Державна молодіжна політика в Україні: процес формування та розвитку (1991–2004 рр.)

Зроблено висновок про позитивний вплив прийнятих програмних документів на координацію зусиль усіх державних структур, які мали відповідати за розв'язання молодіжних проблем. Проте вони не мали необхідного організаційного та фінансового забезпечення.

У підрозділі 3.2. “Цільові програми та заходи у сфері державної молодіжної політики” проаналізовано досвід діяльності президента та уряду з розв'язання як конкретних проблем молодих громадян взагалі, так і їх окремих груп зокрема.

У дисертації проаналізовано загальну спрямованість президентських указів та розпоряджень 1990 - 2000-х рр., присвячених працевлаштуванню молоді, соціально-економічній підтримці становлення та розвитку студентської сім'ї, заходам щодо сприяння будівництву житла для молоді шляхом іпотечного кредитування, сприянню розвитку молодіжного житлового будівництва, удосконаленню соціальної роботи з молоддю, програмі роботи з обдарованою молоддю, підтримці молодих учених тощо. Підкреслюється посилення з другої половини 1990-х рр. уваги глави держави до проблеми виховання молодого покоління, про яке раніше майже не згадувалося.

Розглянуто запропоновані шляхи розв'язання основних проблем, до яких належало вдосконалення нормативно-правової бази, розвиток мережі молодіжних установ, запровадження нових форм роботи, розширення бюджетного фінансування, поліпшення матеріально-технічного забезпечення. Доведено, що більшість із запропонованих заходів виявилися такими, що можуть бути здійсненими. Але мали місце певні випадки застосування агітаційно-пропагандистських підходів під час створення президентських документів.

Досліджено також усі урядові рішення стосовно цільових програм та заходів, спрямованих на підтримку окремих категорій молоді у 1991 - 2004 рр. Виявлено, що основними для різних складів Кабінету Міністрів України були питання сприяння зайнятості молоді, підтримки студентських сімей, розвитку молодіжного підприємництва та розв'язання житлової проблеми, залучення молоді на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, а також розвитку молодіжного та дитячого туризму, сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді. З 2003 р. уряд започаткував затвердження щорічних заходів щодо підтримки молоді.

Зроблено висновок, що цільові президентські та урядові молодіжні програми й заходи сприяли об'єднанню зусиль усіх органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо вирішення проблем молоді. Завдяки цьому підвищувалися вимогливість до форм та змісту роботи, руйнувалися відомчі бар'єри. Однак мали місце факти недостатньої обґрунтованості пропозицій, відсутність належного контролю за виконанням та ґарантованого бюджетного фінансування.

У підрозділі 3.3. “Рекомендації парламентських слухань з питань становища молоді” розглянуто постанови парламенту України, що були прийняті за результатами обговорення молодіжних проблем.

Парламентські слухання про становище молоді стали важливим елементом механізму формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні. Їх було проведено у 1995, 1999, 2000, 2002, 2003 рр. Ухвалені Верховною Радою України постанови, що містили рекомендації учасників парламентських слухань, відіграли важливу роль у визначенні загальних пріоритетів ювенальної політики, оскільки ставали програмами діяльності на наступний період.

Рекомендації учасників парламентських слухань про становище молоді містили звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури, місцевих органів влади. У них йшлося про необхідність розробки та прийняття нових молодіжних законів (у тому числі й молодіжного кодексу), інших нормативно-правових актів, запровадження в практику конкретних форм підтримки молоді (молодіжне житлове кредитування, запровадження пільг для студентства, безпроцентні довгострокові кредити для навчання у вищих навчальних закладах), зміцнення державних та громадських молодіжних структур, запровадження порядку фінансування молодіжних програм, захист молодих людей з категорій дітей-сиріт, дітей-інвалідів, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Зазначено, що важливе значення мала публікація доповідей Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, які виходили з друку напередодні молодіжних парламентських слухань.

Зроблено висновок, що парламентські слухання про становище молоді в Україні дозволили привернути увагу всіх владних інституцій і громадськості до ювенальної політики та підготувати Верховній Раді України комплексну програму дій щодо підтримки молоді.

Отже, програмні документи Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України у сфері державної молодіжної політики сприяли процесу активізації діяльності влади та громадських організацій у зазначеному напрямі. Цей процес почався лише на рубежі 1990 - 2000-х рр., і найслабкішими його місцями виявилися недостатня фінансова та організаційна підтримка, певна неузгодженість та асинхронність програм.

Четвертий розділ - “Становлення та реформування системи органів управління та мережі молодіжних структур” - включає чотири підрозділи.

У підрозділі 4.1. “Роль і місце органів виконавчої влади у сфері соціального становлення та розвитку молоді” досліджено процеси створення та реорганізацій міністерств і державних комітетів, які відповідали за здійснення державної молодіжної політики в Україні.

