Міфо-ритуальні основи дитячих ігор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфо-ритуальні основи дитячих ігор

методологічний гра ритуальний міфологічний

Ігри належать до таких сфер традиційно-побутової культури, в яких відображаються світоглядні уявлення, вміщується духовний світ та обрядово-міфологічні культи їх носіїв. Гра - така ж необхідна форма суспільної поведінки, як і ритуал. Етнографія має багаті традиції у вивченні ігор, проте питання про суть ігрової поведінки досі залишається дискусійним. У даній дисертації термін «гра» використовується у понятті добровільної дії або заняття, що проходить у конкретно-часових і просторових рамках за вільно обумовленими, але абсолютно несталими правилами. Вона має обмежену власними рамками, мету, супроводжується емоційним почуттям, а також розумінням знаходження її учасників «в іншому вимірі», відмінному від повсякденного життя.

Тому першочерговим завданням у вивченні гри є розкриття її глибинних пластів. Це дає можливість розкрити особливості світоглядних уявлень і норм українців та реконструювати низку елементів культури їхніх слов'янських предків. Вивчення ігор у розрізі їх обрядово-міфологічного значення дозволяє заглибитися у давні пласти, зокрема загальнослов'янські, народної культури. Продуктивність такого дослідження показали у своїх працях О. Потебня та М. Сумцов. Вони та їх послідовники довели наявність міфологічної основи в дитячих іграх і наголосили, що семантика дитячих ігор близька до народних обрядів.

Ритуалізація гри та її зв'язок з обрядовістю постійно вивчається з різних точок зору. Здобутки досліджень Т. Бернштам, І. Морозова, І. Слєпцової, Г. Любимової, О. Чебанюк визначають, що ігри дуже тісно пов'язані з переходовими обрядами, календарними звичаями, ініціаційними випробуваннями, мають міфологічну основу, яка притаманна народній обрядовості.

Сьогодні наукові знання перебувають у пошуку нових методологічних парадигм, які б надали змогу глибше дослідити накопичений емпіричний матеріал. Поєднання міфічного та ритуального підходів до вивчення ігрових персонажів та дій зможе надати нового імпульсу цілому явищу традиційно-побутової культури - дитячим іграм. У цьому контексті актуалізується вивчення українських дитячих ігор як у контексті висвітлення різних семантичних змістів гри (предметів і персонажів), так і символіці їх застосування в іграх.

Таким чином, обрання цієї теми обумовлене багатьма чинниками. По-перше, досі відсутні наукові розробки, спеціально присвячені аналізові ігор слобожан за наявності великої джерельної бази. По-друге, семантичне навантаження дитячої ігрової культури не поставало перед українськими етнологами як окремий предмет вивчення. По-третє, загалом у етнологічній науці досі не розкрите питання природи ігрової поведінки дітей та її ролі в процесі інкультурації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України «Етнічна та етнокультурна історія».

Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні на матеріалі дитячих ігор Слобожаншини глибинної ритуально-міфологічної семантики гри, розкритті її обрядових функцій і міфологічних змістів, виявленні ролі ігрових персонажів у контексті прадавніх міфологічних уявлень та ритуальних дій, дослідженні обрядової символіки дитячої гри.

Мета передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати стан вивчення проблеми, означити методологічні підходи до вивчення ігрової культури українських дітей;

виявити прояви ремінісценцій давнього ритуально-міфологічного комплексу в дитячих іграх Слобожанщини;

простежити принципи надання ознак сакральності часові, простору, предметам і персонажам гри;

виявити основні ритуально-міфологічні мотиви, сюжети і персонажі, пам'ять про які присутня в дитячій грі;

співвіднести ігрову поведінку дітей з обрядами переходу, дослідити наявні в грі переходові ознаки та відповідну термінологію, окреслити їх специфіку в ігровій сфері;

дослідити значення дитячої гри в інкультураційних та соціалізаційних процесах в традиційному українському суспільстві XIX - початку ХХ століть.

Об'єктом дослідження слугують групові ігри дітей, записи яких походять з території Слобожанщини XIX - початку XX століття.

Предметом дослідження є семантично-знакові міфологічні та обрядові конструкти, пов'язані з давнім ритуально-міфологічним комплексом, які присутні у вигляді ремінісценцій в іграх дітей.

Методи дослідження. Вивчення ігрової культури провадилося за допомогою структурно-семіотичного аналізу як ігрових термінів і смислів, так і «сталих» ігрових форм, їх трансформації та взаємозв'язку. Семантичний підхід дозволив виявити глибинні коди ігрової культури та розкрити семантику ігрових предметів і персонажів. За допомогою порівняльно-типологічного методу в роботі визначалося місце реконструйованих явищ у різних сферах народної культури. Для вивчення історіографічних проблем даної теми був застосований історико-еволюційний метод. Історико-порівняльний метод дозволив провести аналіз ігрових моментів у історичний ретроспективі на прикладі ігор інших народів.

Хронологічні межі. Дослідження охоплює період від часу першої письмової фіксації народних ігор Слобожанщини у першій половині XIX століття до початку ХХ ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють Слобожанщину, територія якої визначається (за сучасним адміністративним поділом) загалом як вся Харківська, частина Сумської, Донецької та Луганської областей, а також частини Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше розглянуто українські дитячі ігри крізь призму обряду переходу. Зроблено аналіз глибинних пластів давньої ритуально-міфологічної культури в народних іграх у вигляді численних ремінісценцій. Уперше була здійснена спроба виявити ритуально-міфологічне підґрунтя ігор в контексті проявів сакральності простору і часу, а також виділення сюжетів і мотивів відповідних персонажів. Завдяки вивченню гри з точки зору їх міфологічного та обрядового навантаження запропоновано виділяти три переходові стадії проведення гри - жеребкування (сегрегацію), ігрове випробування (лімінальна стадія), отримання виграшу або зміна статусу гравця (агрегацію). Поряд з цим запропоновано розглядати статус гравців як лімінальний. Дослідження дозволило визначити персонажі, які відіграють медіативну функцію в грі, визначити їх обрядову роль.

