Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут історії України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Федір Павлович Шевченко: життя і творчість

Батуріна Світлана Сергіївна

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

УДК 930.1 “Шевченко”

Київ, 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти: член-кореспондент Національної академії наук України, доктор історичних наук, професор

КОТЛЯР МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

головний науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу;

кандидат історичних наук, доцент

РУСАНОВ ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка,

завідувач кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи.

Захист відбудеться 26 жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферет розісланий “__25____” __вересня______________2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор ГУРЖІЙ О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Біоісторіографічні студії є одним із пріоритетних напрямів сучасної історичної науки, що зумовлено специфікою проведення таких досліджень. Адже діяльність особистості в науковій сфері, особливо в царині гуманітаристики, не може розглядатися осторонь від аналізу суспільно-політичних процесів визначеного періоду, традицій історіописання, йому притаманних. Відтак теми, пов'язані з вивченням певних персоналій, містять у собі комплекс напрямків та аспектів, що стосуються до різноманітних сфер історичної науки. Тому здійснення такого типу досліджень сприяє більш рельєфному баченню історичного процесу.

В цьому контексті вивчення діяльності та наукової спадщини українського історика, фахівця в багатьох галузях та періодах вітчизняної історії, доктора історичних наук, член-кореспондента Національної академії наук України Федора Павловича Шевченка (1914-1995) набуває особливого пріоритету. Розробка даної тематики в сучасній історіографії обмежується переважно довідковими статтями в енциклопедичних виданнях та короткими сюжетами в історіографічних нарисах. Відтак є необхідність у комплексному дослідженні творчості та життєвого шляху історика. Це передбачає ґрунтовний аналіз його праць в контексті досягнень історичної науки на різних періодах її розвитку, а також біографії на тлі соціально-політичних подій 30-90-х рр. ХХ ст. - доволі суперечливого і драматичного періоду як для розвитку історичної науки так і українського суспільства в цілому.

В роботі акцентовано увагу на інтелектуальній біографії вченого. Під цим поняттям слід розуміти поступ наукової творчості історика в тісному зв'язку з інтелектуальним та суспільно-політичним середовищем. Наукова спадщина Ф. Шевченка подається в порівняльному аналізі з аналогічними працями попередників, сучасників, а також в контексті його біографії, оскільки існує певна залежність тематики робіт історика, їх якості та кількості від різних етапів життєвого шляху Ф. Шевченка та соціально-політичних подій певного відрізку часу.

Отже, актуальність даної теми визначається кількома групами взаємопов'язаних чинників:

1) необхідністю збагачення сучасної історіографії надбанням та досвідом поколінь істориків;

2) переосмисленням їх наукової спадщини в порівнянні з досягненнями попередників і сучасників та в контексті розвитку науки на етапі сьогодення;

3) комплексом проблем, пов'язаних із впливом суспільно-політичного фактора на творчість вченого-історика.

Зв'язок з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконувалася згідно з науковими планами Інституту історії України НАН України, зокрема в рамках теми відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін - “Історія української історичної науки: методологія, джерела та персоналії” (державний реєстраційний № 016U002971).

Об'єктом дослідження є особистість Ф. Шевченка, його наукова та організаційна діяльність, комплекс історичних та історіографічних джерел, пов'язаних із вивченням життя та творчості вченого.

Предметом дослідження став процес формування та становлення Ф. Шевченка як історика, еволюція його наукових поглядів в контексті загальних тенденцій розвитку вітчизняної історичної науки.

Мета роботи полягає у всебічному аналізі життя, діяльності та наукової творчості Ф. Шевченка на тлі суспільно-політичних подій 30-90-х років ХХ століття. Мета конкретизована в наступних дослідницьких завданнях:

1) Провести аналіз праць, присвячених аналізу творчості та життєвого шляху Ф. Шевченка.

2) Охарактеризувати джерельну базу досліджуваної теми. Зокрема, особовий архів вченого, бібліотечну колекцію та епістолярій з метою реконструкції світогляду Ф. Шевченка, особливостей методики та принципів його наукової роботи, охарактеризувати інформаційний потенціал цих джерел для вивчення життя та творчості історика.

3) Дослідити московський період життєдіяльності Ф. Шевченка (1933-1939). Виявити вплив на становлення наукового світогляду вченого суспільно-політичної ситуації в країні.

4) Визначити роль Ф. Шевченка у становленні архівної системи в Чернівецькій області 1940-1941 рр., його внесок у справу евакуації архівів під час війни, також діяльність вченого в післявоєнній відбудові вітчизняної архівної галузі.

5) Розглянути та проаналізувати період роботи історика в установах АН УРСР - Інституті історії України та Інституті археології. Оцінити роль Ф. Шевченка в розвиткові нових напрямків дослідження в галузі історії України, археології, спеціальних історичних дисциплін, показати вплив ідеологічних чинників на професійну діяльність вченого.

6) Проаналізувати наукову спадщину історика, визначити її основні пріоритети та тематику наукових праць.

7) Дослідити праці історика, пов'язані з тематикою Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., з'ясувати їх місце серед аналогічних праць радянських істориків 50-х років ХХ ст.

8) Здійснити науковий огляд робіт Ф. Шевченка, в яких проаналізовано події ранньомодерної історії (міжнародних зв'язків, Зборівського реєстру 1649 р., а також його студій з методології та теорії історичної науки і спеціальних історичних дисциплін.

