Роль української греко-католицької церкви у формуванні галицького консерватизму 1900-1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

26

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Роль української греко-католицької церкви у формуванні галицького консерватизму 1900-1939 рр.

Кошетар Уляна Петрівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

католицький церков український консерватизм

Актуальність теми. На сучасному етапі українського державотворення нагальною проблемою стала консолідація всіх суб'єктів суспільного життя на засадах усвідомлення спільності історичної долі, політичних пріоритетів. Саме національна самосвідомість є запорукою оптимального функціонування нації, яка значною мірою спирається на консервативні, духовні та суспільно-політичні традиції.

Консервативна ідеологія, нерозривно пов'язана з релігійною мораллю і є одним із факторів стабільності в суспільстві. Організований консерватизм санкціонується й підтримується церквою і нерозривно пов'язаний з духовними цінностями та моральними засадами. Таке поєднання стало основою галицького консерватизму, який значною мірою визначив зміст суспільно-політичних і культурно-національних процесів в західних регіонах України в першій половині ХХ ст.

Консерватизм відігравав визначну роль в збереженні української національної ідентичності на західноукраїнських землях, процесі державотворення. Він став тією засадою, завдяки якій українське суспільство в умовах австрійської, польської займанщини зуміло консолідуватись та зберегти мову, віру, звичаї. В системі українського консерватизму в Галичині визначне місце належить греко-католицькій церкві, яка демонструвала власну структуровану організацію, опертя на державницькі традиції, пропагувала соборність Української держави. УГКЦ мала значні заслуги в становленні й розвитку української національної еліти, формуванні державницької ідеології та об'єднанні українських національних сил. В процесі формування національної ідеології й практики релігійного життя греко-католицизм протягом ХХ ст. органічно злився із загальноукраїнським національно-визвольним рухом.

Необхідність наукового осмислення його суспільної сутності, впливу на особливості релігійної та політичної ментальності суспільства продиктована потребами гармонізації соціальних процесів в умовах становлення молодої української держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної теми „Український національно-визвольний рух новітньої доби”, дослідження українського консерватизму кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету. Особистим внеском дисертантки є дослідження впливу УГКЦ на процес формування галицького консерватизму у 1900-1939 рр.

Об'єктом дослідження виступає український консерватизм у контексті релігійно-ідеологічних та політичних процесів у Галичині (1900-1939 рр.).

Предметом дослідження є роль греко-католицької церкви як ідеологічного та суспільного інституту в українському національно-визвольному русі та розвитку консервативної традиції галицького суспільства.

Метою дисертації є аналіз впливу УГКЦ на процес формування організованого консерватизму в Галичині, у 1900-1939 рр., як суспільно-політичного і духовного явища, а також ролі української греко-католицької церкви у створенні політичних структур консервативного спрямування.

Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання:

- розкрити взаємозв'язки між консервативним напрямком в українському політикумі та греко-католицькою церквою в контексті загальних змін у соціально-політичному та духовному житті Галичини 1900-1939 рр.;

- дати порівняльний аналіз основних концептуальних підходів до проблем формування ідеології консерватизму у Галичині, прослідкувавши історичний зв'язок між галицьким консерватизмом та ідеологією греко-католицької церкви;

- дослідити державотворчу сутність консервативно спрямованої суспільно-політичної діяльності митрополита А. Шептицького;

- вивчити громадсько-політичну діяльність консервативно-клерикальних структур Галичини (на прикладі УХО, УКНП (УНО), УКС), їхню роль у формуванні консервативного та релігійного світогляду галицького суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1900-1939 рр. Нижня межа пов'язана з датою 31 жовтня 1900 р., коли А. Шептицький одержав номінацію архієпископа львівського та митрополита галицького. З цією подією пов'язано початок нового етапу в історії української греко-католицької церкви, який характеризується активізацією її впливу на формування національно-традиціоналістського світогляду у галицькому суспільстві, а також створення українських політичних (громадських за формою та декларованими цілями, політичними за фактичним змістом і спрямуванням діяльності) структур консервативного спрямування. Верхню межу становить початок Другої світової війни, який визначив радикальні зміни в суспільно-політичному житті Західної України.

Територіальні рамки визначаються територією Східної Галичини в 1900-1939 рр.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні автором тези про те, що центральним пунктом формування ідеології галицького консерватизму стала доктрина греко-католицизму, як національно орієнтованої християнської конфесії. Звідси потужна клерикальна складова галицького консерватизму, який формувався під впливом або безпосередньо представниками греко-католицького кліру. Встановлено, що УГКЦ відігравала провідну роль у створенні суспільно-політичних структур консервативного напрямку в Галичині в період 1900-1939 рр., що помітно позначилося на їх програмових засадах, напрямках та формах діяльності.

В дисертації вперше на конкретно-історичному матеріалі показано, що християнський світогляд, як складова ідеологічних засад консерватизму, сприяв збереженню духовності у галицькому суспільстві і в умовах відсутності власної державності - історичних та культурних традицій галицького українства, його самоідентифікації як складової частини української нації. В роботі проаналізовано форми та методи діяльності суспільно-політичних інститутів християнсько-консервативного спрямування, їх місце та роль у Галичині, стосунки з низкою громадських, політичних та церковних закладів.

Практичне значення. Дана робота є спробою заповнити прогалини у вивченні УГКЦ, її ролі та місця у формуванні галицького консерватизму. Матеріали дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення проблем історії українських політичних структур, греко-католицької церкви та українського національно-визвольного руху загалом. Дисертація може використовуватися при розробці вузівських курсів з історії України, релігієзнавства, політології, а також для підготовки узагальнюючих та монографічних наукових праць.

