Актуальність теми. Протягом тривалого часу наукова спадщина багатьох видатних українських учених замовчувалася, або ж і грубо фальсифікувалася. Тому тепер, коли відбувається хоч і запізнілий у часі, але закономірний процес переоцінки цінностей, пов'язаний, насамперед, із відтворенням національної ідеї, Україна повертає забуті імена вчених, діячів культури і мистецтва, яким належить вагомий особистий внесок у становлення державності.

В останні роки українська історія природознавства збагатилася результатами синтетичних досліджень, які по-новому розглядають наукову та громадсько-культурну спадщину таких відомих учених, як П.В. Будрін, В.І. Липський, І.Г. Фещенко-Чопівський, І.І. Шмальгаузен, О.А. Яната та ін. Незважаючи на це, в сучасній історії науки не вистачає робіт, які б на широкому фактичному матеріалі розкривали і по-новому переосмислювали загальні характеристики надбань українських учених у вивченні різнопланових проблем історії науки і техніки.

Одним із визначних діячів науково-освітнього і культурно-просвітницького руху в Україні був доктор історичних наук, професор Валентин Дмитрович Отамановський (1893-1964). Вивчення спадщини цього вченого, дасть змогу поповнити джерельний запас наших знань стосовно галузевої наукової думки першої половини ХХ ст. і глибше дослідити окремі проблеми української історії науки та освіти, а саме діяльність ученого як історика науки (історія медицини та аптекарської справи, історія права), краєзнавця та бібліографа. Дослідження життя В.Д. Отамановського привносить багато нового до вже існуючих біографій академіка Сергія Єфремова, професорів Івана Крип'якевича, Антона Крушельницького, Степана Рудницького, доктора Івана Чайковського та інших видатних особистостей. Персоналізація української історії науки уможливлює визначення етапів подальшого розвитку наукових напрямів, надає історії вітчизняної науки та освіти портретної конкретики. У сукупності це визначає актуальність поставленої проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової проблематики досліджень Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН "Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні" (номер державної реєстрації 0102U001526).

Мета і завдання дослідження. Метою представленого дисертаційного дослідження є комплексне висвітлення життєвого шляху, наукової, педагогічної та просвітницької діяльності доктора історичних наук, професора В.Д. Отамановського.

Для реалізації цієї мети було визначено такі основні завдання:

проаналізувати стан дослідження та джерельну базу проблеми; охарактеризувати методологічні принципи наукової діяльності В.Д. Отамановського;

розкрити умови формування наукового світогляду вченого як дослідника й особистості;

здійснити періодизацію життя та наукової діяльності В.Д. Отамановського; узагальнити й ввести до наукового обігу малоз'ясовані відомості з біографії видатного вченого;

проаналізувати основні напрями наукових досліджень вченого;

охарактеризувати науково-організаційну діяльність В.Д. Отамановського;

визначити роль і місце наукової спадщини вченого в контексті розвитку української історії науки та освіти.

Хронологічні межі дисертації окреслені рамками життя В.Д. Отамановського (1893-1964).

Об'єкт дослідження - розвиток історико-наукових досліджень першої половини ХХ століття в Україні.

отамановський вчений педагог наука

Предмет дослідження - діяльність В.Д. Отамановського в галузі історії науки та освіти, історичної, правознавчої і, особливо, краєзнавчої науки його часу, а також організації вітчизняного науково-освітнього процесу.

Методологічні засади дисертації базуються на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об'єктивності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати діяльність В.Д. Отамановського. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого та історіографічного аналізу та синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

в українській історіографії проведено комплексне дослідження життєвого шляху та наукової спадщини видатного історика науки В.Д. Отамановського;

проаналізовано друковані та рукописні наукові праці вченого, що дало змогу значно поглибити знання щодо розвитку науки в Україні ХХ ст.;

охарактеризовано основні етапи становлення та розвитку наукового світогляду вченого;

здійснено періодизацію наукової діяльності вченого;

удосконалено:

деталізацію матеріалів, пов'язаних із його внеском у розвиток окремих напрямів історичної науки;

бібліографію його наукових праць;

отримало подальший розвиток:

висвітлення творчого доробку вченого як історика науки і освіти на підставі комплексного розгляду основних праць В.Д. Отамановського;

