Періодична преса як джерело дослідження українського державотворчого процесу 1817–1920 рр.

До окремої групи віднесені газети професійного напряму, зокрема профспілкових, військових, культурно-освітянських та інших організацій.

Серед критеріїв класифікації періодики за ідейно-політичним спрямуванням враховувались, насамперед, політичні уподобання засновників або видавців газет. При цьому виокремлювались газети українських урядів та політичних партій (центральних органів та місцевих організацій), загальноросійських політичних партій та їх місцевих організацій, газети громадських та інших організацій, а також видання змішаного типу, які не мали чіткої політичної спрямованості. Значення такої класифікації періодики полягає в тому, що кожний ідейно-політичний напрям відбивав ідейні позиції та розбіжності політичних сил у ставленні до державності України, її державного устрою, внутрішньої і зовнішньої політики, зокрема економічної та соціальної, військового будівництва та інших проблем життєдіяльності українського суспільства.

У роботі застосовано й інші моделі класифікації періодики - чисто джерелознавчі "зрізи" залежно від наявності в ній інформації про державотворчі процеси. У ході дослідження преса класифікувалась також за ареалами видання і поширення, що дозволило, крім центральних, розглянути губернські, міські, повітові видання. Залучені для аналізу за допомогою кількісної вибірки місцеві газети дали змогу простежити, як сприймалися на місцях відновлення української державності, її форми, заходи урядів та програми політичних партій, наскільки глибоко в “низи” проникали ідеї, проголошувані "згори".

У третьому розділі “Преса як історичне джерело дослідження основних етапів відновлення, зміцнення і захисту української державності”, в його п'яти підрозділах безпосередньо висвітлюється інформативна цінність преси як джерела і розкривається її значення для об'єктивного дослідження державотворчих процесів в Україні в період 1917-1920 рр.

Підрозділ 3.1 “Джерельне значення преси для дослідження української державницької ідеї” містить узагальнення ролі періодичної преси, здебільшого Наддніпрянської України, для вивчення еволюції української національної ідеї, наповнення її державницьким змістом, обґрунтування методів, шляхів і форм відновлення державності України. З аналізу змісту періодичних видань випливає, що ідея національно-державної автономії переважала в політичних орієнтирах партій Української Центральної Ради. Цю концепцію відбивала преса й інших сил національно-демократичного спрямування. Поряд із нею набувала дедалі більшого поширення концепція політичної незалежності України й створення самостійної держави.

Теоретичне обґрунтування ідеї автономії України відображалось у передових статтях, оглядах і коментарях програм та статутів партій, особливо в газетах національно-демократичного напряму. Прикладом можуть служити такі передові статті газет, як: “Волею та правом народу українського” (“Робітнича газета”, 30.03.1917 р.), “Про автономію та федерацію” (“Боротьба”, 1.05.1917 р.), “Біля початків федерації” (“Нова Рада”, 10.09.1917 р.) та інші. Авторами вищеназваних та подібних статей були відомі політичні діячі - М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Дорошенко, С. Єфремов, М. Шаповал, П. Христюк та інші, редактори газет, активні учасники національно-визвольної революції, учені, літератори.

Газетні матеріали свідчать, що російські політичні партії здебільшого негативно ставились до українського національно-визвольного руху, особливо до державницької самостійницької ідеї. Ворогами автономії і самостійності України були газети чорносотенного спрямування, зокрема "Киевлянин", а також кадетських організацій Харківщини, Одеси, Полтави, про що свідчать їхні друковані органи.

З свідчень преси видно, що проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Центральної Ради підштовхнуте як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками - переворот у Петрограді, захоплення влади більшовиками, політичні гасла військових формувань тимчасового Уряду в Києві. Газети національно-радикального напряму вміщували багато матеріалів, в яких порушувались питання самовизначення України і відокремлення від Росії. Поряд з цим, аналіз більшовицької преси показує, що її ставлення до державного статусу України було настороженим і негативним, воно цілком пов'язувалось з ідеєю пролетарської революції і встановленням влади більшовицьких рад на українських землях.

Джерельні свідчення преси підтверджують, що агресія радянської Росії та нові обставини міжнародного життя прискорили проголошення ІV Універсалом Центральної Ради державної самостійності України. Національно-демократична преса обґрунтовувала самостійність України, свідченням чого були статті "Хай живе вільна самостійна Україна" (“Наша громада”, 20, 23. 01 1918 р.), "Чому Україна вимушена була об'явити себе незалежною державою?", “На повороті” (“Українська газета”, 20. 01 1918 р.) та багато інших.

Із тих та інших публікацій вимальовуються головні складові проголошення самостійності України, зокрема:

великодержавно-централістський курс петроградського уряду РСФРР щодо УНР;

оголошення більшовицьким РНК війни Україні;

економічне пограбування України, що призвело до анархії та безвладдя.

Одним з аспектів підрозділу є аналіз висвітлення у газетних матеріалах шляхів досягнення незалежності України. Йдеться про публікації щодо урядових переговорів України і Росії, створення різного роду спільних комісій та комітетів, підготовки Українських Установчих Зборів, де очікувалося проголошення незалежності України. Ця група джерел представлена здебільшого матеріалами аналітичного характеру.

Велику увагу приділяла преса статусу національних меншин, відстоюючи надання їм права національно-культурної автономії. Здійснення програми національно-персональної автономії на місцях (що, зокрема, відбилося в появі значної кількості газет нацменшин) було, власне, першим свідченням втілення в життя демократичного вирішення проблем національних відносин. З огляду на це, джерельну цінність мають матеріали періодики не тільки про облаштування життя національних меншин, але й про захист прав українців та соборність нації. При цьому, як видно з джерел, боротьба за соборність мала два основні аспекти. З одного боку, мова йшла про включення до української держави тих етнічних територій, котрі були відторгнені від України як у період Тимчасового уряду, так і в ході експорту на територію України білогвардійського та більшовицького режимів. З другого боку, боротьба за соборність ґрунтувалася на ідеї добровільного долучення до УНР західноукраїнських земель.

