Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

К.М. Бестужев-Рюмін - історіограф, джерелознавець, археограф

Донецьк - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку історичної науки великого значення набуває дослідження наукової спадщини вчених-істориків, що внесли вклад у становлення і розвиток як російської, так і української історіографії, джерелознавства, археографії. До них з повним правом можна віднести Костянтина Миколайовича Бестужева-Рюміна (1829-1897), відомого вченого, викладача і вихователя молодого покоління, громадського діяча.

Творча спадщина К.М. Бестужева-Рюміна охоплює різні напрями історичних знань. Вагомим є його внесок в історіографію, джерелознавство й археографію. Ім'я К.М. Бестужева-Рюміна увічнено в історії російської культури тим, що очолювані ним Вищі жіночі курси у Петербурзі одержали назву «Бестужівських». Інтерес до імені К.М. Бестужева-Рюміна пов'язаний також з 110 роковинами в 2007 році від дня його смерті.

Історія життя і творчості вченого на сьогоднішній день ще не знайшла в науковій літературі всебічного висвітлення, оскільки вивчалися переважно окремі аспекти його наукової, педагогічної та громадської діяльності. Разом з тим творча спадщина історика дуже велика і багатогранна: він залишив сотні наукових праць, численний епістолярій, неопубліковані рукописи.

Ряд напрямів творчості К.М. Бестужева-Рюміна зовсім не аналізувалися, наприклад, вивчення ним південно-руських літописів, питання взаємозв'язку його концепцій з концепціями українських істориків. Значний інтерес становлять наукові зв'язки К.М. Бестужева-Рюміна з відомими українськими вченими, зокрема з М.І. Костомаровим, В.С. Іконниковим тощо. Саме ці аспекти діяльності вченого заслуговують поглибленого вивчення і є важливими не тільки для російської, але й української історичної науки. На жаль, ні в дореволюційній, ні в радянській історіографії цей напрям роботи вченого не знайшов спеціального вивчення і хоча б якогось узагальнення. Тому в роботі поставлено завдання заповнити цю прогалину в аналізі багатогранної наукової діяльності К.М. Бестужева-Рюміна.

Особливої уваги варта така грань наукових інтересів К.М. Бестужева-Рюміна, як археографія. Цей напрям його наукової діяльності практично не досліджено. У світлі всього сказаного вивчення життя і творчої спадщини історика видається актуальним завданням.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах держбюджетної теми Донецького національного університету «Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд» (№Г - 04/4).

Об'єктом дисертаційного дослідження є творча спадщина К.М. Бестужева-Рюміна.

Предмет дослідження - внесок К.М. Бестужева-Рюміна в розвиток історіографії, джерелознавства, археографії Росії й України другої половини ХІХ століття.

Географічні межі включають територію Російської імперії в рамках її тодішніх державних кордонів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1829-1897 роки, тобто період життя і наукової діяльності вченого.

Метою дисертаційної роботи є оцінка наукової діяльності К.М. Бестужева-Рюміна в галузі історіографії, джерелознавства, археографії другої половини ХІХ століття.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

· з'ясувати стан вивчення творчості К.М. Бестужева-Рюміна;

· охарактеризувати погляди вченого на історичні процеси і на історичну науку, простежити їх еволюцію;

· на прикладі наукової діяльності історика вивчити взаємозв'язки і взаємовплив російської й української історичної науки в галузі історіографії, джерелознавства й археографії в другій половині ХІХ ст.;

· визначити внесок К.М. Бестужева-Рюміна у вивчення південно-руських літописів і вплив на інших істориків у цьому напрямі;

· визначити подібність і розбіжності поглядів на події і факти минулого у позиціях українських істориків та К.М. Бестужева-Рюміна як представника російської історичної науки;

· намітити проблеми, що вимагають подальшого дослідження, і шляхи їх розв'язання.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:

- введено до наукового обігу маловідомі історіографічні джерела, а також досліджено епістолярну спадщину К.М. Бестужева-Рюміна;

- укладено оновлену бібліографію праць вченого і запропоновано періодизацію історіографії про нього;

- творчу спадщину К.М. Бестужева-Рюміна представлено як закономірне явище в російській і українській історіографії;

- проаналізовано фактори, що вплинули на формування суспільно-політичних і наукових поглядів історика;

- визначено місце історика в розвитку історіографії, джерелознавства й археографії;

- показано внесок К.М. Бестужева-Рюміна в розвиток історіографії історії України;

- простежено творчі контакти вченого з українськими істориками.

