Взаємини запорозького та донського козацтва періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): політико-правовий і соціально-економічний аспекти

29

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. Мечникова

Cпеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Взаємини запорозького та донського козацтва

періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): політико-правовий

і соціально-економічний аспекти

Полторак Володимир Миколайович

Одеса - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Бачинська Олена Анатоліївна,

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, профессор кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Брехуненко Віктор Анатолійович,

Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук;

кандидат історичних наук, доцент

Мільчев Володимир Іванович,

Запорізький національний університет, доцент кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії середніх віків та раннього нового часу, м. Київ.

Захист відбудеться “29” червня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Єлизаветинська, 12, ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24/26.

Автореферат розісланий “23” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Дзиговський О. М.

Загальна характеристика дисертації

У формуванні української, як і будь-якої іншої національної ідентичності та державності, важливу роль відіграють стосунки з сусідами. У різні періоди історичного розвитку вони можуть виходити на перший план або бути другорядними. Прагнення незалежної української держави визначити пріоритети в сучасній системі міжнародних відносин, а також вести обґрунтовану національну регіональну політику потребує нового погляду на історію взаємин українців з іншими народами та їх впливу на розвиток української державності.

Внаслідок специфічних історичних і географічних умов південь України належав до сфери інтересів різних державних утворень, політичних і соціальних спільнот, з одного боку, різних етнічних груп - з іншого. Однією з провідних сил, які визначали міжнародні відносини в регіоні протягом XVI?XVIII ст., було запорозьке козацтво. У свою чергу, і для нього стосунки з сусідніми країнами та державними утвореннями, здебільшого, визначали пріоритети діяльності та розвитку. В особливому контексті формувались взаємини запорожців з іншими козацькими спільнотами, зокрема, з донськими козаками. Запорожці виступали союзниками донців у спільних походах проти турків і татар, а нерідко й проти інших сусідів ? Речі Посполитої та Російської держави як представників централізованої державної влади. Запорожці були причетними до заснування одного з центрів Війська Донського ? Черкаська. Інколи запорожці та донці воювали на боці різних політичних сил один проти одного, вступали у боротьбу між собою. Взаємини цих козацьких спільнот у XVI?XVII ст. неодноразово привертали увагу дослідників.

Протягом існування Нової Запорозької Січі ? 1734?1775 рр. ? взаємини запорожців з іншими сусідами проявлялись в інших, відмінних від попередніх століть формах. Це було пов'язано, по-перше, з тим, що Запорозька Січ мала узгоджувати свої дії з відповідними державними структурами Російської імперії, втративши статус самостійного суб'єкта міжнародних відносин. По-друге, централізаторська політика російського уряду, зокрема уніфікація регіонів, призводила до обмеження повноважень запорозького керівництва і виникнення проектів щодо реформування Війська Запорозького та козацтва взагалі. По-третє, Російська імперія продовжувала боротьбу за чорноморські землі, а Османська імперія намагалась утримати тут свої позиції, що призвело до перманентного військово-політичного протистояння на південноукраїнських землях. Природно, що всі ці обставини позначились і на запорозько-донських взаєминах. Нове правове поле їх взаємин визначалось і тим, що обидва суб'єкти знаходились у межах однієї держави.

Враховуючи зазначене, невипадковим є те, що науковий інтерес останнім часом спрямований на дослідження взаємин запорожців з різними сусідніми державами, етнічними групами, соціальними силами у період існування Нової Січі, адже без їх вивчення історичний розвиток українських земель загалом та запорозького козацтва, зокрема, є неповним і обмеженим. Зауважимо, що активно проводяться дослідження взаємин запорожців з Кримським ханством, Новослобідським козацьким полком тощо, проте спеціальних комплексних робіт з історії запорозько-донських взаємин часів Нової Січі на сьогодні не створено.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, актуальність обраної теми полягає у недостатньому її дослідженні та необхідності осмислення в історичній літературі процесу формування та трансформації взаємин запорозьких і донських козаків як одного з важливих моментів вітчизняної історії, а також в урахуванні історичного досвіду в проведенні виваженої національної урядової політики.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми, яку розробляє колектив кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова “Історія Південної України у національному та європейському контексті” (державний реєстраційний №0106U008143).

Об'єктом дослідження є запорозьке та донське козацтво, правовий, політичний, соціально-економічний аспекти їх взаємин.

Предметом дослідження є процес розвитку взаємин запорозького й донського козацтва в системі міжнародних відносин Південно-Східної Європи.

Методологічною основою є принцип історизму, що передбачає підхід до історичних явищ і процесів з позицій діалектики, вивчення взаємозв'язків між ними, а також принцип наукової всебічності та об'єктивності, тобто комплексний аналіз усієї сукупності джерел, які стосуються різних аспектів взаємин запорозького та донського козацтва. В дослідженні використано наукові методи: проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, історико-статистичний, системний, описовий, класифікації, періодизації.

Територіальні межі дисертації визначені територіями, на яких зафіксовані міжкозацькі взаємини у період Нової Січі: запорозько-донське прикордоння у приазовських землях, межиріччя Єї та Кагальника, території вольностей козацьких військ - Запорозького та Донського, спільних бойових дій під час російсько-турецьких воєн тощо.

Хронологічні рамки дослідження визначені існуванням одного із суб'єктів міжкозацьких відносин ? Нової Запорозької Січі ? 1734-1775 рр.

Метою роботи є аналіз змісту взаємин запорозького та донського козацтва в їх історичному розвитку від моменту повернення запорожців під протекторат Росії у 1734 р. до знищення Запорозької Січі у 1775 р.