З'ясовано, що спочатку створення органів виконавчої влади з питань соціального становлення та розвитку молоді в Україні спиралося на застосовуваний ще в радянський період підхід, унаслідок чого існувало Міністерство у справах молоді і спорту. Проте з другої половини 1990-х рр. почався процес постійних реорганізацій, через що спочатку на зміну спортивно-молодіжному прийшло відомство, яке відповідало за сімейну, дитячу, жіночу та молодіжну політики (1996 р. - Міністерство України у справах сім'ї та молоді, 1999 р. - Державний комітет у справах сім'ї та молоді). Наприкінці 1999 р. відбулося об'єднання сімейно-дитячо-жіночо-молодіжного відомства зі спортивним та туристичним (Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України), яке виявилося достатньо нестабільним. Наступне повернення до Державного комітету України у справах сім'ї та молоді (2001 - 2004 рр.) та Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді (2004 р.) закріпило визнання керівництвом держави наявності інтегрованої “державної політики з питань сім'ї, жінок, дітей і молоді”. Висловлено думку, що поглинання державної молодіжної політики іншими напрямами соціально-гуманітарної діяльності призвело до зниження її ефективності.

Проаналізовано положення про центральні органи виконавчої влади з питань молодіжної політики, затверджені у 1991 - 2004 рр., здійснено їх порівняння, відстежений генетичний зв'язок та запропоновані в них зміни. Зазначені документи виявилися такими, що вплинули не тільки на формування владних структур, а й на зміст державної молодіжної політики.

Досліджено досвід діяльності Державного департаменту з питань молодіжної політики у складі Державного комітету у справах сім'ї та молоді (2002 - 2003 рр.), спробу створити Державний департамент молодіжної та сімейної політики у складі Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України (1999 р.). Розглянуто зміни у сфері управління державного молодіжного відомства, що відбувалися у 1991 - 2004 рр.

Зроблено висновок, що застосування різних підходів до визначення відповідального за молодіжну політику міністерства (держкомітету) призвело до управлінської лихоманки, втрати кваліфікованих працівників.

У підрозділі 4.2. “Парламентські комітети з питань молоді” досліджено історію діяльності профільних комітетів Верховної Ради України І - ІV скликань з питань державної молодіжної політики.

Показано, що тільки у Верховній Раді України І скликання (1990 - 1994 рр.) збереглася радянська традиція створювати окрему Комісію у справах молоді. У Верховній Раді України ІІ скликання (1994 - 1998 рр.) її було відкинуто та створено Комісію з питань молоді, спорту і туризму, яка з травня 1997 р. відповідно до діючого законодавства стала називатися “Комітет з питань молоді, спорту і туризму”. У Верховній Раді України ІІІ скликання спочатку діяв Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту (1998 - 2000 рр.), який згодом було перейменовано в Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (2000 - 2002 рр.). У Верховній Раді України ІV скликання вже традиційно працював Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з 2002 р.).

Установлено, що важливими факторами впливу на державну молодіжну політику виявилися персональний склад профільних комітетів Верховної Ради України з питань молодіжної політики, кадрові призначення, обрання голів та їх заступників, секретарів комітетів, голів підкомітетів, партійна та фракційна належність членів комітетів, їх досвід молодіжної роботи тощо. Показано, що результати законотворчої діяльності кожного з парламентських комітетів потрібно оцінювати в контексті суспільно-політичної ситуації та загального процесу розвитку державної молодіжної політики. Важливу роль відігравав високий рівень фахової підготовки працівників секретаріату.

Зроблено висновок про те, що визначення молодіжної проблематики як окремого напряму діяльності одного з профільного комітетів сприяло тому, що ювенальне законодавство та державна молодіжна політика знайшли своє правове оформлення в Україні. Підкреслено позитивне значення того, що у Верховній Раді України питаннями державної молодіжної політики та сімейної політики займалися різні профільні комітети.

У підрозділі 4.3. “Координаційні ради у сфері ювенальної політики” висвітлена діяльність консультативно-дорадчих структур при Президентові України, метою яких було сприяння вирішенню питань соціального становлення та розвитку молоді в Україні.

Показано об'єктивну необхідність створення Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (1995 - 2004 рр.) та Всеукраїнської студентської ради при Президентові України (2001 - 2004 рр.). Основні завдання, форми та методи їх діяльності відповідали потребам часу. Зазначено, що влада не зуміла забезпечити їх плідної роботи через відсутність належної уваги до цих структур. Їх вплив на процес розвитку державної молодіжної політики в Україні виявився невідчутним.

Зроблено висновок, що створення зазначених координаційних рад відповідало реальним потребам часу. Певний час існували сподівання, що вони можуть скоординувати дії всіх владних інститутів у сфері підтримки молоді, підвищення престижу державної молодіжної політики. Проте повністю використати можливості цих структур не вдалося. Наочно виявилася недосконалість запропонованих підходів до організації роботи цих молодіжних органів.

У підрозділі 4.4. “Розбудова мережі державних молодіжних закладів, установ та організацій” розглянуто процес створення мережі молодіжних структур на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Визначено, що спроби створити фонди як основне джерело фінансування молодіжних програм виявилися невдалими. Про це свідчить досвід Фонду соціальної адаптації молоді (1991 - 1995 рр.), який намагався виступити як альтернатива Міністерству України у справах молоді і спорту, але припинив свою діяльність, так і не ставши реальною складовою механізму формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні. Невдалими стало також намагання розгорнути діяльність Державного фонду сприяння соціальному становленню та розвитку молоді у складі Міністерства України у справах молоді і спорту (1993 р.).