запровадження до наукового обігу великої кількості нових документів з архівів України та Російської Федерації з історії вітчизняного природознавства.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною і комплексним підходом до дослідження даної проблеми. Окремі положення й узагальнення можуть бути використані при підготовці колективних та індивідуальних наукових праць з історії науки, освіти і культури України. Матеріали і висновки також можуть бути використані при підготовці праць з історії проблем краєзнавства, історії права й історії медицини. Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані при складанні навчальних і методичних посібників для вчителів та студентів, для читання відповідних курсів на історичних, педагогічних і медичних факультетах університетів, а також в аграрних вузах І - ІV рівнів акредитації.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати й висновки, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на міжнародних і вітчизняних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція "Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництво", 24 березня 2002 р. (Київ, 2002); Всеукраїнська науково-методична конференція "Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи", 17-18 жовтня 2002 р. (Кам'янець-Подільський, 2002); Восьма конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України, 23 травня 2003 р. (Київ, 2003); Перша Всеукраїнська конференція молодих вчених та спеціалістів "Історія освіти, науки і техніки в Україні", 30 травня 2002 р. (Київ, 2002); Дев'ята конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України, 23 квітня 2004 р. (Київ, 2004); Друга Всеукраїнська конференція молодих вчених та спеціалістів "Історія освіти, науки і техніки в Україні", 27-28 травня 2004 р., (Київ, 2004); Міжнародний Київський симпозіум з наукознавства та історії науки, 15-17 жовтня 2004 р. (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в 10 наукових працях, у тому числі 5 статей у наукових фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Зміст роботи викладено на 197 сторінках. Обсяг основного тексту становить 175 сторінок, список використаних джерел налічує 227 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі розкривається актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження; встановлено хронологічні межі та методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація роботи та структура дисертації.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база і методологія дослідження" розглянуто етапи наукової розробки теми, джерельну базу та методологію дослідження. Відзначається, що в науковій літературі ні за життя вченого, ні за часи "радянської" доби нами не знайдено матеріалів, в яких би наводилася оцінка наукової спадщини та висвітлювався внесок В.Д. Отамановського у розвиток вітчизняної науки. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття була надрукована перша стаття Л. Філонова "Біля витоків історії" (1988), яка фактично започаткувала активне вивчення біографії та наукової спадщини В.Д. Отамановського Філонов Л.В. Літописець Вінниці // Вінниччина. - 1994. - 18 трав. . Історики знайшли архів ученого у Вінниці, матеріали архіву КДБ, в якому є особова справа вченого Особова справа В.Д. Отамановського. - Архів КДБ. - Ф. ІІ. - Спр. 67098. - Арк. 171. . Це дало світ низці публікацій, які не тільки пролили світло на невідомі й забуті сторінки української історії, але і продемонстрували цікаву та змістовну інформацію, особливо для молодих учених, які не були свідками страшних часів сталінських репресій. Нарешті, громадськість змогла вперше познайомитися з такою "неординарною особистістю, якою був В.Д. Отамановський, з його науковими працями" Філонов Л.В. Значення праць В.Д. Отамановського для шкільного краєзнавства на Вінниччині // Тези доп. і повідом. ХVІІІ Вінницької обл. історико-краєзнавчої конференції, 3 лютого 1998 р. - Вінниця, 1998. - С. 102-103. . Ще за життя він домагався зняття судимості. Однак, ученого було реабілітовано після його смерті - 11 серпня 1989 року, через 60 років після вчиненого акту несправедливості над його непересічною особистістю.

У Вінницькому державному обласному архіві зберігається невеликий спеціальний фонд В.Д. Отамановського Вінницький державний обласний архів. - Ф. Р - 847. - Оп. 1. - Спр. 81. - Арк. 284. . Він включає не тільки збережені наукові монографічні праці вченого, а й оригінали та ксерокопії особистих документів (листи, посвідчення, грамоти, фотодокументи, рукописи праць тощо). Особливу цінність мають довідки про краєзнавчу діяльність ученого. Ці довідки дають об'єктивні свідчення про основні етапи життя та діяльності вченого, вони є досить кваліфікованими й об'єктивними, бо здійснені науковцями-дослідниками та журналістами, які описували життєвий шлях і здобутки В.Д. Отамановського вже за часи незалежної України. Безперечно, наявність вищезгаданого архіву дає підставу для створення великої пам'ятної книги на пошану Валентина Отамановського, в якій мають бути представлені не тільки оцінка життя та праці видатного українця, а й наведені у вигляді додатків копії різних документів. Усі праці вченого надзвичайно важливі для розуміння трьох минулих епох: часу Російської імперії, Української революції 1917-1920 рр. та періоду "українізації" (20-ті роки ХХ ст.). Усе це дає підставу вважати, що досі "висвітлення та аналіз наукової творчості вченого - фундатора окремих напрямків в краєзнавстві Поділля та видатного історика, було не на належному рівні і на сьогодні вимагає детального вивчення" Баженов Л.В. Сторення Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАНУ у Кам'янці-Подільському // Український історичний журнал. - 1997. - № 2. - С. 147-148. .

