Формування та еволюція пероністського режиму в Аргентині (1946–1989 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Формування та еволюція пероністського режиму в Аргентині (1946-1989 рр.)

Донецьк - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У масовій свідомості і політичних ідеологіях різних держав, у тому числі пострадянського простору, періодично відтворюються прагнення громадян пов'язати позитивний соціально-економічний розвиток з особистостями і так званою «залізною» владою. При цьому демократія час від часу сприймається ними як гальмо на шляху економічної стабілізації і поступу, що стимулюється певною часткою національного політикуму. У цьому сенсі латиноамериканський, зокрема, аргентинський досвід особливо позначений застосуванням державними лідерами ідей і гасел, в яких економічний прорив за кризових умов подавався винятково крізь призму реалізації програмних засад, зазвичай пропонованих конкретними політиками, ніж політичними партіями і рухами. Аргентинська специфіка полягає також у тому, що циклічні кризові явища в економіці держави асоціювалися зі слабкістю влади і певних державних керівників, тим самим даючи прихильникам сильної руки у владі потужні аргументи для утвердження доцільності авторитаризму в його різноманітних проявах.

Інший аспект актуальності вбачається у повсякчасній потребі аргентинського соціуму у реформуванні політичної системи на фоні нестійкості політичних режимів, доволі тривалої відсутності консолідованої системи політичних партій і жорсткого протистояння між ними, що серйозно підривало можливість створення оптимальних умов для стабільного соціально-економічного розвитку.

У практичному значенні для України важливо, що політико-системний розвиток Аргентини сповнений прикладами застосування у міжпартійній боротьбі широкого спектру популістських обіцянок, зазвичай неможливих для реалізації.

Істотне значення для визначення актуальності має аспект персоналізації політико-ідеологічних пріоритетів аргентинського суспільства за умов критичного розколу між різними соціальними верствами та суспільної несправедливості, що стало первинним чинником популістської спрямованості пероністського руху і змісту програмних засад Хустисіалістської партії. Оскільки український історико-політичний дискурс останніх років багато в чому обертається довкола загрози непередбачуваного за потенційними наслідками регіонального розколу країни і руйнівного громадянського протистояння. А популярність і досить серйозні впливи антиглобалістських рухів у сучасній Аргентині, що активно використовують окремі елементи політико-ідеологічної спадщини Х.Д. Перона, перонізму і хустисіалістів, додають аргументованості такому підходу.

Зважаючи на актуальність теми дослідження, а також рівень її вивчення у вітчизняній і світовій історичній науці, автор здійснив спробу вирішити важливу наукову проблему, що полягає у встановленні і визначенні комплексу передумов, причин, обставин і чинників, що сприяли формуванню і перемозі демократичним шляхом відверто популістського режиму з властивими його лідеру авторитарними методами реалізації політичної влади.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах проблематики наукової роботи кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету, а саме комплексної наукової теми «Історія соціального і національно-визвольного руху країн Європи й Америки у XVII-XX ст.» (номер державної реєстрації 01860099079).

Об'єктом даного дослідження є політичний режим в Аргентині, що сформувався з 1946 року за керівництва генерала Х.Д. Перона.

Предмет дослідження - еволюція становлення пероністського режиму в причинно-наслідковій залежності між внутрішніми і зовнішніми умовами та чинниками впливу на громадську думку і державно-політичний істеблішмент Аргентини.

Метою дослідження є комплексний аналіз пероністського політичного руху і відповідного режиму влади, що передбачає розробку синтетичних уявлень щодо умов і обставин, які спричиняють циклічне повернення суспільства до підтримки популістських ідей і течій, а також політичного авторитаризму.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

виокремити історичні особливості формування і розвитку пероністської (хустисіалістської) політико-ідеологічної моделі суспільного розвитку і побудови режиму політичної влади;

емпіричним шляхом розробити авторську концепцію про характер і особливості множинних зв'язків між персоніфікацією політичної ідеології і режиму політичної влади на аргентинському прикладі післявоєнного розвитку держави і суспільства;

узагальнити наявні в західній, російській і вітчизняній історіографії методологічні підходи до вивчення еволюції політичної влади і суспільних відносин в Латинській Америці на прикладі однієї з найбільших держав континенту, якою є Аргентинська Республіка;

методами історичного аналізу виявити і показати причинно-наслідкові взаємозв'язки між демократичними правами громадян і персоніфікацією політичної ідеології і владного режиму;

з'ясувати причини високого політичного впливу представників військових еліт Аргентини, а також зв'язок між декларованими ними підходами до реалізації виборчого права громадян, як основної передумови демократичних суспільних відносин і подолання кризових явищ в економіці, та часто протилежними політичними і соціально-економічними наслідками;

висвітлити і систематизувати історичні особливості північноамериканського впливу на особливості суспільно-політичного розвитку Аргентини після Другої світової війни, зокрема, на характер політичної системи і мінливість політичних режимів;

визначити основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики державних адміністрацій на чолі з Х.Д. Пероном;

встановити характер змін, внесених у відповідну ідеологію так званими неопероністами;

всебічно дослідити феномен перонізму за допомогою методів історичного аналізу і синтезу та відтворити складну еволюцію хустисіалістської політичної течії і побудованого на відповідній ідеології режиму влади.

Завдання, поставлені дисертантом відповідно до наукової проблеми, визначили структуру роботи, зокрема, у ході їхньої реалізації підтвердили недоцільність дроблення розділів.

