Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СИСТЕМА ЗАСЕЛЕННЯ ВЕРХНЬОГО ПОДНІСТРОВ'Я ТА ВЕРХНЬОГО ПОПРУТТЯ У ІІІ-VII СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ

Спеціальність: Археологія

Стеблій Наталія Ярославівна

Київ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поєднання даних археології та географії у вітчизняній археологічній науці стало практикуватися відносно недавно, але є перспективним і багатообіцяючим підходом в дослідженнях дописемного періоду. Застосування теоретико-методологічних розробок в зарубіжній і вітчизняній науці дозволяє значно поліпшити вирішення проблем господарства, соціального устрою, а навіть політичних відносин давнього населення в тих чи інших регіонах. В західній частині України, де протягом багатьох десятиліть накопичено значний археологічний матеріал, подібні розробки ще не дістали відповідного наукового опрацювання. Виходячи з цього, актуальність роботи зумовлена необхідністю комплексного вивчення археологічних та географічних даних для визначення ролі останніх в процесах заселення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття - однієї з контактних зон різноетнічних племен в часи великого переселення народів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках науково-дослідних тем “Бужськ та його околиці в VI-першій половині ХІІІ ст.” (номер державної реєстрації (01034005940) та “Населення Прикарпаття та Волині в І-на початку ІІ тисячоліття н. е.” (номер державної реєстрації 0106U005809), що виконувалися науковцями Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження.

Метою даної роботи є з'ясування впливу природних умов на систему заселення черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур та визначення особливостей природокористування населення досліджуваного періоду.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення кількох послідовних взаємопов'язаних завдань, основними з яких є:

1) здійснити кількісно-якісний аналіз просторово-територіальної структури археологічних пам'яток Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття у ІІІ-VII ст. н. е., визначити її особливості для черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур;

2) проаналізувати географічну структуру досліджуваного регіону на рівні природних місцевостей, районів та областей;

3) показати властивості природних ніш синхронних (черняхівської і карпатських курганів) та асинхронних (черняхівської і празько-корчацької та карпатських курганів і празько-корчацької) культур в досліджуваному регіоні;

4) розглянути палеогосподарські особливості черняхівських, карпатських курганів та празько-корчацьких пам'яток;

5) визначити роль конкретної ландшафтної ситуації у життєдіяльності населення кожної з досліджуваних культур.

Об'єктом дослідження є пам'ятки черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття, предметом дослідження - система заселення означеного регіону у ІІІ-VII ст. н. е.

Методи дослідження. В роботі, здійсненій на основі комплексного підходу, використано вітчизняні і зарубіжні методологічні та методичні розробки в сфері археологічних та палеоекологічних досліджень. При цьому основними методами були: картографування пам'яток, отримання комплексної фізико-географічної характеристики території, складання каталогів археологічних пам'яток регіону, кореляція різних видів джерел, статистичний метод обробки даних. Послідовність операцій і структура дослідження розроблені автором.

Наукова новизна роботи обумовлена тим, що вперше в комплексі застосовано нові методи на стику археології та географії для дослідження пам'яток пізньоримського та ранньослов'янського часу на території Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття. До наукового обігу введено значну кількість даних географії, які доповнюють характеристику поселень черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур на рівні формування археологічних джерел, визначено і обґрунтовано залежність між просторовим розташуванням пам'яток і природними чинниками; визначено екологічні ніші археологічних культур другої-третьої чверті І тисячоліття н. е. в межах Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття, окреслено еколого-господарські умови заселення регіону за результатами аналізу ресурсних зон кожного картографованого поселення, доведено, що ландшафтна ідея була визначальною по відношенню до господарства населення досліджуваного регіону в ІІІ-VII ст. н. е., і показано як відмінності ландшафтів, а відповідно ресурсних зон поселень, визначали спрямування господарської діяльності.

Географічні межі дослідження охоплюють басейни Верхнього Подністров'я і Верхнього Попруття (центральні та східні райони Львівської, північні і східні - Івано-Франківської, північні й центральні райони Чернівецької областей) - одну з контактних зон різноетнічних племен в часи великого переселення народів.

Хронологічні межі - ІІІ-VII ст. н. е. - визначаються часом існування пам'яток черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур.

Джерельною основою роботи послужили наукові звіти про археологічні розкопки та розвідки на пам'ятках ІІІ-VII ст. н. е., в досліджуваному регіоні; опубліковані монографії, брошури та статті з археології та географії, які мають відношення до проблематики дослідження. Суттєвим елементом джерельної бази є ґрунтові, ландшафтні, топографічні та інші види карт. В окремих випадках використовувалися писемні та етнографічні дані.

