Сеймик Волинського воєводства у другій половині XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 908:328.1(091)(477.82) "16"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СЕЙМИК ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

07.00.01 - Історія України

ПЛЕВАКО ІГОР ГРИГОРОВИЧ

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету "Острозька академія".

Науковий керівник:

Кулаковський Петро Михайлович, кандидат історичних наук, доцент, Національний університет "Острозька академія", завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства.

Офіційні опоненти:

Брехуненко Віктор Анатолійович, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих дисциплін;

Заяць Андрій Євгенович, кандидат історичних наук, доцент, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри давньої історії України та архівознавства.

Захист відбудеться "30" жовтня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 220.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 27 вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор О.М. Сухий.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зародження і розвиток відносин між центральними та локальними органами управління і самоврядування на українських територіях Речі Посполитої, зокрема на Волині, є одним із важливих питань політичної історії України та сусідніх держав, Польщі та Росії. У другій половині XVII ст. у Речі Посполитій, до складу якої входило Волинське воєводство, знизилась роль сейму, послабився вплив центральної влади і стало актуальним вирішенням важливих завдань у військовій та податковій сфері, що було прерогативою шляхти і її органів самоуправління - сеймиків. Небезпідставно цей період називають часом "сеймикових правлінь".

Внаслідок військово-політичних колізій другої половини XVII ст., етнічні українські території потерпали від військових кампаній, що велися у різних союзницьких комбінаціях Військом Запорозьким, Швецією, Московією, Портою, Річчю Посполитою і її власним (польським) конфедерацьким військом. Території Київського, Чернігівського, Брацлавського, Подільського воєводств опинилися поза межами Речі Посполитої. Волинське ж - залишалось у межах Польського королівства, більшість шляхти не зазнала майнового знищення і мала змогу вести повноцінну політику. Якщо завдяки численним дослідженням позиція шляхти інших воєводств Речі Посполитої, є відомою, то вимоги волинської шляхти розглядалися в літературі опосередковано. Поза увагою залишились питання оборони, стягнення податків, формування політичної культури і громадянської свідомості, релігійної позиції волинської шляхти тощо. Саме на сеймику Волинського воєводства розпочинали кар'єру ряд представників знаних волинських родів Вишневецьких, Четвертинських, Ледуховських, Вільгорських, Гулевичів, заслугами яких пишається польська історія, однак майже повністю замовчує вітчизняна. Шляхетські сеймики як нижча ланка парламентської системи в цілому мали значний вплив на політичне та економічне життя Речі Посполитої. Тому волинський сеймик є важливою інституцією, що сприяла розвитку українського регіоналізму, парламентаризму, місцевого самоуправління, а його діяльність вимагає цілісного дослідження.

Зв'язок роботи із науковими програмами. Обрана для дисертаційної роботи тема пов'язана із основним напрямом наукових досліджень кафедри історії Національного університету "Острозька академія": "Актуальні питання історії та історіографії модерної доби".

Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні сеймика Волинського воєводства у другій половині XVII ст., визначенні його місця і значення у процесі шляхетського самоуправління, окресленні компетенції і напрямів його діяльності.

Для реалізації поставленої мети дисертант поставив перед собою завдання дослідити:

- типологію сеймика Волинського воєводства;

- особливості сеймикування у другій половині XVII ст.;

- репрезентацію сеймика;

- позицію сеймикуючої шляхти Волинського воєводства щодо питань оборони;

- ставлення сеймика до сплати загальнодержавних і воєводських податків та їх видатків на різноманітні потреби;

- погляди волинської шляхти на зовнішню політику, проблеми державного устрою та форми правління;

- позицію у питаннях віри та судочинства.

Об'єктом дослідження є сеймик Волинського воєводства.

Предметом дисертаційного дослідження є організація, повноваження, засади функціонування і результати діяльності волинського сеймика у другій половині XVII століття.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1648 - поч. 1697 рр. У цей час відбулося схвалення Pacta Conventa трьох королів (Яна Казимира, Михайла Корибута Вишневецького та Яна ІІІ Собєського), які вплинули на розвиток парламентаризму на українських землях Речі Посполитої. Внаслідок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького похитнувся державний устрій Польсько-Литовської держави, а початок цієї війни поклав новий період в історії як України, так і Польщі. Політична нестабільність у Речі Посполитій і ведення воєн на її території призвели до посилення децентралізаційних процесів. За правління наступника Яна Казимира, Михайла Вишневецького, королівська влада ще більше послабилась. Польща, намагаючись захопити Правобережну Україну, підтримувала претендента на гетьманство Михайла Ханенка і вела війну проти Петра Дорошенка. Це послаблювало центральну владу, а відтак розширювало сферу діяльності сеймиків. Верхньою хронологічною межею дослідження є завершення королювання Яна ІІІ Собєського, який намагався зміцнити королівську владу. Укладенням низки договорів із володарями країн Європи він сподівався втримати авторитет країни на міжнародній арені, проте, підписавши у 1686 р. з Московою "Вічний мир", поклав початок впливу на Річ Посполиту абсолютиської Московської держави.

Географічні межі дослідження визначаються територією Волинського воєводства, що сформувалося протягом XVI-XVII ст. До складу воєводства входили три повіти - Луцький, Володимирський і Кременецький. Воєводство охоплювало територію сучасних Волинської, Рівненської, північні частини Тернопільської, Хмельницької, західний кут Житомирської та північно-східний кут Львівської областей України.