Методологічні засади. Будь-яке біоісторіографічне дослідження має базуватися на принципі історизму для вивчення життя і наукової творчості особистості. Оцінка наукової спадщини повинна відбуватися не лише крізь призму наукових досягнень сьогодення, але й порівнюватися й оцінюватися з науковими дослідженнями попереднього періоду, тобто в контексті свого часу. Аналізуючи творчість історика, варто орієнтуватися на комплексне вивчення історіографії. Під останнім слід розуміти максимальне залучення до дослідження усіх проявів науково-історичного пізнання - розширення сфер дослідження, аналіз нових тем, використання нових джерел, методів та ін. Жодна наукова розробка біоісторіографічного напрямку не може здійснюватися без застосування історико-порівняльного методу, що передбачає порівняння об'єктів у просторі і часі, виявлення спільного та відмінного між ними. При дослідженні наукових праць історика також доцільно застосовувати історико-типологічний метод, результатом якого є систематизація й упорядкування творів, сюжетів, тем за притаманним ним ознакам, відповідним типам і категоріям. Також дослідження наукової спадщини історика потребує застосування методів конкретного історіографічного аналізу, що включає аналіз соціально-культурних передумов творчості конкретного історика, визначення характеру проблематики наукових студій і, на кінцевому етапі дослідження, - проведення аналізу історичних концепцій, схем, теорій.

Наукова новизна полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного й об'єктивного висвітлення в історичній науці, а, відтак, у створенні комплексного дослідження наукової та організаційної діяльності Ф. Шевченка. Зокрема здійснено наступне:

- проаналізовано історіографію та комплекс джерел, пов'язаних із творчістю Ф. Шевченка, який включає особовий архів вченого, широкий епістолярний масив, мемуари, документальні матеріали, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу;

- проведено ґрунтовне дослідження життєвого та творчого шляху історика, визначено його основні етапи та специфіку кожного з них;

- вивчено вплив ідеологічних та наукових чинників на науково-організаційну діяльність Ф. Шевченка в контексті суспільно-політичної ситуації в СРСР 30-90 рр. ХХ ст. Визначено роль вченого як організатора науки в процесі роботи в архівній галузі, установах Академії наук УРСР;

- піддано комплексному аналізу наукову спадщину Ф. Шевченка, визначено її основну тематику та пріоритети. Зокрема, здійснено класифікацію робіт історика за хронологічним та тематичним принципом, досліджено неопубліковані матеріали вченого;

- використовуючи принцип історизму, проведений аналіз робіт Ф. Шевченка в порівнянні з аналогічними працями його сучасників та попередників.

Практичне значення. Авторські висновки, узагальнення, спостереження, припущення можуть бути використані для створення синтетичних праць з української історіографії, укладання бібліографічних покажчиків, довідково-енциклопедичних видань.

Наукова апробація. Матеріали дисертації обговорювалися на засіданнях відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України. Окремі положення дисертаційного дослідження були представлені на десяти українських та міжнародних конференціях. Зокрема, на Міжнародній конференції “Этноцентризм и толерантность: альтернативы социокультурной интеграции” (м. Іжевськ), 4-й міжнародній конференції “Кайндлівські читання” (м. Чернівці), ІІІ, IV,V та VI Костомарівські читання (м. Чернігів).

Структура роботи обумовлена метою, завданням і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (581 бібліографічна позиція). Загальний обсяг тексту дисертації - 290 с., у тому числі основний текст - 180 с. Список використаних джерел становить 48 с.

1. Основний зміст дисертації

федір шевченко історик архівіст

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано мету й завдання, наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - що складається із чотирьох параграфів, аналізуються життєвий та творчий шлях Ф. Шевченка в рецепції сучасників та історіографічній традиції, характеризується комплекс джерел дисертаційної роботи.

Характер історіографії із визначеної теми доволі неоднорідний: від поодиноких згадок до висвітлення біографії чи аналізу творів.

Прізвище історика починає фігурувати в наукових розвідках із середини 40-х рр. Зокрема, в окремих публікаціях воєнного часу та післявоєнного періоду міститься побіжний аналіз діяльності Ф. Шевченка в процесі відбудови архівної інфраструктури, участі вченого в роботі Комісії по вивченню історії Великої Вітчизняної війни, відзначено його роль в розробці археографічних та історіографічних принципів створення документальної бази для вивчення подій війни. Організаційна діяльність Ф. Шевченка на посаді керівника Чернівецького обласного державного архіву висвітлена в статті Р. Капеловича (1958). Про Ф. Шевченка як дослідника історії феодалізму згадано в статті О. Касименка (1958), присвяченій завданням історичної науки після ХХ з'їзду.

Приблизно з 1960-х років, після виходу у світ монографії Ф. Шевченка “Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.” (1959) та ряду інших робіт з історії цього і ранішого періоду, кількість публікацій про нього збільшується. Це, перш за все, рецензії на означену монографію, що почали з'являтися в українській, польській та загальносоюзній науковій періодиці (О. Цибко, Я. Кісь (1961), Z. Wьjcik (1962), Д. Пушкарев (1962)). В цих текстах піддано загальній характеристиці працю Ф. Шевченка, окреслено її позитивні сторони та негативи. Причому визначення останніх не завжди ґрунтувалося на суто науковому аналізі, часто було опосередковане ідеологічними чинниками.

В 60-80-х рр. в Україні було опубліковано ряд праць, в яких узагальнено попередній досвід вітчизняної радянської історіографії. В них в тій чи іншій мірі аналізувалися і роботи Ф. Шевченка. Варто відмітити, що на той період, через публікацію вищеозначеної монографії, зміст та ідеї якої дещо відходили від офіційних канонів, ім'я Ф. Шевченка свідомо замовчувалося, попри те, що він був одним із провідних дослідників історії XVII ст.

Так, наприклад, в колективній історіографічній роботі українських істориків В. Дядиченка, Ф. Лося, В. Сарбея, опублікованій в часописі “Вопросы истории” (1964), Ф. Шевченко навіть не згадується в тексті, а лише в загальному переліку авторів, поданому у примітках. Те ж саме спостерігаємо і в статтях А. Санцевича (1973), В. Сарбея (1965), М. Гапусенка (1968). В загальному контексті дослідження вітчизняної історії доби феодалізму, науковий доробок історика з цього напряму охарактеризований в спільній статті І. Гуржія та В. Сарбея (1964).

