Стародавня історія України

Размещено на http://www.allbest.ru

Стародавня історія України

Історія України -- це наука, що вивчає розвиток людського суспільства на території України та його закономірності.

Джерела вивчення історії України: усні (міфи, легенди, казки, народні пісні); писемні (літописи, документи, щоденники, мемуари); речові (залишки жител, знаряддя праці, посуд, одяг); антропологічні (залишки людських поховань); мовні явища, які відображають Процес розвитку мови; етнографічні (побут і звичаї народу); фоно- й фотодокументи.

Словник:

Археологія -- наука, що вивчає первісні, стародавні та середньовічні ;| матеріальні пам'ятки (стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, Ії , посуд тощо).

Хронологія -- послідовність певних подій у часі.

Перші люди, на думку вчених, з'явилися на території Африки близько 2,5 млн років тому. На територію сучасної України люди прийшли близько 1 млн років тому з Європи та Закавказзя.. В історії давніх часів використовується археологічна хронологія, заснована на вивченні матеріалу, форми й техніки виготовлення знарядь праці.

До початку нової ери історія умовно поділяється на кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий та ранній залізний віки.

Кам'яний вік (1 млн -- к. III тис до н. е.)

Кам'яний вік -- це найдовший період історії людства. У цей період воно, власне, і виникло. Знаряддя праці тоді виготовляли з каменю (кремінь, обсидіан, сланець), кістки, дерева.

Кам'яний вік поділяють на три етапи: палеоліт, мезоліт, неоліт.

Палеоліт -- давній кам'яний вік.

Мезоліт-- середній кам'яний вік.

Неоліт -- новий кам'яний вік.

Він є добою первіснообщинного ладу, основними рисами якого є такі:

низький рівень розвитку продуктивних сил, майже цілковита
залежність від природи;

рівність усіх членів суспільства;

колективний характер праці;

спільна власність на знаряддя та результати праці;

зрівняльний розподіл продуктів праці;

язичницькі вірування.

Палеоліт
Хронологічні рамки	1 млн -- 11 тис. років тому
Природні умови	спочатку клімат теплий і вологий, згодом -- льодовиковий період (250-100 тис. років тому)
Характерні риси	-- залюднення території України архантропами; -- основні заняття -- збиральництво, полювання на дрібних тварин, згодом -- на мамонтів, зубрів, північних оленів (привласнювальні форми господарювання); -- знаряддя праці -- рубила, скребла, сокири, наконечники списів; -- поява нового типу людини -- неандерталець (150-100 тис. років тому); -- опанування вогню; -- заселення печер, лаштування штучного житла; -- формування абстрактного мислення і мови; -- виникнення людини сучасного фізичного типу - кроманьйонця (40-35 тис. років тому); -- панування матріархату -- епохи в розвитку первіснообщинного ладу, що характеризується панівним становищем жінки в суспільстві, родоводом за материнською лінією; -- поява перших релігійних уявлень -- тотемізму (уявлення про єдність людини з тотемами -- тваринами, рослинами, предметами та явищами природи), анімізму (віри в існування душі та духів), магії (віри в можливість людини (чаклуна, мага) вплинути на іншу людину чи явища природи)
Людські стоянки	с. Королеве на Закарпатті; Мізинська стоянка на Десні; Кирилівська стоянка в Києві; Амвросіївка у Донбасі; печера Кіїк-Коба, Крим
Мезоліт
Хронологічні рамки	10-6 тис. років тому
Природні умови	потепління, виникнення великої кількості річок, озер, формування сучасного тваринного світу .
Характерні риси	-- основні заняття -- полювання на невеликих звірів і птахів, рибальство, річкове збиральництво; -- поширення мікролітів (набірних знарядь праці, де мініатюрні ріжучі камінці закріплювалися в дерев'яних чи кісткових пазах) та макролітів (великих кам'яних знарядь); -- винайдення лука та стріл, човнів і плотів; -- приручення перших тварин.
Людські стоянки	Мурзак-Коба, Кодак, Гребеники та ін.
Неоліт
Хронологічні рамки	6-4 тис. років тому
Природні умови	близькі до сучасних
Характерні риси	-- неолітична революція -- перехід від привласнювальних форм господарювання до відтворюючих (від полювання до скотарства, від збиральництва до землеробства); -- створення нових знарядь праці -- мотики, серпа; -- виникнення нових прийомів обробки каменю -- шліфування, свердління, розпилювання; -- поява кераміки, прядіння та ткацтва; -- демографічний вибух; -- початок переходу до патріархату -- епохи в розвитку первіснообщинного ладу, що характеризується керівною роллю чоловіка в родинному, господарському та громадському житті; -- формування археологічних культур (Буго Дністровська, культура лінійно- стрічкової кераміки)

Археологічна культура -- це сукупність археологічних пам'яток певної території та часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками (обрядом поховання, формою кераміки).