Розглянуті в підрозділі газетні матеріали дозволили простежити, як поступово девальвувалась ідея національно-територіальної автономії в рамках Федеративної Росії, а після більшовицького перевороту та розгортання агресії проти УНР гасло державної самостійності стало провідною ідеєю Української революції.

Матеріали підрозділу 3.2 “Відображення в пресі утворення та досягнення незалежності УНР в добу Центральної Ради” засвідчують роль періодики щодо з'ясування участі української громадськості в практичному втіленні в життя ідеї відновлення державності України. Газети містять цінний матеріал про утворення Української Центральної Ради, її перші політичні акції, в т. ч. військові, робітничі, селянські та інші з'їзди, формування владних структур. З них видно, що Центральна Рада дедалі впевненіше почала розглядати себе як тимчасовий парламент, на зміну якому мали бути обрані Українські Установчі Збори. На сторінках періодичних видань широко висвітлювались підготовка та проведення виборів до всеросійських і українських Установчих Зборів, обґрунтовувалась їх роль і завдання, позиція політичних партій і об'єднань трудящих у цьому питанні. Провідні українські партії вбачали в становленні парламентаризму одну з умов утвердження демократичної України. І навпаки, недемократичні сили - більшовицькі, з одного боку, і монархічні, з другого - виступали затятими противниками здобуття Україною національної державності.

Аналіз матеріалів преси дозволив зробити висновок, що провідні українські партії боротьбу за самостійність пов'язували з встановленням в Україні демократичного ладу. Преса постійно відображала внутріпартійну боротьбу навколо альтернативи: радянська влада чи демократія, диктатура пролетаріату чи народопредставництво. Джерельна цінність періодичної преси, включаючи й місцеву, полягає у тому, що вона дозволяє простежити процес формування і функціонування органів державного управління в центрі і на місцях, зміни в їх статусі і практичній діяльності. Публікації таких газет, як “Нова Рада” від 8.04.1917 р. (“Територія і людність України”), “Селянська думка” від 12.08.1917 р. (“Відкриймо очі”), “Народна воля” від 1.10.1917 р. (“На порозі відродження України”), “Селянська спілка” від 25.11.1917 р. (“Внутрішня політика України”) та інших зафіксували різноманітність поглядів на характер державного устрою, організації державної влади і органів управління.

У ході дослідження публікацій періодики особлива увага зверталася на достовірність фактів щодо методів боротьби за владу, інших свідчень зародження негативних симптомів та ознак тоталітарної системи. Це дало змогу через пресу з'ясувати об'єктивність і повноту висвітлення в пресі утворення УНР та становлення її незалежності.

У підрозділі 3.3 “Преса про Українську Державу П. Скоропадського, її устрій та політику” проаналізовані матеріали преси, які віддзеркалюють особливості національного руху в умовах гетьманського перевороту і державного будівництва в період Гетьманату. Періодика зафіксувала полярність оцінок як самого перевороту, так і діяльності гетьманського уряду. Це дає підстави сучасним дослідникам розглядати авторитарний устрій гетьманату як особливу модель державності. Тому історичні дослідження Української Держави з огляду на неоднозначне її трактування зіставлялися із свідченнями газетних та інших джерел. Полярність оцінок зумовлена ідейно-політичною спрямованістю різних видань, зокрема частина преси національно-демократичного напряму та урядові видання позитивно оцінювали політику П. Скоропадського. Більшовицька та проросійська преса, а також деякі видання національно-радикального напряму демонстрували негативне ставлення до заходів уряду П. Скоропадського. Газети інших напрямів займали в цьому питанні нейтральну або центристську позиції.

Цінними є ті матеріали преси, які дозволяють простежити самостійницьку спрямованість зовнішньої та внутрішньої політики Української Держави П. Скоропадського. З урядової періодики можна почерпнути відомості про концепцію формування Української Держави, яка включала в себе такі основні положення:

- створення міцної дієздатної влади в Україні, першим виразником якої мав стати тимчасовий гетьманський уряд;

- залучення до уряду і влади на місцях представників українських центристських та лівоцентристьких партій;

- завершення формування регулярної української армії та створення національного флоту, соціальною базою яких мало стати заможне українське селянство;

- утвердження нового економічного ладу в Україні, основою якого мали стати непорушність приватної власності та вільне підприємництво;

- проведення аграрної реформи, яка передбачала утворення міцного середнього класу селян-власників та вирішення проблем малоземельних селян;

- стабілізація фінансово-кредитної системи та введення твердої національної валюти;

- проведення послідовної національно-культурної політики. Пріоритет належав створенню та підтримці українських освітніх закладів, наукових та культурних установ;

- зважена зовнішньо-політична діяльність та встановлення дипломатичних відносин із багатьма державами світу.

Хід вироблення та реалізації цієї концепції висвітлювала як центральна, так і губернська та повітова преса (“Відродження”, “Державний Вісник”, “Нова Рада”, “Вільна Україна”, “вільне життя”, “Рідний край”). Національно-демократична преса підтримувала ті заходи Гетьманату, які стосувалися самостійницької ідеї державності України, а також захисту інтересів української нації. Водночас на її шпальтах розвінчувався негативний вплив на політику уряду П. Скоропадського російських кадетів, монархістів та представників окупаційних військ в Україні. Про ставлення до гетьманату більшовиків, українських соціал-демократів і есерів можна судити на основі їхньої преси, а також того, що було закрито ряд ліворадикальних газет, зокрема “Боротьба” і “Народна воля” у Києві, “Мысль” та “Земля і воля” у Харкові, “Наш луч” у Катеринославі та ін. проти гетьманської державної лінії виступали також деякі праві українські політичні партії.

Отже, виявлені та введені свідчення періодики дозволяють повніше дослідити державотворчий процес, військове будівництво, господарське, суспільно-політичне та культурне життя в Українській Державі П. скоропадського.

У підрозділі 3.4 ”Свідчення періодики про державницьку місію Директорії УНР” розкрито джерельне значення преси для вивчення обставин утворення Директорії, її приходу до влади та ролі у відновленні УНР в українському державотворчому процесі.