Практичне значення дисертації. Виконана робота має насамперед історико-пізнавальне значення. Вона може бути використана для підготовки спеціальних курсів з історіографії, джерелознавства й археографії; для підготовки та проведення лекційних і семінарських занять зі студентами-істориками в навчальних закладах різного рівня. Матеріали дисертації можуть бути корисними у підготовці узагальнюючих праць з історіографії, джерелознавства й археографії, а також служити відправною позицією для подальшого вивчення творчої спадщини вченого. Зокрема, предметом подальшого дослідження можуть стати такі аспекти, як більш поглиблений аналіз спільності та відмінностей поглядів К.М. Бестужева-Рюміна і ряду українських істориків того часу.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були апробовані у вигляді доповідей і повідомлень на міжнародних, всеукраїнських і вузівських конференціях, зокрема, на Міжнародній науковій конференції «Українська історіографія на рубежі століть» (м. Кам'янець-Подільський, жовтень 2001 р.); на ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (м. Кам'янець-Подільський, вересень 2003 р.); на науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 р. (м. Донецьк, квітень, 2001 р.); на підсумковій науковій конференції Донецького національного університету (м. Донецьк, квітень 2003 р.).

Публікації. Загальну концепцію та її окремі положення відбито в 7 статтях (загальний обсяг - 4 друковані аркуші), виданих у збірниках наукових праць і матеріалів конференцій. З них 5 статей опубліковано в наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи підпорядковується поставленим цілям і основним завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу; чотирьох розділів, що містять дев'ять підрозділів; висновків; списку використаних джерел і літератури (242 найменування); додатка (список робіт ученого). Основний текст дисертації становить 171 сторінку, повний обсяг роботи - 237 сторінок.

бестужев літопис російський історіограф

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні й географічні рамки; визначено об'єкт, предмет, мету і конкретні дослідницькі завдання; визначено наукову новизну і практичне значення дисертації; подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ дисертації «Історіографія проблеми, джерела і методологія» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження проблеми» аналізується стан наукового вивчення поставленої проблеми. Історіографія життя і діяльності К.М. Бестужева-Рюміна нараховує десятки монографічних досліджень, статей, заміток, історико-бібліографічних оглядів, рецензій, некрологів та інших матеріалів. Творча спадщина привертала увагу його сучасників; зверталися до його творчості протягом ХХ століття, звертаються й нині.

Аналіз написаного про нього дає право виділити чотири основних етапи в історіографії проблеми:

- кінець ХІХ століття - початок ХХ (1917 р.);

- 20-і роки ХХ століття;

- 40-80-і роки минулого сторіччя;

- 90-і роки ХХ - початок ХХІ століття.

У звертанні істориків до життя і творчості К.М. Бестужева-Рюміна були тимчасові пробіли. Це стосується радянської епохи, коли ім'я його не з'являлося в літературі - не стільки внаслідок забуття, скільки через ідейно-класові причини. Як тільки ідеологічна завіса спала (у середині 50-х років ХХ ст.), так і почався новий етап вивчення, оцінки багатогранної діяльності історика.

Досягнення К.М. Бестужева-Рюміна в історичній науці були високо оцінені ще за його життя. Його головній праці «Русская история» високу оцінку дали М.О. Коялович, український історик, архівіст і палеограф Іван Михайлович Каманін, а також анонімний автор статті, поміщеної в 1891 році в «Энциклопедическом словаре» Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона.

Після смерті вченого в 1897 році, крім некрологів, у періодичних виданнях було опубліковано статті вчених-колег, що добре знали К.М. Бестужева-Рюміна: М.Н. Бережкова, В.С. Іконникова, Д.І.Іловайського, Л.М. Майкова, І.П. Філевича, В.О. Ключевського. У них відбито внесок К.М. Бестужева-Рюміна в історичну науку і заслуги перед нею, охарактеризовано світоглядні позиції.

З опублікованого в дорадянський період великий інтерес також становлять праці учнів К.М. Бестужева-Рюміна - Є.Ф. Шмурла, що подав детальний нарис життя, наукової і громадської діяльності К.М. Бестужева-Рюміна і докладний список його робіт; С.Ф. Платонова, у статтях якого дано стислу характеристику життя і діяльності К.М. Бестужева-Рюміна й особливу увагу приділено вивченню і характеристиці К.М. Бестужевим - Рюміним «Писем о Смутном времени». Особливий інтерес викликає оцінка творчої спадщини К.М. Бестужева-Рюміна українським ученим Д.І. Багалієм.

Невеликі за обсягом, але цікаві за змістом матеріали продовжували з'являтися в першому десятилітті ХХ століття в енциклопедичних виданнях. Так, у 5-му томі енциклопедії братів Гранат вміщено статтю професора Н.Г. Тарасової про К.М. Бестужева-Рюміна. У ній подано коротку біографічну довідку й характеристику творчості вченого. Можна відзначити, що в дореволюційний період творчість К.М. Бестужева-Рюміна було оцінено високо, хоча і суперечливо з низки питань.