Досягнення мети передбачає розв'язання наступних завдань:

розкрити основні напрями вивчення проблеми в історіографії та визначити джерельну базу дослідження;

дослідити правовий статус козацьких військ в адміністративній системі Російської імперії;

визначити державні органи влади, до компетенції яких входило регулювання міжкозацьких взаємин, з'ясувати їх правові можливості;

висвітлити участь представників козацьких владних структур різних рівнів у міжкозацькому діалозі;

виявити зовнішній вплив на взаємини запорозького та донського козацтва з боку Османської імперії, Кримського ханства, Речі Посполитої та інших суб'єктів міжнародних відносин у Південно-Східній Європі;

проаналізувати передумови, причини та динаміку розвитку політичного конфлікту між Військом Запорозьким та Військом Донським;

схарактеризувати вплив процесу заселення запорозько-донського порубіжжя на козацькі взаємини;

дослідити вплив економічних чинників на міжкозацькі стосунки, зокрема, окреслити закономірності розвитку різних галузей господарства на запорозько-донському порубіжжі; козацтво влада січ

з'ясувати взаємини різних верств козацького населення Запорожжя та Донщини.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що на основі залучення джерел, переважна більшість яких уперше вводиться до наукового обігу, проведене комплексне дослідження взаємин запорозького та донського козацтва у 1734?1775 рр.

У дисертації запропоновано нову концептуальну модель дослідження шляхом виокремлення проблем запорозько-донських взаємин із контексту міжнародних відносин і внутрішньодержавних процесів у Російській імперії. Це дозволило показати як роль міжкозацьких взаємин у процесі розвитку Нової Січі, так і порівняти їх із взаєминами запорожців з іншими сусідніми країнами та спільнотами. Крім того, доповнено теорію Великого степового кордону новими відомостями про співпрацю та конфліктні ситуації між козацькими спільнотами. У результаті дослідження визначено репрезентанти, функції та наслідки міжкозацьких взаємин, з'ясовано етапи політичного протистояння між запорожцями та донцями, визначено чинники, що стали провідними на кожному з цих етапів, з'ясовано методи боротьби двох політичних еліт за землю.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони є основою для подальших наукових розробок, які пов'язані із політичним та соціально-економічним розвитком південноукраїнського регіону; можуть бути використані в узагальнюючих працях і при складанні загальних курсів з історії України й Росії, військової історії, курсах з міжнародних відносин, краєзнавства у вищих і середніх навчальних закладах та при підготовці спецкурсів за цією проблематикою; можуть бути підґрунтям розробки регіональних урядових програм.

Апробація результатів дослідження була реалізована у доповідях на: Міжнародних наукових конференціях “Нація та міжнаціональні відносини в історії людства: очима молодих дослідників” (Донецьк, 2003); “Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004); Міжнародних наукових конгресах “Археологія та Етнологія Східної Європи” (Одеса, 2002) та “Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (Запоріжжя, 2004); Міжнародному науковому семінарі “Р. Ф. Кайндль і українська історична наука” (Чернівці, 2004); Всеукраїнських наукових конференціях “Селянство Півдня України: історія і сучасність” (Миколаїв, 2003), “Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії” (Одеса, 2005), “Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва XVI-XVIII ст.” (Нікополь, 2006); Регіональній конференції “Європа: історичні контури регіонального шляху” (Первомайськ, 2004).

Публікації. Теоретичні узагальнення і результати дослідження знайшли своє відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України (загальним обсягом 1,5 др. арк.), а також у матеріалах і тезах, публікації джерел з теми дисертації (загальним обсягом 3 др. арк.).

Структура дисертації зумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, з чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації - 287 сторінок, із них основна частина - 188 сторінок, список використаних джерел та літератури - 57 сторінок (629 одиниць, архівних справ - 104, фондів - 26); додатків - 42 сторінки (карти, авторські таблиці та схеми).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, наукове і практичне значення дисертації. Визначені мета та завдання роботи, схарактеризовано апробацію результатів дослідження, його наукове та практичне значення.

У першому розділі - “Історіографія, огляд джерел та методи дослідження”, що складається з трьох підрозділів, розглянуто стан наукової розробки проблеми, джерельну базу, методологію та термінологію дослідження.

Питання взаємин українського та російського козацтва у XVIII ст. окремих комплексних досліджень не присвячувалось. Проте, у науковій літературі існують роботи, що висвітлюють окремі аспекти цієї теми. Хронологічно-тематичний підхід, який застосований при розгляді стану наукової розробки проблеми, відбиває ті особливості, що визначалися умовами розвитку історичної науки й суспільства.

