Політика Сполучених Штатів Америки щодо Організації Об’єднаних Націй: питання міжнародної безпеки (1990-ті роки–початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

БОГОЛІЙ Юлія Миколаївна

УДК 94(73):341.123”19/20”

ПОЛІТИКА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ: ПИТАННЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ (1990-ТІ РОКИ - ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

американський миротворчий об'єднані нації

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович,

завідувач кафедри нової та новітньої історії

зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Лещенко Леонід Овдійович,

професор кафедри європейської та євроатлантичної політики Дипломатичної академії України при МЗС України

кандидат історичних наук, доцент,

Мінгазутдінов Ігор Олександрович,

доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 2 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.728.01 в Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 2, ауд. 212).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 2).

Автореферат розісланий 28 жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент І. В. Горобець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зникнення біполярного поділу світу позбавило людство від небезпеки глобальної ядерної війни, але одночасно виникли загрози нового типу, що випробовують на міцність існуючу систему колективної безпеки та її механізми. Протягом 1990-х років інтенсивно почали виникати внутрішньодержавні конфлікти і кризи, викликані головним чином посиленням націоналізму, міжетнічних та релігійних протиріч. На початку ХХІ століття ці проблеми разом з міжнародним тероризмом і неконтрольованим розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ) становлять одну із найбільших загроз міжнародній безпеці. Дипломатичні методи для їх врегулювання світовим співтовариством не завжди є ефективними. В такому випадку є прийнятним реалізація положень розділу VII Статуту ООН, що передбачає застосування сили проти порушників міжнародної безпеки, особливо після закінчення холодної війни та перегляду підходів до проблеми підтримання миру.

Вирішення питань міжнародної безпеки є компетенцією не лише міжнародних організації, зокрема ООН як багатостороннього і колективного інституту, а і окремих держав, таких як США, адже загрози міжнародній безпеці є головними загрозами національній безпеці країни. Сполучені Штати, як найрозвиненіша країна у військово-економічному, науково-технічному та інформаційному плані, впливають на діяльність міжнародних організацій та на міжнародну обстановку в цілому. США залишаються найвпливовішою країною в Організації Об'єднаних Націй, адже є найбільшим платником, а також постійним членом Ради Безпеки, що володіє правом «вето». Організація плідної співпраці між Вашингтоном і ООН є однією з головних умов безпеки та стабільності в світі.

Американським зовнішньополітичним відомством під час перебування при владі адміністрації президента Б. Клінтона (1993-2000 рр.) було розроблено і запроваджено в дію нові підходи щодо миротворчої діяльності ООН, які, по-перше, зменшили частку США на фінансування миротворчих операцій, по-друге, призвели до подальшого значного обмеження участі американців у миротворчих процесах, що відбуваються під керівництвом ООН. Цю політику в цілому продовжила республіканська адміністрація президента Дж. В. Буша (2001-2008 рр.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових планів кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн і, виконана в рамках теми «Країни Західної Європи і Америки та Україна», що пов'язана з науково-дослідною темою «Історія формування і розвитку Української держави» (номер державної реєстрації 06БФ046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є політика Сполучених Штатів Америки в сфері забезпечення міжнародної безпеки у 1990-2000-і рр.

Предметом дослідження є процес формування та реалізації політики США щодо ООН у зв'язку з міжнародно-безпековими інтересами країни у вищеозначений період.

Хронологічні рамки охоплюють 1990 - 2008 роки - період після завершення холодної війни - час глобальних системних трансформацій в світі, пошуку міжнародною спільнотою нових концепцій та механізмів забезпечення міжнародної безпеки, важливу роль в якому відведено Організації Об'єднаних Націй. Період в цілому збігається з президентством Б. Клінтона (1993-2000 рр.) та Дж. В. Буша (2001-2008 рр.).

Для охоплення повноти історичних подій, їхнього глибшого осмислення та кращого розуміння зміни підходів США щодо ООН автор свідомо виходить за встановлені хронологічні межі і аналізує політику Вашингтона в ООН у період завершення холодної війни, що співпадає з діяльністю адміністрації Дж. Г. В. Буша (1989-1993 рр.).

Мета дослідження полягає у здійсненні всебічного та критичного аналізу політики США щодо ООН з таких питань міжнародної безпеки, як миротворча діяльність, боротьба з міжнародним тероризмом та розповсюдженням зброї масового знищення, а також реформування Організації Об'єднаних Націй.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні дослідницькі завдання:

- виявити, систематизувати та проаналізувати джерельну базу дослідження, а також розглянути і об'єктивно оцінити стан наукової розробки проблеми;

- проаналізувати американський досвід участі в миротворчих операціях в Сомалі, Руанді та на території колишньої Югославії в контексті їх визначального впливу на започаткування нових тенденцій політики США щодо миротворчої діяльності ООН;

- з'ясувати вплив подій 11 вересня 2001 року на реалізацію політики Сполучених Штатів у сфері міжнародної безпеки та на відносини Вашингтона з Організацією Об'єднаних Націй;

- розглянути й об'єктивно оцінити позицію США з проблеми реформування ООН;

- дослідити політику Сполучених Штатів щодо нерозповсюдження ЗМЗ та роль ООН у цьому процесі;

- охарактеризувати взаємодію США з ООН у боротьбі з міжнародним тероризмом;

- визначити вплив угод з міжнародної безпеки, прийнятих в рамках «великої вісімки» на ООН, як універсального механізму збереження миру.

Методологічну основу дослідження складають принципи об'єктивності та історизму, які дозволяють використовувати системний і комплексний підходи для докладного, поглибленого й диференційованого вивчення окремих процесів та їх узагальненого висвітлення.

