Чиновники системи управління та судочинства Київського намісництва (80-ті - перша половина 90-х рр. XVIII ст.): соціо-професійний портрет

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94:35,08:316,4 (477) “17” 80-90 рр.

Чиновники системи управління та судочинства київського намісництва (80-ті- перша половина 90-х рр. XVIII ст.): соціо-професійний портрет

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Володько Володимир Васильович

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “17”___09__ 2007 р. о 10/00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “_12”__08__ 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.Г. Сокірко

АНОТАЦІЯ

Володько В.В. Чиновники системи управління та судочинства Київського намісництва (80-ті - перша половина 90-х рр. XVIII ст.): соціо-професійний портрет. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2007.

У дисертації реконструйовано соціо-професійний портрет членів присутствій та канцелярських службовців Київського намісництва у 1782-1796 рр. Охарактеризовано регіональну систему управління та суду на теренах Російської імперії, визначено специфіку впровадження цієї системи на території Київського намісництва. Визначено основні принципи кадрової політики та політики у сфері надання чинів, виявлено відмінності між загальноімперською та українською практикою в цій сфері. Виявлено головні регламентні постулати державної служби чиновників Київського намісництва та міру дотримання цих постулатів. Проаналізовано види службових зловживань чиновників на території намісництва та ступінь їх покарання. Визначено кількість членів присутствій та канцелярських службовців, їх вікову диференціацію та національний склад. Виявлено специфіку соціального складу чиновництва на різних рівнях системи управління та суду в губернії.

Доведено, що основна маса членів присутствій та канцеляристів Київського намісництва були місцевими вихідцями, переважно з кіл старшини різного рівня від полкової та сотенної а також вихідцями з козацьких родин. Причому серед коронних чиновників кількість іноземців була вищою, ніж серед представників виборної служби. Соціальний склад канцеляристів був більш однорідним, ніж склад членів присутствій. У 1782-1796 рр. намітилося кількісне зростання числа чиновників, які засідали в присутствіях при одночасному зменшенні числа канцеляристів. Виявлено, що члени присутствій були набагато краще матеріально забезпечені, ніж канцелярські службовці, і мали крім жалування додаткові прибутки. Канцелярські службовці були більш залежними від службових прибутків і тому стояли ближче до професіоналізації як окрема бюрократична соціо-професійна група.

Ключові слова:. чиновники, присутствіє, Гетьманщина, бюрократія, управління, судочинство, Київське намісництво, соціо-професійна група.

АННОТАЦИЯ

Володько В.В. Чиновники системы управления и судопроизводства Киевского наместничества (80-е - первая половина 90-х гг. XVIII в.): социо-профессиональный портрет. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - К., 2007.

В диссертации реконструирован социо-профессиональный портрет членов присутствий и канцелярских служащих Киевского наместничества в 1782-1796 гг. Охарактеризована региональная система управления и суда на территории Российской империи, которая строилась по вертикальной схеме губернский центр-уезд-город и включала в себя выборные и коронные учреждения. Была определена специфика введения системы управления и суда на территории Киевского наместничества в 1782 г. на основе “Учреждений для управления губерниями” под руководством генерал-губернатора П.А. Румянцева. Охарактеризованы основные принципы кадровой политики и политики в сфере присвоения чинов, базировавшиеся на “Табеле о рангах” и других законодательных актах. Изучен механизм адаптации местного чиновничества к новым условиям государственной службы. Были обнаружены отличия между общеимперской и украинской практикой в этой сфере. Выявлены главные регламентные постулаты службы чиновников Киевского наместничества и степень соответствия этим постулатам. Проанализированы виды служебных злоупотреблений чиновников на территории наместничества, их внутренняя градация по степени тяжести и способы наказаний нарушителей служебной дисциплины.

Определены количество членов присутствий и канцелярских служащих, их возрастная дифференциация, национальный состав. Выявлена специфика социального состава чиновников на разных уровнях системы управления и суда в губернии. Доказано, что в 1782-1796 гг. наметилась тенденция к увеличению числа членов присутствий при одновременном уменьшении числа канцелярских служащих. Национальный состав чиновников оставался преимущественно украинским при концентрации значительного числа россиян на высших должностях Киевского наместничества. Причем, среди коронных чиновников количество иностранцев было большим, нежели среди представителей выборной службы. Выявлена разница в возрасте между канцеляристами и членами присутствий наместничества. Возраст первых составлял в среднем 23 года, вторых в свою очередь - около 42 лет. Обосновано, что основная масса членов присутствий и канцеляристов Киевского наместничества были местными выходцами, преимущественно из кругов старшины разного уровня от полковой до сотенной, а также выходцами из козачих семей. Выходцы из мещанства, духовенства, отставные кадровые военные и другие маргинальные общественные слои участвовали в наполнении присутствий и канцелярий в значительно меньшей мере. При этом социальный состав канцеляристов был более однородным, нежели состав членов присутствий. В формировании канцелярского корпуса Киевского наместничества приняла участие в основном сотенная старшина и их дети, а также выходцы из среды духовенства. Выявлена разница в материальном обеспечении членов присутствий и канцелярских служащих. Обе группы чиновников получали постоянное фиксированное жалованье, которое зависело от должности (для членов присутствий) и от уровня учреждения и места служителя в канцелярской иерархии (для канцеляристов). Дополнительные внеслужебные доходы членов присутствий и канцеляристов в значительной мере отличались. Для первых основой таких доходов было владение определенным числом подданных крестьян разного статуса, наявность товарного хозяйства, ориентированного на продажу, среди прочего большой доход давали винокурни. Канцеляристы имели намного меньше возможностей дополнительного заработка в связи с молодым возрастом, экономической зависимостью от родителей, невысоким социальным происхождением и значительной служебной нагрузкой. Лишь единицы из них имели значительные внеслужебные доходы. В целом члены присутствий были намного лучше материально обеспечены, нежели канцелярские служащие и пользовались дополнительными доходами, кроме жалования. Канцелярские служащие были более зависимы от служебных доходов и потому стояли ближе к профессионализации как отдельная бюрократическая социо-профессиональная группа.

