Гірничорятувальна служба в Донбасі (кінець XIX-початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Касьянова Марина Миколаївна

УДК 622.86(477.6)”18/19”

ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНА СЛУЖБА В ДОНБАСІ (КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

07.00.01 - історія України

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Грідіна Ірина Миколаївна, докторант кафедри історії України Донецького національного університету.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України;

доктор історичних наук, професор Довжук Ігор Володимирович, завідувач кафедри архівознавства Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля.

Захист відбудеться «27» листопада 2008 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «24» жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Професія шахтаря є однією з найнебезпечніших, його праця пов'язана з постійним ризиком. Навіть у наш час, незважаючи на повну механізацію процесу видобутку вугілля, майже стовідсоткову технічну оснащеність шахт, продовжують відбуватися катастрофи, що забирають сотні людських життів. Так, протягом останніх років гірничорятувальники України брали участь у ліквідації 170-180 аварій на рік. Отже, техніка безпеки роботи шахтаря та рятувальна справа завжди були та залишаються не тільки найважливішими чинниками розвитку провідної галузі промисловості, але й гарантом збереження та рятування найціннішого - людського життя.

Тож, науково обґрунтований та виважений аналіз становлення та діяльності гірничорятувальних станцій в Донбасі є актуальним, оскільки порушує широке коло питань теоретичного і практичного характеру.

Історичний досвід становлення, формування і розвитку гірничорятувальної служби в Україні на прикладі окремого регіону - Донбасу - обґрунтовується особливостями його соціально-економічного і стратегічного стану як великого індустріального центру, що значною мірою і визначило основні тенденції та особливості організації тут гірничорятувальної служби на рубежі ХІХ - ХХ століть.

Незважаючи на величезне значення гірничорятувальної служби в житті робітників вугільної галузі і ту видатну роль, яку вона відіграє в провідних галузях господарства, історичне минуле гірничорятувальної справи та її сьогодення обділені увагою дослідників, що пояснює необхідність наукового вивчення теми. Дослідницький інтерес до проблеми обумовлюється ще й тим, що у вітчизняній історіографії відсутні роботи, в яких би питання виникнення і розвитку гірничорятувальної служби Донбасу досліджувалися у загальноісторичному контексті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми кафедри історії України Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації - 0105U004466).

Об`єктом дослідження виступає гірничорятувальна справа в Донбасі.

Предметом вивчення є передумови виникнення, процес становлення та діяльність гірничорятувальної служби у Донбасі наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження - кінець ХІХ - початок ХХ ст. Нижня межа визначається періодом організації гірничорятувальної служби на території Донбасу. Верхня дата обмежується 1917 р., що дозволяє повною мірою охарактеризувати стан дореволюційної рятувальної служби в регіоні.

Географічні межі вивчення охоплюють територію так званого Старого Донбасу з урахуванням особливостей входження її до різних адміністративно-територіальних одиниць у досліджуваний період: північні райони сучасних Донецької та Луганської областей входили до складу Харківської губернії, частина території Приазов'я та південні райони Луганщини - до складу Катеринославської губернії, а землі на схід від р. Кальміус - належали Області Війська Донського. У зв'язку з особливостями адміністративно-територіального поділу досліджуваного регіону до наукового аналізу включено сучасну частину Ростовської області, де розташовувалась Макіївська гірничорятувальна станція, яка обслуговувала Грушевські копальні (сучасне м. Шахти).

Мета дисертації полягає у дослідженні процесу становлення, розвитку та виявленні особливостей у діяльності гірничорятувальної служби на території Донбасу протягом ХІХ - початку ХХ ст. Відповідно до поставленої мети передбачається розв'язання таких наукових завдань:

- з'ясувати ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризувати інформативну цінність історичних джерел;

- визначити передумови формування гірничорятувальної справи в Донецькому кам'яновугільному басейні;

- проаналізувати і систематизовано відтворити цілісну картину стану техніки безпеки праці та статистику нещасних випадків у гірничодобувній промисловості;

- виявити етапи заснування та організації гірничорятувальної служби;

- простежити процес становлення рятувальної служби на території Донецького басейну кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- з'ясувати стан матеріально-технічного забезпечення галузі та зміни, що відбувались у гірничорятувальній службі Донбасу;

- проаналізувати умови та чинники формування кадрового складу працівників гірничорятувальної служби Донбасу;

- висвітлити участь гірничорятувальників у ліквідації наслідків аварій на шахтах Донбасу;

- охарактеризувати науково-дослідницьку роботу гірничорятувальних станцій у зазначений період;

- узагальнити підсумки діяльності гірничорятувальних станцій Донбасу кінця ХІХ - початку ХХ ст. та визначити їх роль в організації безпеки праці на вугільних підприємствах.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що проблема становлення та розвитку гірничорятувальної служби Донбасу вперше стала предметом спеціального історичного дослідження. У дисертації визначені історичні умови, в яких відбувалося становлення та організація гірничорятувальної справи в регіоні; відтворено цілісну картину функціонування рятувальних станцій на території Донбасу протягом кінця ХІХ - початку ХХ ст.

На підставі аналізу широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, з'ясовано роль гірничих інженерів та з'їзду гірничопромисловців Півдня Росії щодо побудови, обладнання, кадрового забезпечення перших рятувальних станцій. Визначено значимість людського чинника у визнанні необхідності організації гірничорятувальної справи. Встановлено взаємозв'язок між соціально-економічним розвитком регіону і поширенням рятувальної служби в Донбасі. Простежено розвиток соціального захисту гірників та його вплив на поліпшення техніки безпеки шахтарської праці, зокрема гірничорятувальної справи.

На підставі залучення комплексу різноманітних джерел відтворено образ шахтаря-рятівника. Проаналізовано процес формування постійного кадрового складу гірничорятувальників Донбасу.

Висвітлено науково-дослідну роботу Макіївської гірничорятувальної станції. Виявлено рівень та чинники ефективності діяльності гірничорятувальників у ліквідації наслідків аварій на шахтах Донбасу.

