Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці XIX - на початку ХХ століття

Особливістю процесу на західноукраїнських територіях було те, що у русі брали участь усі верстви українського населення, перевага надавалася практичним, а не агітаційним методам боротьби. Консолідації українців в їх домаганнях визнання належного статусу української мови сприяло перебування населення під впливом таких високодисциплінованих народів, як німці та чехи. Крім того, українці виступали за права живої народної мови, якою вони спілкувалися і вдома, і в офіційних установах. Типовою рисою руху за націоналізацію освіти на західноукраїнських землях стало те, що він мав офіційний, лояльний до віденського уряду характер. Виступи населення у Західній Україні були більш масовими, тривалими, організованими.

У дисертації зазначено, що у результаті того, що рух за українізацію освіти йшов у поєднанні з національним рухом, завдяки чому набував вторинного значення поряд із вимогами свободи, незалежності і т.д., українці не підтримували належних зв'язків один з одним, досить часто припускалися помилок і прорахунків у методах і засобах ведення руху, переоцінювали свої сили, процес не досяг планованого результату. Однак поява боротьби, її здобутки дали змогу українському народові зберегти рідну мову для нащадків, вберегти націю від краху.

У третьому розділі - “Інтелігенція Наддніпрянщини в русі за впровадження української мови в навчальних закладах” - висвітлено діяльність українських органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських і просвітніх організацій, педагогічних колективів навчальних закладів, окремих діячів щодо впровадження рідної мови в освітніх установах Наддніпрянської України зазначеного періоду; проаналізовано ставлення різних категорій населення, культурно-освітніх та громадських установ до українізації навчання на цих землях; показано внесок найвидатніших діячів національної школи в розробку теоретичних основ і практику розбудови рідного шкільництва.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. питання освіти рідною мовою стало важливим моментом у діяльності земств, міських дум, українських партій, громад, “Просвіт”, педагогічних колективів навчальних закладів та інших організацій. Члени цих товариств зверталися до уряду, місцевої влади з проханнями дозволити викладати в навчальних закладах Наддніпрянщини українською мовою, надавали грошову допомогу українським закладам освіти, займалися виданням рідномовної літератури, підготовкою кадрів, організацією тимчасових курсів для вчителів з української мови, відкриттям україномовних навчальних закладів. Однак у більшості випадків усі спроби допомогти українській справі закінчувалися поразкою.

Автор дослідження підкреслює, що особливо виділилися своєю активною працею на шляху впровадження рідного слова в шкільний процес Чернігівське, Херсонське, Полтавське губернські земства, Одеська, Полтавська, Харківська й Київська міські думи, чернігівська й харківська громади, Катеринославська, Київська, Кам'янець-Подільська, Одеська, Миколаївська, Чернігівська й Житомирська “Просвіти”, педагогічні колективи Харкова, Києва, Полтави, Чернігова, Житомира та інших міст. Активно боролися за освіту українською мовою І. Шраг, Б. Грінченко, М. Аркас, М. Грушевський, С. і О. Русови, С. Єфремов, М. Сумцов та ін. Справу україномовного навчання підтримали просвітницькі організації: Санкт-Петербурзький комітет грамотності, Київське та Харківське товариство розповсюдження грамоти серед народу. Негативне ставлення до насильницької русифікації та бажання мати школу з українською мовою навчання висловили РУП, УНП, УДП, УРП та ін.

Преса була легальною трибуною пропаганди національних ідей свідомих діячів того часу. Періодичні видання “Киевская старина”, “Рідний край”, “Громадська думка” (з 1906 р. - “Рада”), “Украинский вестник”, “Украинская жизнь”, “Світло” та інші відіграли найактивнішу роль у розробці теоретичних основ української національної школи та освіти.

Найбільш дієвою стала робота українців щодо розбудови україномовного навчання в Державній Думі Російської імперії. Підняття питання про освіту рідною мовою на кожній з чотирьох Дум, поява української фракції та її інформаційного органу, складання законопроекту про українську школу стали доказом справжньої боротьби за права української мови.

