Діяльність бундівських організацій у Правобережній Україні на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 94 (477.4) “19”: 329 (043.3)

Діяльність бундівських організацій у Правобережній Україні на початку ХХ століття

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Симчишин Олександр Сергійович

Черкаси 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Кам'янець-Подільського державного університету Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 24 жовтня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бул. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “20” вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

АНОТАЦІЇ

Симчишин О.С. Діяльність бундівських організацій у Правобережній Україні на початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, - Черкаси, 2007.

Дисертацію присвячено вивченню історії бундівських організацій на Правобережній Україні на початку ХХ ст. У роботі вперше на основі залучення архівних джерел, опублікованих документів, періодичних видань, проаналізовано причини та передумови зародження бундівського руху у Правобережній Україні. Досліджено становлення регіональних організацій Бунду в краї наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., з'ясовано становлення осередків Союзу впродовж 1900-1904 рр., висвітлено їхню боротьбу спільно з іншими опозиційними угрупуваннями проти існуючої влади. Значну увагу в дисертації приділено аналізу методів практичної роботи Бунду в регіоні, розкрито участь цієї партії у громадсько-політичних процесах краю в умовах Першої російської революції 1905-1907 рр.

Ключові слова: Бунд, місцеві бундівські організації, комітети Союзу, єврейська національна меншина.

Симчишин А.С. Деятельность бундовских организаций Правобережной Украины в начале ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет им. Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2007.

Диссертация посвящена изучению истории бундовских организаций на Правобережной Украине в начале ХХ в. В исследовании сделан анализ научной литературы, в которой изучались проблемы деятельности Всеобщего Еврейского Рабочего Союза в Литве, Польше и России (Бунд), дана характеристика архивным источникам, мемуарам, сборникам документов, периодической печати. Рассмотрены причины и предпосылки возникновения бундовских организаций в Правобережной Украине. Акцентируется внимание на объективности процессов, связанных с популярностью бундовского движения в регионе. Доказывается, что евреи первыми пришли к созданию политической партии благодаря своему национальному характеру, высокому уровню образованности, актуальности еврейского вопроса. Сопутствовала этим процессам и национальная политика российского самодержавия.

На основе использования архивных источников, многие из которых впервые вводятся в научный оборот, наработок историков подчеркивается, что Союз в Правобережном регионе был одной из наиболее влиятельных политических партий. Документально засвидетельствовано появление бундовских организаций в Киеве, Житомире, Бердичеве в 1901 г. Всеобщий Еврейский Рабочий Союз в Литве, Польше и России в начале ХХ века отстаивал позиции еврейских рабочих и вел борьбу с властью, используя ряд практических форм и методов. Активная деятельность позволила бундовцам создать влиятельную и численную сеть местных ячеек.

В годы Первой российской революции 1905-1907 гг. бундовцы правобережного региона вместе с другими революционными организациями поддерживали лозунг свержения царизма, провозглашения демократической республики и гражданских свобод. Для бундовских ячеек характерна совместная работа с представительствами других политических партий. Наиболее тесным было сотрудничество с украинскими партиями РУП, УРСРП, Спилкой. В годы Первой российской революции бундовцы провели несколько акций с ПСР. Специфическими были взаимоотношения Союза с сионистскими организациями: если в 1901-1904 гг. между ними существовали острые противоречия, то революционные события зачастую требовали объединения усилий и налаживания тесного сотрудничества. Такой была ситуация в Киеве и Житомире.

Ключевые слова: Бунд, местные бундовские организации, комитеты Союза, еврейское национальное меньшинство.

Symchyshyn O.S. The work of BUND organizations in the Right-Bank Ukraine of the beginning of the 20-th century - Manuscript.

Thesis submitted for a Candidate of Sciences Degree in speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Cherkasy B. Khmel'nyts'kyi National University. - Cherkasy, 2007.

The reasons and preconditions of the BUND movement in the Right-Bank Ukraine are analysed documents which are published in the collections, newspapers and literary materials. The problem of the conception of the regional BUND organizations in the country at the end of the beginning of the 20-th century are investigated here. The process of forming of the centres of the Union during 1900-1904 and their struggle with other oppositional groups against the existing authority are showed here. Much attention are paid tj the analysis of the methods of the practical work of BUND organizations in the region and the part of this party in the socio-political process of the country in the years of the First Russian Revolution 1905-1907.

Key words: Bund, the local Bund organizations, Jewish national community.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Створення цілісної картини суспільно-політичного життя українських земель на початку ХХ ст., висвітлення історичних умов, в яких розвивався український національний рух і зароджувалася державність, вимагають дослідження діяльності регіональних організацій політичних партій різного спрямування, їх становлення та взаємин між собою. Адже місцеві осередки відігравали важливу роль у партійно-політичних процесах того часу. Сучасний стан розвитку історичної науки потребує перегляду цілого ряду положень, принципів, що стосуються дослідження політичних партій, особливо тих, діяльність яких спрямовувалась на боротьбу з державною владою та захист інтересів робітничої верстви. У роки радянської влади головна роль сили, яка стояла на позиціях захисту робітників і селян, відводилась більшовицькій частині РСДРП, тоді як значення інших соціал-демократичних партій значно применшувалося. Це зауваження особливо стосується діяльності Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії (Бунд). Його характеризували як силу, яка шкодила революційному руху, не мала розбудованої мережі та реального впливу на місцях. Натомість партія заслуговує на увагу специфічними методами роботи, своєрідністю організаційної розбудови, місцем у політичних процесах того часу. Важливо розглянути діяльність Бунду, його регіональних осередків без упереджених оцінок, ідеологічних стереотипів, які мали місце в науковій літературі радянського часу. Об'єктивної оцінки та єдиного цілісного підходу до історії Союзу немає й серед єврейської громадськості, яка називає його перешкодою для об'єднання євреїв та мало приділяє уваги вивченню діяльності Бунду. Разом із тим, на сучасному етапі державотворення актуальним є висвітлення суспільно-політичних явищ, процесів, які стосуються міжнаціональних та міжпартійних відносин, діяльності національних організацій. Адже українська влада намагається будувати політику, враховуючи інтереси усього суспільства та етнічних спільнот.