На прикладі Донецького басейну продемонстровано, наскільки від вдалого врахування такого чинника, як рятувальна служба, залежить успішність роботи вугільної галузі.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання матеріалів, висновків та узагальнень як у процесі подальшого вивчення обраної теми, так і при написанні узагальнюючих праць з історії України та Донецької області, з історії гірничорятувальної справи Донбасу, для лекційної роботи серед громадськості, краєзнавчих та культурницьких організацій. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути корисними фахівцям вугільної галузі для читання загальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах та розробки спецкурсів з гірничої історії Донбасу, у краєзнавчій літературі.

Окремі положення дисертації можуть бути корисними при розробці регіональної сучасної державної та регіональної політики щодо оптимізації діяльності гірничорятувальної справи.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено розробку досить актуальної для вітчизняної історичної науки проблеми, яка дотепер не стала предметом спеціального історичного дослідження.

На підставі введення до наукового обігу значної кількості нових джерел та фактографічного матеріалу відтворено історію становлення та розвитку гірничорятувальної справи найпотужнішого в країні паливно-енергетичного басейну в умовах його капіталістичної модернізації, доведено її значимість для оптимального функціонування вугільної галузі, провідну роль у розвитку соціального захисту шахтарської праці.

Апробація результатів дисертації.

Результати дослідження викладено в основних положеннях та висновках дисертації, які обговорювались на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях, зокрема Міжнародній науковій конференції «Історія та сучасність: погляд крізь віки» (2007 р., м. Донецьк), науковій конференції Донецького національного університету, присвяченій 70-річчю історичного факультету ДонНУ (2007 р., м. Донецьк), Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання» (20 квітня 2007 р., м. Харків), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (30 листопада 2007 р., м. Маріуполь), Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання» (25 квітня 2008 р., м. Харків).

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць (із них 7 - у фахових виданнях, визначених ВАК України) загальним обсягом 3,9 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 261 сторінку, з них основна частина - 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет та об'єкт, мету і завдання дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, виявлено ступінь інформативності використаних джерел, а також обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Для характеристики стану наукової розробки історіографія проблеми за хронологічно-проблемним принципом умовно поділена на три основні етапи: 1) розробки дослідників другої половини ХІХ _ початку ХХ ст.; 2) праці радянських істориків та фахівців вугільної промисловості; 3) сучасні історичні та спеціальні дослідження.

Дослідження діяльності гірничорятувальної служби протягом кінця ХІХ - початку ХХ ст. здійснювалося сучасниками, насамперед людьми, які безпосередньо були залучені до цього процесу або, принаймні, так чи інакше були причетні до нього.

Питанням гірничорятувальної справи в цей період приділяли увагу переважно гірничі інженери, які бачили найбільш болючі проблеми працівників, отже, їх роботи одночасно можна розглядати і як джерела. Не зважаючи на суто технічний контекст подібних досліджень, вони містили огляди організації гірничорятувальної справи Горные и золотопромышленные известия. - Томск, 1908. - № 9; Горно-заводской листок. - Харьков, 1898. - № 18..

Започаткували висвітлення проблеми становлення гірничорятувальної служби у 1890-х роках громадські діячі, які визначали необхідність поширення мережі рятувальних артілей та гірничорятувальних станцій на території Донбасу. Так, досвід організації рятувальної справи на прикладі розвинутих країн, проблеми обладнання станцій, охорони життя робітників та надання першої медичної допомоги висвітлені в праці помічника начальника Макіївської гірничорятувальної станції, згодом її директора М.М.Черніцина Черницын Н.Н. Спасательное дело на рудниках. - Спб., 1914..

Історія шахтарської справи, техніки безпеки на підприємствах, нещасні випадки завжди залишаються в центрі уваги дослідників різних поколінь. Значну увагу питанням технічного вдосконалення процесів вуглевидобутку надавали видатні фахівці гірничої справи І.А.Тіме, О.Скочинський, М.М.Савостьянов Тиме И.А. Спасательные артели при каменноугольныхъ рудниках // Горно-заводской листок. - Харьков, 1899. - № 8. - С. 3775-3776; його ж. Современное положеніе нашего южнаго горнозаводского д?ла, его св?тлыя и темныя стороны // Горно-заводской листок. - Харьков, 1898. - № 18. - С. 3483 - 3486; його ж. Къ вопросу о гремучемъ газ? // Горно-заводской листок. - Харьков, 1899. - № 11. - С. 3829-3830; його ж. Къ вопросу о гремучемь газ? и о несчастныхъ случаяхъ на рудникахъ вообще // Горно-заводской листок. - Харьков, 1899. - № 23. - С. 4049; Скочинский А.А. Краткий очерк состояния горной и технической части каменноугольных рудников Донецкого бассейна в 1900 г. - СПб., 1903; Савостьянов М.М. Доклад комиссии XXVII Съезду горнопромышленников юга России «О мерах взаимопомощи при несчастных случаях на копях Донецкого бассейна в связи с устройством спасательных станций». - Харьков, 1903., які активно працювали над проблемою зменшення ризиків під час ведення добувних робіт та поліпшення техніки безпеки на шахтних спорудах. До цієї ж проблеми через збільшення нещасних випадків внаслідок пожеж, вибухів газу та вугільного пилу неодноразово у своїх публікаціях звертався дослідник Л.Ліберман Либерман Л. В угольном царстве. Очерки условий труда и развития промышленности в Донецком басейне. - Петроград, 1918; його ж. Рудничныя катастрофы и ихъ причины // Русское богатство. - 1908. - № 8. - С. 69-84.. Питання безпеки та охорони праці в гірничій справі Росії досліджував П.І.Мустель Мустель П.И. История развития охраны труда в горном деле России. - Ленинград, 1974. .

