Розвиток українсько-російських відносин у сфері культури і науки (1991-2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Романуха Олександр Миколайович

УДК 930:008:001“1991/2005”(447:470+571)

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН В СФЕРІ КУЛЬТУРИ І НАУКИ

(1991-2005 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Безпалов Микола Єгорович,

завідувач кафедри історії слов'ян

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Саржан Анатолій Опанасович,

завідувач кафедри історії і права

Донецького національного

технічного університету

кандидат історичних наук, доцент

Троян Микола Петрович,

доцент кафедри історії України

Донецького національного університету

Захист відбудеться „07” грудня 2007 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано „02” листопада 2007 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Налагодження дружніх міждержавних відносин важливе для кожної країни. Від їх розвитку залежить не лише доля держави, а й стабільність у регіоні. Тому двостороннє співробітництво завжди виступало запорукою миру та безпеки в усьому світі, а культура й наука допомагали якнайкраще реалізувати ці наміри.

З розпадом Радянського Союзу на його теренах утворилося п'ятнадцять країн, що мали розбудовувати свої відносини на нових засадах. Україна й Російська Федерація не стали винятком. Вийшовши з єдиного культурного та наукового просторів, вони почали створювати новий механізм взаємовідносин між закладами культури й науки, оскільки давно розроблені питання їх організації та функціонування зазвучали по-новому. Цього вимагала й внутрішня трансформація суспільного життя. В країнах відбувалось переосмислення соціального значення, спрямованості та змісту їхньої роботи. Проходила реформація у сфері ідеології й засобах масової інформації. Це сприяло відродженню історичної пам'яті, національної культури, зміні в оцінках подій минулого та утворенню регіональних культурних відмінностей як в Україні, так і в Російській Федерації.

Спираючись на географічну близькість України і Росії, єдність історичного минулого та слов'янської культури, багатовікові й суто людські стосунки, наявність багатосторонніх і тісних наукових взаємин, необхідність дослідження згаданої теми не викликає сумніву. Російська культура не була для української просто культурою сусіднього народу, як англійська для французької, чи німецька для італійської. Вона була культурою, етнічно й мовно близького народу, з низьким етнічним і мовним бар'єром, що мало як позитивні, так і негативні моменти. Тому вивчення розвитку українсько-російських відносин у сфері культури й науки допоможе узагальнити та проаналізувати перспективи встановлення цивілізаційних відносин між українським та російським народами.

Зв'язок дисертації з науково-дослідницькими програмами та планами. Дисертаційне дослідження пов'язане з виконанням на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету держбюджетної теми “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників та сучасний погляд” (№ Г-04/4).

Метою роботи є комплексний аналіз міждержавних відносин України й Російської Федерації у сфері культури й науки (1991-2005 рр.).

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

· дати характеристику стану наукової розробки теми, з'ясувати загальний рівень її дослідження;

· виявити, систематизувати й охарактеризувати основні групи джерел;

· проаналізувати чинну законодавчу базу, що регулювала розвиток двосторонніх відносин України й Російської Федерації у сфері культури й науки;

· дослідити процес розвитку культурних відносин України й Російської Федерації в галузі театрів, музеїв, бібліотек, кіномистецтва, проведення днів культури, років України в Російській Федерації та Росії в Україні;

· проаналізувати питання повернення культурних цінностей;

· показати роль української діаспори в Російській Федерації та російської діаспори в Україні у розвитку українсько-російських відносин у сфері культури;

· простежити тенденцію розвитку співробітництва національних академій наук та науково-дослідних інститутів України й Російської Федерації у сфері науки;

· проаналізувати розвиток наукового співробітництва вищих навчальних закладів обох країн.

Об'єктом дослідження виступають українсько-російські відносини з 1991 до 2005 року.

Предметом дослідження обрано становлення та розвиток відносин України й Російської Федерації у сфері культури й науки. При цьому, дослідник не намагався охопити весь спектр цих взаємин, а зосередив увагу лише на відносинах, що відбувались між державними закладами науки й культури. Питання шоу-бізнесу, пізнавального туризму, „народної культури” тощо не були предметом вивчення, оскільки розвивалися поза державним форматом.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети автор спирався на загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, аналогії, спостереження, опису тощо. Вони активно використовувались у поєднанні з інструментарієм конкретно-історичних (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний) та міждисциплінарних (компаративний, статистично-аналітичний, соціологічний) методів. Застосування такої методологічної бази дозволило адекватно інтерпретувати та критично осмислити всю інформацію, наведену в науковій літературі та історичних джерелах.

Хронологічно дослідження охоплює майже п'ятнадцятирічний період самостійного розвитку України й Російської Федерації (1991-2005 рр.). Саме в цей час відбувалось інтенсивне становлення відносин між державами. Їх початок варто вести з моменту розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності республік. Верхня хронологічна межа зумовлена тривалим періодом розвитку українсько-російських відносин, що дає можливість провести їх комплексний аналіз.

