Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ПРОБЛЕМАТИКА ДОСЛІДЖЕНЬ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)

КУЗЬМЕНКО АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 930.1(477.5) "17/18"

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Коцур Анатолій Петрович,

завідувач кафедри української

історії та етнополітики

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Калакура Ярослав Степанович,

професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Донік Олександр Миколайович,

старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться 19 травня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 16 квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена проблемно-хронологічним принципом, специфікою визначеної мети та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (577 позицій). Обсяг рукопису становить 229 сторінок (із них 178 сторінок основного тексту).

Вступ. Актуальність дослідження. Останнім часом до наукового обігу залучаються нові джерела й література, присвячені окремим проблемам вивчення історії України дослідниками, науковими об'єднаннями та установами кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. Оскільки вони переважно охоплюють вузькі та різнопланові аспекти української історіографії, виникає необхідність вирішення актуальних питань узагальнюючого характеру. В першу чергу це стосується пошуку нових теоретико-методологічних регулятивів для реконструкції й інтерпретації переломних періодів у становленні національної історичної науки. Важливою складовою виконання цих завдань є побудоване на новітніх тенденціях в історіографії, комплексне вивчення факторів і закономірностей якісних змін у дослідженнях української історії, що здійснювалися впродовж кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.

Дослідження та висвітлення цих питань і визначають актуальність дисертації.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в контексті розробки планової теми кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: "Соціально-політичне життя України XІХ-XХ століть".

Об'єктом дослідження є сукупність груп історіографічних джерел, напрямки, тенденції, підходи, наукові методи, які відображають специфіку проблематики досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України.

Предмет дослідження - фактори, що впливали на зміст і форми існування, темпи й закономірності досліджень з української історії впродовж кінця XVIII - першої половини ХІХ ст., а також процеси перетворення цих досліджень в українську історичну науку.

Метою дослідження є комплексний аналіз окремих факторів і загальних закономірностей якісних змін у процесі перетворення досліджень з історії України в одну зі складових національної історичної науки з кінця XVIII до першої половини ХІХ ст. включно.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми в українській і зарубіжній історичній науці, з'ясувати основні етапи, напрями й особливості процесу вивчення проблематики досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України; визначити інформаційний потенціал джерельної бази дослідження;

- виявити контекст і форми впливу західноєвропейських тенденцій на якісні зміни в дослідженнях з історії України впродовж кінця XVIII - початку ХІХ ст.; встановити перехід на цьому етапі від безсистемного процесу накопичення знань з української історії до науково-критичних форм історичних студій;

- простежити взаємовплив загальноімперського інтелектуального простору й процесу акумулювання масиву знань з історії України в українських землях, що входили до складу Російської імперії; виокремити фактори та стадії зростання рівня науковості історичних досліджень про Україну протягом кінця XVIII - початку ХІХ ст.;

- розглянути історичну спадщину дворянства Наддніпрянщини як окремий пласт знань з української історії та визначити її місце в українському історіографічному процесі;

- вивчити процеси трансформації спорадичного студіювання історії України в якісно досконаліші організаційні форми; визначити, як ці зміни вплинули на їх інституціоналізацію;

- дослідити процеси кристалізації національної історичної та суспільно-політичної думки до більш чітко окреслених наукових форм; висвітлити, як вони відобразились у студіях з української історії членів Кирило-Мефодіївського товариства;

- спираючись на основні результати проведеної роботи, запропонувати власну періодизацію досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України, науково обґрунтувати визначення головних етапів цього процесу.

Хронологічні межі дослідження. Нижня хронологічна межа - кінець XVIII ст., що пов'язано з ліквідацією царизмом української політичної автономії та як наслідок - активними намаганнями українських патріотів зберегти тяглість національної традиції, які найбільш дієво зреалізувались у площині історіописання. Крім того, наприкінці XVIII ст. під впливом західноєвропейських тенденцій розпочалися прогресивні зміни в дослідженнях української історії, які знаменувалися переходом від літописно-компілятивних до критично-наукових форм історичних студій. Верхня хронологічна межа збігається з діяльністю однієї з перших в Україні політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства, в документах та в історичних поглядах членів якого відобразився підсумок процесу трансформації національної історичної та політичної думки до окреслених наукових форм.

Методологічними основами дослідження є принципи історизму, об'єктивності, всебічності. В роботі застосовані методи історіографічного та системного аналізу, проблемної хронологізації, типологізації, персоналізації.