Простежити, як вирішувалось питання про необхідність будування рятувальних станцій, терміни його виконання, дає можливість «Краткій очеркъ исторіи съ?здовъ горнопромышленниковъ Юга Россіи» Краткій очеркъ исторіи съ?здов горнопромышленниковъ Юга Россіи. - Харьков, 1908..

Окремо слід відзначити предметне дослідження відомого гірничого інженера ХХ ст. Б.Ф.Гріндлера Гриндлер Б.Ф. Рудничное спасательное дело. - Харьков, 1915., який розробляв технічні аспекти організації рятувальної справи на рудниках Донецького басейну. Характеризуючи головні напрями діяльності рятувальних станцій, Б.Ф.Гріндлер наголошував на тому, що економічний та промисловий розвиток Росії, її гідне місце серед розвинутих держав Європи залежить в тому числі і від розвитку гірничорятувальної справи.

У статті М.М.Черніцина «Спасательное дело на рудниках» Черницын Н.Н. Спасательное дело на рудниках // Горный журнал. - СПб., 1914. - № 5. - С. 155-156. описані види рятувальних станцій та проаналізована необхідність їх організації на рудниках Донецького регіону.

Також у цей час у періодичних наукових виданнях «Горно-заводской листок», «Горные и золотопромышленные известия» з'являються праці, присвячені діяльності рятувальних станцій по обслуговуванню рудників Донбасу Групповая спасательная станция на Орлово-Еленовской копи // Горно-заводской листок. - Харьков, 1909. - № 123-124. - С. 12014; Должны ли выезжать спасательные станции при отсутствии несчастных случаев с людьми // Горно-заводское дело. - Харьков, 1917. - № 20-21. - С. 15834; К вопросу о спасательной станции в Алмазном районе Донецкого бассейна // Горно-заводской листок. - Харьков, 1908. - № 114. - С. 10761; К деятельности спасательной станции Совета Съезда горнопромышленников юга России // Горно-заводской листок. - Харьков, 1908. - № 30. - С. 10105-10106; Краткий обзор деятельности районной спасательной станции мариупольского горного округа с начала ее основания по 1-е сентября 1909 г. // Горно-заводской листок. - Харьков, 1909. - № 115-116. - С. 11937-11938; Макеевский район // Горно-заводской листок. - Харьков, 1909. - № 115-116. - С. 11962; Мамонтов В.Н. О рудничных спасательных станциях // Горные и золотопромышленные известия. - Томск, 1908. - № 10. - С. 104; По вопросу об устройстве районных спасательных станций // Горно-заводской листок. - Харьков, 1907. - № 105. - С. 10687; Рудничная спасательная станція Сов?та Съезда горнопромышленниковъ юга Россіи (въ Мак?евк? О.В.Д.) // Горно-заводской листок. - Харьков, 1908. - № 32. - С. 1-7; Спасательная станция на Нелеповском руднике // Горно-заводской листок. - Харьков, 1908. - № 131-132. - С. 12084..

Названі праці, як теоретичне підґрунтя, відіграли важливу роль в організації на початку ХХ ст. гірничорятувальної служби, отже, дають можливість відтворити у дослідженні стан техніки безпеки на шахтах Донбасу, вирішення проблем організації гірничорятувальної справи.

Але при цьому, слід враховувати, що переважна більшість авторів були фахівцями галузі, тому їх цікавили у першу чергу відповідні аспекти як розвитку вугільної промисловості, так і технічної сторони організації гірничорятувальної справи. Ускладнював роботу дослідників і незавершений характер висвітлюванних подій. Проте, синхронність цих досліджень реальним подіям забезпечувала оперативне акумулювання й відповідне опрацювання важливої інформації.

Із встановленням радянської влади питанням гірничорятувальної справи стали приділяти значно більше уваги. Як наслідок, з'являються систематизовані, обґрунтовані праці.

Але, як і в попередній період, історіографія проблеми представлена переважно роботами фахівців вугільної галузі, які піднімали практичні проблеми організації та діяльності гірничорятувальних станцій. Так, радянський дослідник Н.Б.Левенець Левенец Н.Б. Спасательное дело в рудниках. - М., 1927., висвітлював питання збереження рятувальних апаратів, їх ремонт, навчання робітників рятувальній справі та ін. До проблем виділення приміщень для розташування станцій, забезпечення гірничорятувального персоналу житлом, інвентарем, транспортом звертався гірничий інженер В.А.Фадєєв Фаддеев В.А. Горноспасательное дело в рудной промышленности. - Харьков, 1935. . Проблеми незадовільної техніки безпеки та шляхи її покращення, масові нещасні випадки на підприємствах висвітлено у праці гірничого інженера С.Я.Хейфіца Хейфиц С.Я. Горный надзор и правила безопасности в угольных шахтах (1917-1967 гг.). - М., 1968; Хейфиц С.Я., Балтайтис В.Я. Охрана труда и горноспасательное дело. - М., 1978. та спеціальних виданнях Правила безопасности в горной промышленности. - М., 1935; Изобретения и усовершенствования по техники безопасности в горной промышленности. - М., 1932. .

Важливе значення для з'ясування ролі організації гірничорятувальної справи мали Труди Першого Донецького З'їзду з безпеки гірничих робіт, в яких розглядався стан техніки безпеки на рудниках Донбасу, існуючі умови праці і небезпечність робіт у шахтах, діяльність гірничорятувальних станцій регіону та подальший їх розвиток Развитие мер безопасности в связи с историей катастроф, бывших в Донецком бассейне // Труды 1-го Донецкого Съезда по безопасности горных работ. - М., 1926. - 270 с.; Состояние безопасности работ на рудниках Донбасса // Труды 1-го Донецкого Съезда по безопасности горных работ. - М., 1926. - 270 с.; Статистический обзор несчастных случав в угольной промышленности СРСР и в Донбассе в частности // Труды 1-го Донецкого Съезда по безопасности горных работ. - М., 1926. - 270 с..

