Взаємостосунки запорізьких і донських козаків кінця XV – початку XVIII ст.: історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 930.23:94(477)"14/17"

Взаємостосунки запорізьких і донських козаків кінця XV - початку XVIII ст.: історіографія проблеми

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Гіря Катерина Сергіївна

Донецьк 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “23” березня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “21” лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

запорізький донський козак

АНОТАЦІЇ

Гіря К.С. Взаємостосунки запорізьких і донських козаків кінця XV - початку XVIII ст.: історіографія проблеми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет, Донецьк, 2007.

У дисертації на основі комплексного аналізу історичних праць українських та російських авторів XVIII - початку XXI ст. з'ясовано ступінь дослідження історії відносин українських і донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.). Визначено основні групи історіографічних джерел з історії запорізько-донських стосунків зазначеного періоду, виокремлено основні етапи розвитку історичної думки щодо вказаної проблеми, встановлено результати досліджень відносин українських та донських козаків на різних етапах розвитку історіографії. Визначено основні аспекти дослідження зазначеної проблеми в українській і російській історіографії, здійснено аналіз особливостей висвітлення в історичній літературі стосунків обох козацьких спільнот, виявлено внесок різних авторів у вивчення цієї проблеми.

На основі проведених досліджень сформульовані можливі перспективні напрямки наукової розробки питань з історії стосунків українських і донських козаків.

Ключові слова: запорізькі і донські козаки, історіографічні джерела, етапи розвитку історичної науки, комплексний аналіз.

Гиря К.С. Взаимоотношения запорожских и донских казаков конца XV - начала XVIII вв.: историография проблемы. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецький национальный университет, Донецк, 2007.

Диссертация посвящена исследованию историографии проблемы взаимоотношений запорожских и донских казаков конца XV - начала XVIII вв. В работе определены основные группы историографических источников по проблеме: обобщающие исследования по истории Украины и России, монографии и научные статьи украинских и российских авторов, а также ученых диаспоры, тезисы сообщений и докладов по исследуемой проблеме в научных сборниках, материалах научных конференций, энциклопедические и другие справочные издания, учебники и учебные пособия по истории Украины, краеведению, историографии, источниковедению, этнографии, в которых отражен уровень достижений исторической науки в изучении проблемы на различных этапах ее развития, авторефераты диссертаций. В качестве дополнительных источников, с целью проверки и уточнения информации, которая содержится в научной литературе, автор использовала документальные и нарративные источники.

Условно выделены такие главные этапы развития исторической мысли относительно проблемы взаимоотношений запорожских и донских казаков указанного периода: досоветский (XVIII - рубеж XIX - XX вв.), советский периоды, период современности (конец 80-х гг. XX в. - начало XXI ст.).

Установлены результаты исследований отношений украинских и донских казаков на различных этапах развития историографии. Определены основные аспекты исследования указанной проблемы в украинской и российской историографии, проанализированы особенности освещения в исторической литературе взаимоотношений запорожских и донских казаков, выявлен вклад различных авторов в изучение данной проблемы.

На основании проведеннях исследований сделаны обобщения, выводы, определены практические рекомендации.

Подчеркнуто, что несмотря на длительное изучение, история взаимоотношений запорожских и донских казаків конца XV - начала XVIII вв. не была объектом системных исследований. Исследователи XVIII - начала XXI вв., как правило, делали единичные обобщения, многие из которых основывались на ограниченной источниковой базе, или фрагментарно рассматривали отдельные вопросы двусторонних отношений. Малоисследованными остаются отношения украинских и донских козаков второй половины XVII ст. Наиболее разработаны вопросы взаимоотношений запорожцев и донцов периода Смуты начала XVII ст. в России, Национально-освободительной войны украинского народа середины XVII в., восстаний С. Разина и К. Булавина. Требуют более основательного изучения вопросы происхождения обоих казачеств, начальный этап украинско-донских связей, участие запорожцев и донцов в осаде Азова 1637 г. и других военных походах, роль украинских и донских казаков в крестьянских войнах XVII-XVIII ст., геополитическая роль фактора украинско-донских взаимоотношений, неисследованными остаются экономические и культурные связи запорожцев и донцов. Незавершенным и дискуссионным является сравнительный анализ запорожского и донского казачеств. Именно эти вопросы являются ключевыми в плане углубленного осмысления основ и сущности взаимоотношений украинских и донских казаков указаного периода.

Анализируя историческое значение взаимоотношений запорожских и донских казаков указанного периода, исследователи XVIII - начала XXI вв. акцентировали внимание преимущественно на их добрососедском и дружественном характере. Об этом свидетельствовали многочисленные общие походы на Крым, к берегам Турции, взятие Азова 1637 г. и другие события. Практически все авторы подчеркивали прогрессивную роль общих казацких походов в борьбе с турецко-татарской агрессией на украинские и российские земли, для освобождения восточных славян из мусульманского плена.

Выводы данного исследования могут послужить материалом для создания фундаментальных историографических трудов по истории украинского и донского казачеств, а также тех, которые посвящены широкому кругу проблем истории Украиы и России конца XV - начала XVIІІ вв., составить основу курсов и спецкурсов соответствующей тематики, что в итоге будет способствовать всестороннему научному осмыслению истории украинско-донских отношений.

Ключевые слова: запорожские и донские казаки, историографические источники, этапы развития исторической науки, комплексный анализ.

Girya K.S. The correlations of Zaporozh and Don Cossacks from the end of XVth till the beginning of XVIIIth cent.: historiography of the problem. - Manuscript.

The dissertation on competition of scientific degree of the candidate of historical sciences on a speciality 07.00.06 - Historiography, source study and special historical disciplines. - Donetsk national university, Donetsk, 2007.

