Здобуття незалежності та суспільно-політичний розвиток Хорватії у 1990-2005 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ХОРВАТІЇ У 1990-2005 РР.

КУЗНЄЦОВ ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 94 (497.5) “1990-2005”

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії слов'ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Яровий Валерій Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії слов'ян

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Майборода Олександр Микитович,

професор Інституту

політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України,

заступник директора з наукової роботи

кандидат історичних наук, доцент,

Каменецький Максим Станіславович, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “14” січня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 13 грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Г.М. Казакевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження полягає в необхідності вивчення процесів становлення й розвитку нових незалежних держав Центральної та Південно-Східної Європи після революційних подій кін. 80-х - поч. 90-х рр. ХХ ст. і відносин України з цими країнами, а також необхідності вивчення причин та наслідків розпаду таких багатонаціональних держав, як СРСР і СФРЮ, вирішення проблем регіонів з різноетнічним населенням, та спірними територіями. Недостатній рівень дослідженості проблеми становлення та розвитку незалежної Хорватії, українсько-хорватських відносин зумовив вибір теми дисертаційної роботи. Актуальність дослідження особливо підвищується з огляду на потенційну конфліктність регіону і важливість його стабільності для загальноєвропейської безпеки. Той факт, що державотворчі процеси на Балканах ще остаточно не завершились, підвищує актуальність обраної теми.

Республіка Хорватія - молода європейська країна, яка виникла в результаті розвалу багатонаціональної СФРЮ, та виборола власну незалежність на початку 90-х рр. ХХ ст. Шлях становлення її державності був досить складним і неоднозначним, оскільки здобуття і відстоювання власного суверенітету не завершилося з розпадом СФРЮ та проголошенням незалежності. Новоствореній країні довелося відстоювати свою цілісність у збройному конфлікті на власній території. Причини розпаду федеративної Югославії та виникнення на її теренах нових держав досі привертають увагу закордонних і вітчизняних дослідників. Але процес становлення цих країн досліджені переважно поверхнево. Це саме стосується й новітньої історії Республіки Хорватія.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках державної бюджетної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія української державності нової та новітньої доби” (реєстраційний номер 06БФ046-01).

Мета дослідження - розкрити процес здобуття Хорватією незалежності та її суспільно-політичний розвиток у 1990-2005 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

-проаналізувати стан наукової розробки і джерельну базу обраної теми;

-з'ясувати умови, за яких стала реальною можливість створення суверенної хорватської держави;

-встановити причини і характер хорватсько-сербського конфлікту;

- визначити основні етапи становлення та розвитку хорватської держави;

- висвітлити процес еволюції політичної системи новоствореної держави;

- дослідити становлення і розвиток хорватсько-українських відносин.

Методологічні засади дослідження засновані на наукових принципах історизму, об'єктивності та достовірності у висвітленні історичних подій. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: проблемно-історичний, хронологічний, історико-порівняльний.

Хронологічні межі. Дослідження охоплює період історії Хорватії від 1990 р. до 2005 р. Нижня межа - розпад СФРЮ та проголошення незалежності, а верхня - президентські вибори в січні 2005 р.

Об'єктом дослідження є державна система та суспільно-політичні відносини в Хорватії протягом 1990 - 2005 рр.

Предметом дослідження є політичні, економічні і соціальні процеси, які відбувалися в хорватському суспільстві у зазначений період.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертант звернувся до розкриття проблем сучасної історії Хорватії, які й досі не стали предметом детального аналізу. У праці комплексно досліджено розвиток дезінтеграційних процесів у Хорватії в складі СФРЮ та в період існування суверенної держави. Зроблено спробу узагальнюючого системного дослідження історичних коренів соціально-економічних і політичних причин сербсько-хорватського конфлікту. В праці висвітлено структуризацію політичної системи після проголошення незалежності. Досліджено внутрішню й зовнішню політику адміністрації першого президента Хорватії Ф.Туджмана як цілісне явище. Розглянуто перетворення, що відбулися в Хорватії після тривалого правління Ф.Туджмана. Досліджено становлення та розвиток відносин між Хорватією та країнами колишньої СФРЮ, а також українсько-хорватських відносин на сучасному етапі. Висвітлено вплив евроінтеграційних устремлінь хорватської влади та спрямування внутрішньої і зовнішньої політики керівництва країни після 2000 р.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані для написання спеціальних курсів з сучасної історії країн регіону, призначених для студентів історичних та інших гуманітарних спеціальностей. Крім того результати наукової праці можуть стати частиною більш загального дослідження з вивчення сучасної історії балканського регіону та держав Центральної й Південної Європи після падіння в них комуністичної системи.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були оприлюднені у доповідях дисертанта на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції студентів і молодих науковців “Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії” (Київ, 2005), ІV міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „Шевченківська весна” (Київ, 2006), V Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 2007).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

хорватський держава сербський конфлікт

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” розкрито стан вивчення проблеми, подано результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, та характеристику джерел.

У підрозділі 1.1 ““Історіографія проблеми” визначено, що в українській історичній науці тема здобуття незалежності та розвитку Хорватії висвітлена недостатньо. Питаннями становлення та розвитку країни займались дослідники різних країн, але їхні праці зазвичай мають описово-узагальнюючий характер, присвячені переважно державно-політичній кризи СФРЮ та її наслідків, і лише незначна частина приділяє увагу розвиткові незалежної Хорватії, та інших країн колишньої Югославії.

Одним із найґрунтовніших досліджень історії Хорватії можна вважати працю хорватського історика Д. Біланджича “Сучасна хорватська історія” Bilandћiж D. Hrvatska moderna povijest. - Zagreb, 1999. , в якій простежено історію хорватського народу від часів перебування у габсбурзькій монархії до проголошення незалежності Республіки Хорватія. Основна частина дослідження - це історія Хорватії у др. пол. ХХ ст. Роботі притаманна антисербська позиція, особливо у частині, в якій описуються події кінця 80-х рр. та викладення власної позиції без переконливого обґрунтування.