Територіальні межі дисертації. Основою дисертації є історичні дослідження в Наддніпрянщині, але вивчаючи їх як цілісний історіографічний процес, дисертант аргументовано вийшов за ці територіальні межі, залучивши до наукового аналізу Слобожанщину, Південну Україну, а також Петербург і Москву. На теренах цих регіонів і міст теж проходила організація досліджень з української історії довкола періодичних видань, літературних гуртків, наукових осередків та установ, університетських центрів.

Наукова новизна. Дисертація є першою спробою комплексного й системного вивчення процесу перетворення досліджень з історії України в українських землях у складі Російської імперії, в одну зі складових української історичної науки, що відбулося впродовж кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. Із позицій новітніх теоретико-методологічних засад обґрунтовано періодизацію цього процесу, з визначенням двох головних історіографічних етапів: перехідного та організаційного.

У контексті застосування нових категорій і понять, що продовжують утверджуватись у сучасній історіографії, здійснено науковий синтез основних напрямків, форм і тенденцій у дослідженнях кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України. Реконструйовані маловідомі аспекти та специфічні регіональні особливості цього процесу.

В дисертації здійснено спробу заповнення існуючих прогалин у створенні цілісних історіографічних образів дослідників зазначеного періоду щодо визначення їх національної ідентичності. Максимально об'єктивно та пропорційно оцінюється вклад кожного з них у розвиток досліджень з історії України.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що наведені в ній факти та висновки можуть бути використані при подальшій розробці питань національної історіографії та створенні підручників і навчальних посібників із історіографії. Матеріали дисертації можуть бути застосовані при викладання курсу української історіографії у вищій школі.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних, наукових і науково-практичних конференціях. Зокрема, на науково-практичній конференції "Національно-державне відродження України: історія та сучасність" (Коломия, 2005), третій Міжнародній науковій конференції "Соборна Україна: історична ретроспектива" (Черкаси, 2005), четвертій Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченій 15-й річниці незалежності України "Шевченківська весна" (Київ, 2006), другій міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток наукових досліджень 2006" (Полтава, 2006).

Основний зміст дисертації

дослідження історія україна

У першому розділі "Історіографія проблеми, джерельна база, теоретичні основи та методологія дослідження" проаналізовано ступінь історіографічної розробки проблеми, визначено її історіографічні періоди, схарактеризовано джерельну базу та висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження.

Стан наукової розробки. Вивчення доробку дослідників кінця XVIII - першої половини ХІХ ст., які студіювали історію України, почалося вже з середини ХІХ ст. (перший етап цього процесу). Наукові оцінки проблеми відобразилися в літературознавчих працях М. Петрова, студіях П. Куліша, М. Костомарова, які продовжували популяризацію української історії. Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы XIX ст. - К., 1884; Кулиш П. Записки о Южной Руси. - К., 1994; Костомаров М.І. Дві руські народності // Руська історична бібліотека. Історичні монографії. - Тернопіль, 1888. - С. 189-213. О. Пипін розглядав цей процес із точки зору історії етнографії. Пыпин А.Н. История русской этнографии: В 3 т. - СПб., 1891.

На другому етапі (90-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.) М. Василенко, О. Лазаревський започаткували систематичне дослідження пам'яток української історичної думки. Василенко Н.П. О.М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии. - К., 1904; Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины. А.Н. Мартос // Киевская старина. - 1895. - № 2. - С. 78-99. В. Горленко висвітлив суспільні ідеали "малоросійських патріотів", М. Стороженко, Д. Міллер дослідили інтеграцію козацької верхівки до імперських інституцій. Горленко В. Из истории южно-русского общества начала ХIХ века (письма В.И. Чарныша, А.И. Чепы, В.Г. Полетики и заметки к ним) // Киевская старина. - 1893. - № 1. - С. 41-76; Стороженко Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале XIX в. // Киевская старина. - 1897. - № 4. - С. 124-156; Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Превращение казацкой старшины в дворянство // Киевская старина. - 1897. - № 1. - С. 1-31. У цей період М. Грушевський проаналізував рух так званих антикваріїв (колекціонерів джерел). Грушевский М. Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения // Украинский народ в прошлом и настоящем. - СПб., 1914. - C. 1-37. Їх доробком в українській історіографії він вважав появу етнографії та фольклористики. Низка праць другого етапу - Г. Карпова, О. Грушевського, М. Сумцова, - розкривали погляди деяких постатей в українському історіографічному процесі першої половини ХІХ ст. Карпов Г. Костомаров как историк Малороссии. - М., 1871; Грушевский А. Из харьковских лет Н.И. Костомарова // Журнал Министерства народного просвещения. - 1908. - № 3. - С. 233-296; Сумцов Н.Ф. Харьковский период научной деятельности И.И. Срезневського // Памяти Измаила Ивановича Срезневского. - Пгр., 1916. - С. 69-93.

