Ліквідація багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.): історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 930.1 (477)

Ліквідація багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.): історіографія проблеми

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Зборець Світлана Вікторівна

Дніпропетровськ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Дніпродзержинському державному технічному університеті Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “21”березня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл.. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд.30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул.. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “19” лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент І.О. Кривий

АНОТАЦІЯ

Зборець С.В. Ліквідація багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.): історіографія проблеми. - Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2007.

Дисертація присвячена аналізу еволюції дослідження ліквідації інституту багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.) у працях радянської, зарубіжної та сучасної української історіографії.

Твори, що досліджуються, розглядають історію ліквідації націонал-комуністичних та загальноросійських соціалістичних партій в Україні.

Досліджуючи історіографічні джерела, автор прагне визначити основні досягнення, які були зроблені у вивченні цієї актуальної проблеми, а також ті аспекти, що потребують подальших пошуків. Дисертант виділяє основні етапи та підходи в дослідженні історіографії проблеми ліквідації багатопартійності в Україні радянськими, вітчизняними та зарубіжними істориками, дає характеристику їх поглядам.

Ключові слова: ліквідація багатопартійності, націонал-комуністичні партії, загальноросійські соціалістичні партії, радянська, зарубіжна, сучасна українська історіографія.

АННОТАЦИЯ

Зборец С.В. Ликвидация многопартийности в Украине (1920-1925 гг.): историография проблемы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06. - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Днепропетровский национальный университет, 2007.

Диссертация посвящена анализу эволюции исследования ликвидации многопартийности в Украине в 1920-1925 гг. в работах советских, зарубежных и современных украинских ученых.

Диссертационная работа базируется на двух фундаментальных принципах исторических исследований: научной объективности и историзма. Автором были использованы как общенаучные методы познания, так и специальные исторические методы: проблемно-хронологический, сравнительно-исторический, историко-генетический и др. Источниковедческую основу диссертации составляет комплекс публикаций, в которых содержатся сведения по разным аспектам исследуемой темы. Классификация источников проведена по двум критериям: формально-функциональному и критерию происхождения.

Исследуемые работы рассматривают историю ликвидации украинских национал-коммунистических, прокоммунистических и общероссийских социалистических партий в Украине. Анализируя историографические источники, автор стремится определить основные достижения в изучении этой проблемы, а также аспекты, требующие дальнейших научных поисков, выделяет этапы и подходы в исследовании ликвидации оппозиционных к большевикам партий отечественными и зарубежными историками, дает характеристику их взглядам.

Ключевые слова: ликвидация многопартийности, национал-коммунистические партии, общеросийские социалистические партии, советская, зарубежная и современная отечественная историография.

SUMMARY

Zborets S.V. Liquidation of the political parties plurality in Ukraine (1920-1925): Historiography of the problem. - Manuscript.

Thesis is presented for a candidate's degree of the historical sciences in the specialty 07.00.06. - Historiography, source study and special historical sciences. - Dnipropetrovs'k National University. - Dnipropetrovs'k, 2007.

This dissertation deals with the analysis of studying the evolution of the political parties plurality liquidation in Ukraine (1920-1925) in the works of Soviet, foreign and modern Ukrainian historiography.

The works that are researched, consider the history of the national-communist and all-Russian social parties liquidation in Ukraine.

While studying the historiography sources the author tries to determine the stages and the approaches in the studying of this actual problem and distinguishes the main achievements and aspects that need further investigation. The author also picks out the main phases and the methods of the political parties plurality in Ukraine liquidation historiography problems studying by Soviet, Ukrainian and foreign historians, gives their views characteristic.

Key words: liquidation of the political parties plurality, national-communist parties, all-Russian social parties, Soviet, Ukraine, foreign, modern Ukraine historiography.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. В умовах становлення та розвитку сучасної незалежної Української держави не вщухає інтерес до власної національної історії, до уроків та досвіду минулого, що в свою чергу спричиняє зростання вимог до історичних досліджень та їх ролі і значення в подальшому розвитку суспільно-політичного світогляду українського народу.

Однією з найбільш актуальних і дискусійних тем є проблема ліквідації інституту багатопартійності в Україні в 20-ті роки ХХ століття. Тому доцільність історіографічного дослідження проблеми у різні історичні епохи зумовлена низкою обставин.

По-перше, нагальна потреба демократичного суспільства - визначитись у своєму генному зв'язку з попередніми політичними утвореннями і виходячи з цього ще раз переглянути і дати чітку наукову оцінку історіографії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр.

По-друге, доцільність і необхідність теми дисертаційного дослідження зумовлена особливостями розвитку історіографії проблеми. Історія зникнення політичних партій в Україні в 1920-1925 рр. була однією з найменш вивчених і, разом з тим, найбільш сфальсифікованих проблем, а відтак вимагає суттєвого переосмислення в нових умовах. Так, радянська історіографія пояснювала політичну загибель українських націонал-комуністичних, прокомуністичних та російських партій меншовиків та есерів цілком закономірним явищем внаслідок їхньої “антирадянської, контрреволюційної діяльності”, яка і призвела їх до повного і остаточного “ідейно-політичного банкрутства”, як типових “дрібнобуржуазних партій”.

Актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється не лише необхідністю методологічного переосмислення історіографічної спадщини радянської та пострадянської доби, але й потребою узагальнення матеріалу, осмисленні його у руслі сучасних тенденцій розвитку української історичної науки.

Підхід сучасних фахівців до даної проблеми різноманітний. Сьогодні дослідники звинувачують радянську владу, яка використовувала проти опозиційних партій тільки репресивні методи каральних органів. Інші пояснюють ліквідацію багатопартійності через політичну наївність лідерів партій та розкол в їх лавах, а деякі дослідники поєднують і розкол в партіях, і примусову, штучну ліквідацію останніх.

За таких умов важливо проаналізувати еволюцію історичних знань різних часів про ліквідацію опозиційних до більшовиків політичних партій України, з'ясувати спільні і відмінні риси сучасної української, зарубіжної, а також радянської історіографії, дослідити рівень висвітлення організаційних та ідейно-теоретичних підвалин ліквідації багатопартійної системи в Україні в 1920-1925 рр.

Актуальність дослідження історіографічної проблеми полягає у тому, щоб дати дійсно об'єктивну, правдиву, всебічну картину історіографії ліквідації багатопартійності в 20-х роках ХХ століття, уникнути негативного досвіду та сприяти розвитку демократичних пріоритетів сучасної багатопартійності в Україні, враховуючи власний історичний досвід функціонування інституту багатопартійності в період української революції та його ліквідацію протягом 1920-1925 рр. Отже, дослідження історіографії даної проблеми набуває сьогодні все більшої актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у відповідності до планів науково-дослідницької роботи кафедри історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету згідно з темою “Політичні партії України наприкінці ХІХ - першій чверті ХХ ст.” (номер державної реєстрації - 0100U005202 ).

Метою дисертаційного дослідження є з'ясування рівня висвітлення проблеми ліквідації опозиційних партій в Україні в 1920-1925 рр. у науковій літературі , виявлення основних досягнень, а також питань, що потребують подальших наукових пошуків.

Мета дослідження потребує розв'язання таких завдань:

- у відповідності до сучасних вимог, які стоять перед історичною наукою, простежити особливості накопичення та узагальнення фактичних знань з історії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. в науковій та публіцистичній літературі протягом ХХ - початку ХХІ ст.;

- дослідити праці радянських істориків1920-1940-х років, а також 1950 -1980-х років, присвячені проблемі витиснення опозиційних партій з політичної арени країни, проаналізувати їхні науково-теоретичні та методологічні основи;

- порівняти теоретичні підходи, методи та історичні оцінки у дослідженні проблеми ліквідації багатопартійності в роботах радянських та зарубіжних істориків, авторів української діаспори;

- виявити концептуальні засади новітньої української історіографії щодо проблеми ліквідації опозиційних партій, в першу чергу українських націонал-комуністичних та прокомуністичних партій, а також загальноросійських партій меншовиків та есерів в 1920-1925 рр., показати теоретичну та науково-практичну цінність праць сучасних істориків;

- на основі історіографічного аналізу показати роль історичного досвіду політичної між партійної боротьби в 1920-1925 рр., уроків становлення однопартійної системи влади для сучасної Української держави та необхідність їх запобігання;

- узагальнити досвід історіографічного дослідження проблеми, виділити спільне та відмінне, визначити характерні риси кожного з напрямків загального історіографічного процесу;

- підсумувати та систематизувати основні проблеми, що заслуговують подальшого вивчення та уточнення, визначити перспективи майбутньої науково-дослідницької роботи з проблеми ліквідації багатопартійності в 20-х р. ХХ ст.

Об'єктом дослідження є процес формування розробки проблематики, пов'язаної з ліквідацією багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. в контексті розвитку радянської історичної науки, закордонної та сучасної української історичної науки протягом ХХ - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є становлення і розвиток історіографії ліквідації українських і загальноросійських партій: УСДРП, УПСР, УКП(боротьбистів), УКП(укапістів), УПЛСР(борьбистів), Бунд(Комфарбанд), РСДРП(м), ПСР та виявлення її основних етапів. Ця історіографія розглядається у взаємозв'язку історичної науки і влади, яка трансформувалася, а згодом і змінювалася.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від перших узагальнюючих праць 20-х рр. ХХ ст. до творів початку ХХІ ст., що дозволяє розкрити процес накопичення наукової аргументації у різні історичні епохи з історії сходження з політичної арени України опозиційних партій в 1920-1925 рр.

