Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648 рр.)

У підрозділі 4.4 “Судочинство” аналізується організація місцевих судів. Згідно з конституцією 1633 р. засновувався земський суд у Чернігові, а за воєводською ординацією 1635 р. - у Новгороді-Сіверському. У Чернігові земські роки розпочиналися через три тижні після католицьких свят - Трьох королів (6 січня), Трійці (на початку літа) і Михайла (29 вересня), у Новгороді-Сіверському - через три тижні від початку чернігівських. Згадані земські уряди розпочали свою діяльність лише на початку 1637 р., коли були заповнені уряди судді, підсудка і писаря. Юрисдикція земських судів у воєводстві була обмеженою з огляду на ленний статус земельних володінь у регіоні. Крім цього, продовжував діяти комісарський суд, який вирішував суперечки між шляхтою щодо земельних володінь, таким чином відбираючи у земських судів левову частину справ. Комісарський суд засідав переважно у Чернігові. Він включав у себе елекційних урядників одного або обох повітів, місцевих старост та найбільш впливових інших урядників. На рішення комісарського суду, так само як і земського, можна було апелювати до Коронного трибуналу і сеймового суду. Персональний склад чернігівського земського суду в 1637-1647 рр. залишався незмінним (С. Пянчинський - суддя, Я. Война-Оранський - пудсудок, М. Солтан - писар), а у новгород-сіверському відбулася одна зміна (А. Вишневський - суддя до 1642 р., С. Речинський - підсудок, з 1643 р. суддя, П. Харжевський - підсудок з 1647 р., К. Ростопча - писар). У штаті земських судів перебували підписки, а також возні.

Діяльність підкоморських судів у регіоні також обмежувалася функціонуванням згаданого комісарського суду, а з 1638 р. спеціальною комісією, створеною за рішенням сейму для встановлення чітких меж між королівщинами та ленними володіннями шляхти. До складу підкоморського суду входили коморник, мірник, писар і копачі. Протягом 1633-1647 рр. підкоморські суди очолювали по дві особи: чернігівський - А. Кисіль (1633-1641) і М. Філей-Броневський (з 1643 р.), новгород-сіверський - Щ. Вишель (1635-1641) і Ян на Жорнищах Пісочинський (з 1642 р.).

Найбільш дієвими судово-адміністративними інституціями у воєводстві були ґродські суди. У Чернігові ґродський суд розпочав діяти найпізніше у першій половині 1635 р., а в Новгороді-Сіверському - на початку 1636 року. Щорічно відбувалося по двоє-троє рочків цих судів, а їх канцелярії діяли постійно. Рочки тривали 2-3 тижні. Ці суди очолюва-лися старостами (у Чернігові - Мартин і Самуель Калиновські, у Новгороді-Сіверському - Олександр і Ян Пісочинські), що призначали всіх урядників. Старости рідко здійснювали керівництво судом, найчастіше їх заміщали судові підстарости. До складу ґродського суду входили реґенти, старші підписки, підписки. Обслуговували ґродські канцелярії ті ж возні, що й земські. Старости формували персонал канцелярій зі своїх слуг, залучаючи досвідченні кадри з канцелярій Правобережної України.

Апеляційними інстанціями на рішення місцевих судів виступали щодо шляхетських справ воєводства - Коронний трибунал у Любліні, щодо кримінальних та справ між старостами і шляхтою - асесорський і сеймовий суди, стосовно зловживань збирачів податків - скарбовий трибунал у Радомі. Підставою судочинства у регіоні залишалося “волинське право” - симбіоз норм Литовських статутів та коронних конституцій.

У підрозділі 4.5 “Скарб і податки з воєводства” йдеться про податки, які сплачувало воєводство до Коронного скарбу. Основним податком, який збирали з шляхетських підданих, був подимний податок. За досліджуваний період на Чернігово-Сіверщині його збирали сім разів. Підставою для його збору був спочатку подимний реєстр населених пунктів регіону 1629 р., а з 1638 р. подимний реєстр, укладений тодішнім поборцею Миколаєм Солтаном. Реєстр подавав занижене число димів і таким чином розмір подимного податку не відповідав реальній податковій спроможності регіону. В цілому з визначених скарбом сум цього податку Чернігівське воєводство у 1640-х рр. реально сплачувало 80-90%, що було середньостатистичним показником для всієї Речі Посполитої. Двічі на території воєводства (1637 і 1638 р.) збирали чоповий податок, яким обкладалися виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними. Оскільки королівські маєтності у Чернігівському воєводстві не були люстровані, то їх держателі не сплачували ні кварти, ні так званої нової кварти, яка мала платитися при їх зміні. Неясною є ситуація зі сплатою єврейського поголівного; найбільш ймовірно, що євреї, прибулі на Чернігово-Сіверщину, залишалися приписані до своїх кагалів і через них сплачували поголівне. Відкриття у квітні 1644 р. митних пунктів у Ромнах, Конотопі, Ніжині, Батурині і Чернігові дещо підвищило відсоток зібраних у регіоні евекти та індукти (вивізного і ввізного мита). Купці, які не звикли їх сплачувати раніше, всіляко намагалися уникнути цього тягаря.