Якщо на попередніх етапах переважали народницькі тенденції у вивченні досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України, то на третьому етапі, який ми окреслили першими десятиліттями ХХ ст., пріоритетною стала "державницька школа". Її представник Д. Дорошенко вважав останні десятиріччя XVIII ст. початком наукової доби в українській історіографії, пояснюючи це розвоєм патріотизму й західноєвропейськими впливами. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923. І. Крип'якевич, С. Томашівський простежили відстоювання ідеї української самобутності М. Костомаровим та П. Кулішем. Крип'якевич І. Археографічні праці Миколи Костомарова // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1918. - Т. 126-127. - С. 105-140; Томашівський С. Куліш і українська національна ідея // Під колесами історії: нариси і статті. - Берлін, 1922. - С. 64-79. Також, у ході боротьби за українську державність (1917-1921 рр.) Ю. Охримович студіював національно-політичну думку ХІХ ст. Охримович Ю. Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ столітті. - Ч. 1 (Від початку ХІХ ст. до Михайла Драгоманова). - К., 1918.

Четвертий етап (1920-ті - 1950-ті pp.) відбив вплив радикально нової політичної ситуації в Україні й за її межами на характер студій, які торкалися української історичної думки кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. Спочатку ці дослідження продовжувалися завдяки введенню нових історіографічних джерел (М. Горбань, А. Єршов) та аналізу доробку провідників історіографічного руху Наддніпрянщини (С. Щеглова, П. Клепацький). Горбань М. Кілька уваг до питання про автора "Истории Русов" // Червоний шлях. - 1923. - № 6-7. - С. 146-150; Єршов А.Г. До відомостей "Черниговскаго наместничества топографического описания" О. Шафонського // Науковий збірник за рік 1928. - К., 1928. - С. 98-99; Щеглова С. Листи М.І. Костомарова до М.О. Максимовича // ІР НБУ. - Ф. Х. - Од. зб. 18476; Клепацький П. О.М. Максимович як історик // ІР НБУ. - Ф. Х. - Од. зб. 17464. Публікації ж М. Возняка, В. Міяковського присвячені суспільно-політичній думці кирило-мефодіївців. Возняк М. Кирило-Мефодіївське братство. - Львів, 1921; Міяковський В. Oпанac Маркович у Кирило-Мефодіївському братстві // За сто літ. - В. 1. - К., 1927. - С. 20-45. Також, Д. Багалій показав прихильність професорів Харківського університету до українознавства. Багалій Д.І. Історія Слобідської України - Х., 1991. М. Грушевський розглядав історичну літературу козацьких канцеляристів як фундамент національного відродження. Грушевский М.С. Об украинской историографии XVIII века: Несколько соображений // Известия АН СССР. - 1934. - № 3. - С. 215-223.

Протягом 1930-х - 1940-х pp. в українській радянській історичній науці студіювання українського історіографічного процесу кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. дещо згасає. Натомість, українські вчені в еміграції (Д. Чижевський, О. Оглоблин, А. Яковлів) підтримували інтерес до досліджень з історії України зазначеного періоду в різноманітних їх виявах. Tschyzewskyj D. Schewtschenko und David Straub // Zeitschrift fьr Slavische Philologie. - 1931. - Band. VIII. - S. 372-388; Оглоблин О. "Annales de la Petite-Russie" Шерера і "История Русов" // Науковий збірник Українського вільного університету. - 1948. - Т. 5. - С. 87-94; Jakovliv A. "Istoriya Rusov" and its Author // Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States. - 1953. - Vol. 3. - P. 620-669.

