Росіяни в Україні (1989–2001 рр.): історико-демографічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Росіяни в Україні (1989-2001 рр.): історико-демографічний аспект

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Вивчення різних сторін життя етнічних груп набуває все більшого значення в сучасних історичних дослідженнях. У розв'язанні цього питання важливо зберігати науковий підхід, тому зосередження на демографічному аспекті буття етносу в історичній ретроспективі дає змогу уникнути надмірної політизації етнічного питання. Найдоцільніше у дослідженні демографічних процесів звернутись до матеріалів переписів, які надають можливість яскравіше уявити роль та місце того чи іншого етносу в суспільстві.

Здобуття Україною незалежності поставило перед вітчизняною історичною наукою завдання глибокого обґрунтування ролі та місця росіян в її сучасному житті. Адже російське населення є однією з важливих складових частин поліетнічної України. За чисельністю росіяни посідають друге місце після українців, мають високий рівень урбанізації, освіти, професійної підготовки тощо. В їхньому середовищі, як і в усьому українському суспільстві, у досліджуваний період відбулися певні зміни, які пов'язані із геополітичними, соціально-економічними та суспільно-політичними перетвореннями. Не менш суттєвими були й демографічні трансформації серед російського населення у 1989-2001 рр. У першу чергу це стосується змін кількісного та якісного складу росіян в Україні у міжпереписний період. При цьому важливо визначити вплив внутрішніх та зовнішніх чинників, а саме міграції та змін в етнічній ідентифікації, на зменшення чисельності росіян в Україні. Крім того, розпад СРСР та утворення Української незалежної держави порушили питання щодо статусу росіян у ній. Згідно з чинним українським законодавством росіяни мають статус національної меншини, хоча більшість росіян з цим не погоджується. Отже, для росіян є важливим питання їхнього статусу в сучасній Україні. Також суттєвим є питання громадянської ідентичності росіян країни. Адже росіянам важче формувати нову громадянську ідентичність, в першу чергу, через самоідентифікацію з СРСР, а також через близькість Росії, яка не є для них чужою. Не менш чутливими для росіян країни є і зміни у мовно-культурній сфері, зокрема підвищення ролі української мови.

Однак, не можна говорити про дискриміноване становище росіян в Україні. Навпаки, за рівнем освіти, соціально-професійним станом та іншими соціально-економічними показниками росіяни протягом досліджуваного періоду займали провідні місця і ні в чому не поступаються українцям. Таким чином, всі вищезазначені фактори надають змогу відтворити стан російського населення у міжпереписний період і в сукупності складають актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державної бюджетної науково-дослідницької теми Донецького національного університету «Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд» (номер державної реєстрації - №0104U04650).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1989 по 2001 роки, тобто від останнього Всесоюзного перепису населення до першого Всеукраїнського перепису населення.

Територіальні рамки дослідження - вся територія України і, зокрема, південно-східні регіони, в яких зосереджена основна частина російського населення країни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній представлена спроба комплексного вивчення російського населення України за даними статистики та соціології. При цьому, до наукового обігу було введено велику кількість статистичного матеріалу, в першу чергу, з архіву Державного комітету статистики України. Досліджено склад, ареали розселення та чисельність росіян за переписами 1989 та 2001 рр. у регіональному аспекті, розглянуто значення міграції та фактору зміни національної ідентифікації на зменшення кількості росіян в Україні. На основі аналізу статистичних матеріалів та даних соціологічних досліджень розглянуто стан мовного питання в Україні і відношення до нього росіян. На підставі опрацьованих джерел та літератури сформовані концептуальна схема та власний дослідницький підхід до вивчення проблеми російського населення в Україні, основними складовими яких виступають такі положення:

- на основі статистичних даних доводиться, що не міграція була причиною зменшення чисельності росіян в Україні, а внутрішні чинники (зміна етнічної самоідентифікації);

- підтверджується, що високий соціально-професійний статус росіян в Україні залишається на належному рівні;

- спростовується наявність дискримінації росіян за етнічною або мовною ознакою в Україні на основі даних міністерств та відомств, а також соціологічних опитувань.

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження на матеріалах переписів змін у кількісному та якісному складі російського населення у 1989-2001 рр., а також впливу соціально-економічних, суспільно-політичних та мовно-культурних трансформацій на росіян в Україні у міжпереписний період.

Відповідно до теми дослідження визначено такі завдання:

- розглянути сучасний стан наукової розробки даного питання;

- за результатами переписів 1989 та 2001 років проаналізувати кількісні зміни у складі російського населення України;

- дослідити якісні зміни серед росіян України, а саме в соціальному, професійному, шлюбному стані, матеріальному забезпеченні і т. ін.;

- з'ясувати причини та ймовірні наслідки скорочення чисельності росіян в Україні протягом зазначеного періоду;

- розкрити чинники, які вплинули на зменшення чисельності росіян в Україні упродовж 1989-2001 рр., зокрема простежити вплив міграції та зміни етнічної самоідентифікації на цей процес;

- дослідити процес інтеграції росіян в українське суспільство у новій якості та його перспективи, а саме: розглянути явище зміни громадянської ідентичності у російського населення України та фактори, які цьому сприяли;

- розкрити стан задоволення освітніх, культурних, інформаційних потреб росіян та розглянути мовні зміни у сфері культури, освіти та засобах масової інформації;

- вивчити роль мовного питання в житті російської громади та можливі шляхи його розв'язання;

Об'єктом дослідження є російське населення України як невід'ємна складова частина українського народу.