У підрозділі 4.6 “Організаційна перебудова церковних структур” окреслено зміни, які відбулися в організації церков регіону. Місцеві католицькі осередки початково підпорядковувалися створеній у 1636 р. Смоленській дієцезії. За рішенням сейму 1638 р. територія Чернігівського воєводства приєднувалася до Київської дієцезії, внаслідок чого межі між дієцезіями накладалися на адміністративний кордон між Короною і Великим князівством Литовським. У 1630-х рр. розширилося представництво католицьких орденів у регіоні. Сеймова конституція 1635 р. підтвердила фундації домініканців у Чернігові, Новгороді-Сіверському і Ніжині. Тоді ж О. Пісочинський заснував єзуїтську колегію у Новгороді-Сіверському. Його фундацію підтвердили сеймові конституції 1638 і 1647 років. Втім, католицтво у регіоні мало не надто сильні позиції. Головна причина цього полягала у відсутності тут земельних володінь Київської дієцезії. Хистким залишалося і становище уніатської церкви. Чернігівська архімандрія залишилася у підпорядкуванні смоленського архієпископа. Вірних було обмаль, земельні ресурси архімандрії час від часу терпіли від шляхетських наїздів. Чернігівський архімандрит К. Ставровецький не зміг навіть відбудувати центр архімандрії - Єлецький монастир. Поступки православ'ю, здійснені Владиславом IV, продумана політика П. Могили та її підтримка з боку місцевої православної шляхти, у першу чергу А. Киселя, сприяли легалізації та посиленню православної церкви на Чернігово-Сіверщині. Важливою подією стало відновлення православної Чернігівської єпархії (фактичне у 1631, формальне у 1650 р.). У 1640-х рр. в регіоні пожвавився монастирський рух: були засновані Батуринський Крупницький, Максаківський Киселинський, Макошинський і Омбишський монастирі. Таким чином православ'я взяло частковий реванш і напередодні 1648 р. було домінуючим віровизнанням на Чернігово-Сіверщині.

П'ятий розділ “Кордони воєводства” складається з чотирьох підрозділів. Підрозділ V.1 “Східний кордон” висвітлює процес формування східного кордону воєводства. Він склався внаслідок довготривалих переговорів та розмежування, узгодженого між комісіями Речі Посполитої та Московської держави. Згідно з логікою їх діяльності було виділено три ділянки цього кордону: путивльська, комарицька і трубчевська. Перший крок з делімітації путивльської ділянки кордону був здійснений у жовтні 1634 р., коли сторони погодилися на проходження кордону від злиття Великої і Сухої Клевеней до р. Єзуч. Ця ділянка була заново визначена у жовтні 1645 р., коли після укладення Варшавської угоди у вересні 1644 р. польська сторона погодилася на передачу московській заклевенських населених пунктів, натомість отримала приклевенські. Таким чином кордон став проходити майже виключно течією Клевені. Тоді ж була визначена водно-сухопутна лінія кордону від гирла Клевені до Прилуцької дороги, що тягнулася вододілом Сейму і Сули. Останній фрагмент цієї ділянки кордону - від Путивльської дороги до Хорольських вершин - був визначений у липні 1647 року. Це означало, що польська сторона поступилася Недригайловом і Ольшаною, але добилася закріплення у своєму складі значно більшої території серединного Посулля, яке оспорювалося московською стороною під час переговорів.

Каменем спотикання на комарицькій ділянці виступала Олешківська волость, яку московська сторона вважала невід'ємною частиною царської Комарицької волості. Перші результати визначення кордону на цій ділянці були отримані у вересні 1638 р., коли сторонам вдалося делімітувати 70 верст кордону від злиття Сухої і Великої Клевеней до Гоєнського болота, біля Івотки. Суперечкам щодо належності Олешківської волості був покладений кінець лише з укладенням Варшавської угоди. Згідно з її умовами польська сторона поступилася московській цією волостю. Це відкрило шлях для делімітації всієї ділянки, що мало місце у жовтні 1645 року. Межування цього разу здійснювалося з півночі на південь, була визначена лінія кордону від р. Улиці до впадіння Сопича у Клевень.

Трохи раніше (у другій половині вересня) було здійснене межування на трубчевській ділянці кордону. Воно враховувало факт передачі Трубчевської волості за умовами Варшавської угоди Московській державі. Лінія кордону на цій ділянці тягнулася від болота Розділець поблизу р. Судості на півночі, до місця впадіння Малої Улиці до Улиці на півдні.

У підрозділі V.2 “Адміністративний кордон з Київським воєводством” стверджується, що необхідність чіткого встановлення цього кордону з огляду на визначення судової та податкової юрисдикції неодноразово підкреслювалася на сеймах, а сейми 1638 і 1641 рр. створювали спеціальні комісії для вирішення цієї проблеми. Розмежування таки мало місце, але без об'їзду і сипання кіпців, що викликало незадоволення шляхти і невидання сеймової конституції щодо підтвердження його результатів. Отже, розмежування констатувало існуючу, складену у 1620-1630-х рр., межу між воєводствами. На сході кордон розпочинався вододілом Сули й Хоролу, далі йшов течією Удаю, зрештою визначався адміністративними межами Остерського і Любецького староств, належними до Київського воєводства. Напередодні 1648 р. мали місце корективи цього кордону: Роменська волость була передана до складу Київського, а містечко Козар з округою навпаки - до складу Чернігівського воєводства.

У підрозділі V.3 “Кордон з Великим князівством Литовським” встановлено, що делімітації цього кордону ніколи не було проведено, а його лінія визначалася природно-географічними особливостями прикордонної смуги та історично-складеними межами. Слабкий ступінь колонізації цієї смуги спричинив відсутність суттєвих претензій з обох боків цього кордону і, відповідно, не сприяв актуалізації питання здійснення делімітації. Спочатку кордон ішов притоками Снову і Смячу, далі ж тягнувся далеко на північ, створюючи навколо Судості клин, що за своїми природно-географічними та господарськими особливостями тяжів більше до Стародуба, ніж до Новгорода-Сіверського - свого повітового центру.

