Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 94:[336.711.65+339](100) “05/08”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЛІ У ВІЗАНТІЇ IV - IX ст.

Спеціальність - 07.00.02 - всесвітня історія

ДОМАНОВСЬКИЙ Андрій Миколайович

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор СОРОЧАН Сергій Борисович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор БОЛГОВ Микола Миколайович, Бєлгородський державний університет, м. Бєлгород, Російська Федерація, завідувач кафедри всесвітньої історії

кандидат історичних наук, доцент ЛИМАН Сергій Іванович, Харківська державна академія культури, доцент кафедри історії України та музеєзнавства

Провідна установа - Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра історії середніх віків та візантиністики, м. Львів, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 23 березня 2007 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 20 лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є. П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається посиленою увагою сучасної візантиністики до факторів, які забезпечили феномен тривалого існування візантійської держави за надскладних, екстремальних умов, що зберігалися протягом усієї історії імперії. Дослідники називають низку джерел, з яких Візантія отримувала ресурси, згадуючи, серед іншого, потужну централізовану державність з її розгалуженим адміністративним апаратом, а також розвинену економіку, де важливу роль відігравала інтенсивна внутрішня та зовнішня торгівля. Значно рідше історики пов'язують ці фактори між собою, намагаючись дослідити їхній взаємний вплив та взаємодію. Тим часом у ранньосередньовічній Європі не було жодної країни, господарський розвиток якої був настільки зорієнтований саме на державу, як це було у Візантійській імперії. Держава відігравала ключову роль у візантійській економіці, а регулювання господарчої діяльності, що здійснювалося через розгалужений адміністративний апарат, охоплювало усі сфери життя країни. Це визначає важливість вивчення урядової економічної політики й дозволяє припускати важливе значення взаємодії сильної імперської державності з розвинутим інтенсивним торговельним обміном.

Досі в історіографії зберігаються протилежні міркування про те, чи була візантійська економіка ринковою чи ж повністю залежною від держави з її тотальним і всеохопним контролем і регулюванням. У науковій літературі співіснують висновки про конфлікт між державними механізмами та ринковими силами, і про їхню гармонічну взаємодію. Одночасно вважається, що візантійська економіка страждала через те, що не була достатньо відкритою для вільного підприємництва, і що її було зруйновано під дією ринкових сил. Дискусійним залишається трактування ролі торгівлі в імперії. Одні історики доводять, що в економіці, зорієнтованій на державу, торгівля відігравала виключно другорядну, підлеглу роль, інші ж тримаються думки, що середньовічна візантійська економіка відрізнялася від сучасної в плані функціонування ринкових законів швидше кількісно, ніж якісно. Кардинальна розбіжність у думках вимагає комплексного дослідження питань державного контролю та регулювання торгівлі у Візантії.

Досліджуючи обрану проблематику, передусім необхідно приділити увагу питанням державного регулювання зовнішньої торгівлі й проблемам державного втручання у торгівлю продовольчими товарами, оскільки товарність ранньосередньовічної візантійської економіки базувалася переважно на виробництві сільськогосподарського продукту, а також на торгівлі предметами розкоші, яка мала, здебільшого, міжнародний характер. Це дозволяє дослідити основні методи торговельно-економічної політики ранньовізантійської держави, оскільки зовнішня торгівля й торгівля продукцією сільського господарства стабільно привертали до себе неослабну увагу з боку держави: перша була пов'язана з міжнародною політикою й питаннями забезпечення державної безпеки, друга ж торкалася проблем продовольчого постачання міст імперії.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за комплексною науковою темою “Історія та археологія Причорномор'я та Середземномор'я в античну та середньовічну епохи” № 79010965.

Об'єктом дослідження є історія державного контролю та регулювання торговельної діяльності у Візантійській імперії IV-IX ст., торговельно-економічна політика ранньосередньовічної візантійської держави.

Предметом дослідження виступає нормативно-правова база, що регламентувала функціонування комерційного обміну; окремі спеціальні заходи з регулювання торгівлі, здійснювані візантійськими державними органами; склад, структура та функції відомств та окремих чиновників державного адміністративного апарату, які контролювали та регулювали торговельну діяльність.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період IV-IX ст. й зумовлені процесом формування ранньовізантійської держави та суспільства. За terminus post quem узято рубіж III-IV ст., час формування візантійської державності, що конституювалася внаслідок масштабних реформ Діоклетіана (284-305) та Константина I (306-337).

Остаточні результати подальшого тривалого соціально-економічного та політико-адміністративного розвитку імперії було закріплено на межі IX-X ст. В цей час виникла потреба оформити та зафіксувати на нормативно-юридичному рівні результати попереднього історичного розвитку, й після Х ст. активна правотворчість практично припинилася, що маркує terminus ante quem дисертаційного дослідження.

Метою дисертації є спроба з'ясувати роль державного регулювання торгівлі у соціально-економічному розвитку Візантійської імперії IV-IX ст., оцінити значення державного втручання в організацію торговельного обміну. Відповідно до вказаної мети визначено наступні науково-дослідницькі завдання роботи:

- проаналізувати зв'язок і взаємний вплив міжнародної політики ранньосередньовічної Візантії та заходів держави з організації та регулювання зовнішньоторговельної діяльності;

- визначити цілі й завдання регулювання міжнародного комерційного обміну, пріоритети держави у цій сфері, схарактеризувати й оцінити результати, досягнуті урядом;

- виявити пріоритетні напрямки торговельних зв'язків ранньосередньовічної Візантії на різних етапах її історії;

- оцінити значення торгівлі продовольчими товарами у постачанні міського населення імперії продуктами харчування, прослідкувати її еволюцію у IV-IX ст.;

- дослідити основні державні методи активізації торгівлі продовольчими товарами, схарактеризувати їхню природу та зв'язок з ринковим саморегулюванням торгівлі;

- розглянути способи регулювання цін на продовольчі товари, що використовувалися державою, реконструювати механізми формування цін, що виникали внаслідок державного втручання;

- виявити у складі державного адміністративного апарату ранньосередньовічної Візантії чиновників, що відповідали за контроль та регулювання торгівлі, реконструювати структуру державного адміністративного апарату, що контролював та регулював комерційний обмін, прослідкувати його еволюцію протягом IV-IX ст.;

- розглянути функції окремих відомств адміністративного апарату й окремих чиновників з організації державного контролю та регулювання торговельної діяльності;

- схарактеризувати еволюцію взаємодії командно-адміністративних методів регулювання торгівлі з ринковим саморегулюванням економіки.