З огляду на недостатнє дослідження, суперечливість та полярність оцінок місця та ролі Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії у суспільно-політичному житті визначена нами тема носить значний науковий інтерес та має практичне значення, чим і зумовлена актуальність обраної для вивчення теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії України Кам'янець-Подільського державного університету. Вона узгоджується з темою наукового пошуку відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАНУ (номер державної реєстрації 0105U000284).

Об'єктом дослідження є місцеві організації Бунду, які діяли на території Правобережної України у 1901-1907 рр.

Предметом дослідження є виникнення, становлення та практична діяльність осередків Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, їх місце і роль у революційному русі 1905-1907 рр., взаємовідносини з іншими політичними партіями, органами державної влади.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1901-1907 рр. Нижня часова межа пов'язана із часом зародженням бундівського руху в регіоні. Верхня - мотивується завершенням етапу найбільшого піднесення діяльності Союзу та початком його занепаду, викликаного поразкою Першої російської революції 1905-1907 рр. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу у дисертації здійснено екскурс за межі окресленого періоду.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Правобережної України, до складу якої в окреслений період входили Київська, Волинська та Подільська губернії. Такий вибір пояснюється тим, що у цьому регіоні значною була концентрація єврейської національної меншини і саме в ньому виявилася висока політична активність цієї етнічної спільноти.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу історичної літератури, архівних матеріалів, періодичної преси дослідити діяльність бундівських організацій Правобережної України та з'ясувати їх роль у суспільно-політичному житті регіону на початку XX ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми, рівень та повноту забезпечення джерельної бази;

- з'ясувати об'єктивні передумови та причини популярності бундівських ідей серед населення Правобережної України;

- дослідити зародження та становлення бундівського руху в регіоні;

- охарактеризувати стосунки місцевих осередків Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії з організаціями інших політичних партій;

- розкрити роль і місце Бунду у революційних подіях 1905-1907 рр. на Правобережжі;

- подати характеристику чисельного, вікового та соціального складу членів Бунду в регіоні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:

- у дисертації із сучасних позицій української історичної науки подано комплексну характеристику діяльності правобережних осередків Бунду на початку ХХ ст.;

- уточнено час появи бундівських організацій у Правобережній Україні;

- з'ясовано їхню роль у революційних подіях 1905-1907 рр. у регіоні;

- вперше проаналізовано формування матеріально-технічної бази місцевих осередків та вплив фінансового стану на їхнє місце у громадсько-політичних процесах краю;

- висвітлено специфічні стосунки бундівських та сіоністських партій;

- зроблено спробу подати характеристику вікового складу бундівців Правобережної України, встановити їхню чисельність та кількість.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її зміст значно розширює наукові знання з історії Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, її положення є важливими для з'ясування цілісної картини суспільно-політичного життя Правобережної України початку ХХ ст. Положення та висновки дисертації корисні при теоретичному осмисленні проблем виникнення та становлення місцевих осередків політичних партій на рубежі ХІХ-ХХ ст. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць, підручників, посібників з історії України, при викладанні курсів, спецкурсів у ВНЗ. Певний інтерес вони мають і для краєзнавців, культурно-освітніх установ, у т.ч. національних меншин, працівників архівів, бібліотек. Важливим є зміст дисертації для роботи партійних функціонерів, політологів, які можуть вивчати досвід політичного життя та методи партійної роботи початку ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Кам'янець-Подільського державного університету. Результати дослідження пройшли апробацію на ХІІ Міжнародній науковій конференції „Єврейська історія та культура країн Східної Європи. Єврейське краєзнавство і колекціонування” (Київ, 24-26.08.2004), Міжнародній науковій краєзнавчій конференції „Житомир в історії Волині та України” (Житомир, 15-18.08.2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Громадсько-політичне та суспільно-культурне життя України на початку ХХ ст.” (Хмельницький, 25.02.2005), Міжнародній науковій конференції „Революція і суспільство” (Дніпропетровськ, 29-30.09.2005), вузівських конференціях викладачів і аспірантів Кам'янець-Подільського державного університету (Кам'янець-Подільський, 2002-2006).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 8 наукових статей, 5 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить ….. друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, дослідницькими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (41 сторінка, 339 позицій), додатків (14 сторінок). Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки.

правобережний єврейський бундівський

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й завдання дисертації, розкрито наукову новизну та практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікацій.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методи дослідження» зроблено аналіз наукової літератури та джерел, в яких розглядаються питання діяльності організацій Бунду у Правобережній Україні впродовж 1900-1907 рр.