Зроблена спроба розглянути ініціаційну роль гри у контексті соціалізації та інкультурації в традиційному суспільстві. Пропонується визначати дитячу гру як своєрідний ігровий «повсякденний обряд переходу».

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх застосування при проведенні реконструкцій прадавніх уявлень. Вони можуть бути використані при підготовці наукових досліджень з етнології, культурної антропології, культурології, семіотики та інших розділів науки, які розглядають проблематику ігрової культури. Результати дослідження можуть широко застосовуватися для проведення спеціалізованих курсів і семінарів із питань обрядовості, міфології, ігрової культури, інкультурації та соціалізації.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданнях відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ. Основні положення дисертації були оприлюднені на Міжнародній науковій конференції «Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура» (Київ, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції «Традиція і сучасне в українській культурі», присвяченій 125-річчю від дня народження Г. Хоткевича (Харків, 2002), Всеукраїнській науковій конференції «Український етнос у часі і просторі» (Київ, 2003), на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів» (Київ, 2004), на II Міжнародному науковому семінарі «Кайндлівські читання» (Чернівці, 2005), на Міжнародній науковій конференції «Традиція і культура» (Київ, 2005), на III Міжнародній науковій конференції «Вікно в європейську культуру», присвяченій 140-річчю Р. Ф. Кандля (Чернівці, 2006), на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології» (Київ, 2006), на Першому Всеросійському конгресі фольклористів (Москва, 2006).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 9 опублікованих працях, 6 з яких розміщено у періодичних виданнях та у фахових наукових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура дослідження визначається його метою та завданнями. Дисертація загальним обсягом 209 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (354 позиції) та архівних джерел. Обсяг текстуальної частини дослідження - 180 с.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, з'ясовано термінологічний апарат визначення категорії «гра», визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, окреслено джерельну базу. Розкрито наукову новизну теоретичне та практичне значення одержаних результатів. У цій частині зазначено конференції, на яких апробовано результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ дисертації «Джерела дослідження та проблеми методології вивчення ігор» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Характеристика джерельної бази дослідження» проаналізована джерельна база ігрової культури Слобожанщини XIX - початку ХХ століття. Джерельну базу дослідження складають насамперед описи дитячих ігор слобожан уміщені в публікаціях П. Іванова Иванов П. В. Игры крестьянских детей в Купянском уезде. - Х., 1889., Є. Покровського Покровский Е. А. Детские игры, преимущественно русские (в связи с историей, этнографией, педагогией и гигиеной). - М., 1887. та к. Рязанової Резанова Е. И. Материалы по этнографии Курского края. Детские игры // Курский сборник. - 1901. - Вып.1.. Поряд з цим зустрічаємо розрізнені, але дуже докладні, записи ігор в працях загально-етнографічного змісту, описах народного життя Дмитрюков А. Нравы и обычаи в Суджанском уезде Курской губернии // Московский телеграф - 1831. - Ч. 39 - № 10-11; Дмитрюков А. Материалы для описания Курской губернии // Курские губернские ведомости. - 1853. - № 6-8, 11-14.; Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края. - Т. 1. - Х., 1989; Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. - Чернигов, 1899; Сумцов Н. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. - Х., 1918..

Поряд з опублікованими матеріалами знаходимо велику кількість архівних матеріалів ігрової культури, що збиралися дослідниками-аматорами Слобожанщини, зазвичай як відповіді на різноманітні етнографічні програми Зеленин Д. К. Описание рукописей Ученого архива Русского географического общества. - Птг., 1914; Зеленин Д. К. Описание рукописей Ученого архива императорского руського географическогоо общества. - Птг., 1916.. Як допоміжний матеріал з вивчення слобожанських ігор можна відзначити описи ігор сусідніх зі Слобожанщиною районів Полтавської області М. Русова «Игры детей в Полтавщине», що зберігаються у фонді Харківського історико-філологічного товариства у Центральному державному історичному архіві у м. Києві (Ф. 2017).

Великий рукописний корпус джерел, що містить описи ігор, які походять зі Слобожанщини, зберігається в Архівних наукових фондах рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ (ф. 1, Ф. 1-3, Ф. 1-4, Ф. 1-6 , Ф. 8, ф. 8-4, Ф. 14-3, Ф. 28-3, ф. 33-2). Слід сказати, що деякі з цих архівних матеріалів були опубліковані в збірці, укладеній Г. Довженок Летіла сорока по зеленім гаю / Упорядник Г. В. Довженок. - К., 1990..

Окремий вид джерел складають матеріали експедиційних досліджень Будинку народної творчості м. Харкова серії «Муравський шлях», що були узагальнені й опубліковані у відповідних збірках Муравський шлях-97': Матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції. - Х., 1998; Дитинство і народна культура Слобожанщини. Матеріали фольклорно-етнографічної експедиції 1992-2000 рр. - Х., 2000; Традиційна народна культура Дворічанського району Харківської області. Матеріали фольклорно-етнографічних експедицій селами Дворічанського району Харківської області 1992-1993 рр. - Х., 2001..

У дослідженні використовуються також літературні твори XIX ст. як джерело, що дає відомості щодо ігор. Найцікавішим доробком з питань вивчення ігор є твори Г. Квітки-Основ'яненка («Пан Халявський», «Маруся», «Шира любов»), Д. Яворницького («Наша доля - божа воля»), В. Пассека («Очерки Росии»).

У другому підрозділі «Проблематика методології вивчення народних ігор» простежується розвиток етнологічної думки щодо визначення поняття «гра», розуміння цього феномену в розрізі народної культури, характеризуються підходи і методи дослідження ігрової культури.