Дещо ширше наукова творчість Ф. Шевченка характеризується в чотирьох роботах Ю. Назаренка, присвячених аналізу доробку української радянської історіографії в галузі вивчення вітчизняної історії XVII ст., написаних впродовж 1972-1979 рр. В одній зі статей Ю. Назаренко приділяє увагу монографії “Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.” Її, зокрема, порівняно з іншими роботами на аналогічну тематику, написаними В. Голобуцьким та О. Касименком. При цьому зазначено, що при спільній тематиці трьох праць, джерельна основа у Ф. Шевченка значно презентабельніша. Однак, Ю. Назаренко характеризує цю монографію в стилі окремих рецензій на неї. Зокрема, Ф. Шевченка критиковано за перебільшення турецького фактору в українській історії, “помилкове визначення стратегічного характеру українсько-російських відносин, відкидання віковічного прагнення українського народу до возз'єднання з братнім російським”.

Творчість Ф. Шевченка, зокрема його роботи з історії Національно-визвольної війни (1648-1657), участі в ній класів та станів українського населення також проаналізовано в роботах Ю. Пінчука (1986), який досліджував рецепцію в радянській історіографії ролі народних мас у цій війні.

Роль Ф. Шевченка в розбудові кафедри архівознавства при Київському університеті висвітлено в статтях В. Замлинського (1984) та Я. Калакури (2004). Г. Швидько (1979) - дослідниця ранньомодерної історії українських міст, - торкнулась аналізу окремих його творів у контексті дослідження радянської історіографії про роль міст в українсько-російських взаєминах XVI-XVII ст.

Після 1991 р., ще за життя історика, його творчість знайшла відображення у роботі В. Матях (1996), яка зробила загальну характеристику праць Ф. Шевченка по проблемам Хмельниччини, та М. Коваля (1997), написаної до ювілею “Українського історичного журналу”, де коротко охарактеризована діяльність Ф. Шевченка на посаді головного редактора часопису.

Науково-організаційна діяльність вченого в період 1960-1970 рр., його участь у конференціях, семінарах, наукових нарадах висвітлена в численних публікаціях того періоду. В цих статтях та повідомленнях містяться короткі анотації про участь Ф. Шевченка в конференціях, в тому числі й зарубіжних, інформація про закордонні відрядження та налагодження наукових контактів, зміст прочитаних ним доповідей, участь в обговоренні різноманітних наукових проектів та ін.

Інформація про біографію та наукову творчість Ф. Шевченка зафіксована в енциклопедичних виданнях 60-80-х рр., що виходили на території СРСР (Українська радянська енциклопедія (1964), Радянська енциклопедія історії України (1972), Историки-слависты. Биобиблиографический словарь-справочник (1981) та ін.).

Варто також відзначити, що на праці Ф. Шевченка, особливо з української історії ранньомодерного періоду, широко посилалися сучасники, досліджуючи аналогічні проблеми, що свідчить про його авторитет як дослідника.

Після смерті Ф. Шевченка з'являються більш фундаментальні роботи, присвячені його творчості. Найбільш масштабною із них є праця О. Апанович, що вперше побачила світ у 2000 р. незначним накладом. Наступне її видання було здійснене в рік ювілею Ф. Шевченка.

Пізніше І. Колесник, спираючись на фактологічну канву праці О. Апанович, запропонувала власну хронологію інтелектуальної біографії Ф. Шевченка, в якій зроблено акцент саме на соціально-політичному тлі, яке визначало основні етапи життя вченого.

Найбільш повно організаційний аспект діяльності Ф. Шевченка, зокрема на посаді головного редактора “Українського історичного журналу”, представлено в розвідках О. Гуржія та Л. Капітан (2004). Використовуючи широкий масив архівних документів, автори якнайдетальніше відтворили складну й суперечливу атмосферу, в якій доводилося працювати Ф. Шевченку, проаналізували його роль у становлення часопису та його перших етапах його функціонування.

Питання науково-організаційної діяльності Ф. Шевченка, зокрема в царині спеціальних історичних дисциплін, знайшли відображення в статті Я. Іщенко (2004). Авторка акцентувала увагу на дослідницьких розробках вченого в галузі цих наук, організаційній роботі зі створення відповідного відділу у структурі Інституту історії.

Фактично невідомий аспект наукової творчості Ф. Шевченка дослідив у своїй роботі О. Ясь (2004). Завдяки означеній статті маємо змогу простежити в часі рецепцію наукового доробку історика в середовищі українських істориків діаспори. На думку О.Я ся, в середовищі діаспори відбувалася певна переоцінка діяльності українських радянських істориків. І. Крип'якевича та Ф. Шевченка позиціонували, зокрема Л. Винар, як представників “реформістського” та “ревізіоністського” напрямків радянської історіографії. За подібним принципом творчість радянських істориків оцінював ще один представник зарубіжної української історіографії - С. Величенко, який в своїх роботах посилався на праці Ф. Шевченка і визнавав його “одним із найвизначнішим “реформістським” істориком”.

Принагідно зауважимо, що зарубіжна історіографія з означеної теми представлена виключно вченими української діаспори, для яких Ф. Шевченко був своєрідним прикладом опозиції радянській системі та офіційній науці, що для них самих залишалася антагоністичним середовищем. Очевидно, для тих істориків, які не були етнічними українцями, ці процеси та категорії не були настільки актуальними.