Доведено, що найбільш вдалим кроком влади щодо створення інфраструктури державних молодіжних установ став досвід створення мережі центрів соціальних служб для молоді. Проаналізовано прийняття та виконання урядових рішень 1990 - 2000-х рр., спрямованих на створення обласних, міських, районних, районних у містах центрів соціальних служб для молоді. Досліджено процес їх реорганізацій у центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Показано особливий статус центрів соціальних служб, їх працівників.

Простежено такі фактори вдосконалення окремих напрямів молодіжної політики, як діяльність Фонду сприяння молодіжного житлового будівництва та галузевої науково-дослідної установи з питань молодіжної політики.

Приділено увагу затвердженню типових положень про молодіжні центри праці (2001 р.), центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога” (2002 р.) як правової бази для створення сфери управління обласних, міських та районних державних структур з питань молодіжної політики. Розглянуто досвід створення при молодіжному відомстві низки підвідомчих структур як фактору його зміцнення (Інформаційно-ресурсного центру, Українського молодіжного центру).

Зроблено висновок, що завдяки зусиллям уряду вдалося створити необхідну для центрального органу виконавчої влади кількість підвідомчих структур. Проте нормативно-правова база для розвитку мережі установ в регіонах виявилася недостатньою, що завадило розширенню та поглибленню молодіжної роботи в Україні.

Отже, у 1991 - 2004 рр. було створено систему органів, відповідальних за формування та реалізацію державної молодіжної політики в Україні. Достатньо стабільним виявився підхід до формування профільного парламентського комітету. Проте узвичаїлися часті реорганізації органу виконавчої влади. Не було реалізовано потенціал консультаційно-дорадчих органів з питань молодіжної політики. Водночас позитивним можна вважати в цей період розвиток мережі молодіжних установ у центрі та на місцях.

П'ятий розділ - “Форми і методи державної підтримки молодих громадян та молодіжних об'єднань” - складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. “Запровадження молодіжного кредитування” проаналізовано діяльність держави щодо запровадження пільгових кредитів для молодих громадян як інноваційної форми їх підтримки.

Показано, що від законодавчого закріплення норми про молодіжне житлове кредитування (1993 р.) до запровадження в практику зазначеного положення пройшло більше чотирьох років (1997 р.). Проаналізовано зміни, що відбулися в нормативно-правовій базі із зазначеного питання, які дозволили отримувати кредити не тільки на будівництво і реконструкцію, а ще й на придбання житла (2003 р.). Досліджено запровадження цільових пільгових державних кредитів на здобуття вищої освіти (2000 - 2003 рр.).

Обґрунтовано твердження, що введення в Україні кредитування молодих громадян стикалося зі зволіканнями з боку як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Молодіжні кредити залишилися недоступними для більшості молодих громадян через жорстку обмеженість бюджетного фінансування та диспропорції між реальними доходами молодих громадян та вартістю житла. Украй обмеженим виявилося фінансування й освітньої кредитної програми, до того ж не були запроваджені ґарантовані законом кредити для молоді на обзаведення домашнім господарством.

Зроблено також висновок про наявність суперечності між великою потребою в молодіжних кредитах та низьким рівнем фінансування зазначених державних програм.

У підрозділі 5.2. “Трансформації у сфері стипендіального забезпечення та пільг для студентської й учнівської молоді” розкрито діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо запровадження стипендій, грантів, премій, установлення пільг для молодих громадян.

Досліджено трансформаційні процеси в системі стипендіального забезпечення, результатом чого стало заснування стипендій Президента України та Кабінету Міністрів України для молодих учених (1994 р.), стипендій Президента України для студентів вищих навчальних закладів та аспірантів (1994 р.), стипендій Президента України для учасників і призерів міжнародних учнівських олімпіад з базових навчальних предметів (1998 р.), щорічних стипендій Президента України ім. Т. Г. Шевченка для учнів середніх загальноосвітніх шкіл за особливі успіхи у вивченні української мови та літератури (2000 р.), стипендія Президента України для призерів і учасників всеукраїнських конкурсів фахової майстерності серед учнів професійно-технічних закладів (2004 р.), низки іменних стипендій Кабінету Міністрів України тощо. Парламент заснував соціальні стипендії для студентів вищих навчальних закладів, що належать до категорій дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей (2002 р.).

Звернуто увагу на поступове збільшення стипендіального забезпечення студентів вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації у 1991 - 2004 рр., запровадження пільгового проїзду для студентів та учнівської молоді. Зроблено висновок, що основними напрямами діяльності були заснування нових стипендій замість скасованих радянських, збільшення розміру стипендій, поширення стипендіального забезпечення на учнів загальноосвітніх шкіл.

У підрозділі 5.3. “Премії та гранти для обдарованої молоді” розглянуто процес запровадження президентських, парламентських та урядових відзнак для молодих громадян України.

Показано інноваційний характер форм заохочення молодих громадян, які не мали аналогів у радянський період. Проаналізовано основні етапи підготовки та зміст нормативно-правових актів щодо запровадження премій Президента України для молодих учених, грантів Президента України молодим діячам у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії, грантів Президента України для обдарованої молоді, грантів Президента України для випускників закладів професійно-технічної освіти, премії Кабінету Міністрів України за внесок молоді в розбудову держави, премії Верховної Ради України за внесок молоді в розвиток парламентаризму.