Розглядаючи проблему класифікацій народних ігор, дослідники виділяють два її можливих принципи. В основу першого принципу покладено бажання охопити всі відомі ігри, надати кожній відповідної характеристики, віднести до визначеної класифікаційної ніші Покровский Е. А. Детские игры, преимущественно русские (в связи с историей, этнографией, педагогией и гигиеной). - М., 1887; Всеволодский-Гернгросс В. Введение // Игры народов СССР. - М.; Л., 1933. - С. 1-14; Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. - К., 1981; Куцер А. Гей, діточки, дайте ручки. Народні дитячі ігри українців Чехословаччини. - Пряшів, 1990; Дзиґа. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги. - Х., 1999. Однак цей принцип вивчення ігор наштовхується на відсутність чіткого понятійного апарату, невідома різниця між іграми символічними й наслідувальними.

Другий принцип ґрунтується на визначенні чіткої основи розподілу гри: порою року, місцем проведення. Прикладом таких класифікацій є також поділ ігор за статевою ознакою або за віком Можаровский А. Из жизни крестьянских детей. - Казань, 1882; Бернштам Т. А. К реконструкции некоторых русских переходных обрядов совершеннолетия // СЭ. - 1986. - № 6. - С. 24-36.. Але цей принцип також не виправдав себе, оскільки існують не тільки спільні ігри, але й проблема подальшої градації ігор, які потрапляли до однієї категорії.

Вивчення в дитячій грі символічного наштовхувалося також і на тезу про те, що дитячі ігри є «запозиченнями» з культури дорослих, це дало поштовх до появи відповідного підходу до групування ігор. У науковій літературі було зроблено спробу класифікувати ігри як такі, що запозичені з культури дорослих, і такі, які діти вигадують самі Дмитриев В. А., Иванова В. П. Опыт сравнительно-типологического анализа детских игр // “Мир детства” в традиционной культуре. - Л., 1991. .

Жодна з існуючих класифікаційних схем ігор не задовольняє потреби сучасної етнологічної науки щодо вивчення їх з точки зору семантичного навантаження, оскільки класифікаційні схеми ґрунтуються або на означенні у грі формальних ознак, або дослідження мети гри, яку кожен з дослідників окреслює умовно, а не абсолютно. За таким принципом побудований поділ ігор на буденні та символічні. Наприклад, О. Курочкін пропонує розподіляти усі ігри на обрядові та необрядові, й надалі вивчати обрядові ігри «методом синкретичних вузлів» Курочкін О. “Метод синкретичних вузлів” і давні весільні ігри українців // Матеріали до української етнології. - К., 2003. - В. 3(6)..

Фольклористи пропагують підхід до класифікації гри, виходячи саме з її словесно-поетичного компоненту, і наполягають при цьому на необхідності розглядати ігри за фольклорним принципом і вивчати їх у розрізі архаїчності тексту Шейковский К. Быт подолян. - Т. І., в. І. - К., 1859; Довженок Г.В. Жанри українського дитячого фольклору // НТЕ. - 1978. - № 5; Чебанюк О. Ю. Українські весняні танково-ігрові пісні (Деякі проблеми генези й семантики): Дис... канд. філол. наук. - К., 1996..

Починаючи з перших наукових фіксацій ігор, різні дослідники звертали увагу на те, що вони містять залишки архаїчних вірувань. Важливий унесок в осмислення принципів символічного в грі зробив О. Потебня Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. - Харьков, 1865; Потебня А. А. Символ и миф в народной культуре. - М.:, 2000.. Народні ігри під цим кутом зору досліджували також М. Сумцов Сумцов Н. Ф. Ворон в народной словесности // ЭО. - 1890. - В. 4. - № 1; Сумцов Н.Ф. Заяц в народной словесности // ЭО. - 1891. - № 3. та Є. Анічков Аничков Е. В. Весенняя обрядовая поэзия на западе и у славян. Ч. 1. От обряда к песне. - СПб, 1903.. Спираючись на здобутки міфологічної школи, В. Пропп дослідив варіативність казкового фольклору і наголосив, що розділення ігор за різноманітними ознаками не відтворює їх глибинного змісту Пропп В. Я. Фольклор и действительность. Избранные статьи. - М., 1976. - С. 71..

О. Веселовський пропонує застосувати для вивчення ігрової культури теорію «первісного синкретизму», в якому вбачає нерозчленовану єдність ритуалів, пісень, драми і культових дій Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - Л., 1940.. На основі подібних уявлень формується чітка позиція розгляду архаїки ігор як певного відображення різних історичних реалій, що не можуть бути властиві сучасним дитячим іграм. О. Зілинський досить впевнено висуває тезу про виродження магічного обряду в необрядову дитячу гру як закономірність історичного процесу Зилинский О. Из восточнославянских народных игр (Кострома-Коструб) // Русский фольклор. Исторические связи в славянском фольклоре. - М.: Наука, 1968. Спираючись на цю тезу, більшість радянських дослідників наполягали на вивченні гри як конструкта, у якому стерлося обрядове значення, але залишилися імітація дій. За визначенням такого підходу, кожен з ігрових елементів можна пов'язати із «забутим» народним обрядом і в такий спосіб вирішити проблему походження і значення гри.

Розгляд міфічної основи ігрових моментів на основі так званого «основного міфу» започаткували В. Топоров і В'яч. Іванов. Дослідження щодо співвідношення міфу й ритуалу в народній культурі дало можливість довести зв'язок дитячих ігор із давнім міфологічним світосприйняттям Топоров В. Н. Об одной мифоритуальной “коровье-бычьей” конструкции у восточных славян в сравнительно-историческом и типологическом контексте // Славянские этюды. Сборник к юбилею С. М. Толстой. - М., 1999; Топоров В.Н. Об отражении некоторых мотивов “основного мифа” в русских детских играх (прятки, жмурки, горелки, салки-пятнашки) // Балто-славянские исследования. - М., 2004. - В. 16.. У цьому контексті слід відзначити доробок з вивчення ігрової культури О. Гури та Л. Клейна, В. Орла, М. Толстого, О. Курочкіна. Ці дослідники спиралися на тезу, що трансформація ритуалу в гру деякою мірою знищує його семантику, але, з другого боку, деяка «безглуздість» текстів забезпечує в них краще збереження певних ремінісценцій, бо зазвичай дитячий фольклор передається дослівно, без необхідного змістовного пояснення, зазнає мінімум трансформацій Судник Т. М, Цивьян Т. В. Мак в растительном коде основного мифа (balto-balcanica) // Балто-славянские исследования 1980. - М., 1981.