Прокуратурою Української РСР спільно з Комітетом державної безпеки УРСР було проведено перевірку обґрунтованості засудження в 1930 році колишнього віце-президента Всеукраїнської Академії наук С.О. Єфремова, директора 1-ї Київської трудової школи В.Ф. Дурдуківського та інших осіб, всього 45 осіб, серед яких був В.Д. Отамановський. Їх звинуватили у приналежності до, так званої, контрреволюційної організації "Спілка Визволення України", яка фактично не існувала. Після детального вивчення кримінальної справи і матеріалів додаткової перевірки було встановлено, що всі засуджені в цій справі особи притягувалися до кримінальної відповідальності необґрунтовано. У зв'язку з цим 15 червня 1989 року Прокуратура УРСР внесла протест у порядку нагляду на Пленум Верховного суду УРСР, в якому поставила питання про припинення кримінальної справи щодо всіх засуджених за нею осіб за відсутністю в їх діях складу злочину, тобто про їх повну реабілітацію. Невдовзі, 11 серпня 1989 року Пленум Верховного суду Української РСР розглянув цей протест і задовольнив його. Він реабілітував усіх, хто був засуджений у справі "Спілки Визволення України", не виявивши в їхніх діях злочину. Звичайно, ця подія спонукала провідних українських істориків відгукнутися серією фундаментальних розвідок, в яких прізвище В.Д. Отамановського фігурує серед 45 засуджених. Безперечно, найбільший резонанс серед громадськості викликала публікація сучасного історика Сергія Білоконя "Репетиція беззаконь: Судовий процес над "Спілкою Визволення України", якої не було, та його наслідки" Білокінь Сергій. Репетиція беззаконь: Судовий процес над "Спілкою Визволення України”, якої не було, та його наслідки // Україна. - 1989. - № 37-38. . У ній автор розставив усі акценти в цьому, як він висловився, "театрі абсурду" і довів, що такої організації не існувало.

У статті М.О. Потебенька "Протест: прокуратура УРСР у справі СВУ" наводиться список усіх засуджених 19 квітня 1930 р. за участь у діяльності так званої контрреволюційної організації "Спілка Визволення України" Потебенько М.О. Протест // Літературна Україна. - 1989. - 31 серп. . Є в цьому списку і інформація про В.Д. Отамановського. Особливо змістовною і актуальною стала стаття Анатолія Болабольченка "СВУ": суд над переконаннями" Болабольченко Анатолій. "СВУ”: Суд над переконаннями // Вітчизна. - 1989. - № 11. - С. 159-179. . Редакція журналу "Вітчизна" доручила проаналізувати справу "СВУ" досвідченому юристові, який висвітлив усю "законність" підстав, згідно яких 45 українських вчених, учителів і літераторів опинилася на лаві підсудних, а потім були суворо покарані. Основна думка, до якої дійшов автор статті, полягає в тому, що академіка С. Єфремова судили не за дії, які могли б становити склад злочину, а за переконання. Цілком варварська акція, недопустима в демократичному цивілізованому суспільстві.

Роздуми над кримінальною справою "Спілки Визволення України" в рубриці "Історичні портрети: наші першодруки" газети "Вінничина" представив кандидат історичних наук В. Савцов. У своїй статті "Злочин, якого не було" він детально висвітлює судовий процес над "СВУ", дає оцінку С. Єфремову і багатьом учасникам цих подій Савцов В.О. Злочин, якого не було // Рад. Україна. - 1989. - 19 верес. . Зокрема, він вказує, що нехтування елементарними юридичними нормами з боку ДПУ, яке чітко проявилося під час слідства і суду, органічно поєднувалося з іншим основоположним "принципом" діяльності цього репресивного органу - грубим порушенням Кримінально-процесуального кодексу.

Про краєзнавчу діяльність В.Д. Отамановського в Кабінеті вивчення Поділля писала Л.Р. Кароєва Кароєва Л.Р. Краєзнавча діяльність Кабінету вивчення Поділля в 1920 роки ХХ ст. // ІV республікан. наук. конф. з історичного краєзнавства: Тези доп. і повідом. - К.,1989. - С. 42-43. . Згадують про наукові здобутки В.Д. Отамановського київські історики науки Л. Д.О.К. Янковський у публікації "Наукова інтелігенція України в пореволюційну добу (1917-1920) 1991) Кістерська Л.Д., Янковський О.К. Наукова інтелігенція України в пореволюційну добу (1917-1920 рр.) // Вісн. АН України. - 1991. - № 10. - С. 71-79. .

