Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94-051 (477) "19"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

В.Г. САРБЕЙ - ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

07.00.01 - історія України

КОРОЛЬ АННА ІЛЛІВНА

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України та методики викладання Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Сінкевич Євген Григорович, кандидат історичних наук, доцент, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики.

Офіційні опоненти:

Удод Олександр Андрійович, доктор історичних наук, професор, Голова Державного комітету архівів України;

Демиденко Григорій Григорович, доктор історичних наук, професор кафедри теорії держави та права.

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого м. Харків.

Захист відбудеться 27.11.2008 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83051, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою (83051, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 25.10. 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історико-біографічні студії дозволяють всебічно осягнути місце особи в громадському житті, вплив умов, у яких відбувалося становлення істориків, на формування їх дослідницьких інтересів, уподобань, методів, а також поглиблюють розуміння процесів, що відбувалися в українській історії у ХХ ст., зокрема у суспільно-політичній сфері та історичній науці. Поряд з іншими науковцями, на увагу заслуговує життєвий шлях та доробок відомого історика Віталія Григоровича Сарбея (1928-1999 рр.). Серед його великої за обсягом спадщини особливу увагу привертають дослідження історії України ХІХ - початку ХХ ст., проблеми становлення і консолідації української нації, формування національної самосвідомості, українського національного відродження, біоісторіографічні студії тощо. В. Сарбей особисто зазнав впливу фактору часу, пов'язаного із закінченням однієї епохи і початком переходу до іншої. На зламі 1980-х - 1990-х рр. розпочався складний процес переосмислення методологічних засад історичної науки, який торкнувся багатьох служителів Кліо. Певна річ, оцінка діяльності та доробку дослідника в історичній літературі є котроверсійною, причини цього різні, значною мірою, зумовлені світоглядними орієнтирами науковців. Тому існує потреба комплексно дослідити сприйняття й оцінку спадщини В. Сарбея, його місця в історіографічному процесі, залежність наукової проблематики від суспільно-політичних подій в Україні.

Розробка даної проблеми в історіографії є порівняно незначною, головним чином, це довідкові статті в енциклопедичних виданнях, ювілейні - в періодичних, поодинокі публікації, присвячені постаті В. Сарбея. Початок комплексного осмислення внеску науковця у розвиток української історичної науки фактично поклали "Сарбеївські читання", які відбулися 30 січня 2003 р. в Інституті історії України НАН України з нагоди 75-річчя від дня народження історика. Втім науковий спадок В. Сарбея, його життєвий шлях, потребують ширшого узагальнення, де можна було б прослідкувати становлення його як науковця, діяльність на тлі тогочасної історичної науки, еволюцію історичних поглядів, вплив на особистість окремих суспільно-політичних явищ. сарбей дослідник українське відродження

Актуальність поставленої проблеми визначається з огляду на: 1) недостатню розробленість теми: "В. Сарбей - дослідник історії України" в історичній літературі; 2) важливість проведення історико-біографічних досліджень, які сприяють індивідуалізації дослідницького процесу, глибшому розумінню історії України на різних етапах; 3) необхідність вивчення накопиченого попередніми поколіннями досвіду, який збагачує сучасну науку, розширює знання про минуле, допомагає зрозуміти погляди та вчинки людей; 4) потребу переглянути основні положення праць науковця з точки зору сьогодення, з'ясувати наступність, тенденції до пошуку нового.

Зв'язок із науковими програмами, темами, планами. Робота виконана у відповідності до науково-дослідної теми кафедри історії України та методики викладання Херсонського державного університету "Історія української історичної науки" (протокол №7 від 20 03 1999 р.) затвердженої у межах загальноуніверситетської теми "Підготовка вчителя в системі неперервної педагогічної освіти" (державний реєстраційний номер 0106U000875).

Об'єктом дослідження даної роботи є наукова діяльність, творча спадщина та життєвий шлях Віталія Григоровича Сарбея в контексті української історії ХХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є діяльність В. Сарбея в галузі історичної науки, спрямована на розробку проблем історії України (окремих її періодів), його бачення історичного процесу України, еволюція історичних поглядів науковця.

Мета дослідження - комплексне й систематичне вивчення наукової діяльності В. Сарбея як дослідника проблем історії України на різних етапах його життєвого шляху та у безпосередньому зв'язку із суспільно-політичними процесами ХХ ст. Для досягнення поставленої мети автор прагне реалізувати наступні дослідницькі завдання:

– Проаналізувати наукову літературу, присвячену життєвому шляху, творчості В. Сарбея, оцінці його діяльності й місця в українському історіографічному процесі; вивчити повний комплекс джерел дисертаційного дослідження.

– Відтворити етапи життя історика, розглянути основні напрями його наукової творчості та діяльності на кожному з них; простежити тематику праць, коло дослідницьких проблем та зацікавлень, встановити загальний розвиток поглядів В. Сарбея, а також вплив на їх зміну суспільно-політичної ситуації в країні.

– Розглянути та охарактеризувати період 1990-х рр. у житті дослідника, коли він розпочав перегляд власних наукових підходів до вивчення історії та пошук нових методологічних орієнтирів; участь у дискусіях із проблем історії України.

– Проаналізувати творчу спадщину науковця, присвячену періоду ХІХ - початку ХХ ст. в історії України, від початку його діяльності та до кінця 1990-х рр.; виявити відмінності в роботах із даної тематики у різні періоди; з'ясувати особливості концепції українського національного відродження В. Сарбея, викладеної у 1990-х рр.

– Охарактеризувати внесок ученого у дослідження української радянської історичної науки.

– Дослідити персонологічні студії В. Сарбея.

– Уточнити бібліографію праць історика.

Методи дослідження. У дисертації застосовано сукупність методів історичного дослідження: історико-типологічний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, логічний, компаративний, а також методи класифікації (систематизації), періодизації, історіографічного та джерелознавчого аналізу документів.

