Ваххабізм у сучасній Росії: історичні корені та тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 29 (470)

Ваххабізм у сучасній Росії: історичні корені та тенденції розвитку

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Маєвська Людмила Борисівна

Київ 2007

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Захист відбудеться 2 лютого 2007 року о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.161.03 по захисту дисертацій в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “26“ грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук , доцент О.В. Бучма

ваххабизм концепція секта ідеологія

АНОТАЦІЯ

Маєвська Л.Б. Ваххабізм у сучасній Росії: історичні корені та тенденції розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю

09. 00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України, Київ, 2006.

У дисертації здійснено комплексне дослідження питань, пов`язаних із сутністю й особливостями виникнення і розповсюдження ваххабізму у Росії. На підставі вітчизняних і закордонних документальних джерел, деякі з котрих вперше введено в науковий обіг, аналізується історія виникнення, форми і методи поширення ваххабізму у Росії. Підкреслюється, що іслам і ваххабізм - різні ідеології.

Ключові слова: харіджізм, ваххабізм, іслам, Ібн Абд аль-Ваххаб, “Брати-мусульмани”, “Хізб-ат-Тахрір”, протидія ваххабізму, духовне управління мусульман, ісламські громади.

АННОТАЦИЯ

Маевская Л.Б. Ваххабизм в современной России: исторические корни и тенденции развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 -религиоведение.

Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2006.

В диссертации осуществлено комплексное исследование вопросов, связанных с сущностью и особенностями появления и распространения ваххабизма в России. На основе отечественных и зарубежных документальных источников, некоторые из которых впервые введены в научный оборот, анализируются история и методы распространения ваххабизма в России и Украине. Подчеркивается, что ислам и ваххабизм разные идеологии.

В работе большое внимание уделяется анализу идеологических истоков ваххабизма, его основателю Ибн Абд аль-Ваххабу, истории распространения ваххабизма на Аравийском полуострове Рассматриваются различия между исламским вероучением и религиозно-политической идеологией ваххабизма. Указывается на решающую роль Саудовской Аравии и других стран региона в популяризации этой идеологии в различных частях мира. Отдельно анализируется деятельность некоторых современных радикально-экстремистских организаций, оказывающих негативное влияние на общественно-политическую жизнь многих стран мира. Это, в частности “Братья-мусульмане” и партия “Хизб-ат-Тахрир”.

На основании значительного фактического материала в диссертации рассматриваются методы распространения ваххабизма в России, способы воздействия на молодежь и другие слои общества, особенности распространения этой идеологии на Северном Кавказе и в республике Татарстан, методы противодействия этому процессу со стороны государственных властей и исламского духовенства. Установлена периодизация деятельности сторонников ваххабизма в России. В исследовании подчеркивается, что деятельность сторонников радикально-экстремистских организаций в России может оказывать негативное влияние на этно-конфессиональные отношения в некоторых регионах Украины, особенно в Крыму.

Ключевые слова: хариджиты, ваххабизм, ислам, Ибн Абд аль-Ваххаб, “Братья-мусульмане”, “Хиб-ат-Тахрир”, противодействие ваххабизму, духовное управление мусульман, исламские общины.

SUMMARY

Mayevskaya L.B. - Vahhabism in present-day Russia: historical roots and tendencies of evolution. - Manuscript.

Thesis on competition of scientific degree of the candidate of historical sciences on speciality 09.00.11 - Religious studies - G.S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of Sciences of Ukraine (Department of Religious Studies), Kyiv, 2006.

The work represents a kind of a complex research of the questions concerning the core of vahhabism and peculiarities of it?s originating and spread in Russia. This is an attempt to analyze the story of vahhabism rising, the forms and methods of it's spread in Russia made with the help of the home and foreign documentary sources that are mostly brand-new in scientific practice.

The key words: kharidzhism, vahhabism, Islam, Ibn Abd al-Vahhab, The Brothers-Moslems, The Party of Liberation, resistance to vahhabism, Moslem communities, The Moslem Board.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В наш час ваххабізм став ідеологічним прикриттям діяльності екстремістів у багатьох частинах земної кулі і є одним із факторів напруги у так званій “дузі нестабільності”. Питання виникнення і поширення ваххабізму залишається ще не достатньо вивченим у вітчизняній історичній та релігієзнавчій науці. У зв'язку з цим досить часто, у тому числі й в українській пресі, ваххабізм необґрунтовано ототожнюється з ісламом. Але іслам є лише ширмою, якою прикривається ідеологія з принципово відмінними догматичними та моральними орієнтирами. Тому, необхідно проводити чітке розмежування між ісламом та ваххабізмом, оскільки недостатнє вивчення цієї проблеми може призвести до напруженості у міжконфесійних відносинах, до негативного ставлення до мусульман взагалі. Актуальність вивчення ваххабізму обумовлена перш за все зростанням міжнародного тероризму - багатогранного явища, яке породжене соціально-політичними, ідеологічними, етнічними та іншими чинниками. Ця ідеологія є своєрідним підґрунтям багатьох міжнародних терористичних угруповань. Історичний аналіз свідчить, що ваххабізм виник як радикальна екстремістська течія, яка для поширення свого впливу використовує, прикриваючись ісламом, насильницькі методи у своїй діяльності.