Краєзнавець з Поділля В. Прокопчук в рубриці "Постаті Поділля", газети "Південний Буг" опублікував статтю "Пам'яткоохоронець Валентин Отамановський" (1993) Прокопчук В. Пам'яткоохоронець Валентин Отамановський // Південний Буг. - 1993. - 5 листоп. .

Мар'ян Станович у своїй статті "І терни замість слави" (1993) в газеті "Вінниччина" у рубриці "Видатні постаті Поділля" наводить інтерв'ю з дослідниками життя та діяльності В.Д. Отамановського: Л.Р. Кароєвою, Л.П. Шпильовою, В.П. Воловиком та Ю. Савчуком Станович Мар'ян. І терни замість слави // Вінниччина. - 1993. - 30 січ., 6 лют., 13 лют. . Кожен із співрозмовників представив на суд громадськості певний пласт життя вченого.

У цьому ж, ювілейному для В.Д. Отамановського, 1993 році виходить у світ монографія Л.В. Баженова "Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія, біобібліографія, матеріали" Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія, біобібліографія, матеріали. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С. 44-60. . Вперше в книзі з історіографії Поділля систематизовано аналіз творчості, біографічні відомості, праці дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст., з вивчення ними історії, географії, літературознавства, природознавства, бібліографії та різних напрямів краєзнавства в регіоні Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей України. В.Д. Отамановському, звичайно, в цій монографії віддано належну честь і повагу.

Загалом, краєзнавці Вінниччини дуже своєрідно відзначили 100-річчя від дня народження В.Д. Отамановського. У 1993 р. побачив світ добре оформлений збірник наукових праць "Подільська старовина" (на пошану вченого і краєзнавця В.Д. Отамановського) Подільська старовина: Науковий зб. на пошану вченого і краєзнавця В.Д. Отамановського. - Вінниця, 1993. - 348 с. . з передовою статтею Л.Р. Кароєвої та Л.М. Шпильової "Валентин Дмитрович Отамановський". Окрім викладених біографічних відомостей, автори зробили спробу оцінити науковий доробок ученого і поділили його на три групи. Навіть короткий аналіз дозволив авторам виділити три групи праць вченого: методика краєзнавчої праці та краєзнавча бібліографія, історія права і історія медицини та аптекарської справи. Водночас, в цьому аналізі не відображено літературні здобутки вченого, музейна тема, видавнича та перекладацька діяльність тощо.

У цьому ж виданні надзвичайно вартісною для дослідження стала опублікована "Автобіографія ув'язненого Валентина Отамановського" та "Моє каяття". Обидві ці публікації використані нами передусім для підготовки розділу "Життєвий шлях та творча праця В.Д. Отамановського". Не менш важливі й інші публікації: "Спогади про дядька" та "В.Д. Отамановський - пам'яткоохоронець" В. Прокопчука.

Інформацію стосовно низки досліджень В.Д. Отамановського про історію й розвиток аптекарської справи в Україні знайдено у книзі Петра Кардаша під назвою "Злочин" (С.99) Злочин / Упоряд.П. Кардаш. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2005. - 2-е вид. - 560 с. .

Проте до останнього часу ім'я В.Д. Отамановського залишалося невідомим широкому загалу наукової громадськості. Щодо дисертаційних досліджень не захищено жодної кандидатської дисертації, присвяченій якійсь грані життя та діяльності вченого. Всебічний аналіз наукових напрямів діяльності цієї видатної людини досі не здійснено. Дослідження ґрунтується на широкому переліку як опублікованих, так і неопублікованих джерел, рукописних і друкованих матеріалів. Джерелознавчу основу дисертаційного дослідження становить філософська, історична, природничо-наукова література, література з проблем історії науки та освіти, краєзнавства, автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження. Вихідними даними для розробки наукової проблеми, її джерельною базою слугували виявлені архівні матеріали. Вивчення архівів, в яких зберігаються відомості про В.Д. Отамановського, розпочалося ще задовго до можливості опублікувати якийсь матеріал про вченого. Ми переконалися, що маючи можливість працювати з опублікованою і рукописною спадщиною В.Д. Отамановського і розуміючи її цінність, історики науки почали використовувати ці матеріали в нарисах з історії Київського, Харківського, Московського та інших університетів України і Росії, з історії м. Вінниці, в збірниках наукових праць, що висвітлюють історичні та краєзнавчі проблеми. Паралельно дослідники вели роботу щодо виявлення архівних документів про В.Д. Отамановського в архівах Києва, Харкова, Одеси, Москви і Санкт-Петербурга. Поступово ім'я вченого, завдяки відомим історикам-краєзнавцям В.С. Прокопчуку, С. Коту, Є.М. Скляренку, Л.Р. Кароєвій, Л.М. Шпильовій, почало повертатися до наукового загалу. Діяльність В.Д. Отамановського в Кабінеті вивчення Поділля була темою багатьох повідомлень учених, які на наукових симпозіумах неодноразово торкалися наукової спадщини вченого. На сучасному етапі здійснюються дослідження життя і наукової спадщини В.Д. Отамановського. При цьому враховуються досягнення в різних галузях науки (історії України та права, краєзнавства й історії науки) та дослідження педагогічної спадщини вченого-історика. Дуже важливо, що збереглися архіви В.Д. Отамановського у Києві, Вінниці, Санкт-Петербурзі та Москві. Ці архіви містять не тільки збережені наукові праці вченого (хоча й не всі), але і оригінали та ксерокопії особистих документів (листи, посвідчення, грамоти, нагороди, фотографії, рукописи праць тощо). Ці матеріали не тільки дають правдиві свідчення про етапи життя та діяльності вченого-краєзнавця, вони є кваліфікованими й об'єктивними.