Історіографія радянського періоду про К.М. Бестужева-Рюміна веде відлік з початку 20-х років ХХ століття. У 1922 р. в зв'язку з 25-ими роковинами з дня смерті історика з'являються нові публікації про нього. Їх автори - С.Ф. Платонов і О.Є. Пресняков. В обох статтях відзначено велику увагу К.М. Бестужева-Рюміна до проблем історіографії, покладено початок спробам визначити, до якого історіографічного напрямку належав К.М. Бестужев-Рюмін, підкреслено його увагу до проблем джерелознавства. У невеликій статті про К.М. Бестужева-Рюміна, вміщеній в 6-му томі (1927 р.) першого видання «Большой советской энциклопедии», відзначено, що вчений не виробив своєї історичної концепції, він представлений як еклектик-ідеаліст. Це був один з перших ярликів радянської історіографії, навішених на К.М. Бестужева-Рюміна.

Після тривалої перерви ім'я К.М. Бестужева-Рюміна знову зустрічається в пресі на початку 40-х років ХХ століття, а саме: у 1941 році вийшла монографія М.Л. Рубінштейна «Русская историография». У главі «Буржуазная историческая наука в 60-80-е годы ХІХ ст.» є нарис про К.М. Бестужева-Рюміна. Автор не тільки відносив його до типових представників дворянсько-буржуазної науки кінця ХІХ - початку ХХ століття, але і пов'язував з його іменем початок її ідейної кризи. Починаючи з роботи М.Л. Рубінштейна, можна говорити про те, що в історіографії про К.М. Бестужева-Рюміна стало звичайним оцінювати його творчість із класово-партійних позицій. У 50-і роки ХХ століття також не було фундаментальних публікацій про вченого. Пробіл заповнюється енциклопедичними статтями в 2-му виданні «Большой советской энциклопедии» (т. 5-й, 1950 рік) і в 1-му виданні «Української радянської енциклопедії» (т. 1-й, 1959 рік). В «Большой советской энциклопедии» К.М. Бестужева-Рюміна за його світоглядними позиціями віднесено до пізніх слов'янофілів. Повторюється твердження, що пролунало раніше: К.М. Бестужев-Рюмін не вніс нічого нового у вивчення загальних історичних процесів. В «Українській радянській енциклопедії» стаття про К.М. Бестужева-Рюміна написана в тому самому ключі. Однак уперше виявлено факти тісних зв'язків К.М. Бестужева-Рюміна з Україною не тільки по лінії історичної науки, але й по лінії створених ним жіночих курсів, що одержали ім'я «Бестужівських». Відзначено, що на курсах навчалося багато жінок з України, а в числі викладачів були українці або вихідці з України, у тому числі Д.М. Овсянников-Куликовський, Л.В. Щерба, О.Я.Єфименко й інші.

Періодом справжнього відродження уваги і до особистості, і до творчості К.М. Бестужева-Рюміна можна вважати 60-і роки ХХ століття. З цього часу і до початку ХХІ століття не спостерігається тривалих часових розривів у публікаціях про вченого. У зазначений час з'являлися матеріали про К.М. Бестужева-Рюміна найрізноманітніших жанрів - розділи в навчальних посібниках і колективних монографіях з історіографії, у спеціально присвячених йому дослідженнях в загальносоюзних і українських енциклопедичних виданнях. Остання з надрукованих у 60-і роки ХХ століття робіт належить українському історику В.І. Астахову, який вважав, що в історичних поглядах К.М. Бестужева-Рюміна сполучалися елементи дворянської та буржуазної історіографії.

За період 70-х років ХХ століття розглянуто публікації різного характеру. Однак, незалежно від виду робіт, кожна з них становить інтерес; кожна, оперуючи своїм набором фактів, вносить своє бачення в розуміння творчої особистості історика, його світоглядних позицій.

У 1975-1979 роках з'явилося, мабуть, найбільше публікацій, що стосуються досліджуваної теми. Їхніми авторами виступили відомі радянські історики В.І. Буганов, Л.М. Пушкарьов, О.М. Цамуталі, А.М. Сахаров, М.М. Тихомиров, які заслугу К.М. Бестужева-Рюміна вбачали в тому, що він приділив велику увагу питанням джерелознавства, особливо вивченню літописів. У цих працях відзначається також певна складність і суперечливість поглядів К.М. Бестужева-Рюміна, який відчував вплив як істориків-консерваторів, так й істориків ліберального напряму. Зрештою, К.М. Бестужева-Рюміна віднесено до офіційно-монархічного напряму.

