Публікації. Основні положення роботи викладені в 6 публікаціях автора у фахових виданнях загальним обсягом 3,2 др. арк.

Значний внесок у вивчення проблеми жіночої освіти в Російській імперії зробила праця М. Зінченка Зинченко Н. Женское образование в России. Исторический очерк. - СПб, 1902. - 46 с.. Ця праця дала можливість у загальному плані з'ясувати роль та місце жіночої освіти в історії імперії, ставлення суспільства до жінки та її виховання, природні особливості жіночого світосприйняття. Виняткове місце в історіографії освіти жінок посідає дослідницька праця історика й активної учасниці жіночого руху другої половини XIX ст. О. Лихачової Лихачева Е. Материалы для истории женского образования в России (1796-1828). - СПб., 1893. - 308 с.; Материалы для истории женского образования в России (1828-1856). - СПб., 1895. - 271 с.; Материалы для истории женского образования в России (1856-1880). - СПб., 1901. - 647 с. тощо.. Авторка зібрала й упорядкувала численні матеріали періодики, наукові розвідки, статистичні відомості, звіти урядових установ і окремих навчальних закладів, архівні справи Міністерства народної освіти (далі - МНО), Св. Синоду, Відомства Установ імператриці Марії (далі - ВУІМ). Щоправда, викладений матеріал не супроводжувався глибинними висновками й теоретичними узагальненнями. Це була перша спроба зібрати розрізнені окремі факти з історії жіночої освіти, опублікувати архівні матеріали. Більше уваги було присвячено подіям, які відбувалися у центральних губерніях Російської імперії. Розгляд освітніх процесів у сфері жіночої освіти на Україні носить фрагментарний характер. Так, О. Лихачова навела ряд фактів з історії українських жіночих навчальних закладів.

Власне історії окремих жіночих навчальних закладів м. Києва присвячені книги В. Александровича Александрович В.С. Двадцатипятилетие Киевской женской гимназии Министерства народного просвещения (Очерк состояния Киевской женской гимназии с 1870 г. по 1895 г.). - К., 1895. - 165 с., Г. Александровського Александровский Г. Историческая записка о состоянии Киево-Фундуклеевской женской гимназии в течение первого пятидесятилетия ее существования. 1860-1910. - К., 1910. - 156 с., В. Богородського Богородский В. К Двадцатипятилетию 2-го Киевского женского училища духовного ведомства. - К., 1911. - 44 с., П. Копецького Копецкий П. Историческая записка о состоянии первого Киевского женского училища духовного ведомства, состоящего под Высочайшим покровительством Ее Императорского Величества Государыни Императрицы Марии Федоровны, в течение первого пятидесятилетия его существования (1861-1911). - К., 1911. - 174 с., М. Захарченко Захарченко М.М. История Киевского института благородных девиц (1838-1888). - К., 1889. - 163 с.. Ці роботи являють собою дослідження з історії жіночої освіти на прикладах конкретних гімназій, училищ, інституту шляхетних дівчат. Усім їм більшою чи меншою мірою притаманна суб'єктивність у висвітленні подій, що пояснюється тим, що автори цих нарисів були переважно викладачами тих самих закладів, про які вони писали.

Головним надбанням дореволюційної історіографії є накопичення фактичного матеріалу про заходи державних органів у галузі жіночої освіти, про історію розвитку окремих навчальних установ для дівчат, про зміни в характері та організації виховання жінок тощо. При цьому слід зазначити, що історія жіночих навчальних закладів не знайшла належного висвітлення на сторінках узагальнюючих історичних праць, тому більше відомостей ми можемо отримати в працях, присвячених лише освіті жіноцтва.

Радянський період в історіографії характеризується домінуванням комуністичної ідеології, яка впливала на всі суспільні процеси і визначала основні напрями наукових досліджень. Порівняно з першим періодом кількість опублікованих праць з даної теми зменшилася. У 20-х рр. ХХ ст. вийшла книга В. Щербини Щербина В.І. До історії жіночої освіти у Києві // Щербина В.І. Нові студії з історії Києва. - К., 1926. - С. 159-164., в якій один із підрозділів присвячений заснуванню першої загальностанової гімназії не лише в Києві, а і в Україні - Фундуклеївської жіночої гімназії. Автор у вигляді короткого нарису дослідив історію заснування середнього жіночого навчального закладу і водночас висвітлив реакцію громадськості з приводу відкриття нової жіночої школи. О. Назаревський Назаревський О.А. До історії вищої жіночої освіти на Україні (З життя Київських жіночих курсів 70-80 рр.) // Життя й революція. - 1927. - №4. - С. 111-118. у своїй науковій розвідці розкрив нелегкі умови діяльності Київських Вищих жіночих курсів (далі - КВЖК) у перші роки існування. Основний акцент у роботі було зроблено на реакцію уряду та громадськості з приводу діяльності цього жіночого навчального закладу.