Наукова новизна дисертації обумовлена тим, що вперше зроблено спробу комплексного дослідження державного контролю та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст., й полягає у такому:

- з'ясовано цілі й завдання здійснюваного державою у IV-VI ст. обмеження зовнішньої торгівлі низкою спеціалізованих прикордонних міст, прослідковано функціонування цієї системи у VII-IX ст.;

- схарактеризовано основні форми організації торгівлі з іноземними торговцями на території імперії у VII-IX ст., визначено цілі, засоби й способи контролю й регулювання їхньої комерційної діяльності;

- прослідковано зв'язок політики Візантії у Тавриці та встановлення союзницьких відносин з Хазарським каганатом зі спробами організації зовнішньоторговельного обміну завдяки посередництву хазар і прокладанням торговельних шляхів на Схід через степи Північного Причорномор'я;

- проаналізовано фіскальні методи впливу на ринковий обмін, що використовувалися візантійським урядом для організації та активізації торгівлі сільськогосподарськими товарами, прослідковано зв'язок податкових реформ імператорів Анастасія І (491-518 рр.) та Константина V (741-775 рр.) з державним регулюванням торгівлі продовольчими товарами з метою забезпечення міського населення продуктами харчування;

- реконструйовано та представлено у вигляді відповідних математичних формул механізми формування цін на продовольчі товари, що діяли у містах імперії у VIII-IX ст.;

- визначено склад “торговельно-ремісничого відділу” секрету епарха міста Константинополя, прослідковано функції окремих посадовців цього відомства з контролю та регулювання торгівлі, доведено можливість існування міських епархів у великих міських центрах імперії у VIII-IX ст.;

- прослідковано еволюцію інституту комітів проток та авідиків протягом V-IX ст., схарактеризовано роль та функції цих чиновників в межах організації державного контролю та регулювання морської внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

- реконструйовано механізм функціонування печаток окремих посадовців (коммеркіаріїв, авідиків, посадовців відомства епарха міста тощо) під час забезпечення контролю зовнішньої торгівлі;

- виявлено й простежено існування у ранньосередньовічній Візантії зваженої взаємодії адміністративного регулювання торгівлі з елементами ринкового саморегулювання комерційної діяльності.

Науково-теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів під час підготовки узагальнюючих наукових праць з історії Візантійської імперії, загальних та спеціальних курсів лекцій, підручників і посібників, підготовці тематичних експозицій музеїв, сайтів у мережі Internet з історії Візантії та суміжних з нею держав та народів. Результати, отримані в дисертаційній роботі, можуть бути використані у наукових та навчальних виданнях з історії державного регулювання економіки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, а також були представлені як доповіді, повідомлення, матеріали та тези на 19 міжнародних, 7 всеукраїнських, 4 міських і регіональних, 4 вузівських конференціях, що проводилися у Харкові, Києві, Чернігові, Севастополі, Кривому Розі, Одесі, Донецьку, Херсоні, Керчі, Судаку, Москві, Мінську, Санкт-Петербурзі, Бєлгороді у 1999-2006 рр.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 24 наукових працях, у тому числі 11 статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена проблемним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації - 475 сторінок; список джерел і літератури (2133 позиції) на 186 сторінках, 5 додатків на 75 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

державний торговельний візантійський продовольчий

У вступі обґрунтовано актуальність теми і хронологічні рамки дисертації, сформульовано її мету і завдання, визначено наукову новизну отриманих результатів та практичне значення роботи, повідомлено про апробацію дослідження та структуру тексту.

Перший розділ “Джерела, історіографія, методи та методологія дослідження” присвячено огляду джерельної бази, наукової літератури, де відбито проблематику дисертації, а також характеристиці методів і методології, застосованих у дослідженні.

Джерела. Дисертаційна робота ґрунтується переважно на даних письмових джерел, із залученням також матеріалів сфрагістики, епіграфіки, нумізматики, узагальнених результатів археологічних розкопок. Письмові джерела неоднорідні як в плані інформативності, та і в плані адекватності й цінності отриманої з них інформації. Провідне місце за обома параметрами належить нормативно-правовим пам'яткам. До них належать Кодекс Феодосія II (408-450 рр.), Кодекс Юстиніана I (527-565 рр.), Дигести, Інституції та Новели Юстиніана I. На окрему згадку заслуговують датований 540-547 рр. указ Юстиніана (Новела 154), що регламентував державну торгівлю шовком і ціни на метаксу, та “Закони хим'яритів”, які висвітлюють управління побутовим життям великих ранньовізантійських міст. Важливими законодавчими збірками наступної епохи стали Еклога, Приватна Розповсюджена Еклога, Морський закон, Епанагога (Ісагога), Василіки, Новели Лева VI Мудрого, Прохірон, Книга Епарха.

До джерел юридичного характеру належать міжнародні угоди, укладені протягом IV-X ст. між Візантійською імперією та її торговельно-економічними контрагентами: договір 298 р. між імператором Діоклетіаном та шахіншахом Персії Нарсесом, що зберігся у творі Петра Магістра; записана Менандром Протиктором візантино-іранська угода 562 р.; союзницька антиперська угода 568 р. з тюрками; договір 715 р. з купцями міста Комаккьо у дельті ріки По; збережена у творах Феофана Сповідника та його молодшого сучасника папського апокрисіарія Анастасія Бібліотекаря угода 716 р. з “володарем” болгар Кормесієм, торговельні клаузули якої було повторено у 812 р. в договорі з ханом Крумом; арабо-візантійський мирний договір 717 р.; русько-візантійські мирні угоди Х ст.

