Громадсько-політична діяльність Василя Мудрого (1893–1966 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Комарницький Ярослав Михайлович

УДК 94(477.83/.86)“1893/1966”-054.72(092) В. Мудрий

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ МУДРОГО

(1893-1966 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Качараба Степан Петрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри нової і новітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Макарчук Степан Арсентійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології;

кандидат історичних наук, професор Кучерепа Микола Михайлович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри новітньої історії України

Захист відбудеться 28 жовтня 2008 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 239-47-71)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “26” вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для сучасної історичної науки в Україні характерним є розширення просопографічних досліджень. Насамперед історики звертаються до вивчення життєвого та творчого шляху тих постатей, які були організаторами й активними учасниками національно-визвольного руху, але їх діяльність, з ідеологічних міркувань, у роки радянської влади замовчувалася або відверто фальшувалася.

До когорти таких діячів належав Василь Мудрий (1893-1966) - журналіст, редактор часопису “Діло”, голова Українського національно-демократичного об'єднання, голова Української парламентської репрезентації у польському сеймі, один з організаторів Українського таємного університету у Львові, заступник голови товариства “Просвіта”, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, активний учасник громадсько-політичного життя української діаспори.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення громадсько-політичної діяльності В. Мудрого у контексті знакових подій національної історії XX ст. Вагомість роботи зростає з огляду на роль В. Мудрого у пошуку компромісів між українцями та поляками в 1930-х рр. Наукове, теоретичне і пізнавальне значення має творчий доробок В. Мудрого. Все це актуалізує проблематику дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до науково-дослідницької теми кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Політичні партії на Західній Україні у міжвоєнний період” (№ державної реєстрації 0105U4004939).

Метою дисертаційного дослідження є визначення місця і ролі В. Мудрого в українському націотворчому та державотворчому процесах першої половини ХХ ст.

Для реалізації вказаної мети дисертант поставив перед собою завдання дослідити:

- історію вивчення проблеми та її джерельну базу;

- процес формування національного світогляду та еволюцію поглядів В. Мудрого на тлі суспільно-політичного розвитку західноукраїнських земель першої половини XX ст.;

- внесок вченого у дослідження національних проблем українського народу, його вплив на діяльність часопису “Діло”;

- роль і місце В. Мудрого у громадсько-політичному житті Галичини, його відносини з громадськими, просвітницькими й політичними організаціями та діячами;

- ставлення В. Мудрого до комуністичного режиму в СРСР/УРСР;

- вплив В. Мудрого на діяльність УНДО, його роль у проведенні політики “нормалізації” українсько-польських взаємин та консолідації українських політичних сил;

- парламентську діяльність політика, спрямовану на захист національних прав українців;

- участь В. Мудрого у громадсько-політичному житті української діаспори.

Об'єктом дослідження є громадсько-політична діяльність Василя Мудрого в контексті головних віх української національної історії першої половини ХХ ст.

Предмет дослідження - формування політичного світогляду В. Мудрого, його кар'єра як політичного лідера, парламентська діяльність, керівництво УНДО, робота в національно-культурних інституціях, видавничій та публіцистичній сферах, роль у визвольних змаганнях періоду Другої світової війни, діяльність в еміграції у Німеччині та США.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження визначені його тематичною спрямованістю й охоплюють кінець XIX - першу половину XX ст., на які припадають життя та громадсько-політична діяльність В. Мудрого (1893-1966 рр.).