Апробація результатів дослідження здійснена під час їхнього обговорення на засіданнях кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету. Основні положення дисертації викладені в доповідях на 9 наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція „Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення” (Бердянськ, 24-25 травня 2001), Науково-практична конференція КНЛУ „Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, квітень 2002), Науково-практична конференція КНЛУ „Мови і культури в сучасному світі” (Київ, квітень 2003), Всеукраїнська науково-практична конференція „Українська держава і гетьманський рух новітньої доби” (Київ, травень 2003), VІ Всеукраїнська науково-практична конференція „Гуманітарна освіта в профільних навчальних закладах: проблеми і перспективи” (Київ, березень 2005), ІІ Міжнародна наукова конференція „Філософія космізму і сучасна авіація” (Київ, квітень 2005), VІ Міжнародна науково-теоретична конференція „ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, травень 2005), VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, березень 2006), Наукова конференція „Філософська спадщина Григорія Сковороди в контексті ХХІ століття” (Київ, грудень 2007).

Публікації. Основні результати дослідження відображені в індивідуальній монографії, навчальному посібнику та 4 наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації відповідає основним науково-теоретичним та фактологічним завданням дослідження. Її складовими є вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та літератури (636 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки машинописного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну дослідження, визначено територіальні та хронологічні рамки, сформульовано мету і дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, вказано практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому параграфі розділу „Історіографія, джерела та методи дослідження”, який має назву „Історіографія проблеми”, з'ясовано ступінь наукової розробки проблеми.

Перші роботи, присвячені загальним питанням консервативного руху належать активним учасникам суспільно-політичного життя Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Серед авторів слід назвати праці К. Левицького, який висвітлив окремі аспекти діяльності Католицького русько-народного союзу, Християнсько-суспільної партії, лідера українського католицького суспільно політичного руху у Східній Галичині О. Барвінського, а також митрополита А. Шептицького Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 р.: На підставі споминів. - Львів: з друкарні ОО Василіан у Жовкві, 1926. - 736 с.; Барвінський О. Спомини з мого життя / Упор. А.Шацька, О.Федорук; ред. Л. Винар, І. Гирич. - К. : Смолоскип, 2004. - 528 с.; Шептицький А. Християнська робота. - Жовква, 1900 та ін. . У працях М. Стахіва, С. Томашівського подано позицію Українського Християнського Союзу щодо галицьких політичних партій, а також аналізуються засади гетьмансько-монархічного та клерикально-консервативного рухів Стахів М. Релігія, церква, клір та українські соціалісти-радикали. - Львів, 1936. - 35 с.; Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім висвітленні. - Нью-Йорк - Детройт - Скрентон, 1954. - 120 с.; Томашівський С. Наша чільна партія у власному зеркалі. Критичні замітки. - Львів : Накл. автора, 1929. - 62 с.; Томашівський С. Під колесами історії. - Нью-Йорк: Булава, 1962. - 111 с. та ін..

„Християнсько-консервативний” напрямок української історичної науки в 20-30-ті роки ХХ ст. представлений працями наукових та політичних діячів української діаспори та Галичини: В. Заїкіна Заїкін В. Вячеслав Липинський (18. ІV. 1882 - 14. VІ. 1931) // Богословія. - 1931. - Т. 9. - Кн. 1-2. - Ч. 4. - С. 397- 398; Заїкін В. Головні моменти історії української державності. - Варшава, 1923. - 13 с. та ін., В. Залозецького Залозецький В. Оформлення консервативного світогляду // Дзвони. - 1933. - Ч. 4. - С. 175-180; Залозецький В. Християнська релігія і консервативна ідея // Дзвони. - 1937. - Ч. 3. - С. 85-89. та ін., М. Козака Козак М. З життя і діяльности В'ячеслава Липинського // Дзвони. - 1935. - Ч. 10. - С. 470-479; Козак М. Клясократична ідея та криза сучасних державних систем // Дзвони. - 1936. - Ч.6-7. - С. 251-260., М. Кочубея Кочубей М. До питання сучасної класократичної держави // Бюлетень Гетьманської управи. - 1929. - Ч.2. - С. 170-173; Кочубей М. Нариси в справах державно-будівничих // Дзвони, 1938. - Ч. 12. - С. 535-538; 1939. - Ч. 1-2. - С. 50-56; Ч. 3. - С. 112-119., І. Кревецького Кревецький І. Українська історіографія на переломі // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів - 1924. - № 134-135. - C. 161-184. , І. Крип'якевича Крип'якевич І. Степан Томашівський // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. - Львів. - 1931. - Т. 151 - С. 225-230., В. Кучабського Кучабський В. Значення ідей Вячеслава Липинського // Дзвони. - 1932. - Ч. 6 - С. 403-419., В. Липинського Липинський В. Релігія і церква в історії України. - К. : Рада, 1995. - 96 с.; Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму / Ред. Пеленський Я. Київ, Філадельфія : Інститут східноєвропейських досліджень Національної Академії наук України Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1995. - 472 с. та ін., О. Назарука Назарук О. Вячеслав Липинський відновитель державної ідеології України. Про монархізм Український і Француський. - Чікаго, 1926. - 31 с.; Назарук О. Ідеологічні основи української католицької народної партії. - Львів: накладом Орг. Комітету УКНП, 1931. - 64 с. та ін. , С. Томашівського Томашівський С. Історія церкви в Україні. - Філадельфія. - Б.р. - 159 с.; Томашівський С. Наша чільна партія у власному зеркалі. Критичні замітки. - Львів : Накл. автора, 1929. - 62 с.; Томашівський С. Під колесами історії. - Нью-Йорк: Булава, 1962. - 111 с. та ін..

Вказані ідеологи і дослідники визначають наступні риси християнсько-консервативної ідеології: засади християнської релігії та християнської етики домінують над інтересами держави та нації; термін „християнський” розглядається з історично-регіональної позиції, тобто пропонується православ'я (як провідний релігійний чинник) для східноукраїнських земель і греко-католицизм для західноукраїнських земель; гуманістичне ставлення до особи, яка розглядається як екзистенційна вартість; критичне ставлення до ліворадикальних та ліберальних суспільно-політичних рухів; запровадження державного регулювання економікою.