Нормативний характер притаманний також спеціальним адміністративним трактатам і табелям про ранги, які визначали структуру візантійського державного урядового апарату і статус чиновників. Це створена на початку V ст. Notitia dignitatum, праця Іоанна Філадельфія Лаврентія Ліда “Про магістратів римського народу”, а також два строго ієрархічних офіційних переліки посадовців, що входили до адміністрації імперії у IX ст. - Тактикон Успенського (842-843 рр.) і Кліторологій Філофея (899 р.). Ці джерела дозволяють дослідити еволюцію структури візантійської бюрократії, розглянути склад, субординацію та взаємозв'язок урядових відомств та чиновницьких посад.

Важливу інформацію надають наративні джерела. До них належать праці світських і церковних істориків та хроністів Амміана Марцелліна, Сократа Схоластика, Пріска Панійського, Малха Філадельфійця, Ієшу Стіліта, Марцелліна Коміта, Захарії Ритора (Митиленського), Прокопія Кесарійського, Петра Патрикія (Магістра), Нонноса, Агафія Мірінейського, Менандра Протиктора, Іоанна Малали, Іоанна Ефеського, Євагрія Схоластика, анонімних авторів Пасхальної хроніки, Феофілакта Симокатти, константинопольського патріарха Никифора, Феофана Сповідника й так звана праця “Продовжувача Феофана”, що належить перу кількох авторів. Важливою групою оповідальних джерел є твори арабських географів, істориків та письменників VIII-XІІ ст., передусім Ібн Хордадбеха, Ібн ал-Факіха ал-Хамадані, ат-Табарі, ал-Істахрі, ал-Масуди, Ібн Хаукаля, ал-Ідрісі.

До наративних джерел належать також наукові, політичні, військові, географічні трактати та описи. Найбільш важливі з них “Повний опис всесвіту та народів”, “Християнська топографія” Косьми Індикоплова, військовий трактат “Візантійський анонім VI ст.”, твори Константина VII Багрянородного (945-959 рр.) “Про управління імперією”, “Про церемонії візантійського двору”, “Про феми”.

Певну інформацію можна отримати з агіографічних творів, з яких окремо варто згадати Чудеса св. Димитрія Солунського, Житіє Спиридона Триміфунтського, Мучеництво шестидесяти мучеників Єрусалимських Симеона Ієромонаха, Житіє Георгія Амастридського, Житіє Андрія Юродивого.

Важливі для дослідження теми свідчення пам'яток сфрагістики, які дозволяють знайомитися зі структурою адміністративного апарату імперії, адміністративною географією держави, місцем чиновників у бюрократичній системі, зв'язком посад з тими чи іншими функціями. Використання нумізматичних та археологічних матеріалів дозволяє отримати уявлення про основні торговельні шляхи, обсяги і характер торгівлі на тих чи інших напрямках, визначити номенклатуру товарів. Огляд джерел свідчить про наявність значної джерельної бази, що дозволяє дослідити державний контроль та регулювання торгівлі у Візантійській імперії IV-IX ст.

Історіографія. Початок спеціального дослідження проблем державного втручання у торгівлю у ранньосередньовічній Візантії в контексті вивчення політичної, адміністративної та економічної історії імперії припадає на межу XIX-XX ст. Першим, хто приділив увагу питанням державного контролю та регулювання торгівлі у столиці імперії став Ж. Ніколь, котрий негативно оцінив втручання держави у торгівлю. Думку про те, що держава нав'язливою й прискіпливою регламентацією знищувала будь-які паростки підприємницької самостійності візантійських ремісників і торговців, позбавляла їх ініціативності, гальмуючи тим самим розвиток економіки, розвивав П. В. Бєзобразов. Протилежну точку зору відстоював Ф. І. Успенський, який присвятив спеціальну розвідку епарху міста Константинополя, чиє адміністративне відомство здійснювало контроль і регулювання торгівлі у столиці. Важливим у вивченні питання стало дослідження А. Штекле з історії пізньоримських і візантійських корпорацій, в якому науковець приділив значну увагу функціям секрета епарха міста з регулювання торговельного обміну. Монографія А. Штекле викликала чималий інтерес, що призвело до появи низки рецензій. З них варто спеціально згадати працю Є. О. Черноусова, яка має самостійне наукове значення. Одночасно з'являються розвідки з історії урядових установ та адміністративного апарату візантійської держави. З них найбільше значення має фундаментальна монографія Дж. Б. Б'юрі з історії адміністративної системи Візантійської імперії у ІХ ст.

Початок наступного етапу дослідження державного контролю та регулювання комерційного обміну у Візантійській імперії припадає на кінець 1920-х рр. В 1930-ті - 1950-ті рр. з'являється низка праць А. Андреадеса, Г. Міквіца, Г. Братіану, Р. Лопеца, в яких державне регулювання торгівлі у ранньосередньовічній Візантії розцінюється як сприятливе для економічного розвитку імперії. З'являються також дослідження, що на новому науковому рівні висвітлювали проблеми державної організації та регулювання зовнішньої торгівлі Візантії, питання торговельно-економічної політики імперії у IV-VI ст. Зокрема, важливою є написана на межі 1920-х - 1930-х рр. праця Г. Н. Лозовика, присвячена східній політиці візантійської держави у IV-VI ст. Вона багато в чому передбачила висновки досліджень Н. В. Пігулевської, що публікувалися з другої половини 1940-х до 1970-х рр. і склали епоху у вивченні ранньовізантійської торгівлі зі Сходом. У другій половині ХХ ст. посилився інтерес до торговельних зв'язків Візантійської імперії з Болгарією, Руссю, Хазарським каганатом. Результатом комплексного дослідження археологічних та письмових джерел стала поява спеціальних праць з історії торговельно-економічної політики Візантії щодо її північних контрагентів, серед яких провідне місце належить роботам С. Б. Сорочана.