Підрозділ V.4 “Повітовий поділ” присвячений поділові воєводства на повіти. Цей поділ також склався історично. Його корені сягають доби Київської Русі. Більш чітка межа між Черніговом і Новгородом-Сіверським склалася у литовський період. Течія р. Убіді залишалася рубежем між територіями цих міст і в московську добу. У досліджуваний період рубіж між повітами розпочинався течіями Ревни та її притоки Слоту, далі йшов течіями Убіді і Сейму, зрештою від Сейму прямував на південний схід - до Прилуцької дороги. Колонізаційна політика місцевих магнатів корегувала цей рубіж, поширюючи на засновані у прирубіжжі населені пункти вигідне їм (магнатам) адміністративне підпорядкування.

Шостий розділ “Колонізація” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі VI.1 “Стан заселеності на час приєднання до Речі Посполитої” з огляду на стан заселеності та природно-географічні особливості на Чернігово-Сіверщині виділено три регіони: задеснянський - лісостепова смуга на південь від Десни і Сейму, чернігівський - територія, обмежена Десною з півдня та Убіддю зі сходу, новгород-сіверський - переважно поліська смуга на схід від Убіді та на північ від Сейму. Останній регіон зберіг мережу населених пунктів від московської доби. Задеснянський регіон на 1619 р. являв собою майже цілковиту пустку, а чернігівський зберіг трохи більше десятка населених пунктів, розташованих біля рік.

Підрозділ VI.2 “Перший етап колонізації: від початку 1620-х рр. до Смоленської війни” присвячений аналізові першого етапу колонізації Чернігово-Сіверщини. У задеснянському регіоні центром колонізаційного руху став Ніжин. Зростанню його ролі сприяло вигідне географічне становище та отримання ним 1625 р. магдебурзького права. Місцевий війт та капітан Щ. Вишель сформував групу осадчих, завданням яких стало заселити Ніжинську округу. За безпосередньої участі або під впливом їх діяльності “осіли” Носівка, Володькова Дівиця, Веркіївка, Кобижча та ряд менш значних населених пунктів. Чернігівські домініканці заснували поряд з Носівкою Мрин, а Солтики колонізували Сиволозьку волость. Успішність колонізаційних акцій значною мірою залежала від матеріальних ресурсів та підприємливості їх ініціаторів. Саме цими чинниками можна пояснити вдале осадження Борзни й Батурина з ініціативи Щ. Вишля й невдале Бахмача Я. Кимбаром Храновським і Самбора С. Пацом. У чернігівському регіоні колонізаційні процеси розвивалися іншим шляхом. Округа Чернігова заселялася досить інтенсивно, але сам процес не набув такого організованого характеру, як у Ніжинській окрузі. Зважаючи на відсутність між річками Сновом і Білоусом значних приватних волостей, міська колонізація з Чернігова мала тут домінуючий характер. Певних успіхів досягли колонізаційні процеси у Седнівській волості Паців та Менській - Казановських. Більша ж частина території між річками Сновом і Убіддю була розподілена між малопотужними володільцями, що визначило відсутність динамічних темпів заселення. Як наслідок, ситуація тут з мережею населених пунктів на початок Смоленської війни фактично не відрізнялася від 1619 року. Колонізаційні ж процеси у новгород-сіверському регіоні мали локальний характер з огляду на збереження основної мережі населених пунктів від московської доби. Віддаленими від цього регіону були й території, що могли постачати людський матеріал. Майже три четвертих переселенців прибули у цей регіон з білоруських воєводств Великого князівства Литовського. Поряд з виникненням нових населених пунктів йшов процес занепаду й зникнення старих. Чотириразове збільшення місцевого населення все-таки мало місце, але це було на порядок менше, ніж у задеснянському регіоні.

У підрозділі VI.3 “Колонізація у 1630-1640-ві роки” відзначається, що справжній колонізаційний вибух був характерний у 1634-1647 рр. для задеснянського регіону. Втім основна динаміка колонізаційного процесу тепер змістилася на центр і схід регіону. Західні волості - Носівська, Мринська, Кобижчська, а також Ніжинське староство - відігравали після Смоленської війни більше роль перевалочних пунктів для переселенців із заходу, ніж кінцеву мету їх руху. Привабливість регіону для переселенців стала настільки значною, що потреба у фінансових ресурсах для організаторів колонізації значно зменшилася. Це дозволило успішно проводити колонізаційні акції не лише магнатам та багатій шляхті, але й менш заможним шляхтичам. Колонізація перетворила задеснянський регіон у регіон зі значною кількістю населення, соціальна структура якого була подібна до придніпровських староств чи володінь князя Я. Вишневецького, тобто з великиим відсотком козацтва. Значний поступ здійснила і колонізація чернігівського регіону. У межиріччі Снову і Убіді колонізаційні процеси велися зусиллями урядників і осадчих магнатських та заможних шляхетських родин, які сконцентрували у своїх руках більшість місцевих земельних ресурсів - А. Казановського, Адама й Миколая Киселів, Паців, М. Потоцького, Солтиків. Уперше після 1618 р. об'єктом колонізаційної діяльності стало межиріччя Смячу й Снову, де з ініціативи Фащів була осаджена Городня. Динамічно заселялася округа Чернігова, де, поза колонізаційною діяльністю, ініційованою чернігівськими міщанами та місцевим старостою М. Калиновським, проявилися зусилля представників дрібної й середньої шляхти, які заснували низку нових населених пунктів по річках Білоус та Стрижень. Однак потенційні колонізаційні можливості чернігівського регіону були далекими від вичерпання, зокрема щодо північної його частини. Значно вищою порівняно з попереднім періодом була і динаміка колонізаційних акцій у новгород-сіверському регіоні. Сприяла цьому міграція населення українських воєводств Речі Посполитої на схід, а також поява в регіоні осіб, які не лише проявили зацікавленість у господарському освоєнні наданої їм території, чого не бракувало й раніше, а й володіли відповідним фінансовим ресурсом для організації цього процесу. Безперечним їх лідером був київський каштелян і місцевий староста О. Пісочинський. Ініційована ним колонізація була особливо інтенсивною у Сосницькій та Глухівській волостях. До вдалих і системних колонізаційних акцій вдавалися також Вишлі, К. Ростопча і Є Понентовський. Характерною особливістю колонізації новгород-сіверського регіону стало масштабне відновлення населених пунктів, що зникли протягом Смути чи Смоленської війни. Відсутність значного часового розриву між зникненням і релокацією спричинила тенденцію до збереження традиційних назв відновлюваних населених пунктів.