Хронологічні межі дослідження дисертант визначив, виходячи з реального історичного проміжку часу, в якому формувався, розвивався і модифікувався перонізм. Обрання нижньої межі - 1946 р. - зумовлене приходом Х.Д. Перона до влади. Верхня межа - кінець 1980-х років - пояснюється остаточною модифікацією перонізму і його адаптацією до нових суспільно-політичних і міжнародних обставин в умовах розпаду світової соціалістичної системи, а також перемогою неопероніста К. Менема на президентських виборах, що ознаменувала кінець класичної моделі перонізму і хустисіалізму. Певне порушення хронологічних меж викликане необхідністю відображення соціальних джерел перонізму та умов, за яких відбувалося становлення політико-ідеологічних переконань Х.Д. Перона і пероністського (хустисіалістського) руху, а також визначення особливостей практичної еволюції від перонізму до неоперонізму з приходом до влади послідовників його засновника.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на засадах історичного аналізу і синтезу тривалого періоду еволюції популярного політичного режиму влади автором розроблена концепція щодо стійко негативного впливу персоніфікації політичних ідеологій, рухів і партій на консолідацію демократичних суспільних відносин і стабільний соціально-економічний розвиток. Завдяки доступному масиву першоджерел і наукової літератури також доведено, що популізм, як вагомий чинник впливу на виборців, є стратегічно деструктивним стосовно всього комплексу життєдіяльності держави і суспільства, оскільки зосереджує загрозу зловживань владою за допомогою розробки, популяризації і використання відповідних ідеологічних та технологічних можливостей, хоча на початковому етапі становлення і під час передвиборчих кампаній це передбачає впровадження постулатів і обіцянок щодо розбудови держави загальнонародного добробуту і рівності.

У вітчизняній історіографії зроблена одна з перших спроб цілісного аналізу наявної історіографічної бази дослідження, що підтвердило відсутність системного підходу в історичній науці до визначення найефективніших методів дослідження еволюції політичних режимів. Дисертант довів, що домінування політологічної парадигми в дослідженнях такого роду створює підґрунтя для суб'єктивних суджень, узагальнень і висновків, які не завжди підтверджуються емпіричним матеріалом. Відмова від домінування міждисциплінарного підходу і переважна концентрація автора на традиційних методах історичного аналізу та синтезу дозволили розглянути досліджуваний об'єкт у комплексі причинно-наслідкових зв'язків.

Визначено особливості впливу наявних поглядів на перонізм і застосування політичними силами принципу персоніфікації режиму влади, що дозволило сформувати авторське бачення щодо незаперечних переваг тих партій і рухів, які розробляють і відкрито презентують перед громадськістю чіткі й чесні концепції, доктрини, стратегії і програми суспільного розвитку.

У дисертації з'ясовано та узагальнено причини конфліктного ефекту пероністського режиму влади, а також вказано причини прагнень аргентинських військових еліт безпосередньо брати участь у перерозподілі влади шляхом її насильницького захоплення та подальшого забезпечення проведення нових виборів.

Із сучасних позицій, без так званої антиімперіалістичної упередженості розглянуто найістотніші вектори впливу США на формування, розвиток і рівень стійкості або деградації певного політичного режиму в досліджуваній країні.

Отримано об'єктивні дані щодо історичних причин стійкості в аргентинському суспільстві принципу каудилізму або персоніфікації влади. З цією метою зроблено історико-політичний екскурс у часи становлення незалежності аргентинської держави і частково в її передісторію. Встановлено міцні зв'язки між характером політичних режимів в Аргентині та часом іспанської колонізації.

Критичному аналізу піддано спроби північноамериканських істориків звести проблеми нестійкості демократичної політичної системи в Аргентині винятково або переважно до особливостей національного і континентального світосприйняття, а також специфічного впливу католицького віросповідання.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що введені до наукового обігу конкретні історичні матеріали, узагальнені історико-політичні погляди, теоретичні положення і висновки, а також авторська концепція можуть бути використані відповідними органами влади України - задля уникнення і недопущення стратегічних помилок під час розробки державних програм розвитку, оскільки в роботі аргументуються фундаментальні відмінності між демократичними і популістськими підходами до забезпечення інтересів суспільства і громадян, доводяться безперечні переваги демократії над авторитарними моделями побудови режиму влади, незалежно від декларованих позицій, прагнень і намірів певних глав держав.

Дисертаційні положення і висновки можуть сприяти визначенню сутності політичних програм, які розробляються тими або іншими політичними партіями, рухами і міжпартійними блоками в нашій країні.

Матеріали проведеного дослідження можуть стати у нагоді при написанні вузівських підручників, монографій, узагальнюючих праць, підготовці лекційних курсів тощо.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дослідження викладено в публікаціях автора загальним обсягом понад 27 друкованих аркушів, у тому числі у монографії, 23 статтях, які опубліковані у фахових виданнях ВАК України, та інших публікаціях.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення та узагальнення розробленої автором наукової концепції були оприлюднені на наукових зібраннях, зокрема, на: Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії» (Луганськ, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Глобалізація та Україна» (Донецьк, 2004 р.); наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету за підсумками науково-дослідницької роботи (2005, 2007 рр.); XVI Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2005 р.); ІІ Міжвузівській обласній науково-практичній конференції «Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості» (Донецьк, 2005 р.); XVIII Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2006 р.). Отже, основний зміст дисертації пройшов апробацію в науковому середовищі і загалом отримав схвалення.

Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення дослідження знайшли відображення в монографії «Перонізм в Аргентині: від націоналізму до антиглобалізму (40-80-ті рр. ХХ ст.)» (Донецьк: ДІШІ, 2006. - 284 с. (15,9 др. арк.)) та 23 статтях, які розміщені у фахових виданнях, та інших публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 424 сторінки, з них основного тексту - 369 стор.