Із нагоди 90-річного ювілею Ф. Шевченка провідними українськими архівними установами та Інститутом історії України був виданий збірник на пошану історика у 2-х томах, до якого увійшли документи, пов'язані із життям та творчістю вченого, спогади колег, статті самого Ф. Шевченка, наукові розвідки, написані сучасними науковцями з проблем середньовічної та ранньомодерної історії України, які належали до кола наукових інтересів історика.

Оцінюючи історіографічний доробок, в якому так чи інакше згадується або аналізується наукова творчість і життєвий шлях Ф. Шевченка, слід зауважити, що їх оцінка в історичних творах була опосередкована часом та пов'язаним із ним відповідним соціо-політичним тлом. Ще за життя вченого, у період 40-80-х рр., були написані численні праці, в яких представлено окремі аспекти його біографії та наукової творчості. Ця інформація має доволі фрагментарний характер. Загалом можна виокремити декілька сюжетів із визначеної теми, які стали предметом дослідження радянської історіографії: загальний огляд біографії, організаційної діяльності та аналіз наукового доробку з історії України ранньомодерного періоду. Однак у всіх працях ці питання представлені доволі фрагментарно, хибуючи подекуди на заангажованість. З початку 90-х рр., а також після смерті Ф. Шевченка (1995 р.), з'являються ряд праць, в яких порівняно глибше характеризуються окремі сюжети означеної теми. Зокрема детальніше досліджено його біографію, подано об'єктивну оцінку наукової творчості.

Джерельна база дослідження. Здійснення даного дослідження вимагає залучення широкого масиву історіографічних джерел. Такими, згідно із висновками І. Колесник, є “специфічна група джерел, які містять інформацію про історіографічний процес і водночас постають доробком цього процесу. Йдеться про синтетичні історичні студії, статті, монографії, рецензії, критичні огляди, доповіді, чернетки, плани робіт, щоденники, автобіографії, приватне та ділове листування, офіційні, діловодні документи тощо. Історіографічним джерелом ці матеріали стають у процесі історіографічного дослідження”.

Важливий матеріал для самостійного аналізу, а також як джерела до дисертаційної тематики містить особовий архів історика, що зберігається в Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Загальна кількість справ у ньому нараховує 1370 одиниць зберігання. Найчисельнішим підрозділом документів даного архіву є робочі матеріали вченого - чернетки, варіанти статей, виписки з архівів, каталоги фондів, архівних справ, бібліографія, конспекти праць. Значну частину цього зібрання становлять копії з офіційних документів 1933-1995 рр., які стосуються біографії Ф. Шевченка. Серед них - копії наказів про призначення на посади, витяги з протоколів, звіти, дипломи, посвідчення. Складовою архіву є також листування історика з колегами, службові листи, щоденникові нотатки, які Ф. Шевченко вів з перервами впродовж 1943-1979 рр.

Важливий матеріал для реконструкції різних етапів біографії Ф. Шевченка містять також фонди вітчизняних та зарубіжних архівів. Найранішими є документи Державного архіву Російської Федерації, де у фонді Головного архівного управління СРСР зберігаються документи про навчання Ф. Шевченка в Московському історико-архівному інституті (1933-1940 рр.). Тут же міститься інформація про евакуацію архівів, в якій активну участь брав Ф. Шевченко як директор Чернівецького обласного архіву та його роботу на означеній посаді. Окремі відомості про перебування Ф. Шевченка в евакуації разом із Чернівецьким архівом містять справи Краснодарського крайового архіву.

Документи Державного архіву м. Києва зосереджують інформацію про педагогічну і наукову діяльність Ф. Шевченка в Київському державному університеті, де він у 1944 р. створив і очолював кафедру архівознавства та допоміжних історичних дисциплін. Тут зберігаються плани наукової роботи кафедри, самого Ф. Шевченка, розроблені ним навчальні курси.

Із 1949 р. Ф. Шевченко працював в Інституті історії АН УРСР. У фондах архіву установи (Науковий архів Інституту історії України НАН України) є численні матеріали про роботу відділів, в яких працював і які очолював історик, документи про роботу “Українського історичного журналу”, головним редактором якого довгий час був Ф. Шевченко. Матеріали по захисту докторської дисертації Ф. Шевченком 1963 р. знаходяться в архіві Російської академії наук. Про діяльність Ф. Шевченка в академічних установах також зафіксовано в матеріалах Наукового архіву Президії НАН України. Вони містять цінну статистичну інформацію про кількість співробітників у інститутах, дані про виконувані теми, службове листування.

Період діяльності Ф. Шевченка на посаді директора Інституту археології АН УРСР відображено в матеріалах архіву цієї установи (Науковий архів Інституту археології НАН України). Тут зберігаються офіційні документи, що характеризують науково-організаційну роботу Ф. Шевченка. Окремі матеріали висвітлюють атмосферу “опали”, в яку потрапив історик у зв'язку з ініційованим компартійними органами процесом його звільнення з посади директора інституту. Основні ж матеріали цього сюжету представлені у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України.

Важливим джерелом для дослідження наукової біографії Ф. Шевченка є його епістолярна спадщина, що складається з листів адресованих йому, а також кореспонденція від самого Ф. Шевченка до інших адресатів. Епістолярний комплекс документів, що належали Ф. Шевченку, в основному зберігається в особовому архіві історика у фондах Інституту рукопису. Це, передусім, листування з колегами. Найбільш репрезентативно представлено листування з відомим українським істориком, учнем М. Грушевського - І. Крип'якевичем (1886-1967), що містить цінну інформацію про взаємини обох істориків, їхні погляди на різні теми вітчизняної історії, сприйняття тогочасного історіографічного процесу. В дисертації також аналізується обширне ділове листування, що стосується діяльності вченого в академічних інститутах, вітчизняній архівній галузі. Означені матеріали допомагають при аналізі окремих етапів біографії історика, масштабів його наукових контактів.