Підрозділ VI.4 “Роменська колонізація” присвячений колонізації південно-східного кута Чернігово-Сіверщини. Ромни були засновані ще на початку XVIІ ст. переселенцями з подніпровських міст Переяслава, Черкас, Канева. Вигідне географічне становище сприяло досить швидкому зростанню населення міста та його перетворенню в один з найбільш значних колонізаційних центрів Чернігово-Сіверщини. Роменська колонізація скеровувалася на незаселені території Путивльського повіту Московської держави, що призводило до численних конфліктів між сторонами. Визначну роль в організації роменської колонізації відіграв місцевий урядник К. Сіножацький. З його ініціативи був заснований Недригайлів та численні слободи у східній частині волості. Він організаційно підтримував роменську промислово-господарську діяльність у путивльських волостях, яка здійснювала функцію пошуку зручних місць для заснування поселень. Роменська колонізація активно перепліталася з колонізаційними акціями, які велися з Лубен, Лохвиці та інших міст князя Я. Вишневецького. Це зближувало господарські інтереси Ромен і міст київського Задніпров'я. Даний чинник, а також амбіційні плани князя Я. Вишневецького щодо концентрації у своїх руках всього Посулля створювали передумови до виділення Роменської волості з Чернігівського воєводства. Як тільки дозволила ситуація, князь насильно приєднав Ромни і волость до своїх володінь, що згодом зумовило їх входження до Київського воєводства.

Хвилеподібна колонізація в Чернігово-Сіверщині, що то наступала, то під тиском обставин відступала, спричинила виникнення більше десяти типів осад, серед яких основними типами у рамках проведення організованої колонізації виступали слобода і укріплене місто (містечко), а в межах здійснення стихійної (народної) колонізації - хутір.

Сьомий розділ “Основні тенденції економічного розвитку” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі VII.1 “Сільське господарство” простежуються основні риси розвитку сільського господарства в досліджуваний період. На час входження регіону до складу Речі Посполитої землеробство і скотарство поступалися за рівнем розвитку й прибутковістю промислам. У структурі посівних площ домінували жито й овес, що було свідченням панування натурального господарства. У фазу пожвавлення найраніше вступила лісостепова частина Чернігово-Сіверщини, що було пов'язано з прибуттям сюди великої кількості переселенців з Правобережної України. Після завершення Смоленської війни зміни у сільському господарстві стали більш динамічними, у регіоні з'явилася нова форма господарювання - фільварок. Розширився спектр вирощуваних культур (конопля, хміль, тютюн, льон), поліпшилася агротехніка, ширше почали використовувати органічні добрива. Великі площі сіножатей по узбережжях рік створювали сприятливі умови для збільшення поголів'я худоби. Вже напередодні Смоленської війни на південному заході регіону почали вирощувати волів. Практично скрізь розводили коней, які були основною робочою худобою. Запровадження фільварків сприяло збільшенню не лише поголів'я великої рогатої худоби і коней, але й овець, кіз, свиней. Розводили худобу й при будах, а вепрів при млинах. Напередодні 1648 р. худобу активно переганяли з регіону для продажу на провідні ярмарки країни, у першу чергу люблінський.

Підрозділ VII.2 “Промисли” присвячений аналізу розвитку основних промислів. Промисли досліджуваного періоду можна умовно поділити на три групи. Першу становили бортництво, рибальство, мисливство, які мали традиційний характер. Із входженням регіону до складу Речі Посполитої їх значення поступово стало зменшуватися, що, зокрема, особливо виразно простежується на прикладі поступового витіснення бортництва пасічництвом. Втім, у поліській частині Чернігівського воєводства ці промисли й надалі залишалися важливим джерелом отримання прибутків для місцевого населення. До другої групи промислів слід зарахувати промисли, розвиток яких прямо залежав від рівня розвитку зернового господарства. До таких відносилися млинарство та винокуріння. Динаміка їх розвитку ближче до середини XVIІ ст. посилювалася, але перепади у врожайності зернових культур і монопольні права, що встановлювалися королівським скарбом та місцевими землеволодільцями, ставали серйозними перешкодами у цьому процесі. Третю групу складали промисли, пов'язані з монополією корони на розробку корисних копалин та виробництво лісових товарів. Найбільш динамічно серед цих промислів розвивалися будництво та селітряний промисел. Інтенсивність розробки чернігово-сіверських лісів у другій чверті XVIІ ст. та наявність безперешкодного зв'язку з Ґданськом, Ригою і Крулевцем (Кеніґсберґом) дозволяє ствердити, що будництво за польської доби переживало свій розквіт; однак це негативно відбилося на стані згаданих лісів, особливо півдня регіону. У зародковому стані протягом досліджуваного періоду перебували рудництво і гутництво. Причинами цього, крім королівської монополії на розробку корисних копалин, був брак інвесторів, здатних розвивати ці промисли, та хистка політична ситуація у регіоні, зумовлена неврегульованістю стосунків Варшави з Москвою.