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, наукового та об'єктивного підходу до висвітлення теми. Під час виконання дослідницьких завдань дисертант використовував такі методи: історичні (проблемно-хронологічний, порівняльний, джерелознавчий, ретроспективний), емпірико-теоретичні (аналіз, синтез), загальнонаукові (логічний, біхевіоризму, абстрагування, узагальнення).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що у ній вперше в українській історіографії на основі залучення до наукового обігу нових комплексів джерел та літератури створено узагальнювальне дослідження про громадсько-політичну діяльність В. Мудрого. Максимально повно проаналізовано історіографію проблеми, вивчено та залучено до наукового обігу маловідомі і неопрацьовані архівні джерела. У дисертації доведено, що В. Мудрий був одним із лідерів громадсько-політичного життя Західної України у міжвоєнний період та в еміграції; з'ясовано, що у політичній і парламентській діяльності він дотримувався легальних демократичних методів боротьби, відстоював еволюційно-поступове просування до незалежності шляхом піднесення національної свідомості українців; охарактеризовано роль В. Мудрого в нормалізації українсько-польських взаємин у 1935-1939 рр.; показано його роль в адаптації емігрантів “третьої хвилі” до соціально-політичних і культурних умов повоєнної Німеччини та США; розкрито значення його науково-публіцистичних праць і концепції політичного відродження України.

Науково-практична значимість роботи полягає в тому, що нагромаджений у ній фактичний і теоретичний матеріал, зроблені висновки можуть бути використані для підготовки узагальнювальних праць з історії України, історії політичної думки, журналістики, спеціальних курсів з історії України, при проведенні семінарських занять, а також політичними партіями, близькими до ліберальної ідеології.

Теоретичне значення дослідження ґрунтується на визначенні, на прикладі діяльності В. Мудрого, місця та ролі національної еліти у громадсько-політичному русі, гартуванні національного самоусвідомлення, реалізації національних прагнень українців.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації викладено у виступах на п'яти міжнародних науково-практичних конференціях “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 26-27 квітня 2004 р.; 20-21 травня 2005 р.; 10-11 березня 2006 р.; 10-11 травня 2007 р.; 18-19 квітня 2008 р.), VIII міжнародній науковій історико-краєзнавчій конференції “Дрогобицько-Самбірське підгір'я крізь призму століть” (Дрогобич, 12-13 жовтня 2006 р.), ІІ міжнародній конференції “Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 17-18 травня 2007 р.), третій та четвертій науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам'ятки Галичини” (Львів, 19 листопада 2004 р.; 10 листопада 2006 р.). Обговорення дисертації проходило на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні результати дослідження викладені в 11 наукових статтях, із них 4 - у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, основної частини (п'ять розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, який налічує 470 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них 198 сторінок - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні рамки, методологічну основу праці, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано форми апробації та структуру дослідження.

У першому розділі дисертації - “Історіографія та джерела” - розглянуто стан наукового вивчення теми та джерельну базу дослідження.

В історичний літературі немає наукового дослідження, спеціально присвяченого громадській та політичній діяльності В. Мудрого, тому при написанні праці дисертант намагався охопити широке коло наукових розвідок, дотичних до проблеми дослідження. Загалом, проведений аналіз історіографії проблеми дає змогу поділити її на два періоди: 1) 20-80-і роки ХХ ст.; 2) від 1991 р. - до наших днів.

До першого періоду належать публікації про суспільно-політичне життя Галичини міжвоєнного періоду та діяльність української діаспори після Другої світової війни. У міжвоєнний період опублікована література присвячена міжпартійним зв'язкам, діяльності окремих партій, серед яких і УНДО. Радянські науковці у своїх дослідженнях здебільшого оминали особистість В. Мудрого з ідеологічних міркувань. Серед видань радянської доби, що не втратили актуальності й нині, особливе місце посідає праця професора С. Макарчука, в якій розкрито ідейно-політичні засади УНДО, характер відносин з іншими політичними партіями.