Наукова новизна дисертації зумовлюється постановкою нової актуальної проблеми. Полягає вона також у тому, що на основі використання сукупності наявних джерел і літератури вперше було проведено комплексне дослідження, присвячене постаті відомого українського вченого В. Сарбея як дослідника історії України. Систематизовані розрізнені відомості, подані в історичній літературі, джерелах із проблеми дослідження; простежені оцінки доробку В. Сарбея, його діяльності, внеску в історію, історіографію України, розбудову вітчизняної науки. Проведене дослідження життя В. Сарбея, створена цілісна та повна його біографія з урахуванням суспільно-політичної ситуації, інтелектуального середовища; розглянутий процес становлення як особистості, вченого; на прикладі історика висвітлене становище науковців гуманітарного профілю за часів існування України у складі СРСР у 1960-1980-х рр. У контексті 1990-х рр. розглянуті деякі аспекти діяльності В. Сарбея, а саме: участь у методологічних дискусіях, пошук нових підходів та методів дослідження історії України. Визначені пріоритетні напрями досліджень В. Сарбея, особливості діяльності у різні проміжки часу, розкрите значення наукових здобутків ученого. Проаналізовані студії В. Сарбея з історії України ХІХ - початку ХХ ст., котрі від перших кроків його діяльності до кінця 1990-х рр. зазнали якісних змін; викладена концепція історика щодо українського національного відродження, яка стала однією з перших спроб у незалежній Україні висвітлити проблеми національної історії ХІХ ст. Охарактеризований внесок В. Сарбея у розгляд питань історії історіографічного процесу в Україні до 1970-х рр. Зроблений огляд біоісторіографічних праць науковця, котрі складають значну частину його творчої спадщини.

Практичне значення. Отримані висновки можливо використовувати під час проведення досліджень з історії вітчизняної науки, а також залучати у ході створення бібліографічних покажчиків, енциклопедично-довідкових видань, спеціальних та узагальнюючих праць, підручників, лекційних курсів з історіографії, історії України ХІХ та ХХ ст. Дисертаційне дослідження розширює джерельну базу вивчення життя та наукового доробку В. Сарбея в контексті вітчизняної історії ХХ ст.

Апробація результатів дослідження здійснювалася під час доповідей та повідомлень на Третіх Міжнародних Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, вересень 2007 р.); Х Астаховських читаннях "Історіографія в міждисциплінарному просторі" (Харків, червень 2008 р.); Міжнародній науковій конференції "Архівні джерела у формуванні історичної пам'яті" (Київ-Херсон, травень 2006 р.); Міжнародній науковій конференції "Українсько-польські стосунки в джерелах та історіографії" (Київ-Херсон, вересень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Місцеве самоврядування: історія та сучасність" (Київ-Херсон, вересень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри" (Одеса, жовтень 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Дослідження джерел з історії українського та польського народів" (Київ-Херсон-Миколаїв, вересень 2007 р.); Всеукраїнському "круглому столі" до 50-річчя "Українського історичного журналу" (Київ, листопад 2007 р.); Других Сарбеївських читаннях (Київ, січень 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Релігія і церква в нових політичних реаліях" (Херсон, червень 2006 р.); Науково-практичній конференції "Україна та Польща на міжнародній арені (кінець ХХ - початок ХХІ століття)" (Київ-Миколаїв, вересень 2008 р.).

Основні висновки автора знайшли відображення у тринадцяти наукових публікаціях, десять із них - у виданнях, затверджених ВАК України як фахові. Положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України та методики викладання Херсонського державного університету.

Структура роботи зумовлена метою та поставленими дослідницькими завданнями з урахуванням проблемно-хронологічного принципу. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (496 позицій, 50 с.). Загальний обсяг дисертації становить 236 сторінок (основного тексту - 186 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, окреслено хронологічні межі роботи, сформульовано мету і завдання, наукову новизну, розкрито практичне значення дослідження, визначено методи наукового пошуку, зазначено про апробацію результатів та структуру дисертації.

Перший розділ - "Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження" - складається з трьох підрозділів. У ньому проаналізовано стан наукової розробки проблеми, критично охарактеризовано використані у дослідженні джерела, методологічні засади роботи.

Історіографія проблеми. На сучасному етапі немає комплексного дослідження, присвяченого постаті В. Сарбея. Розробка даної теми обмежується поодинокими розвідками щодо окремих сторінок життя та наукової діяльності вченого. Всі ці праці - різні за формою: статті, монографії, колективні роботи, рецензії, повідомлення, некрологи. За змістом та характером інформації вони класифікуються таким чином: 1) публікації про науковий шлях ученого; 2) рецензії на праці В. Сарбея; 3) роботи, в яких є згадки, аналіз, оціночні характеристики праць історика; 4) роботи про діяльність наукових установ, у яких він працював.

Розгляд літератури про В. Сарбея доцільно розпочинати з кінця 1960-х. Від цього часу його роботи згадуються у статтях І. Гапусенка, І. Гуржія, С. Гутянського, К. Гусєва, Я. Калакури, Н. Комаренко, І. Савченка, С. Сороковської, І. Шермана, колективних працях, зокрема "Историография истории Украинской ССР" (К., 1986), бібліографіях Л. Гудзенка, Т. Шелюх, Ф. Сарани. Найбільше інформації про дослідника було у працях А. Санцевича 1970-х - 1980-х рр.

Література про В. Сарбея розширювалась й завдяки появі рецензій на його роботи. Наприклад, позитивними були рецензії А. Санцевича та С. Гутянського, І. Корнейчика та І. Шермана, П. Шморгуна, С. Шевченка на монографію "В. Ленін і дожовтнева спадщина історіографії України" (К., 1972), видану на основі докторської дисертації. Порівняно з іншими, критичнішим виглядав відгук П. Шморгуна Шморгун П.М. [Рецензія]/ П.М. Шморгун // Український історичний журнал. - 1973. - № 3. - С. 147-148. - Рец. на кн.: В.Г. Сарбей В.І. Ленін і дожовтнева спадщина історіографії України. - К.: Наукова думка, 1972. - 286 с.. Він був офіційним опонентом під час захисту В. Сарбеєм докторської дисертації і висловив найбільше зауважень, від яких не відступився у рецензії. Майже через рік після попередніх, на цю ж роботу вийшла друком категорично-осудлива рецензія "Неуклонно руководствоваться ленинской методологией в историческом исследовании" М. Лещенка Лещенко М.Н. Неуклонно руководствоваться ленинской методологией в историческом исследовании [Рецензія]/ М.Н. Лещенко // Коммунист Украины. - 1974. - № 1. - С. 89-92. - Рец. на кн.: В.Г. Сарбей В.І. Ленін і дожовтнева спадщина історіографії України. - К.: Наукова думка, 1972. - 286 с.. У ній В. Сарбей був звинувачений у недотриманні ленінських принципів, методів і т. д. Це вплинуло на те, що історику тривалий час не присуджували ступінь доктора наук.