У дисертації акцентовано увагу на важливості заснування державних премій та грантів, їх суттєвого значення для підтримки молодіжних лідерів. Зроблено висновок про відповідність вимогам часу запропонованих підходів щодо визначення основних цільових категорій претендентів на премії та гранти. Питання про відзначення молодої наукової, творчої еліти та активу молодіжних організацій було розв'язано найбільш вдало порівняно з усіма іншими засобами державної підтримки молодих громадян.

У підрозділі 5.4. “Державна підтримка ініціатив молодіжних організацій” розкрито форми й методи допомоги об'єднанням молодих громадян, що надавалися органами влади на державному рівні, правове закріплення пропозицій молодіжних організацій.

Звернуто увагу на використання радянського досвіду в заснуванні Дня молоді України, Дня студента, підтримці молодіжних форумів тощо. Акцентовано увагу на лобістському характері урядових постанов щодо сприяння діяльності Українського молодіжного аерокосмічного об'єднання “Сузір'я” (1993 р.), Українського національного комітету молодіжних організацій (1996 р.). Висвітлено безпосередній вплив протистояння молодіжних організацій на позиції керівників держави.

Позитивну роль відіграло запровадження у 2002 р. порядку проведення конкурсу програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї, що стало проявом установлення конкурентних “правил гри” у наданні фінансової допомоги всеукраїнським молодіжним організаціям з боку держави.

У дисертації висвітлено процес підготовки та прийняття постанов Верховної Ради України до ювілеїв ЛКСМУ та ВЛКСМ (1999 - 2004 рр.), під час яких визначалися різні позиції щодо оцінки радянського досвіду державної молодіжної політики, шляхів удосконалення української національної моделі ювенальної політики. Текстологічний аналіз документів засвідчив, що основним змістом їх була загальнополітична складова.

Зроблено висновок, що правове визначення нових форм підтримки молодих громадян та їх об'єднань характеризувалося затримкою запровадження в практику положень законодавства, недостатнім рівнем фінансування масових молодіжних програм.

У висновках дисертації підбито підсумки та наведено узагальнення наукових положень, науково обґрунтованих результатів дослідження.

Завдяки наявності історіографічної традиції, вірогідної та репрезентативної джерельної бази на основі сучасної наукової методології вдалося розв'язати важливу наукову проблему процесу формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні у 1991 - 2004 рр. Актуальність проблеми та відсутність узагальнюючої праці зумовили необхідність запропонованої дисертації.

Доведено, що поняття державної молодіжної політики швидко і стійко увійшло в науковий, політичний, управлінський та повсякденний обіг ще в радянський період. Його аналогами стали “державна підтримка молоді”, “сприяння соціальному становленню та розвитку молоді”, “ювенальна політика”.

Процес формування та розвитку молодіжної політики незалежної України насамперед вимагав створення відповідної законодавчої бази, стрижнем якої стало поняття “сприяння соціальному становленню та розвитку молоді”, що прийшло на зміну концепції “соціальної адаптації молоді”. Протягом 1991 - 2004 рр. спільними зусиллями парламентарів, науковців, фахівців-практиків сформувалося нормативно-правове поле цього важливого напряму діяльності держави.

В основу законотворення було покладено принцип, за яким спочатку затвердили концептуально-теоретичну Декларацію “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, а вже потім ухвалили загальний закон щодо комплексу питань сприяння соціальному становленню та розвитку молоді. Поступово до них додалися закони про молодіжні організації, соціальну роботу з молоддю, загальнодержавну програму підтримки молоді, інноваційний механізм працевлаштування молодих громадян.

Формування законодавчого простору ювенальної політики відбувалося за умов відсутності українського та обмеженого загальносоюзного досвіду. Проте це не завадило створити оригінальну, найбільш розгалужену (порівняно з іншими пострадянськими країнами) систему молодіжного законодавства.

Наявність окремого ювенального законодавства, яке закріпило механізм формування та розвитку державної молодіжної політики, та положень стосовно молодих громадян в інших галузях законодавства дозволяють зробити висновок про усталення поняття молодіжної політики як у “вузькому”, так і “широкому” значенні.

Президент, уряд, парламент мали власні шляхи визначення основних завдань у сфері підтримки молоді, затверджуючи свої програми, комплексні заходи, даючи прямі доручення відповідними указами, постановами, розпорядженнями. Загальна стратегія цієї роботи затверджувалася в посланнях Президента України, програмах діяльності уряду, рекомендаціях парламентських слухань про становище молоді. Можна стверджувати, що всі гілки влади опікувалися одними й тими самими питаннями нової генерації. Проте створювалася ситуація, коли всі ставили майже однакові завдання, забуваючи аналізувати причини їх невиконання. Але, незважаючи на певні недоліки, було створене підґрунтя для розвитку молодіжного підприємництва, залучення молоді до державної служби, молодіжного кредитування, виховання молодих громадян, підтримки молодої еліти, обдарованих юнаків та дівчат.