У повоєнні роки вивчення історії розвитку жіночої освіти у другій половині XIX ст. стало предметом розгляду багатьох наукових праць. У монографіях М. Константинова, В. Смирнова, Р. Родіна розглядалися проблеми розвитку початкової і середньої освіти, підготовки освітніх реформ 60-х років XIX ст., з'ясовувалася роль урядових кіл і педагогічної громадськості у цьому процесі.

Безпосередньо освітньому питанню на території України у 60-90-х рр. XIX ст. була присвячена праця В. Борисенка Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х рр. XIX ст. - К., 1980. - 155 с.. Науковець зробив висновок, що тяжке матеріальне становище, національний гніт, заборона української мови в школах перешкоджали розвитку народної освіти і культури народу в цілому. Значний внесок у дослідження українського освітнього питання зробили М. Заволока Заволока Н.Г. Общеобразовательная школа Украины в конце XIX - начале XXвв.: Автореф. дис... канд. пед. Наук / КГУ им. Т.Г.Шевченка. - К., 1972. - 25 с. та С. Стельмах Стельмах С.П. Политика самодержавия в области народного образования на Украине в 60-90-е годы XIX в.: Автореф. дис... канд. ист. наук: 07.00.02 / КГУ им. Т.Г. Шевченко. - К., 1991. - 19 с.. У своїх працях автори зосередили увагу на вивченні політики самодержавства щодо розвитку початкової школи.

У цих та інших працях радянських вчених діяльність київських жіночих закладів освіти розглядалася у контексті історії жіночої освіти в Україні. Виняток становить історіографія вищих жіночих курсів, історії розвитку яких присвячено ряд наукових розвідок Див., напр.: Малинко И.Г. Деятельность высших женских курсов на Украине (конец XIX - начало XX ст.) // Вопросы истории СССР. - X., 1984. - Вып. 29. - С. 121-127; Титова О.М. До питання про вищу жіночу освіту на Україні в другій половині XIX ст. // УІЖ. - 1971. - №10. - С. 85-91.. У них автори намагалися розкрити особливості процесу допуску жінок до вищих навчальних закладів країни.

Таким чином, радянські історики зробили помітний внесок у вивчення загальних проблем розвитку шкільної справи в Україні, як складової Російській імперії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Щоправда, жіноча освітня проблематика розглядалася переважно у зв'язку з участю жінок у революційному русі. Радянська історіографія однозначно трактувала заходи урядових структур як такі, що гальмували поширення освіти серед населення, даючи тим самим негативно-критичні оцінки їхній діяльності. В цілому тема жіночої освіти у м. Києві не була предметом дослідження серед істориків даного періоду.

У новітній період історії України значний інтерес науковців викликають проблеми фемінізму. Про це свідчить значна кількість наукових робіт з цієї теми: від невеликих публікацій до кандидатських дисертацій та монографій, а також матеріали наукових конференцій. У контексті жіночого питання в Україні вивчався й розвиток освіти жіноцтва, з'ясовувалася роль російського царизму в цьому процесі.

Розгорнута характеристика жіночої освіти в Україні XIX - початку XX ст., роль громадськості та приватних осіб у створенні середніх навчальних закладів для жінок подана у дослідженнях Т. Сухенко Сухенко Т.В. Жіноча середня освіта в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) // УІЖ. - 1998. - №5. - С. 63-74.. Авторка дослідила процес створення та розвитку системи середніх жіночих навчальних закладів України в ХІХ - на початку ХХ ст., політику уряду щодо жіночої освіти, реформу жіночої освіти та принципи організації навчально-виховного процесу. У дисертаційній роботі Г. Степаненко Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Інститут історії України НАН України. - К., 2002. - 23 с. проаналізовано діяльність православного духовенства у галузі народної і духовної освіти, починаючи від заснування церковних шкіл для освіти простого люду до створення духовних навчальних закладів нижчого та середнього ступенів. Наукова праця Т. Тронько Тронько Т.В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ століття: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Зап. Держ. Ун-т. - Запоріжжя, 2001. - 19 с. присвячена вивченню політики владних інституцій царської Росії у сфері освіти загалом і в Україні зокрема. Розкривається діяльність вищих органів влади, центрального апарату імперії Романових, їх місцевих підрозділів щодо розвитку середньої освіти жіноцтва у Наддніпрянській Україні.

