Локальні конфлікти в Республіці Індонезія (1975–2005)

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО

07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Локальні конфлікти

в Республіці Індонезія (1975 - 2005)

Галушка-Адайкін Антон Романович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі Сучасного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Матвєєва Леся Василівна,

директор Інституту сходознавства

ім. А. Кримського НАН України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Бубенок Олег Борисович,

провідний науковий співробітник відділу

Історіографія та джерелознавство Інституту

сходознавства ім. А. Кримського НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Таран Макар Анатолійович,

доцент кафедри нової та новітньої

історії Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “2” липня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4, кім. 207).

Автореферат розісланий “1” червня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Д. Василюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За умов швидкої глобалізації світового суспільства, вплив локальних конфліктів на загальнополітичні процеси вже сягнув далеко за межі суто внутрішньополітичної проблеми уряду Республіки Індонезія. Більшої вагомості дослідженню історії локальних конфліктів в Індонезії надає боротьба світової спільноти проти тероризму: на теренах Індонезії діє мережа угрупувань, діяльність яких щільно пов'язана з сепаратистськими та терористичними рухами Південно-Східної Азії. Тому вивчення ґенези внутрішньодержавних локальних конфліктів в Індонезії допоможе виявити загальноісторичні тенденції проявів сепаратизму, тероризму, міжконфесійної ворожнечі та інше, що має загальносвітове значення. Відтворення історичної картини розвитку локальних конфліктів в Республіці Індонезія є важливим для сучасної української історичної науки з огляду на швидку динаміку глобалізаційних процесів й відповідно поступового зближення України з країнами Південно-Східної Азії взагалі та Республікою Індонезія зокрема. Вивчення даної теми надає можливість створити цілісну картину розвитку Індонезії та проаналізувати суспільно-політичні процеси в країні у відповідний період. Україна - активний учасник міжнародних відносин; країна, що чітко окреслила свою антитерористичну позицію й на даному етапі є одним з провідників миру та стабільності на міжнародній арені. Тим доцільніше звернути увагу української історичної науки на проблемні аспекти суспільно-політичних процесів в Південно-Східній Азії з метою упередження виникнення локальних конфліктів та проявів тероризму в світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає плановій темі Інституту сходознавства “Суспільно-політичні процеси в країнах Сходу та їхній вплив на розвиток українського суспільства” (№ 0103U006523), знаходиться у руслі актуальних напрямків досліджень Інституту у східно-азійському регіоні.

Об'єктом дослідження є локальні конфлікти в Республіці Індонезія в період 1975-2005 рр. Предметом дослідження є передумови формування, ескалація та завершальний етап розвитку локальних конфліктів в Республіці Індонезія, їх роль у суспільно-політичному житті країни, діяльність урядів Республіки Індонезія, опозиції, партій, громадських об'єднань та різноманітних угрупувань в Індонезії, урядів країн світу та міжнародних організацій.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі критико-аналітичного дослідження спеціальної літератури, нововиявлених документальних матеріалів об'єктивно висвітлити причини, роль і місце локальних конфліктів в суспільно-політичних процесах Республіки Індонезія, їх сутність.

Для досягнення означеної мети необхідно розв'язати такі завдання: ­всебічно та комплексно дослідити загальноісторичні тенденції розвитку визначних локальних конфліктів в Республіці Індонезія; встановити залежність історичних процесів, що відбувались на теренах Республіки Індонезія, від подій, пов'язаних з ескалацією локальних конфліктів в регіонах, що досліджуються; окреслити головні періоди розвитку індонезійської держави та визначити роль урядів Республіки Індонезія у розвитку локальних конфліктів; надати чітку характеристику та періодизацію кожного з локальних конфліктів в Індонезії; дослідити постконфліктний період у відповідних регіонах Індонезії; визначити роль світової спільноти у розвитку локальних конфліктів в Індонезії; оцінити можливість виникнення нових локальних конфліктів на території Республіки Індонезія; охарактеризувати можливість подальшого вивчення проблематики локальних конфліктів в Індонезії.

Мета та завдання дослідження, специфіка ґенези локальних конфліктів в Республіці Індонезія, визначили методологічну основу дисертаційного дослідження до якої увійшли принципи системності, історичності й об'єктивності, що дають можливість вивчення суспільних процесів і явищ у динаміці та тісному зв'язку з конкретними історичними умовами їх виникнення, формування та розвитку. Аналіз складних комплексних проблем потребує використання різноманітних методів дослідження. Системно застосовано синхронний, діахронний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, ретроспективний методи та метод актуалізації, які дали можливість комплексного багатогранного аналізу об'єкта як цілісної системи узгодженої дії його компонентів з цілою низкою причинно-наслідкових та паралельних і послідовних хронологічних зв'язків. Вказані методи дозволили розглянути об'єкт в системі суспільно-політичних відносин в Республіці Індонезія зокрема та процесів глобалізації економіки, політики, права та безпеки в Південно-Східній Азії та у світі взагалі протягом 1975-2005 рр. локальний конфлікт індонезія

Територіальні межі роботи охоплюють всю територію Республіки Індонезія, особлива увага приділена таким регіонам, як Ачех (Північна Суматра), Амбон (Молукські острови). В дисертації також досліджуються питання, пов'язані з Тимором Лесте, що отримав незалежність від Індонезії у 2002 році, та з архіпелагом Спратлі.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1975 року до 2005 року. Нижня межа (1975 рік) обумовлена виникненням першого локального конфлікту в Республіці Індонезія (конфлікт на Східному Тиморі), що мав загальнонаціональний характер. Верхня межа (2005 рік) обрана з огляду на остаточне закінчення конфлікту в регіоні Ачех.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на підставі широкого кола літературних і документальних джерел автор робить спробу опрацювати цю складну й багатогранну тему. На основі всебічного вивчення оригінальної наукової літератури, широкого кола документальних джерел, проведено комплексне дослідження ґенези локальних конфліктів з часу виникнення першого великого локального конфлікту на Східному Тиморі у 1975 році, історичних аспектів розвитку Індонезії з середини 70-х років ХХ ст. до початку ХХІ ст. В процесі роботи автором залучено новий матеріал, унікальні документи мовою оригіналу (більшістю на індонезійській та англійській мовах), які ще не використовувалися в науковому обігу.