Методологія дослідження. У роботі використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні історичні методи. З допомогою історико-описового методу досліджено історію шляхетського самоуправління, сеймикові відносини та політику. Порівняльно-історичний метод використаний у дослідженні для пояснення змісту та характеру діяльності волинського сеймика на різних етапах історичного розвитку, виявлення спільного і відмінного між різними стадіями його становлення. На основі принципів класифікації і типологізації обґрунтовано і простежено відмінності між джерелами до вивчення сеймика Волинського воєводства та здійснено класифікацію сеймикових з'їздів другої половини XVII ст. Для аналізу професійного складу послів Волинського воєводства застосовано системно-структурний метод, у прослідковуванні родинних зв'язків між сеймикуючими - елементи просопографічного методу. Огляд наукової літератури здійснений за хронологічним і структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна полягає у здійсненні комплексного дослідження волинського сеймика, визначенні його місця і ролі у системі українського парламентаризму другої половини XVII ст., вивченні впливу на суспільно-політичний та економічний розвиток воєводства. У дослідженні до наукового обігу введено сеймикові матеріали Волинського воєводства, комплекс актових джерел, епістолярії урядників - учасників сеймиків. Проаналізовано типологію шляхетських зібрань і результати їхньої діяльності. Повніше і глибше охарактеризовано право участі на шляхетських зібраннях, уточнено склад волинських сеймикуючих, розкрито функції головуючих на сеймику маршалків.

У дисертації одержали подальше висвітлення такі аспекти, як заходи королівської канцелярії, волинських урядників і зацікавлених осіб у приготуваннях до сеймиків напередодні сейму і після його роботи, а також перебіг, причини відкладення і зривання шляхетських зібрань. Дисертантом укладено перелік послів на сейм від Волинського воєводства другої половини XVII ст., а також встановлено зв'язки волинської шляхти із сеймиками інших територій Речі Посполитої. Ґрунтовніше простежено позицію сеймикуючої шляхти щодо політики Речі Посполитої у сфері оборони, оподаткування, судочинства, визначено заходи, ужиті для розв'язання пов'язаних із цим проблем, крім того, виявлено віровизнавчі орієнтації учасників сеймика та з'ясовано ознаки політичної культури шляхти Волинського воєводства другої половини XVII століття.

Практичне значення. Фактичний матеріал дисертації, основні положення, висновки і додатки можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії України, історії держави і права України, краєзнавства, світової історії, історії країн Центрально-Східної Європи, зокрема, Польщі, історії парламентаризму в Речі Посполитій, а також залучені при викладанні відповідних курсів ВЗО та укладанні посібників.

Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях на науково-практичній конференції "Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика" (м. Львів, 23 січня 2004 р.); на XIV-ій Волинській науковій історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру Волинському Магдебурзького права, (м. Володимир-Волинський, 23 вересня 2004 р.); на ІІ-ій міжнародній конференції "Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті" (м. Ніжин, 5-6 листопада 2004 р.); на науково-практичній конференції "Козацтво в українському суспільстві: минуле, сучасне, майбутнє" (м. Львів, 27 вересня 2005 р.).

Структура дисертації відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Додатки вміщують перелік сеймиків та їх маршалків, послів Волинського воєводства на сейми Речі Посполитої, послів до короля, вищих урядників та державних інституцій, збирачів, люстраторів та інших осіб призначених сеймиком Волинського воєводства для стягнення податків, а також опис використаних опублікованих матеріалів та архівних справ. Обсяг тексту дисертації - 170 сторінок, перелік джерел і літератури складає 277 найменувань (20 сторінок), додатки (43 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні рамки, розкрито новизну та практичне значення отриманих результатів, структуру дослідження.

У першому розділі - "Джерела та історіографія" висвітлено етапи публікації матеріалів про функціонування волинського сеймика. У 1732 р. у Варшаві С. Конарський та Ю. Залуський розпочали видавати сеймові конституції (закони) і сеймові постанови під назвою "Волюміна лєґум..." - (лат. "Volumina Legum...") Volumina legum Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae ab anno 1347 ad annum 1780. - Petersburg, 1860. - T. 4. - 576 s; T. 5. - 492 s., з яких стало відомо, яким чином втілювалася позиція шляхти Волинського воєводства щодо суспільно-політичних і економічних процесів у Речі Посполитій цього періоду, а також які із занесених у посольські інструкції вимог були підтримані, а які - відкинуті.

Багато актових джерел до історії сеймика було опубліковано завдяки діяльності Київської археографічної комісії: у 1861 р. за редакцією М. Іванішева вийшов перший том другої частини "Архива Юго-Западной России" (далі - АЮЗР) з інструкціями і лявдами (ухвалами), які хронологічно охопили і 1649-1654 рр. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Коммисией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - Ч. ІІ. - Т. 1.: Постановление дворянских сеймиков в Юго-Западной России (1569-1654 гг.) - 414 с., а у 1888 р. М. Стороженком був опублікований другий том другої частини АЮЗР АЮЗР - К., 1888. - Ч. ІІ. - Т. 2.: Акты для истории провинциальных сеймиковъ Юго-Западнаго края во второй половине XVII века. - 635 с.. В останньому знаходимо 8 інструкцій і 19 лявд волинської шляхти. Важливо, що у цій підбірці наявні згадки про джерела, які за невідомих причин опубліковано не було, а лише зроблено певні виписки з них і вказано місцезнаходження їх у книгах луцького ґродського суду (далі - ЛҐС).

У 1914 р. І. Каманін опублікував окремі універсали для скликання волинського сеймика, лявди, протестації та маніфестації 1648-1651 рр. АЮЗР. - К., 1914. - Ч. ІІІ. - Т. 4.: Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого / Под ред. И.М. Каманина. - 1090 с. У 1999 р. Ю. Мициком та В. Цибульським був виданий збірник, присвячений історії Волині у роки Хмельниччини Mицик Ю. A., Цибульський В. I. Волинь в роки Визвольної вiйни українського народу середини XVII столiття: Документи i матерiали. - Рiвне, 1999. - 120 с., де декілька документів стосуються досліджуваної теми.

Неопубліковані джерела до історії функціонування сеймика Волинського воєводства другої половини XVII ст., зберігаються у вітчизняних і польських установах. Провідне місце серед українських установ займає Центральний державний історичний архів України у м. Києві, де зосереджено поточні книги ЛҐС.