Проблеми державного контролю та регулювання торгівлі у ранньосередньовічній Візантії порушувалися візантиністами у зв'язку з розпочатою наприкінці 1940-х рр. дискусією про природу пізньоантичного та ранньовізантійського міста, долю міст імперії у темні віки. Найбільш значущі результати були отримані М. Я. Сюзюмовим, який створив комплексну концепцію розвитку візантійського підприємництва у взаємодії з державним регулюванням торговельно-ремісницької діяльності, а також О. Е. Ліпшиц, О. П. Кажданом та Г. Г. Литавріним. Під впливом масштабного вивчення міської тематики з'явилися новаторські дослідження державного контролю та регулювання торгівлі продовольчими товарами Дж. Тілла, Ж. Дурліа, Б. Сіркса. Важливою для вивчення питань державного втручання у продовольче постачання населення столиці й, відповідно, проблем регулювання торгівлі продовольчими товарами стала збірка праць про Константинополь та його сільськогосподарські околиці. Новітні дослідження структури константинопольського продовольчого ринку в плані торгівлі зерном, рибою, овочами належать Г. Маніатісу.

З досліджень адміністративного устрою імперії, що з'явилися після публікації монографії Дж. Б. Б'юрі, для вивчення питань державного контролю та регулювання торгівлі важливі праці В. Г. Сіннігена про офіс міської префектури у Пізній Римській імперії, А. Шастаньоля, присвячена пізньоримській та ранньовізантійській міській префектурі, Р. Гійана про епарха міста Константинополя. Вагомий внесок у дослідження візантійської адміністрації, що контролювала порти, протоки, територіальні води імперії та наглядала за торговельними перевезеннями, належить Е. Арвейлер. На особливу увагу заслуговують здійснене Н. Ікономідесом коментоване видання тактиконів середньовізантійської доби, праця Е. Антоніаді-Бібіку про митну справу у Візантії IV-XV ст., низка досліджень еволюції та функцій чиновників фінансової та фіскальної адміністрації, передусім - коммеркіаріїв.

Етапною в плані узагальнення накопиченого історичною наукою матеріалу з пізньоантичного - ранньовізантійського періоду історії імперії стала монографія А. Х. М. Джонса, у якій автор виклав оригінальну концепцію бачення соціально-економічних відносин епохи й детально схарактеризував роль держави та адміністративного апарату у житті суспільства. Останні десятиліття у візантиністиці інтерес до питань державного контролю та регулювання торгівлі у ранньосередньовічній імперії стабільно зростає. Це знайшло свій прояв у статтях та узагальнюючій монографії М. Ф. Хенді, низці праць Дж. Ф. Хелдона, В. Брандеса, О. П. Каждана, Н. Ікономідеса, С. Б. Сорочана. Цим дослідженням притаманний зважений підхід до оцінки ролі та значення державного регулювання торгівлі у розвитку економіки ранньосередньовічної Візантії, зокрема, у спеціальному нарисі “Роль візантійської держави у економіці” Н. Ікономідес відстоює ідею нормального розвитку візантійської економіки, в якій державне втручання виконувало не директивно-командну, а соціально-зобов'язуючу роль.

Таким чином, обсяг історичних досліджень, що тією чи іншою мірою торкалися питань, пов'язаних з вивченням проблематики дисертаційної роботи, доволі значний. Однак робіт, прямо присвячених проблемам державного контролю та регулювання торговельного обміну у Візантійській імперії IV-IX ст., небагато, причому більшість з них торкається вузьких аспектів обраної тематики, що залишає широке поле для комплексного дослідження питань державного контролю та регулювання торгівлі як важливої складової економіки ранньосередньовічної Візантії.

Методологія та методи дослідження. Дослідження здійснено шляхом комплексного застосування методів аналізу, синтезу, класифікації, порівняло-історичного та історико-генетичного синхронного та діахронного висвітлення явищ за послідовного дотримання принципів історизму, об'єктивності, комплексного, системного та контекстного вивчення історичних явищ в усій багатоманітності їхніх проявів та взаємозв'язків. З особливих методів історичного дослідження необхідно відзначити метод математичного і структурно-функціонального моделювання. Вони дозволяють відтворити механізми ціноутворення та функціонування системи організації, контролю та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст.

У другому розділі “Державний контроль та регулювання зовнішньої торгівлі у Візантійській імперії IV-IX ст.” аналізується зовнішньоторговельна політика візантійського уряду, способи та засоби її реалізації.

Перший параграф присвячено послідовному розгляду імперської політики з підтримки торгівлі на основних зовнішньоторговельних напрямках - південно-східному в IV-VII ст., північно-східному в VI-IX ст., західному та північному в IV-IX ст. Важливим аспектом державної зовнішньоекономічної політики було забезпечення функціонування трансконтинентальних торговельних шляхів, що дозволяли підтримувати прямі зв'язки з Індією та Китаєм в обхід посередників. Візантійський уряд, розуміючи, що торгівля з одним посередником-монополістом була для імперії вкрай невигідною, уже в IV-VI ст. намагався налагодити функціонування торговельних шляхів в обхід території Сасанідського Ірану. Ці спроби, спрямовані на посилення візантійської присутності на південно-східному напрямку торгівлі, довгий час не приносили очікуваного результату, оскільки перси, що володіли потужним торговельним флотом, легко контролювали ситуацію у басейні Червоного моря та Перської затоки, придушуючи й підкоряючи будь-яку торговельну активність потенційних союзників Візантії - аксумитів та хим'яритів. Більш успішними виявилися спроби обходу зовнішньоторговельних посередників-монополістів через Північний Кавказ та степи Північного Причорномор'я у останній третині VI-IX ст. Міжнародна торгівля тут була налагоджена і підтримувалася саме за рахунок цілеспрямованої політики Візантійської імперії.