Спеціально історії жіночих навчальних закладів Києва присвячено розвідки К. Кобченко й А. Сукало Кобченко К. Слухачки Київських вищих жіночих курсів // Етнічна історія народів Європи. - К., 2001. - Вип. 12. - С. 49-54; Її ж. Вищі жіночі курси в Києві 1917-1920 рр. // Етнічна історія народів Європи. - К., 2002.; Сукало А.М. З історії створення та діяльності Вищих жіночих курсів у м. Києві // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. - Серія. Історія. - 2000. - Вип.43. - С. 14-17.. Автори розглянули ряд аспектів, що стосуються діяльності першого вищого жіночого навчального закладу в Україні - КВЖК.

Отже, останнім часом вітчизняні вчені виявляють посилений інтерес до проблеми жіночої освіти в умовах російського панування в Україні у к. ХІХ - на поч. ХХ ст., що розглядається на матеріалах окремих регіонів, або у контексті загальнопедагогічних проблем. Однак історія жіночих навчальних закладів у Києві в цілому не досліджена.

Пов'язані з темою джерела можна поділити на такі групи: 1) неопубліковані документальні матеріали, які зберігаються в державних архівах Києва; 2) опубліковані документальні матеріали як-то: офіційні документи уряду дореволюційної Росії, звітні та статистичні матеріали, документи, що стосуються створення навчального закладу; 3) спогади учасників освітніх змін ХІХ ст.; 4) матеріали періодики, що мають джерельний характер.

Багато джерел з історії київських середніх закладів та вищих жіночих курсів міститься в Державному архіві міста Києва. Значний науковий інтерес для дослідження історії київських жіночих навчальних закладів, становлять Ф.90 “Київська Фундуклеївська жіноча гімназія”, Ф.144 “Київський інститут шляхетних дівчат”, Ф.146 “1-е Київське жіноче училище духовного відомства”, Ф.177 “2-е Київське жіноче училище духовного відомства”, Ф.244 “Київські вищі жіночі курси”. Вони містять річні звіти, протоколи засідань педагогічних рад, особисті справи вихованок, учителів, статути, накази, циркуляри вищого керівництва, справи про звільнення викладачів та вихованок, листування. За допомогою них ми можемо розглянути історію заснування та функціонування київських жіночих шкіл, з'ясувати обставини припинення їхньої діяльності. Ці документи дозволили відкрити завісу внутрішнього життя київських жіночих навчальних закладів, діяльність педагогічних рад.

Цінну інформацію містять фонди Центрального державного історичного архіву України (м. Київ): Ф.442 “Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора” та Ф.707 “Управління Київським навчальним округом”. Вони містять різні за своїм характером документи (листування, клопотання, звіти, статистичні відомості, протоколи засідань, циркулярні розпорядження тощо), які дозволяють з'ясувати усі аспекти діяльності відомств із організації системи середньої освіти жінок.

Авторка ознайомилася зі звітами попечителів Київського навчального округу та Київської міської училищної комісії, що становлять описово-статистичну групу джерел. Так звіт Київської міської училищної комісії Отчет Киевской городской училищной комисии за 1909 г. - К., 1911. - 250 с. містить цінні відомості про характер організації системи початкової освіти у м. Києві на початку ХХ ст.: кількісні показники розвитку чоловічих та жіночих шкіл, соціальний та релігійний склад учнів, характеристику викладацького складу шкіл та їх матеріальне забезпечення. Відповідні показники майнового, кількісного та соціального складу більш конкретніше подаються у звітах про стан окремих жіночих навчальних закладів. Про особливості організації та діяльності Київських вищих жіночих курсів дає відомості “Положение о высших женских курсах учрежденных в Киеве“ Положение о Высших женских курсах учрежденных в Киеве. - К., 1881. - 10 с..

При вивченні теми була залучена і мемуарна література. Спогади вчительки М. Виноградової Виноградова М. Первые шаги после гимназии (Из записок учительницы) // Образование. - 1894. - №7-8. - С. 91-103., колишніх вихованок В. Бикової Быкова В.П. Записки старой смолянки (императорского Воспитательного общества благородных девиц) 1858-1878. - Ч. 2. - СПб., 1899. - 393 с. , К. Андреєвої-Бальмонт Андреева-Бальмонт Е.А. Воспоминания. - М., 1997. - 560 с. дають неоднозначну оцінку атмосфері, що панувала у жіночих школах. Ці праці містять матеріал, який складається з їх особистих вражень, як очевидців подій. У таких роботах не відчувається впливу цензури і не спостерігається офіційно замовленого прикрашення дійсності. Спогади сучасників дають можливість відтворити обставини заснування та діяльності того чи іншого жіночого навчального закладу.

