Українське селянство доби НЕПу: динаміка політичних настроїв та свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українське селянство доби непу: динаміка політичних настроїв та свідомості

Київ - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Особливий інтерес у контексті сучасного розвитку української державності викликають переломні моменти її історії, які на сьогодні є або маловивченими, або досліджувалися до недавнього часу односторонньо.

Потреба об'єктивного вивчення динаміки політичних настроїв та свідомості селянства актуалізувалась з моменту, коли почали формуватися нові підходи до вивчення політичної історії. Коли така історія розуміється не як визначений наперед наслідок класової боротьби суспільства, а як складний механізм взаємопротидії політичних інститутів та певних соціальних верств, які мають і відстоюють власні усвідомлені інтереси. Наукове дослідження змін політичних настроїв та свідомості дозволяє внести важливі доповнення до колективного портрету українського селянства доби непу, показати його пластичність, здатність водночас зберігати глибокі ментальні ознаки і під впливом нового соціально-політичного контексту динамічно набувати нові якості. Отже, в дисертації приділяється чимало уваги як розкриттю контексту політичних особливостей епохи, так і специфіці функціонування сільського господарства. На думку дисертанта, вказана тема має наукове, загальногуманітарне, соціально-політичне та культурологічне значення, що й обумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно до розробки планових тем відділу історії Української революції (1917-1921 рр.) Інституту історії України Національної академії наук України, зокрема «Українське суспільство в системі європейської цивілізації» (номер державної реєстрації 100 00 0064), а також тісно пов'язана з темою наукових досліджень Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету «Історичні форми ментальності, суспільно-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства» (номер державної реєстрації 0102 U00 6796).

Об'єктом дослідження є українське селянство доби непу.

Предметом вивчення є політичні настрої та свідомість українських селян, що зазнали певних трансформацій під впливом більшовицької політики в Україні.

Хронологічні рамки роботи окреслені загалом 1921-1929 роками, але зважаючи на об'єктивні обставини, пов'язані з бажанням автора висвітлити контрастні зміни у політичних настроях та свідомості українських селян у переднепівський час, розширюємо нижню хронологічну межу і заходимо у 1919 рік. Верхню хронологічну межу становить листопад 1929 року, час ухвали пленумом ЦК ВКП(б) постанови «Про сільське господарство України і про роботу на селі», що санкціонувала початок суцільної колективізації в Україні.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються всієї території УСРР зазначеного періоду. Дещо більша увага була приділялася північним, північно-західним та центральним областям сучасної України - регіонам більш компактного мешкання українського етнічного населення: Вінницькій, Житомирській, Київській, Черкаській та Чернігівській.

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті чинників, що вплинули на формування свідомості та політичних настроїв українського селянства в період нової економічної політики.

Для досягнення поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:

? з'ясувати стан наукової розробки теми, рівень та повноту джерельної бази;

? визначити теоретичні принципи дослідження специфіки формування політичних настроїв та зміни свідомості;

? проаналізувати основні чинники, що зумовили виникнення та поширення повстанського антибільшовицького руху селянства;

? дослідити економічний спротив селянства більшовицькій владі та натуралізацію селянського господарства, характерні елементи донепівської доби;

? охарактеризувати політичні настрої та соціальну свідомість селянства в умовах політичної та господарської кризи початку 1920-х років;

? розкрити механізм впливу непу на процес налагодження господарчого та політичного діалогу радянської влади з українським селянством;

? простежити наслідки деформації традиційного селянського світогляду комуністичною ідеологією через засоби освіти, агітації та пропаганди.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає насамперед у тому, що вперше в історіографії комплексно розкрито та проаналізовано фактичний матеріал, який уможливив поглиблене дослідження політичних настроїв та свідомості українських селян за доби непу; переосмислено усталені в радянській історіографії стереотипи, які формували погляди істориків на культурну революцію в українському селі 1920-х років. На основі висвітлених у дисертації динамічних процесів періоду нової економічної політики, зафіксовано зміну політичних настроїв та свідомості селянства України. Отримало подальший розвиток твердження про те, що політичні настрої, свідомість та традиційна культура українського селянства підчас непу зазнали деформації під впливом комуністичної ідеології. Використання основних теоретичних принципів дослідження дало можливість запропонувати власну інтерпретацію поняття «політична свідомість українського селянина»; виділено серед чинників, що впливали на остаточну трансформацію політичного життя селян України нових елементів, які стали результатом більшовицької пропаганди, спрямованої на досягнення радянізації суспільства, і визначали динаміку формування політичних настроїв та свідомості.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані для подальшого вивчення історії українського селянства. Опрацьований в роботі матеріал, зроблені узагальнення і висновки можуть бути впроваджені у навчальному процесі під час опанування фахових дисциплін студентами історичних факультетів, при підготовці підручників з історії України, навчальних і навчально-методологічних посібників, для розробки спецкурсів та спецсемінарів.

