Подільське село в роки НЕПу. Соціально-економічний та громадсько-політичний розвиток (1921-1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 94 (477. 43/44)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПОДІЛЬСЬКЕ СЕЛО В РОКИ НЕПУ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК (1921-1928 РР.)

Спеціальність 07. 00. 01 - Історія України

СТАДНИК ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА

Черкаси - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Зінько Юрій Анатолійович, кандидат історичних наук, доцент, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, доцент кафедри історії слов'янських народів.

Офіційні опоненти:

Капустян Ганна Тимофіївна, доктор історичних наук, професор, Кременчуцький державний політехнічний університет, професор кафедри теорії та історії держави та права;

Земзюліна Наталія Іванівна, кандидат історичних наук, доцент, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри новітньої історії.

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича.

Захист відбудеться "17" січня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий "15 " грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент С.В. Корновенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Поділля як історико-етнографічного регіону в межах 1921-1928 рр. в окреслений період до його складу входили сучасні Вінницька, Хмельницька та частина Одеської областей. В адміністративному плані Подільська губернія поділялася на шість округ: Кам'янецька, Проскурівська, Вінницька, Могилів-Подільська, Тульчинська, Гайсинська. Округи були поділені на 93 райони із загальною кількістю 2255 населених пунктів. Територія губернії складала 31,7 тис. кв. км. В роботі назви регіонів, населених пунктів, їхній статус, адміністративно-територіальне окреслення вживаються відповідно до поділу 1921р.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявлення і залучення нових джерел, використання здобутків історіографії проаналізувати практику реалізації нової економічної політики в подільському селі, розкрити її вплив на соціально-економічні та громадсько-політичні процеси, з'ясувати значення та наслідки цієї політики для подальшого розвитку сільського населення Поділля.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясувати стан наукової розробки теми, визначити рівень та повноту її джерельного забезпечення;

- вивчити теоретичні принципи нової економічної політики, способи і методи її реалізації в контексті вирішення основних завдань радянської держави;

- розкрити особливості впровадження НЕПу на Поділлі, показати їхній вплив на зміну поземельних відносин та соціальну структуру подільського села;

- проаналізувати розвиток сільськогосподарської кооперації, її основних форм діяльності, завдань, що покладалися на неї радянською владою;

- дослідити особливості становлення радгоспно-колгоспної системи на Поділлі, розкрити її сутність;

- визначити ставлення подільського селянства до колективного господарювання;

- висвітлити громадсько-політичне життя подільського села у роки НЕПу;

- розкрити механізми впливу органів радянської влади на селянство;

- з'ясувати причини, зміст та форми селянського антирадянського руху опору.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- вперше у сучасній українській історіографії зроблено спробу комплексного вивчення соціально-економічного та громадсько-політичного життя подільського села у роки НЕПу;

- на основі залучення до наукового обігу раніше невідомих матеріалів та документів по-новому осмислено явища і процеси нової економічної політики на Поділлі;

- досліджено форми і методи експропріації дрібних селянських господарств за умов малоземелля в окресленому регіоні;

- відтворено загальну картину економічних перетворень 20-х рр. ХХ ст. у сільському господарстві краю;

- показано вплив кооперації та колективної системи господарювання на селянське господарство Поділля в період, який вивчається;

- визначено закономірності й місцеві особливості запровадження радянською владою адміністративного й ідеологічного контролю за громадсько-політичним життям українського селянства;

- розкрито процес розгортання селянського руху проти радянської влади, названого більшовиками "політичним бандитизмом", визначено його причини, етапи, ідеологічну спрямованість та особливості.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її фактологічний матеріал, основні положення та результати можуть залучатися при підготовці історичних праць краєзнавчого характеру, написанні навчальних посібників із аграрної історії України, викладанні спецкурсу із історії Поділля.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на ХІІІ Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 1994р.), ХІІ об'єднаній науковій медико-технічній конференції (Київ-Вінниця, 1994 р.), ХV Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 1996 р.), ХVІІІ Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 1998 р.), ХІХ Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 1999р.), Всеукраїнській науковій конференції "Україна: минуле, сьогодення, майбутнє" (Київ, 3 березня 1999 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Поділля в контексті української історії" (Вінниця, 29-30 листопада 2001 р.), ХХ Вінницькій науковій історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 27-28 жовтня 2005 р.), VІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2006 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції "Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ - ХХІ століттях" (Вінниця, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в 22 публікаціях, 12 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 9 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічними принципами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (319 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 251 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну і практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікацій.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методи дослідження", який складається із трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дисертації, обґрунтовано методи дослідження.

У першому підрозділі першого розділу "Історіографія" з'ясовано стан наукового вивчення проблеми, здійснено класифікацію та аналіз наукової літератури. Історіографію з обраної теми умовно можна поділити на три групи: радянську, сучасну українську та зарубіжну. У свою чергу, в радянській історіографії можна виокремити декілька періодів: 1-1920-ті роки; 2-1930-ті - початок 1950-х років; 3 - друга половина 1950-х - початок 1960-х років; 4 - друга половина 1960-х - середина 1980-х років; 5 - середина 1980-х - 1990-ті роки.