Однією зі складних і фактично не досліджених проблем сучасного релігієзнавства є аналіз стану поширення ваххабізму в Росії після 1991 року, його вплив на посилення напруги і ускладнення суспільно-політичного становища в окремих регіонах Російської Федерації, що призвело навіть до збройних конфліктів. Особливої уваги в цьому аспекті вимагає Північний Кавказ. Цей регіон Росії лежить у безпосередній близькості до України і поширення там впливу ваххабізму може призвести до загострення етно-конфесійних відносин у деяких регіонах України, зокрема в Криму. У Росії й інших державах пострадянського простору поширення ваххабізму супроводжується пропагандою ідеології таких радикально-екстремістських організацій, як “Брати-мусульмани” та “Партія Визволення”, осередки яких є і в Україні.

Мусульмани України, будучи частиною світового мусульманського співтовариства (умми), зазнають сильного потужного впливу з його боку (надання освіти у мусульманських університетах, приїзд радників-експертів, фінансова і благодійницька допомога тощо). З цими впливами зазвичай позв'язують проникнення до країни ідей ваххабізму й появу заборонених у багатьох країнах релігійно-політичних партій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо стосується планової теми Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України “Ісламський чинник у євроінтеграційних процесах України” (державний реєстраційний номер 0106U000625).

Мета дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є з'ясування особливостей появи та історичного розвитку ваххабізму на території Російської Федерації з кінця 80-х років минулого століття і до нашого часу.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було виконати такі дослідницькі завдання:

дослідити підґрунтя появи ваххабізму взагалі і вивчити діяльність засновника ваххабізму Ібн Абд аль-Ваххаба, об'єктивні й суб'єктивні чинники, що вплинули на формування його поглядів;

вивчити вплив на розвиток ваххабізму ідеологічних концепцій секти хариджитів (VIII ст.) та ідей наступника їх ідеології Ібн Таймії (XIV ст.);

проаналізувати концептуальні відмінності ісламу й ваххабізму, вивчити структуру, діяльність і засоби ідеологічної роботи прибічників радикально-екстремістських організацій ваххабітів;

розглянути питання періодизації становлення та поширення ваххабізму в Росії;

розкрити роль ваххабітів у розколі ісламських громад у Російській Федерації та їх вплив на створення духовних управлінь мусульман, незалежних від Центрального духовного управління мусульман Росії;

дослідити появу й історичний розвиток ваххабізму в таких найбільш конфесійно змішаних регіонах Російської Федерації, як Північний Кавказ та Татарстан;

з'ясувати роль соціального чинника у розповсюдженні ваххабізму на Північному Кавказі;

виявити невідповідність ваххабізму ісламським традиціям і культурно-моральним звичаям народів Північного Кавказу та республіки Татарстан;

узагальнити практику протидії поширенню ваххабізму у Російській Федерації з боку органів влади та ісламського духовенства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є радикальний релігійно-політичний рух ваххабітів.

Предметом дисертаційного дослідження є історія розвитку ваххабізму і його роль у суспільно-політичному житті Росії з кінця 80-их років минулого століття і до нашого часу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 80-их років ХХ сторіччя - часу появи ваххабітських організацій у Російській Федерації - і до наших днів. Для глибшого осягнення природи цієї течії дисертантка була змушена звертатись і до більш ранніх періодів в історії ваххабізму, зокрема до початкового етапу формування ідеології ваххабізму (VII ст.), а також до аналізу діяльності Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба (XVIII ст.).

Територіальні рамки дослідження охоплюють терени Російської Федерації, хоч для детальнішого вивчення проблеми, зокрема появи і поширення в світі руху, його впливів, автор звернулась й до аналізу подій на Близькому та Середньому Сході, зокрема на Аравійському півострові.

Методи дослідження. Методологічною основою вивчення феномену ваххабізму в Росії у зазначений період є принципи історизму, конфесійної незаангажованості та об'єктивності при розгляді історичних подій в їх діалектичному розвитку. Під час роботи над дисертацією було використано різні методи науково-історичного дослідження: хронологічний, синхронний, соціально-психологічний та метод актуалізації. В аналізі релігійних текстів використовувався герменевтичний метод, який реалізовувався через іманентний та контекстуальний аналіз. Цей метод дав можливість витлумачити низку важливих для нашої теми положень коранічних та інших текстів релігійного і релігійно-правового характеру.

Хронологічний метод використовувався при аналізі основних періодів становлення й розвитку ваххабізму. Враховуючи те, що проблема ваххабізму в історії Росії у нас практично не вивчалася, а архівних джерел практично бракує, автору складно було виявити всю логічну послідовність історичних подій і фактів. Саме тому виникла необхідність проаналізувати весь фактичний матеріал у визначеній послідовності, починаючи з подій, що відбувалися у період діяльності Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба і до нашого часу.

Хронологічний метод під час роботи над темою використовувався разом з синхронним методом, тобто вивчалися різні події, які відбувались не тільки в Росії, а водночас і в інших державах світу. Це дозволило суттєво розширити наші знання про історичні події, що характеризують й розкривають загальну закономірність та причини виникнення ваххабізму.

Метод соціально-психологічного аналізу дозволив виявити причини активізації ваххабітів у Росії і втягнення до цього певних верств населення країни. Без аналізу соціально-економічного та психологічного стану сучасного суспільства складно правильно зрозуміти причини, які спонукають людей приймати ідеологію ваххабізму і ставати на шлях протиправної та екстремістської діяльності. Метод актуалізації засновано на аналізі отриманих результатів та висновків дослідження, що дозволяє зробити деякі прогнози і рекомендації щодо нейтралізації екстремістської діяльності ваххабітських організацій. У своєму дослідженні ми керувалися принципами, які є традиційними для сучасного українського релігієзнавства, зокрема позаконфесійність, об'єктивність, історизм, толерантність, світоглядний плюралізм та поліметодичність.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що через призму загальних закономірностей становлення ваххабізму, як відмінного від ісламу у віросповідному (розуміння джихаду, гріха тощо), обрядовому (спосіб виконання обрядів, відкидання вшанування могил пророка та святих людей, тощо) аспектах релігійно-політичного вчення, вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено комплексне дослідження появи, інституційного й ідейного розвитку та функціювання ваххабізму у Російській Федерації з виділенням трьох його етапів (ознайомчого, інституційного становлення та переходу до нелегальної діяльності). Показано, що пожвавлення в Росії діяльності ваххабітів та інших близьких до них радикально-екстремістських рухів є наслідком незбалансованої державної політики щодо цього явища, закономірним продовженням якого стане неконтрольоване поширення їх вчення на сусідні із Росією території, в т.ч. й на Україну.