Практичне значення дисертації обумовлюється тим, що матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні курсу з новітньої історії, спецкурсів та спецсемінарів щодо історії країн Південно-Східної Азії, Азійсько-Тихоокеанського регіону взагалі та історії Індонезії зокрема, при вивченні питань з конфліктології. Теоретичне значення даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що відтворюється чітка історична картина розвитку локальних конфліктів в Індонезії у новітній період, що є необхідним для вивчення загальної новітньої історії Індонезії та країн Південно-Східної Азії. Висвітлення загальноісторичних тенденцій розвит­ку сепаратизму, тероризму, міжконфесійної ворожнечі та інших дестабілізаційних тенденцій, допомагає створити систему превентивних заходів щодо їх виникнення.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві немає.

Отримані результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на різноманітних наукових конференціях: ІХ Сходознавчих читаннях ім. А. Кримського в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАНУ (Київ, 2005 р.); Ювілейній конференції на кафедрі всесвітньої історії Київського національного Університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2005 р.); Каразінських читаннях в Харківському національному університеті ім. В. Каразіна (Харків, 2006 р.); Конференції сходознавців на кафедрі сходознавства Познанського державного університету (Польща, м. Познань, 2006 р.); X Сходознавчих читаннях ім. А. Кримського в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАНУ (Київ, 2006 р.).

Основний зміст дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях, з яких 4 статті в фахових виданнях зі списку ВАК України.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (151 сторінка), списку джерел та літератури (259 позицій), семи додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її хронологічні та географічні межи, визначено актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретичне підґрунтя та значення, окреслена мета дослідження та поставлені завдання, визначено об'єкт та предмет, висвітлена методологічна основа дисертаційного дослідження, зазначені кількість публікацій, виступів на конференціях та структура дослідження.

В розділі 1 “Огляд літератури та джерел. Теоретична база дослідження щодо сутності локальних конфліктів” окреслено джерельну та історіографічну базу дисертації, проведено аналіз загальної теорії стосовно природи такого явища як локальні конфлікти.

В підрозділі 1.1 висвітлено стан вивчення проблематики дисертаційного дослідження, класифіковано головні історичні школи та течії, що займаються питанням ґенези локальних конфліктів в Індонезії зокрема та історією Республіки Індонезія взагалі.

Слід зауважити, що відсутність українсько- та російськомовних праць щодо об'єкту дисертаційного дослідження була компенсована автором власним перекладом літератури на індонезійській та англійській мовах.

Серед наукових праць стосовно теми даної дисертації автором виділено наступні групи:

1) наукові праці з загальної історії Індонезії;

2) література з теорії конфліктології та політології;

3) література, присвячена ґенезі локальних конфліктів в Індонезії;

4) публіцистика;

5) Internet-матеріали.

Поміж науковців, праці яких відносяться до першої групи, одне з чільних місць займає М. Ріклефс. Цей науковець кафедри історії Стенфордського університету, найбільш повно та систематично дослідив історію Індонезії, починаючи з 1200 року: доісламський період буддістсько-індуістських держав, ісламізація, колонізація архіпелагу Нідерландами та повстання місцевого населення проти іноземців, культурні реформи початку XX ст., японська окупація під час другої світової війни, визвольна війна та революція, здобуття незалежності, період “керованої демократії” Сукарно, “Новий порядок” Сухарто, сучасний період.

Наукова теоретична література з політології та конфліктології є методологічним підґрунтям дослідження будь-якого конфлікту. Відповідна література з цих дисциплін автором використана для створення власної класифікації різновидів локальних конфліктів, для вивчення проблематики розвитку локальних конфліктів в Індонезії.

В праці українського науковця В. Горєнкіна питання теорії конфліктів висвітлюється з історичних та політологічних позицій, що важливо для розгляду синкретичного поняття конфлікту. Корисною, незважаючи на відносно невеликий обсяг, є праця російського дослідника конфліктів В. Насіновського. Власний досвід автора та ґрунтовне теоретичне підґрунтя поєднались в праці, що спрямована на дослідження теорії локальних конфліктів та практики їх вирішення.

Нами виділено три школи або напрямки у вивченні питання ґенези локальних конфліктів в Індонезії: російськомовна, індонезійськомовна та англомовна. Стосовно української історичної літератури щодо локальних конфліктів в Індонезії, слід зауважити, що ця тема залишається нерозробленою в працях українських істориків.

Центром дослідження історії країн Азійсько-Тихоокеанського регіону в Росії залишається Російська Академія Наук. Збірки Академії, присвячені регіональним конфліктам в Азії є цінним матеріалом щодо вивчення динаміки розвитку конфліктів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Індонезійська наукова література більшою мірою є збірками фактичного матеріалу, часто-густо зосередженого на конкретних деталях ґенези конфлікту. Багато праць переслідують відповідну ідеологічну або, навіть, теологічну мету. Також до теперішнього часу ще не існує синкретичного, всебічного дослідження феномену локальних конфліктів в Республіці Індонезія.