Ключевые слова: чиновники, присутствие, Гетманщина, бюрократия, управление, судопроизводство, Киевское наместничество, социо-профессиональная группа.

SUMMARY

V. Volodko. The officials of the system of administration and judicature of Kyiv province (the 80s - first part of the 90s of the XVIII century): the socio-professional portrait. Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in History: Discipline 07.00.01. - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University - Kyiv, 2007.

The thesis reconstructs the socio-professional portrait of the members of work-places and clerks of Kyiv province in 1782-1796. The regional system of administration and judicature in Russian Empire is characterized; the specificity of the introduction of this system within the Kyiv province is defined. The main principles of the personnel policy and the policy of bestowing ranks are determined; the differences between Empire-level and Ukraine-level practices in this sphere are revealed. The major procedure postulates of public service of the Kyiv province officials and the level of their sticking to them are brought to light. Types of prevarications committed by officials on the territory of the province and kinds of punishment meted out to them are analyzed. The number of work-places members and clerks, their age differentiation and ethnic membership is defined. Specificity of the social membership of officialdom on different levels of the system of administration and judicature in the province is brought to light.

The dissertation proves that most of the work-places members and clerks of Kyiv province were locals, predominantly from regional and district nobility. Among them were also Cossacks by birth. At that the number of foreigners among appointive officials was bigger than among those who were holding electoral appointments. The social membership of clerks was more homogeneous than that of work-places members. 1782-1796 saw the numerical growth of work-places officials while the number of clerks reduced. It is brought to light that work-places members were noticeably more prosperous than clerks and got extra incomes in addition to their salaries. The clerks were more dependent on official salaries and thus were closer to professionalization as a separate bureaucratic socio-professional group.

Key-words: officials, work-place, bureaucracy, Hetmanshyna, administration, judicature, Kyiv province, socio-professional group.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 258 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (30 стор., 359 найменувань), додатків (31 стор.).

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю детального вивчення процесу становлення бюрократичного апарату на землях колишньої Гетьманщини та інтеграції українських чиновників у загальноімперські управлінські структури. Остання чверть XVIII ст. стала для України часом ліквідації всіх ознак колишньої державної автономії та символів самостійності. Особливо інтенсивно цей процес відбувався на території Лівобережної України, де сильними були традиції національної ідентичності та національної окремішності. У низці внутрішніх перетворень на землях колишньої Гетьманщини особливе місце посідають зміни, які відбулися в управлінській системі у 80-х-першій половині 90-х рр. XVIII ст. У 1782 р. Гетьманщина була поділена на Київське, Новгород-Сіверське та Чернігівське намісництва. На цій території була запроваджена нова система органів адміністративної влади та судочинства, сформовано бюрократичний апарат за загальноімперським зразком. Оскільки бюрократія є соціо-професійною групою, яка особливо чутлива до будь-яких змін у сфері управління, її інтеграція та трансформація в умовах ліквідації української автономії є лакмусовим папірцем, який дозволить зрозуміти специфіку процесу пристосування всього українського суспільства до нових умов існування. Більш того, перші роки роботи нового апарату управління та судочинства на землях колишньої Гетьманщини збіглись за часом з багатьма трансформаційними процесами у суспільстві - закріпаченням селянства, формуванням місцевого дворянства на базі козацької старшини, міщанства, купецтва за загальноімперським зразком, утворення прошарку різночинців.

Розв'язання поставлених проблем дозволить виявити конкретні механізми становлення бюрократичного прошарку Лівобережної України як провінції Російської імперії. Дослідження є актуальним ще й тому, що бюрократія відбиває у собі соціальну структуру суспільства в цілому і тому дає змогу зрозуміти, які з суспільних станів були найближчими до владного керма. Таким чином, за допомогою дослідження основних параметрів соціо-професійного портрету чиновництва Київського намісництва можна висвітлити низку проблем соціальної історії Лівобережної України кінця XVIII ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми “Історія Української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), що включена до тематичного плану Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є апарат суду та адміністрації Київського намісництва. в 1782-1796 рр. Розмежування установ на судові та адміністративні в роботі зумовлене реаліями тодішнього законодавства, судової й управлінської практики. Під судовими установами у дослідженні маються на увазі органи, які були наділені “Учреждениями для управления губерний” 1775 р. судовими функціями (Палата кримінального та цивільного суду, Верхній земський суд, повітові суди тощо). Адміністративні установи являють собою органи влади до компетенції яких не входили судові повноваження, їхнім головним полем діяльності була сфера управління (намісницьке правління, казенна палата, нижні земські суди тощо).