Дослідження ваххабізму дозволило сформулювати низку теоретичних положень, які мають наукову новизну:

на основі аналізу історичних витоків ваххабізму нами доведено, що ця релігійно-політична течія сприйняла ідеологічні установки секти хариджитів (VIII ст.) і погляди наступника їх ідей Ібн Таймії (XIV ст.), які були розвинуті й узагальнені засновником ваххабізму Ібн Абд аль-Ваххабом у XVIII ст. Дослідження об'єктивних і суб'єктивних чинників, що вплинули на формування суспільно-політичних концепцій ваххабізму дає підставу говорити перш за все про різке загострення соціально-політичного становища на Аравійському півострові у XVIII ст., вагомим об'єктивним чинником чого було поширення ваххабізму. Ідеологи цього вчення, переслідуючи геополітичні інтереси, спрямовували свої зусилля проти Османської імперії, до складу якої в той час входив Аравійський півострів;

розкрито концептуальні відмінності ісламу й ваххабізму у віросповідній та обрядовій сферах, доведено, що, незважаючи на використання однакового термінологічного комплексу, вони є протилежними ідеологічними системами;

в історичному контексті дослідження ідеології, діяльності, методів ідеологічної роботи і взаємовпливу сучасних радикально-екстремістських організацій, дало підставу для висновку, що термін “ваххабізм” можна застосовувати не тільки до послідовників Ібн Абд аль-Ваххаба, а й до прибічників деяких інших радикально-екстремістських організацій, споріднених ваххабізму;

на основі вивчення структури, діяльності і методів ідеологічної роботи прибічників радикально-екстремістських організацій, доведено, що сучасні радикально-екстремістські організації будують свою роботу у режимі повної таємничості, використовуючи багатий досвід підпільної діяльності. Їхньою особливістю є наявність у складі однієї організації легальних та нелегальних підрозділів: перші з них проводять релігійну, культурну, політичну та благодійницьку діяльність, залучають нових прибічників; інші - проводять терористичну діяльність, беруть участь у бойових діях у “гарячих точках”. Наявна ступінчаста система залучення до організації передбачає, що її нижчі ланки не допускаються до керівництва організацією, не знають про її терористичну сутність. Особливою структурою відзначається партія “Хізб ат-Тахрір”, низову ланку якої сформовано з так званих “п'ятірок”, члени яких не знають один одного. Подібна структура дозволяє цій партії вести підпільну діяльність навіть у тих країнах, де вона заборонена законом. Радикально-екстремістські організації, використовуючи фінансові можливості своїх благодійних фондів, намагаються залучити до своїх лав перш за все освічену молодь - студентів та молодих фахівців;

детальне вивчення руху ваххабітів у сучасній Росії дозволило виділити й описати три основні періоди їх діяльності: перший - (друга половина 1980-их - 1995 рр.) ознайомчий - систематична поява іноземних місіонерів у Росії та формування перших осередків прибічників ваххабізму; другий період - (1995-1999 рр.) інституалізації й активної діяльності представників радикально-екстремістських організацій, що характеризується поступовою активізацією діяльності зареєстрованих ваххабітських організацій, формуванням незалежних від ЦДУМР ісламських громад і духовних управлінь, організацією видавництв, посиленням конфронтації мусульман і ваххабітів у різних регіонах Росії, що було зумовлено відкритим пропагуванням останніми своєї ідеології та створенням незалежних ваххабітських анклавів; третій період - (з 1999 р. і до наших днів) час поступового спаду легальної діяльності представників радикально-екстремістських організацій і переходу ваххабітів до нелегальної діяльності у зв'язку з організацією протидії з боку влади поширенню їх релігійно-екстремістських формувань;

доведено визначальну роль прибічників ваххабізму у розколі ісламських громад Російської Федерації, формуванні самостійних регіональних духовних управлінь, незалежних від Центрального Духовного управління мусульман Росії (ЦДУМР). Показано конструктивну роль цього управління у протидії розповсюдженню ваххабізму і споріднених йому течій на пострадянському просторі. Створення паралельних релігійних структур, благодійних фондів, ісламських та культурно-національних центрів, призвело до падіння авторитету структур ЦДУМР та до розколу ісламських громад у Росії;

аналіз характеру історичного розвитку, особливостей функціонування ваххабізму на Північному Кавказі й у Татарстані дає можливість виявити, що спроби розповсюдження тут ідеології цієї течії були ще наприкінці XIX - початку ХХ ст. Проте цей процес не мав широкого розвитку, оскільки вчення не відповідало усталеним тут традиціям ісламу, так й звичаям народів цього регіону. Встановлено тісний зв'язок рівня соціального розвитку населення з поширенням ваххабізму, зокрема людей із соціально незахищених верств населення адепти ваххабізму та інших радикально-екстремістських організацій приваблюють і залучають до числа своїх симпатиків наданням значної матеріальної допомоги, постійної просвітницької роботи у дусі ваххабізму, безкоштовним навчанням молоді, закордонними поїздками тощо;

вивчення умов і характеру практики протидії поширення ваххабізму в Росії дало підставу для висновку, що заходи російської влади із протидії розповсюдженню тут впливу радикально-екстремістських організацій носять незбалансований характер. Тому у російському суспільстві з'явилася і посилюватися ісламофобія, від чого страждають пересічні мусульмани, непричетні до діяльності подібних спільнот.