Перший період радянської історіографії представлений здебільшого роботами радянських державних та партійних діячів, економістів, теоретиків та практиків сільськогосподарського виробництва. Незважаючи на деяку описовість та поверховість висновків, література 1920-х років про українське село цінна тим, що у ній міститься численний фактологічний матеріал як в цілому по УСРР, так і по окремих регіонах. Так, у роботах В. Качинського Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. - Харьков: Госиздат, 1922., І. Максимова Максимов И. Итоги землеустройства на Украине на 1 января 1922 года // Сельское хозяйство. - Харьков, 1922. - № 3-4., А. Хрящевої Хрящева А. Группы и классы в крестьянстве. - М., 1926. започатковано вивчення таких питань, як ліквідація поміщицького землеволодіння, перерозподіл земельного фонду, вплив аграрних перетворень більшовиків на форми селянського землекористування. Проблему податків на селі вивчав А. Пешехонов Пешехонов А.В. Сравнительная тяжесть натуральных налогов 1921 года для различных групп крестьянства. - Харьков, 1922., фінансово-податкову політику більшовиків на селі - М. Альський Альский М. Наши финансы за время гражданской войны и НЭПа. - М., 1923., П. Попов Попов П.И. Сельское хозяйство Союза Республик. - М. -Л., 1925., А. Большаков Большаков А.М. Современная деревня в цифрах. - Л., 1925., землекористування селянських господарств періоду НЕПу з'ясовували Б. Вікторов Викторов Б. Прошлое и будущее землеустройства на Украине // Сборник по вопросам сельского хозяйства. - Харьков, 1922. , О. Триліський Триліський О. Міжокругові земельні кордони і справи про сталість землекористування // Землеустрійник України. - Харків, 1926. - № 1., О. Щадилов Щадилов О. Землевпорядження та організація трудового господарства на Україні. - Харків: Книгоспілка, 1926..

У працях О. Філіповського Філіповський О.К. Розвідка з організації сільського господарства на Україні. - Харків: Держвидав, 1926., М. Гуревича Гуревич М.Б. Питання сучасного селянського господарства України. - Харків: ЦСУ УСРР, 1927., М. Вольфа Вольф М.М. Сільське господарство України. - Харків: Червоний шлях, 1927. розкрито питання землеустрою, розмірів посівної площі та її структури, забезпечення господарств реманентом та худобою, соціально-класової диференціації селянства. Основні аспекти орендної політики радянської влади дослідили О. Тихомиров Тихомиров О. До справи про земельну оренду як чинник мобілізації землі // Землеустрій України. - Харків, 1926. - № 10-11. , А. Азизян, І. Великевич Азизян Н., Великевич И. Арендные отношения в советской деревне. - М. -Л., 1928.. Над вивченням взаємовідносин селянського господарства й ринку працювали В. Якиманський Якиманский В.А. Рыночный оборот в крестьянских хозяйствах Украины по бюджетному обследованию 1923 г. // Статистический Бюллетень ЦСУ УССР. - Харьков, 1924. - № 10., С. Кривицький Кривицкий Е. Емкость крестьянского рынка Украины в 1924/1925 хозяйственном году: Опыт статистико-экономического исследования // Хозяйство Украины. - Харьков, 1925. - №3., В. Беркаш Беркаш В. Основные вопросы скотоводства и мясного рынка // Хозяйство Украины. - Харьков, 1925. - № 1-2., І. Лебединський Лебединський І. Селянський індекс на Україні. - Харків: Книгоспілка, 1928., Я. Пархомівський Пархомівський Я.Є. Місткість селянського ринку на Поліссі і Правобережжі // Праці семінару для вивчення народного господарства України. ВУАН. Збірник соціально-економічного відділу. - К., 1930. - Вип.4. . Матеріально-технічне забезпечення селянських господарств аналізували І. Вологодцев Вологодцев І. Селянське будівництво за даними сільськогосподарського перепису 1927 р. // Вісник статистики України. - Харків, 1925. - № 1., К. Хоменко Хоменко К. Найм и сдача живого и мёртвого инвентаря на Украине // На аграрном фронте. - М.,1927. - № 8-9. , Л. Ставровський Ставровський Я. До питання про недостатнє використання худоби в дрібних селянських господарствах // Вісник статистики України. - Харків, 1928. - № 1. . На жаль, серед авторів робіт 20-х рр. ХХ ст. професійних істориків не було. Ця обставина вплинула на характер викладу матеріалу. У роботах відсутній аналіз проблеми, недостатньо проаналізовано джерела, їм властиві оглядовість, загальність висновків. Хоча цьому етапу історіографії властивий плюралізм думок, разом із тим, працям притаманний поверховий характер, далекий від науковості та історизму.