Російські історики XVIII ст., тобто сучасники розглядуваної проблеми, досліджували історію козацтва з позиції інтересів Російської імперії. У козаках вони бачили одночасно силу, що вірно служила російській владі і небезпечних для держави бунтівників. Звідси їх неоднозначне ставлення до міжкозацьких взаємин: вони засуджували будь-який опір російській владі, тому їх праці відзначаються позитивним ставленням до лояльних царату донських козаків Сас П. Історик українського козацтва О. Рігельман // УІЖ. - 1991. - №5. - С. 98.. Г. Міллер один з небагатьох звернув увагу у своїх працях на взаємини запорожців і донців у процесі освоєння земель в межиріччі Дніпра та Дону, на питання легітимності запорозьких претензій на суверенну державність та проаналізував законність кордонів Запорожжя, нібито визначених універсалом С. Баторія Миллер Г. Исторические сочинения о малороссиянах Г. Миллера, бывшего историографа российского, писанные на русском и немецком языках и хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. - М., 1846. - 96 с.; Миллер Г. Рассуждение о запорожцах // Чтения общества истории и древностей Российских. - 1847. -Кн. 5. - Смесь. - С. 58-68.. Історик доводив, що Універсал Б. Хмельницького 1655 р. у частині кордонів запорожців по Дону є фальсифікованим, а самі запорожці - “антидержавницьке та самозване” утворення Миллер Г. Исторические сочинения о малороссиянах Г. Миллера, бывшего историографа российского, писанные на русском и немецком языках и хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. - М., 1846. - С. 44.. Основним досягненням Г. Міллера стало використання значної кількості відомих на той час джерел з архівів Росії та Запорожжя, а також критичний підхід до інформації, яку ці джерела містили. В свою чергу В. Татіщев Татищев В. Лексикон Росийской исторической, географической, политической и гражданской // Татищев В. Избр. произв. - Л.: Наука, 1979. - С. 153-360., Г. Байєр Байер Г. Краткое описание всех случаев, касающихся до Азова от создания сего города до возвращения оного под Российскую державу/ пер. с нем. И.Тауберта. - С.Пб.: Тип. при Имп. Академии наук, 1782. - 244 с., О. Рігельман Ригельман А. История или повествование о донских козаках. - М., 1846. - ІІ, ІІ, 154, VII с.; Ригельман А. Летописное повествование о Малой России. - М., 1847. - VIII, 219, 201, 147, 101, XIV, VI, 50 с. приділили увагу взаєминам козаків на початкових етапах існування козацьких спільнот. Проведений О. Рігельманом аналіз сучасного йому стану українського та донського козацтва дає можливість порівняти становище військ та визначити ставлення до козаків з боку офіційних кіл Російської імперії. Представник козацької історіографічної традиції автор “Історії Русів” яскраво змалював каральну експедицію донців, скеровану проти українських козаків История русов, или Малой России/ сочинение Григория Кониского.- М.: Университетская типография, 1846. - 257+45с., висловивши своє ставлення до сучасних йому подій.

Серед українських і російських істориків другої половини XIX - початку XX ст., які зверталися до питання взаємин запорозького та донського козацтва внаслідок розгляду більш загальних питань з історії України та Росії, слід відзначити праці А. Скальковського, Д. Яворницького, А. Шиманова, П. Іванова, О. Флоровського.

А. Скальковський у своїх роботах відстоював думку про цивілізаційну місію Російської держави у причорноморських степах. Це обумовило ставлення дослідника до козацтва в цілому. На основі документів Архіву Коша Нової Січі та “Полного собрания законов Российской империи” він розглянув проблему територіального конфлікту між запорожцями і донцями 1743-1746 рр. Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького / пер. з рос. - Дніпропетровськ: Січ, 1994. - С. 296-298.. Д. Яворницький називав цей міжкозацький конфлікт середини XVIII ст. “довготривалою і перманентною суперечкою” і пов'язав його остаточне вирішення з питанням знищення Нової Січі Эварницкий Д. Сборник материалов для истории запорожских козаков. - С.Пб., 1888. - С. VI.. Відзначимо також велике значення евристичної та публікаційної роботи обох вчених. А. Шиманов визначав справедливість запорозької боротьби за свої землі Шиманов А. Предсмертная поземельная борьба Запорожья// Киевская старина. - Т. 7. - 1883. - Декабрь. - С. 609-636., а П. Іванов - часткову перемогу запорожців у територіальній боротьбі зі східними сусідами. Крім того, П. Іванов вперше відокремив проблему встановлення запорозько-донського кордону від проблеми використання рибних ресурсів на кубанському боці Азовського моря Иванов П. Материалы по истории Запорожья в XVIII ст. // ЗООИД. - Т. 20. - 1897. - С. 68.. Важливим для вивчення міжкозацьких взаємин стало дослідження О. Флоровським роботи запорозьких депутатів у Законодавчій комісії 1767-1768 рр., узгодження позицій запорозьких та донських депутатів, вимог запорозької депутації щодо східного кордону Вольностей Війська Запорозького Флоровский А. Депутаты войска Запорожского в законодательной комиссии 1767 г. // ЗООИД. - Т. 30. - Одесса, 1915. - С. 329-377..

На початку ХХ ст. деякі дослідники, визначаючи етапи розвитку відносин Росії і Дону, уявляли існування суверенної держави донських козаків, приєднання якої стало метою російського уряду Савельев Е. История казачества. В 3-х ч. - (Новочеркасск: Донской печатник, 1918).- Ростов-на-Дону: Южгеология, 1990. - Ч. 3.- 443 с.; Сватиков С. Россия и Дон (1549-1917): Исследование по истории государственного и административного права и политических движений на Дону. - Б.м., 1924. - 592 с..

Продовжили дослідження міжкозацьких взаємин українські історики 1920-1930-х рр. Так, Й. Гермайзе у роботі “Україна і Дін” вперше виокремив проблему українсько-донських стосунків і довів хронологічно її розгляд до моменту придушення донського та запорозького повстань проти царату 1708-1709 рр., знищення автономії донців та підпорядкування запорожців Криму Гермайзе О. Україна і Дін// Записки Київського інституту народної освіти. - Кн. 3. - К., 1928. - С. 107-196.. На думку дослідника, базою відносин у XVI - на початку XVIII ст. було усвідомлення козаками необхідності допомоги один одному під час боротьби як із турецько-татарською, так і з польською та московською експансією. Окремі аспекти проблеми були досліджені Н. Полонською-Василенко (правовий, господарський та соціальний) Полонська-Василенко Н. З історії останніх часів Запорожжя// Записки іст.-філ. Відділу ВУАН. - К., 1926. - Кн. ІХ. - С. 278-331; Полонська-Василенко Н. Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя// Нариси з соціяльно-економічного дослідження історії України. Праці комісіх з соціяльно-економічної історії України. - К., 1932. - Т. 1. - С. 43-206., О. Рябініним-Скляревським (політичний та соціальний) Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII ст.// Малинова Г., Сапожников И. А. Рябинин-Скляревский: материалы к биографии. - Одесса, 2000. - С. 83-178., М. Слабченком (правовий, господарський та політико-адміністративний) Слабченко М. Паланкова організація запорозьких вольностей// Козирєв В. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.). - Запоріжжя, 1999. - С. 411-491; Слабченко М. Соціально-правова організація Січи Запорозької// Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. - К., 1927. - Вип. 3. - С. 202-340..

