Громадсько–політична, наукова та історико–літературна діяльність П.В. Феденка (1893–1981 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Громадсько-політична, наукова та історико-літературна діяльність П.В. Феденка (1893-1981 рр.)

Грачевська Таміла Олександрівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

феденко політичний громадський біографія

Актуальність теми. Панас Васильович Феденко (1893 - 1981) - діяч української соціал-демократії, історик, публіцист, журналіст, письменник, залишається, на жаль, відомою постаттю лише для обмеженого кола дослідників.

Безперечно, що історія української соціал - демократії, передусім діяльність Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), яскравим представником якої і був П. Феденко, значною мірою вже знайшла своє відображення в багатьох дослідженнях, адже ця проблема, окрім наукового інтересу, викликає зацікавлення й у широкої громадськості, бо ж соціалістичні ідеали і гасла залишаються й дотепер надзвичайно популярними, активно використовуються різними політичними силами, хоча для більшості з них, вони є лише гарною нагодою отримати підтримку електорату у передвиборчому марафоні Голуб А. “Передусім бути українцями”(Міжнародна діяльність української соціал - демократичної робітничої партії у першій половині XX ст.). - Дніпропетровськ: Оксамит - Текст, 2003. - 352 с.; Гошовська В. Становлення української соціал - демократичної думки кінця XIX -початку XX століття. Проблема світогляду, національних особливостей, теоретичного осмислення на сторінках преси. - Харків: Основа, 1997. - 422 с.. Слід відзначити, що в цих наукових студіях надзвичайно мало місця відведено висвітленню внеску у розвиток соціал-демократичної доктрини на українських теренах окремих її носіїв та популяризаторів. Виключенням, певно, можуть слугувати постаті С. Петлюри та В. Винниченка, найбільш одіозних та суперечливих фігур українського соціал - демократичного руху. Втім, на наш погляд, існує необхідність досліджувати діяльність й менш знаних діячів УСДРП, до яких належить П. Феденко, і які також багато зробили для поглибленої розробки та поширення соціал-демократичних ідей. Саме П. Феденко впродовж кількох десятків років пліч-о-пліч з І. Мазепою та іншими лідерами партії, активно репрезентував українську соціал-демократію на міжнародних соціалістичних форумах, був автором багатьох документів УСДРП, займаючись, окрім практичної роботи, на теоретичному рівні аналізом та осмисленням надбань світової та української соціалістичної думки. Такий підхід, безперечно, сприятиме реконструкції загальної картини розвитку соціал-демократичного руху XX століття, в якому українська складова мала чималу вагу.

Окрім дослідження політичної діяльності П. Феденка, зважаючи на той факт, що в українській радянській історіографії його ім'я епізодично згадувалося лише з принизливими епітетами “запроданця”, “націонал-фашиста”, “махрового реакціонера”, виникла потреба неупереджено дослідити й інші аспекти його діяльності за часів перебування на Україні та в еміграції - наукову, викладацьку, літературну. Це дозволяє краще зрозуміти долю українських емігрантів в цілому, виокремити основні завдання, які вони ставили та вирішували. Використання такого підходу сприяє кращому розгляду постаті П. Феденка під різним кутом зору, дає змогу ліквідувати ще одну лакуну в проблемному полі української біографістики.

На прикладі дослідження життя і діяльності П. Феденка маємо нагоду практично здійснити відхід від міфологем радянської історичної науки, подолати усталені стереотипи, спробувати реалізувати принципи об'єктивності та достовірності у відтворенні нашого минулого. Це, у свою чергу, має велике практичне значення для зміцнення духовно-культурних, суспільно-політичних та соціально-економічних засад розвитку сучасної української держави.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлена вкрай недостатнім дослідженням у вітчизняній історіографії як постаті П. Феденка, так і його діяльності в лавах УСДРП, участі в науковому, політичному, культурному та громадському житті української політичної еміграції XX століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в контексті досліджень держбюджетної теми історичного факультету Дніпропетровського національного університету “Етнонаціональна історія духовного розвитку Наддніпрянщини XVI-XX ст.: суспільна думка і воєнна історія”(затверджена Міністерством освіти і науки України за №15/20 - 148, державна реєстрація за №0101U001527). Обраний напрямок дослідження пов'язаний також з науково-дослідною темою “Історичні зв'язки України та Росії XIX-XX століть: досвід та перспективи розвитку”, що її розробляють науковці кафедри російської історії ДНУ.

Мета роботи: комплексне дослідження основних напрямків та змісту політичної, наукової, громадської, літературної діяльності П. Феденка впродовж усього його життя.

Для реалізації поставленої мети автором були визначені такі дослідницькі завдання:

- з'ясувати ступінь наукової розробки даної теми, виявити перспективи її подальшого вивчення, її джерельне забезпечення та визначити теоретико-методологічну основу дослідження;

- визначити та охарактеризувати основні етапи життєвого шляху П. Феденка;

- розглянути діяльність П. Феденка під час подій Української революції на українських теренах в цілому та на Катеринославщині зокрема;

- проаналізувати наукову спадщину П. Феденка, визначивши основні напрямки досліджень, які проводилися науковцем;

- охарактеризувати громадську та суспільно-політичну діяльність П. Феденка в еміграції;

- вивчити та проаналізувати літературну спадщину П. Феденка, виокремити провідні теми та сюжети його творчості;

- створити бібліографію праць П. Феденка.

Об'єкт дослідження - особа П. Феденка - відомого українського політика, громадського діяча та науковця XX століття.

Предметом дослідження є життєвий шлях, основні напрямки та зміст політичної, громадської, наукової та літературної діяльності П. Феденка в Україні, Чехословаччині та Німеччині.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють роки життя П. Феденка - з 1893 до 1981.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в дослідженні на основі використання сукупності наявних історичних джерел та літератури вперше проведено комплексне дослідження життя, політичної, громадської і літературної діяльності П. Феденка в Україні та під час його перебування в еміграції; з'ясовано фактичні неточності, які мали місце в попередніх історико-біографічних статтях, присвячених цій темі, запропоновано періодизацію життєвого шляху. В роботі також вперше було проведене бібліографічне впорядкування численної наукової, публіцистичної та літературної спадщини П. Феденка. Було виявлено та залучено до наукового обігу велику кількість історичних джерел.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали та отримані результати можуть бути використані під час проведення досліджень з історії української еміграції XX ст., історії українського соціал-демократичного руху; окремі матеріали стануть у пригоді при укладанні довідково-енциклопедичних видань, на кшталт “Українського біографічного словника”. Матеріали дисертації можуть використовуватися в процесі розробки лекційних курсів з історії України, політичної історії, політології та спеціальних курсів з історії України XX ст., зокрема історії суспільної думки України, історії української еміграції, української історіографії тощо. Застосована в дисертації схема дослідження персоналії може бути використана і в процесі наукового осмислення історичних портретів інших діячів української соціал-демократії та еміграції означеного періоду.