Предметом дисертаційного дослідження є чиновники Київського намісництва 1782-1796 рр. та бюрократична система, яку вони утворювали в процесі своєї діяльності. Під чиновництвом у даному дослідженні мається на увазі сукупність державних службовців, що працювали в органах суду та управління і мали чин та службове звання. Використовуючи сучасне розуміння терміну “чиновник”, в роботі автор розглядає як державних службовців присутствій, носіїв табельних чинів, так і канцелярських службовців різних рангів. Під бюрократією мається на увазі організація професійних державних службовців, яка необхідна для кваліфікованого ефективного здійснення суспільної політики. У дослідженні поняття “ідеального типу” бюрократії трактується згідно з концепцією німецького соціолога Макса Вебера, котрий наділяв її якостями ієрархічності, безособовості, формальності, раціональності, регламентованості та обмеженості щодо відповідальності.

Хронологічними межами дослідження є роки існування на землях колишньої Гетьманщини в 1782-1796 рр. трьох намісництв. Хронологічне обмеження рамок дослідження саме цим періодом зумовлене наміром автора показати становище бюрократичної верстви на землях колишньої Гетьманщини у початковий період її існування у загальноімперському правовому полі.

Географічні межі роботи обмежені територією Київського намісництва у тих межах, в яких воно існувало з часу його створення у 1782 р. до часу ліквідації з урахуванням територіальних змін, що відбувались у 1789, 1791 та 1795-1796 рр. В 1797 р. намісництва на території Лівобережної України, у тому числі й Київське, були ліквідовані і замінені єдиною Малоросійською губернією. Київ не увійшов до її складу і став центром нової Київської губернії, що охопила частину земель Правобережної України.

Метою дослідження є характеристика соціо-професійного портрету чиновників Київського намісництва 80-х - першої половини 90-х рр. XVIII ст. Визначена мета передбачає розв'язання наступних проблем:

з'ясувати рівень розробки досліджуваної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі; окреслити коло джерел дослідження, виявити ступінь їх репрезентативності та визначити потенційні можливості використання у процесі дослідження;

охарактеризувати структуру системи регіонального управління і суду на українських землях Російської імперії в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. та повноваження судових та адміністративних установ у рамках цієї структури;

встановити основні принципи кадрової політики та політики у сфері надання чинів. З'ясувати специфіку застосування цих принципів на території Київського намісництва у 80-х першій половині 90-х рр. XVIII ст.;

визначити регламентні принципи роботи чиновників присутствій та канцелярій. Встановити особливості дії цих принципів серед чиновників Київського намісництва;

виявити чисельність, віковий, соціальний, національний склад членів присутствій та канцелярських службовців судових та адміністративних установ Київського намісництва;

охарактеризувати майнове забезпечення членів присутствій та канцелярських службовців Київського намісництва.

Методологічними засадами дисертації є сукупність низки методів. Серед них загальнонаукові методи аналізу та синтезу, що дозволяють проаналізувати матеріал на підставі принципів історизму та об'єктивності. Також у дослідженні були використані методи історіографічного аналізу, джерелознавчої критики, історико-порівняльний, генетичний, просопографічний, статистичний методи та історично-психологічний підхід.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається метою, предметом і завданням самого дослідження. Робота є першим, побудованим на широкій джерельній базі, науковим дослідженням соціо-професійного портрету чиновників на території Київського намісництва у 1782-1796 рр. Автором введено до наукового обігу великий масив джерел, переважно офіційного характеру, які дають змогу дослідити основні параметри соціо-професійного портрету чиновників. Також вперше у вітчизняній історіографії були виявлені та систематизовані статистичні дані за основними параметрами соціо-професійного портрету чиновників Київського намісництва - чисельністю, національним складом, соціальним наповненням та майновим забезпеченням бюрократичної верстви. Вперше проаналізовано вплив позаслужбових зв'язків (родинна спорідненість та протекція) на наповнення державного апарату суду та управління у Київському намісництві. Виявлено соціальні канали, через які відбувалось поповнення бюрократичного апарату у Київському намісництві у 1782-1796 рр. За допомогою вивчення матеріального забезпечення членів присутствій та канцелярських службовців виявлено рівень залежності чиновників від професійних доходів та визначено ступінь їх професіоналізації.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані для розробки загальних та спеціальних навчальних курсів, відповідних розділів навчальних посібників, спеціальних та узагальнюючих праць з історії України, соціальної історії, у краєзнавчій роботі, при розробці курсів з історії держави та права. Також результати дослідження можна застосувати у соціологічних дослідженнях присвячених вивченню соціальних та професійних ознак сучасних чиновників, як порівняльно-історичний матеріал.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи та результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях “Україна у Другій світовій війні (до 60-річчя перемоги над нацистською Німеччиною)” (Київ, 2005 р.), “Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії (до 50-річчя кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка)” (Київ, 2005 р.), “Шевченківська весна” (Київ, 2006 р.), “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 2006 р.), “Шевченківська весна” (Київ, 2007 р.) Основні положення і результати роботи відображені автором у п'ятьох статтях опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України та публікації матеріалів доповідей наукових конференцій загальним обсягом 4,6 др. арк.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

управління український імперія намісництво

У першому розділі “Історіографічний та джерелознавчий огляд проблеми” визначено ступінь наукової розробки проблеми та стан джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження.