Поряд із семантичним підходом вивчення ігрової поведінки перспективним є дослідження дитячої гри в площині теорії «обрядів переходу». На думку А. Байбуріна, як ритуал, так і гра спрямовані на подолання кризових ситуацій, до того ж, гра може сама імітувати кризовий конфлікт. Найважливішою відмінністю гри від ритуалу є відсутність її просторової й часової закріпленості, але обидва явища культури базуються на ефекті подвійної реальності Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре. - СПб., 1993. - С. 21-22.. Т. Бернштам при цьому висуває тезу, за якою «необрядової», «немотивованої» поведінки гра не знає і тому містить елементи, важливі для реконструкції архаїчних ритуалів Бернштам Т. А. К реконструкции некоторых русских переходных обрядов совершеннолетия //
СЭ. - 1986. - № 6.. О. Чебанюк пропонує розглядати будь-який прояв обрядовості в грі за допомогою декількох рівнів дослідження: феноменологічного, концептуального, функціонального, теоретичного, семіотичного Чебанюк О. До питання методології дослідження календарно-обрядового фольклору та етнографічного побутового контексту // Наукові записки культурологічного семінару. - 2001. - Вип. 1..

Виходячи з того, що ігри мають в собі архаїчні залишки стародавніх обрядів посвячення (різні випробовування під час обрядів переходу), ігрова культура, на думку Г. Любимової, має досліджуватися саме через призму обрядовості Любимова Г. В. Обрядовые игры с переходовой семантикой в русской традиционной культуре // ЭО. - 1998. - № 4.. Так І. Морозов розкрив семантику багатьох моментів ігрових ситуацій і персонажів ігор дорослої молоді, дав вичерпну характеристику мотивів війни та весілля в іграх, простежив семантичне навантаження ігор з покійником, охарактеризував випробувальні моменти в грі й визначив їх «переходову» сутність Морозов И.А. Женитьба добра молодца. Происхождение и типология традиционных молодежных развлечений с символикой “свадьбы”/“женитьбы”. - М., 1998.. В. Балушок довів, що в народних іграх зберігаються відлуння ініціацій у вигляді побиття та фізичного випробування Балушок В. Парубочі ініціації в українському традиційному селі // Родовід. - 1997. - № 7; Балушок В. Перероджуюча семантика удару в фольклорі й ритуалі // Регрес і регенерація у народному мистецтві. - К., 1998.. Семантичне навантаження практики жорстоких покарань і знущань під час навчання, як варіації випробування, досліджує також О. Курочкін Курочкін О. За одного битого двох небитих дають (Причинок до історії “педагогіки різки”) // Берегиня. - 1998. - № 1; Курочкін О. Тілесні покарання: ритуал “субітки” та інші методи етнопедагогіки насильства // Тіло в текстах культур. - К., 2003..

Представники різноманітних наукових шкіл зробили свій внесок у вивчення гри, розкрили значення різних сюжетів і мотивів. Ці доробки актуалізують вивчення міфо-ритуальної основи дитячої гри

Другий розділ «Міфологічні категорії гри» скадається з трьох підрозділів «Конструювання ігрового часу», «Простір в контексті гри», «Міфологічне в грі: особливості прояву». У них розглядається визначення та номінації часу і простору в грі, характеризуються їх номінації, а також характеризується семантичне забарвлення ігрових персонажів, їх значення й місце в системі гри. Усе це робиться в контексті виявлення ременісценцій різних міфологічних категорій в ігровому матеріалі та їх реконструкцій.

У розділі пропонується визначення лічилок та жеребкування в грі як таких, що фактично конструюють ігровий час і простір, надають йому сакральності. Зазначається, що лічилки, які, за визначанням багатьох дослідників, мають сталі паралелі з замовляннями, постають механізмом побудови у грі нового часу і протору. Побудова нового часу відбувається за допомогою перелічення/вимірювання. Присутність у лічилках поряд з числовим рядом перелічення символічних елементів дає можливість говорити про відтворення сакрального прецеденту під час виголошення лічилки. Уведення до лічильного ряду певних знакових об'єктів є відтворенням певного космогонічного порядку, творення. По суті, лічилки говорять про технологічний процес творення космосу і різних речей як синонімічних. У лічилках це першотворення передається означенням побудови сакрального об'єкта - «церква встала» або народженням -»привела три сина». Усе це, по суті, є космогонічним актом, який дає змогу означити будь-яку гру як початок - «Покололо, покотило / По дорозі волочило, / Сонце, місяць і зірки, / На кілочку вийдеш ти». Таке розуміння жеребкування актуалізує початок гри, надає змогу розглядати її як таку, що зародилася, започаткувалася.