Наукова апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях відділу історії Української революції (1917-1921 рр.) Інституту історії України Національної академії наук України, кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях та повідомленнях на 5-ти наукових симпозіумах, науково-практичних конференціях та читаннях різного рівня, в тому числі 2-х міжнародних: V-й Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (Черкаси, 2002 р.); ХІV-й науковій сесії наукового товариства імені Тараса Шевченка (Черкаси, березень 2003 р.); VІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта», (Дніпропетровськ, лютий 2004 р.); V-й Міжнародній науковій конференції студентів та молодих спеціалістів, (Донецьк, квітень 2004 р.); ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Православ'я - Наука - Суспільство: Проблеми взаємодії» (Черкаси, травень 2004 р.); ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень'2004» (Дніпропетровськ, 2004), підсумковій міжнародній науково-практичній конференції «Наука, теорія і практика» (Дніпропетровськ, 2005).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 9 наукових статей у наукових фахових виданнях, 4 з яких визначені переліком ВАК України, та в матеріалах конференцій (4 доповіді). Загальний обсяг публікацій становить 3,1 др. арк. (з них - 2,8 др. арк. у фахових виданнях України).

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (316 позицій). Загальний обсяг рукопису становить 205 сторінок.

український село більшовицький землекористування

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційного дослідження, визначено основні його завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження» аналізується історіографія проблеми, джерельна база дослідження та основні теоретико-методологічні принципи.

У підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд» аналізується стан наукової розробки теми. Для більш детального розкриття історіографії було застосовано проблемно-хронологічний метод аналізу наукового доробку фахівців, який охоплює історіографію радянського періоду та історіографію доби незалежності України що, в свою чергу, включає оцінку праць радянського періоду українськими дослідниками та власне сучасну історіографію), присвячену загальним та окремим питанням.

В цілому, історіографію автор поділив на п'ять основних періодів: історіографія 1920-х років, наукова спадщина першої половини 1930-х - середини 1950-х років, науковий доробок кінця 1950-х - першої половини 1980-х, дослідження кінця 1980-х та сучасні наукові дослідження.

В радянській історичній науці, незважаючи на значну кількість публікацій, передусім класовий підхід та комуністична ідеологія визначили специфічність завдань, що стояли перед авторами, які висвітлювали селянське питання у період 1920-х років.

До числа найбільш ґрунтовних робіт, присвячених селу, слід віднести дослідження М.Б. Гуревича, який значну увагу приділяв висвітленню таких складних і важливих проблем, як економічна диференціація та соціально-класова стратифікація на селі. Іншою проблемою займався М. Кубанін, який здійснив спробу проаналізувати характер і причини селянського руху в роки громадянської війни.

Історики В. Якиманський та О. Осліковська започаткували вивчення наслідків ліквідації поміщицького землеволодіння, вилучення земельних лишків та перерозподіл земельного фонду, аграрні перетворення після більшовицького жовтневого перевороту 1917 року. З роботами зазначених авторів добре кореспондуються дослідження соціально-класових елементів непівського села, насамперед фундаментальна праця згадуваного вже М.Б. Гуревича.

Селянське господарство і ринок досліджувалося у 1920-х роках О. Караваєвим, С. Лободюком, В. Беркешем, М. Вольфсоном. Зокрема, в їх роботах започатковано дослідження фактів підвищення товарності селянських господарств, участі різних прошарків села у ринкових відносинах. Праці цього періоду мають добре джерельне наповнення, однак страждають гіперболізованою однобокістю класового підходу.

Наступним етапом дослідження проблеми є 1930-ті - 1950-ті роки. З початком колективізації сільського господарства кількість праць, присвячених доколгоспному періоду функціонування сільського господарства, різко зменшилась. Основною передумовою цього були концептуальні зміни офіційної радянської доктрини, в якій непівському селу, що базувалось на індивідуальних засадах, місця вже не було. Тому, насамперед, у типових для того часу роботах Е. Генкіної село доби непу згадується лише побіжно і лише в тих його аспектах, які не суперечили офіційному курсу партії на суцільну колективізацію.