У цілому, для більшості праць хорватських істориків притаманна тенденційність у висвітленні подій, пов'язаних зі здобуттям незалежності країни. Майже всі досліджені матеріали насичені такими термінами як “великосербський націоналізм” і майже ніхто з них не торкався теми хорватського націоналізму. Досить незначна кількість праць мають нейтральну позицію у висвітленні подій.

Серед праць, що досліджують процес розпаду СФРЮ, утворення нових держав та спрямованість політики світового співтовариства в цьому регіоні, можна виділити працю російського вченого С. Романенко. Дослідник вказує на штучність існування Югославії, на постійні протиріччя між її провідними державотворчими народами (сербами та хорватами) протягом всього часу існування держави, а постійний антагонізм з боку обох народів вважає однією з головних причин розпаду СФРЮ.

В працях Є. Гуськової чітко вирізняється негативне ставлення до політики США та ЄС у регіоні, внутрішньої та зовнішньої політики хорватського уряду загалом й зокрема стосовно сербів Гуськова Е.Ю. История югославского кризиса (1990-2000). - М, 2001. .

Проблеми існування й розпаду Югославії розглядаються також в працях відомого українського фахівця з історії слов'янських країн В. Ярового „Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ ст.”. Дослідження має узагальнюючий характер і описує події пов'язані з розпадом СФРЮ, та процес становлення нових незалежних держав Яровий В.І. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. XX століття: Підручник для вищих навчальних закладів. - К., 2005. .

Різні аспекти розпаду Югославської федерації розглядались в дослідженнях таких українських науковців як А. Лапшин, А. Гуменюк, В. Безрученко, А. Шилової Лапшин А.Е. Распад Югославии: Внутренний и международный аспекты балканской проблемы: Автореф. дис. … канд. полит. наук / Ин-т соц. наук. - О., 1999.; Гуменюк А.П. Роль ООН у врегулюванні конфліктів на терені колишньої Югославії (перша половина 90-х рр.): Афтореф. дис. … канд. політ. наук / КНУ ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. віднос. - К., 2000.; Безрученко В.І. Політика міжнародного співтовариства по врегулюванню конфлікту в Боснії та Герцеговині (1992-1995): Автореф. дис. … канд. політ. наук. / КНУ ім. Тараса Шевченка, Ін-т. міжнар. віднос. - К., 2000.; Шилова А.В. Роль світового співтовариства в урегулюванні югославської кризи та участь у цьому процесі України: Автореф. дис. … канд. іст. наук. / КНУ ім. Тараса Шевченка. - К., 1998.. Також це питання висвітлюється в праці російських дослідників “Юго-Восточная Европа в эпоху кардинальных перемен” “Юго-Восточная Европа в эпоху кардинальных перемен”. - М., 2007.

Праця французького історика П. Гарде “Життя та смерть Югославії” Garde P. Ћivot і smrt Jugoslavije. - Zagreb, 1996. , в якій досліджується історія балканських слов'ян з 1918 до 1995 р. Робота складається з двох частин. В першій автор висвітлює історію Югославії від створення в 1918 р. до розпаду країни. Автор побіжно описує проблеми співіснування двох найбільших і найвпливовіших народів (сербів і хорватів). А в другій детально описує проблеми існування як окремо кожного народу, кожної республіки, так і всієї країни в цілому.

В хорватській історіографії темі становлення хорватської незалежності та війні на Балканах присвячена значна кількість праць. Переважна більшість досліджених робот мають вигляд хронологічних описів подій, а деякі з розглянутих досліджень мають відверто-націоналістичну спрямованість.

У 1993 р. вийшов спецвипуск журналу „Druљtvena istraћivanja“, присвячений збройному конфлікту на теренах Хорватії - “Війна проти Хорватії”. До збірки увійшли статті вчених, які досліджували різні аспекти цієї війни: її історичні причини (В. Шакич Љakiж V. Opжi okvir prouиavanja srpske agresije na Hrvatsku 1991. // Druљtvena istraћivanja. - 1993 - Br. 2-3. - S.217-246.), характер (З. Работег-Шакич, А. Брайша-Жданец Љakiж V., Radoteg-Љariж І., Brajљa-Ћganec A. Uyroci progonstva i obiljeћja hrvatskih prognanika u kontekstu izbjegliиkog problema u svjetu // Druљtvena istraћivanja. - 1993. - Br. 2-3. - S. 383-406.), етнічні чистки (С. Седлар, А. Тойчич Љariж V. Sedlar S., Tojиiж A. Ratni zloиin genocida u agresiji Srbije na republiku Hrvatsku 1991.// Druљtvena istraћivanja. 1993. - Br. 2-3. - S. 407-454.), бої за контроль над Вуковаром (Й. Юрчевич Jurиeviж J. Vukovarski otpor srpskoj ratnoj agresiji na Hrvatsku 1991// Druљtvena istraћivanja. - 1993. - Br. 2-3. - S.479-500.), демографічні наслідки конфлікту (С. Штерц, Н. Покос Љterc S., Pokos N. Demografski uzroci i posljednice rata protiv Hrvatske // Druљtvena istraћivanja. - 1993. - Br. 2-3. - S.305-334.) та його вплив на внутрішньополітичну ситуацію у Хорватії (С. Ріхтар Rihtar S. Posljednice rata u podruиju odabranih sacialnihstanova // Druљtvena istraћivanja. 1993. - S.521-534.). Можна сказати, що “Війна проти Хорватії” - одне з найґрунтовніших досліджень з даної теми.

Серед праць, що стосуються хорватсько-сербського конфлікту в Хорватії слід виділити збірку статей хорватської газети “Вечерні лист”, “Хронологія війни: агресія на Хорватію та Боснію і Герцеговину: (1989-1998)” Kronologija rata: agresija na Hrvatsku i Bosnu i Gercegovinu (s naglaskom na stradanja Hrvata u BiH): (1989-1998) / urednik M. Krmpotiж. - Zagreb, 1998. - являє собою збірку всіх статей, присвячених війні та подіям, пов'язаним зі здобуттям незалежності в Хорватії та Боснії і Герцеговині у газеті протягом 1989-1998 рр. Це видання має велику кількість фактів та фотографій, за допомогою яких можна дослідити атмосферу в хорватському суспільстві під час здобуття незалежності та протягом війни. Але статті слід розглядати досить критично, адже певні з них мають відверто пропагандистський характер та оперують неправдивою чи неперевіреною інформацією.