In the thesis the degree of investigation of the history of the correlations of Zaporozh and Don Cossacks (the end of XVth - the beginning of XVIIIth cent.) has been depicted on the base of the complex analysis of the works by Ukrainian and Russian authors from XVIIIth till the beginning of the XXIth cent. The author has defined the main groups of historiographic sources of this problem, has distinquished the main periods of the development of historical science concerning this problem, has depicted the results of investigations of the correlations of Zaporozh and Don Cossacks on the different periods of development of historiography. The main aspects of research of this problem in the Russian and Ukrainian historiography have been depicted. The peculiarities of showing of the correlations between Zaporozh and Don Cossacks in historical literature have been analysed, the contribution of different authors at the investigations of the given problem has been shown. The perspective directions of the scientific research, which concerns the questions of the history of the correlations of Zaporozh and Don Cossacks, have been proposed on the basis of this investigation.

Key words: Zaporozh and Don Cossacks, historiographic sourses, the periods of the development of historical science, the complex analysis.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стосунки українських та донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.) є важливою сторінкою спільної історії двох братніх східнослов'янських народів. Однак, вивчення цієї актуальної історичної проблеми ще далеке від завершення. При цьому глибина дослідження теми в цілому та кожного її компоненту залишаються не з'ясованими. Виходячи з масштабності, довготривалості й геополітичного значення українсько-донських взаємин та з огляду на недостатню їх вивченість, є всі підстави говорити про необхідність аналізу здобутків дослідників різних епох, виявлення малодосліджених питань і визначення завдань у подальшому дослідженні проблеми.

Отже, потреба огляду здобутків у вивченні проблеми давно назріла. Ґрунтовне дослідження історіографії взаємин запорізьких та донських козаків дозволить не тільки установити стан вивчення проблеми, але й намітити нові завдання. Тим більше, що проблема стосунків запорізьких та донських козаків тісно пов'язана з дослідженням цілої низки важливих питань - від міжнародних взаємин у регіоні та колонізації Поля, відносин з іншими козацтвами (волзьким, гребінським, терецьким, яїцьким) до геополітичного протистояння Москви й Польщі, співіснування мусульманського і християнського світів, до взаємопроникнення культур європейської та азійської цивілізації. Вивчення історіографії стосунків запорізьких та донських козаків є особливо актуальним, бо козацька вісь Дніпро-Дон була потенційно найпотужнішою серед взаємовідносин різних козацьких спільнот. Актуальність теми підвищується у зв'язку з відродженням у сучасних умовах козацтва і станом нинішніх відносин між українським та російським народами.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах держбюджетної теми Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер державної реєстрації 0104U004650).

Об'єктом дисертаційного дослідження є праці українських та російських істориків XVIII - початку XXI ст., а предметом наукового аналізу виступає процес розвитку наукової думки з проблеми.

Хронологічні рамки дослідження мають два виміри: історіографічний та історичний. Перший охоплює період з XVIІІ ст., коли з'явилися перші роботи, у яких фіксувалися факти взаємин представників обох козацьких спільнот вказаної доби, до початку XХI ст. Історичний вимір охоплює період з кінця XV ст., тобто від початку оборони козацтва від кримських татар, до початку XVIII ст., тобто до розгрому Булавінського повстання на Дону і зруйнування Старої Запорізької Січі у 1709 р. XVI - початок XVIII ст. _ це період дружніх взаємин між запорізькими та донськими козаками. З другого десятиріччя XVIІІ ст. під впливом політики російського царизму, який діяв за принципом “розділяй і владарюй”, характер взаємин між українським та донським козацтвами поступово змінювався.

Мета дослідження - з'ясувати ступінь дослідження історії відносин українських та донських козаків зазначеного періоду шляхом аналізу праць українських та російських дослідників XVIІІ - початку XXI століття.

Для досягнення цієї мети автором були поставлені такі завдання:

виявити, систематизувати й дати характеристику основних груп історіографічних джерел з історії запорізько-донських стосунків зазначеної доби;

установити основні етапи розвитку історичної думки щодо вказаної проблеми;

оцінити результати дослідження відносин запорізьких та донських козаків (кінець XV - початок XVIІІ ст.) на різних етапах розвитку історіографії;

простежити особливості висвітлення в історичній літературі стосунків обох козацьких спільнот у зазначений період;

визначити внесок різних авторів у вивчення проблеми;

намітити досягнення та перспективні напрямки подальшої наукової розробки питань з історії стосунків між запорізькими та донськими козаками.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у широких хронологічних межах здійснено комплексний аналіз праць українських та російських авторів щодо проблеми відносин українських і донських козаків з кінця XV до початку XVIІІ ст. Виокремлено головні події, що були в центрі уваги дослідників.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні його результати можуть бути використані при написанні історіографічних праць з історії українського та донського козацтв, а також тих, які присвячені широкому колу проблем з історії України й Росії, Донецького регіону кінця XV - початку XVIІІ ст. Матеріали і висновки дослідження сприятимуть всебічному науковому осмисленню історії запорізько-донських взаємин, можуть скласти основу спецкурсів відповідної тематики та бути використані в загальних курсах з історії України та Росії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету (листопад 2006 р.), міжнародній науковій конференції, присвяченій 40-річчю журналу “Український історик” (м. Острог, травень 2003 р.), II міжнародному конгресі українських істориків (м. Камянець-Подільський, вересень 2003 р.), Обласному науково-методичному семінарі (м. Донецьк, березень 2004 р.), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (червень 2004 р.), VI конгресі міжнародної асоціації україністів (м. Донецьк, 29 червня - 1 липня 2005 р.). Тема стосунків українських та донських козаків викладалася у рамках лекційних та практичних занять на курсах підвищення кваліфікації вчителів при Донецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (листопад, січень, березень 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 статей (одна з них - у співавторстві), 8 - у фахових наукових виданнях.