З утвердженням тоталітаризму в країні у 1930-ті роки та початком війни увага до вивчення історичних аспектів розвитку вугледобувної галузі майже припинилась й активізувалася лише з 1950-х р., вже за часів повоєнної відбудови. З 1950-х років дослідники розглядали проблему рятувальної справи в умовах радянської модернізації країни, в контексті історії робітничого класу, відзначаючи її важливе значення для гірничої галузі та держави в цілому. Проте, предметом спеціального вивчення історія гірничорятувальної справи так і не стала, виступаючи окремими сюжетами в узагальнюючих працях, присвячених становленню та розвитку вугледобувної галузі Донбасу, історії робочого класу Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. - К., 1959; История рабочих Донбасса: В 2-х т. / Гл. ред. Ю.Ю.Кондуфор. - К., 1981. - Т.1; История технического развития угольной промышленности Донбасса. - К., 1969. - Т.1. .

Предметному вивченню зазначеної проблеми приділяли увагу переважно фахівці. Доцільно відзначити роботи гірничих інженерів В.В.Ходота, П.М.Соловйова, П.А.Холодова Ходот В.В. Горноспасательное дело. - М., 1951; Соловьев П.М. Организация горноспасательного дела на шахтах. - М., 1951; Холодов П.А. Пожары в шахтах от неправильной эксплуатации электрооборудования и меры их предупреждения. - М, 1958., які проаналізували організацію гірничорятувальної справи в СРСР та надали характеристику типам гірничорятувальних станцій Донбасу.

Гірничий інженер Г.Г.Соболєв Соболев Г.Г. Горноспасательное дело. - М., 1959.; його ж. Горно-спасательное дело. - М., 1972; його ж. Горно-спасательное дело. - М., 1979; його ж. Организация горноспасательных работ в шахтах. - М., 1952; його ж. Организация и ведение горноспасательных работ в шахтах. - М., 1988. , окрім технічної характеристики гірничорятувальної справи, приділяв увагу й історії її становлення, формування та організації.

З точки зору історіографії досліджуваної проблеми цікавими є узагальнюючі праці, присвячені ювілейним датам з дня заснування гірничорятувальної справи Амчиславский И.С. Итоги горноспасательного дела за двадцать лет советской власти // Безопасность труда в горной промышленности. - М., 1932. - № 11. - С. 31-36; Перцев А.Ф. Горноспасательному делу в Донбассе - 90 лет // Уголь Украины. - К., 1997. - № 9. - С. 3-5; 83; Советской горноспасательной службе - 50 лет. (Материалы для докладов в штабах, отрядах и др. подразделениях ВГСЧ). - Донецк, 1972; Советскому горноспасательному делу - 60 лет // Безопасность труда в промышленности. - М., 1982. - № 7. - С. 6-13..

Праці радянських спеціалістів вугільної галузі вирізняються ретельним підходом до подання інформації, науковістю у своїй сфері. Інша річ, що автори - гірничі інженери - торкалися технічних проблем галузі, а не історичних. У цілому праці радянських авторів містять масштабний інформаційний матеріал, базуються на значній джерельній основі, а саме це сприяло накопиченню знань та розвитку історіографії досліджуваної проблеми.

Таким чином, до 90-х років спільними зусиллями фахівців гірничої справи було закладено певне підґрунтя вивчення проблеми становлення та розвитку гірничорятувальної справи Донецького регіону. Але всі згадані вище праці мають здебільшого узагальнюючо-інформативний характер, висвітлюють питання дії рятувальних станцій загалом на території СРСР, більшість з них написана фахівцями вугільної галузі, тому їм бракує ґрунтовного історичного аналізу.

Третій етап, виокремленний нами в дослідженні зазначеної проблеми, характеризується політичними змінами у житті держави, викликаними розпадом СРСР та проголошенням незалежності України.

Історичні особливості становлення Донецького басейну та вугільної промисловості як провідної галузі економіки регіону знайшли висвітлення в ряді дисертаційних робіт. У загальному історичному контексті це стосується докторської дисертації і монографій А.М.Міхненка Михненко А.М. Історія Донецького басейну другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст.: монографія / перед. слово О.П. Реєнта. - Київ, Донецьк, 2003; його ж. Історія Донбасу (1861-1945 рр.): навчальний посібник. - Донецьк, 1999. , який представив новітнє трактування історичних процесів, що відбувалися в Донбасі з кінця ХІХ - початку ХХ ст. Роль важкої промисловості Донбасу в загальному економічному розвитку Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. досліджено в монографії І.В.Довжука Довжук И.В. Донбасс - центр угольной и металлургической промышленности Украины (60-80-х гг. ХХ в.). - К., 1997; його ж. Промисловий розвиток Донбасу в системі економіки Наддніпрянської України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): Монографія. - Луганськ, 2003. . В цих дослідженнях проблема становлення та розвитку гірничорятувальної справи у Донбасу згадується в контексті промислового розвитку регіону.

Фахівці галузі й сьогодні продовжують порушувати питання діяльності сучасної гірничорятувальної служби незалежної України. Зокрема, у цьому напрямку ведуть наукові пошуки гірничий інженер Г.Г.Соболєв. Проблеми правил безпеки та гірничого нагляду кінця ХІХ - початку ХХ ст. досліджує Л.К.Князєва Князева Л.К. Горный надзор в конце ХIХ - начале ХХ в. // Безопасность труда в промышленности. - М., 2004. - № 11. - С. 2-4; її ж. Первые правила безопасности. Фабричная и горнозаводская инспекция // Безопасность труда в промышленности. - М., 2004. - № 10. - С. 2-5. .

Фактично єдиними історичними розвідками історії гірничорятувальної служби є праці донецького історика І.С.Тарнавського Тарнавский И.С. Возникновение первой горноспасательной станции в Донбассе // Донбасс: прошлое, настоящее, будущее. - Тезисы докладов региональной конференции. - Краматорск, 1993. - 288 с.; його ж. Первая горноспасательная станция Донбасса // Летопись Донбасса. - Вып. ІІ. - Донецк, 1994. - С. 76. . У своїх статтях автор згадував про виникнення першої центральної рятувальної станції в м. Макіївка, описав матеріально-технічний стан станції та її кадровий склад.