Для здійснення всебічного аналізу політики США щодо Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з міжнародно-безпековими інтересами країни у широкому контексті історичного процесу і причинно-наслідкових зв'язків загальнонаукові принципи поєднуються з проблемно-тематичним, хронологічним, порівняльно-історичним, аналітичним та описовим методами.

Поєднання цих принципів і методів дослідження мало на меті уникнення суб'єктивних оцінок, а також дає змогу наблизитися до наукової достовірності результатів дисертаційної роботи, викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі та ґрунтовніше відобразити суть історичних процесів.

Наукова новизна дослідження обумовлена як сукупністю визначеної теми і поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. Дисертація є першим в українській історіографії ґрунтовним дослідженням, в якому здійснено всебічний аналіз політики Сполучених Штатів щодо Організації Об'єднаних Націй з питань міжнародної безпеки (1990-і роки - початок ХХІ століття). У дисертації сформульовані основні наукові положення, що виносяться на захист:

Виявлено, систематизовано й проаналізовано комплекс сучасних американських джерел, насамперед, слухань Конгресу, матеріалів Державного департаменту та інших відомств США; здійснено ґрунтовний аналіз наукової літератури, визначено проблеми, що виникли в процесі створення та здійснення політики Сполучених Штатів щодо ООН з питань міжнародної безпеки.

Досліджено нові підходи Білого дому щодо миротворчої діяльності ООН, сформовані протягом 1990-х років, які призвели до того, що американське керівництво відійшло від політики активної підтримки створення та проведення миротворчих місій на користь США, особливо коли йшлось про задіяння їхніх силових можливостей.

Визначено етапи формування та сутність підходів адміністрацій Б. Клінтона та Дж. В. Буша до реформування Організації Об'єднаних Націй, а також позицію США щодо підвищення ефективності ООН, як універсального механізму підтримання гарантування міжнародної безпеки.

Досліджено роль ООН у боротьбі з розповсюдженням зброї масового знищення та тероризмом у зовнішній політиці США з погляду ефективності підтримання міжнародного миру та безпеки на сучасному етапі.

Практичне значення дисертації визначається сформульованими в ній висновками, положеннями, теоретичними узагальненнями, їх науковою новизною. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії сучасних міжнародних відносин, зовнішньої політики США та історії Організації Об'єднаних Націй, методичних посібників, підручників. У подальшому вони можуть стати основою для підготовки курсів лекцій та спецкурсів з проблем міжнародних відносин, історії міжнародних організацій, зовнішньої політики США. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності державних установ та відомств України, зокрема, МЗС України, під час розробки практичних питань регіональної та глобальної безпеки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та матеріали дисертації були представлені пошукувачем у вигляді доповідей і виступів на наукових конференціях: міжнародна наукова конференція «Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору» (Київ, 2006), V і VI Міжнародні науково-практичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ 2007, 2008) та міжнародні наукові конференції «Дні науки історичного факультету - 2007, 2008» (Київ 2007, 2008).

Результати й частина матеріалів дослідження знайшли відображення у шести статтях у наукових фахових виданнях і трьох тезах доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (36 сторінок, 334 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, пояснюється зв'язок роботи з науковими програмами, визначається об'єкт і предмет дослідження та його хронологічні рамки, формулюється мета і завдання, розкриваються методи дослідження, наукова новизна, практичне значення і апробація одержаних результатів.

У першому розділі «Джерельна база та стан наукової розробки дослідження» характеризується джерельна база роботи, аналізується ступінь наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Джерельну базу дисертації складає комплекс різних груп джерел, до якої відносяться офіційні документи виконавчої та законодавчої гілок влади Сполучених Штатів, публікації та аналітичні звіти Головного бюджетного контрольного управління США, офіційні документи ООН, а також мемуарна література.

Офіційна позиція адміністрацій щодо політики США в ООН викладена в президентських документах, що складаються із щорічних звернень президентів до країни, виступів на Генеральній Асамблеї, заяв президентів, президентських директив, а також Стратегічних планів забезпечення національної безпеки.

Важливе значення мають публікації Державного департаменту і однієї з його складових - Бюро у справах міжнародних організацій, що займає центральне місце у розробці та здійсненні американської політики в ООН. Сюди відносяться щорічні звіти діяльності США в ООН, в яких аналізується політика уряду щодо Організації та її установ, а також висвітлюється участь Сполучених Штатів у її роботі. Публікації Державного департаменту також складають заяви, звернення та інтерв'ю державного секретаря, постійних представників США в ООН, їх заступників та радників представництва, послів Сполучених Штатів на засіданнях Генеральної Асамблеї тощо.

У цілому документи виконавчої влади є основними під час здійснення зовнішньої політики, адже дають змогу визначити головні напрямки та ключові сфери роботи американської дипломатії в ООН, а також ставлення керівництва країни до ролі Організації в справі забезпеченні міжнародного миру.

Ставлення конгресменів, запрошених представників адміністрації президента, преси, науковців та інших розкривають матеріали слухань та стенограми пленарних засідань Конгресу. Законодавчі акти США встановлюють умови участі Білого дому в міжнародних організаціях, і зокрема в ООН.

При підготовці дисертаційного дослідження були використані офіційні документи Організації Об'єднаних Націй: Статут ООН, резолюції Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї, звіти Генерального секретаря тощо.

Джерельну базу доповнюють мемуари Дж. Г. В. Буша та Б. Скоукрофта, М. Олбрайт, Б. Клінтона, У. Кларка, а також колишнього Генерального секретаря Б. Бутроса-Галі.