З досліджень 80-х років ХХ століття, періоду, що завершував радянську епоху, слід зазначити працю методологічної спрямованості В.В. Фарсобіна, а також монографію Р.О. Киреєвої, що бачили заслугу К.М. Бестужева-Рюміна перед історичною наукою в тому, що він з'єднав огляд джерел з їхнім критичним вивченням, і вважали, що для К.М. Бестужева-Рюміна було характерним поєднання світогляду істориків дворянського і ліберально-буржуазного напрямів.

З початку 90-х років ХХ століття, у зв'язку з загальним підйомом історичної науки, інтерес до робіт К.М. Бестужева-Рюміна значно зріс. У цей період з'явилися великі спеціальні дослідження про нього, що належать Р.О. Киреєвій і О.П. Пронштейну, де проаналізовано погляди вченого на походження, склад і характер давньоруського літописання, охарактеризовано його погляди на розвиток історичної науки в Росії і розглянуто його історіографічні праці. Втім, і для цих робіт також характерна деяка тенденційність в оцінці його творчості.

У наступні роки після розпаду Радянського Союзу вийшло кілька статей, які засвідчили, що інтерес до К.М. Бестужева-Рюміна в істориків зберігається. Їхніми авторами виступили Р.О. Киреєва, Г. Вернадський, М.Ю. Лачаєва. З аналізу висловлювань істориків у різні роки випливає, що К.М. Бестужев-Рюмін тяжів певний час до слов'янофільства. Але запевняти, що він ніколи не висловлював цих поглядів ні у своїх лекціях, ні в друкованих працях, як це стверджує російський історик Георгій Вернадський, означає вносити явну неточність.

Таким чином, оцінка творчості К.М. Бестужева-Рюміна дуже широка, але суперечлива. Високо загалом оцінювали його абсолютно всі дослідники, практично усі відзначали неосяжну широту поглядів ученого. Історіографія радянської епохи вирізняється тим, що вся діяльність історика розглядалася з класово-партійних позицій. Аналіз літератури показує, що окремим напрямам діяльності К.М. Бестужева-Рюміна (історіографічний, джерелознавчий) приділялася більш пильна увага, а археографічна діяльність охарактеризована лише стисло (Р.О. Киреєва). Деякі ж, до того ж, як показує аналіз, дуже важливі, - тільки згадано. Мова йде і про багатопланові зв'язки К.М. Бестужева-Рюміна з українською історичною наукою.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база і методологія дослідження» дано характеристику використаних джерел і методології дослідження.

Дослідження творчості К.М. Бестужева-Рюміна у світлі поставлених завдань вимагає залучення для аналізу великого кола різних джерел. Їх доцільно об'єднати в такі групи:

- історіографічні, джерелознавчі й археографічні праці;

- бібліографії праць вченого;

- джерела особистого походження;

- некрологи;

- періодичні видання;

- довідкові видання.

Найважливішою групою джерел є історіографічні праці, а саме - дослідження К.М. Бестужева-Рюміна з російської історії, історіографії, джерелознавства, з питань археографії.

Окрему групу джерел становлять бібліографічні праці про К.М. Бестужева-Рюміна, а також праці, укладені ним самим. Оскільки в наш час повний перелік робіт К.М. Бестужева-Рюміна є бібліографічною рідкістю, то автор, спираючись на ряд бібліографій, створених у дореволюційний і радянський періоди, вважала за можливе подати бібліографію праць К.М. Бестужева-Рюміна у вигляді «Додатка».

Особливий інтерес становить листування К.М. Бестужева-Рюміна із сучасниками, що зберігається у фондах рукописних відділів Російської Національної бібліотеки, Бібліотеки Російської Академії Наук, Інституту російської літератури - «Пушкинский дом» (м. Санкт-Петербург); Бібліотеки Національної Академії Наук України ім. В. Вернадського, Національної історичної бібліотеки (м. Київ); Бібліотеки Харківського національного університету, Публічної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка (м. Харків).

Із мемуарних джерел залучено спогади самого К.М. Бестужева-Рюміна, а також спогади осіб, що близько знали вченого. До мемуарно-епістолярної категорії можна віднести книгу Є.Ф. Шмурла «Очерк жизни и научной деятельности Константина Николаевича Бестужева-Рюмина. 1829-1897». Робота Є.Ф. Шмурла багата його власними спогадами, тобто свідченнями людини, що близько знала самого К.М. Бестужева-Рюміна і його праці. До того ж Є.Ф. Шмурло мав можливість ознайомитися з архівом вченого в тому вигляді, в якому він був укладений за життя історика.