Ряд досліджень стосується становища Республіки Сербська Крайна (РСК) у період її існування. Їх автори категоричні у неприйнятті хорватської влади. Й. Іліч проводить паралелі між політикою Республіки Хорватія та Незалежної Держави Хорватія (НДХ) Илиh J. Географски и геополитички положай РСК // Република Српска Краjина. - Книн; Београд, 1996. - С. 25-48.. К.Чавошкі, визнаючи право хорватів на відокремлення від СФРЮ, наділяє цим правом і хорватських сербів, та приходить до висновку про легітимність відокремлення Республіки Сербська Крайна. Автор критикує міжнародні організації за їх прихильність до офіційного Загреба Чавошки К. Настанак РСК и њен меЋународни положаj // Республіка Српска Краjна. - Книн; Београд, 1996. - С. 11-24..

Дослідники також приділяють увагу питанню повернення під юрисдикцію Загреба територій, контрольованих хорватськими сербами. Український дослідник М.Каменецький стоїть на позиції визнання територіальної цілісності Хорватії, називаючи наступ урядових військ проти країнських сербів “поверненням” хорватських земель. Причину відновлення хорватською армією військових дій проти Сербської Країни автор пояснює небажанням місцевих сербів йти на компроміс Каменецький М. Колишня Югославія - конфліктогенний простір // Політична думка. - 1995. - № 2-3. - С. 44-49..

Про націоналізм в Хорватії пише хорватська дослідниця М. Гросс у праці “Чи є націоналізм доля Хорватії” Gross M. Da li je nacionalizam hrvatska sudbina // Revija za sociologiju - 2000. - №32. - S. 35-39., яка погоджується з фактом наявності націоналізму в суспільстві та прагне з'ясувати його причини, дослідити фактори впливу на формування політики в для Хорватії. Загалом М. Гросс проблемі хорватського націоналізму присвятила ряд досліджень, в яких вивчає його проблеми протягом ХІХ - ХХ ст. та намагається з'ясувати, які це може мати наслідки для Хорватії.

Суть плану С.Венса та його недоліки були у полі зору французького дослідника Ф.Деб'є Debije F. Od Brijuna do Daytona: Vrlo иudna mirovna diplomacija // Posljednji Balkanski rat: bivљa Jugoslavija: svjedoиenja, raљиlambe, izgledi. -Zagreb, 1997. - S. 67-113.. Науковець критикує план, який, на думку автора, давав забагато прав сербам, і це тільки підштовхувало їх до подальшого дистанціювання.

Політика міжнародних організацій під час хорватсько-сербського протистояння розглядається у збірнику “Остання балканська війна” Stark H. Kronologija Jugoslavenskog rata // Posljednji balkanski rat: bivљa Jugoslavija: svjedoиenja, raљиlambe, izgledi. - Zagreb, 1997. - S. 35-37.. Німецький дослідник Г. Старк описує діяльність світової спільноти та характеризує плани ЄС щодо врегулювання конфлікту.

Діяльність першого президента Хорватії Ф.Туджмана вивчав у своїх статтях український дослідник П.Рудяков. Перелічуючи недоліки Хорватії за часів правління ХДС, він пише про націоналістичний авторитаризм, політику конфронтації зі світом, катастрофічне становище в економіці й повний розвал соціальної сфери Рудяков П. Хорватія з піонерським завзяттям // Україна молода. - 2000. -№ 19. -С. 5.; його ж П. Хорватія після Туджмана: нова Хорватія чи новий Туджман? // Україна молода. - 2000. - № 8. - С. 5.; його ж Розчленування Югославії - перерозподіл Європи // Політична думка. - 1994. - № 3.

- С. 103-107.. Науковий аналіз відомостей про економічний і соціальний розвиток Хорватії характерний для робіт російської вченої Л.Лучкіної Лучкина Л. Жизнь пенсионеров в странах Восточной Европы и в России // Мировая экономика и международые отношения. 1996. - № 10. - С. 130-135.; Лучкина Л. Социально-экономическое положение республик бывшей Югославии // Мировая экономика и международные отношения. -1996. - № 5. - С. 137-144..

Важливим джерелом для дослідження внутрішньополітичної ситуації в Республіці Хорватія в 90-х рр. ХХ ст. є праці хорватської дослідниці М.Касапович, які мають велику кількість даних щодо внутрішньої політики Хорватії, передвиборчих перегонів, опитувань населення у періоди парламентських та президентських виборів, з яких можна дізнатись про настрої населення Хорватії у відповідний період, досить детальні пояснення та наукове обґрунтування причин прояву певних настроїв. Дослідження також допомагають вивчити розвиток партійної системи Хорватії. Книга “Виборці і демократія” також - описує процес створення політичних партійних блоків і коаліцій, політичні стратегії як правлячих, так і опозиційних партій. Так в праці “Демократична еволюція та політичні партії” Kasapoviж М. Demokratska tranyicija i politiиke stranke: razvoj politiиkih stranaka i stranaиnih sustava u Istoиnoj Europi. - Zagreb, 1996. окрім опису та аналізу процесів, що відбувались в країнах Східної Європи на початку 90-х рр., також проводиться аналіз політичних процесів у Хорватії. “Локальна політика в Хорватії” написана у співпраці зі З.Петаком, Д.Латичем Petak Z., Kasapoviж M., Latiж D. Lokalna politika u Hrvatskoj: tri studije. - Zagreb, 2004. . Досить цікавими є відомості щодо прихильності населення Хорватії до однієї чи іншої політичної сили під час політичних конфліктів між владою та опозицією. Передусім під час т. зв. “Загребської кризи” 1997 р., коли Ф.Туджман відмовився співпрацювати з міською радою Загреба, через перемогу в ній опозиційних партій Kasapoviж M., Љiber I., Zakosek N., Biraжi i demokracia - Utjecaj ideoloskih rascjepa na politiиki ћivot. - Zagreb, 1998. .