Важливою складовою механізму формування державної молодіжної політики, її подальшого вдосконалення стало проведення парламентських слухань про становище молоді в Україні та підготовка щорічних доповідей з цього питання. На нашу думку, не було більш повних та актуальних на час їх прийняття документів про українську молодь, ніж рекомендації за підсумками парламентських слухань. Видання державних доповідей про становище молоді в 1998 - 2004 рр. сприяло поглибленню аналітичної та прогностичної діяльності влади. Проте парламент виявив певну непослідовність, не забезпечивши проведення парламентських слухань у 1993, 1994, 1996 - 1998, 2001 та 2004 рр.

Поряд з позитивними виявилися й негативні підходи під час розробки молодіжних програм: нескоординованість дій різних владних структур, відсутність чітких та уніфікованих стандартів, недостатнє фінансування тощо.

У процесі створення центральних органів виконавчої влади з питань молодіжної політики виокремлюються два періоди: до 1996 р. - збереження стабільності, 1996 - 2004 рр. - постійні реорганізації, що призвели до втрати наступності в роботі, кадрових проблем тощо. Доведено, що неправомірним стало закріплення президентом та урядом тези про наявність єдиної інтегрованої політики “у справах сім'ї, дітей, жінок та молоді”. Досвід діяльності міністерств та державних комітетів свідчить про певне поглинання молодіжної роботи заходами сімейно-дитячого спрямування. Підтвердженням цьому стала, зокрема, ліквідація окремого державного департаменту з питань молодіжної політики.

Створення у складі Верховної Ради України профільного комітету, відповідального за молодіжну політику як окремий напрям діяльності держави, сприяло зміцненню механізму його формування та реалізації. Проте влада не зуміла використати потенціал Національної ради з питань державної молодіжної політики при Президентові України та Всеукраїнської студентської ради.

Протягом майже п'ятнадцяти років в Україні було створено мережу молодіжних установ та організацій, до якої увійшли центри соціальних служб, молодіжні центри в регіонах. На загальнодержавному рівні ефективною виявилася діяльність галузевого науково-дослідного інституту з молодіжної проблематики, низки підвідомчих державному молодіжному відомству структур.

Безперечним здобутком стало запровадження парламентських, президентських, урядових відзнак для обдарованої та ініціативної молоді. Премії та гранти стали важливим важелем підтримки представників науки, молодіжного руху, представницьких та виробничих структур.

У період незалежності органи влади сформували певну модель підтримки молодіжного руху, поступово впроваджуючи більш прозорі та публічні форми її здійснення. Проте існувала практика прийняття рішень “під окремі організації”, а не заради всього молодіжного руху. Віддаючи перевагу тому або іншому молодіжному об'єднанню або групі активістів, представники всіх гілок влади продукували подальше протистояння в молодіжному сегменті “третього сектору”.

За всієї суперечливості суспільно-політичного життя в Україні можна стверджувати, що представники всіх політичних сил мали можливість впливати на формування державної молодіжної політики. Конкретну визначеність їй надавали владні структури. Важливу роль у процесі формування та розвитку ювенальної політики відіграли Л. М. Кравчук, Л. Д. Кучма, О. О. Мороз, О. М. Ткаченко, І. С. Плющ, В. М. Литвин, А. К. Кінах, В. П. Пустовойтенко, В. А. Ющенко, В. Ф. Янукович, В. П. Борзов, В. І. Цибух, В. І. Довженко, А. С. Матвієнко, А. В. Толстоухов, К. С. Самойлик, І. Г. Кириленко, О. О. Яременко, М. Ф. Головатий, О. М. Яковенко, О. В. Петров та інші урядовці, парламентарі, науковці, фахівці.

У висновках дисертації надано практичні рекомендації щодо подальшого розвитку ювенального законодавства, створення центрального органу виконавчої влади з питань державної молодіжної політики, розбудови мережі молодіжних установ, підтримки молодих громадян та їх об'єднань тощо.

Здійснення запропонованого дослідження дозволяє продовжити наукове осмислення історії державної молодіжної політики в Україні. Визначено перспективні напрями зазначеної роботи, до яких належать аналіз практики реалізації молодіжних програм у центрі та на місцях, ефективність законодавчої бази, форм та методів державної підтримки молоді, зворотня реакція молоді на заходи ювенальної політики держави, внесок політичних партій у зазначену діяльність.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Бородін Є. І. Держава і молодь: історія ювенального законодавства в Україні (середина 80-х - початок 90-х років ХХ ст.). - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2004. - 238 с. (13,95 ум. друк. арк.).

2. Бородін Є. І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 - 2004 рр.): Монографія. - Д.: Герда, 2006. - 472 с. (27,43 ум. друк. арк.).

Статті в наукових фахових виданнях

3. Бородін Є. І. Розробка законопроекту “Про державну молодіжну політику в СРСР” (1987 - 1989 рр.) // Грані. - 2002. - № 6. - С. 21 - 26. (0,68 ум. друк. арк.).

4. Бородін Є. І. Історія підготовки та прийняття Закону СРСР “Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР” (1989 - 1991 рр.) // Грані. - 2003. - №1. - С. 16 - 22. (0,81 ум. друк. арк.).