Предмет дослідження становлять кількісні та якісні зміни у складі росіян в Україні у 1989-2001 рр., а також зміни соціально-етнічного статусу та пов'язані з цим особливості суспільно-політичного, соціально-економічного та мовно-культурного життя росіян України.

Методи дослідження При написанні дисертації було використано методи як загальнонаукового, так і міждисциплінарного та конкретно-історичного характеру. Серед загальнонаукових відзначимо методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції; з-поміж міждисциплінарних було залучено системний, структурний, структурно-функціональний, порівняльний, статистико-аналітичний, описовий, кількісний, синхронний, хронологічний, соціологічний, кластерний методи.

Так, методи системного та структурного аналізу були використані для розкриття сутності та основних принципів функціонування російської етнічної групи в Україні. Соціологічний метод дав змогу дисертанту виявити особливості етнічної та громадянської ідентичності російського населення України, ставлення росіян до української державності, рівень толерантності щодо росіян у суспільстві, мовні уподобання тощо. У процесі розгляду кількісних та якісних показників також було використано методи математичних розрахунків та аналізу статистичних документів.

Для написання роботи застосовано конкретно-історичні методи. Використання історико-порівняльного методу уможливило аналіз всього комплексу демографічних процесів у складі росіян в Україні на матеріалах переписів населення 1989 та 2001 рр.

Детальній характеристиці етнодемографічних, етнополітичних та етнокультурних тенденцій сприяв історико-ретроспективний метод. Історико-генетичний метод дослідження розкрив умови вивчення історико-демографічні процеси в конкретних взаємозв'язках з точки зору їх генезису і тенденцій розвитку в майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації дають можливість глибше проникнути в сутність проблеми російського населення в Україні, в першу чергу як суб'єкта демографічного, а також політичного, економічного та культурного життя держави, та виробити конкретні рекомендації щодо інтеграції росіян в українське суспільство та їхньої ролі у створенні української політичної нації.

Зокрема можна виділити такі сфери застосування результатів дисертації:

Наукову - напрацьований матеріал може слугувати базою для подальшої теоретичної розробки проблеми.

Навчальну: узагальнення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження стануть у нагоді для створення підручників, навчальних посібників, довідників, а також викладання спеціальних курсів у вищих навчальних закладах України.

Аналітичну - результати, що були одержані, можуть бути використані у роботі інститутів та установ, які вивчають етнонаціональні та етнодемографічні процеси в Україні.

Прикладну: основні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження будуть доречні у справі вдосконалення роботи органів державної влади, які займаються даним напрямком діяльності.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно розкрити демографічні процеси у складі російської громади України в сучасну добу. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою розробкою здобувача, яку було викладено в його наукових публікаціях.

Апробація результатів дисертації Основні положення та результати дослідження розкриті автором у тезах доповідей та обговорювались під час роботи IV Міжнародної наукової конференції молодих вчених та студентів «Нації та міжнаціональні відносини в історії людства очима молодих дослідників» (Донецьк, 2003 р.), ІІ Міжнародного наукового конгресу українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.), міжнародної наукової конференції «Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя» (Тернопіль, 17-18 листопада, 2003 р.), V Міжнародної наукової конференції студентів та молодих вчених «Історія і політика у кількісних вимірах» (Донецьк, 2004 р.), ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє» (Одеса, 15-16 жовтня 2004 р.) та наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005).

Публікації Основні результати дослідження опубліковано в 13 індивідуальних статтях, 10 з них - у фахових наукових виданнях, які відповідають вимогам ВАК України.

Структура роботи За своєю структурою дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури (418 найменувань). Дисертація містить таблиці та діаграми, з яких 27 розміщено в основному тексті роботи та 67 - у додатках. Загальний обсяг роботи становить 284 сторінки, з них основна частина - 180 сторінок.

Основний зміст дисертації

російський населення суспільство перепис

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, його хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення наукової розробки теми, представлено апробацію виконаної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» проаналізовано основні наукові праці з історії вивчення проблеми, джерельну базу та методологічне підґрунтя дослідження.

Автор зазначає, що кількісний склад російського населення України відображено у роботах як українських, так і російських дослідників. У вітчизняній науковій літературі вивчалися демографічні процеси як в цілому серед всього населення, так і серед росіян України. Зокрема, серед загальних робіт варто виділити дослідження за науковою редакцією С. Пирожкова та І. Кураса, присвячене результатам першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. У ньому подано не лише дані перепису, а й методологічні засади його здійснення, технологія обробки та аналізу його результатів. Заслуговує на увагу робота за редакцією В. Наулка, в якій розкривається динаміка етнічного складу населення України у 1897-1989 рр., етномовна ситуація в Україні у 90-х рр., етнічні аспекти міграційних процесів в Україні, а також роль росіян України в контексті сучасних етнополітичних процесів.