Географічні рамки дисертації охоплюють території України й Російської Федерації, які з 1991 року знаходяться у межах сучасного кордону.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу українсько-російських відносин у сфері культури й науки (1991-2005 рр.). Спираючись на опрацьовану літературу та джерела автор:

– з'ясував стан наукової розробки теми;

– увів до наукового обігу значну кількість раніше не використаних документів;

– дослідив формування нормативно-правової бази українсько-російських відносин у сфері культури й науки;

– простежив становлення взаємовідносин України й Російської Федерації в галузі театрів, бібліотек, музеїв; виявив та проаналізував вплив глобалізації й масової культури на розвиток цих відносин; підрахував загальну кількість проведених культурних заходів ряду установ; з'ясував рівень розвитку регіонального співробітництва;

– уперше увів до наукового обігу статистичні дані щодо кількості переданих з Росії до України культурних цінностей;

– розглянув становлення національно-культурного життя української діаспори в Російській Федерації та російської в Україні протягом більш тривалого періоду розвитку й довів взаємозалежність між формою організації громади та рівнем її культурної діяльності;

– простежив становлення відносин України й Російської Федерації у сфері науки, визначив роль у цьому академій наук, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, міжнародних наукових організацій.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони можуть бути використані в роботі державних органів влади, засобами масової інформації, громадськими організаціями й іншими установами, які впливають на розвиток українсько-російських відносин у сфері культури й науки. Не відкидається можливість їхнього застосування в розробці державної концепції розвитку культури й науки, практично-політичній діяльності Міністерства закордонних справ України, зокрема при експертних оцінках різних ситуацій. Деякий фактичний, статистичний матеріал, ідеї щодо розуміння досліджуваних процесів можуть бути використані як для розробки курсів, навчально-методичних посібників, довідників, так і під час підготовки узагальнюючих праць з історії українсько-російських відносин, сучасної історії України й культури. Результати дослідження допоможуть визначитись з необхідністю подальшого розвитку цих відносин, відокремлення їх від політики та сприятимуть утвердженню в суспільстві ідей взаємоповаги й рівності української та російської культур.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно реконструювати розвиток українсько-російських відносин у сфері культури й науки протягом 1991-2005 рр.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки було відображено в доповідях на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, круглих столах: “Наукова конференція Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр.” 18-22 квітня 2005 р. (м. Донецьк), “Картина світу українців: історико-психологічний вимір” 16 грудня 2005 р. (м. Київ), “Українська державність: історія і сучасність” 24 листопада 2006 р. (м. Маріуполь), V Міжнародна науково-практична конференція “Шевченківська весна” 1-2 березня 2007 р. (м. Київ), 60 ювілейна конференція молодих вчених „Каразінські читання” 20 квітня 2007 р. (м. Харків), „Наукова конференція професорсько-викладацького складу Донецького національного університету” 24-26 квітня 2007 р. (м. Донецьк), „Сьома Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених, присвячена 70-річчю історичного факультету Донецького національного університету” 17-18 травня 2007 р. (м. Донецьк), Круглий стіл на тему „Юридичні знання як предмет формування правової культури”, що був проведений 28 березня 2007 р. в Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 12 статтях, 8 з яких було надруковано в провідних наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій сягає 4 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, 9 підрозділів, висновків (178 сторінки), додатків, посилань, списку джерел та літератури (265 найменування джерел та 241 найменування літератури) - усього 292 сторінки. Вона містить 32 таблиці, з яких 12 розміщено в основному тексті роботи та 20 - у додатках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні межі, аргументовано наукову новизну й практичне значення, представлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - „Історіографія, джерела та методологія дослідження” - проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

Автором було опрацьовано, як вітчизняну, так і доступну зарубіжну літературу. Зважаючи на короткий проміжок часу, що відділяє нас від подій тогочасності, при її аналізі використовувався проблемно-хронологічний принцип розподілу робіт. Усі дослідження були розподілені на три групи.

До першої групи відносились праці, у яких аналізувалась історія українсько-російських відносин у сфері культури (1991-2005 рр.). На початку 90-х років ХХ століття кількість публікацій з цієї проблеми була незначною, а в більшості з них усі досліджувані питання висвітлювались у постановчому плані. Науковці при відтворенні українсько-російських відносин у сфері культури часто апелювали до подій минулого, переносячи їх наслідки в сучасність. Тому перші думки здебільшого базувалися не на результатах діяльності початку 90-х років ХХ століття, а на подіях більш давніх часів Дзюба І. Кілька слів про культуру // Українська культура. - 1992. - № 6. - С. 16..

Поступово еволюціонуючи, міждержавні відносини обумовили посилення інтересу до їх вивчення, розширення спектру тематики публікацій. Збільшилась кількість робіт, присвячених питанням розвитку світової культури, визначення в ній місця української культури та подальших напрямків її становлення Костюк Е. Культура в объятиях коммерции // Политика и время. - 1991. - №8. - С. 89-93.; Лосєв І. Сучасні взаємовпливи російської і української культур // Українська культура. - 1999. - № 11-12. - С. 6-7.; Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. / Ред. кол. Пірожков С.І. (голова), Гуцал А.Ф., Денисов А.Ф., Лановенко О.П. - К.: НІУРВ, 1998. - 156 c.. Суттєві зрушення відбулись у дослідженні проблеми повернення культурних цінностей. Пройшло зміщення акцентів у бік вивчення міжнародної практики у розв'язанні цього питання, міжнародної законодавчої бази, проведення спільних круглих столів. Цим займались В. Акуленко, С. Бєляєва, Н. Блажевич, С. Кот Акуленко В. Не повинні гинути! // Політика і час. - 1995. - № 9. - С. 59-63.; Українські культурні цінності в Росії: Археологічні колекції України / С. Бєляєва, Н. Абашина, Н. Блажевич та ін. - К.: Талант, 1997. - 298 с.; Кот С. Українські культурні цінності в Росії: Проблема повернення в контексті історії та права / НАН України. Ін-т історії України. - К.: Ін-т Історії Укр. НАНУ, 1996. - 91 с..