Стан наукової розробки проблеми. Окремі аспекти політики Сполучених Штатів щодо ООН з питань міжнародної безпеки після завершення холодної війни стали предметом дослідження українських, а також зарубіжних науковців, зокрема американських та російських. Для класифікації наукової літератури було використано регіональний, хронологічний та проблемний принципи.

В українській історіографії проблема політики США щодо ООН у сфері міжнародної безпеки не стала окремим дослідженням. Українська американістика представлена працями І. Д. Дудко та А. В. Дашкевича, в яких аналізується зовнішньополітична стратегія Сполучених Штатів у постбіполярну добу.

Різноманітні аспекти співробітництва Вашингтона з ООН у сфері міжнародної безпеки отримали більш об'єктивне та повне висвітлення в наукових публікаціях, присвячених таким проблемам як миротворчість, боротьба з міжнародним тероризмом та розповсюдженням ЗМЗ, а також реформа ООН.

Становлення та розвиток режиму нерозповсюдження ядерної зброї після закінчення холодної війни, а також політика офіційно визнаних ядерних держав, зокрема США, детально розглядається в ґрунтовному монографічному дослідженні С. П. Галаки. Дослідженню проблеми нерозповсюдження ЗМЗ присвячена монографія І. А. Шевцова, В. І. Шумбасова та Є. В. Маляревського. Однак у зв'язку з використанням обмеженої кількості джерел та наукових робіт, висновки праці є не досить ґрунтовними. Основі принципи роботи МАГАТЕ було розглянуто у дослідженні, присвяченому загальній характеристиці та діяльності спеціалізованих установ ООН.

Вивчення ролі ООН у вирішенні сучасних проблем, включаючи забезпечення міжнародної безпеки, є важливим напрямом дослідження українських науковців О. А. Коппель, О. С. Пархомчук, Л. І. Скороход, Ю. С. Скорохода, В. М. Матвієнка, А. Г. Степанової, В. С. Бруза та інших.

У книзі В. С. Бруза в контексті дослідження процесу розв'язання міжнародних конфліктів, використовуючи миротворчий потенціал ООН, оглядово висвітлюється позиція США щодо вирішення конфліктних ситуацій навколо Сомалі, Руанди та колишньої Югославії. З позицій чинного міжнародного права аналізується поняття гуманітарної інтервенції та висвітлюється роль США як активного учасника миротворчого процесу в монографії М. І. Неліпа та О. О. Мережка.

Історію та сучасний стан проведення реформування ООН висвітлюють А. В. Німченко, С. В. Віднянський, А. Ю. Мартинов, Р. Губань, О. Болгов, Ю. М. Мацейко.

У американській історичній науці дослідження відносин між Сполученими Штатами та ООН в період після завершення холодної війни з ключових питань сьогодення займає значне місце.

В дисертації знайшло своє відображення дослідження політики США щодо ООН з питань міжнародної безпеки багатьма зарубіжними науковцями переважно ліберального напрямку, яке в своїй більшості представлене публікаціями співробітників Американської асоціації сприяння ООН, серед яких слід виділити статті Е. Лака. Багаточисельні публікації інших наукових центрів країни, що відіграють важливу роль у концептуальному обґрунтуванні американської зовнішньої політики, таких як Фонд Карнегі, Фонд Стенлі, Інститут Миру, Центр із стратегічних і міжнародних досліджень тощо також були використані під час розробки проблеми.

Представники неоконсервативного напрямку, представлені в основному публікаціями Фонду «Спадщина», керівництво якого захищає ідеологічні принципи республіканської партії, які завжди різко критикували діяльність ООН, і тим самим намагались довести її непотрібність для Сполучених Штатів у вирішенні питань міжнародної безпеки. До них можна віднести відомих політиків Дж. Хелмса, Дж. Болтона, Р. Перле та інших.

Прогностичне спрямування мають видання, присвячені відносинам США з ООН за редакцією С. В. Майнса та Р. С. Уільямсона, а також за редакцією Р. А. Коата. На особливу увагу заслуговує робота Ф. Бенніс, в якій авторка критично аналізує розвиток відносин ООН з Білим домом протягом 1990-х років. В цей період Організація зазнала низки невдач під час проведення миротворчих місій у Руанді, Косові, Сьєрра-Леоне, головним винуватцем яких Ф. Бенніс вважає США як впливову державу-члена ООН. У виданні Центру з вивчення міжнародного співробітництва за редакцією С. Патріка і Ш. Фомана наводяться фактори, що допомагають зрозуміти відхід Сполучених Штатів від багатосторонньої дипломатії у вирішенні питань міжнародної безпеки.

Дослідження процесу формування та реалізації політики США щодо ООН у зв'язку з міжнародно-безпековими інтересами країни висвітлюється в загальних роботах Д. Лейка, І. Даалдера та Дж. Ліндсея, Ч. Купчана, С. Хука та Дж. Спейнера, Р. Джервіса.

Статті П. Кеннеді та Б. Рассета, А. Ебана присвячені висвітленню об'єктивних потреб здійснення реформи ООН, проте в них відсутні конкретні рекомендації її проведення. Проблемі міжнародного тероризму присвячені дослідження Б. Нетаньяху, А. Джерсона, C. Саймона, Л. Вейнберга, С. Адамса. Публікації М. Гленнона, Г. Оберлейтнера, Б. Шепарда, Б. Найта, Д. Кортрайта присвячені ролі ООН у легітимації воєнних дій у боротьбі з міжнародним тероризмом та розповсюдженням ЗМЗ. Однак вони обмежуються тлумаченням поняття тероризм, характеристикою існуючих міжнародних нормативно-правових документів та аналізом правомірності здійснення превентивних дій або дій у відповідь.

