Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.П. Затонського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 930(091):001.92:372.8

Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.П. Затонського

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Коваль Михайло Володимирович

Чернівці 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “31” січня 2008 р. о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 28 ” грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Скорейко

АНОТАЦІЇ

Коваль М.В. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.П. Затонського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню життя, громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності В.П. Затонського. Визначено комплекс чинників, що зіграли важливу роль у становленні позиції як державного діяча Української Соціалістичної Радянської Республіки, представника номенклатури Комуністичної партії (більшовиків) України, активного учасника встановлення радянської влади.

Охарактеризовано різнобічні аспекти діяльності В. Затонського. Досліджено внесок наркома освіти у створення культурно-освітньої системи, вплив на проведення “українізації”, роль у репресіях. З'ясовано обставини слідства над ним з боку органів НКВС.

Ключові слова: В.П. Затонський, Українська Соціалістична Радянська Республіка, Комуністична партія (більшовиків) України, радянська влада, нарком освіти, “українізація”, репресії.

Коваль М.В. Общественно-политическая и культурно-образовательная деятельность В.П. Затонского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2007.

Диссертация является первым комплексным исследованием общественно-политической и культурно-образовательной деятельности Владимира Петровича Затонского (1888-1938 гг.) - одного из наиболее известных представителей высшей партийной номенклатуры Украинской Советской Социалистической Республики: наркома образования, председателя Центрального Исполнительного Комитета советов Украины, члена революционных военных советов ряда армий и округов, члена Всеукраинского революционного комитета, председателя Галицкого революционного комитета, председателя Всеукраинского кооперативного союза, секретаря Центрального Комитета КП(б)У, наркома рабоче-крестьянской инспекции, председателя Центральной контрольной комиссии, академика Всеукраинской Академии наук.

В работе дан анализ историографии проблемы и архивной базы ее изучения. На основе анализа источников выделены основные периоды деятельности В.П. Затонского, установлены факторы, сыгравшие решающую роль в процессе формирования его мировоззрения, становления жизненной позиции. Изучив первоисточники, исследования ученых, автор реконструирует его деятельность в составе правительств УССР на протяжении 1917-1937 гг., определяет степень его влияния на развитие украинской общественно-политической, культурно-образовательной и научной жизни. Показана трансформация политических взглядов В.П. Затонского от участия в работе революционных кружков РСДРП(м) до членства в масонской ложе и до перехода на позиции РСДРП(б), установления советской власти в Украине.

Констатируется, что в 1917-1920 гг. В.П. Затонский принимал активное участие в установлении большевицкой власти в Украине, создании коммунистической партии большевиков Украины, был инициатором проведения ее партийных съездов, совещаний, конференций, на которых активно отстаивал верность идеи ВКП(б). Его деятельность способствовала ликвидации основ государственности во времена Украинской Народной Республики, гетманата Павла Скоропадского. Возглавляя Галицкий революционный комитет, Владимир Затонский проводил на территории Галиции последовательную политику правительства большевиков в плане втягивания данного региона в орбиту социалистической Украины. Впоследствии, работая председателем Центральной контрольной комиссии, наркомом рабоче-крестьянской инспекции и др., В.П. Затонский был последовательным в проведении на территории Советской Украины политики московского центра, хотя и в некоторой мере отстаивал частичную автономию УССР.

Большое внимание в диссертации уделено деятельности В.П. Затонского для формирования системы образования, показана его политическая деятельность и ее значение для утверждения УССР. Дается аналитический обзор его работы во главе наркомата образования, комитетов по проведении политики “украинизации”.

Во время руководства В. Затонским наркоматом просвещения УССР (1917-1937 гг.), активно развернулись процессы унификации системы украинского образования. Значительные личные заслуги В.П. Затонского в плане ликвидации малограмотности и безграмотности, в развитии инфраструктуры культурных, образовательных, научных заведений и учреждений не уменьшают его участия к репрессивно-каральным мерам советской власти к научно-педагогичным, образовательным кадрам, интеллигенции Советской Украины, уничтожению памятников архитектуры и искусства украинского народа.

Учитывая длительное пребывание В.П. Затонского на посту наркома просвещения в ответственные исторические периоды, можно констатировать его профессионализм, грамотность и специальную подготовку.

Диссертантом были изучены малоизвестные аспекты политической деятельности В.П. Затонского во времена голодомора 1932-1933 гг., причастности к сталинским репрессиям 1930-х гг., ведения следствия по его делу во время пребывания в тюрьмах НКВД.

Владимир Петрович Затонский был дисциплинированным исполнителем решений партийного руководства, одним из организаторов и лидеров большевицкой тоталитарной системы в Украине, которая в конечном итоге уничтожила и его.

Ключевые слова: Владимир Петрович Затонский, Украинская Социалистическая Советская Республика, коммунистическая партия большевиков Украины, советская власть, нарком образования, “украинизация”, репрессии.

Koval M.V. Socio-political, cultural and educational activity of V. P. Zatonskyi. - Manuscript.

The thesis for obtaining the scientific degree of the candidate of historic sciences in speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Fed`kovych Chernivtsi National University - Chernivtsi, 2007.

The thesis is dedicated to complex research of the life, socio-political, cultural and academic activity of V.P. Zatonskyi. The factors that played a vital role in his formation as Ukrainian Soviet Socialist Republic statesman, representative of the Ukrainian (Bolshevik) Communist party nomenclature, active participant of soviet power establishment have been determined.

Various aspects of V. Zatonskyi's activity have been characterized. People's Commissar of Education contribution into cultural and educational system creation, his influence upon “Ukrainization” and his part in repressions have been scrutinized. Circumstances of his investigation case conducted by PCIA have been determined.