У підрозділі 1.2 “Джерельна база” подано аналіз архівних неопублікованих та опублікованих джерел. У процесі роботи над дисертацією було виявлено, опрацьовано та проаналізовано документи з Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України (ГДА МЗС України) і поточного архіву Відділу країн Південно-Східної Європи. Також зазначено неможливість використання документів стосовно досліджуваної теми, що знаходяться в архівах Хорватії через їхню засекреченість та обмеження доступу. Значна частина документів є недоступною як для дослідників з даної теми.

Враховуючи той факт, що специфіка теми не дає можливості широко використовувати архівні матеріали, особливе значення мали документи поточного архіву Відділу країн Південно-Східної Європи Міністерства закордонних справ України. Завдяки цим матеріалам вдалося більш повно висвітлити політичну та економічну еволюцію хорватського суспільства, дослідити процес еволюції українсько-хорватських відносин.

Під час дослідження теми були використані різнопланові документи з опублікованих збірників. Також опубліковані джерела склали офіційні документи, статистичні матеріали, спогади, публікації у пресі тощо.

Уявлення про державно-політичні перетворення, що відбувалися у Хорватії після 1990 р. дають тексти конституцій Союзної республіки Хорватії (1974) і Республіки Хорватії (1990) Конституції нових держав Європи та Азії. - Київ, 1996. .

Для розуміння процесу становлення Республіки Хорватія важливими є різноманітні резолюції, закони, ухвали хорватського парламенту і президента, документація ООН та інших міжнародних організацій, які стосуються Хорватії. Зокрема, такі збірники як “Документи про державність Республіки Хорватії” Dokumenti o drћavnosti Republike Hrvatske. - Zagreb, 1992., “Yugoslavia through documents: From its creation to dissolution” Yugoslavia through documents: From its creation to its dissolution. - Dordreht; Boston; London, 1994. , “Югославия в огне: документы, факты, комментарии (1990-1992)” Югославия в огне: Документы, факты, комментарии (1990-1992). -- М., 1992. . Якщо два останніх збірники стосуються СФРЮ загалом (щоправда, матеріали про Хорватію займають їхню левову частку), то “Документи про державність” присвячені виключно Республіці Хорватія. Цей збірник охоплює документи від часу скликання хорватського Сабору у 1990 р. до впровадження на територію республіки миротворчих сил ООН у 1992 р. Матеріали подано за хронологічним принципом, що дає можливість чітко прослідкувати процес конституювання Хорватії та політику міжнародних організацій у регіоні.

“Україна на міжнародній арені. Книга 1. Збірник документів і матеріалів (1991-1995 рр.)” містить заяви, постанови, дані щодо зустрічей посадових осіб Україна на міжнародній арені. Кн. 1 Збірник док. і мат. (1991-1995 рр.) У 2-х кн. - Київ. 1998. . У збірці серед інших документів містяться такі документи як “Постанова президії Верховної Ради України про визнання державної незалежності Республіки Хорватія”, заява президента України щодо парафування Дейтонської угоди і т. п.

Збірник документів “Югославия в огне: документы, факты, комментарии (1990-1992)” являє собою збірку, в якій достатньо представлена значна кількість документів щодо початкового етапу історії конфлікту на Балканах. В ньому досить детально описуються переговори учасників конфлікту за участі миротворців, та військові дії. Але збірка досить однобічно висвітлює процеси, віддаючи прихильність сербській стороні конфлікту. Це пов'язано насамперед з тим, що левова частка документів є сербського походження, а також з власними поглядами автора.

Низка офіційних документів, опублікованих у збірниках “Систем неистина и злочинима геноцида 1991-1993 године” Систем неистина и злочинима геноцида 1991-1993. - Београд, 1994. , “Mass killing and genocide in Croatia 1991/1992: a book of evidence” Mass killing and genocide in Croatia 1991 / 1992: a book of evidence. - Zagreb, 1992. , стосується хорватсько-сербської війни. Збірники було опубліковано відповідно у Бєлграді й Загребі та мали на меті обґрунтувати та підтвердити офіційну точку зору Хорватії і Себрії на причини і характер хорватсько-сербського конфлікту.

Документи по військову операцію хорватської армії з повернення контролю над східними територіями “Олуя” містяться у збірнику “Transcripti iz Oluje” Transcripti iz Oluje // Globus. - 2001. - Br. 560. 31 kolovoza. - S.10-16.. Інформація, яка міститься в цих матеріалах (записи прослуховуваних телефонних розмов політичного та військового керівництва Республіки Сербська Країна) дають змогу створити уявлення про характер операції. З опублікованого документу випливає, що є підстави говорити не про примусове виселення сербського населення, а про організований відхід. На жаль, оприлюднені телефонні розмови стосуються тільки першого дня операції і обмеженої території, тому з їх змісту складно отримати остаточну відповідь.

Відомості про внутрішньополітичне становище країни, перспективи її економічного розвитку, та міждержавних відносин містяться в ухвалах Сабору, текстах виступів його депутатів, заявах президента тощо Mihajloviж N. Na putu do Hrvatske Drћavnosti (dogovori 1990-1994). -Zagreb, 1996. .

Багато статистичних даних щодо різних аспектів розвитку суспільства Хорватії міститься в звітах Хорватського комітету Статистики. Насамперед це стосується щорічного статистичного звіту “Статистичний літопис” Statistiжki ljetopis. - Zagreb, 1992. 24. godina; 1995. 27. godina; 1997. 29. godina; 1999. 31. godina; 2000. 32 . Тут наведено дані про розвиток різних сфер економіки, соціальну структуру населення. Матеріали подано в динаміці, що дає можливість простежити за змінами у соціальних, економічних та політичних показниках.

Відомості про ідеологію, політичні програми, склад, та історію політичних партій Хорватії містить видання Хорватської інформаційно-документаційної арбітражної агенції (ХІДРА) “Політичні партії в Республіці Хорватії” Politiиke stranke u Republici Hrvatskoj. -Zagreb, 2003. . В ній містяться дані про всі хорватські політичні партії, що були зареєстровані в міністерстві юстиції Хорватії, та дані про деяких партійних лідерів та відомих політичних діячів, членство партій у міжнародних організаціях тощо.

