Репресії радянських органів державної безпеки щодо Української греко-католицької церкви в 1944–1949 рр.

Після смерті єпископа Ромжі обов'язки капітулярного вікарія було покладено на управителя єпархіальної канцелярії Мурані. Але і після зміни керівництва Мукачівської єпархії й запевнень новообраного виконувача обов'язків єпископа у лояльності до радянської влади радянські спецслужби продовжували збір інформації про діяльність чільних представників духовенства УГКЦ. Ці дані доводилися до відома партійно-державного керівництва СРСР, від якого надходили вказівки про подальшу лінію поведінки щодо цієї Церкви. Члени єпархіальної капітули, відмовляючись переходити в православ'я, не приховували свого бажання залишатися в лоні Католицької церкви і обговорювали між собою можливість продовження виконання своїх священицьких обов'язків при римо-католицьких храмах. Такі тенденції на думку владних структур становили реальну загрозу і вимагали негайного реагування. Тому спецслужбою був розроблений план ліквідації УГКЦ: підготовка громадської думки через пресу, вилучення кафедрального собору і єпископської резиденції та застосування арештів членів капітули.

Зміст багатьох документів є доказом того, що механізм гонінь проти УГКЦ Закарпаття був запущений і набирав потужних обертів, доводячи процес ліквідації цієї Церкви до завершення. 12 лютого 1949 р. МДБ УРСР надіслало вищим інстанціям спецповідомлення, в якому йшлося про необхідність прискорення процесу ліквідації УГКЦ на Закарпатті та свої дії з цього приводу. Отже, в стислі терміни органи держбезпеки мали намір обезглавити Мукачівську єпархію УГКЦ, арештувавши прелата Олександра Хіру, передати для РПЦ Ужгородський кафедральний собор і єпископську резиденцію. Вже 18 лютого 1949 р. начальник УМДБ по Закарпатській обл. Чернецький доповів міністрові Савченку про те, що напередодні, 17 лютого 1949 р. завершено передачу греко-католицького собору в Ужгороді, приміщення єпархії і церковного інвентарю у відання православного єпископа. 18 лютого 1949 р. до всіх унійних парафій Закарпаття було надіслано листа, в якому повідомлялося, що Мукачівська єпархія УГКЦ припиняє своє існування. Під цим документом, що був написаний на єпископському бланку і завірений єпископською печаткою, стояв підпис Мурані, який водночас повідомляв, що складає із себе повноваження капітулярного вікарія. Цей лист справив на греко-католицьких священиків бажане для влади враження і послужив спонукальним моментом до переходу багатьох із них у православ'я.

4 серпня 1949 р. МДБ УРСР скерувало до ЦК КП(б)У та МДБ СРСР спеціальне повідомлення “Про ліквідацію греко-католицької (уніатської) церкви у Закарпатті”. Савченко рапортував про повну ліквідацію діючої в Закарпатській обл. греко-католицької церкви, шляхом возз'єднання її з Російською православною церквою, та про конкретні здобутки чекістів у результаті цієї операції. Вдалій реалізації плану ліквідації УГКЦ міністр держбезпеки насамперед завдячував застосуванню оперативних і репресивних методів. Доповідаючи про успіхи органів держбезпеки, Савченко не приховував, що для багатьох греко-католиків перехід у православ'я був формальністю, кроком, спричиненим страхом репресій і поневірянь, і вони будь-якої миті готові були повернутися до католицизму.

За оцінкою УМДБ по Закарпатській обл., переважна більшість греко-католицької інтелігенції Закарпаття негативно реагувала на заходи щодо “возз'єднання” церков, бойкотуючи священиків, що перейшли до РПЦ, натомість відвідуючи богослужіння у костьолах.

Отже, документи ДА СБ України дозволили простежити процес ліквідації УГКЦ Закарпаття, що здійснювався в 1940-х рр. за безпосередньої участі радянських органів держбезпеки. Вивчення цих матеріалів дозволяє розкрити специфіку релігійної політики комуністичного режиму на території Закарпаття, механізми та інструментарій її реалізації, невід'ємною і провідною складовою яких були репресивно-каральні органи.

У висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:

- В ході історіографічного аналізу з'ясовано, що відсутність фактологічного матеріалу спричинена політичними та ідеологічними міркуваннями, тривалий час гальмувала вивчення теми. З'ясовано наявність джерельної бази дослідження. Особливістю теми, яка досліджується, є те, що операції радянських спецслужб стосовно УГКЦ готувались і здійснювалися конспіративними методами, тому знайшли своє відображення у відносно вузькому колі джерел, доступ до яких через спеціальний режим зберігання був обмежений. Встановлено, що основні масиви таких документів зосередилися переважно в ДА СБ України, і їх цілком достатньо для розв'язання окреслених завдань. Тому виявлені в цьому архіві джерела й було покладено в основу дисертаційного дослідження.