Територіальні рамки охоплюють огляд праць з історії ліквідації опозиційних партій на території радянської України в кордонах 1920-1925 рр.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній:

- з'ясовано історію вивчення проблеми і систематизовано джерельну базу за темою дисертації;

створено цілісну картину історіографії ліквідації опозиційних партій в Україні в 1920-1925 рр., як перше спеціальне і водночас комплексне дослідження даної проблеми;

проаналізовано надбання радянської, пострадянської, закордонної, та сучасної української історіографії проблеми ліквідації українських націонал-комуністичних, прокомуністичних партій, та загальноросійських партій меншовиків і есерів, яка вивчена ще недостатньо і потребує подальшої копіткої роботи з її наукової реконструкції;

переосмислено ряд оцінок, висновків, концептуальних підходів, які раніше домінували в радянській історіографії, подано класифікацію історіографічних досліджень;

розглянуто нові наукові публікації, які практично ще не підлягали історіографічному аналізу;

запропоновано історіографічні та історичні проблеми, які потребують подальшої наукової розробки.

Практичне значення роботи полягає у тому, що основні її положення, концептуальні підходи та фактичний матеріал можна використовувати для створення курсів лекцій з історії України, політичної історії ХХ ст., вони також можуть стати у нагоді при підготовці узагальнюючих праць з історіографії та комплексного вивчення ліквідації опозиційних партій та інституту багатопартійності в Україні у 1920-1925 рр.

Особистий внесок здобувача полягає у викладенні основних тенденцій в історіографії питання про ліквідації опозиційних партій в 1920-1925 рр. в Україні; у визначенні етапів та підходів з історіографії проблеми в різні історичні періоди; у визначенні подальших наукових розвідок; концептуалізації сучасної літератури, яка поки що не стала об'єктом історіографічного аналізу.

Апробація результатів дисертації здійснена на І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна наукова 2001” (Дніпропетровськ, 2001); V, VII Міжнародних науково-практичних конференціях “Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2002, 2004); ІІ, ІІІ, ІV Всеукраїнських наукових конференціях “Інтелігенція і влада” (Одеса, 2002, 2003, 2006); V, VI, VIІ Міжнародних науково-практичних конференціях “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2004, 2005, 2006); ІІ, Ш Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад” (Дніпродзержинськ, 2003, 2005). Основні результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України Дніпродзержинського державного технічного університету.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 18 публікаціях, серед яких, 5 статей у фахових виданнях, 3 статті у збірниках наукових праць, тези 10 виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та використаної літератури. Її обсяг становить 179 сторінок основного тексту та 27 сторінок бібліографії.

радянський опозиційний багатопартійність

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані вибір теми дисертації, її актуальність, теоретичне та практичне значення, об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні рамки, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну роботи, висвітлено процес апробації отриманих результатів.

Перший розділ дисертації “Стан наукової розробки теми, методологія та джерелознавча база дослідження” складається з трьох підрозділів, які присвячені аналізу сучасного рівня наукової розробки теми у радянській, вітчизняній та закордонній історіографії, визначає методологічні принципи та методи дослідження, дає характеристику джерельної бази роботи.

У підрозділі 1.1 - “Стан наукової розробки теми” - дисертант акцентує увагу на наявність різних періодів і підходів в історіографії проблеми ліквідації багатопартійної системи в Україні в 1920-1925 рр. які постійно перебували та перебувають у полі зору дослідників. З часу ліквідації багатопартійності в 1920-х рр. і до сьогодення вийшла друком певна кількість праць з деяких аспектів вивчаємої проблеми, в яких підкреслюється відносно слабка розробленість даної проблематики вітчизняною історіографією1.

Перші кроки історіографії дослідження беруть свій початок ще у 20-х роках ХХ ст. Але в цей період, як підкреслюється в дисертації, суто історіографії проблеми ще фактично не існувало, вона тільки закладалася.

Радянська історична наука 1950-х - середини 1980-х рр., керуючись марксистсько-ленінською теорією, здійснила ряд заходів щодо актуалізації історичних досліджень і подолання так званих “буржуазно-націоналістичних концепцій” багатопартійності, дисертант визначає її поступальний характер розвитку: від кількісного накопичення фактичних знань до пошуку нових методів дослідження історії політичних партій. Водночас кількісне зростання літератури супроводжувалося певними змінами у теорії наукового пізнання та методології висвітлення історії ліквідації опозиційних політичних партій в Україні, які за радянську історіографію характеризувалися тільки як “буржуазно-націоналістичні” та “антинародні”.

Значну історіографічну цінність мають роботи І. Кураса, а також В. Чірко, В. Сарбея, в яких докладно розглянута історіографія проблеми ліквідації багатопартійності в Україні. Характерною рисою робіт українських радянських істориків є те, що вони обов'язково містили аналіз робіт 1920-х р., а також аналіз творів зарубіжних авторів із критикою “фальсифікаторської” ролі буржуазної історіографії3.

В свою чергу закордонна історіографія протягом всього досліджуваного періоду проявляла і проявляє високу зацікавленість до історії ліквідації опозиційних більшовикам партій. Особистий погляд на ліквідацію опозиційних партій має відомий історик українського національного комунізму І. Майстренко. Роботи автора були фактично єдиними творами, які висвітлювали питання ліквідації багатопартійності в Україні і разом з тим, містили аргументовану критику радянської історіографії. Репрезентативними з точки зору історіографії теми дослідження є роботи Д. Дорошенка, О. Оглобліна. Публіцистичні твори авторів української діаспори також мають певну історіографічну цінність6.