Перший етап дослідження історії Союзу представлений статтями, науковими розвідками, публіцистичними нарисами, які з'явились впродовж 1900-1920 рр. Примітно, що тогочасні автори були сучасниками партії, мали безпосереднє відношення до партійного життя. До числа перших належать праці С. Дубнова, А. Ідельсона, В. Жаботинського, З. Островського, О. Скорописа.

Для розуміння оцінки Бунду представниками ліворадикального напрямку російського соціал-демократичного руху цінними є окремі праці лідера більшовицької частини РСДРП В. Леніна. У 1899 р. він називав Союз у числі тих, хто брав участь в утворенні загальноросійської партії. Однак уже за кілька років активно критикував його діяльність. Виходячи із принципів інтернаціоналізму й революційної доцільності (у більшовицькому розумінні), він характеризував Бунд як опортуністичну, націоналістичну політичну силу, яка роз'єднувала загальний робітничий рух. Першу спробу наукового дослідження передумов зародження бундівського руху, утворення та становлення Бунду зробив І. Черіковер. Він підготував замітку про партію в «Еврейскую энциклопедию». Автори згаданих праць по-різному оцінювали Союз. Їхні позиції пояснювалися прихильністю до певних ідеологічних позицій - одні представляли державну владу, інші входили до політичних організацій, для яких Союз був супротивником або союзником. Дослідники наражалися на партійну цензуру, показуючи Бунд у світлі відповідних вимог. Ще одним суттєвим фактором, який впливав на достовірність поданої інформації була необхідність конспірації. Зважаючи на жорстке протистояння з владою, свідомо замовчувались окремі факти, якими могли б скористатися правоохоронні органи.

Наступний етап дослідження діяльності Союзу припав на радянські часи. Справжній бум у вивченні діяльності революційних партій спостерігався в 20-і рр. ХХ ст. Авторами праць передусім були діячі політичних організацій, які намагалися показати важливість власної роботи. Публікувалися матеріали про загальноросійський робітничий рух, події Першої російської революції. У цьому контексті зверталась увага на діяльність Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії на території усієї імперії, а також у губерніях Правобережної України. На перших порах історія політичних партій революційного спрямування висвітлювалася без серйозної упередженості, подавалося багато фактичного матеріалу. Це стосувалось і Бунду. Однак із поступовим утвердженням радянської влади, оцінка ролі Союзу та інших соціалістичних організацій, які були політичними супротивниками більшовиків, ставала усе критичнішою. Наприкінці 1920-х рр. такі партії уже називались опортуністичними та ворожими. Впродовж згаданого етапу з'явилися публікацій колишніх бундівських діячів А. Кремера, В. Цогліна про І партійний з'їзд. Ряд статей та досліджень опублікував Н. Бухбіндер. Узагальнюючу працю з історії Бунду підготував М. Рафес. Він спробував подати цілісну картину утворення Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, його існування на різних етапах. У дослідженні фігурували Бердичівський, Житомирський та Київський комітети, містилися відомості про їхню чисельність. М. Рафес, як активний партієць, розповідав про методи діяльності Союзу, досить ґрунтовно описуючи так звані «біржі». Практичну роботу бундівських організацій у Подільській губернії висвітлював дослідник А. Зекцер. Автор зупинився на питаннях чисельності окремих подільських осередків, їх діяльності протягом 1904 - 1906 рр. Використавши бундівську періодику, агітаційні матеріали подав аналіз функціонування Союзу в 1905 р. А. Кіржніц.

Впродовж 30-60-х рр. ХХ ст. досліджень, в яких би з'ясовувалась історія Бунду не з'явилося. В загальних працях з історії КПРС партія характеризувалась опортуністичною, дрібнобуржуазною, націоналістичною і такою, яка шкодила загальному революційному руху. Така ж тенденція в оцінці бундівського руху зберігалась і в 70-х - 80-х рр. ХХ ст. Разом із тим, упродовж цього часу дослідниками було підготовлено кілька праць, в яких Союзу приділялась значна увага. Ріст інтересу до вивчення історії Бунду, висвітлення проблем, пов'язаних із єврейською національною меншиною в СРСР, пояснювався посиленням еміграції останніх за межі Радянського Союзу та необхідністю боротьби з єврейським націоналізмом. Це стосується дисертації Ч. Панаваса, монографій Ю. Шестака, І. Кураса, П. Шморгуна.

Із розпадом Радянського Союзу в 1991 р. розпочався новий етап у дослідженні історії політичних партій. Широкий доступ до джерел, відсутність ідеологічних настанов сприяли тому, що історики по-новому почали підходити до висвітлення згаданих проблем. Аналізуючи питання становлення і діяльності російських партійно-політичних груп в Україні напередодні революції 1905-1907 рр., зародження бундівського руху на Правобережжі розглядав український дослідник А. Павко. Він характеризував взаємовідносини Союзу із РСДРП на різних етапах діяльності до 1907 р., звернув увагу на діяльність місцевих партійних осередків у Києві, Бердичеві, Житомирі, Рівному. Автор праць із історії українського соціал-демократичного руху В. Головченко зосереджував увагу на взаєминах Бунду з РУП, УСДРП. Він наводив низку фактів спільної діяльності згаданих політичних організацій серед мешканців Правобережної України. Роль Бунду у робітничому русі в умовах Першої російської революції на дисертаційному рівні вивчав Н. Гарба. Використавши архівні документи, тогочасну періодичну пресу, дослідниця дійшла висновку, що Бунд мав значний вплив на стан і розвиток революційних процесів в Україні, однак, вважала його одним із розкольників робітничого руху.