Надзвичайно важливим джерелом для реконструкції наукового та естетичного світогляду Ф. Шевченка є його бібліотечна колекція, частина якої передана по його смерті Інституту історії України НАН України та Дунаєвецькій районній бібліотеці (Хмельницька обл.) на батьківщині історика. Склад бібліотеки Ф. Шевченка, що формувалась впродовж 30-90-х рр. ХХ ст., у значній мірі відображає суспільно-політичні, культурні етапи цього, без перебільшення, драматичного періоду. Крім того, вона репрезентує певний зріз світоглядних, наукових пріоритетів вченого, які, не зважаючи на ознаки часу, ґрунтувались на високому професіоналізмі, об'єктивності, добропорядності. Особливо важливим джерелом вивчення біографії науковця є дарчі написи на книгах, статтях, рукописах, подарованих Ф. Шевченку. Їх значна кількість дозволяє реконструювати географію та коло наукових контактів вченого, його відносини з колегами та друзями. Наявність такого числа записів свідчить про великий авторитет Ф. Шевченка в науковому середовищі, здобутий не лише завдяки професійним якостям, але й через дотримання загальнолюдських цінностей.

Важливим джерелом, яке доповнює в значній мірі інформацію архівних документів та епістолярних джерел є мемуари - спогади про Ф. Шевченка людей, які добре знали його за життя - колег, учнів, однодумців. Ці матеріали, попри елемент суб'єктивності, дозволяють розкрити неофіційні аспекти життєвого шляху, відтак їхню цінність важко переоцінити. Більшість із цих матеріалів опублікована, окремі зберігаються в архіві автора дисертації, реконструйовані на основі інтерв'ю із сучасниками історика. У спогадах акцентовано увагу на певному аспекті біографії, який був більше знайомий мемуаристу.

У другому розділі - “Біографія історика” - на основі широкого масиву документальних джерел піддано дослідженню основні етапи біографії Ф. Шевченка.

В першому параграфі розділу проаналізовано московський період (1933-1940) життєвого та творчого шляху історика, що став часом кристалізації його наукових інтересів та пріоритетів. На формування наукового світогляду майбутнього вченого впливало декілька чинників. Передусім це інтенсивна самоосвіта. За означений період Ф. Шевченко прочитав величезну масу різнорідної літератури як науково-історичного профілю, так і художньої. Паралельно розвивався естетичний світогляд через відвідання кіно, театрів, концертів, різноманітних виставок, публічних лекцій. Другим чинником стало власне навчання в стінах Московського історико-архівного інституту, який був, з одного боку, типовою науково-освітньою установою свого часу із значним впливом ідеології на навчальний процес, наукову діяльність та світогляд студентів, з іншого - цей вуз був і “академією вільнодумства”, як його називали сучасники. Тут викладала плеяда визначних істориків, серед них Ю. Готьє, С. Веселовський, С. Богоявленський, О. Сперанський, В. Пічета, М. Тихомиров, які в своїй науковій творчості керувалися принципом справжньої науковості та професіоналізму, всупереч кон'юнктурі епохи. Кожен із них був фахівцем у галузі медієвістики, історії ранньомодерного періоду, історіографії, спеціальних історичних дисциплін, що знайшло свій відбиток і на наукових інтересах Ф. Шевченка. Саме під час навчання в Москві у нього намітились основні пріоритети його наукової творчості, основою яких стали ранньомодерна історія України, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

У другому параграфі аналізується діяльність вченого у вітчизняній архівній галузі впродовж 1940-1949 рр., яка припадає на чи не найдраматичніший час її існування. Це був період, надзвичайно насичений подіями і варто відзначити, що біографія Ф. Шевченка дуже опосередкована основними подіями розвитку галузі. Він узяв безпосередню участь в організації та налагодженні ефективної роботи архівних установ на новоприєднаних західноукраїнських територіях, зокрема в період 1940-1941 рр. був директором Чернівецького обласного державного архіву; він також брав активну участь в евакуації архівів під час війни, налагодженні їх діяльності у тилу і реевакуації. Після війни він став активним організатором відновлення архівної системи, що здійснювалася через роботу науково-видавничого відділу Архівного управління, Комісії по історії Великої Вітчизняної війни та кафедри архівознавства й допоміжних історичних дисциплін Київського державного університету. На цих трьох напрямках Ф. Шевченко виявив свої високі професійні здібності, що сприяло налагодженню ефективної архівної та археографічної роботи, підготовці спеціалістів для архівної галузі, напрацюванню методики та принципів викладання спеціальних історичних дисциплін.

Значний хронологічний відрізок часу - від 1949 до 1968 р. в біографії вченого висвітлено в третьому параграфі, в якому йдеться про перший період діяльності Ф. Шевченка в Інституті історії. Він пов'язаний із важливими подіями в розвиткові історичної науки та країни в цілому. Це були часи і післявоєнної розрухи та проявів сталінізму в науці, і відносної лібералізації суспільного життя, і початок епохи “застою”. Ф. Шевченко доволі рано увійшов в наукову номенклатуру, в тридцять п'ять років зайнявши посаду керівника відділу академічної установи - відділу історії країн народної демократії. Ця обставина сприяла тому ентузіазмові, з яким молодий вчений взявся за налагодження наукових контактів із країнами соціалістичного табору, розробку нових фундаментальних тем. В період 1957-1971 рр. Ф. Шевченко очолює редакцію створеного за його активної участі “Українського історичного журналу”, займається організацією ряду інших науково-періодичних видань: “Історіографічні дослідження в Українській РСР”, “Наука і культура”, “Середні віки в Україні”, які справили значний вплив на розвиток вітчизняної історичної науки, розгортає діяльність в царині спеціальних історичних дисциплін, історіографії, очолюючи впродовж 1960-1963 рр. відділ допоміжних історичних дисциплін, а від 1963 по 1968 - відділ історіографії та джерелознавства. Водночас означений період був часом найбільшої творчої активності історика. Адже саме тоді він написав більшість своїх робіт, які і до нині асоціюються з ім'ям Ф. Шевченка та не втратили наукової цінності.