Запропонований підхід до жеребкування дає можливість тлумачити дитячу гру як таку, що кожного разу починається спочатку в сакральному просторі й часі, хоч сама сакральність на момент фіксації гри для носіїв була переважно прихованою. За допомогою лічилок, які корелюють з ідеєю першопочатку, під час гри моделюється ігровий простір. Просторові одиниці організації гри несуть в собі дуальну опозицію і трактуються високими сакральними змістами. Категорії простору, які символічно означуються як олюднене - «город» і неолюдненне (деструктивне) - «поле», допомагають здійснювати перемогу добра над злом. За допомогою лічилок простір гри набуває таких категорій, як «рай» і «ад», «верхи» й «низи». Під час гри семантично значущий простір конструюють у різноманітний спосіб: тримаючись за руки, утворюють коло, креслять його на землі - «городок», використовують дерева і стовпи як просторові елементи гри, споруджують «гори» чи вербально окреслюють сакральне (верхнє) положення в грі - «стою на гарячому камені», на «гарячому місці» тощо. Сакральність наповнення ігрового простору передається такими епітетами, як «золотий», «гарячий», «верхній».

Просторові виміри, що корелюють з давніми сакральними уявленнями, становлять сутність гри, без їх моделювання гра втрачає свій сенс. Означення просторових і часових дефініцій як сакральних дає можливість відтворювати в грі різноманітні міфічні кореляти, за допомогою яких відбувається прогнозування майбутнього, націленого на отримання виграшу. Загалом, проведення гри розглядається як певний агон, що відбувається в міфологічному просторі.

Симптоматично, що ігровий простір, сформований за принципом дуальних опозицій, використовується для відтворення міфологічного агону. Змагання проходить у просторі й часі, що мають чіткі ознаки міфологічних, і здійснюються за допомогою різних предметів, які теж мають різноманітну символіку. Гра ґрунтується на принципі вправності використання гравцями ігрових предметів, що в народній культурі характеризуються як «чоловічі» («кийок», «гила», «палиця»), за допомогою яких маніпулюють відповідними «жіночими» предметами («м'яч», «скраклі», «паці», «куля»). Ігрові предмети не тільки мають відповідне міфологічне навантаження, а й визначають хід протиборства. Перемога означується вправністю гравців «загнати» ігрові предмети до значущих сакральних місць («город», «дучка», «масло»), а поразка тим, що вони не досягають під час гри відповідних просторових цілей.

У розділі пропонується теза, що завдяки поділу простору за принципом дуальних опозицій («чоловічій»/»жіночий», «лівий»/»правий», «нижній»/»верхній») у грі виникає певне загострення. Таким чином відтворюється ідея протистояння або війни, яка в широкому розумінні поставала саме як міфологемний конструкт. Найуживанішим контекстом агональних змагань ігрових персонажів є відомий з фольклору змієборчий мотив, що найкраще зберігся в іграх з термінологією пастухування. Як видається, під маскою «пастуха», «свинаря» та синонімічних персонажів, що зустрічаються в дитячих іграх, ховається архаїчний образ культурного героя, який постійно зазнає метаморфоз і має змієборчу сутність. Перемога в грі персоніфікувалася у вигляді символічної худоби («паці», «масло», «рюхи», «свинка»), яку, за давніми міфологічними уявленнями, Змій викрадав, а Змієборець мав повернути. Змієподібні образи, пов'язані з потойбічним світом, передаються в ігровій поведінці різноманітними зоо-орнітоморфними символами - «ворон» («коршун», «горшун»), «вовк», «чорт».

Символічне навантаження цих образів співвідноситься з подвійною природою міфологічних персонажів, які в рамках конструктів міфу мають можливість протиставлятися чи ототожнюватися одномоментно. Проведене дослідження дозволяє припуститися, що саме через призму давніх міфологічних уявлень слід розглядати низку персонажів, що мають подвійну символіку, які на момент фіксації вже втратили чіткість. Як видається, персонажі ігрового простору не тільки проявляють ознаки міфологічної сутності, а й мають подвійний статус, характеризуються одночасно як потойбічними (пов'язані з нижнім світом), так і сакрально високими змістами: «вовк»=«дуб», «заяць»=«місяць»(«король»), «куна»=«красна пані», «свинка»=«сонце» («зірка»). Виходячи з цього, доходимо до висновку, що використання у грі міфологічно забарвлених персонажів, їх здатність до метаморфоз, певне «взаємоперетікання», пропагують ідею перевтілення, якою пройняті всі переходові обряди.

У третьому розділі дисертації «Гра як ритуал: усвідомлення переходових стадій гри», який складається з підрозділів «Жеребкування в контексті ритуалу», «Гравець як ритуальний персонаж», «Гра як перехід», «Обряди агрегації (залучення) до профанного», «Закінчення гри - закінчення переходу», «Гра в контексті вікових ініціацій», ідеться про ритуальну основу гри. Доводиться, що її структура будується за тричленною моделлю обрядів переходу, а також простежується фази переходовості, визначаються їх прояви в грі та досліджується значення гри в житті дитини.

У розділі розглядаються механізми, за допомогою яких у грі створюється особистіста криза, на подолання якої і спрямовані усі подальші дії гравців. Під час жеребкування відбувається розподіл не тільки ролей, але і їх ціннісних характеристик, за якими гравці мають підвищити або понизити свій статус. Кожен із учасників гри розраховує на свою роль (долю, частку). Таке штучне утворення кризи/недостачі чогось накладало на певну особу (осіб) відповідний статус. Ритуал є єдино можливою формою переживання кризових подій у житті людини. Прикінцева фраза жеребкування найчастіше вказує на виокремлення відповідного гравця, як наприклад: «Вийди проч корольок», «Яривон вийди вон», «Дзень-брязь, вийшов грязь», «Радивон, вийди вон», «Щьотки, рабатки, ножнички вон». Процес жеребкування визначає гру як ритуально оформлене дійство, яке маркує не тільки початок гри, а й має сталу семантику перерозподілу, що повсякчас зустрічається у обрядах родинного циклу. Жеребкування є способом організації гри, в ході його виокремлюється певна ігрова особа (або група), для якої (яких) властиві характеристики неповноцінності - «крайній», позбавлений звичного соціального оточення. За допомогою лічилки гравець виокремлюється (виходить) з кола інших гравців: «Вийшов, вийшов і виходить». Статус такого гравця тотожний статусу зайняття позиції «в полі». «Поле» має ознаки неолюдненого простору, а виведення у поле практикується при різноманітних ініціаціях і свідчить про символічне виділення ініціанта в несоціальний простір.