У матеріалах ЛҐС містяться 19 не уведених до наукового обігу інструкцій на сейми Речі Посполитої, інструкції до короля, впливових урядників та державних інституцій, універсали на скликання сеймиків, а також протестації та маніфестації. Загалом на сьогодні виявлено інструкції, що давалися послам шляхтою Волинського воєводства на 31 із 44 запланованих сеймів Речі Посполитої досліджуваного періоду, з яких лише 12 є опублікованими в АЮЗР. Крім того, з 119 використаних у дослідженні лявд 23 є опублікованими в АЮЗР, а 66 - зберігаються у поточних книгах ЛҐС. Окремі сеймикові ухвали виявлені у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України: фонд № 5 (Оссолінські), фонд №244 /V-4 (Радзимінські) та фонд № 103 (Сапєги).

Із зарубіжних архівних установ найбільш репрезентативним є Головний архів давніх актів у Варшаві. Тут джерела до історії сеймика зосередженні у зібраннях Браницьких, Потоцьких, Радзівілів і Замойських.

У другому відділі архіву Радзівілів містяться урядові документи Речі Посполитої. У п'ятому - зберігаються листи і донесення слуг, духовенства та інших осіб до конюшого Великого Князівства Литовського (далі - ВКЛ) князя Богуслава Радзівіла. Важливими є декілька листів луцького урядника Боніакевича із відомостями про перебіг сеймиків 1697 р.; листи представників родини Гулевичів: чернігівського хорунжого Габріеля від 1664 р., луцького земського писаря Яна від 1676 р., Лукаша і Еразма Гулевичів від 1655 р. Донесення кременецького урядника Яна Палуцького містить інформацію про підготовку і проходження сеймиків 1698-1700 рр., а листи луцького біскупа Діонісія Жабокрицького від 1698-1699 рр., є цікавим і змістовним джерелом для порівняльного аналізу внутрішньої сеймикової боротьби кінця XVII століття.

У зібранні Браницьких із Сухої зберігається ціла низка документів, що хронологічно охоплюють 1629-1833 рр. і пов'язані з Волинським воєводством. У роботі проаналізовано копії чотирьох лявд (1652, 1662, 1667, 1690 рр.), копія інструкції на вальний сейм 1672 р., а також інструкція на комісію до Львова 1663 року.

У публічному архіві Потоцьких містяться використані у дисертації три посольські інструкції до короля Яна ІІІ Собєського, датовані 1681, 1683, 1688 років. Вивчено інструкції до короля, вислані волинянами у 1675 р., респонси (відповіді) на них, а також копія лявди від 1684 р., що знаходяться у рукописних підбірках бібліотеки ординації Замойських.

У бібліотеці Оссолінських у Вроцлаві було віднайдено респонс Станіслава Яблоновського послам Волинського воєводства від 10 лютого 1686 р. та декілька копій королівських універсалів. У бібліотеці Польської академії Наук у Курніку є копії листів 1665 р. до Волинського воєводства, адресантами яких були - король (24 березня) та військо (7 вересня), респонси на ці листи, а також інструкція з депутатського сеймика до короля від 14 вересня цього ж року, де волиняни просили короля про збереження політичного спокою у державі. Матеріали фондів Музею кн. Чарторийських стосуються приготувань до сеймика, його перебігу, результатів обговорень, а також вказують імена учасників сеймикових засідань.

Виділяється чотири групи джерел: документи, актові джерела, наративи, епістолярії. Документи поділяються на такі підвиди: сеймові конституції, універсали, посольські інструкції (на сейми, до короля і вищих урядників), лявди, маніфестації, протестації, респонси на інструкції, креденси. Усі інструкції містять накази шляхти, реалізації яких мали домагатися парламентарі. У лявдах задекларована позиція шляхти щодо різних питань суспільного життя, що була обов'язковою до виконання на підвладній воєводі території. Серед 119 ухвал волинських сеймиків відомо: 35 передсеймових лявд, 25 ухвал з реляційних сеймиків, у тому числі 2 - з посеймових сеймиків, 7 - з депутатських, 4 - з елекційних; 12 - військового характеру і 36 - із не чітко встановленою функціональною приналежністю сеймика.

Важливими джерелами є протестації і маніфестації, які, як правило, вміщували заперечення щодо встановлення податків і видатків на військові потреби, дій збирачів податків тощо. Для другої половини XVII ст. характерним є зменшення кількості протестацій, що пов'язано із економічною нестабільністю і втратою дрібною шляхтою права голосу на сеймиках, а також із зростом політичного впливу заможної сеймикуючої верстви.

Змістовними, з точки зору реакції на воєводські вимоги короля і впливових урядників, є респонси на інструкції. У дослідженні використано 4 королівські респонси на інструкції, зареєстровані королівською канцелярією.

Актові джерела - матеріали, що безпосередньо стосувалися роботи сеймика. З їх допомогою зацікавлені особи намагалися вплинути на позицію сеймика. Юридичної сили вони не мали, лише висловлювали позицію причетних. Це воти - промови, що виголошувались на сеймику та листи на сеймик. Адресантами листів на сеймик, крім короля, були також урядники з інших воєводств, сенатори та інші приватні особи.

Наративні джерела представлені мемуарами литовського канцлера Альбрехта Станіслава Радзівіла і волинського шляхтича Якима Єрлича.

Особливе місце серед письмових джерел посідають епістолярії. Збережене досьогодні листування, що прямо чи опосередковано стосується функціонування сеймика, досить фрагментарне. У роботі використано кореспонденцію Грижельди Вишневецької з маршалком Михайлом Калушовським, князя Богуслава Радзівіла та чернігівського хорунжого Габріеля Гулевича; листи від Михайла Калушовського до володимирського підкоморія Томаша Козики, луцького земського судді Самуеля Ісайковського.

Виявлена і залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і дала можливість реалізувати дослідницькі завдання та виконати роботу у запропонованому структурному варіанті.