У 1999 р. український дослідник В.І. Гусєв захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук з теми «Бунд в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. - 1921)». Проаналізувавши праці дослідників, матеріали архівів Російської Федерації та України, він подав чітку та ґрунтовну картину історії Бунду. У дослідженні характеризувалася роль Бунду в суспільно-політичному житті України, розглядалась еволюція його програмних засад. Автор намагався простежити роботу місцевих осередків, у тому числі й правобережних. Проте основна увага зосереджувалася на діяльності Союзу після 1917 р., натомість практичній роботі організацій впродовж 1897-1907 рр. у дисертації відведено небагато місця. У співавторстві із Ф. Левітасом В. Гусєв підготував короткий нарис історії Бунду в Україні. Опублікував він і низку статей. Відзначимо, що В. Гусєв зробив досить вагомий внесок у вивчення історії Бунду. Особливо варто підкреслити його заслугу у з'ясуванні ролі партії в суспільно-політичному житті періоду Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Кілька праць, в яких містились відомості з історії Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, видавалося наприкінці ХХ ст. у Російській Федерації. Це стосується статей російської дослідниці М. Червякової. У публікаціях «Бунд известный и неизвестный» та «О противоречиях Бунда» (у співавторстві з Л. Овруцьким), подано глибокий аналітичний матеріал, досліджено програму, еволюцію ідеологічних засад партії, розглянуто соціальну базу. У 2003 р. у світ вийшла праця «Еврейские политические партии в Российской империи и Советском Союзе». Її автори, поряд з коротким нарисом історії Бунду, формування його ідеологічних засад, подали велику кількість ілюстративного матеріалу щодо діяльності партії: копії прокламацій, рішень з'їздів, фотографії діячів. Історія Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії знайшла відображення у дослідженнях західних істориків. Вони розглядали Бунд, як провідну силу в поширенні марксистських ідей на території Східної Європи, вважали Союз засновником РСДРП. Відзначали й те, що Бунд повністю відповідав стандартам політичних партій західного типу. Отже, незважаючи на те, що історія Бунду постійно перебуває в полі уваги вітчизняних та зарубіжних істориків, до цих пір не створено спеціальної праці, в якій діяльність бундівських організацій на Правобережжі була б об'єктом самостійного наукового аналізу. Цим і зумовлене звернення автора до вивчення обраної теми дослідження.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали із фондів Центрального державного історичного архіву України у м.Києві, Державного архіву Хмельницької області та колишнього Кам'янець-Подільського міського державного архіву. Архівні матеріали, в яких містяться відомості про діяльність політичних партій початку ХХ ст. у Російській імперії належать до ділової документації, а саме: до категорій ділових документів органів державної влади та документації громадських організацій і політичних партій. Значна кількість матеріалів щодо діяльності Бунду у Правобережній Україні на початку ХХ ст. міститься у фондах губернських жандармських управлінь, їхніх помічників у тих чи інших повітах (Ф. 274, Ф. 301, Ф. 1335, Ф. 1598, Ф. 1599). Вони містять циркуляри посадових осіб Міністерства внутрішніх справ, протоколи обшуків, справи арештів активістів Бунду у Київській, Волинській, Подільській губерніях, свідчення про поширення агітаційної партійної літератури, повідомлення та звіти про діяльність того чи іншого осередку. Наукову цінність становлять матеріали із фондів інших поліцейсько-жандармських установ. Зокрема фонди охоронних відділень: 275 (Київське охоронне відділення), 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення), 816 (Волинське охоронне відділення), 1597 (Катеринославське охоронне відділення), 386 (Одеське охоронне відділення) ЦДІАК України. Форми діяльності Союзу у Правобережній Україні на початку ХХ ст. розкривають матеріали установ Міністерства внутрішніх справ та органів державної влади. Так, у фондах 442 (Канцелярія Волинського, Київського і Подільського генерал-губернатора), 273 (Тимчасовий генерал-губернатор Черкаського повіту), ЦДІАК України та 228 (Канцелярія подільського губернатора) колишнього КПМДА, знаходяться звіти повітових справників, ділове листування посадових осіб - губернаторів, генерал-губернаторів. Значний інтерес для дослідження ролі Бунду в громадсько-політичних процесах Правобережної України початку ХХ ст. становлять матеріали судових установ, прокуратури. Вони містяться у фондах: 318 (Київська судова палата), 419 (Прокурор Одеської судової палати), 317 (Прокурор Київської судової палати) ЦДІАК України; 281 (Прокурор Кам'янець-Подільського окружного суду), 777 (Товариш прокурора по 2 Балтській дільниці, 780 (Товариш прокурора по Кам'янець-Подільській дільниці), 786 (Товариш прокурора по Брацлавській дільниці) Державного архіву Хмельницької області. Джерела, які відносяться до ділової документації політичних партій містяться у фонді 838 (Колекція листівок). Особливу цінність серед них становлять листівки Центрального комітету Бунду та правобережних організацій партії (Бердичівської, Житомирської, Київської), надруковані на ідиш та російською мовою. Матеріали фондів вищезгаданих архівів дали змогу розглянути систему діяльності Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії у перші роки ХХ ст. у Правобережжі, оцінити їхню роль у громадсько-політичних процесах того часу, виявити чисельність окремих з них, віковий склад їх активістів, еволюцію ідеологічних засад, познайомитись із методами їх роботи. До джерельної бази дослідження нами залучено збірки документів з єврейського робітничого руху наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., мемуарна та агітаційна бундівська література. До опублікованих джерел віднесено також збірки документів, протоколи з'їздів РСДРП, програми національних політичних партій. Значну джерельну базу дослідження становлять періодичні видання. Особливо цінним для вивчення діяльності бундівських осередків, які діяли на території Правобережної України, є друкований орган Закордонного Комітету Союзу «Последние известия». В номерах газети за 1903-1905 рр. містилося багато фактичного матеріалу стосовно діяльності Бунду у Бердичеві, Києві, Рівному, Житомирі, Коростишеві, Черкасах, Могилеві-Подільському, Проскурові, Радомишлі, Балті.