5. Бородін Є. І. Діяльність комісії у справах молоді Верховної Ради України (1990 - 1994 рр.) // Гуманітар. журн. - 2003. - № 2. - С. 66 - 79. (1,27 ум. друк. арк.).

6. Бородін Є. І. Розробка молодіжного закону в УРСР (1986 - 1991 рр.) // Грані. - 2003. - № 2. - С. 19 - 23. (0,63 ум. друк. арк.).

7. Бородін Є. І. Діяльність комісії у справах молоді Верховної Ради УРСР ХІ скликання (1985 - 1990 рр.) // Бористен. - 2003. - № 6. - С. 22 - 26. (0,75 ум. друк. арк.).

8. Бородін Є. І. Розробка та прийняття Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” // Грані. - 2003. - № 4. - С. 9 - 13. (0,61 ум. друк. арк.).

9. Бородін Є. І. Розробка Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1991 - 1992 рр.) // Грані. - 2003. - № 5. - С. 19 - 25. (0,85 ум. друк. арк.).

10. Бородін Є. І. Керівники державного молодіжного відомства України (1990 - 2003 рр.) // Бористен. - 2003. - № 11. - С. 18 - 22. (0,92 ум. друк. арк.).

11. Бородін Є. І. Історія визначення вікових меж молоді в державній молодіжній політиці в Україні // Бористен. - 2003. - № 12. - С. 10 - 12. (0,57 ум. друк. арк.).

12. Бородін Є. І. Історія прийняття Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1992 - 1993 рр.) // Грані. - 2003. - № 6. - С. 3 -9. (0,87 ум. друк. арк.).

13. Бородін Є. І. Державна молодіжна політика в Україні (на матеріалах указів і розпоряджень Президента України 1991 - 2001 рр.) // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Історіографія та джерелознавство в часовому вимірі: Міжвуз. зб. наук. пр. - Д.: РВВ ДНУ, 2003. - С. 180 - 190. (0,72 ум. друк. арк.).

14. Бородін Є. І. Загальнодержавні молодіжні форуми та конгреси у незалежній Україні (1991 - 2001 рр.) // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія та археологія. - 2003. - Вип. 11. - С. 85 - 94. (0,83 ум. друк. арк.).

15. Бородін Є. І. Історія створення Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” // Грані. - 2004. - № 1. - С. 16 - 25. (1,19 ум. друк. арк.).

16. Бородін Є. І. Світові конгреси українських молодіжних організацій у контексті державної молодіжної політики України (1990 - 2001 рр.) // Бористен. - 2004. - № 3. - С. 25 - 27; № 4. - С. 28 - 29. (1,06 ум. друк. арк.).

17. Бородін Є. І. Історія створення державного молодіжного відомства в Україні (1990 - 1992 рр.) // Грані. - 2004. - № 2. - С. 9 - 14. (0,63 ум. друк. арк.).

18. Бородін Є. І. Історія підготовки перших парламентських слухань про становище молоді в Україні (1992 - 1995 рр.) // Грані. - 2004. - № 3. - С. 11 - 15. (0,6 ум. друк. арк.).

19. Бородін Є. І. Перші парламентські слухання у Верховній Раді України про становище молоді (7 грудня 1995 р.) // Бористен. - 2004. - № 7. - С. 27 - 29. (0,64 ум. друк. арк.).

20. Бородін Є. І. Парламентські слухання про становище молоді у Верховній Раді України ІІІ скликання (1998 - 2002 рр.) // Бористен. - 2004. - № 8. - С. 23; № 9. - С. 23 - 25. (0,8 ум. друк. арк.).

21. Бородін Є. І. Історія формування поняття “державна молодіжна політика” в законодавстві України // Бористен. - 2004. - № 10. - С. 14 - 16. (0,49 ум. друк. арк.).

22. Бородін Є. І. Розроблення державної молодіжної політики в програмах діяльності урядів України (ІІ половина 1990-х - початок 2000-х років) // Бористен. - 2004. - № 11. - С. 13 - 15. (0,57 ум. друк. арк.).

23. Бородін Є. І. Історія створення Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // Грані. - 2004. - № 6. - С. 3 - 8. (0,72 ум. друк. арк.).

24. Бородін Є. І. Питання державної молодіжної політики в щорічних посланнях Президента України (2000 - 2004 рр.) // Бористен. - 2004. - № 12. - С. 14 - 18. (0,83 ум. друк. арк.).

25. Бородін Є. І. Співпраця України та Німеччини в галузі державної молодіжної політики (1991 - 2002 рр.) // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. / Отв. ред. С. И. Бобылева. - Д.: РИО ДНУ, 2004. - С. 225 - 233. (0,54 ум. друк. арк.).

26. Бородін Є. І. Державна молодіжна політика в Україні: урядові програми (1991 - 2003 рр.) // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія та археологія. - 2004. - № 5. - С. 98 - 108. (0,8 ум. друк. арк.).

27. Бородін Є. І. Доповіді “Про становище молоді в Україні” як історичне джерело до вивчення історії становлення державної молодіжної політики (1993 - 2003 рр.) // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Історіографія та джерелознавство в часовому вимірі: Міжвуз. зб. наук. пр. - Д.: РВВ ДНУ, 2004. - С. 216 - 225. (0,56 ум. друк. арк.).