Авторами рецензій на монографії В. Сарбея були П. Варгатюк, З. Першина, Н. Калениченко, Ю. Терещенко, на навчальні посібники підготовлені у співавторстві та одноосібно - Г. Січкар, С. Шевченко, В. Король, Г. Сургай, А. Санцевич та ін. Рецензії О. Костянка, В. Червінського, А. Катренка, С. Заремби присвячувались працям, в яких В. Сарбей виступав співавтором, редактором. Окремі з них дослідник вважав упередженими та некомпетентними, зокрема рецензію П. Варгатюка, надруковану в "Українському історичному журналі", на монографію "Історія України в дожовтневій більшовицькій пресі" (К.,1986). В. Сарбей написав лист-відповідь до редакції, в якому виклав власну думку щодо згаданої рецензії.

Першими статтями, присвяченими постаті В. Сарбея, були невеликі повідомлення про захист ним докторської дисертації, вшанування його п'ятдесятирічного, шістдесятирічного та сімдесятирічного ювілеїв Погорельцева О.М. Захист докторської дисертації В.Г. Сарбеєм / О.М. Погорельцева // Український історичний журнал. - 1972. - № 6. - С. 157; Волощенко А.К. 50-річчя В.Г. Сарбея / А.К. Волощенко // Український історичний журнал. - 1978. - № 6. - С. 158; Овсієнко О.Ф. Вшанування доктора історичних наук В.Г. Сарбея у зв'язку з його 60-річчям / О.Ф. Овсієнко // Український історичний журнал. - 1988. - № 5. - С. 160-161; Крижанівська О.О. Вшанування доктора історичних наук В.Г. Сарбея у зв`язку з його 70-річчям / О.О. Крижанівська // Український історичний журнал. - 1998. - № 4. - С. 157.. В енциклопедично-довідкових виданнях радянських часів інформації про В. Сарбея не було. Вперше статтю довідкового характеру про історика опублікували у 1993 р. за кордоном в англомовній "Encyclopedia of Ukraine" Sarbej Vitalij [без авторського означення]// Encyclopedia of Ukraine. - Vol. IV. - Toronto - Buffalo - London. - 1993. - 536 c.. Наступною стала стаття у бібліографічному довіднику "Вчені Інституту історії України" (К., 1998 р.) Герасимова Г. Сарбей Віталій Григорович / Г. Герасимова // Вчені Інституту історії України: біобібліографічний довідник. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 283-284.. Про історика також запланована стаття в "Енциклопедії історії України: в 5 томах".

Кількість присвячених В. Сарбею публікацій значно збільшилася після 1999 р. по його смерті. У них здійснювалася спроба оцінити інтелектуальну спадщину дослідника, з'ясувати його місце в історіографічному процесі України. У 1999 р. вийшов дев'ятий випуск збірника "Історіографічні дослідження в Україні", присвячений пам'яті В. Сарбея. У ньому були розміщені публікації А. Аббасова, учня історика, та В. Волковинського Аббасов А.М. Слово о наставнике и учителе / А.М. Аббасов // Історіографічні дослідження в Україні: наук. зб. - К., 1999. - Вип. 9. - С. 33-40. Волковинський В.М. Грані особистості Віталія Сарбея / В.М. Волковинський // Історіографічні дослідження в Україні: наук. зб. - К., 1999. - Вип. 9. - С. 13-32.. Останній здійснив панорамний огляд життєвого шляху та наукової діяльності В. Сарбея, показав характерні риси особистості вченого. В. Волковинський навів спогади про вченого дружини, дочок, одного з онуків, колег.

На початку ХХІ ст. проблематика досліджень про В. Сарбея продовжувала розширюватися. У публікації С. Посохова вперше була простежена динаміка наукової творчості історика у залежності від змін у суспільному житті. Дослідник, зважаючи на кількість друкованих праць та їх обсяг, виділив чотири періоди у творчості В. Сарбея: 1) 1957-1972 рр. - переважно публіцистичні, науково-популярні праці, невеликі статті; 2) 1974-1977 рр. - період кризи, зменшення інтересу до наукової творчості, що пов'язано зі складностями затвердження докторської дисертації; 3) 1979-1989 рр. - найстабільніший період, кожен рік збільшувалася кількість та обсяг праць, переважали навчальні видання та історіографічні дослідження; 4) 1994-1999 рр. - період, що почався після нетривалого творчого спаду, відрізнявся від інших більшою продуктивністю, підвищеним інтересом до проблем національно-визвольного руху та розвитку національної свідомості Посохов С.І. Віталій Григорович Сарбей / С.І. Посохов // Категоріальний апарат історичної науки: Харківський історіографічний збірник. - Харків: НМЦ "СД", 2000. - Вип. 4. - С. 106-110..