Досить важливою групою джерел є періодичні видання дореволюційного часу. Серед них особливе місце посідає “Журнал Министерства Народного Просвещения”, який друкував офіційні документи, нариси з історії школи, огляди педагогічної літератури тощо. У 60-70-х рр. ХІХ ст. на його сторінках повідомлялося про відкриття майже кожного нового училища для дівчат. З часом ці публікації поступилися місцем статистичним оглядам, аналітичним статтям з приводу фінансового становища шкіл, навчально-методичних проблем, контингенту учнів. Авторкою також були використані “Вестник Европы”, “Киевские епархиальные ведомости“, “Образование”, “Русская школа” та інші.

Інформація джерельного значення міститься практично у всіх дореволюційних виданнях, згаданих у історіографічному огляді, котрі стосуються історії київських жіночих навчальних закладів. Праці тогочасних авторів, створені на основі документів здебільшого втрачених для сучасних дослідників, містять важливі дані про історію окремих навчальних закладів, особливості навчально-виховних процесів у них, діяльність урядових інституцій тощо.

Другий розділ - “Розвиток початкової та середньої жіночої освіти” - складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються передумови поширення більш масової, ніж до 1860-х рр., початкової та середньої жіночої освіти; досліджуються рушійні сили, які сприяли заснуванню жіночих шкіл; визначено особливості організації навчально-виховного процесу в даних закладах освіти; підраховано кількісний склад педагогів і учениць початкових та середніх жіночих навчальних закладів м. Києва та ін.

До середини XIX ст. організація жіночої освіти увійшла в суперечність із реальними вимогами життя. Закриті та станові інститути шляхетних дівчат просто не були в силах охопити всіх бажаючих учитися. Друга половина ХІХ ст. для Російської імперії характеризується реформами у всіх сферах тогочасного життя, що були спрямовані на пристосування існуючого суспільно-політичного устрою імперії до потреб капіталістичного господарства. Складовою частиною загально-реформаторського курсу була реформа освітянської справи, належне місце в якій відводилося і питанню жіночої освіти. Епоха Великих реформ настійно диктувала необхідність допустити жінок до безпосередньої участі в житті суспільства. Без цього й суспільство в цілому не могло б зробити наступний крок у заданому реформами напрямку.

Залучення дівчат до навчання в початкових школах розпочалось ще у дореформений період, але кількість цих навчальних закладів як в Києві, так і в усій Україні була низькою. Юридичною підставою для розширення мережі початкових навчальних закладів стало прийняття у 1864 р. “Положення про початкові народні училища”. Відповідно до Положення початкові школи різних відомств підпорядковувались МНО й оголошувалися загальностановими.

Початкові шкоди поділялися на три типи: однокласні, двохкласні та багатокласні. Встановлено, що у всіх міських однокласних училищах Києва на початку ХХ ст. навчалося 7804 осіб, з яких 3556 було жіночої статі, тобто 45,6% від загальної кількості учнів. Кількість однокласних парафіяльних училищ у 1910 р. становила 20 власне жіночих та 19 змішаних шкіл, міські двокласні училища з п'ятирічним строком навчання були представлені трьома жіночими школами. З усіх початкових училищ можливість продовжити навчання у середній школі давали лише повітові багатокласні училища, але жіночих серед них у Києві не було.

У першому підрозділі також розглянуто особливості навчально-виховного процесу; проаналізовано матеріальне забезпечення шкіл і викладацького складу; висвітлено питання охорони здоров'я учнів та інші аспекти діяльності початкових шкіл.

У другій половині ХІХ ст. у м. Києві, як і в усій Україні, активно почала розвиватися система світської середньої жіночої освіти, яка була представлена Інститутом шляхетних дівчат, гімназіями ВУІМ та гімназією МНО. Про ці гімназії йдеться у другому підрозділі. Було підраховано, що до 1920 р. у місті діяло 25 жіночих гімназій. Серед них найбільш популярними були Інститут шляхетних дівчат, Фундуклеївська гімназія, гімназія МНО, приватна жіноча гімназія А.Т. Дучинської. Програма середніх жіночих навчальних закладів була вужчою, ніж у чоловічих закладах. У гімназіях навчалися доньки як дворян і чиновників, так і заможних купців, духовенства, міщан та селян. Щоправда, селянський стан був представлений одиницями. Переважна частина навчальних закладів були недоступні для представниць простого люду не лише через відсутність зв'язку між програмами початкових шкіл, а й через високу плату за навчання.