Серед досліджень стосовно розвитку конфлікту на Східному Тиморі важливою є праця Лели Маджіа, в якій надається чітка періодизація конфлікту, проводиться аналіз індонезійської преси. Авторкою надруковані численні інтерв'ю з учасниками або свідками подій на Східному Тиморі. Журналіст радіостанції 68Н Еріянто дослідив питання впливу засобів мас-медіа на розвиток конфлікту в Амбоні. Мохаммад Шулхі зробив спробу покращити імідж радикального мусульманського угрупування Ласкар Джіхад, яке було задіяне в розвитку подій на Молукських островах. Група дослідників Бандунгського Державного Університету Індонезії надрукувала змістовне дослідження стосовно передумов виникнення найбільш значущих конфліктів в Індонезії, серед них Амбонський конфлікт, конфлікт на Ріау, в провінції Ачех, на Західному Папуа. Поміж індонезійських істориків слід виділити постать Ібрахіма Алфіана, який є спеціалістом з історії Індонезії в період колонізації країни Нідерландами. Мусні Умар є відомим індонезійським істориком та політологом, який зробив компіляцію та провів глибокий аналіз промов, статей відомих політичних діячів, науковців, економістів Індонезії, Австралії, Сполучених Штатів, що присвячені миротворчій діяльності в регіоні, проб­лемі біженців та внутрішній політиці уряду Індонезії. Дослідження Аріфа Будімана та Махфуда надали чітку історичну картину подій, пов'язаних з ­падінням режиму Сухарто та з становленням періоду Реформації.

Серед англомовної літератури щодо передумов виникнення, ескалації та сучасного стану розвитку локальних конфліктів в Індонезії нами умовно виділено 5 шкіл або центрів вивчення історії Індонезії взагалі та проблематики локальних конфліктів в країні зокрема:

а) власне індонезійська школа - бере свій початок з 1945 року, тобто після отримання Індонезією незалежності. Звісно, більшість історичної літератури видається на індонезійській мові, але, завдяки допомоги міжнародних наукових фондів та великих університетів Австралії та Америки певний відсоток наукових досліджень перекладається на англійську мову. Центрами дослідження історії країни є історичні факультети таких індонезійських вузів, як Університет Індонезія в Джакарті, Університет Гаджа Мада в Джокджакарті, Університет Аірланга в Сурабаї, Державний університет в місті Маланг та ін.

б) азійська школа - треба зауважити, що назва “азійська школа” у даному випадку є занадто загальною, бо до цієї групи відносяться дослідники переважно з наукових центрів Південно-Східної Азії: Сінгапуру та Малайзії. Зокрема, відомий у світі Інститут з питань Південно-Східної Азії, який базується в Сінгапурі, став центром для науковців з багатьох країн світу, що проводять свої дослідження у Тихоокеанському регіоні.

в) португало-нідерландська школа - цей напрям в галузі індонезіології склався історично. Довгий час Португалія та Нідерланди панували на індонезійських островах (це більше стосується Нідерландів: Португалія залишилась лише на Східному Тиморі), й тому історична література цієї школи, яка була створена до початку Другої Світової війни вважається найбільш змістовною та достовірною.

Центром вивчення історії Індонезії в Нідерландах є Гаагський Університет, його представники Боланд, Ван Бруйнессен та Ван Дейк більшість своїх праць присвятили ісламу та його ролі в історії країни. Португальська школа більшою мірою репрезентована вихідцями зі Східного Тимору. Ця література є безумовно корисною для вивчення східнотиморського питання, але слід звертати увагу на те, що вона відображає реалії з позицій тиморського населення та португальського уряду. Антоніо Пінто Франко зосередив свою увагу на політико-економічних відносинах між Португалією та Індонезією на протязі шести століть.

г) австралійська школа - склалась завдяки географічній близькості та політичній зацікавленості країни в Індонезії. Кожний історичний факультет австралійських вузів має стійкі взаємовідносини з індонезійськими колегами, кожен рік численні двосторонні конференції, присвячені історії Індонезії проводяться як в Австралії, так і в Індонезії. Австралія завжди приймала активну участь в житті Індонезії, під час ескалації східнотиморського конфлікту Австралія взяла на себе роль третейського судді.

Дослідження Лензела Тодевіна присвячено аналізу конфлікту на Східному Тиморі, в роботі наводиться інформація щодо діяльності підпільних протиморських угрупувань на теренах Австралії, інформація стосовно переговорного процесу між урядами Індонезії та Австралії.

д) американо-британська школа - найбільш сильна течія в сучасній історичній науці з її центрами у великих університетах, таких як Оксфорд, Йель, Стенфорд та ін.

Серед англомовної літератури щодо розвитку конфлікту в Амбоні велике значення має дослідження Кірстена Шульце, який всебічно дослідив структуру, життєвий шлях лідерів, матеріальну базу ісламського радикального угрупування Ласкар Джіхад. Найбільш повно питання долі Ачеху у XX столітті було досліджено у книзі Тіма Кела, який велику увагу приділив ролі, мусульманських лідерів - улама, у боротьбі проти нідерландського колоніалізму та авторитаризму режиму Сухарто. Американську школу, яка спеціалізується на східнотиморському конфлікті, презентує Метью Джердін, який багато і плідно працював зі своїми португальськими колегами, такими відомими у світі фахівцями східнотиморського конфлікту, як Франко та Кошта.

Досить вичерпно проблематика локальних конфліктів в Індонезії висвітлюється в індонезійських публіцистичних виданнях, як в локальних, так й в загальноіндонезійських. Серед загальноіндонезійських видань найбільш пов­на інформація щодо ситуації в країні надається в щоденній газеті “Kompas”. Використання матеріалів з Інтернету допомагає більш змістовному вивченню даного дослідження. Серед сайтів, що присвячені проблематиці локальних конфліктів у всьому світі на найбільшу увагу заслуговує сайт www.prevent_conflict.com, в якому наданий фактичний матеріал та аналіз подій фахівцями щодо ескалації локальних конфліктів у світі, включаючи ситуацію в Республіці Індонезія. Сайти www.terravista.pt та www.geosites.com містять інформацію стосовно порушень прав людини під час ескалації конфліктів.