Помітний внесок у визначенні ролі і місця ООН у зовнішній політиці США зробили фахівці з теорії міжнародних відносин Дж. Айкенберрі, М. Мандельбаум, М. Хеш, Г. Кіссінджер, Дж. С. Най.

В сучасній російській історичній науці проблема відносин США та Організації Об'єднаних Націй з ключових безпеково-міжнародних питань сьогодення не стала предметом окремого дослідження. Роль ООН у протидії загрозам міжнародному миру та безпеці, в контексті формування та запровадження зовнішньополітичних доктрин Б. Клінтона та Дж. В. Буша висвітлюється у наукових публікаціях Т. А. Шаклєіної, А. Д. Богатурова, В. В. Трібрата та Ю. П. Давидова. Розвідки С. М. Самуйлова, Г. І. Морозова та І. В. Батюка розкривають співпрацю Вашингтона з ООН з ключових безпекових проблем середини 1990-х років.

Проблему миротворчості ООН у зовнішній політиці Білого дому детально висвітлюють Т. А. Шаклєіна та М. В. Братєрський. О. В. Приходько, І. В. Олсуф'єв та А. Сафонов висвітлюють боротьбу з міжнародним тероризмом в межах співпраці Росії, ЄС і США, на початку ХХІ століття. Політику США щодо Іраку та Афганістану на сучасному етапі досліджують К. Брутенц та М. Козирєв.

Проблемі нерозповсюдження ЗМЗ у зовнішньополітичній стратегії Білого дому присвячені наукові публікації Г. Б. Корсакова, М. В. Братерського, Г. В. Мірзаяна, Д. А. Володіна, С. А. Михайлова. У книзі А. В. Фененка в контексті вивчення питань, пов'язаних зі зміною режиму нерозповсюдження ЗМЗ на режим контррозповсюдження в зовнішній політиці США аналізується роль ООН та МАГАТЕ.

У наукових публікаціях О. Бєлоногова, О. Орлова, Ю. Федотова, О. Конузіна, К. Шликова, В. Ф. Заємського висвітлюються об'єктивні причини здійснення реформи ООН, а також сучасні проблеми міжнародної безпеки, аналізується позиція США як найбільшої та найвпливовішої держави-члена Організації.

Головною особливістю праць сучасної російської історіографії є їх зосередженість на політиці Росії щодо ООН, та в деяких випадках протиставленні Сполученим Штатам. Це зумовлено прагненням підняти авторитет Організації, у зв'язку з бажанням відновити, хоча б частково, те становище, яке займав Радянський Союз у роки холодної війни.

Отже, аспекти ролі ООН у зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів щодо міжнародної безпеки знайшли висвітлення в роботах вітчизняних, російських та американських науковців, але обрана тема не стала предметом окремого наукового дослідження.

У другому розділі «США і миротворча діяльність ООН» досліджено еволюцію політики Сполучених Штатів щодо миротворчої діяльності ООН після закінчення холодної війни, висвітлено участь американської сторони в миротворчих місіях на території Сомалі, Руанди та на теренах колишньої Югославії, проаналізовано застосування нових підходів Б. Клінтона, а також окреслено політику Дж. В. Буша на початку ХХІ століття в цій сфері.

У 1993 році в новообраній демократичній адміністрації Б. Клінтона зовнішньополітичною доктриною було проголошено «ефективну багатосторонність», яка визначала лідируючу роль Сполучених Штатів у підтриманні міжнародного миру і безпеки в міжнародних організаціях, зокрема в ООН. Політика Білого дому різко змінилася після проведення операції з надання гуманітарної допомоги в Сомалі, коли американські військові потерпіли поразку під час захоплення злочинців. Після цих подій американським керівництвом було прийнято президентську директиву № 25, яка встановлювала критерії участі США в миротворчих операціях. В результаті її запровадження відбулось скорочення американського фінансування миротворчих операцій та обмеження подальшого використання ООН Сполученими Штатами в гарячих точках.

Після невдач, що спіткали миротворців ООН на початку 1990-х років, зокрема в Руанді та на теренах колишньої Югославії, Організація Об'єднаних Націй з другої половини 1990-х років під значним тиском з боку США відходить від активної миротворчої діяльності, тим самим на противагу закладеному в Статуті принципу універсальності, починає віддавати перевагу концепції «вибіркової участі» під час врегулювання міжнародних конфліктів. ООН втрачає провідну роль у сфері підтримання міжнародного миру.

Адміністрація Дж. В. Буша відводить цивільній поліції особливу роль під час проведення миротворчих місій, що також є продовженням лінії політики Б. Клінтона. Однією з ініціатив американського керівництва щодо підвищення ефективності миротворчого потенціалу ООН є створення Комісії з миробудівництва.

Починаючи з 2003 року було розгорнуто п'ять нових миротворчих місій ООН. США підтримують розширення миротворчих місій, проте їх участь обмежується групою критеріїв встановлених раніше. Не зважаючи на це американська сторона залишається прибічником залучення до миротворчості регіональних організацій, а також вирішення питань, пов'язаних з миротворчістю в рамках форумів країн «великої вісімки». Зокрема у 2004 році було прийнято Глобальну ініціативу з миротворчих операцій, яка передбачає підготовку висококваліфікованих миротворців, їх матеріально-технічне забезпечення та систему транспортування на місця виконання місій.