У другому підрозділі розкриваються різні аспекти, що стосуються заснування жіночих середніх освітніх закладів; названо джерела фінансового забезпечення їх діяльності, відтворено основні складові навчально-виховного процесу; розглядається питання соціального і національного складу школярок.

У дисертації показано, що майже всі середні жіночі школи мали однакові проблеми: недостатню фінансово-матеріальну забезпеченість, яка не давала можливості задовольнити всі потреби і призводила до зростання плати за навчання; переповненість закладів, яка з одного боку ускладнювала навчально-виховний процес, а з іншого - свідчила про прагнення жіноцтва приєднатися до культурно-освітньої діяльності; відсутність достатньої кількості підручників та посібників із навчальних дисциплін; проурядове антисемітське ставлення до євреїв та незаінтересованість у розвитку національної культури власне українців. Всі освітні навчальні заклади створювалися за російським зразком і були знаряддям русифікації місцевого населення.

Третій розділ - “Становлення вищої жіночої освіти” - складається з двох підрозділів, в яких досліджується процес формування вищої жіночої освіти в м. Києві, показані передумови і причини, які сприяли відкриттю вищих жіночих курсів, розглядається позиція громадськості щодо прав жінок на вищу освіту, висвітлюється організаційний характер навчального процесу, а також станова та релігійна приналежність курсисток київських вищих жіночих курсів..

У кінці 50-х - 60-х рр. XIX ст. кардинально почала змінюватися соціально-економічна ситуація в країні. Розвиток промисловості і торгівлі забезпечував потребу у всезростаючій кількості кваліфікованих спеціалістів. В умовах еволюції капіталістичних відносин в Росії праця чоловіка, як годувальника сім'ї, вже не могла бути єдиним джерелом матеріального забезпечення родини. Ця обставина змушувала жінок робити спроби отримати професійні знання і вимагати допуску до роботи в державних та громадських установах. Перші жінки у вищих навчальних закладах з'явилися у 1859 р. - в Петербурзькому, Харківському, Київському університетах та в столичній Медико-хірургічній академії.

Ідея заснування вищих жіночих курсів у м. Києві виникла в середовищі освітньої інтелігенції на початку 70-х рр. ХІХ ст. 4 жовтня 1878 р., після численних бюрократичних перепон, були відкриті Київські вищі жіночі курси. Слухачки вступали до платного закладу, дворічне навчання в якому давало можливість розширити знання, прослуховуючи лекції університетських викладачів. Щоправда, ніяких переваг після закінчення закладу, порівняно з середньою освітою, не було передбачено. Курсистки лише розширювали обсяг своїх знань за допомогою прослуханих лекцій та спілкування з викладачами. Курси існували за рахунок плати за навчання, приватних пожертвувань та зборів з різних концертів, що влаштовувались на користь курсів мистецькою громадськістю міста. Представники різних міських соціальних верств, зацікавлені у розвитку вищої жіночої освіти, надавали посильну матеріальну допомогу.

Навчальний процес в КВЖК організовувався на прикладі Університету Св. Володимира, за рахунок якого і формувався викладацький склад жіночих курсів. У ті чи інші роки на курсах викладали таки відомі вчені і педагоги, як: В. Антонович, М. Костомаров, І. Лучицький, С. Реформатський та багато інших.

У травні 1886 р. “Правительственный вестник” опублікував розпорядження МНО, згідно з яким заборонявся прийом слухачок на всі вищі жіночі курси, у тому числі й у м. Києві. Це було пов'язано з ніби-то участю курсисток у революційному русі, хоча стосовно київських курсів подібне не підтверджується джерелами. Набір слухачок було припинено під приводом необхідності розробки нових правил. Наступного року заборона повторилася. До моменту заборони прийому нових слухачок (1886 р.) курси здійснили п'ять випусків жінок-спеціалістів у галузі середньої освіти. Протягом першого етапу існування курсів, у 1878-1889 рр., незважаючи на всі клопотання дирекції, заклад перебував у безправному становищі щодо дипломування своїх випускниць: ніяких переваг при отриманні дипломів, порівняно з середніми навчальними закладами, КВЖК не надавали (утім, як інші відповідні жіночі курси), за винятком права викладати в початкових класах системи жіночих навчальних закладів. Це було основною перешкодою для заохочення абітурієнток до вступу на курси та подальшого продовження навчання курсистками. Жінки самостійно мусили шукати роботу. Більшість з них, після закінчення курсів працювали у педагогічній та письменницькій сферах. У 1889 р. курси припинили свою діяльність, оскільки вони не поповнялися новими слухачками внаслідок заборони їх прийому, а попередні набори до цього часу закінчили курс навчання.