Новий етап у вивченні життя селянства періоду непу був започаткований в другій половині 1950-х і тривав до першої половини 1980-х років. Початок цього періоду ознаменувався певною лібералізацією суспільних відносин у Радянському Союзі. Однак тоталітарна система повністю контролювала усі сфери суспільного життя, в тому числі і історичну науку, в якій монопольно панувала марксистсько-ленінська методологія, що не могло не позначитися на об'єктивності наукових досліджень. Прикметним у цьому сенсі є двотомне монографічне дослідження С. Трапезнікова, в якому все побудовано на розкритті аграрних аспектів комуністичної доктрини, згаданий автор виявляє беззаперечну впевненість у правильності аграрної політики ВКП(б), а суцільну колективізацію змальовує, як об'єктивно необхідний процес. Саме з таких позицій виходили й інші радянські дослідники, і лише з урахуванням цих обставин треба ставитись до праць О. Кучера, І.Я. Тріфонова.

Окремі аспекти аграрних відносин 1920-х років в Україні знайшли відображення в публікаціях І.Х. Ганжі, П.М. Денисовця, Р.Д. Ляха, М.Д. Березовчука, В.А. Сидорова. Серед питань, які розглядались ними, чільне місце займав порівняльний аналіз розвитку сільського господарства в умовах капіталізму, що був пов'язаний з зростанням числа заможних господарств та пролетаризацією основної маси селянства, тобто вимивання середняка і збільшення крайніх груп - заможних і бідноти, та в добу непу, коли відбувалось осереднячення села.

Серед досліджень 1960-х - 1970-х років у контексті означеної проблеми помітне місце займає монографія Ю.О. Полякова присвячена висвітленню наслідків революційних соціально-економічних перетворень на селі, а також всебічному дослідженню причин переходу до нової економічної політики.

Аналізом соціально-класової структури українського селянства займалися В.П. Данилов, Р.Д. Лях. Так, на їх думку, саме в період непу відбувалися докорінні зміни в класовій структурі українського села, які вели до значної його трансформації.

Селянське господарство на той час було головним джерелом фінансування індустріалізації. В 1960-х - 1970-х роках до цієї проблеми неодноразово звертався С.В. Кульчицький. Серед проаналізованих ним проблем - причини стагнації сільського господарства в кінці 1920-х років, серед яких основною виступає абсолютно економічно необґрунтоване перекачування коштів адміністративно-командною системою з сільськогосподарського сектору економіки в індустріальний.

В цілому історична наука другої половини 1980-х - початку 1990-х років оцінювала аграрні відносини в радянському селі у 1920-х рр. принципово по іншому. Однією з перших ця тенденція була висвітлена в монографічному дослідженні В.В. Кабанова, в якому він намагається, не торкаючись безпосередньо ідеологічних питань, дати незаангажовану оцінку політики ВКП(б) в добу воєнного комунізму та тим економічним і політичним процесам в радянській державі, що спричинили появу непу.

У 1980-х роках спеціальне вивчення способу життя селянства України в кінці 1920-х - 1930-х рр. розпочав В.І. Марочко. Саме він зробив декілька принципових узагальнень і висновків, що стосуються особливостей формування радянської свідомості селян. Зокрема, він наголосив на тому, що розвиток масового соціалістичного змагання в сільському господарстві став результатом корінних перетворень у виробничо-трудовій сфері села, умовах і способі мислення трудящого селянства в цілому

Важливий крок у дослідженні питань, пов'язаних з формуванням радянського способу життя в українському селі 1920-х років, було зроблено С.Р. Ляхом. У своїх роботах дослідник висвітлює нові чинники впливу, за допомогою яких формувалася відмінна від традиційної української свідомості нова радянська свідомість, що базувалась на принципах марксистсько-ленінської політико-економічної теорії.

Серед публікацій другої половини 1980-х років особливу увагу привертає монографія В.В. Калініченка, де висвітлюється широке коло питань, пов'язаних з різноманітними сторонами виробничої діяльності і повсякденного життя українського селянства в доколгоспний період.

На зламі 1980-1990-х років починається новий етап у розвитку вітчизняної історіографії, тісно пов'язаний з кризою радянської історіографії, спробами її ревізії та залучення до світової історичної науки. Історики починають наголошувати на необхідності деідеологізації науки, запровадженні сучасних методологій, об'єктивному висвітленні історичних процесів.

Однією з таких робіт першої половини 1990-х років є ґрунтовна монографія В.Ф. Верстюка, присвячена махновщині. Вперше було всебічно висвітлено одну з політичних течій у повстанському русі в Україні в роки громадянської війни. Автор подав нове бачення причинно-наслідкових зв'язків громадянської війни, розглянув «воєнний комунізм» як головну причину розгортання антикомуністичного повстанського руху.

У цей же час виходить праця С.В. Кульчицького, яка виявились цікавою узагальнюючою спробою вивчення «воєнно-комуністичної» системи в Україні. Важливим, у дослідженні процесу становлення політичних настроїв та свідомості українських селян до непівського часу, є внесок Р.Я. Пирога, який докладно проаналізував соціально-політичну базу гетьманату П. Скоропадського.