Значно меншою увагою з боку держави користувався західний напрямок торгівлі, звідки не доводилося очікувати надходження стратегічно важливих товарів. Держава навіть стримувала торгівлю з Заходом, запроваджуючи обмеження і заборону на вивіз певної сировини та ремісничих виробів. Північний напрямок також не належав до пріоритетних. Спочатку це було обумовлено слабким соціально-економічним та політичним розвитком місцевих племен. З появою ж на історичній арені болгар та русів, здатних налагодити експорт до Візантії важливих сировинних товарів, візантійському уряду не доводилося докладати зусиль до активізації північного напрямку торгівлі, оскільки контрагенти самі активно прагнули виходу на імперські ринки.

Другий параграф присвячено розгляду ролі прикордонних торговельних міст і контактних зон у системі державного регулювання торгівлі. Обмеження зовнішньої торгівлі низкою спеціалізованих пунктів на кордонах здійснювалося як з економічною, так і позаекономічною метою. Воно убезпечувало від можливих правопорушень торговельний обмін між підданими імперії та іноземцями, дозволяло попередити вивіз заборонених товарів за кордон, забезпечувало умови, що виключали можливість шпигунської та шкідницької діяльності з боку прибульців. Обмеження міжнародної торгівлі низкою спеціальних пунктів дозволяло поставити під державний контроль закупівлю та продаж стратегічно важливих товарів, що мали політичне значення.

Важливим механізмом, що успішно застосовувався імперією з метою забезпечення безперебійного функціонування торговельних шляхів на Схід, стало створення зон кондомінатного управління. Система “співволодіння” виникала внаслідок взаємовигідної співпраці двох держав, рівних за своїм впливом у регіоні, і була спрямована на забезпечення надійного, контрольованого обома державами торговельного обміну. Найбільш значущі результати система кондомінату принесла у Тавриці. У окремому пункті запропоновано типологію візантійських прикордонних міст та контактних зон залежно від значення та інтенсивності зовнішньої торгівлі імперії в певному регіоні.

Третій параграф присвячено системі державного контролю і регулювання діяльності іноземних купців, що потрапляли у межі імперії. Торговці, що проникали на територію Візантії, потрапляли під жорсткий контроль з боку візантійської адміністрації. Нагляд за іноземними купцями мав на меті підтримку безпеки торгівлі та запобігання вивозу за кордон заборонених товарів, регулювання обміну було спрямоване на створення економічних умов, за яких комерційні преваги були на боці місцевих, візантійських торговців, об'єднаних у торговельно-ремісничі корпорації-сістіми.

Третій розділ “Державний контроль та регулювання торгівлі продовольчими товарами у Візантійській імперії IV-IX ст.” присвячено дослідженню способів регулювання, що застосовувалися візантійським урядом та адміністрацією у сфері торгівлі основними продуктами харчування, які складали повсякденний раціон ранньосередньовічних ромеїв: зерном та випеченим з нього хлібом, рибою, оливковим маслом, овочами, вином, м'ясом.

У першому параграфі розглянуто застосовувані державою методи активізації приватної торгівлі продовольчими товарами. Протягом IV-IX ст. державне регулювання приватної торгівлі продуктами харчування суттєво еволюціонувало, пройшовши шлях від окремих не пов'язаних між собою заходів до впорядкованої системи поєднаних між собою механізмів.

У ранньовізантійський період відбувався пошук найбільш ефективних форм державного регулювання торгівлі продовольством, було визначено першочергове завдання державного втручання у приватну торгівлю продуктами харчування - забезпечити наповнення міського ринку достатньою кількістю продовольчих товарів за прийнятними для переважної більшості населення цінами. У IV-VI ст. дії держави щодо регулювання торгівлі продовольчими товарами мали роз'єднаний і суперечливий характер. Невдачі багатьох заходів ранньовізантійського уряду були обумовлені пізньоантичним переконанням про всеохопність державного управління, якому буцімто можна підпорядкувати усі суспільні процеси. У зв'язку з цим гальмівну роль відігравала організація таких державних механізмів продовольчого постачання, які не потребували розвитку вільної ринкової торгівлі продовольчими товарами і навіть виключали її можливість. Ці заходи мали антиринкову природу, демонструючи гіпертрофоване переважання політики над економікою.

Однак вже у IV-VI ст. було вперше застосовано методи фіскального впливу на активізацію торгівлі продовольчими товарами. Передусім це стосується проведеної Анастасієм I (491-518 рр.) у 498 р. так званої хрисотелії югів, що полягала у комутації натуральних податків у грошові. Ця реформа мала значно активізувати селянську торгівлю продовольчими товарами на міському ринку, оскільки селяни, зобов'язані виплачувати державні податки у грошовій формі, змушені були вивозити продукцію своїх господарств для продажу в міста. Однак ранньосередньовічний ринок, погані засоби комунікації, відсутність у селян часу та транспортних засобів для організації торговельних поїздок обумовили лише часткову ефективність проведеної реформи переважно у регіонах великих імперських міст.

Більш успішною була комутація, проведена Константином V (741-775 рр.) в 767 р. Оскільки вона торкалася переважно сільськогосподарської округи Константинополя та низки найбільш значних міст, селяни мали можливість самостійно доставити продукцію своїх господарств на міський ринок. Окрім того, вони могли також скористатися послугами достатньо розвинутої системи посередницької торгівлі, що склалася в регіоні після втрати імперією основних “продовольчих” провінцій. Зрештою результатом реформи оподаткування став перехід від натурального господарства до дрібного товарообміну, що значною мірою вирішило проблеми безперебійного забезпечення міського населення необхідною кількістю продуктів харчування за прийнятними цінами за рахунок виникнення саморегулюючого продовольчого ринку.