політичний ідеологія влада військовий

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації та її зв'язок з науковою програмою, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні межі, розкривається наукова новизна обраної теми, а також практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ «Методологія, стан наукової розробки та джерельна база дослідження» є відправною точкою у проведенні дослідження.

Теоретико-методологічним підгрунтям дисертації є сучасні ідеї європейських та американських істориків, що полягають у доведеній доцільності і більш високій ефективності відображення перспектив розвитку держави і суспільства в агрегованому вигляді. У контексті всесвітньої історії наслідком такої агрегації історичного аналізу і синтезу є дескриптивне подання еволюції політичних систем і політичних режимів як важливих складових загальнонаціонального прогресу або його протилежної якості - регресії. Такий підхід обумовлений і самим об'єктом дослідження, яким, по суті, є політична система і політичний режим, сформовані в Аргентині в складні для неї часи адаптації до післявоєнних умов життєдіяльності держави і суспільства. За цих обставин існує необхідність цілісного розгляду цих двох історико-політичних конструкцій як передумов для виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Розкладаючи елементи дослідження на логічні складові, дисертант, зрештою, прагнув вийти на опис і узагальнене відтворення перонізму, як явища громадсько-політичного життя Аргентини з безліччю якостей, які привертають увагу українського політикуму.

Крім цього, основу даного дослідження складає світоглядний принцип, який полягає у сприйнятті ідеї еволюційного розвитку, оскільки, на нашу думку, тільки таким чином можна створити цілісне уявлення про досліджуваний об'єкт і тим самим більш чітко визначити предмет наукової праці. Властивий для дисертації дослідницький дуалізм по осі «внутрішні і зовнішні чинники», обумовлений тим, що Латинську Америку ззовні не можна зрозуміти без урахування двох найважливіших чинників змішаного характеру. Власне саму латиноамериканську спільноту неможливо характеризувати без врахування впливу колоніального минулого на формування держав, націй і народів. Тобто, така точка зору дисертанта побудована на діалектичному світосприйнятті, що означає: вивчаючи будь-яку латиноамериканську країну, дослідник має брати до уваги зовнішній, зокрема північноамериканський чинник.

Визначальними для дисертанта є й принципи історизму та об'єктивності. Використання принципу історизму дозволило розглянути предмет дослідження у контексті відображення передумов становлення пероністського режиму, закономірностей та тенденцій його розвитку. Згідно з вимогами принципу об'єктивності, враховувалися всі чинники й умови формування та еволюції пероністського режиму.

Автор використав як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи. Основним конкретно-історичним методом дослідження виступив історико-системний, відповідно до якого політика пероністів розглядається як система взаємопов'язаних та взаємообумовлених компонентів (напрямків, принципів, заходів) у конкретно-історичних умовах. Виходячи з того, що предмет дослідження (пероністський режим) вивчається як складна система дієвих зв'язків, провідний базовий метод дослідження почерпнуто з структурно-функціональної методології. Розв'язанню конкретних завдань на певних етапах дослідження слугували інші загальнонаукові та спеціально-історичні методи: аналізу і синтезу, порівняльно-історичний, хронологічний, логічний, описовий.

Характеризуючи проблему, автор врахував історичні особливості формування політичних систем і режимів у Латинській Америці та Аргентині. Окреслена загальна методологічна специфіка даного історико-політичного дослідження ґрунтується на відповідних політико-ідеологічних, демографічних, цивілізаційних, культурних та інших традиціях народів і національних спільнот континенту.

Історіографія питання. Проблема, що досліджується, не належить до числа ґрунтовно вивчених у вітчизняній історіографії. Непрямі згадки про перонізм можна зустріти в працях провідного українського латиноамериканіста В.П. Кириченка. Для розуміння ролі Аргентини на міжнародній арені та дій неопероністів у відповідній сфері важливе значення мають праці, присвячені міжнародним відносинам та зовнішній політиці. Враховуючи, що Латинську Америку пов'язують традиційні зв'язки з Іспанією, викликають інтерес праці, присвячені цій проблемі. У вітчизняній історіографії був відображений вплив інтеграційних процесів на вирішення проблем розвитку латиноамериканських і карибських держав. Також була охарактеризована соціальна політика, здійснювана в Аргентині протягом 1990-х років.

Характеризуючи російську історіографію питання, слід акцентувати увагу на наступному. Загальні дослідження з латиноамериканської тематики відзначаються суперечливістю, а за радянських часів - явною ідеологізацією положень, засобів аргументування і висновків.

У зв'язку з цим окреслимо тільки коло московських дослідників, які в радянські і новітні часи займалися вивченням політичної історії Аргентини. У роботах даної групи характеризується історичний процес щодо формування національної державності на континенті, аналізується діяльність політичних сил, зокрема, акцентується увага на використанні політичними партіями країн континенту ідеологічного проникнення в середовище промислових робітників та деякі інші аспекти.

Конкретне бачення перонізму з урахуванням зовнішніх чинників і ситуації в економічній сфері дали російські латиноамериканісти І. Косєєв і І. Шереметьєв, переважно у концептуальному вигляді. Для нас істотне значення має той факт, що вони відобразили зміну позицій самих лідерів пероністського руху, які згодом розчарувалися у винятковій орієнтації на націоналізацію і податковий тиск відносно підприємств всіх видів власності.

Роль промислових робітників у перемозі Х.Д. Перона розглядається також у колективній монографії, авторами якої є співробітники Інституту всесвітньої історії Російської Академії Наук.