У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки теми” проаналізований науковий доробок вітчизняної та зарубіжної історичної науки на тему вивчення історії бюрократичного апарату свідчить про великі потенційні можливості дослідження цієї проблеми. Українська дореволюційна історіографія (О. Лазаревський, Д. Міллер, О. Андрієвський, О. Єфименко) та ін. зосередили увагу на соціальній історії XVIII ст., зокрема, на дослідженні козацької старшини. Народницька течія розглядала козацьку старшину як верству, що не мала підстав для легітимності. Державницька течія натомість доводила правомірність керівного статусу козацької старшини. Серед українських істориків еміграції З. Когут вперше вивів на науковий рівень ряд проблем історії чиновництва кінця XVIII ст.. Українська радянська історична наука більше уваги приділяла вивченню непривілейованих верств населення, лише частково торкаючись проблеми формування національної еліти. Дослідження соціальної історії займають значне місце у доробку сучасних вітчизняних вчених, зокрема, В.Панашенко, О. Струкевича та ін. Також з'явилася тенденція дослідження інституційної історії постгетьманської доби. У російській історичній науці дослідження проблеми чиновництва у ХІХ ст. було тісно пов'язане з інституційною історією. Першими цю проблему почали досліджувати історики та правознавці “державної школи”. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. проблеми історії бюрократії вивчали такі російські дослідники як В. Григор'єв, О. Кізеветтер, О. Лаппо-Данилевський та ін. Іншим напрямком дореволюційної російської історіографії було вивчення історії дворянського стану та інституцій, пов'язаних із дворянським самоуправлінням (В. Романович-Славатинський, С. Корф). Радянська історіографія також приділяла певну увагу інституційній історії другої половини XVIII ст., але підходила до неї з класових позицій (М.П. Павлова-Сільванська, О. Парусов та ін.). У другій половині ХХ ст. в рамках соціальної історії з'явилися роботи, присвячені безпосередньо бюрократії (М. Троїцький, Н. Демидова та ін.). Сучасна російська історіографія в особах таких дослідників як Л.Ф. Писарькова, Б.Н. Миронов, Н.Ф. Румянцева та ін. фактично продовжує попередню традицію дослідження бюрократії. Історики далекого зарубіжжя у своїх роботах передусім наголошують на тому, що концепція побудови державного апарату зазнала західних впливів. В цілому, обсяг вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за темою дослідження є невеликим. В ньому розглядаються лише деякі аспекти, які складають загальний соціо-професійний портрет чиновництва у цей період, що залишає широкий простір для подальших досліджень.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” охарактеризовано комплекс опублікованих та архівних матеріалів, які стали основою для розв'язання завдань дисертації.

Джерельну базу дослідження складає комплекс архівних матеріалів та опублікованих документів. Серед них законодавчі матеріали, актові документи, матеріали діловодства, довідкові видання, облікова документація, джерела особистого походження.

Законодавчі документи є видом історичних джерел, що об'єднує нормативні документи санкціоновані верховною владою. За внутрішньою структурою та значенням законодавчі вони поділяються на кілька видів: 1) Маніфести та грамоти; 2) Укази; 3) Відповіді та резолюції імператриці на доповідні пункти та затверджені доповіді певних вищих посадовців та Сенату; 4) Устави; 5) Регламенти та установи.

Акти являють собою документи юридичного характеру, які фіксували правові відносини між двома та більше контрагентами. Контрагентами могли виступати фізичні, юридичні особи, а також держава. Особливо важливою є роль актових документів у визначенні матеріального стану державних службовців. Серед таких документів варто згадати договори купівлі-продажу, реєстри майна, договори про поділ або розпродаж майна тощо.

Матеріали діловодства - вид історичних джерел, функцією якого є документальне обслуговування різних управлінських систем. До документів діловодства можна віднести такі їх різновиди: 1) Листування судових та адміністративних установ 2) Внутрішні документи установ; 3) Прохальні (чолобитні) документи. Документи діловодства детально відображають стан бюрократичного чиновницького апарату тих часів.

Серед довідкових видань інтерес для даного дослідження становлять описи територій та адрес-календарі. В описах крім географічних та фізичних показників вказувалось число жителів у населеному пункті, їх соціальний та національний склад, характер економічних занять населення, іноді називалися власники деяких сіл і селищ. В адрес-календарях містився перелік чиновників різних рівнів за губерніями Російської імперії за певний рік.

Облікова документація - група історичних джерел, яка включає матеріали фіскального та адміністративного обліку населення, обліку об'єктів промисловості та сільського господарства. Серед них варто згадати різноманітні відомості з обліку дворянського стану. Інший вид облікової документації являли собою списки дворян, міщан та купців, які брали участь у виборах чиновників. Важливими документами обліку були формулярні списки. У них містилися дані про чин, ім'я та вік службовця, кількість душеволодіння, коротка історія його просування по службі, участь у військових походах, застосування до нього судових та штрафних санкцій, оцінка придатності чи непридатності до подальшої служби, сімейний стан, наявність та місцепроживання дітей.