Отже, як свідчить наведений вище аналіз, джерельна база з обраної для вивчення теми є різнопланова, достовірна, що дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ, пов'язаних із історією бундівських організацій на Правобережжі на початку ХХ ст. Усі компоненти історичного дослідження базуються на основних принципах науковості, історизму, об'єктивності, системності, розвитку, комплексності та плюралізму. Постійне їхнє дотримання дозволило викладати матеріал у систематичній і структурно завершеній формі та адекватно відображати процеси історичної сутності. Специфіка роботи зумовила використання проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, описового, ретроспективного, статистичного методів.

Другий розділ «Причини та передумови зародження бундівського руху у Правобережній Україні» структурно поділяється на два взаємопов'язані підрозділи, в яких з'ясовано соціально-економічне становище єврейської меншини, участь євреїв у революційному русі в другій половині ХІХ - перших роках ХХ ст.

У першому з них містяться дані про розселення євреїв у Київській, Волинській і Подільській губерніях, з'ясовано їхню роль в економічних процесах краю, подано аналіз політики російської влади стосовно цієї етнічної спільноти. Територія Правобережної України на рубежі ХІХ-ХХ ст. входила до складу т.зв. «смуги осілості» - явища, яке склалось в результаті обмежувальної політики царату. В її межах євреї могли проживати компактно, що сприяло можливості агітації серед них. У трьох правобережних губерніях нараховувалося 1 221 569 євреїв, що становило 12,8% від усього населення. У Київській губернії мешкало 430489 євреїв або 12,1% від загальної кількості. У Волинській - 394800 осіб даної національної меншини, або 13,2%. У Подільській - 370 612, що становило 12,2%. Правобережні євреї складали 74,2% від усіх представників цієї етнічної спільноти в Наддніпрянській Україні та 23,5% в межах Російської імперії. Соціал-демократичні ідеї, як нові та радикальні, сприймалися в основному молоддю. Відзначимо, що частка дітей та молоді серед євреїв була домінуючою. Наприкінці ХІХ століття представники цієї вікової категорії складали 52% усіх євреїв на території України, а працююче населення становило 42%. Соціально-економічне і політичне становище значної частини єврейського населення було досить скрутним, побутовий рівень робітників, ремісників, кустарів, дрібних торговців потребував покращення. Напруги додавала система обмежень у громадському, культурно-освітньому житті. Це сприяло поширенню соціал-демократичних ідей серед частини євреїв, виникнення спочатку революційних гуртків, а потім - бундівських осередків. Революціонізації єврейської молоді дали поштовх і кілька хвиль погромів на рубежі ХІХ-ХХ ст. Під час першої хвилі ними було охоплено близько 50 міст та містечок і 100 сіл Правобережної України. Погроми загострили національне питання, висунули його на чільне місце серед єврейських проблем, змусили політичних активістів реагувати на існування цієї проблеми і шукати шляхи її вирішення. Разом із тим, вони сприяли об'єднанню робітників єврейської національності.

У другому підрозділі досліджено питання зародження гурткової роботи в середовищі згаданої національної меншини. Соціально-економічне, правове становище, погроми, обмежувальні заходи влади були лише частиною передумов активної участі євреїв в революційному русі. На відміну від багатьох інших пригноблених в Російській імперії народів та національних меншин саме євреї першими прийшли до створення власної політичної партії. Цьому значною мірою сприяли особливості національного характеру цієї етнічної спільноти. Євреї - жителі міст і містечок являли собою особливу субкультуру, специфічний тип особистості, грамотний та більш сприятливий для нових ідей. Соціал-демократичні ідеї добре співуживалися з іудейськими уявленнями про особливі страждання їх народу. Ініціативність, наполегливість, цілеспрямованість єврейських робітників відіграли роль «фермента бродіння революції», що сприяло можливості політичним партіям керувати ними. Веденню широкої пропаганди серед єврейської національної меншини сприяв високий рівень їхньої освіченості. В євреїв існували свої школи - хедери. На території «смуги осілості» наприкінці ХІХ ст. існувало близько 25 тис. хедерів, в яких навчалося 363 тис. учнів - 64 % єврейських дітей. Агітації сприяли і т.зв. «хаврусес» - щось на зразок ремісничих братств, учасники яких разом молилися, вивчали релігійну літературу, боролись із господарями. В більшості вони були вже готовими організаціями, які досить швидко сприйняли соціал-демократичну ідеологію, поступово перетворюючись у робітничі гуртки.