У другому підрозділі йдеться про відновлення діяльності КВЖК (з 1906 року) та їх подальший розвиток. Цим курсам належить провідна роль у наданні вищої освіти жінкам як у Києві, так і в країні в цілому. За характером організації, за кількістю курсисток їм поступалися решта вищих жіночих курсів України. Якщо на першому етапі існування курсів протягом 1878-1889 рр. зміст і характер навчання лише орієнтувався на університетську систему організації освіти, то після відновлення діяльності закладу у 1906 р. його керівництво взяло на себе зобов'язання досягти повноцінної рівності в освітньому розвитку з чоловічими університетами. З 1907-1908 навчального року КВЖК почали працювати у складі чотирьох “університетських” факультетів: крім історико-філологічного та фізико-математичного факультетів були відкриті медичний та юридичний, тим самим були розширені перспективи подальшого працевлаштування випускниць. Ціною великих зусиль та наполегливої праці КВЖК протягом 1911-1913 рр. зрівнялися у своїх правах з університетом. Таким чином, їх диплом був визнаний рівнозначним диплому університету.

Жіночі курси протягом свого існування знаходилися під пильним наглядом урядових чиновників, які вбачали в закладі осередок політичної неблагонадійності жінок, що у свою чергу послугувало приводом для закриття курсів у 1889 р. Але досвід показав, що в переважній більшості студентки-курсистки займали нейтральну позицію по відношенню до існуючої влади. Щоправда, в умовах революційної ситуації 1905-1907 рр. значна частина курсисток брала участь у страйках та заворушеннях, а у 1917-1920 рр. політично свідомі курсистки виступили на підтримку демократичних змін у країні.

В умовах національно-визвольної боротьби вищі жіночі курси продовжували працювати, незважаючи на важкі умови праці, економічну розруху та калейдоскопічну зміну урядів. Із приходом кожного нового уряду керівництво курсів сподівалося на дружню співпрацю і фінансову підтримку з його боку. Незважаючи на відсутність будь-якої державної допомоги, керівництво закладу докладало всіх зусиль для збереження юридичної самостійності курсів, намагалося на належному рівні підтримувати навчальний процес. Дирекція курсів з ентузіазмом підтримувала всі демократичні перетворення в країні. У тому числі, заклад підтримав заплановану українізацію навчального процесу. Планувалося відкриття українознавчих кафедр. Але прихід до влади більшовиків перекреслив не лише намічені сподівання, але й будь-яку надію на самостійне існування. Освітня політика більшовиків передбачала зовсім інші зміни, найважливішими з яких було скасування плати за навчання та введення спільного навчання чоловіків та жінок.

Також у другому підрозділі висвітлюються питання організації і особливості функціонування двох інших навчальних закладів вищої освіти для жінок - Вечірніх вищих жіночих курсів ім. А.В. Жекуліної та Фребелівського педагогічного інституту. Починаючи з 1906 р., конкуренцію КВЖК в сфері поширення вищої освіти серед жінок склали Вечірні вищі жіночі курси ім. А.В. Жекуліної, які були відкриті у грудні 1905 р. у формі приватного навчального закладу. Як і решта вищих жіночих курсів, засновувалися вони з метою надання можливості слухачкам розширити свої знання в об'ємі університетського викладання. Спочатку вони функціонували у формі однорічних вечірніх курсів у складі історико-літературного факультету. З 1907 р. курс навчання в цьому закладі становив чотири роки. Згодом до історико-літературного (пізніше - історико-філологічного) факультету додався педагогічний факультет. Перший працював у складі двох відділень - літературного та історичного, а другий - у складі двох груп (відділень) дошкільного виховання, яка готувала виховательок дитячих садків, домашніх виховательок та групи, яка готувала вчителів. Вищі жіночі курси ім. А.В. Жекуліної поступалися у кількісному складі КВЖК.

У 1907 р. для підготовки виховательок дітей дошкільного віку у Києві був відкритий вищий жіночий педагогічний заклад - Фребелівський інститут. В основу навчально-виховного процесу інституту було покладено систему дошкільного виховання, розроблену німецьким педагогом Ф. Фребелем. Цей інститут існував до 1920 р. Згодом його структура була інкорпорована й потрапила під суворий контроль Інституту народної освіти. Проте, дуже багато радянських і партійних працівників воліли наймати няньок і бонн-виховательок із числа колишніх випускниць Фребелівського інституту, оскільки ті користувалися цілком заслуженою славою кращих виховательок для малолітніх дітей.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки, які у вигляді окремих положень виносяться на захист:

Соціально-економічні зміни, розвиток капіталістичних відносин у другій половині ХІХ ст. поставило нові вимоги до освітньої системи Російської імперії. Державі необхідні були освічені кваліфіковані працівники, здатні підтримати та розвивати намічені реформи, працювати на благо держави. Найголовніші зміни у галузі освіти полягали у заснуванні всестанової школи, доступної для широких верств населення, а також розширенні мережі початкових та середніх шкіл.