Практичне значення роботи. Комплексний підхід у висвітленні розвитку системи заселення, палеогосподарських особливостей та структури господарства у басейнах Верхнього і Середнього Подністров'я та Верхнього Попруття може бути основою порівнянння з історичним розвитком етнокультурних спільнот інших територій, а головні положення використані для написання узагальнюючих праць з історії східних слов'ян. Картографування археологічних об'єктів на ґрунтовій та ландшафтній картооснові дає змогу простежити чіткий взаємозв'язок між ареалом археологічної культури і поширенням різновидів ґрунтів та ландшафтів. Перспективним в цьому плані є прогнозування наявності пам'яток на основі ландшафтних та ґрунтових карт районів. Методичні підходи, апробовані в роботі, можуть використовуватися для діахронного аналізу археологічних та географічних даних з інших територій, прийоми формування, опрацювання і репрезентації джерельної бази можуть враховуватись у сучасному процесі вдосконалення польової та кабінетної роботи з археологічними джерелами.

Особистий внесок здобувача полягає у зборі та аналізі матеріалу. Введено до наукового обігу дані, які доповнюють характеристику поселень ІІІ-VII ст. н. е., на рівні формування археологічних джерел. Всі роботи виконувалися без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка та відділу археології ранніх слов'ян Інституту археології НАН України, а також дискутувалися на чотирьох міжнародних конференціях:

- “Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ століття” (Чернівці, березень 2000 р.);

- “Етногенез та рання історія слов'ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть” (Львів, березень 2001 р.);

- “Нові технології в археології” (Київ-Львів, вересень 2002 р.);

- ІІ Міжнародній науковій конференції “Археологія Заходу України” (Львів, 19-21 травня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у п'яти публікаціях, в тому числі у 3 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - в іншому науковому виданні, 1 - у матеріалах конференції.

Структура роботи і обсяг дисертації. Рукопис дисертації складається із вступу, трьох розділів та висновків (загальний обсяг текстової частини - 169 с.). Роботу доповнюють список використаних джерел та літератури (316 позицій, 29 с.), додатки: А - каталоги пам'яток черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур (148 с.), Б - описи географічних місцевостей Розточчя та Опілля, Пруто-Дністровського межиріччя і Передкарпаття (4 с.), В - таблиці (8) і діаграми (5), Д - рисунки (12). Загальний обсяг роботи 372 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, геохронологічні рамки. Визначено мету дослідження і завдання, що їй підпорядковуються, об'єкт та предмет дослідження. Зазначено зв'язок роботи з науковими планами та темами. Також визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Історіографія, джерела, проблеми методології та методики досліджень.

У розділі висвітлюється історія досліджень та основні риси черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур на території Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття, міститься історіографічний огляд проблем взаємозв'язку людини і природного середовища, характеризуються джерела, основні методологічні та методичні положення, що забезпечують досягнення мети та поставлених завдань.

Черняхівська культура у Верхньому Подністров'ї та Верхньому Попрутті досліджується понад століття. При цьому можна виділити декілька періодів, кожний з яких вирізняється теоретико-методологічними підходами накопичення археологічного матеріалу та його інтерпретації. Перший - кінець ХІХ-перша третина ХХ ст. - відкриття пам'яток (як поселень так і могильників), початок накопичення матеріалів і окремі спроби їхньої культурної та етнічної інтерпретації (К. Гадачек, М. Смішко). Другий - 1950-1970-ті рр. ХХ ст. - широкомастабні розкопки ключових археологічних пам'яток в регіоні, зокрема, Черепина, Ріпнева-ІІ, Бовшева-ІІ, Дем'янова-ІІ (В. Д. Баран), Незвиська (Г.І. Смирнова) та ін., активне накопичення матеріалів за рахунок розвідкових робіт, вирішення проблем хронології, ареалу поширення, формування трьох основних напрямків етнічної атрибуції культури: слов'янського, германського та поліетнічного. Третій період - 70-90-ті рр. ХХ ст. - зменшення обсягів польових досліджень та перенесення акцентів на поглиблене вивчення окремих категорій матеріалу.