Теоретичне значення дисертації полягає у комплексному дослідженні ідеології ваххабізму, методів його розповсюдження у Росії та його регіональних особливостях у Російській Федерації.

Практичне значення дисертації. Матеріали дисертації, методи вивчення проблеми, теоретичні висновки й узагальнення можуть бути використані для подальшого вивчення обраної дисертантом проблематики; вони можуть бути використані в процесі викладання гуманітарних дисциплін, зокрема в курсах релігієзнавства, всесвітньої історії, ісламознавства; при написанні наукових робіт з історії Росії; дослідженні суспільно-політичного стану в Росії, при розробці владними структурами заходів щодо протидії поширенню впливу ідеології радикально-екстремістських організацій на українських теренах.

Апробація результатів дослідження. Наукова апробація дисертаційної теми здійснювалась у виступах на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: “Релігія і закон: проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин (Київ, 21 листопада 2001 р.), “Релігія і громадянське суспільство”. Міжнародний семінар. (Київ - Сімферополь-Ялта, 14-18 січня 2002 р.), Міжнародна школа релігійної толерантності. (Ласпі, 1-10 липня 2002 р.), “Актуальні питання діяльності мусульманських релігійних організацій в Україні”. (Київ, 12 грудня 2002 р.), “Іслам в Україні: проблеми і перспективи” (Київ, 2 листопада 2004 р.),”. “Міжнародна діяльність релігійних організацій України: здобутки і проблеми”. (Київ, 28 жовтня 2005 р.), “Актуальні питання міжконфесійних взаємовідносин в Україні” (Київ, 15-16 грудня 2005 р.) “Іслам і Євроінтеграція: проблеми і перспективи” (Київ, 19 грудня 2005 р.)

Публікації. Сутність і висновки дисертації викладені у монографії “Осторожно, экстремизм” та у 8 наукових статтях, в тому числі 6 з них опубліковані у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та літератури і додатків.

У першому розділі роботи аналізується література з тематики дослідження. У другому - історія виникнення та головні ідеологічні засади ваххабізму, а також діяльність прибічників цієї течії в історичному минулому та у сучасному світі, підґрунтя появи ваххабізму, діяльність засновника ваххабізму Ібн Абд аль-Ваххаба, вивчено вплив на розвиток ваххабізму ідеологічних коцепцій секти хариджитів (VIII ст.) та ідей наступника їх ідеології Ібн Таймії (XIV в.), проаналізовано концептуальні відмінності ісламу та ваххабізму, вивчено структуру, та діяльність прибічників ваххабізму у сучасній Саудівській Аравії, де ваххабізм є офіційною ідеологією. Це дозволило нам, спираючись на історичні факти, дослідити у третьому розділі дисертації історію, особливості ідеології деяких сучасних радикально-екстремістських організацій, їх роль у розколі ісламських громад Російської Федерації, а також методи протидії російської влади та ісламського духовенства розповсюдженню впливу подібних організацій. Нами доведено правомірність застосування терміну “ваххабізм” до інших радикально-екстремістських організацій, споріднених ваххабізму, розглянута періодизація становлення та розповсюдження ваххабізму у Росії. Отже, логічним був розгляд у четвертому розділі регіональних особливостей діяльності ваххабитів. Зокрема у Татарстані та на Північному Кавказі. У висновках узагальнюються основні результати дослідження. Перелік використаних джерел та літератури містить 334 найменування. У додатках розкривається діяльність окремих благодійницьких фондів і організації, які сприяють розповсюдженню ваххабізму, аналізується робота Духовного управління мусульман України (ДУМУ) щодо протидії поширенню ваххабізму. Загальний обсяг дисертації складає 249 сторінок, з них основного тексту 202 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано доцільність та актуальність дослідження, визначено стан наукової розробленості теми. Сформовано мету й основні завдання роботи, визначаються об'єкт і предмет дослідження, його теоретично - методологічні засади. Розкривається наукова новизна одержаних результатів, їхня практична та теоретична значимість, зв'язок із науковими програмами. Наведено дані про форми апробації наукового дослідження та публікації з теми дослідження.

У першому розділі “Джерела та історіографія дослідження” проаналізовано видання, у яких базові аспекти ісламу та ваххабізму досліджуються вченими. Ці роботи, розкриваючи позитивне, негативне або нейтральне ставлення тих авторів до ваххабізму - базові для розуміння зазначеної проблеми. Одним із перших вітчизняних дослідників проблеми ваххабізму був А. Кримський. У 1912 році він видав роботу під назвою “Ваххабіти”.

У радянський період дослідження ваххабізму тривали. Знаковою у цьому аспекті є надрукована у 1930 році (журнал “Атеїст”. - №53) стаття М. Томара. “Витоки ваххабізму”. Особливу увагу також привертає дослідження А. Васильєва. “Історія Саудівської Аравії”. Вивчали різні аспекти ісламу: С. Прозоров, А. Борисов, Л. Медведко.

У сучасній Росії ведуться активні дослідження ісламу та ваххабізму. Серед дослідників, які приділяють особливу увагу вивченню різних аспектів діяльності радикально-екстремістських течій, слід назвати: А Малашенка, А. Лукоянова, А Добаєва, С. Бережного, П. Крайнюченка, А. Ігнатенка, Р. Ланду, М. Тульського.

