Західноукраїнські землі в 1939–1941 рр.: історіографічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Західноукраїнські землі в 1939-1941 рр.: історіографічний аналіз

Гуменюк Тетяна Іванівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В ході Другої світової війни українські землі опинилися в епіцентрі геополітичного протистояння могутніх тоталітарних систем Німеччини та СРСР. Історіографія початкового періоду війни, коли в результаті так званого Пакту Молотова - Ріббентропа й таємних протоколів до нього, збройною силою здійснено поділ Польщі та приєднання західноукраїнських земель до СРСР-УРСР, тривалий час була вкрай заполітизованою. Помітне місце в ній займали праці, які відтворювали процес радянізації та форсовану уніфікацію суспільно-політичного ладу, духовного життя краю за зразками сталінського тоталітарного режиму.

Історія дослідження процесу соборизації України, місце в ньому Східної Галичини і Західної Волині у 1939-1941 роках, є важливою науковою проблемою, розробка, якої дозволяє оцінити стан одразу декількох національних історіографій, прослідкувати зміни які в них відбулися, і з яких причин. Вивчення державно-соборного процесу в Україні впродовж останнього п'ятнадцятиліття велось інтенсивно, проте певне коло політичних і етносоціальних питань залишається малодослідженим.

Актуальність проблеми викликана й сучасною суспільно-політичною ситуацією в Україні, коли певні розбіжності у розумінні історичних реалій минулого, залишки породжених радянською історіографією етнополітичних стереотипів гальмують процес консолідації української нації, використовуються окремими політичними чинниками для поділу українців на західних та східних. Відтак важливо прослідкувати еволюцію методологічних підходів історичної науки, розкрити механізми впливу на неї ідеології й політики, а також як народжувалися ідеологеми і стереотипи, від яких поступово позбавляється сучасне українське суспільство.

Мета і завдання дослідження - на основі критичного аналізу історіографічних джерел визначити основні риси розвитку історіографії історії західноукраїнських земель 1939-1941 років, формування її методологічних засад під впливом домінуючих ідеологічних і політичних концепцій, прослідкувати еволюцію вітчизняної історичної думки на різних етапах розвитку суспільства.

Досягнення цієї мети передбачало розв'язання наступних завдань:

- виділення основних періодів, методологічних концепцій і тематичних напрямів у дослідженні проблеми;

- порівняння підходів до вивчення історії західноукраїнських земель початку Другої світової війни в працях істориків СРСР, України, Польщі, Росії та деяких інших країн;

- аналіз сучасного стану вивчення процесів легітимної соборизації українських земель, механізмів уніфікації державно-політичної системи регіону після його приєднання до СРСР-УРСР;

- окреслення кола військово-політичних і етносоціальних проблем, тематичних сюжетів, які потребують подальшої наукової розробки.

Об'єкт дослідження - сукупність основних видів історіографічних джерел з історії західноукраїнських земель початку Другої світової війни.

Предмет дослідження - виявлення і розкриття закономірностей відображення в історичній літературі процесу приєднання західноукраїнських земель до СРСР-УРСР та їх радянізації.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1939 р., тобто від появи перших публікацій з проблеми вивчення і до 2005 р. включно.

Територіальні межі охоплюють західноукраїнські землі станом на 1939 р. (території сучасних Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської областей), а також країн, де створювались історіографічні джерела по темі.

Методологічну основу дисертації складає застосування принципів історизму і об'єктивності, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного та інших методів наукового дослідження. Історіографічний дискурс зумовив використання логіко-гносеологічного аналізу історичної науки.

Наукова новизна роботи. У дисертації проаналізовано історичні концепції, схеми, тенденції у вивченні проблеми приєднання західноукраїнських земель до СРСР-УРСР, їх радянізації. Загалом у процесі дослідження проблеми дисертантка виявила і проаналізувала значний обсяг праць вітчизняних і зарубіжних авторів, які суттєво відрізнялися поглядами на одні й ті ж військово-політичні події, нерідко оцінювали їх із протилежних позицій й робили контроверсійні висновки.

Практичне значення. Матеріали, наукові результати і висновки дисертації можуть бути використані при написанні загальних і спеціальних праць з історії та історіографії історії України, підготовки спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також розробки наукових програм, методичних порад для органів державної влади і місцевого самоврядування.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом обговорення на засіданнях кафедр історії України, історіографії та джерелознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення дисертації викладені у виступах на всеукраїнських наукових конференціях “Суспільство: історія, методологія, дослідження, практика”. Інститут наукових і освітніх технологій (м. Тернопіль, 2004); “Велика Вітчизняна війна: маловідомі сторінки історії, імена, події” (Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2004); “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХI ст.” (Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, 2004), II міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжинський державний педагогічний університет, 2004).

Структура дисертації. Робота побудована за тематично-хронологічним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків (167 сторінок) і списку використаної літератури (738 позицій). Загальний обсяг дисертації 231 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, окреслено хронологічні і територіальні межі роботи, методологічну основу, структуру, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Методологія, основні етапи та джерела дослідження проблеми” показано, що закладена на зламі 20-30-х років методологічна база радянської історіографії, розроблена в сталінські часи концепція історії СРСР, що поглинула історії всіх союзних республік, зокрема України, упродовж кількох поколінь впливала на свідомість людей через науку, освіту, культуру та засобами тотальної пропаганди.

Українську історіографію проблеми приєднання західноукраїнських земель до СРСР-УРСР періодизував, вважаємо, найбільш вдало львівський історик О. Сухий, який виділив чотири головні етапи: перший - з 1939 р. до середини 50-х років; другий - з другої половини 50-х рр. до середини 80-х рр.; третій етап розпочався в другій половині 80-х рр. і завершився на початку 90-х рр.; четвертий етап почався з проголошенням незалежності Української держави і триває до нині Сухий О. 1939 рік у висвітленні української історіографії // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали міжнар.наук. конф. 23-24 вересня 1999 р. - Львів, 2001. - С.31-40. . Подібної точки зору дотримується історіограф О. Марущенко Марущенко О. “Золотий вересень” 1939 року: деякі проблеми історіографії // Там само. - С.183-186; Актуальні проблеми сучасної української історіографії Другої світової війни // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Вип.ІІІ. - Івано-Франківськ, 2000. - С.145-158..