Структура роботи обумовлена поставленою метою, завданнями та характером дослідження. Вона складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновків та списку джерел і літератури (299 позицій). Розділи поділені на параграфи, які відповідають хронологічним етапам розвитку історіографії. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 209 сторінок, з них основного тексту - 188 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність дослідження, окреслені його об'єкт і предмет, визначено хронологічні межі, сформульовано мету та дослідницькі завдання дисертації, вказано на наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія, джерела та методологія дослідження” - розглядається історіографія досліджуваної проблеми, дана характеристика джерельної бази, визначені методологічні засади дисертаційного дослідження. Констатовано, що історіографія проблеми не була предметом спеціального дослідження і розпадається на локальні, слабо пов'язані між собою напрацювання. Це було обумовлено тим, що історія стосунків запорізьких та донських козаків зазначеного періоду не була об'єктом належної уваги дослідників, і до 1928 року не було висунуто жодної цілісної концепції щодо вказаної проблеми. Після оприлюднення праці О. Гермайзе в історичному дослідженні проблеми бере гору так званий аспектний підхід, коли розглядалися лише окремі прояви стосунків українських та донських козаків зазначеного часу, а концепційне осмислення проблеми замінювалося побіжними узагальненнями. У зв'язку з цим, у працях істориків містилися лише історіографічні огляди історії козацтва і Запорізької Січі, а не історії стосунків козацьких спільнот (зокрема, запорізької та донської). Певна інформація з проблеми наявна у прикнижкових та пристаттєвих оглядах літератури, однак до цього часу так і не було здійснено узагальнюючого дослідження з історіографії взаємин запорізьких і донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.).

Історики XVIII - першої половини XIX ст., здійснюючи перші спроби дослідження проблеми, не прагнули порівняння своїх результатів з висновками інших авторів. Тому у працях Г. Баєра, О. Рігельмана та інших ми не знаходимо прикладів історіографічного аналізу. Названих дослідників можна вважати першими творцями концептуальної та фактологічної картини взаємин українських і донських козаків XVI-XVII ст. Слід зазначити, що у ХІХ ст. у складі різних документальних видань були опубліковані деякі архівні матеріали, які відбивають окремі епізоди співдружності запорізьких та донських козаків (“Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Материалы, относящиеся к истории воссоединения Руси”, “Акты, относящиеся к истории Войска Донского, собранные А. Лишиным”, “Донские дела” тощо).

Російський історик-емігрант І. Бикадоров у роботі “История казачества” розглянув великоруську теорію походження донського козацтва, піддавши критиці її основні положення, викладені у працях дорадянських істориків (В. Соловйова, В. Ключевського, В. Броневського та ін.), зупинився на обставинах створення “Исторического описания земли Войска Донського” В. Сухорукова, ідеях, висловлених у XIX ст. істориком Є. Ознобішиним .

К. Стецюк у спеціальному дослідженні, присвяченому впливу повстання С. Разіна на Україну, стисло оцінила праці своїх попередників щодо обраної нею проблеми. Пізніше, у 1960 р., вона зробила історіографічний огляд проблеми народних рухів на Лівобережній і Слобідській Україні у 50-70-х рр. XVIІ ст.

У монографії українського історика В. Голобуцького, у праці української дослідниці-емігрантки Н. Полонської-Василенко “Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина” знаходимо історіографічні огляди історії Запоріжжя.

Загальні тенденції розвитку російської історіографії та джерелознавства дорадянського і радянського часів зафіксовані у працях М. Рубінштейна, Л. Черепніна, Г. Алексєєвої, О. Шапіро, О. Пронштейна, В. Сарбея, в “Очерках истории исторической науки в СССР” та ін. У 60-х рр. XX ст. з'явилися роботи з історії селянських війн XVII-XVIII ст. в Росії, у тому числі монографія І. Степанова, присвячена селянській війні на чолі з С. Разіним, праця О. Под'япольської про повстання К. Булавіна. У них, а також у спеціальних дослідженнях О. Пронштейна і К. Хмелєвського, В. Мавродіна, І. Шепелєва та ін. підведені підсумки вивчення ролі козацтва у селянських війнах і народних рухах у Росії.

Короткий історіографічний огляд проблеми українсько-російських зв'язків у XІV-XVI ст. належить Д. Мишку.

У 80-х рр. ХХ ст. О. Пронштейн і М. Мінінков зробили огляд історіографії дореволюційного і радянського періодів з проблеми селянських війн в Росії XVII-XVIII cт. та участі в них донських козаків.

З початку 90-х рр. ХХ ст. в історіографії спостерігається пожвавлення інтересу до історії козацтва. У 1990 р. у Дніпропетровську відбулася I республіканська науково-практична конференція “Проблеми історії запорізького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці”. У рамках цієї конференції ростовські дослідники Л. Тоценко та О. Пушкаренко підвели деякі підсумки і накреслили завдання вивчення теми бойової співдружності українських і донських козаків у XVII - першій половині XVIII ст.

Інформація, що торкається питання історіографії взаємин запорізьких і донських козаків під час Хотинської війни, міститься у праці О. Ковалівського та Н. Рашби.

У спеціальних працях В. Брехуненко зробив короткий історіографічний огляд історії взаємин запорізького козацтва з Доном, розглянув актуальні питання формування джерельної бази дослідження історії українського козацтва XVI - першої половини XVII ст. Однак, його історіографічний огляд охоплює українсько-донські стосунки лише з XVI до середини XVII ст.

У літературно-історичній хроніці з “життя, подвигів і трагедії” донських козаків сучасного російського автора І. Кандаурова міститься стаття, присвячена життю та творчості В. Сухорукова.