Також в Україні національний склад населення за даними переписів 1989 та 2001 років був у центрі уваги досліджень О. Антонюка, В. Євтуха, В. Зінича, В. Котигоренка, В. Крисаченка, І. Кураса та інших. Деякими українськими дослідниками, наприклад, В. Євтухом, В. Трощинським, Т. Пилипенко, Д. Осауленком, С. Чорним було видано довідники з національного складу населення України.

Варто виділити працю В. Романцова, в якій автор зокрема серед найбільш численних народів України приділяє увагу російському населенню ХХ ст. Цінність роботи полягає у розкритті національного складу регіонів України у зазначений період.

Серед робіт російських дослідників потрібно відзначити останню працю В. Кабузана, В ній автор розкриває динаміку чисельності та розселення російського етносу у світі протягом 1719-1989 рр., розглядає зростання чисельності російського населення в Україні та його причини. Також він торкається питання повернення росіян у Росію в 90-х рр. ХХ ст. і не вважає це негативним явищем.

Ґрунтовною, на наш погляд, є колективна праця російських дослідників під керівництвом з Ю. Арутюняном, в якій розкриваються демографічні характеристики російського населення, у тому числі й на теренах України, за даними перепису 1989 року. Зокрема, в роботі висвітлено такі аспекти, як чисельність російського міського та сільського населення, структура російського населення за тривалістю проживання, склад російського населення з погляду місця народження. Значну увагу приділено соціально-економічним показникам.

Значна робота, що розкриває становище росіян у незалежних пострадянських державах, була проведена російським дослідником С. Савоскулом. Значну увагу в його працях приділено саме російському населенню України. Широкий огляд життя росіян України в них подається з огляду на дані соціологічних досліджень. У роботі С. Савоскула розглядається широке коло питань, пов'язане з російським населенням України, зокрема їхній демографічний потенціал, соціально-економічний статус, етнічна та громадянська ідентичність тощо.

Важливе значення для з'ясування причин зменшення кількості росіян в Україні у 1989-2001 роках мають дані щодо міграційного сальдо або різниці між прибулим та вибулим російським населенням протягом зазначеного періоду. Держкомстат України уточнює дані щодо міграції, спираючись на результати перепису 2001 року, а що стосується його попередніх даних, то вони не точні.

Серед російських дослідників проблему міграції росіян у пострадянських республіках вивчали Ю. Арутюнян, А. Вишневський, Л. Рибаковський, С. Савоскул та інші. З українських дослідників питання міграції досліджував М. Шульга, за матеріалами архівів МВС України (зауважимо, що дисертаційне дослідження ґрунтується на даних архіву Держкомстату України), а також О. Малиновська, М. Романюк, А. Шлепаков та інші.

Серед українських та російських дослідників переважає думка про те, що не міграція та природний рух були причиною зменшення чисельності росіян у 1989-2001 рр., а зміна етнічної самоідентифікації. Такої думки дотримуються як російські (С. Савоскул, Ю. Арутюнян та ін.), так і українські дослідники (В. Крисаченко, В. Зінич та ін.). Нестійку етнічну самоідентифікацію російського та українського населення України підтверджують дані соціологічного опитування 1997 року. У ньому виділені не лише «українці» та «росіяни», а й «україноруси» («укроруси»), які почувають себе одночасно і українцями, і росіянами.

Важливим для розуміння становища росіян в Україні є також розгляд їхніх соціально-економічних характеристик. У цьому плані цікавими є дослідження Т. Рудницької, присвячені соціально-професійному складу населення України за найбільш численними національностями. Серед російських дослідників соціально-професійний напрям досліджував колектив вчених на чолі з Ю. Арутюняном. Крім того, про відсутність соціального розшарування між українцями та росіянами зазначає у своїй статті О. Резник.

Є роботи, присвячені іншим аспектам життя росіян в Україні. Так, в Україні поліетнічна нація засвідчила свою громадянську ідентичність (поряд з ідентичністю і свідомістю етнічною) вже під час референдуму 1991 року. У зв'язку з цим, цікавою є робота В. Хмелька, в якій виявляється ставлення різних національностей України до незалежності напередодні референдуму 1991 року.

Досить спірним у вітчизняній етнополітиці є питання статусу росіян у незалежній Україні. Українське законодавство на нього відповіло однозначно - росіяни в Україні є національною меншиною. Однак, у роботах як вітчизняних так і зарубіжних теоретиків з питання щодо статусу росіян у сучасній Україні немає одностайної думки.

Поняття «національної меншини» серед українських дослідників вивчали В. Євтух, В. Крисаченко, І. Курас, О. Лановенко, Л. Нагорна, В. Нікітюк та ін. Переважна більшість з них вважають росіян в Україні національною меншиною.