До джерел особистого походження слід віднести джерела, функцією яких є встановлення міжособистісної комунікації та автокомунікації. До цієї групи належать щоденники, приватне листування, мемуари. Мемуари дають змогу поглянути на значну кількість тих сторін життя, служби та побуту державних службовців, які не відображені в офіційних документах. Крім мемуарної літератури до джерел особистого походження можна віднести також приватну епістолярну спадщину.

В цілому, використання наведеного комплексу джерел дає змогу об'єктивно і всебічно дослідити проблему та реконструювати соціо-професійний портрет чиновників Київського намісництва у 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст.

У другому розділі дисертації “Регіональна система управління та судочинства Російської імперії 1782-1796 рр.: структура, принципи функціонування, кадрова політика” охарактеризована система органів управління та суду Київського намісництва, визначені основні принципи добору кадрів, проаналізований механізм надання чинів та просування по службі, виявлено вплив родинно-протекційних зв'язків на поповення бюрократичного апарату. Також визначено основні регламентні принципи служби та міру їх дотримання.

У підрозділі 2.1. “Структура та повноваження губернських органів адміністрації та суду Російської імперії в 1782-1796 рр.” розглядається загальна структура адміністративних та судових установ в межах губернії. Нова система управління базувалася на принципах децентралізації, відділення суду від адміністрації, створення апарату юстиції. Вона була настільки розгалуженою та складною, що всі базові принципи поступово знівелювалися. Система адміністрації та суду будувалась за схемою губернський центр-повіт-місто. Становий принцип дозволяв брати участь у поповненні чиновницького апарату дворянам, міщанам, купцям та державним селянам. Загальне керівництво над кількома губерніями здійснював намісник. У губернському центрі перебували губернатор та намісницьке правління, Палати кримінального та цивільного суду, Казенна палата, віце-губернатор, губернський прокурор, губернські стряпчі, прокурори станових судів, губернський землемір. До виборних станових установ належали Верхній земський суд, Губернський магістрат, Верхня розправа, Приказ громадської опіки. Позастановим був совісний суд. Губернський предводитель дворянства очолював станову дворянську корпорацію. До виборних повітових установ належали дворянські повітові суди та дворянська опіка, змішаний Нижній земський суд та селянська Нижня розправа. Дворянську корпорацію у повіті очолював повітовий предводитель дворянства. Коронними чиновниками у повіті були повітовий казначей, повітовий стряпчий, повітовий землемір. У місті головним коронним чиновником був городничий. Решта установ та посад у місті були виборними - міський магістрат, міський сирітський суд, міський голова, староста, словесні судді, Загальні та Шестигласні Думи.

У підрозділі 2.2. “Основні принципи імперської політики в галузі чиновиробництва та підбору кадрів. Роль родинно-протекційних зв'язків” розглядаються основні засади імперської політики в галузі кадрових призначень і присвоєння чинів. Основою кадрової політики та політики у сфері чиновиробництва Російської імперії у 80-х-першій половині 90-х рр. XVIII ст. була “Табель о рангах”. Чини мали велике значення у сфері соціальної мобільності, оскільки вислуга обер-офіцерських чинів давала право на дворянство. Лівобережна Україна мала свою систему надання чинів, яка базувалася на військових та земських судових чинах. У 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. відбувалася конвертація малоросійських чинів у російські табельні та нетабельні ранги. Цей процес вніс нестабільність та хаотичність у систему чиновиробництва. Головною причиною була відсутність чіткої відповідності між малоросійськими та табельними чинами і бажання більшості старшини та канцеляристів отримати дворянський статус. У розглядуваний період (до середини 90-х рр. XVIII ст.) реформа чинів в основному завершилась.

Кадрова політика влади була позначена бажанням залучити до державної служби представників дворянського стану і обмежити наплив службовців, що належали до непривілейованих станів. З метою подолання дефіциту чиновницьких кадрів на початку 80-х рр. XVIII ст. фактично відбулось автоматичне визнання за козацькою старшиною прав російського дворянства. Проте перші вибори не викликали великого ентузіазму в середовищі старшини, і з часом інтерес до участі в них все більше падав. У зв'язку з аграрним характером більшості міст Лівобережної України, основна маса міського населення, селяни та козаки опинились поза виборчою схемою.

У кадрових призначеннях велику роль відігравали родинно-протекційні зв'язки. В основному нитки протекційних зв'язків вели до найвпливовішої фігури в губернії - намісника. Майже все вище керівництво намісництва складалося з людей наближених до генерал-губернатора П.О. Румянцева. Виборна схема не убезпечила систему комплектації кадрів від проникнення туди елементів родинності та протекції. Впливові дворянські родини вміли вправно маніпулювати голосами бідного дворянства. Серед виборних чиновників розквітло явище спадкування посад. Родинні зв'язки дещо в меншому масштабі можна прослідкувати й серед канцеляристів Київського намісництва.