В Україні, зважаючи на значну кількість тут мусульман, також ведуться наукові дослідження ісламу і діяльності різних радикально-екстремістських угруповань. Зокрема, вивчення ісламу здійснюється у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Тут відбулися семінари та конференції з різноманітних проблем розвитку ісламу в Україні та світі. Серед науковців, які писали про іслам відзначемо: М. Бабія, О. Бойцову, О. Бучму, С. Здіорука, А. Канаха, Н. Кирюшка, А. Колодного, Ю. Кочубея, Г. Кулагіну, В. Лубського, М.Лубську, Ю. Павленка, О. Уткіна, О. Сагана, К. Семчинського, Т. Сенюшкіну, Т. Хазир-Огли, Т. Шамсутдінову- Лебедюк, В. Шведа, О. Яроша.

Важливими джерелами дослідження ваххабізму є ваххабітська та проваххабітська література і газети, спрямовані на популяризацію та пояснення ваххабітської ідеології. Ці видання допомагають неупереджено дослідити ідеологію ваххабізму, показати його витоки й найважливіші етапи розвитку. При аналізі проблеми нами було використано антиваххабітську літературу ісламських організацій, спрямовану на розкриття різниці між ісламом і ваххабізмом.

Не менш важливе значення для висвітлення даної проблематики мають джерела та матеріали засобів масової інформації, оскільки джерельна база досліджуваного періоду в архівах майже відсутня із-за того, що представники радикально-екстремістських течій свою документацію до державних архівів не здають, а доступ до архівів російських спецслужб вкрай обмежений. Ця група джерел дуже різноманітна, оскільки погляди щодо загрози поширення ваххабізму мають діаметрально протилежний характер. Тому, використовуючи їх, потрібно ретельно аналізувати викладені в публікаціях факти.

Другий розділ “Ваххабізм: виникнення та розвиток на сучасному історичному етапі” присвячений аналізу історичних витоків ваххабізму, методам та історії його розповсюдження на Аравійському півострові, місцю й ролі, яку відіграє ваххабітська течія у сучасній Саудівській Аравії.

У першому параграфі - "Історичні корені ваххабізму, екстремістські ідеї у спадщині Ібн Абд аль-Ваххаба” - розкриваються витоки ідеології сучасного релігійного екстремізму, який прикривається ісламськими гаслами. Історичний екскурс про екстремістські переконання слід почати із секти хариджитів, які з'явилися у VII сторіччі. Вони відокремились від війська четвертого халіфа Алі.

Корені екстремізму, і нами це показано у параграфі, полягали у тому, що хариджити вважали благородною справою вбивство своїх політичних та релігійних супротивників. Через це ідеологія хариджитів не набула широкої популярності. У параграфі також показано, що спадкоємцем деяких ідей хариджитів став Ібн Таймія, який запозичив у них непримиренне ставлення до незгодних з його ідеологією. У ХХ ст. ця теза активно використовувалася ідеологами деяких екстремістських рухів. А у XVIII сторіччі його роботи стали головним джерелом формування ідеології ваххабізму. Відтак нами підкреслено, що існує історична спадковість поглядів у радикально-екстремістських угрупувань.

Цей параграф нами також присвячено аналізу життя й діяльності засновника ваххабізму, який народився на Аравійському півострові у 1691 році. Уперше із проповіддю своєї ідеології Ібн Абд аль-Ваххаб звернувся до людей у Басрі. Хіджазський історик XIX сторіччя муфтій Мекки Зейні Дахлян небезпідставно відносить початок активної діяльності Ібн Абд аль-Ваххаба до 1723 року, а масове поширення ваххабізму до 1730. Вивчивши діяльність і переконання ваххабітів ісламські вчені були змушені дати (фетву) релігійний висновок про невідповідність ісламу переконань ваххабітів.

Подібно до хариджитів й Ібн Таймії, Ібн Абд аль-Ваххаб вважав мусульманами тільки своїх прибічників, а інших оголосив невірними. Саме тому одним із основних пунктів ідеології Ібн Абд аль-Ваххаба став такфір (звинувачення у невірі) і збройна форма джихаду. У параграфі, на підставі аналізу джерельного матеріалу, автором доводиться, що іслам та ваххабізм - різні ідеології.

Також нами встановлено, що погляди Ібн Абд аль-Ваххаба, які базуються на нетерпимості, стали прапором й ідеологічною основою для багатьох сучасних радикально-екстремістських течій.

У другому параграфі розділу - “Розповсюдження ідеології ваххабітів. Історія і сучасність” - розглядається діяльність прибічників ваххабізму на теренах Аравійського півострова й аналізуються особливості розповсюдження їхньої ідеології. Ібн Абд аль-Ваххаб всі свої зусилля зосередив на роботі з людьми, які знаходилися при владі. Підтримка емірами Ібн Абд аль-Ваххаба призвела до швидкого поширення нової ідеології. Поширення ваххабізму здебільшого відбувалось у насильницький спосіб, але такі дії не мали великого успіху, тож процес затягнувся на багато років. Не сприйняли нове вчення і у духовному центрі мусульман - Мецці.

На початку XIX ст. у діріїських емірів виник план захопити Кербелу, де знаходяться святі місця мусульман-шиїтів. У параграфі зазначається, що на початку XIX сторіччя Діріїський емірат, став першою ваххабітською державою, яка охоплювала майже весь Аравійський півострів. Але у 1815 році Діріїський емірат було розбито Османською імперією і до 1818 р. він припинив своє існування.