Важливою археологічною культурою другої чверті І тисячоліття н. е. на досліджуваній території є культура карпатських курганів. В історії досліджень її пам'яток також можна визначити декілька періодів:

- І - поодинокі спорадичні розкопки кінця ХІХ-поч. ХХ ст.;

- ІІ - кінець 30-початок 50-х рр. ХХ ст. - широкі дослідження поховальних пам'яток (курганів), узагальнення отриманих результатів та визначення їхнього місця серед інших пам'яток римського часу;

- ІІІ - 60-70-ті рр. ХХ ст. - цілеспрямоване вивчення поселень (Л. Вакуленко), значне розширення загальної характеристики культури;

- IV - 80-ті рр. - комплексні пошукові роботи на могильниках та поселеннях на мікрорегіональному рівні, розширення відомостей про систему заселення, житлове і господарське будівництво, поховальний обряд, соціально-економічний розвиток, час існування культури.

У вивченні пам'яток празько-корчацької культури можна прослідкувати два етапи:

І - 1950-1970-ті рр. ХХ ст. - активні польові дослідження пам'яток у Західному Побужжі, Верхньому та Середньому Подністров'ї, Верхньому Попрутті (В.Д. Баран, Г.І. Смірнова, Б.О. Тимощук, О.М. Приходнюк), повне дослідження поселень в Рашкові та Кодині, публікації узагальнюючих праць, що висвітлюють морфологічні характеристики, житлобудівництво, керамічні комплекси, основні риси поховального обряду, періодизацію та датування пам'яток;

ІІ - 80-90-ті рр. ХХ ст. - деяка перерва у польових дослідженнях, поглиблене вивчення пам'яток так званого “перехідного типу”, розробка теорій етногенезу слов'ян.

В цьому ж розділі подано огляд проблем взаємодії природи і суспільства, починаючи від епохи Ренесансу (Ж. Боден). Вони присутні і у наукових дослідженнях XVIII ст. (Ш. Монтеск'є та Т. Мальтус). Протягом XIX-початку XX ст., подібні ідеї набули подальшого розвитку в працях Ф. Ратцля, Е. Тейлора, К. Маркса і Ф. Енгельса, П. Теяра-де-Шардена, В. Вернадського, А. Дж. Тойнбі.

Історіографічний огляд дозволяє стверджувати, що в першій половині ХХ ст. західноєвропейська археологія, зокрема німецька, мала значні успіхи у висвітленні процесів заселення в конкретних географічних межах. В цей час у німецькій науці сформувався і набув розвитку цілий напрямок археологічних досліджень, що дістав назву “Siedlungsarchдologie”. На початку 60-х років ХХ століття в польській археології постала “Аrchaeologia osadnicza” як окрема галузь історико-археологічних пошуків. В загальних рисах вона продовжувала німецьку “Siedlungsarchдologie”.

Вивчення проблематики заселення проводилось на основі джерел, здобутих польськими дослідниками та археологічних методів, розроблених німецькими вченими. Польські науковці, за більш як півстолітній період, створили окремий напрям в археології - osadnictwo - археологію заселення (колонізації), витворили власні теоретико-методологічні підходи, дали поштовх до вирішення багатьох дискусійних питань в археології та історії.

Дещо в іншому руслі розвивалися наукові пошуки на американському континенті. В 50-х роках ХХ століття у США сформувався особливий напрям в археологічній науці - “археологія поселень” (settlement pattern archaeology). Суть цієї концепції полягала у визнанні великого значення вивчення давніх поселень для реконструкції соціально-економічних інститутів суспільства, що їх залишило.

Починаючи з 80-х рр., в зарубіжних дослідженнях поступово сформувались три основні напрями застосування ГІС-технологій в археології, один з яких пов'язаний з інтердисциплінарними дослідженнями в рамках ландшафтної археології.

В радянській археологічній науці багато років існувало дві полярні течії щодо екології та її значення для вирішення історичних питань: географічний нігілізм та географічний детермінізм. До першого напряму відноситься більшість робіт радянських археологів, в яких вони або не звертали уваги на палеоекологічні аспекти у своїх дослідженнях, або робили це чисто формально, спираючись на засади марксистської теорії. Представником другого напряму можна вважати М. Гумільова, котрий надавав вирішального значення взаємозв'язку історії і фізичної географії. Учений вважав, що характер занять підказується ландшафтом і поступово скеровує розвиток матеріальної і, частково, духовної культури.