До особистого внеску здобувача відноситься постановка дисертаційної проблеми, цілісна розробка всіх її складових, проведення обґрунтування, узагальнення результатів та висновків дослідження. Апробація дослідження відбувалася на низці наукових читань та конференцій, а саме - на Обласній науково-практичній історико-краєзнавчій конференції “Історія Дніпровського Надпорожжя” (Дніпропетровськ, 2004); Першому Міжнародному конгресі “Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (Запоріжжя, 2004); Всеукраїнській науковій конференції “Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004); П'ятих наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди “Питання аграрної історії України та Росії” (Дніпропетровськ, 2004); Другій Міжнародній науково - теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004); Наукових читаннях, присвячених пам'яті професора А.М. Черненка “Актуальні питання політичної історії України та Росії XIX-XX ст.” (Дніпропетровськ, 2006); Міжнародній науковій конференції “Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” (Дніпропетровськ, 2006); Другій Міжнародній науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України у XIX-ХXI ст.” (Вінниця, 2006).

За темою дисертації опубліковано 12 статей та тез доповідей, сім із них побачили світ у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Особистий внесок здобувача у статтях, опублікованих у співавторстві, з А.І. Голубом становить 60 відсотків. Загальний обсяг опублікованих робіт становить 5.08 др. арк. Структура роботи зумовлена метою і завданнями наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (621 позиція). Наприкінці роботи вміщені 6 додатків, які доповнюють її зміст. Загальний обсяг дисертації - 252 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі було обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, вказано на зв'язок з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та дослідницькі завдання; визначено об'єкт, предмет, хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подані відомості про особистий внесок здобувача, вказана апробація результатів роботи авторки.

У першому розділі - “Історіографічний огляд, джерельна база та методологічні засади дослідження” досліджено стан наукової розробки теми, проведено огляд та аналіз джерел, окреслені головні методи дослідження.

Детальний аналіз доволі нечисленної літератури з даної теми дозволяє в хронологічній послідовності її появи виокремити два етапи в історії її розробки. Так, перший з них припадає на 20 - 80 роки XX ст.; другий же розпочався наприкінці 1980-на початку 1990-х рр. і триває до наших днів. Потрібно відзначити, що зазначений поділ наукової літератури може бути застосований лише щодо доробку радянський істориків та сучасних українських дослідників.

В радянській історіографії перші оцінки діяльності та поглядів П. Феденка були зроблені ще наприкінці 1920-х-на початку 1930-х рр. Потрібно відзначити, що вони цілком відповідали офіційному ідеологічному курсу, який був пануючим в науці та суспільстві, - запеклій та нищівній критиці ворогів радянського ладу. Найкраще ці настрої відображає робота М. Мотузки, в якій автор звинувачував українських політичних емігрантів в тому, що саме вони звели “калюжі бруду, брехні та наклепів на Радянську державу, а самі є малокультурними та малообізнаними” Мотузка М. Українська контрреволюційна еміграція. - К.: Державне видавництво України,1928. - С. 15..

Безпосередньо ім'я П. Феденка згадувалося в УСРР в 1930-х рр. під час проведення процесу над членами Спілки Визволення України (СВУ). Партійні та державні діячі радянської України закидали йому причетність до розробки програми діяльності СВУ, наміри повалення радянського ладу шляхом застосування насильства тощо. Зокрема, Ф. Таран нагородив П. Феденка прізвиськом “соціалпетлюрівція”, взявши до уваги особисте знайомство останнього з С. Петлюрою Любченко П. До процесу “СВУ” // Комуніст. - 1930. - № 55. - С.2.; Таран Ф. Соціялденікінці та соціяльпетлюрівці. - //Комуніст. - 1931. - 11 березня. - С. 4 - 5. .

В період 20 - 40-х рр. минулого століття питання, пов'язані з історією української соціал - демократії майже не вивчалися, а якщо до них і зверталися, то лише задля підкреслення шкідливості її ідей для функціонування радянського суспільства.

Процеси лібералізації, що розпочались в СРСР після XX з'їзду КПРС, певною мірою позитивно позначилися на пожвавлені досліджень історії українських національних партій, однак проводилися вони виключно з позицій марксистко - ленінської методології. Знаковим для цього стала поява редакційної статі провідного українського партійного журналу “Коммунист Украины” О разработке и освещении вопросов истории КП Украины // Коммунист Украины. - 1958. - № 12. - С. 88 - 93.. Невдовзі з-під пера Ю. Гамрецького, Л. Лихолата, Є. Скляренка, П. Шморгуна вийшли праці, присвячені питанням функціонування українських партій початку XX ст., в тому числі і УСДРП, що певною мірою ілюстрували й діяльність П. Феденка Гамрецький Ю.До питання про тактику більшовиків щодо Центральної Ради в листопаді 1917 р.. // Український історичний журнал. - 1976. - № 3. - С. 65 - 77.; Лихолат А., Скляренко Є. Шляхом політичного банкротства. // Український історичний журнал. - 1970. - № 8. - С. 59 - 67.; Шморгун П. Украинские мелкобуржуазные партии РУП (УСДРП) и “Спілка” в революции 1905 - 1907 гг. // Научная сессия по истории первой русской революции 1905 - 1907 гг.: Тезисы сообщений. - М.: МГУ, 1965. - С. 20 - 40. . В цей період оцінки постаті П. Феденка, надані йому в попередній час, не змінилися, однак про нього почали писати вже не лише як про реакційного політика, а й науковця - історика, адже тоді він вступав в дискусії з радянським істориками на історичних конгресах в Стокгольмі та Відні. Серед особливо затятих критиків П. Феденка можна назвати К. Дубину, Р. Симоненка, які взагалі не визнавали факту існування української еміграційної науки Дубина К. Голос советских историков на международных форумах //Коммунист Украины. - 1966. - № 4. - С. 53 - 62.; Симоненко Р. Фальсификаторские упражнения заокеанских историков // Коммунист Украины. - 1961. - № 1. - С. 55 - 67. .