У 1930-1950-х роках всі праці радянських дослідників аграрної проблематики ґрунтувалися на догматичних, власне антиселянських ідеях, які знайшли своє цілісне відображення в "Короткому курсі історії ВКП(б)", у якому було сформульовано категоричне положення про "об'єктивну" необхідність суцільної колективізації. У роботах цього періоду декларативно прославляється аграрна політика більшовиків, гіпертрофувалася класова боротьба на селі, а індивідуальне селянське господарство оголошувалося безперспективним Лаптев И.Д. Советское крестьянство. - М.:Госиздат, 1939.. Єдиною працею про індивідуальне селянське господарство відбудовного періоду можна вважати дослідження М. Коваля Коваль М.К. Успехи развития сельского хозяйства Украины к концу восстановительного периода (1923-1925 гг.): Автореф. дисс. к.и.н. - К., 1951.. Решта дослідників прославляють колгоспно-радгоспну систему, податкову політику на селі 20-х рр. ХХ ст. Заготівельну кризу кінця 1920-х років пояснюють здрібненням селянських господарств, а хлібну - куркульським саботажем Генкина Э.Б. Переход советского государства к новой экономической политике (1921-1922). - М.: Госиздат политической литературы, 1954.; Михайловский М.Н. Борьба КПСС за подготовку условий сплошной коллективизации сельского хозяйства в СССР (на материалах УССР 1928-1929 гг.): Автореф. дисс. к.и.н. - Львов, 1955.; Хомич П.А. Коммунистическая партия Украины в борьбе за коллективизацию сельского хозяйства. 1927-1934 гг. (на материалах Винницкого, Каменец-Подольского и Тульчинского округов): Автореф. дисс. к.и.н. - К., 1955.. Отже, для другого періоду радянської історіографії властиве виключно однобічне трактування нової економічної політики радянської влади на селі.

Критика культу особи Й. Сталіна позитивно вплинула на якість робіт другої половини 1950-х - початку 1960-х років. Значно розширилася джерельна база історичних праць, знизився цитатно-ілюстративний стиль викладу матеріалу. Проте тоталітарна система зберегла монополію в усіх сферах життя країни, в тому числі й в історичній науці. Дослідники продовжували доводити, що аграрна політика Комуністичної партії та радянської держави була єдино правильною, а суцільна колективізація - об'єктивно необхідною Шульга З.П. Підготовка суцільної колективізації на Україні. - К., 1960.; Слинько І.І. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства України (1927-1932 рр.). - К., 1961. . В цих умовах цікавим внеском у наукову розробку проблеми формування аграрної податкової системи стали праці Г. Мар'яхіна Марьяхин Г.Л. Налоговая система в СССР. - М., 1952.; Марьяхин Г.Л. Налоги с населения СССР. - М., 1957.; Марьяхин Г.Л. Налоги в СССР. - М., 1958. та М. Ігошиної Игошина М. Продовольственный налог и его роль в укреплении союза рабочего класса и крестьянства в первые годы НЭПа: Автореф. дисс. к.и.н. - Харьковский госуниверситет. - Харьков, 1962.; Игошина М. Продналог - составная часть НЭПа. - Харьков, 1961.. Однак навіть ці автори не підходили критично до розкриття суті податкової політики більшовиків на селі та не вбачали альтернативи їй.

Четвертий етап дослідження розвитку українського селянства у 1921-1928 рр. тривав з другої половини 60-х до середини 80-х рр. ХХ ст. Загальний стан сільського господарства та окремі аспекти аграрної політики радянської влади 1920-х років вивчали Ю. Поляков Поляков Ю.А. Переход к НЭПу и советское крестьянство. - М.: Наука, 1963., В. Данилов Данилов В.П. Советская докохозная деревня: население, землепользование, хозяйство. - М.: Наука, 1977., Б. Мигаль Мигаль Б.Х. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925). - Харків, 1946. , Р. Лях Лях Р.Д. Розв'язування аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.). - К. - Донецьк, 1975., М. Березовчук Березовчук М.Д. Перші соціалістичні перетворення на селі. - К.: Політвидав України, 1976., П. Денисовець, О. Єрмак Денисовець П.М., Єрмак О.П. Податкова політика радянської держави щодо селянства України в 1921-1928 рр. // Український історичний журнал. - 1982. - № 6.. У їхніх роботах використано величезний фактичний матеріал, завдяки якому відтворено як цілісну картину соціально-економічного розвитку села 20-х рр. ХХст., так і окремі його складові - індивідуальне селянське господарство, землеустрій та землекористування, соціально-класова структура селянства, його демографічний розвиток, світогляд та повсякденна поведінка.

У цей час активізується інтерес і до історії окремих регіонів України. Суттєвий внесок у дослідження питань розвитку подільського села було зроблено В. Голевим Голєв В.М. Боротьба за здійснення ленінського плану соціалістичної перебудови сільського господарства Поділля (1928-1933 рр.). - К. -П., 1957., М. Александровою Александрова М.Ф. Відбудова сільського господарства Поділля (1921-1925 рр.) // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчої конференції - Хмельницький, 1965., С. Вініковецьким Вініковецький С.Я. Поділля в період відбудови народного господарства (1921-1925). - К., 1972.. Автори відобразили особливості заходів нової економічної політики в подільському селі, констатуючи складність їхнього проведення через малоземелля і велику щільність населення, проте на помилках влади, що привела до соціальних протиріч, не зупинялися. Поза увагою дослідників залишилося і вивчення індивідуального селянського господарства подільського регіону.