Характер відносин між козаками і російським урядом в 1940-1960 рр. оцінювався згідно марксистського розуміння історії у світлі формаційно-класового підходу. Досить впливовою у післявоєнний час була концепція О. Пронштейна, доробок якого вимірюється десятками авторських та колективних монографій, статей з історії донського козацтва. В ній він відзначив суперництво запорозької та донської хвиль колонізації Північного Приазов'я, особливості господарського освоєння цих теренів донськими козаками та українцями. О. Пронштейн залучив у науковий обіг значну кількість документів архіву Війська Донського, звернув увагу на спільну участь запорозьких і донських козаків у повстаннях К. Булавіна, О. Пугачова та ін.

Історію українського козацтва досліджував в цей період і В. Голобуцький. Зокрема, він розглянув проблему торговельного протистояння між запорозькими та донськими козаками, самі ж міжкозацькі взаємини розглянуто ним крізь призму аксіом про братерські українсько-російські та антагоністичні соціальні стосунки Голобуцький В.О. Запорозька Січ в останні часи свого існування (1734-1775). - К.: Вид. АН УРСР, 1961. - 416 с..

На сучасному етапі активізуються дослідження багатьох сфер історії українського та російського козацтва. Законодавством Російської імперії щодо козацтва займаються український дослідник В. Сусліков Сусліков В. Російське законодавство щодо обмеження території Вольностей Нової Січі (1734-1775 рр.)// Запорозька старовина. - 2002. - Вип. 2. - С. 131-135. та російський А. Малукало Малукало А. Казачье законодательство: история становления и равзития, сфера применения// Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - Вип. 19. - С. 39-44. . В. Пiрко у своїх дослідженнях розглянув процес господарського освоєння Пiвденної України і дійшов висновку, що російський уряд сприяв донській колонізації приазовських земель, і в цьому була основна передумова виникнення міжкозацького конфліктуПірко В. Наступ царату на землі Війська Запорозького// Схід. - 1998. - №1-2(18-19). - С. 54-58; Схід. - 1998. - №3(20). - С. 48-54; Пірко В. Основні напрямки роботи Донецького відділення НДІ Козацтва// Запорозька старовина. - 2002. - Вип. 2. - С. 160-169; Пірко В. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. - 224 с.. Ю. Мицик та П. Сохань звернули увагу на зв'язок етнічного походження козаків та політики Російської імперії у розв'язанні суперечок між ними Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. - Т. 2. - К., 2000. - С. 10..

Роботи В. Брехуненка Брехуненко В. Московська експансія і Переяславська рада 1654 року. - К., 2005. - 367 с.; Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном у XVI - середині XVII ст.- Київ - Запоріжжя: РА „Тандем-У”, 1998.- 336 с. продовжили дослідження міжкозацьких взаємин, започатковані Й. Гермайзе. Науковцем визначено джерельну базу дослідження запорозько-донських взаємин періоду до середини XVII ст., проаналізовано систему міжнародних відносин на степовому прикордонні, визначено їх підвалини та функції. Особливу увагу приділено посиленню московської присутності в регіоні та поступовому поглинанню Російською державою козацьких спільнот. Вплив геополітичного фактору на взаємини військ Запорозького та Донського проаналізував О. Мірущенко. На його думку, слід розглядати цей фактор з двох позицій - внутрішньої, коли обидва війська мали один до одного претензії стосовно володіння територіями і в цьому питанні апелювали до російського уряду, і зовнішньої - коли запорожці засновували господарства в бар'єрних та кубанських землях Мірущенко О. Вплив геополітичного становища Нової Січі на економічний розвиток Запорозьких вольностей// Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - Вип. 19. - С. 51..

Окремі важливі аспекти проблеми знайшли відображення в роботах, присвячених міжнародним відносинам запорозьких козаків у XVIII ст. Андрєєва С. Взаємини Запорожжя і Кримського ханства періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): Автореф. дис... к.і.н. - Запоріжжя, 2006. - 20 с., військовій справі Шпитальов Г. Військова служба запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. - Запоріжжя: Прем'єр, 2004. - 238 с., російській політиці стосовно козацтва Мільчев В. Джерела до історії запорозького козацтва часів перебування під кримською протекцією (1730-1733 рр.)// Запорозька старовина. - 2002. - Вип. 2. - С. 384-399. тощо.

Джерельна база дослідження значна, але не являє єдиного комплексу. За формальною ознакою актуалізовані джерела було поділено на опубліковані та архівні. За видовою належністю комплекс джерел поділяється на актові документи (грамоти російських царів та польських королів, універсали гетьманів, укази російських імператорів), матеріали діловодства, дипломатичну документацію, наративи, картографічні джерела.