Третій розділ «Роль і місце Організації Об'єднаних Націй у боротьбі США з новими загрозами міжнародній безпеці» складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі «США, ООН і боротьба з міжнародним тероризмом» проаналізовано політику США в боротьбі з міжнародним тероризмом, визначено роль Організації в ній, а також розглянуто еволюцію міжнародно-правової бази цієї проблеми протягом 1990-х років і на початку ХХІ століття.

Під час президентства Б. Клінтона американське керівництво активно підтримувало всі кроки ООН у боротьбі з тероризмом, одночасно продовжувало самостійно використовувати свої військові сили. Зокрема після підриву 7 вересня 1998 року американських посольств на території Кенії й Танзанії збройні сили США, посилаючись на 51 статтю Статуту ООН, здійснили ракетні удари по базах перебування терористів у Афганістані та Судані.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 року Сполучені Штати почали глобальну боротьбу з міжнародним тероризмом. Задля легалізації цих дій, американська дипломатія активізувала свою діяльність в ООН: Дж. Негропонте було призначено постійним представником США в Організації, адже його посада залишалась вакантною протягом дев'яти місяців після 20 січня 2001 року, коли її залишив Р. Холбрук, та Конгресом було схвалено виплату чергової частини боргу США у розмірі 582 млн. дол. згідно «Постанови Хелмса-Байдена від 1999 року».

Зі свого боку Рада Безпеки вже 12 вересня прийняла резолюцію 1368, відповідно до якої закликала всі держави негайно, спільними зусиллями забезпечити здійснення правосуддя над виконавцями, організаторами та спонсорами цих терористичних актів.

Незважаючи на ті кроки, які зробила ООН задля посилення міжнародно-правової бази боротьби з тероризмом, вона не володіє інструментом проведення контртерористичних акцій із захоплення терористів, адже не має власних збройних сил задля безпосереднього їх здійснення.

В цілому, політику США в ООН щодо боротьби з тероризмом можна визначити за кількома напрямками діяльності: робота Ради Безпеки задля правового забезпечення боротьби з тероризмом, робота Генеральної Асамблеї задля опрацювання тексту Всеохоплюючої Конвенції з міжнародного тероризму та інших дотичних конвенцій, а також діяльність Контртерористичного Комітету та Комітету 1267 із застосування санкцій проти Аль-Каїди та Талібану.

У квітні 2005 року Генеральна Асамблея прийняла російський проект Міжнародної конвенції щодо боротьби з актами ядерного тероризму, який повністю підтримала американська сторона. Ще одним вагомим об'єднуючим кроком у боротьбі з міжнародним тероризмом було прийняття 8 вересня 2006 року Генеральною Асамблеєю Глобальної Контртерористичної Стратегії ООН - своєрідного плану посилення національних, регіональних та міжнародних контртерористичних зусиль.

У другому підрозділі «Роль і місце ООН у протидії Сполучених Штатів розповсюдженню зброї масового знищення» висвітлюються головні аспекти політики Б. Клінтона та Дж. В. Буша в сфері нерозповсюдження ЗМЗ та роль Організації Об'єднаних Націй у цьому процесі.

На середину 1990-х років ООН та МАГАТЕ залишались для Сполучених Штатів найбільш прийнятним джерелом виявлення ЗМЗ в потенційних противників та санкціонування дій щодо контролю над розробкою або її вилученням. Таке санкціонування дій мало місце в Іраку після проведення операції «Буря в пустелі», коли під керівництвом ЮНСКОМ і МАГАТЕ було знищено більшість об'єктів, що могли бути використані для створення ЗМЗ.

В цілому до позитивних багатосторонніх кроків демократичної адміністрації Б. Клінтона, направлених на посилення режиму нерозповсюдження ЗМЗ, відноситься безстрокове подовження ДНЯЗ (Договір щодо нерозповсюдження ядерної зброї), участь у завершенні роботи над ДВЗЯВ (Договір щодо всезагальної заборони ядерних випробувань) та відкриття його для підписання. Хоч республіканська більшість Сенату не ратифікувала його.

Для зовнішньополітичної стратегії адміністрації Дж. В. Буша превентивне застосування сили стає одним із головних шляхів вирішення проблеми розповсюдження ЗМЗ. Здійснення інтервенції в Ірак у 2003 році без санкцій ООН показало недосконалість цього підходу, і призвело до негативної реакції світового співтовариства на дії Вашингтона. Окупувавши Ірак, США використали можливості ООН для вирішення комплексу внутрішніх іракських та супроводжуючих міжнародних проблем.

Адміністрація Дж. В. Буша в сфері протидії ЗМЗ почала застосовувати нові підходи, які мають на меті зберегти, а за необхідності посилити діючі глобальні системи та режими нерозповсюдження, додаючи нові інструменти, які включають використання такої багатосторонньої угоди як Ініціатива з безпеки у боротьбі з розповсюдженням, а також вдосконалення роботи Державного департаменту, шляхом створення додаткових структур.

США підтримали прийняття резолюції Ради Безпеки 1540, яка стала першим міжнародним документом, що забезпечує комплексний та всезагальний підхід до проблеми нерозповсюдження ЗМЗ, і де підтверджується ключова роль ООН та Ради Безпеки.

У четвертому розділі «Американські погляди на підвищення ефективності діяльності Організації Об'єднаних Націй та забезпечення міжнародної безпеки» проаналізовано позицію та вплив США на реформування Організації Об'єднаних Націй, а також досліджено фінансове становище ООН.

На середину 1990-х років Вашингтон активно підтримував реформування ООН у бюджетній сфері, вимагаючи зупинити постійне зростання суми бюджету, і, по можливості її зменшення. Саме за активної участі американської дипломатії в ООН бюджет на 1996-1997 роки вперше за всю історію існування Організації був меншим за бюджет попередніх 1994-1995 років.