З другої половини 1980-х років розпочався п'ятий етап у розвитку радянської історіографії з обраної теми. У цей час над вивченням проблем історії українського селянства плідно працюють М. Денисовець Денисовець П.М. Соціально-економічне становище селянських господарств Поділля в перші роки НЕПу // Тези доповідей V Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1987. , М. Алещенко Алещенко М.І. Відступ від ленінського кооперативного плану на Поділлі (1922-1933 рр.) // Тези доповідей VII Подільської історико-краєзнавчої конференції. - К. -П., 1990., Є. Мручко Мручко Є.Є. З історії Хмельницької області в роки НЕПу // Тези доповідей VІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. - К. -П., 1990., В. Калініченко Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929). - Харків.: Основа, 1991. - 131с.; Калініченко В.В. Селянське господарство України в період НЕПу. - Х.: Основа, 1997., С. Кульчицький, С. Лях, В. Марочко Кульчицький С. В., Лях С. Р., Марочко В.И. Становление основ социалистического уклада жизни крестьянства УССР. - К., 1988.; Кульчицький С. В. Нова економічна політика: уроки і сьогодення // Маршрутами історії. - К.: Політвидав України, 1990., І. Каспрук Каспрук І.І. НЕП на Україні у 1921-1923 рр. (історико-політичний аналіз): Дис. … к.і.н. - Львів, 1993. , які розглядали введення НЕПу як тимчасовий відступ більшовиків від комуністичної доктрини побудови безтоварної економіки. Вони довели, що реформи 20-х рр. ХХ ст. у цілому позитивно вплинули на становище українського селянства і принесли відчутні результати.

За умов незалежності України з'являються наукові розвідки, у яких на основі нових методологічних підходів аналізуються раніше маловідомі аспекти аграрної історії України 20-х рр. ХХ ст. Діяльність сільськогосподарської кооперації вивчали А. Морозов Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу НЕПу. - Черкаси, 1993., В. Марочко Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929рр.). - К.: М.Р. Коts Rublishing, 1995., питання державного регулювання соціально-економічних відносин на селі в умовах НЕПу - О. Ганжа Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.). - К., 2000., податкову політику радянської влади - С. Корновенко, В. Лазуренко Корновенко С. В., Лазуренко В.М. Село. Хліб. Гроші. Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу. - Черкаси: Ваш Дім, 2004.. Крім того, активізуються наукові та історико-краєзнавчі дослідження подільського села місцевих істориків. Першу спробу створення узагальнюючих праць із історії подільського селянства 20-х - 30-х рр. ХХст. зробив на початку 1990-х років І. Шульга. Шульга І.Г. Гірка правда: Нариси з історії подільського селянства 1920-1932 років. - Вінниця: Віноблдрукарня, 1987. Окремі аспекти його розвитку такі, як роль комнезамів у політичній системі радянської влади, місце державного терору в радянському суспільстві, діяльність місцевого керівництва, соціальна та національна структура населення Поділля, релігійне та культурне життя краю вивчають П. Григорчук, О. Мельничук Григорчук П.С., Мельничук О.А Комітети незаможних селян на Поділлі (1920-1933 рр.). - Вінниця: ВДПУ, 2001.; Мельничук О.А. Боротьба за владу на селі в 1920-1925 рр.: сільські ради проти комнезамів // Нова політика. - 1998. - № 2., В. Васільєв Васільєв В. Причини та механізми здійснення масових політичних репресій на території Вінницької області в 20-30-і рр. // Політичні репресії на Поділлі (20-30-х рр. XX ст.). - Вінниця, 1999., Р. Подкур Подкур Р. За повідомленням радянських спецслужб. - К.: Либідь, 2000., Ю. Степанчук Степанчук Ю.С. Демографічна характеристика та соціальна структура населення Поділля після громадянської війни (за матеріалами перепису населення 1920 року) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. - 2001. - Випуск III., О. Галамай Галамай О.М. Реалізація політики відокремлення церкви від держави у 20-х роках XX століття на Поділлі // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. - 2001. - Випуск III., В. Воловик, С. Вініковецький Вініковецький С. Я., Воловик В.П. З історії культурного життя Поділля 1921-1925 років // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. - 2001. - Випуск II..

У 1990-х роках посилюється інтерес до історії селянства і з боку зарубіжних істориків, які подають загальну концепцію НЕПу, причини її запровадження, теоретичне підґрунтя, поділяючи позиції, близькі до точки зору українських науковців Конквест Р. Жнива скорботи. - К.:Либідь, 2000. - 208с.; Хоскинг Д. История Советского Союза. 1917-1991. - М., 1995.; Всемирная история: В 24т. - Т.21. Мир в период создания СССР / Под ред. Бодак А.Н., Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. - Мн.: Литература, 1997.; История России. ХХ век / Под. Ред. Дмитренко В.П. - М.: АСТ, 1997.; История России / Сост. и отв. Ред. Радугин А.А. - М.: Центр, 1998.; Верт Н. История Советского государства. 1900-1991.: Пер. с фр., 2-е изд. - М.: ИНФРА. - М.: Издательство "Весь Мир", 1999..

Отже, огляд стану наукового вивчення теми дозволяє констатувати, що окремі сюжети задекларованої нами проблеми знайшли своє відображення у науковій літературі. Однак спеціальної роботи, що стосується соціально-економічного і громадсько-політичного розвитку подільського села в роки НЕПу, ще не існує. Цим і зумовлене звернення автора до обраної для вивчення теми.

У підрозділі 1.2 "Джерельна база дослідження" проаналізовано джерельне забезпечення роботи, що є достатньо репрезентативним. Воно представлене різноманітними за походженням неопублікованими і опублікованими матеріалами. Значна частина джерел, зокрема обласних архівів, вводиться до наукового обігу вперше.