Деякі відомості про К.М. Бестужева-Рюміна можна почерпнути з некрологів, авторами яких були М.Н. Бережков, І.П.Філевич та інші.

Важливим джерелом став великий матеріал, вилучений із численних періодичних чи триваючих видань, таких як «Русский вестник», «Русское обозрение», «Русский исторический журнал», «Исторический журнал», «Журнал Министерства Народного Просвещения», «Московские ведомости», «Санкт-Петербургские ведомости», «Славянское обозрение», «Древняя и Новая Россия», «Отечественные записки», «Новое время», «Русская старина», «Киевская старина» та інші.

Довідкові видання - дореволюційні й радянські, загальні й спеціальні (історичні) енциклопедії (російські й українські), з яких також запозичено певну цінну інформацію. На жаль, не завжди можна встановити авторів статей, відомості про яких є дуже важливими для джерелознавчих оцінок.

Таким чином, джерельна база різноманітна і достатня для вирішення поставлених завдань. Деякі матеріали (особистого архіву вченого) вводяться до наукового обігу вперше.

Теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження складає сучасна методологія соціально-гуманітарного знання. В її основу покладено такі фундаментальні методологічні принципи, як історизм і наукова об'єктивність, а також комплексний підхід у вивченні наукової і громадської діяльності К.М. Бестужева-Рюміна. Для досягнення поставленої мети і розв'язання завдань дослідження використано як загальнонаукові, так і спеціальні історичні методи, серед яких евристичний, порівняльно-історичний, метод періодизації, історико-генетичний, біографічний, описовий методи і методи історіографії (зокрема, історіографічного синтезу).

Другий розділ дисертації «Образ Росії в історіографічній спадщині К.М. Бестужева-Рюміна» складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1. «Творчий портрет ученого» дає уявлення про становлення особистості К.М. Бестужева-Рюміна, яке відбувалось у складних суспільно-політичних умовах. Реформи 1860-х - початку 1870-х років і події післяреформеного періоду вплинули на формування його професійних якостей як історика, історіографа, джерелознавця, археографа, викладача. Це позначилося на його творчості і пояснює непослідовність його світоглядної позиції. К.М. Бестужев-Рюмін був, перш за все, вченим-істориком, творчою особистістю із широким світоглядом і різноманітними інтересами.

У підрозділі 2.2. «Світоглядні засади наукової діяльності К.М. Бестужева-Рюміна» показано, що К.М. Бестужев-Рюмін і у своїх працях, і в процесі викладацької діяльності пильну увагу приділяв питанням методології історії. Підкреслено, що історичні погляди К.М. Бестужева-Рюміна дослідниками його творчості проаналізовано недостатньо і без врахування його світоглядних позицій.

У К.М. Бестужева-Рюміна, за всієї непослідовності оцінок історичних подій і діяльності вчених-істориків, були досить цілісні погляди на історичний процес, що дозволяли йому у всі часи мати свою точку зору на головне - на історію як науку. Цей аспект наукової діяльності вченого майже не знайшов відображення в історіографії. Тому в дисертації зроблено спробу заповнити цей пробіл і показати погляди К.М. Бестужева-Рюміна на російську історію в контексті його методологічних підходів.

У підрозділі 2.3. «Оцінка внеску російських вчених у вивчення вітчизняної історії» показано, що історіографія посідала чільне місце в науково-дослідній діяльності К.М. Бестужева-Рюміна.

Найбільш значною роботою К.М. Бестужева-Рюміна 50-х років ХІХ ст. була об'ємна стаття «Современное сосотояние русской истории как науки». Формально вона була рецензією на перші вісім томів «Истории России с древнейших времен» С.М. Соловйова, але насправді зміст її значно ширший. Оцінюючи праці С.М. Соловйова, автор порівнював їх з тими, що були створені десятками попередників. Власне кажучи, К.М. Бестужев-Рюмін уперше подав стислу оцінку історичної науки з ХVІІІ ст. до його часу. Такий глибокий аналіз російської історіографії (хронологічно) ніхто до К.М. Бестужева-Рюміна ще не робив. Навіть С.М. Соловйов обмежувався ХVІІІ ст. і М.М. Карамзіним.

К.М. Бестужев-Рюмін писав і відгуки на роботи своїх колег і тим самим фіксував сучасний йому стан історичної науки. Відбивалися в них і його власні уявлення. Таким чином, із самого початку наукової діяльності відмітна риса К.М. Бестужева-Рюміна як історіографа виявилась у тому, що він був переважно дослідником сучасної йому історичної науки.