Вплив католицької церкви на політичні процеси в країнах Латинської Америки, в тому числі в Аргентині, розглядається у збірнику праць співробітників Інституту Латинської Америки РАН. Один з його розділів присвячено саме цій проблемі. Автори підкреслюють роль священиків у боротьбі з військовими режимами.

Наявні праці з досліджуваної проблеми у зарубіжній історіографії вказують на формування певної традиції. Літературу з даної теми можна умовно поділити на наступні групи: 1) праці, в яких розкриваються ідеологічні переконання Х.Д. Перона; 2) роботи, присвячені соціально-економічним джерелам перонізму; 3) дослідження, де висвітлюється діяльність партій в Аргентині, насамперед Хустисіалістської (пероністської); 4) напрацювання, які характеризують роль католицької церкви у політичному житті Аргентини; 5) розробки стосовно соціальної політики пероністів; 6) публікації, що відображають особливості врядування Х.Д. Перона після повернення із заслання.

Історіографічний огляд природнім чином сконцентрований на структуризації і класифікації основних положень і висновків північноамериканських, британських та аргентинських дослідників. У даних країнах, особливо в США, створена й активно підтримується фундаментальна школа латиноамериканських досліджень.

У зарубіжній історіографії знайшли висвітлення ідеологічні переконання Х.Д. Перона. З огляду на домінування у західній історико-політичній думці визначень, перонізм, як аргентинський політичний рух популістського характеру, з часу свого заснування складався з досить хаотичного набору принципів і положень різних ідеологічних переконань. З одного боку, це викликало суперечливі оцінки глибинного характеру, з іншого - привертало на бік руху мільйони аргентинців. При з'ясуванні ідеологічних переконань Х.Д. Перона було звернути особливу увагу на роботу Пола Джонсона, який стверджував і доводив, що Х.Д. Перон на своєму шляху до влади використовував політичний досвід Сталіна, Гітлера, Франко, Муссоліні. На думку П. Джонсона, він поєднав у своїй діяльності ідеологічні принципи марксизму та фашизму.

Важливими для розуміння соціально-економічних джерел перонізму є праці представників не тільки економічної, але і соціологічної думки, що дозволяють підтвердити висновок, що головним чинником впливу перонізму на аргентинців була масова бідність у поєднанні із втратою бізнесом розуміння того, що в бідній країні рано чи пізно починає відставати розвиток виробництва товарів і послуг. У цьому зв'язку слід звернути увагу на книгу відомих латиноамериканських вчених Ф.Е. Кардозо та Е. Фалетто, які в інтегральному, синтетичному вигляді визначили тенденції економічного та соціально-політичного розвитку Аргентини та деяких інших країн Латинської Америки, зокрема, охарактеризували роль популізму в економічному розвитку цієї країни.

Цей же ресурс джерел популярності пероністів та їх лідера розкритий у дослідженні Т.Філльоли, який ґрунтовно аналізує особливості соціально-економічного курсу Х.Д. Перона. Зокрема, Т.Філльола аргументовано доводить, що масове невдоволення своїм соціальним станом послугувало для аргентинців фундаментальним приводом для підтримки програми Х.Д. Перона. Аналогічний принциповий підхід властивий Х.Фігеролі, який серед безлічі соціальних чинників спеціально акцентував увагу на проблемі масового безробіття.

Важливою для вивчення соціально-економічних джерел перонізму є література, присвячена аналізові процесів індустріалізації і супутньої їй урбанізації. На схильність аргентинських промислових робітників до участі в громадсько-політичних організаціях вказував у своїх роботах А. Дорфман. А аргентинський дослідник Е. Колом назвав форму приходу до влади Х.Д. Перона «революцією безсорочечників».

Діяльність політичних партій в Аргентині, зокрема Хустисіалістської (пероністської), неодноразово відображалася у роботах істориків США та Аргентини. Досить цікавими є праці північноамериканських вчених, створені за часів першого перебування Х.Д. Перона при владі. У дослідженнях того часу досить відчутним був вплив на істориків із США специфічної зовнішньої політики Буенос-Айреса в роки другої світової війни. Як наслідок, майже завжди перше президентство Х.Д. Перона визначалося можливим завдяки підтримці суспільством його ідеї «великої Аргентини». Тобто, ключовим моментом первинного бачення перонізму в США можна вважати критику націоналістичних переконань, що взагалі було характерне американській історіографії практично завжди. Ця позиція відрізнялася від підходів, в яких на перше місце виводилася критична оцінка популістської складової в поєднанні з проведенням паралелей з марксистсько-ленінськими догмами. Лише прихильники ліворадикальних течій та автори-історики, які їх підтримували, допускають паралелі між перонізмом, приходом Х.Д. Перона до влади і розгортанням національно-визвольного руху в третьому світі після завершення другої світової війни.

Головний висновок більшості дослідників: у кожній з цих партій були сильні традиції персоналізму; проявлялась постійна готовність військових еліт вирішувати соціально-економічні проблеми шляхом силового повалення чинної влади.

Спеціальне дослідження партійної тематики належить аргентинському досліднику Конфалон'єрі. Усі спроби модифікації перонізму автор пропускає крізь призму пристосування до громадської думки з метою отримання перемоги на чергових виборах.

Вивчаючи формування та еволюцію пероністського режиму, слід звертати увагу на роль католицької церкви у політичному житті Аргентини. Узагальнений огляд складних відносин Х.Д. Перона з церквою дав Боданеллі. Він показав, що головним чинником впливу на аргентинців і латиноамериканців в цілому з боку католицької церкви була не форма віросповідання, а певний священик.