У політичних і релігійних колах сучасної Саудівської Аравії ваххабізм здебільшого розглядається як історичне явище, яке стало базою для формування державності. Слід зазначити, що релігійне середовище у королівстві диференційоване. Російський дослідник І. Добаєв, і в цьому з ним можна погодитися, виділяє тут три групи духовенства: пересічні вірні, а також проурядові клерикальні кола (традиціоналісти); помірно налаштовані опозиційні релігійні діячі, які дозволяють собі висловлювати незгоду з деякими діями уряду, але не переступають правових норм; релігійне антиурядове духовенство, яке вороже налаштоване до уряду і практикує крайні форми боротьби.

Отже, підсумовуючи параграф та розділ у цілому, ми можемо констатувати, що ваххабізм виник як радикально-екстремістська течія, засновник якої сприйняв і розвинув радикальні погляди ідеологів минулих століть. Екстремістська спрямованість ваххабізму підтверджується перебігом історичних подій, пов'язаних з діяльністю представників цієї течії.

У третьому розділі - “Розвиток та діяльність радикально-екстремістських організацій у Росії 80-і роки ХХ ст. - початок ХХI ст.)” - обґрунтовується історична періодизація становлення та розвитку - організацій “Брати-мусульмани” (Іхван-аль муслімун), “Партії Визволення” (Хізб-ат-Тахрір) та ваххабітів, показується їх роль у розколі ісламської громади у Росії, методи протидії розповсюдженню впливу радикально-екстремістських організацій.

Перший параграф - “Історія радикально-екстремістських організацій” - присвячено розгляду діяльності організацій “Брати-мусульмани” (Іхван аль-муслімун) та “Партії Визволення” (Хізб ат-Тахрір), ідеологія яких дещо відрізняється від поглядів Ібн Абд аль-Ваххаба, але на пострадянському просторі їх шляхи дуже часто перетинаються і вони діють разом, маючи часто єдину фінансову базу. Організація “Брати-мусульмани” вважається однією з найдавніших сучасних екстремістських організацій. Вона виникла у 1928 році в Єгипті як просвітницька асоціація. Але з часом, під впливом ідей Сайїда Кутба, діяльність організації почала змінюватись. Кутб вважав, що представники влади, які не дотримуються хоча б одного із законів Шаріату, є невірними, тобто кяфірами. Отже, у ХХ сторіччі було відновлено ідеологічну спадщин хариджитів - Ібн Таймії та Ібн Абд аль-Ваххаба.

У 1954 році, організацію “Братів-мусульман” було ліквідовано, але рух відродився в 60 -х роках минулого століття у Саудівській Аравії, де й сформувався своєрідний тандем, у якому до ваххабітів перейшла роль фінансування, а до “братів” - поширення ідеології.

У параграфі нами показано, що маючи чітку, суворо підпорядковану ієрархічну структуру, організація дуже ефективно керує роботою філіалів навіть у тих країнах, де існування підпільних груп фактично неможливе. Ми доводимо, що існує п'ять етапів поширення ваххабізму: поширення у суспільстві ідей ваххабізму (найчастіше через навчання молоді, надання гуманітарної допомоги, будівництво мечетей, медресе та інших культових споруд); вербування великої кількості прибічників в ісламських громадах; намагання обійняти керівні посади у мечетях і медресе; формування потужної фінансової бази й політичних організацій; провокування масових заворушень на хвилі яких ваххабіти намагаються прийти до влади. Нами доведено, що визначену схему неодноразово було випробувано у багатьох “гарячих точках”.

Проаналізовані у дисертації документи і матеріали свідчать, що партію “Хізб ат-Тахрір” нині заборонено фактично в усіх ісламських країнах. Незважаючи на це, вона підпільно діє у багатьох країнах світу, зокрема в Росії й Україні. Головною метою партія вважає встановлення так званого халіфату в усьому світі. Отже, ми доводимо, що “Хізб ат-Тахрір”, це - типово політична партія, яка вирішує свої політичні завдання. Тому до цієї інституції недоцільно застосовувати законодавство, яким регулюється релігійна сфера держави. Подібно до організації “Брати-мусульмани”, “Хізб ат-Тахрір” також має складну структуру організації, сформовану за багато років підпільної діяльності..

Отже, у параграфі ми доводимо, що не можна східні радикально-екстремістські організації оцінювати традиційно, за звичним для європейців схемами. Ці організації, маючи “східну” специфіку, пройшли складний історичний розвиток від громадських осередків, благодійних фондів до потужних екстремістських інституцій.

Тож ми стверджуємо, що сучасні екстремістські організації, які взяли за основу своєї діяльності ідеологію Ібн Абд аль-Ваххаба та його наступників, є потужним дестабілізуючим чинником у житті світової спільноти.

У другому парграфі - “Роль ваххабітської течії у розколі ісламської громади Російської Федерації” - аналізується ситуація, яка склалась в ісламських громадах цієї країни у 90 -х роках ХХ ст., розкриваються причини й методи здійснення розколу мусульман Росії. Встановлено періодизацію розповсюдження ваххабізму у сучасній Росії. Зокрема ми доводимо, що процес поширення ваххабізму, маючи деякі регіональні особливості, можна поділити на декілька етапів: перший етап (друга половина 1980-их років -1995 р.) характеризується появою іноземних місіонерів і формуванням перших осередків прибічників ваххабізму. У цей час було зареєстровано низку благодійницьких фондів. На другому етапі (1995-1999 рр.) відбувалася поступова активізація діяльності прибічників ваххабізму, було сформовано незалежні ісламські громади й духовні управління, відкрилися видавництва, які видавали літературу радикально-екстремістського спрямування. Це призвело до посилення конфронтації ваххабитів і мусульман у тих регіонах Росії, де відбувалося відкрите пропагування ваххабітами своєї ідеології. На третьому етапі (після 1999 р.) відбувається зниження легальної активності ваххабитів, пов'язане з активізацією у Російській Федерації заходів щодо протидії діяльності прибічників цієї течії.