Хоча головну участь у русі за україномовне шкільництво відіграла інтелігенція, її дії були підтримані представниками усіх верств українського населення.

Завдяки активним діям українців проблема введення рідної мови в освітній процес вийшла на державний розгляд, перестала бути лише загальноукраїнською. Українська нація довела, що вона боротиметься за свої права, українську школу та освіту. Це сприяло подальшому вирішенню питання.

У четвертому розділі - “Розвиток руху за україномовну освіту на Західній Україні” - простежено розгортання українізаційного процесу на західноукраїнських землях окремо в Галичині, Буковині і Закарпатті. Зважаючи на неоднакові політичні, економічні та соціальні передумови, які склалися для розгортання руху на цих територіях, боротьба українців Галичини, Буковини і Закарпаття мала зовсім різні характер, прояв, форму і методи. Особлива увага приділена розгляду питання щодо розвитку руху за рідномовні навчальні заклади в Галичині: здійснено аналіз процесу українізації початкових, середніх та вищих навчальних закладів; висвітлено діяльність окремих просвітніх і громадських організацій, політичних і громадських діячів щодо введення української мови в освітніх установах Західної України зазначеного періоду; проаналізовано ставлення різних категорій населення, культурно-освітніх та громадських установ до українізації навчання на цих територіях; показано внесок найвидатніших діячів української школи у справу становлення системи освіти українською мовою.

У кінці ХІХ ст. справжня боротьба за впровадження рідної мови в навчальний процес точилася в Галичині. У ній брали участь не лише освітні діячі та організації, а й духівництво, політики, громадські організації, молодь, селяни та ін. Приваблює різноманітність форм та методів руху - від обговорень українського питання на різноманітних з'їздах до бойкотів, страйків, сецесії.

У дисертації зазначено, що активним учасником процесу стало “Товариство ім. Т.Г. Шевченка” (згодом - “Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка”), “Руське товариство педагогічне”, “Учительська громада”, “Просвіта”. Члени цих організацій М. Грушевський, Д. Багалій, М. Сумцов, О. Колесса, А. Вахнянин, О. Огоновський та інші займалися клопотанням перед урядом щодо українізації навчання, відкриттям україномовних освітніх закладів, виданням українських підручників та ін. Значний вплив на розвиток боротьби за українську школу справила національно-демократична партія, українська народна демократична партія та інші, окремі українські депутати Ю. Романчук, Я. Окуневський, Є. Олесницький, О. Барвінський. Рішуче відстоювали права рідної мови у навчальних закладах “Школьна часопись”, “Учитель”, “Зоря”, “Руслан”, “Діло”, “Громадський голос”, “Літературно-науковий вісник”, “Наша школа” та ін.

Яскравою сторінкою з історії руху за україномовну освіту у цьому регіоні стала боротьба галичан за існування рідномовного вищого навчального закладу. Рух за українізацію Львівського університету в Галичині став гарним прикладом змагань за національні права для українців інших регіонів.

У русі українців Буковини за впровадження рідного слова в освітній процес проявили себе українські політики, педагоги, представники культурно-освітніх і громадських товариств. Головним напрямком їх роботи було відкриття україномовних класів при навчальних закладах, заснування рідномовних освітніх установ, створення національних підручників. Особливо відзначились у цьому процесі просвітнє товариство “Руська бесіда” (пізніше - “Руська школа”, “Українська школа”), учительське “Товариство ім. Г. Сковороди”, О. Попович, Ю. Федькович, Ю. Романчук, С. Смаль-Стоцький, Є. Пігуляк та ін. Завдяки їх діяльності питання відновлення прав рідної мови вийшло на державний рівень, отримало часткове задоволення, ідеї освіти українською мовою поступово утверджувалися в краї. Однак процес гальмувався низьким рівнем економіки краю та культурним рівнем населення, монополією церковних установ на навчання, німецьким та румунським втручанням у культуру й освіту українців, нерозвиненістю зв'язків із населенням інших регіонів України.