Першу групу джерел становлять неопубліковані матеріали фондів українських архівів. У дослідженні використані наступні фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України (ЦДАВО): "Всеукраїнський Центральний комітет незаможних селян" (Ф.257), "Сільський господар" (Ф.290), "Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР" (Ф.539), "Держплан УСРР" (Ф.337), "Рада Народних Комісарів УСРР" (Ф.2), "Народний комісаріат земельних справ УСРР" (Ф.27). Їхнє вивчення дало можливість розкрити суть аграрної політики більшовиків, динаміку розвитку сільського господарства, ставлення селян до НЕПу, здобутки і прорахунки влади при впровадженні різних заходів нової економічної політики. Документи справ цих фондів містять, окрім офіційної думки, цінну, часто непересічну, позалаштункову інформацію. В Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО) були опрацьовані документи справ фонду "Центральный комитет Коммунистической партии Украины" (Ф. 1). Серед них значною є кількість стенографічних звітів нарад і засідань ЦК КП(б)У, телеграм, листів, директив, довідок та інших документів.

Важливі для з'ясування місцевих особливостей запровадження НЕПу в подільському селі документи дисертантка опрацювала у Державному архіві Вінницької області (ДАВО) - "Подільський губком КП(б)У" (Ф. 1), "Вінницький окружком КП(б)У" (Ф.29), "Могилів-Подільський окружком КП(б)У" (Ф.434), "Калинівський районний комітет КП(б)У" (Ф.П.53), "Вінницький окружний виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів" (Ф.595), "Подільський губернський виконком" (Ф.Р.925), "Могилів-Подільський окружний виконком" (Ф.489), "Літинський повітвиконком" (Ф.Р.160), "Вахнівський повітвиконком" (Ф.Р.31), "Клебанський повітвиконком" (Ф.Р.795), "Брацлавський повітовий революційний комітет" (Ф.Р.1139), "Липовецький повітовий ревком" (Ф.Р.2807), "Кунянський волосний ревком" (Ф.Р.907), "Подільська губернська комісія незаможних селян" (Ф.Р.1901), "Подільська губернська інспектура робітничо-селянської інспекції" (Ф.Р.991), "Подільська губернська планова комісія" (Ф.Р.147), "Вінницька окружна планова комісія" (Ф.Р.154), "Подільське губернське статистичне бюро" (Ф.965), "Подільська рада народного господарства" (Ф.992), "Подільський губернський земельний відділ" (Ф.Р.40), "Вінницький окружний земельний відділ" (Ф.Р.39), "Подільський губернський продовольчий комітет" (Ф.Р.2625), "Вінницький окружний союз сільськогосподарських колективів" (Ф.Р.130), а також у Державному архіві Хмельницької області (ДАХО), зокрема, "Планова комісія Кам'янецького окружного виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів" (Ф.Р.956), "Планова комісія Шепетівського виконкому" (Ф.Р.2658), "Народний суд" (Ф.Р.52). Всі ці фонди містять цінну інформацію щодо впровадження нової економічної політики у регіоні, її особливості та ставлення до неї основної маси селянства.

Архівні матеріали, залучені автором для написання дисертації, доцільно поділити на такі групи: законодавчі акти республіканських органів влади (постанови і рішення уряду, циркуляри і накази); розпорядчі акти регіональних органів влади; протоколи конференцій, з'їздів різного рівня; різноманітні звіти, доповідні записки, інформаційні повідомлення контролюючих установ і організацій; статистичні дані; листи і скарги селян; дописи сількорів.

Іншу групу джерел становлять опубліковані матеріали. Їх також можна розділити на декілька типів: 1) періодична преса 1920-х років; 2) статистичні збірники; 3) праці В. Леніна як офіційне джерело теоретичних підвалин нової економічної політики; 4) роботи та опубліковані виступи лідерів більшовизму, партійних та радянських функціонерів.

Періодична преса, будучи складовою частиною партійної роботи і функціонуючи під партійним керівництвом, відображала загальний зміст і методи діяльності КП(б)У із впровадження НЕПу на селі. Її цінність полягає у тому, що вона найчастіше виступає єдиним носієм інформації з окремих сюжетів теми. До таких видань слід віднести часописи "Пролетарий", "Коммунист", "Сільський господар", "Коопероване село", газети "Вісті", "Червоне село", "Червоний край", "Подольский пролетарий".

Серед статистичних збірників важливим джерелом для вивчення історії подільського села в 1921-1928 рр. є "Статистика України", "Народне господарство України", "Україна. Статистичний щорічник". Вони містять чисельний цифровий матеріал, хоча й не вирізняються науковою об'єктивністю і потребують глибокого критичного аналізу.

У працях В. Леніна "З'їзд селянських депутатів", "Про продовольчий податок", "Про кооперацію" та інших обґрунтовано необхідність введення та значення НЕПу, розроблено його основні принципи.

Окремий тип джерел становлять роботи М. Бухаріна, О. Рикова та інших партійних і радянських діячів, які подають цінний матеріал щодо спектра доктринальних засад впровадження заходів нової економічної політики на селі.