У параграфі показано, що до розповсюдження ваххабізму його адепти намагалися залучити Духовне управління мусульман Європейської частини та Сибіру (ДУМЄС), яке керувало переважною більшістю ісламських громад Росії. Нині -Центральне духовне управління мусульман Росії (ЦДУМР). Проте ці зусилля не принесли результату, оскільки не відповідали інтересам російських мусульман.

Зрозумівши неможливість фінансового впливу на наявні мусульманські організації, ваххабіти почали підривати єдність та авторитет ЦДУМР. Для цього вони створювали паралельні релігійні структури, які повинні були розповсюджувати ваххабізм. Від середини 90-х років з'явилися незалежні від Центрального духовного управління релігійні організації. Ці інституції згодом стали центрами розповсюдження ваххабізму у Росії та за її межами.

За сприяння вищеназваних організацій, у середині 90-х років ХХ ст. почали виникати духовні управління незалежні від ЦДУМР. У 1998 р. серед російських ісламських організацій склалося два осередки. Ядром першого став ЦДУМР, а другого - Духовне управління мусульман Європейської частини Росії.

У параграфі зазначено причини підвищення активності в Росії організації “Братів-мусульман”. Поширенню ідей партії сприяв Мукадас Бібарсов, який згодом створив незалежне Духовне управління мусульман Поволжжя. Тому в останні роки “брати-мусульмани” значно поширили свій вплив на території Росії.

Нині в Росії підвищили свою активність і представники забороненої партії “Хізб-ат-Тахрір”, які активно вербували прибічників.

У третьому параграфі - “Досвід Російської Федерації у протидії поширенню ваххабізму” - аналізуються методи протидії розповсюдженню вахабізму з боку органів влади й ісламського духовенства.

Зокрема, у параграфі нами виділено три етапи протидії ваххабізму: на першому етапі (друга половина 1980-их-1995 рр.) - російська державна влада фактично проігнорувала небезпеку, приховану у діяльності представників проваххабітських радикально-екстремістських організацій. Це було пов'язано з тим, що екстремісти не наголошували на своїй причетності до цих організацій. Тобто протидія діяльності ваххабітів фактично не велась. На другому етапі (1995-1999 рр.) представники радикально-екстремістських організацій почали обережно підкреслювати свою причетність до організацій типу “Брати-мусульмани”, “Хізб-ат-Тахрір” та інших. Проте справжня мета діяльності цих організацій не оголошувалась. Російська держава на цьому етапі визнала присутність на своїй території представників радикально-екстремістських організацій і почала вивчати їх діяльність, та користуючись досвідом інших країн, протидіяти їхній діяльності. На третьому етапі, який розпочався після трагічних подій 1999 року у Дагестані, небезпека ваххабізму почала гостро усвідомлюватись державною владою Росії, яка різними методами намагалася й намагається нейтралізувати бойовиків та іноземних емісарів, встановлює контроль за діяльністю закордонних “благодійних” фондів та організацій тощо. Розпорядженням уряду Росії від 14 липня 2006 N1014-р визначено перелік організацій, які визнаються судами Російської Федерації, як терористичні. Це, зокрема, “Усбат аль-Ансар”; “Аль-Каїда”; “Брати-мусульмани” (“Аль-Іхван аль-Муслімун”); “Хізб ат-Тахрір”, “Аль-Джамаа аль- Ісламія”, “Аль-Харамайн”; “Громада відродження ісламської спадщини” (“Джаміят Іхья ат-Тураз аль-Іслами”); “Громада соціальних реформ” (“Джаміят аль-Іслах аль-Іджтімаі”; “Аль-Джихад” та інші.

У параграфі також зазначається, що в Російській Федерації ісламські релігійні організації змушені самостійно протистояти розповсюдженню ваххабізму, реалізуючи комплекс заходів щодо захисту своєї ідеології та ісламської культової практики.

Також показано досвід протидії ваххабізму з боку північнокавказьких мусульманських організацій. У параграфі наголошується, що силові методи, які дуже часто застосовують органи російської влади, не завжди дають бажаний результат. Тому найбільш ефективною формою протидії поширенню ваххабізму є, і ми на цьому наголошуємо, роз'яснювальна робота, яку проводить ісламське духовенство.

У четвертому розділі - “Регіональні особливості ваххабізму у Російській Федерації” - аналізуються регіональні особливості діяльності ваххабітів у Татарстані та на Північному Кавказі. Зазначено, що до розповсюдження ваххабізму в Татарстані активно залучено Духовне управління мусульман Татарстану та національно - культурні товариства. На Північному Кавказі, у зв'язку з особливою суспільно-політичною ситуацією, на перше місце вийшов соціальний чинник.

Перший параграф - “Ваххабізм і національний фактор в Татарстані” - присвячено аналізу ситуації, яка склалась у цьому суб'єкті Російської Федерації. Підґрунтя для поширення ваххабізму в Татарстані було закладено ще на початку 90-х років минулого століття, коли після навчання у Саудівській Аравії в Татарстан повернулась перша хвиля татарської молоді. Головний засіб розповсюдження ваххабізму у Татарстані - внесення розколу в ісламські громади. Нами встановлено, що особливістю розповсюдження ваххабізму у Татарстані є використання національного фактору і пропаганда ідеології ваххабізму серед молоді.