Частину законодавчих актів Російської імперії щодо козацтва та запорозько-донських взаємин опубліковано в “Полном собрании законов Российской империи” (зібрання перше). Деякі документальні джерела було введено до наукового обігу археографічними публікаціями А. Скальковського Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского.- 3-е изд.- Одесса, 1885-1886. - Ч. IІІ. - 330 с., О. Андрієвського Андриевский А. Дела, касающиеся запорожцев// ЗООИД. - Т. 14. - 1886. -С. 283-715; Його ж. Материалы для истории Южнорусского края в ХVIII стол. (1715-1774).- Одесса: Типография А.Шульце, 1886. - 436 с.; Його ж. Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743-1767).- Одесса, 1893.- 222 с., П. Іванова Иванов П. Материалы по истории Запорожья в XVIII ст.// ЗООИД. - Т. 20. - 1897. - С. 60-100., Д. Яворницького Эварницкий Д. Источники для истории запорожских козаков. - Т. 2. - Владимир, 1903. - С. 1073-2107; Його ж. Сборник материалов для истории запорожских козаков. - С.Пб., 1888. - ХІХ, 248 с., В. Мільчева Мільчев В. Джерела до історії запорозького козацтва часів перебування під кримською протекцією (1730-1733 рр.)// Запорозька старовина. - 2002. - Вип. 2. - С. 384-399; Мільчев В., Князьков Ю. Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора К. Штофельна (1765 р.) // Південна Україна XVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. - 2003. - № 7. - С. 45-46.. Слід зазначити, що не завжди автори публікацій ХІХ ст. дотримувались археографічних норм, зокрема, А. Скальковський перекручував та самостійно доповнював джерела Полторак В. Опис східного кордону Вольностей Війська Запорозького 1760-х рр.// Запорозька старовина. - Вип. 3. - Запоріжжя, 2005. - С. 5-8..

Наративні джерела з теми дослідження представлені подорожніми записками академіків Гільденштедта Гильденштедт И. Путешествие академика Гильденштедта по Слободско-Украинской губернии. - Харьков, 1892. - 89 с.; Дневник Путешествия в Южную Россию академика С.-Петербургской Академии Наук Гильденштадта в 1773-1774 гг.// ЗООИД. - Т. 11. - 1879. - С. 180-228. та С. Гмеліна Гмелин С. Путешествие по России для исследования трех царств: в 2-х частях. - С.Пб.: Императорская академия наук, 1771., офіцера І. Ханикова Подлинные записки флотского капитана И. Ханыкова о донской экспедиции// ЗООИД. - Т. 14. - 1886. - С. 66-90..

Однак більшість джерел й досі залишаються неопублікованими і зберігаються переважно в архівах Києва, Москви, Санкт-Петербурга та Ростова-на-Дону. Архівні джерела за походженням належать до діловодства Війська Запорозького, Війська Донського, Гетьманщини, російських імперських установ, а також до матеріалів особистого походження (приватні фонди).

Основним архівним зібранням для вивчення історії Нової Запорозької Січі та її відносин з Військом Донським є Архів Коша, матеріали якого зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (далі - ЦДІАУК) - ф. 229 і на сьогодні опубліковано лише 27 з 368 справ цього фонду Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. - Т. 1-4. - К., 1998-2003.. Деякі з документів Архіва Кошу представлені у збірках інших архівів ЦДІАУК. - Колекція мікрофотокопій (КМФ)-9. - Оп. 2. - Спр. 15. “Листування Коша з різними особами про встановлення кордону з Військом Донським...”. - 1743-1752. - 50 арк..

Джерела з історії Війська Донського та його відносин з Військом Запорозьким періоду Нової Січі збереглися у Державному архіві Ростовської області Російської Федерації (далі - ДАРО). Ф. № 46 (Отаманська канцелярія) та ф. № 341 (Канцелярія військових справ старшини Війська Донського) містять документи, в яких відображено ставлення донської козацької адміністрації до запорожців та їх територіальних претензій, а також заходи, спрямовані на боротьбу за ресурси приазовських земель. Слід зазначити, що матеріали донських установ збереглися фрагментарно через пожежу в Черкаську 1743 р., деякі заходи ростовської адміністрації середини ХІХ ст.

Для вивчення проблеми важливе значення мають матеріали імперських установ, які регулювали міжкозацькі взаємини або виступали в ролі посередників при розв'язанні конфліктів. Матеріали діловодства цих установ зберігаються у центральних та обласних архівах України та Росії. Зокрема, це документи Російського державного архіву давніх актів (далі - РДАДА) з діловодства Правлячого Сенату, який був залучений до розв'язання міжкозацьких конфліктів: ф. № 13 (Справи про Україну), ф. № 20 (Військові справи), ф. № 111 (Донські справи), ф. № 248 (Сенат та його установи).

Офіційне листування з досліджуваної проблематики зберігається в справах фондів “Генеральна військова канцелярія” (ф. № 51 ЦДІАУК) та “Канцелярія гетьмана К. Розумовського” (ф. № 269 ЦДІАУК). Друга Малоросійська колегія, якій з 1764 р. було підпорядковано Військо Запорозьке, також мала повноваження розв'язувати міжкозацькі конфлікти, і такі матеріали наявні у ф. № 54 ЦДІАУК (Друга Малоросійська колегія).

Частина документів з історії запорозько-донських взаємин потрапила до канцелярій прикордонних російських фортець - Св. Єлисавети (ф. 229 ЦДІАУК) та Св. Дмитрія Ростовського (ф. № 518 ДАРО), а також Київської губернської канцелярії (ф. № 59 ЦДІАУК).

Матеріали діловодства Військової колегії, якій підпорядковувались з 1721 р. донські козаки значним комплексом збереглися в Російському державному військово-історичному архіві (далі - РДВІА). Матеріали ф. № 13 (“Козацька експедиція Військової колегії”) містять скарги донських козаків на запорожців, а також документи, що визначали статус козацьких військ та проекти їхнього реформування у XVIII ст.