Такі зміни стали результатом наявності значного періоду розвитку українсько-російських відносин. Це сприяло поступовому переходу від практики написання наукових статей до підготовки ґрунтовних робіт Башкатова Е.В. Взаимодействие России, Белоруссии и Украины в современных условиях: Проблемы и перспективы: Дисс… к.п.н. - М., 2003. - 182 с.; Казин Ф.А. Проблемы интеграции в российско-украинских и российско-белорусских отношениях в 1994-1997 годах: По данным материалов российской центральной прессы: Дисс… к.и.н. - СПб., 2002. - 208 с.. Серед них привертає увагу дослідження “Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин” за науковою редакцією доктора філософських наук О.П. Лановенка Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин / За наук. ред. О.П.Лановенка. - К.: Стилос, 2001. - 476 с.. Однак автори у ньому підішли до висвітлення українсько-російських відносин у сфері культури здебільшого як філософи, а не історики. Порушували це питання, але в рамках новітньої історії України, Н.П. Барановський, В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський, В.М. Литвиненко Україна: утвердження незалежної держави (1991-2000 рр.) / Н.П. Барановський, В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський та ін.: За. ред. В.М. Литвиненко. - К.: Альтернатива, 2001. - 703 с.. З позицій українського державотворення названу проблему вивчали й С. Кульчицький та Б. Парахонський. В роботі “Україна і Росія в історичній ретроспективі”, третій том вони присвятили темі: “Новітній український державотворчий процес”, де звернули увагу на деякі проблеми українсько-російських взаємовідносин у сфері культури Кульчицький С., Парахонський Б. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Новітній український державотворчий процес. - К.: Наук. думка, 2004. - 324 с..

До другої групи належать роботи, присвячені питанню національно-культурного життя української та російської діаспори в Україні й Російській Федерації. Цей напрям дослідження відразу привернув увагу науковців, однак вести мову про появу перших ґрунтовних наукових розробок можна лише з кінця ХХ - початку ХХІ століття. На початку 90-х років ХХ століття всі наукові публікації виходили на сторінках періодичної літератури, а їх автори звертали увагу на історію виникнення діаспор, аналізували їхній потенціал Кульчицький С. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. - 1993. - № 12. - С. 24-35.

Брязгунов Ю. Як живеться братам на Воронежчині // Політика і час. - 1993. - № 12. - С. 57-59.; Толочко П. Проблеми вивчення української діаспори: участь установ АН України / Українська діаспора 1994, число 5 / Ред. кол. В. Євнух, М. Жулинський, І. Зєлик. - Київ-Чикаго: МПП Інтел,1994. - 180 с..

Протягом другої половини 90-х років ХХ століття характер публікацій змінився, набравши аналітичного змісту. Цьому сприяли політичні, суспільні, культурні зміни, на хвилі яких діяльність російських та українських громад значно активізувалась. У цей час виходять роботи, присвячені національно-культурному життю української діаспори в Росії Ідзьо В. Українці в Російській державі // Перевал. - 1999. - №3. - С. 1. та російської в Україні Украина - Россия: общество и государство / Ред. сост. Д.Е. Фурман. - М.: Права человека, 1997. - 384 с., захищається кандидатська дисертація В.М. Сніжко Сніжко В.М. Культура російської меншини в Україні: проблеми функціонування та розвитку (90-ті роки ХХ ст.): Автореф. дис… к.і.н. - К., 1998. - 21 c., робляться перші спроби вивчення українсько-російських відносин через призму культурного життя української та російської діаспор Звірковський І.В. Етнокультурний фактор в українсько-російських відносинах 90-х років ХХ століття: Автореф. дис… к.і.н. - К., 1998. - 20 с..

На початку ХХІ століття вивчення цієї проблеми було продовжено. Збільшилась кількість робіт присвячених діяльності українських та російських громад, аналізу державної національно-культурної політики. Особливу увагу серед них привертають дослідження Л.І. Лойко, В. Ідзьо Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність: Монографія. - К.: ПЦ „Фоліант”, 2005. - 634 с.; Ідзьо В. Українська діаспора в Росії. Українсько-російські взаємини: історія, наука, релігія. - Львів: Бак, 2002. - 304 с.. Над вивченням національно-культурного життя діаспор у плані правового забезпечення їхнього розвитку працювали О. Антонюк, Г. Андреєва Антонюк О. Діаспори в Росії та Україні. Формування правової бази співробітництва // Віче. - 2000. - № 8. - С. 112-116.; Андреева Г.Н. Три государства - три модели? О правовом статусе национальных меньшинств и коренных народов в Белоруссии, России и Украине // Россия и ее соседи. “Славянский треугольник” в СНГ. - М., 2002. - C. 115-128.. Вони розглядали значно ширший спектр проблем протягом більш тривалого періоду розвитку. Це давало змогу дослідити становлення того чи іншого питання в динаміці, простежити еволюцію наукової думки.

Третю групу літератури складають роботи, які висвітлювали відносини України й Російської Федерації у сфері науки. Поява інтересу до вивчення зазначеної проблеми, на перших етапах незалежності України й Російської Федерації, була зумовлена нерозв'язанням питання подальшого співробітництва національних академій наук, ускладненням кооперації різних наукових установ. Ураховуючи це, спочатку обговорюється питання про можливість утворення міжнародної наукової організації, яка б діяла на території колишнього СРСР та допомагала активізації міждержавних відносин. Цим займались А. Хідекелі, В. Бородюк Хідекелі А. Мета - зберегти наукові контакти // Політика і час. - 1994. - № 4. - С. 38-41.; Бородюк В. Дослідження, що давно назріли // Політика і час. - 1995. - № 7. - С. 11.. Значна увага приділялась й вивченню внутрішнього стану науки в країнах. У більшості праць аналізувались наслідки роз'єднання колись єдиного наукового простору, зменшення державного фінансування, скорочення штату наукових працівників, давалась загальна негатива оцінка рівня розвитку науки після розпаду СРСР Оноприенко В., Савельев А. Кадровые изменения в институтах Национальных академий наук Украины // Социс. - 1998. - № 5. - С. 64-71..