Key words: V. P. Zatonskyi, Ukrainian Soviet Socialist Republic, Communist (Bolshevik) Party of Ukraine, Soviet Power, People's Commissar of Education, “Ukrainization”, repressions.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Після проголошення незалежності України в 90-х рр. XX ст. розпочався якісно новий, черговий етап у розвитку історичної біографістики, що об'єктивно посіла одне з провідних місць у тематиці історичних досліджень. Значне місце займають розвідки про діячів радянської України. Одним із активних комуністів, фундатором радянської влади в Україні був Володимир Петрович Затонський (1888-1938 рр.), який увійшов у вітчизняну історію як радянський державний, громадський діяч, неодноразовий нарком освіти України. З його іменем нерозривно пов'язана історія становлення й розвитку освіти та культури України від початку існування радянської влади до кінця 1930-х рр.

Разом з тим відсутність в українській історичній науці спеціального дослідження про В.П. Затонського актуалізує поглиблене вивчення його громадсько-політичної, культурно-освітньої та військової діяльності, переосмислення його місця і ролі у вітчизняній історії. При цьому суттєвим є введення до наукового обігу нових, маловідомих наукових джерел. Таке дослідження має важливе значення не лише для всебічної оцінки діяльності В. Затонського, але й для рельєфнішого відтворення динаміки українського політичного, освітнього процесу даного періоду. Потреба фундаментального наукового дослідження про В.П. Затонського зумовила вибір теми дисертації: “Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.П. Затонського”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича згідно з науково-дослідною темою “Актуальні питання соціально-економічного і суспільно-політичного життя України XVII-ХХ ст.” (реєстраційний номер 016U008487). Обраний напрямок наукового дослідження орієнтований на виконання Державної програми України “Повернуті імена”, яка спрямована на об'єктивне дослідження біографій відомих діячів історичного минулого, котрі залишили помітний слід у суспільно-політичному, соціально-економічному, культурно-освітньому житті України на різних етапах її історичної минувшини.

Мета дослідження полягає в комплексному науковому аналізі та реконструкції громадсько-політичної, культурно-освітньої діяльності В.П. Затонського, визначенні його ролі та місця в тогочасних державотворчих процесах.

Для реалізації означеної мети визначено такі завдання дослідження:

визначити чинники, що впливали на формування світогляду й громадської позиції В.П. Затонського;

охарактеризувати основні аспекти політичної, громадської, військової, наукової діяльності В.П. Затонського;

дослідити внесок В.П. Затонського у створення культурно-освітньої системи радянської України, його вплив на формування державної політики у сфері культури, освіти і науки;

висвітлити невідомі сторінки життя та діяльності В.П. Затонського;

з'ясувати обставини слідства над В.П. Затонським органами НКВС.

Об'єкт дослідження - суспільно-політичні та культурно-освітні процеси в Україні (1917 р. - 30-ті рр. ХХ ст.).

Предметом дослідження стала громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.П. Затонського в статусі державного, політичного діяча, народного комісара освіти УСРР.

Хронологічні межі дослідження зумовлені тематичною спрямованістю роботи й охоплюють життєвий шлях і діяльність В.П. Затонського впродовж 1888-1938 рр.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності. Для вирішення поставлених мети і завдань використано такі загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи дослідження:

конкретно-пошуковий (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація, узагальнення архівних і друкованих джерел з досліджуваної проблеми);

історико-структурний (визначення, структурування основних складових періодів життя, творчості);

проблемно-хронологічний, який дав можливість прослідкувати й розглянути діяльність В.П. Затонського в русі, змінах, часовій послідовності;

діахронний (метод періодизації) для дослідження життя та діяльності В.П. Затонського в межах визначених історичних періодів;

метод актуалізації для поширення висновків дослідження на сучасному етапі розвитку культури і освіти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці актуальної проблеми, котра не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення у вітчизняній історичній науці на різних етапах упродовж 1920-1990-х рр. Вона визначається постановкою і втіленням авторської концепції дослідження аналізу та викладу власного бачення суспільно-політичних і культурно-освітніх процесів в Україні впродовж 1917-1938 рр.

У дисертації:

уперше до наукового обігу введено невідомі джерела про різнобічні аспекти діяльності В.П. Затонського;

запропоновано періодизацію його життя та діяльності;

шляхом аналізу різнопланових джерел уперше всебічно досліджено громадсько-політичну і культурно-освітню діяльність В.П. Затонського, у контексті об'єктивних історичних підходів відтворено основні віхи його біографії;

розкрито роль та місце В.П. Затонського в державотворчих процесах радянської України впродовж 1917-1938 рр.;

уперше складено бібліографію праць В.П. Затонського, введено до наукового обігу широке коло його друкованих робіт;

реалізовано спробу ґрунтовного вивчення діяльності В.П. Затонського в історичному дискурсі.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю широкого застосування положень, фактів, документальних підтверджень при написанні біографій державних та освітніх діячів означеного періоду.

Основні теоретичні положення дослідження і висновки за змістом, діапазоном можуть бути використані для:

урахування історичного досвіду розвитку системи культури, освіти і науки в 1917-1937 рр. у сучасних умовах реформування моделі національного шкільництва;

розробки спеціальних і узагальнюючих праць з історії України та вітчизняної біографістики;

використання науковими працівниками архівних, музейних, бібліотечних установ, у діяльності культурно-освітніх товариств;

ведення лекційної роботи серед широких верств громадськості.

Особистий внесок здобувача. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано одну статтю в співавторстві з Ю. В. Телячим (конкретний внесок здобувача - дослідження обставин проведення слідства щодо В.П. Затонського органами НКВС у 1938 р. - 50 %).

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Загальна концепція дисертації знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях у всеукраїнських і регіональних наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Тоталітарні режими в Україні та країнах Південно-Східної Європи в ХХ столітті” (м. Хмельницький, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: історико-правові та соціально-економічні аспекти” (м. Хмельницький, 2006 р.), регіональній науково-практичній конференції “Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки” (м. Хмельницький, 2007 р.), регіональному круглому столі “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі у XVIII на початку XXI століття” (м. Кам'янець-Подільський, 2005 р.), Всеукраїнській інтернет-конференції “Українська наука в мережі Інтернет” (м. Севастополь, 2007 р.).