У 1980-х рр. з'явилась фундаментальна робота, спрямована на викриття “антирадянської діяльності УСДРП” у різні періоди її існування-монографія І. Кураса “Повчальний урок історії” Курас І. Повчальний урок історії (Ідейно - політичне банкрутство Української соціал - демократичної партії). - К.: Політвидав України, 1986. - 319 с.. Значна увага в цій роботі приділена і постаті П. Феденка, як одного з провідників УСДРП. Схожі оцінки діяльності та поглядів П. Феденка можна відшукати й на сторінках роботи Ю. Гая Гай Ю. З ким і проти кого: Ганебний шлях петлюрівщини та її “спадкоємців”. - К.: Молодь,1980. - 224 с..

Отже, в радянській історіографії згадки про постать П. Феденка носили лише епізодичний характер, а його діяльність розглядалася виключно з позицій ворожого ставлення до тих діячів, що бодай у чомусь піддавали критиці існуючий в СРСР суспільно-політичний лад.

Зовсім інший погляд на це питання знаходимо у представників української еміграційної історіографії. Зокрема, у роботах О. Доценка та Ю. Тютюнника, присвяченим подіям Зимового походу армії УНР у 1919 р. міститься аналіз діяльності П. Феденка - одного з учасників походу - в цей складний та суперечливий період української історії Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919. - 6. V.1920). - Варшава: Б. в., 1932. -240 с.; Тютюнник Ю. Зимовий похід (1919 - 1920 рр.). Ч. 1. - Нью - Йорк: Вид. - во Чарторийських, 1966. - 100 с. .

Цінними при дослідженні постаті П. Феденка є й роботи, що висвітлюють перебіг подій Української революції в цілому, в яких проаналізовано різні аспекти життя України в ті неспокійні часи. Серед них на увагу заслуговують праці П. Христюка та І. Мазепи Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції 1917 - 1920. Т.1. - Прага: Український соціологічний інститут, 1921. - 151 с.; Мазеап І. Україна в огні й бурі революції. 1917 - 1921. I. Центральна Рада - Гетьманщина - Директорія. II. Кам'янецька доба. - Дніпропетровськ: Січ, 2001. - 415 с. .

Характеристику діяльності П. Феденка можна відшукати й в роботах його політичних опонентів. Так, лідер українських соціалістів-революціонерів М. Шаповал звинувачував УСДРП, і звичайно П. Феденка, як одного з її лідерів, в численних прорахунках уряду УНР, що призвели до її занепаду Шаповал М. Занепад УНР. - Прага: Вільна спілка,1928. - 42 с.. Огляд міжнародної діяльності УСДРП та П. Феденка у міжвоєнний період міститься в публікаціях М. Стахіва Стахів М. Соціалістичний конгрес в Гамбурзі // Вільна спілка. - 1923. - Зб. 2.- С.160 - 176.. Він також був автором дослідження, присвяченого подіям на Україні за часів Директорії, в якому ім'я П. Феденка згадувалося в контексті діяльності УСДРП Стахів М. Україна в добу Директорії УНР. - Нью - Йорк: Укр. науково - історична бібліотека в Скретоні, 1962. - 272 с. . До речі, праці вищеназваних авторів є водночас і цінним джерелом з історії Української революції(1917-1920 рр.).

Досить високо оцінював здобутки П. Феденка в галузі дослідження політичної історії України О. Оглоблин Оглоблин О. Українська історіографія ( 1917 - 1956). - К.: Б. в., 2003. - С.117 - 118..

Вже після смерті П. Феденка в еміграції з'явилися публікації М. Антоновича, Ю. Семенка, в яких аналізувався життєвий шлях та творча спадщина політика Антонович М. Панас Феденко // Український історик. - 1982/1983. - № 3 - 4. - С.151 - 153.; Семенко Ю. Тички. Т.1. - Мюнхен: Б. в., 1991. - 350 с.. Отже, в науковій літературі української еміграції постаті П. Феденка було приділено певну увагу, втім вона зосереджувалася переважно на його політичній діяльності, в той час, коли його наукова та літературна робота залишалась поза увагою дослідників.

Якісно новий період у вітчизняній науці щодо дослідження постаті П. Феденка розпочався на межі 1980-1990-х рр. Огляд наукової літератури цього періоду дає всі підстави стверджувати, що інтерес до особистості П. Феденка на Україні виник в першу чергу серед краєзнавців та істориків Дніпропетровщини Чабан М. Панас Феденко (Сторінки біографії нашого краянина, пов'зані з Придніпров'ям і зокрема Криворіжжям) // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - № 5. - С. 119 - 135.; Голуб А. “На захист скривджених я голос піднімаю...” (Панас Феденко і справа есерів) // Бористен. - 1995. - № 12. - С.18.; Голуб А.Палкий борець проти більшовицького тоталітаризму ( Штрихи до політичного портрету Панаса Феденка) // Кур'єр Кривбасу. - 1994. - № 20 - 21. - С.1 - 2. . Привернула увагу дослідників й літературна спадщина П. Феденка Погребенник Ф. Панас Феденко - політичний діяч, історик, письменник // Рада. - 28 серпня. - С. 3..

Окремо слід виділити роботи, які висвітлювали історію діяльності УСДРП в еміграції в першій половині XX ст.Голуб А. “Передусім бути українцями” ( Міжнародна діяльність української соціал - демократичної робітничої партії у першій половині XX ст.).- Дніпропетровськ: Оксамит - Текст, 2003. - 352 с.; Чумаченко О. Спроби консолідації українських соціалістів в еміграції (1923 - 1925) // Розбудова держави. - 1998. - № 9 - 10. - С.113 - 125. та студії, присвячені проблемі перебування української еміграції в Чехословаччині Сладек З. Русская и украинская эмиграция в Чехословакии: развитие “русской акции” // Славяноведение. - 1993. - № 4. - С. 28 - 39; Віднянський С. Заснування і діяльність Українського Вільного Університету - першої високої школи за кордоном (1921 - 1945 рр.) // Український історичний журнал. - 1993. - № 11 - 12. - С. 68 - 90. .