Отже, аналіз джерельної бази, залученої для дослідження соціально-економічного і громадсько-політичного розвитку подільського села в період НЕПу, свідчить, що вона є достатньо різноплановою та потужною. Це дозволяє провести об'єктивне, комплексне дослідження зазначеної проблеми.

У підрозділі 1.3 "Методи дослідження" обґрунтовано методологію дисертації. Метологічну основу роботи складає сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій та явищ. Автор керувалася принципами історизму, об'єктивності, пріоритету загальнолюдських цінностей. Під час написання дисертації використовувалися такі наукові методи: проблемно-хронологічний, логічний, діалектичний, аналітичний. За допомогою логічного методу було визначено основні етапи впровадження НЕПу, якісні зміни в усіх сферах розвитку села, що дало можливість всебічно вивчити заходи НЕПу як певну систему, а також дозволило подати матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності. Діалектичний метод дав можливість висвітлити історичні події і їх результати у русі, взаємодії, причинно-наслідкових зв'язках з урахуванням обставин часу. В результаті були переглянуті стереотипи в трактуванні історії подільського селянства 1920-х років, були виявлені помилки та негативні явища, що гальмували розвиток села. Для зіставлення одержаної з різних джерел інформації дисертантка використовувала описовий і проблемно-хронологічний методи, дотримуючись принципу критичного підходу. Аналітичний метод використано у висновках, у яких підсумовано результати дослідження НЕПу в подільському селі.

У другому розділі "Соціально-економічний розвиток подільського села за умов НЕПу", який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано соціально-економічне становище подільського села після закінчення революції та громадянської війни, обґрунтування більшовиками необхідності переходу до нової економічної політики, основні складові НЕПу та особливості її реалізації у подільському селі, розглянуто розвиток сільськогосподарської кооперації та створення перших колективних господарств у регіоні.

У підрозділі 2.1 "Соціально-економічне становище подільського села після революції та громадянської війни" розглянуто стан економіки Поділля на початку 20-х рр. ХХ ст., причини занепаду сільського господарства. З'ясовано, що кризові явища в економіці розпочинаються ще в роки Першої світової війни, оскільки з 1914 р. у регіоні тривали постійні військові дії. Великої шкоди сільському господарству завдали громадянська війна та іноземна інтервенція, які зумовили відтік з села на фронт великої кількості робочих рук, позбавили селян значної частини тяглової сили, сільськогосподарських знарядь праці, що призвело до скорочення посівних площ і зниження врожайності, а часта зміна влади спричинила дезорганізацію господарського життя. За період революції 1917-1920 рр. зазнала змін і соціальна структура подільського села. На Поділлі, як і у всій Україні, відбулося певне осереднячення села, однак, ще залишалася і велика кількість бідняцьких господарств. Така ситуація пояснювалася двома основними факторами: гострим малоземеллям і розкуркуленням. Подільська губернія була наймалоземельнішою в Україні. До цього додавалася велика щільність сільськогосподарського населення. Перенаселення призводило до того, що значно збільшилася кількість маломіцних господарств, що, в свою чергу, зумовлювало пролетаризацію певної частини селянства, зростання кількості сільських жителів, які не могли брати повноцінної участі у сільськогосподарському виробництві.

Після революції 1917-1920 рр. на Поділлі розпочалося стихійне землевлаштування, яке не припинилося і після остаточного утвердження радянської влади. Спроби здійснення аграрних перетворень за більшовицькою доктриною викликали тут масове незадоволення та протест селянства, тому основні принципи аграрної політики більшовиків зазнали певних змін. Зокрема, проголошувалася повна ліквідація поміщицького землеволодіння з передачею земель селянам, а радянські господарства рекомендувалося створювати лише в необхідних розмірах і без будь-якого примусу. Однак у губернії не було проведено ні генерального, ні спеціального межування, ні навіть обліку земель, не було створено губземвідділу, а тому селянство Поділля не могло швидко отримати землю в достатній кількості. Крім того, земля була націоналізована, селянин не став її власником, а залишався орендарем землі у держави. Звичні процеси накопичення капіталу в сільському господарстві були порушені, господарства втратили стимул до розширення своєї товарності.

Однак причини катастрофічного становища села на початку 1920-х років полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики "воєнного комунізму". Конфісковану у поміщиків землю передали селянам, але водночас запровадили продрозверстку, яка носила відкрито грабіжницький характер. Із закінченням громадянської війни продрозверстка лише посилила конфронтацію між владою і селом, і ця суперечність набула такої гостроти, що стала загрожувати позиціям радянської влади на селі. Від політики "воєнного комунізму" Поділля постраждало чи не найбільше. Катастрофічний стан економіки привів до невдоволення більшовицькою політикою, що вилилося у селянські повстання 1920-1921 рр. Для зміцнення своєї влади більшовикам слід було покращити становище багатомільйонної селянської маси. Здійснити це було можливо лише переглянувши економічну теорію та практику більшовизму, відновивши ринковий спосіб господарювання.