Історики України і Російської Федерації М. Коваль, К. Кондратюк, О. Сухий, Ю. Афанасьєв, В. Куліш, А. Сахаров, Н. Іллерицька, А. Лагунов, визначають відмінною особливістю першого етапу - повне підпорядкування науки ідеологізованій більшовицькій догматиці й ігнорування світових взірців історіописання. На другому етапі склалися сприятливіші умови для дослідження історії України, проблем приєднання до СРСР-УРСР західноукраїнських земель, їх становища у міжвоєнній Польщі та ін. Однак, зберігався ідеологічний контроль з боку компартії за дотриманням офіційних методологічних засад в оцінці лівих сил (КПЗУ), ролі ВКП(б) і уряду СРСР в організації походу Червоної Армії, “демократизму” в організації Народних Зборів Західної України. Відображенням таких підходів є, аналізовані в дисертації, тогочасні праці істориків В. Маланчука, М. Івасюти, М. Кравця, М. Олексюка, В. Герасименка, В. Чугайова та ін.

Третій, останній для радянської історіографії, етап розпочався в середині 1980-х рр. і відзначився суттєвими змінами в суспільствознавстві, переглядом

раніше непорушних понять, постулатів, основ методології досліджень. Наслідком стала поява нових підходів до досліджуваних подій, що їх запропонували в детально аналізованих в дисертації численних працях С. Кульчицький, Я. Ісаєвич, М. Коваль, В. Сергійчук, О. Реєнт, Л. Зашкільняк, К. Кондратюк, О. Рубльов, М. Гетьманчук, Ю.Шаповал, С. Макарчук, О. Сухий, Я. Грицак, О. Луцький, В. Ковалюк, М. Литвин, К. Науменко та інші.

Власне вони продовжують плідну працю і в четвертому періоді. Ініціативними та координуючими центрами розробки історії України періоду Другої світової війни стали Інститут історії НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Київський, Львівський, Прикарпатський, Чернівецький, Волинський національні університети.

Історіографія історії західноукраїнських земель 1939-1941 рр. представлена такими основними видами джерел: документи органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, наукових установ, які визначали розвиток указаних досліджень; видані в Україні та за кордоном узагальнюючі та спеціальні монографічні дослідження і статті; дисертації та їх автореферати; підручники і навчальні посібники; рецензії, бібліографічні огляди праць; матеріали наукових конференцій, симпозіумів, конгресів і читань; а також періодичної преси, джерела особистого походження, біографії, епістолярії; спогади учасників подій.

Особливість дослідження полягає в тому, що оригінальні документи державних, політичних і громадських структур Польщі та СРСР-УРСР зберігаються у фондах державних і відомчих архівосховищ Росії, України, Німеччини, Польщі, Великобританії, США та інших країн. Чимала їх частина (документи дипломатії, силових структур, насамперед військових формувань, ще не опубліковані). Дисертантом залучені також окремі архівні та опубліковані джерела для спростування сфальсифікованих, спотворених або замовчуваних фактів, перевірки їх використання в аналізованих працях. Основу ж дисертаційної роботи склали названі види досліджень.

Крім надбань української історіографії в дисертації широко проаналізовано доробок польських істориків. У 50-80-ті рр. ХХ ст. науковці тодішньої ПНР активно вивчали і пропагували польсько-радянські взаємини, щоправда, уникали спірних тем, насамперед, оцінки військово-політичних подій, соціально-економічних і етнонаціональних трансформацій 1939 р. У тогочасних публікаціях українське питання, як правило, висвітлювалося фрагментарно або ж ігнорувалося взагалі Batowski H. Pierwsze tygodni wojny. Dyplomacja zachodnia do poіowy wrzeњnia 1939 r. - Poznaс: WP, 1967. - 310 s.; Duraczyсski E. Wojna i okupacja (1939-1943). - Warszawa, 1974. - 288 s.; Kowalski W. Walka dyplomatyczna o miejsce Polski w Europie 1939-1949. - Warszawa, 1966. - 746 s.; Nazarewicz R. Drogi do wyzwolenia. Koncepcje walki z okupantem w Polsce i ich treњci polityczne. 1939-1945. - Warszawa, 1979. - 554 s.; Steblik W. Armia “Krakуw” 1939. - Warszawa, 1975. - 194 s.; Wojna obronna Polski 1939. Wybуr џrуdeі. - Warszawa, 1968. - 1021 s. . Втім, певним поштовхом до комплексних досліджень прикордонних проблем стало видання 17 томів серії “Z dziejуw stosunkуw polsko-radzieckich. Studia i materiaіy”, яке здійснив у 1965-1978 рр. Інститут історії польсько-радянських відносин (Варшава). Сучасна ж польська історіографія перейшла від загального розгляду процесів радянізації (у польських виданнях термін “совєтизація” не перекладається) у підручниках та узагальнюючих працях до спеціальних студій, присвячених депортаціям громадян Другої Речі Посполитої, деполонізації приєднаних до СРСР територій, щоденному життю і побуту поляків, громадян СРСР у 1939-1941 рр. При цьому польські автори активно використовують документи архівних фондів України та РФ, мемуари української та польської еміграції, не ігнорують новітні праці українських істориків. Однак, їхні дослідження насамперед відображають і захищають рації польської національної історії. Щоправда, з'явилися перші публікації, в яких проаналізовано політичні настрої та репресії тоталітарної влади проти українців Bonusiak W. Powstanie i dziaіalnoњж wіadz okupacyjnych we Lwowie w okresie IX.1939 - VI. 1941 // Lwуw: Miasto-spoіeczeсstwo-kultura. - Krakуw, 1998. - S. 308-310; Bonusiak W. Sowietyzacja gospodarki Lwowa (IX.1939 - VI.1941) // Львів. Місто-суспільство-культура. - Львів, 1999. - С. 572-573; Gogoі Bogusіaw. Czerwony Sztandar. Rzecz o sowietyzacji ziem Malopolski Wschodniej, wrzesieс 1939 - czerwiec 1941. - Gdaсsk, 2000. - 348 s.; Hryciuk G. Polacy we Lwowie 1939-1944. їycie codzienne. - Warszawa: Ksi№їka i Wiedza, 2000. - 432 s. . Про зближення поглядів польських і українських істориків свідчать, зокрема, матеріали та ухвали десяти міжнародних семінарів (1996-2001) “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”, які опубліковані в дев'яти томах “Україна-Польща: важкі питання” (Варшава-Луцьк, 1998-2004).