Постаті В. Сарбея, а саме: маловідомим сторінкам життя, аналізу його спадщини, під час перших "Сарбеївських читань" присвятили виступи І. Колесник, А. Морозов, О. Удод, Ю. Пінчук, С. Заремба, О. Лисенко, В. Андрєєв, В. Головко, А. Шевченко Сарбеївські читання: тези виступів всеукраїнського "круглого столу" / Інститут історії України НАН України. - К.: Інститут історії НАН України, 2003. - 121 с.. Зокрема, І. Колесник на основі сформульованої В. Сарбеєм концепції історії "українського ХІХ ст." простежила специфіку й динаміку розвитку його поглядів. На її думку, історик зробив спробу модернізувати марксистську концепцію української історії, використавши схему М. Грушевського. Він перейшов на позиції націоналістичної історіографії, але у свідомості збереглися риси марксистської парадигми. Подібні зміни дослідниця вважає типовими для більшості українських істориків 1990-х рр. Колесник І.І. В.Г. Сарбей: портрет історика в інтер'єрі ХІХ ст. / І.І. Колесник // Сарбеївські читання: тези виступів всеукраїнського "круглого столу" / Інститут історії України НАН України. - К.: Інститут історії НАН України, 2003. - С. 14-18. До цієї теми зверталися й інші науковці. В. Кравченко, розглядаючи центральну дослідницьку проблему - історію України ХІХ - початку ХХ ст. у працях В. Сарбея 1990-х рр., - відносить його, за баченням проблем національного відродження, до групи перенніалістів Кравченко В. Україна, імперія, Росія... Огляд сучасної української історіографії / В. Кравченко // Український гуманітарний огляд. - К.: Критика, 2004. - С. 115-154.. На думку О. Реєнта, роботи В. Сарбея щодо національного відродження України були етапом у розвитку його концепції українського ХІХ ст., дослідження якого перервалося смертю науковця Реєнт О.П. Перечитуючи написане / О.П. Реєнт. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - С. 256..

В. Головко проаналізував участь В. Сарбея у методологічній дискусії початку 1990-х рр., коли науковець виступив проти тверджень С. Білоконя Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? / С. Білокінь // Літературна Україна. - 1991. - 10 січня. - С. 7-8. про повну неспроможність історичної науки та істориків УРСР. За оцінкою дослідника, основною метою відповіді В. Сарбея була спроба захистити "чесне ім'я" більшості радянських істориків, зокрема науковців Інституту історії АН УРСР. У своїх роботах В. Головко також звертав увагу на полеміку кінця 1980-х - 1990-х рр. щодо наукової спадщини М. Грушевського. Стосовно протистояння навколо постаті цього історика згадують Я. Дашкевич та І. Гирич Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / Вступна стаття І. Гирича Від Данила Галицького до Омеляна Пріцака: штрихи до історіографічних студій Ювіляра / - Львів, 2006. - 704 с.. В. Сарбей і Р. Симоненко досить повільно відмовлялися від оцінок М. Грушевського, прийнятих у радянській історіографії. Їх опонентами, що запропонували тоді невідомі широкому загалу факти та альтернативний погляд на М. Грушевського, стали Я. Дашкевич, П. Толочко, С. Білокінь.

О. Удод проаналізував пошуки В. Сарбеєм у 1990-х рр. нових підходів до вивчення та висвітлення історії України, наголосив, що історик вирішував питання теоретичного характеру, методології історичної науки незалежної України Удод О.А. Професор В.Г. Сарбей (1928-1999): українська історична наука 1990-х рр. на шляхах методологічної перебудови // Сарбеївські читання: тези виступів всеукраїнського "круглого столу" / Інститут історії України НАН України. - К.: Інститут історії НАН України, 2003. - С. 22-24.. А. Морозов зосередив увагу на такому аспекті діяльності В. Сарбея, як створення підручників. Ця проблема підіймалася й у роботах С. Заремби, І. Колесник, О. Удода. С. Терно вказав, що підручник В. Сарбея з історії України ХІХ - початку ХХ ст. для 9 класу (К., 1994) був першим за часів незалежності, де спеціально розглядалося питання становлення й консолідації української нації Терно С. Проблема нації в сучасних українських підручниках з них / С. Терно // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - Вип. ХХ. - С. 464-469..

Проблему складної інтелектуальної атмосфери, в якій змушені були працювати українські радянські історики, зокрема В. Сарбей, порушив Ю. Пінчук. До неї також зверталися В. Волковинський, С. Заремба, А. Шевченко та побіжно - чимало інших дослідників.

Інформацію про В. Сарбея, його діяльність можна віднайти у літературі про історію Інституту історії України НАНУ, Українського історичного журналу, таких авторів як М. Коваль, О. Рубльов, О. Юркова, О. Удод, Г. Єфименко. Подібні роботи дають можливість скласти глибше уявлення про історика у контексті епохи. Прізвище В. Сарбея також згадується у багатьох працях про інших науковців, у різноманітних повідомленнях у періодиці тощо.

30 січня 2008 р. відбулося друге засідання "Сарбеївських читань". В. Смолій, О. Реєнт, О. Удод, О. Гуржій, Є. Скляренко, М. Дмітрієнко, Ю. Пінчук, О. Машкін, О. Лисенко, А. Король, О. Фастовець, а також онук Віталія Григоровича, Д. Захаров, продовжили осмислення творчої спадщини і діяльності В. Сарбея, намагалися осягнути його місце в українській історичній науці, вплив на долю історика суспільно-політичних процесів.

Література про науковця, що вийшла після його смерті, переважає за обсягом опубліковану за життя. Інформація, що міститься в ній, є розрізненою, уривчастою, хоча має взаємодоповнюючий характер.

Джерела дослідження. Для всебічної та комплексної реконструкції життєвого шляху, наукової діяльності В. Сарбея використано весь комплекс історичних та історіографічних матеріалів, що стосуються історика. Це різні види джерел як введені, так і не залучені до наукового обігу. Основу джерельної бази складають особистий архів В. Сарбея, його наукові надбання, архівні та інші джерела, що надають істотні відомості про особу науковця. Особливістю джерел роботи є їх розпорошеність, пов'язана з різноманітністю його діяльності. Специфічною рисою також є те, що, крім офіційних, основними джерелами дослідження є суб'єктивовані матеріали.

Більшість документальних матеріалів про В. Сарбея зберігаються в Інституті історії України НАНУ. Це особова справа науковця, яка знаходиться у відділі кадрів Інституту історії України, та документи Наукового архіву Інституту історії України. Дана група джерел актуалізується у ході дисертаційного дослідження. Особова справа В. Сарбея постає важливим джерелом для дослідження біографії та творчого шляху науковця. За документами, що зберігаються у ній, можна простежити шлях, який науковець пройшов від аспіранта (потім лаборанта) до завідувача відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. (до 1991 р. - відділ історії капіталізму). У Науковому архіві Інституту історії України зберігаються справи про захист кандидатської та докторської дисертацій В. Сарбея. Важливо, що з цих справ (хоч не в повному обсязі) можна з'ясувати вузлові, проблемні моменти, які виникали на шляху дослідника. У протоколах засідань, річних планах, звітах про виконання планів науково-дослідної роботи відділів, інших діловодних документах міститься масив інформації, який відображає всі аспекти наукової діяльності В. Сарбея.