Джерельна база дисертаційного дослідження, що увійшла до підрозділу 1.2, визначена із урахуванням обраної теми та за походженням змісту, формою та науковою цінністю документів, умовно може бути поділена на три групи:

- друковані документальні джерела;

- архівні фонди;

- мемуарні джерела.

До друкованих документальних джерел відносяться:

- договори, пакти, меморандуми та інше, що були прийняті під час розвитку конфліктів;

- установчі документи організацій та угрупувань;

- внутрішньоіндонезійські нормативні акти;

- збірки міжнародного права з питань конфліктів;

- збірки резолюцій ООН;

- матеріали інших міжнародних організацій та установ, що приймали участь у вирішенні конфлікту;

- збірки статистичних даних щодо ситуації в конфліктних регіонах.

Важливе підґрунтя джерельної бази дослідження становлять архівні матеріали. Для вивчення загальноісторичних тенденцій розвитку Індонезії автором були використані матеріали з Національного архіву Республіки Індонезія в Джакарті та архіву Державного Університету міста Маланг (Східна Ява).

Серед договорів, прийнятих в процесі вирішення конфліктів, зосередимо нашу увагу на найбільш знакових, підписання яких мало загальнонаціональне та міжнародне значення. Поміж них слід виділити мирний договір між урядом Індонезії та Рухом за визволення Ачеху, що був підписаний в грудні 2002, за сприянням міжнародного центру Анрі Дюнана; договір Маліно ІІ (від 12 лютого 2002 року) щодо припинення Амбонського конфлікту на Молукських островах.

Серед нормативних актів, прийнятих відповідно до ситуації, що склалась в проблемних регіонах країни, найбільшої уваги заслуговують наказ про надання Східному Тимору незалежності та закон № 18 2001 року про статус спеціальної автономії для провінції Ачех Нангроє Даруссалям.

Таким чином можемо зазначити, що для проведення даного дослідження існує достатня джерельна база, яка дозволяє всебічно висвітлити поставлені у дисертації питання.

Підрозділ 1.3 “Сучасні тенденції розвитку локальних конфліктів” є одночасно й теоретичною, й методологічною базою дослідження. Загальна теорія щодо природи локальних конфліктів є необхідним фактором для вивчення ґенези локальних конфліктів в Республіці Індонезія. Всебічне дослідження локальних конфліктів як явища суспільно-політичного життя людства є необхідністю з огляду на те, що на сучасному етапі характерною рисою розвитку локальних конфліктів є тенденція до виникнення “складних” за ознаками локальних конфліктів. Тобто, локальні конфлікти у сучасному світі за ознаками характеру ескалації відповідають декільком різновидам локальних конфліктів, що ще більше загострює ситуацію у регіоні, створює можливості для появлення нових локальних конфліктів, дестабілізує внутрішньополітичну ситуацію та ускладнює миротворчий процес.

В розділі 2 “Історичні аспекти розвитку локальних конфліктів на Східному Тиморі та в регіоні Ачех (1975 - 2005 рр.)” розглянуто передумови виникнення, ескалація та завершальний етап розвитку локальних конфліктів в вищезазначених регіонах.

В підрозділі 2.1 “Східнотиморське питання в історії Республіки Індонезія як головний чинник нестабільності в країні (1975 - 2002)” відтворено перебіг подій під час розвитку конфлікту у Центральній Індонезії на східній частині острова Тимор, що була португальською колонією, а після революційних подій у країні-гегемоні у 1975 році була анексована Індонезією. Разом з перевагами приєднання цієї території до Індонезії уряд Сухарто отримав ще одну “гарячу точку”, серйозного ворога у вигляді Революційного Фронту Східного Тимору, критику з боку міжнародних організацій з захисту прав людини.

Можливість відокремлення Східного Тимору від Індонезії виникла тільки після падіння режиму Сухарто у 1998 році. План референдуму щодо надання мешканцям Східного Тимору вибору між незалежністю та автономією був розроблений влітку 1999 року у США міністром закордонних справ Республіки Індонезія Алі Алатасом, Генеральним Секретарем ООН Кофі Аннаном та прем'єр-міністром Португалії. Референдум був проведений 30 серпня 1999 року у атмосфері миру та злагоди, що було несподіванкою для усіх. Всього свою волю висловили 446 953 громадян Тимору, що на той час складало 98,6% від усього населення. З 438 968 голосів, які були зараховані як законні, 78,5% - віддали свої голоси за скоріше отримання Тимором незалежності, 21,5% - висловились за автономію в складі Республіки Індонезія.

Офіційно Східний Тимор став незалежною державою Тимор Лоросае (інша назва - Лесте) 20 травня 2002 року. Того ж дня відбулась інаугурація Ханани Гусмао як першого президента Тимору Лоросае.

Для Індонезії втрата Східного Тимору була найсильнішою політичною поразкою за часів незалежності. По-перше, цим був створений прецедент для інших народів або повстанських формувань, які прагнуть незалежності. Так, наприклад, після проголошення незалежності Тимору Лесте, з новою силою спалахнуло повстання ачеського народу, на Західному Іріані почалися страйки з закликами до здобуття незалежності. По-друге, постраждав міжнародний імідж Індонезії: за часів Сухарто навіть провідні країни світу не наважувались диктувати свої умови уряду Республіки Індонезія, незважаючи на наявність великих боргів. Починаючи з правління Хабібі до наших часів, Індонезія чітко виконує накази країн-кредиторів. По-третє, змінилось ставлення народу до представників влади: накази уряду перестали бути чимось обов'язковим до виконання, з'явився елемент анархії, котрий був неможливим за роки правління Сухарто та його прибічників.