Другий параграф розділу присвячено політиці державного регулювання цін на продовольчі товари, що мала на меті максимальне здешевлення вартості продуктів харчування на міському ринку. Почавши з примусового, директивного встановлення цін на продовольчі товари у IV-VI ст., ранньовізантійський уряд був з часом змушений відмовитися від такої політики, що не виправдала себе, оскільки суперечила законам ринкового ціноутворення. В VII-IX ст. політику нормування максимальних роздрібних цін, що не враховувала зміни цін оптових, було замінено встановленням максимальних ставок прибутку. Це не тільки враховувало коливання цін гуртових закупівель, але й напряму прив'язувало роздрібні ціни до оптових. Постанови Книги Епарха дозволяють реконструювати та представити у вигляді відповідних математичних формул механізми ціноутворення, що виникали в результаті здійснюваного чиновниками відомства эпарха міста Константинополя регулювання цін на хліб, рибу, м'ясо, вино.

Показово, що передбачені Книгою Епарха механізми ціноутворення узгоджувалися з вимогами ринку, оскільки встановлювали не максимальні ціни, а лише максимальні межі прибутку, враховуючи рівень оптових закупівельних цін. Останні держава намагалася всіляко мінімізувати, але також не адміністративно-наказовим, волюнтаристським чином, а використовуючи непрямі, опосередковані методи регулювання діяльності великих торговців сільськогосподарською продукцією шляхом створення умов, що впливали на утворення ринкової кон'юнктури. Таким чином, держава мала в своєму арсеналі дієві механізми прямого регулювання роздрібних цін в залежності від цін гуртових, а також не менш ефективні механізми непрямого впливу на формування оптових цін на продовольчі товари.

У четвертому розділі дисертації “Адміністративний апарат Візантійської імперії IV-IX ст. з контролю та регулювання торгівлі” досліджено державний бюрократичний апарат, що мав відношення до регулювання торговельної діяльності, його структура та еволюція протягом IV-IX ст.

У VII ст. адміністративна система Візантійської імперії пережила кардинальну трансформацію, що дозволяє розділити еволюцію державного апарату на два етапи: IV-VI ст. та VII-IX ст. У зв'язку з цим перші два параграфи розділу присвячено розгляду перетворень адміністративного апарату протягом двох виділених етапів, та виявленню зв'язку окремих чиновників та відомств із здійсненням державного контролю та регулювання торговельного обміну.

Основною відмінністю умовно виділеної “торговельної адміністрації” ранньосередньовічної Візантії від інших більш чітко окреслених підрозділів державного адміністративного апарату імперії була її роз'єднаність, розпорошеність між кількома відомствами. При цьому регулювання торгівлі становило у переважній більшості випадків додаткову, допоміжну, вторинну мету діяльності адміністративних структур, які передусім виконували інші завдання. У IV-VI ст. ці особливості добре видно на прикладі посад префекта преторія Сходу, коміта священних щедрот, магістра оффікія, квестора, комітів коммеркія. У VII-IX ст. найбільш характерним прикладом можуть слугувати логофесія дрома та включене до неї бюро варварів, інститут коммеркіаріїв, а також окремі чиновники відомств сакелли, логофета генікона, головного куратора.

Окремі параграфи присвячено відомству та чиновникам, що відігравали особливо важливу роль у здійсненні державного контролю та регулювання торговельної діяльності. Це коммеркіарії, коміти (архонти) проток та авідики, секрет епарха міста Константинополя.

Еволюції інституту коммеркіаріїв, розгляду компетенції та функцій цих чиновників присвячено третій параграф розділу. Загальний характер діяльності чиновників протягом VI-IX ст. дозволяє пов'язувати їхні функції не лише з організацією державних закупівель шовку на кордонах імперії, збором мита та податків з торгівлі або з організацією поставок продовольства та зброї до армії, але також із здійсненням загального нагляду за зовнішньою торгівлею, переважно морською. Очевидно, саме коммеркіарії були тими чиновниками, які запобігали вивозу за межі імперії стратегічно важливих, заборонених до експорту товарів, контролюючи торговельні кораблі, що прибували та відбували з портових міст імперії. Окремо в параграфі розглянуто використання коммеркіаріями службових печаток, які виконували роль одного з важливих контролюючих засобів й були подібні за своїми функціями до сучасних печаток державних органів. Без наявності печатки коммеркіарія на упаковці товару чи на супровідних документах законне транспортування вантажу у межах імперії та вивіз його за кордон були неможливі. Подібним чином, ймовірно, використовувалися й печатки інших чиновників, діяльність яких була пов'язана з наглядом за внутрішньою та зовнішньою торгівлею.

У четвертому параграфі розглянуто еволюцію інституту комітів (архонтів) проток та авідиків, функції яких були подібні до функцій коммеркіаріїв. Ці чиновники існували спочатку у найбільш важливих митних та контрольно-пропускних пунктах, що контролювали підступи до Константинополя - Авідосі та Ієроні. З часом авідики з'явилися майже в усіх великих портових центрах імперії. Посадовці здійснювали огляд торговельних кораблів, перевіряли вантаж, супровідні документи, стягували мито, мали право проводити огляд із залученням військових кораблів, тобто здійснювали види контролю, характерні для сучасних країн у їхніх територіальних водах.

П'ятий параграф присвячено секрету эпарха міста, у складі відомства якого можна умовно виділити “поліцейсько-юридичний” та “торговельно-ремісничий” відділи. Діяльність останнього була значною мірою сконцентрована на регулюванні торгівлі. До нього належали такі посадовці, як симпон, легатарій преторія, мітот, екзархи, вулоти, простати. Тісно до “торговельно-ремісничого відділу” прилягали представники окремих торговельно-ремісничих корпорацій: трапезити, кіруларії, вофри, аргіропрати. Чиновниками “подвійного підпорядкування”, що могли виконувати як юридично-судові функції, так і здійснювати контроль та регулювання торгівлі, були епопти, епіскептіти, гітоніархи, регіонархи та парафалассіт.