У другому розділі „Історичні передумови створення незалежної хорватської держави„ висвітлено історію хорватського народу та намагання створити власну національну державу, визначено умови, за яких стало можливим це створення.

У підрозділі 2.1 “Особливості етнополітичного розвитку хорватського народу” висвітлено історію хорватського народу від формування етносу і утворення державності до кін. ХХ ст. на Балкани до смерті Й.Тіто. Не зважаючи на той факт, що було багато спільних моментів в історії хорватського та сербського народу, ці народи досить антагоністичні. Це проявилось як у Королівстві СХС так і СФРЮ. Під час Другої світової війни антагонізм між двома народами досяг крайньої межі й переріс у етнічні чистки. Створена після війни СФРЮ існувала в значній мірі за рахунок авторитету авторитарного лідера Й.Тіто. Смерть Й.Тіто призвела до дезінтеграційних процесів в державі і, як наслідок, розпаду Югославії.

У підрозділі 2.2 “Криза СФРЮ та посилення національно-демократичних рухів в Хорватії” показано, що після смерті Й.Тіто і до 1990 р. Югославія вступила в смугу затяжної кризи, що охопила усі сфери життя суспільства. Розрив між розвиненими та дотаційними республіками постійно зростав. Виплати дотацій в федеральний бюджет поступово почали перевантажувати економіку розвинених Хорватії і Словенії, що викликало невдоволення всередині республік та посилювало прагнення до відокремлення від федерації. Неспроможність федерального уряду дієво реагувати на дезінтеграційні процеси в країні та поступове посилення республіканських політичних еліт призвело до паралічу владних інститутів в країні та повного краху федеральної економіки і розриву економічних зв'язків між республіками.

Порушення рівноваги між суб'єктами федерації вело до підриву основи існування федерації. Голова Президії СФРЮ Б.Йович в березні 1991р. охарактеризував ситуацію, що склалась, як “критичну фазу конституційно-правового розпаду”. За таких умов партійно-державне керівництво СФРЮ висунуло чергову програму економічної реформи. Однак, вона була приречена на невдачу, оскільки уряд й далі вдавався до командних методів державного управління.

Нездатність контролювати політичну ситуацію в республіці змусила хорватських комуністів легалізувати багатопартійність. Серед великої кількості новопосталих партій реальними кандидатами на перемогу у виборах було три сили: реформовані комуністи - Союз комуністів Хорватії - коаліція національної згоди (СКХ-ПДЗ), ліберальна Коаліція національної згоди (КНЗ) і антикомуністична Хорватська демократична співдружність (ХДС). КНЗ створилася відносно пізно і не встигла провести повноцінної кампанії, а СКХ - ПДЗ недостатньо чітко показав свою позицію щодо зростаючого антисербського руху всередині Хорватії. Тому в результаті парламентських виборів в Хорватії перемогла ХДС на чолі з Ф.Туджманом.

Фактично, на кінець 1990 р. були створені всі умови для виходу Хорватії зі складу СФРЮ: недієзнатнісь федеральних органів влади, економічна і політична кризи, відсутність повноцінних економічних зв'язків між республіками та суспільна думка, яка підтримувала курс республіки на самостійність.

В третьому розділі “Проголошення незалежності Республіки Хорватія та її соціально-політичний розвиток у 1991-1999рр.” розкрито процес становлення та відстоювання територіальної цілісності Хорватією і розглянуто основні причини та характер хорватсько-сербського конфлікту.

Підрозділ 3.1 “Проголошення незалежності Республіки Хорватія та сербсько-хорватська війна” присвячений розгляду та аналізу процесів, пов'язаних із проголошенням незалежності та відстоюванням власної територіальної цілісності.

Ухвала хорватського парламенту 21 лютого 1991 р. започаткувала процес виходу республіки зі складу югославської федерації. 25 червня 1991 р., спираючись на результати референдуму, що був проведений в травні 1991 р., Сабор Хорватії проголосив незалежність Республіки Хорватії. Суперечності з Белградом, що не бажав втрачати контроль над федерацією, відсутність пошуку компромісу між хорватською етнічною більшістю та сербською меншістю призвели до тривалої міжетнічної війни. 21 грудня 1990 р. було проголошено про утворення Сербської автономної області Країна (САО Країна). Уряд Сербії, спираючись на Югославську народну армію спробував від'єднати ці території від Хорватії та поширити на них свій вплив. На початку 1992 р. під контролем сербських військ знаходилось приблизно чверть Хорватської території. 19 грудня на основі самопроголошених САО Країни, Автономної області Славонії, Барані і Західного Срему було утворено Республіку Сербська Країна (РСК). Тривалі переговори за участю міжнародних організацій протягом 1991-1994 рр. так і не змогли вирішити суперечності між РСК і Загребом. Діяльність сил з підтримки миру під егідою ООН виявились неефективними. Як наслідок в 1995 р. під після проведення військових операцій “Блиск” і “Буря” хорватський уряд повернув собі контроль над втраченими територіями. Територія Східної Славонії за угодою від 12 листопада 1995 р. за угодою між урядом Хорватії та місцевим сербським керівництвом про “перехідний період” для адаптації до нових умов отримала два роки. А восени 1998 р. повністю перейшла у правове поле Хорватії.

Наслідком війни стали 10 тис. загиблих, 250 тис. біженців та 27 млрд. дол. США збитків. Було завдано значного удару хорватській економіці. Крім того частка сербського населення в Хорватії зменшилась і воно остаточно втратило державоутворюючий потенціал. Таким чином можна зробити висновок, що Хорватія з війни вийшла переможцем та досягла поставлених перед собою цілей.

В підрозділі 3.2. “Внутрішня політика президента Ф.Туджмана та соціально-політичний розвиток країни” охарактеризовано внутрішньо- й зовнішньополітичний розвиток країни, проаналізовано процес політичної еволюції протягом 90-х рр. ХХ ст.