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення дисертації, результати дослідження, висновки відображені у 7 публікаціях, з них 4 наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України (6 одноосібних та 1 у співавторстві).

Структура дисертації. Робота складається з вступу, основної частини (чотирьох розділів), висновків, 4 додатків (на 70 с.) та списку використаних джерел (456 найменувань на 39 с.). Загальний обсяг роботи складає 303 с., з них обсяг основного тексту 193 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі - “Історіографія та джерела” - аналізується стан наукової розробки даної проблеми, міститься характеристика джерельної бази дослідження.

Історіографія дослідження життєвого і творчого шляху В.П. Затонського формувалася впродовж 1917-2006 рр. Формування історіографії про В.П. Затонського відбувалася впродовж таких основних етапів:

початок 1920-х - середина 1930-х рр. - поява перших праць пенегеричного характеру з необ'єктивною оцінкою діяльності В. Затонського;

середина 1930-х - середина 1950-х рр. - період замовчування в зв'язку з негативним ставленням до його постаті з боку сталінського режиму;

1960-1980-ті рр. - поява реабілітаційних досліджень й перехід до надмірної ідеалізації його особи радянськими істориками;

1990-початок 2000-х рр. - перші спроби критичного аналізу постаті В.П. Затонського.

Перші публікації про політичну діяльність В.П. Затонського з'явилися на сторінках періодичної преси в Україні з початком національно-демократичної революції 1917 р. Спектр періодичної преси, де висвітлювалася діяльність В. Затонського, є досить широким.

У зв'язку з перебуванням В.П. Затонського на ключових державних постах, починаючи з 1920 р., інформація про нього впродовж двох десятиліть не сходила зі шпальт газет та журналів, що видавалися в радянській Україні. Варто констатувати про епізодичність і неповноту інформації щодо різнобічних напрямків роботи В. Затонського. Переважна більшість праць радянської доби, які безпосередньо стосуються суспільно-політичного, культурно-освітнього, соціально-економічного розвитку України того періоду, не містять об'єктивних висновків, усі вони носять пропагандистський характер. Після арешту та розстрілу (1938 р.) будь-яке згадування про В.П. Затонського, крім того, що він “ворог народу”, заборонялося. Тому поява досліджень про нього до розвінчання культу особи Й. Сталіна була неможливою.

Період 1960-1980-х рр. характеризується сплеском публікацій про В.П. Затонського. Велика кількість статей друкувалася в першу чергу в газетах, що виходили в різних регіонах України та колишнього СРСР. Одним із перших науковців діяльність В.П. Затонського як предмет наукових досліджень обрав В. А. Морозов. Його стаття “І академік, і герой...”, присвячена 75-річчю від дня народження В. Затонського, була опублікована на сторінках “Робітничої газети” (органу ЦК КПУ) в 1963 р. Досить велика кількість статей була розміщена в газетах, що видавалися в Хмельницькій обл. Авторами матеріалів про дитячі роки, життєвий і творчий шлях, політичну біографію В. Затонського були подільські дослідники Л. В. Баженов, О. М. Завальнюк, Г. В. Медведюк, А. О. Копилов, А. С. Хоптяр та ін.

Науковцем, який підготував у 1964 р. першу фундаментальну розвідку про В.П. Затонського, був уже згаданий вище В. А. Морозов (Морозов В. А. Володимир Петрович Затонський. - К., 1964. - 134 с.). Історико-біографічний нарис базувався на позиціях марксистсько-ленінської ідеології, був значною мірою політично заангажований, автор не зумів дати об'єктивної оцінки діяльності В. Затонського. Такі тенденції характерні й для двох наступних перевидань цієї книги в 1967 р. (укр. мовою) та 1988 р. (рос. мовою). Про В.П. Затонського міститься коротка інформація майже в усіх енциклопедичних, довідкових, мемуарних виданнях, що побачили світ в УРСР у 1960-1980-х рр. У 1988 р. в Кам'янець-Подільському державному педагогічному інституті ім. В.П. Затонського, було проведено наукову конференцію “Видатний партійний державний діяч В.П. Затонський”. (Збірник містить 59 тез статей.) Заслуговують уваги нариси про В.П. Затонського В. С. Прокопчука та С. К. Гуменюка, поміщені в книгах “Подільської землі сини”, “З народних глибин. Славетні Дунаєвеччини”. Інформація про В. Затонського міститься в бібліографічних покажчиках “Учені Хмельниччини” (упорядник С. К. Гуменюк), “Історія інтелігенції Української РСР (1917_1990 рр.)”, “Українська революція і державність (1917_1920 рр.)”. “Український історичний журнал” 1963 р. помістив статті А. В. Гречка, 1978 р. - В.С. Левіна та В.А. Морозова, 1980 р. - М. Сапуна, а 1990 р. - Ю.М. Гамрецького, присвячені В. Затонському. Інформація щодо В.П. Затонського, котра поширювалася в той час, подавалася виключно в позитивному ракурсі.

Після 1991 р., постать В.П. Затонського зазнала критики. В означеному контексті можна назвати праці В.П. Кравця, І.Л. Лікарчука та ін. Окремі сторони діяльності В.П. Затонського простежуються в працях В. Адамського, П.П. Брицького, В.Ф. Верстюка, В.М. Даниленка, О.М. Завальнюка, Б. Канцелярука, Г.В. Касьянова, М.В. Коваля, С.В. Кульчицького, В.Ф. Солдатенка, Ю.В. Телячого, Ю.І. Шаповала, Є.П. Юрійчук та багатьох інших науковців. Особливо варто відзначити як найбільш повні й об'єктивні портрети В. Затонського, авторами яких є Д.В. Табачник та Г.Г. Єфіменко. Матеріали різноманітних конференцій, що відбуваються в Україні та за кордоном, також порушують окремі аспекти суспільно-політичної, культурно-освітньої діяльності В.П. Затонського, здебільшого, у світлі критеріїв істинності та об'єктивності.