Аналізу української історіографії присвячені „Історіографія історії України” (автори: В. Коцур, А. Коцур), праці В. Кравченка, Я. Калакури тощо. Певне значення для створення цілісної історіографічної картини з проблеми мають статті сучасних авторів (О. Мильникова, О. Липатова та ін.) літературознавчого і культурологічного змісту.

Джерельну базу проблеми складають узагальнюючі дослідження з історії України та Росії, монографії та наукові статті українських і російських авторів, а також вчених діаспори, тези доповідей та повідомлень з зазначеної теми у наукових збірниках, матеріалах наукових конференцій, автореферати дисертацій, енциклопедичні та інші довідкові видання, підручники і посібники з історії України і Росії, краєзнавства, історіографії, джерелознавства, етнографії, у яких відбито рівень досягнень історичної науки у вивченні проблеми на різних етапах її розвитку. У якості додаткових джерел, з метою перевірки і уточнення інформації, що міститься у науковій літературі, автор використала документальні і наративні джерела.

Автором проаналізовано близько 250 найменувань української і російської наукової і науково-популярної літератури XVIII - початку XXI ст. з проблеми. При її розгляді автор спиралася на такі критерії, як об'єктивність, історизм, змістовність, повнота викладеного у ній матеріалу з проблеми взаємин українського та донського козацтв (кінець XV - початок XVIII ст.). У підсумку в дисертаційному дослідженні показана еволюція історіографії проблеми стосунків запорізьких і донських козаків зазначеного періоду на протязі XVIII - початку XXI ст.

Серед публікацій, у яких містяться джерела до історії запорізько-донських взаємостосунків (кінець XV - початок ХVІІI ст.), виділяються серійні видання, тематичні збірники, публікації у додатках до досліджень (видання В. Сухорукова, М. Карамзіна). Стосунки запорізьких та донських козаків відображені у таких різновидах російських джерел: відписки (воєвод, донських козаків, московських послів), “расспросные речи” (свідчення на допитах донських та українських козаків, “тлумачів” Посольського приказу, дітей боярських, стрільців, вихідців з полону, російських та українських купців, українських міщан, полонених кримських татар та ногайців), прохання (донських та українських козаків, вихідців з полону), статейні та вістові списки московських послів, донесення російських дипломатів (особливо з Криму), справи про надання державного утримання, царські накази та грамоти донським отаманам, “звинувачувальні листи” за їхні самовільні дії, листи Б. Хмельницького.

При вивченні історії бойової співдружності та союзу запорізьких і донських козаків найбільшою репрезентативністю відрізняється таке компактне зібрання документальних пам'яток, як Донські справи. Відомості, що містяться у Донських справах, торкаються низки важливих проблем того часу: 1) фактів спільних бойових дій запорізьких та донських козаків; 2) переселення до Російської держави запорожців та прийняття їх на державну (військову) службу; 3) ставлення російського уряду до спільної боротьби й бойового союзу донських та запорізьких козаків.

У дисертації використані й інші публікації джерел, які в тій чи іншій мірі стосуються обраної теми: “Крестьянские и национальные движения накануне образования Российской империи. Булавинское восстание (1707-1708)”, “Воссоединение Украины с Россией”, “Крестьянская война под предводительством С. Разина” тощо. У них наведені документи, які стосуються історії добросусідських відносин між Запоріжжям і Доном, спільних козацьких морських походів, представлені джерела, які свідчать про участь запорожців та донців у повстаннях С. Разіна і К. Булавіна.

З метою критичного аналізу наукових праць та з'ясування ряду дискусійних питань автор використала матеріали 89 (“Сношения России с Турцией”), 123 (“Сношения России с Крымом”), 127 (“Сношения России с ногайскими татарами”), 210 (“Разрядный приказ. Белгородский стол”) фондів Російського державного архіву давніх актів (РДАДА). Архівні джерела доповнюють і уточняють відомості, зафіксовані в книгах Донських справ, причому в них міститься різноманітна інформація з питань про переселення українців до Росії, бойовий союз донських і запорізьких козаків, їхні спільні військові дії, морські походи тощо.

Більшість наративних джерел торкається, головним чином, трьох аспектів: українсько-донських стосунків середини XVI ст. (Никонівський та Архівний літописи, хроніка М. Бельського), взаємин, що виникли на ґрунті Хотинської війни (діаріуші Я. Собеського, П. Збігневського, Я. Остророга тощо), участі донців та запорожців у подіях московської Смути (“Иное сказание”, “Казанское сказание”, записки І. Масси, хроніка К. Буссова тощо). Окрім того, на пильну увагу заслуговують свідчення, що містяться в описі облоги Львова 1648 р. С. Кушевича, де мова ведеться про присутність донців в армії Б. Хмельницького.

В основу теоретико-методологічної бази роботи покладено комплексний і системний підходи, принципи детермінізму, історизму та наукової об'єктивності. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дослідження використані як загальнонаукові (аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки), так і спеціальні історичні методи, серед яких порівняльно-історичний (з метою зіставлення поглядів науковців, різних джерел, здійснення порівняльного аналізу запорізької та донської козацьких спільнот XVI-XVIII ст.), проблемно-хронологічний (виокремлення певних проблем, які порушувалися в історіографії на різних етапах її розвитку), історично-генетичний (з метою з'ясування зумовленості виникнення козацтва як явища, впливу запорожців на генезу донської козаччини тощо), історично-типологічний (з метою класифікації джерел на різні види, визначення типових рис історіографії того чи іншого періоду, обох козацьких спільнот тощо), й методи історіографії (методи історіографічного синтезу).

У другому розділі - “Взаємини українських та донських козаків у дорадянській історіографії” - проаналізовано дослідження з історії стосунків обох козацтв, які були проведені у дорадянський період.