Окреме місце в історичних дослідженнях займає висвітлення питання ролі дружини Х.Д. Перона Єви Перон в державотворчих процесах Аргентини та її впливу на громадську свідомість. У цьому зв'язку варто відзначити праці аргентинських істориків, які в кількох томах описують політично вагомі кроки першої леді держави.

Важливими для аналізу періодів врядування пероністів після повернення Х.Д. Перона із заслання є роботи аргентинських та англійських істориків. Своєрідний реверс щодо історії перонізму здійснив аргентинський вчений Надра, що розглядає особливості керівництва Х.Д. Перона від 1943 до 1974 року. На його думку, це дозволяє визначити помилковість орієнтацій аргентинців на пероністський рух і хустисіалістську партію як політичну панацею. Надра аргументовано доводить, що кожний наступний етап перебування Х.Д. Перона при владі був порівняно з попереднім гіршим саме для тих суспільних прошарків, які вбачали в перонізмі можливість встановлення справедливого громадського ладу.

Більшості британських досліджень, присвячених діяльності Х.Д. Перона, характерне визначення перонізму як кривавої диктатури, що характеризувалася реалізацією політико-ідеологічних спекуляцій, а спроби впровадження пероністської ідеології в 70-ті рр. ХХ ст. представлені як дії приречених. При цьому автори наголошують, що це зумовлено рішенням президента Лануссе дозволити хустисіалістській партії взяти участь у виборах, яке було прийняте під загрозою громадського конфлікту і масових заворушень.

На разі ж формування та еволюція пероністського режиму в Аргентині не піддавалися комплексному історичному аналізу. У розробках вчених-істориків характеризувалися лише окремі аспекти цієї проблеми. Існує необхідність і деідеологізації наявних уявлень про перонізм та його політику. Це зумовлено серйозними різночитаннями в тлумаченні як джерел перонізму, так і врядничої діяльності пероністів на чолі держави. При цьому відзначимо, що значну частку відповідних напрацювань складають не ґрунтовні дослідження, а журнальні публікації.

Джерельна база. Джерельну базу дисертації складають матеріали, які за походженням і характером інформації можна розподілити на наступні групи:

– архівні матеріали;

– політико-правові документи, зокрема, ухвали органів влади;

– документи регіональних і універсальних організацій, дипломатичних представництв;

- програми політичних партій;

- мемуари учасників подій, відображених у дисертації;

- періодичні видання;

- інтерв'ю, виступи, аналітичні оцінки політичних діячів.

До першої групи джерел варто віднести архівні матеріали, зосереджені в Російському центрі зберігання і вивчення документів новітньої історії (РЦЗВДНІ), державні архівні документи та особисті архіви аргентинських дослідників перонізму. Так, у роботі використано документи РЦЗВДНІ, які сприяють поглибленому дослідженню політико-історичних та історико-економічних джерел перонізму, дають змогу більш повно уявити картину політичних та економічних процесів, які відбувалися в Аргентині напередодні приходу до влади Х.Д. Перона. Варто відзначити особливу вагомість зазначених документів для висвітлення 20-30-х років ХХ ст. в історії цієї країни. Повною мірою у дисертації використані особисті архіви аргентинських дослідників перонізму, розміщені в Інтернеті, а також державні архівні матеріали. Матеріали даних архівів дозволили об'єктивніше оцінювати внутрішню і зовнішню політику пероністських урядів, акцентувати увагу на її особливостях. Особливо цікавим у цьому відношенні є Архів зовнішньої політики РФ, матеріали якого дають можливість детально охарактеризувати зовнішню політику Х.Д. Перона.

Друга група джерел включає політико-правові документи, зокрема ухвали органів влади. Аналізувати політику, яку провадив Х.Д. Перон і його послідовники всередині країни і за її межами, неможливо без звернення до даного комплексу матеріалів. Центральне місце тут належить Конституції Аргентини (1853 р.). У дослідженні зроблена спроба визначити причини внесення змін до Конституції пероністами. Не менший інтерес викликають постанови, що ухвалювалися парламентом Аргентини, а також декрети президента Х.Д. Перона. Зазначені складові джерельної бази дозволили охарактеризувати мету, яку переслідували пероністи, а також детальніше дослідити події, які передували приходу до влади даної політичної сили, тобто вирішити комплексне завдання, що передбачає з'ясування впливу пероністів на ухвалення рішень загальнодержавної ваги.

Важливою складовою джерельної бази роботи є документи та декларації міжнародних організацій і конференцій, а також дипломатичних представництв, оскільки аналіз політичного режиму пероністів був би не повним без оцінки їх діяльності на міжнародній арені, без характеристики ситуації в Аргентині закордонними політиками, дипломатами, експертами. Діяльність Х.Д. Перона, а також його послідовників була спрямована на побудову нової системи міжамериканських відносин, які б ґрунтувалися насамперед на врахуванні інтересів латиноамериканських держав, зокрема, Аргентини. У цьому зв'язку особливо цікавими є декларації та ухвали міжамериканських конференцій, як, наприклад, декларація, прийнята на Х міжамериканській конференції в Каракасі. Оскільки в роботі аналізуються економічні процеси в Аргентині, як джерело використані матеріали Економічної комісії для Латинської Америки і країн Карибського басейну ООН. Як відомо, дана комісія вивчає економічні і соціальні процеси, проводить дослідження різного характеру вже впродовж десятиліть. У зв'язку з цим, думка експертів комісії становить і науковий інтерес. Не менш вагомими є документи американського посольства в Аргентині та держдепартаменту США, які охоплюють, зокрема, період 40-х - початку 50 рр. - часу становлення пероністського руху.