Досліджуваній проблемі значну увагу приділяли зарубіжні українські дослідники, галицькі вчені міжвоєнної доби Баран С. Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. - Мюнхен: „Вернигора”, 1947. - 151 с.; Чубатий М. Митрополит А. Шептицький та його ідея Католицької України. - Філадельфія, 1953. - 16 с.; Гриньох І. Слуга Божий Андрей - благовісник єдності. - Мюнхен: Пролог, 1961. - 220 с. та ін.. Відомий український політолог І. Лисяк-Рудницький Лисяк-Рудницький І. Консерватизм // Лисяк-Рудницький І. Історичне ессе : В 2 т. - К. : Основи, 1994. - Т. 2. - С. 125-129; Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою. - Мюнхен: Сучасність, 1973. - 442 с. та ін. у своїх публікаціях розкрив сутність українського консервативного руху, його специфічні риси, дав характеристику його діячам, підкресливши вплив гетьманської ідеології на представників українських клерикально-консервативних кіл, визначив місце клерикальних організацій в українському суспільно-політичному русі.

Радянська історіографія тенденційно висвітлювала суспільно-політичні процеси в Галичині, зокрема, замовчувалась або фальсифікувалась діяльність католицько-консервативних організацій, не виділялись напрямки католицько-консервативного руху Масловський В. І. Жовто-блакитна мафія. - Львів, 1975. - 144 с.; Петляков П. А. Униатская церковь - орудие антикоммунизма и антисоветизма. - Львов, 1982. - 168 с. та ін.. Замовчувалась консервативна спрямованість християнсько-суспільного руху.

З розбудовою Української незалежної держави починається новий етап у висвітленні історії УГКЦ, християнського суспільного руху та консервативної ідеології та політичної практики, а становлення багатопартійності спричинило актуальність висвітлення всіх аспектів політичної історії Швагуляк М. Степан Томашівський і західноукраїнський консерватизм // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 3-4. - К., 1997. - С. 309-338.; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. - 1939 р.). - Івано-Франківськ : Плай, 1993. - 200 с.; Красівський О. За Українську державу і церкву. Громадська та суспільно-політична діяльність митрополита Андрея Шептицького 1918-1923 рр. - Львів, 1996. - 86 с. . Дослідження, присвячені вивченню розмаїтих аспектів українського консерватизму, належать К. Галушку, Т. Осташко, Я. Пеленському, В. Потульницькому, М. Томенку, Ф. Турченку Галушко К. Ю. Консерватор на тлі доби : В'ячеслав Липинський і суспільна думка європейських „правих”. - К. : Темпора, 2002. - 288 с.; Осташко Т. Вячеслав Липинський : від посла Української держави до УСХД // Молода нація : Альманах. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 56-90.; Пеленський Я. Гетьманат Павла Скоропадського. Міфи та дійсність // Останній Гетьман: Ювіл. зб. пам'яті, Павла Скоропадського 1873-1945. - К.: Академпрес, 1993 - С. 5-12.; Потульницький В. В.Липинський і проблема політичної культури // Останній Гетьман : Ювіл. зб. пам'яті Павла Скоропадського, 1873-1945. - К.: Академпрес, 1993 - С. 123-137; Томенко М. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії // Політичні студії. - Вип.2. - К. : Фонд „Українська перспектива”, 1995. - 103 с.; Турченко Ф., Заліська Н. В'ячеслав Липинський - ідеолог української демократичної хліборобської партії // „В'ячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна”. - К. : Філадельфія, 1994. - С. 171-180. та ін. та ін. Зокрема, Ю. Терещенко Терещенко Ю. І. В'ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбург : на політичних перехрестях // Молода нація : Альманах. - К. : Смолоскип, 2002. - С. 91-126.; Терещенко Ю. І. Причинки до історії галицького консерватизму // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія” / Гол. ред. Ю. І. Терещенко. - К. : КДЛУ, 2000. - Вип.4. (Збірник наукових праць кафедри історії України та зарубіжних країн, №1). - С. 11-68. та ін. визначив, що особливістю галицького консерватизму був патронат із боку греко-католицької церкви. Учений висвітлив історико-політичні аспекти формування консервативного світогляду української традиційної еліти Галичини, виокремив структуру консервативного галицького світогляду.

Дослідженню державно-церковних відносин присвячені розвідки С. Здіорука, А. Слободяна, колективна праця А. Колодного і Л. Филипович Здіорук С. І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти. - К., 1993. - 59 с.; Слободян А. Духовно-онтологічні підстави єдності християнства в Україні // Колегія : Альманах християнської традиції: Щоквартальник / Ред. рада: О. Ярош (голов. ред) та ін. - К. : Вищий інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, 2001. - № 1 (3). - С. 21-33.;Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців : вияви, постаті, стан. - Львів : Логос, 1996. - 183 с. та ін. та ін. Розвиток концепцій українського державотворення, взаємовпливів історичної науки та політики досліджувався В. Лісовим, В. МасненкомЛісовий В. Культура - ідеологія - політика. - К. : Вид.-во імені Олени Теліги, 1997. - 352 с.; Масненко В. В. Історичні концепції М. С. Грушевського та В. К. Липинського. Методологічний і суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х років. - Київ, Черкаси : Брама-ІСУЕП, 2000. - 284 с. та ін. Наукові розвідки М. МоскалюкаМоскалюк М. Андрей Шептицький і Український католицький союз // Спадщина Андрея Шептицького в національному та духовному відродженні України. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 87-89.; Москалюк М. Український християнсько-суспільний рух Галичини в 20-х рр. ХХ ст. - К. : Стилос, 1998. - 56 с. та ін. присвячені висвітленню християнсько-суспільного руху у Східній Галичині міжвоєнного періоду. Історії УГКЦ, ролі греко-католицького духовенства у вирішенні суспільно-політичних проблем та його участі в українському національно-визвольному русі Східної Галичини у міжвоєнний період присвятили свої розвідки В. Марчук, В. Переверзій Марчук В. Греко-католицька церква у 1914-1923 рр. // Український історичний журнал. - 2000. - № 6. - С. 16-29; Переверзій В. Українська греко-католицька церква у східно-галицькому суспільстві (20-30 рр. ХХ ст.) // Розбудова держави. - 1998. - № 11-12. - С. 120-125. та ін. та ін.