Форми суспільної організації у кам'яному віці

Палеоліт Пізній палеоліт Мезоліт, неоліт

Первісне стадо -- Родова община - колектив кровних Плем'я - група родових общин, найдавніший колектив родичів, спільно проживають, які мають спільні органи влади, духовну людей (30-40 чоловік) ведуть спільне господарство та матеріальну культуру

що об'єдналися з метою виживання

Енеоліт (ІУ-ІІІІ тис до н. е.)

Енеоліт -- це мідно-кам'яний вік. У цей період відбувається перехід від кам'яного віку до доби металів, проте камінь відіграє значну роль у господарстві.

Характерні риси енеоліту:

скотарство відокремилося від хліборобства;

скотарство стає кочовим;,

поруч із кам'яними знаряддями праці починали виготовляти мідні;

відбувся перехід від мотичного до рільного землеробства;

вирощувалися майже всі сучасні зернові та садово-городні культури;

було винайдено вози, що сприяло розширенню контактів і розселенню.

У лісостеповій зоні України за часів енеоліту поширилася трипільська археологічна культура.

Трипільську культуру (кінець V -- середина III тис. до н. е.) відкрив у 1893 р. археолог В. Хвойка поблизу

с. Трипілля на Київщині. Від назви села культура й отримала свою назву.

Територія розселення. Батьківщина трипільців -- береги Південного Бугу й Дністра, а звідти вони розселилися на схід до Середнього Подніпров'я, на захід до Румунського Прикарпаття, на південь до Північного Причорномор'я та на північ майже до сучасних кордонів України.

Етнічна приналежність трипільців невідома.

Поселення. Відомо понад 3 тисячі поселень на берегах річок, на схилах долин. Найвідоміші -- Майданецьке, Тальянки та ін. площею 250-400 га, в яких проживало до 10-20 тисяч осіб (так звані протомісто). Житла були дерев'яними, з глиняною піччю та жертовником, могли бути двоповерховими. Підлогу робили глиняну, а стіни розписували фарбами.

Основа господарства -- рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, горох) і скотарство (свині, велика й дрібна рогата худоба). Кожні 50-70 років поселення переносилися на нове місце через виснаження землі. Трипільці виготовляли характерну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб.

Релігія та культура. Головним божеством трипільців була богиня родючості. Вони поклонялися бику (символу сонця та чоловічої сили), змієві (охоронцеві дому). У трипільській культурі створено основу для появи писемності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці.

Причини зникнення трипільської спільноти остаточно не з'ясовані.

Основні версії:

витіснена кочовиками;

розпалася внаслідок господарської та екологічної кризи.

Бронзовий вік (II тис до й. е. -- VIII ст. до н. е.)

Бронзовий вік -- це час розпаду первіснообщинного ладу. Характерні риси:

виробництво першого штучного металу -- бронзи (сплаву міді й олова);

посилення розподілу праці: в лісостепу розвивається землеробство, в степу -- скотарство;

поява майнової нерівності;

родова община замінюється сусідською;

утвердження патріархату;

з роду виділяється парна сім'я;

виникнення великих етнокультурних спільнот. Саме скотарів бронзового віку пов'язують з індоєвропейською спільнотою, з якої згодом вийшло чимало народів, у тому числі й українці.
До епохи бронзи в Україні належать ямна та катакомбна культури.

	Ямна культура	Катакомбна культура
Хронологічні рамки	III -- поч. II тис. до н. е.	к. III -- сер. II тис. до н. е.
Територія розселення	від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров'я	від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю
Спільні риси	-- кочовий спосіб життя; -- основне заняття -- скотарство; -- віра в потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню
Особливості	поховання покійників у скорчених позах у ямах	поховання в гробницях-катакомбах; дружину вбивали і ховали разом із чоловіком

Ранній залізний вік (VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е.)