Лише з 60-х років ХХ ст. в радянській науці розпочато пошук механізмів взаємодії природи і людини. Принципові корективи в теорію взаємодії природного середовища і суспільства припадають на 70-80 ті рр., минулого століття. Система “людина-природне середовище” почала розглядатися як складний саморегульований механізм з багатьма складовими. Розмежовано поняття “природні умови” і “природні ресурси”. Приблизно в цей час М. Косарєв обґрунтував “екологізацію” в археології.

В українській археологічній науці в останні роки зростає інтерес до вивчення природного середовища давнього населення України (розробки Н.О. Гаврилюк, А.П. Томашевського, Р.Г. Шишкіна та ін.) Зокрема, в слов'яно-руській археології застосовуються міждисциплінарні пошуки на стиках з палеоботанічними, фізико-географічними, аграрними та природничими науками. Прослідковується наявність двох тенденцій у розробці проблем взаємозв'язків природи і суспільства: спеціалізація та поглиблення досліджень у вузьких спеціальних аспектах з одного боку, і спроби комплексного узагальнення різнобічної інформації на якісно нових засадах - з іншого. Джерельну базу роботи складають архівно-фондові та опубліковані археологічні матеріали:

- фондові колекції Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка, Археологічного музею ЛНУ ім. І. Франка, Чернівецького краєзнавчого музею, Центру буковинознавства при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича;

- польові щоденники, археологічна документація та звіти, які зберігаються в науковому архіві Інституту археології НАН України;

- матеріали розкопок та розвідок автора.

Канвою у реалізації поставленої мети і завдань є географічні джерела: значний обсяг багатопрофільних картографічних матеріалів, географічні, ландшафтні, ґрунтово-ботанічні розробки теоретичного та описового характеру.

Окремий підрозділ присвячений методології досліджень. В системному розташуванні людина є частиною однієї екосоціальної системи, яка складається з субсистем - екологічної і суспільно-культурної. З урахуваням розробок П. Долуханова та Д. Кларка запроваджено поняття “висхідної” і “похідної” моделей. Їхня суть полягає у тому, що екосистема відіграє визначальну, тобто “висхідну” роль через те, що природне середовище на різних таксономічних рівнях диктувало структуру суспільно-культурної системи, яка і є “похідною” моделлю.

Визначено таксономічні рівні аналізу археологічних культур:

- мікрорівень - поселення на рівні географічної місцевості;

- мезорівень - група поселень на рівні ландшафту;

- макрорівень - усі пам'ятки археологічної культури досліджуваного регіону на рівні природних областей.

В заключній частині проаналізовано методи, що застосовуються в дослідженнях системи заселення в німецькій “Siedlungsarchдologiе” та польському “osadnictwі”, а також методичні розробки вітчизняних фахівців. Конкретна методика, віднайдена для цієї роботи, відображена у теоретичних частинах другого та третього розділів. Система заселення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття ІІІ-VII ст. н. е.

У розділі викладаються основні теоретичні і методичні засади, що дозволили проаналізувати якісні та кількісні показники просторово-територіальної структури досліджуваного регіону на різних таксономічних рівнях. На їхній основі досліджуються системи заселення черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур. Прослідковується залежність між просторовим розташуванням пам'яток цих культур та природними чинниками.

Результати картографування пам'яток археології досліджуваного періоду у верхів'ях Дністра і Прута засвідчують їхнє нерівномірне поширення, доводячи тим самим неоднакову густоту заселення в тих чи інших природно-територіальних екологічних нішах. Для визначення ролі природного середовища в просторовій структурі пам'яток черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур усі картографовані поселення проаналізовано за наступними показниками: типом топографічного розташування (ТТР) кожного поселення (тераса, мис, заплава), площею культурного шару, відстанями між сусідніми пам'ятками, гідромережею, показником територіальної концентрації населення.

Аналіз просторово-територіальних зв'язків черняхівських поселень верхів'їв Дністра і Прута на мікро-, мезо- та макрорівні показав, що:

- для пам'яток досліджуваного регіону характерне домінування південної експозиції селищ з варіантами відхилень на південний захід і південний схід. “Не південна” орієнтація могла пов'язуватися із функціонуванням спеціалізованих виробничих комплексів, мало пов'язаних із аграрною галуззю господарства;