Політика адміністрації Ф.Туджмана відрізнялась в значній мірі авторитаризмом. Цьому сприяв той факт, що до сер. 90-х рр. ХХ ст. Хорватія фактично знаходилась в стані війни, що було потужним аргументом для придушення будь-якого інакомислення та дало змогу сконцентрувати владу в руках президента.

Значну підтримку політиці президента надавав парламент, що майже повністю контролювався пропрезидентською партією ХДС. Але по закінченню війни популярність як президента так і провладної партії почали поступово падати. По закінченню військових дій акцент уваги населення перейшов переважно на соціальні проблеми суспільства. Неспроможність уряду ефективно вирішити соціальні та економічні проблеми, корумпованість владних органів, непрозорість приватизаційних процесів в країні були головними складових поразки ХДС на парламентських виборах на початку 2000 р. та приходу до влади опозиційних сил.

В підрозділі 3.3 “Основні напрямки зовнішньої політики Хорватії в 1991-1999 рр.” висвітлено основні напрямки зовнішньої діяльності країни протягом зазначеного періоду і участь світового співтовариства у вирішенні хорватського питання.

На початку розпаду Югославії світове співтовариство було схильне до збереження цілісності федерації, що було засвідчене великою кількістю заяв і декларацій. Але з наростанням військової активності ЮНА ставлення заходу поступово починає змінюватись. І остаточно змінилось після бомбардувань Дубровніка.

У зовнішній політиці хорватського уряду важливе місце займало боснійське питання. Це було передусім пов'язано з наявністю великої хорватської діаспори в БіГ - 18%. Так, у листопаді 1991 р. хорватським урядом було ухвалено рішення про створення хорватських збройних сил в цій колишній республіці СФРЮ. За підтримки хорватського уряду, хорватське населення БіГ відмовилось співпрацювати з республіканським урядом та почало військові дії з метою захоплення території, що призвело до міжетнічної війни. Втручання у внутрішню політику в БіГ призвело до потужної критики з боку Заходу. Важливим етапом у нормалізації відносин на Балканському півострові було підписання в березні 1996 р. відповідної угоди між Хорватією та Союзною Республікою Югославією (СРЮ). Наслідком підписання стало встановлення консульських і дипломатичних відносин восени 1996 р. Але окремі питання у відносинах між двома республіками так і не були вирішені. Серед них і питання хорватського півострова Превлака, на який також претендувала і Югославія.

Протягом 2 пол. 90-х рр. ХХ ст., після завершення війни в Хорватії ставлення Заходу щодо політики хорватської влади поступово змінилось на негативне. Країни ЄС та США почали критикувати хорватську владу за авторитарну внутрішню політику та втручання у конфлікт в БіГ. Уряд Хорватії відмовлявся співпрацювати з Гаазьким трибуналом, не бажав розглядати питання повернення сербських біженців. Через ці обставини на кінець 90-х рр. Хорватія фактично опинилась в міжнародній ізоляції.

В четвертому розділі “Суспільно-політичні зміни та зовнішня політика Хорватії у 2000-2005 рр.” висвітлено процес політичного, економічного і суспільного реформування країни в зазначений період, процес виходу з політичної та економічної криз.

В підрозділі 4.1 “Політичні та економічні зміни в Хорватії після виборів 2000 р.” охарактеризовано внутрішньополітичну та економічну ситуацію в Хорватії після парламентських і президентських виборів 2000 р., на яких до влади прийшли опозиційні до ХДС партії.

З приходом на посаду президента С.Месича відбулось прийняття поправок до конституції, Хорватія перетворилась з президентської на парламентсько-президентську республіку, парламент з двопалатного - в однопалатний. Уряд провів реформу силових структур. Було значно скорочено армію і створено умови для переходу від призову до контракту. Проведено реформу спецслужб, що значно зменшило їхній вплив на політичне життя країни.

Реформи в сфері економіки сприяли залученню кредитів, що так були необхідні для реанімування кризової економіки. Після приходу до влади опозиційних до ХДС сил одразу ж було проведено ревізію приватизації, що була проведена зі значними порушеннями за часів правління Ф.Туджмана і притягнуто до суду ряд олігархів.

У підрозділі 4.2 “Трансформація хорватської зовнішньої політики” висвітлено зовнішню політику хорватської влади. Висвітлено спроби виведення країни з міжнародної ізоляції, до якої призвела зовнішня та внутрішня політика адміністрації першого президента Хорватії Ф.Туджмана. Процес налагодження співробітництва з міжнародними організаціями та ті проблеми, що виникли на шляху Хорватії до євроатлантичних структур.

Протягом 2000 - 2005 рр. Хорватія кардинально змінила власну політику на Балканах. Було налагоджено тісні зв'язки з Чорногорією, а після поразки на виборах С.Милошевича і приходу до влади в Сербії нових більш прозахідних сил - і з Сербією. В той самий час погіршились відносини зі Словенією, яка проголошувала претензії на хорватську територію у Піранській протоці, не бажала повертати гроші хорватських вкладників у Словенському банкові, що залишились там після розпаду Югославської федерації. Також гальмувався переговорний процес стосовно АЕС Кршко, яка будувалась за гроші обох республік.

Але позитивні зрушення у зовнішній політиці відбувались. Так, були значно покращені відносини з ЄС, НАТО та іншими провідними міжнародними організаціями, а після виконання вимог щодо видачі військових злочинців Гаазькому трибуналу, почався процес приєднання країни до Євроатлантичних структур.

Багато було зроблено хорватським урядом у 2000 - 2005 рр. задля вступу країни до ЄС та НАТО. Влада намагалась уникнути асоціації власної країни з балканським регіоном та позиціонувала себе як країну Південно-східної Європи. Хорватія вийшла з міжнародної ізоляції та найбільше просунулась в переговорах щодо вступу до ЄС та НАТО порівняно з іншими країнами субрегіону, що автоматично перетворило її в регіонального лідера на Балканах.

У п'ятому розділі “Становлення та розвиток українсько-хорватських відносин в 1991-2005 рр” простежено процес становлення і розвитку хорватсько-українських міждержавних відносин.