Характерною рисою сучасної російської історіографії з даної проблематики є виразна поляризація поглядів і оцінок. Чи не найбільшим ідеологічним бар'єром є різні концепції щодо оцінки Пакту Молотова - Ріббентропа. Чимало авторів дотримується старих штампів радянської історіографії, намагаючись виправдати дипломатичні акції Сталіна та його оточення. Вступ спільно з Німеччиною в Другу світову війну збройним нападом на Польщу, її розділ і приєднання Західної України до СРСР мотивувалося, на їх думку, винятково благородною метою захисту українців і білорусів, кинутих польським керівництвом напризволяще. Ці події російські історики С. Волков, В. Сіполс та інші Волков С.В., Емельянов Ю.В. До и после секретных протоколов. - М., 1990. - 222 с.; Волков Ф.Д. За кулисами второй мировой войны. - М., 1985. - 302 с.; Сиполс В.Я. Дипломатическая борьба накануне второй мировой войны. - М., 1989. - 335 с. трактують як цілком виправдану політику забезпечення західних кордонів СРСР. Натомість, об'єктивний, неупереджений аналіз подій 1939-1941 рр. притаманний працям академіків Д. Волкогонова, А. Чубарьяна Волкогонов Д.А. Драма решений 1939 года // Новая и новейшая история. - 1989. - № 4. - С.3-28; Чубарьян А. Европа в ХХ веке // Мир в ХХ веке. - М., 2000. - С.271-274.. Колективна праця “Другая война 1939-1945” (М., 1996) істориків В. Дорошенка, М. Мельтюхова, В. Нєвєжина, Н. Лебедєвої, М. Семиряги та інших за загальною редакцією Ю. Афанасьєва, вважаємо, стала першим потужним проривом в російській історіографії на шляху до відновлення історичної правди. Саме в цій праці найаргументованіше аналізуються, зокрема, дійсні наміри Москви в агресивних акціях 1939-1940 рр. й мотивації приєднання Західної України і Північної Буковини до СРСР які не мали нічого спільного з піклуванням про долю українського народу, а були спричинені чисто геостратегічними прагненнями. Надзвичайно цінним є і збірник документів і матеріалів виданий Ю. Фельштинським “Оглашению подлежит. СССР-Германия. 1939-1941” (М., 2004).

У другому розділі - “Історіографія історико - політичних аспектів приєднання Західної України до складу СРСР”, який складається з трьох підрозділів, виділено три визначальні концептуально-інформаційні блоки досліджень: Пакт Молотова - Ріббентропа 23 серпня 1939 р., стратегічна операція Українського фронту по розгрому спільно з військами вермахту Польщі 17-28 вересня 1939 р. та політично-правове обґрунтування приєднання до СРСР-УРСР західноукраїнських земель.

У підрозділі 2.1. ”Пакт Молотова - Ріббентропа в історичній долі західних українців” детально проаналізовано працю науковців Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України М. Литвина, О. Луцького і К. Науменка “1939. Західні землі України”, які найбільш аргументовано і об'єктивно, з використанням нових документів, висвітлюють передісторію підписання Пакту Молотова - Ріббентропа та його наслідки. М. Швагуляк, аналізуючи радянсько-німецькі угоди 1939 р., акцентує саме на український чинник проблеми Швагуляк М.М. “Українська карта”: Українське питання у міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни // Дзвін. - 1990. - № 7. - С.83-95..

Одним із перших українських істориків (ще до проголошення незалежності України) М. І Панчук назвав ці угоди прямим відступом від загальноприйнятих принципів зовнішньої політики, а заяви Молотова і Сталіна на прийомах, а також надіслані Гітлеру поздоровлення - аморальними Панчук М. Повертаючись до вересня 1939-го року // Вільна Україна. - 1990. - 18 вересня. - С.1-2..

Вказана тематика є донині “дратівливою” для суспільної та наукової думки Польщі. У полі зору польських дослідників завжди була проблема східних державних кордонів - Другої, а потім “Третьої” Речі Посполитої (ПНР). Впродовж десятиліть вони займають безкомпромісні етноцентристські позиції - звинувачують СРСР і Німеччину у воєнному втручанні 1939 р. у внутрішні справи суверенної Польщі. Представники військово-історичної школи А. Айненкель, З. Пальський, А. Жупанський, М. Клімецький, Г. Піскулевич вважають (як, зрештою, чимало українських істориків), що тоді відбулася військова агресія проти суверенної Польської держави, а Західна Україна відповідно до умов Пакту була окупована радянським військом Україна - Польща: важкі питання. Матеріали IV міжнародного семінару істориків “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 8 -10 жовтня 1998 р. - Варшава, 1999. - 348 с..

Наведений у підрозділі 2.2 “Приєднання Західної України до СРСР у ході вересневих боїв 1939 р.” аналіз радянської історіографії засвідчує, що до початку 1990-х рр. дослідники позитивно оцінювали приєднання західноукраїнських земель до УРСР, що начебто повністю відповідало прагненню місцевого населення.

Вироблені львіськими дослідниками нові підходи розглядають дії Червоної армії 17-28 вересня 1939 р. як ретельно сплановану військово-стратегічну операцію з метою спільно з вермахтом завершити розгром Польщі й взяти під контроль території, обумовлені радянсько-німецькими угодами Литвин М.Р., Луцький О.І., Науменко К.Є. 1939: Західні землі України. - Львів: І-т українознавства НАНУ, 1999. - С.96-123..