Якщо на четвертому етапі західні українознавчі студії належали більше емігрантам, то на п'ятому (1960-ті - 1980-ті pp.) українознавство стало повноправною галуззю, задіявши вчених різних національностей. Так, М. Грох репрезентував універсальну періодизацію національного відродження. Hroch M. Obrozeni malych evropskych narod. - Pracha, 1971. Співвіднести запропоновані ним фази із українським історіографічним процесом кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. спробували Р. Шпорлюк, О. Субтельний, А. Жуковський. Szporluk R. Ukraine. A Brief History. - 2nd ed. - Detroit, 1982; Subtelny О., Zhukovsky A. History of Ukraine // Encyclopedia of Ukraine. - Vol. 2. - Toronto; Buffalo; London, 1984. К. Меєр розкрив поширення ідей романтичного ірраціоналізму в Харківському університеті. Процес творення української ідентичності вивчав Д. Сондерс. Meyer K. Die Entstehung der "Universitдtsfrage" in Russland. Zum Verhaltnis von Universitдt, Staat und Gesellschaft zu Beginn des 19. Jahrhunderts // Forschungen zur Osteuropдischen Geschichte, 1978. - No. 25. - S. 229-238; Saunders D. Contemporary Critics of Gogol's "Vechera" and the Debate about Russian Narodnost' (1831-1832) // Harvard Ukrainian Studies. - 1981. - Vol. 5. - P. 66-82.

У Радянській Україні, на п'ятому етапі, праця М. Марченка сприяла розгляду студій досліджуваного періоду з історії України як цілісної стадії національних змагань. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ століття). - К., 1959. Також Д. Острянин, Ф. Шевченко зверталися до постатей і пам'яток української історіографії першої половини ХІХ ст. Острянин Д.Ф. Світогляд М.О. Максимовича. - К., 1960; Шевченко Ф.П. История Русов или Малой России // Укр. іст. журн. - 1966. - № 7. - С. 36-42. Ю. Пінчук, О. Косачевська виявили особливості історичних поглядів М. Костомарова та М. Маркевича. Пинчук Ю.А. Исторические взгляды Н.И. Костомарова (Критический очерк). - К., 1984; Косачевская Е.М. Н.А. Маркевич. 1804-1860 - Л., 1987.

Теоретико-методологічні засади й науковий рівень досліджень, які торкалися студій кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України, кардинально змінилися на шостому етапі, після проголошення незалежності. Це відобразилося в дисертаціях з проблем формування української нації, історико-політичної думки, становлення української археографії, методології історії України. Грицак Я.Й. Формування модерної української нації: історіографія та історіософія проблеми: Автореф. дис. ... д.і.н. - К., 1996; Дячук Л.В. Історико-правові записки українського дворянства (кінця XVIII - поч. XIX ст.) як пам'ятки історичної думки: Дис. ... к.і.н. - К., 2001; Журба О.І. Становлення української археографії та історіографічний процес другої половини XVIII - першої половини ХІХ століття: Дис. ... д.і.н. - Дніпропетровськ, 2004; Стельмах С.П. Історична думка і методологія історії в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... д.і.н. - К., 2005. Вийшли монографії, навчальні посібники, статті, що висвітлили ряд аспектів досліджуваного історіографічного процесу. Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII - середина ХІХ ст.). - Х., 1996; Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII - початок ХХ століття). - К., 2000; Донік О.М. Благодійність в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) // Укр. іст. журн. - 2005. - № 4. - С. 159-177. Так, А. Коцур розглянув ідею державності в контексті вивчень історії України. Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця XVIII - початку ХХ ст. - Чернівці, 2000. Я. Калакура узагальнив новітні концепції та методологічні досягнення української історіографії. Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. - К., 2004. Деякі тенденції студіювання української історії продовж кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. відобразилися в публікаціях істориків діаспори: О. Пріцака, В. Вериги, З. Когута. Пріцак О. Шевченко - пророк. - К., 1993; Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів, 1996; Когут З. Коріння ідентичности. - К., 2004.

Отже, українська й закордонна історична наука нагромадила значний обсяг матеріалу, що характеризує як загальні, так і специфічні проблеми досліджень з історії України впродовж кінця XVIII - першої половини XIX ст. Але, спеціальної розвідки, присвяченої цим питанням, що базувалася б на сучасних методологічних принципах, ще немає.

Джерельну базу дослідження склали неопубліковані й опубліковані матеріали. Неопубліковані джерела почерпнуто із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. Антонович В. Значеніе историческихъ трудовъ М.А. Максимовича. Автографъ къ ХІХ в. // ІР НБУ. - Ф. 1. - Од. зб. 7920; Щеглова С. Листи М.І. Костомарова до М.О. Максимовича // ІР НБУ. - Ф. Х. - Од. зб. 18476. Вони додатково висвітлили науковий шлях істориків, їх інтеграцію до суспільно-політичного життя.