Хорватсько-українські відносини розвивалися на основі Договору про дружбу та співробітництво, що був підписаний у вересні 1996 р. та інших угод.

Після проголошення незалежності Україною та Хорватією відносини між обома країнами розвивались досить динамічно. Але, після 1995 р. для Хорватії більш важливим було налагодження стосунків з країнами Балканського регіону та із Заходом. Зовнішня політика Хорватії другої половини 1990-х рр. була спрямована на врегулювання кризи в БіГ, розвиток співпраці з усіма сусідніми державами і просування країни в напрямку Європи. Тому на співпраця між урядами двох країн постійно звужувалась. Але після тривалого спаду, в 2003 р. почалась інтенсифікація відносин між Україною і Хорватією, як в політичній так і економічній сфері. Почався процес сталого нарощування об'ємів торгівельного оберту між двома країнами.

У висновках сформульовано загальні результати дослідження та підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Проаналізовано стан наукової розробки теми у зарубіжній і вітчизняній історіографії. Показано, що у сучасній історичній науці фактично відсутні дослідження, у яких всебічно висвітлено процес здобуття незалежності та формування Хорватії, як незалежної самостійної держави. Стан джерельної бази, не зважаючи на обмеженість доступу до матеріалів в Хорватії, є досить репрезентативним для всебічного дослідження основних підходів, проявів та наслідків внутрішньої та зовнішньої політики хорватської влади протягом 1990-2005 рр. та дослідження українсько-хорватських відносин протягом зазначеного періоду.

- З'ясовано умови, за яких стала реальною можливість створення суверенної хорватської держави. Після смерті в 1980 р. Й.Тіто, Югославія вступила в період затяжної кризи, що проявлялась в усіх сферах життя країни. Постійно падали обсяги виробництва. Постійні дотації з бюджету розвинених регіонів на користь відсталих призводили до невдоволення в найбільш розвинених Хорватії та Словенії, та призводили до намагання відокремитися від загально федерального ринку. З поч. 1980-х рр. югославська державність все більше набувала рис конфедерації при послабленні зв'язків між республіками. Все більшою проблемою ставало національне питання, яке було постійно діючим фактором в житті федерації. Відбулись загострення відносин в політичній та економічній сферах. Нездатність федерального керівництва Югославії вирішити назрілі проблеми економічного і національного характеру призвела до перехоплення ініціативи республіканськими центрами в тому числі і Загребом. Але пропозиції щодо перебудови співтовариства постійно блокувались урядом федерації. У своєму протистоянні з федеральним центром хорватська влада намагалась порозумітись з іншими республіками Югославії. З жовтня 1990 р. по травень 1991 р. керівники шести югославських республік провели низку переговорів, на яких дискутували про шляхи перетворення федеральної держави. Через розбіжність позицій усі сторони погодились, що вибір повинна зробити кожна республіка шляхом референдуму.

- Встановлено причини і характер хорватсько-сербського конфлікту. Небажання хорватської влади і сербів, що проживали на території республіки порозумітися та взаємна непоступливість стали причиною тривалого і кровопролитного конфлікту, у якому активну участь брала і Сербія. Паралельно з проголошенням незалежності та конституюванням Хорватії, відбувалося створення інститутів сербських автономних одиниць на території компактного проживання сербів. З переходом частин ЮНА у липні 1991 р. розпочалася повномасштабна війна, що ще більш посилила міжнаціональний антагонізм та спричинила практику етнічних чисток і появу величезної кількості біженців та вигнанців. Під захистом ЮНА хорватські серби на кінець 1991 р. фактично відокремилися від Хорватії, взявши під контроль чверть її території. Повернення втрачених земель стало нагальною і першочерговою потребою хорватської влади. Незадоволена діяльністю і ефективною міжнародних миротворчих сил (УНПРОФОР), Хорватія за сприяння США та інших країн НАТО відновила військові дії і повернула більшу частину втрачених територій. У цій ситуації ООН спромоглася вирішити мирним шляхом лише проблему Східної Славонії. Одним із головних наслідків цієї війни стало різке зменшення частки сербів у республіці.

- Визначено основні етапи становлення та розвитку хорватської держави. В історії сучасної Хорватії можна виділити чотири етапи становлення та розвитку. Перший з них охоплює 1990-1991 рр. і характеризується поглибленням кризових явищ у СФРЮ, партійною структуризацією національно-демократичного руху в Хорватії, конституюванням республіки та проголошенням її незалежності. Другий, 1992-1995 рр. - це період хорватсько-сербської війни і відстоювання територіальної цілісності Хорватії. Впродовж третього періоду, 1995-1999 рр., відбулося поступове повернення контрольованої сербами Східної Славонії під юрисдикцією офіційного Загреба, та намагання провести реформи, спрямовані на реформування відновлення кризової післявоєнної, посткомуністичної економіки. Водночас нездатність хорватської влади ефективно вирішити назрілі соціально-економічні та політичні проблеми зумовили падіння її авторитету та перемогу опозиційних сил. Четвертий період - 2000-2005 рр. протягом якого в Хорватії відбулась реформа політичної системи, що була спрямована на перетворення республіки з президентської на парламентську, а парламенту - з двопалатного на однопалатний; була лібералізована економіка. Таким чином завершився процес трансформації суспільства, становлення політичної системи, а країна вийшла на шлях сталого розвитку.

- Висвітлено процес еволюції хорватської політичної системи. За конституцією 1990 р. Хорватія ставала президентською республікою з широкими повноваженнями президента, а за часів військового стану президент ставав майже одноосібним керівником країни. Як наслідок, з початком війни посилилися авторитарні методи, якими користувався хорватський президент Ф.Туджман і керована ним ХДС. Військовий стан та загроза суверенітету звужували простір для політичної діяльності та критики уряду політичними силами та ЗМІ. У зв'язку з цим опозиційні сили були змушені толерувати недемократичні методи управління, до яких вдалася ХДС. Але у післявоєнний час, не зумівши ефективно розв'язати більшість економічних та соціальних проблем, Ф.Туджман і ХДС втратили підтримку населення. Після парламентських і президентських виборів в 2000 р. та приходу до влади нових політичних сил відбулись реформами, що були спрямовані на лібералізацію політичної та економічної системи країни. З прийняттям поправок до конституції країна перетворилась з президентської на парламентську республіку, а парламент - з двопалатного на однопалатний. Було проведено реструктуризацію органів безпеки, з метою зменшення їхнього впливу на життя країни.