При цьому, дослідники, які виступають проти статусу національної меншини для росіян, відзначають, що поняття «меншини» свідчить не стільки про чисельність, як про її становище у суспільстві - залежне, підлегле, дискриміноване. Серед них варто виділити заступника директора Інституту соціології НАН України М. Шульгу. З ним погоджуються й інші фахівці, які також вважають термін «національна меншина» невдалим.

Щодо вибору шляху подальшого існування росіян в Україні думки українських дослідників схиляються до інтеграційної моделі. Російські ж дослідники не виключають варіанту консолідації російського населення країни в межах своєї етнічної групи.

Концептуальні засади політичної сутності російської етнічної групи, на нашу думку, вдало визначив О. Майборода. Роль і місце російського населення в Україні розглядається також в роботах С. Кульчицького. Ґрунтовним дослідженням громадських організацій етнічних меншин України та зокрема росіян займалась Л. Лойко.

Певну увагу також приділено дослідженням, в яких розкривається участь російського населення у політичних процесах у Криму. Цей аспект проблеми розглядався в роботах О. Габріеляна, А. Мальгіна, та ін.

Окреме місце займають роботи під редакцією В. Ворони, М. Шульги, Н. Паніної, Є. Головахи, С. Пирожкова, Р. Шарми, Н. Дюсена, які узагальнюють соціологічні дослідження українського суспільства і російського населення, як його складової частини.

Суттєве місце у житті росіян України займає мовне питання. Відразу зазначимо, що ми зосередимо увагу на науковому розгляді проблеми. Нею займались такі українські дослідники, як О. Лановенко, Л. Нагорна, М. Рябчук, А. Погрібний та інші. Серед російських дослідників варто виділити, С. Савоскула, К. Мінасову.

До речі, у вітчизняній публіцистиці побутує думка про штучне створення мовної проблеми для маніпулювання суспільством. Грунтовно мовне питання в Україні також досліджував М. Шульга. При цьому, він стоїть на позиції надання російській мові статусу офіційної, спираючись на дані соціологічних досліджень.

Значну увагу у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників приділено питанню двомовності або білінгвізму. Більшість дослідників схиляються до думки, що хоча це й не ідеальний, однак один з найприйнятніших засобів зняття мовного напруження. Серед дослідників, які досліджували це питання, відзначимо російського вченого К. Мінасову, українських - Л. Нагорну, В. Демченка та інших.

Проте, існують й інші точки зору. Так, на думку Л. Масенко, коли білінгвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності.

Підсумовуючи аналіз літератури з мовної проблеми зазначимо, що в науковому середовищі, як і у суспільстві в цілому, існують дві протилежні думки щодо статусу російської мови.

Отже, історіографічний огляд проблеми засвідчує наявність різних думок, іноді діаметрально протилежних, які дозволяють розглядати дане питання під різними кутами зору. У той же час варто зазначити, що як в українській, так і в російській літературі поки що немає праць, в яких би комплексно вивчалося російське населення України за даними переписів 1989 та 2001 рр. в історико-демографічному контексті.

Джерельна база дослідження доволі різноманітна. Її складають джерела, різні за походженням, функціональним призначенням та інформаційними можливостями. Типологічно їх можна поділити на п'ять видів:

Перший вид складають законодавчі акти, серед яких варто виділити міжнародно-правові акти: Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Декларацію ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1999 р.); акти Ради Європи, НБРЄ, СНД (Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин (1992 р.); Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995 р.), Конвенція СНД «Про забезпечення прав осіб, що належать до національної меншини» (1994 р.)). Це дозволяє розглянути міжнародну законодавчу базу щодо захисту прав етнічних меншин в економічній, соціальній і в культурній сферах.

Законодавча база України, яка регулює становище росіян та інших етносів в Україні, представлена досить широко. До неї належать закони УРСР та України. Найвагомішим джерелом цієї групи є Конституція України (1996 р.), яка гарантувала представникам етнічних меншин право на вільний розвиток та забезпечення власних потреб. Також відзначимо Закон «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989 р. та Декларацію «Про державний суверенітет України» (1990 р.).

Серед нормативно-правових актів, які регулювали права національностей в Україні, за хронологією прийняття варто відзначити Декларацію прав національностей України (1991 р.), Закон України «Про громадянство України» (1991 р.), Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992 р.), Закон України «Про громадські об'єднання». Мовні права росіян в освіті закріплені у Законі України «Про освіту» (1996 р.). Важливим джерелом з мовної проблеми є також рішення Конституційного Суду України по справі про застосування української мови (1999 р.).

Другий вид джерел складають документи громадських організації та політичних рухів росіян України. До них відносять статути, програмні заяви, політичних партій, які виражали та виражають інтереси етнічних росіян в Україні: Слов'янська партія, Партія «Союз», Партія «Руський Блок», Партія «Русько-Український Союз» (Русь), Політична партія «Слов'янський народно-патріотичний союз» та ін..