До 90-річчя гірничорятувальної служби Донбасу було опубліковано ювілейне видання Горноспасательной службе Украины - 90 лет: сборник публикаций / под ред. В.П.Вербиченко, А.Г.Заболотнего, А.Ф.Перцева - Луганск, 1998., представлене матеріалами науково-практичної конференції. У доповідях робітників вугільної промисловості та фахівців сучасної гірничорятувальної служби проаналізовано сучасний стан рятувальної справи, зроблено акцент на матеріально-технічному забезпеченні, умовах роботи українських гірничорятувальників. Стосовно історичного контексту, наводиться хроніка розвитку гірничорятувальної служби, в якій основну увагу приділено радянському періоду.

Таким чином, історичний аспект становлення, розвитку та стану гірничорятувальної служби в Донбасі залишився поза увагою попередніх дослідників.

Мета і завдання даного дослідження визначили його джерельну базу. Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять як опубліковані документи, так і такі, що вводяться до наукового обігу вперше. Це джерела з чотирьох архівів: Державного архіву Дніпропетровської області, Державного архіву Донецької області, Державного архіву Луганської області, Державного архіву Харківської області та музею Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничий промисловості. Для класифікації джерел доречним видається застосування принципу розподілу їх за походженням.

Першу групу джерел становлять законодавчі акти органів влади - царські укази, маніфести, статути, регламенти, вміщені до багатотомного видання «Полное собрание законов Российской империи» Полное собрание законов Российской империи (далі ПСЗ). - Т. VІ. - № 2330; ПСЗ. - Т. І - V. - № 672; ПСЗ. - Т. І - V. - № 736; ПСЗ. - Т. І - V. - № 739; ПСЗ. - Т. І - V. - № 947; ПСЗ II. - Т. XLVІІ. - № 2273.. Ретельне вивчення відповідних законодавчих актів цього зібрання дає змогу охарактеризувати політику царизму щодо вугільної промисловості та техніки безпеки в зазначений період.

Другу групу джерел складають документи виконавчих органів влади, а саме: звіти гірничого департаменту, звіти начальника гірничого управління Південної Росії, документи та матеріали звітів гірничого департаменту та начальників гірничого управління Півдня Росії, діяльність яких так чи інакше стосувалася гірничорятувальної справи Отчет Горного Департамента за 1902 год. - СПб., 1904. - 345 с.; Отчет начальника Горного Управления Южной России за 1914 г. - Екатеринослав, 1915; Отчет начальника Юго-Восточного Горного Управления за 1902 г. - Новочеркасск, 1903; Отчет начальника Юго-Восточного Горного Управления за 1913 год. - Новочеркасск, 1915.. Вони характеризували роботу галузі вугільної промисловості, продуктивність кам'яновугільних копалин, чисельність робітників, стан технічного оснащення на кам'яновугільних рудниках, подавали відомості про нещасні випадки та витрати для їх ліквідації на вугільних підприємствах.

Третю групу джерел складають документи та матеріали громадських організацій, до яких віднесено матеріали з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії. Вони містяться в архівних фондах та окремих опублікованих виданнях Труды XXVII Съезда горнопромышленников Юга России. - Харьков, 1903. - Т. 1.; Труды ХХХІІІ съезда горнопромышленников Юга России (28 ноября - 12 декабря 1908 г.). - Харьков, 1908. - Том 2; Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников Юга России. - Харьков, 1914. - Т. 1; Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников Юга России. - Харьков, 1914. - Т. 2.. У них уміщено різні за характером документи: законопроекти, переліки постанов, звіти, листування з урядовими установами, доповіді профільних комісій Доклад и отчет совета общества пособия горнорабочим Юга России за 1912-1913 гг. - Харьков, 1913.; Доклад комиссии XXXI съезду горнопромышленников Юга России по 13-вопросу программы: «Об устройстве и оборудовании районных спасательных станций». - Харьков, 1907.; Доклад собранию Алмазной районной комиссии Совета Съезда от 13 августа 1907 г. по вопросу об устройстве и оборудовании спасательных станций. - Харьков, 1907.; Доклад Совета Съезда XXXIV съезду горнопромышленников к девятому вопросу программы «о подземных спасательных камерахъ». - Харьков, 1909., протоколи, стенограми засідань, звіти посадових осіб та завідувачів структурних підрозділів корпорацій Отчет Совета Съезда XXVII съезду горнопромышленников юга России за время с 1-го сентября 1901 г. по 1-ое сентября 1902 г. - Харьков, 1902.; Отчет Совета Съезда XXVIII съезду горнопромышленников юга России за время с 1-го сентября 1902 г. по 1-ое сентября 1903 г. - Харьков, 1903..

Матеріали з'їздів цінні тим, що в них розглядалися фактично всі проблемні питанні, пов'язані з вуглевидобувною галуззю. Саме за ініціативою з'їздів було порушено питання про організацію гірничорятувальної справи, що і знайшло своє відображення у відповідних матеріалах.

До четвертої групи джерел належать статистичні дані, що дають можливість доповнити аналіз історичних процесів та явищ кількісною характеристикою. При Раді з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії діяло спеціальне Статистичне Бюро, документи якого містять статистику прибутків та витрат підприємств кам'яновугільної промисловості. Окрім того збереглися детальні відомості про технічне обладнання підприємств, про кількість робітників та їх розподілення по групах, про нещасні випадки. Статистичні дані, використані в нашому дослідженні, сприяють створенню повної картини розвитку гірничорятувальної справи. Так, для висвітлення статистики нещасних випадків на вугільних підприємствах Донбасу нами була використана статистика нещасних випадків у гірничій промисловості Сборник статистических сведений по горной и горнозаводской промышленности СССР за 1911 - 1924/25. - Ленинград, 1928.; Статистика несчастных случаев с рабочими горной и горнозаводской промышленности Южной России за 1907, 1906, 1905 и 1904 гг. - Харьков, 1909; Статистика несчастныхъ случаев съ рабочими горной и горнозаводской промышленности южной России за 1908-1904 г.г. - Харьков, 1910..