Зважаючи на історіографічний характер дослідження, його основу становлять опубліковані джерела. Так, публікації документів відбили національні й політичні аспекти історії України. Куліш П. Книга о ділах народа українського і славного війська козацького запорозького // Кирило-Мефодіївське товариство: Зб. док. і матеріалів: У 3 т. - К., 1990. - Т. 2. - С. 66-80; Костомаров М.І. Закон божий (книга буття українського народу). - К., 1991. Частиною цієї групи є описи, що сприяли систематизації історичних знань. Описи Лівобережної України кінця XVIII - початку ХІХ ст. - К., 1997. Документи ж особистого походження відтворюють умови формування наукового світогляду істориків. Автобиография М.А. Максимовича // Киевская старина. - К., 1904. - Т. 86. - С. 323-346.

Найважливішу групу джерел зайняли публікації праць і матеріалів дослідників кінця XVIII - першої половини ХІХ ст., які висвітлюють вузлові проблеми українського історичного процесу, української державності, історії історичної науки тощо. Маркович Я. Записка о Малороссіи, ея жителяхъ и произведенiяхъ. - СПб., 1798; Мартос А. Отрывок из истории Малороссии // Северный архив. - 1823. - № 6. - С. 461-479; Максимович М. Украинские народные песни. - М., 1834; Бодянский О. Рассмотрение различных мнений о древнем языке северных и южных русов // Уч. зап. Моск. ун-та. - 1835. - № 3. - С. 472-491; Маркевич Н.А. Исторія Малороссіи: В 5 т. - М., 1842. Ці праці забезпечили відтворення визначальних напрямків і моделей розвитку української історичної думки.

На нашу думку, джерельна база дисертаційної роботи є репрезентативною для виконання поставлених завдань і дозволяє розкрити проблематику досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України як важливого історіографічного феномену.

У другому розділі "Історичні знання як виклик українського відродження (кінець XVIII - початок ХІХ ст.)" простежено перехід від безсистемного накопичення знань з історії України до їх науково-критичних форм, який проходив у напрямку документалізації та професіоналізації.

Відокремлення в Західній Європі історичної науки від літературних форм спричинило на кінець XVIII ст. відчутний вплив і на дослідження української історії. Ідеї просвітництва стимулювали збереження української національно-патріотичної традиції, що передусім відобразилося в археографічній і колекціонерській діяльності.

Залучення наукових методів у дослідження з історії України передбачало шлях від колекціонування джерел до їх критичного аналізу. Якісно новою стадією в цьому процесі постали "Записки" Я. Марковича, в яких віддзеркалилися новітні західноєвропейські історичні та філософські концепції. Важливим аспектом нагромадження знань з української історії також було використання джерел із суміжних галузей: географічної, етнографічної, краєзнавчої (праці О. Шафонського, В. Ломиковського, М. Берлинського, О. Мартоса).

Визначне місце в переході від висвітлення окремих проблем історії України до створення узагальнюючої праці належить "Истории Русов". Відображаючи тенденції просвітницького гуманізму й лібералізму, праця постала першою концепцією безперервності української державницької традиції. Ідеї памфлету позитивно вплинули на формування національної самосвідомості наступних дослідників української історії.

З кінця ХVІІІ ст. йшло масове переселення талановитих українців до Петербурга. Найефективнішим засобом реалізації їх патріотичних намірів була видавнича діяльність. Завдяки історико-археографічним українознавчим студіям вони ангажували освічене громадянство столиці в малоросійські інтереси.

Зростання рівня науковості студій кінця XVIII - початку ХІХ ст. з історії України було пов'язане зі збільшенням залучених документів (документалізацією). Ці тенденції втілили праці Г. Міллера, А. Шльоцера, О. Рігельмана. Професіоналізацію ж цього процесу започаткувала "История Малой России" Д. Бантиш-Каменського. Її автор, узагальнивши широкий масив документів, втиснув матеріал у цілісну систему української історії.

Пошуки старшинською елітою обґрунтування в українському минулому претензій на відновлення автономних прав відобразилися в історико-правознавчих "Записках". Їх створення, із залученням і систематизацією нових джерел перетворилося в історіографічний, з політичними ознаками - національно-патріотичний рух.

У третьому розділі "Традиції і новаторство української історичної думки першої половини ХІХ ст." проаналізовано зростання наукового рівня студій з історії України внаслідок організації роботи дослідників довкола гуртків, періодичних видань, наукових осередків та університетських центрів.

Зазначається, що в кінці XVIII - на початку ХІХ ст. домінуючою організаційною формою накопичення й трансляції знань з історії України була діяльність напівлегальних культурних центрів, науково-патріотичних гуртків. З іншого боку, оформленню цілісної картини минулого України сприяли систематичні дослідження у контексті імперської політики уніфікації, внаслідок яких з'явилися історичні праці й описи українських провінцій.