- для черняхівських поселень Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття найхарактернішим є терасовий ТТР (І), що характеризується розташуванням пам'яток на прирічкових територіях, топографічно не відокремлених від рельєфу ділянках. Третина аналізованих поселень знаходиться на так званих низинних мисах, окреслених струмком і більшою водною артерією (ІІа ТТР) та мисах, що визначаються двома струмками і долиною річки (ІІб ТТР). Лише невелика кількість поселень розташовується на підвищеннях в заплавах (ІІІ ТТР) річок. На нашу думку, причини таких особливостей топографії та експозиції черняхівських селищ можна шукати в господарській доцільності обумовленій рельєфом, мікрокліматом, річковою мережею, ґрунтовим і рослинним покривом: на найменш розчленованих поверхнях Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття поширені найбільш придатні для землеробства в цьому регіоні темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені, в річкових заплавах - гідроморфні ґрунти, на яких знаходилися луки - добрі кормові угіддя для худоби;

- за параметрами площі третина черняхівських поселень досліджуваного регіону поділяється на п'ять кількісних груп. У верхній та частково середній течії Дністра кількісно переважають селища з площею 1-2 та 3-4 га, в той час як у Дністро-Прутському межиріччі вони порівняно більші (15 га і більше). Аналіз природного середовища Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття дозволяє вважати, що поряд із етнічними чинниками, кількісні характеристики площі поселень співвідносяться і з тими чи іншими географічними особливостями фізико-географічних районів;

- місцезнаходження черняхівських пам'яток на мезорівні дозволяє констатувати, що існували диспропорції у відстанях між населеними пунктами в межах басейнів скупченішого розселення (здебільшого 1-2 км) і поза ними (до 10 км). За нашими спостереженнями стала відстань між селищами черняхівської культури могла зумовлюватися розташуванням пам'яток на родючіших ґрунтах, на відміну від пам'яток на менш родючих;

- розташування черняхівських селищ щодо водних артерій засвідчило закономірність їхнього тяжіння до три та чотиричленної гідромережі. Розподіл селищ відносно порядку допливів засвідчив глибину проникнення черняхівських поселень по гідромережі та освоєння вододільних просторів, тобто внутрішню колонізацію;

- показник територіальної концентрації населення черняхівської культури свідчить про тип заселення, при якому вибір місця для поселення, імовірно, диктувався, в першу чергу, природними факторами і господарською доцільністю, фактор близькості інших населених пунктів, який передбачає розвинену мережу комунікацій, існування внутрішнього ринку тощо, не був задіяний.

Дослідження системи заселення культури карпатських курганів на трьох виділених таксономічних рівнях показало таке:

- приблизно половина селищ характеризується мисовим типом топографічного розташування (ІІа), тобто вони розташовані при впадінні струмка в більшу водну артерію. Ще третина селищ знаходиться на мисах, утворених вигином річки (ІІв ТТР) чи окреслених двома ярами і долиною річки (ІІб). Порівняно невелика частка припадає на топографічно не відокремлені від рельєфу терасові поселення (І ТТР). Причини такого розташування селищ культури карпатських курганів, в першу чергу, пов'язуються з дією мікрокліматичних чинників - мисове розташування поселень в умовах суцільної лісової смуги Передкарпаття запобігало застою повітря над поселеннями і надмірній вологості. На прирічкових смугах з крутими вигинами, мисами, луками забезпечувалася набагато краща циркуляція повітря, що впливало на сприятливість умов проживання і господарську діяльність. Терасовий тип топографічного розташування тяжіє до місцевостей лучних степів і дубово-грабових лісів. Тому не випадково більшість терасових поселень зафіксовано в межиріччі Прута і Сірету, де вище згадані місцевості найбільш поширені;

- за параметрами площі поселення культури карпатських курганів поділяються на п'ять кількісних груп. При цьому існує певна закономірність - селища лісостепових басейнів - більші за розмірами та потужністю культурного шару, ніж глибинні поселення, розташовані в умовах суцільного заліснення;

- відстань між селищами на мезорівні в межах досліджуваного регіону сягає від 0,6 до 12 км. Однак тут виділяються окремі групи селищ з відносно сталим інтервалом - 1-5 км. На нашу думку, менші відстані між селищами культури карпатських курганів зумовлювалися розташуванням пам'яток на родючіших ґрунтах та у рівнинніших мікрорегіонах;

- показник територіальної концентрації населення культури карпатських курганів засвідчив, що як і для синхронної в цьому регіоні черняхівської культури, вибір місця для поселення носіями культури карпатських курганів, диктувався, в першу чергу, природними факторами і господарською доцільністю;

- щодо гідромережі, засвідчено тяжіння населення до три, чотири-, та п'ятичленної мережі, що є результатом внутрішньої колонізації територій передкарпатських ландшафтних масивів протягом кількох століть.