Аналіз газетних публікацій (“Вісник УНР”, “народна воля”, “Громадянин”), показує, що Директорія, на відміну від попередніх урядів, не мала чіткої програми державотворення, оскільки політичні сили, які її утворили, були зорієнтовані на різні типи організації влади. партійні газети відображають різновекторні орієнтири щодо національно-державницького будівництва, а це заважало Директорії виробити чітку державницьку стратегію. Урядовий курс залежно від того, які політичні сили в ньому домінували, змінювався. На ці процеси впливала й міжнародна ситуація.

Преса зафіксувала, як у процесі тривалої дискусії, на противагу радянській системі та європейському парламентаризму, був запропонований “трудовий принцип” державного управління, який провідники УНР вважали більш адекватним тогочасній політичній ситуації та українським реаліям. Його реалізація на місцях виявилася важкоздійсненною і безпосередньо залежала від зовнішньополітичної обстановки, що швидко змінювалася. Партії, що схилялися до союзу з Радянською Росією, за свідченнями “Робітничої газети”, “трудового слова”, відстоювали такі форми влади, як ради (народні чи трудові). У серпні 1919 р. Директорія УНР остаточно визначилася, що в основі державного будівництва має лежати принцип парламентаризму, на якому наполягали політичні партії, що виступали за пріоритетність стосунків з Антантою. Але й цей крок директорії на шляху втілення державницької місії мав декларативний характер, оскільки проголошені принципи в умовах більшовицько-української війни не могли належно підкріплюватися конструктивною державотворчою працею.

Багато цінного матеріалу дають нам такі газети, як “Україна” та ”Вісник державних законів для всіх земель УНР”. Так, у січні 1919 р. газети публікують важливі закони Уряду Директорії про державну мову, про українську грошову одиницю, про вищий Уряд Української автокефальної православної церкви та ін. Поряд з тим Українська преса 1919 р., аналізуючи статус першого Уряду УНР доби Директорії, зазначала, що Рада міністрів була органом виключно екзекутивним, виконуючим, контролюючим діяльність органів місцевої влади; політикою вона не керувала. Політикою керували Директорія й урядові партії (“Україна”. - 1919. - 15-16 лист.).

Матеріали періодики свідчать, що серед позитивних напрямів державницької місії Директорії було проголошення соборності України, здійснення Злуки між УНР та ЗУНР. газети “Нова Рада”, “Народна воля”, “Галицький голос” висвітлюють ідейні та організаційні суперечності навколо реалізації ідеї української соборності та зовнішньої політики в умовах воєнних дій в Польщі проти ЗУНР.

Таким чином, преса засвідчує, що заходи Директорії щодо державного будівництва були обмежені агресією більшовицької Росії, звуженням соціальної бази влади, зменшенням території, на яку вона поширювалася. Через військову цензуру друку по обидва боки фронтів змінювались спрямованість, характер та об'єктивність газетних публікацій. Матеріали преси опосередковано дають підстави стверджувати про обмеження свободи слова та демократії в суспільстві. Отже, уряду директорії не вдалося подолати гостре політичне протистояння в суспільстві, згладити суперечності в поглядах провідних українських партій на форму влади, дати гідну відсіч зовнішнім противникам. Відсутність консолідації національно-демократичних сил мала катастрофічні наслідки для визвольних змагань і державності україни в цілому.

Підрозділ 3.5 ”Матеріали преси про зовнішньополітичну діяльність та військове будівництво українських державних утворень” присвячений джерелознавчому аналізу періодики під кутом зору її інформаційних можливостей для дослідження захисту української державності, проведення зовнішньої політики України. Так, газети висвітлювали діяльність уряду УНР щодо встановлення безпосередніх дипломатичних зносин із зарубіжними державами, проведення міжнародних переговорів та укладення відповідних договорів. Важливий пласт інформації містить періодика про українську дипломатію в добу Гетьманату, діяльність зарубіжних представництв.

З цього погляду цінними є матеріали таких газет, як "Відродження", "Нова Рада", "Киевская мысль" та інших, які відбивали міжнародну діяльність секретарства в закордонних справах УНР, МЗС Української Держави П. Скоропадського та УНР доби Директорії, зокрема про проведення в травні 1918 р. в Києві мирних переговорів і підписання в червні угоди про перемир'я, якою радянська Росія визнавала незалежність Української Держави, про налагодження дипломатичних зносин України із державами Антанти і США та інші.

За матеріалами преси періоду Директорії простежуються суттєві розбіжності в поглядах Директорії щодо зовнішньополітичної орієнтації України. Так, лідери Директорії С. Петлюра і В. Винниченко мали протилежне бачення національних зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів. Саме преса розкривала мотиви і позиції представників українських урядів у зарубіжній політиці, відображала ставлення суспільства до тих чи інших зовнішньополітичних акцій держави.

Вузловим питанням державотворчого процесу доби Української революції було створення власних збройних сил і забезпечення обороноздатності держави. Із публікацій видно, що до українського військового будівництва вороже ставилися російська демократія, вище військове командування та армійські дивізії, полкові революційні комітети, що складалися переважно з росіян. Водночас в українському політикумі було немало людей, які недооцінювали значення заходів щодо забезпечення обороноздатності країни.

У дисертації ґрунтовно висвітлено становлення і діяльність української військової преси як важливого джерела з історії українського війська. За її публікаціями прослідковується, як події в Росії відбивалися на формуванні української військової думки, як розгортався український рух у російській армії, процес створення українських військових з'єднань. Особливий інтерес становлять матеріали часописів “Україна”, “Ставка”, “Вісник українського війська”, “Новини”, “Козак” та інші.