Причини переходу від політики воєнного комунізму до непу аналізуються в ґрунтовній монографії О.І. Ганжі. Зокрема, автор в своєму дослідженні приходить висновку про те, що відмова від політики воєнного комунізму і перехід до непу був ознакою того, що в економічних взаєминах держави і селянства головним чинником стає податок.

Проблеми економічного розвитку України в 1920-х окреслено у праці О.А. Пиріг, що визначила неп як більшовицьку політику імпровізації, пов'язану з поступовим відступом влади від комуністичних постулатів.

У зазначений період надзвичайно розширюються тематичні горизонти досліджень. Серед таких однією з найбільш цікавих є монографія Д.Х. Ібрагімової. Автор робить історико-порівняльне дослідження масової свідомості селян в умовах переходу до ринку, що виражається насамперед через їх відношення до реалій соціально-аграрної політики держави. По новому намагаються дивитися на історію селянства такі відомі в радянські часи історики-селянознавці як В.П. Данілов, Л.В. Мілов, М.А. Вилцан. Якщо раніше основна їх увага приділялась процесам розмежування селянських господарств, класовій боротьбі на селі, майновій диференціації та пов'язаним з нею соціальній нерівності і морально-етичними відхиленнями від усталених норм селянського світосприйняття, то з початком 1990-х у центрі їх уваги інше поле проблем - технологія сільськогосподарського виробництва, побут селян, традиційні общинні відносини, природно географічний фактор.

Серед зарубіжних авторів найбільш ретельно досліджує проблеми непу А. Граціозі. Основна увага в роботах італійського історика приділяється подіям, якими характеризувався період після Першої світової війни, коли з'являються агресивні держави нового типу, поява котрих була спричинена війною політичного, культурного, психологічного та економічного регресу, що згодом були об'єднані у категорію «тоталітарних».

Проте, незважаючи на суттєві здобутки в розробці теми трансформації свідомості українського селянства в період непу, історіографічний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в ній окреслено лише основні складові цієї багатопланової проблеми, водночас комплексна розробка даної проблематики на основі залучення широкого кола джерел не була зроблена, тому також є завданням даного дослідження.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дисертаційного дослідження», відповідності із загально прийнятою методикою аналізуються джерела, які умовно розподілені на опубліковані та неопубліковані матеріали. У визначенні документальної основи дослідження автор виходив з того, що джерела повинні забезпечувати достатній рівень вивчення проблеми. Основний напрямок при цьому був відданий неопублікованим та опублікованим джерелам. Значну частину цієї групи джерел становлять документи і матеріали комуністичної партії. Частково документи партії більшовиків свого часу були опубліковані.

Серед виданих збірників документів, на погляд автора, не втратило наукового значення багатотомне видання «КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК (1898-1970)». Частину матеріалів, які розкривають різноманітні сторони відродження ринкових відносин у 20-ті рр., опубліковано у збірці «Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917-1967 гг.)». На відміну від вище згаданого видання цей збірник, містить не лише документи більшовицької партії, а й радянського уряду, що дозволяє досліджувати процес реалізації партійних рішень із питань економічної політики. Джерелом, яке розкриває зміну політичного курсу на межі 1920-х - 1930-х рр., є багатотомне видання «Как ломали нэп. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928-1929 гг.». Протоколи засідань Президії Держплану СРСР відображають боротьбу різних шкіл та поглядів щодо співвідношення ринкових і планових засад в радянському господарстві, висвітлюють процес визначення методології та методики формування планів, організації роботи плануючих органів.

До опублікованих джерел відносяться збірки, що вийшли у другій половині 90-х років. Автором було використано матеріали видання «Советская деревня глазами ВЧК - ОГПУ - НКВД. 1918-1939. Документы и материалы», що вийшла у 4-х томах під редакцією О. Береловича та В. Данілова, яка присвячується багатьом питанням соціально-політичного і побутового життя села та подають об'єктивну інформацію про причини селянського невдоволення. Інша збірка документів «Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: Документы и материалы» під редакцією В. Данілова та Т. Шаніна, присвячена селянському руху на півдні України, причинам, масштабам та особливостям та ролі Н. Махно як керівника селянського руху.

Більш цікавими для дослідження політики ВКП(б) на селі у 20-х рр. є неопубліковані документи і матеріали вищих органів КП(б) У. Вони знаходяться у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Матеріали такого типу найбільш повно, на думку автора, представлені у фондах 1 «Центральний комітет Компартії України» та 7 «Центральний комітет ЛКСМУ Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України» ЦДАГО України.

Наступну групу джерел складають неопубліковані документи органів влади УСРР, зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Перш за все, це - постанови Раднаркому України, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Української Економічної Ради з питань господарського будівництва. Зокрема такі документи містяться у фонді 5 «Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР» та фонді 6 «Головне управління міліції» ЦДАВО України.