Кількісно-якісний просторово-територіальний аналіз празько-корчацьких старожитностей верхів'їв Дністра і Прута на мікро-, мезо- та макрорівнях показав, що для празько-корчацьких старожитностей Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття найхарактернішим є мисовий тип топографічного розташування поселень, при якому поселення розташовані при впадінні струмка в більшу водну артерію (ІІа). Певна кількість пам'яток характеризується мисовими ТТР - ІІб, при якому територія селища окреслена двома потічками і долиною річки та ІІв - мис, утворений вигином річки. Майже п'ята частина празько-корчацьких поселень має І ТТР - терасовий, і лише небагато селищ - ІІІ ТТР - заплавний.

У даному дослідженні основна увага звернута на празько-корчацькі пам'ятки Дністро-Прутського межиріччя, оскільки рівень археологічної вивченості поселень у верхів'ях Дністра не задовільняє проблематики цієї роботи. З часом, коли буде уточнено археологічну карту празько-корчацьких поселень Верхнього Подністров'я, статистичні обрахунки типів топографічного розташування поселень можуть зазнати кореляції в бік збільшення кількості терасових поселень, через те, що ландшафтні умови Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття мають відмінні риси.

Особливістю заселення на мезорівнях є по-парне розташування селищ, тобто по дві пам'ятки на відстані від 0,3 до 1-1,5 км одна від одної (Кодин-І і Кодин-ІІ, Рашків-І і Рашків-ІІ та ін.) В той же час відстань між такими групами сягає 5-10 км.

Площа селищ сягає від 0,15 до 4,5 га. При цьому, найхарактернішими є параметри 0,65-1,05 га. Картографування пам'яток з визначеною площею показує, що не існує залежності між природними характеристиками та параметрами поселень на мезо- та макрорівні, тобто в тих чи інших природних ландшафтах зустрічаються поселення з різними розмірами.

Аналіз гідромережі празько-корчацьких старожитностей Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття чітко вказує на їхнє тяжіння до берегової лінії таких великих річок як Дністер, Прут, Сірет. Розташування поселень безпосередньо по берегах відносно великих річок та на невеликій відстані від них, імовірно, можна пов'язувати із процесами розселення слов'ян.

Показник територіальної концентрації населення засвідчив тенденцію при якій першочергова роль в заселенні належала фактору сприятливості природних умов регіону.

Отже, система заселення синхронних (черняхівська та карпатських курганів) та асинхронних (черняхівська, карпатських курганів та празько-корчацька) культур на мікро-, мезо- та макрорівнях, насамперед, диктувалася природно-географічними умовами.

Еколого-господарські умови заселення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття ІІІ-VII ст. н. е.

В розділі відображено еколого-господарські умови заселення верхів'їв Дністра та Прута в зазначений період. Реалізація цього завдання здійснювалася крізь призму аналізу ресурсних зон поселень черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур. Показано як відмінності характеру ресурсних зон визначали спрямування господарської діяльності на рівні однієї пам'ятки та на мікрорегіональному рівні.

Аналіз системи заселення, як першого із пунктів у створенні “висхідної” моделі тієї чи іншої археологічної культури дозволяє розглядати еколого-господарські особливості окремих поселень, їхніх груп на рівні мікрорегіону та в межах досліджуваного регіону загалом. Ці особливості пов'язані, насамперед, із діяльністю давнього населення у сфері безпосереднього життєзабезпечення і є необхідною умовою будь-якої іншої виробничої і суспільної діяльності. Беззаперечним пунктом є і те, що основу життєзабезпечення населення другої-третьої чверті І тисячоліття н. е., верхів'їв Дністра та Прута становило сільське господарство.

Окрім віднайдених артефактів, які засвідчують спрямування господарської діяльності мешканців регіону (залишків знарядь праці, викопних решток зерна, його відбитків і відтворюваних на цій основі палеоботанічних спектрів, рештків кісток тварин тощо), сьогодні до них додаються географічні дані, що в даному випадку характеризують потенційні аграрні угіддя в межах ресурсних зон населених пунктів. Ці ознаки і творять комплекс археолого-палеогеографічних джерел. Такий підхід в археології на теоретичному рівні передбачає побудову “похідної” моделі і дозволяє розглядати проблему господарського розвитку давнього населення.