- Досліджено хорватсько-українські відносини, визначено їхній стан та рівень. Після проголошення незалежності Україною та Хорватією, відносини між обома країнами розвивались досить динамічно. Участь українських миротворців в процесі відновлення миру в Хорватії стала помітним внеском у безпеку країни. Але, після 1995 р. для Хорватії більш важливим було налагодження стосунків з країнами Балканського регіону та із Заходом. Зовнішня політика Хорватії другої половини 1990-х рр. була спрямована на врегулювання кризи в БіГ, розвиток співпраці з усіма сусідніми державами і просування країни в напрямку Європи. Тому на співпраця між урядами двох країн постійно звужувалась. Але після тривалого спаду, в 2003 р. почалась інтенсифікація відносин між Україною і Хорватією, як в політичній так і економічній сферах. Почався процес сталого нарощування об'ємів торгівельного оберту між двома країнами.

Публікації, що відображають основний зміст та результати дисертації:

1. Кузнєцов Євгеній. Трансформація хорватської зовнішньої політики в 2000-2005 роках. // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. Вип. 23. - К., - 2007. - С. 122-128.

2. Кузнєцов Євгеній. Становлення та розвиток українсько-хорватських відносин в 1991-2005 рр. // Борисфен. Квітень, - 2007 р. № 4(190). - С 21-24.

3. Кузнецов Є.В. Трансформація суспільно-політичної системи та внутрішньополітичне становище в Хорватії (2000-2003 рр.). // Вісник Київського славістичного університету. - К., - 2007. №32. - С.48-57.

АНОТАЦІЯ

Кузнєцов Є.В. Здобуття незалежності та суспільно-політичний розвиток Хорватії у 1990 - 2005 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

В дисертації на основі значної кількості матеріалів досліджено тему здобуття незалежності та розвитку Хорватії протягом 1990-2005 рр. Автором досліджено процес розпаду Югославської федерації появи багатопартійної системи в Хорватії та проблеми, пов'язані зі становленням країни як суверенної та незалежної. Досліджено причини і характер хорватсько-сербської війни. В роботі детально розглянуто діяльність першого президента Хорваті Ф. Туджмана. Всебічно висвітлено процес еволюції політичної системи республіки. Виявлено основні чинники впливу на внутрішню та зовнішню політику хорватської держави. У роботі здійснено комплексний аналіз основних етапів розвитку політичної системи країни. Також дисертантом було досліджено процес розвитку хорватсько-українських відносини протягом зазначеного періоду, їх стан і рівень.

Ключові слова: Хорватія, Ф. Туджман, здобуття незалежності, хорватсько-сербська війна, українсько-хорватські відносини, внутрішня політика.

АННОТАЦИЯ

Кузнецов Е.В. Обретение независимости и социально-политическое развитие Хорватии в 1990-2005 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

В диссертации на основании значительного количества материалов исследовано тему обретения независимости и развития Хорватии в течение 1990-2005 гг. Автором исследован процесс распада Югославской федерации и развития многопартийной системы в Хорватии. Рассмотрены причины и характер хорватско-сербской войны. В работе детально рассмотрена деятельность первого президента Хорватии Ф. Туджмана. Всесторонне описан процесс эволюции политической системы республики. Исследовано внешние и внутренние факторы, которые повлияли на внутреннюю и внешнюю политику хорватского государства. В работе произведен комплексный анализ основных этапов развития политической системы страны. Также диссертантом были исследованы процесс развития хорватско-украинских отношений на протяжении указанного периода, их состояние и уровень.

Ключевые слова: Хорватия, Ф. Туджман, обретение независимости, хорватско-сербская война, украинско-хорватские отношения, внутренняя политика.

ANNOTATION

Kuznetsov E.V. Gaining of Independence by Croatia and Its Social and Political Development between 1990 and 2005. - Manuscript.

Thesis for a Degree of Candidate in Historical Science, specialty 07.00.02 - World History. - Taras Shevchenko Kyiv National University - Kyiv, 2007.

This thesis relies on an extensive range of materials to explore the topic of gaining of independence by Croatia and the country's development during 1990 - 2005. The extent to which this topic had been studied in historical science previously has been determined. It is indicated that this subject has not been sufficiently covered in Ukrainian and foreign historiography.

The author has researched the process of disintegration of Socialist Federal Republic of Yugoslavia and the development of multi-party system in Croatia. External as well as internal causes and factors, due to which the creation of an independent state became possible, have been considered. The process of withdrawal of Croatia from the Socialist Federal Republic of Yugoslavia and events, which accompanied this process have been described.

This research work has examined the causes which led up to the armed conflict, the nature of the Serbo-Croatian war, the course of military operations as well as the participation of the international community in the peaceful settlement of the conflict.

The process of evolution of the political system of the Republic has been widely covered in this thesis. The factors which contributed to the formation of a semi-presidential political system with broad presidential powers have been ascertained. The process of re-formation of the political system from semi-presidential to parliamentary has been described.

Major external and internal factors which affected the domestic and international policy of the Republic of Croatia have been explored. The causes, which led to coming to power of F. Tudzhman, the first president of the Republic of Croatia, and his party, the Croatian Democratic Union, have been ascertained. The domestic policy of Croatian government, the reforms in the process of transformation of the economy from planned to market and the negative consequences and economical crisis, which resulted from the lack of transparency in actions taken by the government in the process of privatization, have all been scrutinized in this Ph.D. thesis. The author describes the reforms in the domestic and international policy of the Republic after the parliamentary and presidential elections of 2000, when political opposition came to power, and the problems the new government had to solve in an attempt to bring the economy out of this crisis. The process of establishing good-neighborly relations between Croatia and other Republics of the former Yugoslavia and the country's abandonment of the policy of international isolation after new government came to power is described in detail.