Важливим підґрунтям докладного наукового розгляду проблеми є численні дослідження, присвячені соціальній доктрині католицької церкви. Це торкається також публікацій, що висвітлюють суспільно-політичну та економічну діяльність греко-католицької церкви, її глави митрополита А. Шептицького. Розглядаючи соціальну концепцію, як складову формування консервативного світогляду у представників галицького суспільства, ми використали праці А. Кравчука, О. Гайової, в яких висвітлюються суспільно-політичні процеси в ГаличиніГайова О. Соціальна роля церкви в умовах окупаційних режимів // Визвольний шлях. - 1993. - № 1. - С. 58-64.; № 2.- С. 228-234.; Кравчук А. Митрополит Андрей Шептицький та Іван Франко про християнську соціальну акцію // Соціальна доктрина Церкви. - Львів, 1998. - С. 248-274. та ін..

Сучасні польські історики Р. Вапінський, Я. Колбушевський, С .ПатрачWapiсski R. Њwiadomoњж polityczna w Drugiej Rzeczypospolitej. - Lуdџ : Wydawn. Lуdzkie, 1989. - 617 s.; Kolbuszewski J. Kresy. - Wroclaw : Wydawn. Dolnoњlaskie, 1995. - 256p.; Patracz C. Stosunki polsko-ukraiсskie w Galicji w latach 1888-1908. - Koszalin, 1989.-459 s.та ін. проаналізували політичний стан українських земель у складі Другої Речі Посполитої. С. СтемпеньStкpieс S. Џycie polityczne Galicji a metropolita Szeptycki / Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyњlu. Biuletyn Informacyjny, 1996. - №2. - S. 214-221. та ін. розглянув вплив української греко-католицької церкви і, зокрема, ролі митрополита А. Шептицького у політичному житті Галичини на початку ХХ ст.

Аналіз історіографії свідчить, що до сьогодні не проводилося комплексного дослідження ролі УГКЦ у формуванні та розвитку галицького консерватизму у 1900-1939 рр. Не було висвітлено християнську парадигму галицького консерватизму. Не ставилося за мету з'ясування особливостей громадсько-політичної діяльності консервативно-клерикальних структур Галичини.

У другому параграфі „Джерельна база роботи та методи дослідження” зроблено аналіз опублікованих і неопублікованих джерел, які поділяються на такі групи: 1) друковані публіцистичні і теоретичні праці представників українського консервативного руху В. Липинського, С. Томашівського, О. Назарука, В. Залозецького; 2) пастирські листи і розпорядження А. Шептицького і Г. Хомишина; 3) документи та матеріали з архівних фондів; 4) друковані збірники документів; 5) періодика.

Джерельну основу дисертаційного дослідження становлять неопубліковані документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Служби безпеки України у м. Києві. Значний інтерес викликають листи С. Томашівського (справа 792), І. Кревецького (справа 576), В. Липинського (справа 604) адресовані М. Грушевському, які знаходяться у фонді 1235 Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Використано матеріали, зокрема, фондів 201 (Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів), ф. 408 (Греко-католицький митрополичий ординаріат м. Львів), ф. 358 (Шептицький Андрей-Олександр, граф, митрополит греко-католицької церкви), ф. 359 (Назарук Осип Тадейович - адвокат, письменник, громадський і політичний діяч), ф. 406 (Редакція української газети „Нова Зоря”, м. Львів) що зберігаються в ЦДІАЛ України.

Цінну інформацію щодо діяльності клерикально-консервативних організацій надають документи та матеріали, що знаходяться у фонді О. Назарука, передовсім це стосується інформації про діяльність Української Народної Обнови (УНО), листування з єпископом Г. Хомишиним, про ставлення до Українського народно-демократичного об'єднання (УНДО), про жіночі католицькі організації, робочі варіанти статей, написані О. Назаруком, які надають можливість аналізу процесу роботи автора з текстом на теми українського консерватизму та релігії.

У ході дослідження були опрацьовані матеріали ЦДАВОВ України представлені у фонді 4465 (Колекція документальних матеріалів українських емігрантських націоналістичних установ, організацій та осіб), насамперед рукописи І. Кревецького „Руїна античної цивілізації - осторога для сучасної Європи”, В.Залозецького „Про візантійське питання та джерела розвою духовної культури на Україні”, М. Базілевського „Можливості організації хліборобського класу в українській консервативній державі”, рукопис праці М. Гнатишака „Українська греко-католицька церква під польським пануванням 1919-1939”. У фонді С. Шелухіна привертають увагу справи, присвячені літературно-науковому журналу „Дзвони”, часопису „Нова Зоря”, газеті „Діло”.

Матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України репрезентують слушність позиції греко-католицького кліру та представників галицьких клерикально-консервативних організацій щодо комуністичної ідеології.

Важливий документальний матеріал містять збірники документів і матеріалів, підготовлені як вітчизняними дослідниками так і представниками зарубіжної історіографії, які висвітлюють суспільно-політичний розвиток східно- та західноукраїнських земель у 1900-1939 рр.

Документи Архієпископських синодів УГКЦ Архієпископські синоди українського католицького єпископату і їх правні основи. - Кастельгандольфо, 1970. - 71 с. містять ряд важливих матеріалів, в яких зачіпаються проблеми месіанізму українського народу та апостольського служіння, як невід'ємної складової соціального вчення греко-католицької церкви.

Матеріали конференцій архієреїв греко-католицької церкви Конференції Архієреїв Української Греко-Католицької церкви (1902-1937) / Ред. А. Кравчук. Монастир Монахів Студитського Уставу. - Львів : Свічадо, 1997. - 108 с. відображають офіційну думку єпископату щодо суспільно-історичних проблем та церковно-релігійного життя. У збірнику представлено записи засідань митрополита А. Шептицького, єпископів Г. Хомишина, К. Чеховича.