Загальна характеристика:

люди навчилися плавити залізо, знаряддя з якого були міцнішими і гострішими;

зросла продуктивність праці;

ремесло відокремилося від землеробства; .

з'явилося виробництво товарів для обміну й продажу;

посилюється майнова нерівність.

Племена раннього залізного віку на території України

Кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.) -- кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії.

Територія розселення: Причорномор'я, Крим, Кавказ.

Кіммерійці -- перший народ на території України, назва якого нам відома: вони згадуються в «Одіссеї» Гомера, в ассирійських джерелах.

Суспільний устрій. Утворили рабовласницьку державу на чолі з царем.

Господарство та етнічний склад. Населення кіммерійської держави складалося з кіммерійців та завойованих місцевих племен чорноліської культури.

Кіммерійці	Чорноліська культура
Територія розселення
Причорноморські степи	Лісостеп України
Основні заняття
кочове скотарство, провідна роль конярства; розвинуті ремесла (гончарство, лиття з бронзи, обробка зброярство)	рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, жито), присадибне скотарство (кози, вівці, свині); ремесла (гончарство, ковальство)
Етнічний склад
іраномовні племена	праслов'яни
Головні пам'ятки
поховання в курганах (с. Мала Лепєтиха, Херсонщина); жител не залишили	поселення й укріплені городища для боротьби з кіммерійцями

Військова справа. Основа війська -- кіннота, озброєна залізними мечами, луками та стрілами, бойовими молотами і булавами. Здійснювали завойовницькі походи в Малу Азію проти Урарту, Ассирії, Лідії.

Релігія та мистецтво. Залишили по собі поховання в курганах. Ставили кам'яні стели, на яких зображено озброєні фігури без голів.

Скіфи (УІІ-Ш ст. до н. е.) -- кочові іраномовні скотарі, що витіснили кіммерійців і розселилися між Доном і Дунаєм.

Територія розселення: від Азовського моря до Дунаю, від Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини.

Суспільний устрій. Наприкінці VI-V ст. до н. е. утворилася скіфська рабовласницька держава -- Велика Скіфія. Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалася у спадок. Цареві належала військова, судова, політична влада, він був верховним жерцем.

Столицею Великої Скіфії було Кам'янське городище на Дніпрі. Територія держави ділилася на номи, очолювані призначеними царем вождями.

Основою суспільства у скіфів була сім'я; родовід вівся по чоловічій лінії. Поширеним було багатоженство. Тривалий час найважливіші питання розв'язували на радах (зборах) скіфів, проте з розвитком рабовласницьких відносин їхня роль втрачається.

Господарство. Писемні джерела розрізняють царських скіфів, скіфів-скотарів, скіфів-землеробів та скіфів-орачів.

Скіфи-скотарі, царські скіфи	Скіфи-орачі, скіфи-землероби
Територія розселення
Причорноморські степи	Лісостеп Подніпров'я
Основні заняття
кочове скотарство (передусім конярство); ремесла	землеробство; вирощували пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, користувалися великим плугом, тягловою силою (волами). Можливо, займалися садівництвом
Етнічний склад
іраномовні племена	імовірно, є нащадками племен Чорноліської культури
Головні пам'ятки
Царські кургани: Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила, Товста Могила та ін.	Нільське городище (Полтавська обл.), що мало в периметрі близько 30 км. За версією харківського археолога Б. А. Шрамка, який десятиліттями досліджував цю пам'ятку, воно мало назву Гелон і згадується у Геродота

Із заселенням Причорномор'я греками скіфи започаткували торгівлю з ними. В обмін на рабів, а також пшеницю, хутро, шкіру та іншу сировину греки продавали витвори мистецтва, вишукану кераміку, предмети розкоші.

Військова справа. Озброєння складалося з коротких і довгих мечів, списів, дротиків тощо; скіфи винайшли складний далекобійний лук. Тіло захищали панциром. Основу війська становила важко озброєна кіннота.

Скіфи були дуже войовничим народом, здійснювали походи на Ассирію, Сирію і ледь не дійшли до Єгипту, але єгипетський фараон відкупився від них. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли військо Олександра Македонського.

Релігія та мистецтво. Скіфи були язичниками; особливо поклонялися Арею, богові війни. Вірили в потойбічне життя, тому могили облаштовували як підземні житла: клали їжу, прикраси, зброю, коней, а часом і жінку. Для знатних скіфів над могилою насипали курган, найвищими були кургани царів.