Наступну групу джерел становлять програми політичних партій. З огляду на характер дисертаційного дослідження особливе місце у цій групі займають програмові настанови пероністської партії, без детального вивчення яких неможливо об'єктивно оцінити ідеологію перонізму, зокрема термін «третій шлях» розвитку Аргентини, а відповідно зрозуміти причини популярності пероністів. При цьому особливу увагу акцентовано на такому важливому документі, як «Доктрина Х.Д. Перона», що відчутно вплинула на програмні положення хустисіалістської партії. Критичний аналіз доктрини Х.Д. Перона здійснюється у роботі переважно (проте не тільки) на основі її комплексного і максимального трактування аргентинськими прибічниками цієї ідеології в державних і партійних документах, мемуарах, відомчих звітах. Це дозволяє зробити такий аналіз багатовекторним і цілісним, оскільки адепти перонізму не пропускають навіть дрібниць у її тлумаченні. Крім того, послідовники пероністського світогляду й до цього часу вважають, що до 1943 року Республіка Аргентина практично не мала доктрини національного розвитку, тоді як можливість її створення зосереджувалась у високо розвинутій самосвідомості аргентинців. За їх словами, деякі доктринальні моменти відображені хіба що в Конституції Аргентинської нації 1853 року. Проте, у ній відсутнє політичне підґрунтя для діяльності уряду, держави і народу. Тим самим, з нашої точки зору, опосередковано підтримується сам факт олігархічної системи влади, створеної в цій державі після здобуття незалежності від Іспанської імперії.

Невід'ємну групу джерел складають мемуари, оскільки бурхливі події новітньої історії Аргентини були зумовлені, між іншим, суб'єктивними чинниками. Прикладною у цьому відношенні є робота генерала Вільєгаса, одного з активних діячів «аргентинської революції» та лідера групи військових, яка виступила за деполітизацію армії. Не менш цікавими виглядають спогади генерала Лануссе. Його погляд на події 60-х рр. ХХ ст., критична оцінка низки фактів в історії Аргентини дозволяють чіткіше визначити вплив військових на пероністів і загалом на ситуацію в країні, оскільки дослідити формування й еволюцію пероністського режиму без відповідного аналізу впливу збройних сил на нього досить проблемно, так само, як неможливо об'єктивно сприймати проблему політизації збройних сил без залучення вказаних мемуарів.

Поряд з вже охарактеризованими групами джерел не менший інтерес становлять періодичні видання. Розглядаючи соціально-економічні процеси періоду новітньої історії Аргентини, мусимо акцентувати увагу на їх відображенні в друкованих засобах масової інформації, які дозволяють простежити певний подієвий ряд. Дане дослідження не обмежується використанням матеріалів, опублікованих лише на шпальтах аргентинських видань, що, зрештою, дозволило всебічніше і ґрунтовніше проаналізувати еволюцію пероністського режиму. Разом з тим, враховуючи специфіку теми, перш за все, нас цікавили аргентинські видання.

Важливою складовою джерельної бази є виступи-інтерв'ю, аналітичні оцінки аргентинських державних діячів. Дана група джерел сприяла чіткішому розумінню Аргентини за часів керівництва Х.Д. Перона та після його смерті. Поглибленню такого розуміння самими аргентинцями сприяли інтерв'ю видатних громадських діячів та наукові публікації, що відображають не тільки позиції аргентинських еліт відносно внутрішнього розвитку країни та її перспектив, але й стосовно глобальних процесів на планеті в складні часи деградації соціалізму і соціалістичної системи.

Загалом, накопичений комплекс джерел дозволив реалізувати поставлену мету і завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі - «Політико-історичні й історико-економічні джерела й особливості перонізму» проаналізовано чинники історичного, політичного, економічного характеру, які призвели до появи перонізму, а згодом зумовили трансформацію перонізму в неоперонізм.

На відміну від інших латиноамериканських держав, Аргентина мала досить тривалі періоди демократичного розвитку. З іншого боку, можливо, як в жодній іншій державі світу, в Аргентині доволі часто здійснювалися сумнівні експерименти, пов'язані із захопленням влади військовими та іншими групами авторитарного спрямування, зазвичай, під гаслами захисту національної безпеки. Фактично, демократія в Аргентині встановлювалася руками тих, хто не так давно здійснював авторитарну владу.

Тривалість підтримки ідей Х.Д. Перона і його політичні перемоги в Аргентині знаходять пояснення й у цивілізаційних особливостях Латинської Америки, що поєднала в національному менталітеті традиції аборигенного населення і вихідців з Європи, внаслідок чого склалася тенденція вирішення проблеми співвідношення особи і суспільства на підставі підкорення особи суспільству. Це вміло використали творці пероністської ідеології. На фоні такої тенденції отримав значне поширення культ Каудильо, що поступово перетворився на персоніфікацію влади на рівні політичної культури. Ця архаїчна форма культу домінувала в усьому латиноамериканському регіоні, на відміну від європейського фашизму з його зреченням від особистої свободи задля «партійної держави».

Креольська Аргентина поступово перетворювалася на країну з європейськими претензіями, проте - із специфічними кризами і громадянськими конфліктами. Головний серед них виходив із суперечностей між місцевими латифундистами, що вбачали в прибульцях винятково джерело дешевої робочої сили, і, власне, іммігрантами, які прагнули жити за північноамериканськими стандартами. Посилення економічного і політичного впливу великих землевласників, що орієнтувалися на експорт своєї продукції, позбавляло іммігрантів можливості придбати землю. За цих обставин виникали серйозні бар'єри на шляху до внутрішньої консолідації держави і суспільства: великі землевласники не бажали розлучатися зі своїм економічним і політичним домінуванням шляхом залучення європейських іммігрантів до політичного життя держави. Як наслідок, спостерігалося утвердження стійкого взаємозв'язку між володінням землею і політичним впливом: у країні відтворювалося політичне домінування олігархів, що взяли під жорстокий контроль пресу, не допускаючи формування громадянського суспільства.