Від початку ХІХ ст. українознавчі дослідження почасти зазнали впливу німецької філософії, головними центрами поширення якої стали Харківський і Київський університети та літературно-наукові гуртки, що утворилися довкола них. Будучи осередками освіти й науки, вони сприяли інституціоналізації досліджень з історії України.

Встановлено, що подальше піднесення історичних знань про Україну в контексті їх інституціоналізації на вищий організаційний щабель, у другій чверті ХІХ ст. зумовило появу нової, колективної форми наукових досліджень. Саме в цей час на загальноімперському просторі виникли історичні товариства й установи, сформувалася система підготовки фахівців на історично-філологічних факультетах нових університетів. Ці осередки несли в суспільство інформацію про самобутню історію України, яку офіційна ідеологія намагалася подати як історію російської провінції.

Організаційний поступ досліджень з історії України продовжив М. Максимович. Пройшовши шлях від вузького розуміння української самобутності в сфері народної поезії і мови до глибокого усвідомлення необхідності національного самовизначення, вчений започаткував один із перших наукових викладів схеми розвитку українського народу в етнічних межах його проживання.

До середини 40-х років XIX ст. національна історична думка кристалізувалася в окреслені наукові форми, що позначилося й на організаційному згуртуванні прогресивної інтелігенції довкола Кирило-Мефодіївського товариства.

Визначними постатями нової української ідеології в середовищі кирило-мефодіївців були М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Так, М. Костомаров заклавши новий політичний рух, стояв біля витоків творення національної ідентичності. П. Куліш прагнув замість міфологізованої історії України дати її об'єктивний, хоч і не завжди "патріотичний" аналіз, сподіваючись, що українці в змозі побудувати державу. Заклик Т. Шевченка до національного визволення, закорінений у козацькій традиції, зумовив злам в українській історичній думці, розвіявши міф про можливість аполітичного патріотизму.

В результаті проведеного дослідження дисертант дійшов висновків, основні з яких виносяться на захист:

- Аналіз стану вивчення в українській і зарубіжній історіографії проблематики досліджень кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. з історії України доводить, що, незважаючи на значну кількість публікацій, де розглядаються ті чи інші аспекти цього питання, ще немає праць, які розкривали б його комплексно та системно. Опрацювання корпусу літератури дало підстави виокремити основні історіографічні періоди в розробці теми: середина - 80-ті роки ХІХ ст., 90-ті роки ХІХ ст. - початок ХХ ст., початок - перші десятиліття ХХ ст., 1920-ті - 1950-ті pp., 1960-ті - 1980-ті pp., 1990-ті pоки - наш час. Встановлено, що опрацьований комплекс джерел і наявної літератури є репрезентативним і дає можливість дослідити тему та виконати поставлені завдання;

- Простежено, що впродовж кінця XVIII - початку ХІХ ст. філософські та політичні ідеї Заходу стимулювали збереження української національно-патріотичної традиції, що виявилося в активізації археографічної та колекціонерської діяльності. Остання сприяла акумулюванню знань з української історії та готувала основу для перетворення їх в окрему наукову дисципліну;

Підвищення наукового рівня досліджень з історії України в кінці XVIII - на початку ХІХ ст. під впливом західноєвропейських історичних і філософських концепцій виразилося передусім у таких суміжних сферах українознавчих студій, як природничо-географічна, етнографічна та краєзнавча. Ці тенденції відобразилися у працях Я. Марковича, М. Антоновського, О. Шафонського, В. Ломиковського, М. Берлинського, О. Мартоса. Вони засвідчили перехід від колекціонерського накопичення джерел до їх критичного вивчення та започаткували в дослідженнях з історії України напрям критичної історії. Апогеєм історичної думки козацької еліти й міцним підґрунтям національного відродження постала "История Русов". Твір започаткував новий підхід до розуміння історії України з позицій національної окремішності, його поява надала вивченню українського минулого ідеологічного й політичного значення;

- З'ясовано, що завдяки зближенню з етнографією, географією, мовознавством, утвердженню на рівні друку, зростали можливості впливу знань з історії України на широкі верстви імперського суспільства, сприяючи виявленню в ньому української національної ідентичності;

Доведено, що внаслідок змін у дослідженнях кінця XVIII - початку ХІХ ст. з історії України, вони вийшли за межі компілятивної історичної літератури й підійшли до рубежу історичної науки. Важливим фактором у цьому процесі були праці представників великодержавного напрямку в історіографії історії України. Вони фактично заклали основи документалізації та професіоналізації досліджень з української історії;