Реалізація поставлених у дисертації завдань здійснюється на основі залучення джерел, серед яких найбільш важливими є: а) особові (біографічні) документи В.Д. Отамановського; б) архівні матеріали про діяльність установ, в яких працював учений; в) періодика; г) опубліковані праці В.Д. Отама-новського.

До першої групи джерел, насамперед, відносимо документи про життя і діяльність ученого із фондів Київського міського державного архіву, архіву Президії НАН України та Інституту рукопису Національної бібліотеки ім.В.І. Вернадського НАН України. Ці матеріали є корисними та дають можливість більш широко розкрити діяльність В.Д. Отамановського у сфері історичної науки і краєзнавства.

Під час написання дисертації було використано архівні документи: Київського міського державного архіву; наукового архіву Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Національної Академії наук України; Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського Національної академії наук України; Архіву Президії Національної Академії наук України; Слов'янського відділу бібліотеки Російської Академії наук (м. Санкт-Петербург), а також фондові матеріали краєзнавчого музею м. Вінниці, Вінницького державного обласного архіву.

Окрему групу джерел становлять опубліковані праці В.Д. Отамановського та його сучасників, аналіз яких наведено в окремому розділі дисертації. Значно менше проаналізовано епістолярну спадщину ученого, оскільки листів збереглося дуже мало. Виняток становлять опубліковані й неопубліковані листи до учнів ученого. Низка статей різних краєзнавців є важливим джерельним матеріалом для дослідження біографії вченого (про що йшлося в підрозділі "історіографія дослідження").

Аналіз джерельної бази засвідчує, що в сукупності зазначені вище групи джерел формують документальне забезпечення досліджуваної проблеми, а їх комплексне використання стало підставою для досягнення мети дисертаційного дослідження. Історіографічна література та джерельна база стосовно життя та діяльності визначних українських істориків-краєзнавців і, в тому числі В.Д. Отамановського, свідчить, що з різних причин творча спадщина цього вченого-історика і краєзнавця не була предметом системного і цілісного історико-наукового дослідження, яке синтезувало б його внесок у розвиток світової науки і культури.

У другому розділі "Життєвий та творчий шлях В.Д. Отамановського" висвітлено основні віхи біографії вченого, формування та еволюцію його світогляду, участь у процесі розвитку історії науки та суспільного життя України останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ століть.

Отамановський Валентин Дмитрович народився в 1893 році на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету. За часів УНР був членом Центральної Ради. До арешту, який стався 26 серпня 1929 року, жив у Вінниці. Відомий історик права, краєзнавець, бібліограф, науковий співробітник ВУАН, директор Подільської філії бібліотеки АН України. До арешту написав та видав низку праць з питань краєзнавства.

Засуджений до п'яти років позбавлення волі з пониженням у правах на два роки. Відбув два роки ув'язнення, а потім за рішенням колегії ОДПУ засланий до Татарської АРСР, де працював у Казанській університетській бібліотеці. З 1935 року постійно переїжджає пошуках нової роботи, та щоб уникнути арешту.

У 1946 році захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук, а в 1956 році - доктора історичних наук. Працював у Саратовському медичному інституті завідувачем кафедри латинської мови. Лише у 1958 році повернувся до Харкова, де працював над дослідженням історії й розвитку аптекарської справи в Україні.