Принципово новий етап історіографії дослідження проблеми розпочався лише наприкінці 1980 - початку 1990-х рр., а особливо в умовах незалежності України, коли у вітчизняній історіографії відновлюється процес для об'єктивного і неупередженого відтворення правдивої історії ліквідації опозиційних партій в 1920-х рр. Історіографічні підсумки сучасних українських дослідників з окремих питань проблеми ліквідації націонал-комуністичних партій зокрема, та багатопартійності взагалі були підбиті в роботах сучасних вітчизняних фахівців І. Кураса, В. Капелюшного, І. Ковальчук, О. Радченко.

Особливо треба виділити роботи відомого дослідника проблеми історіографії української революції В.Солдатенка8.

Певне місце аналізу історіографічних тенденцій у розвитку теми дослідження приділяється і в працях сучасних російських істориків9.

Підсумовуючи огляд виявленої наукової літератури, дисертант констатує, що на сьогодні ще відсутні дослідження, в яких би історіографія ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. висвітлювалась та узагальнювалась не фрагментарно, а комплексно. Це зумовлює необхідність появи даної дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.2 - “Методологія дослідження” базується на фундаментальних принципах історичних досліджень: наукової об'єктивності та історизму, на загальнонаукових методах пізнання, що дозволяє відтворити правдиву картину ліквідації багатопартійності в Україні в 20-ті роки ХХ ст. Наукова об'єктивність та історизм у вивченні даної проблематики означають: висвітлення ліквідації політичних партій не тільки під кутом зору політичної історії, але й у контексті соціально-економічних, національно-політичних процесів, виключення особистих симпатій до окремих партій і особливо до їх лідерів, розкриття дійсної ролі партій в історії України10. Саме такі теоретико-методологічні засади дослідження діяльності політичних партій висуває сучасна вітчизняна історіографія11.

Автор поділяє точку зору сучасних фахівців щодо широкого розуміння історіографічного процесу, який включає не тільки генезу наукового знання, а і його суспільне відрефлексування на рівні масової історичної свідомості12. Даний підхід визначається специфікою предмета дослідження, яким є історіографічна традиція вивчення історії політичних партій в Україні та їх зникнення з політичної арени країни в 1920-1925 рр. Для пояснення, оцінки, порівняння історіографічних джерел з метою їх аналізу дисертантом були залучені загальнонаукові методи пізнання: дедуктивний та індуктивний, історичний та логічний, класифікації та аналогії, аналізу та синтезу. Виходячи з поставлених завдань, дисертантом використані спеціальні історичні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний, метод періодизації та ін. Використання різних методів у їх поєднанні на відповідних етапах дослідницької роботи, базоване на принципах наукової критики, дозволило автору вирішити проблеми, які складають сутність дисертації та стало основою для досягнення нових наукових результатів.

У підрозділі 1.3 - “Джерелознавча база дослідження” дисертант надає варіанти визначення розуміння історіографічного джерела13, зауважує, що в даному випадку джерельний комплекс - це сукупність носіїв відомостей про розвиток історичної думки і збагачення знань з історії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр.

Дисертант використовує різні за своїм призначенням, змістом і жанром історіографічні джерела, які у тій чи іншій мірі висвітлюють ліквідацію політичної опозиції в Україні в 1920-х роках. Ефективне використання і засвоєння всієї маси історіографічних джерел неможливе без її наукової класифікації та з'ясування інформаційних можливостей кожної групи. Більше того, необхідність здійснення такої класифікації джерел з історії сходження з політичної арени політичних партій в 1920-1925 рр. є актуальним, оскільки сама проблема безпосередньо ще не була предметом самостійного історіографічного дослідження.

Користуючись формально-функціональним критерієм класифікації історіографічних джерел, дисертант виокремлює такі їх групи: 1) документальні історичні джерела, 2) узагальнюючі та монографічні дослідження, 3) матеріали наукових статей та конференцій, 4) енциклопедії, довідкова та навчальна література, 5) мемуари, спогади та біографії, 6) матеріали періодики, 7) дисертації та автореферати дисертацій.

За критерієм походження джерела, використані в даній дисертації, можна умовно розділити на наукові тексти, що були вироблені в радянській історичній науці, в українській діаспорній та російській науці, в сучасній українській науці.

Комплексне використання усіх груп історіографічних джерел, критичний відбір інформаційного матеріалу дозволив дисертанту провести дане дослідження і встановити стан розробки проблеми історії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр.

У другому розділі - “Історіографія поглинення більшовиками націонал-комуністичних та прокомуністичних партій України” простежується еволюція дослідження сходження з політичної арени країни опозиційних до більшовиків націонал-комуністичних партій.

Підрозділ 2.1 - “Історична література 1920-1940-х рр. про приєднання українських політичних партій до КП(б)У” - присвячений початковому етапу дослідження історичною наукою кола питань дисертаційного дослідження, присвячених взаємовідносинам проросійської КП(б)У з суто українськими націонал-комуністичними партіями. Дисертант зауважує, що 1920-ті роки стали часом створення важливих робіт з історії ліквідації опозиційних партій.