Таке виокремлення під час гри дублює визначення гравця/команди як маркованих «неповноцінністю». Розглянута термінологія ігрових персонажів дозволила дійти висновку, що гравці, обрані жеребом, набували нового означення (ролі). Гра використовує принцип надання гравцям не тільки нового статусу, а й відповідного імені. Ці дії є амбівалентними в сенсі традиційних народних уявлень та архаїчними за походженням - набуття нового імені тотожне новій долі. Загалом термінів, що характеризували гравців як неповно спроможних дуже багато. Їх характеристики сповнені різноманітних табу. Найуживанішим терміном, який характеризує ігрову особу в українських дитячих іграх, є «король» («цар», «короленко», «царівна»). Цей образ амбівалентний до персони «пастуха» («свинаря»), за багатьма положення ототожнююється з ним і виконує в культурі відповідну сакральну роль. Паралельним до цих образів є образ «красної пані», синонімом до якої виступають терміни «куна», «пастухова дочка», «рожина дочка». Разом із термінами на позначення лімінальних осіб як таких, що наділені сакральними функціями («король»=«пастух», «красна пані»=«пастухова дочка»), ми зустрічаємо в іграх «перетікання» властивостей цих персонажів в інші символи та надання їм назв, найчастіше зооморфних або орнітоморфних, як-то: «горобчик», «соловей», «заюшка», «заєць/бобер» тощо.

Виходячи з символічного забарвлення ігрових персонажів, а також їх дій, запропоновано розглядати ознаки гравця через призму обрядів переходу і визначати їх як лімінальні (за В. Тернером). Ці ігрові персонажі набували ознак потойбічного, проявом якого є антиповедінка, що передавалася в ігровому просторі через набуття ознаки смерті.

Пропонується розглядати символіку гравців як таких, що існують поза профанним, завдяки цьому вони набувають різноманітних потойбічних ознак і характеристик, пов'язаних з лімінальним станом. До обмежень, що характеризують прояви лімінальності в ігровій культурі, слід віднести сліпоту (закривання або зав'язування очей («Панас», «Жмурки»), кривобокість (стрибання на одній нозі) («Рожа», «Ріпка»), прив'язаність за ногу - гра «Деркач», оперування однією рукою («Креймашки»), сидінням на землі («Рожа», «Ріпка»), «перевдяганням» («Ящур»), символічним продажем - («Горщики», «Кут»), крадіжку («Крам», «Вори», «Чужі городи», «Огірки», «Бахча»). Усі ці ознаки тим, чи іншим чином характеризують символічну смерть гравців. Набуття лімінального статусу й ознак потойбічного (хтонічного) властиве обрядам з переходовою символікою. Ці прояви ритуалу розглядаються в ігровій культурі як обов'язкові. Смерті у грі неможливо уникнути - гравці «помирають», «жмуряться», «не дивляться», їм «очі заливають».

Поряд з означенням лімінальної сутності ролі гравця висвітлюються характеристики персонажів, що мислилися як «більш досвідчені». Найчастіше «досвідченість» таких осіб визначалася через символіку родинних зв'язків, характеризуючи персонажа як більш досвідченого і старшого за віком - «матка», «сваха», «дід», «баба», «кума» тощо. Цей ігровий персонаж міг також мислитися як професіонал («пастух», «гончар», «коваль», «чоботар»), тобто той, що вже пройшов певне випробування й посвячення. «Досвідченість» відповідних персонажів давала можливість іншим ігровим персонажам правильно пройти обрядове переродження/народження під проводом відповідних медіаторів. Без таких «провідників» перехід в обряді не може вважатися повним. Символічно провідники мислилися як чужинці, а також долучені до потойбічного - «циган», «тума», «жидівочка» та інші. Вони синонімічні «чужому» світові та мисляться як «досвідчені». Їх символічне виокремлення з олюдненого соціуму (вербальне або кінетичне) є головною умовою проведення гри, надання їй певної впорядкованості. Присутність в іграх таких гравців дає можливість відтворити в ігровій ситуації означення ініціаційної обрядовості, в якій присутні персонажі, що виконують роль учителів неофітів. Наявність у гравців лімінальних ознак і конструювання низки персонажів із медіативними фукціями дозволяє говорити про моделювання ними повноцінного переходового обряду.

Запропонований підхід дав можливість визначити в грі різні переходові стадії. За допомогою жеребкування починалася фаза сепарації, тобто виокремлення гравця (або ігрових персонажів) з-поміж інших осіб. Вони «виходять» з кола гравців, моделюються як «інакші» по відношенню до інших. Після цього настає порогова стадія, яка мислиться як певне випробування, спрямоване на перехід гравця від «потойбічного» до «олюдненого». В ігровому просторі такі символічні переходи, що спрямовані на набуття гравцем нового статусу, могли відтворюватися багатьма символічними кодами.

В ігрових колізіях перехід може передавати рослинний код, у якому ясно простежується символіка поетапного дозрівання і переродження через певні дії - «молотіння», «вибивання», «мелення», «випікання», «варіння». Використання для означення вегетативного процесу в іграх рослинних персонажів тісно пов'язане з їх міфічним переродженням. Символічний перехід може передаватися також за допомогою віршика, в якому йдеться про «хворобу» головного персонажа - «Перепілки», «Дударя», в результаті якої він помирає/одужує.

Усі ці переходові коди по суті використовують міфологему «дороги», за допомогою якої гра передає різноманітні перипетії обрядового переходу, подолання певних перешкод («Довга лоза», «Вербова дощечка»). У досліджені запропоновано розглядати семантику проростання рослинності як процесу, тотожного проходженню дороги. Кінетичне відтворення процесів проростання за допомогою танкових рухів підкреслює рослинний символізм проходження певних перешкод - «проростання», «стеління», «плетення».