Тогочасна центральна, частково і місцева преса приділяли велику увагу українізації армії, роботі першого, другого та третього Всеукраїнських військових з'їздів, а також фомуванню та діяльності вільного козацтва в Україні. Цінними у цьому плані є серії статей “Нової Ради”, “Самостійника”, “Відродження”, “Народної Волі” та інших, які містять унікальні відомості про труднощі створення власної армії, утвердження її народного характеру. У публікаціях газети “Відродження” (27,28.04.1918 р.) “Державна оборона України” та “Яка нам потрібна армія” підкреслювалось, що кожна самостійна держава повинна мати військо для своєї оборони, а завдання формування нової армії мусить вирішуватись у двох напрямах: забезпечення здатності армії виконувати свої завдання та перебудова армійського життя на демократичних засадах.

Повніше висвітлено в періодиці досвід формування української армії в Українській Державі П. Скоропадського, воєнні дії з денікінцями, об'єднаної армії УНР і УГА із більшовиками, повстанських армій Григор'єва, Махна, Зеленого із більшовиками та денікінцями. Багато цінної інформації з цих питань можна почерпнути з газет “Україна”, “Вісник Українського війська”, “Український козак”, “Лохвицкое слово” та інші.

Важливе місце в газетах січня-лютого 1918 р. займав хід війни між радянською Росією і незалежною Україною. Подавались відомості про пограбування і захоплення більшовицькими військами територій України в останні місяці правління Гетьманату та в період Директорії. Інформативний матеріал з цього приводу містять “Вільне слово”, “Рідний край”, “Чорноморська хвиля”, “Тайны Красного флага”, “Громадянин” та інші.

Газети друкували офіційні урядові розпорядження, репортажі про підвищення боєздатності українського війська, значну увагу приділяли розвінчанню загарбницьких планів московського шовінізму.

Аналіз таких видань УНР, як “Рада”, “Самостійник”, “Боротьба”, “Робітнича газета” дав можливість стверджувати, що завдяки пресі українська нація приступила до активного будівництва власних збройних сил, адже друковані органи державницького напряму аргументовно роз'яснювали, що лише в єдності народу і армії можлива побудова незалежної держави, майбутнє якої в орієнтації не на чужі, а на власні сили.

Безумовно, газетні джерела з питань зовнішньої політики та військового будівництва українських державних утворень потребують подальшого дослідження, особливо щодо утворення військових формувань на різних етапах революції, ставлення громадськості до українізації армії. Опрацьовані джерела свідчать, що експорт більшовицького режиму в Україну супроводжувався розв'язанням громадянської війни, яка принесла великі жертви і при участі РСФРР призвела до поразки Української революції.

Досліджена в розділі періодична преса є цінним джерельним масивом, залучення якого дозволяє значно збагатити знання з історії зовнішньої політики державних утворень, відстоювання самостійності України в роки національно-визвольних змагань.

У двох тематичних підрозділах четвертого розділу “Періодика про роль державних утворень у соціально-економічному та культурному розвитку України 1917-1920 рр.” розкрито значення періодики для дослідження діяльності державних утворень щодо розв'язання соціально-економічних та культурно-освітніх завдань революції.

У підрозділі 4.1 “Висвітлення в пресі соціально-економічної політики українських урядів” простежено, як матеріали газетних джерел віддзеркалювали здійснення соціально-економічних перетворень, розходження навколо аграрної реформи між основними партіями та неоднозначне ставлення мас до економічної політики різних урядів.

Газетні матеріали свідчать, що українські уряди звертали увагу на доробок економічної науки, яку представляла плеяда визначних учених, серед яких були К. Воблий, К. Мацієвич, Т. Осадчий, М. Туган-Барановський, В. Косинський, М. Левитський та інші. Їх публікації²²⁰ Мацієвич К. Коло земельного маніфесту // Нова рада. - 1917. - 19 лист.; його ж Руїна сільського господарства // Там же. - 1917 - 14 грудня; Воблий К. Земельне питання в програмах різних партій. - К., 1917; Осадчий Т. Про земельну реформу на Україні // Народна воля. - 1917. - 11 червня ; Туган-Барановський М. Остання мета кооперації // Українська кооперація. - К., 1918. - Кн. 1.; Його ж. Невідкладна справа // Там же. - 1919. - Кн. 1.⁰ сприяли обґрунтуванню програми економічного відродження. Практично всі представники української економічної думки захищали ідею селянської земельної власності, роблячи при цьому акцент на селянське сімейне господарство як основу сільськогосподарського виробництва; а також на розвиток системи української сільськогосподарської кооперації.

Проурядова періодика відображала процес консолідації політичних сил у Центральній Раді з метою вироблення напрямів соціально-економічного розвитку України. Фактично програма земельних перетворень, яка пропонувалась найбільш впливовими партіями Центральної Ради - УПСФ,УСДРП, УПСР, - виходила з положень основного економічного принципу європейської соціал-демократії, котрий полягав у націоналізації монополій та переведенні їх на загальногромадські засади. Українські соціал-демократи виступали проти зрівняльно-передільного принципу проведення земельної реформи, вбачаючи майбутнє сільського господарства не в подрібненні великих приватних господарств, а в передачі їх до рук органів місцевого самоврядування та централізації керівництва сільськогосподарським управлінням. Дещо по-іншому на земельну проблему дивились лідери Української партії соціалістів-федералістів, свідченням чого були публікації в “Новій Раді”, “Робітничій газеті” та інших. На думку УПСФ, в перспективі приватна власність на землю мала бути скасованою, але “на тогочасному етапі розвитку революції” необхідно було домагатися викупу усіх земель, що перевищували розмір трудової норми, у власність держави з подальшою націоналізацією і передачею їх у власність малоземельного і безземельного селянства. Такий крок мав створити в Україні можливість для розвитку сільського господарства фермерського типу.

Газетні матеріали “Думки про землю” (“Прилуцька думка”, 1.09.1917 р.), “Як буде вирішена справа про землю в Україні” (“Селянська думка”, 26.08.1917 р.), “Земля” (“Народне слово”, 28.09.1917 р.), “Своїм шляхом” (“Народна воля”, 31.08.1917 р.) та інші відображають ідеї скасування приватної власності на землю, проведення земельної реформи, встановлення земельної норми.