Окрему групу історичних джерел складає творча спадщина А. Шептицького (богословсько-душпастирські твори, статті, присвячені суспільній тематиці), єпископа Г. Хомишина, представників українського консерватизму В. Липинського, С. Томашівського, О. Назарука, В Залозецького.

Велике значення мали академічні видання, упорядковані істориками з української діаспори, оскільки вони знайомлять з суспільно-політичним життям тої доби, з поглядами та стосунками представників українського консервативного табору Липинський В. К. Повне зібрання творів, архів, студії / Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського (США); Інститут європейських досліджень НАН України / Ярослав Пеленський (голов.ред.), Христина Пеленська (ред.). - К.; Філадельфія : Смолоскип, 2003. - (Серія "Архів"). Т. 1: Листування. (А - Ж). - 959 с. та ін..

Важливим джерелом для вивчення ролі української греко-католицької церкви у формуванні галицького консерватизму є преса, періодичні і неперіодичні видання. У дисертації використані матеріали української періодики 1900-1939 рр., зокрема, „Нова Зоря”, „Мета”, „Поступ”, „Руслан”, „Наші Вісти”, „Хліборобський шлях”, „Наш Клич”, „Прапоръ”, „Бескид”, „Український Бескид”, „Промінчик Сонця Любови”, а також наукових та суспільно-публіцистичних - „Літературно-науковий вісник”, „Дзвони” та ін.

Важливе значення у вивченні періодики мали бібліографічні огляди галицької періодичної преси повітових міст Галичини у 20-30-ті рр. ХХ ст., описи періодичних видань Галичини, Покуття, Західного Поділля, Волині, Північної Буковини, Закарпаття та Пряшівщини, релігійно-церковної періодики, українських часописів Львова 1900-1939 рр.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму та об'єктивності у підході до висвітлення суспільно-політичних явищ на основі використання архівно-документальної та історіографічної бази.

Для розв'язання дослідницьких завдань використано системний аналіз, котрий дав можливість комплексно дослідити фактори впливу соціально-релігійного вчення греко-католицької церкви, діяльності клерикально-консервативних організацій на процес формування консервативного світогляду у галицькому суспільстві у період 1900-1939 рр.

Застосовано ретроспективно-генетичний аналіз, який дозволив визначити релігійну доктрину греко-католицизму як вагому складову консервативної політичної ідеології. Використано метод порівняльного аналізу, який дозволив дослідити конкретний внесок низки політичних і релігійних діячів у досліджувані процеси. Герменевтичний метод особливо став у нагоді при розгляді церковно-релігійних текстів на тлі епохи, в контексті історичних подій.

У другому розділі „Християнська парадигма галицького консерватизму” визначено християнські методологічні засади галицького консерватизму, показано взаємозв'язок політичного та релігійного чинників у контексті формування зазначеної ідеології, розглянуто християнські фактори державотворчих концепцій В.Липинського та О.Назарука, консервативну спрямованість суспільно-політичної діяльності А.Шептицького.

Підрозділ 2.1 „Взаємозв'язок політичного та релігійного чинників у контексті формування ідеології галицького консерватизму” присвячено аналізу становлення системи консерватизму у Галичині на початку ХХ ст. Доводиться, що цей процес був тісно пов'язаний з християнською доктриною.

У підрозділі 2.2 „Християнський фактор державотворчої концепції В. Липинського” розкривається зміст цієї концепції. За В.Липинським, нація, очолювана провідною верствою, усвідомлює своє Божественне покликання і здатна до жертовності. Досягнення мети, втілення ідеї будь-якого політичного процесу, жертовність особистого на користь громадського - все це неможливо здійснити без опертя на християнські цінності.

Державотворцями, на думку вченого, можуть бути лише ті, хто жертвують собою на користь справи, в яку щиро вірять. В.Липинський вважав, що використання церкви як державотворчого чинника призведе не до вирішення проблеми, а до політичної риторики. Тільки спираючись на авторитет християнської Церкви, можливо активізувати суспільну мораль, послабити міжконфесійне протистояння. В.Липинський застерігав як від клерикалізму так і від втручання світських людей в догматичні, релігійні справи в межах однієї чи різних конфесій. Учений наголошував на збереженні в УГКЦ елементів східної духовності і обрядовості, що зближували уніатів і православних.

У праці „Релігія і церква в історії України” В.Липинський стверджував, що релігійна ідея допоможе українцям об'єднатись на шляху створення та зміцнення держави, у якій всі релігії і церковні організації мають бути рівноправними, а потрясіння на релігійному ґрунті невідворотно призведуть до розколу української нації. Монархізм випливає з класократії, класократія з християнського та ієрархічного погляду на світ - в цьому основна ідея політичної доктрини В.Липинського, яка започаткувала державницький християнсько-консервативний напрямок української політології.

У підрозділі 2.3 „Клерикально-монархічні погляди Осипа Назарука” аналізуються погляди О.Назарука на УГКЦ - як релігійну організацію, яка упорядковує громадське життя та поєднує його з моральними та національними ідеалами. За умови ліквідації національних світських організацій, пресових органів, на думку О.Назарука, вона може виступати в якості духовного та суспільно-політичного проводу. Завдяки консолідації українського народу навколо УГКЦ було унеможливлено спроби руйнації національної спільноти. Вчений акцентував увагу на взаємозалежності розвитку греко-католицької церкви та соціально-політичного, економічного та культурного розвитку українців у Галичині.

Монархічно-клерикальна концепція О.Назарука була важливим елементом тогочасної ідейної еволюції частини українського соціуму. Взірцевим прикладом ієрархії цінностей, на думку О.Назарука є: 1) Бог; 2) монарх; 3) традиції в поєднанні з перспективою розвитку нації. Націотворчий процес був пов'язаний із закладанням його основ Вищою Силою (Богом) та подальшим розвитком під впливом монарха та його династії. Монархічний лад, на думку О.Назарука, є основою державницького поступу та втіленням ладу і дисципліни.