У підрозділі 2.3. “Регламентні принципи функціонування присутствій та канцелярій. Службові зловживання” наводиться характеристика основних регламентних умов, які встановлювали відносно чиновників певні норми служби. Регламентні принципи, закладені в “Генеральном регламенте” 1720 р., “Учреждениях для управления губернией” 1775 р. та у низці інших законодавчих актів, окреслювали розпорядок роботи установ губернії, регламентували робочий день чиновника, вказували на можливі причини його відсутності на службі та визначали санкції за самовільну відлучку. Різні установи мали різний графік роботи - посесійний, постійний або ж у залежності від наявності поточних справ. Робочий день тривав близько 5 годин. Були введенні обмеження тривалості відпустки чиновників і встановлено покарання за перевищення встановлених норм. Рівень службової дисципліни у намісництві був незадовільним. Хронічними проблемами були самовільні відлучки чиновників зі служби, бюрократична тяганина всередині установ, ускладнена великим потоком документообігу, безвідповідальність чиновників та ін. Службові зловживання кваліфікувались як “проступки” або ж як службові злочини. Серед перших - несумлінне ставлення чиновників до служби, халатність, незадовільна поведінка, пияцтво. Більш тяжкими злочинами вважалось хабарництво, перевищення службових повноважень, фінансові махінації, експлуатація підвідомствених обивателів. Чиновники, які були визнані винними у певних проступках, каралися штрафами, а канцеляристам могли призначатись і фізичні покарання. Характерною була корпоративна солідарність чиновницького прошарку, що нерідко призводило до виправдань осіб, які підозрювались у скоєнні службових злочинів.

У третьому розділі дисертації “Соціо-професійний портрет членів присутствій адміністративних та судових установ Київського намісництва” визначені основні показники соціо-професійного портрету членів присутствій - чисельність, віковий стан, національність, соціальне походження та рівень майнового забезпеченя цих чиновників.

У підрозділі 3.1. “Чисельність, віковий, соціальний і національний склад членів присутствій судових та адміністративних установ” розглядається чисельність, вікова та національна градація, соціальний склад членів присутствій. Реформа 1775 р. призвела до значного зростання числа державних службовців. Протягом 80-х -першої половини 90-х рр. XVIII ст. спостерігалося збільшення кількості членів присутствій всередині Київського намісництва. Середній вік членів присутствій Київського намісництва становив близько 42 р. Національний склад чиновників був переважно український, але на різних рівнях управління працювало певне число росіян та осіб інших національностей. Соціальне обличчя чиновництва Київського намісництва 80-х - першої половини 90-х рр. XVIII ст. формувалося під впливом складних суспільних процесів. Найважливішим з них був процес нобілітації козацької старшини і перетворення її на місцеве дворянство.

Вища бюрократія Київського намісництва комплектувалася з середовища вищої полкової старшини, яка проходила службу в установах Гетьманщини, відставних з регулярної військової служби та служилих чиновників. Чиновники центральних губернських органів управління та суду були вихідцями з середовища полкової старшини, що отримала табельні ранги, частина з них була рекрутована на свої посади після канцелярської служби. У повітах соціальний склад чиновників залежав від способу комплектації установи. Повітові предводителі дворянства були службовцями з родин генеральної та полкової старшини. Повітові землеміри були переважно дітьми солдат, унтер-офіцерів та обер-офіцерів, повітові казначеї - полковою старшиною. Повітові стряпчі були вихідцями з числа канцелярських службовців. Повітові судді представляли відомі полкові старшинські роди, засідателі повітових судів - вищу сотенну та полкову старшину. Серед земських ісправників був великий відсоток відставних військових. Склад НЗС ділився на дві частини: з одного боку представники сотенної та полкової старшини, а також відставні військові, з іншого боку - представники сотенної старшини, які вислужились з канцелярських чинів. Чиновники нижніх розправ були здебільшого козачими дітьми. Серед розправних суддів траплялись і представники полкової старшини.

Соціальний склад міського чиновництва був неоднорідним. Ядро городничих складали відставні військові як іноземні дворяни, так і вихідці з непривілейованих родин з домішкою старшинського елементу полкового рівня. Службовці Управи благочинія були переважно відставними унтер- та обер-офіцерами. Бургомістри міських магістратів здебільшого були представниками сотенної старшини або ж міщанами. Серед ратманів більшість осіб мали козацько-старшинське походження, вони переважно були вихідцями з сотенної старшини. Меншість складали діти міщан та духовенства. Подібне соціальне розшаруваня мав склад міських голів, словесних суддів, міських старост.

Підрозділ 3.2. “Майнове становище членів присутствій” присвячено аналізу матеріального забезпечення членів присутствій. Більшість чиновників намісництва отримувала постійне жалування, яке залежало від рівня посади. Службові оклади також диференціювалися згідно зі становою ознакою. Загалом більшість чиновників зі свого жалування могли себе забезпечувати продовольством. Проте інші витрати, зокрема на оренду житла, викликали у членів присутствій негативну реакцію. Вони воліли проживати безкоштовно у спеціально відведених для цього будинках. Купівля власного житла була доступною в основному для чиновників-дворян. Міські чиновники були здебільшого забезпеченні житлом і мали нерухомість у місті. Додатковим показником заможності було душеволодіння. Переважно службовці володіли підданими в кількості від 11 до 100 та від 100 до 500 осіб. Дрібне душеволодіння (до 10 душ) переважало у чиновників-козаків, у дрібної сотенної старшини, канцеляристів та міських чиновників. Наявність підданих у більшості чиновників говорить про ведення ними власного господарства. У багатьох державних службовців господарство було орієнтоване на продаж. Нерідко місячні прибутки таких чиновників від торгівлі переважали над річними службовими окладами. Міські виборні чиновники, як купці, так і міщани отримували додаткові прибутки від торгівлі, підрядів та відкупів.