Російський історик С. Случ висловив справедливу, вважаємо, думку, що “спроби поставити під сумнів факт четвертого поділу Польщі, здійснений в результаті радянсько-німецьких домовленостей, - означає входити у протиріччя з історичною реальністю Случ С.З. Гитлер, Сталин и генезис четвертого раздела Польши // Восточная Европа между Гитлером и Сталиным. 1939-1941 гг. / Отв. ред. В.К. Волков, Л.Я. Гибианский. - М.,1999. - С.128-138; Його ж: Речь Сталина, которой не было // Отечественная история. - 2004. - № 1. - С.113-138.. Втім, цілісний аналіз праць істориків Російської Федерації початку XXI ст. свідчить, що чимало з них в оцінці подій вересня 1939 р. зробили крок назад, частково реанімуючи постулати радянської історіографії.

Зусилля Кремля виправдати вступ СРСР у війну проти Польщі на боці агресора - Німеччини висвітлюють чимало істориків і інших країн. Так, англійський історик А. Тейлор вважає, що на заклики Берліна розпочати бойові дії, 10 вересня 1939 р. Молотов шукав привід відстрочити наступ, а Генеральний штаб вважав необхідним оголосити війну СРСР, проти чого виступив У.Черчілль Тейлор А. Вторая мировая война: два взгляда. - Москва, 1995. - 513 с..

П. Еберхардт (Люблін) вересневий похід Червоної армії вважає збройним нападом, збройною агресією проти Польщі, який заініціював Пакт Ріббентропа - Молотова Eberhardt Piotr. Polska granica wschodnia, 1939-1945. - Warszawa, 1999. - 223 s.. В цілому, сучасна польська історіографія не заперечує участі українців в обороні Другої Речі Посполитої. Провідний військовий історик В.Резмер (Університет ім. М. Коперника, м. Торунь) на основі документальних експертних оцінок встановив: напередодні війни у Війську польському служило 11,2 % українців, у вересні 1939 р. у його лавах було 106-112 тис. українців Резмер В. Позиція і участь українців у німецько-польській кампанії 1939 р. // Україна-Польща: важкі питання. - Т. 4. - Варшава, 1999. - С.24-25.. Проведене історіографічне дослідження ще раз підтвердило необхідність підготовки українською стороною хроніки подій того часу, а також написання комплексної праці про приєднання 1939 р. із залученням науково-методологічного інструментарію політологів і особливо істориків міжнародного права, демографів.

У підрозділі 2.3 “Оформлення державно-політичного статусу Західної України”, дисертантка показала, що історики багато уваги надавали підготовці, проведенню Народних Зборів Західної України та їх рішенням, якими сталінське керівництво прагнуло легітимізувати анексію території краю та форсоване здійснення тут радянізації. Чи не найбільш аргументовано, на основі масиву архівних документів, висвітлив виборчий процес О.Луцький Луцький О. “Радянізація” Львова: вересень 1939 - червень 1941 // Львів. Історичні нариси. - Львів,1996. - С.448-450; Його ж: “Радянізація” приєднаних земель // Історія України від давнини до сучасності. - Львів, 2002. - С.312-313; Інтелігенція Львова (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Т.3. - Львів, 1999. - С.587; Його ж: Політична еліта Західної України в період утвердження сталінського тоталітарного режиму (1939-1941 рр.) // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. Тези доп. міжнар. наук. конф. 18-20 квітня 1996 року. - Львів, 1996. - С.206. .

Слушно зауважують М. Литвин, О. Луцький і К. Науменко, що “настрої, сподівання, власне виборча поведінка населення від Збруча до Сяну були лише тим тлом, на якому здійснювалася інкорпорація краю до СРСР Литвин М.Р., Луцький О.І., Науменко К.Є. Вказ. праця. - С.132.. А це, зрозуміло, викликало спротив українських і польських праворадикальних сил, про що свідчать нові студії київських істориків і І. Ільюшина, І. Патриляка Ільюшин І. Польське підпілля у Західній Україні у 1939-1941 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-КГБ. - Київ, 2003. - № 1. - С.452-453; Його ж: Армія Крайова і українсько-польське протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.): Автореф. дис.… докт. істор.наук. - Київ, 2002. - 36 с; Патриляк І. Підготовка бандерівською ОУН антирадянського повстання на території Західної України (січень 1940- червень 1941рр.) // Київська старовина. - 2004. - № 1. - С.76-91..

Польські дослідники підкреслюють: реакція польських урядових кіл, які не змирилися з фактом припинення існування Польської держави, на ввід радянських військ й інкорпорацію Східної Галичини і Волині до СРСР-УРСР була різко негативною Клімецький М. Генезис і організація польської самооборони на Волині та у Східній Малопольщі під час Другої світової війни //Україна-Польща: важкі питання. Т. 3. - Варшава, 1998. - С.60-64; 17 wrzeњnia 1939. Materiaіy z ogуlnopolskiej konferencji historykуw / Pod red. H.Batowskiego. - Krakуw, 1994. - 254 s.; Iljuszyn I., Mazur G. Dziaіalnoњж czekistowskich grup operacyjnych NKWD w zachodnich obwodach Ukrainy w latach 1939-1940 rr. // Zeszyty Historyczne. - Paryї: Instytut Literacki, 2001. - S.49-74; Jaworski E. Lwуw. Losy mieszkaсcуw i їoіnierzy Armii Krajowej w latach 1939-1956. - Pruszkуw, 1999. - 260 s.; Motyka G. Problematyka stosunkуw polsko-ukraiсskich w latach 1939-1948 w polskiej historiografii po roku 1989 // Historycy polscy i ukraiсscy wobec problemуw XX w. /Pod. red. P. Kosiewskiego, G.Motyki. - Krakуw: Veritas, 2000. - S. 166-178; Wкgierski Jerzy. Lwуw pod okupacja sowieck№ 1939-1941. - Warszawa, 1991. - 432 s. . Проте, історики намагаються затушувати український чинник німецько-польської та польсько-радянської воєн і фактично заперечують об'єктивність та необхідність возз'єднання українського народу в єдиній державі.Більшість з них вважає, що “вибори” та хід Народних Зборів, їх рішення були формальними: окупаційний переділ Польщі вирішила військова агресія Німеччини і СРСР та їх договір про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р.