Джерельна база дослідження складається з комплексу різноманітних опублікованих та архівних документів і матеріалів. Найбільш змістовна, донедавна здебільшого недоступна, інформація про В. Затонського знаходиться в архівних установах України та зарубіжжя.

Так, в ЦДАВО України означені документи зосереджені в фондах: “Центральний виконавчий комітет рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України” (Ф. 1); “Народний секретаріат української робітничо-селянської республіки” (Ф. 2); “Народне секретарство освіти” (“Народний комісаріат освіти УРСР”) (Ф. 166); “Центральна комісія допомоги дітям при ВУЦВК” (Ф. 283); “Галицький революційний комітет” (Ф. 2189); особових фондах В.П. Затонського і Я. П. Ряппо та ін. У ЦДАГО України матеріали про В.П. Затонського зберігаються в фондах: “Центральний комітет комуністичної партії України” (Ф. 1); “Комісія по історії громадянської війни при ЦК КП(б)У” (Ф. 5); “Центральний комітет Комуністичної партії Східної Галичини” (Ф. 9); “Центральний комітет Української партії соціалістів-революціонерів, Української Комуністичної партії (боротьбистів)” (Ф. 43) та ін. Інформаційну цінність представляє особова справа наркома освіти В. Затонського, яка подає офіційну інформацію про етапи його політичної, службової кар'єри впродовж 1917-1937 рр. У Державному архіві м. Києва в фонді “Київський політехнічний інститут” (Ф. 18) знаходиться особова справа В.П. Затонського. Її документи інформують про науково-педагогічну працю В. Затонського на посаді керівника практичних занять фізичної лабораторії, викладача фізики. У ЦДІА України (м. Київ) відомості про В. Затонського містять фонди “Київське розшукове відділення” (“Київське “охоронне” відділення”) (Ф. 275). У них зосереджено інформацію про підпільну революційну діяльність В.П. Затонського напередодні 1917 р. Державний архів Харківської області в фонді “Центральний виконавчий комітет рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України” (ФР-845) зберігає документи про роботу В.П. Затонського впродовж 19-20-х років. Державний архів Хмельницької області в фонді “Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія” (Ф. 319) зосереджує дані його біографічного характеру (про навчання в подільський період біографії). Державний галузевий архів Управління Служби безпеки України (м. Київ) містить слідчу справу В.П. Затонського (№ 49834), що складається з 4-х томів. Важлива інформація про його життя та діяльність зберігається в музеї історії с. Лисець Дунаєвецького району Хмельницької області.

Варто зазначити, що впродовж 1917-1937 рр. В.П. Затонський написав та опублікував досить значну кількість праць, яка характеризує діяльність комуністичної партії, розкриває зміст культурно-освітньої, соціально-економічної, політичної, військової доктрини радянської влади. (Вдалося віднайти 94 його праці.) Окрему групу джерел складають опубліковані партійні та державні документи, мемуари. Важливу базу дослідження складає інформаційний бюлетень НКО УСРР, де друкувалися офіційні урядові акти, накази НКО, директиви, розпорядження, у розробці яких брав участь В. Затонський. З початку 1990-х рр. в Україні з'явилася значна кількість документальних збірників, представлених новими документами та матеріалами щодо діяльності В.П. Затонського. Автором великої кількості спогадів про В.П. Затонського є його син, академік НАН України Д. В. Затонський. Вони здебільшого носять суб'єктивний характер й певною мірою ідеалізують особистість В. Затонського. Аналіз історіографії та джерел доводить необхідність подальшої розробки проблеми.

У другому розділі - “Становлення особистості В.П. Затонського (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)” - розглядається ранній період його життя, визначаються чинники й обставини, які мали вирішальний вплив на формування світогляду та переконань, простежуються витоки формування наукових уподобань, аналізується його громадська і політична позиція. На основі аналізу архівних та друкованих матеріалів дисертант прийшов до висновку, що суттєвий вплив на формування свідомості, громадських позицій Володимира Затонського справило родинне виховання, вплив соціокультурних та політичних подій у Російській імперії початку ХХ ст.

Безпосередньо політичною діяльністю В.П. Затонський зайнявся ще навчаючись у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії. Уже в роки першої революції в Росії (1905-1907) він, член РСДРП меншовиків, був активним учасником революційного руху, за участь у якому зазнавав переслідувань, був тимчасово виключений із гімназії, заслужив репутації політично-неблагонадійного.

Після успішного закінчення гімназії (1906 р.) В. Затонський став студентом фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира, активно включився в роботу студентських революційних гуртків, перебував у складі керівників студентської соціал-демократичної організації меншовицької орієнтації. За підтримку та участь в революційному русі 1907 р. його виключили з університету. Тимчасово проживаючи в м. Кам'янці-Подільському, продовжував підтримувати зв'язки з місцевими соціал-демократами. З відновленням навчання в університеті не полишав політичної діяльності. Увесь період навчання в університеті В.П. Затонський перебував під постійним наглядом поліції.

Разом з тим, незважаючи на революційну діяльність, цікавився наукою, зокрема хімією. Навіть коли його виключили з університету, таємно працював у хімічній лабораторії, відвідував науковий гурток студентів, які збиралися на квартирі Д. О. Граве. Лише завдяки клопотанню учених О. В. Сперанського, С. М. Реформатського та інших ліберально налаштованих професорів, його поновили в університеті.

Після закінчення університету (1912 р.) він займався різноманітними проблемами хімічної науки. Починаючи з 1913 р., В.П. Затонський тимчасово виконував обов'язки керівника практичних занять у фізичній лабораторії політехнічного інституту, проводив науково-дослідну роботу, керував хімічною лабораторією товариства цукрозаводчиків. За відгуками студентів, В.П. Затонський був одним із кращих викладачів і присвоєння звання професора напередодні 1917 р. стало цілком заслуженою оцінкою його науково-педагогічної діяльності.