У четвертому параграфі висвітлюється діяльність Ф. Шевченка на посаді директора Інституту археології АН УРСР (1968-1972). Очолюючи академічну установу, яка не зовсім відповідала його дослідницькому профілю, Ф. Шевченко зумів не лише зберегти досягнення своїх попередників, але й значно удосконалити роботу інституту, сприяти запровадженню нових методів та напрямів археологічних досліджень, зокрема інтенсифікації підводної археології в Причорномор'ї, організації масштабних експедицій в райони меліоративних новобудов, козацької археології. Однак, ці успіхи не стали на перешкоді для партійних органів, що організували кампанію з дискредитації Ф. Шевченка, через його принципову позицію щодо окремих науково-організаційних, кадрових чи ідеологічних питань. В 1972 р. у період апогею репресій проти української інтелігенції, Ф. Шевченка було звільнено з посади директора з ідеологічним формулюванням.

П'ятий параграф даного розділу присвячений аналізу другого періоду діяльності Ф. Шевченка в Інституті історії, де він працював до кінця життя (1972-1995). В цьому часовому відтинку простежується декілька періодів. Зокрема, 70-80-ті рр., які можна умовно означити як “покарання” або “тимчасової особистої поразки”. Цей період, окрім ідеологічних переслідувань, що, безперечно негативно позначилися на науковій діяльності вченого, відмічено і активною участю Ф. Шевченка в розробці актуальних тем вітчизняної історії. Йдеться про його роботи в галузі історичної картографії, краєзнавства, дослідження міжнародних зв'язків України доби середньовіччя та раннього нового часу. На жаль, Ф. Шевченку мало довелося проявити свою діяльність в умовах відсутності ідеологічного тиску на історичну науку (кінець 80-х - 90-ті рр.). Однак за цей короткий період він видав Зборівський реєстр 1649 р. - важливе джерело для вивчення історії України XVII ст., сприяв розробці принципів та перспектив роботи Археографічної комісії. В історика з'явилась можливість по-новому підійти до аналізу раніше розроблюваних проблем, зокрема “Історії русів”, вивчення творчості та біографії М. Грушевського.

У третьому розділі - “Основна проблематика наукових студій Ф. Шевченка” - на основі опублікованих праць історика, а також матеріалів його особового архіву, який містить неопубліковані тексти, численний підготовчий матеріал, проаналізована наукова спадщина історика, зокрема її головні сюжети. У цілому за своє життя Ф. Шевченко написав понад 350 наукових робіт, включно зі статтями, монографіями, археографічними публікаціями. Увесь цей комплекс можна розділити на декілька тематичних блоків. Серед них проблеми історії України XIV-XVIII cт., праці теоретико-методологічного спрямування, окремі роботи, присвячені подіям вітчизняної історії ХХ ст.

В першому параграфі розділу аналізується еволюція наукових поглядів історика щодо важливої проблему вітчизняної історії - формування української народності. Тут можемо виділити три періоди, для кожного з яких були характерні різні підходи до вирішуваного питання. У кінці 40-50-х рр. ХХ ст. Шевченко дотримувався позицій, які за деякими рисами відповідали поглядам М. Грушевського. Зокрема, Ф. Шевченко наголошував на існуванні трьох окремих народностей ще на зорі історії Київської Русі, а феодальна роздробленість лише прискорила процес виокремлення народностей. Варто відзначити, що Ф. Шевченко висловлював власну думку, оскільки Інститут історії, який він власне представляв, вже відмовився від подібного трактування етногенезу українців. У 70-х рр. вчений змінив свої погляди на догоду існуючій кон'юнктурі, згідно якої українська народність почала формуватися з періоду розпаду давньоруської держави. Однак, як виявляє аналіз підготовчого матеріалу з даної теми, що міститься в особовому архіві вченого, він увесь час впродовж 70-80-х рр., працюючи над даною тематикою, студіював праці В. Антоновича, М. Грушевського, істориків діаспори, в яких подавалася альтернативна візія означеної проблеми.

Аналізу неопублікованої роботи історика “Російські воєводи на Україні в другій половині XVII ст.” присвячено другий параграф. Це власне кандидатська дисертація Ф. Шевченка, написана ним упродовж навчання в аспірантурі Московського історико-архівного інституту і захищена в 1943 р. в умовах евакуації в Ташкенті. Автор сконцентрував основну увагу на ґенезі українсько-російських взаємин впродовж 50-70-х рр. ХVII ст. Робота лише на перший погляд вписується в канони тогочасної радянської історіографії з її формулами “приєднання” та “найменшого зла”. Однак історик побудував своє дослідження не на голослівному підтасуванні фактів задля доведення офіційних концепцій. На основі аналізу значної маси документальних матеріалів, у тому числі й архівних, уперше введених до наукового обігу, вчений зробив спробу об'єктивного відображення взаємовідносин московської та козацької адміністрацій в ранній період існування української козацької держави. Ці відносини, на думку Ф. Шевченка, базувалися на прагненні до взаємопослаблення обох суб'єктів володарювання задля отримання максимальних повноважень на підконтрольній території. Дослідження Ф. Шевченка позбавлене піїтету щодо московської адміністрації, який почав певним чином простежуватися в роботах інших істориків 30-х - початку 40-х рр. ХХ ст. Прагнення автора до об'єктивного висвітлення політичних процесів та їх переважно позитивістське бачення додають цінності його роботі не лише як пам'ятці історичної думки свого періоду, але й дозволяє трактувати її як важливий підставовий матеріал для наукових студій в означеній тематиці.