Серед матеріалів центральних та місцевих органів влади значна частина присвячена запровадженню нової освітньої програми, заходам щодо українізації в галузі управління, судочинства та освіти; також там містяться звіти про ліквідацію безграмотності, створення хат-читалень, сільських клубів, використання кінематографії, і які опрацьовані у фондах ЦДАВО України: 166 «Народний комісаріат освіти УРСР», 175 «Українське управління курсового навчання при уповноваженому Нарковажпрому СРСР при Раднаркомі УРСР», 539 «Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УРСР»; Державний архів Вінницької області (ДАВО): Р-256 «Вінницька окружна інспекція народної освіти», Р-925 «Подільський губернський виконавчий комітет».

У дисертації широко використані статистичні дані. Саме вони висвітлюють тенденції розвитку ринкових відносин у 1920-ті рр., результати реалізації заходів більшовиків у різних галузях господарства. Автор користувався збірником статистичних матеріалів «Итоги десятилетия Советской власти в цифрах. 1917-1927 гг.».

Отже, залучена джерельна база є достатньо репрезентованою, що сприяє досягненню мети дисертаційного дослідження та більш повному розкриттю поставлених завдань.

У підрозділі 1.3. «Методологічні засади» роботи залучено сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне висвітлення подій, фактів і явищ. Для цілісного висвітлення теми, автор звертався до фундаментальних положень не тільки історії, а також етнології, соціології, філософії, теології.

Для розкриття даних методологічних засад використані такі методи, як структурно-функціональний, що надає можливість розкрити функціональну взаємозалежність процесів пов'язаних з формуванням свідомості та політичних настроїв різних соціальних груп та категорій суспільства; історико-порівняльний, який визначає ступінь ідеологічного навантаження українського селянства в умовах переходу до ринкових відносин і виражається насамперед через відношення селян до реалій соціально-культурної та аграрної політики радянської держави; реконструкції геополітичних процесів, що обґрунтовує взаємозв'язок геополітичних чинників та всезагальних доктринальних програм і їх значення у період переорієнтації свідомості певного соціуму. Сукупність згаданих методів визначається загальним полідисциплінарним комплексним підходом до аналізу того історичного процесу, що виявляє себе як формування політичних настроїв та свідомості.

Новітня методологія дозволила автору запропонувати таку робочу дефініцію: процес формування нової свідомості - це процес перетворення усталеної, традиційної свідомості і заміна її історичною, лінійною свідомістю, період коли вона не зникає безслідно, а як основа, архетип людського мислення, постійно проступає у контексті культурної еволюції народу.

Отже, використані автором теоретичні принципи дозволяють повніше досліджувати процес формування політичних настроїв та свідомості у конкретний історичний період.

Другий розділ «Українське село в період завершення революції, політичної та господарської кризи початку 1920-х рр.» структурно поділяється на три взаємопов'язані підрозділи, в яких фіксуються основні економічні та політичні чинники, що стали причиною становлення політичних настроїв та свідомості українського селянства в умовах переходу до непу.

У підрозділі 2.1. «Економічний спротив селянства та натуралізація селянського господарства як наслідок комуністичного експерименту та зрівняльного поділу землі» висвітлено основні аспекти аграрної політики більшовиків, що спричинили наростанню соціальної, політичної та економічної напруги в українському селі.

Основним питанням економічної політики більшовиків в сільському господарстві було питання про розподіл між державою та виробниками прав на розпорядження результатів господарської діяльності, що, головним чином, було пов'язано з державною заготівлею хліба за твердими цінами та примусовою розверсткою. Більшовицьке керівництво вирішення цього питання, в першу чергу, пов'язувало з процесом одержавлення засобів виробництва в галузі економіки, домінуючими елементами якого стають націоналізація землі, великих і середніх, а пізніше і дрібних підприємств. Оскільки на перше місце в державній економіці висувається комуністична доктрина, починає ліквідовуватись приватна власність, обмежуватися товарно-грошові відносини, які більшовики намагаються замінити прямим продуктообміном.

Іншою проблемою, що особливо підживлювала економічний спротив українського селянства та призводила до натуралізації господарства, стала земля. Починаючи від декрету «Про землю» (26 жовтня 1917 р.) земельне питання опинилося в досить суперечливому стані, оскільки в декреті ще не йшлося про перехід всієї землі в народну власність. Він тільки констатував відміну поміщицького землеволодіння, передавши поміщицькі, монастирські та церковні землі в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. Не внесли ясності в земельне питання як декрет ВЦВК «Про соціалізацію землі» (19 лютого 1918 р.), так і подальші законодавчі акти, на основі яких було проголошено відміну власності на землю, і які лише стимулювали стихійне землевпорядження та захватне право - один з проявів селянського спротиву.