Хронологічно перші екскурси в історію українсько-донських стосунків зазначеного періоду робилися ще у XVIII ст. (С. Мишецький, Г. Міллер, Г. Баєр, І. Болтін, О. Рігельман).

У 20-40-х рр. XIX ст. розширилося коло питань історії стосунків українських і донських козаків, які цікавили дослідників. В. Сухоруков, В. Броневський, М. Маркевич, А. Скальковський розглядали у своїх працях не тільки участь запорожців у генезі донського козацтва, але і спільні походи запорізьких і донських козаків, подібність військової організації Запоріжжя та Дону, політику Б. Хмельницького щодо Війська Донського тощо. Втім, поодинокі узагальнення, зроблені дослідниками цього періоду, здебільшого не виходили за рамки загальних тез про спорідненість українських та донських козаків, давність зв'язків між ними і, особливо, - спільних морських походів.

У середині - другій половині XIX ст. до українсько-донських взаємин зверталися Є. Ознобішин, М. Голіцин, М. Костомаров, Ф. Брун, А. Савельєв, С. Соловйов, П. Куліш, М. Пудавов, М. Драгоманов, В. Смірнов. Було зроблено ряд важливих висновків. Зокрема, Є. Ознобішин довів необґрунтованість теорії про “великоруське” походження донського козацтва; М. Костомаров, П. Куліш, В. Смирнов зазначили спільність історичної долі запорожців та донців; Ф. Брун торкнувся питання про таємні шляхи виходу українських козаків у Чорне та Азовське моря; М. Драгоманов започаткував порівняльний аналіз українського і донського козацтв. Позитивний вплив на дослідження проблеми чинили утвердження в історичній науці цього часу документалізму, активізація археографічної діяльності у Росії та Україні.

На рубежі XIX-XX ст. вийшли праці російських істориків Д. Іловайського, С. Платонова, П. Жуковича, К. Абази, В. Бикадорова, О. Баіова, Є. Савельєва, українських дослідників Д. Яворницького, М. Грушевського, С. Томашівського. У цей період були зроблені кроки вперед у дослідженні участі українських і донських козаків у Смуті на основі критичного аналізу джерел. Що стосується спільних морських походів запорожців та донців, то Д. Яворницький, В. Бикадоров торкнулися вже згаданих їхніми попередниками (В. Сухоруковим, О. Рігельманом та ін.) походів, доповнивши окремими деталями їх описи. Не обійшлося і без необґрунтованих висновків з питань походження донських козаків (Є. Савельєв), участі запорожців та донців у Смуті (С. Платонов), політики Б. Хмельницького щодо Дону (М. Грушевський, С. Томашівський), помилок фактографічного характеру при огляді спільних козацьких походів (М. Грушевський). Найширше коло питань історії українсько-донських відносин (низка спільних морських походів, деякі прояви міграційних процесів між Запоріжжям та Доном, участь українських і донських козаків у подіях Смути, українсько-донські стосунки доби Б. Хмельницького) розглянув М. Грушевський. Він уперше в історіографії загострив увагу на тому, що зв'язки з Доном були органічною потребою українського козацтва. М. Грушевський висвітлив ряд спільних морських походів крізь призму інтересів останнього. П. Жукович звернув увагу на ставлення Речі Посполитої до козацьких походів проти Криму і Туреччини. Та усі автори зверталися лише до окремих проявів взаємин запорізьких та донських козаків зазначеного періоду.

У третьому розділі - “Історія взаємин запорізьких і донських козаків у радянській історіографії” - розглянуто розвиток історичної думки з проблеми у радянський період. У 20-х рр. XX ст. у радянській історіографії були закладені основи наукового дослідження селянських війн у Росії, зокрема, у 1926 р. була видана збірка документів і матеріалів “Крестьянские движения XVII-XVIII вв.”. Найбільшу увагу автори 20-х рр. XX ст. звернули на участь козаків у Смуті початку XVII ст. у Росії, причому історики по-різному тлумачили роль козаків у зазначених подіях. Зокрема, М. Фірсов визнавав донське козацтво важливою рушійною силою разінського руху, яка боролася за встановлення козацького “дуванного комунизма”, за наділення “бедняков богатством при помощи нового уравнительного казацкого распределения”. М. Феноменов, автор праці “Разиновщина и пугачевщина”, вбачав у козаках воєнних організаторів селянських повстань. Однак, говорячи про роль донських козаків у разинському повстанні, він стверджував, що їхня “революційна творчість” вичерпувалася “дуваном” та вбивствами, а у випадку перемоги вони самі б перетворилися на поміщиків, “и тогда бы началась старая песня сначала”. Про те, що козаки у період “разинщини” намагалися “наладить те хозяйственные, социальные и городские порядки и отношения, какие существовали на заре русской истории”, і тому мали тільки “повернуть колесо истории назад”, писав М. Рожков.

Дослідження історії козаччини відбувалося і за кордоном. С. Сватиков, Г. Вернадський доклали зусилля для розгляду генези і суспільної організації донців, а також побіжно торкнулися впливу українського елементу на донську козацьку спільноту. У 1928 р. у Києві вийшла книга учня М. Грушевського О. Гермайзе “Україна та Дін у XVII ст.”, у якій була зроблена спроба цілісного відображення взаємин українського та донського козацтв. Після оприлюднення праці О. Гермайзе в історіографії ствердився так званий аспектний підхід. Дослідники радянського часу прагнули уникнути предметного розгляду формування козацтва Дону, проігнорувати вплив українського елементу на зародження останнього, де його роль була особливо значною. Водночас, 20-80-ті рр. ХХ ст. були дуже важливим періодом розвитку наукової думки щодо взаємин запорозького та донського козацтв зазначеного часу. Радянська історична наука використала фактичний матеріал, що стосується проблеми стосунків запорізьких і донських козаків (кінець XV - початок XVIII ст.), накопичений у дорадянській історіографії, але у відповідності до ідеологічних вимог радянського режиму. Про факти конфліктів між запорізькими та донськими козаками в історичній літературі зазначеного часу, на відміну від дорадянської, замовчувалося. Втім, відбувалося розширення джерельної бази дослідження зазначеної проблеми, поглиблення вивчення її основних аспектів (участь запорожців та донців у подіях Смути початку XVII ст. і селянських війнах XVII-XVIII ст., у Хотинській війні, міграційні процеси між Запоріжжям та Доном, спільні походи українських і донських козаків XVI-XVII ст., взаємини між представниками обох козацтв під час Визвольної війни українського народу середини XVII ст. тощо).