Так, в працях видатних лідерів українського націонал-визвольного руху М. Грушевського14, В. Винниченка15, П. Христюка16 підкреслювалося, що протягом поступового розвитку української революції 1917-1920 рр. і переходу в вирішенні від суто національних до соціальних питань, проходив невпинний процес роз'єднання, розшарування лав українських соціалістичних партій -соціал-демократів та есерів, на праву та ліву течії. Автори визначають становлення міцних лівих течій, які на початку 1919 року трансформуються в численні, впливові українські націонал-комуністичні партії як УСДРП (незалежні), УПСР(комуністи-боротьбисти), УКП(боротьбисти), а потім і УКП(укапісти). Але незабаром всі ці партії були, на жаль, як підкреслюють автори, поглинені більшовиками.

Трохи інший висновок зробили колишні активні функціонери цих партій М. Равич-Черкаський, М. Яворський та їх послідовники17. Зображуючи неминучість становлення чисельних, міцних і впливових українських націонал-комуністичних партій як УКП(б) та УКП(у), автори, разом з тим, доводили закономірний, об'єктивний процес об'єднання двох течій комуністів в Україні - українських націонал-комуністичних партій боротьбистів та укапістів з більшовиками, в єдину компартію. На цій основі автори створили цікаве положення про “двокорінність компартії”, яке мало тоді певний сенс.

Приблизно таку саму трактовку про входження Бунду до КП(б)У надає лідер єврейських комуністів М. Рафес.18

Третій напрямок формується наприкінці 1920 - на початку 1930-х рр. в роботах Н. Попова, М. Воліна19, які вже починають критикувати “помилкові, антимарксистські” погляди М. Яворського, М. Равич-Черкаського, розвінчуючи теорію ”двокорінності КП(б)У”, яка, мовляв, не відповідала історичній дійсності.

На початку 1930-х рр. став неможливим плюралізм думок, в історіографії відбувається засвоєння і оволодіння сталінськими оцінками та інтерпретацією історії згідно “Истории ВКП(б). Краткий курс”.

Підрозділ 2.2 - “Крах українських націонал-комуністичних партій в радянській історіографії 1950-1980-х рр. ” - автор дисертації виділяє декілька підходів до даної проблеми в радянській історичній науці, висвітлює їх основні положення. Дисертант підкреслює, що з середини 1950-х рр. особливо пожвавилась науково-дослідницька робота з історії ліквідації так званих “непролетарських партій”. Першопроходцем цієї історичної целіни був відомий історик К.Гусєв20. Важливу роль відіграли також роботи російських істориків В.Рубана, Л.Спіріна, які застосовуючи марксистсько-ленінську методологію та ленінську класифікацію партій розробили концепцію банкрутства, краху всіх опозиційних політичних партій і закономірної перемоги дійсно пролетарської партії більшовиків21.

В цей же період провідні українські радянські історики І. Курас, В. Чирко, В. Сарбей, вивчаючи проблему ліквідації перш за все українських націонал-комуністичних та прокомуністичних партій, також виходили з позицій ленінської концепції і показували так званий “закономірний крах буржуазно-націоналістичних партій” в силу їх соціально-класової, а саме “буржуазно-націоналістичної природи походження”22.

В ці роки була вирішена, хоч і дуже стисло, проблема історії приєднання УПЛСР(борьбистів) до КП(б)У23.

Таким чином, в радянській історичній науці 1960-1980-х рр. зросла залежність дослідників від постулатів правлячої Комуністичної партії, що знайшло своє відображення в публікаціях та працях узагальнюючого характеру, в яких українські політичні партії ще більш таврувалися як “буржуазно-націоналістичні, контрреволюційні”, а ліквідація багатопартійної політичної системи вважалася “закономірним явищем”, внаслідок перемоги тільки “дійсно пролетарської партії більшовиків”24.

В цей період, певний внесок у дослідження історії ліквідації українських політичних партій, зробили дослідники еміграції - І.Майстренко, М.Стахів, П.Феденко25, які, на відміну від радянських істориків, переконливо показували, що ці партії були штучно, примусово ліквідовані більшовиками.

Підрозділ 2.3 - “Новітня українська історіографія про ліквідацію національних компартій” - присвячений аналізу основних течій у сучасній вітчизняній та закордонній історіографії проблеми ліквідації націонал-комуністичних та прокомуністичних партій, характеристиці позитивних та негативних рис праць істориків, виявленню лакун дослідницького пошуку та визначенню перспектив подальших наукових розвідок.

Новітньою українською історіографією накопичено значний документальний матеріал, написані оригінальні праці з історії ліквідації українських націонал-комуністичних та прокомуністичних партій. Сучасні українські історики переконливо довели факт цілеспрямованої штучної ліквідації більшовиками опозиційних націонал - комуністичних партій. Принципово новим підходом до вирішення проблеми ліквідації цих партій стала робота Ю.Шаповала, в якій доводиться картина примусової ліквідації української націонал-комуністичної партії - УКП(боротьбистів)26. Розробку цієї нової концепції в вирішенні причин ліквідації багатопартійності за рахунок переважно репресивних методів ВНУК - ДПУ продовжили О.Бриндак, В.Ченцов та ін27.