На межі ХХ - ХХІ століть кількість робіт збільшилась, а накопичений матеріал пройшов певну систематизацію. Продовжилось вивчення діяльності Міжнародної асоціації академій наук, чим займалися В. Марущак, А. Шпак Марущак В. На багатосторонній основі // Політика і час. - 2003. - № 2. - С. 81-86.; Международная ассоциация академий наук 10 лет спустя (хроника размышлений) / Под. общ. ред. Академика НАН Украины А.П. Шпака. - К.: Наук. думка, 2003. - 500 с.. Потребу збереження єдиного наукового простору в сфері океанології відстоював О. Лоскутов Лоскутов А. Космические проблемы черноморцев // Морской сборник. - 1998. - № 4. - С. 21-23.. Вивченням рівня співпраці в міжнародних наукових публікаціях почала займатись соціолог О. Касімова Касимова О. О соавторстве в международных научных публикациях // Социс. - 2000. - № 10. - С. 131-135.. Проблему міграції науковців вивчали І. Ушкалов та І. Малаха Ушкалов И., Малаха И. “Утечка умов” как глобальный феномен и его особенности в России // Социс. - 2000. - № 3. - С. 110-117..

Увага приділялась і питанню співробітництва України та Російської Федерації у сфері вищої освіти. Прикладом слугують роботи: „Донецький національний університет” за редакцією В.П. Шевченка, “Нарис історії Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка” та “Воронезький державний університет…” Донецький національний університет / Ред. кол.: В.П. Шевченко (відповідальний ред.) та ін. - Донецьк: Норд-Пресс, 2002. - 340 с.; Нарис історії Київського національного університету ім. Т. Шевченка / В. Різун, М. Тимошик, А. Конверський та ін.; Передм. В. Скопенка. - К.: Наша культура і наука, 2004. - 440 с., іл. вкл.; Воронежский государственный университет, вузы и научные учреждения стран СНГ и Балтии: опыт и перспективы сотрудничества. - Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2002. - 72 с.. У цих роботах питання співпраці у сфері науки розкривались через історію університетів. На прикладі діяльності факультетів та інших структурних підрозділів вищого навчального закладу (ВНЗ) показувався весь спектр кооперації ВНЗ України й Російської Федерації. Суттєво доповнювали ці видання матеріали міжнародних науково-практичних конференцій, чільне місце серед яких посіли матеріали Першої (2001 р.) та Другої (2003 р.) міжнародної конференції університетів країн СНД і Балтії. Вони містили інформацію про різноманітні аспекти співробітництва університетів України й Російської Федерації, показували позитивні тенденції їх розвитку Университеты и общество. Сотрудничество университетов на рубеже веков: Материалы Первой международной конференции университетов стран СНГ и Балтии (МГУ им. М. Ломоносова, 23-24 марта 2000 г.). - М.: Изд-во МГУ, 2001. - 723 c.; Университеты и общество. Сотрудничество университетов на рубеже веков: Тезисы Второй международной конференции университетов стран СНГ и Балтии (МГУ им. М. Ломоносова, 27-28 ноября 2003 г.). - М.: МАКС Пресс, 2003. - 543 c..

Таким чином, аналіз історіографії проблеми свідчить, що незважаючи на наявність певної кількості досліджень, безпосередньо присвячених українсько-російським відносинам, поки що відсутні роботи, у яких би комплексно й ґрунтовно вивчалась проблема розвитку українсько-російських відносин у сфері культури й науки (1991-2005 рр.).

В основу дисертації покладено комплекс історичних джерел, як опублікованих, так і архівних. Серед них увагу привертають матеріали поточних архівів державних органів влади: Міністерства закордонних справ України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства у справах національностей та міграції, Державного комітету статистики України, Донецької обласної державної адміністрації, Українського культурного центру м. Москви, Посольства Російської Федерації в Україні. При аналізі українсько-російських відносин у сфері культури й науки надзвичайно корисними виявились і матеріали поточних архівів ряду театрів, музеїв, бібліотек, вищих навчальних закладів Донецької, Львівської областей, м. Києва (Україна) та м. Москви (Росія).

Усі наявні джерела поділяються на 8 груп.

До першої групи джерел було віднесено міжнародні законодавчі акти, переважна більшість з яких належала Організації Об'єднаних Націй і Співдружності Незалежних Держав Міжнародне публічне право: Зб. док. у 3-х.Т. - Т.1 / За. ред. К.А. Бякішева, А.Г. Ходокова. - К.: Бер, 1996. - 470 с.. Ці документи акумулювали в собі світовий досвід у розв'язанні низки питань та визначали напрямки розвитку суспільства. Спираючись на це, а також на верховенство багатосторонніх угод над двосторонніми, необхідність врахування їх впливу в становленні українсько-російських відносин беззаперечна. Міжнародні законодавчі акти виступали платформою, на якій будувалась основа взаємозв'язків Києва й Москви, впливали на формування внутрішнього законодавства країн.

Другу групу джерел становлять двосторонні українсько-російські законодавчі акти. Ця група може бути додатково класифікована за видами документів на: двосторонні угоди, протоколи спільних зустрічей, комюніке за підсумками переговорів. При цьому двосторонні договори розподілялись за рівнем сторін, що підписали їх, на міжурядові, міжвідомчі, міжрегіональні, міжорганізаційні Україна-Росія, 1990-2000рр.: Документи і матеріали / Ред. кол.: О.О. Чалий, Г.В. Беденніков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 776 с.. Їх використання дало змогу охарактеризувати етапи розвитку досліджуваного питання, визначити форми співробітництва та терміни виконання досягнутих домовленостей.