Важливим джерелом для всебічного вивчення теми дослідження є третій вид джерел, яку становлять матеріали статистики. Серед них першочергове значення мають дані двох переписів - останнього Всесоюзного перепису населення 1989 року та першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Причому ці дані використано як на основі опублікованих результатів, так за матеріалами архіву Держкомстату України, в якому зберігаються неопубліковані дані перепису населення 1989 року.

До третього виду джерел належать також матеріали статистики, які опубліковані у відомчих збірниках Держкомстату України та Міністерства освіти і науки України. Вони дають інформацію про мову освіти у дошкільних виховних та навчальних закладах, розподіл театрів, засобів масової інформації за мовами, а також кількість книжок бібліотечного фонду за мовами видання.

Крім того, до цієї групи джерел також належать статистичні, демографічні щорічники, збірники Держкомстату України, в яких розглядаються міграційні процеси, тощо. Усі вони подають відомості щодо поточної статистики населення держави.

Четвертий вид джерел складають дані соціологічних досліджень, моніторинги громадської думки населення України. Це результати опитувань таких соціологічних служб та інститутів, як Інститут соціології НАН України, соціологічна фірма «Соціс», Фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та інші.

До п'ятого виду джерел належать матеріали періодичної преси російських політичних рухів та громадських організацій країни, зокрема таких видань, як «Братья славяне», «Славянские новости» тощо. Це досить специфічний вид джерела через його суб'єктивність. Дана група джерел охоплює як періодичні друковані, так і Інтернет-видання.

Таким чином, використаний комплекс джерел, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволяє об'єктивно і повно реалізувати поставлені мету та завдання дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, наукової об'єктивності, системності та цілісності. Принцип історизму є неодмінною умовою повноцінного історичного дослідження і орієнтує на необхідність з'ясувати причин, ходу та наслідків демографічних процесів серед російського населення країни. Для оцінки подій і явищ, що спостерігалися в розвитку російської спільноти України, використовувався принцип об'єктивності, який передбачає неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної кон'юктури. Системний принцип дослідження дає змогу вивчати російське населення України як організовану систему елементів та цілісний організм.

Акцентування уваги дисертанта на трансформаційних процесах всередині російської громади обумовило використання конкретно-історичного підходу, за яким існування етнічної спільноти розглядається як в статиці, так і в динаміці, враховується значення, в першу чергу, демографічних, а також суспільно-політичних, соціально-економічних та інших факторів в її функціонуванні.

Дослідження проблеми росіян в Україні у зазначений період базується на комплексному міждисциплінарному підході до об'єкту дослідження, який вимагає демографічного вивчення процесів 1989-2001 рр.

У другому розділі - «Кількісні та якісні зміни у складі російського населення України у 1989-2001 рр.» розглядається російське населення за даними переписів 1989 та 2001 рр., а також причини зменшення його чисельності в міжпереписний період.

Перший Всеукраїнський перепис населення засвідчив, що за період 1989-2001 років відбулося скорочення чисельності росіян як в цілому по Україні, так і у кожній області держави, а також в АР Крим, містах Києві та Севастополі. Зменшилась як кількість росіян, так і їхня питома вага серед всього населення країни. Зокрема, кількість росіян у між переписний період зменшилась на 3 млн 22 тис. осіб або на 26,6%. При цьому їхня питома вага знизилась на 4,8 відсоткових пункти з 22,1% до 17,3%. Однак аналіз наявних джерел свідчить про незначну роль міграції у зменшенні чисельності росіян в Україні. Сальдо міграції росіян України хоч і було від'ємним, все ж не могло перекрити кількості зменшення російського населення. Дані дослідників, які вивчали питання міграції, також підтверджують цю тезу. Отже, міграція не була вирішальним чинником зменшення кількості російського населення в Україні у міжпереписний період.

Натомість як українські, так і російські вчені схиляються до думки, що саме внутрішні причини призвели до змін у кількості росіян в Україні. Серед них зміна ідентичності з російської на українську, якій в першу чергу сприяли змішані шлюби, а відтак нечітка ідентичність частини російського населення. Розмитість ідентичності підтверджують дані соціологічних опитувань. Такий стан речей за певних обставин сприятиме поглибленню інтеграції росіян в українське суспільство.

Серед внутрішніх факторів, які вплинули на зменшення чисельності росіян в Україні, також відзначимо такі внутрішні чинники, як відродження самосвідомості неросійського населення. До менш впливових чинників можна віднести більшу народжуваність серед українців, через більшу частку серед них людей молодшого віку, а отже й меншу смертність та більший відсоток сільських жителів серед українців, які, як правило, мають більше дітей, ніж мешканці міст. Проте, чинники народжуваності та смертності не мали значного впливу, адже серед росіян та українців дані показники не надто відрізняються. Тому фактор природного руху населення мав незначний вплив на зміну співвідношення росіян та українців.