У третьому розділі - “Запровадження тоталітарного режиму на західноукраїнських землях в історіографії”, який складається з чотирьох підрозділів, дисертантка відзначає, що впродовж десятиліть радянська історіографія повністю ігнорувала аналіз методів і засобів соціально-політичних змін, замовчувала масштаби масових репресій і депортацій, фальсифікувала процес організації на приєднаних землях нових структур управління, вирішення проблеми кадрів за допомогою сфальсифікованих результатів виборів до органів самоуправління, які по-суті не відбивали волевиявлення народу.

У підрозділі 3.1 “Уніфікація державно-політичної системи й територіального статусу регіону” доводиться, що процес партійного і радянського будівництва на першому етапі радикальних перетворень з метою впровадження тоталітарної системи отримав об'єктивне відтворення лише в останнє десятиліття. Вагомий внесок у комплексне дослідження цих проблем зробив К. Кондратюк Кондратюк К. Політичні, соціально-економічні та духовні аспекти “радянизації” західних областей України у 1939-1941 роках // 1939 рік в історичній долі України і українців. - С.21-30; Кондратюк К., Киричук Ю., Лучаківська І. Етапи та засоби реалізації депортацій українців і поляків // Депортації українців та поляків: кінець 1939 - початок 50-х років: До 50-річчя операції “Вісла”. Збірник / Упоряд. Ю. Сливка. - Львів, 1998. - С.74-78; Кондратюк К., Кондратюк С. Становлення і характер радянської влади в Західній Україні (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Галичина. - 2001. - № 5-6. - С.347-353; Кондратюк К., Кондратюк С. Репресії органів НКВС проти населення західних областей України (1939-1941) // 1939 рік в історичній долі України і українців. - С.113-114.. Історик справедливо відзначив, що “всі ключові позиції у владних структурах опинилися в руках адміністративного корпусу відрядженого зі сходу України”. Рішеннями ЦК КП(б)У на керівні посади у партійні, комсомольські, профспілкові та державні органи скеровано у 1939 р. - 3074 та протягом 1940 р. - 3845 осіб. Органи НКВС комплектувалися здебільшого в Росії, звідки у листопаді 1939 р. у регіон прибуло 400 осіб начальницького складу Кондратюк К. Політичні, соціально-економічні та духовні аспекти “радянизації” західних областей України у 1939-1941 роках // 1939 рік в історичній долі України і українців. - С.23-24. Втім, надіслані кадри нерідко виявлялися малокомпетентними і мали низьку освіту. Політичне й організаційне керівництво виборними органами влади здійснювали новоутворені партійні комітети єдино дозволеної Комуністичної партії. Саме вони очолили уніфікацію політичного, економічного і духовного життя в регіоні за радянським зразком.

У підрозділі 3.2 “Характеристика процесу соціально - економічних перетворень” висвітлено відображення історіографією нерозривного зв'язку соціально-економічних процесів з впровадженням політичної системи радянського зразка. Дослідники радянського періоду М. Кравець, Г. Ковальчак, В. Маланчук, М.Настюк, В. Огоновський, С. Сирцова та інші, праці яких аналізуються в дисертації, прагнули доказати, що розвиток промисловості сприяв вирішенню низки соціальних проблем: збільшенню заробітної плати і пенсій, забезпечення житлом, розширення мережі установ охорони здоров'я, освіти та інших в інтересах робітництва. Об'єктивний аналіз перетворень на селі зробили сучасні українські дослідники К. Кондратюк, М. Кучерепа, В. Вісин, О. Луцький, В. Півоварчук, М. Сеньків та інші Кондратюк К. Вказ. праці.; Кучерепа М., Вісин В. Волинь: 1939-1941 рр. - Луцьк, 2005. - 485 с.; Луцький О. “Радянізація” Львова: вересень 1939 - червень 1941 // Львів. Історичні нариси. - Львів, 1996. - С.448-450; Півоварчук В.М. Соціально-економічні процеси у західних областях України (вересень 1939-червень 1941 рр.): Автореф. дис. … канд. істор.наук. - Львів, 2000. - 16 с.; Сеньків М. Західноукраїнське село: насильницька колективізація 1940-х років //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 7. - Львів, 2000. - С.489-492.. Весь комплекс функціонування радянського тоталітарного режиму проаналізував волинський політолог Б. Ярош Ярош Б.О. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель (30-50-ті рр. ХХ ст.). - Луцьк, 1999. - 181 с.; Його ж: Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30 - 50-ті роки ХХ століття (історико -політологічний аспект). - Луцьк, 1995. -171 с.; Його ж: Тоталітарний режим на західноукраїнських землях в 30-50-х роках ХХ століття. Історико-політологічний аспект. Автореф. дис. ... докт. політ. наук. - Київ, 1995. - 36 с..

У підрозділі 3.3 “Висвітлення трансформацій у духовному житті та культурно-освітній сфері” показано, що гуманітарний аспект впровадження радянського тоталітарного режиму в західних областях відтворено в багатьох працях істориків УРСР, оскільки влада вважала вирішення ідеологічних завдань, перевиховання населення, формування у нього комуністичного світогляду важливим засобом утвердження і зміцнення тоталітарної системи. В незалежній Україні проблеми уніфікації духовного життя західних українців за радянським зразком досліджували В. Бадяк, Т. Галайчак, Я. Грицак, Л. Зашкільняк, М. Кучерепа, В. Вісин, С. Кульчицький, О. Луцький, М. Панчук, О. Рубльов, Ю. Черченко, В. Чоповський та ін. Цілісний нарис створили К. Кондратюк та І. Лучаківська Кондратюк К., Лучаківська І. Західноукраїнська інтелігенція у перші роки радянської влади (вересень 1939-червень 1941) // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - Львів, 1998. - Вип. 33. - С.178-185;.