У підрозділі VII.3 “Ремесла та внутрішня торгівля” визначаються основні тенденції у розвитку ремесла та регіональної торгівлі. Важливе значення для розвитку ремесла мало поширення у містах цехової організації. Документально підтверджено, що вона існувала у Чернігові, Ніжині, Ромнах, Мені, Райгороді (Березні) й, вірогідно, у Кролевці та Седневі. Цехи цих міст об'єднували ремісників різних спеціальностей, а інколи й - відмінних галузей. Значними ремісничими центрами були також Батурин, Борзна, Глухів, Кобижча, Конотоп, Новгород-Сіверський, Носівка, Нові Млини, Сосниця, Погар. У сільській місцевості розвивалися ковальство і ткацтво. Внутрішня торгівля, що сукупно відбивала рівень розвитку сільського господарства, промислів, ремесла, здійснювалася великою мірою під час ярмарків і торгів. Ярмарки проводилися у Чернігові, Ніжині, Мрині, Сосниці, Новгороді-Сіверському та інших містах. Масовим явищем була роздрібна торгівля, що велася приїжджими купцями. Потреби внутрішнього ринку зростали разом із чисельністю населення та його платоспроможністю. Наслідком цього було поширення, в тому числі й у селах, шинків та корчем. Вони впроваджувалися, за винятком самоврядних міст, володільцями населених пунктів. Цей процес супроводжувався встановленням панської монополії на продаж міцних напоїв. Специфічною рисою регіону як прикордонного став вільний обіг на його території польського злотого, литовської копи, московського рубля.

У підрозділі VII.4 “Торгівля з Московською державою” досліджується торгівля Чернігово-Сіверщини з сусідніми уїздами Московської держави, обсяг якої поступово зростав. Основними експортними товарами були селітра, сіль, дьоготь, коні, худоба, одяг. Надзвичайну вигоду приносила торгівля вином, горілкою і тютюном, але ці товари московський уряд відносив до заборонених (“заповідних”), тому торгівля ними мала нелегальний характер. Основними ринками збуту товарів були Путивль, Рильськ, Севськ, Курськ, Білгород. Торгівля в основному велася міщанами, які поступово формували прошарок купецтва, меншою мірою козаками й верхівкою селян. Провідну роль у цій торгівлі серед міст Чернігово-Сіверщини відігравали Ніжин, Ромни, меншу - Сосниця, Глухів та Новгород-Сіверський.

У висновках підведені підсумки дослідження. Головним його результатом стало створення цілісної концепції розвитку Чернігово-Сіверщини як частини Речі Посполитої, що містить наступні основні положення:

1. Входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої ставило перед її керівництвом складне завдання інтеграції регіону разом зі Смоленщиною в адміністративно-правовий організм Польсько-Литовської держави; воно значною мірою напередодні 1648 р. було виконаним.

2. Важливу роль у цьому процесі відіграла земельна політика династії Вазів. Вона передбачала створення в регіоні ефективної системи оборони з використанням досвіду функціонування скроєного за німецькими класичними зразками ленного права у Лівонії. За задумом Варшави створенню ленної системи у регіоні мало сприяти встановлення безпосереднього управління ним королевича Владислава Вази. Згодом Варшава під тиском обставин і місцевої шляхти змушена була послаблювати це управління. Так, поряд з ключовими представниками влади королевича у регіоні - капітанами, було допущено створення тут обмеженої земської ієрархії, земського суду, відбуття шляхетських з'їздів. Попри це, основні фінансові та судові важелі перебували у руках представників королевича.

3. У період адміністрації Владислава Вази у регіоні активно проводилася політика просування католицької та уніатської церков. Неуспіхом слід вважати неспроможність утворення окремої католицької дієцезії та матеріальної і соціальної бази для уніатської церкви.

4. Впроваджена на Чернігово-Сіверщині ленна система не пройшла випробування Смоленською війною 1632-1634 років. Шляхта-ленники, що мали відіграти ключову роль у захисті місцевих оборонних замків, не володіли достатніми ресурсами для виконання своєї місії. Невдачі на чернігово-сіверському театрі військових дій спонукали Варшаву до ревізії своєї політики щодо Чернігово-Сіверщини. Роль організаторів місцевої оборони була відведена особам, які отримували чи мали отримати значні земельні володіння у регіоні. Саме їх зусиллями були проведені походи на Путивль, Севськ та інші прирубіжні московські міста.

5. Спустошення, яких зазнала Чернігово-Сіверщина протягом Смоленської війни, мали масштабний характер; значною мірою була знищена міська мережа регіону. Місцеве населення, особливо з території між Десною, Сеймом і Клевенню, масово емігрувало до Московської держави. У полон потрапили численні захисники і просто мешканці здобутих московськими військами міст і сіл. Результати війни підштовхнули центральну владу до формування на Чернігово-Сіверщині окремого воєводства.

6. Створення воєводства на території Чернігово-Сіверщини тривало декілька років, починаючи від видання конституцій 1633 і 1635 років. Ці конституції і практика творення Чернігівського воєводства свідчать, що зразком для нього стали українські воєводства Корони, у першу чергу Київське, з їх відмінним “волинським” правом, руською діловодною мовою, подібною структурою земської ієрархії. Це означало, що політичні настрої й устремління місцевої шляхетської спільноти були близькими до тих, які побутували в згаданих воєводствах.

7. Шляхетське самоврядування як одна з найбільш важливих ознак воєводського устрою ранньомодерної Речі Посполитої виявляло себе на Чернігово-Сіверщині у функціонуванні передсеймових, реляційних, депутатських, елекційних сеймиків та шляхетських з'їздів. Це не лише свідчило про поступову емансипацію місцевої шляхти, усвідомлення нею інтересів свого воєводства, а й сприяло творенню місцевої політичної еліти.