Останнім часом була захищена й низка дисертацій, що висвітлювали діяльність УСДРП, а, отже, й значною мірою є цінними для реконструкції життя та діяльності П. Феденка. Серед них можна відзначити дослідження О. Бобини, К. Іващенко, О.Висоцького Бобина О. Діяльність української соціал - демократичної робітничої партії в умовах української національно - демократичної революції 1917 - 1920 рр.: Автореф. дис. ... кан. істор. наук: 07.00.01 / Київський у - т ім. Т.Шевченка. - К., 1993. - 23 с.; Іващенко К. Українські емігрантські партії в Чехословацькій республіці ( 1918 - 1938).: Автореф. дис. ... кан. істор. наук : 07.00.02. /Донецький державний у - т. - Донецьк, 1999. - 19 с.; Висоцький О. Діяльність української соціал - демократичної робітничої партії та української партії соціалістів - революціонерів у 1900 - 1920 роках: історико - порівняльний аспект: Автореф. дис. ... канд. історичн. Наук: 07.00.01. /Дніпропетровський національний у - т. - Дніпропетровськ, 2000. - 18 с. .

Можна стверджувати, що у 90-х роках XX ст. відбулося повернення імені П. Феденка до наукового обігу сучасної української історіографії. Однак багато аспектів життя та творчості П. Феденка потребували додаткового вивчення. Огляд наукової літератури засвідчив, що не існувало цілісної характеристики життєвого шляху політика, практично не вивчалася його робота в навчальних закладах української еміграції в Празі та Мюнхені, не приділялося достатньої уваги і його громадській та літературній діяльності. Вимагали додаткового аналізу його політичні погляди, його місце і роль у процесі розвитку політичної думки та історичної науки української еміграційної науки окресленого періоду.

Аналіз джерельної бази дослідження був проведений з урахуванням її специфіки та своєрідності. Весь комплекс залучених джерел було поділено на документальні та наративні, причому такий поділ поширюється як на архівні, так і на опубліковані матеріали.

В умовах відсутності в Україні особистого архівного фонду П. Феденка з метою виявлення джерел була проведена пошукова робота в ряді архівосховищ та бібліотек України.

Передусім, великий комплекс архівних матеріалів, пов'язаних з постаттю П. Феденка, знаходиться у Центральному державному архіві Вищих органів влади та управління України, що знаходиться у м. Києві (далі - ЦДАВОВУ). Це, переважно, документи Празького архіву. Найбільш інформативними є фонди Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова та Українського Вільного Університету у Празі (ф.3972; ф.3859). Матеріали фонду Комітету допомоги голодуючим на Україні (ф.3931), Колекція документів Української еміграції (ф.3805) також містять цінні документи про діяльність П. Феденка в період його перебування у Празі. Інформацію про УСДРП та П. Феденка вдалося відшукати і у фондах Закордонної організації Української партії соціалістів - революціонерів (ф.3863), особистих фондах Б. Мартоса, І. Мазепи, С. Петлюри та М. Балаша.

Непересічне значення для реконструкції подій на Катеринославщині у часи Української революцій, активним учасником якої був і П. Феденко, мають документи Державного архіву Дніпропетровської області (далі - ДАДО). Зокрема, це документи, що містяться у фондах 24, 469,831.

Певний пласт унікальних неопублікованих джерел містяться у фондах Історико-краєзнавчого музею с. Веселі Терни, що зараз є частиною м. Кривого Рогу. Зокрема, це різноманітні фотодокументи, листи та рукопис спогадів онучки П. Феденка, Л.М. Вчорашньої.

Не менш важливу роль для розкриття теми відіграли й опубліковані джерела. Цей масив джерел характеризується жанровою різноманітністю й представлений спогадами, науковими та літературними роботами, публіцистикою, тощо. Найважливішими опублікованими джерелами є роботи самого П. Феденка, яких нараховується біля 200 (без врахування газетних публікацій).

Цінним, хоча й нечисленними, джерелами є спогади сучасників П. Феденка про його життя, погляди та політичні уподобання. Зокрема, це спогади Л. Чикаленка, Г. Коваль-Мазепи, М. Майстренка Чикаленко Л. Уривки зі спогадів 1919 - 1920 рр. - Нью - Йорк: Наша Батьківщина, 1963. - 167 с.; Мазепа - Коваль Г. Спогади. - Торонто: видання Організації жінок Канади, 1993. - 283 с.; Майстренко І. Історія мого покоління (Спогади учасника революційних подій на Україні). -Едмонтон: Канадський Інститут Українських студій, Альбертський університет, 1985. - 425 с. .

Значною мірою як автобіографічне джерело можна трактувати й такі праці П. Феденка як “Ісаак Мазепа борець за волю України”, та “Дмитро Чижевський”, де автор навів багато фактів й зі свого власного життя Феденко П. Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - 228 с.; Феденко П. Дмитро Чижевський (1894 - 1977) // Український історик. - 1978. - № 1 - 3. - С.101 - 118..

Документальний масив опублікованих джерел становлять передусім програмні документи УСДРП, а потім УСП, що друкувалися на сторінках соціал-демократичної преси.

Як історіографічні джерела були залучені й рецензії та відгуки на праці П. Феденка. Зокрема, рецензія В. Лисого на фундаментальну роботу П. Феденка “Ісаак Мазепа - борець за волю країни” Лисий В. Рецензія на книгу П.Феденка “Ісаак Мазепа - борець за волю України”, Лондон,1954 р. // Вільна Україна. - 1955. - Ч.5. - С. 64..

У процесі роботи над дисертацією широко використовувалися й матеріали періодичних видань української еміграції та соціал-демократії XX ст. (часописів “Вільна Україна”, “Наше слово”, “Голос робітника”, “Соціалістична думка”, “Соціал-демократ”, “Свобода”).

Матеріали сесій Української Національної Ради також містять відомості про роботу П. Феденка в цьому органі Третя сесія УНР ( 6 - 12 березня 1954 р.). Матеріали і документи. - Мюнхен: Українське інформаційне бюро, 1954. - 65 с.; Четверта сесія Української Національної Ради ( 16 - 21 березня 1957 р.). Матеріали і документи. - Мюнхен: Українське інформаційне бюро, 1957. - 77 с..