П'яту групу джерел складають довідкові матеріали. Об'єкт та предмет дослідження мають специфічний характер, потребують певних технічних даних та характеристик, що викликало потребу у залученні спеціальних довідкових матеріалів. Додаткову інформацію стосовно термінів гірничорятувальної служби введено у дослідження завдяки використанню спеціальних технічних довідників з гірничої справи, технічних та енциклопедичних словників.

Періодична преса, матеріали якої складають шосту групу, посідає провідне місце у джерельній базі нашого дослідження. Практично усі спеціалізовані газети, журнали містили на своїх сторінках повідомлення про гірничорятувальну справу Горный журнал. - СПб., 1907. - №. 1; Горно-заводской листок. - Харьков, 1898. - № 18; Горно-заводское дело. - Харьков, 1911. - № 1; Сбойка. - 2001. - сентябрь-ноябрь. - № 9-10 (55-56); Безопасность труда в горной промышленности. - М., 1932. - № 10; Современное слово. - 1908. - 26 июня. - № 246; Русское богатство. - СПб., 1908. - № 8; Уголь. - 1947. - № 12; Макеевский рабочий. - 1992. - 16 октября; Горные и золотопромышленные известия. - Томск, 1908. - № 9; Гигиена труда. - М., 1923.- № 10-11. . У них визначалися головні напрямки формування та розвитку гірничорятувальних станцій, організації техніки безпеки, містилися цікаві факти з життя робітників в Донбасі. За змістом публікацій в журналі «Горно-заводской листок» можна простежити послідовну зміну поглядів на розвиток рятувальної справи залежно від рішень з'їздів та проблем, які висувалися в доповідях гірничих інженерів. Однак інтерпретація фактів і далеко не завжди надійний цифровий матеріал цих видань потребують критичного підходу щодо їх застосування.

Важливим для даного дисертаційного дослідження є сьома група джерел - документи особистого походження, які дозволяють уточнити певні факти та доповнити інші джерела. Це спогади, мемуари, листи, щоденники гірничих інженерів, шахтарів. Але, на жаль, подібних матеріалів - свідчень, не дуже багато, й вони розпорошені по різного роду виданнях, що ускладнює їх систематизацію та характеристику.

Восьму групу джерел складає художня література, яка своєрідно відображає історичні уявлення людей, їх життєві ідеали, менталітет народу. В художніх творах ми знайшли образне відтворення картини життя та умов праці шахтарів Донбасу, дії рятувальників під час аварій, настрої та переживання, які відчували шахтарі та їх родини у часи небезпек. Народний фольклор про шахтарську долю - пісні, частівки, оповіді, примовки - представляє собою квінтесенцію уявлень, переживань самих шахтарів та їх родин про шахтарське життя. Шахтеры в художественной литературе: сборник / Под общей ред. Б.Л. Горбатова. - М., 1952; Мухин В.Е. Поднадзорный Черницын: докум. повесть. - изд. 3-е. - Донецк, 1976; Ионов А.В. Песни и сказы Донбасса. - Сталино, 1960.

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, та її всебічний аналіз дозволяють у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.

Теоретико-методологічна основа дисертаційної роботи перебуває у площині соціальної історії. Методологічній сутності зазначеної проблеми відповідають принципи історизму, об'єктивного відображення дійсності, діалектичний, які реалізуються за допомогою хронологічного, аналітико-логічного, порівняльного методів та кількісного аналізу.

Специфіку методології дослідження становить те, що дослідження проводилося на стику історії з економікою, статистикою та іншими галузями науки. Методологічні та методичні засади в сукупності дозволили опанувати літературу і вивчити джерела з проблеми, систематизувати і узагальнити отриману інформацію, що дало змогу дійти обґрунтованих висновків.

Другий розділ «Безпека вуглевидобувної справи в Донбасі (кінець XIX початок XХ ст.)» присвячений розвитку вугільної промисловості регіону, стану техніки безпеки та соціального захисту шахтарів.

Визначивши і проаналізувавши значний масив архівних джерел і літератури, переосмисливши досягнення попередніх дослідників, автор дійшов висновку, що у Донецькому басейні наприкінці ХІХ ст. склалися усі передумови організації гірничорятувальної справи. Останні роки ХІХ ст. і перше десятиріччя ХХ ст. були роками бурхливого росту вугільної, гірничорудної та металургійної галузей промисловості. Донбас став найпотужнішою паливно-енергетичною базою країни. Так, напередодні Першої світової війни на частку Донбасу припадало 87,1 % всього вуглевидобутку Росії.

Але при цьому умови праці та життя робітників були просто пекельними. Витримати їх могли лише міцні, здорові молоді люди. Робота на дореволюційних шахтах була важкою та небезпечною. Техніка видобутку вугілля була досить примітивною. Специфіка формування кадрів у вугільній промисловості призводила до того, що досвіду роботи гірники, як правило, не мали. Вдосконалення гірничого мистецтва відбувалося виключно за рахунок ініціативи шахтарів-селян. Вони самі ліквідовували аварії та їх наслідки в шахті, самі рятували потерпілих.

Паралельно зростанню продуктивності вугільних копалин збільшувалась кількість нещасних випадків, зростала кількість жертв. Умови праці на вугільних підприємствах були загрозливими. Такі явища як раптові викиди вугілля, породи, газу, гірничі удари, утворення вибухонебезпечного вугільного пилу, що неодноразово призводило до аварій та катастроф, було постійним явищем. Створена у 1874 р. громадська організація - З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії, яка невдовзі стала найвпливовішою представницькою організацією підприємців України, перша звернула увагу на незадовільний стан техніки безпеки, умов праці, соціального захисту шахтарів.