Питання жіночої освіти було тісно пов'язане з проведенням освітньої реформи, адже до цього часу жіноча освіта перебувала у ненайкращому стані. Освіта була привілеєм заможних дворянських дітей та носила становий закритий характер. Модернізаційні реформи середини ХІХ ст. стимулювали якомога швидше вирішення питання жіночої освіти, оскільки розвиток капіталістичних відносин створив такі умови, що чоловіча праця не могла бути єдиним джерелом матеріального забезпечення сім'ї. Саме ця обставина змушувала жінок спробувати отримати професійні знання і відповідно їх застосувати.

Згідно прийнятого у 1864 р. “Положення про початкові народні училища” було проголошено принцип всестановості початкової школи. Вся система початкової освіти у пореформенний період була досить складною. У містах основними типами закладів початкової освіти були однокласні парафіяльні училища та школи міського самоврядування, які в свою чергу були двокласними та багатокласними.

Основним типом початкових київських шкіл були парафіяльні однокласні училища. Відповідно до джерел, на 1910 р. у Києві існувало 64 парафіяльних однокласних училищ, з них 20 були власне жіночими, 19 - змішаними, решта 25 - чоловічими. Термін навчання складав три роки. В той час, як у трьох двокласних жіночих училищах - п'ять років. Проте випускники таких шкіл не мали права вступати до середніх навчальних закладів.

У всіх міських однокласних училищах перед І-ю Світовою війною навчалося близько 45,6 % осіб жіночої статі від загальної кількості учнів. У соціальному відношенні найбільшу частину вихованок складали представниці селянського та міського станів, православні за віросповіданням.

У державних початкових однокласних школах навчання було в основному безкоштовним. Всі фінансові питання вирішувалися за рахунок міста. Основний контингент початкової школи складали діти селян, ремісників, міщан. Дворянський, духовний стани були представлені одиничними випадками.

У результаті проведених реформ було започатковано відкриту всестанову середню жіночу школу, яка підпорядковувалася трьом державним структурам - ВУІМ (напівзакриті станові інститути шляхетних дівчат та відкриті гімназії), МНО (всестанові гімназії, приватні заклади) та Св. Синоду (жіночі єпархіальні училища та училища духовного відомства, що відкривалися для дівчат духовного стану).

Протягом досліджуваного періоду середня жіноча освіта Києва була представлена Інститутом шляхетних дівчат, 25 гімназіями як державного, так і приватного характеру, та 2 жіночими училищами духовного відомства. Найбільш популярними гімназіями були Фундуклеївська (перша всестанова гімназія, яка була заснована у місті), приватна гімназія А.Т. Дучинської та гімназія відомства МНО.

Головним джерелом утримання жіночої середньої школи була плата за навчання, грошова допомога від місцевих бюджетів, приватних осіб. У приватних гімназіях плата за навчання була дещо вищою, ніж у державних. Тому на заваді втілення принципів всестановості та відкритості середніх начальних закладів стали важкі матеріальні умови життя значної частини населення. Для багатьох родин навчання дівчат було не по кишені.

Освіта, що отримували гімназистки, була різнобічною і по-справжньому сучасною. Випускниці гімназій були по-європейськи освіченими людьми. Отриманий багаж знань давав їм можливість прекрасно орієнтуватися в сучасному світі, займатися подальшою самоосвітою, стежити за освітою своїх дітей. Окрім того, важливими сторонами навчання були вихованість та моральність. При цьому моральне виховання ґрунтувалося на християнській релігії.

Характерною рисою жіночих училищ духовного відомства було перебування під безпосереднім наглядом Св. Синоду і утримання на його кошти. В той час, як єпархіальні училища існували за рахунок єпархій і мали місцеве підпорядкування. Головною рушійною силою створення жіночих єпархіальних училищ та училищ духовного відомства була місцева громадськість - духовенство, інтелігенція. У м. Києві функціонувало два жіночих училища духовного відомства.

Відкриття кожної жіночої школи залежало насамперед від суспільної потреби в жіночому закладі (яка часто залежала від громадської думки), наявності ініціаторів та необхідних коштів. Більшість жіночих закладів освіти засновувалися завдяки ініціативі київської громадськості і приватних осіб. Свій внесок у розбудову жіночої освіти зробили В. Ващенко-Захарченко, І. Фундуклеєв, київський митрополит Арсеній та інші.