У третьому параграфі проаналізовано монографію Ф. Шевченка “Політичні та економічні взаємини України та Росії в другій половині XVII ст.” Тут, на відміну від аналізованої вище праці, її автор приділив увагу еволюції українсько-російських взаємин на фоні подій Національно-визвольної війни до укладання Переяславської угоди 1654 р. Монографія Ф. Шевченка різниться від більшості творів радянської історіографії, написаних на тему Визвольної війни та російсько-українських взаємин цього періоду. Основна відмінність, не враховуючи незначного відсотку ідеологічних моментів, порівняно більшого обсягу опрацьованих джерел, полягає в демонстрації різнобічного фактичного матеріалу, який не завжди можна однозначно інтерпретувати, тим більше узгодити із прогнозованим результатом. Часто автор не робить жодних висновків чи суджень із наведених ним фактів, залишаючи їх на розсуд читачів. Позитивізм автора, напевно, можна пояснити не лише наявністю значних лакун в дослідженні проблематики, але й небажанням вченого робити надто лояльні і ненаукові висновки та узагальнення, як того вимагала кон'юнктура. Водночас він не міг наважитися на висновки, які б суперечили усталеним догматам - їх він і без того порушив наведеними фактами із джерел. Ф. Шевченко наголошував, що ніколи не обмежувався у підборі фактів для ілюстрації певного положення, а намагався виявити усю їх сукупність для об'єктивного висвітлення історичного процесу. Як зазначав Ф. Шевченко: “Обійти факт легше, чим його продемонструвати та пояснити. Не існує правди в чистому вигляді”. Історик, в умовах панування концепції “возз'єднання”, і надалі використовував термін “приєднання”, висловлюючи тези про тактичний характер Переяславської угоди, вказуючи на в тому числі й негативні її чинники. Це викликало шквал критики з боку тогочасного наукового середовища, наслідки якої давались взнаки Ф. Шевченку ще довго впродовж його наукової кар'єри.

У четвертому параграфі розділу аналізуються роботи вченого присвячені різним аспектам міжнародних відносин України XVII-XVIII ст. Гадаємо, що виникненню інтересу до даної тематики сприяло проведення досліджень над матеріалами Зборівського реєстру, який в радянській історіографії вперше почав серйозно аналізувати саме Ф. Шевченко. Він першим звернув увагу на необхідність перевидання цього важливого джерела, що зміг здійснити лише наприкінці свого життя, у 1995 р. За темою реєстру історик опублікував лише дві статті, однак матеріали його особового архіву свідчать про існування значно ширших наукових планів з розробки цієї проблематики. Те ж саме можна сказати і щодо міжнародних зв'язків України у XVII-XVIII ст. Відтак, зібраний істориком фактичний матеріал в архівосховищах Києва, Львова, Москви, Варшави, Ґданська, опрацювання історіографії, становлять нині унікальний джерельний масив зі значним науковим потенціалом для майбутніх студій. У цілому за темою міжнародних відносин Ф. Шевченко дослідив участь представників різних народностей у подіях Хмельниччини, детально проаналізував особливості дипломатичної служби в українській державі XVII cт., політичні, економічні та культурні аспекти взаємин України з різними країнами Європи в ранньомодерний період.

Ф. Шевченко активно займався розробкою теоретико-методологічних основ історичної науки, зокрема спеціальних історичних дисциплін. Цьому аспекту наукової творчості історика присвячено п'ятий параграф розділу. У низці статей з тематики спеціальних історичних дисциплін вчений аналізував їх зв'язки і співвідношення в системі історичної науки, відстоював актуалізацію їх дослідження. Вчений активно розробляв проблеми, пов'язані з картографією, концепцією національного атласу України. Низка статей історика має суто теоретичний характер. Йдеться про роботи стосовно ролі факту, дискусії в науковому пізнанні, які виходили за рамки офіційної доктрини. Означені роботи були здебільшого написані в 1960-ті роки - час відносно ліберального ставлення влади до суспільних наук. Останнє створювало можливості для свободи думки, розробки раніше фактично заборонених галузей історичної науки.

У шостому параграфі даного розділу аналізуються роботи Ф. Шевченка з регіональних проблем вітчизняної історії. Ця галузь у науковій творчості історика займає помітне місце. У цілому можна виокремити два напрямки історико-краєзнавчих досліджень вченого: теоретико-методологічний, що представлений статтями про місце краєзнавства у сфері спеціальних історичних дисциплін, та історико-прикладний, який включає в собі роботи з історії українських регіонів - Буковини, Поділля, Закарпаття, Київщини. Змістове наповнення цих праць вченого становить важливий чинник в розвиткові українських краєзнавчих досліджень, оскільки містить цінні теоретико-методологічні засади розвитку галузі, значний фактичний матеріал, а також спрямовує перспективу подальших досліджень “білих плям” регіональної історії.

У висновках узагальнюються основні результати дисертаційного дослідження. Аналіз усього комплексу наведених у дисертації документальних матеріалів, архівних джерел, історіографії з біографії та наукової спадщини українського історика Федора Павловича Шевченка дозволило зробити наступні висновки.

За життя історика його творчість та біографія піддавалися аналізу в узагальнюючих роботах з української радянської історіографії. Утім, в радянські часи цей аналіз виявився однобічним, оскільки автори свідомо ігнорували ті праці вченого, зміст яких суперечив кон'юнктурі. Творчість Ф. Шевченко також привертала увагу істориків української діаспори, представники якої схильні були вбачати в його дослідженнях елементи “реформістського” напрямку в радянській історіографії.