- Виявлено особливості стратегії й тактики владних структур, насамперед НКВС-НКДБ-МДБ СРСР щодо УГКЦ у Галичині та Закарпатті, а також специфічні риси різних етапів ліквідаційного процесу.

- Документально підтверджено наявність взаємозв'язку рішень партійно-державного керівництва СРСР стосовно УГКЦ та діяльності радянських спецслужб. Скерованість органів держбезпеки на ліквідацію унії повністю відповідала партійно-державній антирелігійній та антиватиканській політиці ВКП(б) та уряду СРСР. Операції НКВС-НКДБ розроблялися й здійснювались у відповідності до ухвал і директив найвищого керівництва країни. Водночас встановлено певну залежність урядових рішень від змісту і ступеня достовірності зібраної й поданої спецслужбами інформації. З'ясовано, що згадана інформація про УГКЦ мала відверто політичне й ідеологічне забарвлення, тенденційний негативістський характер, відзначалася певним рівнем фальсифікації фактів.

- Визначено місце та роль органів державної безпеки в процесах ліквідації унії. Метою політики радянської влади щодо УГКЦ була повна її ліквідація. Основною формою реалізації цього задуму було обрано приєднання уніатів до РПЦ і застосування репресивних заходів до тих, хто не погодився на продиктований атеїстичною державою варіант облаштування внутрішньоцерковних справ. Доведено, що збір відомостей й інформування партійно-державного керівництва про стан УГКЦ становили лише частину функцій спецслужб, які, перетворившись на невід'ємну і чільну ланку тоталітарного режиму, виконували роль організатора та виконавця політики уряду СРСР щодо цієї Церкви. Розробку планів ліквідації унії, організацію і контроль за їх втіленням, безпосередню участь у ліквідаційних заходах перебирали на себе органи НКВС-НКДБ-МДБ, що дістали на це повноваження від найвищого керівництва держави.

- Проаналізовано характер, форми та методи впливу радянських спецслужб на діяльність УГКЦ. Доведено деструктивно-радикальний характер діяльності органів держбезпеки щодо УГКЦ, поєднання таємних вивідувальних і провокативних методів впливу на священнослужителів та віруючих з метою негласного збору інформації, дезорганізації релігійних громад і особистої компрометації духовних осіб з відвертим переслідуванням у вигляді арештів та інших карально-репресивних заходів.

- Простежено діяльність деяких організаторів, учасників і противників ліквідації УГКЦ, насамперед таких помітних постатей, як протопресвітер Гавриїл Костельник, який очолив “Ініціативну групу” з возз'єднання УГКЦ з РПЦ, єпископ Теодор Ромжа, який став символом опору греко-католиків Закарпаття ліквідаційним заходам влади. Доведено, що в 1940-х роках ідея ліквідації унії, будучи актуалізованою за межами Церкви, майже не знайшла добровільних прихильників серед її священнослужителів. Згода деяких представників греко-католицького духовенства на співпрацю з комуністичним режимом була добута в результаті застосування спеціальних методів з арсеналу спецслужб.

Основний зміст дисертації викладено в наукових публікаціях

1. Справа ієрархів УГКЦ (1945 р.): документи і матеріали // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - К.: Сфера, 2003. - № 1(20). - С. 287-354.

2. Митрополит катакомбної Церкви // Пам'ять століть. - 2002. - № 6(39). - С. 82-103.

3. Українська греко-католицька церква та радянські органи державної безпеки (1939-1941 рр.) // Українознавство. Календар-щорічник. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2003. - С. 153-156.

4. Єпископ Григорій Хомишин мовою матеріалів слідства // Пам'ять століть. - К.: 2005. - № 3. - С. 279-284.

Матеріали наукових конференцій

5. Катакомбна церква в дії. За матеріалами Державного архіву Служби безпеки України // Міжнародна наукова конференція „Патріарх Йосиф Сліпий як визначний український ієрарх, науковець і патріот”. - Київ, вересень 2002. - С. 65-76.

6. „Августин Волошин як український державний педагог і релігійний діяч” (Київ, березень 2004) // Всеукраїнська наукова конференція. - Київ, березень 2004. - С. 62-74.

7. „Українська греко-католицька церква та радянські органи державної безпеки 1939-1941 рр.” // Наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Україна і світ: сьогодення, майбутнє”. - Київ, листопад 2003.

8. „Репресивно-каральні заходи органів держбезпеки стосовно УГКЦ на території Галичини” // Міжнародна наукова конференція „Україна у Другій світовій війні”. - Київ, квітень 2005.

Размещено на Allbest.ru