В дисертації підкреслено, що велика заслуга К.М. Бестужева-Рюміна полягає в розробці спеціальних історіографічних курсів. У скороченому й узагальненому вигляді матеріал ранніх історіографічних лекцій увійшов як вступ до першого тому «Русской истории» у розділ «Научная обработка истории». Для свого часу, коли ще не було узагальнюючих робіт з історіографії, це було великим досягненням. Вступ одразу набув самостійного значення, навіть був перекладений німецькою мовою і виданий окремо.

У 1882 році було опубліковано збірник «Биографии и характеристики», за яким найчастіше судять про історіографічні погляди автора. Однак цього повною мірою не варто робити через ряд причин. Насамперед, треба враховувати, що цей збірник не створювався як єдиний історіографічний твір, написаний з єдиною метою і з застосуванням єдиних критеріїв. Багато робіт вченого розміщено в численних періодичних виданнях. Розглядати історіографічні погляди К.М. Бестужева-Рюміна треба не за одним збірником статей, а за всією сукупністю його історіографічних робіт. Історіографічні праці К.М. Бестужева-Рюміна загалом свідчать про лібералізм його поглядів. Його концепції й оцінки в ряді випадків ніби суперечили одна іншій, заперечуючи одна одну. Але саме в цьому і виявився діалектизм світогляду вченого.

Третій розділ дисертації «К.М. Бестужев-Рюмін про історіографію історії України» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Історіографічні аспекти історії України у творчості дослідника» розглянуто погляди вченого на деякі важливі аспекти історії України.

У ХІХ столітті Україна було складовою частиною Російської імперії. Однак ряд напрямів у її політичному і культурному житті все більше набували національної спрямованості. На передових позиціях у цьому сенсі знаходилася історична наука, що зусиллями багатьох видатних діячів перетворювалася з «української історії» в історію України. Нею займалися багато істориків: і ті, що працювали на території та в наукових установах України, і ті, що жили за її межами, насамперед в обох російських столицях, як вихідці з України, так і ті, хто не був українцем за походженням і національністю.

Цілком закономірно, що історична наука та її історіографія на Україні розвивалася паралельно і у взаємозв'язку із загальноросійським процесом. І також природним було те, що видатні російські історики не просто приділяли увагу українській історії, але й розробляли різні загальноісторичні проблеми, зокрема, її історіографічні й археографічні аспекти.

Одним з яскравих прикладів такого спрямування є наукова і педагогічна діяльність К.М. Бестужева-Рюміна в аспекті зв'язків з українською історичною наукою, з її представниками. В основному узято два напрями: ставлення російського вченого до історичних процесів, що відбувались на території України в різні епохи, а також прямі і непрямі взаємини з українськими істориками.

В дисертації зазначено, що у К.М. Бестужева-Рюміна, як і в інших істориків Росії, великий інтерес викликала українська історія. Багато уваги вчений приділив працям російського історика Геннадія Федоровича Карпова - автора робіт з історії України ХVІІ ст. У статті «Критический обзор разработки главных русских источников, до истории Малороссии относящихся, за время 8 января 1654 - 30 мая 1672 года», К.М. Бестужев-Рюмін торкнувся низки найважливіших фрагментів історії України, що також свідчило про посилену увагу вченого до історії цього краю.

У багатьох статтях, рецензіях, замітках К.М. Бестужев-Рюмін виразив свої погляди на різні питання історії України, і хоча він і не створив спеціальної узагальнюючої праці, однак науковець мав власну думку на історію України.

У підрозділі 3.2. «Творчі контакти К.М. Бестужева-Рюміна з українськими істориками» досліджуються творчі зв'язки К.М. Бестужева-Рюміна з М.І. Костомаровим і В.С.Іконниковим. Цей вибір обумовлено пошуковими можливостями документального матеріалу.

Микола Іванович Костомаров (1817-1885) був безпосереднім попередником К.М. Бестужева-Рюміна по кафедрі російської історії в Санкт-Петербурзькому університеті. К.М. Бестужев-Рюмін, що жив тоді в Петербурзі, відвідував лекції М.І. Костомарова і, як сам зазначав, перебував під впливом його федеративної теорії. К.М. Бестужев-Рюмін побачив у ній програму майбутніх історико-етнографічних досліджень, що, на його думку, повинні лягти в основу вивчення російської історії. Пізніше він переглянув своє ставлення до федеративної теорії і оцінював її негативно.