У біографії В.П. Затонського є декілька надзвичайно цікавих маловідомих моментів. Один із них - участь у роботі київської масонської ложі “Зоря”. Можна вважати, що молодий В. Затонський у той час перебував у “пошуках істини”, що було надзвичайно популярним у середовищі тодішньої інтелігенції. Його світогляд був нестійким. Певною мірою зневірившись у меншовизмі, він став шукати нові політичні, ідеологічні орієнтири. А саме тоді, у період Першої світової війни набули популярності ідеї масонства. В.П. Затонському, члену масонської ложі “Зоря”, довелося остаточно визначитися в своєму ставленні до імперіалістичної війни, до радянського напряму, що вже почало виявлятися з весни 1917 р. у внутрішнім житті, а також і до визвольних національних рухів народів колишньої Росії, зокрема до українського визвольного руху. Ймовірно, що саме це й спонукало його змінити свою променшовицьку орієнтацію та перейти на позиції більшовиків. У перші дні революції 1917 р. В. Затонський вступає до Київської більшовицької організації, назавжди пов'язавши своє життя з цією партією.

У третьому розділі - “В боротьбі за радянську владу в Україні (1917_1920 рр.)” - досліджено політичну діяльність В. Затонського, проаналізовано його роботу на чолі Наркомату освіти УСРР впродовж 1917_1918, 1919-1920 рр.

З березня 1917 р. В.П. Затонський цілком поринув у політику. Як представник Київського комітету РСДРП(б) В.П. Затонський 1917 р. був обраний до складу УЦР, де обстоював інтереси більшовиків. По тому, як VI з'їзд ВКП(б) окреслив курс на збройне повстання з метою захоплення влади. В.П. Затонський енергійно включається в боротьбу за реалізацію рішень з'їзду. У зв'язку з жовтневим переворотом у Петрограді, Київська більшовицька організація відразу ж почала підготовку до збройного виступу. 27 жовтня, після того як Мала Рада прийняла резолюцію, спрямовану проти жовтневого перевороту в Петрограді, більшовики (Г. П'ятаков, В. Затонський, І. Крейсберг) залишили засідання та вийшли зі складу Крайового комітету охорони революції в Україні.

В. Затонський став одним із керівників січневого виступу більшовиків проти легітимної влади УНР. Згодом він організував переїзд більшовицьких делегатів до Харкова, де в грудні 1917 р. був проведений пробільшовицький Всеукраїнський з'їзд Рад (після його провалу в м. Києві).

Наприкінці грудня 1917 р. ЦВК Рад України, обговоривши питання про мирні переговори в м. Бресті, надіслав делегацію в складі голови ЦВК Рад України Ю. Г. Медвєдєва, народних секретарів В.П. Затонського та В. М. Шахрая. Саме В. Затонський призначається керівником делегації УНР та одночасно повноважним представником Народного секретаріату при Раднаркомі. У січні 1918 р. представником Народного секретаріату України при РНК РСФРР було призначено В.П. Затонського, а згодом включили до складу РНК з правом дорадчого голосу. Він підписав декрет про створення червоної армії (15 січня 1918 р.).

У березні 1918 р. В.П. Затонський був призначений головою Народного секретарства закордонних справ. (Посаду обіймав лише 4 дні.) За цей короткий період ним були зроблені лише тенденційні інформаційні повідомлення для іноземних урядів щодо подій в Україні і оприлюднена нота протесту проти німецько-австрійської окупації. Невдовзі, разом із М. Скрипником, обраним головою радянського уряду - Народного секретаріату, він став на чолі Української радянської республіки - головою ВУЦВК.

В. Затонський взяв участь у роботі І з'їзду КП(б)У, який відбувся в липні 1918 р. у Москві. Його ж обрали до складу ЦК КП(б)У. Він став членом Закордонного бюро КП(б)У, створеного для керівництва більшовицьким підпіллям в Україні. Разом з іншими делегатами придушував виступ “лівих” есерів, що відбувався саме тоді в Москві.

Коли у м. Курську наприкінці 1918 р. за рішенням ЦК КП(б)У був сформований черговий тимчасовий більшовицький уряд, до його складу серед інших увійшов і В.П. Затонський. Він проводив організаційну роботу зі створення регулярної червоної армії. В. Затонський у статусі члена уряду підписав декрети про організацію Всеукраїнської надзвичайної комісії та її місцевих органів, про створення революційних трибуналів, що сприяло встановленню репресивно-каральної системи в Україні.

В. Затонський активно виступав проти “націонал-ухильників”, які ратували за відокремлення КП(б)У від РКП(б). За вказівкою В. Леніна 8 липня 1920 р. ЦК КП(б) України створив Галицький революційний комітет. Пленум ЦК РКП(б) затвердив В.П. Затонського головою Галревкому. Він виступив ініціатором проголошення у Тернополі, зайнятому радянськими військами, Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. В.П. Затонський вважав, що створення власного, нехай і соціалістичного, уряду приверне до ГСРР прихильність галичан. Але кампанії “червоного терору”, які відбувалися за прикладом УСРР, викликали обурення діями представників радянської влади. До того ж голова Галревкому значною мірою випустив зі своїх рук керування новоствореною республікою, й каральні органи діяли там безконтрольно й безкарно. (Наприкінці вересня 1920 р. Галревком припинив свою діяльність.) Невдовзі Володимира Затонського призначили членом реввійськради Південно-Західного фронту. На V конференція КП(б)У (1920 р.) В.П. Затонського знову обирають до складу ЦК КП(б)У.

Отже, упродовж 1917-1920 рр. В.П. Затонський взяв активну участь у процесі нелегітимного насадження більшовицької влади в Україні. Беззаперечно, що його діяльність сприяла руйнуванню основ української державності, котра закладалася за Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР. Він підтримував збройну інтервенцію більшовицької Росії проти УНР. Погляди Володимира Затонського на розвиток моделі державного будівництва в Україні можна пояснити впливом на його особистість більшовицької ідеології, яка домінувала в його свідомості, незважаючи на певні протиріччя, що виникали між ним та окремими керівними представниками російських більшовиків. Разом із тим, перебуваючи на високих державних посадах в більшовицькому уряді України, можна стверджувати, що В.П. Затонський прагнув позитивних змін суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього характеру.