Стосовно якісних змін у складі російського населення у дисертації зазначено, що протягом 1989-2001 рр. спостерігалося певне постаріння росіян в Україні. Також зменшилась частка чоловіків серед всього російського населення країни. Крім того, зменшилась частка міських жителів у його складі. До того ж, як вже зазначалося, серед росіян зменшилась питома вага народжених та збільшилась питома вага померлих. Водночас за вищезазначеними показниками серед українців, навпаки, спостерігалися зворотні процеси. Шлюбний склад як російського, так і українського населення зазнав впливу соціально-економічних та соціально-демографічних чинників. Зокрема, серед представників обох національностей зменшилась частка осіб, які перебували у шлюбі, та зросла частка тих, хто ніколи в ньому не перебував. Крім того, серед росіян протягом досліджуваного періоду спостерігалась більша частка розлучених. Традиційно серед росіян зберігалась вищою, ніж в українців, частка змішаних шлюбів. Однак, в цілому якісні демографічні зміни у складі росіян в Україні були не такими значними, як кількісні. Отже, вони не могли суттєво вплинути на становище російського населення в державі.

У третьому розділі - «Росіяни України в контексті економічної та політичної трансформації» проаналізовано соціально-демографічні зміни у складі російського населення у міжпереписний період. Розглянуто суспільно-політичне життя росіян в Україні. Спираючись на дані переписів 1989 та 2001 рр., зазначимо, що за соціально-економічними показниками росіяни України ні в чому не поступалися українцям, а за деякими з них навіть переважали останніх. Зокрема, у 1989 році росіяни випереджали українців за питомою вагою осіб, зайнятих розумовою працею. Традиційно частка росіян була вищою серед інженерно-технічних спеціалістів та робітників важкої промисловості, будівництва, зв'язку, транспорту.

Останній перепис населення також підтвердив переважання частки зайнятого російського населення у таких галузях, як видобувна та обробна промисловість, будівництво, транспорт, торгівля, фінансова діяльність, держуправління. За джерелами засобів існування як серед російського, так і серед українського населення переважало зайняте населення, пенсіонери та ті, хто перебував на утриманні інших осіб. До того ж, за даними перепису 2001 року питома вага росіян була вищою, ніж в українців, серед усіх груп зайнятих розумовою працею, а з-поміж груп зайнятих фізичною працею росіяни переважали серед працівників сфери обслуговування та торгівлі й кваліфікованих працівників з інструментом.

Крім соціально-економічних, у зазначений період відбулися також суттєві зрушення і в суспільно-політичному житті росіян України. У першу чергу це стосується зміни їхнього статусу у зв'язку із розпадом СРСР - з номінально домінуючого етносу вони опинилися у стані національної меншини. Відзначимо також, що значна частина росіян вважала Радянський Союз своєю батьківщиною і тому важко сприйняла його розпад. Що стосується російських політичних партій та громадських рухів, то вони не отримали широкої підтримки серед населення і, зокрема, серед етнічних росіян. Більше того, згідно із соціологічними опитуваннями, про їхню діяльність серед російського населення навіть мало хто знав.

Отже, у дисертації підкреслено, що згідно з даними переписів 1989 та 2001 рр. за соціально-економічними показниками російське населення посідало важливе місце серед виробничих сил України. Про це свідчить його розподіл за рівнем зайнятості, джерелами засобів існування, видами економічної діяльності, заняттями розумовою та висококваліфікованою фізичною працею. Крім того, за рівнем доходів росіяни навіть дещо переважали українців. Хоча і відсоток незадоволених своїм становищем у суспільстві серед росіян був дещо вищим, ніж в українців. Водночас дані соціологічних опитувань свідчать, що дискримінація щодо росіян не перевищувала аналогічного показника щодо українців. Російське населення поступалося українському за часткою політично активних осіб. Варто зазначити, що з кожним роком все більше росіян надають перевагу українській громадянській ідентичності. Таким чином, хоча росіяни і зазнали впливу не лише економічних, а й політичних та психологічних факторів, однак, їхнє значення не слід перебільшувати. Навпаки, аналіз соціально-економічних та суспільно-політичних процесів свідчить, що російське населення має всі передумови для інтеграції в українське суспільство.

У четвертому розділі - «Мовно-культурний аспект життя росіян України в 1989-2001 рр.» - розглянуто стан задоволення потреб російського населення в освіті, культурі та інформації, а також розкрито роль мовного фактору в житті росіян України у міжпереписний період.

В Україні на законодавчому рівні створено належні умови для задоволення культурних, мовно-освітніх та інформаційних потреб російської громади. У дисертаційному дослідженні у вигляді статистичних даних наводяться підтвердження тому, що росіяни в Україні мають широкі можливості для задоволення культурно-освітніх потреб рідною мовою завдяки мережі дошкільних виховних, загальноосвітніх середніх та вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації, театрів, масових та універсальних бібліотек, книжок та брошур, радіо, телебаченню та інших засобів масової інформації. Цьому також сприяють культурні акції, які організовують російські національно-культурні організації при підтримці органів влади.