Значний джерельний потенціал для дослідження біографії та творчості історика зосереджено в архівних матеріалах. Йдеться про документи одинадцяти українських центральних та регіональних архівів, матеріли архівосховищ Російської Федерації, які містять інформацію про навчання Ф. Шевченка, його роботу в архівній галузі, сфері Академії наук. Особливо цінними є матеріали особового архіву історика, в якому зберігаються його неопубліковані матеріали, епістолярна спадщина, щоденник.

Наукова спадщина та біографія вченого є нерозривно пов'язаними категоріями. Інтенсивність наукової творчості історика, тематика та наукова якість його праць були різними в залежності від того чи іншого періоду біографії. Хронологічні межі та особливості окремих етапів життєвого шляху були опосередковані розвитком наукової кар'єри вченого і соціально-політичними реаліями 30-90-х рр.

Московський період у науковій біографії Ф. Шевченка став часом кристалізації наукових інтересів та пріоритетів вченого. На формування його світогляду впливало навчання в Московському історико-архівному інституті, посилена самоосвіта, знайомство із видатними вченими-істориками.

Архівний період у творчості та біографії Ф. Шевченка припадає на чи не найдраматичніший час існування вітчизняної архівної галузі. Вчений “пройшов” усі етапи її історії в період 40-х рр.: організація архівних установ на новоприєднаних західноукраїнських територіях, евакуація архівів під час війни, їх діяльність у тилу і реевакуація, відновлення зруйнованої інфраструктури, створення науково-теоретичної бази та підготовка кадрів для її функціонування.

Академічний період біографії найтриваліший у хронологічному відношенні - це період найвагоміших наукових, кар'єрних успіхів Ф. Шевченка та найбільших його поразок. Він чотири рази займав керівні посади в академічних установах - від завідуючого сектором до директора інституту, поєднуючи адміністрування з організаційною та науковою роботою.

Наукова спадщина Ф. Шевченка доволі багатогранна і включає в себе різноманітні за тематикою та хронологією праці. Загалом можна виділити два основні тематичні блоки, за якими розподіляються праці Ф. Шевченка: історія України XVII-XVIII ст. та праці теоретико-методологічного спрямування. В межах означених категорій доцільно виділити краєзнавчі аспекти, питання спеціальних історичних дисциплін, окремий підрозділ становлять археографічні тексти, підготовлені Ф. Шевченком - видання документів з історії Великої Вітчизняної війни, західноукраїнських земель ХІХ ст., публікація тексту Зборівського реєстру 1649 р.

Центральною темою творчості Ф. Шевченка були українсько-російські взаємовідносини в XVII ст. Їй вчений присвятив дві праці. Перша з них - неопублікований текст кандидатської дисертації, написаний упродовж навчання в аспірантурі (1937-1940). Зміст та ідеологічне спрямування цієї праці в цілому збігається з формулою “найменшого зла”, яка була вироблена в радянській історіографії щодо трактування Переяславської угоди 1654 р.

Пізніше, у монографії “Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.” (1959) Ф. Шевченко дещо змінив акценти в бік пануючої на той час офіційної формули. Однак в її рамках він зміг доволі об'єктивно представити реальний стан цих взаємин.

Таким же чином, маючи за свій головний авторитет джерела, а також дійсний стан сучасного йому історіографічного процесу, вчений дослідив міжнародні зв'язки України XVII-XVIII ст., теоретичні основи історичної науки (статті “Дискусія - неодмінна форма розвитку історичної науки”, “Про суд історії”, “Чому М. Грушевський повернувся до Радянської України”). За це він удостоївся у сприйнятті істориків діаспори звання одного із засновників “реформістського” чи “ревізіоністського” напрямку в радянській історіографії.

Результати дослідження викладені у шести статтях автора, опублікованих у фахових виданнях

1. Бібліотека Ф. Шевченка як джерело до реконструкції наукового світогляду вченого // “Істину встановлює суд історії”: Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. - Т. 2: Наукові студії. - К., 2004. - С.55-66.

2. Еволюція поглядів Ф. Шевченка щодо формування української народності // Етносоціальний та етнокультурний розвиток Київської Русі та слов'янський світ. - К., 2005. - С.40-46.

3. Ф. Шевченко - историк-архивист // Отечественные архивы. - 2006. - №4. - С.19-28.

4. Російсько-українські взаємини другої половини ХVІІ ст. в неопублікованій праці Федора Шевченка // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С.439-452.

5. Ф. Шевченко - дослідник Зборівського реєстру 1649 р. та міжнародних зв'язків України ранньомодерного періоду // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 345-358.

6. Московський період у творчій біографії Федора Шевченка: становлення історика // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - С.354-360.

Анотація

Батуріна С.С. Федір Павлович Шевченко: життя і творчість. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2007.

Дисертація є комплексним дослідженням біографії та наукової спадщини українського історика, архівіста, організатора науки, спеціаліста в області спеціальних історичних дисциплін, історії України, Федора Павловича Шевченка (1914-1995). В дисертації проаналізовано біографію Ф. Шевченко у контексті суспільно-політичних подій вітчизняної історії 30-90-х рр. ХХ ст., відмічено його роль в організації української історичної науки.

Піддано аналізу наукову спадщину історика. В її комплексі виокремлюються два тематичних блоки: історія України XVII-XVIII ст. та студії теоретико-методологічного напряму. В межах означених категорій доцільно виділити краєзнавчі аспекти, питання спеціальних історичних дисциплін, окремий підрозділ становлять археографічні тексти, підготовлені Ф. Шевченком - видання документів з історії Великої Вітчизняної війни, західноукраїнських земель ХІХ ст., публікація тексту Зборівського реєстру 1649 р.

Ключові слова: історіографія, біографія, спеціальні історичні дисципліни, архівістика, наукова спадщина.