Виявлений комплекс джерел дозволяє реконструювати цілісну картину життя та творчості П. Феденка, а здійснена наукова критика джерельної бази дозволила констатувати її автентичність, репрезентативність та достатню вірогідність.

Методологічною основою дисертації, що є історико-біографічним дослідженням, проведеним у відповідності до принципів історизму, багатофакторності, об'єктивності й системності, стали загальнонаукові, конкретно-історичні та спеціальні історичні методи. Серед них найбільш продуктивними можна назвати періодизаційний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний та біографічний.

Важливу роль у дослідженні відіграв метод періодизації, який дав можливість виділити етапи та основні особливості в розвитку політичної та наукової діяльності П. Феденка. Проблемно-хронологічний метод дозволив розглянути явища в їх часовій послідовності, розділивши достатньо широку та значну за обсягом проблему дослідження на декілька відносно вузьких питань, кожне з яких розглядалося в динаміці, тобто в русі і змінах, що відбувалися в житті та творчості П. Феденка. Історико-генетичний метод використовувався для аналізу та послідовного розкриття властивостей, особливостей та змін в політичних та суспільних поглядах П. Феденка протягом усього його життя. Біографічний метод дозволив на основі вивчення етапів життя П. Феденка створити цілісну біографію політика і науковця.

У роботі також були застосовані джерелознавчі методи-евристичний пошук літератури та джерел; оптимізації та актуалізації історичних джерел. Використання сукупності вищеназваних методів дає підстави стверджувати, що результати дисертаційної роботи є обґрунтованими та достовірними.

У другому розділі “Панас Феденко у 1893-1920 рр.: формування особистості та становлення політика модерної доби” було висвітлено основні віхи життя П. Феденка від дня народження (13 грудня 1893 р.) і до початку його еміграції в 1920 рр.; було розглянуто періоди, етапи та обставини, що вплинули на формування його особистості, перші його кроки в політичній кар'єрі, проаналізовані перші публікації в соціал-демократичних виданнях.

Було встановлено, що П. Феденко походив з родини колишнього кріпака, а не козака, як про це свого часу писали українські еміграційні історики. Його батько, Василь Гнатович, походив з с. Бокове, що знаходилося неподалік с. Веселі Терни на Криворіжжі, де народився П. Феденко, й був досить заможною людиною. Родина Феденків була великою-нараховувала 10 дітей, з яких Панас був дев'ятим. Відмітимо, що у 1930-х роках майже всі члени родини Феденків зазнали утисків та репресій з боку радянської влади.

Аналіз джерел дозволив дослідити процес формування світогляду П. Феденка впродовж навчання спочатку в шестикласній школі м. Верхньодніпровська, а потім у гімназії м. Олександрії, де він познайомився з Д. Чижевським, який став його товаришем до кінця життя. Саме з Д. Чижевським П. Феденко вперше взявся до справи вивчення української історії та мови, створивши зі своїми однокласниками Український гурток. Втім програма його діяльності не вражала оригінальністю, передбачаючи лише читання рефератів, влаштування вечорів, присвячених визначним подіям тощо.

Важливими для П. Феденка був час, проведений у Санкт-Петербурзі, де він протягом 1913-1917 рр. навчався в Імператорському Історико - філологічному інституті, а також випробовував свій журналістський талант, написавши першу статтю до “Украинской жизни” під псевдонімом “Тернівський”. В ці роки трапилася й подія, що визначила його подальшу долю-знайомство з соціал-демократичними ідеями та вступ у 1915 р. до лав УСДРП, осередок котрої діяв у той час у Петербурзі.

Безперечно, що найкращою практикою для реалізації політичних ідей стала для П. Феденка Українська революція, активну участь у якій він взяв. Відзначимо, що Лютневу революцію 1917 р. П. Феденко вітав, сподіваючись, що вона стане першим кроком до побудови нового, більш справедливого ладу як в Росії, так і на теренах України.

Після завершення навчання у червні 1917 р. П. Феденко повернувся на Україну, де відразу поринув у вир революції. Зважаючи на освітній рівень, П. Феденка, було призначено інструктором з питань політичної освіти та організатором українських національних сил у його рідному Верхньодніпровському повіті. Селяни цього ж повіту й обрали його до Центральної Ради у Києві, однак присутнім на її засіданнях П. Феденко був всього лише один раз. У цей час П. Феденко познайомився й з І.П. Мазепою, видатним діячем української соціал-демократії, дружба з яким тривала до смерті Ісаака Прохоровича.

Окрім політичної роботи П. Феденко опікувався й справою створення гімназії в рідному селі, що була відкрита у вересні 1917 р., а також виданням етнографічного збірника, однак останню справу йому не вдалося завершити внаслідок об'єктивних причин.

Під час перебування в Катеринославі П. Феденко працював редактором кількох друкованих органів УСДРП - газет “Наше слово”, “Наша справа”, “Голос робітника”, а також писав статті до центрального органу УСДРП - “Робітничої газети”, що виходила у Києві. Вони були присвячені актуальним проблемам того часу, висвітлювали події, що відбувалися як в регіоні, так і у всьому світі.

Переломним етапом для П. Феденка стала участь у VI з'їзді УСДРП, що проходив у січні 1919 р. у Києві. Разом з П. Феденком катеринославський осередок УСДРП представляли І. Мазепа, І. Романченко, І. Грабовий. На цьому форумі точилися запеклі суперечки між “катеринославцями” та “незалежними соціал-демократами” (М. Ткаченком, Ю. Мазуренком, М. Драгомирецьким та ін.) з приводу необхідності прийняття “радянської платформи” та підтримки більшовиків, як запоруки мирного співіснування з Радянською Росією. Зрештою, більшість підтримали позицію “катеринославців”, які виступали проти “радянської моделі”. Цю перемогу “катеринославців” П. Феденко назвав “історичною”, адже саме ця лінія не дозволила прорадянськи налаштованим учасникам з'їзду стати на шлях утвердження в Україні диктатури пролетаріату Феденко П. Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово,1954. - С.57. . На цьому ж з'їзді П. Феденка разом з І. Мазепою та І. Романченком було обрано до ЦК УСДРП, причому П.Феденко обійняв посаду редактора “Робітничої газети”.