Джерела особистого походження представлені у фондах, що були сформовані з документів особистих канцелярій керівників установ та адміністративних одиниць Російської імперії. Фонд Г. Потьомкіна (ф. № 52 РДВІА) відображає різні питання управління козацькими військами. Тут збереглися вилучені з Покровської церкви у 1775 р. документи Архіву Коша Нової Січі. Фонд К. Розумовського (ф. № 53 РДВІА) містить інформацію про устрій російської армії та становище в ній козацьких частин, укази Військової колегії з особистого складу та служби військ тощо. Фонд особистих документів роду військових старшин Єфремових (ф. № 360 ДАРО) надає відомості про біографії двох найвпливовіших донських отаманів XVIII ст., які відігравали визначну роль у запорозько-донських офіційних взаєминах.

У другому розділі - “Правові умови запорозько-донських взаємин”, що складається з п'яти пунктів, досліджено становище козацтва в адміністративно-правовій системі Російської імперії у XVIII ст., проекти реформування козацьких спільнот, проаналізовано участь органів державної та військової влади в системі запорозько-донських взаємин, розглянуто норми звичаєвого та міжнародного права на запорозько-донському прикордонні, а також вплив міжнародних відносин на міжкозацькі стосунки.

Згідно джерел, запорозько-донські відносини протягом 1734-1775 рр. мали характер взаємин двох окремих адміністративних суб'єктів Російської імперії, які майже втратили самостійність. Росія змогла реформувати донське козацтво, і воно стало її послідовним прибічником, а запорозьке козацтво з огляду на специфіку свого розвитку такому реформуванню не піддалося.

Визначну роль у запорозько-донських взаєминах відігравали Кіш Війська Запорозького та Військова канцелярія Війська Донського. Довічний військовий отаман Війська Донського мав більший вплив, аніж щороку змінюваний кошовий отаман Війська Запорозького. У середній ланці управління в запорозько-донських взаєминах значну роль відіграли керівники Кальміуської та Самарської паланок, а в нижній - станичні, промислові отамани, старійшини тощо. На думку автора щодо окремої адміністративної одиниці Війська Запорозького вживалися паралельно назви “Міуська”, “Єланчицька” та “Кальміуська” паланка. В ході дослідження було локалізовано розташування паланкового центру в 1743-1746 рр. в гирлі р. Мокрий Єланчик, в 1746-1768 рр. на правому, а в 1772-1775 рр. на лівому берегах р. Кальміус.

Серед органів центральної влади Російської імперії займались регулюванням міжкозацьких взаємин Правлячий Сенат і Військова колегія, а серед представників органів місцевої влади - київський генерал-губернатор, гетьман, президент Другої Малоросійської колегії та коменданти російських прикордонних фортець (Новосіченський ретреншемент, фортеця Св. Анни та Св. Дмитрія Ростовського, Таганрозька, Азовська, Петрівська, Бахмутська і Торська фортеці). Саме представники місцевої імперської влади очолювали слідчі комісії з розгляду скарг запорозьких та донських козаків одні на одних, проводили слідство та передавали його матеріали до вищих інстанцій для винесення вироку.

Правовою базою запорозько-донських відносин були: міждержавні угоди (між Російською та Османською імперіями 1700, 1711, 1739, 1774 рр.); нормативно-правові акти Російської імперії, що визначали статус козацьких військ, а отже регулювали питання їх кордонів, прав і вольностей, торговельних, господарчих привілеїв тощо; звичаї та прецеденти, які визначали особисту та колективну відповідальність за скоєння злочину проти представника (представників) сусіднього козацького війська.

Міжнародні та міжетнічні відносини значною мірою впливали на розвиток взаємин Запорожжя та Дону. Донські козаки постійно скаржились на запорозьких через відвідування останніми турецьких володінь та можливих ускладнень з Османською імперією. Крим залишався для Запорожжя альтернативою російському протекторату, що давало підстави для використання запорожцями радикальніших методів відстоювання своїх прав та територій. Відчутним був також вплив на запорозько-донські взаємини калмиків, некрасовських козаків, Речі Посполитої.

Третій розділ “Політичний аспект взаємин” складається з трьох підрозділів. В ньому проведено паралелі з попередніми періодами запорозько-донських взаємин, розроблено їх періодизацію у XVIII ст., проаналізовано вплив спільної служби козаків у російській армії на міжкозацькі стосунки.

Досліджуваний період взаємин запорозького та донського козацтва порівняно з попередніми відзначився кардинальними змінами у характері, функціях, проявах. Якщо у XVI - на початку XVIІI cт. основою стосунків двох рівних і вільних політичних утворень була взаємна допомога у боротьбі із зовнішнім ворогом (Річчю Посполитою, Російською чи Османською імперіями), то у XVIII ст. на козацькі взаємини особливо впливали два процеси - посилення влади Російської імперії в регіоні та соціально-економічні трансформації в середині козацтва.