У другій половині ХІХ ст. суть “жіночого питання” полягала у боротьбі жінок за право на вищу освіту, професійну реалізацію та економічну незалежність. Заборона доступу до університетів спонукала прогресивно налаштовану частину жіноцтва до від'їзду за кордон на навчання. Це у свою чергу змусило владу піти на поступки. З 1876 р. у всіх університетських містах було дозволено відкривати вищі жіночі курси. В Україні КВЖК, відкриті у 1878 р., стали першим і єдиним протягом ХІХ ст. навчальним закладом, який за формою організації навчального процесу прирівнювався до жіночого університету.

Головна заслуга у виникненні та розвитку вищих жіночих курсів в Російській імперії загалом та в Україні зокрема, належала громадській ініціативі - прогресивно налаштованій інтелігенції та жіноцтву. Царський уряд з підозрою та недовірою ставився до освітніх осередків жіноцтва, які претендували на більші права, ніж було передбачено політикою влади щодо освіти та місця жінки в ній. Тому протягом свого існування КВЖК змушені були розраховувати лише на власні сили як у фінансовому, так і в організаційному аспектах.

У наслідок лібералізації суспільства, під тиском подій 1905-1907 рр., царизм дав згоду на відкриття приватних вищих жіночих курсів. Вечірні вищі жіночі курси ім. А.В. Жекуліної, які були відкриті у грудні 1905 р., стали одними з перших закладів вищої освіти для жінок у м. Києві. За своїм типом вечірні курси принципово не відрізнялися від КВЖК, але на курсах ім. А.В. Жекуліної був значно вужчий вибір спеціальностей. Цей навчальний заклад також був кількісно менший від КВЖК як за складом викладачів, так і за чисельності студенток. Один із двох факультетів курсів ім. А.В. Жекуліної - педагогічний - фактично являв собою педагогічний інститут для жінок.

Велика роль у підготовці педагогів для дітей дошкільного віку належить Фребелівському жіночому педагогічному інституту, заснованому у 1907 р. Фребелівський інститут зробив помітний внесок у справу підготовки учительських кадрів і поширенню жіночої освіти на Україні.

Створення вищих жіночих курсів та інших вищих навчальних закладів для жінок в умовах відсутності доступу жінок до університетів та можливостей працевлаштування згідно з професійним покликанням, дозволило вирішити проблему реалізації права жінки на вищу освіту.

Освіта, в тому числі - жіноча, розглядалася царизмом як засіб проведення великодержавної політики на національних землях. Організовуючи освіту у проросійському дусі, уряд тим самим прагнув послабити небезпечний для царизму український сепаратизм. Формування на Україні загальної системи жіночої освіти відбувалося за зразком російських шкіл, з російською мовою викладання, із побудовою всього навчально-виховного процесу на принципах самодержавства, православної віри та російської народності. Школи стали знаряддям русифікації українського населення, виховання його в дусі поваги до престолу.

Майже всі жіночі навчальні заклади, які були відкриті за часів царизму, з приходом радянської влади, до 1920 р. припинили своє існування. Було проголошено формування світської школи та спільного навчання осіб чоловічої та жіночої статі. Взято курс на жіночу рівність у всіх сферах життя, особливо в галузі освіти. З цього часу починається зовсім інша історія жіночої освіти зі своїми перевагами та недоліками, здобутками та негараздами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

а) статті у фахових виданнях:

1. Організація жіночих навчальних закладів для дітей духовенства (на прикладі Київської єпархії) // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2004. - Вип. 1. - С.19-25.

2. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російської імперії у другій половині ХІХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 5 [33]. - С. 171-176.

3. Київські вищі жіночі курси як єдиний вищий навчальний заклад для жінок в Україні кінця ХІХ ст. (історичний огляд першого етапу діяльності 1878-1889 рр.) // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 3. - С. 40-44.

4. Заснування та діяльність Київського жіночого навчального закладу для дітей духовенства (історичний огляд) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2006. - № 2 [35]. - С. 216-221.

5. Особливості формування вищої жіночої освіти у другій половині ХІХ ст. в Російській імперії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Історія. - № 82-84. - 2006. - № 82. - С. 39-40.

6. Освітні проблеми київських дівчат у пореформений період // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Історія. - № 82-84. - 2006. - № 83. - С. 71-74.

б) матеріали наукової конференції:

7. Жіночі навчальні заклади для дітей духовенства // Українське державотворення: від минувшини до сьогодення: Матеріали науково-практичної конференції (11-12 травня 2004 р.). - Коломия, 2004. - С. 14-19.

Размещено на Allbest.ru