Різноманітність природних умов території поширення черняхівської культури в межах Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття унеможливлювала рівномірне і поступове її заселення. Серед тенденцій, що характеризували якісні і кількісні показники просторово-територіальної структури черняхівських пам'яток провідне місце належало принципу підпорядкованості життєдіяльності суспільства природним чинникам. Виходячи із особливостей підтипів ґрунтів, що безпосередньо використовувалися мешканцями поселень, можна стверджувати, що різноманітність ґрунтових відмін у ресурсних зонах селищ зумовлена необхідністю мати поблизу селища різноякісні аграрно-тваринницькі окультурені угіддя, наприклад, ділянки для землеробства на темно-сірих опідзолених ґрунтах, чорноземах опідзолених тощо та пасовища на лучних, лучно-болотних, болотних ґрунтах. У першій половині ІІІ-початку V ст. н. е., населення цієї культури опанувало природні ландшафти для яких найхарактернішими є:

а) лесовидні суглинки різного механічного складу;

б) добре гумусовані ґрунти (чорноземи опідзолені та сірі опідзолені);

в) поширення в доагрикультурні часи лісів дібровного типу та різнотравно-злакових лук;

г) рівнинно-хвилястий рельєф;

д) переважання кліматичних умов лісостепового типу (теплий та помірно вологий).

Екологічній ніші черняхівської культури Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття притаманні певні “стандартні” характеристики. Вони є подібними як для виділених в межах культурного ареалу черняхівських поселень типу Черепин-Теремці, так і пам'яток Дністро-Прутського межиріччя.

Особливості системи заселення черняхівської культури Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття, а саме: велика щільність пам'яток, топографічні умови, відстані між синхронними пам'ятками тощо свідчать про те, що її населення проживало в середовищі, умови якого були сприятливими для розвитку господарської діяльності. В цей час екологічна ніша на макрорегіональному рівні засвідчує різні господарсько-культурні типи (землеробство та пов'язане із ним скотарство, чинбарство, гончарство, склоробне виробництво тощо), структура яких диктувалася суттєвими відмінностями “висхідних” моделей на мікро- та мезорівнях.

Господарська структура носіїв культури добре співвідносилася і з геополітичною ситуацією першої половини ІІІ-IV ст., внаслідок якої черняхівське населення одержало можливість для без кризового мало конфліктного розвитку в межах традиційної економіки.

Аналіз ресурсних зон поселень культури карпатських курганів на мікро- та узагальнення даних на мезо- і макрорівнях засвідчив якісні відмінності найближчого природного оточення селищ в межах трьох мікрорегіонів - Вороно-Бистрицького, Прут-Черемоського та Прут-Сіретського межиріч. Насамперед, вони визначалися характером ґрунтового покриву та особливостями рельєфу. В межах окреслених мікрорегіонів виділено дві групи ресурсних зон поселень, що дозволяє вести мову про два господарсько-культурні типи в культурі карпатських курганів. Різниця між ними спостерігається не в галузевому, а в територіальному (регіональному) зрізі. Іншими словами, землеробство та пов'язане із ним приселищне скотарство мали місце у життєзабезпеченні населення усієї культури, але водночас на мікрорегіональному рівні вони відрізнялися системою рільництва, асортиментом вирощуваних культур, рівнем розвитку тваринництва тощо і визначалися ландшафтним типом господарювання.

Празько-корчацькі старожитності також мали свої особливості поширення відносно природного каркасу. Аналіз природних умов на мікро- та мезорівнях дозволяє говорити про деякі особливості екологічних ніш празько-корчацької культури у регіонах Верхнього та Середнього Подністров'я з одного боку та Верхнього Попруття з іншого. Відповідно “похідна” модель празько-корчацької культури в межах досліджуваного регіону диктується тією чи іншою структурою ландшафтного господарства на мікро- та мезо рівнях.

На еколого-господарські умови празько-корчацьких старожитностей мали вплив і несприятливі природні явища кінця IV-початку V ст. н. е., викликані різким зволоженням клімату, які спричинили і відносне похолодання. Це негативно вплинуло на вегетаційний період, зміни хімічного складу родючих ґрунтів тощо. Подібна ситуація, на нашу думку, могла викликати зменшення кількості мешканців на поселеннях та спричинитися до процесу розселення слов'ян взагалі.

Відмінності ресурсних зон тих чи інших празько-корчацьких поселень впливали на культуру безпосереднього життєзабезпечення населення і, зокрема, на характер сільського господарства. В залежності від природних умов у землеробстві празько-корчацького населення досліджуваного регіону могли мати місце і лісопольова, і перелогова, і підсічна системи землеобробітку. Ресурсні зони селищ зазначеної археологічної культури визначали також і спеціалізацію сільського господарства.