Дослідження статистики нещасних випадків дає підстави стверджувати, що вона подавалася винятково як допоміжна інформація для визначення необхідності складання інструкцій з техніки безпеки гірничої справи. Адміністрація шахт та рудників неохоче надавала дані про нещасні випадки, приховувала кількість загиблих. Це пояснювалося побоюванням соціальних вибухів серед шахтарів, а також небажанням витрачати гроші на вдосконалення підприємств, обладнання їх необхідними засобами безпеки. Ігнорування власниками підприємств елементарних вимог техніки безпеки та прагнення отримати прибуток з якомога меншими затратами гальмувало процес створення гірничорятувальної служби на підприємствах галузі.

За таких умов одним з основних спонукальних чинників у становленні та розвитку гірничорятувальної справи наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. стало страхування робітників від нещасних випадків. Аналіз результатів впровадження страхування доводив необхідність подальшого вдосконалення страхового законодавства. Відомо, що страхування покращувало соціальне становище робітників та сприяло створенню постійного, а отже і досвідченого контингенту працівників. При цьому обов'язкове страхування стало суттєво впливати на фінансову зацікавленість власників підприємств, покращувати умови праці та опікуватися безпекою праці шахтарів. Виявилось, що виплати по нещасних випадках обходилися набагато коштовніше, ніж їх попередження. Статистичні дані свідчать, що загальний коефіцієнт нещасних випадків на застрахованих підприємствах був значно нижчий (на початку ХХ ст. на підприємствах, що входили до страхового союзу, нещасних випадків було майже у 10 разів менше ніж на підприємствах, де не застосовувалося страхування робітників).

У третьому розділі «Становлення та розвиток гірничорятувальної служби (кінець XIX - початок XX ст.)» висвітлено процес організації гірничорятувальних станцій Донбасу, з'ясовано стан їх матеріально-технічного забезпечення та проаналізовано умови та чинники формування кадрового складу працівників рятувальної галузі.

Комплексний аналіз джерел дає підстави стверджувати, що організація рятувальної служби у Донецькому регіоні офіційно бере свій початок з 1902 р., коли XXVII з'їзд гірничопромисловців Півдня Росії позитивно вирішив питання про запровадження заходів щодо безпеки гірничої справи, а саме створення рятувальних станцій.

У дисертації підкреслено, що становлення гірничорятувальної справи було пов'язано з певними труднощами, перш за все економічними. Але матеріали роботи підкомісій з'їздів, досвід рятувальної служби за кордоном виявили нагальну необхідність охорони гірничої праці. І хоча організація рятувальних станцій не пов'язувалася гірничопромисловцями з інтересами простих шахтарів, а була викликана скоріш економічними вигодами, вона мала велике позитивне значення для розвитку гірничої справи, охорони життя та праці кількісної категорії робітників регіону. Одночасно із проблемою заснування гірничорятувальних служб на всіх кам'яновугільних копалинах Донецького басейну постало питання щодо їх матеріально-технічного забезпечення.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. воно було досить слабким. Керівники шахт ставились до гірничорятувальної справи байдуже, вважали її зайвим тягарем та ідентифікували із зайвими матеріальними витратами. Хижацькими методами вони заробляли гроші, зовсім не піклуючись про робітників. Станції, хоча і були обладнані технічними приладами, однак саме обладнання було недосконалим, чисельність станцій - недостатньою, штати спеціалізованих робітників - малими.

Проте, було побудовано зразкову рятувальну станцію в Макіївці, що стало підставою вести фактичний відлік організації гірничорятувальної справи у Донбасі з 1907 року. Зусилля гірничих інженерів та ініційовані ними рішення з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії щодо матеріально-технічного забезпечення рятувальних станцій, рудників та шахт мали позитивний результат.

Автор зазначає, що основним питанням у становленні та розвитку гірничорятувальної справи наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. було її кадрове забезпечення. Можна стверджувати, що статус гірничого рятувальника кінця ХІХ - початку ХХ ст. поєднувався зі статусом шахтаря, який навчався працювати у респіраторі, надавати першу допомогу постраждалим та гасити пожежі у шахті підручними засобами. Поєднання двох професій було економічно вигідно керівникам шахт, тому що вдосконаленням техніки безпеки праці на шахтах підприємці опікувалися лише з метою збільшення обсягів виробництва. Тому важливим досягненням цього часу було створення при Макіївській рятувальній станції постійно діючої рятувальної команди, а також школи гірничих десятників імені В.А.Вагнера. Кадри гірничорятувальників поповнювались за рахунок досвідчених, фізично здорових шахтарів. За архівними даними постійний штат рятівників на центральних та групових станціях нараховував від 20 до 35 осіб.

У четвертому розділі «Діяльність гірничорятувальних станцій Донбасу» досліджується проблема діяльності гірничорятувальних станцій Донбасу, аналізується участь та ефективність ліквідації гірничорятувальниками наслідків аварії на шахтах Донбасу. Висвітлено науково-дослідницьку діяльність гірничорятувальних станцій.

Аналізуючи джерела та літературу, автор дійшов висновків, що всі станції мали однакові функції та завдання, головним з яких було надання допомоги постраждалим при вибухах та пожежах на рудниках.

Було побудовано декілька типів рятувальних станцій - від центральних до рудничних, проте саме невеликі рятувальні артілі (групи) діяли найефективніше у наданні першої допомоги. Великі рятувальні станції виконували важливі функції попередження аварій, контролю за дотриманням техніки безпеки, навчання шахтарів рятувальній справі, проводили необхідну науково-дослідницьку роботу.

На початку ХХ ст. фактично вся територія Донецького басейну була усіяна мережею рятувальних артілей. Було побудовано чотири центральні рятувальні станції, які обслуговували підприємства окремих районів.