Американський уряд вимагав покращення управління Організацією та посилення контролю над персоналом задля викорінення багаточисельних зловживань та надмірних витрат великого бюрократичного апарату ООН.

До структурної реформи належить зменшення американської частки внесків до регулярного бюджету та на проведення миротворчих операцій, яке було передбачене «Постановою Хелмса-Байдена щодо реформування ООН від 1999 року». У грудні 2000 року на 55-ій сесії Генеральної Асамблеї були прийняті рішення щодо зменшення американського внеску до бюджету ООН з 25 % до 22 % та на проведення миротворчих операцій - з 30,2816 % у 2000 році до 27,6307 % у 2001 році.

Події 11 вересня 2001 року вплинули на бюджетну політику США, що призвело до збільшення бюджету ООН на 2002-2003 та 2004-2005 роки. Ці бюджети містили в собі такі статті витрат, які активно підтримували Сполучені Штати, а саме, боротьбу з тероризмом і проведення спеціальних політичних місій у Афганістані та Іраку.

Реформування Ради Безпеки відноситься до структурної реформи та було зумовлено збільшенням держав-членів ООН протягом 1990-х років. Прийнятним для Білого дому є розширення складу Ради Безпеки з наданням постійного місця Японії, як одного із головних стратегічних партнерів США не лише в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а й на світовій арені. Одночасно Вашингтон виступає за збереження статусу постійних членів Ради Безпеки.

У висновках дисертації містяться загальні підсумки дослідження, основні з яких виносяться на захист:

- З'ясовано, що проблема політики США в ООН щодо міжнародної безпеки (1990-і роки - початок ХХІ століття) недостатньою мірою досліджена в сучасній зарубіжній та вітчизняній історіографії, а наукові праці відображають лише окремі аспекти обраної теми. Джерельна база дисертаційного дослідження є достатньо репрезентативною та чисельною, що дозволяє повно та об'єктивно дослідити політику Сполучених Штатів щодо ООН на сучасному етапі.

- Виявлено, що американський досвід участі в миротворчих операціях в Сомалі, Руанді та на території колишньої Югославії призвів до створення системи критеріїв, що в цілому визначають обмежену участь США у миротворчих операціях ООН. Підтримання Сполученими Штатами на початку ХХІ століття політики створення місій ООН на Гаїті, у Ліберії, Кот-д'Івуарі, Бурунді, Судані та Демократичній Республіці Конго демонструє зацікавленість Вашингтона в існуванні ефективного дієвого механізму реагування ООН на внутрішньодержавні конфлікти в третіх країнах, які безпосередньо не торкаються національних інтересів США, проте які загрожують міжнародній безпеці. У сфері проведення миротворчих операцій Сполучені Штати починають надавати перевагу співробітництву між ООН та регіональними структурами, такими як АСЕАН, ОАЄ, ОАД тощо, наділеними відповідними повноваженнями.

- Доведено, що події 11 вересня 2001 року призвели до активізації американської дипломатії в ООН задля покращення міжнародно-правової бази у боротьбі з новими загрозами міжнародному миру і безпеці. За активної підтримки Сполучених Штатів Раду Безпеки було визнано головним координуючим органом боротьби з тероризмом та розповсюдженням ЗМЗ. Прийняття Радою Безпеки резолюцій, що стосуються протидії новим загрозам міжнародній безпеці є важливою необхідністю, адже їх дотримання є обов'язковим для всіх держав. Вона також взяла на себе контроль над їх виконанням, створивши в своєму складі відповідні структури, до яких відноситься Контртерористичний Комітет, Комітет 1267 із застосування санкцій проти Аль-Каїди і Талібану та Комітет 1540. Співпрацюючи з державами-членами ООН в межах цих Комітетів, Сполучені Штати отримують важливу інформацію, витрачаючи менше власних ресурсів і тим самим полегшуючи роботу відповідним відомствам державного апарату.

- Встановлено, що на початку 1990-х років ООН опинилась на межі фінансової кризи, яка була зумовлена політикою часткового утримання фінансових виплат адміністрацією Дж. Г. В. Буша.

Перший етап політики Білого дому щодо реформи ООН у період після завершення холодної війни тривав з 1993 по 1999 роки. Він характеризується пошуком керівництвом країни шляхів налагодження відносин Сполучених Штатів з ООН, а особливо з республіканською більшістю Конгресу США, яка вимагала зменшення своєї частки на регулярні та нерегулярні витрати ООН.

Другий етап тривав з 1999 по 2001 роки, коли було прийнято «Постанову Хелмса-Байдена щодо реформування ООН від 1999 року», за якою Білий дім розрахувався зі своїми боргами, а керівництво ООН приймало умови Вашингтона щодо проведення управлінської та бюджетної реформ, зокрема було зменшено американську частку внесків до бюджету до 22 %, та на проведення миротворчих операцій приблизно на 27 %.

Третій етап тривав з 2001 по 2005 роки, коли події 11 вересня 2001 року призвели до пом'якшення політики суворої економії в ООН, що вилилось у збільшення бюджету Організації на 2002-2003 та 2004-2005 роки. Американська сторона не блокувала прийняття цих бюджетів, оскільки потребувала допомоги у відбудові Афганістану та Іраку, де головний фінансовий тягар було покладено саме на американський уряд.

Четвертий етап почався з 2005 року. З цього часу США відіграють провідну роль у процесі реформування ООН, активно співпрацюючи з ключових питань, продовжують політику дотримання суворої економії в Організації та докорінної перебудови управлінського апарату.