Чимало сучасних істориків (Б. Боцюрків, М. Гайковський, І. Голубенко, А. Кравчук, М. Марущак, В. Пащенко, В. Сергійчук, О. Сурмач та ін.) Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950). - Львів: УКУ, 2005. - 268 с.; Гайковський М. Велике протистояння: опір Греко-Католицької церкви більшовицькому окупаційному режимові (вересень 1939-червень 1941рр.) // Київська Церква. - Київ; Львів. - 1999. - № 5. - С.29; Голубенко І. Греко-католицька церква і національно-визвольний рух на західноукраїнських землях (30-40 роки ХХ ст.) //Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. - Львів, 1993. - С.288-297; Кравчук А. Соціальне вчення і діяльність митрополита Андрея Шептицького (вересень 1939 - червень 1941 років) // Записки НТШ.- Львів,1994. - Т.ССХХVIII. - С.309-342; Марущак М. Ліквідація УГКЦ - ідеологічна диверсія Москви проти визвольного руху на західноукраїнських землях // Державність. - Київ, 1992. - № 4. - С.30-34; Репресована церква (Про трагічну долю Української Греко-Католицької церкви). - Дрогобич, 1994. - 526 с.; Пащенко В. Греко-католики в Україні: від 40-х років ХХ століття до наших днів. - Полтава, 2002. - 616 с.; Сергійчук В. Нескорена церква. Подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу. - К.: Дніпро, 2001. - 493 с.; Сурмач О. Державно-церковні відносини на західноукраїнських землях (1939-1941) // 1939 рік в історичній долі України та українців. - С.171-178. відтворили державно-церковні стосунки, які були надзвичайно складними для нової влади, оскільки войовничий радянський атеїзм як державна політика в СРСР- УРСР не сприймався місцевим населенням, що мало вікові традиції релігійного життя. Особливо грунтовно узагальнив означену проблему у своєму дисертаційному дослідженні та монографії В.Марчук Марчук В.В. Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - 464 с. .

Відомий жешівський професор В. Бонусяк узагальнив систему формування радянських органів влади і управління, до яких у перші місяці взагалі не допускалися польські службовці; проаналізував репресії проти польських урядовців, промисловців і військових Bonusiak W. Powstanie i dziaіalnoњж wіadz okupacyjnych we Lwowie w okresie IX.1939 - VI. 1941 // Lwуw: Miasto-spoіeczeсstwo-kultura. - Krakуw, 1998. - S.308-310; Bonusiak W. Polska podczas II wojny њwiatowej. - Rzeszуw: Wyd. WSP, 1995. - 516 s.. Соціально-демографічні процеси в прикордонному Перемишлі схематично прослідкував люблінський історик М. Велічко Wieliczko M. Status Przemyњla a los ludnoњci nad Sianem w okresie: wrzesieс 1939 - lipiec 1941 r. // Przemyskie Zapiski Historyczne. R. XII-XIII: 2000-2002. - Przemyњl, 2003. - S.77-85.. (Радянський період Перемишля українськими вченими ще не досліджувався).

Новим і позитивним явищем стала підготовка спільних праць істориків обох країн. Першою є польськомовна стаття Г. Мазура (Вроцлав) та І. Ільюшина (Київ), присвячена діяльності оперативно-чекістських груп НКВС проти українських і польських підпільних організацій в західних областях УРСР в 1939-1940 рр. на підставі донедавна секретних документів архіву Служби безпеки України Iljuszyn I., Mazur G. Dziaіalnoњж czekistowskich grup operacyjnych NKWD w zachodnich obwodach Ukrainy w latach 1939-1940 rr. // Zeszyty Historyczne. - Paryї: Instytut Literacki, 2001. - S.49-74.. Інформативно цінним є і спільне археографічне видання Центрального архіву Міністерства внутрішніх справ Республіки Польща та Центрального архіву Федеральної служби безпеки Російської Федерації, присвячене боротьбі радянських спецслужб проти польського і українського антикомуністичного підпілля в 1939-1941 рр. Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939-1941. В 2-х кн. - Варшава-Москва, 2001. - Кн.1. - 1436 с..

У підрозділі 3.4. “Репресивно-депортаційні акції влади” дисертантка показує, що праці українських, польських і частини російських авторів переконливо доводять: перебравши у ході німецько-польської і польсько- радянської воєн 1939 р. Східну Галичину і Волинь й надавши легітимності їх приєднанню до СРСР-УРСР, сталінський режим приступив до їх радянізації - здійснення комплексу правно-політичних, соціально-економічних, культурно-освітніх і репресивно-каральних заходів, спрямованих на державно-політичну інкорпорацію приєднаних прикордонних територій. Детально висвітлено відображену історіографією систему насадження в регіоні радянського режиму, що супроводжувалося розгортанням масових репресій і депортацій.

Вже після 1985 р., в СРСР, з'явилося ряд досліджень із “забороненої” теми - масової депортації західноукраїнського населення. Перші публікації В. Парсаданової, базовані на вивченні колишніх таємних документів НКВС, мали величезний резонанс, викликали гострі політичні дискусії як в СРСР так і за кордоном. Дослідниця звернула увагу на те, що депортації були репресіями й носили не національну, а класово-політичну ознаку, тобто були спрямовані проти всіх опонентів режиму - українців, поляків, євреїв та ін. Парсаданова В.С. Депортация населения из Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939 -1941 гг. // Новая и новейшая история. - 1989. - № 2. - С.30-31..