- Встановлено, що станові амбіції козацько-шляхетської еліти, які виявилися в апеляції до прецедентів та угод минулого, акумулювали й генерували головний спектр ідей патріотичного громадянства Наддніпрянщини, виступивши як феномен суто українського, оригінального історіописання;

- Визначено, що більш прогресивний рівень досліджень з історії України ознаменував наступний, якісно відмінний етап, який тривав від початку й до середини ХІХ ст. Простежено перехід на ньому від епізодичного студіювання української історії до досконалішої, організаційної форми досліджень, які акумулювались у діяльності наукових, культурних та університетських центрів. Доведено, що ці центри, ставши осередками передової думки, освіти й науки, активно сприяли процесу інституціоналізації досліджень з історії України;

- З'ясовано, що до середини ХІХ ст. ці процеси зумовили кристалізацію національної історичної думки в більш чіткі наукові форми, яка логічно продовжилася в поглядах і програмових документах кирило-мефодіївців. Братчики подолали позицію безполітичності, виступивши за політичні засоби збереження українського етносу та відновили незалежницьку тенденцію в українській історичній думці. Ідейна спадщина Кирило-Мефодіївського товариства сприяла прискореному виокремленню української ідентичності з загальноруського потоку;

- Спираючись на основні результати проведеної роботи, нами в історіографічному процесі досліджуваного періоду виділено два головних етапи. Так, перший етап - назвемо його перехідним - охопив кінець XVIII - початок XIX ст. Він ознаменував перехід від безсистемного накопичення масиву знань з української історії до їх науково-критичних форм, який відбувався в напрямку документалізації та професіоналізації історичних досліджень про минуле України;

Другий етап українського історіографічного процесу періоду кінця XVIII - першої половини XIX ст. ми визначили як організаційний. Він тривав від початку ХІХ ст. і характеризувався переходом від епізодичного студіювання української історії до якісно нової, організаційної форми історичних досліджень.

Основні статті за темою дисертаційного дослідження, опубліковані в наукових фахових виданнях:

1. Пробудження українського національного відродження та його висвітлення в дослідженнях кінця XVIII - початку ХІХ ст. // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2004. - Вип. 1. - С. 13-19.

2. "Історія Русів" у контексті українського національного відродження Наддніпрянської України та її місце в історичній думці початку ХІХ ст. // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип. 17. - С. 101-107.

3. Творча спадщина та суспільно-політичні погляди Григорія Полетики у контексті українського національного відродження // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 2. - С. 22-25.

4. "Історія Малої Росії" Д.М. Бантиш-Каменського та її місце в українській історіографії доби національного відродження // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 3. - С. 16-20.

5. Роль і місце творчого та наукового доробку Я. Марковича на початковому етапі українського національного відродження // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Вип. 18. - Тернопіль: Астон, 2006. - С. 35-40.

6. Творча спадщина та суспільно-політична діяльність Пантелеймона Куліша у контексті українського національного відродження // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. - Вип. 3. - С. 114-118. (співавт. А.П. Коцур; автору належить 0,5 др. арк.).

7. Місце наукового та творчого доробку Миколи Костомарова у процесі творення української національної ідентичності // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. редактор О.Я. Пилипчук. - К., 2006. - Вип. 24. - С. 121-127. (співавт. А.П. Коцур; автору належить 0,6 др. арк.).

8. Консолідація творчого та культурно-інтелектуального потенціалу української еліти довкола культурних осередків та наукових центрів Наддніпрянщини (кінець XVIII - початок ХІХ ст.) // Україна соборна: Збірник наукових статей. - Вип. 4. - К., 2006. - Т. 2. - С. 31-35.

9. Ідейно-концептуальні основи української романтичної історіографії кінця XVIII - першої половини ХІХ століття // Національно-державне відродження України: історія та сучасність: Матеріали науково-практичної конференції. - Коломия, 2005. - Ч. І. - С. 47-52.

10. Діяльність Київської археографічної комісії як важливий етап процесу національного відродження в Наддніпрянській Україні // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. - Вип. IV: У 3 ч. - Ч. 3. Історія / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - К.: Логос, 2006. - С. 71-73.

11. Внесок Максима Берлинського у справу національного відродження Наддніпрянщини на його початковому етапі // Розвиток наукових досліджень '2006: Матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції, м. Полтава, 27-29 листопада 2006 р. - Полтава: Вид-во "ІнтерГрафіка", 2006. - Т. 3. - С. 119-121.