Для американського керівництва система колективної безпеки, закладена в Статуті ООН, є основоположним принципом збереження міжнародного миру і безпеки, тому повинна залишитись без змін, адже її реформування може призвести до зниження як потенціалу Організації, так і ролі США в ній. Сполучені Штати визнають, що реформа Ради Безпеки є важливим елементом довготривалого процесу підвищення ефективності діяльності Організації, проте, зважаючи на існування різних поглядів держав-учасниць ООН на цю проблему, процес її здійснення з кожним роком затягується, що взагалі ставить під сумнів проведення реформи в майбутньому.

- З'ясовано, що політика демократичної адміністрації Б. Клінтона протягом 1990-х років була направлена на підтримання режиму нерозповсюдження ЗМЗ. Як на багатосторонній, так і на двосторонній основі, за участі ООН та МАГАТЕ стало можливим контролювати згортання програм розробки ЗМЗ Іраком.

Роль Організації Об'єднаних Націй та будь-яких міжнародних інституцій у політиці республіканської адміністрації Дж. В. Буша в сфері нерозповсюдження ЗМЗ на початку ХХІ століття була незначною. Для Вашингтона варіант застосування сили проти порушників режимів нерозповсюдження був цілком прийнятним варіантом вирішення проблеми володіння ЗМЗ тими країнами, де процес її розробки контролювати було занадто складно. Іракська кампанія Вашингтона показала, що боротьба з загрозою розповсюдження ЗМЗ шляхом односторонніх силових акцій, обходячи систему колективної безпеки, може призвести лише до дестабілізації в світі та формування агресивної позиції більшістю країн щодо США.

Розповсюдження ЗМЗ є глобальною загрозою, що потребує універсальної стратегії, яка передбачала б виконання всіма державами тих вимог, які перед ними ставляться. У випадку ігнорування таких вимог обов'язковим повинно бути звернення до Ради Безпеки яка б вжила всіх можливих заходів, включаючи примусові дії. Однак сила може бути застосована лише в тому випадку, коли загроза є значною, і не існує жодних інших альтернатив. За Статутом ООН повинно бути визначено не просто встановлення системи регулювання озброєнь, а повна і остаточна ліквідація всіх видів зброї масового знищення.

- Встановлено, що ООН відіграла провідну роль у правовому забезпеченні контртерористичних заходів Сполучених Штатів, закликавши всі держави спільними зусиллями забезпечити здійснення правосуддя над виконавцями, організаторами та спонсорами терористичних актів. ООН підтримала Вашингтон під час військової кампанії в Афганістані проти Талібану та Аль-Каїди, якій було відведено головну роль у відновленні функціонуванні державних органів Афганістану і розвитку країни в цілому.

Політика США направлена на здійснення контртерористичних акцій самостійно або спираючись на своїх партнерів, в тому числі в НАТО, є результативною частково, адже тероризм це спільна проблема, яку потрібно вирішувати об'єднавшись під егідою здійснення правосуддя, а не задля забезпечення інтересів однієї країни, які в своїй більшості не співпадають з інтересами світового співтовариства.

- Визначено, що в міжнародно-правових документах посилення заходів у боротьбі з новими загрозами міжнародній безпеці відбувається на рівні країн «великої вісімки». З'ясовано, що угоди, прийняті на початку ХХІ століття «великою вісімкою», посилюють діючі режими нерозповсюдження ЗМЗ, сприяють у підготовці висококваліфікованих миротворців тощо, одночасно зменшують роль Організації Об'єднаних Націй як універсального механізму підтримання міжнародного миру та безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

1. Боголій Ю. М. Політика США в Організації Об'єднаних Націй щодо боротьби з тероризмом (початок 2000-х рр.) / Ю. М. Боголій // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 2005. - Вип. 12. - С. 261-272.

2. Боголій Ю. М. Проблема реформування ООН і позиція Сполучених Штатів Америки / Ю. М. Боголій // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка : Історія. - К. : ВПЦ Київський університет, 2006. - Вип. 87-88. - С. 4-8.

3. Боголій Ю. М. Документальна база вивчення політики США в ООН 1990-х - початку 2000-х років / Ю. М. Боголій // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2007. - № 1. - С. 56-62.

4. Боголій Ю. М. Механізм здійснення політики США в ООН / Ю. М. Боголій // Література та культура Полісся. Вип. 35 : Філологія, історія та культура Полісся на перетині думок. - Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2007. - С. 204-213.

5. Боголій Ю. М. Фінансова політика США щодо Організації Об'єднаних Націй (1990-ті-початок 2000-х рр.) / Ю. М. Боголій // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка : історія. - К. : ВПЦ Київський університет, 2007. - Вип. 89-90. - С. 64-66.

6. Боголій Ю. М. ООН, міжнародна безпека і США (1990-і - 2000-і рр.) / Б. М. Гончар, Ю. М. Боголій // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 2007. - Вип. 14.- С. 308-338. - (Авторський внесок - 0,8 д. а.).

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

1. Боголій Ю. М. Політика США в ООН у сфері міжнародної безпеки (1990-і роки - початок ХХІ століття) / Ю. М. Боголій // Шевченківська весна : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченої 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. - Вип. V.: у 3-х част. - Ч. 3. Історія / за заг. ред. проф. В. Ф. Колесника. - К., 2007. - С. 314-317.

2. Боголій Ю. М. Еволюція правового забезпечення контртерористичних заходів США системою ООН (1990-і роки - початок ХХІ століття) / Ю. М. Боголій // Дні науки історичного факультету - 2007 : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. : матеріали доповідей та виступів / під заг. ред д. і. н., проф. Б. М. Гончара. - Вип. І. Секція нова та новітня історія зарубіжних країн. - К., 2007. - С. 11-16.