У другому параграфі - “Ваххабізм на Північному Кавказі. Ідеологія і практика” - аналізується низка аспектів діяльності ваххабітів у цьому регіоні Росії.. Наголошується, що перші ваххабітські емісари з'явились у цьому регіоні ще наприкінці XIX століття. На сучасному історичному етапі процес розповсюдження ваххабізму - поновився.. Головним об'єктом пропаганди ваххабізму стала молодь. Північний Кавказ став регіоном найбільшого впливу ваххабізму і потенційним осередком поширення цієї течії не тільки у Росії, але й у сусідніх державах. Нами встановлено, що однією із особливостей розповсюдження ваххабізму на Північному Кавказі є те, що в цьому регіоні він пройшов усі етапи поширення (згідно стратегічних схем радикально-екстремістських організацій).

У Висновках підбиваються підсумки дослідження та узагальнюються його результати. Зокрема зауважується, що ідеологічний рух, який став підґрунтям ваххабізму, має достатньо глибоке історичне коріння. Свої ідеї Ібн Абд аль-Ваххаб сформував на базі переконань Ібн Таймії та хариджітів. Екстремістськими є такий постулат ваххабізму. людина незгодна з переконаннями Ібн Абд аль-Ваххаба є невірною і її треба вбити.

З часу виникнення ваххабізм не мав значного поширення, але переконання Ібн Абд аль-Ваххаба з деякими варіаціями стали основою діяльності багатьох екстремістських рухів. Особливістю сучасного тероризму є зрощування на базі ваххабізму етнічних і кримінальних елементів. У Саудівській Аравії ваххабізм вважається історичним явищем, хоча і продовжує впливати на зовнішню та внутрішню політику Королівства.

На суспільно-політичне життя багатьох країн також впливають ідеології партій “Брати-мусульмани” та “Хізб-ат-Тахрір”. На сучасному етапі спостерігаються тенденції до взаємовпливу між ваххабітами та членами партій “Брати-мусульмани” й “Хізб-ат-Тахрір”. Тому можна спрогнозувати формування екстремістських організацій, заснованих на синтезі цих ідеологій.

У Росії з кінця 80-х років ХХ ст. спостерігається поступове підвищення активності ваххабітів. Діяльність представників екстремістських партій стала можливою тому, що вони прикривали свої реальні плани релігійною благодійницькою та гуманітарною діяльністю. Діяльність ваххабітів призвела до виникнення конфліктних ситуацій серед мусульман Росії і стала одним із чинників падіння авторитету ЦДУМР - ісламської релігійної організації, яка об'єднувала переважну більшість ісламських громад Росії.

Небезпека з боку ваххабітів була усвідомлена надто пізно. Лише з 1999 р. почалася активна протидія розповсюдженню ваххабізму. Для цього використовуються ідеологічні та силові засоби. Проте у деяких випадках необґрунтоване використання сили проти мусульман призвело до недовіри з боку мусульман до владних структур та росту ісламо- і кавказофобії. Тому заходи російського уряду з протидії ваххабізму потребують, на наш погляд, значної корекції.

Особливістю розповсюдження ваххабізму у Поволжі, зокрема у Татарстані, є використання місіонерами етнічного чинника. Перші спроби розповсюдити ваххабізм на Північному Кавказі, які були ще наприкінці XIX - початку XX ст. не мали успіху, оскільки привнесені ідеї не відповідали ісламським традиціям та звичаям народів Північного Кавказу.

Наприкінці 80-х років ХХ ст. ситуація у названих регіонах Росії кардинально змінилася. На провідну роль суспільного розвитку вийшов соціальний чинник, використовуючи який місіонери екстремістських організацій ваххабітського толку отримали значні успіхи у розповсюдженні своїх ідей.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ДЕВ'ЯТИ ПУБЛІКАЦІЯХ ШІСТЬ З ЯКИХ У ВИЗНАЧЕНИХ ВАК УКРАЇНИ ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Маевская Л.Б. Мухаммад ибн Абд аль-Ваххаб и его убеждения // Культура народов Причерноморья. -№21. - С. 98-103 (0,5 д.а.).

2. Маевская Л.Б. Противодействие Духовного управления мусульман Украины распространению ваххабізма // Культура народов Причерноморья. - №22. - С. 107 -112 (0,5 д.а.).

3. Маевская Л.Б. Некоторые аспекты деятельности ваххабитов на Северном Кавказе // Культура народов Причерноморья. - №24. - С.108 -114 (0,5 д.а.).

4. Маевская Л.Б. Противодействие распространению экстремизма, который выступает под исламскими лозунгами // Культура народов Причерноморья. - №28. -С. 173-179 (0,5 д.а.).

5. Маевская Л.Б. Роль экстремистских организаций в формировании негативних представлений об исламе // Українське релігієзнавство. - 2004. - №31-32. - С. 162-165. (0,4 д.а.)

6. Маєвська Л.Б. Мусульмани України - невід'ємна частина українського суспільства // Українське релігієзнавство. - 2006. - №37.- С 180-183.(0,4 д.а.).

7. Маєвська Л.Б. Краткая характеристика некоторых экстремистских течений, которые прикриваються исламскими лозунгами / Релігія і Закон: проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин. Збірник матеріалів. - К., 2002. - С.159-163. (0,4 д.а.).

8. Маєвська Л.Б. Осторожно, экстремизм. - К., МАУП, 2004.-102 с.

9. Маєвська Л.Б. Міжнародні зв'язки Духовного управління мусульман України // Мінарет. - №53. -2005. (0,5 д.а.).

Размещено на Allbest.ru