Лише з 1916 р. до 1930 р. в розвитку Аргентини став намічатися етап, якому було характерне поєднання процесів демократизації, зростання політичної активності радикальних політичних сил і рухів при паралельному зміцненні президентської влади. Той факт, що уряд радикалів не впорався з кризою початку 1930-х років, створив підстави для отримання влади військовими, які надалі щоразу в кризових ситуаціях оголошували себе рятівниками суспільної стабільності.

Ситуація в політичному житті країни дестабілізувалася з початком Другої світової війни. Консервативна олігархія країни оголосила нейтралітет відносно військових в Європі. Проти виступали радикали, соціалісти, комуністи. Паралельно у суспільстві посилилося прагнення «сильної руки». Слід враховувати абсолютно новий характер міжнародних відносин: уперше головні суперечності між його ключовими учасниками знаходились у сфері політичних ідеологій, тоді як традиційні аспекти експансіонізму, війни за території, тощо формально перестали бути вирішальними у визначенні причин конфлікту.

На цьому фоні до влади в Аргентині прийшов Х.Д. Перон. Вже 1947 р. з'явилося поняття щодо всесвітнього значення його Доктрини, однією з центральних в якій була ідея «третього шляху». До 1952 р. стало зрозумілим, що Х.Д. Перон має намір реалізувати Доктрину через нав'язування суспільству думки стосовно відсутності іншого політичного вибору.

У розділі подано основні положення Доктрини в оригінальному трактуванні з авторськими коментарями, а також проаналізовано її внутрішньо- і зовнішньополітичні аспекти.

Природніми виглядають спроби сучасних послідовників пероністської доктрини підвести під неї певне теоретичне обґрунтування. Вони прямо говорять про необхідність дати «істинне визначення пероністського руху». Адепти перонізму не приховують, що він був і залишається «народним, фашистським, вкрай лівацьким, і, як правило, у даний час ліберально ортодоксальним». Кожний з пунктів забезпечується безумовним пріоритетом ухвалення політичних рішень «шефом держави».

Порівняно менша втрата, понесена Аргентиною від великої економічної депресії, неодмінно асоціювалась у багатьох аргентинців з «жорстокою рукою» державної влади і, з іншого боку, з так званими іманентними перевагами аргентинців як нації і народу. Це була сприятлива основа для домінування націоналістичної ідеології і приходу її представників до верховної влади в країні. Тут слід брати до уваги основу функціонування будь-якої держави, яка, з нашої точки зору, вбачається у фундаментальній характеристиці соціально-економічної і політичної системи. Економічна політика урядів 1930-х років переважно зводилася до жорстокого державного регулювання. Ця складова в діях попередників найбільшою мірою була підхоплена пероністами. Автор показує, що громадська думка Аргентини грала на користь націоналістичних лідерів. Тут слід враховувати передісторію питання, пов'язаного з вірою аргентинців у можливість справедливої влади на чолі з «шефом держави».

У третьому розділі - «Прихід Х.Д. Перона до влади. Внутрішня і зовнішня політика Аргентини в 1946-1955 рр.» - простежено події, пов'язані з перемогою Х.Д. Перона на виборах 1946 року, еволюцію внутрішньої та зовнішньої політики.

Усе своє життя Х.Д. Перон, за його власними словами і ствердженнями прибічників, стикався з соціальною несправедливістю, що нібито і зробило його революціонером у повній відповідності з необхідністю презентування себе як народного політика. Після перевороту 1943 року він спочатку працював у міністерстві праці, де намагався ініціювати внесення змін у відповідні закони і підтримувати розвиток профспілкового руху. Це поступово створило йому імідж борця за народну справу в аргентинських масах, що стало фундаментом для створення перонізма - хустисіалізма.

Обрання Х.Д. Перона в 1946 р. президентом Аргентини було тісно пов'язане з подіями воєнних років.

Розвиток економіки країни в 40-і рр. ХХ ст. був обумовлений досить сприятливою для Аргентини економічною кон'юнктурою. Латиноамериканісти відзначають, що динаміка формування аргентинського торговельно-економічного потенціалу була найвищою на континенті.

Стрімка індустріалізація дозволила Аргентині не тільки зайняти провідні позиції за темпами економічного розвитку, але й радикально змінила соціальну структуру аргентинського суспільства. Кількісно зросла національна фінансово-промислова еліта, так само, як і кількість людей, задіяних у промисловості. Як і в багатьох інших країнах, таке зростання робітників відбувалося внаслідок зубожіння селян, які намагалися знайти собі роботу в промислових центрах країни.

Зміни у соціально-економічній сфері позначилися на співвідношенні політичних сил в Аргентині. До цього пріоритетні позиції займали так звані традиційні олігархії, які об'єднували великих землевласників та промисловців, що співпрацювали з британськими фінансово-промисловими колами. Утім, до 40-их рр. ХХ ст. ця група вже не відповідала вимогам нової політичної ситуації. Відсутність розуміння цього чинника в політичному керівництві країни призвела до посилення позицій аргентинських радикалів, які стали піддавати критиці дії консерваторів, що перебували при владі, тим самим зміцнюючи власні позиції на політичній арені Аргентини.