Але підхід сучасних дослідників до данної проблеми є дещо різноманітний. Дисертант виокремлює чотири основних підходи в сучасній українській історіографії до розгляду проблеми сходження з політичної арени країни УКП(боротьбистів), УПЛСР(борьбистів) та УКП(укапістів). Одні фахівці звинувачують перш за все більшовиків та радянську владу в Україні, які використовували проти опозиційних партій тільки репресивні методи каральних органів28. Інші пояснюють ліквідацію багатопартійності через політичну недалекозорість лідерів і активних функціонерів цих партій, та розкол в лавах цих партій на правих - які проводили антирадянську боротьбу, та лівих - які переходили на бік більшовиків29. Деякі дослідники поєднують і розкол в партіях, і примусову, штучну ліквідацію останніх30, а частина провідних вітчизняних фахівців підтверджує попередні надбання та додає, що не тільки репресії, але й ріст впливу більшовиків, та й перемога Радянської влади в Україні, підштовхнули представників опозиційних партій переходити на бік КП(б)У31.

Відрадно, що сьогодні дослідник В. Гусєв зробив докладний і всебічний аналіз входження Бунду до КП(б)У32. Фахівець Р. Вєтров з нових позицій розглянув питання про приєднання УПЛСР(борьбистів) до КП(б)У33.

Таким чином ми бачимо, що в українській історіографії цілісної картини ліквідації націонал-комуністичних та прокомуністичних партій поки що не має.

У третьому розділі - “Історіографія ліквідації російських соціалістичних партій меншовиків та есерів в Україні” - міститься аналіз праць радянських істориків, істориків діаспори та сучасних українських дослідників. У підрозділі 3.1. - “Початок наукової розробки проблеми ідейно-політичної боротьби більшовиків з партіями меншовиків та есерів (1920- 1940-х рр.)” - дисертант наголошує, що історіографія проблеми ліквідації загальноросійських соціалістичних партій меншовиків та есерів в Україні бере початок з 1920-х рр.

Радянські партійно-державні діячі, партійні публіцисти та історики 1920-х років висвітлювали з суто “пролетарсько-класових позицій” історію “ідейно-політичної боротьби” більшовиків проти своїх найближчих політичних суперників - меншовиків та есерів. Автори показують, що компартія діяла дуже ретельно, творчо використовуючи метод “батога і пряника”, ось чому в ліквідації цих партій найбільш повно було використано з'єднання репресивних методів і методів залучення, переходу їх лівих течій до більшовиків. Так, в роботах І.Вардіна, С.Диманштейна, М.Попова, Д.Ерде та інших, зображувалася “контрреволюційна” діяльність партії меншовиків34, в працях А.Луначарського, М. Покровського, С.Черномирдика, та інших - “антирадянська” діяльність есерів, а також судові процеси над ними тощо35.

Історична література 1930-1940-х, яка почала виконувати політичні й ідеологічні завдання правлячої партії, значно відрізнялася від досить плюралістичної літератури попереднього періоду. Тепер вже викорінилася теза, що “небільшовицькі партії” скінчили своє існування незабаром після громадянської війни, в силу того, що були типовими “антирадянськими, контрреволюційними антинародними, дрібнобуржуазними партіями”. Ці положення висловлювали М.Волін, Н.Попов, та інші.

У підрозділі 3.2. - “Політичне банкрутство загальноросійських соціалістичних партій в працях радянських істориків” - дисертант характеризує радянську історичну літературу середини 1950 - середини 1980-х рр. Доба так званої хрущовської “відлиги” відкрила новий період радянської історіографії у вивченні “дрібнобуржуазних” соціалістичних партій. Історична наукова література зазначеного періоду представлена численними публікаціями статей та монографічними розробками. Це, перш за все, роботи К. Гусєва, М. Рубана, Л. Спіріна, в яких беззаперечно, панувала теза, що ліквідація опозиційних партій була наслідком їх “ідейно-політичного банкрутства та організаційного краху”, а не результатом репресивних дій влади більшовиків.

В цей же період з'явилися роботи українських істориків Р.Вєтрова та Б.Корольова в яких докладно висвітлювалась діяльність загальноросійських партій меншовиків та есерів в добу української революції 1917-1920-х рр. Разом з тим автори розглянули причини політичної загибелі меншовиків та есерів в Україні на початку 1920-х рр., пояснюючи їх положенням про те, що остаточний розкол в лавах цих партій на правих, які відверто проводили антирадянську діяльність та лівих, які зрікались своїх партій та переходили до лав більшовиків, привів їх до загибелі36.

Дисертант характеризує літературу зазначеного періоду як “крахову”, оскільки “ідеї краху та банкрутства” домінували в назвах всіх робіт. В багатьох працях цього періоду досліджувався процес розпаду дрібнобуржуазних партій через розвиток їх внутрішніх конфліктів, але саме ця проблема вимагає і сьогодні свого більш грунтовного вивчення.