Офіційні міжвійськові контакти поділяються на дві сфери - взаємини сусідніх адміністративних суб'єктів та стосунки представників військових підрозділів під час виконання служби. В першій сфері прикордонні стосунки характеризувалися у 1734-1775 рр. виникненням великої кількості конфліктних ситуацій різного масштабу, які в системі можна визначити як перманентний конфлікт і поділити на п'ять етапів. Перший - весна 1734 р. - весна 1743 р. за умов російсько-турецької війни та повоєнного врегулювання, а також за відсутності безпосередньо запорозько-донського кордону, характеризується як час ґенези територіального конфлікту. На другому етапі - весна 1743 р. - вересень 1746 р. - через подальше освоєння територій з виникненням безпосереднього кордону вольностей військ Запорозького та Донського спалахнув міжкозацький конфлікт, розв'язаний після втручання вищих органів влади Російської імперії в питання розмежування земель, створення слідчих комісій, які розглянули взаємні скарги запорозьких та донських козаків з різних приводів. У результаті конфлікту між Військом Запорозьким та Військом Донським запорожці отримали досвід боротьби за кордони, відстояли частину своїх земель (донські козаки претендували на землі до Берди), закріпилися на узбережжі Азовського моря. Вони отримали документи на землі й протягом 1750-1760-х рр. запорозько-донський кордон по р. Кальміусу залишався непохитним, тоді як інші сусіди запорожців поступово займали їхні землі. Третій етап - вересень 1746 р. - жовтень 1768 р. - позначився новими загостреннями в територіальному протистоянні через те, що запорожці неофіційно використовували надані донцям землі між річками Міусом та Кальміусом і претендували на офіційне володіння ними. Особливим пунктом запорозько-донських суперечок на цьому етапі було неврегульоване питання перебування запорозьких та донських промисловців в бар'єрних землях та турецьких володіннях. Четвертий етап - жовтень 1768 р. - весна 1772 р. після характеризувався відсутністю конфліктів через евакуацію на час бойових дій Кальміуської паланки на р. Самару. П'ятий етап - весна 1772 р. - червень 1775 р. - після повернення запорозької адміністрації в приазовські землі спостерігається відновлення територіального протистояння, ескалація якого стала одним з чинників, що вплинули на прийняття російським урядом рішення про ліквідацію Війська Запорозького. На цьому ж етапі спостерігається погіршення міжкозацьких взаємин і через боротьбу старшини за торговельну монополію в регіоні.

Отже, погіршення міжкозацьких взаємин, яке спостерігалось у 1734-1775 рр. і найбільше проявилось у політичному аспекті, було використано Російською імперією у власних інтересах, стало одним з чинників знищення Нової Січі і опанування Росією виходу до Чорного моря. Запорожці, принципово відстоюючи свої права на приазовські землі, стали жертвою імперських інтересів. Військо Донське, як опора влади в регіоні, отримало підтримку царату, у результаті спірні землі відійшли до донських козаків.

Військова служба та інші повинності, пов'язані із виконанням козацьких обов'язків перед Російською імперією, стало другою сферою в політичних відносинах між запорозькими та донськими козаками. Спільна участь у воєнних операціях, розвідувальних акціях, охороні шляхів сполучення та кордонів давала досвід мирного діалогу між козаками. Однак участь донських козаків у придушенні українських повстань і рухів, а також у зруйнуванні Січі призвели до формування образу донців як козаків, лояльних до імперії, що погіршило ставлення запорожців до них.

Четвертий розділ “Соціально-економічний аспект взаємин” складається з чотирьох підрозділів і присвячений соціально-економічним чинникам, що впливали на розвиток міжкозацьких стосунків. Розглянуто процес заселення запорозько-донських прикордонних земель, господарський, торговельний, соціальний чинники взаємин.

Заселення східних окраїн Запорожжя та західних окраїн Донщини проходило у XVIII ст. під впливом декількох факторів. Стабілізувалися міждержавні кордони, активізувався переселенський рух із Гетьманщини та Слобожанщини, а запорозька та донська старшини намагалися поставити цей рух під свій контроль. Переселенський чинник у запорозько-донських взаєминах відігравав роль окремої конкурентної сфери. В цілому, запорозько-донські взаємини стимулювали заселення та господарське освоєння південно-українських земель, й зокрема, Північного Приазов'я, проте гострі міжкозацькі конфлікти 1743-1746 рр. та 1772-1775 рр. негативно позначились на колонізації краю.

Економічний розвиток Запорожжя та Дону відіграв значну роль у міжкозацьких відносинах. Протягом 1734-1775 рр. спостерігається зменшення ролі мисливства, бортництва та рибальства в господарстві спільнот. Натомість, інтенсифікація господарства позначилась на ставленні козаків до питання свого права на володіння землею, лісами, річками, лиманами, які стали головними об'єктами запорозько-донських суперечок. Погіршення запорозько-донських взаємин відбулося в тому числі через боротьбу старшини за право винної монополії в Північному Приазов'ї. Закріплення кордонів, чого так прагнула старшина обох військ, було економічно обумовленим.

У середині XVIII cт. Запорожжя та Дон залишалися важливими пунктами транзитної торгівлі між Російською та Османською імперіями. Російський уряд поступово підпорядкував донську козацьку торгівлю своїм інтересам, витіснив її з міжнародного товарообміну, надавши пільги купцям з внутрішніх губерній Російської імперії. Запорожжя залишалось у 1760-х рр. єдиним центром вільної, безмитної, непідпорядкованої російським державним інтересам торгівлі з Туреччиною.

У зв'язках запорозького та донського козацтва торгівля не відігравала значної ролі. Товарообмін був невеликим, і можна констатувати товарну незалежність спільнот однієї від одної. Проте населення Кальміуської паланки частково залежало від транзиту через Черкаськ слобідського зерна та маницької солі, а приазовські риболовні промисли запорожців - від закупівлі в столиці Війська Донського знарядь праці. Донська старшина іноді намагалась використовувати цю залежність у міжкозацьких конфліктах, тиснучи на запорозьку сторону погрозами заборонити її представникам в'їзд на Нижній Дон. Однак такі дії донців не призводили до серйозних наслідків, більш того, використовувались запорозькою старшиною для компрометації суперників перед російським урядом.