В підрозділі 2.2 досліджено розвиток сепаратистського конфлікту на півночі острова Суматра в регіоні Ачех.

Головними передумовами виникнення конфлікту в регіоні Ачех були:

- загальноісторичні тенденції щодо власного державотворення серед ­населення регіону;

- жорстка внутрішня політика уряду Індонезії під час правління Сухарто та його прибічників;

- невідповідність державних дотацій на економічний розвиток регіону прибуткам від видобутку газу та нафти;

- консервативні ісламські традиції в регіоні Ачех, намагання місцевих ісламських організацій впровадити шаріат замість загальноіндонезійських нормативних актів;

- діяльність ачеської діаспори в Європі, спрямована на збір коштів для придбання зброї для бойовиків Руху за незалежність Ачеху;

- зацікавленість світових наркокартелей в дестабілізаційних процесах в регіоні, що полегшувало вирощування маріхуани та транзит наркотиків з Таїланду до Австралії;

- на останньому етапі розвитку конфлікту, прецедент отримання Східним Тимором незалежності, що дало мешканцям Ачеху надію на позитивне для них вирішення питання.

Ґенеза конфлікту тривала протягом 3 етапів, а саме:

1) 1976 - 1989 рр. - створення Gerakan Aceh Merdeka (Рух за незалежність Ачеху), ескалація конфлікту;

2) 1989 - 1998 рр. - надання регіону статусу “зона військових дій” (Daerah Operasi Militer). Період тривав до падіння режиму Сухарто;

3) 1998 - 2005 рр. - пошук учасниками конфлікту мирного вирішення питання, підписання першого мирного договору, завершальна фаза конфлікту.

Апогею протистояння набуло під час другого та третього періодів. Головним чинником подальшої ескалації конфлікту були економічні причини. Видобуток нафти та газу в промислових районах Ачеху, становить 20% від загального видобутку в Республіці Індонезія. При цьому тільки 1% від бюджету повертається в регіон. Приватизація певного відсотку промислових підприємств регіону, отримання концесій зарубіжними (більшістю американськими) підприємствами спричинило нову ескалацію конфлікту в регіоні. Від індонезійського уряду у 1989 році Ачех отримав нову назву - “зона військових дій” (Daerah Operasi Militer).

Завершальною фазою конфлікту в Ачесі було не підписання нового мирного договору чи повна перемога урядових військ над бойовиками Руху. Стихійне лихо у вигляді цунамі у грудні 2004 року спричинило загибель приблизно 120 тисяч мешканців Ачеху та повністю зруйнувало інфраструктуру регіону. Урядом Індонезії було введено додатковий військовий корпус, але вже не для бойових дій, а для проведення рятувальних робіт та відновлення економіки регіону. Керівництво Руху за незалежність Ачеху проголосило про припинення бойових дій для полегшення процесу гуманітарної допомоги постраждалому регіону. 15 серпня 2005 було узгоджено припинення будь-яких бойових дій в регіоні.

Локальний конфлікт в регіоні Ачех на півночі острова Суматра за своїм розвитком є сепаратистським (Рух за незалежність Ачеху), його ґенезі також властиві ознаки економічного (боротьба за газові та нафтові родовища) та громадянського (антиурядові заворушення місцевого населення) конфліктів. За розвитком подій, незважаючи на залучення до миротворчого процесу міжнародних організацій, конфлікт був суто інтернальним, що впливав тільки на внутрішньополітичне становище в Республіці Індонезія. Рух за незалежність Ачеху, на відміну від деяких інших збройних неурядових угрупувань в Індонезії, був виключно сепаратистським та не пов'язаним з світовими терористичними організаціями, як, наприклад Ласкар Джіхад в Амбоні або Джамаа Ісламія.

В розділі 3 “Локальні конфлікти в Республіці Індонезія в контексті послаблення та падіння режиму Сухарто та початку періоду Реформації в країні (90-ті рр. ХХ ст.. - 2002 р.)” розглянуто ґенезу конфліктів навколо архіпелагу Спратлі та на Молукських островах, а також питання загальнонаціонального руху, що призвів до падіння режиму Сухарто.

В підрозділі 3.1 увагу приділено дослідженню взаємовідносин Індонезії з сусідніми країнами, а саме з партнерами по східноазійському політично-економічному блоку АСЕАН: Малайзією, Філіппінами, Брунеєм, Сінгапуром, В'єтнамом, а також з іншими провідними країнами Азії, такими як: Китай, Південна Корея та Японія, в контексті розвитку міждержавного локального конфлікту навколо архіпелагу Спратлі.

В основі зіткнення інтересів конфліктуючих сторін в Південно-Китайському морі знаходяться, перш за все, економічні інтереси: континентальний шельф моря містить великі запаси нафти та газу.

Розвиток цього конфлікту відбувався відповідно до ситуації та кон'юнктури сучасного світу. Конфлікт не перейшов до фази збройного зіткнення завдяки тому, що сторони, залучені до нього розуміли можливі наслідки в разі відкриття бойових дій.

Конфлікт, учасниками якого більшістю були політики, мав синусоїдальний характер розвитку, тобто розвивався різко спалахуючи або ж навпаки затихаючи. Останній період конфлікту відбувся у 2000-2002 рр. Але нової ескалації не відбулось завдяки плідному діалогові в межах співпраці АСЕАН+Китай. За період з 2000 по 2005 роки було підписано значну кількість дво- та багатосторонніх договорів між учасниками конфлікту, результатом чого стало підписання остаточного договору про спільне використання архіпелагу країнами, що позначило завершальний етап конфлікту.