Для історіографії проблеми важливими є праці, присвячені діяльності українських сеймиків, істориків-правників М. Іванішева та М. Стороженка. М. Іванішев у своїй передмові до першого тому другої частини АЮЗР Иванишев Н. Содержание постановлений дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России // АЮЗР. - К.,1859. - Ч. ІІ. - Т. 1. - С. XV-LXIV. дав детальну характеристику українських сеймиків загалом і волинського сеймика зокрема. Найбільш повно опрацював сеймикову тематику, зокрема волинську, М. Стороженко, детально описавши у своїй розвідці засади діяльності українських сеймиків у другій половині XVII століття Стороженко Н. Отношение западно-русских дворян второй половины XVII века к вопросам религиозным и сословным // АЮЗР. - К., 1888. - Ч. ІІ. - Т. ІІ. - С. I-XLIX.. Заслуговує на увагу підкреслення М. Стороженком росту політичної свідомості української шляхти, що проявлялося в активній участі в державних справах Речі Посполитої.

Історію ВКЛ у зв'язку з його повітовими сеймиками, в тому числі і волинськими, досліджував І. Лаппо Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. - Юрьев, 1911. - 235 с.. Висновки автора щодо цього можна екстраполювати й з-за межі досліджуваного ним періоду, оскільки у XVII ст. сеймики не змінили місця свого зібрання, суттєво не змінився і склад шляхти, що брала у них участь.

Українська сеймикова історіографія, представлена декількома сучасними істориками. До них належить український джерелознавець Ю. Мицик Мицик Ю. Матеріали сеймів і сеймиків Речі Посполитої як джерело до історії Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні: Зб. наук. пр. - К., 1990. - С. 142-151., у працях якого, присвячених національно-визвольній війні українського народу, проаналізовано матеріали, що вийшли із канцелярій сеймів і сеймиків Речі Посполитої, описано процедуру скликання сеймиків, подано їх назви, а також окремо висвітлено заходи, що вживалися шляхтою для придушення масових селянсько-козацьких виступів Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. - Дніпропетровськ, 1996. - 325 с.; Його ж. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648-1654. - Днепропетровск, 1988. - 93 с..

Подальшого розвитку дослідження волинської сеймикової тематики набрало, коли М. Крикун опублікував інструкцію сеймика Волинського воєводства 1595 р., у передмові до якої вчений окреслив процес становлення волинського сеймика Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1996. - Т.ССХХХІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - С. 415-436.. Корисним у спробі скласти збірний портрет послів став доробок Н. Яковенко Jakowenko N. Posіowie wojewуdztw woіyсskiego, kijowskiego i bracіawskiego na sejmach Rzeczypospolitej w koсcu XVI i w pierwszej poіowie XVII w. (prуba portretu zbiorowego) // Spoіeczeсstwo obywatelskie i jego reprezentacja (1493-1993) / Pod. red. J. Bardacha. - Warszawa, 1995. - S. 88-93.. Дослідженню позиції української шляхти, у тому числі і волинської, щодо політичних процесів у Речі Посполитій протягом 1569-1673 рр. присвятив свою працю П. Кулаковський Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. - Острог; Львів, 2002. - 304 с. . У матеріалах до біографій історик подав також відомості про окремих послів на сейми, маршалків та інших урядників - учасників сеймиків.

Низка вітчизняних авторів, серед яких І. Крип'якевич, В. Смолій, В. Степанков та О. Ярошинський, у контексті своїх досліджень, присвячених подіям національно-визвольної війни, порушували питання діяльності шляхти та волинського сеймика у другій половині XVII ст.

Крім того, досліджено польську сеймикову історіографію. На сьогодні у Польщі монографія А. Павінського Pawiсski A. Rz№dy sejmikowe w Polsce 1572-1795. - Warszawa, 1978. - 560 s., присвячена діяльності сеймиків, вважається класичною. Серед відомих праць, на увагу заслуговують монографії К. Мазура Mazur K. W stronк integracji z Koron№. Sejmiki Woіynia i Ukrainy w latach 1569-1648. - Warszawa, 2006. - 466 s., окремі висновки якого також можна екстраполювати на досліджуваний період. Важливими є роботи Й. Хоїнської-Міки Choiсska-Mika J. Sejmiki Mazowieckie w dobie Wazуw. - Warszawa, 1998. - 188 s.; Choiсska-Mika J. Miкdzy spoleczeсstwem szlacheckim a wіadz№. - Warszawa, 2002. - 212 s., Я. Століцького Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672-1698 / Wydaі i opracowaі J. Stolicki. - Krakуw: Towarzystwo Naukowe "Societas Vistulana", 2002. - 238 s., М. Уйми Ujma M. Sejmik Lubelski 1572-1696. - Warszawa, 2003. - 275 s. та інших, оскільки у них розглядаються інші сеймики у відповідний хронологічний період.

Важливу групу як монографічних досліджень, так і окремих публікацій складають такі, що висвітлюють лише вузький аспект з життя Речі Посполитої, часто характеризуючи при цьому ситуацію, що мала місце на Волині. Автори, опираючись на сеймикову документацію, конституції сеймів, діарії та листування, намагалися розв'язувати такі питання як: внутрішня політика (Я. Казьмєрчик, Є. Маронь); військо (Я. Віммер, М. Нагєльський, М. Вагнер); скарб і податки (Р. Рибарський, М. Талік, К. Арлямовський); релігійні стосунки (Я. Казьмєрчик, С. Охман, Я. Волошин); повсякденне життя шляхти (В. Чаплінський та Я. Длугош).

Залучення сеймикових досліджень, починаючи від публікації матеріалів і завершуючи узагальнюючими працями, сприяло виробленню пріоритетів у ході висвітлення поставлених завдань і досягнення цілей, що стосуються сеймикового життя Волині 1648 - поч. 1697 рр.