У мистецтві скіфів був поширений звіриний стиль -- зображення стилізованих оленів, пантер, коней, птахів і риб, фантастичних грифонів.

У III ст. до н. е. погіршується становище Скіфії: -- клімат став більш посушливим; -- природні ресурси збідніли внаслідок людської діяльності.

До к. III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування: сарматські племена витіснили скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею в м. Неаполь поблизу сучасного Сімферополя.

Сармати (III ст. до н. е. -- III ст. н. е.) -- іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з'явилися з уральсько-поволзьких степів.

Територія розселення: Північне Причорномор'я.

Суспільний устрій. Жили племенами, кожне з яких мало свою назву (роксолани, алани, аорси тощо). Сарматами їх називали греки і римляни. У суспільному устрої сарматів зберігалися значні пережитки матріархату: жінка займала досить поважне становище і навіть могла володіти зброєю. Тому чимало дослідників вважає, що. сарматські жінки були прототипами легендарних амазонок. Використовували рабську працю. Вважається, що державу сармати не створили.

Основні заняття. Кочове скотарство, полювання. На початку нової ери частина сарматів опанувала землеробство. Займалися ремеслами (ткацтво, гончарство, ковальство тощо).

Військова справа. Військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти. Основні види наступальної зброї -- луки, списи, мечі; мали панцирі, щити. Брали участь у війнах проти Риму.

Релігія та мистецтво. Обожнювали сили природи, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало.

Пам'ятки. Найвідоміший сарматський курган -- Соколова Могила на Миколаївщині.

У IV ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

Словник: Асиміляція -- злиття одного народу з іншим (як правило, більш численним) шляхом засвоєння його мови, звичаїв тощо.

І кіммерійці, і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів. Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов, якими вони користувалися, збереглися донині в топоніміці України.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Давньогрецькі міста виникли в Північному Причорномор'ї в кінці VII ст. до н. е., коли почалося активне розселення греків по узбережжях Середземного моря.

Словник: Колонізація -- заселення та засвоєння нової території.

Причини грецької колонізації:

1) перенаселення Греції в І тис. до н. е.;

2) нестача землі;

пошук нових джерел сировини, передусім металів;

пошук ринків збуту своїх товарів;

внутрішня політична боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв;

напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Засновувалися поселення переважно в гирлах річок. Спочатку це були торгові факторії, які згодом виростали в адміністративні й культурні центри.

Найбільші міста: Ольвія (поблизу Миколаєва), Тіра (Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Керкінітида (Євпаторія).

Основні заняття. Землеробство (вирощували пшеницю, городину, виноград), виноробство, риболовля, ремесла (металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки, ювелірна справа). Важливе місце посідала торгівля.

Зі скіфами	3 Грецією
Що продавали
предмети розкоші, прикраси, посуд, прянощі, вина	пшеницю , шкури, хутро, рабів
Що купували
пшеницю , шкури, хутро, рабів	тканини, зброю, прикраси, оливкову олію, прянощі, вина

Політичний устрій. Античні міста-держави Північного Причорномор'я копіювали грецькі міста-держави. Частина з них була рабовласницькими республіками, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина -- монархіями (Боспорське царство).

Культура і релігія. Греки зберігали традиції своєї батьківщини в питаннях освіти, організації вільного часу, надання медичних послуг тощо. В усіх містах-колоніях були школи, театри; поширеними були культи давньогрецьких богів: Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса. Шанували міфологічних героїв Ахілла та Геракла: так, в Ольвії проходили спортивні змагання Ахіллеї. УIII ст. у грецьких колоніях з'являються перші християни.

Босфорське царство було засноване близько 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання держав-по лісів Керченського півострова; до нього входили також Приазов'я та землі Кубані.

Особливості Босфорського царства:

монархічна форма правління;

тісні торговельні й культурні зв'язки з Афінами;

значна частка місцевого, негрецького населення;

занепало під натиском гунів.

На початку нової ери грецькі міста почали занепадати: це було пов'язано з набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці, яка склала конкуренцію скіфській. УІ ст. до н. е. вони потрапили у залежність до Римської імперії, а в ІУ-У ст. були захоплені племенами готів та гунів. Тільки Херсонес і Пантікапей потрапили під владу Візантії.