Вчений запропонував використовувати термін „неомонархізм”, згідно з яким, монархія повинна спиратись на представництва фахів, станів, класів, а не на парламентарно-демократичні інститути. Відновити втрачену державність зможе український народ, очолюваний монархом-гетьманом, як представником народу та гарантом порядку, дисципліни, справедливого суду. Запропонована модель буде функціонувати за умови здатності українців до послуху, жертовності, довіри до керманича, освіченості, організованості, релігійності, оскільки це безпосередньо пов'язано з втіленням державницької ідеї. О.Назарук розробив принципи побудови монархії, серед яких одним з головних назвав сприяння розвитку християнської релігії та Церкви.

Підрозділ 2.4 „Консервативна спрямованість суспільно-політичної діяльності А.Шептицького” присвячено окресленню ролі у консервативному спрямуванні ідеології греко-католицизму, яку відіграв митрополит А.Шептицький. Беручи за взірець християнську родину, він створив модель, яка співвідноситься з державою, що побудована на монархічно-релігійних засадах. Її складовими є дотримання моральних зобов'язань, впровадження системи, яка спричиняє певну єдність, а саме - влада належить одній стороні, а інша має обов'язок виконувати її розпорядження (функції проводу виконує сильніша та здібніша для цього сторона), християнська любов, християнське виховання дітей, вранішня та вечірня спільна молитва. Зазначене гарантує злагоду на рівні родини та держави, проголошує колективну віру творчого характеру. Християнська любов розглядається як консолідуючий чинник в суспільному контексті та засіб богопізнання - в релігійно-догматичному. Традиційна підтримка монархічного режиму з боку УГКЦ стала вагомим фактором сприяння консерватизму, як суспільної течії, в середовищі духовенства та парафіян.

У третьому розділі „Громадсько-політична діяльність консервативно-клерикальних структур Галичини” встановлюється зв'язок між УГКЦ і політичним життям Галичини в зазначений період.

У підрозділі 3.1 „Консервативна концепція формування політичних середовищ” розглядаються передумови становлення модерного політичного життя Галичини. О.Назарук в теоретичну основу формування партії поклав єдність ідеології, наявність активної позиції, прагнення виходу за вузьконаціональні межі. Він вважав, що поряд із завданнями інформаційно-агітаційного та виховного характеру партія повинна мати розгорнуту соціальну програму. О.Назарук окреслив схему взаємозалежності партійно-політичної структури з формою державного правління. Наголошував на доцільності традиційної двопартійної системи. Вважав вагомим чинником у вирішенні питання створення легітимної держави розуміння взаємовпливів християнської релігії та політики.

В.Липинський наголошував на відсутності у тогочасній Галичині партій у європейському класичному варіанті і висловлював тезу про доцільність створення товариств, організацій, союзів з метою запобігання зайвого демагогічного популізму, який дезорієнтує націю.

У підрозділі 3.2 „Суспільна діяльність галицького клерикально-консервативного табору (1896-1939 рр.)” формування галицького клерикально-консервативного табору пов'язується з утворенням Католицького русько-народного союзу (1896-1907 рр.) та Християнсько-суспільної партії (1911-1919 рр.).

Організаційно-політичне оформлення клерикально-консервативної суспільної течії у Галичині пов'язано з утворенням 14 жовтня 1896 р. Католицького русько-народного союзу (КРНС). КРНС мав статут політичного товариства, метою якого проголошувалось вирішення релігійно-моральних, політичних, економічних проблем українців Галичини, спираючись на католицькі засади. Але ідея клерикальної партії не була підтримана ні священиками, які мали москвофільські погляди, ні галицьким духовенством, що орієнтувалось на національний табір. Останні не погоджувались з самою ідеєю існування клерикально-консервативної партії і були противниками тези про лояльне ставлення до Австрії і поляків. В подальшому, до остаточної поразки на виборах 1907 р. і самоліквідації, діяльність партії зосередилась на участі її представників у галицькому сеймі та австрійському парламенті.

Чільним репрезентантом ідеї „сильної національно-руської консервативної партії” стала утворена 29 червня 1911 р. у Львові клерикальна Християнсько-суспільна партія. Вона одразу отримала підтримку представників греко-католицького кліру. Партія намагалась поширити принципи християнської етики і католицької соціальної доктрини на суспільно-політичне, економічне, культурно-освітнє життя галицьких українців. Програмовим завданням ХСП було досягнення автономії Східної Галичини. У рамках Габсбурзької монархії характерною рисою цієї партії була її цілковита лояльність Австро-Угорщині. Члени партії підтверджували відданість монархічній ідеї, проводячи австрофільську політичну лінію. ХСП боролась „за українську державну ідею і авторитет українського уряду”, але не здобула значного впливу і не перетворилась у масову партію. Низький організаційний стан (відсутність низових організацій) та фінансові проблеми унеможливили проведення самостійної політики.

У підрозділі 3.3 „Консервативна концепція політичної діяльності УКНП” йдеться про утворення 24 вересня 1930 р. на політичній нараді галицьких політичних діячів правого крила у Львові, скликаній Ініціативним Комітетом, Української Католицької Народної Партії (УКНП). У травні 1932 р. УКНП змінила свою назву на УНО (Українська Народна Обнова).

УКНП (з 1932 р. - УНО) була заснована на католицьких і консервативних засадах. Це було пов'язано з неможливістю в межах існуючих галицьких національних партій українцям греко-католикам реалізувати свої прагнення, з огляду на пануючий у політичному середовищі лібералізм, відсутністю соціальної програми та визначеності у ставленні до католицької церкви.

