186.