До третьої групи джерел належать документи й матеріали державних органів влади, установ культури та науки України й Російської Федерації. Сюди входять внутрішні законодавчі акти двох країн, поточна документація органів влади (протоколи, проекти угод, інформація про виконання доручень (проведені заходи, розмови), листи, звіти, записи дискусій з “круглих столів”, записи розмов, зауваження та пропозиції, матеріали засідань, інформаційно-аналітичні записки (довідки) Архів Міністерства закордонних справ України. - Загальний Фонд. - Спр. 7619. - Арк. 107. “Інформація про стан виконання угоди “Про співробітництво між Міністерством культури України і Міністерством культури Російської Федерації” №10/2893 від 19.12.1994”.), матеріали державних установ культури й науки. Вони добре віддзеркалювали процеси становлення культури й науки в самих державах, показували ставлення керівництва країн, політиків до їх розвитку.

Четверту групу становлять матеріали статистики. Вони розподіляються на дві підгрупи: опубліковані та неопубліковані Поточний архів Донецької обласної державної адміністрації. Управління зовнішніх зв'язків та зовнішньоекономічної діяльності. Інформація щодо кількості договорів, укладених між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями України та Російської Федерації від 1.01.2001 року.. Опубліковані діляться на статистичні щорічники, які за своїм змістом всебічно охоплюють усі сторони життя суспільства Российский статистический сборник 1997: Стат. Сб. / Росстат. - М.: Федеральная служба государственной статистики, 1998. - 813 с.; Статистичний щорічник України за 2003 рік / Державний комітет статистики України: За ред. О.Г. Осауленка. - К.: Держкомстат, 2004. - 720 с.; , і тематичні збірники, присвячені культурному або науковому розвитку країни Статистичний збірник: Середні, позашкільні та дошкільні навчальні заклади (1998-1999 рр.) / Міністерство освіти і науки України. - К.: ВВП „Компас”, 2000. - 48 с.. Їх використання дало змогу охарактеризувати динаміку розвитку українсько-російських відносин у сфері культури й науки, провести ряд міждержавних зіставлень.

П'ята група джерел представлена матеріалами періодичної преси („Международная жизнь”, „Наука и жизнь”, „Політика і Культура”, „Політика і час”, „Проблемы науки”, „Социс”, „Українська культура”, „Український історичний журнал”, „Голос України”, „Дзеркало тижня”, „Жизнь”, „Культура і життя”, „Освіта”, „Российская газета”, „Урядовий кур'єр”), які яскраво ілюстрували хід розвитку українсько-російських відносин у сфері культури й науки, ставлення до процесу з боку влади, діячів культури й науки тощо.

До шостої групи було віднесено довідкову літературу. При цьому значну її частину складали роботи, присвячені національним меншинам, широко представлені були хронологічні довідники, енциклопедичні роботи Большой Российский энциклопедический словарь. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. - 1888 с.: ил.. Вони допомогли дати чітке визначення термінам, використаним у роботі, навести довідки про різні історичні події.

Сьому групу становлять матеріали соціологічних досліджень. Їх можна класифікувати за принципом, що був застосований при аналізі статистичних даних: опубліковані, неопубліковані Архів Міністерства закордонних справ України. - Основний фонд. - Спр. 8066. - Арк. 86-91. Аналіз матеріалів етнокультурного дослідження в українських громадах м. Москви й Московської області від 4.11.1995 р. № 169/2304.. Серед опублікованих слід відмітити соціологічні збірники та дані, які зустрічались у періодичній пресі Украинцы России: мнения, ориентации, жизненные проблемы (По материалам экспертного опроса на І Конгрессе украинцев России) / Мы граждане России: Материалы І Конгресса украинцев России (23-24 октября 1993 года, г. Москва) / Объединение украинцев России ; Под. общ. ред. А. Руденко-Десняка. - М.: Славянский диалог, 1994. - 24 с.. До неопублікованих даних належали матеріали соціологічних досліджень, проведених урядовими чи науковими установами з метою їх внутрішнього використання. Застосування соціологічних досліджень допомогло визначити динаміку розвитку двосторонніх відносин, показати ставлення суспільства до тієї чи іншої проблеми.

Восьма група джерел - матеріали інтерв'ю. Сюди належать опубліковані інтерв'ю українських та російських політиків, діячів культури й науки, усні історії записані автором. Їх використання дало змогу відтворити цілісну картину досліджуваних процесів, визначити ставлення учасників тих подій до певної проблеми.

Охарактеризувавши джерельну базу дослідження можна стверджувати, що вона є різнобічною. Використання різних документів дозволило автору, завдяки порівнянню наведених у них даних, досягти високого ступеня достовірності матеріалу, комплексно дослідити розвиток українсько-російських відносин у сфері культури й науки (1991-2005 рр.).

Теоретико-методологічну основу дисертації складає діалектичний підхід до пізнання історичної реальності, об'єктивний погляд на суспільно-політичні подій минулого. Враховуючи це автор виходив з необхідності застосування широкого спектру наукових принципів, які дають можливість всебічно проаналізувати передумови та сучасний стан українсько-російських відносин у сфері культури й науки (1991-2005 рр.). В основу дослідження було покладено методологічні принципи історизму, науковості, об'єктивності, цілісності, критичності, а також комплексного й системного підходів. Вони були реалізовані через загальнонаукові, міждисциплінарні та історичні методи наукового дослідження, що дало змогу позбутися схематизму й суб'єктивізму, висвітлити проблему комплексно й всебічно.

У другому розділі - „Розвиток міждержавних відносин України й Російської Федерації у сфері культури” - досліджено формування нормативно-правової бази відносин, її реалізацію державними органами влади; проаналізовано міждержавне співробітництво у сфері театрів, музеїв, бібліотек, кіномистецтва; вивчено питання повернення культурних цінностей.