30-ті - перша половина 50-х рр. ХХ ст. були важливою віхою у дослідженні взаємин українських та донських козаків. Саме у цей період був виданий збірник, присвячений повстанню К. Булавіна, в якому містилися документи про спільну участь запорожців та донців у цій визначній події. Ряд питань (вплив українського етнічного елементу на формування донського козацтва, участь запорізьких та донських козаків у подіях Смути початку XVII ст. в Росії, українсько-донські зв'язки у 20-х рр. - середині XVII ст. тощо) порушувалося у працях І. Бикадорова, М. Петровського, М. Смирнова. У монографії К. Стецюк було вперше комплексно проаналізовано вплив повстання С. Разіна на Україну. О. Новосельський здійснив аналіз окремих спільних бойових дій донців та запорожців у першій половині XVII ст. Активізації досліджень щодо українсько-донських взаємин XVI-XVII ст. сприяло святкування 300-річчя "воз'єднання" України з Росією. З середини 50-х рр. XX ст. роль ідеологічного орієнтира для дослідників відігравали “Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954)”, що узаконили схему історії України, за якою український народ має спільну історичну долю з російським народом. У близьких за ідеологічною спрямованістю працях К. Осипова, К. Гуслистого, І. Крип'якевича, О. Козаченка, В. Голобуцького, О. Касименка, О. Апанович, Д. Мишка та ін. показано ряд спільних походів запорожців та донців, а також українсько-донські взаємини першої половини - середини XVII ст. тощо. У 30-50-х рр. XX ст. вперше в історіографії були досліджені питання про міграційні процеси між Доном і Запоріжжям у першій половині XVII ст., а також українсько-донські стосунки, пов'язані з соціальними рухами на Україні в 1637-1638 рр. Позитивний вплив на дослідження проблеми взаємин запорізьких та донських козаків першої половини XVII ст. мало видання збірника документів "Воссоединение Украины с Россией" у 3-х томах.

У другій половині 50-х - наприкінці 80-х рр. XX ст. розроблялися такі питання, як спільні походи запорожців та донців у XVI-XVII ст. (Б. Лунін, В. Голобуцький, М. Попов, Ю. Тихонов, Ю. Тушин, В. Панашенко), участь запорожців і донців у Хотинській війні (М. Алекберлі, Н. Рашба), окремі аспекти українсько-донських стосунків, зав'язаних на козацьких рухах в Україні 1637-1638 рр., взаємини запорізьких і донських козаків під час Національно-визвольної війни українського народу XVII ст. (В. Голобуцький). Близькі за змістом і концепцією статті Б. Луніна та В. Панашенко були першими спеціальними працями, присвяченими безпосередньо дослідженню бойової співдружності запорізьких та донських козаків. Автори відзначили закономірний характер встановлення зв'язків між запорожцями та донцями, дали перелік і стислу оцінку спільних морських походів (ширший перелік у Б. Луніна), вказали на факти переселення запорожців на Дон. Проте, використовувалася лише частина вже введених до наукового обігу джерел, не проводилося комплексного аналізу власне воєнного союзу.

Помітне місце у радянській історіографії відводилося дослідженню селянських війн XVII-XVIII ст., на відміну від історії козацтва, яка не вивчалася достатньо глибоко. У працях В. Корецького, І. Степанова, О. Под'япольської, В. Лебедєва, І. Шепелєва, В. Назарова і Б. Флорі, В. Буганова, О. Пронштейна та М. Мінінкова, Р. Скринникова простежено зародження контактів Лжедмитрія I з донцями і запорожцями, динаміка чисельності козаків у військах самозванців та армії І. Болотнікова, вивчено вплив козацького чинника на розвиток подій у повстаннях С. Разіна, К. Булавіна тощо.

Що стосується багатотомних видань з вітчизняної історії, підручників радянського часу, то історична картина стосунків запорізьких та донських козаків постає у них у фрагментарному та заідеологізованому вигляді. Для зазначеної літератури характерні такі риси, як штампований погляд на стосунки між обома козацтвами, підміна понять “ донські та запорізькі козаки” поняттями, більш широкими за змістом, - “ російський та український народи”, відсутність достатньої аргументації загальних тез та положень і таке інше.

Слід підкреслити, що у середині 1980-х рр. М. Ковальським була розпочата розробка питання з джерелознавства українсько-донських взаємин XVI - першої половини XVII ст. Він визначив основні різновиди джерел з історії запорізько-донських відносин, з'ясував найважливіші проблеми, про які йдеться у Донських справах. Втім, хронологічні рамки його роботи обмежені XVI - першою половиною XVII ст. Г. Санін торкнувся окремих фактів запорізько-донських стосунків, ролі даного чинника у відносинах Росії та України з Туреччиною і Кримським ханством у середині - 70-х рр. XVII ст. Праці Ю. Мицика, В. Корольова доповнили попередні дослідження з питань козацького мореплавання, військово-морських експедицій козаків кінця XVI-XVII ст.