У другому розділі "Типологія сеймиків і засади їх функціонування" розглянуто становлення волинських сеймиків у контексті загального сеймикового життя. Окремі атрибути майбутніх сеймиків спостерігалися у вічах, а процес зародження управлінських станових органів був пов'язаний із зростанням значення привілейованого стану - шляхти. Зокрема у Короні Цереквіцьким привілеєм 1454 р., шляхта протиставлялася королівській владі та магнатерії, а у ВКЛ, куди входила і Волинь, у кінці XV ст. була унормована присутність на великокнязівській Раді представників з усіх куточків князівства. Радомська конституція 1505 р., що відома в історії як "Nihil Novi", остаточно створила ґрунт для зростання політичної ролі шляхти. Результатом вального сейму ВКЛ 1565-1566 рр., було утворення Волинського воєводства, поділеного на три повіти - Луцький, Володимирський і Кременецький. Тоді ж Сигізмунд Август на прохання волинської шляхти дозволив скликати сеймики подібно до того, як це відбувалося у Короні.

Для другої половини XVII ст. слід розрізняти передсеймові, реляційні, посеймові, елекційні, депутатські та каптурові сеймики. Функції цих зібрань і терміни їх проведення збігаються із сеймиками, що відбувалися у Речі Посполитій. Після зірваного сейму скликався не реляційний, а посеймовий сеймик, що випливає з королівських універсалів та із облятованих лявд сеймиків Волинського воєводства від 3 листопада 1678 та 4 червня 1689 року. Традиційно депутатські сеймики проходили між 9 та 16 вересня, однак, у 1652 р. зібрання відбулися 23 вересня, а у 1662 р. - 19 вересня, що пояснюється військовими діями, у яких брала участь волинська шляхта.

Політичні функції сеймиків реалізовувалися через вибір послів, забезпечення їх інструкцією, а потім заслуховування їх реляції з сейму. Адміністративні функції охоплювали справи воєводства, які із середини XVII ст. розглядалися майже на усіх зібраннях. Сюди входили питання скарбу, податків (сеймових і воєводських, тарифів, подання до відома зацікавленим особам податкових ухвал, збору податків і їх контроль). Важливим став і військовий напрямок: зокрема турбота про повітового жовніра, формування посполитого рушення, а також вирішення питань, пов'язаних із судочинством (елекція кандидатів і депутатів на посади у земських і підкоморських судах, або ж нагляд за судочинством).

У третьому розділі "Особливості функціонування Волинського сеймика у другій половині XVII століття" розкрито основні риси організації волинського сеймика. Воєводський сеймик, як правило, проходив у луцькому кафедральному соборі Святої Трійці. У деяких випадках шляхта ухвалювала рішення на сеймиках, що проходили в замку. Під час загрози від неприятеля чи коли було скликане посполите рушення, збиралися і на полі бою. Зокрема, сеймик 23 вересня 1652 р. проходив у м. Турійську, а сеймик від 9 жовтня 1655 р. - у м. Лежайську.

Волинські сеймики скликалися універсалами короля, краківського і волинського воєвод, а також волинського каштеляна. У період безкоролів'я 1696 р. сеймик, що працював 6 серпня, був скликаний Примасом Речі Посполитої Міхалом Радзієвським. У залежності від різновиду сеймика та обставин його скликання, він нараховував від декількох десятків до близько півтораста учасників.

У другій половині XVII ст. необхідною умовою для участі у сеймиках, крім шляхетського походження, була осілість на території даної адміністративно-територіальної одиниці, а також сплата податків і виконання військових обтяжень.

Традиційно сеймик розпочинав найвищий за ієрархією сенатор. За його відсутності таке ж право мав найстарший за рангом земський урядник. Леґатами на волинський сеймик ставали особи, пов'язані із королівським двором, канцелярією, сини впливових урядників воєводства. Головував під час сеймика маршалок. На кожному черговому сеймику був інший маршалок, за винятком сеймика з ліміти. Досить часто волиняни надавали маршалкові посольський мандат. Із 42 відомих делегацій, до складу 16-ти входили особи, що були маршалками на сеймиках, де ухвалювалося рішення про відрядження посольства на сейм, до короля чи вищих урядників. Маршалок був виконавцем рішень шляхетського зібрання.

Останнім етапом сеймикової процедури було облятування і опублікування документів. Від цього моменту кожен зацікавлений міг ознайомитись із змістом акта у ґродському суді, а за плату міг отримати копію документу.

Сеймик тривав від одного до чотирьох днів. У другій половині XVII ст. набула поширення така форма роботи сеймика, що називалась "сеймик із ліміти" або "лімітований" сеймик, характерною рисою якого стало те, що він проходив під головуванням маршалка попереднього скликання, що дозволяло не витрачати час на обрання нового. На волинському сеймику особливо часто інститут ліміти застосовувався, коли йшлося про призупинення стягування податків у воєводстві до чергового обговорення податкової політики на сеймі.

Від середини XVII ст. простежується систематичне збільшення часової різниці між першим і другим сеймиком з ліміти. У кінці 70-х - поч. 80 рр. XVII ст. зібрання здійснювалося в один і той самий тиждень, у кінці 80-х рр. хронологічна різниця зросла до двох, а подекуди - до трьох місяців. Були випадки, що учасники сеймика не могли узгодити позицію, що і призводило до зривання зібрань. В одній із постанов посеймового сеймика від 3 листопада 1678 р. йшлося про дозвіл зривати сеймик у випадку порушення правил обрання послів, депутатів чи поборців.

Із сеймика відсилали по шість послів на сейм, двох, а часом і трьох - до короля, і від двох до п'яти послів - до вищих впливових урядників. Встановлено, що у другій половині XVII ст. послами Волинського воєводства на сейм, до короля і значних урядників були 102 особи. Виявлено, що представники магнатських родин були послами Волинського воєводства 16 разів; старости і елекційні урядники - 107; титулярні урядники - 56; особи, пов'язані із військовою службою - 44; представники королівського двору - 16; особи, що з невідомих причин отримали посольський мандат - 21 випадок.