Важливо підкреслити, що подібні до міського эпарха Константинополя чиновники існували у VIII-IX ст., а, можливо, й раніше, в інших великих містах імперії, важливих центрах торгівлі та ремесла. Ймовірно, вони виконували функції, подібні до функцій константинопольського міського голови. Широкого розповсюдженняпост эпарха міста, що контролював та регулював торговельний обмін, мав набути починаючи з IX ст., коли у Візантії намітилася тенденція до значної інтенсифікації торговельно-ремісничої діяльності.

Основним завданням візантійського уряду протягом IV-IX ст. в плані регулювання зовнішньої торгівлі було прагнення вигідно отримувати зі Сходу шовк, прянощі, спеції, приправи, пахощі, дорогоцінні камені, перли, слонову кістку та інші високоліквідні товари. Вони були призначені для внутрішнього споживання або для створення іміджу багатої могутньої імперії шляхом використання у дипломатичних цілях у якості подарунків, данини, відкупу тощо. Важливим було підтримання позаекономічної цінності цих товарів, на що було спрямовано заборону їхнього вільного продажу. Не здійснювалося жодних спроб державної організації посередницької торгівлі, й перепродаж східних товарів на Захід та Північ не був метою уряду. Держава не тільки не стимулювала торгівлю у цих напрямках, але навіть обмежувала й забороняла вивіз за кордон товарів, які могли знайти збут у ранньосередньовічній Західній Європі, Болгарії, Русі. В результаті Візантійська імперія не отримувала жодної комерційної вигоди з свого геополітичного положення, а імпорт у візантійській торгівлі значно перевищував експорт. Таким чином, у державній зовнішньоторговельній політиці не було економічних пріоритетів, першочерговим було завдання забезпечити надходження до імперії стратегічно важливих ресурсів та запобігти чи звести до мінімуму вивіз цих ресурсів за кордон. Іноземна торгівля сприймалася як важлива, але не головна і не самостійна складова міжнародних відносин, і, зрештою, економіка підкорялася політиці. Експортні обмеження торкалися переважно тих товарів, вільна торгівля якими могла порушити пріоритет дипломатії над комерцією.

Наслідком переважання політики над економікою стала відсутність у адміністративному апараті імперії спеціальних відомств зі сферою повноважень, яка б стосувалася виключно чи переважно забезпечення контролю та регулювання торгівлі. Окремі “спеціалізовані” чиновники були рідкістю, і сфера їхньої діяльності торкалася передусім важливої у політичному плані зовнішньої торгівлі. З таких посадовців виділяються коміти коммеркія IV-VI ст., коммеркіарії VI-IX ст., коміти (архонти) проток та авідики. Єдиним відомством, яке здійснювало комплексне регулювання комерційної діяльності в межах певного адміністративно-територіального округу був секрет епарха міста Константинополя. Причиною такої спеціалізації відомства міського голови була пильна увага уряду до столичної зони, найбільш розвинутої в економічному плані. При цьому навіть у секреті епарха економічні функції були похідними від поліцейських та юридичних.

Політика превалювала над економікою й у регулюванні внутрішньої торгівлі, що особливо характерно для ранньої Візантії IV-VI ст. Це призвело до спроб директивного встановлення цін, найбільш яскраво засвідчених знаменитим Едиктом про максимальні ціни Діоклетіана від 301 р. Лише повний провал такого роду приписів та окремих заходів підштовхнув державу до пошуку інших форм впливу на ціноутворення та здійснення цінової політики.

Одночасно відбувався пошук способів та засобів активізації внутрішньої торгівлі з метою насичення міського сектора ринку достатньої кількістю продовольчих товарів за доступними для населення цінами. В результаті головним засобом регулювання внутрішньої торгівлі продовольством стала податкова система. “Шокова терапія” податкових реформ Анастасія I (491-518 рр.) у 498 р. та Константина V (741-775 рр.) у 767 р. мала на меті запустити або інтенсифікувати функціонування ринкових механізмів. Більш продуманими та комплексними були заходи Анастасія І, але найбільш очевидні результати принесла все ж реформа Константина V, проведена за більш сприятливих умов. Фіскальними методами Константин V суттєво активізував ринкові механізми продовольчого постачання міського населення великих імперських міст, передусім, Константинополя.

У VII-VIII ст. відбулася відмова від директивного встановлення цін на продовольчі товари, що проводилося без врахування основних ринкових законів. Замість нього поступово склався відомий з Книги Епарха механізм регулювання ціноутворення шляхом нормування максимальних ставок прибутку членів торговельних об'єднань, що торгували в роздріб. Такий підхід враховував коливання цін оптових закупівель й прив'язував роздрібні ціни до оптових. В результаті дія ринкових законів не порушувалася, а лише контролювалася й коригувалася державою. Так поступово було здійснено перехід від командно-адміністративної економіки до саморегулюючого ринку, що, за мінімального втручання з боку держави, був здатний забезпечити економічну рівновагу. Держава при цьому створювала інституціональне середовище для функціонування вільного ринку, певним чином обмежувала його діяльність, але не намагалася панувати над ним.

Така система була оптимальною для виконання поставлених державою задач з наповнення внутрішнього ринку достатньою кількістю товарів за цінами, доступними для більшості міського населення. Простого відтворення було при цьому явно недостатньо для виходу на зовнішній ринок, однак держава і не прагнула цього. З огляду на вказане вище, торговельно-економічну політику візантійського уряду важко розцінювати, застосовуючи модерні категорії меркантилізму та протекціонізму. Так, бажаючи наповнити внутрішній ринок, ромейська держава спрямовувала зусилля на організацію масштабного імпорту товарів, що негативно позначалося на внутрішньому товаровиробнику, а здійснюючи певні заходи, спрямовані на захист економічних інтересів вітчизняних торговців та ремісників, уряд не ставив за мету вивіз товарів за кордон та вихід на нові ринки збуту. Через це окремі елементи меркантилізму та протекціонізму у політиці ранньосередньовічної візантійської держави були швидше випадковими й жодним чином не могли утворити струнку, цілісну й несуперечливу систему.