В.Д. Отамановський був невтомним трудівником на ниві обраної ним ділянки знання - історичного краєзнавства. Вже з молодих років він проявив себе як просвітник, що пропагував своїм учням і українським читачам новітнє слово європейської і світової гуманітарної науки. У своїх статтях і підручниках, у викладанні в українських, а згодом і російських вищих навчальних закладах він щедро ділився тими знаннями, які набув під впливом видатних вітчизняних учених-педагогів у Київському політехнічному інституті (І.І. Шмальгаузен, М.М. Воскобойников, Є.П. Вотчал, В.Л. Кірпічов), у різних наукових і просвітницьких осередках цього закладу, а пізніше у Віденському та Берлінському університетах, вивчаючи іноземні фахові першоджерела. Цей бік його наукової діяльності повною мірою розкрився під час багаторічної педагогічної праці вченого у Вінниці, Казані, Сімферополі, Саратові та інших містах. Все, до чого виявляв інтерес В.Д. Отамановський, він всебічно й глибоко критично осмислював, щоб це в подальшому слугувало підставою для дальшої творчої роботи. В історичному краєзнавстві Поділля вчений виявив себе як першопрохідник, який активно прилучився до його розвитку. Він став творцем нових напрямів у поділлєзнавстві: пам'яткознавстві, музеєзнавстві, бібліотекознавстві, бібліології, історії науки та освіти.

Однак, не тільки наукова спадщина становить для нас великий інтерес, не менше пізнавальне значення має знайомство з ученим, як з особистістю. В діяльності В.Д. Отамановського яскраво проявилися риси талановитого науковця, чудового педагога й організатора науки. Тепер відомо, що своїм впливом він охоплював історико-краєзнавче вивчення Поділля, концентрував і популяризував літературу про край у Вінницькій філії Всенародної бібліотеки Всеукраїнської Академії наук, у Кабінеті вивчення Поділля об'єднав кращі сили дослідників, сприяв публікації їхніх творів, що склали так звану "Енциклопедію поділлєзнавства", підтримував музейників, створив музей книгодрукування при бібліотеці. Разом з тим багато зусиль віддав справі охорони пам'яток старовини.

У Вінниці В.Д. Отамановський працював у період найбільшого піднесення свого таланту, досяг високого рівня професійної зрілості. Тут розквітли і проявили себе чудові здібності організатора науки. У цей період побачили світ його вагомі наукові праці, які неодноразово перевидавалися, були посібниками у важливих галузях історичного краєзнавства. І зовсім вже несправедливо те, що сучасній українській культурі В.Д. Отамановський практично невідомий.

Вінницький період (1920-1929) у діяльності В.Д. Отамановського був найбільш плідним щодо його наукових здобутків. Основні напрями діяльності в зазначений період були такі: дослідження історії Вінниці ХІV-ХVІІІ століть; історія становлення міського ладу в Україні у ХІV-ХVІІІ ст. і роль Магдебурзького права; дослідження В.Д. Отамановським творчості визначного подільського історика і краєзнавця Й.А. Роллє, діяльність у Вінницькому Кабінеті вивчення Поділля.

Для Харківського періоду життя та діяльності В.Д. Отамановського (1958-1964) характерна зміна пріоритетів: з дослідження історії Вінниці переорієнтування на історію медицини та аптекарської справи і на науково-популяризаційну діяльність.

Аналіз життя і діяльності В.Д. Отамановського дозволив нам створити образ цього вченого, який прожив довге життя, зазнав зневаги від репресивної радянської системи, поневірявся по різних містах, з ним ніколи добре не обійшлася радянська влада. Можливо він так би і пішов в небуття, якби не вінницькі історики, які спонукали здобувача до нашого дослідження. Вважаємо, що низка праць ученого заслуговує підготовки перевидання: Син України: Історична повість / Сюжет, опрацювання та ред. Вал. Злотопольця; Компонували І. Федір та Вал. Злотополець - К.; Відень: Вернигора, 1919; Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль в краєзнавчій праці Кабінета виучування Поділля. - Вінниця, 1926; Отечественные лекари-новаторы второй половины XVIII в., создавшие более прогрессивное направление в лечении чумы и роль их как зачинателей рациональной терапии - Саратов. 1958; Борьба медицины с религией в Древней Руси. - М.: Медицина, 1965.

Аналіз наукових праць В.Д. Отамановського дає можливість зазирнути у глибинний внутрішній світ визначного українського вченого-історика, культуролога і гуманіста, який присвятив себе благородній меті - звільненню людини від усього того у ній, що заважає їй жити повноцінним людським життям і творити справжні цивілізовані відносини. Спадщина вченого допомагає зрозуміти, що навколишній світ міжлюдських взаємин, як і суспільство в цілому, є проекцією внутрішнього світу людини, яка, творячи себе, творить і своє майбутнє. Творчість В.Д. Отамановського свідчить про те, що людина не є пасивним продуктом соціуму, його функцією, що творення громадянського суспільства єдино можливе через конкретну людину. Таке бачення соціального світу приваблювало В.Д. Отамановського на початкових етапах його наукової праці. Вже ранні твори вченого містять помітні ознаки його звернення до нового світогляду, який виразно намітився у світовій суспільній думці з другої половини ХІХ ст. і все відчутніше виявляв себе у ХХ ст., неухильно набуваючи характеру провідної й визначальної тенденції.