Українські історики І. Білас, М. Бугай, К. Кондратюк, Ю. Киричук, С. Макарчук, В. Нікольський, В.Сергійчук, Ю. Сливка, Ю. Шаповал та інші Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2-х книгах. - Кн.1. - К.: Либідь, 1994. - 432 с.; Кн.2. - 688 с.; Бугай М.Ф. Депортації населення з України (30-50-ті роки) // Укр. істор. журн. -1990. - №10. - С.32-38; Кондратюк К., Киричук Ю., Лучаківська І. Етапи та засоби реалізації депортацій українців і поляків // Депортації українців та поляків: кінець 1939 - початок 50-х років: До 50-річчя операції “Вісла”. Збірник / Упоряд. Ю. Сливка. - Львів, 1998. - С.74-78; Макарчук С.А. Втрати населення Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945) // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип.35-36. - С.321-343; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-1950 рр.): Історико-статистичне дослідження. - Донецьк, 2003. - 623 с.; Сергійчук В. Втрати населення під час українсько-польського міжнаціонального конфлікту в роки Другої світової війни // Україна-Польща: важкі питання. - Т.9. Матеріали IХ і Х міжнар. семінарів “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 6-10 листопада 2001 р. - Луцьк, 2004. - С.45-72; Сливка Ю. Першопричини та геополітичні цілі переселенських акцій // Депортації українців та поляків. Кінець 1939-початок 50-х років. - Львів, 1998. - С.3-10; Шаповал Ю. Нові документи про депортаційно-переселенські процеси // Депортації українців та поляків: кінець 1939 - початок 50-х років: До 50-річчя операції “Вісла”. Збірник / Упоряд. Ю. Сливка. - Львів, 1998. - С.41-43. визначили передумови і мотиви, етапи, засоби, методи й масштаби депортацій, одностайно кваліфікували їх як брутальну злочинну акцію сталінського тоталітарного режиму з метою форсованої радянізації краю.

Чималий творчий поштовх для польських, українських і російських науковців, активістів “Меморіалу” дало історично-археографічне видання “Дороги смерті” Popiсski K., Kokurin A., Gurianow A. Drogi њmierci. Ewakuacja wiкzieс sowieckich z kresуw wschodnich II Rzeczypospolitej w czerwcu i lipcu 1941. - Warszawa: Karta, 1995. - 240 s..

Водночас не достатньо, на нашу думку, досліджено ставлення галицьких і волинських німців до тих подій, не розкрито причини зростання антисемітизму на приєднаних територіях, що мав, очевидно, під собою політичне підґрунтя; не встановлено місця вбивств і поховань десятків тисяч поляків і українців; на часі й укладення мартирологу жертв більшовицького режиму 1939-1941 рр.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи аналіз досліджень з історії приєднання західноукраїнських земель до СРСР-УРСР та впровадження на них радянського тоталітарного режиму у 1939-1941 рр., дисертантка дійшла до наступних висновків і узагальнень:

1. На висвітлення проблеми радянськими, сучасними українськими і зарубіжними істориками великий вплив мали ті методологічні засади, на яких базувалася історична думка залежно від пануючої в суспільстві на певному етапі державної політики й ідеології. Радянські історики в цілому замовчували або ж фальсифікували події початку Другої світової війни. Лише після здобуття Україною незалежності вітчизняна наука перейшла на плюралістичні методологічні засади, а для істориків відкрилися сприятливі умови для глибоких досліджень і об'єктивного відтворення доленосних подій минулого.

2. Радянські історики до кінця 1980-х рр. доклали чимало зусиль, щоб шляхом маніпуляції фактів, фальсифікації подій та іншим чином виправдати злочинну змову диктаторів Сталіна і Гітлера. Праці ж українських істориків спростовують твердження ортодоксальної історіографії щодо безальтернативної ситуації для СРСР у кінці 30-х рр. Першими жертвами санкцонованої ними світової катастрофи, стало населення Східної Галичини і Волині; а інкорпоровані терени - головним театром геополітичного і збройного протистояння Німеччини, Польщі, Румунії й СРСР.

3. До кінця 80-х рр. радянська історіографія трактувала вступ СРСР у війну й спільний з Німеччиною розгром і поділ Польщі у вересні 1939 р. винятково як “визвольний похід” Червоної армії з метою “взяти під захист братів-українців”. Усіляко приховувалося масштаби цієї, насправді стратегічної воєнної операції, кількість кинутих на Польщу військ, співробітництво з командуванням вермахту та ін. Натомість тиражувалися сцени про радісні зустрічі частин Червоної армії - “визволительки” місцевим населенням. Тільки в останнє десятиліття з'явилися праці вітчизняних істориків, в яких на основі архівних документів відтворена реальна картина військово-політичних подій 17-28 вересня 1939 р.. Переконливими є твердження сучасних українських вчених, що слід виокремити два возз'єднувальні процеси: перший - це безпосередні військово-політичні події “золотого вересня”, пов'язані з пактом Ріббентропа-Молотова; другий - це пошуки науково-юридичної формули легітимності інкорпорації українських земель, які тривали аж до 1945 р.

4. Висвітлення процесу оформлення державно-політичного статусу новоприєднаних земель, зрештою як і інших подій, поділило істориків на протилежні табори: радянський, який вважав цілком легітимним встановленням радянської влади шляхом “демократичних” виборів і ухвал Народних Зборів Західної України та сучасний український і діаспорний, представники яких повністю спростовують створені радянською історіографією міфи і стереотипи.

Працям радянського періоду притаманне прагнення переконати, що проведення Зборів було ініціативою західних українців, а радянська влада не втручалася у виборчий процес та розробку рішень щодо встановлення радянської влади та приєднання “визволеного” краю до СРСР-УРСР. Спростовуючи твердження заангажованих науковців, українські дослідники аргументовано довели: сценарій організації і проведення Народних Зборів розроблено у Москві, а їх депутати здебільшого відбиралися владою. Ця процедура за участю силових структур була потрібна радянському керівництву, щоб легітимізувати територіальні надбання на західному пограниччі й виправдати воєнну агресію проти Польщі. Втім, незважаючи на юридичну безвідповідальність, ігнорування міжнародного права, возз'єднавчий (соборний) процес мав після історичного акту Злуки 1919 р. історично-об'єктивний характер. До певної міри приєднання Західної України до СРСР-УРСР врятувало східних українців від тотальної етнокультурної асиміляції. Процес соборизації українських земель дав певний поштовх наддніпрянським прихильникам національно-державного відродження, які зуміли зберегтися за умов сталінського терору.