Згідно з програмою УКНП українські землі в складі Польської держави розглядались як геополітична, суспільно-господарська, національно-культурна цілісність з правом самовизначення та самоврядування. Проголошувалась політична лояльність до польської держави та легітимність державотворчих засобів. Програма також передбачала, що соціально-економічна політика повинна ґрунтуватись на принципах господарської рівноваги та суспільної гармонії, беззаперечно відкидаючи класову боротьбу. Програма наголошувала, що УНО сприятиме виконанню історичної місії та національної традиції, притаманної Галичині, бути посередником між Заходом та Сходом, надаючи останньому духовні та культурні цінності католицького світу. УКНП брала активну участь у політичному житті краю. Солідаризуючись з іншими галицькими партіями та організаціями, виступала проти радянофільства, захищала інтереси галицької кооперації. Участь у парламентських виборах 1935 р. спричинила кризову ситуацію у керівництві УНО, що призупинило активну політичну діяльність цієї партії.

Підрозділ 3.4 „Основні напрямки, засоби та методи клерикально-консервативної діяльності УКС” присвячено створенню у 1930 р. Українського Католицького Союзу (УКС). Принципами нової організації були: захист католицької віри, моралі та впровадження їх у політичне життя; визнання непорушного авторитету греко-католицької церкви; аксіоматичне визнання важливої ролі християнської родини, заборони розлучень, християнського виховання молоді в національній школі; допомога соціально незахищеним верствам українського населення Галичини; легальність по відношенню до Другої Речі Посполитої, що надавала можливість участі в суспільно-політичному житті законним шляхом покращувати освіту, культуру, добробут та національні права українського народу; проголошення абсолютної свободи членів УКС щодо участі у політичній діяльності, яка не порушує католицьку віру, мораль та суспільні і національні основи

УКС вважав за необхідне захищати права українського народу, щодо створення розмаїтих суспільних організацій. Він вдавався до аналізу актуальних політичних подій, надаючи їм оцінку виходячи з засад, сформульованих в Статуті. УКС декларував підтримку формування елементів консерватизму в галицькому середовищі, спрямовував діяльність на духовне та національне відродження українського народу шляхом відновлення морально-етичних засад, пропагування християнського світогляду, створення організації релігійного характеру, здатної об'єднати галицьке суспільство.

Зроблено висновок що УКС не пішов шляхом трансформації у політичну партію, залишаючись громадською організацією релігійного типу; УКС у співпраці з католицькою пресою та видавництвами зумів подолати упередження, щодо католицького руху, яке було притаманне частині галицького соціуму.

УКС приділяв багато уваги створенню цілої низки католицьких громадських організацій в провінції. Їх діяльність мала на меті вкорінення християнського світогляду. Вона полягала у поглибленні змісту національно-релігійних свят, проведенні масових сповідей та катехизацій, наданні „Просвітам” допомоги в культурно-освітній діяльності, запроваджуючи читання рефератів присвячених, зокрема унійним процесам.

Одне з головних завдань УКС полягало в формуванні нового для Галичини світоглядного типу її громадян, що має базуватись на християнсько-католицьких засадах в поєднанні з високорозвиненою національною свідомістю.

УКС подавав приклад позитивної, організованої праці, що сприяла формуванню в українському середовищі Галичини 30-х рр. ХХ ст. морально-етичної та політичної думки, що поєднували християнські та консервативні засади.

Галицькі клерикально-консервативні організації та партії 20-30-х рр. ХХ ст. (УХО, УКС, УКНП) орієнтувались на певні соціальні групи (духовенство, селянство та інтелігенцію). Водночас вони намагались піднятись над „сектантством та гуртківщиною”, йшли у публічну політику, прагнучи сприяти дотриманню християнських засад в соціально-економічній, суспільно-політичній та гуманітарній сферах життя Галичини. Їх програмні документи були майже тотожні, ґрунтуючись на загальнохристиянських засадах. Водночас слабкість зазначеного сектора галицького політикуму була зумовлена об'єктивними причинами, серед яких насамперед можна виокремити його існування в рамках Другої Речі Посполитої, відсутності незалежної української національної держави, порівняно незначний термін їх функціонування, форми тогочасної боротьби за електорат, недостатню мережу партійних осередків на місцях, відсутність діяльної співпраці зі своїми потенційними прибічниками. Тогочасну ситуацію ускладнювали й суб'єктивні чинники, наприклад, відсутність порозуміння у галицькому політичному середовищі, що частково було зумовлено численними протиріччями всередині політичних партій, амбітністю їх керівництва тощо. Галицькі клерикально-консервативні організації та партії формували власну парадигму політичного розвитку, впливали на вибір галицьким суспільством оптимального співвідношення між індивідуальними та колективістськими цінностями.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Уся сукупність фактичних даних переконливо підтверджує висновок про те, що на початку ХХ ст. в Галичині Українська греко-католицька церква, проголошуючи своє невтручання у політичний процес, опосередковано і безпосередньо суттєво впливала на перебіг історичних подій через участь у громадському житті, діяльність політичних партій, навчальних закладів, кооперативні, культурні, просвітницькі організації й пресу.

УГКЦ давала морально-релігійну оцінку політичним діям, устрою держави, її соціальній спрямованості, діяльності її владних структур і тим самим обґрунтовувала свою участь у політиці. Політичного характеру набули наступні функції, які виконувала церква: консервативна, комунікативна, інтегративна, когнітивна, релігійно-політичне символозабезпечення.

Прагнення знайти вихід із кризового стану, в якому опинилось суспільство початку ХХ ст. лежали в основі взаємодії організованого консерватизму та християнських інституцій. Визначну роль на цьому шляху відігравав так званий творчий консерватизм у громадському житті, який намагався реалізувати низку консервативних, творчо-зберігаючих, станово-корпоративних завдань. Консервативне суспільство, утвердження якого прагнула УГКЦ, мало керуватися не страхом перед законом чи покаранням за злочин, а органічним поєднанням легітимності й громадської етики, закорінених у християнській релігії. Консерватизм використовував весь попередній позитивний суспільний досвід, удосконалював його, спираючись на основні християнські принципи.