У газетах знаходили відображення кроки Центральної Ради щодо здійснення фінансової політики як однієї з умов зміцнення української держави. Йшлося про формування національного бюджету, введення власної валюти і податкової системи. Так, публікували коментарі до постанови Центральної Ради від 23 квітня 1917 р. про оподаткування українського населення на національній основі (“Вісті з Української Ради”, 28.04.1917 р.). а також закону “Про державні видатки України”. За його положеннями, всі державні податки і прибутки визнавалися прибутком державного скарбу УНР. Для прийняття і перерахування прибутків державного скарбу і видання сум на державні видатки створювалася головна Скарбниця (“Рідне слово”, 2.02.1918 р.; “Відродження, 9.04.1918 р.).

Важливим пунктом програми розбудови Української держави у період гетьманства П. Скоропадського було розв'язання соціально-економічних проблем, успадкованих від попередньої влади. Із газет видно, що основою соціально-економічної політики Української держави було відновлення приватної власності на землю. Так, влітку 1918 р. газети, окрім публікації: “Закону про засоби боротьби з розрухою сільського господарства” та “Закону про передачу хліба врожаю 1918 р. в розпорядження держави”, які фактично узаконювали в Україні поміщицьке землеволодіння, давали розлогі коментарі до них та відгуки з місць. Газети засвідчили хід підготовки та прийняття основних економічних законів, особливості вирішення аграрного питання, становлення фінансово-кредитної системи, зафіксували факти невдоволення народних мас економічною політикою режиму.

На захист принципу приватної власності в період Гетьманату виступили лише дві партії - Українська демократично-хліборобська і Союз земельних власників, що засвідчено матеріалами їх друкованих органів. Крім того, політику гетьмана підтримала Кадетська партія, в якій переважали особи російського походження. “Киевская мысль”, “Хлібороб-демократ”, “Приднепровский край” та інші містять матеріали про особливості аграрної та промислової політики гетьманського уряду.

Газетні матеріали дають можливість з'ясувати причини тимчасових економічних зрушень в період гетьманської доби. Багато матеріалів в цьому плані дають газети “Голос Києва”, “Одесская мысль”, “Вісник Одеси” та інші.

Періодика свідчить, що Рада міністрів прагнула впорядкувати грошовий обіг та налагодити фінансовий стан держави. Для цього були здійснені такі заходи: підготовка та затвердження державного бюджету, обмеження ввозу іноземної валюти в Україну; посилення боротьби з фальшивомонетниками; введення твердої національної валюти - гривні. Газети “Державний вісник”, “Известия союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины” та інші висвітлювали заходи уряду щодо боротьби з фальшивомонетниками та спекулянтами.

Паралельно з іншими подіями економічного життя газети різних напрямів відображали негативне ставлення селян до повернення поміщикам землі, незадоволення суспільства проросійською орієнтацією деяких урядовців гетьмана і т. ін. Значний за обсягом матеріал щодо тих подій вміщували газети “Відродження”, “Рідний край”, “Звенигородська зоря”, “Одеський вісник” та інші. У низці публікацій висвітлювались акти помсти поміщиків селянам за завдані їхнім господарствам збитки, каральні дії австро-німецьких військ в Україні проти селянського повстанського руху, факти пограбування та насильного вилучення у селян продуктів харчування, збіжжя та вивозу їх за кордон. Встановлено, що через жорстку цензуру (особливо в період Гетьманату) в газети майже не потрапляли повідомлення про пограбування України німецькими військами. Матеріали про це можна знайти в більшовицьких газетах, які замовчували вивезення з України хліба, іншої сільськогосподарської продукції до Росії. Підтвердженням цьому слугують газетні матеріали про розгортання селянського повстанського руху в Україні на територіях, захоплених більшовицькими військами. Головною причиною цих виступів було невдоволення селянства політикою “воєнного комунізму”, яку проводили більшовики. Так, ряд газетних видань висвітлював повстанський рух селян, який влітку 1918 р. та на поч. 1919 р. охопив Київську, Чернігівську, Полтавську та південні губернії. Йдеться про матеріали таких газет, як “Громада”, “Новини”, “Анархіст-повстанець”, “Трудова Громада” та інші.

В підрозділі проаналізовано газетні матеріали про принципові зміни економічної політики УНР в період Директорії. Інформативну сутність мають публікації про Земельний Закон Директорії УНР від 8 січня 1919 р. (“Народна воля”, 12.10.1919 р.; “Нова Рада”, 14, 19.01.1919 р.) та соціальні перетворення на селі. Із матеріалів преси видно, що Директорія стала проводити більш радикальну фінансову політику і почала її з підготовки грошової реформи та обміну грошей.

Отже, матеріали преси містять переконливі свідчення того, що самостійність України могла бути досягнута при ефективній економічній політиці, сприйнятій і підтриманій народом. Однак непослідовність і незавершеність економічних реформ (з різних причин) - і Центральної Ради, і гетьманського уряду, і Директорії - стали однією з основних причин невдач Української національно-демократичної революції.

У підрозділі 4.2 ”Преса як джерело вивчення розвитку освіти та духовно-культурного відродження України” показано значення газетних матеріалів для вивчення діяльності державних утворень щодо відродження національної культури, розвитку початкової, середньої та вищої школи, українізації освіти. Під рубриками “Шануймо свою рідну мову”, “До українізації початкових шкіл”, “Українська гімназія” тощо вміщувалися матеріали, які порушували проблеми запровадження українознавства в початковій, середній та вищій школі, переходу на українську мову державних установ (“Нова Рада”, 17.08; 9,11.09.1917 р.; “Народна воля”, 1.06.1917 р.).

Ідею національної школи пропагували як губернські, так і місцеві газети. Серед них такі, як “Союз” (Умань), “Українська хата” (Херсон), “Рідне слово” (Харків), “Народна воля” (Київ) та інші.