28. Бородін Є. І. Парламентські слухання “Нове покоління незалежної України (1991 - 2001 роки)” у Верховній Раді України ІV скликання // Бористен. - 2005. - № 1. - С. 28 - 31. (0,78 ум. друк. арк.).

29. Бородін Є. І. Парламентські слухання “Формування здорового способу життя української молоді” (26 листопада 2003 р.) // Бористен. - 2005. - № 2. - С. 16 - 17; № 3. - С. 16 - 18. (0,94 ум. друк. арк.).

30. Бородін Є. І. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”: історія змін та доповнень (1994 - 2004 рр.) // Грані. - 2005. - № 1. - С. 3 - 13. (1,41 ум. друк. арк.).

31. Бородін Є. І. Діяльність профільного комітету з питань молодіжної політики у Верховній Раді України ІІІ скликання (1998 - 2002 рр.) // Бористен. - 2005. - № 4. -С.24 - 25; № 5. - С. 24 - 26. (0,89 ум. друк. арк.).

32. Бородін Є. І. Історія розробки проекту Національної (Загальнодержавної) комплексної програми “Молодь України” (ІІ половина 1990-х років) // Грані. - 2005. - № 2. - С. 3 - 7. (0,62 ум. друк. арк.).

33. Бородін Є. І. Участь України у міжнародних конференціях з молодіжного співробітництва “Схід - Захід” (90-ті роки ХХ століття) // Бористен. - 2005. - № 6. - С. 22 - 24. (0,54 ум. друк. арк.).

34. Бородін Є. І. Історія розробки Загальнодержавної програми підтримки молоді в Україні (початок ХХІ сторіччя) // Грані. - 2005. - № 3. - С. 3 - 9. (0,85 ум. друк. арк.).

35. Бородін Є. І. Діяльність уряду України щодо реформування органів виконавчої влади з питань молодіжної політики (1991 - 2004 рр.) // Бористен. - 2005. - № 7. - С. 31 - 33; № 8. - С. 25 - 27. (1,24 ум. друк. арк.).

36. Бородін Є. І. Міністерство України у справах молоді та спорту: становлення молодіжної політики незалежної держави (1991 - 1996 рр.) // Грані. - 2005. - № 4. - С. 3 - 8; № 6. - С. 46 - 55. (2 ум. друк. арк.).

37. Бородін Є. І. Діяльність уряду України зі створення та розвитку державних молодіжних закладів, установ та організацій (1991 - 2004 рр.) // Бористен. - 2005. - № 9. - С. 24 - 26; № 10. - С. 24 - 26; № 11. - С. 24 - 26. (1,97 ум. друк. арк.).

38. Бородін Є. І. Впровадження пільгового кредитування молоді в Україні (1990-ті - 2000-ні роки) // Бористен. - 2005. - № 12. - С. 20 - 22. (0,58 ум. друк. арк.).

39. Бородін Є. І. Діяльність уряду України щодо стипендіального забезпечення та надання пільг молоді, що навчається (1991 - 2004 рр.) // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України / За заг. ред. А. О. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 8. - С. 181 - 190. (0,85 ум. друк. арк.).

40. Бородін Є. І. Національна рада з питань молодіжної політики при Президентові України (1995 - 2004 рр.) // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія та археологія. - 2005. - № 5. - С. 68 - 79. (1,22 ум. друк. арк.).

41. Бородін Є. І. Парламентські відзнаки для молоді в незалежній Україні: історія заснування // Бористен. - 2006. - № 1. - С. 19 - 21. (0,46 ум. друк. арк.).

42. Бородін Є. І. Діяльність Президента України щодо реформування органів виконавчої влади з питань молодіжної політики (1991 - 2004 рр.) // Грані. - 2006. - № 1. - С. 37 - 41; № 2. - С. 39 - 45. (1,4 ум. друк. арк.).

43. Бородін Є. І. Міжнародні урядові угоди України з питань молодіжної політики (І половина 2000-х років) // Бористен. - 2006. - № 3. - С. 14 - 16. (0,51 ум. друк. арк.).

44. Бородін Є. І. Діяльність профільного комітету з питань молодіжної політики Верховної Ради України ІІ скликання (1994 - 1998 рр.) // Грані. - 2006. - № 4. - С. 24 - 30. (0,92 ум. друк. арк.).

45. Бородін Є. І. Державна молодіжна політика в незалежній Україні: формування та розвиток національної моделі (1991 - 2006 рр.) // Грані. - 2006. - № 6. - С.53 - 57. (1,2 ум. друк. арк.).

Анотація

Ключові слова: державна молодіжна політика в Україні, державна підтримка молоді, соціальне становлення та розвиток молоді, молодь, молодіжні організації, державні молодіжні структури, молодіжні програми, молодіжне законодавство.

Аннотация

Бородин Е. И. Государственная молодежная политика в Украине: процесс формирования и развития (1991 - 2004 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2007.

Диссертация является первым комплексным историческим исследованием процесса формирования и развития государственной молодежной политики в Украине конца ХХ - начала ХХI вв. На широкой фактологической основе охарактеризовано генезис и основные направления важной составляющей деятельности президента, парламента и правительства страны в период от провозглашения ее независимости до четвертых президентских выборов, состоявшихся в 2004 г.