Третій розділ "Аналіз історико-наукової діяльності професора В.Д. Отамановського" висвітлює різні аспекти наукової діяльності вченого. Особливість наукової і соціокультурної спадщини В.Д. Отамановського визначається багатоманітністю наукових і суспільних інтересів вченого, одночасною працею в таких різних наукових сферах, як історія медицини та аптекарської справи, історія міського устрою, правознавства та краєзнавства. Такий діапазон досліджень робив плідною взаємодію ідей, надавав можливість використати новаторський підхід до вирішення проблем, дозволяв робити широкі узагальнення. Взаємопроникнення результатів його досліджень сприяло появі якісно нових знань.

Діяльність В.Д. Отамановського на ниві дослідження історії Вінниці в ХІV-ХVІІІ ст. надзвичайно плідна. Вчений не тільки сприяє глибокому вивченню історії Вінниці і Поділля загалом, він опублікував низку ґрунтовних досліджень, увів до наукового обігу сотні раніше невідомих архівних документів, на які дотепер спираються сучасні історики України та Поділля. Безперечно, В.Д. Отамановський завдяки історичним дослідженням м. Вінниці стояв біля витоків українського історичного краєзнавства.

Його дослідження підтвердили не тільки існування високорозвинутого міського ладу Київської Русі, що склався в ХІ-ХІІІ ст. на основі давньоруського права, але і довели, що українське феодальне місто, яке генетично зв'язане з давньоруським феодальним містом, пройшло самостійний шлях історичного розвитку, в основі якого лежали економічні фактори й місцеві українські традиції громадського устрою.

Як у 30-40-х років XVII ст., так і в 80-х роках XVIII ст., перетворення Вінниці на автономну громаду і на місто в правовому розумінні було результатом боротьби зі старостою, а завойований обсяг земельних і торговельно-промислових прав міста кожного разу відповідав рівню економічного розвитку міста, стаючи фактично лише юридичним оформленням економічних відносин, що створилися. Таким чином, роль Магдебурзького права в розвитку українського міста означеного періоду на південному Правобережжі була незначною.

Безсумнівним, на наш погляд є те, що В.Д. Отамановський, вивчаючи науково-історичну та краєзнавчу спадщину такого вченого як Й. Роллє, під впливом ідей та концепцій цього вченого сформував коло своїх наукових інтересів і постійно їх розвивав. І нині перевидання ряду кращих творів Й.А. Роллє і В.Д. Отамановського відіграє позитивну роль для подальшого розвитку української історичної науки і культури.

Аналіз наукової спадщини В.Д. Отамановського дає підстави стверджувати про виняткову важливість для сучасного краєзнавства розробленої ним науково-практичної концепції організації й удосконалення краєзнавчої роботи на прикладі окремо взятого регіону - Поділля.

Найбільше значення для розвитку теоретичних основ розвитку міського устрою на Україні в ХІV-ХVІІІ ст. у контексті поширення Магдебурзького права, мали дослідження вченого з історії права, який органічно поєднував в одній особі правознавця та історика. Захоплює його юридична обізнаність, яка у поєднанні з історичним підходом до подій та фактів, що аналізуються, як і використання архівних джерел, дозволили висвітлити ряд невивчених проблем: історію давніх міст, еволюцію правового стану українських міст та їх устрій, роль Магдебурзького права в розвитку міст Правобережжя тощо.

Наукові інтереси В.Д. Отамановського розвивалися в руслі вітчизняної та світової історії науки. На підставі викладеного нами вперше сформульовано і впроваджено до наукового обігу такі наукові напрями: Вінниця ХІV-ХVІІІ століть в історико-наукових дослідженнях В.Д. Отамановського; В.Д. Отамановський про історію становлення міського ладу в Україні у ХІV-ХVІІІ ст. і роль Магдебурзького права; дослідження В.Д. Отамановським творчості визначного подільського історика і краєзнавця Й.А. Роллє; внесок В.Д. Отамановського в історію медицини та аптечної справи на Поділлі та в Україні.

У четвертому розділі "Науково-організаційна діяльність В.Д. Отамановського" зазначається, що науково-організаційна діяльність В.Д. Отамановського розвивалася в руслі вітчизняної та світової науки й освіти. Вперше сформульовано і впроваджено до наукового обігу дві наукові програми вченого - дослідження в галузі краєзнавства та дослідження історії України.В.Д. Отамановському належить вагомий внесок у збереженні пам'яток історії і культури, дбав про минуле в ім'я майбутнього. Мотивація його наукових досліджень базується на тих фактах, що після припинення громадянської війни в Україні настає новий етап у розвитку історіографії і краєзнавчої роботи зокрема. Цьому сприяв стрімкий процес піднесення національної свідомості.