Як у центральній, так і в місцевій пресі висвітлювалась політика Гетьманської держави в сфері середньої освіти. Зокрема, за даними газети “Народна воля” (5.09.1918 р.), тільки протягом літа 1918 р. за рахунок держави було відкрито 40 українських гімназій та 10 українських реальних шкіл. Цінні відомості про розвиток народної освіти в період Директорії можна почерпнути з “Вісника УНР”, “Селянської громади”, “Відродження”, “Нашого шляху” та інших газет. Духовно-культурне піднесення в Україні в 1918-1919 рр. в рубриці “Культурний рух на Україні в часи революції” висвітлювала газета “Наш шлях”, (30.11; 11.12.1919 р.).

Матеріали газет є цінним джерелом для вивчення українського книговидавництва. Преса широко відображала процес створення видавництв, причому 8 з них мали власні друкарні, де друкувалася винятково українська література. Газети висвітлювали діяльність найбільших книгарень і видавництв: “Співробітник”, “Вернигора”, “Робітнича книгарня”, “Друкар”, “Книгоспілка” та ін. Особливий інтерес щодо насиченості релевантною інформацією становлять публікації під рубриками “Література і наука”, “Нові книжки і видання”. Помітне місце відводилось інформації про випуск художньої, наукової, науково-популярної і суспільно-політичної літератури. Періодика містить значний масив публікацій про заходи органів влади щодо забезпечення підручниками учнів початкової середньої школи та вищих навчальних закладів.

З матеріалів періодики можна почерпнути важливі відомості про становлення національної вищої освіти. Під рубриками “Вища освіта і наука на Україні”, “Українські державні університети” періодичні видання систематично знайомили громадськість з виконанням законів “Про перетворення Київського народного університету в Київський державний університет”, “Про заснування Кам'янець-Подільського державного університету”, відкриття кафедр українознавства. Характерно, що матеріали на зазначену тематику різноманітні за жанром: від статей до заміток. Серед авторів публікацій домінували науковці і працівники вищої школи (“Відродження”, 6.10.1918 р.; “Наш шлях”,17.04.1919 р.).

Періодика вміщувала матеріали про становлення української науки. Підрахунки засвідчують, що найбільше газетних публікацій було присвячено створенню і розгортанню роботи Української Академії наук. Поряд з аналітичними матеріалами, публікувались замітки, кореспонденції, хроніки, репортажі, насичені фактичною інформацією, що дозволяє ефективно використовувати її у наукових дослідженнях (“Відродження”, 12.06.1918 р.; “Вісті краєвої преси”, 16.07.1918 р.). На сторінках преси досить докладно висвітлювалася позиція відомих учених В. Вернадського, М. Туган-Барановського, Д. Багалія, М. Василенка та ін. щодо концепції майбутньої УАН (“Державний вісник”, 26.11.1918 р.; “Нова Рада”, 7.11.1918 р.).

Особливою є роль періодики у дослідженні тогочасних процесів українізації суспільного життя, запровадження української мови в державних установах. Як свідчить аналіз матеріалів преси, українська мова почала вживатися практично в усіх сферах. Значне місце відводила преса вивченню української мови державними службовцями, подаючи повідомлення про відкриття і роботу курсів української мови. Під назвами “Курси української мови”, “Курси української мови і діловодства”, ”Український правопис” вміщувалися статті й кореспонденції, що свідчили про актуалізацію в громадській свідомості таких питань, як запровадження української мови і українознавства в усіх регіонах Наддніпрянської України. Найширшого розголосу тема мовної політики дістала за Центральної Ради та Української Держави.

Газетні джерела свідчать, що процес українізації супроводжувався припиненням насаджуваної в попередні часи русифікації суспільного життя. Активними носіями процесу українізації були організації товариства “Просвіта”, які відновлювались і масово виникали як в губернських містах, так і в селах. Місцеві газети “Звенигородська зоря” (21.06.1917 р.), “Газета Зіньківського повітового земства” (5.07.1917 р.) “Чернігівський вісник” (30.08.1917 р.) та інші в серіях статей “З життя просвіт”, “Кооперативи, допомагайте просвітам”, “Дещо про “Просвіти” широко висвітлювали діяльність просвітницьких організацій з відродження та впровадження української мови в школах, гімназіях та інших навчальних закладах.

З газетної періодики стають очевидними перешкоди, які стояли на шляху українізації. Перш за все, це вороже ставлення проросійських сил до неї, нестача коштів та книжок, відсутність у достатній кількості вчителів з українознавства та ін. Але головною причиною, яка гальмувала процес українізації, запровадження української мови як державної, як свідчать газетні матеріали, було несприйняття національної, “мужицької” мови з боку, перш за все, українофобів, зросійщених політиків та чиновників, що мало місце повсюди. Зокрема, в статтях “Не хочуть “мужицької” мови” (“Прилуцька думка”, 4.08.1917 р.), “Чужі нас учать” (“Вільне слово”, Золотоноша, 26.06.1918 р.), “Труба і українська мова” (“Наша справа”, Катеринослав, 4.10.1918 р.) та багатьох інших викривалися шовіністичні позиції проросійськи налаштованих педагогів, відображалася боротьба з русифікацією, яка продовжувалася в Україні і в 1917-1920 рр., зокрема в Києві, Катеринославі, Полтаві, Одесі, Харькові та в інших містах.

У підрозділі розглянуті матеріали столичної і місцевої преси щодо розвитку національної літератури, театрального і музичного мистецтва. Ця тема посідала одне з чільних місць у пресі часів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. У газетах відбилися прагнення народу до засвоєння української літературної спадщини, його звернення до джерел національної духовності задля свого самоствердження. На сторінках періодичних видань друкувалися твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, С. Руданського, М. Вовчка, П. Мирного, І. Франка, Л. Українки та інших. Крім того, преса досить часто подавала персоніфіковані матеріали про творчий доробок письменників та поетів, життєвий і творчий шлях класиків української літератури. Авторами літературознавчих розвідок виступали переважно фахівці: критики, літературознавці, працівники редакцій газет (“Відродження”, 6.06.1918 р.; “Селянське слово”, 13.11.1918 р.; “Провесінь”, 9.12.1918 р.). За матеріалами періодики можна простежити появу нових митців, які згодом стали гордістю української літератури, зокрема П. Тичини, М. Рильського (“Молодая Украина”, 26.05; 9.06.1918 р.; “Наша справа”, 16.11.1918 р.; “Провесінь”, 9.12.1918 р.; “Наш путь”, 28.10.1919 р.).