ВИСНОВКИ

Нові підходи в археологічних дослідженнях дозволили закцентувати увагу на вивченні просторового розподілу пам'яток ІІІ-VII ст. н. е., Верхнього Подністров'я і Верхнього Попруття в тісному взаємозв'язку із природним середовищем і людьми, що проживали в ньому. Кількісно-якісний аналіз просторово-територіальної структури на різних рівнях класифікації з одного боку та еколого-господарські особливості з іншого, дозволили створити “висхідні” моделі черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур в досліджуваному регіоні.

Результати картографування пам'яток археології досліджуваного періоду у верхів'ях Дністра і Прута засвідчили їхнє нерівномірне поширення, доводячи тим самим неоднакову густоту заселення в тих чи інших природно-територіальних екологічних нішах.

Статистичний аналіз типів топографічного розташування поселень, їхньої площі, інтервальності, гідромережі показав, що просторово-територіальна структура населення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття великою мірою залежала від того природного середовища, в якому знаходилися археологічні пам'ятки. Їхній територіальний розподіл зумовлювався господарською доцільністю ландшафту, комунікаціями, захисними умовами.

Завдяки мозаїчності ландшафтів Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття населення другої-третьої чверті І тисячоліття н. е., мало широкий вибір можливостей для заселення.

В результаті дослідження виявилися його закономірності. На середину І тисячоліття н. е., внаслідок внутрішніх колонізаційних процесів населення черняхівської та карпатських курганів культур визначило у Верхньому Подністров'ї та Верхньому Попрутті як найсприятливіші, життєвоцінні території, так і території важкоосвоювані або території без достатніх умов для проживання. В основі визначення масштабу заселення лежав людський фактор, що полягає у визначенні меж розселення можливостями господарсько-перетворювальної діяльності людини.

В середині-кінці V ст. н. е., в заселенні Верхнього і Середнього Подністров'я, Верхнього Попруття спостерігається регрес. На сучасному етапі археологічних досліджень в межах зазначених регіонів зафіксовано лише окремі пам'ятки, що представляють завершальний етап черняхівської та карпатських курганів культур та початковий період існування празько-корчацької. Проте, не можна однозначно стверджувати, чи міграційні рухи спричинилися стосунками між природним середовищем і господарюванням людини, зокрема, збільшенням населення в римському часі, а також погіршенням клімату в середині І тисячоліття н. е., чи ці чинники відігравали лише додаткову роль, а визначальне значення мала політична ситуація, а саме - занепад Римської імперії, суспільні і політичні процеси, що проходили всередині варварських народів. Так чи інакше, серед причин, що зумовили значні якісні і кількісні зрушення у системі заселення та її територіальній організації окреме місце належить впливу природного середовища.

Забезпечення населення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття другої-третьої чверті І тисячоліття н. е., первинно необхідними засобами диктувалося особливостями “висхідної” моделі, яка формувалася на найнижчому таксономічному рівні - рівні ландшафтного типу господарювання. Проте, під впливом політичних, економічних, господарських, демографічних, етнічних та інших факторів його способи визначалися сукупністю місцевих обставин.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стеблій Н. Методика фізико-географічного опису археологічних пам'яток // Археологічні дослідження Львівського університету. - Львів, 2003. - Вип. 6. - С. 231-237. історичний пам'ятка артефакт

2. Стеблій Н. Природне середовище в процесах заселення Північно-Східного Прикарпаття (І ст. до н. е. - середина І ст. н. е.) // Carpatica - Карпатика. - Давнина і сучасність. - Ужгород, 2005. - Вип. 33. - С. 58-72.

3. Стеблій Н. Роль екофактів в системі розвитку культури карпатських курганів // Археологія. - 2006. - № 4. - С. 41-46.

4. Стеблій Н. Деякі аспекти господарської моделі черняхівського населення (за матеріалами поселення Ріпнів ІІ) // Нові технології в археології / Збірник наукових праць. - Київ-Львів, 2002. - С. 251-263.

5. Стеблій Н. Топографія поселень Верхнього Попруття та Верхнього Подністров'я в другій чверті І тис. н. е. (постановка проблеми) // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. Матеріали наукової конференції 16-18 березня 2000 р. - Чернівці: Золоті Литаври, 2000. - С. 238-241.

Размещено на Allbest.ru