У кінці ХІХ ст. помітний поворот до українства відбувся в Закарпатті. Цьому сприяло здійснення наукових досліджень з історії рідного краю, мови місцевими інтелігентами. Л. Чопей та Я. Гашпар стали першими, хто почав звертати увагу на значення рідної мови. Відбулися спроби створення підручників народною мовою. Плідно діяв у цьому напрямку А. Волошин. Однак такі дії закарпатців були одиничними. Основна маса населення залишалася пасивною у домаганні своїх національних потреб. Багатовікова відірваність Закарпаття від інших українських земель, втрата зв'язків із ними, низький освітній стан закарпатців стали головними причинами того, що справа українізації освіти Закарпаття, можна сказати, була завданням лише декількох осіб.

У висновках узагальнюються основні положення і формулюються підсумки дослідження, які винесено на захист:

- національно-мовна політика урядових кіл Російської імперії та Австро-Угорщини в сфері освіти мала реакційний характер, мова українців знаходилася в пригніченому стані. Це нанесло непоправну шкоду освітньому й культурному розвиткові населення України, загрожувало самому існуванню українського народу;

- рух за українізацію освіти в Україні виник внаслідок піднесення в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. національної самосвідомості українців, чому сприяв ряд внутрішніх і зовнішніх факторів, він дуже тісно переплітався з національним рухом;

- процес розпочався у Наддніпрянській Україні, де мав культурницький характер, ідея освіти плекалася перш за все серед інтелігенції, яка була малою за чисельністю, що уповільнювало його розвиток; на Західній Україні боротьба мала політичну забарвленість, усі верстви населення виступили єдиною силою за права народної, а не літературної (на відміну від Наддніпрянщини) мови, у результаті цей регіон став головною ареною руху;

- українізаційний рух розвивався на розрізнених частинах України не однаково, чому сприяла різна історична спадщина, економічна та релігійна ситуація регіонів, якщо Галичина очолила боротьбу за рідномовне шкільництво, то Закарпаття взагалі майже не брало участі у русі;

- провідником процесу виступила інтелігенція, хоча представники усіх верств населення були задіяні в цій справі. У боротьбі за становлення рідномовного навчання українці використали різноманітні форми і методи: обговорення проблеми на різноманітних зборах, підняття питання перед урядом, розробка та видання україномовної літератури, ведення занять рідною мовою, відкриття україномовних навчальних закладів, досягнення мети шляхом протестів, страйків, мітингів і т.п.;

- боротьба українців за введення рідної мови в закладах освіти пройшла такі етапи: 1) кінець ХІХ ст. - 1900 р. - утвердження елементів української національної освіти; 2) 1900-1910 рр. - період енергійної боротьби за українське шкільництво; 3) 1910-1917 рр. - період згортання руху;

- у результаті руху українці не досягли планованого результату. Основними чинниками, що перешкоджали українізаційному процесу, були: поділ українських земель між двома імперіями, роз'єднаність західноукраїнських земель, мала чисельність інтелігенції, велика кількість денаціоналізованого населення, відсутність професіоналізму у веденні національних змагань у головних творців боротьби, бідна матеріальна база для українізації освіти та ін.;

- рух громадськості за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. не вирішив мовну проблему, однак він створив значний позитивний історичний досвід, який у майбутньому сприяв становленню системи україномовної освіти, збереженню української мови і взагалі української нації.