У підрозділі 2.2 "Перехід до НЕПу, особливості її реалізації у подільському селі" розкрито зміст дискусії у партії та бачення різними більшовицькими лідерами нових підходів пролетарської держави до селянства, проаналізовано роботи В. Леніна щодо необхідності переходу до НЕПу, а швидше відмови від політики "воєнного комунізму", розкрито концептуально-теоретичні та партійно-директивні засади нової економічної політики, окреслені у документах більшовицької партії, визначено основні напрямки реалізації НЕПу в сільському господарстві УСРР. Опрацьований матеріал дає підстави констатувати, що перехід до нової економічної політики не означав припинення комунізації українського суспільства, а свідчив про нові методи її реалізації.

Далі в роботі проаналізовано особливості реалізації НЕПу у подільському селі: введення єдиного сільськогосподарського податку в умовах малоземелля, його розмір та методи збору, зміни в землекористуванні, соціальний склад селянських господарств, станову диференціацію селянства, матеріально-технічну базу індивідуального селянського господарства, орендні відносини, політику "розкуркулення", голод 1921-1923 рр., виникнення хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр., неоднозначність підсумків нової економічної політики для подільського села.

Заміна продрозверстки продподатком на першому етапі НЕПу значно полегшила становище селянства порівняно з визиском попередніх років. Разом із тим продподаток мало чим відрізнявся від продрозверстки, а згодом його доповнили інші податки, що викликало обурення у селян. На початку 20-х рр. ХХ ст. у Подільській губернії відбувся зрівняльний перерозподіл земель, який призвів до переважання середняцьких і малопосівних господарств, проте на 1924 р. Поділля залишалося єдиним регіоном України, де суцільну перевірку землекористування не вдалося закінчити. Крім того, не було ліквідовано і характерне для краю малоземелля. У 1921-1928 рр., незважаючи на труднощі, вдалося відновити посівні площі, однак, питома вага товарного хліба знизилася, а довоєнний рівень врожайності так і не було досягнуто. Великої шкоди сільському господарству завдала політика розкуркулення, яка призвела до знищення справжніх господарів на землі. Згубно позначився на розвитку сільськогосподарського виробництва голод 1921-1923 рр., що мав місце і в Подільській губернії, а також хлібозаготівельна криза.

Підрозділ 2.3 "Розвиток сільськогосподарської кооперації та формування радгоспно-колгоспної системи" присвячено діяльності універсальних, кредитних, спеціальних сільськогосподарських товариств регіону, а також створенню на Поділлі перших колективних господарств.

Складовою частиною НЕПу на селі було кооперативне будівництво. В сільськогосподарській кооперації було знайдено той механізм, за допомогою якого за умов ринкових відносин вдалося за короткий термін піднести як знесилені селянські господарства, так і аграрний сектор економіки в цілому. На сільськогосподарську кооперацію покладалося завдання бути посередником у товарно-грошових відносинах промисловості й сільського господарства, вона стала головним постачальником на село промислової продукції виробничого призначення, забезпечувала кредитування селянських господарств. Особливості становлення сільськогосподарської кооперації за умов НЕПу на Поділлі полягали в тому, що вони визначалися потребами індивідуального селянського господарства. Дрібні товаровиробники, як свідчить ґрунтовне вивчення місцевого матеріалу, завжди виступали рушійною силою, здатною відтворити соціально-економічну природу кооперації, її організаційні підвалини. Господарська стабільність, продуктивність та економічна підприємливість селянського двору були запорукою сталості кооперативної системи. Очолювала селянську кооперацію Всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - "Сільський господар". На Поділлі найрозвинутішою була споживча кооперація, дещо меншими були темпи розвитку тих видів кооперації, що обслуговували господарські потреби села, а також кредитної кооперації. В губернії діяли як універсальні, так і спеціалізовані товариства: бурякові, молочні, садово-городні, виноградарські тощо. Однак кооперування у подільському селі відбувався повільно. Причини цього корінилися у відсутності кадрів, недостатній організаційній роботі, а також класовому принципі підбору членів кооперативів. Крім того, кооперація розглядалася більшовиками як черговий етап у процесі монополізації державою торгівлі та постачання, тим самим влада встановлювала контроль і над громадсько-кооперативною діяльністю селянства.

Поряд із розвитком кооперації у подільському селі відбувалося становлення радгоспно-колгоспної системи. Поділля, у якому на початку 1920-х рр. збереглася значна кількість колишніх поміщицьких економій, більшовики вважали особливо зручним для впровадження цих змін. Однак методи їхньої реалізації викликали масове невдоволення селянства. В губернії нараховувалася велика кількість безземельних селян, що прагнули розширити свої земельні наділи за рахунок конфіскованих поміщицьких земель, а отже не підтримували ідею створення колективних господарств на базі поміщицьких економій. Заможні селяни були зовсім не зацікавлені в утворенні ТСОЗів, артілей і комун, віддаючи перевагу індивідуальному веденню господарства, і до створення колгоспів ставилися вороже. Тим не менше, в 1924-1925 рр. на Поділлі спостерігається швидке зростання колективних форм господарювання, що можна пояснити посиленням розшарування серед селянства. Їхніми членами ставали переважно бідняки, які вбачали у них засіб подолання злиднів. Радгоспи та колгоспи отримували державну допомогу, насіннєві позики, забезпечувалися технікою. Завдяки цьому мали певні переваги перед одноосібними господарствами, однак, їхня матеріальна база залишалася слабкою, а керівництво - часто малокомпетентним, тому вони були нечисленними та економічно слабкими. Хоча виникнення колгоспів відповідало політичній складовій політики радянської влади на селі, ідеї колективізації у 20-х рр. ХХ ст. не знайшли підтримки серед подільських селян.