Цінним джерелом є матеріали, зібрані В. Сарбеєм і збережені після його смерті родиною, - особистий архів. Значна частина його вмісту - неактуалізовані джерела - й окремі з них вводяться до наукового обігу. Ці матеріали різні за тематикою, їх велику частину становлять чернетки майбутніх статей, виступів, рецензій, відгуків, висновків на дисертації, конспекти праць, виписки з архівів, вирізки з газет тощо. Важливе значення мають документи щодо захисту В. Сарбеєм докторської дисертації, серед яких найбільш цінними є матеріали, що відображають події після захисту докторської дисертації у 1972 р. і до присудження йому відповідного ступеня у 1976 р. Вони поглиблюють розуміння ситуації, що склалася, пояснюють позицію В. Сарбея, його обурення, прагнення довести власну думку. Окремо необхідно виділити рукописи науковця "полемічного жанру". Як указував сам В. Сарбей, вони не побачили світ через цензурно-ідеологічні перепони. Здебільшого, це відповіді на критичні публікації щодо творчості історика та його колег, які він вважав несправедливими.

Деякі документальні джерела про В. Сарбея є актуалізованими - це матеріали, опубліковані С. Посоховим, щодо періоду навчання історика у Харківському державному університеті, та документи з історії Інституту історії України, в яких є інформація про ученого Посохов С.І. Віталій Григорович Сарбей / С.І. Посохов // Категоріальний апарат історичної науки: Харківський історіографічний збірник. - Харків: НМЦ "СД", 2000. - Вип. 4. - С. 106-110; Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957-1977): документи та матеріали / Ін-т історії України НАН України; упоряд. О.С. Рубльов; відп. ред. акад. НАН України В.А. Смолій. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - С. 11-12; Інститут історії України НАН України 1936-2006. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - 818 с..

Значну роль у дослідженні відіграють описові джерела, переважно наукові праці, розвідки ряду істориків. Всі ці роботи, за основним предметом дослідження, можна умовно поділити на дві групи: 1) висвітлюється життєвий та творчий шлях В. Сарбея, аналізується його доробок (публікації В. Волковинського, С. Посохова, С. Заремби, І. Колесник, А. Морозова, О. Удода, Ю. Пінчука, О. Лисенка, В. Головка, А. Шевченка, А. Король та інших, рецензії на роботи дослідника); 2) постать ученого, його праці згадуються дотично, у контексті діяльності інших осіб, установ, організацій, під час дослідження різних проблем історії, історіографії України. Дане коло джерел має свою специфіку, зумовлену авторською позицією (методологічні вподобання, кваліфікація, світогляд, особиста пам'ять та якості тощо). Були залучені повідомлення у періодиці.

При вивченні біографії вихідну інформаційну базу створюють декілька інформаційних потоків: життєвий, творчий, професійний шлях, сприйняття людини оточуючими, професійні здобутки. Останні полягають у науковій, творчій спадщині, яку історик залишив по собі. Наукові праці та розвідки, публіцистичні твори В. Сарбея виступають як джерело й займають особливе місце у проведенні дослідження. Вивчення друкованих робіт історика, перш за все, дозволяє окреслити коло професійних інтересів, еволюцію його історичних поглядів на різних етапах, періоди спадів продуктивності, піднесень у творчості. По-друге, науковий доробок вченого відображає рівень та тенденції розвитку історичної науки, є її відбитком тощо. При використанні джерел цієї групи варто враховувати фактор часу, пам'ятати про частку суб'єктивності. Також слід розуміти, що, як і в кожного вченого, творча активність В. Сарбея була різною протягом його діяльності, причини такої нестабільності частково можна з'ясувати, нерідко вони залежать від зовнішніх чинників. Тому співставлення бібліографії праць дослідника із подіями його життя дає змогу зрозуміти, які з них найбільше вплинули на нього.

У списку друкованих робіт В. Сарбея - більше тисячі найменувань. Науковець сам підготував до друку бібліографію власних праць Сарбей Віталій Григорович (1928-1999): бібліографічний покажчик / під ред. В.А. Смолія - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - 104 с.. У процесі проведення дисертаційного дослідження нами було віднайдено дев'ять робіт науковця, не включених до переліку. Майже двадцять робіт вийшло під псевдонімами (В.С., В.Г. Григоренко, В.Г. Григорович, В.Г. Бойко, В.Г. Федоренко), п'ять - без підпису. Більше десяти відсотків праць В. Сарбея (понад 120) були створені у співавторстві. Його роботи виходили друком у багатьох містах не лише України, колишнього СРСР, а й у таких зарубіжних, як Варшава (2 статті), Торонто (3), Нью-Йорк (2), Лондон (1), Сідней (1). Важливо відзначити, що окремі публікації В. Сарбея, від другої половини 1980-х рр., містять елементи спогадів, оцінки власного доробку.

Отже, наявні документальні та наративні джерела дозволяють провести цілісну й комплексну реконструкцію життєвого шляху та репрезентувати науковця як дослідника історії України.

Методологічна основа. Для розв'язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань і мети були застосовані загальнонаукові принципи й спеціально-історичні методи. Принципи науковості та історизму складають методологічну основу роботи. Вони були реалізовані завдяки залученню комплексу спеціально-історичних методів як інструменту реконструкції історичної дійсності. У дослідженні використовувалися проблемно-хронологічний, логічний, історико-типологічний, історико-генетичний, компаративний методи, а також метод класифікації (систематизації), періодизації. Зокрема, проблемно-хронологічний метод дозволив відтворити основні події життя та діяльності науковця, виділити головні аспекти творчості. Історико-типологічний метод застосовувався для систематизації, з'ясування структури та функціональних зв'язків досліджуваного об'єкта. Використання історико-генетичного методу забезпечило подання біографії й наукової спадщини в динаміці. Особливо важливим цей метод є для аналізу розвитку історичних поглядів ученого та їх зміни. Необхідним у створенні наукової біографії є компаративний метод, коли порівнюється інформація, здобута з різних історичних та історіографічних джерел. Крім цього, автор використав досвід істориків у галузі біографістики. Застосовувався історико-біографічний метод, який передбачає поєднання біографії науковця з історичним фоном, обставинами, ситуацією, в якій він діяв.