Підрозділ 3.2 “Падіння режиму Сухарто та роль студентства як рушійної сили процесів демократизації в Республіці Індонезія” присвячено подіям, що відбулись у 1998 році та спричинили зміну суспільно-політичного ладу в країні. Акцент зроблено на ролі студентського руху в змінах, що відбувались в країні впродовж періоду, що досліджується.

Авторитарна політика режиму Сухарто, який прийшов до влади у 1966 році, призвела до того, що вже на початку 70-х рр. ХХ ст. народ почав висловлювати своє незадоволення ситуацією в країні. Народний спротив авторитаризму очолило студентство як найбільш рухлива та демократично спрямована на той час сила в країні.

Реформи, що впроваджувались в країні на протязі тридцяти років, призвели до того, що країна опинилась у глибокій економічній кризі. Країна потерпала від корупції, авторитаризм остаточно знищив опозицію та незалежну пресу. Економічна криза в Азії 1998 року призвела до знецінення національної грошової одиниці Індонезії - рупії (rupiah), за одну ніч курс національної валюти Індонезії підскочив до 11.000 рупій за 1 долар США. Кількість безробітних сягнула найвищого рівня за весь час існування Республіки Індонезія. Президент Сухарто, за порадою Міжнародного валютного фонду, припинив субсидування товарів першої необхідності для стабілізації економіки та припинення інфляції. Виникли проблеми з продуктами нафтогазового комплексу, при тому, що Індонезія входить до групи найбільших експортерів нафти в світі. Під тиском МВФ уряд підняв ціни на світло та нафтопродукти (ціна на умовну одиницю пального піднялась на 71%, у той час як ціни на транспорт - на 65,51%).

Народні заворушення почались через кілька годин після оголошення нових тарифів на пальне та проїзд в міському та міжпровінційному транспорті. Найбільш велике заворушення відбулось в столиці провінції Північна Суматра місті Медан. Студентство остаточно стало у конфронтацію до уряду: хвиля студентських заворушень досягла свого апогею після загибелі 6 студентів під час мирної демонстрації в Університеті Трісакті в столиці Індонезії місті Джакарта 12 травня 1998 року. Ця подія призвела до того, що стан загальної фрустрації, в якій знаходились народні маси Індонезії, змінився на обурення проти існуючого уряду. Поховання загиблих студентів перетворилось на демонстрацію проти режиму Сухарто.

Події травня 1998 року відкрили новий етап в історії сучасної Індонезії. Хвиля бурхливих студентських повстань, демонстрацій проти Сухарто та його оточення, незадоволення політичним курсом уряду та корупцією, міцна опозиція на чолі з її впливовими лідерами Абдуррахманом Вахідом, лідером мусульманського руху Мухамадія (Muhammadiah) Ам'єном Раїсом, донькою Сукарно Мегаваті Сукарнопутрі та видатним політичним діячем Нурчолиш Маджідем, призвели до того, що 21 травня Сухарто зрікається своєї влади.

Події 1998 року призвели до завершення періоду “Нового Порядку” (1966-1998) та становлення періоду Реформації (1998-2001) в історії Індонезії, що характеризувався демократизацією суспільно-політичного життя в країні, а саме: створенням багатопартійної системи, проведенням загальноіндонезійських президентських та парламентських виборів, пом'якшенням цензури, розвитком мас-медіа, реформуванням Збройних сил та поліції країни та інше.

В підрозділі 3.3 “Локальний конфлікт в Амбоні (Молукські острови) (1999-2002 рр.)” досліджено динаміку розвитку міжконфесійного (християни проти мусульман) конфлікту у зазначеному регіоні.

Соціальні протиріччя, що стали передумовами виникнення конфлікту, мають свої корені ще в середині XVII століття, за часів колонізації Молукських островів Нідерландами, але головними чинниками розв'язання конфлікту стали наступні фактори:

1) зміни в апараті управління: поява мусульман в місцевій адміністрації, що похитнуло позиції християн в регіоні;

2) трансміграційна програма Сухарто, що спричинила демографічний дисбаланс серед мусульманських та християнських мешканців Молукських островів;

3) підтримка мусульман на державному рівні.

У розвитку конфлікту в Амбоні можна виділити 5 головних етапів, а саме:

1) 19 січня 1999 р. - квітень 1999 р. - бійка між мешканцями селищ Батумерах (мусульманське) та Мардіка (християнське), що спричинила розгортання міжконфесійного конфлікту в Амбоні;

2) липень - грудень 1999 р. - спалені церква Сіло та мечеть Ан-Нур, конфлікт розповсюдився на північне та центральне Молукку.

3) 26 квітня - серпень 2000 р. - конфлікт перестає бути спорадичним, до ескалації конфлікту залучаються індонезійські джіхадистські та радикально-християнські угрупування;

4) 27 червня 2000 р. - лютий 2001 р. - конфлікт визнано загрозою індонезійському суверенітету. Університет Паттімура та тисячі приватних будинків були зруйновані під час ведення бойових дій;

5) лютий 2002 р. - 2004 р. - 12 лютого підписано мирний договір Маліно, але бойові дії продовжувались ще деякий час доки самі не вщухли.

Конфлікт в Амбоні відповідно до передумов виникнення та за характером розвитку подій був міжконфесійним (християни та мусульмани), також у його розвитку спостерігались характерні риси міжетнічного (амбонці та етноси Бугіс, Бутон, Макассар), соціального (християнська адміністрація та мусульманський середній клас й землероби), сепаратистського (намагання створити християнську Республіку Південного Молукку), ідеологічного (шаріат та цивільне право) конфліктів.