Такі дії лише підтверджують семантику прояву переходу-переродження під час гри. Перетин певної межі означував перехід гравця до нового стану, залучення до «людського». Такі дії супроводжувалися фізичними випробуваннями, за допомогою яких долалася лімінальність ігрових персонажів. У такий спосіб вони «перероджувалися» в нові іпостасі, набували нових ознак. Для такого символічного оновлення гравця піддавали різноманітним випробуванням, які в грі передавалися термінами «женити», «дути», «турличити», «трусити» тощо. Биття в грі синонімічне поїданню, а також весіллю=жениханню. Тому своєрідний переходовий код утворює й їжа - поїдання мислиться як людська ознака, що залучає до живого. У грі, як і в обрядах агрегації, весь час пропагується здатність до поїдання - «так-так, їдять мак». Таке женихання передається у грі за допомогою не тільки поцілунків, але й сталих семантичних конструктів - «горю, горю, пень», «горю, горю, палаю», «А любиш? - Люблю. - А вловиш? - Вловлю». «Олюднення» під час обрядів агрегації могло відбуватися і за допомогою сміху. Побиття, еротичні прояви і сміх утворюють символічний зв'язок. Ці та тотожні до них дії прояву людського не тільки синонімічні одне одному, але й маркують в іграх стадію агрегації.

Поряд з різноманітними випробуваннями фаза залучення до олюдненого супроводжується наданням лімінальній особі певної «частки» - нового імені, матеріальних благ, соціального статусу тощо. В ігровій практиці такі обряди обміну замінюються на символічне «здобути гору», «перейти у город» або предметне визначення виграшу - «паці», «креймашки», «палички», «цурки», «скраклі», «бірки» тощо. Залучення до соціуму супроводжується одержанням певних благ. Найчастіше цей процес синонімічний поїданню («ням, ням», «дай мачку», «дай хліба»). У результаті ігрових перипетій кожен гравець отримував за допомогою гри або новий статус, або обумовлену виграшем частку. Навіть саме символічне перебування у потойбічному світі мислилося як певний дар (набуття нових знань і ознак).

У процесі дорослішання кризові моменти в дитячому житті зустрічаються повсякчас. Діти як неповноцінні представники соціуму мають тільки увійти до нього, але при цьому вони складають відповідну соціальну верству. Найстійкіші характеристики дитини співвідносяться з епітетами недо-, напів-, тобто не повний, такий, що має перевтілитися, дійти певного доконаного стану. На відсутності у дитини повномірного соціального статусу ґрунтується лімінальне сприйняття всього дитячого періоду. Виходячи з цих положень, припускаємо, що гра виконувала функції «вторинного» обряду, що супроводжував відповідні події. Гра давала можливість не чекати закріплення моментів дорослішання одномоментними ритуалами, що мали б «стискати» в часі фізіологічне дорослішання.

Тому пропонується ототожнювати певним чином функції гри й обрядів вікової ініціації та визначити її як «повсякденний обряд переходу», що здійснювався на ігровому рівні. У такий спосіб біологічна криза долається дитиною більш ефективно, оскільки ігрова поведінка дає змогу проводити ритуал за потребою. Тільки у результаті переборення певних перешкод людина стає особистістю. Тому подолання навіть штучної кризи (що в грі передається висловом «не насправді», «понарошку») вело за собою отримання більш високого соціокультурного статусу. Таким чином, проходження дитиною ігрового «повсякденного обряду переходу» ставало невід'ємною частиною механізму процесу входження особистості в культуру, її соціалізації.

У висновках підведені підсумки дослідження, що виносяться на захист.

Зокрема в них зазначено, що серед різних підходів до вивчення ігор перспективним є метод, що базується на усвідомленні тісного зв'язку в грі міфологічного й ритуального початків.

У дослідженні проаналізована джерельна база ігрової культури Слобожанщини XIX - початку ХХ ст. Разом з тим простежені головні напрями дослідження ігрової культури в етнологічній науці, які можна розділити на такі течії: міфологічна школа (О. Потебня, М. Сумцов, В. Пропп); еволюціоністський напрям (О. Зілинський, П. Богатирьов, О. Велецька), структурно-семантичний напрям (В. Топоров, В. Орел, О. Гура), напрям дослідження гри у розрізі обрядовості (А. Байбурін, Т. Бернштам, Г. Любимова, І. Морозов, О. Чебанюк, О. Курочкін, В. Балушок).

Запропоновані в дисертаційному дослідженні підходи дозволили виявити глибинний архаїчний пласт, який полягає у відображенні прадавніх міфологем і відповідних міфологічних персонажів. У результаті аналізу ігрових дій та предметів доведено, що вони, як й ігрові персонажі, несуть символічне навантаження, яке вкладається у міфологічну парадигму гри.

Дослідження ігрової культури слобожанських дітей засвідчило неможливість розглядати дитячу гру без детального аналізу акту жеребкування, бо саме воно надає грі відповідних часових і просторових категорій, дозволяє осмислювати гру як таку, що відбувається у сакральному просторі й часі.

У дисертації вперше пропонується вважати головною міфологічною моделлю, що застосовується в іграх, перелічення (міряння), за допомогою якого утворюється не тільки відповідний міфологічний ряд, але й провокується обряд. За допомогою лічилок ігровий час визначається кожного разу як «тут» і «зараз». Жеребкування забезпечує перерозподіл ролей і символічних змістів, за якими дитяча гра мислиться відтворенням архаїчного. Жеребкування надає грі першопочатку, започаткування, у результаті якого змінюється час і утворюється новий простір, який визначається сакрально високим змістом - «городок», «гора», «гаряче місце», «гарячий камінь», до якого символічно опозиціонує інший невпорядкований деструктивний простір - ігрове «поле».