Особливості, принципи, задачі державного регулювання торгівлі у Візантії були викликані специфічними характеристиками комерційного обміну будь-яких докапіталістичних суспільств, в яких торгівля переважно обслуговувала споживчі функції. Втручання з боку держави лише посилювало ці особливості й запобігало появі в усталеній економічній системі ранньосередньовічної Візантії можливостей для розширеного виробництва. Державне регулювання, контроль та регламентація ставок прибутку, з одного боку, підтримували успішне самодостатнє функціонування візантійської економіки як замкненої цілісної системи, з іншого - гальмували розвиток виробництва і торгівлі, перетворюючи їх на типову для середньовіччя корпоративну діяльність, позбавлену внутрішнього потенціалу для розвитку та конкурентної боротьби в рамках більш широкої системи середземноморської економіки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Домановский А. Н. Опыт периодизации эволюции должности префекта города Рима // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2000. - № 456. - Ч.1. - С. 318-320.

Домановський А. М. Сторінка з історії харківської візантиністки (про спробу перекладу “Книги Епарха” в Харківському університеті) // Проблеми періодизації історії та історіографічного процесу: Харківський історіографічний збірник. - Харків, 2002. - С. 101-106.

Домановский А. Н. Частная акция или государственная политика? О регулировании болгаро-византийской торговли в 894 г. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2004. - № 633: Історія. - Вип. 36. - С. 158-168.

Домановський А. М. Причини нечисленності знахідок візантійських монет на території Давньої Русі ІХ - Х ст.: погляд з Візантії // Древности-2004. - Харьков, 2004. - С. 70-75.

Домановский А. Н. Г. Н. Лозовик и освещение проблем государственного регулирования внешней торговли в ранней Византии // Античная древность и средние века. - Вып. 35. - 2004. - С. 265-278.

Domanovsky A. Early Medieval Byzantium: through the Centuries with the Market // Byzantinoslavica. - 2004. - T. 62. - P. 311-314.

Домановский А. Н. О зонах кондоминатного управления на границах Византии IV - IX вв.: аспект государственного регулирования внешней торговли // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2005. - № 701: Історія. - Вип. 37. - С. 127-138.

Домановський А. М. До локалізації місця збору мита з давньоруських купців (за даними Ібн Хордадбеха та Ібн ал-Факіха) // Український історичний збірник. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 9-17.

Домановський А. М. Тритомна історія візантійської економіки // Древности-2005. - Харьков, 2005. - С. 332-350.

Домановський А. М. Окремі елементи зовнішньоторговельної політики візантійського уряду та рання історія Давньоруської держави // Археологія. - 2005. - № 2. - С. 34-46.

Домановский А. Н. О функциях византийских коммеркиариев VII - IX вв. по надзору за торговлей // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. - 2006. - Вип. 34. - Серія: Історичні науки. - № 4. - С. 26-30.

Домановский А. Н. О регулировании торговли продовольствием в Константинополе согласно Книге Эпарха (опыт реконструирующего моделирования элементов управленческого процесса) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 2001. - Вип. 5. - С. 37-46.

Домановский А. Н. Косвенное регулирование оптовой торговли продовольствием в Византии VIII - X вв.: некоторые аспекты социальной политики // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 2003. - Вип. 6. - С. 14-21.

Домановський А. М. Податкова реформа 767 року Константина V Копроніма та державне регулювання торгівлі продовольством // Південний архів. - Філологічні науки. - Вип. 22. - Херсон, 2003. - С. 36-41.

Домановський А. М., Домановська М. Є. Рецепція візантійських адміністративних структур у Давньоруській державі (постановка питання на прикладі посади столичного міського голови) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 2004. - С. 13-25.

Домановский А. Н. Государство и оптовая торговля продовольствием в Византии VIII - X вв.: скрытые механизмы социальной политики // Проблемы истории и археологии Украины: материалы научн. конф. - Харьков, 2001. - С. 92-93.

Домановський А. М. Ранньовізантійські ексагії: засоби “непрямого регулювання” процесу зважування // Археологія та етнологія Східної Європи. - Т. 3. - Одеса, 2002. - С. 146-148.

Домановский А. Н. О значении слова “купля” в русско-византийских торговых договорах Х в. // Русский язык: исторические судьбы и современность: II Международный конгресс исследователей русского языка. - М., 2004. - С. 46-47.

Домановский А. Н. Государственный контроль за иноземными торговцами в пределах Византийской империи в IV - VI вв. // Россия-Крым-Балканы: диалог культур: Науч. докл. междунар. конф. - Екатеринбург, 2004. - С. 49-54.

Домановский А. Н. К легенде о появлении шелководства в Византии и о византийско-персидском торговом соперничестве // Ломоносов-2005. Сборник трудов международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. - Т. 1. - М., 2005. - С. 294-297.

Домановський А. М. Візантійське місто, що перепиняє шлях кораблям русів: Херсон чи Ієрон? (до інтерпретації даних ал-Масуді) // Боспорские чтения. - Вып. 6. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Периоды дестабилизаций, катастроф. - Керчь, 2005. - С. 82-86.

Домановський А. М. Візантійське місто Авідос на торгівельних шляхах руських мореплавців Х ст. (історичний аспект) // ІХ Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доп. міжнар. конф. - К., 2005. - С. 28-31.

Домановский А. Н. К вопросу о существовании аналогов константинопольского эпарха города в провинциальных городах империи (VIII - IX вв.) // Боспорские чтения. - Вып. 7. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Oikos. - Керчь, 2006. - С. 92-97.