Другий розділ - "Життєвий та творчий шлях В. Сарбея" - складається з чотирьох підрозділів, в яких у контексті суспільно-політичного розвитку України відтворюються віхи біографії вченого, формування кола наукових інтересів, основні аспекти наукової діяльності. У ході роботи життя дослідника було умовно поділене на п'ять етапів.

У підрозділі 2.1 - "Дитинство, студентські роки та початок наукової діяльності В. Сарбея" - розглядається біографія вченого від дитинства до становлення як історика-науковця, досліджується формування наукових уподобань та чинники, що мали вплив на світогляд та переконання. Дитячі роки В. Сарбея припали на складні 1930-1940 рр. Від вступу на історичний факультет він пов'язав долю з вивченням історії. Важливими для В. Сарбея стали роки навчання у Харківському університеті, де викладали відомі українські радянські історики. У 1951-1953 рр. він учителював у Дрогобицькій області. Цей період життя В. Сарбея закінчився вступом до аспірантури Інституту історії. Навчання в ній дало йому можливість долучитися до кращих традицій ведення історичних досліджень, поглибити досвід дослідницької роботи, сформувати базу для подальшої діяльності. Під час написання кандидатської дисертації "Історичні погляди О.М. Лазаревського" під керівництвом М. Рубача, одразу виявилися напрями в історичній науці, що найбільше захоплювали В. Сарбея, були пріоритетними протягом життя, - історіографія та джерелознавство, проблеми історії України ХІХ ст., особа в історії. На цьому етапі, зазнавши впливу загальнодержавної антицерковної політики, він займався антирелігійною пропагандою. Після навчання в аспірантурі, В. Сарбей з листопада 1956 р. розпочав роботу в Інституті історії. Важливим для історика був час роботи у відділі історіографії та джерелознавства (під керівництвом Ф. Шевченка, потім - І. Гуржія), де його колегами стали С. Гутянський, Я. Дзира, М. Дмитрієнко, М. Котляр, В. Кук, О. Молодчиков, Л. Москвич, Ю. Пінчук, А. Санцевич. Цей науковий колектив сформувався в атмосфері відносної свободи політичної та наукової думки кінця 1950-1960-х рр. Чимало радянських істориків працювали під впливом "ідей викриття культу особи Сталіна та його наслідків", роботи окремих дослідників виходили за межі офіційної історичної науки.

У підрозділі 2.2 - "Друга половина 1960-х - 1970-ті рр. у біографії історика" - висвітлюється один з найскладніших етапів у житті В. Сарбея, пов'язаний із підготовкою і захистом докторської дисертації. З точки зору сьогодення, його докторська дисертація "Основоположники марксизму-ленінізму та дожовтнева історіографія України", як і монографія, видана на її основі, містила чимало ідеологічних штампів, кон'юнктурних положень. Почасти ця робота стала даниною часу, сама назва її зумовлена загальною політичною ситуацією, особливостями розвитку сфери науки в умовах жорсткого ідеологічного контролю. Обов'язковими були відступи, що розгляд проблем історії України відбувається "як частини єдиної цілісної марксистсько-ленінської історичної концепції", посилання на цитати "основоположників". Інакше розгляд обраної ним проблеми ставав неможливим. Втім, незважаючи на це, він зазнав суворої критики та складнощів. Найбільше зауважень стосувалося оцінок доробку українських істориків, В. Сарбея звинувачували у перебільшенні значення історичних концепцій представників дорадянської історіографії, їх внеску в розвиток суспільно-політичної думки тощо. Приклад дослідника добре демонструє ситуації, що створювали для науковців, які виходили за межі дозволеного, висвітлює умови, в яких змушені були працювати українські історики радянської доби. Після публічного захисту В. Сарбей більше чотирьох років очікував (та доводив допустимість зроблених у дослідженні оцінок і висновків) присудження ступеня доктора історичних наук ВАК СРСР. Складнощі, які виникали, відповідним чином позначалися й на продуктивності та якості роботи В. Сарбея. Зменшувалися обсяги публікацій та їх загальна кількість, друком більше виходило рецензій, статей в енциклопедично-довідкових виданнях.

Ситуація, яка виникла із ним у 1970-х рр., пояснюється явищами, що відбувалися в українському суспільстві у цілому, зокрема в історичній науці, після "лібералізації" режиму в 1960-х рр. Передусім, це ідеологічні чистки у галузі історії, літератури пов'язані з іменами В. Щербицького, В. Маланчука. Серед колег В. Сарбея, що постраждали у цей період, виділимо Ф. Шевченка, О. Апанович, О. Компана, Я. Дзиру, Ю. Брайчевського, В. Кука, М. Дмитрієнка, Є. Скляренка, І. Шовкопляса.