Анотація

Кузьменко А.В. Проблематика досліджень з історії України (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Комплексно досліджено процес переходу від безсистемного накопичення масиву знань з української історії до науково-критичних форм історичних досліджень, який проходив у напрямку документалізації та професіоналізації.

Проаналізовано зростання рівня досліджень з історії України в напрямку організації наукової роботи істориків довкола гуртків, періодичних видань, наукових установ, університетських центрів, що було тісно пов'язано з їх інституціоналізацією. Простежено, що до середини ХІХ ст. ці тенденції зумовили кристалізацію національної історичної та суспільно-політичної думки, яка знайшла логічне завершення в поглядах і програмових документах членів Кирило-Мефодіївського товариства. Обґрунтовано періодизацію досліджуваного періоду, з визначенням двох головних історіографічних етапів: перехідного та організаційного.

Ключові слова: історичні знання, історичні дослідження, документалізація, професіоналізація, інституціоналізація, історіографія.

Аннотация

Кузьменко А.В. Проблематика исследований по истории Украины (конец XVIII - первая половина ХІХ ст.) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Комплексно исследован процесс перехода от бессистемного накопления массива знаний по украинской истории к научно-критическим формам исторических исследований, который проходил в направлении документализации и профессионализации.

Проанализировано возрастание уровня исследований по истории Украины в направлении организации научной работы историков вокруг кружков, периодических изданий, научных учреждений, университетских центров, что было тесно связано с их институционализацией. Прослежено, что к средине XIX ст. эти тенденции обусловили кристаллизацию национальной исторической и общественно-политической мысли, которая нашла логическое завершение во взглядах и программных документах членов Кирилло-Мефодиевского товарищества. Обоснована периодизация исследуемого периода, с определением двух главных историографических этапов: переходного и организационного.

Ключевые слова: исторические знания, исторические исследования, документализация, профессионализация, институционализация, историография.

Summary

Kuzmenko A.V. Problematics of studies on history of Ukraine (the end of XVIII - the beginning of the XIX century) - Manuscript.

The thesis for degree of candidate of sciences in history for specialty 07.00.06 - Historiography, source studies and special historical subjects. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2008.

The thesis under consideration is the first attempt at the complex study of the process of reformation of knowledge on Ukrainian history into Ukrainian historical science during the end of XVIII - the beginning of the XIX century. The author reasons the suggested subdivision of this process into periods with definition of two main historiography stages, the transitional and the organizational.

Through analysis of level of research of this problem in domestic and foreign historiography, main historiography periods in this process have been identified. A specific character of qualitative changes in development of researches on history of Ukraine under the influence of progressive Western European traditions is shown; the mutual influence of intellectual environment of the Russian Empire and the process of gathering knowledge on Ukrainian history is traced. A completely new by its quality layer of knowledge produced by noble historians is studied as a phenomenon of peculiarly Ukrainian original historiography. The importance of influence of the mentioned processes on transition from systemless accumulation of knowledge on Ukrainian history to scientific and critical forms of historical studies is brought out; the initial stages of documentalization and improved professional character of this process are identified.

It has been defined, that a more progressive level of researches on Ukrainian history introduced the next organizational stage, so different by its quality from the previous one. This stage continued from the beginning to the middle of the XIX century. The author studied the transition from patternless accumulation of knowledge on Ukrainian history to a higher by its quality, the organizational form of historical studies accumulated in activity of scientific, cultural and university centers, as this process took place in the given period. It has also been established that these centers actively promoted processes of institutionalization of historical researches in Ukraine, having virtually become islands of progressive views, enlightenment and science.

It has been analyzed that by the middle of the XIX century the very tendencies predetermined crystallization of the national historical, social and political thought into clearer scientific forms that have been logically accomplished in views and program documents of the Kyrylo-Mefodiy Society members. It is the first time the program of the Society has been considered in the aspect of its defining Ukraine as an independent political and philosophical issue. Thus it promoted quicker separation of Ukrainian cultural identity from the all-Russian streamline having given a conceptual form to the second, i.e. organizational stage of development of researches on Ukrainian history.

It has been established that a determining factor of Ukrainian national revival in the end of XVIII - the beginning of the XIX century was historical knowledge manifested as a form of national conscience of progressive elements in Ukrainian society.

Key words: historical knowledge, historical researches, documented and professionalized character of studies, scientific schools establishment, historiography.