У підрозділі 2.2. «Селянство і більшовицька влада в умовах селянського повстанського антикомуністичного руху в Україні» досліджено опір повстанства процесу радянізації українського села та формуванню під його впливом політичних настроїв напередодні непу.

1919 рік став роком народження в Україні масового селянського антикомуністичного повстанського руху - явища, яке, за визначенням більшовицьких лідерів, було для них не безпечнішим, «ніж Денікін, Юденіч і Колчак разом узяті». Причини його появи слід шукати у тій соціально-економічній, політичній ситуації, яка склалась в українському селі на початок 1919 року. Документи свідчать про складну соціально-політичну ситуацію в Україні. З осені 1920 року різко збільшується кількість повідомлень щодо селянського повстанського руху на Україні, які надсилалися у Москву відділами ВУЧК. Аналіз даних повідомлень дає підстави стверджувати, що селянський опір у півріччя, яке передувало Х-му з'їзду РКП(б), фактично переріс у нову громадянську війну.

Визначальною рисою цього періоду стали плани більшовиків, направлені на ліквідацію повстанської армії Н. Махна. V конференція КП(б) У остаточно вирішила долю махновських загонів, які на той час ще перебували в союзних стосунках з Червоною армією. Оскільки на конференції було підкреслено правильність політики ЦК на селі, то це означало посилення розверстки, викорінення «нерадянських» відносин у сільському господарстві, що базувалися на існуванні міцних куркульських господарств, розробку сільськогосподарського виробничого плану і його виконання при допомозі усуспільнених способів обробітку землі.

Підрозділ 2.3. «Соціальна свідомість та настрої селянства під час політичної та господарської кризи початку 20-х років» присвячений проявам політичних настроїв та соціальній активності українських селян, їх відношенню до тих змін на селі, які спричинила політика «воєнного комунізму».

Вже з самого початку появи на політичній арені України РКП(б), ще до відкритого збройного протистояння, українське селянство відчуло на собі справжні наміри радянської влади, яка, проголошуючи популістські гасла, на ділі проводила антиселянську політику. Під впливом цієї політики і формувалася палітра політичних настроїв. Об'єктивні умови, в яких опинилося українське село, на пряму були пов'язані з тим фактом, що Україна у 1919-1921 роках являла собою театр воєнних дій, на якому все більше розгортався «селянський національно-соціалістичний визвольний рух». Не викликає сумніву і антибільшовицький характер цього руху, адже саме заперечення більшовиками одвічного права людини на володіння і розпорядження землею та засобами виробництва, відкидання принципів ринкової економіки і вільної торгівлі змушували селянство з такою завзятістю виступати проти радянського уряду.

Отже, з самого початку появи на політичній арені України РКП(б) українське селянство відчуло на собі наслідки політики радянської влади, яка, афішуючи популістські гасла, на ділі проводила антиселянську політику. Некоректне ставлення до потреб сільськогосподарського виробника, незграбна антиукраїнська політика настроїла проти більшовиків навіть ті прошарки села, які за усіма соціальними ознаками повинні були стати її опорою. Грабіжницька політика більшовиків, терор ВУЧК, знищення добробуту українських селян шляхом реквізицій та продрозверстки - ось неповне перерахування елементів тогочасної сільської дійсності, в умовах якої формувалися політичні настрої.

Третій розділ «Влада і селянство в період непу», який складається з двох логічно зв'язаних підрозділів, присвячено утворенню нових політичних, соціальних та економічних умов в Україні, що дозволило більшовикам досягти певних успіхів у втіленні в життя державної програми про перетворення та радянізацію українського села.

У підрозділі 3.1. «Неп як спосіб налагодження господарчого та політичного діалогу з селянством» на основі різноманітних даних проаналізовано широкі заходи керівництва РКП(б) у рішучій боротьбі за майбутнє, яке ґрунтувалося б на нових економічних орієнтаціях, що допомогли б спрямувати розвиток українського села в русло комуністичної доктрини.

Нова економічна політика передбачала вільний розвиток селянського господарства, логічно вела до легалізації приватної торгівлі та відновлення внутрішнього ринку, без якого неможливий був розвиток сільського господарства. Однак, спочатку йшлося про те, щоб надати селянам можливість використовувати надлишки продукції лише в місцевому господарському обмежуючись рамками конкретного регіону, тобто продавати їх на сільських ярмарках, обмежуючись місцевим оборотом, а в загальнодержавному масштабі організовувати товарообмін. Загалом, можливо небезпідставно стверджувати, що цей процес був обумовлений намаганням радянської влади не лише подолати кризові явища в економіці, але й забезпечити шляхи її подальшого стабільного розвитку. Для цього необхідно було пробудити інтерес селянина для розширення виробництва.