Вагомий внесок у висвітлення подій національно-політичного руху міжвоєнного періоду зробили українські історики в діаспорі, які мали сприятливіші умови для об'єктивних досліджень. Історія українських політичних течій фрагментарно відображена у збірнику робіт, присвячених Є. Коновальцю. Заслуговують на згадку праці І. Кедрина та З. Книша, в яких В. Мудрий згадується у контексті подій, пов'язаних із УНДО та політикою “нормалізації” українсько-польських взаємин. Досить змістовна інформація щодо проведення В. Мудрим останніх загальних зборів “Просвіти” подається у доповіді Я. Падоха, виголошеній на святковій сесії екзекутиви УККА в
Нью-Йорку 7 грудня 1968 р. з нагоди сторіччя “Просвіти”. Якщо в радянській Україні геноцид 1932-1933 рр. замовчували, то в українській діаспорі ця тема досліджувалася. Так, заходи громадськості Галичини та діаспори в боротьбі з голодомором, діяльність Ділового комітету, який очолював В. Мудрий, досліджено у праці М. Марунчака. Життя українців під час Другої світової війни на тій частині українських земель, що в 1939-1945 рр. входила до складу Генеральної Губернії, описав В. Кубійович. Я. Стецько у книзі “30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України” тричі згадує прізвище В. Мудрого як члена Українського Національного Комітету. Особливу цінність становить монографія В. Маруняка “Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні”, де автор тематично та хронологічно охопив основні етапи життя і діяльності української еміграції в усіх галузях, у тому числі торкнувся проблем політичного життя. Згадки про діяльність В. Мудрого в еміграції знаходимо у працях К. Паньківського, О. Тарнавського та ін.

Другий період у вивченні історії Галичини та видатних діячів міжвоєнного періоду розпочався із проголошення Україною незалежності. У 1999 р., у зв'язку з науковою конференцією Наукового товариства ім. Шевченка “Українські вищі школи 1919-1926 років і проблеми національної освіти в Україні” (до 80-ліття Українського таємного університету), за спільним видавничим задумом НТШ та Фундації Українського Вільного Університету в США, перевидано дві праці В. Мудрого “Боротьба за огнище української культури в Західних землях України” та “Український університет у Львові (1921-1925)” під назвою “Змагання за українські університети в Галичині”. Це єдине окреме видання творів В. Мудрого за роки незалежності України.

Досліджувана тема частково відображена в узагальнювальних працях з історії України. Теми національно-визвольних змагань українського народу торкнувся Я. Грицак у “Нарисі історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття”. Важливими є дослідження К. Кондратюка та О. Сухого про суспільно-політичну ситуацію в Галичині на зламі XIX-XX ст., оскільки вони містять характеристику епохи та умов, у яких розпочинав свою громадську діяльність В. Мудрий.

Суспільно-політичне життя Західної України в міжвоєнний період висвітлене в низці досліджень, зокрема, Ю. Сливки, К. Кондратюка, С. Качараби, І. Васюти, О. Красівського, Я. Малика та ін. У багатьох роботах відображені окремі аспекти партійно-політичного життя Галичини. Так, М. Швагуляку належать дослідження маловідомих сторінок політичного життя Східної Галичини, зокрема, діяльність політичних партій у період “пацифікації” 1930 р., історія Контактного комітету 1937-1939 рр., а також проаналізовані питання утворення та діяльності УНДО, відносини всередині партії та із ОУН. Національно-демократичний рух став об'єктом досліджень М. Кугутяка у праці “Українська націонал-демократія 1918-1929”, де автор згадує В. Мудрого, якому належить чільне місце в ідейно-політичному та організаційному становленні УНДО. Заслуговує уваги робота І. Федика “УНДО, ОУН: ставлення до Польщі”, а також праця І. Соляра, присвячена першому періоду діяльності УНДО (1925-1928 рр.). О. Зайцев дослідив такий аспект проблеми, як участь політичних партій Західної України в польському парламенті.