У підрозділі 2.3 - "Дослідницька діяльність В. Сарбея наприкінці 1970-х - у 1990-х рр." - проводиться аналіз найбільш плідного у науковому житті ученого періоду. Починаючи з 1978 р., В. Сарбей обійняв посаду завідувача відділу історії капіталізму. У 1980-х рр. він займався дослідженням низки проблем історії України, брав участь у створенні колективних праць, навчальних посібників тощо. Кінець 1980-1990-ті рр. - особливі часи в українській історії, коли у безпосередньому зв'язку зі змінами, що відбувалися у країні, швидко переглядалися існуючі устої життя. Науковець також розпочав критичну переоцінку свого наукового доробку. Цей процес був поступовим, він не одразу відмовлявся від загальноприйнятих у попередні роки ідей, поглядів, зокрема на М. Грушевського. В. Сарбей, як і інші науковці в 1990-х рр., намагався віднайти нові підходи до висвітлення та дослідження історії України. Й згодом він запропонував власний варіант вивчення історії України - зосередити дослідницьку увагу на людині з її потребами, почуттями, щоденним життям. Крім того, В. Сарбей опублікував низку праць, в яких розглядав проблеми національної історії України ХІХ ст. Його пошуки сприймалися неоднозначно. Критикований за радянських часів за націоналістичні тенденції, у першій половині 1990-х рр., - час в історії України, коли нерідко радикальними представниками українського суспільства фактично заперечувалося все, що стосувалося радянського періоду, В. Сарбей знову зазнав звинувачень. Головним чином, критика була спрямована на використання ним "марксистсько-ленінської методології", а також за застарілі підходи та методи до вивчення історії України. В свою чергу, саме тоді В. Сарбей намагався спростувати закиди С. Білоконя щодо цілковитого фальшування історичної науки в СРСР, відсутності у радянські часи чесних істориків.

У підрозділі 2.4 висвітлюються "Основні аспекти наукової та науково-методичної діяльності вченого". Характерною для В. Сарбея була постійна популяризація історичних знань, яка здійснювалася шляхом читання лекцій з історії України для різних аудиторій, створення навчальних посібників, хрестоматій, енциклопедично-довідкових видань, історичних календарів, статей загальнопізнавального, публіцистичного характеру, тощо. У його доробку є навчальні сценарії - діафільмів, радіопередач, телепрограм. Як учасник і співорганізатор В. Сарбей брав участь у конференціях, симпозіумах, читаннях, семінарах, сесіях науково-історичної тематики, у тому числі для школярів. Активно займався редакторською роботою, рецензуванням різноманітних видань, створенням передмов, післямов, коментарів. Поряд з цим, одним із найважливіших аспектів наукової діяльності історика було керівництво над створенням кандидатських та докторських дисертацій (підготував дванадцять докторів і більше сорока кандидатів історичних наук). Сьогодні вчені, становлення яких відбувалося під впливом В. Сарбея, продовжують вивчення актуальних проблем історії, дехто працює у контексті обраних раніше проблем та напрямків.

Третій розділ - "Внесок В. Сарбея у розвиток історичної науки України" - складається з чотирьох підрозділів. У них на основі творчої спадщини історика, що містить більш ніж тисячу праць різного роду, аналізуються головні дослідницькі проблеми, вивченням яких займався В. Сарбей, прослідковується динаміка розвитку його історичних поглядів.

У підрозділі 3.1 - "Висвітлення історії України ХІХ - початку ХХ ст. у творчому доробку науковця 1960-х - 1980-х рр." - розглядаються особливості викладу В. Сарбеєм у радянські часи процесів української історії ХІХ ст. Історична наука цього періоду зазнавала суттєвого ідеологічного тиску, що позначилося на працях дослідників. Подібна доля не оминула В. Сарбея, історія України ХІХ - початку ХХ ст. викладалася як частина "єдиної цілісної марксистсько-ленінської історичної концепції", у контексті ленінської схеми загальноросійської революційної визвольної боротьби. Періодизація історії України і Росії для ХІХ ст. була спільною. Розглядаючи даний період, історик виділяв три головні етапи: дворянсько-революційний; різночинський (буржуазно-демократичний); пролетарський. Поряд називалися менші підпорядковані етапи (наприклад, перша, друга, третя революційні ситуації). Важливими сюжетами у роботах В. Сарбея тих часів були події 1901-1904 рр., і особливо 1905-1907 рр. Увага акцентувалася на "багатовіковій дружбі", взаємозв'язку українського та російського народів, визначальними для суспільного розвитку визнавалися економічний фактор та революційні зміни.

Окрема, значна за обсягом, група праць була присвячена вивченню життєвого та творчого шляху "основоположників марксизму-ленінізму". Їх можна поділити на три групи: 1) ілюстрували історію України за доробком "основоположників"; 2) підкреслювали у працях переважно українських діячів положення, що збігалися чи суперечили позиції "основоположників", слугували К. Марксу, Ф. Енгельсу, В. Леніну джерелом інформації про історію України; 3) критикували буржуазно-націоналістичні прояви українських істориків. Приділяючи особливу увагу вивченню спадщини української історіографії, В. Сарбей звертався до праць М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Зібера, С. Подолинського, О. Лазаревського, І. Франка та інших мало популярних у радянські часи постатей, аналізував їх доробок. Роботи науковця 1960-х - 1980-х рр., присвячені даному періоду, висвітлюють варіант концепції української історії ХІХ ст., прийнятний у радянській історіографії, демонструють світоглядні орієнтири цілої епохи, зумовлені особливостями історії України цього етапу.

У підрозділі 3.2 - "Наукові студії В. Сарбея 1990-х із проблем історії України ХІХ - початку ХХ ст." - простежуються зміни, що відбулися у поглядах дослідника з даної теми. З кінця 1980-х - у 1990-х рр. В. Сарбей звернувся до вивчення питань формування та консолідації української нації, національної самосвідомості, національного відродження України та інших тем, які неможливо було розробляти радянським історикам. Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. виходили праці історика "перехідного" характеру, адже вони поєднували ідеї, популярні у радянській історіографії, та думки, що значно вийшли за її межі. Поступово у роботах В. Сарбея значно зменшилася частка поширених у радянській історичній науці постулатів. Він звернувся до спадщини М. Грушевського, Д. Багалія, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича, І. Лисяка-Рудницького, З. Когута, О. Пріцака, Дж. Решетара, П. Магочія й згодом запропонував виклад власного бачення національного відродження України Сарбей В.Г. Національне відродження України / В.Г. Сарбей. - К.: Видавничий дім "Альтернативи", 1999. - 336 с.. Його концепція поєднала дві методологічні системи - марксистську та націоналістичну. В. Сарбей підкреслив подібність періодизацій щодо історії України ХІХ - початку ХХ ст. В. Леніна, І. Лисяка-Рудницького, М. Грушевського, фактично залучив їх при створенні власної. Сучасні дослідники, зокрема Я. Грицак, Г. Касьянов, В. Кравченко та інші, аналізуючи різні концепції українського націотворення, поділяють їх авторів на перенніалістів та модерністів. В. Кравченко зауважував, що в доробку В. Сарбея найвиразніше представлена концепція перенніалізму, роботи історика є спробою поєднати народницьку риторику української історіографії першої третини XX ст. із концептуальними здобутками І. Лисяка-Рудницького. В. Сарбей - історик, науковий спадок якого яскраво демонструє основні тенденції періоду "зміни епох" в історії України. У його доробку з історії України ХІХ ст. 1990-х рр. відчутна ще рефлексія марксистської радянської традиції та риси націоналістичної.