Значення античного впливу для населення українських земель:

залучення до досягнень античної цивілізації (технології обробки землі, ремесла, товарно-грошових

відносин);

ознайомлення з демократичним устроєм;

античні колонії сприяли поширенню християнства на українських землях.

Велике переселення народів

У сер. І тис. н. е, «варварські» племена, що мешкали на просторах від Римської імперії до Центральної Азії, почали переміщуватися й обрушилися на Рим. Цей рух торкнувся і Східної Європи. На території України з'являються нові народи.

Словник: Велике переселення народів -- активні переміщення «варварських» племен від Центральної Азії до кордонів Римської імперії через територію Східної та Північної Європи (сер. І тис. н. е.).

Готи (II--IV ст.) -- германські племена, що в середині II ст. з'являються на території України й поступово витісняють сарматів. Вестготи просунулися на захід від Дністра, а остготи осіли в пониззі Дніпра. На початку IV ст. остготські племена об'єдналися в державу на чолі з королем Германаріхом. Із наступом гунів у середині IV ст. частика остготів перейшла на правий берег Дунаю на територію Римської імперії, а решта залишилися під гунами, зберігши навіть свого короля.

Гуни (Ш--V ст.) вирушили з монгольських степів на захід під тиском Китаю в III ст. до н. е. Підійшовши до Північного Причорномор'я, вони скористались послабленням античних міст через боротьбу з готами і зруйнували майже всі міста-держави. Вистояли Херсонес і Пантікапей. У IV ст. гуни розбили готів і тривалий час панували в причорноморських степах від Азовського моря до Дунаю, здійснюючи набіги на Західну Європу, Занепад гунської держави пов'язаний зі смертю у 453 р. Аттили -- гунського правителя.

Давні слов'яни

Слов'яни -- автохтонне індоєвропейське населення Центральної Європи.

Словник: Автохтонний -- місцевий.

Територія розселення: від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану.

Самоназва «слов'яни» означає «ті, що володіють словом, зрозумілою мовою». Ці племена формувалися протягом багатьох століть із місцевого населення Східної Європи.

Праслов'янські племена згадуються вперше в римських джерелах початку І тис. н. е. під іменем венедів, які постійно здійснювали набіги на римські прикордонні землі. Під своїм іменем вони вперше фігурують у Прокопія Кесарійського (512 р.) -- склавини. УIV ст., підчас Великого переселення народів, слов'яни розкололися на склавинів (предків західних і південних слов'ян) і антів (предків східних слов'ян). Сучасна наука говорить, що племена власне слов'ян сформувалися в V ст.

Походження. Єдиного погляду на проблему походження слов'ян не існує. На думку сучасних істориків, слід виокремлювати такі етапи формування культури слов'ян на території України:

бронзовий вік -- білогрудівська культура;

ранній залізний вік -- скіфи-орачі та скіфи-хлібороби античних джерел; вплив кіммерійців, скіфів та греків;

III ст. до н. е. -- II ст. н. е. -- зарубинецька культура в Середньому Подніпров'ї; вплив Римської імперії;

кінець II -- початок III ст. н. е. -- під тиском сарматів народи зарубинецької культури розселяються на північ та захід. У контакті з балтами виникає київська культура, яку деякі вчені пов'язують із праукраїнцями.

Основні заняття. Підсічне або орне землеробство (вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпу, цибулю, часник), осіле скотарство (вівці, кози, велика рогата худоба, свині), полювання, рибальство, бортництво. Розвинені ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство (без гончарного кола), виготовлення скла, знарядь праці та прикрас із кістки, дерева. Торгівля з населенням Подунав'я, Прибалтики, Північного Причорномор'я. Слов'яни контролювали торговельний шлях із Балтійського до Чорного моря по Дніпру.

Поселення. Розташовувалися «гніздами» по 10-15 поселень у кожному.

Житло -- землянка або напівземлянка з дерев'яними або плетеними стінами, розрахована на одну сім'ю. У кутку -- кам'яна або глиняна піч.

Релігією слов'ян було язичництво. Слов'яни зберігали традиційні індоєвропейські уявлення про трирівневу будову світу: світове дерево об'єднує потойбічний світ, землю і небо та є втіленням світобудови в цілому: Основними богами були: стародавня слов'яни кам'яний вік

Дажбог -- бог Сонця;

Стрибог -- бог вітру;

Перун -- бог грому і блискавки;

Велес -- бог худоби та багатства;

Мокош -- богиня родючої землі.