Володимир Степанович Іконников (1861-1923) посідав особливе місце в житті К.М. Бестужева-Рюміна. Як засвідчує листування, К.М. Бестужев-Рюмін і В.С. Іконников відчували один до одного щирі дружні почуття. Такі взаємини спиралися як на людські якості, так і на спільність їхніх наукових інтересів. В.С. Іконников був одним з ініціаторів заснування Вищих жіночих курсів при Київському університеті. В.С. Іконников, так само, як і К.М. Бестужев-Рюмін, доклав багато зусиль для створення вищої жіночої освіти в Російській державі. Це також зближувало їх позиції як видатних учених і громадських діячів. Близькими були погляди К.М. Бестужева-Рюміна і В.С. Іконникова на джерельну базу «Повісті минулих літ», на «Історію Русів» та ін.

У середині - кінці ХІХ століття відбувався процес перегляду, переоцінки досягнень історіографії попередніх десятиліть. На цьому фоні йшов процес становлення української національної історичної науки. Її представники розробляли актуальні наукові проблеми у тісній співпраці з представниками російської науки. Оцінка подій, явищ, осіб, як це видно на прикладі зв'язків К.М. Бестужева-Рюміна, М.І. Костомарова і В.С.Іконникова, багато в чому збігалася, але й могла розходитися.

В дисертації підкреслено, що К.М. Бестужев-Рюмін не висував перед собою завдання створити цілісну працю з історії України. З певними проблемами тлумачення історії він стикався, вивчаючи джерела, дослідження, беручи участь у суспільно-значимих світоглядних дискусіях. Але будучи уважним дослідником, він зробив ряд важливих спостережень в галузі української історіографії і джерелознавства. До них можна віднести зауваження, що термін «Русь» - споконвічна назва Русі Південної, а також переконаність у тім, що слов'яни перебували на досить високому рівні економічного й культурного розвитку, щоб створити державу, а норманський вплив був короткочасним, а також доказ того, що «Повість минулих літ» не була твором одного автора й ряд інших.

Четвертий розділ дисертації «Джерелознавство й археографія у творчості К.М. Бестужева-Рюміна» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Внесок у теорію і практику джерелознавства» досліджуються два основні напрями наукової спадщини К.М. Бестужева-Рюміна, а саме: вплив його джерелознавчих поглядів на історичну науку загалом і вивчення ним південноруських літописів.

Учений зробив великий внесок у розробку теоретичних проблем джерелознавства. Він сформулював визначення понять «історичне джерело» і «джерелознавча критика», розробив принципи класифікації та наукової критики історичних джерел. Особливо важливо відзначити, що свої висновки вчений будував і на базі аналізу українського літописання, чому попередні дослідники його творчості не приділяли належної уваги. Він суттєво вплинув на теоретичні аспекти джерелознавства в працях українських істориків.

У підрозділі 4.2. «Питання археографії у творчій спадщині вченого» засвідчено помітний вклад К.М. Бестужева-Рюміна у розвиток археографії.

Історична наука значною мірою залежить від розвитку археографії як невід'ємної складової частини загального розвитку науки. У другій половині ХІХ століття термін «археографія» уже виразно був пов'язаний зі збиранням, описом і публікацією історичних джерел. К.М. Бестужев-Рюмін провів велику роботу зі збирання й публікації документів, внісши тим самим вклад у становлення та розвиток археографії.

К.М. Бестужева-Рюміна хвилювали проблеми збереження рукописних пам'яток. Звертаючись у процесі викладання історіографії і джерелознавства до археографії, вчений визначав принципи публікації джерел ХVІІІ і ХІХ ст. У цілому, високо оцінюючи сам факт поширення публікаторської діяльності, учений наголошував при цьому і на типових, на його погляд, недоліках цих видань.

В дисертації підкреслено, що К.М. Бестужев-Рюмін творив в епоху, коли відбувалося становлення археографії як наукової дисципліни. Вагомим є його внесок у розвиток її теорії. Учений приділяв (правда, різною мірою) увагу всім археографічним напрямкам - польовій, камеральній та едиційній археографії.

У висновках дисертації узагальнено результати проведеного дослідження.

Ім'я К.М. Бестужева-Рюміна - ученого, історика, історіографа, джерелознавця й археографа ніколи не зникало з російської історичної науки і культури на довгий час. Однак створюється враження, що до останнього часу деякі аспекти творчості К.М. Бестужева-Рюміна не приваблювали дослідників. Можна навіть констатувати, що за життя вченого його праці цікавили дослідників більше, ніж після смерті. Цьому є ряд причин. По-перше, ряд публікацій ученого на сьогодні стали бібліографічною рідкістю й зберігаються тільки в центральних бібліотеках України та Росії. По-друге, ім'я К.М. Бестужева-Рюміна не зв'язано з жодним конкретним напрямком в історичній науці.