Протягом 1734-1775 рр. запорозька та донська старшина визначала організацію та характер запорозько-донських взаємин. Поступово її приватні економічні інтереси злилися із загальновійськовими. Старшина вирішувала проблеми винної монополії, володіння приморськими риболовними косами та іншими угіддями, субординації військових чинів тощо. При цьому вона вдавалася до різноманітних методів - від дипломатичних до воєнних. Запорозькі та донські середняки залежали від офіційної позиції старшини. Козацька голота відігравала другорядну роль, вона не втягувалась у міжстаршинські конфлікти і йшла у найми як до запорозьких, так і до донських підприємців. Некозацьке населення військових земель виступало не суб'єктом, а об'єктом міжкозацьких взаємин - потужним людським ресурсом, який обидва війська отримували із Лівобережної та Слобідської України, що дозволяв і запорозьким, і донським підприємцям швидкими темпами освоювати природні ресурси краю, нарощувати товарне виробництво. Наприкінці існування Нової Січі російське та українське купецтво, представники російської армії активно втручались у міжкозацькі відносини, використовували запорозько-донські конфлікти, щоб зайняти провідні позиції у багатьох сферах економіки регіону.

У висновках підсумовано результати дослідження, сформульовано положення дисертації:

незважаючи на відображення в історичній літературі деяких важливих аспектів взаємин запорозького та донського козацтва періоду Нової Січі (1734-1775 рр.), вони не стали впродовж ХVIII-ХХІ ст. предметом спеціального самостійного комплексного вивчення;

джерельна база дослідження не являє собою єдиного комплексу як за змістом, так і за формою. Значна кількість документів та матеріалів з проблематики знаходяться в центральних та обласних архівах України та Російської Федерації;

міжкозацькі взаємини 1734-1775 рр. розвивались в умовах посилення впливу російського уряду на внутрішнє життя козацтва. Реформуючи систему козацького управління, російський уряд обрав структуру Війська Донського за зразок для інших козацьких спільнот;

правовою базою міжкозацьких взаємин були нормативно-правові акти Російської імперії, що визначали статус козацьких військ, а також звичаї та прецеденти, які визначали особисту та колективну відповідальність за скоєння злочину проти представника (представників) сусіднього козацького війська;

визначну роль в регулюванні запорозько-донських стосунків відігравали центральні органи влади Російської імперії, а також козацька старшина; слідчі комісії з розгляду міжкозацьких суперечок у 1743-1752 рр. були посередником між урядом та козаками обох військ;

міжнародне право було важливим фактором козацьких взаємин, тісно вплетених у систему міжнародних відносин в Південно-Східній Європі. Значний вплив на запорозько-донські взаємини зафіксований з боку сусідів - ногайців, калмиків, кримських татар, некрасовських козаків, Речі Посполитої;

політичні взаємини козацьких військ розвивались, здебільшого, навколо спірних прикордонних територій, у зв'язку з чим виділено наступні їх етапи: весна 1734 - весна 1743 рр. - генеза територіального конфлікту; весна 1743 - вересень 1746 рр. - територіальний конфлікт у приазовських землях; вересень 1746 - жовтень 1768 рр. - етап латентного територіального конфлікту; жовтень 1768 - весна 1772 рр. - спорадичність прикордонних контактів у зв'язку з початком російсько-турецької війни та евакуацією Кальміуської паланки на р. Самару; весна 1772 - червень 1775 рр. - поновлення територіального конфлікту через зайняття запорожцями земель до р. Міус;

запорозько-донські взаємини доби Нової Січі (1734-1775 рр) стали одним з чинників знищення Війська Запорозького;

російська влада використовувала спільні козацькі загони під час бойових дій проти турецької та татарської армій. Протягом військової служби запорозько-донські стосунки були безконфліктними;

донські козаки брали участь у закордонних війнах Російської імперії, в операції з ліквідації Нової Січі, у придушенні повстань в Україні, виступів запорожців, що погіршило міжкозацькі стосунки;

запорозько-донські взаємини з одного боку сприяли заселенню приазовських земель, а з іншого міжкозацьке протистояння позначилося на темпах економічного освоєння прикордонних земель;

міжкозацькі міграції у 1734-1775 рр. в порівнянні з попередніми періодами були незначними;

господарське освоєння ресурсів Приазов'я стало основним чинником виникнення територіального конфлікту між Військом Запорозьким та Військом Донським. Предметом суперечок були ресурси Північного Приазов'я - рибні, тваринні та земельні;

донська старшина використовувала обмеження запорозько-донської торгівлі як засіб тиску на приазовських запорожців. Право винної монополії на рибних промислах було важливим чинником погіршення стосунків між запорозькою та донською старшиною.

Список опублікованих наукових праць:

Статті:

Полторак В. Розмежування вольностей війська Запорозького та війська Донського в 40-ві роки XVIII ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - Вип. 19. - С. 55-58.

Полторак В. Проблема існування південно-східних паланок Війська Запорозького 1734-1746 рр. // Записки історичного факультету/ ОНУ ім. І. І. Мечникова. - Вип. 16. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 84-89.

Полторак В. Торгівля між Запорозьким та Донським військами у 1734-1775 рр. та її роль у міжкозацьких взаєминах // Український історичний збірник. - Вип. 9. - К., 2006. - С. 84-89.

Полторак В. Прикордонний конфлікт між запорозькими та донськими козаками у 1772-1775 рр. // Південний архів: історичні науки. - Херсон, 2007. - Вип. 24. - С. 100-105.

Повідомлення, тези доповідей:

Полторак В. Про вплив козацьких спільнот на процес націєтворення в Південно-Східній Європі у другій третині ХVІІ століття // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Т. 3. - Одеса: Друк, 2002. - С. 229-231.

Полторак В. До питання про участь кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка у повстанні під проводом Степана Разіна в Московській державі (1667-1671) // Історичні і політологічні дослідження. Видання Донецького національного університету. - 2003. - №2 (14). - С. 89-92.