Преса вміщувала цікаві матеріали про відродження українського театрального і музичного мистецтва. Зокрема, тільки в Києві в листопаді 1917 р., крім невеликих гуртків, працювали одночасно три великі драматичні студії: “Український Національний Театр”, “Український театр під орудою Садовського” і “Молодий український театр” (“Газета Гадяцького Земства”, 13.09.1917 р.). Висвітлювався хід створення української опери у 1918 р. Так, під популярною в той час рубрикою “Український національний хор” в газетах вміщувалися добірки матеріалів про заходи музичного відділу Міністерства освіти з організації хорів, зокрема, першого Українського національного хору в Полтаві та Кам'янці-Подільському тощо. За жанрами матеріали зазначеної тематики різноманітні - від статей до інформацій.

Тогочасні газети відбивали розуміння передовою інтелігенцією значення національної культури для розбудови української державності. Прикладом може бути одна із статей газети “Україна” (16.10.1919 р.) “Проблеми національної культури”, в якій наголошувалось, що “національна культура є річ невмируща, і маючи її, ми рано-пізно збудуємо державу, а не маючи її, ми рано-пізно втратимо державу”.

Таким чином, матеріали періодики містять великий потенціал відомостей про державну політику в галузі культури, про прагнення широких кіл громадськості до національної освіти, науки, повернення української мови, розвитку українського мистецтва на всіх етапах національно-визвольних змагань та державотворення.

У висновках викладені підсумки дослідження, сформульовані основні здобутки і практичні рекомендації щодо подальшого залучення матеріалів періодики як важливого джерела з історії українського державотворення.

1. Проведена евристична та аналітична робота з матеріалами періодики під кутом зору їх інформаційного значення для дослідження державотворчих процесів України 1917-1920 рр. Це дало змогу дійти таких висновків:

виявлено більше 50 періодичних видань, які досі не фігурували в джерельному комплексі історії Української революції.

з'ясовано кількість і складено реєстр українських періодичних видань в добу національно-визвольних змагань, систематизовано і класифіковано їх за різними спільними ознаками: місцем видання та ідейно-політичними напрямами. Встановлено загальну кількість газетних видань, яка сягає 795 назв. Найбільше газет видавалося у Київській, Катеринославській, Харківській губерніях, найменше - на півночі та у південних губерніях України. Національно-демократичну пресу репрезентували видання українських урядів, ряду політичних партій, громадських та просвітницьких організацій (“Просвіта”, кооперативні, селянські спілки, окремі церковні громади). За періодичністю переважали щоденні газети (близько 60%), видання, що виходили двічі-тричі на тиждень (близько 40%), найменше було тижневиків. Половина газет виходила українською мовою, близько 40% - російською, 10% газет публікували матеріали і російською, і українською мовами;

встановлено повноту відображення на шпальтах періодики основних етапів утвердження української державності, який, в свою чергу, стимулював появу значної кількості публікацій, спрямованих на реалізацію і захист ідеї державної самостійності України, проведення дійової внутрішньої та зовнішньої політики українських урядів на кожному з етапів революції. Зіставлення свідчень різних газет дозволяє простежити суперечливості суспільних відносин, боротьбу поглядів і позицій тодішніх політичних сил. Кожний дослідник покликаний зважати на суб'єктивний характер газетної інформації, а це означає, що вона може слугувати встановленню історичної істини тоді, коли відомості беруться в сукупності, в зіставленні з іншими джерелами, передусім, документальними;

проаналізовано достовірність відображення в періодиці діяльності українських урядів у сфері економічної політики, з'ясовано об'єктивні та суб'єктивні сторони економічної інформації в українських газетах. Об'єктивним підґрунтям для цього була відсутність послідовної економічної політики в Україні 1917-1920 рр., зумовлена умовами іноземної окупації та громадянського протистояння. Газети відображали різні погляди на завдання економічних перетворень - від націоналізації землі та промисловості до відновлення приватного капіталу та поміщицького землеволодіння. Прорахунки в економічній політиці українських урядів: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, її недостатня обґрунтованість, умови війни, агресії та окупації стримували національно-демократичні державотворчі процеси;

доведено пріоритетне значення періодики в джерельній базі дослідження тогочасного культурного життя: процесів українізації, розвитку освіти та науки, національної літератури та мистецтва. Періодика відбивала зміни в ідейно-політичному житті українського суспільства та в духовно-культурній сфері.

2. Встановлено роль преси як вагомого джерела для дослідження державотворчих процесів у контексті основних етапів національно-визвольних змагань та особливостей суспільно-політичного розвитку України в 1917-1920 рр., а саме:

наявність цінних матеріалів про розвиток української державницької ідеї, її еволюцію від гасла національно-територіальної автономії до політичної самостійності. досліджені джерела дозволили дійти висновку про те, що Центральна Рада, розглядаючи себе як тимчасовий парламент, який мав замінити Українські установчі збори, сформувала органи державного управління, проголосила УНР та її самостійність. Найповніше ці процеси віддзеркалювала україномовна періодика національно-демократичного спрямування;

джерельну цінність періодики для дослідження Української Держави часів Гетьманату, її зовнішньої і внутрішньої політики, діяльності в галузі культури. Завдяки пресі ідея української мови, національної освіти і науки, розвитку національного мистецтва охопила широку громадськість;

особливості відображення в періодиці державного будівництва в добу Директорії, коли Українська народна Республіка опинилася в стані воєнної агресії та економічної блокади з боку більшовицької Росії.