8. З впровадженням повітового устрою (1633-1635 рр.) поширилася на Чернігово-Сіверщину традиційна для Речі Посполитої система судочинства. У повітових центрах були засновані ґродські та підкоморські, створено (у Чернігові) або реорганізовано (у Новгороді-Сіверському) земські суди. Місцева шляхта отримала можливість апелювати до Коронного трибуналу, ширший доступ до асесорського та сеймового судів.

9. Основним податком для маєтностей воєводства протягом 1634-1647 рр. був подимний податок, що збирався за рішеннями сеймів, а також згідно з ухвалами воєводського сеймику на пропозицію сейму. У 1640-х рр. відсоток збору подимного до запланованої суми зріс до 80-90%. Прибутки державного скарбу з воєводства за іншими видами податків (чопове, поголівне, евекта та ін.) були незначними.

10. Протягом періоду перебування Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої складалися кордони воєводства і його територіально-адміністративний поділ. Східний кордон воєводства був остаточно визначений у 1647 році. Південна ділянка адміністративного кордону з Київським воєводством практично не враховувала історично складені кордони регіону, а опиралася на принцип відокремлення земель князя Я. Вишневецького від ленних володінь чернігівської шляхти. Західний кордон воєводства склався під впливом усталених у литовську добу меж Остерського та Любецького староств. Лінія кордону з Великим князівством Литовським в цілому співпадала зі складеною ще в литовський період.

11. Давню метрику мав і поділ на території, що відповідно тяжіли до Чернігова і Новгорода-Сіверського. Новосформовані повіти воєводства (Чернігівський і Новгород-Сіверський) в цілому накладалися на території однойменних уїздів Московської держави.

12. Успішний колонізаційний поступ був притаманний перш за все для задеснянського регіону Чернігово-Сіверщини, який вирізнявся значним потенціалом для ведення сільського господарства та традиційних промислів. Колонізація північної частини Чернігово-Сіверщини відбувалася повільніше. Дрібні шляхтичі-ленники, які отримали тут маєтки протягом 1619-1632 рр., не мали відповідних ресурсів для їх заселення. Новгород-Сіверський уїзд в основному зберіг існуючу за Московської держави мережу населених пунктів з властивою для них господарською спрямованістю, що стримувало прибуття колоністів. Ситуація у чернігівському та новгород-сіверському регіонах змінилася після 1634 р., коли тут сформувалися значні земельні латифундії, володільці яких мали досвід, людські ресурси і фінанси для проведення масштабних колонізаційних акцій. Ці успіхи не були довготривалими. Вже з кінця 1630-х рр. під впливом різних причин, зокрема посилення економічного тиску, почав набирати обертів процес міграції селян до Московської держави. Задеснянський регіон мав у цьому плані вигіднішу перспективу у вигляді можливості експлуатації слабозаселених територій сусіднього московського Путивльського уїзду.

13. Разом з наростанням колонізаційних процесів пожвавлювалося господарське життя в регіоні, здійснювалася певна модернізація засобів виробництва у сільському господарстві, змінювалася його структура, зростав ступінь експлуатації природних ресурсів. Поява фільварків, витіснення бортництва пасічництвом, виникнення цехової організації, ярмаркової торгівлі свідчили про безумовний господарський поступ.

14. Найважливішою ознакою економічного прогресу стало поступове включення Чернігово-Сіверщини у господарські стосунки із Західною Європою. І хоча, як власне й інші регіони Речі Посполитої, Чернігово-Сіверщина постачала на Захід сировину (поташ, зерно, худобу), ці зв'язки сприяли технічному прогресові. Як наслідок, на території воєводства виникли мережі млинів, буд, рудень, селітряних підприємств, сюди потягнулися тогочасні інженери, що мали налагодити їх функціонування.

15. Зі зростанням економічного потенціалу регіону поступово відбудовувалися торгівельні стосунки з Московською державою. Суттєвою перешкодою у цій торгівлі були штучні перепони, запроваджені московським урядом - обмеження торгівлі лише прикордонними уїздами, заборона на ввезення деяких товарів (тютюн, горілка).

16. Польська доба виявилася досить продуктивною для історії Чернігово-Сіверщини. Саме тоді була сформована мережа населених пунктів, визначилися й стали більш-менш сталими кордони регіону, були закладені підвалини наступного економічного розвитку Гетьманщини. Досвід шляхетського самоуправління, що мав місце у досліджуваний період, був на якийсь час забутий після 1648 р., але пізніше, з формуванням місцевої еліти, реципіювався під час проведення реформ ХVІІІ століття.

воєводство церковний князівство землеволодіння

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648): Наукове видання. - К.: Темпора, 2006. - 496 с.

2. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. - Острог; Львів, 2002. - 304 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Руська (Волинська) метрика: назва, склад, характер // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ, 1996. - Вип.1. - С. 58-71.

4. Земські сеймики як орган шляхетського самоуправління в др. пол. ХVІ - перш. пол. ХVІІ ст. // Наукові записки історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 1999. - Вип. VІІ. - С. 3-9.

5. Політична ситуація у басейні Чорного моря та посольства руських писарів Лавріна Пісочинського і Флоріана Олешка до Криму (початок XVII ст.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - К., 1999. - С. 84-96.

6. Інструкція сеймику Чернігівського воєводства 1646 року // Україна модерна. - Львів, 2001. - Ч. 6. - С. 113-138.

7. Землеволодіння Пісочинських на Чернігово-Сіверщині (1633-1646) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2002. - Вип. 37. - Част. 1. - С. 183-197.