Водночас, у радянській історіографії мають місце висновки та узагальнення, що складають інтерес для науки, але не завжди беззастережні. Так, велася мова про утворення донського козацтва із збіглого російського люду і замовчувався факт заснування столиці Війська Донського - м. Черкаська - запорізькими козаками, підкреслювалася значна допомога донців, надана українському війську під час Національно-визвольної війни середини XVII ст. тощо.

Четвертий розділ - “Сучасна історіографія взаємин українських і донських козаків” - присвячено аналізу пострадянської історіографії проблеми. 1990-ті рр. були переломним рубежем у розвитку української та російської історіографії, що започаткував її перехід від марксистської схеми історичного процесу до плюралізму та національно-державницького розуміння історії. Відновлення державного суверенітету і незалежності колишніх радянських республік, їх міжнародне визнання, курс на демократизацію суспільного життя сприяли створенню нової історіографічної ситуації в Україні і Росії, поступовому очищенню історії від ідеологічних догм. У цей період продовжувалися дослідження з проблеми взаємин донських та запорізьких козаків кінця XV - початку XVIII ст. О. Станіславський наголосив на тому, що у подіях Смути козацтво мало не тільки здобичницький інтерес, але й відстоювало свої власні станові інтереси, звернув увагу на протистояння козацтва і дворянства у Смутні часи, проаналізував організацію козаків у повстанській армії І. Болотнікова та порядок їхнього забезпечення тощо. Б. Флоря торкнувся питання українсько-донських взаємин 30-х рр. XVII ст. Піддавши грунтовному аналізу політику Б. Хмельницького, В. Смолій та В. Степанков слушно визначили її як прагнення неодмінно зберегти союзницькі відносини з ханатом. До проблеми українсько-донських взаємин періоду Національно-визвольної війни середини XVII ст. звертався В. Сергійчук. В. Ідзьо торкнувся питання козацьких міграцій з України в Росію і на Дон у XVI - на початку XVIII ст. І. Стороженко розглянув проблему ролі донців у Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст. Він вперше в історіографії зазначив, що Військо Донське замість допомоги шкодило Б. Хмельницькому своїми нападами на Крим в періоди, коли кримсько-татарське військо перебувало на Україні або на Запоріжжі. Деякі зауваження, що мають відношення до українсько-донських стосунків XVI-XVII ст., були зроблені В. Загоровським, В. Сергійчуком, С. Леп'явком, С. Пушкарьовим.

У середині 1990-х - на початку 2000-х рр. відбувався подальший розвиток наукової думки з проблеми взаємин запорізьких та донських козаків зазначеної доби. У цей період було видано комплексне дослідження стосунків українського козацтва з Доном у XVI - середині XVII ст. і наукові статті на цю тематику, автором яких є В. Брехуненко. У працях В. Пірка розглянуто питання заселення Північного Приазов'я та Донеччини запорізькими і донськими козаками, шляхів запорожців на Дон і до Чорного моря, ставлення царського уряду до чинника українсько-донських взаємин тощо. А. Сокульський оглянув спільні походи запорожців та донців XVI - початку XVIII ст. О. Широкорад порівняв ефективність дій запорізьких та донських козаків проти татар і турків, з одного боку, та оборонних заходів російського уряду, з іншого, у XVI-XVII ст., звернув увагу на деякі спільні акції запорожців та донців зазначеного часу. В. Заруба торкнувся окремих фактів участі українських і донських козаків у російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. Деякі питання з історії взаємин обох козацтв (кінець XV - початок XVIII ст.) порушуються у працях С. Прудіуса, Г. Астапенко, І. Кандаурова. У матеріалі новітніх підручників з історії України і Росії переважають фрагментарні відомості довідкового характеру, або навіть немає жодної згадки на цю тему.

У Висновках узагальнено результати дослідження та сформульовано рекомендації щодо можливостей його використання.

- Незважаючи на тривале історіографічне освоєння, історія взаємин українських та донських козаків XVI-XVIII ст. не була об'єктом системних студій. Дослідники XVIII - початку XXI ст., як правило, робили поодинокі узагальнення, багато з яких спирається на обмежену джерельну базу, або фрагментарно розглядали окремі питання двосторонніх стосунків. Малодослідженими залишаються відносини українських та донських козаків другої половини XVII ст. Найбільш розробленими є питання про взаємини запорожців і донців періоду Смути початку XVII ст. у Росії, Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., повстань С. Разіна і К. Булавіна.