Головний міфологічний сюжет, який присутній у дитячих іграх, зводиться до подолання змія (у широкому розумінні боротьба добра зі злом) або покарання дітей і зрадливої дружини. Ця міфологема простежується не тільки, як довів О. Потебня, в іграх типу «Ворон» («Коршун»), а й в іграх із маніпулюванням м'ячем і палицею.

Запропонований у дисертації підхід розгляду гри з точки зору її пов'язаності з ритуалом дав можливість визначити в ній різні переходові стадії. За допомогою жеребкування відтворювалася стадія сепарації, тобто виокремлення гравця (або ігрових персонажів) з-поміж інших осіб - жереб падає на того, хто має бути вилученим із соціуму, він отримує нову долю, номінується як «крайній». Гра використовує принцип надання гравцям не тільки нового статусу, а й відповідного імені, ці дії є синонімічними: набуття нового імені тотожне новій долі. Уперше пропонується визначення гравця, як такого, що має ознаки лімінальності. Лімінальність у грі може передаватися різноманітними термінами і назвами. Саме завдяки феномену одержання гравцем лімінальних ознак гра дає змогу особі набувати щоразу нових рольових якостей, які певним чином соціалізують людину.

В ігровому просторі символічні переходи, спрямовані на набуття гравцем нового статусу, могли відтворюватися багатьма символічними кодами. В ігрових колізіях широко використовувався рослинний код, у якому ясно простежується символіка поетапного дозрівання і переродження. У досліджені запропоновано розглядати семантику проростання рослинності як процесу, тотожного проходженню дороги. Кінетичне відтворення процесів проростання за допомогою танкових рухів підкреслює рослинний символізм проходження певних перешкод - «проростання», «стеління», «плетення».

Застосування прийому відтворення в грі «дороги» ґрунтуюється на тому, що відповідні тексти (та символічні дії) здатні компенсувати час, відтворювати часові проміжки у сакральному розумінні. Через текст, у якому йдеться про різні перешкоди, гра передає різноманітні перипетії обрядового переходу.

У досліджені визначено, що переходовість в іграх може відтворюватися також і за допомогою різноманітних символічних об'єктів, що маркують певний кордон, та засобом його подолання - «ворота», «мости», «поріг». Ігрові персонажі творять у просторі (ігровому полі), що має ознаки міфічного, дії, які мають характерні ознаки переходових ритуалів («вдаряють», «цілують», «перекидаються» тощо). Такі дії підтверджують семантичне означення переходу-переродження під час гри.

Перетин певної межі означував перехід гравця до нового стану, зокрема залучення до людського. Він супроводжувався фізичними випробуваннями за допомогою яких долалася лімінальність ігрових персонажів. Зазначається, що поряд з різноманітними випробуваннями фаза залучення до олюдненого простору і часу супроводжується наданням лімінальній особі певної частки, людських ознак.

Згідно з результатами аналізу гри пропонується розглядати її як своєрідний ігровий «повсякденний обряд переходу», спрямований на подолання криз процесу включення до соціуму. Групова гра відтворює усі три фази, властиві обрядам переходу:

– сегрегацію (виокремлення з-поміж інших, утворення кризової ситуації) - жеребкування;

– поріг (символічний кордон між потойбічним і людським) - вегетація рослинності, «занедужання» ігрового персонажа, «дорога» (межа, кордон), різного роду випробування (побиття, знущання);

– агрегацію (залучення до соціуму в новому статусі) - завершення вегетації, «видужання», подолання «дороги» ігровим персонажем, завершення випробувань і т. ін.

У дослідженні діти розглядаються у контексті інкультараційних і соціалізаційних процесів як такі, що є неповноцінними членами суспільства і мають пройти певні випробування за допомогою обрядів переходу. Діти утворюють певне лімінальне угрупування, для якого характерна ігрова поведінка. Проведення під час гри дій з переходовою семантикою символізувало набуття дитиною нових культурних якостей і ознак, необхідних для подальшого залучення до соціуму.

Література

1. Терміни «город» і «поле» в ігровій практиці слобожан кінця XIX - початку ХХ ст. у зв'язку з реконструкцією давніх міфологічних уявлень // Народна творчість та етнографія. - 2005. - № 6. - С. 81-87.

2. Методика дослідження народних ігор // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. В. 21. - К.: Унісерв, 2006. - С. 47-52.

3. Ритуально-міфологічна семантика ігор слобожан, пов'язаних із пастухівництвом // Матеріали до української етнології. - 2003. - Вип. 3(6). - С. 12-17.

4. Персонажі українських народних ігор як релікти обрядів ініціації (за матеріалами Слобожанщини кін. XIX - поч. ХХ ст.) // Матеріали до української етнології. - 2002. - Вип. 2(5). - С. 6-11.

5. Семантика палиці в народних іграх (за матеріалами Слобожанщини кін. XIX - початку ХХ ст.) // Актуальні проблеми сучасної та вітчизняної історії. - Х., 2003. - С. 4-9.

6. Історія етнографічного дослідження ігрової культури Слобожанщини в XIX - на початку ХХ століття // Актуальні проблеми сучасної та вітчизняної історії. - Х., 2004. - С. 51-58.

7. Семіосфера еротичних мотивів у дитячих забавляннях із маніпулюваннями пальцями // Тіло в текстах культур. - К., 2003. - С. 151-160.

8. «Забави при мерці» як обряд переходу // Р. Ф. Кайндль. Новітні етноісторичні виміри: Матеріали II Міжнародного наукового семінару «Кайндлівські читання». Чернівці 28-29 травня 2005 р. - Чернівці: Прут, 2005. - С. 200-208.

9. Подвійна семантика зооморфних символів в українських дитячих іграх // На перехрестях світової науки: Матеріали III Міжнародної наукової конференції «Вікно в європейську науку», присвяченої 140-річчю від дня народження Р. Ф. Кайндля. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 194-197.

10. Размещено на Allbest.ru