З розпадом Радянського Союзу необхідність збереження тісних культурних зв'язків між Україною й Російською Федерацією значно актуалізувалося. Це було зумовлено не лише важливістю відносин між закладами культури обох країн, але й проживанням в Україні та Росії багаточисельних діаспор українців та росіян. Ураховуючи це, між урядами держав відразу підписується ряд двосторонніх угод (“Про подальший розвиток міждержавних відносин” 23 червня 1992 р.), у державах приймається відповідна законодавча база („Основи законодавства України про культуру” (від 14 січня 1992 р.), „Основи законодавства Російської Федерації про культуру” (від 9 жовтня 1992 р.). Проте в умовах тяжкої економічної кризи, яку переживали Україна й Росія на початку 90-х років ХХ століття, їхня реалізація ставала непростим завданням. Зменшувалось бюджетне фінансування закладів культури, скорочувалась їхня кількість, відбувались відчутні кадрові втрати. Усе це призводило до зниження ефективності роботи цих закладів, припинення ряду форм співробітництва.

Зважаючи на такі труднощі у розвязанні цього питання, поступово увага починає приділятись створенню установ, спільних комісій, що займались налагодженням міждержавного культурного співробітництва. Так, 16 січня 1996 р. було створено змішану українсько-російську комісію зі співробітництва. Її поява значно підвищила ефективність виконання підписаних домовленостей, а також дала можливість не лише обговорити проблемні питання, але й розробити проекти угод, спільно погодити та відпрацювати механізм їхньої дії. Такі зміни сприяли активізації переговорів й підписанню в травні 1997 р. широкомасштабного договору “Про дружбу, співробітництво й партнерство”.

Як результат, у другій половині 90-х років ХХ століття започатковується практика проведення днів російської та української культур (1996 р.), відкривається Український культурний центр у м. Москві та „Росзарубіжцентр” у м. Києві (1998 р.). Це були перші вагомі кроки, зроблені державними органами влади в напрямку розвитку відносин України й Російської Федерації у сфері культури. Однак, не зважаючи на значні успіхи в організаційній роботі, підписання значної кількості міждержавних договорів, ефективність прямих міжнародних контактів між закладами культури падала. Відбувалось поступове скорочення кількості виїзних гастролей російських театрів в Україні, припинення гастрольної діяльності українських театрів у Росії. Скоротилась, а надалі й зовсім припинилась, практика міжнародних пересувних виставок музеїв України. Співробітництво підтримувалось лише за рахунок комерційних експозицій російських музеїв (виставка мініатюр, кунсткамера). Розвиток взаємовідносин у сфері бібліотек хоча й характеризувався створенням ряду міжнародних бібліотечних організацій, започаткуванням конференцій та налагодженням роботи в мережі Інтернет, одночасно супроводжувався скороченням книгообміну та послабленням роботи міжбібліотечного абонементу. Розв'язання питання повернення культурних цінностей затягувалось через необхідність проведення пошукових робіт та документального підтвердження шляху їхнього переміщення до іншої країни.

У дисертації підкреслено, що на кінець ХХ - початок ХХІ століття, українсько-російське співробітництво у сфері культури почало набирати сталих темпів розвитку. Цьому сприяла стабілізація економічної ситуації в країнах, проведення широкомасштабних акцій - рік України в Російській Федерації, рік Росії в Україні. У результаті зроста ефективність роботи Українського культурного центру в м. Москві та „Росзарубіжцентру” в м. Києві. Збільшилась кількість гастрольних турне російських театрів в Україні, поновились гастролі українських театрів у Росії, що проходили за державними програмами. Зросла кількість різноманітних кінофестивалів, активізувалось регіональне співробітництво, відбулась реституція частини фресок Михайлівського золотоверхого собору. Отже, проведена робота сприяла зовнішньополітичному утвердженню держав, збереженню високого рівня розвитку культури в країнах та дружнього ставлення народів один до одного.

У третьому розділі - „Розвиток національно-культурного життя української й російської діаспори в Російській Федерації та Україні” - висвітлено діяльність національних об'єднань українців у Росії та росіян в Україні; проаналізовано законодавчу базу з цього питання, національно-культурну політику урядів країн, місцевих органів влади; вивчено ступінь задоволення мовних, освітніх, релігійних потреб українців у Росії, росіян в Україні.

Багатовікова спільна історія України й Російської Федерації сприяла формуванню численних національних груп українців у Росії та росіян в Україні. Тому з проголошенням незалежності перед державами постало важливе завдання розвитку та задоволення їхніх національно-культурних потреб. Реалізація цього проходила у двох площинах: проведення державної національної політики та діяльність самих громад.

Розвиток культурного життя українців у Російській Федерації відбувався здебільшого за активної участі українських національно-культурних організацій. Роль держави в цьому процесі була значно меншою. Російська Федерація через своє національне розмаїття та велику територію просто не могла однаково повно забезпечити культурні потреби всіх етносів своєї країни. Тому поступово вона стає на шлях розбудови національно-культурних автономій та перекладає розв'язання цього питання з федеральних на місцеві органи влади. Усе це визначило особливості організації українських громад та вплинуло на рівень їх культурологічної діяльності. У Російській Федерації українські громади створювались за територіальним принципом, не мали філіалів та розвивались у межах компактно заселеної території. Кожна громада була автономною й самостійною. Звичайно, існувало всеросійське об'єднання українців Росії, але воно було швидше координуючим органом, тому громади переймалися передусім власними проблемами та сприяли підтримці української культури. Їхня діяльність була вкрай необхідною, оскільки з боку держави, у першій половині 90-х років ХХ століття для потреб українців не було створено жодного культурно-освітнього закладу. Ситуація почала змінюватись лише з другої половини 90-х років. За підтримки урядів України й Російської Федерації в м. Москві розпочали свою діяльність Український культурний центр, всеросійські фестивалі та програми розвитку української культури. Зусиллями ряду громадських об'єднань було відкрито школи, бібліотеки, газети, діяльність частини з яких фінансувалась бюджетом Російської Федерації. Однак, незважаючи на це, кількість згаданих закладів була незначною й не задовольняла всіх потреб українців. Так, школи, газети, культурні центри, бібліотеки діяли лише в місцях компактного проживання українців. На іншій території Росії, де відсоток українців був незначним, їхня наявність була рідкістю. Це ускладнювало задоволення національно-культурних потреб українців та розвиток української культури в Російській Федерації.