У третьому розділі "Громадсько-політичний розвиток подільського села", який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито особливості суспільно-політичних процесів на Поділлі в окреслений період, форми і методи радянізації подільського селянства, висвітлено причини, етапи, сутність повстанського руху селян проти радянської влади.

У підрозділі 3.1 "Особливості суспільно-політичних процесів на Поділлі в роки НЕПу" доведено, що в 20-х рр. ХХ ст. у регіоні відбувалася швидка монополізація більшовиками влади, з'ясовано кількісний та соціальний склад партійних осередків, серед яких, крім більшовицьких, діяли УКП, меншовики, есери, анархісти та декілька єврейських партій і груп, розкрито ставлення до них селянства з урахуванням особливостей етноконфесійного розвитку Поділля (конфронтація між єврейським населенням міст та містечок і українським населенням сіл). У результаті той факт, що серед комуністів було багато євреїв, загострював вороже ставлення селян, породжуючи антисемітизм. неп подільське село

В роботі розглянуто становлення в краї політичних інститутів влади, насамперед рад та їхніх виконкомів. Проголосивши ради владою трудящих, партійне керівництво насправді порушувало цей принцип, використовуючи суто класовий підхід, фактично контролюючи їхню діяльність. Списки виборців перевірялися, позбавлялися виборчих прав кандидатури, що будь-яким чином перебували в опозиції до більшовиків. Така виборча система, а точніше система виборчих порушень, давала змогу владі забезпечити у радах перевагу за лояльно налаштованими до неї представниками.

Радянські перетворення потребували надійного союзника. Великі сподівання радянського політичного режиму в доведенні процесу соціальної і майнової диференціації в українському селі до тієї позначки, яка буде влаштовувати більшовиків, покладалися на комнезами. Авторка висвітлила роль комітетів незаможних селян Поділля у проведенні продподаткової кампанії, "розкуркуленні", боротьбі з "політичним бандитизмом". Важливу роль у подільському селі відігравали комітети селянської взаємодопомоги та різноманітні добровільні товариства, однак, СТВ перебували під впливом партійних осередків та комнезамів, а діяльність добровільних товариств була малоефективною і носила формальний характер. Впроваджували політику більшовиків й інші органи - ДПУ, міліція, ЧОП. Методи їхньої роботи в більшості випадків були насильницькими, а відтак цілком природним було вороже чи, принаймні, насторожене ставлення до них селянства.

У підрозділі 3.2 "Ідеологічна радянізація подільського села" з'ясовано, що 1920-ті роки стали першим етапом становлення на Поділлі тоталітарної моделі відносин між центром і регіонами. На початок 20-х рр. ХХ ст. більшість населення краю не сприймала радянської ідеології, часто мала про неї слабке уявлення, а селянство, яке в основній масі було віруючим, не сприймало атеїстичної політики радянської влади. Тому боротьба з релігією на Поділлі мала важливе значення для запровадження способу життя, нав'язаного більшовицько-радянською системою. Релігія переслідувалася і через те, що віра об'єднувала всі верстви села, включаючи бідняків, гальмуючи розшарування селянства - стратегічний курс радянської влади на селі. Першим кроком нової влади щодо церкви стало позбавлення її права юридичної особи. Священики позбавлялися права голосу, культові споруди та церковне майно оголошувалося власністю держави, а цінності вилучалися. Поряд із цим була розгорнута широка антирелігійна пропаганда серед населення, якою займалися насамперед партійні органи, застосовуючи іноді й насильницькі дії.

Вся ідеологічна робота була спрямована на боротьбу з пережитками "петлюрівщини", "бандитизму", на пропаганду законів і заходів радянської влади. Радянська влада мала на меті за короткий термін домогтися визнання більшовицької партії як бажаної для більшості населення. Досягти цього було неможливо без насильницького впливу на свідомість населення з метою формування комуністичного світогляду. Однак, попри всі зусилля, більшовизм на Поділлі сприймався як негативне явище значними групами населення. Тому вже на початку 1920-х років почалася робота зі створення єдиної системи політичної освіти, яка мала вирішити завдання маніпулювання суспільством, формувати базу для тоталітаризації держави: привернути на свій бік селянство, виявити й ізолювати найбільш радикально настроєних опозиціонерів, розпочати побудову мережі агітаційно-пропагандистського апарату, подолати будь-який вплив на суспільство Поділля релігійних організацій, створити механізм насадження єдиної ідеології у найширших верствах населення. Початком кампанії радянізації подільського села через насадження системи більшовицької політосвіти стала реформа агітаційно-пропагандистського відділу ЦК РКП(б), проведена у 1921 р. У Подільській губернії активне запровадження політосвіти розпочалося у 1922-1923 рр. У дисертації висвітлено основні форми та методи агітаційно-пропагандистської роботи більшовиків та її результати і зроблено висновок, що політична освіта стала зв'язком, ланкою-передавачем у машині тоталітарної держави, а нова економічна політика - своєрідним вододілом між Поділлям ворожим більшовизму та Поділлям розколотим, готовим до більшовицьких експериментів.