У підрозділі 3.2. «Проблеми взаємовідносин селянства і радянської влади в процесі переходу до колективних форм господарювання» досліджується одна з тенденцій політичного та економічного життя в Україні, що характеризує перехід правлячої партії до згортання непу.

Хоча непівський підхід довів економічну перевагу і більшу господарську доцільність функціонування кооперативних селянських господарств перед колективними, але доктрина колективізації перекреслювали всі переваги непу. Палітра політичних настроїв на селі в період непу формувалася чинниками, які випливали з проблем стосунків селянства і радянської влади в процесі переходу до колективних форм господарювання, так як самим фактом своєї незалежності від держави селянин-власник кидав виклик тоталітарному політичному режиму. Тому більшовики, турбуючись нібито насамперед про інтереси самих селян, якомога переконливіше намагались довести, що колективне господарство економічно ефективніше, ніж індивідуальне. З цієї причини вони спонукали селян добровільно об'єднуватися у колективи, сприяючи таким чином процесу усуспільнення селянських господарств, так як, на їх думку, колективні радянські господарства повинні були полегшити бідняцьким і середняцьким масам селянства боротьбу із експлуататорськими устремліннями куркульських елементів.

Отже, друга половина 1920-х рр. характеризувалася зростанням адміністративного тиску на всіх напрямках державної політики та погіршенням загального становища в країні, яке вело до соціальної напруженості, озлобленості, пошуку винуватців труднощів, посиленню конфлікту між самими селянами. Проте, незважаючи на свою відносну розрізненість, на кінець 1920-х років селяни зостались єдиним бастіоном народного, національного духу, який ще не був підкорений більшовиками. В результаті, радянська влада методами насильства, репресій і депортацій здійснила колективізацію селянських господарств, що значним чином вплинуло і на зміни політичних настроїв.

Четвертий розділ «Соціокультурні деформації українського селянства кінця 20-х років», який складається з трьох органічно взаємопов'язаних підрозділів, присвячено дослідженню такого явища як «культурна революція» більшовиків та її впливу на формування політичних настроїв та свідомості мешканців села.

У підрозділі 4.1. «Використання політики українізації для деформування селянського традиціоналізму більшовицьким пролеткультом» розкривається офіційний курс правлячої партії, що був направлений на уніфікацію комуністичної ідеології в радянських республіках та її адаптації на основі суто національних традицій.

Еволюція уніфікаторської політики «українізації» відбулася вже після запровадження непу, в період коли більшовики були впевненими у контрольованості політичного процесу на селі. Черговий, ХІІ з'їзд РКП(б) (квітень 1923 р.) знову звернувся до цього питання. В одній з резолюцій з'їзду «По національному питанню», знайшла затвердження вироблена більшовиками політична лінія, що отримала назву «націоналізаціі». Оскільки більшовики розуміли, що неможливо опанувати ситуацію в Україні лише за допомогою воєнних засобів, було обрано інший курс - українські селяни повинні були переконатися, що радянська влада - це їх влада. Зрозуміло, що вся ця діяльність повинна була бути направлена на службу партійно-просвітницькій роботі. Українізація стала лакмусовим папірцем, що визначив полярність ідей як в самій ВКП(б), так і в КП(б) У. Ця поляризація вилилась в процес, який відобразився в українській історії як теорія «боротьби двох культур».

У другому підрозділі четвертого розділу «Народна освіта - канал просування комуністичної ідеології в селянський світогляд» досліджено низку заходів у боротьбі за створення нових орієнтирів, на основі яких повинно було відбуватися формування радянського суспільства в Україні, основоположними елементами якого традиційно виступала народна освіта.

Більшовицький уряд УСРР намагався задекларувати таку політику щодо розвитку української освіти, яка могла б дієво контрастувати з політикою дореволюційною. Намагаючись грати на контрастах, партійно-радянське керівництво категорично пропонувало губернським установам створити справжні умови вільного розвитку викладання національною мовою та усунути всілякі можливі перешкоди до цього. Ці заходи повинні були запроваджуватися у відповідності до комуністичної доктрини і полягали не лише в адміністративному командуванні, а і в обережному товариському роз'яснюванні тотожності інтересів трудящих України і Росії. Не на словах, а на ділі, більшовицький уряд, намагався дати можливість користуватись у школі, в установах рідною мовою, борючись із тими, хто намагається перешкоджати цьому з тим, щоб перетворити українську мову на знаряддя комуністичного виховання та перевиховання.