Словник: Язичництво -- політеїзм, віра в багатьох богів. Боги язичництва уособлювали сили природи.

Своїх покійників слов'яни спалювали, щоб вони швидше діставалися потойбічного світу. Вважалося, що мерцю необхідні будинок, ржа, напої, тому урну з прахом супроводжували необхідні речі.

Суспільний устрій. Слов'яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. Вождю належала верховна влада. У У-УІІ ст.

починають формуватися слов'янські племінні союзи (наприклад, антське об'єднання), що є передумовою виникнення держави. Союзи відрізнялися мовою, культурою, мали певну .територію.

У «Повісті минулих літ» згадуються такі племінні союзи: поляни (ті, що живуть на полях, полянах), дреговичі (ті, що живуть на дрягвах -- болотах), деревляни (ті, що живуть у лісах), дуліби

(волиняни, бужани), уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни (ті, що живуть у Сіверії), в'ятичі (ті, що живуть на річці В'ятка), кривичі, радимичі, полочани (ті, що живуть на річці Полота),

ільменські словени.

Заснування Києва

Близько VI ст. було засновано місто Київ -- центр полянського племінного союзу. Існує чимало версій походження назви нинішньої столиці України. Одна з версій полягає в тому, що легендарний засновник міста, полянський князь Кий, був реальною історичною особою, відомості про яку збереглися не тільки в давньоруських, а й у східних джерелах. У будь-якому разі Київ відіграв значну економічну та культурну роль у житті східнослов'янських народів і став центром новоствореної держави.

Кий -- напівлегендарна особа, вождь племінного об'єднання полян. Час його правління більшість істориків відносять до кінця У-УІІ ст. Неслов'янські імена Кия та членів його родини є приводом для сумніву щодо провідної ролі слов'ян як перших мешканців Києва. Існують такі основні теорії етнічного походження засновника Києва:

скіфо-сарматська: назва «Київ» походить від іранського слова «kivi» -- «гори»;

готська: Київ ототожнюється зі згадуваним у давньоскандинавських сагах містом Данпарстад

(«Дніпровське місто») на «Готській землі»;

-- булгаро-хозарська: назва «Київ» походить від тюркського «kiu» -- «берег річки».

Нестор у «Повісті временних літ» вказує, що Кий «ходив» у Константинополь, де «прийняв велику честь від царя », а згодом намагався утвердитися І на Дунаї і навіть побудував там «городок» (фортецю) Києвець. Однак перебування князя на Дунаї було нетривалим, і він повернувся до Києва.

Формування слов'янських народів відбувається внаслідок консолідації племінних союзів:

західні слов'яни: поляки, чехи, словаки, лужичани;

південні слов'яни: болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці;

східні слов'яни: українці (поляни, деревляни, тиверці, уличі, волиняни, сіверяни, дуліби, білі хорвати), білоруси (полочани, дреговичі, західні кривичі), росіяни (словене, східні кривичі, радимичі, в'ятичі).

Сусіди східним слов'ян у УІ-ІХ ст.

Авари -- кочові тюркомовні племена -- в другій половині VI ст. розгромили слов'ян-антів, вторглися в Центральну Європу і заснували свою державу на території сучасної Угорщини -- Аварський каганат. Слов'яни називали авар обрами. Згодом були витіснені болгарами, а в самому Аварському каганаті піднімали повстання слов'яни.

Болгари -- тюркський народ, який у VI ст. створив власну державу -- Велику Болгарію -- в Приазов'ї. Під ударами Хозарського каганату держава розпалася, частина болгар відкочувала у Поволжя, частина -- на Дунай, де в VII ст. створила Болгарське царство, а згодом асимілювалася з місцевим слов'янським населенням. Решта болгар залишилася в Північному Причорномор'ї, Криму, Подонні, де змішалася з місцевим населенням.

Хозари - тюркомовний кочовий народ, який у VIII ст. завоював Північне Причорномор'я (до Харкова) і Східний Крим, створивши державу Хозарський каганат. На території каганату сформувалася салтпівська культура. Змусили сплачувати данину східнослов'янські племена.

Вікінги (нормани) -- войовничі народи Скандинавського півострова І тис., предки сучасних данців, норвежців і шведів. Слов'яни називали їх варягами, а Західна Європа -- норманами. Здійснювали набіги на сусідні держави. Північні слов'янські племена сплачували їм данину.

Размещено на Allbest.ru

...