Розвиток конфлікту на Молукських островах є феноменом новітньої світової історії з огляду на те, що головні рушійні сили перших етапів конфлікту (тобто християнське та мусульманське населення регіону) стали на заваді подальшій ескалації конфлікту на заключних його етапах та створили прецедент мирного вирішення міжконфесійного конфлікту в сучасній історії.

У “Висновках” до дослідження відзначено, що найбільш великі локальні конфлікти в Індонезії, такі як: на Східному Тиморі, в регіоні Ачех, виникли в період “Нового Порядку” за часів становлення режиму Сухарто, що пов'язане з зміцненням позицій центру в країні, обмеженням регіонів в економічній та соціальній галузях, посиленням ролі Збройних сил та поліції в суспільно-політичному житті країни, становленням авторитаризму в країні. Подальша ескалація локальних конфліктів в Індонезії відбулась на початку 90-х рр. ХХ ст., що обумовлено такими факторами, як: загальносвітова політична та економічна нестабільність, яка була спричинена закінченням “холодної війни”, що також мало відбиток на внутрішньополітичному становищі в Індонезії; втручання провідних країн світу до розвитку локальних конфліктів в країні; репресивні заходи уряду проти учасників повстанських рухів. Наступний етап розвитку локальних конфліктів відбувся на тлі економічної кризи в Індонезії та падіння режиму Сухарто в 1998 році, що остаточно дестабілізувало соціально-політичне становище в країні, та спричинило появу низки нових конфліктів. Період Реформації характеризується початком демократичних зрушень, реформуванням політичної системи, що надало можливість створити умови для вирішення проблемних питань в регіонах.

Історичні процеси, що відбувались в Індонезії в досліджуваний період, тобто з 1975 до 2005 років, знаходились в прямій залежності від розвитку локальних конфліктів в країні. Так, наприклад, анексія Східного Тимору відбулась за часів розквіту політики “Нового Порядку”, втрата ж цієї провінції була спричинена не стільки спротивом місцевого населення, скільки завдяки послабленню центральної влади.

Роль світової спільноти, ООН, різноманітних міжнародних організацій, фондів, урядів провідних країн світу, у розвитку локальних конфліктів в Республіці Індонезія є неоднозначною. З одного боку, саме міжнародні організації (як, наприклад, центр Анрі Дюнана) брали на себе роль третейського судді у вирішенні конфліктів, гаранта виконання усіх обов'язків, що містились в тій чи іншій угоді, впроваджували різновиди миротворчої діяльності. З іншого боку, міжнародні організації та провідні країни світу спричиняли подальшу ескалацію конфлікту, постачаючи зброю сепаратистським угрупуванням, наданням їх членам політичного притулку на своїх теренах, однобічним висвітленням ситуації в проблемних регіонах Індонезії.

Слід зауважити, що вірогідність виникнення локальних конфліктів в Республіці Індонезія стає все меншою. Це пов'язано з покращенням авторитету уряду країни, зміцненням економіки після кризи 1998 року, подальшою демократизацією суспільства, поширенням загальнонаціональної ідеї єдності в межах унітарної Республіки Індонезії, покращенням відносин між центром та регіонами. Створено відповідну юридичну базу, що дозволяє вирішувати конфлікти превентивним шляхом, не допускаючи їх подальшої ескалації. Негативний досвід минулих років позитивно вплинув й на збройні сили країни та поліцію: силові структури отримали досвід та знання, необхідні для вирішення конфліктних ситуацій мирним шляхом. Взагалі імідж Республіки Індонезія за останні роки змінився у кращу сторону, що також позитивно впливає на внутрішньополітичні процеси й мінімізує можливість появи нових конфліктів на території країни та конфліктів міждержавного ­характеру.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті:

1) Галушка-Адайкін А. Індонезія - Ачех. Історичні аспекти визвольного руху Ачеху. Сучасний стан переговорного процесу та спроби мирного врегулювання в регіоні // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”. Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - № 18. - С. 13-18.

2) Галушка-Адайкін А. Розвиток міжконфесійного локального конфлікту в Амбоні на тлі діяльності ісламського радикального угрупування Ласкар Джіхад // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія”. Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - № 23. - С. 31-42.

3) Галушка-Адайкін А. Східний Тимор: шлях до незалежності // Сходознавство. - Київ, 2005. - № 29-30. - С. 42-55.

4) Галушка-Адайкін А. Студентські заворушення як прояв громадянського конфлікту в Республіці Індонезія (др. пол. 90-х рр. ХХ ст.) // Сходознавство. - Київ, 2006. - № 33-34. - С. 24-32.

Інші публікації:

5) Галушка-Адайкін А. Студентство як рушійна сила процесів демократизації в Республіці Індонезія // Universitates. - Харків: Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2006. - С. 20-25.

Тези доповідей:

6) Галушка-Адайкін А. Проблематика еволюції Ачеського регіону в контексті розвитку індонезійської державності // Тези доповідей міжнародної ­наукової конференції “ІХ Сходознавчі читання ім. А. Кримського” в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАНУ. - Київ, 2005. - С. 112-113.

7) Галушка-Адайкін А. Тимор Лесте: колонія - провінція - незалежна країна // Тези доповідей міжнародної наукової конференції молодих учених “Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006. - С. 14-15.

8) Галушка-Адайкін А. Локальні конфлікти в Республіці Індонезія (друга половина ХХ ст. - початок ХХІ ст.) // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “Х Сходознавчі читання ім. А. Кримського” в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАНУ. - Київ, 2006. - С. 262-264.

АНОТАЦІЯ

Галушка-Адайкін А.Р. Локальні конфлікти в Республіці Індонезія (1975-2005). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. - Київ, 2007.