Українські консерватори, приділяли основну увагу пошукам моделей взаємин церкви і політики в контексті перспектив українського державотворення. У межах ідеології українського консерватизму пропонувалося створення правової клерикальної монархії й проголошення територіального патріотизму, котрий ґрунтувався б на християнських морально-етичних засадах УГКЦ, як одному з вирішальних принципів. За цією концепцією, Українська національна держава мала являти собою дуумвірат інституту монархії й греко-католицької церкви, тобто уособлювати поєднання християнської та світської консервативної доктрин.

У світлі цих тверджень визначалася система взаємин між державою і церквою: світська влада обмежує і контролює церкву і одночасно має квазірелігійний характер. У випадку церковної опозиції, держава свідомо протидіє останній. Подібна модель може існувати за умов правлячої меншості, яка підтримує свій авторитет в очах більшості виключно тим, що уособлює матеріальну та ірраціональну силу, а організація держави тримається за рахунок примусу. За умов повного відокремлення церкви від держави, яка утворена і керує громадянами виходячи з раціональних та матеріальних засад, політики не визнають ніяких авторитетів, і, використовуючи демагогію, популізм та пропаганду, отримують прихильність більшості. Державою повинні керувати світські люди, які мають до цього матеріальні підстави і які повинні визнавати і підтримувати авторитет Церкви. Діяльність церковних інститутів покликана обмежувати притаманний людині будь-якого соціального стану егоїзм (який обов'язково призводить, зокрема, правлячі кола, до зловживання владою і силою). Основою взаємовідносин релігії і політики, церкви і держави, громадянства і влади, була обмежуюча і контролююча сила громадської моралі, яку застосовує духовна влада по відношенню до світської.

Таким чином релігійний чинник державницької концепції В.Липинського пов'язувався з ідеєю месіанізму, який завдяки християнській парадигмі, уособлював не виключність, особливе зверхнє становище, а любов і допомогу слабшому, моральну силу і наснагу в легітимній боротьбі за незалежність. Тому і пропагувалася ідея месіанізму українського народу, в якій поєднувалося посланництво, віра і обмежений, керований містицизм.

Християнська церква, як видно з вище викладеного, виступала з одного боку, обмежуючим, а з іншого - формуючим фактором. Вона демонструвала чітку ієрархічну структуру, традицію, важелі організації та дисципліни. Звідси процес державотворення неможливо уявити без віри та сподівання на моральну підтримку. В українському суспільстві існувало переконання в побудові української суверенної держави, яка відіграватиме провідну посланницьку роль у світовій історії. Україна повинна стати синтезуючим фактором у відносинах між Сходом і Заходом - і це, за В.Липинським, є базова ідея українського месіанізму.

В основу концепції української державності був покладений церковно-релігійний аспект, органічно поєднувався монархізм, класократія та християнський ієрархічний світогляд.

Таким чином у своєрідних умовах галицького середовища соціальна практика греко-католицької церкви була тим фактором, який на противагу політичному радикалізму сприяв розвитку консервативних тенденцій в галицькому суспільстві, розгортанню просвітницької та економічної діяльності (парцеляція, кредитування, створення кооперації), посиленню національної та політичної консолідації українського населення. Повсякденна її діяльність спрямовувалась християнською соціальною доктриною, яка представляла собою сукупність соціально-політичних, соціально-економічних та соціально-етичних концепцій. Вона сформувалась як намагання досягнути адекватності релігійного вчення історичним реаліям. Соціальне вчення УГКЦ базувалось на консервативному ґрунті. Саме консерватизм, але консерватизм специфічного, галицького типу, виражав в кінці ХІХ - початку ХХ століття глибинну ідейно-політичну та соціально-релігійну традицію. Остання була панівною в політичній та релігійній свідомості українського населення регіону, а також репрезентована в численних національно-політичних інституціях. Отже, за своїм призначенням соціальне вчення греко-католицької Церкви можна розглядати як чинник боротьби за збереження української ідентичності в умовах іноземного панування та радикалізації соціальних програм.

Ідеологи греко-католицизму вважали, що консерватизм і національні традиції є основою державної незалежності та майбуття народу. Національна праця в ім'я Батьківщини ґрунтувалася на досвіді попередніх поколінь, а його неприйняття призводило до ігнорування будь-якого авторитету, і як наслідок - панування невідворотної анархії.

УГКЦ використовувала релігійні періодичні видання для критики стратегії і тактики представників ліворадикальних рухів. Вона створила релігійно-церковну періодику та низку суспільно-політичних і літературно-наукових видань, які відігравали значну роль у християнському і водночас національному вихованні українського суспільства.

Соціальна програма УГКЦ була спрямована на захист нужденних, але не методом соціалістів, які закликали ліквідувати приватну власність і надати державі всю повноту влади, а шляхом забезпечення їм гарантованого права на працю та її гідної оплати.

Велику роль у зміцненні ідеології греко-католицизму відіграв митрополит А.Шептицький. Беручи за взірець християнську родину, він створив модель взаємин з державою, що побудована на монархічно-релігійних засадах. Її складовими він називає насамперед дотримання моральних зобов'язань, впровадження системи, яка спричиняє певну єдність, а саме влада належить одній стороні, а інша має обов'язок виконувати її розпорядження (функції проводу виконує сильніша та здібніша для цього сторона), християнська любов, християнське виховання дітей, вранішня та вечірня спільна молитва. Останнє гарантує злагоду на рівні родини та держави, проголошує колективну віру творчого характеру. Християнська любов розглядається як консолідуючий чинник в суспільному контексті та засіб богопізнання в релігійно-догматичному. З огляду на традиційну підтримку монархічного режиму з боку УГКЦ це був вагомий фактор сприяння консерватизму як суспільної течії в середовищі духовенства та парафіян.

В умовах посилення в Галичині радикальних тенденцій греко-католицька церква активно виступила з консервативних позицій, які мали утримувати суспільство від деструктивних кроків. Тому УГКЦ активно підтримувала організований консервативний рух у Галичині і утверджувала консерватизм своєю безпосередньою соціальною діяльністю.