У четвертому розділі “Соціо-професійний портрет канцелярських службовців адміністративних та судових установ Київського намісництва” проаналізовані основні показники соціо-професійного портрету канцелярських службовців.

У підрозділі 4.1. “Чисельність, віковий, соціальний і національний склад канцелярських службовців” аналізуються чисельні, вікові, національні та соціальні показники соціо-професійного портрету канцелярських службовців. Зі створенням великої кількості установ зросла чисельність канцелярій. Кількість канцелярських службовців у 1782-1796 рр. не була сталою. Загалом, кількість канцеляристів у першій половині 80-х рр. XVIII ст. у Київському намісництві складала близько 566 чоловік. На початку 90-х рр. XVIII ст. їх чисельність зменшилася до 439. Середній вік канцелярських службовців Київського намісництва у 1782-1796 рр. становив близько 23 р. Молоді люди віком від 20 до 30 р. складали основу корпусу канцеляристів. Національний склад канцелярських службовців був більш однорідним, ніж склад членів присутствій. Українці серед них були найбільш чисельною домінуючою групою.

Козацько-старшинське середовище було основним джерелом надходження кадрів. Секретарський корпус складався з вихідців з сотенної старшини середнього рівня, козачих дітей і міщан. У канцеляріях вищих органів управління значним був також відсоток вихідців із духовенства. Велика кількість таких канцеляристів ідентифікувала себе з малоросійським шляхетством. У канцеляріях центральних установ чисельно переважали вихідці з сотенної старшини та з козачих родин. Повітові канцелярії були наповнені, в основному, нижчою сотенною старшиною та козаками, які дослужились до унтер-офіцерських чинів. Губернське керівництво сприяло виключенню канцелярських службовців, які до ревізії 1782 р. проходили службу в канцеляріях з податних окладів. У канцеляріях міських установ більшість чиновників становили вихідці з козачих родин.

У підрозділі 4.2 “Майнове становище канцелярських службовців” вивчається матеріальне забезпечення канцеляристів. Основою матеріального забезпечення канцелярських службовців було жалування. Його розмір був фіксований і закріплювався у штатних розписах намісництва. Воно різнилося залежно від рівня установ. Для міських канцеляристів постійне жалування було призначене лише після численних скарг. Причому жалування для канцеляристів міських магістратів мало виплачуватися лише з суми магістратських доходів. Також розмір жалування залежав від місця службовця у канцелярській ієрархії. Найбільш високооплачуваною була праця секретарів, протоколістів та реєстраторів. Жалування звичайного канцеляриста залежало ще й від статті, в яку він був “поміщений”. Найбільш низькооплачуваною була праця копіїстів канцелярій. Частина канцелярських службовців працювала на власному утриманні. У випадку наявності вільних коштів вони отримували певні виплати. Значною проблемою для канцеляристів були постійні затримки з виплатою жалування, які тривали протягом усього періоду існування намісництва. Це зумовлювало бажання канцеляристів служити неподалік свого місцепроживання. Купити власне житло у місті, особливо в губернському центрі, були спроможні лише вищі службовці канцелярії. В основної маси канцеляристів не було додаткових прибутків. Підданими володіла порівняно невелика кількість канцелярських службовців, одиниці мали власні винокурні. Більшість канцеляристів молодого віку перебувала в економічній залежності від батьків. Проте, жалування залишалось основним джерелом існування переважної частини канцелярських службовців Київського намісництва.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, що виносяться на захист:

- наукова розробка досліджуваної теми є недостатньою. У науковій літературі окреслені лише деякі елементи соціо-професійного портрету чиновників Київського намісництва. Наявна джерельна база є репрезентативною, складається переважно з офіційних документів судових та адміністративних установ намісництва. Також вона включає в себе й джерела особистого походження. В цілому вона дає можливість здійснити дослідження соціо-професійного портрету державних службовців на даній території.

-з'ясовано, що структура регіональної системи управління та суду Російської імперії в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. визначалась “Учреждениями для управления губерний” 1775 р. Вона будувалася за вертикаллю губернський центр-повіт-місто і складалася з виборних та коронних установ. Однією з ознак регіональної системи управління була її становість. Найбільший вплив на формування бюрократії мало дворянство. Проте найбільшу владу в своїх руках мали намісник, губернатор та намісницьке правління. Всі виборні органи управління та суду були підпорядковані вищим коронним установам.

- основою системи чиновиробництва була “Табель о рангах”, який встановлював 14 службових рангів. Набуття 8 рангу і вищих давало право на спадкове дворянство. На території Гетьманщини діяла система військових та земських малоросійських рангів. У 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. активно тривав процес конвертації малоросійських чинів у табельні ранги. Він відбувався досить хаотично і невпорядковано у зв'язку з відсутністю відповідностей між малоросійськими та російськими чинами. У кадровій політиці були здійснені деякі поступки з боку імперської влади - за старшиною визнано права дворянства. Кадрова політика в українських реаліях була дещо модифікована у бік допуску на чиновницькі посади людей з непривілейованих станів. Великий вплив на неї здійснювала традиція родинно-протекційних зв'язків. Виборність чиновників була перетворена на формальну процедуру.