Виникненню окремої політичної партії - Бунду - передувала потужна гурткова робота носіїв марксистської ідеології серед частини інтелігенції та робітників. Соціал-демократи знаходили робітників, які уміли читати, давали їм пропагандистську літературу та інші агітаційні матеріали, а далі відбувалося формування гуртків. Починаючи з 70-х рр. ХІХ ст. євреї активно включились у гуртковий рух. У 1880-90-х рр. перші організації виникли у правобережних містах Бердичеві, Житомирі, Києві. Вони дотримувалися соціал-демократичного вчення. Керували ними революційно налаштовані інтелігенти, вислані сюди під нагляд правоохоронних органів. Учасники гуртків вивчали основи вчення К. Маркса, певну увагу звертали і на практичну реалізацію набутих знань, поширювали нелегальну літературу, мали таємні бібліотеки, друкарні. Утворення окремої єврейської політичної партії, виникнення та активна діяльність її місцевих організацій на Правобережній Україні були зумовлені низкою об'єктивних передумов, серед яких варто виділити наступні: особливості ментальності євреїв, важке матеріальне становище значної частини населення цієї етнічної спільноти, високий рівень освіченості та компактність проживання.

У третьому розділі «Утворення Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії. Діяльність його організацій у Правобережній Україні (кінець ХІХ ст. - 1904 р.)» який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито виникнення і становлення осередків Бунду у Волинській, Київській та Подільській губерніях, взаємовідносини бундівського руху із сіоністськими організаціями на початку ХХ ст.

В першому із них з'ясовано виникнення Союзу, зародження та становлення його регіональних організацій на Правобережній Україні, їхня взаємодія із загальноросійським робітничим та українським національним рухами. Єврейські гуртки соціал-демократичного спрямування, які діяли у Правобережжі, на І з'їзді Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі та Росії, який відбувся у вересні 1897 р., не були представлені. Про створення Бунду євреї Наддніпрянської України дізнались у 1898 р. Наприкінці ХІХ ст. партія нарощувала свою міць, взяла активну участь у скликанні І з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії, однак, поширення на території Київської, Волинської та Подільської губерній не мала. Перші місцеві осередки Бунду в цьому регіоні з'явились у Києві, Житомирі та Бердичеві. Поява організації у Києві датується 1901 р.; виникла вона на базі існуючих соціал-демократичного та студентського гуртків. Одночасно розпочав свою діяльність Житомирський комітет Союзу, його роботу налагодив партійний активіст Я. Кравецький. У Бердичеві активний робітничий рух мав місце у 1900 р., однак, про функціонування комітету можна вести мову з кінця 1901 р. Хоча діяльність партії на Правобережжі відзначалася партійними звітами, однак, їхня реальна активізація мала місце після того, як в ході V партійного форуму у 1903 р. було визнано за необхідне утворення власних осередків, незалежних від комітетів РСДРП, оскільки «потреби єврейського руху ніколи не могли б бути повною мірою задоволені поза організаціями Бунду». Сприяв розбудові партійної мережі й перехід партії на «самостійницький етап» розвитку після виходу із складу РСДРП на ІІ її з'їзді.

Упродовж 1903 р. Бунд розпочав роботу у кількох повітових центрах регіону, особливо відзначалися осередки у Рівному, Вінниці, Могилеві-Подільському, Білій Церкві. Основними формами роботи бундівців було розповсюдження агітаційних матеріалів, проведення зборів, влаштовування страйків, демонстрацій. Для популяризації власних ідей активісти партійних організацій використовували т.зв. «біржі» - пропагандистську форму діяльності, яка відзначалася високим рівнем конспірації і давала змогу збирати велику кількість людей. Напередодні Першої російської революції в регіоні діяло 23 осередки Бунду із чисельністю близько 3 тис. осіб. Координуючі функції здійснювали комітети у Житомирі, Бердичеві та Києві. В ході наростання революційної ситуації мала місце співпраця бундівських осередків із регіональними представництвами інших соціал-демократичних партій. Найбільш плідними були взаємини із РСДРП, з членами якої бундівці користувались спільними друкарнями, випускали прокламації, разом влаштовували страйки. Тісно співпрацював Бунд і з Революційною українською партією на Київщині.

У другому підрозділі проаналізовано специфічні стосунки бундівських осередків із сіоністським рухом Автор відзначає, що із представниками сіоністських організацій взаємини у бундівців не склалися. Постійні дискусії, ідеологічні суперечки на центральному рівні впливали на становлення бундівських організацій на місцях. Ставлення до сіонізму визначалося партійною резолюцією, прийнятою на V з'їзді партії. Вона закликала боротися проти останнього в усіх його виявах, напрямках та відтінках. З точки зору бундівців, представники сіонізму негативно ставилися до революційного руху, загострювали класові суперечності, проповідували угодовство з самодержавством, гальмували розвиток громадянського почуття у євреїв. Представники Союзу та сіоністи гостро ворогували у Бердичеві, Києві, Житомирі, Вінниці та інших містах.

Аналіз архівних документів та наукової літератури дали автору підстави стверджувати, що зародження Бунду на Правобережній Україні, становлення його місцевих організацій були об'єктивною складовою соціал-демократичного руху початку ХХ ст.

Четвертий розділ «Діяльність Бунду у Правобережній Україні в роки першої російської революції», що складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, присвячено вивченню піднесення бундівського руху на Правобережжі в 1905 р., бундівських осередків Правобережної України у 1906-1907 рр.