В дисертації досліджується питання, що пов'язані з ґенезою локальних конфліктів в Республіці Індонезія у 1975- 2005 роках. Головна увага приділена конфліктам на Східному Тиморі, в регіоні Ачех, конфлікту навколо архіпелагу Спратлі, громадянському конфлікту в Індонезії у 1998 році та конфлікту на Молукських островах. Розглядається історична залежність процесів, що відбувались у вищезазначених регіонах, від суспільно-політичного розвитку Республіки Індонезія у досліджуваний період. Надається хронологія подій, пов'язаних з розвитком конфліктів, з чітким окресленням передумов виникнення, ескалації та завершального етапу до кожного з конфліктів, що є об'єктом дисертаційного дослідження. Аналізуються питання ролі світової спільноти у розвитку локальних конфліктів в Індонезії, оцінюється можливість виникнення нових локальних конфліктів на території країни.

Ключові слова: архіпелаг, ескалація, заворушення, повстання, Індонезія, іслам, конфлікт, криза, мирна угода, переговорний процес, Сухарто.

АННОТАЦИЯ

Галушка-Адайкин А.Р. Локальные конфликты в Республике Индонезия (1975-2005). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины. - Киев, 2007.

В диссертации исследуются вопросы, связанные с развитием локальных конфликтов в Республике Индонезия в период с 1975 по 2005 годы. Основное внимание уделено изучению конфликтов на Восточном Тиморе, в регионе Ачех, относительно прав на владение архипелагом Спратли, гражданского конфликта в Индонезии в 1998 году и конфликта на Молукских островах. Рассматривается историческая зависимость процессов, происходивших в вышеуказанных регионах, от общественно-политического развития Республики Индонезия в исследуемый период. В диссертации дается хронология событий в исследуемых регионах, четко очерчиваются причины возникновения, эскалация, заключительный этап развития каждого локального конфликта, являющегося объектом данного исследования. Анализируется роль мирового сообщества в развитии локальних конфликтов в Индонезии, оценивается возможность возникновения новых локальных конфликтов на территории страны.

Причиной возникновения первого крупного, влияющего на внутреннюю и внешнюю политику государства, локального конфликта в Индонезии стала аннексия бывшей португальской колонии Восточного Тимора в 1975 году. Созданный сторонниками независимости Фронт за освобождение Тимора (Fretelin) стал серьезной угрозой для индонезийских войск.

Внутриполитическое положение в стране, несмотря на укрепление авторитарного режима Сухарто, было усугублено появлением еще одной горячей точки на карте страны, а именно на севере острова Суматра, в богатом на газовые месторождения регионе Ачех. Движение независимость Ачеха (Gerakan Aceh Merdeka) стало не меньшей угрозой целостности государства, чем Фронт за освобождение Тимора.

70-ые и 80-ые годы ХХ века, ставшие пиком расцвета режима “Нового Порядка” Сухарто, были отмечены снижением активности ведения боевых действий в регионах, полного преобладания индонезийской армии над повстанцами.

Первой половиной 90-ых годов ХХ века датируется возникновение межгосударственного локального конфликта относительно прав на владение архипелагом Спратли. Участниками конфликта стали государства-члены АСЕАН, а также Китай. Однако благодаря работе дипломатов конфликт был завершен дипломатическим путем.

Экономический кризис 1997 года, поразивший Азию и, в особенности, ее юго-восточную часть, ошибки Сухарто и его приближенных во внутренней и внешней политике, бюрократия и коррупция, стали причиной общенационально гражданского конфликта, закончившимся падением режима Сухарто в 1998 году.

Следствием конфликта стало ослабление центральной власти, что привело отделению Восточного Тимора и независимого государства Тимор Лесте (Тимор Лоросае), что официально произошло в 2002 году.

В 1999 году, как следствие годами накалявшейся обстановки, был развязан межконфессиональный конфликт (мусульмане против христиан) в Амбоне (Молукские острова). Конфликт, развивавшийся на первом этапе довольно спорадично, в дальнейшем перешел в стадию военного противостояния вооруженных формирований под религиозными лозунгами. Кровавый конфликт длился примерно 4 года и закончился вследствие нежелания местного населения продолжать конфликт и поддерживать воюющие группировки.

Серия договоров о временном перемирии между Движением за независимость Ачеха и правительством Индонезии, подписанных в 2000-2002 годах, доказала о наличии желания у сторон прийти к решению, которое бы устроило обе стороны. Однако подписание мирного договора в 2002 не стало окончанием противостояния в регионе. Только после разрушительного цунами (декабрь 2004 года) стороны прекратили ведение боевых действий и разработали проект расширенной автономии Ачеха в рамках унитарной Индонезии.

Ключевые слова: архипелаг, эскалация, волнения, восстание, Индонезия, ислам, конфликт, кризис, мирный договор, переговорный процесс, Сухарто.

ANNOTATION

Galushka-Adaykin A.R. The local conflicts in the Republic of Indonesia (1975-2005). - A manuscript.

A reserch of the Candidate of the History Science on the Speciality 07.00.02 - World History. A. Krymskiy Institute of the Oriental Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2007.

In the thesis is studied the question of the evolution of the local conflicts in the Republic of Indonesia during the period 1975-2005. In the research the main attention paid to the local conflicts in East Timor, Aceh, Spratly archipelago, Moluccas islands and to the civil conflict in the country in 1998. In the research are observed chronology of the events, reasons of the beginning, escalation and concluding phase every local conflict which is studied. Although the role of the world community in the evolution of the local conflicts in Indonesia is analyzed. The predictions about possibility of a rise of a new local conflicts in Indonesia are accessible in the research.

Key words: archipelago, escalation, clash, revolt, Indonesia, Islam, conflict, crisis, peace treaty, negotiations process, Suharto.

Размещено на Allbest.ru

...