Уперше посаду наркома освіти В.П. Затонський обійняв 5 грудня 1917 р., ставши секретарем у справах освіти Народного секретаріату. Цю посаду В.П. Затонський обіймав до 19 березня 1918 р. Практично він не встиг зробити нічого, тому що займався “революційною агітацією серед солдат військових частин Центральної Ради”, був членом делегації Радянської Росії, що вела переговори про укладення миру з представниками німецького командування. Очолюваний ним Секретаріат народної освіти проводив роботу щодо організації шкільної справи в світлі більшовицької доктрини. В. Затонський ліквідовував ряд позитивних зрушень, що відбулися в Україні в галузі національної культури, освіти і науки завдяки діяльності УЦР та уряду, МНО УНР.

Знову стати наркомом освіти В.П. Затонському довелося під час другого приходу більшовиків в Україну. Його “наркомування” розпочалося 8 січня 1919 р., коли на засіданні Тимчасового робітничо-селянського уряду України він був призначений завідуючим відділом освіти, а 28 січня 1919 р. комісаром народної освіти. В.П. Затонський ініціював прийняття Радою народних комісарів УСРР важливого для створення єдиної освітньої системи декрету “Про передачу всіх закладів освіти у підпорядкування відділу освіти”. На початку 1919 р. В.П. Затонський затвердив положення про середню школу і видав постанови про скасування викладання “закону божого” у школах УСРР, про форми управління вищими навчальними закладами, про дитячі садки, про націоналізацію бібліотек, кінотеатрів, про скасування плати за навчання в школах тощо. Особливе значення В.П. Затонський надавав проблемі ліквідації неписьменності. Незважаючи на те, що другий “прихід” на посаду наркома не був тривалим у часі, В.П. Затонський активно зайнявся мовною проблемою закладів освіти. Українській мові на території України, фактично, надавався статус мови національних меншин. 10 травня 1919 р. В.П. Затонський підписав постанову “Про вибори шкільних працівників”, також була відмінена плата за навчання в усіх типах закладів освіти і скасовані вступні екзамени до вищої школи. На початку 1919 р. Наркомос України під керівництвом В.П. Затонського розробив і затвердив нормативні документи, що регламентували діяльність як навчальних закладів, так і органів управління освітою. У липні 1919 р. Раднарком УСРР схвалив “Положення про єдину трудову школу Української СРР”, за яким впроваджувалося безкоштовне навчання, обов'язкове для всіх дітей від 7 до 16 років. Це, без сумніву, один з найважливіших документів радянської системи освіти, в розробці та прийнятті якого значна заслуга належить В. Затонському.

У полі зору наркома перебували й питання розвитку науки. В.П. Затонський підписав наказ про передачу будинку і садиби пансіону графині Левашової “без грошової винагороди у власність Української Академії наук у Києві”.

Разом з тим В. Затонський у статусі наркома освіти безпосередньо був причетний до руйнування основ реформування вузівської освіти, що базувалася на засадах демократизації, доступності навчання, національного характеру змісту освіти. Ще одним кроком наркома на шляху “творення нової школи” стало прийняття рішення про очищення шкільних закладів від “старих шкільних робітників”. При активній участі В. Затонського, коли він призначався двічі наркомом освіти, закладалися основи української радянської школи, так званої “соціалістичної” культури та науки, що принципово відрізнялися від культурно-освітньої політики українських національно-демократичних урядів.

У четвертому розділі - “Державно-політична діяльність (1921-1937 рр.)” - аналізується робота В.П. Затонського впродовж 1921-1933 рр., його роль у проведенні політики “українізації” на посаді наркома освіти в 1922-1924 рр., характеризується функціонування наркомату освіти УСРР у період апогею репресивно-каральної системи (1933-1937 рр.), розкриваються невідомі аспекти його біографії, пов'язані з перебуванням під слідством, включно до розстрілу та посмертної реабілітації.

Діяльність В.П. Затонського після поразки Української національно-демократичної революції (1920 р.) базувалася на позиціях партійного керівництва, котре прагнуло якомога швидше ліквідувати здобутки вітчизняного державотворення в 1917-1920 рр. Поразка Української революції в 1920 р. не означала припинення боротьби за відновлення української державності. Непокора народу була масовою. Це спричинялося жорсткою політикою визискування селянства, придушення інтелігенції та інших репресивних заходів. 2 серпня 1921 р. Х. Раковський і В. Затонський погодили директиви стосовно боротьбі з повстанцями, що передбачали посилення репресивно-каральних методів.

Наприкінці травня 1922 р. на пленумі ЦК КП(б)У В. Затонського, голову Всеукраїнської спілки кооперативних товариств, обрали кандидатом у члени політбюро. 30 грудня 1922 р. І з'їзд рад СРСР проголосив створення СРСР та обрав Центральний виконавчий комітет СРСР, до складу якого увійшов і В.П. Затонський.

У 1924 р. він став начальником політуправління військ України та Криму (згодом Українського військового округу). Як секретар ЦК, він безпосередньо втручався в різні сторони внутрішньої та зовнішньої політики УССР. Орган ЦКК КП(б)У Наркомат РСІ - у 1927-1933 рр. очолював В. Затонський, який одночасно був заступником голови РНК республіки. Під його керівництвом працівники ЦКК-РСІ проводили роботу щодо вдосконалення державного апарату, котрий повинен був стати безвідмовним знаряддям Центру. Саме колегія РСІ під головуванням В.П. Затонського розробила конкретні заходи для проведення масової колективізації. В. Затонський виконував різноманітні доручення політбюро ЦК КП(б)У: був задіяний у підготовці нової адміністративної реформи готував проекти директив з питань, що пов'язані з колективізацією.