Як відомо, Друга світова війна позбавила Аргентину традиційних ринків й уряд консерваторів намагався вирішити цю проблему через перехід до імпортозамінної індустрії. Відповідні заходи отримали назву «план Пінедо», що передбачав підтримку експорту сільськогосподарської продукції і поступову заміну імпорту промислових товарів через надання пільгових кредитів національній промисловості. Проте план не знайшов підтримки в національному конгресі, зокрема, депутати-радикали, які на той час мали більшість голосів, навіть відмовилися його обговорювати. На нашу думку, вони проголосували проти плану лише тому, що його пропонували консерватори.

Ми не випадково акцентували увагу на такому факті, як конфлікт між консерваторами і радикалами та, зокрема, відхиленні плану Пінедо. Саме цей конфлікт, який періодично створював політичні кризи, послужив причиною втручання військових, що виразилось у військовому перевороті 1943 р., який у свою чергу, став початком нового етапу в історії Аргентини, пов'язаного з виникненням пероністського руху. Глухий кут, в який потрапив консервативний уряд, спровокував серед різних політичних сил сплеск націоналістичних настроїв, що значною мірою й визначали ситуацію напередодні перевороту 1943 р. та подальший політичний курс Х.Д. Перона.

Тим часом, фінансово-промислові кола Аргентини намагалися змусити коаліцію радикалів, соціалістів, комуністів і прогресивних демократів виставити кандидатом на президентських виборах генерала Хусто. І хоча генерал помер до виборів, це не врятувало коаліцію від посилення кризи, зумовленої відсутністю єдиного або хоча б консолідованого бачення подальшого розвитку Аргентини.

На підставі аналізу широкого кола джерел автором встановлено, що Х.Д. Перон почав свою кар'єру політика національного масштабу завдяки військовому заколоту 1943 р. Він адекватно оцінив можливості робітників соціальної сфери, якою займався, очоливши після перевороту 1943 року Секретаріат праці і соціального забезпечення. Таким чином, Х.Д. Перон дав можливість робітникам, а також середньому класу брати участь у політичних процесах. Він поставив за мету створити могутній націоналістичний рух, аби об'єднати різні соціальні групи. Для цього була створена концепція «хустисіалізму», сприйнята значними верствами населення Аргентини завдяки тому, що акцентувала увагу на універсальних за своїм характером і актуальних для суспільства ідеях.

«Хустисіалізм» тлумачився як третій, особливий шлях розвитку Аргентини, незіставний ні з капіталізмом, ні з соціалізмом, згідно з чим аргентинське суспільство мало об'єднатися для усунення відсталості і залежності від зовнішніх сил, утвердження соціальної справедливості під керівництвом надкласової держави. Це допомогло сформувати образ Х.Д. Перона як захисника інтересів суспільства, перш за все робітників.

Ефективні соціальні кроки Х.Д. Перона допомогли йому в драматичний період життя: після арешту 1945 р. саме прибічники такої політики домоглися його звільнення. Ця подія стала датою остаточного становлення пероністського руху і послугувала однією з причин перемоги Х.Д. Перона на президентських виборах 1946 р., що започаткувала формування «авторитарно-демократичного режиму», правовою основою якого стала Конституція 1949 р. Визначальною рисою нового Основного закону було значне зміцнення позицій президента країни, які стрімко зміцнювалися через соціальну ефективність дій Х.Д. Перона спочатку. Відіграли свою роль і популістські гасла щодо розбудови справедливого суспільства.

Економічна політика Х.Д. Перона була значною мірою підпорядкована реалізації соціальних програм. Утім, з одного боку, це певний час підтримувало, але з іншого - поступово руйнувало ринкову економічну систему Аргентини, оскільки витрати на соціальну сферу не відповідали фінансово-економічним можливостям держави. Був створений розвинутий державний сектор економіки, а також ряд галузей, зокрема металургійна промисловість. Проте, згодом проблеми економічного характеру призвели до акцій протесту проти скорочення соціальних програм та підвищення цін, як неминучого наслідку практики популізму. Відповідаючи на акції протесту репресіями, уряд Х.Д. Перона підривав свій авторитет серед робітників.

Наростання напруженості призвело до об'єднання супротивників Х.Д. Перона і пероністського руху в єдиний антипероністський фронт. Його склали олігархічні кола, церкви, військові, а також підприємці, обтяжені державним контролем, ліберальні представники аргентинського суспільства, які побоювалися посилення авторитарних тенденцій. Коливання в армії призвели до того, що в червні 1955 р. у військовому заколоті взяли участь військово-морські і військово-повітряні сили, а сухопутні війська придушили цей виступ. Але заяви пероністів про ймовірність заміни армії народною міліцією примусили збройні сили об'єднатися і ухвалити рішення про усунення Х.Д. Перона від влади. Зрештою, у вересні 1955 р. Х.Д. Перон був позбавлений влади військовими. Ця подія означала завершення періоду реформ і прихід до влади еліт та лідерів, нездатних на радикальні зміни. Це, перш за все, стосувалося військових еліт, які після падіння пероністського режиму стали активними учасниками політичного життя Аргентини і значною мірою визначили поворот аргентинської історії 1983 р., коли ця країна знову звернулася до демократичного врядування.

Зовнішня політика Аргентини за часів керівництва Х.Д. Перона відзначалася значним рівнем самостійності і була орієнтована, насамперед, на розвиток регіональної співпраці і зміцнення зв'язків з країнами, що розвивалися. Дисертантом встановлено, що в подіях досліджуваного періоду в історії Аргентини відіграли свою роль зовнішні чинники. Найважливішим серед них можна вважати вплив США.

Размещено на Allbest.ru