Окремі шляхетські фамілії постійно делегували своїх представників до посольств: Вільгорські - 4 представники, Гулевичі - 9, Яловицькі - 4, Ледуховські - 4, Ліневські - 7, Гораїни - 3, Четвертинські - 3, Чапличі - 3. Родини Кашевських, Чарторийських, Цетнерів представлені серед послів по дві особи. 56 осіб одноразово виконували свої посольські функції, 17 - двічі, 13 - тричі, 4 особи були послами чотири рази, 2 - п'ять, 2 - шість, 1 особа - сім разів. Томаш Козика і Петро Косаковський були парламентарями по вісім разів. Вацлав Гулевич, Стефан Ледуховський і Стефан Чарнецький здійснювали повноваження у ранзі волинського посла по дев'ять разів, а Єжи Вільгорський - тринадцять. Названі представники політичної еліти Волині відігравали значну роль у суспільному житті українських воєводств Речі Посполитої.

У четвертому розділі "Позиція сеймика щодо найважливіших державних питань" здійснено аналіз проблем, що обговорювались на сеймику і стосувались суспільно-політичного устрою. У лявдах та інструкціях часто зустрічаємо висловлювання поваги до усталених прав і норм та рекомендації усунути нові, які їм суперечили. Політичну культуру волинської шляхти можна віднести до підтипу піддансько-учасницької культури, характерною рисою якої було відчуття себе невід'ємною часткою усієї політичної системи. Волинський сеймик займав прокоролівську позицію. Зокрема, коли на сейм 1661 р. виносилося питання про обрання наступника Яну Казимиру за життя останнього, волинська шляхта виступила рішуче проти такого нововведення. На доказ підтримки і довіри до Яна Казимира, у 1661 р., волинська шляхта доручала на розгляд королю питання про створення конфедерації із Військом Запорозьким. Навесні 1667 р. посли привезли інструкцію, у якій волиняни, апелюючи до короля, сейму і шляхти, виступали за співпрацю короля і сенату.

Прикладом громадянської відповідальності волинської шляхти була поступка у 1655 р. усталеними звичаями з метою швидшого вирішення складної військово-політичної ситуації, а саме - пропозиція замінити шеститижневий сейм двотижневим. У інструкції на сейм 1658 р. вимагали, щоб протизаконні рішення не схвалювалися сенатом. У 1659 р. волиняни заборонили вносити нові пункти до сеймових конституцій, у 1661 р. зобов'язали маршалка сейму відразу після закінчення сейму відсилати підписані конституції до воєводств.

В інструкції 1669 р. вміщено клопотання про обмеження числа осіб, що мали право голосу на сеймиках, обґрунтовуючи це значним збільшенням кількості орендарів у Волинському воєводстві. Прикладом захисту шляхетських вольностей волинян у кінці 60-х рр. була спроба боротися із практикою продажу урядів.

У документах сеймика віднаходимо приклади зацікавлення з боку шляхти питаннями зовнішньої політики, зокрема відносинами Речі Посполитої із Військом Запорозьким, Швецією, Прусією, Московською державою, Францією і Портою. Починаючи від козацького повстання під проводом Б. Хмельницького, волинська шляхта на сеймику і в інструкціях на сейми висловлювалась негативно щодо Війська Запорозького, а про козацтво як окремий суб'єкт зовнішньої політики не згадувала. Проте у 1672 р. волиняни пропонували залучити на службу Речі Посполитій Військо Запорозьке на чолі з гетьманом М. Ханенком. Із лявд 1655 р. відомо про негативне ставлення волинян до агресивної політики з боку Швеції і підтримку офіційного курсу центрального уряду. Після польсько-шведської війни, у 1660-1661 рр., волиняни порушували питання сплат бранденбурзькому курфюрсту боргу за вербування війська. У середині 1657 р. виступали проти семигородського князя Юрія ІІ Ракоці. У 1661 р. інтерес волинян до стосунків Речі Посполитої із Габсбурзькою монархією був викликаний необхідністю повернення (шляхом викупу) соляних копалень у Бохнії і Величці, що були передані Австрії у заставу за військову допомогу проти Семигородського князівства у 1656-1657 рр.

У 1667 р. волиняни зайняли негативну позицію щодо Андрусівського перемир'я з Москвою, оскільки вбачали у ньому передумову пришвидшення війни із Портою. У тому ж році в сеймовій інструкції вони вимагали вести більш помірковану політику щодо отримання допомоги від Франції, оскільки вважали, що це могло б стати причиною початку військових дій як із Портою так і з Москвою. На початку 1670-х рр., коли набула загострення козацько-татарська небезпека, волинські сеймикуючі підтримали короля у веденні антитурецької війни.

Одним із головних військових питань, що виносились на обговореннях сеймика Волинського воєводства, було скликання посполитого рушення, до якого волинська шляхта ставилась прихильно. Іншим способом оборони території - була служба повітового жовніра.

Волинська шляхта позитивно ставилася до розбудови коронної артилерії і неодноразово висловлювала тезу про необхідність її покращення, приклади чого знайдено в інструкціях на сейми 1661, 1664, 1670 та 1688 років.

Важливе значення волинська шляхта надавала справам, пов'язаним із впорядкуванням зимових постоїв (гіберн) та забезпеченням військових підрозділів продовольством. Волиняни постійно відстоювали позицію про виплату зарплатні війську і ухвалювали на це стягнення відповідних податків (чопового, акцизу, подимного). У більшості сеймових інструкцій віднаходимо пункт, у якому йшлося про приборкання жовнірів, що не виконували своїх прямих обов'язків. Серед причин погіршення військової дисципліни шляхта вбачала неспроможність коронного і польного гетьманів належним чином виконувати свої військові обов'язки, а тому виступала за скасування пожиттєвого гетьманства. До особливо важливих заходів оборони відносився захист міст і ремонт замкових укріплень. Зокрема, схвалювалися рішення про відновлення і фортифікацію понищених укріплень, належне забезпечення провіантом і зброєю Староконстантинова, Полонного і Меджибожа у 1655 р.; Володимира, Кременця і Луцька у 1652, 1661, 1667, 1670, 1681, 1684 рр.; Ковеля у 1667 р.; Вишневця, Почаєва, Брод і Збаража у 1669-1670 рр. та ін.