Відзначимо, що у досліджуваний період відбулися певні зміни у мовно-культурній сфері країни. Змінився статус української та російської мов і це, у свою чергу, відбилось на результатах останнього перепису. Так, згідно з ним, збільшилася загальна кількість населення, яке володіє українською мовою. Подібні процеси відбувалися і в середовищі росіян України. Водночас зменшилась кількість українців, які вважали українську мову рідною (з 87,7% до 85,2%), за рахунок областей півдня та сходу країни. Спостерігалися паралельні процеси: з одного боку підвищувалася роль української мови, особливо на заході і у центрі країни, з іншого боку - російська мова продовжувала зберігати свої позиції, особливо на півдні та сході держави.

Стосовно зміни мовних пріоритетів серед російського населення відзначимо, що у міжпереписний період зафіксовано невелике збільшення частки осіб, які вважають рідною українську мову (з 1,6% до 3,9%). Перепис 2001 року також засвідчив збільшення частки росіян, які вільно володіють українською мовою. Разом з росіянами, які вважали українську мову рідною, вона складала 54,4% (у 1989 р. - 34,4%). Частка українців, які вільно володіють російською, навпаки, зменшилась. Отже, росіяни продемонстрували дещо вищі показники володіння як мовою свого етносу, так і українською мовою. Разом з тим, російська мовна група за показником «рідна мова» є значно більшою, ніж російська етнічна група.

В цілому, російське населення України може задовольняти свої потреби в культурі, освіті та інформації рідною мовою. У дисертаційній роботі про це свідчать дані профільних міністерств та відомств. Росіяни зберігають високий рівень освіти у порівнянні з іншими етносами країни, у тому числі й із українцями. Розвитку культурних потреб російського населення сприяють російські національно-культурні товариства, які підтримують держава та метрополія. Також російська мова продовжує відігравати важливу роль в українському суспільстві.

Водночас, процес адаптації росіян України до нових мовно-культурних умов тривалий і складний, але дані переписів 1989 та 2001 років свідчать про його позитивну динаміку.

Висновки

Протягом досліджуваного періоду відбулися певні демографічні зміни як у складі населення України взагалі, так і в складі російського етносу країни. Вони були зумовлені перетвореннями, в першу чергу, в соціально-економічному, а також у суспільно-політичному та мовно-культурному житті. Вивчення сукупності демографічних змін в Україні за даними переписів 1989 та 2001 рр., зумовлено відсутністю комплексного дослідження з проблеми, нез'ясованістю низки питань щодо причин та механізмів зменшення їхньої чисельності, впливу політичних, економічних та культурних факторів на кількісний та на інші демографічні показники, необхідністю наукових розробок, де російське населення розглядається не стільки як об'єкт державної політики, скільки як суб'єкт сучасних демографічних процесів.

Зменшення чисельності росіян в Україні свідчить про глибинні трансформації як в середині російського населення, так і в цілому в українському суспільстві. Безперечно, вони потребують подальшого вивчення, однак вже зараз очевидно, що вплив міграції та природного руху населення не був головною причиною його зменшення. При цьому, чисельність російського населення в Україні залишається досить значною, поступається лише українцям і впливає на загальну демографічну ситуацію в країні.

На сьогодні росіяни є однією з найбільш соціально успішних етнічних спільнот в країні, про що свідчить їхній високий соціально-культурний статус, який пов'язаний передусім з високим освітнім рівнем та історично зумовленою поширеністю російської мови. За соціально-економічними показниками вони не поступаються українцям, а за деякими з них - наприклад, за питомою вагою працівників зайнятих розумовою працею, працівників сфери обслуговування і торгівлі, а також кваліфікованих працівників з інструментом - навіть переважають останніх.

Отже, за роки, які пройшли між двома останніми переписами, якісні соціально-економічні показники росіян в українському суспільстві залишаються на високому рівні. Враховуючи ступінь інтеграції росіян в українське суспільство та етнічну близькість українського та російського етносів, не варто відмовлятися від такого позитиву.

У перспективі росіяни, не втрачаючи етнічної ідентичності, стануть одним із найвагоміших компонентів нової єдності, яка формується нині в Україні - української політичної нації.

Стосовно політизації російського населення треба сказати, що на сучасному етапі при значній кількості російських організацій частка залучених в їх структури росіян залишається незначною. Крім того, у досліджуваний період серед росіян України взагалі незначна кількість знала про існування подібних організацій. Російське населення України захист своїх інтересів довіряє загальнодержавним партіям. Отже, у зазначений період передумов для посилення суто етнічних російських політичних сил не було. Відсутність широкої підтримки в Україні, за винятком Криму, у таких партій та громадсько-політичних об'єднань, як Руський Рух України, Слов'янська партія, Руський Блок тощо, свідчить про незначний вплив російського суспільно-політичного руху на життя країни та її російську громаду.

Однією з важливих передумов інтеграції росіян в українське суспільство є розв'язання мовної проблеми. Найбільш оптимальним виходом з неї є українсько-російська двомовність. З іншого боку, приклад країн, в яких двомовність закріплено на державному рівні, не зовсім підходить до наших умов. Спорідненість російської та української мов та одночасна слабкість останньої, пов'язана з фактичним постколоніальним статусом, зумовлює пошук власної моделі вирішення мовного питання.