3. У запропонованих рекомендаціях акцентується увага на подальшому виявленні та вивченні періодичної преси як джерела дослідження державотворчих процесів в Україні. Преса зафіксувала досвід і багато повчальних уроків, які не втратили актуальності для розбудови української державності на сучасному етапі утвердження незалежності України. Для повнішого відтворення історичного досвіду державотворення необхідно продовжити пошук, виявлення і залучення тих джерел, які вважались втраченими, приховувались, замовчувались або використовувалися упереджено, трактувалися на догоду нав'язаним науці ідеологічним схемам. Серед цих джерел провідне місце залишається за періодикою, матеріали якої виступають літописом пам'яті про події різних років.

Серед практичних рекомендацій пропонується запровадити для студентів історичних спеціальностей спецкурс “Періодика як джерело з історії української державності”, а також укласти і видати хрестоматії та бібліографічні покажчики української періодики 1917-1920 рр.

Основні публікації

1. Свідчення історії буремних літ (Періодична преса як джерело вивчення історії здобуття державності та національно-культурного піднесення в Україні 1917-1920 рр.). - Черкаси: Відлуння, 1998. - 160 с.

2. Українське відродження: спроба джерелознавчої оцінки вітчизняної преси 1917-1920 р. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - 263 с.

3. Виховання ідейного переконання молоді на революційних традиціях рідного краю: Навч. посібник - Одеса, 1987. - 22 с. (У співавторстві з В.В. Радченко-Субич), авт. внесок: 1 др. арк.

4. Наш рідний край у XIX-поч. ХХ ст.: Хрестоматія - К., 1994. - 340 с. (У співавторстві з А.І. Кузьмінським, О.Г. Перехрестом, В.Т. Шпаком та ін.), авт. внесок: 2 др. арк.

5. Социодиагностика общественной жизни: Монография - М., 1995. - 112 с. (У співавторстві з М.І. Бушиним - керівник, Г.Т. Галієвим, В.І. Ковалем, В.І. Патрушевим та ін.), авт. внесок: 1 др. арк.

6. Ідея самостійності України у пресі 1917-1919 рр. // Розбудова держави. - К., 1999. - Вип. 1/6. - С. 146-158.

7. Відображення у пресі 1917-1918 рр. розвитку ідеї української державності // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. - К., 1999. - Вип. 41. - С. 26-29.

8. Преса як поширене джерело вивчення історії національно-визвольної революції в Україні // Український історичний журнал. - К., 1999. - № 4. - С. 29-41.

9. Україна: Від автономії до самостійності (на матеріалах періодичної преси 1917-1919 рр.) // Історія України. - К., 1999. - № 31-32. - С. 1-3.

10. Преса 1917-1920 рр. як джерело вивчення історії національно-культурного розвитку в Україні // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вип. 7. - К., 1999. - С. 195-212.

11. Шляхи досягнення незалежності України в період національно-визвольної революції 1917-1920 рр. (на матеріалах преси періоду Центральної Ради) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вип. 12. - К., 2000. - С. 120-128.

12. До проблеми створення збройних сил України в період Центральної Ради (за матеріалами періодичної преси 1917-1918 рр.) // Історія України. - К., 2000. - № 34. - С. 8-9.

13. Відображення в пресі ідеї Соборності України (1917-1919 рр.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вип. 13. - К., 2001. - С. 129-137.

14. Погляди щодо незалежності України у 1917-1918 рр. // Історія України. - К., 2001. - № 3. - С. 2-4.

15. Висвітлення в пресі стану економічної політики в Україні періоду національно-визвольних змагань (1917-1919 рр.) // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. № 2. - Черкаси, 2002, - С. 43-50. (Співавтор Я. Пастернак). Особистий внесок: визначено основні напрями економічної політики українських Урядів.

16. Преса про освітньо-культурне відродження України в період Української Держави (1918 р.) //Історія України. Збірник наукових праць інституту історії України НАН України. Вип. 20. - К., 2002. - С. 146-157.

17. Відображення в пресі створення та українізації армії в 1917 р. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вип. 18- К., 2002. - С. 115-123.

18. Економічні реформи в період української революції 1917-1919 рр. (за джерелами періодичних видань) // Історичні і політичні дослідження. Видання Донецького національного університету - Донецьк, 2002. - № 3/4. - С. 75-80.

19. Висвітлення в пресі ідеї державності в період української революції (1917-1919 рр.) // Наукові записки Миколаївського державного гуманітарного університету. - Миколаїв, 2003. - Т. 27., Вип. 14. - С. 72-79.

20. Питання самостійності України в пресі доби Директорії // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2004. - № 26. - С. 191-198.

21. Аграрні перетворення в Україні в період національно-визвольної революції 1917-1918 рр. (на матеріалах періодичної преси) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Вип. 3. - К., 2004. - С. 130-136.

22. Висвітлення в пресі зовнішньополітичної діяльності України в період національно-визвольної революції 1917-1920 рр. //Історія України. Збірник наукових праць інституту історії України НАН України. - Вип.25.- К., 2004. - С. 153-162.

23. Висвітлення в періодичній пресі військових дій в період Української революції 1917-1920 рр. // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. Вип. 3.- Одеса, 2004. - С. 45-52.

24. Освітньо-культурне відродження України в період Гетьманщини (за матеріалами періодичної преси) // Історія України. Маловідомі імена і факти. Збірник статей інституту історії України НАН України. Вип. 27. - К., 2004. - С. 375-387.

25. Соціально-економічні перетворення в українському селі у період національно-демократичної революції 1917-1920 рр: на сторінках преси // Український селянин: Зб. наук. праць ЧНУ ім. Б. Хмельницького. Вип. 63.- Черкаси, 2005. - С. 54-57.

26. Соборницький процес у відображенні періодики України революційної доби 1917-1919 рр. // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. Вип. 2. - Одеса, 2005. - С. 199-208.

27. З історії розвитку народної освіти України в період Центральної Ради (за газетними джерелами 1917-1918 рр.). // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історичні науки. Т. 45. Вип. 32.- Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. - С. 48-53.

28. Ідея незалежності України в альтернативному просторі української преси 1917-1918 рр. // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. Вип. 66. - Черкаси: ЧНУ, 2005. - С. 99-104.