У розділі розглянуто також питання про участь П.Феденка в роботі Трудового Конгресу України у січні 1919 р., де він виявив себе як прихильник соборності українських земель.

1919-1920 рр. стали роками численних подорожей та мандрівок П. Феденка. Йому, як політичному референту армії УНР, довелося відвідати Вінницю, Кам'янець - Подільський, Гайсин, Умань та інші міста. В цих подорожах його особливо вражала бідність та розруха українських земель. Перемігши важку недугу (тиф), він продовжив роботу в уряді УНР, де обіймав посаду заступника міністра інформації. З переходом уряду УНР на нелегальне становище, у житті П.Феденка почався якісно новий період, який також характеризувався переходом до нелегальної роботи.

Отже, у роки Української революції П.Феденко виявив себе як один з впливових членів катеринославського осередку УСДРП, для якого характерним було відстоювання принципу самостійності України, недопущення більшовицьких методів ведення державного управління на землях України, захист ідеї соборності українських земель та створення незалежної української держави.

У третьому розділі “Політична, громадська та наукова діяльність П. Феденка у міжвоєнний період та у роки другої Світової війни” - було проаналізовано діяльність П. Феденка за часів його перебування у Західній Україні та Чехословаччині.

Після виходу у червні 1920 р. представників УСДРП із уряду УНР партія сконцентрувала свою роботу на ведені агітації проти поширення більшовицького впливу на українських землях. Як знаного майстра-агітатора П. Феденка було відправлено в тривалу подорож містами України, що вже перебували під владою більшовиків. Ця подорож, тривала 5 місяців (з липня до грудня 1920 р.), однак обставини склалися так, що йому довелося емігрувати за кордон.

П. Феденко оселився у Львові, де перебувало й багато його однопартійців - І. Мазепа, О. Безпалко, М. Ганкевич. Переїзд до незнайомого міста не став перепоною для продовження його партійної та журналістської роботи. Так, з 1921 р. він разом з І. Мазепою та О. Безпалком почали видавати щомісячник “Соціалістична думка”, що проіснував до 1923 р., а також часопис “Вільна Україна”, який виходив не один десяток років. Тоді ж українські соціал-демократи активно запрацювали й на міжнародній арені. Свідченням цього може слугувати участь П. Феденка, І. Мазепи та О. Безпалка на соціалістичному конгресі в Гамбурзі, а потім - у Марселі та Брюсселі.

1923 року Панас Феденко разом з дружиною Марією оселяються в Празі, яка стала центром української еміграції міжвоєнного періоду. Саме в празький період з'явилися гострі протиріччя серед членів УСДРП, викликані утворенням у травні 1923 р. Закордонної організації УСДРП, до складу якої увійшли П. Феденко, І. Мазепа та Б. Матюшенко. Цей орган мав представляти партію у справах зносин з європейськими соціалістичними та робітничими партіями. Втім, не всі члени УСДРП визнали його легітимність. Особливо затяті суперечки точилися між П. Феденком та М. Галаганом.

В розділі також розглянуто сюжети, присвячені конфронтації УСДРП і П. Феденка зокрема, з есерами - М. Шаповалом (з приводу Українського Громадського Комітету,) а також Н. Григорієвим, що звинувачував членів УСДРП, як колишніх посадовців уряду УНР, у привласненні скарбниці УНР та використанні її у власних інтересах. Цей конфлікт чеський суд вирішив на користь УСДРП.

Перебування в столиці Чехословаччини стало сприятливим й для наукової роботи П. Феденка. У 1925 р. він отримав звання доктора філософії Українського Вільного Університету у Празі, захистивши дисертацію “Початки Руїни”. З 1925 р. П. Феденко викладав у стінах Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, де у 1927 р. йому було присвоєно звання доцента цього закладу, а з 1930 р. - і в Українському Вільному Університеті, отримавши тут у 1933 р. ступінь доктора з історії України.

У сюжетах розділу розглядалися й питання участі П.Феденка у судовому процесі над С. Шварцбартом, що відбувся у Парижі у жовтні 1927 р. та його робота в справі вшанування пам'яті С.Петлюри у наступні роки.

Окрему сторінку біографії П. Феденка становить його заочне включення органами ДПУ УСРР до так званої “Спілки Визволення України”, процес над учасниками якої відбувався у 1930 р. в Харкові. Безперечно, що від ув'язнення, чи страти П. Феденка, звинуваченого в підготовці насильницького повалення радянської влади в УСРР, врятувало перебування за кордоном.

У празький період еміграції П. Феденко став і дійсним членом Історико-філологічного товариства, заснованого при Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова. Це товариство здійснювало чималу історико-культурну та просвітницьку роботу серед українських емігрантів.

За часів Другої світової війни П. Феденко продовжував жити в Празі, працюючи в навчальних закладах української еміграції, а у 1945 р., коли стало зрозуміло, що Чехословаччину окупують радянські війська, П. Феденко разом з сином та друзями змушений був виїхати до Західної Німеччини.

Таким чином, празький період життя П. Феденка (1923-1945 рр.) був позначений його активною політичною, громадською та журналістською роботою. Як політик він проявив себе противником сепаратистських тенденцій, а в його роботах наукового характеру ще не спостерігалося жорстокої конфронтації з методами та принципами роботи радянських істориків, що особливо гостро відчуватиметься у післявоєнний період.

У четвертому розділі “П. Феденко як ідеолог українського соціалізму в еміграції (середина 1940-х-початок 1980-х рр.” розглянуто специфіку перебування П. Феденка у Західній Німеччині та Великобританії.

Утворення біполярного світу значною мірою вплинуло й на долю української еміграції. Для кращої координації еміграційними справами та представлення інтересів українців-емігрантів у 1948 р. у Аусгбурзі було створено Українську Національну Раду (УНРаду), де І. Мазепа очолив комісію, яка протягом 14 місяців займалася виробленням статуту цього органу. П. Феденко активно допомагав йому у цій справі. Однак, політичні розбіжності серед українських політиків-емігрантів не вдалося подолати, й новоутворений орган не став центром консолідації української еміграції.