Участь В.Д. Отамановського у суспільно-культурному житті українського народу, обстоювання його національних інтересів у межах обох імперій (царської Росії та колишнього СРСР) були спрямовані на утвердження повноправного культурного, соціального і політичного статусу української науки, освіти та нації загалом, на розвиток і легалізацію української національної ідеї, яка була провідною в його подвижницькому житті. Безперечно, його наукова спадщина і надалі вагомо впливає на розвиток сучасної історії науки в Україні.

Формування організаційних форм подільської школи краєзнавства пов'язане в першу чергу з іменами П.М. Бучинського, В.О. Гериновича і В.Д. Отамановського. Останній при сприянні проф.А. Ярошевича організував у 1924 р. при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН Кабінет вивчення Поділля, яким керувала колегія наукових консультантів. До складу Кабінету увійшло понад 30 краєзнавців - наукових консультантів і дослідників - ентузіастів. Навіть без державного фінансування Кабінет у 1924-1926 рр. спромігся організувати планове вивчення Поділля, опублікував результати його у 7 випусках "Енциклопедії Поділлєзнавства". Кабінет виучування Поділля організував зв'язки з 50 науковими установами за кордоном і майже 180 установами України, Росії, Білорусі та Закавказзя.

Формування наукових програм В.Д. Отамановського мало глибоку історичну основу, як відомо, розвиток краєзнавства ще у другій половині ХІХ ст. ознаменувався рішучою перемогою краєзнавчих досліджень, метою яких було всебічне вивчення краю та поширення знань про Поділля, насамперед серед службовців та адміністраторів, вчителів і кооператорів. Специфіка роботи Кабінету, створеного на базі наукової бібліотеки, зумовила необхідність розробки питань методики краєзнавства та бібліографії. Тут слід виділити праці науковця "Бібліографія краю" та "Краєзнавство на Поділлі".

Роль В.Д. Отамановського у становленні організаційних форм краєзнавчої роботи на Поділлі у 20-х роках ХХ ст. вичерпно висвітлив його найкращий біограф С.І. Кот у статті "Честі своєї не зрадив" (1991): "Погляди В.Д. Отамановського на розвиток краєзнавства найповніше відображені в його програмній праці "Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль краєзнавчої праці Кабінету вивчення Поділля, що вийшла у Вінниці в 1926 р. Визначаючи першочергові заходи в дослідженні історії та природи Поділля, суспільному житті, розглядав його як необхідну умову будь-якої діяльності в регіоні".

Досить важливого значення В.Д. Отамановський надавав такій формі організації краєзнавчої роботи як складання бібліографії краю та формування фонду наукової літератури. Про це він доповідав на Першій конференції наукових бібліотек України в Києві у 1925 році. Вчений слушно вважав, що крім джерелознавчої функції, складання краєзнавчої бібліографії має і всеукраїнське культурологічне значення, оскільки створює умови для здійснення одного з грандіозних завдань - складання української національної бібліографії. Реалізацією цього напряму діяльності Кабінету виучування Поділля стало складання бібліографічним відділом Вінницької філії ВУАН "Матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля". Загалом, уся діяльність Кабінету вивчення Поділля здійснювалась на громадських засадах, без будь-якого цільового фінансування, на ентузіазмі науковців з числа консультантів Кабінету та директора філії В.Д. Отамановського.

Безперечно, В.Д. Отамановський докладав великих зусиль для вдосконалення організаційної структури Кабінету, вважаючи, що його слід перетворити на науково-дослідний інститут з вивчення краю, який діяв би у структурі ВУАН. До складу такого інституту повинні входити лабораторії, музеї, метеорологічна станція. Здавалося, що задуми В.Д. Отамановського мали втілитися в життя. В червні 1929 р. Президія ВУАН, схваливши досягнення Вінницької філії ВБУ та Кабінету вивчення Поділля, вирішила реорганізувати ці установи в науково-дослідний інститут з вивчення Поділля у системі Академії наук.

У діяльності В.Д. Отамановського, яка з неослабною енергією тривала понад 50 років, яскраво проявилися видатні риси талановитого вченого, чудового педагога і організатора науки.В.Д. Отамановському була притаманна виняткова працездатність і цілеспрямованість, надзвичайно чітке мислення, логіка і точність висновків. Це був учений з широким діапазоном наукових інтересів, видатний педагог і громадський діяч. Він посідав гідне місце в плеяді розробників актуальних наукових проблем свого часу.

Висновки