Творча спадщина К.М. Бестужева-Рюміна багатогранна. До того ж залишилися неопублікованими численні курси його лекцій, багата епістолярна спадщина, що на сьогоднішній день є цінним свідченням постійного наукового пошуку дослідника.

К.М. Бестужев-Рюмін був людиною науки. Переконаний прихильник поширення знань і освіти, він цікавий не тільки як учений, але і як людина великої ерудиції. Одержавши фундаментальну освіту і все життя займаючись самоосвітою, він вніс вагомий вклад у розвиток історичної науки. Це був внесок творчої особистості, що осмислила все те, що робилося сучасниками й переосмислила зроблене в минулому. Костянтин Миколайович вніс вклад у розвиток історіографії, джерелознавства та археографії.

Погляди К.М. Бестужева-Рюміна на історію як науку стали відображенням сутності нового етапу у вивченні минулого, заснованого на пріоритетному ставленні до факту. Заслуга вченого в історичній науці полягає в тому, що він здійснив обгрунтування важливих проблем, що турбували істориків ХІХ століття: співвідношення народу і держави, роль особистості в історичному процесі. На відміну від деяких сучасних йому істориків, К.М. Бестужев-Рюмін аналізував ці проблеми з діалектичних, конкретно-історичних позицій. Розглянувши методи історичного дослідження, висловивши свої погляди про обов`язок і призначення історика, про завдання історичної науки, К.М. Бестужев-Рюмін тим самим зробив вагомий вклад у розвиток методології історії, одним із засновників якої він був.

Висвітлюючи у своїх працях різноманітні аспекти минулого історії Росії й України, К.М. Бестужев-Рюмін своїм науковим завданням уважав узагальнити й систематизувати різні наукові погляди своїх попередників і сучасників в області історії східнослов'янських народів.

Статті, рецензії й замітки К.М. Бестужева-Рюміна, в яких він виразив свої погляди на різні питання історії України, свідчать про те, що історія України, так само як і російська історія, була в центрі уваги наукових інтересів дослідника.

Питання історіографії посідали особливе місце протягом усієї його науково-дослідної і професорсько-викладацької діяльності. Переважна більшість його робіт носять яскраво виражений історіографічний характер. Історіографічний підхід став методом його досліджень. К.М. Бестужев-Рюмін як історіограф був переважно дослідником сучасної йому історичної науки.

Історію історичної науки К.М. Бестужев-Рюмін розглядав у своїх працях не як рівний, спокійний процес, а навпаки, визнавав зіткнення між окремими істориками й напрямками неминучими й уважав плідними для розвитку науки. Розглянутий матеріал свідчить про те, що характеристики окремих істориків були в нього внутрішньо зв'язані між собою. Крім хронологічної послідовності, він дотримувався принципу порівняння або протиставлення різних істориків. Так, творчість М.М. Карамзіна К.М. Бестужев-Рюмін співставляв з творчістю його критиків в особі М.О. Полєвого й скептичної школи на чолі з М.Т. Каченовським. Як противник М.О. Полєвого й скептиків розглядався М.П. Погодін. Він же був представлений і як опонент К.Д. Кавеліна й С.М. Соловйова, тобто представників нового історичного напрямку, що одержав назву «західники», проти якого, у свою чергу, виступили слов'янофіли. Історія взаємовідносин цих напрямків і була в центрі уваги його історіографічних праць - статей, книг, лекцій, рецензій та заміток.

Можливо, меншим за обсягом, але не менш вагомим був внесок К.М. Бестужева-Рюміна у джерелознавство. Історична наука Російської держави, складовою частиною якої в ХІХ столітті була Україна, розвивалася у взаємодії і взаємовпливі з українською історичною наукою. Так, російський учений К.М. Бестужев-Рюмін, займаючись дослідженням південноруських літописів, долучився тим самим до вивчення українського літописання. Розроблені ним теоретичні питання джерелознавства, зокрема принципи класифікації історичних джерел, їх зовнішньої та внутрішньої критики, були використані як російськими, так і українськими вченими.

У розвиток археографії, в порівнянні з іншими напрямами його діяльності, вклад ученого значно менший. Однак зроблене ним свідчить про те, що він може бути небезпідставно названий не тільки джерелознавцем і історіографом, але й археографом.

К.М. Бестужев-Рюмін залишив помітний слід і в сфері виховання майбутнього покоління істориків. По-перше, протягом багатьох років він викладав у Петербурзькому університеті. По-друге, добре відомим в історії і до сьогоднішнього дня зберігається поняття «бестужівка», яке пов'язане з жіночими курсами, ініціатором створення яких він був, тим самим сприяв поширенню жіночої освіти в Російській імперії.

Размещено на Allbest.ru