Перебуваючи з 1951 до 1959 р. у Лондоні П. Феденко, працював в лавах Української Соціалістичної партії (УСП), що виникла 1950 р. й була спадкоємицею УСДРП. У цей період він підготував низку наукових праць, зокрема монографію “Ісаак Мазепа - борець за волю України”, присвячену постаті І. Мазепи, а також дослідження “Суспільні й політичні рухи в Україні”, яке побачило світ у 1953 р.

У 1959 р. розпочався мюнхенський період еміграції П. Феденка, що тривав до його смерті у вересні 1981 р. П. Феденко переїхав до Мюнхена для роботи в створеному тут Інституті для вивчення СРСР. Працюючи в ньому, науковець займався передусім осмисленням світової соціалістичної спадщини, доказом чого можуть слугувати його праці “Марксистські та більшовицькі теорії національного питання”, “Новая история КПСС” та інші.

Важливим епізодом у житті П. Феденка - історика була участь у роботі міжнародних історичних конгресів у Стокгольмі (1960 р.) та Відні (1965 р.), де він отримав чудову нагоду обмінятися думками зі своїми колегами з інших країн, вступити в дискусії з представниками радянської історичної науки, оприлюднити свої наукові здобутки.

В 1960-х рр. виник конфлікт між П. Феденком та представниками організацій українських націоналістів, зокрема ОУН. П. Феденко заперечував можливість використання насильницьких методів у політичній боротьбі, чим не гребували прихильники С. Бандери. Прийняття ОУН до складу УНРади стало приводом до виходу П. Феденка з цієї організації, що свідчило про твердість його переконань та небажання йти на компроміси у принципових політичних питаннях.

В 1970-х роках П. Феденко продовжував представляти українські соціалістичні сили на міжнародних форумах. Так, у 1972 р. він разом зі своїм сином Богданом взяв участь у роботі засідання Соціалістичної Унії Центральної та Східної Європи, де особливо гостро стояло питання про дотримання в Радянському Союзі прав людини та демократичних свобод.

В Мюнхені П. Феденко яскраво виявив ще одну грань свого таланту-журналістську. Він спеціалізувався на огляді міжнародних подій, не оминав й написання історичних розвідок, що інформували читачів про визначні події минулого. П. Феденко працював у часописах “Вільна України”, “Наше слово”, а також у виданнях української еміграції “Нові дні” та “Свобода”. У цей час його особливо непокоїла проблема розвитку української журналістики в еміграції, дотримання професійної етики, належного рівня стильової культури.

Про визнання його непересічного політичного, наукового та журналістського таланту свідчили численні вітання з побажаннями щастя та здоров'я, які він отримав у 1978 р. на свої 85 - ті роковини.

Помер П. Феденко 10 вересня 1981 р. і був похований у Мюнхені. З цього приводу його рідні отримали численні листи та телеграми співчуття, що було свідченням глибокої пошани та шанобливого ставлення до нього серед українських еміграційних кіл.

Мюнхенський період життя П. Феденка видався насиченим на події та сприяв реалізації його багатьох талантів. Особливо плідною його праця була на науковій ниві, бо внаслідок свого конфлікту з ОУН він змушений був залишити роботу в УНРаді, втім це не стало перешкодою для продовження роботи на міжнародній арені. В цей же період посилилося і протистояння П. Феденка з представниками радянської історичної науки.

П'ятий розділ “Українська історія в літературних студіях П. Феденка” присвячується аналізу творчої спадщини та розкриттю провідних тенденцій літературних творів П. Феденка.

В ході дослідження було встановлено, що спадщина Феденка-письменника є значно меншою від спадщини Феденка-науковця, що вказує на пріоритети у його діяльності. Проте це не завадило йому стати одним із найбільш шанованих в еміграції майстрів історичної прози.

П. Феденко був автором повістей “Гомоніла Україна”, “Гетьманський кум”, “Несмертельна слава”, “Amore Patria”, “Вітер зі степу” тощо. Всі ці твори об'єднує детальне відтворення історичної епохи, глибоке проникнення автора у духовний світ своїх героїв, зображення їх живими людьми з усіма властивими їм пристрастями та почуттями.

Аналіз двох повістей П. Феденка - “Вітер зі степу” та “Amore Patria”- дає всі підстави стверджувати, що головним змістовним навантаженням обох творів є виклад подій Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, однак в жодному разі повісті не повторюють одна одну. Більш того, вони ніби взаємодоповнюють одна одну. Спільним для цих повістей є наявність як реальних, так і вигаданих персонажів, надзвичайна насиченість різноманітними подробицями, а саме-описами одягу, їжі, зброї, козацьких звичаїв, способів ведення бою, що створює цілісну картину епохи, однак значно ускладнює сприйняття творів читачами. Обом повістям притаманне суворе дотримання хронології подій, в них автор намагається ознайомити читачів з маловідомими діячами та фактами української історії.

Слід зазначити, що обидві повісті подають цілком репрезентативну картину життя на українських теренах у середині XVII ст., адже соціальні, економічні, політичні відносини того часу знайшли відображення на їх сторінках.

П. Феденко вдавався й до змалювання постатей провідників українського козацтва, результатом чого стала повість “Несмертельна слава”, присвячена діяльності П. Конашевича-Сагайдачного. У ній П. Феденку вдалося гармонійно поєднати міцну наукову основу з вправним літературним стилем та власним баченням історичного процесу в Україні кінця XVI-поч.XVII ст. Розповідь про життя і подвиги П. Конашевича-Сагайдачного автор поєднав зі знайомством читача з особливостями соціально-економічного розвитку українських земель того часу. Значне місце П. Феденко приділив зображенню цілої галереї історичних портретів видатних українців, життя яких так чи інакше було пов'язано з Запоріжжям. П. Феденко вбачав у П. Конашевичі-Сагайдачному освічену людину, яка була наділена мудрістю та добре зналася на проблемах економіки та релігійного життя тогочасних українських земель. Виклад біографії гетьмана автор виконав виключно у комплементарній формі, показавши його не лише вмілим воїном, а й дипломатом, що опікувався справами козацтва.