З кінця 1950-х до середини 1980-х рр. дещо пожвавилася дослідницька діяльність закордонних істориків. Історіографічну цінність має проект з історії меншовизму, розроблений Л. Хаймсоном в США37. В ці роки на Заході створюються цікаві роботи, присвячені ліквідації партій меншовиків та есерів в Україні. Але на відміну від радянських істориків, вони пояснювали поразку небільшовицьких партій переважно “роковими помилками їх лідерів”. Таку слушну думку виказував С. Волін38.

Підрозділ 3.3 - “Сучасна історіографія про усунення меншовиків та есерів з політичної арени України” - викликає беззаперечний інтерес дисертанта, що обумовлює нагальну потребу надати докладний аналіз сучасних здобутків з проблеми ліквідації партій меншовиків та есерів. Новітня вітчизняна історична наука еволюціонувала від застарілих радянських “партійних” форм та методів наукових досліджень до формування нових теоретичних умов. Розширення методологічного арсеналу, яким була озброєна сучасна історіографія, відбулося досить поступово, що цілком закономірно для процесу пізнання.

Лейтмотивом сучасних досліджень є положення проте, що російські меншовики та есери були штучно, примусово усунені більшовиками з політичної арени України. За рахунок “політичного вбивства” каральними органами більшовиків своїх колишніх однопартійців - соціал-демократів(меншовиків), а також соціал-революціонерів(есерів). З кола сучасних українських фахівців, що активно досліджують проблему ліквідації меншовиків та есерів в Україні, варто відзначити роботу С.Кокіна і О.Мовчан39.

В роботах О.Бриндака, В.Ченцова, В.Іваненка, А.Голуба та інших дослідників також розглядається це питання40. Разом з тим Р.Вєтров виділяє два етапи в ліквідації меншовиків та есерів41. Перший, з 1920 р. - це період ідейно-політичної дискредитації та політичних репресій, а другий з 1923 р. - період остаточної ліквідації меншовиків та есерів за рахунок розколу їх на правих, яких репресували, та лівих, які провели “ліквідаційні з'їзди” партій - есери в березні 1923 р., а меншовики в лютому 1924 р. у Харкові.

Окремим блоком у вивченні проблеми ліквідації багатопартійності проходить література, присвячена роботі каральних органів, які “були, - на думку авторів, - основним знаряддям ліквідаційної компанії”. Принципово новими для української історіографії стали публікації Ю. Шаповала, а також В. Пристайка, В. Золотарьова, Л. Маймескулова, А. Рагожина, В. Сташиса, які довели, що боротьба з політичними партіями посідала провідне місце в роботі органів ВУНК-ДПУ42. Цікавими в цьому плані є колективна монографія відомих істориків під редакцією В. Смолія та монографія Р. Терещенка, В. Іваненка, Л. Прокопенко43.

Сучасні дослідники критично переглянули теоретичні підвалини радянської історіографії, визнали її основні недоліки: схематичність, односторонність та тенденційність в розкритті причин “краху”, “банкрутства” загальноросійських соціалістичних партій меншовиків та есерів і надали докладну, науково-об'єктивну картину їх трагічної ліквідації.

Сьогодні вивчення історії ліквідації політичних партій в 20-х роках ХХ століття відбувається за умов існування реальної багатопартійності як в Україні, так і в Росії, що позначилося на світоглядних та науково-теоретичних позиціях багатьох авторів. Цьому в значній мірі сприяли роботи істориків закордону, які допомогли подолати застарілі стереотипи.

ВИСНОВКИ

Дисертація є першим спеціальним і, водночас, комплексним дослідженням історіографії проблеми ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр., у якому зроблено порівняльний аналіз надбань радянської, сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури. В роботі поставлені й розв'язані конкретні історіографічні проблеми, малодосліджені в науковій літературі, а саме:

1. Проаналізовано та систематизовано існуючу літературу з означеної проблеми. З'ясовано, що переважна кількість праць, висвітлюють тільки ліквідацію окремих партій поодинці, обмежуючи при цьому історіографічний пошук. Лише в роботах І.Кураса, В.Солдатенко, О.Бриндака, Р.Вєтрова, В.Ченцова подана докладна історіографія окремих питань даного дослідження та підкреслюється слабка розробленість даної проблематики вітчизняною історіографією.

2. Відсутність історіографічного узагальнення з історії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. створює наукову проблему, для вирішення якої дисертант застосовує загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження, віддаючи перевагу проблемно-хронологічному, порівняльно-історичному та історіографічному методам. Засновуючись на принципах історизму та об'єктивності, на комплексному підході, автор проводить вивчення джерельної бази дисертаційного дослідження, основу якої складають різні групи історіографічних джерел, класифіковані за видовим критерієм.

3. Автором виокремлено джерела, створені радянською, закордонною та сучасною вітчизняною історіографією, проведено аналіз їх концептуальних засад, визначено провідні напрямки історіографічної традиції в дослідженні проблеми ліквідації опозиційних партій в Україні в1920-1925-х рр.: від поглядів про злиття українських націонал-комуністичних та прокомуністичних партій з КП(б)У до їх огульного таврування як “буржуазно-націоналістичних” партій; від концепції про “ідейно-політичне банкрутство та крах дрібнобуржуазних” партій до їх знищення; від теорії про “самоліквідацію” цих партій до сучасного погляду про їх штучну, примусову ліквідацію.