- “Генеральный регламент” та низка законодавчих актів встановили порядок служби, який різнився для членів присутствія та для канцеляристів. Проте рівень відвідуваності установ та службової дисципліни у Київському намісництві був низьким. Характерними були самовільні відлучки чиновників зі служби, бюрократична тяганина, безвідповідальність. Ці порушення могли кваліфікуватись як огріхи, або ж як службові злочини. Чиновники, винні в огріхах, карались переважно штрафами. Службовців, яких підозрювали у службових злочинах, відсилали для винесення вироку до Палати кримінального суду. Проте нерідко корпоративна солідарність службовців брала гору над потребою у покаранні винного.

- встановлено, що в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. спостерігалася тенденція до збільшення числа членів присутствій і тенденція до зменшення числа канцелярських службовців. Середній вік членів присутствій Київського намісництва складав близько 42 р. Вік канцеляристів складав близько 23 р. Більша частина членів присутствій та канцеляристів Київського намісництва в 1782-1796 рр. були українцями за національністю. Вища бюрократія Київського намісництва комплектувалась із вищої полкової старшини, відставних із регулярної служби, служилих чиновників. Чиновники центральних губернських органів управління та суду були вихідцями з середовища полкової старшини. У повітах представники коронного чиновництва були дітьми солдат, офіцерів, вихідцями з середовища полкової старшини та колишніми канцеляристами. Виборне повітове чиновництво складалося з вихідців генеральної, полкової, сотенної старшини та з козацьких сімей. Ядро коронних міських службовців складали відставні військові як іноземні дворяни. Виборне міське чиновництво складалося з представників сотенної старшини, козаків, меншість складали вихідці з міщанства та духовенства. Секретарський корпус канцелярських службовців складався з вихідців із сотенної старшини середнього рівня та козачих дітей. У канцеляріях вищих органів управління значним був відсоток дітей священиків та семінаристів У канцеляріях центральних установ адміністрації та суду чисельно переважали вихідці з сотенної старшини та з козачих родин. Повітові канцелярії були наповнені, в основному, нижчою сотенною старшиною та козаками, які дослужились до унтер-офіцерських чинів. У канцеляріях міських установ більшість службовців складали вихідці з козачих родин.

- більшість членів присутствія отримували постійне жалування, яке залежало від рівня посади та рангу. Службові оклади також диференціювалися згідно зі становою ознакою. Більшість чиновників зі свого жалування могли себе забезпечувати продовольством. Багато членів присутствій мала певну кількість душ. Переважно це були службовці, які володіли підданими у кількості від 11 до 100 та від 100 до 500 душ. У багатьох державних службовців господарство було орієнтоване на продаж. Загалом спостерігалась порівняно невелика залежність членів присутствій від службових доходів. Основою матеріального забезпечення канцеляристів було жалування. Жалування різнилось залежно від рівня установ та від місця службовця у канцелярській ієрархії. Частина канцелярських службовців працювала на власному утриманні. В основної маси канцеляристів не було додаткових прибутків. Підданими володіло порівняно невелика їх кількість, одиниці мали власні винокурні. Більшість молодих канцеляристів перебувала в економічній залежності від батьків. Жалування залишалось основним джерелом існування більшості канцеляристів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ ВМІЩЕНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Канцелярські службовці Київського намісництва середини 80-х рр. XVIII ст.: правове становище, чисельність, соціальний склад // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. / Укл. П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко. - Випуск LIX (59). - К.:НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005 - С. 172-181.

2. Роль дворянського самоуправління в поповнені чиновницького апарату Київського намісництва в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - Київ, 2006. -Вип. 4. - С. 7-12.

3. Міське виборне чиновництво Київського намісництва в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006 - Донецьк: Донецький державний інститут штучного інтелекту. Відділ у справах релігії Донецької обласної державної адміністрації, 2006. - № 1. - С. 10-16.

4. Вища бюрократія Київського намісництва 80-х - першої половини 90-х рр. XVIII ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. -К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. - Вип. 87-88. - С. 66-69.

5. Службова діяльність родини Гудимів на території Київського намісництва в 80-х - першій половині 90-х рр. XVIII ст. // Український історичний збірник. - К.: Національна академія наук України. Інститут історії України. Рада молодих вчених., 2006. - Вип. 9 - С. 95-104.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

6. Відкриття Київського намісництва та формування його чиновницького апарату на початку 80-х рр. XVIII ст. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. - Вип. IV: У 3-х част. - Ч. 3. Історія / За заг. Ред. проф. В.Ф. Колесника. - К.: Логос, 2006. - С. 67-68.

7. Вихідці з сотенної козацької старшини в повітових судово-адміністративних установах Київського намісництва 80-х рр. XVIII ст. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. - К.: ХІК, Часи козацькі, 2006. - Вип. 15. - С. 149-154.

Размещено на Allbest.ru