Проведення даного дослідження зробило можливим виробити деякі практичні рекомендації:

- охороняти єдність країни та статус української мови як державної; підходити до національно-культурної сфери досить обережно та продумано; приділяти більшу увагу мовному питанню, враховуючи при цьому етнонаціональні особливості різних регіонів України;

- створити організаційно-контрольний орган або органи, які б стежили за виконанням законів щодо вживання української мови, аналізувати стан поширення мови, виробляти стратегію дій у цьому напрямку, інформувати громадськість, широко застосовуючи при цьому засоби масової інформації;

- збільшити видання газет та журналів рідною мовою, більшу увагу приділити україномовному телебаченню;

- плекати українську інтелігенцію; максимально допомагати, у тому числі і матеріально, культурно-освітнім установам і організаціям, що піклуються про українську мову і культуру; підтримувати національні прагнення населення;

- бажано було б ознайомити населення з досвідом ведення руху за україномовну освіту в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., для чого ввести курс історії україномовної освіти в навчальних закладах; видати брошуру про діяльність педагогів, освітян, громадських діячів, організацій та ін. у цьому напрямку; створити телевізійні програми, присвячені даній тематиці. Особливу увагу при цьому потрібно звернути на такі російськомовні регіони, як південь та схід;

- організувати курси української мови для усіх бажаючих; проводити роз'яснювальну роботу з учнями та їхніми батьками щодо значимості рідної мови для подальшого розвитку українського населення з метою запобігання негативної реакції при навчанні нею; розширити каталоги шкільних бібліотек введенням книг українською мовою;

- потрібно продовжити дослідження піднятої теми, оскільки проблема українізації навчальних закладів залишається актуальною. Зокрема подальшого висвітлення потребує питання боротьби за впровадження української мови в окремих регіонах України, на місцевому рівні, про роль окремих верств суспільства в цьому рухові, про боротьбу за введення рідної мови на окремих ділянках системи освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ АВТОРА

1. Місце і роль М.М. Аркаса у відродженні національної школи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 17. Вип. 4. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - С. 104-108.

2. Система освіти в дореволюційній Україні та спроби впровадження української мови у навчальних закладах (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 27. Вип. 14. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2003. - С. 62-66.

3. Рух за українізацію освіти в російській та австрійській Україні: спроба порівняння (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 15. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. - С. 70-77.

4. Українсько-польські стосунки у сфері освіти кінця ХІХ - початку ХХ ст. в українській історіографії // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 16. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. - С. 119-125.

5. Питання про україномовну освіту в Державній Думі Російської імперії (1906-1917) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 33. Вип. 24. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. - С. 23-27.

6. Всероссийский съезд учителей за украинскую школу // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. Т. 11. История. - Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. - С. 23-26.

7. Становище рідномовної школи на Наддніпрянщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Гуманітарно-економічні дослідження. Т. 2. - Миколаїв; Одеса: ТОВ ВіД, 2005. - С. 260-267.

АНОТАЦІЇ

Морозова О.С. Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2007.

Дисертаційна робота присвячена проблемі руху української громадськості за становлення системи україномовної освіти в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. У праці вперше комплексно досліджено й проаналізовано стан та статус української мови в системі освіти досліджуваного періоду, доведені історичні передумови необхідності впровадження рідного слова в навчальних закладах України, встановлені особливості впровадження української мови в освітній процес у Наддніпрянській Україні і на західноукраїнських землях, оцінена роль інтелігенції у зазначеному процесі, висвітлені найбільш значимі форми і методи, які застосовувалися в українізаційній діяльності, положення і висновки з фундаментальних проблем рідномовної школи, показано їх значимість для розвитку сучасної науки і практики.

Ключові слова: українізаційний рух, українська мова, українізація навчальних закладів, українізація освіти.

Морозова О.С. Движение за введение украинского языка в образовательных учреждениях Украины в конце ХІХ - в начале ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2007.

Тема диссертационной работы особенно актуальна в наше время, так как опыт введения украинского языка в учебных учреждениях Украины конца ХІХ - начала ХХ вв. может быть использован при решении современных проблем национального образования.

В первом разделе анализируется отечественная и зарубежная историография по данной теме, источниковедческая база и теоретико-методологические основы исследования. Автор приходит к выводу, что на сегодняшний день, несмотря на достижения в разработке вопросов, касающихся темы данной диссертации, специального комплексного исследования про движение за введение украинского языка в образовательных учреждениях Украины конца ХІХ - начала ХХ вв. не существует.