Ситуація із задоволенням національно-культурних потреб росіян в Україні була дещо іншою. З самого початку в Україні рівень розвитку національно-культурного життя росіян був високим. На початку 90-х років ХХ століття російською мовою виходило близько половини всіх періодичних видань, теле- та радіопрограм, книжкові фонди бібліотек (обласних, міських, сільських) більш ніж на 60% складались із російськомовних книг. У 1992 р. діяло 3 364 загальноосвітні навчальні заклади з російською мовою викладання. Проте такий високий рівень реалізації російської культури й мови в Україні був не заслугою керівництва країни, а спадщиною від Радянського Союзу. У подальшому відбувалось скорочення чисельності культурно-освітніх закладів та приведення їх у відповідність до національного складу населення України (на 2005 р. близько півтори тисячі шкіл, 14 театрів). Причому, якщо в східних і південних областях України, де чисельність росіян була високою, кількість шкіл, газет та російськомовних теле- і радіопередач залишилась майже незмінною, то в регіонах Західної України ці показники суттєво знизились. Як результат збільшення кількості російських організацій та посилення їхньої ролі відбулось лише на початку ХХІ століття. Однак їхня діяльність почала характеризуватися значним ступенем заполітизованості, про що свідчать і особливості організаційної структури громад. Російські організації в Україні створювались за централізованим принципом. Вони мали центральний керівний орган в столиці та філіали в інших областях України й АР Крим. На 2005 р. із загальної кількості - 132 організацій, лише 7 мало статус Всеукраїнських. Це створювало постійні розколи в громадському русі росіян України та унеможливлювало об'єднання зусиль.

У дисертації доведено, що незважаючи на всі труднощі в проведенні цієї роботи, національні об'єднання українців та росіян виступали головним важелем, який сприяв розвитку міждержавних відносин України та Російської Федерації у сфері культури, забезпечував підтримку всіх широкомасштабних акцій, формував позитивний міжнародний імідж країн за кордоном.

У четвертому розділі - „Взаємовідносини України й Російської Федерації у сфері науки” - простежено формування нормативно-правової бази взаємин; показано передумови, форми й тенденції співробітництва; визначено місце та роль вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та академій наук двох країн у розвитку цих відносин.

Історія українсько-російського співробітництва у сфері науки налічує не один десяток років. За цей час вони зуміли довести не лише свою ефективність, але й значно підняти авторитет країн, сформувати дружні міждержавні відносини. Наука виявилась чи не єдиним елементом, що сприяв посиленню двосторонніх контактів і був вигідний усім її учасникам. Однак, з розпадом Радянського Союзу у цій сфері пройшли радикальні зміни, які сформували вже новий механізм взаємовідносин.

Сприяючи розвитку двосторонніх контактів між ученими, урядами України й Російської Федерації відразу було взято курс на створення відповідної нормативно-правової бази співробітництва. Паралельно до цього значна увага приділялась виробленню конкретних механізмів реалізації запланованих заходів, головна роль у чому була покладена на створені міжнародні та міждержавні наукові організації (Міжнародна асоціація академій наук (1993 р.), Міждержавний комітет науково-технічного розвитку (1995 р.), Євразійська асоціація університетів (1992 р.), Рада зі співробітництва у сфері освіти країн учасниць СНД (1997 р.), Прикордонний російсько-український університетський консорціум (2002 р.)). Вони відразу залучились до процесу формування нової системи міжнародних наукових відносин та сприяли зростанню кількості контактів між академіями наук, академічними та галузевими НДІ, вищими навчальними закладами України й Російської Федерації.

У межах створених організацій постійно проходили конференції, семінари, виконувались спільні наукові дослідження та розробки. Це давало можливість використовувати науково-дослідні бази один одного, проводити обмін інформацією та досвідом. Завдяки цьому вченими було збережено організаційну структуру, дієздатність, кадровий потенціал академій наук та науково-дослідних інститутів. Реалізовано ряд спільних проектів у сфері авіабудування, нанотехнології, нанофізики, освоєння космосу. Так, на кінець ХХ - початок ХХІ століття в науковому співробітництві України й Російської Федерації було завершено розробку програми „Морський старт”, створення ракети „Дніпро” (на базі знятих з чергування РС-20), літака Ан-70 тощо. Виконані проекти не мали аналогів у світі та демонстрували значний науковий потенціал країн. Не відставали в цьому й вищі навчальні заклади. Розвиваючи двосторонні контакти, вони проводили постійний обмін науковою літературою, запрошували лекторів з Росії до України та навпаки, брали участь у спільній роботі над монографіями, відкривали філіали та консультативні центри ВНЗ на території один одного.

Однак, входження держав у світовий ринок наукоємної продукції як суверенних країн обумовив певну закритість для спільної розробки ряду наукових тем та намітив тенденцію до автономізації. Тому кооперація розвивалась у проектах, розпочатих за часів Радянського Союзу, чи наукових напрямках, інфраструктура яких не могла бути поділена. Усе це обмежувало можливості двостороннього співробітництва. Складним залишалось і питання фінансування науки, удосконалення роботи ряду міжнародних та міждержавних організацій. Отже, українсько-російське співробітництво у сфері науки розвивалось суперечливо. Зберігши спектр наукових тематик кооперації, кількісні показники реалізованих проектів через економічні труднощі характеризувались спадом чи застоєм.