4. Поширену в радянські часи думку про “самоліквідацію” опозиційних політичних партій спростовано новими розвідками сучасних істориків, які переконливо довели факт цілеспрямованої штучної ліквідації опозиційних партій більшовиками. Розробку цієї нової концепції в вирішенні причин ліквідації багатопартійності за рахунок переважно репресивних методів НК - ВУНК - ДПУ розробили Ю.Шаповал, О.Бриндак, В.Ченцов та інші дослідники. Подібна тенденція у висвітленні ліквідаційної політики спостерігається і в зарубіжній та діаспорній історіографії.

5. В сучасній науковій літературі з питань політичної історії існує декілька поглядів на визначення хронологічних рамок ліквідації системи багатопартійності в Україні. Якщо багатопартійність 1917-1920 рр. не викликає у дослідників питань і заперечень, то в оцінці ліквідації багатопартійності протягом першої половини 1920-х рр. історики виказують різні гіпотези. Частина дослідників вважає, що багатопартійність була ліквідована відразу по завершенню громадянської війни, дехто доводить її до 1928 року, а більшість вчених вірно вказує, що ліквідація багатопартійності в Україні відбувалась протягом 1920 - 1925 рр.

6. І до сьогодні деякі дослідники недостатньо уваги приділяють історичним портретам лідерів опозиційних партій, що дало б змогу персоніфікувати історію, оживити її, і на цій основі дійти розуміння глибинних процесів лівої та правої течій в середовищі як націонал-комуністичних так і загальноросійських партій. Поза увагою окремих дослідників залишилось становлення лівих течій в лавах УСДРП та УПСР в 1917-1920 рр., які перейшли на націонал-комуністичну платформу і заснували суто українські комуністичні партії.

7. В українській історіографії майже зовсім відсутні роботи про діяльність та ліквідацію УПЛСР(борьбистів). Істориками України ще недостатньо уваги приділено історії ліквідації російських есерів та меншовиків в Україні. Дослідники також не торкаються проблеми взаємовідносин між опозиційними партіями під час ліквідаційних дій більшовиків: чи були спроби об'єднатися та разом боротися за демократичне майбутнє, чи висувалися якісь інші альтернативи? Таким чином, аналіз стану наукової розробки даної теми переконливо свідчить про відсутність в сучасній історіографії комплексної наукової праці, присвяченої вивченню історії ліквідації загалу усіх опозиційних політичних партій в Україні в 1920-1925 рр.

8. Особливої уваги заслуговують питання методології і методики історіографічних досліджень проблеми ліквідації багатопартійності. У зв'язку з цим доцільно продовжити розвиток теоретико-методологічних засад дослідження та історіографічного стану розробки історії ліквідації опозиційних партій в Україні в 1920-1925 рр., розпочатий В.Солдатенко, А.Павко, В.Якуніним.

Подальше і поглиблене вивчення, узагальнення і усвідомлення історіографії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. залишаються і сьогодні актуальним і пріоритетним завданням українських істориків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ, ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зборець С. Сучасна українська історіографія ліквідації УКП(боротьбистів) у 1920 році // Грані. - №2. - 2004. - С.34-40.

2. Зборець С. Політичне знищення меншовиків та есерів в Україні на початку 20-х років ХХ століття: сучасна історіографія // Грані. - №5. - 2004. - С.42-47.

3. Зборець С. “Самоліквідація” чи політичне знищення УКП у 1925 році: сучасна історіографія проблеми // Грані. - №6. - 2004. - С.53-58.

4. Зборець С. Радянська історіографія 20-х років про ліквідацію багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. // Грані. - №3. - 2005. - С.27-32.

5. Зборець С. Ліквідація “непролетарських партій” в Україні в радянській історіографії (сер. 1950 - сер. 1980-х рр.) // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний науковий збірник. Вип. 6. - Одеса: Астропринт, 2006. - С.66-74.

6. Зборець С. Трагедія життя та політичної діяльності лідерів націонал-комуністичних партій: історіографія питання // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С.54-56.

7. Зборець С. Політична загибель провідників націонал-комуністичних партій в Україні в 1920-1925рр.: історіографія питання // Матеріали Tретьої Всеукраїнської наукової конференції “Інтелігенція і влада”. - Одеса: Астропринт, 2003. - С.80-84.

8. Ліквідація націонал-комуністичної партії УКП(боротьбистів) в Україні в 1920 році: сучасна українська історіографія // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта - 2004”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т.4. - С.62-65.

9. Зборець С. Радянська історіографія 20-х років про приєднання Бунду до КП(б)У р.) // Матеріали Ш Всеукраїнської науково-практичної конференції “Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С.133-137.

10. Зборець С. Українська радянська історіографія сер.1950-сер.1980-х рр. про “крах” буржуазно-націоналістичних партій // Матеріали VIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. - Харків, 2006. - С.101-104.

Размещено на Allbest.ru

...