Усе це відбувалося в умовах наявності в Україні страшного голодомору 1932-1933 рр. У ці роки політична діяльність В.П. Затонського підпорядковувалася інтересам більшовицької партії та проходила у руслі офіційної політики КП(б)У.

Отже, упродовж досить значного проміжку часу в біографії В.П. Затонського (1921-1933 рр.) сталися події, які вплинули на остаточне формування його особистості, політичних переконань. У цей час він сформувався як державний, політичний діяч, представник партійної номенклатури найвищого рівня в УСРР. З одного боку, він заслуговує оцінки як принциповий, кваліфікований політик, що найвищою ідеєю вбачав побудову справедливого соціалістичного суспільства для всіх верств населення, з іншого боку, - став слухняним виконавцем рішень московського керівництва, спрямованих на упокорення українського народу, у тому числі й голодомором. Загалом політична діяльність В.П. Затонського в 1921-1933 рр. відбувалася в контексті всіх суспільно-політичних подій та процесів радянської України. Як державний, військовий, політичний діяч В. Затонський безпосередньо був причетний і до встановлення та активізації репресивно-каральної системи в Україні. Окремий аспект в біографії В. Затонського займає його участь в проведенні політики “українізації” на початку 20-х років.

Утретє наркомом освіти УСРР В.П. Затонського призначили 30 жовтня 1922 р. На В.П. Затонського покладається надзвичайно складне завдання - здійснення політики “українізації” в галузі культурного будівництва. Насамперед він доклав чимало зусиль для того, щоб максимально ліквідувати відмінності, що існували між освітніми системами України і Росії.

Шляхом “українізації” школи її передбачалося “радянізувати”, перетворити “з розсадника шовінізму в знаряддя комуністичної освіти серед українського селянства”. З самого початку “українізація” була приречена на те, щоб стати, у кращому випадку, “напівукраїнізацією”. В.П. Затонський продовжував “очищувати” освітні заклади від “шкідливих елементів”, якими, на його думку, була частина педагогів. За участі наркома в січні 1923 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення про проведення чергової “чистки” закладів освіти, відбувалося запровадження жорсткої цензури.

Основним документом, що визначав сутність процесу “українізації” став декрет від 27 липня 1923 р. “Про заходи в справі українізації шкільно-виховальних і культурно-освітніх установ”, підготовлений за участю В.П. Затонського. Наркомат освіти почав переглядати основні підходи до виховання дітей. Загалом, аналізуючи означений період функціонування загальноосвітньої системи України, можна стверджувати, що її прогресивний розвиток в основному призупинився.

Згідно з рішенням політбюро ЦК КП(б)У В.П. Затонський очолив з 3 листопада 1924 р. республіканську комісію з “українізації”. Не раз будучи головою таких комісій, він незмінно намагався досягти втілення в життя гасла будівництва “національної за формою та соціалістичної за змістом” української культури. Особливо застережливо В. Затонський ставився до здійснення українізації в середовищі партійних, радянських, профспілкових, комсомольських працівників. Помітне місце в освітній системі України займала професійна освіта, проте В.П. Затонський мало займався її проблемами. З посади наркома освіти В.П. Затонського було звільнено 14 березня 1924 р. Його призначили начальником політичного управління Українського військового округу. Аналіз діяльності В.П. Затонського як наркома освіти у 1922-1924 рр. дає підстави для твердження, що особливих успіхів на освітянській ниві він не досяг.

Четвертий раз крісло наркома освіти В. Затонський зайняв 22 лютого 1933 р. Призначення В.П. Затонського співпало з черговим поштовхом масового терору. Доводилося поєднувати дві посади одночасно: наркома освіти та наркома Робітничо-селянської інспекції. Будучи членом ЦК та політбюро ЦК КП(б)У, ЦВК УСРР і ЦВК СРСР, В. Затонський знав про трагічні наслідки голоду в Україні, особливо серед дітей і педагогів, а також брав безпосередню участь в організації “хлібозаготівельних кампаній”, виконуючи настанови партії.

Коло справ, що підлягали підпорядкуванню наркома освіти, було широким. Наркомат освіти до 1936 р. керував роботою університетів, педагогічних навчальних закладів, ряду науково-дослідних установ, бібліотек, музеїв, театрів та інших мистецьких закладів, видавництв. Після призначення В.П. Затонський береться за здійснення в республіці принципів загального початкового і переходу до обов'язкового семирічного навчання. Водночас, В.П. Затонському не дозволялося пропонувати щось оригінальне в розвиток освіти.

Авторитетний партійний і державний діяч, В. Затонський дискутував і не згоджувався свого часу із Й. Сталіним, але поступово перетворився на одного із “гвинтиків” сталінської адміністративної машини і в останній період своєї діяльності слухняно виконував вказівки центру. Під час керівництва Наркоматом освіти Затонський рішучі кроки спрямував на різке посилення боротьби проти так званих “націоналістичних збочень”. Справжній адміністративний погром було вчинено в українській науці в січні 1934 р. Виступаючи на сесії ВУАН, В. Затонський звів усі проблеми й труднощі розвитку народного господарства, науки та культури України до діяльності контрреволюціонерів, які гуртуються “під національним прапором”.

Упродовж 1933-1937 рр., у часи сталінізму, незважаючи на репресивні заходи, кількість учнів у початкових, неповних середніх і середніх школах зросла на 883,3 тис. осіб. У 1937/1938 навчальному році в 22315 школах України навчалося понад 5,8 млн. учнів, що становило майже 1/6 населення республіки. У ВНЗ кількість студентів перевищила 100 тис. осіб. Майже повністю вдалося завершити ліквідацію неписьменності. Збільшилась кількість культурно-освітніх закладів: бібліотек на 6110, клубів на 5480, кіноустановок на 615. У вказаних позитивних зрушеннях української культури є беззаперечна заслуга В. Затонського.