- Потребують ґрунтовнішого вивчення походження обох козацтв, початковий етап українсько-донських стосунків, заснування м. Черкаська - столиці Війська Донського, участь запорожців і донців у облозі Азова 1637 р. та інших військових походах, чисельність українських та донських козаків, які брали участь у Смуті початку XVII ст. у Росії, геополітична роль чинника українсько-донських взаємин, не дослідженими залишаються економічні та культурні зв'язки запорожців та донців. Зокрема, сучасні російські автори замовчують факт заснування м. Черкаська запорожцями. У дійсності, проложивши шлях до Дону ще на початку століття, українське козацтво у середині 50-х рр. XVI ст., як свідчать джерела, нарощує тут свою присутність. Козаки вільно курсують у пониззі Дону. Так, у 1559 р. отамани Г. Слепецький та С. Висоцький разом зі своїми загонами ходили транзитом через тамтешні місця до Астрахані. Двічі бував тут Д. Вишневецький. Тісно була пов'язана з долішнім Доном діяльність ватаги М. Черкашенина. Отаман користувався незаперечним авторитетом серед донців. Його „служби” Івану IV донські козаки відносили до найзначніших заслуг донського козацтва перед Москвою. У 1570 р. на зворотньому шляху з-під Астрахані у пониззі Дону зупинився п'ятитисячний загін кн. М. Вишневецького, з чим пов'язується заснування містечка Черкаська - майбутньої столиці Війська Донського. Вплив українського козацтва на формування низової ланки донського козацтва засвідчує закорінення українського сліду у місцевій, відомій з XVI ст., топоніміці (містечко Черкаськ, Черкаські гори, що простягаються по правому берегу Дону від середньої течії до низу). Відмінність етнічних комбінацій, що складалися на нижньому та середньому Дону, як і першорядність ролі українського елементу у формуванні низової ланки донців, підтверджується і тим, що “у стислім часі після появи осібного донського організму у свідомості низовиків з'являється відчуття своєі певної відмінності від верховиків”, починає розвиватися усвідомлення єдності Дону і цілісності донської козаччини, котре остаточно сформується на початку XVII ст. - у період кінцевого організаційного об'єднання донців. Отже, лідери в організації донської козацької спільноти - низовики почали протиставляти себе верховикам. Зокрема, у 1593 р. низовики гнівно відреагували на те, що в інтитуляції отриманої на Дону царської грамоти вони були вписані після верховиків. Різниця у мові та зовнішньому вигляді низовиків та верховиків, на що звертають увагу етнографи, також вказує на існування відмінностей між етнічними субстратами низового та верхового козацтва. Ще одним аргументом на користь визнання переваги українського сліду у зав'язі низової гілки донського козацтва служить рішуче протиставлення донською спільнотою себе російському етносу. Вислів „я не москаль, але руський, і то за законом і вірою православною, а не за природою”, почутий О. Рігельманом на Дону у другій половині XVIII ст., засвідчує існування у свідомості донських козаків переконання про свою відрубність від великороського етносу. Не заперечує сказаного вище і вияв донськими козаками (спершу, з 70-х рр. XVI ст., низовими, а потім і верховими) політичного патріотизму щодо Москви. Адже останній поєднувався у донському козацтві XVI - першої половини XVII ст. з рішучою відсіччю зазіханням Москви на суверенітет Дону.

Факт взяття українськими та донськими козаками Азова у 1637 р. дістав ґрунтовне висвітлення в історіографії, але аспект українсько-донських взаємин у цих подіях опинився без належної уваги. Слід зазначити, що участь запорожців в облозі Азова є незаперечним історичним фактом, який підтверджують джерела, й у більшості дослідників сумнівів не викликає. Проте, більшість з них вважають, що ініціатива облоги фортеці належала донцям, і що саме донські козаки відіграли першочергову роль у подіях 1637 р. При цьому підкреслюється суттєвий внесок запорізьких козаків. До речі, спеціалісти-підривники були запорожцями. Однак питання про кількісні показники, які б дали змогу чітко уявити співвідношення сил запорізьких і донських козаків, залишається не до кінця вирішеним.

Більшість науковців вважають, що м. Бахмут заснували українські козаки, проте, окремі краєзнавці відстоюють думку про те, що засновниками міста були донці. Втім, як свідчить перший російський перепис населення 1703 р., серед населення Бахмута переважали слобідські козаки. Незавершеним та дискусійним є порівняльний аналіз обох козацьких спільнот. Зазначені вище питання є ключовими у плані поглибленого осмислення підвалин та сутності взаємин українських і донських козаків XVI - початку XVIII ст.

- Аналізуючи історичне значення стосунків українських та донських козаків зазначеного періоду, дослідники XVIII - початку XXI ст. акцентували увагу переважно на їх добросусідському і дружньому характері. Про це свідчили численні спільні походи на Крим, до берегів Туреччини, взяття Азова 1637 р. та інші події. Практично всі автори підкреслювали прогресивну роль спільних козацьких походів у боротьбі з турецько-татарською агресією на українські та російські землі, для визволення східних слов'ян з мусульманського полону.

Відмічені малодосліджені питання з історії взаємин запорізьких і донських козаків кінця XV- початку XVIII ст. заслуговують на подальше вивчення.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

1. Гіря К.С. Військо Донське у політиці Б. Хмельницького: історіографія проблеми // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - 2003. - №3/4 (15/16). - С. 13-18.

2. Гіря К.С. Взаємостосунки запорозьких та донських козаків у селянських війнах XVII-XVIII ст. в Росії в радянській історіографії // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - 2003. - №5/6 (17/18). - С. 10-18.

3. Гіря К.С. Деякі аспекти взаємостосунків українських та донських козаків XVI - початку XVIII ст. в історіографії // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - 2004. - №3 (21). - С. 29-38.

4. Гіря К.С. До питання про джерельну базу вивчення взаємостосунків запорізьких та донських козаків XVI - початку XVIII ст. // Вісник Донецького університету. - 2004. - №1. - С.123-128.

5. Гіря К.С. Співучасть донців та запорожців в облозі Азова 1637 року: історіографія проблеми // Запорозька старовина. - Вип.2. - К.-Зап., 2002. - С. 146-152.

6. Гіря К.С. Стосунки українських та донських козаків XVI-початку XVIII ст. в дорадянській українській та російській історіографії // Нові сторінки історії Донбасу. - Донецьк, 2003. - Кн.11. - С. 152-160.

7. Гіря К.С. Стосунки українських та донських козаків XVI - початку XVIII ст. в українській та російській історіографії радянського та пострадянського періоду // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - 2005. - №2(24). - С. 5-13.

8. Гіря К.С. Стосунки українських та донських козаків XVI - початку XVIII ст. у навчальних посібниках // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. Секція історичних наук. - Донецьк, 2005. - С. 15-17.

9. Пірко В., Гіря К. Шляхи запорожців на Дон і у Чорне море та їх вплив на запорізько-донські взаємини другої половини XVI - першої половини XVII ст. в історіографії // II Міжнародний науковий конгрес українських істориків. Українська історична наука на сучасному етапі розвитку. - Камянець-Подільський. - Київ. - Нью-Йорк. - Острог. - 2006.- Т.2. - С. 28-33.

Размещено на Allbest.ru