Важливе значення мала позиція волинського сеймика до проблем скарбу та збору таких податків як: лановий побор, подимне, поголівне, чопове, акциза, шеленжне і гіберна. Сеймикові матеріали свідчать про підтримку сеймиком збору подимного у 1654, 1658, 1662, 1671, 1683 та 1689 роках. Досить частою була зміна величини стягуваного подимного на зарплату війську. Наступним значним видом оподаткування було генеральне поголівне. Його було схвалено у лявді реляційного сеймика Волинського воєводства 1662 року. Іншим податком, що стягувався на волинських теренах, було чопове (збір від продажу пива, вина, горілки і меду). У лявді від 8 березня 1658 р. волинська шляхта задекларувала дозвіл збирати чопове на різні потреби. В інструкціях на сейми 1659, 1662, 1671 рр. було вміщено вимогу про впорядкування збору чопового і акцизу. Збір чопового, санкціонований сеймом у 1675 р., затверджувався сеймиком з року в рік: у 1678, 1680, 1681, 1683, 1690 рр. із вимогою звітності збирачів. Акциз повністю спрямовувався на утримання війська. Той, що мав збиратися у Бродах улітку 1658 р., скеровувався на зарплату гарнізонам бродівської, олицької і дубенської фортець. Збір шеленжного (податку від споживчих товарів) на оплату військам схвалювався на волинському сеймику у 1680, 1683, 1690 роках. Поголівне нешляхетське сплачували особи, що мали певну професію і не володіли майном. Волиняни у лявді від 3 грудня 1680 р. вирішили збільшити поголівний податок у чотири рази для осіб, що служили у євреїв, з метою змусити їх від цього відмовитись. Крім названих податкових надходжень до скарбу існувала ще кварта - податок, що стягувався із королівських маєтків. На реляційному сеймику Волинського воєводства 23 вересня 1652 р. було ухвалено оподаткувати королівських підданих квартою, а в інструкції на сейм 1672 р. волиняни лобіювали, щоб кварта, відповідно до закону, стягувалась до міста Рави через скарбового писаря.

Розуміючи серйозність наслідків несплати зарплатні війську, шляхта погоджувалася на стягнення додаткових податків на користь військовим. Так, на сеймі 1661 р. було затверджено "donativum kupieckie", яким обкладалися особи, що займалися торгівлею. Схвалення цього збору мало місце і в інструкції наступного 1662 р. Волинська шляхта також погодилася, щоб сума, зібрана від водних мит і тих, що стягувалися на суші, обов'язково спрямовувалась на сплату заборгованості війську.

Разом із вимогами у 1659, 1661 років щодо підтримки у належному стані державного скарбу, волинську шляхту у 1661, 1664, 1669, 1681 років турбували якість і кількість викарбованої монети, що перебувала в обігу.

Цікавили сеймикуючу шляхту Волинського воєводства справи судочинства, кодифікації нормативно-правових актів, судового провадження, становлення і розвитку судових інстанцій, відповідальності осіб за скоєні проступки тощо. Турбувало шляхту і судочинство у судах першої інстанції - земських, ґродських і підкоморських. В інструкції на коронаційний сейм 1669 р. говорилося про заборону елекційним земським урядникам безвідповідально ставитись до своїх судових обов'язків.

У 1659 р. відбулося запровадження скарбового суду - нового органу, що контролював податки. Ухвалою реляційного сеймика від 18 вересня 1658 р. до провадження і до компетенції цих судів волиняни пропонували відносити ті справи, що стосувалися покарання злісних неплатників податків. На реляційному сеймику 1690 р. ця ухвала була підтверджена. В інструкції на сейм 1682 р., волиняни виступили проти того, щоб суддівські посади обіймали особи молодші 30 років.

Після зречення Яна Казимира від престолу каптуровий сеймик від 3 квітня 1669 р., який здійснював судочинство у Волинському воєводстві під час безкоролів'я, виніс постанову про регламентацію цін на товари і продукти у межах трьох повітів. Крім того, цим сеймиком було визначено процес погашення "неустойки" у разі порушення сторонами встановлених цінових такс.

Прикладом підкреслення територіальної самобутності для волинської шляхти є клопотання про коректуру правових норм на території українських воєводств у 1666, 1669, 1670 та 1681 років. Крім того, волинська шляхта, турбуючись про збереженість Руської метрики в якості архіву, обіцяла у 1669 р. залучити власного метриканта у випадку відмови з боку центральної влади на запровадження такої посади.

Не залишились поза увагою сеймика і питання віровизнання. В інструкції на сейми 1652 та 1659 рр. за посередництвом сеймика, волиняни намагалися захистити права Православної церкви. В інструкції шляхти на коронаційний сейм 1669 р. знаходимо, з одного боку, проправославні, а з другого - проуніатські вимоги.

Найбільшого удару зазнало православ'я у зв'язку із ухваленням сеймової конституції 1676 р., що зазіхнула на права автономних православних братств. Члени луцького братства із сеймикуючою шляхтою Волинського воєводства ухвалили інструкцію до короля, у якій послам заборонялося підтримувати унію. шляхетське зібрання сейм волинський

Співпраця протестантів зі шведами послабила їх позиції у Речі Посполитій. У 1659 р. волиняни вимагали конфіскувати майно аріан і роздати його жовнірам. На наступному сеймі 1661 р., в інструкцію вмістили вимогу про заборону аріанства. Цікавило волинський сеймик і становище населення іудейського віросповідання. Інструкцією на осінній сейм 1650 р. волиняни просили звільнити єврейське населення від сплати подимного податку, зважаючи на знищення їх маєтків внаслідок військових дій. У 1690 р. сеймик звільнив погорільців-євреїв м. Торчина від сплати не лише подимного, а й від шеленжного і чопового. Волиняни заступились за євреїв у 1683 р., дозволивши їм внести до ґроду протестацію про порушення їх майнових прав. Однак, єврейське населення не минула участь сплати потрійного подимного податку у 1658 р. Волинська шляхта звертала свою увагу і на осіб мусульманського віросповідання, головним чином, татарів. У 1669 та 1670 рр., волиняни вмістили в інструкції пункт, згідно з яким татарам було заборонено будувати мечеті на землях шляхти.