29 червня 1929 р. за ініціативою влади фактично, а формально за рекомендацією колективів багатьох вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ України розширена рада Академії наук УСРР обрала нових академіків, у тому числі (“одноголосно”) В.П. Затонського дійсним членом Академії з відділення хімії. Одночасно продовжувався процес звільнення ВУАН від патріотично налаштованих учених. Він працював у Всеукраїнському комітеті сприяння вченим, видав низку спеціальних праць з хімії, організовував роботу науково-дослідних установ в УСРР, очолив комітет з хімізації в УСРР, ввійшов до складу президії Всесоюзного комітету з хімізації.

В. Затонський ініціював організацію хімічних факультетів при інститутах народної освіти. У 1929 р. за його пропозицією була скликана спеціальна Всеукраїнська конференція з хімічної освіти. В. Затонський був одним із організаторів Доброхіму, керував роботою VI Всесоюзного менделєєвського з'їзду учених-хіміків, був учасником багатьох наукових з'їздів і конференцій у межах СРСР та репрезентував науку за кордоном.

В. Затонський проводив активну літературно-публіцистичну діяльність та науково-організаційну роботу в галузі суспільних наук.

Непослідовність його позиції призвела в 30-х рр. до загибелі багатьох шедеврів архітектури, історичних реліквій: Михайлівського собору, Десятинної церкви, Братського монастиря та ін. Згода наркома в 1937 р. утворити при ЦК Комітет охорони пам'яток, на жаль, поліпшити ситуацію в цій галузі вже не могла.

Енергійні зусилля В.П. Затонський спрямовував на чистку апарату Наркомосу, обласних і районних відділів освіти. Особливо наполегливо шукав В.П. Затонський “ворогів народу” серед науковців.

За часів, коли В.П. Затонський очолював освітню систему держави, повної сили набрали процеси централізації й уніфікації змісту освіти в українській радянській школі. Незважаючи на означені “заслуги” перед радянською владою, беззаперечну відданість комуністичним ідеалам В. Затонський не зміг уникнути репресій з боку сталінського тоталітарного режиму. Фатальну роль зіграли не досить теплі взаємини між В. Затонським і Й. Сталіним, а також факт виконання В. Затонським обов'язків голови лічильної комісії на XVII з'їзді ВКП(б), з відомими результатами голосування на користь Й. В. Сталіна проти С. М. Кірова. Розсекречені матеріали слідства дають можливість простежити хід від початку й до кінця вигаданого, сфальсифікованого сценарію, ціною якого стало життя В.П. Затонського. (Розстріляний 29 липня 1938 р. в м. Москві.)

Він став жертвою репресивно-каральної системи, одним з активних творців якої був і сам.

У висновках наведені теоретичні узагальнення результатів розв'язання малодослідженої в історіографії проблеми визначення ролі і місця В.П. Затонського в історії суспільно-політичного, культурно-освітнього розвитку України впродовж 1917-1937 рр.

Історіографічна база досліджень життя і діяльності В.П. Затонського формувалася впродовж тривалого історичного періоду й охоплює 90 років (1917-2007 рр.). Аналіз праць, присвячених В.П. Затонському, свідчить про те, що за радянського періоду всі вони носили пенегеричний характер, цілком відповідали ідеологічній політиці радянської влади, з одного боку - ідеалізували його постать, з іншого - замовчували сторони, що не відповідали або не вписувались у канони партійної доктрини. Таким чином, незважаючи на наявність різнобічних відомостей про В.П. Затонського в літературі широкого спектру, цілісних, узагальнюючих праць про його роль і місце в історії України, підготовлених з позицій об'єктивності, немає.

Формування світогляду В.П. Затонського проходило, у першу чергу, під впливом його родинного оточення, спочатку в селі Лисець, а згодом у губернському центрі - Кам'янці-Подільському. Навчаючись у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, В. Затонський захопився марксистською літературою. Тодішня ситуація в країні та марксистська ідеологія зумовили вибір його громадсько-політичної позиції він вступив до лав соціал-демократичної організації меншовицької орієнтації, звідки розпочав шлях у революцію.

Становлення особистості та переконань В.П. Затонського відбувалося на тлі суспільно-політичних процесів початку ХХ ст. в Україні, звідси - його прихильність й зацікавленість масонством, участь у діяльності організації, згодом - перехід у лави більшовицької партії. Значний вплив на характер В.П. Затонського мало його навчання у Київському університеті, робота в Київському політехнічному інституті. Це сприяло розширенню його світогляду, набуттю ґрунтовних знань не лише у галузі природничих наук, але й в гуманітарній сфері, що виокремлювало В. Затонського серед пролетарських революціонерів.

Упродовж 1917-1920 рр. В.П. Затонський брав активну участь у встановленні більшовицької влади в Україні, створенні Комуністичної партії більшовиків України, був ініціатором проведення її партійних з'їздів, нарад, конференцій, на яких активно відстоював відданість ВКП(б). Він - один із керівників збройного повстання більшовиків у Києві, організатор проведення Всеукраїнського з'їзду Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів (1917 р.), голова делегації радянської України для переговорів у Брест-Литовському з країнами Четверного союзу (1918 р.), член Зафронтового бюро ЦК КП(б)У, член РВР Київського округу. Беззаперечно, що його діяльність сприяла руйнуванню основ Української Народної Республіки.

Очолюючи Галицький революційний комітет, В.П. Затонський проводив на території Галичини послідовну політику більшовицького уряду щодо втягнення даного регіону в орбіту соціалістичної України.

У 1921-1933 рр., у період розгорнутого будівництва соціалізму, остаточно сформувалися політичні переконання В.П. Затонського. У цей час він сформувався як державний, політичний діяч, представник партійної еліти. З одного боку, він заслуговує оцінки як принциповий, кваліфікований політик, що своїм ідеалом вбачав побудову однорідного уніфікованого соціалістичного суспільства, з другого боку, відбулося послаблення його національно-державницької позиції. Володимир Затонський став слухняним виконавцем рішень московського керівництва, які шкодили інтересам українського народу.