3. Боголій Ю. М. Американське бачення підвищення ефективності діяльності ООН та проблема гарантування міжнародної безпеки (1990-і роки - початок ХХІ століття) / Ю. М. Боголій // Шевченківська весна. Історія : матеріали міжнар. наук.- практ. конф. молодих учених. - Вип. VІ : у 2-х част. / ред. кол. : проф. В. Ф. Колесник (голова) та ін. - Ч. 2., Т. 1. - К. : СПД Цимбаленко Є. C., 2008. - С. 31-34.

АНОТАЦІЯ

Боголій Ю. М. Політика Сполучених Штатів Америки щодо Організації Об'єднаних Націй: питання міжнародної безпеки (1990-ті роки - початок ХХІ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. - Київ, 2008.

У дисертації досліджується процес розробки та реалізації політики Сполучених Штатів Америки щодо Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з міжнародно-безпековими інтересами країни протягом 1990-х років - на початку ХХІ століття. На основі використання широкого кола джерел, вперше запроваджених до наукового обігу, проаналізовано політику Вашингтона з таких питань міжнародної безпеки, як миротворчість, боротьба з міжнародним тероризмом та розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ). Досліджено зовнішньополітичні проблеми Сполучених Штатів на початку 1990-х років та їх вплив на подальші відносини Вашингтона з Організацією. Проаналізовано роль ООН у забезпеченні міжнародної безпеки після звершення холодної війни. Показано діяльність ООН щодо вдосконалення міжнародно-правової бази в боротьбі з новими загрозами міжнародній безпеці після подій 11 вересня 2001 року. Визначено етапи, сутність і чинники впливу на розробку політики Сполучених Штатів щодо реформи ООН, як головної умови підвищення ефективності її діяльності та подальшої активної співпраці з Вашингтоном.

Ключові слова: США, ООН, міжнародна безпека, зброя масового знищення (ЗМЗ), міжнародний тероризм, миротворчість ООН, реформа ООН, події 11 вересня 2001 року, зовнішня політика.

АННОТАЦИЯ

Боголий Ю. Н. Политика Соединенных Штатов Америки относительно Организации Объединенных Наций: вопросы международной безопасности (1990-е годы - начало ХХІ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Дипломатическая академия Украины при Министерстве иностранных дел Украины. - Киев, 2008.

В диссертации исследуется процесс разработки и реализации политики Соединенных Штатов Америки относительно ООН в связи с вопросами международной безопасности на протяжении 1990-х годов - в начале ХХІ века.

На основе широкого использования официальных и неофициальных источников, совершено комплексное исследование политики Вашингтона по таким важным аспектам международной безопасности, как миротворческая деятельность, борьба с международным терроризмом и распространением оружия массового уничтожения (ОМУ) в новых международных условиях.

Исследованы особенности политики Соединенных Штатов в начале 1990-х годов и ее влияние на последующие отношения Вашингтона с Организацией. Проанализирована роль ООН в обеспечении международной безопасности после завершения холодной войны. После проведения операции «Буря в пустыне» американское руководство возложило большие надежды на ООН, как на механизм обеспечения международной безопасности в постбиполярный период. Поражение американских военных в Сомали во время обеспечения проведения гуманитарной миссии ООН, послужило отходом Вашингтона от всестороннего поддержания миротворчества и появления критериев участия США в этой сфере деятельности ООН, которую американское руководство продолжает использовать и в начале ХХI века.

Показана поддержка мирового сообщества действий США во время борьбы с терроризмом, а также совершенствование международно-правовой базы ООН в борьбе с новыми угрозами международной безопасности после событий 11 сентября 2001 года.

Проанализирована политика США в области нераспространения ОМУ в конце 1990-х - начале 2000-х годов. Существенное внимание уделено анализу проблемы Ирака в работах зарубежных политологов. Определено роль ООН в иракской кампании Вашингтона 2003 года.

Для более полного анализа роли ООН в политике США относительно международной безопасности, рассматривается принятие соглашений в борьбе с международным терроризмом, нераспространением ОМУ и улучшением миротворческого потенциала в рамках «большой восьмерки», как дополнения к деятельности ООН в этих сферах, а иногда и противовеса.

Определено этапы, сущность и факторы влияния на разработку политики США относительно реформы ООН как главного условия повышения эффективности ее деятельности и последующего активного сотрудничества с Вашингтоном.

Ключевые слова: США, ООН, международная безопасность, оружие массового уничтожения (ОМУ), международный терроризм, миротворчество ООН, реформа ООН, события 11 сентября 2001 года, внешняя политика.

ANNOTATION

Boholiy Y. M. The Policy of the United States toward the United Nations: the international security issues (1990's - beginning of XXI century). - The Manuscript.

The thesis for a candidate's degree of historical science, specialty 07.00.02: World history. - The Diplomatic Academy of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The main purpose of the thesis is to analyze the essential characteristics of U. S. policy regarding the UN in the field of international security after the end of cold war. Using the wide range of new documents, the author has analyzed Washington's policy toward UN peacekeeping, fighting international terrorism and nonproliferation of the weapon of mass destruction (WMD). The basic aspects of the USA's policy at the beginning of 1990's and its impact on relations between the UN and Washington are studied. The role of the UN in the maintenance of international security is analyzed. Improvement of international legal basis of the UN in counteract to the new threats of international security after the events of September 11, 2001 is shown. Evolution, essence and factors of influence of USA's policy toward UN reform, as one of the main condition to improve its effectiveness and active cooperation with USA are determined.

...