У змісті першого з них розкрито роль бундівських осередків Правобережної України в революційних процесах першого етапу російської революції 1905-1907 рр. Саме на момент відкритого протистояння уряду і революційних сил припала пора активізації Союзу в регіоні. Чорносотенна преса називала Бунд «головним революційним опудалом в Південно-Західному краї». Сучасники тих подій наголошували, що 1905 р. - епоха його легендарного впливу і престижу, а організації партії були на території Західного району (в тому числі на Правобережній Україні) основною політичною силою. Вплив та потужність Бунду в той час відзначали правоохоронні органи. В їхніх звітах вказувалося, що «у межах Волинської губернії організації Бунду були найбільш поширеними». У Києві Союз називали найміцнішим серед соціал-демократичних груп та комітетів. Упродовж 1905 р. бундівці провели низку акцій з поширення прокламацій із закликами долучатися до боротьби з владою. Волинські та київські осередки налагодили випуск власних періодичних видань «Дер Бюлетень», «Рівненський летючий листок» та «Останні новини». Постійне розповсюдження агітаційних матеріалів, широкі форми пропаганди через збори, біржі дали змогу розбудувати мережу партійних організацій; їхня кількість зросла до 47 (18 з них діяло у містечках). У 1905 р. правобережні осередки Бунду влаштували близько 70 страйків. Найкраще організованими та найчисельнішими вони були у Бердичеві, Києві, Житомирі, Вінниці, Проскурові. Варто відзначити і низку страйків у невеликих містах та містечках Радомишлі, Коростишеві, Черкасах, Сквирі, Балті, Чигирині, Могилев-Подільському. Проводилися також демонстрації та маніфестації. Було створено низку бойових дружин - спеціальних партійних органів, які охороняли масові заходи, використовувалися для залякування власників підприємств. Особливо виділялись вони у Вінниці, Проскурові, Летичеві. Велику увагу приділяли бундівці зміцненню матеріально-технічної бази. Для цього збиралися членські внески, залучалися кошти від продажу літератури, фінансуванням допомагали іноземні земляцтва, інтелігенція та купецтво. В умовах наростання революційної ситуації активісти Союзу зробили кілька спроб налагодити роботу із українськими робітниками та селянами. Було створено групи для агітації серед неєвреїв у Рівному та Києві. Київські агітатори Бунду вели активну пропаганду серед українських робітників. У січні 1905 р. було влаштувано страйк на шкіряному заводі Бурке в Бердичеві. Рівненські бундівці поширювали брошуру «Селяни, до вас наше слово» у суміжних із містом селах і містечках. Прокламації «До запасних» розповсюджувались у Янушполі й Межирічі Волинської губернії. У містечку Макарів Київської губернії членам Бунду вдалося встановити контакти із селянами і викликати серед них досить широкий рух.

У другому підрозділі проаналізовано діяльність бундівських організацій впродовж 1906-1907 рр., простежено процес занепаду його місцевих осередків. Зазначається, що у 1906 р. спостерігалося збільшення кількості регіональних осередків. Загалом їхня кількість дійшла до 72, загальною чисельністю понад 6 тис. осіб. У той же час поступово знижувалась активність потужних та чисельних комітетів і груп у Бердичеві, Києві, Житомирі, Рівному. Цьому сприяла професійна робота правоохоронних органів, які час від часу влаштовували ліквідаційні заходи, заарештовували лідерів впливових організацій. Поступовий занепад пояснювався і наростанням чорносотенного руху в регіоні, який усіляко протистояв Бунду. Із поступовим зниження революційної активності, а згодом і з поразкою Першої російської революції у 1907 р., більшість бундівських осередків припиняли діяльність і переходили в глухе підпілля.

Комплексний аналіз наукової літератури та архівних документів дозволив зробити висновок про значний вплив Бунду на Правобережжі у революційних подіях 1905-1907 рр.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки обраної для вивчення теми засвідчив, що вона поки що не стала предметом спеціального вивчення історичної науки, залучена до дисертації джерельна база є достатньо репрезентативною і достовірною.

2. Зародження бундівського руху в регіоні, його швидке становлення та реальний вплив на суспільно-політичні процеси краю мало під собою об'єктивні передумови: особливості національного характеру євреїв, їхнього світогляду, високий рівень освіченості. Крім того, наприкінці ХІХ ст. в результаті національної політики російської влади, обмежень в громадському житті, культурно-освітній сфері, у можливостях здійснення сільськогосподарської діяльності гостро постало єврейське питання. Його актуальність підтверджували кілька хвиль антиєврейських погромів, які мали місце і у Правобережній Україні. Вирішення єврейського питання через досягнення рівноправності та національно-культурної автономії, запропоноване Бундом, знайшло підтримку серед робітників та ремісників даної етнічної спільноти. Підтримувала бундівську програму і частина заможних верств. Значною у Правобережжі була і потенційна членська база осередків Союзу.

3. Поява Бунду у регіоні припадає на 1901 р. Партійні комітети розпочинали діяльність у великих містах із значною кількістю єврейського населення. Базою для місцевих організацій ставали існуючі соціал-демократичні гуртки у Києві, Житомирі, Бердичеві. Впродовж 1901-1904 рр. бундівці змогли налагодити роботу у 23 населених пунктах. Члени Союзу у краї діяли досить активно: вони влаштовували страйки, демонстрації, постійно проводили збори, поширювали агітаційну літературу. Бунд відігравав помітну роль у громадсько-політичних процесах Правобережної України. Досить суттєвими та вагомим були позиції партії у революційному русі.