Проанализировано историографическую традицию, источниковую базу, методологические принципы, методы исследования. Важная роль отведена междисциплинарному подходу. В научный оборот введено широкий круг документальных и наративных источников, впервые определен комплекс проблем государственной молодежной политики, которые стали объектом и предметом исторического исследования.

Показаны основные направления и особенности процесса создания молодежного законодательства независимой Украины, в котором дана оценка государственной молодежной политики как приоритетного направления деятельности государства. Как основу нормативно-правовой деятельности выделено правовое закрепление концепции социального становления и развития молодежи. Рассмотрены законы об общегосударственной молодежной программе, социальной работе с детьми и молодежью, молодежных и детских организациях, трудоустройстве выпускников высших и профессионально-технических учебных заведений.

Изучены государственные молодежные программы комплексного и целевого характера, принятые на государственном уровне. Основной их целью были поддержка творческой молодежи, трудоустройство молодых граждан, их воспитание, привлечение на государственную службу, развитие молодежного жилищного строительства, предпринимательства, помощь студенческим семьям и др.

Особое внимание уделено парламентским слушаниям по вопросам положения молодежи в Украине, проанализированы утвержденные парламентом по их результатам рекомендации. Отмечено, что во время слушаний по молодежной тематике в Верховной Раде Украины возникала возможность провести публичную дискуссию по вопросам эффективности государственной поддержки молодых граждан, в которой наряду с министрами и народными депутатами могли высказать свое мнение активисты молодежного движения, ученые, молодежные работники.

Рассмотрен вопрос о создании и реформировании системы органов управления молодежной политикой и сети молодежных структур. Освещены роль и место органов исполнительной власти в сфере социального становления и развития молодежи, процесс становления и реорганизации министерств, государственных комитетов и департаментов, ответственных за ювенальную политику. В 1991 - 2004 гг. осуществлялся постепенный переход к определению как отдельного направления деятельности государства комплексной политики по отношению к семье, детям, женщинам и молодежи. Однако со второй половины 1990-х гг. государственное молодежное ведомство стало объектом частых реорганизаций, что привело к определенным потерям в сфере ювенальной политики.

Определена роль профильных комитетов Верховной Рады Украины первого - четвертого созывов в общем механизме формирования и реализации государственной молодежной политики в Украине, их качественный и количественный состав, основные направления и результаты их деятельности. Изучен опыт работы Национального совета по вопросам молодежной политики при Президенте Украины и Всеукраинского студенческого совета.

Прослежено создание и развитие сети центров социальных служб для молодежи, молодежных центров, всеукраинских институций, занимающихся изучением проблем молодежи и научным сопровождением государственной молодежной политики, молодежным кредитованием, реализацией молодежных программ. Показано актуальность укрепления органов управления молодежной политики на всеукраинском и местном уровнях, принятия новых законов, расширения сети молодежных структур, проведения дальнейших научных исследований положения молодежи, ювенальной политики государства, политических партий, объединений граждан.

Исследован исторический генезис основных форм и методов поддержки молодых граждан, среди которых особое место занимало молодежное жилищное и образовательное кредитование, стипендиальное обеспечение, введение льгот для студентов и учеников, премии и гранты органов власти для одаренной молодежи, финансовая и организационная поддержка молодежных организаций. Подчеркнуты ограниченный характер бюджетного обеспечения большинства массовых программ.

Подведены итоги исследования, предложены научные и практические рекомендации в сфере государственной молодежной политики Украины. Наиболее удачным оказался проект организации социальной помощи молодым гражданам. Не удалось воплотить в жизнь идею о возможности организовать необходимое финансирование молодежных программ путем создания специальных фондов.

Ключевые слова: государственная молодежная политика в Украине, государственная поддержка молодежи, социальное становление и развитие молодежи, молодежь, молодежные организации, государственные молодежные структуры, молодежные программы, молодежное законодательство.

Annotation

Borodin E. I. State youth policy in Ukraine: process of reforming and development (1991 - 2004). - Manuscript.

The thesis for a Doctor's degree in Historical Sciences on specialization 07.00.01 - history of Ukraine. - Dnipropetrovsk national university. - Dnipropetrovsk. - 2007.

The thesis is devoted to the complex investigation of a historical process of the state youth policy creation and development in the independent Ukraine of the end of XX - beginning of XXI centuries. The main directions and peculiarities of the process of creation of the youth legislation in independent Ukraine, authorities activity on elaboration and adoption of the complex and target state programmes, a process of creation and reorganization of the central bodies of the executive power, parliamentary committees on the youth issues, coordination boards in the sphere of youth policy, building of a system of the state youth establishments and organizations are demonstrated on the base of a large number of resources. Forms and methods of support of young citizens and youth associations, established in Ukraine in 1991 - 2004, are shown.

The analysis of the state youth policy condition in Ukraine is done, scientific and practical recommendations on the further improvement are offered.

Key words: the state youth policy in Ukraine, the state support of the youth, social formation and development of the youth, the youth, youth organizations, the state youth bodies, youth programmes, the youth legislature.

Размещено на Allbest.ru