ВИСНОВКИ

Процес видання матеріалів до вивчення волинського сеймика поділяється на три періоди. Його розквіт припадає на другу половину XIX століття. Джерела до історії сеймика Волинського воєводства другої половини XVII ст. зберігаються в архівосховищах України та Польщі. Вони поділяються на чотири групи: документи, актові джерела, наративи та епістолярії.

Сеймики скликалися королівськими універсалами, універсалами краківського і волинського воєвод, а також волинського каштеляна. Як правило, шляхта збиралася у кафедральному соборі Луцька. Працювали сеймикуючі від одного до чотирьох днів, за винятком сеймиків з ліміти, що могли неодноразово відкладатись на термін від одного тижня до трьох місяців.

Волинська шляхта особливо була зацікавлена такими питаннями як: функціонування парламентської системи, податкова політика і наповнення загальнодержавного та воєводського скарбів, оборона країни і воєводства, зовнішня політика, судочинство і право, питання віри.

Волинській шляхті була властива учасницько-підданська форма політичної культури, що тяжіла, часом, до учасницької. У зазначений період сеймикуючі надавали великої ваги королівській владі, а також функціонуванню представницьких органів. Волинські парламентарі відстоювали права і вольності шляхти, що проявлялося у категоричній забороні зміни традицій при обранні короля, ввіренні йому справ державної ваги, а також у підпорядкуванні королівській владі у часи військово-політичних загроз. У посольських інструкціях порушувалося питання упорядкованої роботи сейму та належної поведінки його учасників, у тому числі сенаторів, послів та вищих урядників; турбували шляхту легітимність складу учасників сеймика та його успішний перебіг.

У другій половині XVII ст. учасники сеймика звертали увагу на стосунки із Швецією, Прусією, із Військом Запорозьким, із Московською державою, Портою, імперією Габсбурґів і Францією.

Першочергове місце в обговоренні на сеймиках мали справи, пов'язані з оподаткуванням і організацією оборони проти внутрішнього ворога і зовнішніх агресорів. Фіскальна політика волинського сеймика узгоджувалася з пропозиціями вальних сеймів.

Питання формування війська, вербування повітового жовніра, виплата жолду, підтримання військової дисципліни, забезпечення і зміцнення фортець і замків були актуальними на сеймику, який виділяв значні кошти на укріплення оборонних споруд, утримання залог, закупівлю військової амуніції.

На сеймику другої половини XVII ст. було приділено увагу справам судочинства, кодифікації нормативно-правових актів, судовому провадженню, становленню і розвитку судових інстанцій, відповідальності осіб за скоєні проступки. Серед розгалуженої судової системи Речі Посполитої найбільшого зацікавлення для волинського сеймика набуло функціонування Коронного трибуналу, сеймового суду, земських і ґродських судів, під час безкоролів'я - каптурових судів, а також діяльності скарбових (скарбово-депутатських) і військових судів.

Упродовж другої половини XVII ст. сеймик залишався толерантним до православ'я. Протягом 40-70 рр. XVII ст. волиняни активно відстоювали позицію Православної церкви. У волинських сеймикових інструкціях відобразилася підтримка й інших християнських релігій: греко-католицької (уніатської) і католицької з їх структурами і духовними орденами. Винятком стала у 1661 р. категорична заборона волинською шляхтою аріанства. Варто підкреслити, що ставлення волинської шляхти до інших віросповідань, зокрема, мусульманства, а особливо, іудаїзму, залежало від ситуації.

Отже, зростання значення ролі шляхти Волинського воєводства у суспільно-політичному житті Польсько-Литовської держави у другій половині XVII ст. зумовило подальший розвиток шляхетського самоврядування, а волинський сеймик залишався вагомим чинником у політичному житті Речі Посполитої.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Плевако І. Матеріали Луцького гродського суду як джерело до вивчення сеймиків Волинського воєводства другої половини XVII ст. // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Острог: НаУОА, 2004. - Вип. 4: На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. - С. 116-128.

2. Плевако І. Посольська репрезентація Волинського воєводства у другій половині XVII ст. // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2005. - Т. 11. - С. 54-79.

3. Плевако І. Позиція шляхти Подільського і Волинського воєводств у питанні армії і оборони в останній чверті XVII ст. (за сеймиковими матеріалами 1672-1696 років) // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Київ; Хмельницький, 2006. - Т. 14. - С. 75-88.

4. Плевако І. Питання оподаткування на сеймику Волинського воєводства у другій половині XVII століття // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Вип. 7: До 40-ліття Українського Історичного Товариства / Національний університет "Острозька академія", Українське Історичне Товариство. Від редактора І. Пасічник, Л. Винар, ред. А. Атаманенко. - Острог; Торонто; Нью-Йорк: Вид-во НаУОА, 2006. - С. 458-471.

5. Плевако І. Питання оборони на сеймику Волинського воєводства (1649-1668) // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Острог: НаУОА, 2007. - Вип. 8. - С. 175-188.

6. Плевако І. Типологія шляхетських сеймикових зібрань на Волині у кінці XVI - XVII ст. // Ucrainica Polonica: міжнародний науковий журнал - T. 3. - Київ; Житомир, 2006. - C. 76-84.

7. Плевако І. Володимирські урядники - посли Волинського воєводства на сейми Речі Посполитої у другій половині XVII ст. // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали XIV Волинської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру Волинському Магдебурзького права. - Володимир-Волинський; Луцьк, 2004. - C. 142-145.

8. Плевако І. До питання про функціонування сеймику Волинського воєводства у другій половині XVII ст. // Знаки питання в історії України: українська історія у європейському контексті. Збірник матеріалів ІІ Міжнародної конференції. - Ніжин, 2005. - С. 8-12.

9. Плевако І. Питання оборони проти козаків на сеймику Волинського воєводства (1648-1676 рр.) // Козацтво в українському суспільстві: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали науково-практичної конференції 27 вересня 2005 р. / За заг. ред. д-ра іст. наук, проф. Я.Й. Малика. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. - С. 47-53.