4. Піднесення діяльності бундівських організацій Правобережжя припало на Першу російську революцію 1905-1907 рр., коли вони функціонували у 72 населених пунктах краю і мали у своїх рядах понад 6 тис. членів. Підкреслимо, що революційні події дали поштовх до розбудови осередків у містечках. Якщо наприкінці 1904 р. їх було 5, то в 1905-1907 рр. - 39. Значного впливу у регіоні Бунд досягнув завдяки потужній матеріально-технічній базі та специфічним методам роботи. З метою популяризації власних ідей використовувались т.зв. «біржі», які давали змогу збирати велику кількість слухачів. Партійні збори та агітаційні зібрання проводились за чіткими схемами та в умовах жорсткої конспірації. Для охорони масових заходів, впливу на господарів підприємств бундівці залучали спеціальні озброєні загони - бойові дружини.

5. Потужної матеріально-технічної бази правобережні організації Союзу досягали за рахунок відлагоджених механізмів залучення коштів. Фінансовий стан комітетів та груп Бунду дозволяв їм надсилати чималі суми в Центральний Комітет. Матеріальними ресурсами допомагали іноземні земляцтва. Члени партії регулярно сплачували внески, збирались гроші в ході окремих зібрань. Відомі факти продажу партійної літератури через книжкові магазини. Значну допомогу надавали заможні верстви єврейства - інтелігенція та купецтво. У партійному користуванні у Правобережній Україні перебувало шість друкарень, бібліотеки-читальні і навіть архів у Житомирі.

6. Соціальною базою Союзу на Правобережжі були робітники та ремісники, активну участь у бундівському русі брала інтелігенція. Її представники складали актив більшості місцевих організацій, належали до їхнього керівництва. Відомі факти залучення до партійної діяльності частини купецтва. До складу бундівських осередків входила переважно молодь. Середній вік членів становив 18-22 роки.

7. Бундівці Правобережної України активно співробітничали із представниками інших соціал-демократичних партій. Найбільш плідними були взаємини із РСДРП. Тісною була співпраця із українськими політичними організаціями - РУП, УСДРП, Спілкою. Вона виявлялась у роботі в координаційних радах, користуванні друкарнями, випуском спільних прокламацій, заяв, влаштуванні страйків, проведенні вечорів. Умови російської революції сприяли порозумінню Бунду із іншими представниками соціалістичного напрямку - партією соціалістів-революціонерів. Специфічними були стосунки із силами, що представляли інший напрямок у єврейській політичній думці. Поява організацій робітничого сіонізму була негативно сприйнята бундівцями. Боротьба із сіонізмом займала важливе місце у діяльності Союзу. На Правобережній Україні вона виявлялась у влаштуванні дискусій щодо вирішення єврейського питання, взаємній критиці принципів та ідейних позицій. В умовах революційних подій 1905-1907 рр. політичні опоненти були змушені шукати порозуміння, вони разом працювали у коаліційній раді в Житомирі, інформаційному бюро у Києві. Бундівці спрямовували свою діяльність на єврейське населення Правобережної України. Разом із тим, відомі кілька фактів поширення прокламацій, брошур серед селян, українських робітників та військових.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Симчишин О. Діяльність БУНДу на Поділлі в роки Першої російської революції (1905-1907 рр.) // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Науковий збірник / Ред. кол.: О.П. Реєнт (гол. ред.), О.О.Крижановська. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. - Вип.VІІ. - С. 130-138.

2. Симчишин О.С. Бунд на території Правобережної України: огляд джерельної бази та історіографія проблеми // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Науковий збірник / Ред. кол.: О.П.Реєнт (гол. ред.), О.О.Крижановська. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - Вип. Х. - С. 7-14.

3. Симчишин О.С. Зародження бундівських осередків на Поділлі та їх діяльність на першому етапі російської революції 1905 року // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей) / Ред. кол.: П.Т. Тронько, (гол. ред.) Л.Г. Білий, О.Г. Бажан, Л.В. Баженов та ін. - Вип. 32. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - С. 177-184.

4. Симчишин О.С. Зародження бундівських осередків на території Правобережної України // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. - Том 14: На пошану академіка І.С. Винокура. - С. 240-246.

5. Симчишин О.С. Зародження бундівських осередків на території Правобережної України та їх діяльність на першому етапі революції 1905-1907 рр. // Гуманітарний журнал. - 2005. - № 1-2. - С. 72-77.

6. Симчишин О.С. Діяльність Бунду на Поділлі в роки першої російської революції (1905-1907) // Єврейське краєзнавство та колекціонування. Збірник наукових праць. Матеріали ХІІ Міжнародної конференції «Єврейська історія та культура країн Східної Європи». - К.: Інститут Юдаїки, 2005. - С. 140-149.

7. Симчишин О.С. Бунд в Проскурові // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів та аспірантів, присвяченої 85 річниці від створення університету. - Випуск 2. В 2-ох томах. - Кам'янець-Подільський: редакційно-видавничий відділ, 2003. - Т.1.- С. 112-113.

8. Симчишин О.С. Діяльність єврейських політичних партій в Житомирщині на початку ХХ століття // Житомиру - 1120 (884-2004): науковий збірник «Велика Волинь»: праці Житомир. наук.-краєзнав. т-во дослідників Волині. - Т. 31 / Гол. ред. М.Ю.Костриця. - Житомир: Косенко, 2004. - С. 72-76.

Размещено на Allbest.ru