Індустріалізація в Україні (20—30-ті роки XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Реферат

З курсу: «Історія економіки та економічної думки»

На тему: «Індустріалізація в Україні (20--30-ті роки XX ст.)»

Виконала

Студентка ІІІ-го курсу

Групи ЕК 31 м/с

Нагрецкіс Анастасія

Перевірив

Викладач з курсу

Костик Є.П.

Переяслав-Хмельницький

2013

Зміст

Вступ

Розділ І Сутність індустріалізації в Україні (20-30-ті роки ХХ ст.)

1. Поняття «індустріалізація» та причини виникнення в Україні

2.Хід і методи індустріалізації

Розділ ІІ Наслідки індустріалізації

1. Позитивні наслідки

2. Негативні наслідки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даного дослідження. посідає щільне місце в структурі

сучасної історичної науки. Її виняткова роль стає зрозумілою, коли взяти до уваги численні дискусії про події того часу. На сьогодні різноманітність ракурсів під якими розглядається індустріалізація є дуже великою. Однак, в українському контексті ця проблематика має особливе значення з огляду на

цілий комплекс проблем, які вирізняються фундаментальним значенням для

відтворення загальної історії України.

Насамперед, це - проблема формування національного світосприйняття, формування об'єктивної думки, вивчення невідомих сторінок та дискусії з цього приводу. Це обумовлюється особливостями складного процесу становлення національної свідомості, а отже й української політичної нації. Враховуючи той факт, що існуюча українська державність повстала менш ніж 17 років тому, стають очевидними значення, масштаб та роль (політична, етнонаціональна, соціокультурна, конфесійна, економічна та ін.) об'єктивного чинника у новітній національній історії.

Отже, актуальність теми дослідження визначається кількома групами

взаємопов'язаних чинників:

- зростаючою роллю України у сучасному світі;

- нагальними потребами у багатомасштабній реконструкції історії України з урахуванням усього спектра проблем;

- необхідністю висунення, обґрунтування та апробації концептуальних підходів до розв'язання ряду проблем індустріалізації, формування неупередженої точки зору;

- загальним поворотом суспільної думки до подолання існуючих ідеологічних стереотипів, різнобарвних кліше та міфів навколо історії України, зокрема у період індустріалізацї;

- практичною значимістю для вирішення конфліктів і суперечностей, які побутують при вивченні даної теми у т. ч. для вироблення адекватних теоретичних моделей соціально-економічного розвитку.

Розділ І Сутність індустріалізації в Україні (20-30-ті роки ХХ ст.)

1. Поняття «індустріалізація» та причини виникнення в Україні

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. -- форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р.

Індустріалізація України кардинально змінила соціально-економічні процеси, а також у великій мірі менталітет українського народу в ХХ столітті.

Причини індустріалізації в Українській РСР:

- відхід від Нової економічної політики;

- загальна індустріалізація СРСР;

- курс на «прискорене соціалістичне будівництво»;

- Сталінський курс «великого перелому».

Політика «соціалістичної індустріалізації» України відповідала загальносоюзному курсу.

«Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть»: проголошував товарищ Сталін у доповіді 1931 р.

Курс на індустріалізацію був узятий на XIV з'їзді ВКП(б) (1925 р.), який затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29 -- 1932/33 роки. XI з'їзд більшовиків України пройшов під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію. З'їзд затвердив п'ятирічний план для України.

Україна визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР, оскільки саме в Україні знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії.

У 1 п'ятирічці 400 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській РСР.

Ставилася основна мета -- забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна та інше).

2.Хід і методи індустріалізації

Індустріалізація України, як і всього Радянського Союзу, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними.

Індустріалізація супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання» у всіх галузях народного господарства.

Методи індустріалізації:

- підвищення продуктивності праці;

- вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування)

- поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);

- інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість);

- інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. ін.

Протиріччя індустріалізації:

- поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;

- нещадна експлуатація трудових ресурсів;

- експлуатація і деградація села;

- участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

Також разом з будівництвом нових промислових підприємств була істотно реформована система освіти: збільшена технічна письменність кадрів, розширена номенклатура професій.

З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.

Головні новобудови:

- ДніпроГес;

- Запоріжсталь;

- Криворіжсталь;

- Азовсталь;

- Харківський тракторний завод.

- Новокраматорський машинобудівний завод.

В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX -- на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:

- Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;

- Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;

- Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;

- Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта.

Велику популярність придбали в 1930-і роки окремі приклади «трудового героїзму».

- Олексій Стаханов -- у вугільній промисловості;

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стахановза допомогою двох помічників-кріпильників добув 102 тонни вугілля при нормі 7 тон на 1 вибійника, в 14,5 рази перекривши норму видобутку. Прикладу Стаханова стали слідувати інші виробничники. Подвиг Стаханова поклав початок поняттям «стахановці» та «стахановський рух» на всій території СРСР.

- Парасковія Ангеліна -- в тракторній промисловості;

- Макар Мазай -- в металургії.

Розділ ІІ. Наслідки індустріалізації

1. Позитивні наслідки

У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму трудящі України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.
У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість. індустріалізація соціалістичне змагання

Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію.

За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і національна технічна інтелігенція.

2. Негативні наслідки

Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.
У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблеми.
У ході індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсування індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти (запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.

Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони -- Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

Висновки

В результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена «соціалістична колективізація», -- створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення. У 1932--1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації -- голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п"яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини. В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5--7 млн люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид протии українського народу.

Список використаної літератури:

1. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні 20-

30-ті рр. -К: Либідь, 1991.

2. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2-- 1-90 XX століття: Навч.

посібник/Мельник Л. Г., Верстюк В. Ф., Демченко М. В. та ін.-- К.:

Либідь, 1992. -- 385 - С. 232- 255.

3. Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія

України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. -- К.: Вікар, 2004.

-- С. 620 - 629.

4. Новітня історія України (1900--2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко,

В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. -- К.: Вища шк., 2000. --С.267 - 276.

5.Кравченко В.І., Красноносов Ю.М., Панченко П.П.,Перепелиця А.І.

України у 20-30 роки ХХ ст.. Мовою документів та очевидців. -

Донецьк, 2002

Размещено на Allbest.ru