П. Феденко-письменник сформувався та зріс на тому матеріалі історичної минувшини, яку він досліджував як учений, історична проблематика вплинула й на художню форму його творів як письменника, який намагався синхронно поєднати два підходи до відображення сюжетів минулого: науковий, що вимагав суворого дотримання фактів, та белетристичний, що закликав історика перетворитися на митця й використовувати художні засоби. Безумовно, що з літературної точки зору до його творів можуть виникнути певні зауваження, але як історичні повісті вони є цінними зразками прози української еміграції XX ст.

У висновках викладено загальні підсумки дисертаційної роботи. В результаті проведеного комплексного історіографічного аналізу встановлено, що майже всі, доволі нечисленні дослідники життя та діяльності П. Феденка акцентували увагу лише на його політичній роботі в лавах УСДРП, а потім УСП. При цьому вкрай недостатньо уваги приділялося вивченню його громадської, педагогічній, науковій та літературній роботі, зовсім не досліджувалися питання приватного життя П. Феденка, не провадилися характеристика його оцінок та поглядів на події історії України, передусім доби Хмельниччини та історії розвитку суспільних та політичних рухів на українських землях XIX-поч.XX ст..

Завдяки залученню численних архівних та опублікованих матеріалів вдалося виокремити й охарактеризувати основні етапи життя та діяльності П. Феденка, серед яких, зважаючи на географічний та віковий критерії, виділяються доеміграційний та еміграційний періоди. Перший, в свою чергу, можна поділити на наступні етапи-1893-1917 рр. - дитинство та юність; 1917-1919 рр. - катеринославсько-київський. Беручи до уваги складність маршрутів пересування та переміну місць помешкання Панаса Васильовича у 1919-1923 рр. неможливо чітко прив'язати їх до певної географічної території. Еміграційний період розпочався в 1923 р., коли П. Феденко остаточно оселився у Празі. Отже, 1923-1945 рр. - це празький період, а 1945-1951 рр. - західнонімецький, оскільки він мешкав у різних містах ФРН. У 1951 -1959 рр. виділяємо лондонський, а з 1959 до 1981 рр. - мюнхенський періоди.

Таким чином, в дослідженні вдалося встановити, що в еміграції П. Феденко мав в основному три головні місця проживання, що позначилося на характері його роботи, наукових вподобаннях, колі спілкування, взаєминах з політичним режимом у СРСР, різка критика якого лунала з вуст П. Феденка у мюнхенський період його життя.

Світогляд П. Феденка формувався під впливом багатьох факторів, що загалом мали велике значення для зростання у нього почуття патріотизму, спонукали до активної громадської позиції. Не останню роль у формуванні П. Феденка як особистості зіграла його родина, важливими були й роки навчання у Олександрії, де він заприятелював з Д. Чижевським, та в Санкт-Петербурзі, де він долучився до гуртка українських соціал-демократів, не зрадивши цій політичній доктрині протягом всього свого життя.

Отже, за своїми політичними переконаннями П. Феденко належав до українських соціал-демократів, намагаючись втілити в життя всі гасла соціалістичного вчення. При цьому він наполягав на виключно мирних методах політичної боротьби, нещадно засуджуючи будь-які прояви насильства.

За часів Української революції П. Феденко виконував обов'язки інструктора Верхньодніпровського повіту з питань політичної освіти; опікувався питаннями організації на Катеринославщині української школи; організовував збір матеріалів для видання етнографічного збірника; був редактором друкованих органів катеринославських соціал-демократів “Наша справа”, “Голос робітника”, “Наше слово”. Його зусиллями в рідному селі Веселі Терни почала діяти гімназія.

П. Феденко різко негативно оцінив факт приходу до влади більшовиків, не сприйнявши їхньої тактики політичної боротьби і соціальних перетворень.

Після обрання П. Феденка на початку 1919 р. до складу ЦК УСДРП, він перебрався до Києва, де почав редагувати орган ЦК УСДРП - “Робітничу газету”, а також взяв участь у роботі Трудового Конгресу України, виявивши себе прихильником соборності українських земель.

Можна з певністю стверджувати, що вже у 1919-1920 рр. П.Феденко, незважаючи на досить молодий вік, сформувався як політик з великим досвідом роботи, який у наступні роки лише поглибив та розширив.

У 1923-1945 роках П. Феденко проживав Празі, де йому вдалося реалізувати свій талант педагога та науковця в стінах Українського Високого Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова та Українського Вільного Університету.

Після окупації Праги радянськими військами П. Феденку з родиною довелося залишити це місто, деякий час жити в Лондоні, а у 1959 р. оселитися в Мюнхені.

В післявоєнний час П. Феденко не полишав політичної роботи, працюючи разом з І. Мазепою над матеріалами, що мали стати програмними засадами функціонування УНРади - органу, який створювався з метою захисту прав українства в еміграції, однак внаслідок протистояння у ньому з представниками ОУН йому довелося залишити цю організацію.

Активно займався П. Феденко й громадською роботою, зокрема заходами щодо вшанування пам'яті І. Мазепи та С. Петлюри. Опікувався в цей період він і журналістською роботою. Його статті регулярно з'являлися на сторінках газети “Свобода”, а також у різних соціал-демократичних виданнях.

Відзначимо, що мюнхенський період життя П. Феденка був не менш насиченим за попередні, втім у цей час він займався переважно науково-дослідницькою та літературно-журналістською роботою, що не могло повністю компенсувати йому брак політичної роботи, яку він так активно провадив раніше.

Вдалося П. Феденку себе реалізувати і як письменника, що спеціалізувався на написанні історичних повістей, що потрапили до скарбниці еміграційної української літератури.

Різнобічна діяльність П. Феденка була належним чином оцінена вже його сучасниками. Свідченням цього можуть слугувати некрологи та численні листи-співчуття, отримані його родиною після його смерті.

Символічно, що повернення імені П. Феденка до наукового обігу відбулося за часів відродження української державності, за яку він, власне, й боровся все своє життя. Загалом можна стверджувати, що П. Феденко був одним із непересічних діячів як суспільно-політичного життя в Україні на початку XX ст., так і української еміграції, людиною, яка багато зробила для розвитку української національної політичної думки, науки та літератури.

Основні положення і висновки дисертації викладено в наукових публікаціях автора

Статті у наукових фахових виданнях

1. Український філософ Панас Феденко про наукові засади національно-визвольної боротьби у XX ст. // Гуманітарний журнал. - 2003. - № 3. - С. 79 - 84 ( 0.5 др. арк.).