8. Смоленська війна 1632-1634 рр. і Чернігово-Сіверщина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2002. - Т. ССХLIII: Праці Історично-філософської секції. - С. 30-60.

9. Чернігівщина на картах Боплана // Сіверянський літопис. - 2003. - № 1. - С. 9-16.

10. Інтеграція Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618-1648) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2003. - Вип. 38. - С. 63-81.

11. Волинська шляхта на Чернігово-Сіверщині (1618-1648 рр.) // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Острог, 2004. - Вип. 4: На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. - С. 213-229.

12. Податки Чернігівського воєводства на користь Коронного скарбу у 1635-1647 роках // Український археографічний щорічник. - К.; Нью-Йорк, 2004. - Вип. 8/9. - С. 461-476.

13. Дороги й водні шляхи на Чернігово-Сіверщині в першій половині XVII століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2004. - Вип. VII. - С. 174-183.

14. Новгород-Сіверський напередодні та в роки Смоленської війни 1632-1634 рр. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2005. Т. 10. - С. 162-182.

15. Боротьба за спадщину: конфлікт між Яном та Ельжбетою Пісочинськими щодо новгород-сіверських маєтностей // Соціум. Альманах соціальної історії. К., 2005. - Вип. 5. - С. 127-139.

16. Церковні структури на Чернігово-Сіверщині за польської доби (1618-1648) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2005. - Вип. ХІХ. - С. 18-24.

17. Повітовий поділ Чернігівського воєводства (1635-1648 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2005. - Т. 11. - С. 40-53.

18. Судочинство у Чернігівському воєводстві (1635-1648) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Зб. наук. праць. - Львів, 2005. - Вип. 7. - С. 77-92.

19. Земельна політика Вазів щодо Чернігово-Сіверщини (1618-1632 роки) // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). К., 2005. - С. 182-196.

20. Торгівля Чернігово-Сіверщини з Московською державою (1634-1648) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2005. - Вип. 39-40. - С. 69-80.

21. Колонізація Чернігівської округи за польської доби (1618-1648 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2006. - Т. 12. - С. 35-54.

22. Бортницький промисел на Чернігово-Сіверщині (кінець ХVІ - перша половина ХVІІ ст.) // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Острог, 2006. - Вип. 6. - С. 126-142.

23. Формування кордону між Чернігівським та Київським воєводствами (перша половина ХVІІ ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2006. - Т. 13. - С. 58-73.

24. Ромни і їх волость у першій половині ХVІІ ст. // Сіверянський літопис. - 2006. - № 4. - С. 47-60.

Статті у періодичних наукових фахових виданнях інших країн:

25. Kolonizacja Kijowszczyzny i Czernihowszczyzny (1569-1648) // Modernizacja struktur wіadzy w warunkach opуїnienia. Europa Њrodkowa i Wchodnia na przeіomie њredniowiecza i czasуw nowoїytnych. Colloquia Instytutu Historycznego Uniwersytetu Warszawskiego.- Warszawa, 1999. - Vol. I. - S. 127-141.

26. Urzкdnicy ziemscy Czernihowszczyzny i Siewierszczyzny (do 1648 r.) // Studia џrуdіoznawcze. - Warszawa, 2000. - T. XXXVIII. - S. 53-80.

Підрозділи у навчальних посібниках під грифом

Міністерства освіти та науки України:

27. Коронна метрика (центральний архів Речі Посполитої). Руська (Волинська) метрика // Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І.Матяш та К.Климової. - К., 2002. - С. 57-67.

Статті у збірниках праць:

28. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 рр. // Центральна і Східна Європа в ХV-ХVІІІ століттях: Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження Професора Дмитра Леонідовича Похилевича. - Львів, 1998. - С.113-130.

Матеріали доповідей на конференціях:

29. Kancelaria krуlewska a dokument czernihowski // Polska kancelaria krуlewska czasуw nowoїytnych. Miкdzy wіadz№ a spoіeczeсstwem, czкњж druga. - Krakуw 2006. - S. 107-116.

Публікації джерел:

30. Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр. // Пам'ятки історії Східної Європи. Джерела ХV-ХVІІ ст. - Острог; Варшава; Москва, 1999. - Т.V. - 606 с.

АНОТАЦІЇ

Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Національний університет “Києво-Могилянська академія”. - К., 2007.

Дисертація є першим в історіографії дослідженням Чернігово-Сіверщини часу її перебування у складі Речі Посполитої (1618-1648 рр.). Простежено процес формування основ управління часу існування Чернігівського князівства (1618-1632 рр.) та впровадження ленної системи. Досліджено причини, перебіг та наслідки в регіоні Смоленської війни (1632-1634 рр.). З'ясовано основні етапи та елементи поширення на Чер-нігово-Сіверщину повітового устрою, проаналізовано діяльність органів шляхетського самоуправління, вияснено місце регіону у формуванні загальнодержавного бюджету. Відтворено процес формування кордонів воєводства, вплив політичних і історичних чинників на становлення меж і повітового поділу. Вперше докладно досліджено колонізаційні процеси, що відбувалися на Чернігово-Сіверщині, виділено етапи, методи колонізації, роль у цьому центральної влади та приватних осіб, наведено класифікацію осад, які виникли внаслідок заселення та загосподарення регіону. Встановлено основні тенденції економічного розвитку Чернігово-Сіверщини, значення у господарському розвитку місцевих промислів, простежено поширення тут більш довершених форм господарювання, внутрішньої торгівлі, цехового ремесла, визначено місце регіону у зовнішній торгівлі Речі Посполитої, у першу чергу, з Московською державою.