У висновках узагальнюються основні положення й формулюються підсумки дослідження, які винесено на захист:

· наукова розробка проблеми перебуває на стадії вивчення та потребує продовження дослідження;

· протягом досліджуваного періоду між Україною й Російської Федерацією було сформовано солідну договірну базу, яка допомагала становленню рівноправних українсько-російських відносин у сфері культури й науки;

· взаємовідносини України і Російської Федерації мають давню історію, протягом якої етнічна, культурна та географічна близькість народів зумовила тісну кооперацію між ними. Перебуваючи у складі однієї держави, вони взаємозбагачували культуру один одного, спільно досягали вагомих результатів у розвитку науки. З подіями 1991 р. в цих відносинах відбулися радикальні зміни, що змусили підійти до питання організації та функціонування закладів культури й науки України й Російської Федерації з нових позицій;

· зміна державного устрою призвела до зміни механізму взаємовідносин між закладами культури обох держав та поступового зменшення кількості контактів. Лише з кінця 90-х років ХХ століття намітились певні зрушення. Було започатковано проведення днів культури, фестивалів, що дало змогу привернути увагу державних діячів, політиків, науковців і суспільства до реалій життя, актуальних проблем, обійти які вже не дозволяли інтереси національної безпеки;

· роль української і російської діаспор в розвитку міждержавних відносин України й Росії була дуже важливою. Національні меншини виступали основою взаємозв'язків між країною їх проживання, та етнічною Батьківщиною, допомагали налагодженню рівноправних відносин;

· затягування у розв'язанні проблеми повернення культурних цінностей було зумовлено складністю робіт, пов'язаних з ідентифікацією майна. Усе це вимагало проведення науково-пошукових розвідок, документального підтвердження шляху переміщення культурних цінностей, надання належного державного фінансування. Саме такі причини, а не державне протистояння, багато в чому, уповільнювали розв'язання проблеми;

· розпад Радянського Союзу та розрив єдиного наукового простору значно ускладнили співробітництво України й Росії у сфері науки. Однак незавершені спільні проекти, зменшення бюджетного фінансування змусили уряди держав розпочати кропітку роботу з вироблення нових механізмів співробітництва. Було досягнуто домовленості про спільне використання лабораторій, дослідних центрів, проведення досліджень у стратегічно важливих напрямках наук. Як результат, у середині 90-х років ХХ століття утворився функціональний механізм міжнародного співробітництва, а ряд спільних проектів досягли завершальної стадії;

· значну допомогу в розвитку наукового співробітництва надавали вищі навчальні заклади України й Російської Федерації. Вони організовували міждержавні та регіональні об'єднання університетів, відкривали філіали й консультативні центри на території один одного, створювали спільні університети.

Проведене автором дослідження дає можливість сформулювати деякі практичні рекомендації:

· необхідно активізувати державну підтримку взаємозв'язків театрів, музеїв, бібліотек. Це дасть можливість встановити паритетну присутність української культури в Російській Федерації та російської в Україні, уникнути комерціалізації та її негативних наслідків;

· порушуючи питання національно-культурного життя української й російської діаспор, необхідно зосередити увагу на створенні й розвитку національно-культурних автономій, запровадити постійне бюджетне фінансування їхньої діяльності;

· щодо повернення культурних цінностей, слід провести їх легалізацію зі сховищ з метою демонстрації суспільству та прискорення пошукових робіт;

· активізація співробітництва України й Російської Федерації у сфері науки потребує надання належного фінансування, що є головною проблемою не лише розвитку двостороннього співробітництва у сфері науки, але й її внутрішнього розвитку в самих країнах.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Романуха О.М. Питання мови в системі сучасних українсько-російських відносин // Історичні і політологічні дослідження: Зб. ст. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2005. - №3/4 (25-26). - С. 315-325.

2. Романуха О.М. Питання реституції українських культурних цінностей в сучасних українсько-російських відносинах // Історичні і політологічні дослідження: Зб. ст. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2006. - №1/2 (27-28). - С. 196-203.

3. Романуха О.М. Українсько-російські відносини в сфері культури (1991-2005 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Зб. ст. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2006. - №3/4 (29-30). - С. 252-261.

4. Романуха О.М. Наукове співробітництво вищих навчальних закладів України і Російської Федерації (1991-2005 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Зб. ст. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2007. - №1/2 (31-32). - С. 303-308.

5. Романуха О.М. Історіографія українсько-російських стосунків у сфері культури і науки (1991-2005 рр.) // Культура народів Причорномор'я. - 2006. - №96. - С. 124-129.

6. Романуха О.М. Взаємовідносини України і Російської Федерації у сфері науки (1991-2005 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Зб. ст. / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2007. - №3/4 (33-34). (Матеріали VІІ міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Історія та сучасність: погляд крізь віки”, присвячена 70-річчю Донецького національного університету.Т.1.). - С. 480-485.

7. Романуха О.М. Культурне життя української і російської громади в Україні і Росії // Наука, релігія, суспільство: Зб. ст. / Гол. ред. А.І. Шевченко. - Донецьк: Вид-во Інституту проблем штучного інтелекту, 2007. - №1. - С. 149-156.

8. Романуха О.М. Співробітництво Донецької області з регіонами Російської Федерації у сфері освіти і культури (1991-2005 рр.) // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. ст. Кн.13/14 / Заст. голов. ред. О.В. Стяжкіна. - Донецьк: ДонНУ,2007. - С. 142-153.

9. Романуха О.М. Україна-Росія у світі культурних взаємин // Праці наукової конференції ДонНУ за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2005. - С. 94-95.