Важливе значення матиме поглиблення вивчення української мови. У перспективі надання російській мові статусу офіційної можливе, але задля цього українська мова повинна реабілітуватися. Лише у випадку досягнення українською мовою належного рівня в усіх сферах життєдіяльності можливо говорити про підвищення статусу російської мови де-юре. Де-факто цей рівень залишається достатньо високим, особливо в російськомовних регіонах. Серйозну небезпеку для української мови становить той факт, що її функціонування переважно обмежено територією України, а метрополія російської мови розташована в Росії. Отже, загроза російській мові полягає у звуженні ареалу поширення, тоді як стосовно української мови йдеться про сам факт її подальшого існування.

Окремо стоїть питання про явища російської культури, створені в Україні, про майбутнє російських форм культурного життя в самій державі. Ймовірно, що обсяг цих явищ поступово зменшуватиметься: по-перше, через зростання української освіти й культурного потенціалу, отже, й привабливості української культури, по-друге, через повернення до української самоідентифікації та української культурної орієнтації частини зрусифікованих українців та їхніх нащадків; по-третє, через добровільну інтеграцію в українську культуру частини росіян, для яких вона даватиме духовні імпульси.

Отже, дані переписів 1989 та 2001 років дають нам можливість з'ясувати вагу та вплив росіян в українському суспільстві та його динаміку. За багатьма показниками росіяни якщо не переважають, то принаймні не поступаються українцям. Зважаючи на рівень урбанізованості та освітньо-професійної кваліфікації, масова еміграція росіян з України негативно б вплинула на економіку та інші сфери життя нашої держави. На фоні демографічної кризи відплив російського населення створив би дефіцит кваліфікованої робочої сили та спеціалістів. Більш ефективним є залучення росіян до процесу розбудови української політичної нації. Без росіян, а тим більше без російськомовного населення, побудова потужної Української держави неможлива. Отже, росіяни є впливовим етнодемографічним фактором у сучасній Україні.

Список публікацій автора

1. Чаплик М.М. Російська меншина в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку // Історичні і політологічні дослідження / Голов. ред. П.В. Добров. - 2003. - №1 (13). - С. 45-49.

2. Чаплик М. Російська меншина України як геополітичний фактор в регіоні // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип.3 / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - 412 с. - С. 347-351.

3. Чаплик М.М. Кількісні зміни у складі російського населення в Україні (1989-2001 рр.) // Історичні і політологічні дослідження / Голов. ред. П.В. Добров. - 2004. - №1 (19). - С. 139-145.

4. Чаплик М.М. Зміни в чисельності росіян України (1989-2001 рр.) // Вісник Донецького університету Серія Б. Гуманітарні науки./ Відпов. ред. Є.С. Отін - 2005. - №1. - С. 137-145.

5. Чаплик М.М. Культурне життя росіян України у 1989-2001 рр.: мовний аспект // Історичні і політологічні дослідження / Голов. ред. П.В. Добров. - 2005. - №3/4 - С. 286-291.

6. Чаплик М.М. Суспільно-політичне життя росіян України у сучасну добу // Історичні і політологічні дослідження / Голов. ред. П.В. Добров. - 2006. - №1/2. - С. 203-209.

7. Чаплик М.М. Російське населення Донецької області у 1989-2001 рр. // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн.12 / Голов. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - 298 с. - С. 194-203.

8. Чаплик М.М. Кількісний та якісний склад росіян в Україні у 1989-2001 рр. (на прикладі Донецької області) // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 13/14 / Заст. голов. ред. О.В. Стяжкіна. - Донецьк: ДонНУ, 2007. - 400 с. - С. 153-166.

9. Чаплик М. Соціально-економічні аспекти життя росіян в Україні (1989-2001 рр.) // Історичні і політологічні дослідження / Голов. ред. П.В. Добров. - 2007. - №1/2 (31/32). - С. 223-228.

10. Чаплик М. Соціально-економічна характеристика росіян в Україні за матеріалами перепису 2001 р. // Наука, релігія, суспільство: Зб. ст. / Голов. ред. А.І. Шевченко. - Донецьк: Вид-во Інституту проблем штучного інтелекту, 2007. - №3. - С. 176-179.

11. Чаплик М.М. Росіяни в Україні і українська мова // ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє»: Тези доповідей./ Голов. ред. П.М. Мовчан. - Одеса: Астропринт, 2004. - 96 с. - С. 80-81.

12. Чаплик М. Росіяни в Донецькій області за даними перепису 1989 р. // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. Секція історичних наук / Відпов. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во Донецького національного університету, 2005. - 172 с. - С. 21-22.

13. Чаплик М.М. Вплив міграції на зменшення чисельності росіян в Україні (1989-2001 рр.) // Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та освіта - 2006 р.». Том 4. Історія./ Відпов. ред. К.О. Біла - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - 64 с. - С. 30-33.

Размещено на Allbest.ru