У підрозділі 3.3 - "Концепція розвитку української історичної науки радянського періоду у викладі вченого" - аналізуються праці історика, що з'явилися у контексті загального підвищення інтересу до історіографії у 1960-1970-х рр. Зрозуміло, що В. Сарбей, розглядаючи українську історичну науку радянського періоду, викладав версію офіційної, лояльної до режиму історіографії. Подання історіографічного процесу в Україні будувалося на протиставленні ідей, теорій, концепцій діаспорних та радянських істориків. При цьому точка зору дослідників СРСР визнавалася прогресивною, адже в її основі лежала методологія марксизму. В. Сарбей вивчав витоки кризи "буржуазної історичної науки", яка, на його думку, в майбутньому охопила і зробила нежиттєздатною методологію і методику історичних досліджень у більшості країн зарубіжжя. У роботах історика 1960-1970-х рр. виділялося до семи етапів та три періоди у розвитку української радянської історичної науки. Їх розгляд дає змогу сформувати уявлення про бачення, основні риси, принципи викладу науковця та українських радянських вчених історіографічного процесу в УРСР. Найбільш негативним явищем науковець вважав культ особи Й. Сталіна, який деформував та фальсифікував історичну науку, залишив по собі такі наслідки як недобросовісна критика, навішування ярликів, грубе адміністрування, підозрілість тощо. В. Сарбей зауважував, що часткове їх подолання почалося лише після ХХ з'їзду КПРС, хоча насправді риси культівського періоду зберігалися й надалі. Звичайно, той факт, що життя та діяльність дослідника припали на радянські часи в історії України, мали свої наслідки. Це позначилося на його роботах, створених у даний період, не дало можливості повною мірою розкрити потенціал історика-науковця, адже працював в умовах жорсткого ідеологічного контролю, кон'юнктурщини, інших явищ, які спотворювали нормальний розвиток історичної науки в Україні. Відтак низка положень з доробку В. Сарбея заідеологізовані, оцінки та висновки щодо різних подій і явищ є неоднозначними.

У підрозділі 3.4 - "Персонологічні праці В. Сарбея" - розглядається частина наукової спадщини дослідника, присвячена історико-біографічним студіям. Інтерес ученого до розробки даних питань був сталим, він є автором більше ста п'ятдесяти публікацій (не враховуючи статей в енциклопедично-довідкових, словникових виданнях), в котрих досліджувалися життя та діяльність різних особистостей, зокрема істориків. З біоісторіографічного дослідження розпочалося професійне становлення В. Сарбея. У ході написання кандидатської дисертації він займався вивченням історичних поглядів О. Лазаревського, й розгляд цієї теми не полишив надалі. Його роботи даного напрямку, як і весь спадок, протягом життя зазнали чимало змін у залежності від подій, що відбувалися у країні, історіографічної ситуації. Від кінця 1980-х рр. з'являються роботи В. Сарбея, в яких здійснено спроби відійти від категоричних тверджень радянських часів щодо ряду особистостей. Він висловлював думку, що заборони, офіційні та напівофіційні обмеження призвели до ажіотажу навколо імен багатьох діячів. У свою чергу, науковець указував, що основу будь-яких публікацій, схвальних чи-то критичних, не повинен становити однобічний і поверховий матеріал. У 1990-х рр. вийшло найбільше персонологічних праць за авторством В. Сарбея. У них українські діячі репрезентувалися з різних ракурсів - як поборники національної ідеї, учасники національного руху, в контексті неприйняття їх ідей в УРСР. Частина публікацій носили джерельний характер, публікувалися невідомі твори, нові дані та документи, наприклад про О. Левицького, М. Могилянського, М. Аркаса, М. Костомарова та ін. Життєвий шлях та діяльність кожної особистості В. Сарбей розглядав у контексті суспільно-політичної, культурної ситуації, розвитку науки, в інтелектуальному середовищі, відображав дружнє та професійне кола спілкування, з'ясовував впливи на розвиток їх поглядів та переконань.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані загальні результати дослідження. Комплексне й систематичне вивчення наукової діяльності В. Сарбея як дослідника проблем історії України на різних етапах його життєвого шляху та у безпосередньому зв'язку із суспільно-політичними процесами 1950-х - 1990-х рр. дало можливість з'ясувати наступне:

- На сучасному етапі немає узагальнюючого дослідження, присвяченого В. Сарбею. Розробка теми обмежується поодинокими розвідками, що стосуються окремих сторінок життя та наукової діяльності вченого. Вперше в історичній літературі його роботи згадувались в історіографічних оглядах, публікаціях щодо окремих проблем історії, рецензіях тощо. Кількість робіт про В. Сарбея значно зросла після його смерті. Історіографічний аналіз проблеми дав можливість дійти висновку щодо фрагментарного характеру робіт про В. Сарбея.

- Вивчення джерельної бази продемонструвало досить широке коло документів, що містять різнорідну інформацію про історика. Більшість документальних матеріалів щодо В. Сарбея зберігаються в Інституті історії України НАНУ. Важлива інформація є в особистому архіві В. Сарбея, зокрема підготовчі роботи, неопубліковані праці полемічного характеру тощо. Для вивчення наукових інтересів, розвитку його історичних поглядів, для з'ясування динаміки продуктивності ученого, реконструкції життєвого шляху, важливе значення має творча спадщина науковця. У ході дослідження було уточнено та доповнено бібліографію праць В. Сарбея.