Отже, більшість істориків, що досліджують етноісторичні традиції народу, загалом, та державно-соборний процес в Україні, вважають: восени 1939 р. Східна Галичина і Західна Волинь були приєднані (інкорпоровані) до складу СРСР-УРСР. Окремі дослідники, насамперед історики права, які аналізують переділ Польщі з позицій міжнародного права, вважають вступ Червоної Армії у Східну Галичину і Волинь радянською окупацією. Щоправда, ті ж правники (В.Макарчук) та інші підкреслюють, що сам акт 17 вересня не змінив державно-правового статусу приєднаних земель. Власне “визвольний похід” 17 вересня став не стільки нападом на Польщу, скільки виправданим з точки зору міжнародного права кроком СРСР, яка змушена призупинити діючі домовленості з іншим суб'єктом міжнародного права внаслідок кардинальної зміни обставин, в яких ці домовленості були укладені. Тому радянський уряд мав в умовах швидкого гітлерівського наступу на Львів (уже за Сяном) не допустити висунення німецьких армій на лінію довоєнного радянсько-польського кордону. Отже, згідно з нормами міжнародного права за СРСР могло бути визнане право порушити кордон сусідньої держави, що припинило своє існування внаслідок окупації її території агресором - для забезпечення власних національних інтересів. Однак, згідно з нормами міжнародного права, СРСР не мав найменшої згоди оголосити зайняті території своїми. Вересневий похід Червоної армії не засудили Велика Британія, Франція, США, відтак радянська дипломатія одержала перемогу в боротьбі за міжнародно-правове визнання возз'єднання українських земель.

В останні роки історики західного регіону (М. Литвин, Л. Зашкільняк та ін.) намагаються не послуговуватися терміном возз'єднання, який, на їх думку, носить певний ідейно-політичний спадок радянської доби (хоча для означення етноісторичного процесу він, на нашу думку, є сповна прийнятним).

5. В історіографії існують різні, часом протилежні, погляди вчених на важливі процеси докорінних перетворень з метою швидкої трансформації існуючого ладу на радянський зразок Традиційно радянські історики фальсифікували події, формуючи демократичний фасад тоталітарної системи. Висвітлюючи зміни в західноукраїнському суспільстві, почасти позитивні в економіці, соціальній сфері та освіті, вони всіляко замовчували негативні аспекти, зокрема масові арешти політичної опозиції й депортації поляків і українців, вирішення кадрової проблеми шляхом надіслання із східної України надійних працівників-функціонерів, а з Росії - силовиків, тотальної уніфікації за радянськими зразками усіх сфер політичного і національно-духовного життя.

Сучасні історики на базі нових джерел довели: вступ Червоної армії в Західну Україну її поліетнічне населення зустріло неоднозначно. Зокрема, близько 20 тисяч українців, чимало поляків і німців вважали за краще перебратися до окупованої німцями Польщі; водночас із Генеральної губернії на схід масово втікали євреї. Стало очевидним й те, що значна частина українського населення інкорпорованих теренів вороже ставиться до влади і загалом більшовицької політики СРСР, але, тим не менше, назад у Польщу не хоче. З перших днів встановлення радянської влади розгорнули широкомасштабну діяльність репресивні органи з метою очистки краю від “контрреволюційних і ненадійних елементів” - діячів УНДО, ОУН, польських держслужбовців, військовиків і громадсько-політичних діячів.

В літературі подано різні кількісні і “якісні” цифри дані щодо чотирьох хвиль депортацій, зокрема поляків. Вважаємо, слушно стверджують окремі дослідники, що четверта хвиля депортацій (1941) мала не стільки політичний, скільки економічний характер: кваліфіковані робітники, залізничники повинні були замінити, на випадок війни з Німеччиною, російських спеціалістів, яких мали негайно мобілізувати до війська.

Більшість польських істориків ігнорують тогочасне історико-географічне означення краю - Західна Україна, західні землі України, західні області УРСР послуговуючись політичними термінами “креси”, “східні креси”, “південно-східні креси”, “Малопольща”, “Східна Малопольща”, що завжди викликало критику українських науковців (в т.ч. й радянської доби). Компромісним для обох історіографічних шкіл є чисто географічне означення регіону - Східна Галичина і Західна Волинь.

Узагальнення дискурсивних практик вітчизняних і зарубіжних істориків має слугувати інструментом створення нового українського наративу, і не лише за рахунок збільшення різних джерел, але й розмаїття інтерпретацій європейської політики середини XX століття, процесу соборизації та утвердження суверенітету України. Перспективним стане вихід історіописання за межі винятково національної парадигми, в контексті геополітичної ситуації того часу в Центрально-Східній Європі.

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях

історіографія західноукраїнський суспільство

1. Дерев'янко С.М., Гуменюк Т.І. 1939 рік у долі західноукраїнських земель: стереотипи історіографії та пошук нових підходів // Галичина. - 2001. - № 5-6. - С.405-408.

2. Гуменюк Т.І. Наслідки “радянизації” у суспільно - політичному житті Західної України (1939-1941 рр.) в сучасній українській історіографії // Сторінки історії. Збірник наукових праць. - К., 2004. - Вип.19. - С.35-45.

3. Гуменюк Т.І. Доля української інтелігенції після приєднання Західної України до УРСР у 1939-1941 рр. у сучасній історіографії // Наукові записки. Серія: Історія. За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХI століттях”, 28-29 жовтня 2004 р. - Вінниця, 2004. - С.42-46.

4. Гуменюк Т.І. Проблема “возз'єднання” Західної України з Українською РСР у сучасній історіографії //Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник наукових праць. - К., 2004. - Вип. 26. - С.41-53.

5. Гуменюк Т. Сталінські репресії на західноукраїнських землях (1939-1941 рр.) в оцінці новітньої історіографії // Знаки питання в історії України у європейському контексті. Збірник матеріалів II Міжнародної конференції. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2005. - С.125-127.

6. Гуменюк Т. Народні Збори Західної України (1939 р.) в оцінках сучасних українських істориків // Україна Соборна. Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 2. - С.407-414.

Размещено на Allbest.ru