Ключові слова: Чернігівське князівство, Чернігівське воєводство, ленне право, Смоленська війна, сеймик, земська ієрархія, суди, податки, колонізація, осадництво, кордони, сільське господарство, промисли, торгівля.

Кулаковский П. М. Чернигово-Северщина в составе Речи Посполитой (1618-1648 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Национальный университет “Киево-Могилянская академия”. - К., 2007.

Диссертация представляет собой комплексное исследование правового положения и основополагающих элементов развития Чернигово-Северщины в составе Речи Посполитой (1618-1648 гг.). В итоге впервые в историографии дана целостная характеристика этому периоду в истории одного из важнейших регионов Украины. Установлено, что на протяжении этого периода были сформированы основы его дальнейшего развития.

Устройство Черниговского княжества - образования, которое на протяжении 1620-1633 гг. находилось под личной администрацией Владислава Вазы, - имело переходной характер. Он проявлялся в допущении ограниченной шляхетской инициативы и создании некоторых атрибутов самоуправления этого сословия. На основе ленного права, модель которого была реципирована с Ливонии - прибалтийской провинции Речи Пос-политой, в княжестве создавалась местная система обороны. Эта модель дополнялась традиционными для Польско-Литовского государства институтами военнообязанных корпораций - казачьими подразделениями и замковыми артиллеристами, служба которых, как и шляхты-ленников, обеспечивалась поместьями. Распространение на Чернигово-Северщине ленного права было явным элементом запаздывания, постольку оно на то время для большинства стран Европы стало анахронизмом. Несоответствие потребностей времени предлагаемой модели административных и сословных отношений привело к тому, что во время Смоленской войны 1632-1634 гг. ленная система свою задачу обороны региона не решила. Московские войска, располагавшие на этом театре военных действий ограниченными силами, одержали целый ряд важных побед и только их неудача под Смоленском решила исход войны в пользу Речи Посполитой.

Неэффективность ленной системы обороны подтолкнула Варшаву к созданию в регионе отдельного воеводства, что было зафиксировано сеймовой конституцией 1635 года. При создании воеводства образцом послужило соседнее Киевское воеводство. Были учреждены деление воеводства на поветы, институт сеймика, земская иерархия урядников, земские, гродские и подкоморские суды. Воеводство получило право отправлять четыре представителя на сейм и двух на Коронный трибунал в Люблине. Унификация устройства региона полностью втянула его в налоговую систему страны и повлияла на сближение церковного деления с административным. Границы Черниговского воеводства формировались под воздействием двух важнейших факторов: исторической традиции (южная, западная и северная административные границы) и политической целесообразности (восточная граница, совпадающая с линией границы между Речью Посполитой и Московским государством).

Особенности колонизационных процессов на территории Черниго-во-Северщины обусловили существование трёх регионов: задеснянского, черниговского и новгород-северского. Местная колонизация сочетала как организованную, инициируемую представителями королевской администрации и шляхтой, так и народную, которая осуществлялась стихийно и лишь со временем утискалась в рамки государственной или частной администрации. Именно в исследуемый период сформировалась основная сеть населенных пунктов региона.

Колонизация имела громадное влияние на подъем хозяйственной деятельности, которая проявилась во введении её новых более прогрессивных форм, повышении роли земледелия и животноводства в сравнении с традиционными промыслами, интенсификации внутренней торговли, налаживании торговых отношений с Московским государством, а косвенно через Гданск, Крулевец и Ригу со странами Западной Европы.

В целом пребывание Чернигово-Северщины в составе Речи Посполитой способствовало её вовлечению в систему политических, социальных и экономических отношений Центрально-Восточной Европы.

Ключевые слова: Черниговское княжество, Черниговское воеводство, ленное право, Смоленская война, сеймик, земская иерархия, суды, налоги, колонизация, осадництво, границы, сельское хозяйство, промыслы, торговля.

Kulakovsky, P.M. The Chernihiv-Siversky Lands in the Compo-sition of the Polish-Lithuanian Commonwealth (1618-1648). - Manuscript (496 p.)

This dissertation is for the scientific degree of Doctor of History in specialty 07.00.01 History of Ukraine. The National University of “Kyiv-Mohyla Academy”, Kyiv, 2007.

This dissertation is the first attempt in historiography to research the history of Chernihiv-Siversky lands when they were ruled by the Polish-Lithuanian Commonwealth (1618-1648). The process of basic governance formation in the times of Chernihiv Principality (1618-1632) and the introduction of estate system are studied. The author thoroughly explains the reasons, course, and results of the War of Smolensk (1632-1634) in the region. The basic steps and essential elements for the district system spreading in Chernihiv-Siversky lands are researched; the activity of the governing bodies of gentry's self-government is analyzed; and the place of the region in the state budget formation is established. The process of palatinate's border formation is reconstructed; the impact of political and historical factors on the establishment of borders and district division is researched. For the first time the process of colonization, which took place in the Chernihiv-Seversky lands, is studied in every detail: (1) the stages and (2) the methods of colonization are determined; (3) the role of central power and private persons in this process is defined; (4) the classification of settlements that appeared as a result of resettling and economic activity in the region is defied. The major tendencies of economic development of the Chernihiv-Siversky lands are shown; the importance of local crafts in the economic development is demonstrated; the spread of more sophisticated forms of management, domestic trade, and craftsmanship is studied; and the place of the region in the foreign trade of the Polish-Lithuanian Commonwealth, primary with Moscow state, is determined.

Key words: Chernihiv principality, Chernihiv palatinate (voivodeship), feudal estate law, the War of Smolensk, dietine, district hierarchy, courts, taxation, colonization, resettling, border, agriculture, crafts, trade.

Размещено на Allbest.ur