Второй раздел посвящён анализу развития украинского языка в украинских учебных учреждениях в исследуемый период. Автор даёт характеристику языковой политике правительственных кругов Российской империи и Австро-Венгерской монархии в сфере украинского образования, оценивает её негативное влияние на дальнейшее развитие населения Украины, характеризует процесс украинизации образовательных заведений страны в данный период, выделяет особенности и характерные черты украинизационного движения на Надднепрянской и на Западной Украине, освещает формы и методы борьбы. Диссертант приходит к выводу, что антиукраинская политика государств, в состав которых входили украинские земли в конце ХІХ - в начале ХХ вв., нанесла значительный вред культурному развитию украинского народа, способствовала разрушению украинской нации. Пребывание украинцев под властью двух государств стало причиной оформления на разных территориях Украины абсолютно различных и в то же время аналогичных движений.

Раздел третий освещает деятельность украинских органов государственной власти и местного самоуправления, общественных и просветительских организаций, педагогических коллективов учебных учреждений, отдельных деятелей по введению родного языка в образовательных заведениях Надднепрянской Украины в конце ХІХ - начале ХХ вв., анализирует отношение разных категорий населения, культурно-просветительских и общественных организаций к украинизации образования, показывает вклад известнейших деятелей национальной школы в разработку теоретических основ и практику развития родного обучения. Автор устанавливает, что надднепрянская интеллигенция сыграла значительную роль в появлении и распространении украинизационного процесса, что способствовало дальнейшему решению проблемы.

В четвёртом разделе показано развитие украинизационного процесса на западноукраинских землях отдельно в Галичине, Буковине и Закарпатье. Особенное внимание уделено рассмотрению вопроса касательно движения за украиноязычные учебные учреждения на Галицких землях: осуществлён анализ процесса украинизации начальных, средних и высших учебных заведений; освещена деятельность отдельных просветительских и общественных организаций, политических и государственных деятелей по введению украинского языка в образовательных учреждениях Западной Украины исследуемого периода, проанализировано отношение разных категорий населения, культурно-образовательных и общественных заведений к украинизации обучения на этих территориях, показан вклад наиболее известных деятелей украинской школы в дело становления системы образования на украинском языке. Сделано заключение, что Галичина стала ярким примером ведения национальной борьбы за восстановление своих прав.

В конце диссертационной работы подведены итоги и показаны результаты исследования. Установлено, что несмотря на то, что украинцы не решили языковой проблемы, движение общественности Украины за введение украинского языка в национальных образовательных заведениях в конце ХІХ - в начале ХХ вв. создало значительный исторический опыт, который в будущем способствовал становлению системы украиноязычного образования, сохранению украинского языка и украинской нации в целом.

Основные положения и выводы диссертации прошли апробацию на различных конференциях, обсуждениях, в статьях и могут быть использованы при разработке современной стратегии развития образования в Украине, в учебной и краеведческой работе, для дальнейших научных исследований.

Ключевые слова: Украинизационное движение, украинский язык, украинизация учебных заведений, украинизация образования.

Morozova O.S. The movement for the statement of the Ukrainian language in the educational institutions of Ukraine at the end of the XIXth - the beginning of the XXth century. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree on speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Donetsk National University, Donetsk, 2007.

The dissertation is devoted to the problem of the Ukrainian's movement for the statement of the Ukrainian Educational system at the end of XIXth - the beginning of the XXth century.

In this paper the state and the status of the Ukrainian language in given period have been investigated.

Also were established the peculiarities of the movements of the Ukrainisation in Western Ukraine and Russia; appreciated the role of the intelligence in the process. Were enlightened the most important forms and methods, positions and conclusions of the Ukrainisation activity and shown their significance for the development of the contemporary science and practice.

Key words: the Ukrainisation movement, the Ukrainian language, the Ukrainisation of the educational institution, the Ukrainisation of the education.

Размещено на Allbest.ru