У підрозділі 4.3. «Культурна революція: боротьба з селянською релігійною свідомістю» проаналізовано причини та наслідки утворення антирелігійних організацій на Україні, їх вплив на селянську свідомість та політичні настрої.

Становлення тоталітарного більшовицького режиму на території України в період непу проходило за умов активної боротьби з релігійним культом, що значною мірою формував у всі часи селянську свідомість. Проблема релігії, релігійних почуттів, взаємообумовленість селянського побуту і релігії поставили її в центр більшовицької політики в Україні. З позицій більшовиків новий напрямок суспільного протистояння з українським селянством отримав назву «культурна революція», оскільки в РКП(б) прекрасно розуміли, що віра і праця займали центральне місце в системі цінностей селянина-християнина за вірою і християнина за способом життя. Протягом століть під впливом релігії в селянина формувалися уявлення, що визначали його відношення до землі і праці, впливали певним чином на створення норм звичаєвого права, регулювали повсякденне господарче життя селянського світу.

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що запропонована Радянським керівництвом методологія, (яка була орієнтована на дотримання селянами по-перше: традиційного підкорення владі, по-друге: спричинене революцією певне відчуження селянства від церкви, відхід від старої моралі, культурності, по-третє: надії на світле майбутнє, що базувалося лише на сліпій довірі новій владі), хоча повністю себе і не виправдала, але за колективізації фактично у повному об'ємі була сприйнята українським селянством, наслідки ж тогочасної програми суспільної перебудови відчуваються і сьогодні, і потребують якнайщільнішої уваги української політичної еліти.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

- Аналіз стану наукової розробки проблеми формування політичних настроїв та свідомості українського селянства в період непу засвідчив, що вона не була предметом спеціального вивчення. Залучена до дисертаційного дослідження джерельна база є достатньо представницькою.

- Вихідним пунктом дослідження стала концепція масової свідомості, яка виражається в матеріально та інформаційно обумовлених духовних утвореннях, які відрізняються широким розповсюдженням і безпосередньою направленістю на практичну діяльність. Відтак, узагальнений суб'єкт носій масової політичної свідомості представляє собою динамічну величини, що функціонує та розвивається за законами соціальної еволюції в цілому.

- Основними чинниками, які вплинули на формування політичних настроїв та свідомості селян України стали: а) збільшення на селі ринкових свобод, оскільки вони тісно пов'язані з намаганням селянства досягти необхідного, іноді лише уявлюваного, рівня добробуту; б) командно-адміністративна форма регулювання аграрного сектору економіки, як фактору фактичного делегування господарської ініціативи; в) залучення одноосібних господарств у виробничі кооперативи і радгоспи, завдяки державному протекціонізму останнім на противагу одноосібним куркульським господарствам і, таким чином, розчиненню індивідуального в колективному на політичному рівні; г) створення новітніх освітніх систем, з метою виховання в дусі комуністичної доктрини; д) атеїзація села, як засіб боротьби з селянським традиціоналізмом.

- Внаслідок формування нових політичних настроїв та свідомості українського селянства в непівську добу українське село ознаменувалося відкриттям нових тенденцій, що мали специфічний зміст, оригінальну структуру. Специфіка цих років полягала у тому, що в селянському середовищі, незважаючи на шалений тиск пролетарської, марксистсько-ленінської ідеології, віднайшлося місце для національних традицій.

- У результаті більшовицьких перетворень та колективізації традиційне українське село зникає, натомість з'являється нове, засноване на колективних засадах.

- Напрями, якими розвивалось українське село в період непу, були шляхами тісно спаяними з комуністичним, більшовицьким баченням суспільного розвитку, сприйнятого основною селянською масою як реальний вихід із злиднів.

- З початком та успіхами українізації пролетарська культура на селі набуває певних радянізованих ознак і зазнає перетворення в стереотипи. Одним із проявів селянських стереотипів цього часу був «непман». Зробивши нищівний удар по традиційних для українського загалу сферах, що формували сталі, іманентні українській селянській традиції стереотипи, радянське керівництво дало можливість їх повільної переорієнтації. Українізація допомогла інтегруванню селянської маси в Радянську державу.

- Релігія та церква, перебуваючи під тиском КП(б) У, все ж змогли перегрупуватися і зайняти вичікувальну позицію. Комунізм по своїй природі був саморуйнівний та дегуманізований. Селянство в такому суспільстві перетворюється на частину державного механізму не тільки зовні, на політичному та економічному рівнях, але і внутрішньо, на рівні свідомості і підсвідомості. Селянин в такому суспільстві не є творцем-пахарем, а перетворюється на частину загального суспільного механізму.

У результаті дослідження виявлено значні процеси деформації та зміни у політичних настроях та свідомості українських селян у період непу.

Размещено на Allbest.ru