Ефективність рятувальної справи гальмувалась нестачею апаратів, віддаленістю центральних, групових та рудничних станцій від рудників, що збільшувало термін прибуття на місце виклику, відсутність транспорту. Але, незважаючи на ці негативні чинники, рятувальні роботи проводились, набували розвитку і поступово завдяки відданому ентузіазму зацікавлених осіб кількість жертв аварій у шахтах ставала меншою. Аналіз джерел та літератури дає можливість простежити зростання ролі людського фактору у справі рятування людей.

Вже на початку ХХ ст. діяльність “людини-рятівника” була оцінена та піднесена на п'єдестал. Для робітників копалин та їх сімей рятувальники були як “боги”, для них це була надія на спасіння. Відчуття сильної людини поруч, надає надію на спасіння та зменшує паніку серед постраждалих.

У дисертації підкреслено, що в своїй діяльності рятувальні станції не обмежувалися лише справою рятування людей, але й активно вели науково-дослідницьку роботу. Завдяки праці та наполегливості діячів гірничої справи, в Донецькому басейні було створено науковий та організаційний центр гірничорятувальної справи, який зіграв велику роль у підготовці гірничих кадрів та наукових співробітників з техніки безпеки та гірничорятувальної справи, формуючи постійний кадровий контингент рятівників, об'єднав діяльність розкиданих на шахтах і рудниках гірничорятувальних артілей та заклав підґрунтя наукової розробки проблем боротьби з небезпекою шахтарської праці. Ця робота продовжується і сьогодні при Макіївському науково-дослідному інституті з безпеки робіт у гірничий промисловості.

Вирішуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов наступних висновків, які й виносяться на захист:

Аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників дає підстави стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про становлення та розвиток гірничорятувальної служби в Донбасі до сьогодення створено не було. Саме цим обумовлено вибір теми дослідження.

Особливістю вугледобувної галузі Донбасу наприкінці ХІХ ст. була пряма залежність між розширенням виробництва та незадовільним станом техніки безпеки у глибоких та газонасичених шахтах. Саме для Донецького басейну проблема створення найбільш небезпечних умов праці набула особливої гостроти.

Доведено, що питання організації гірничорятувальної справи у Донбасі вперше було піднято на XXVII з`їзді гірничопромисловців Півдня Росії. Таким чином, можна вважати, що організація рятувальної служби у Донецькому регіоні офіційно бере свій початок з 1902 р., коли XXVII з`їзд гірничопромисловців Півдня Росії позитивно вирішив питання про запровадження заходів безпеки гірничої справи, а саме - створення рятувальних станцій.

Великий внесок в організацію та становлення гірничорятувальної справи в Донбасі зробили ентузіасти - гірничі інженери та окремі підприємці І.І.Федорович, М.М.Черніцин, Л.М.Антонович, М.М.Савостьянов, шахтарі. Видатні діячі російської гірничої науки багато років назад оцінили важливу роль гірничорятувальної справи у гірничий промисловості і доклали немало зусиль у пропаганду та практику оздоровлення праці в шахтах.

Проблема соціального захисту шахтарів, піднята громадськістю, вимусила запровадити державою обов'язкове страхування робітників гірничодобувної промисловості. Практика страхування від нещасних випадків у гірничій промисловості наочно продемонструвала підприємцям вигідність попередження нещасних випадків, ніж їх відшкодування, що позитивно вплинуло на розвиток безпеки праці, зокрема рятувальної справи.

Становлення гірничорятувальної справи було пов'язано з певними труднощами: брак фінансування, і як наслідок - недостатня матеріально-технічна оснащеність станцій, відсутність досвіду та закладів для підготовки кваліфікованих рятувальників, нестача кадрів, елементарне нерозуміння важливості цієї справи з боку влади та частини гірничопромисловців, а отже, повільне вирішення організаційних питань.

Статус гірничого рятівника кінця ХІХ - початку ХХ ст. поєднувався зі статусом шахтаря, який навчався працювати у респіраторі, надавати першу допомогу постраждалим та гасити пожежі у шахті підручними засобами, що було економічно вигідно керівникам шахт. Але стрімкий розвиток вугільної галузі, який сформував потужний загін робочих-гірників, вимагав і формування постійного складу досвідчених гірничорятувальників. Тому, важливим досягненням цього часу було створення при Макіївській рятувальній станції постійної діючої рятувальної команди, а також школи гірничих десятників.

До 1917 р. у Донбасі вже функціонувала мережа з більш ніж 40 центральних та рудничних станцій. Усі станції мали однакові функції та завдання, головним з яких було надання допомоги постраждалим при вибухах та пожежах на рудниках. Найбільш ефективними з них в плані рятування шахтарів та надання першої допомоги були рятувальні артілі при рудниках. Центральні та групові станції забезпечували профілактику аварій, контроль за дотриманням техніки безпеки, забезпечення шахт рятувальним обладнанням, проводили науково-дослідницьку роботу.

Діяльність рятувальних станцій Донецького басейну кінця ХІХ - початку ХХ ст. стала важливим чинником розвитку вугільної галузі Донбасу, невід'ємною складовою виробництва, створюючи оптимальні умови, нормальний психологічний клімат шахтарської праці.

Досвід організації гірничорятувальної справи у дореволюційні роки став основою організації гірничорятувальної справи за радянських часів та часів незалежної України.

гірничорятувальний вугільний соціальний захист

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Добров П.В., Касьянова М.М. Про історію організації гірничорятувальної служби // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2001. - № 4(8). - С. 54-59.

2. Добров П.В., Касьянова М.М. Виникнення та формування гірничорятувальних станцій у Донбасі // Вісник Донецького університету. -Донецьк, 2001. - №2. - С. 168-172.

3. Касьянова М.М. Діяльність гірничорятувальної служби за радянські часи в Донбасі (1917-1945 рр.) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк, 2005. - 2(24). - С. 84-96.

4. Касьянова М.М. Джерела вивчення статистики нещасних випадків на вугільних підприємствах Донбасу (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 74. - Вип. 61. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - С. 134-139.