Питання міжнаціональних антагонізмів у Західній Україні в міжвоєнний період вивчив С. Макарчук, котрий дійшов висновку, що спроби українців налагодити конструктивне співробітництво з польською владою не могли бути успішними, оскільки уряд не був зацікавлений в успіху українських починань на будь-якій ниві, не використовував їх з метою досягнення загального польсько-українського порозуміння. Про це, зокрема, йдеться у дослідженнях Л. Зашкільняка. Автор вважає, що українсько-польському порозумінню в міжвоєнний період перешкодили насамперед психологічні обставини. Ці ж проблеми аналізують публікації Я. Дашкевича, М. Кучерепи, В. Комара. Історіографію цього питання знайдемо в статті С. Віднянського “Українське питання в міжвоєнній Польщі: основні проблеми й напрямки наукових досліджень у сучасній вітчизняній історичній науці”. Усуненню розбіжностей при висвітленні болючих аспектів українсько-польських відносин міжвоєнних років сприяють Міжнародні наукові конференції українських і польських істориків. У 1, 2 та 10 томах “Україна - Польща: важкі питання” опубліковано тексти доповідей Л. Зашкільняка, М. Кучерепи, А. Айненкеля та ін., дискусії та протоколи узгоджень і розбіжностей з теми “Політика ІІ Речі Посполитої щодо українців у міжвоєнний період”. Більшість українських істориків вважають, що для національної політики Польської держави у міжвоєнний період характерні половинчасті рішення і несправедливі, алогічні дискримінаційні заходи. Загалом, українськими істориками здійснені спроби комплексного дослідження історії українсько-польських відносин. Прослідковано основні напрями, зміст і наслідки українсько-польського співжиття.

Дослідження Р. Ковалюка про історію західноукраїнського студентського руху допомогло дисертанту відтворити діяльність В. Мудрого у студентських товариствах Львівського університету. Окремі аспекти його участі у боротьбі за заснування та діяльність Українського таємного університету у Львові розкриті у працях В. Качмара та М. Мудрого. У монографії Ю. Шаповала “Діло” (1880-1939 рр.): Поступ української суспільної думки” на системному фактичному матеріалі досліджена перша українська щоденна газета “Діло”, редактором якої у 1927-1935 рр. був В. Мудрий. Деякі аспекти його редакторської діяльності розкриті у працях О. Рубльова та С. Костя. Про культурно-освітню діяльність В. Мудрого згадують автори робіт про просвітні заклади і товариства. Серед загалу виділяються монографії І. Зуляка та Ж. Ковби. Масовий рух західноукраїнської громадськості за порятунок голодуючих в УСРР висвітлено у книзі М. Кугутяка “Голодомор 1933-го і Західна Україна” та частково в публікаціях Т. Вронської і Т. Остапко та ін.

Значно зросла зацікавленість істориків вивченням українського питання у міжнародних відносинах напередодні та на початку Другої світової війни. Зокрема, загальну ситуацію у Західній Україні, особливості українсько-польських стосунків 1939 р. всебічно висвітлив М. Швагуляк. Період з 1991 р. в українській історіографії ознаменувався значним зацікавленням історією національно-визвольних змагань українського народу в роки Другої світової війни. У дослідженні Н. Антонюк проаналізовано розвиток української освіти, науки, культури на території Генеральної Губернії, до складу якої входила Галичина. Серед сучасних досліджень, присвячених діяльності УГВР, де згадується прізвище В. Мудрого, заслуговує на увагу монографія О. Панченка “Українська Головна Визвольна Рада”. Автор зробив спробу тематично та хронологічно охопити головні етапи, що передували заснуванню УГВР, а також події, що стосуються безпосередньо Великого Збору УГВР. Він же у своїй книзі подає короткі біографічні довідки про членів Президії УГВР, у тому числі й про В. Мудрого. Питання переселення та адаптації до соціально-політичних і культурних умов США “третьої хвилі” української еміграції, діяльності там громадсько-політичних організацій досліджені у кандидатській дисертації Г. Саранчі.

З 1989 р. склалися нові умови для досліджень польських істориків, які є не менш зацікавленими у висвітленні проблем українсько-польських взаємин. Цінними є дослідження А. Айненкеля та Р. Томчика, в яких простежено українсько-польські взаємини, політичну еволюцію УНДО стосовно Польщі тощо. На особливу увагу заслуговують дослідження польських науковців про діяльність Української парламентської репрезентації в польському сеймі й сенаті. Зокрема, цій проблемі присвятив один із розділів монографії З. Запоровський. Тема досліджувалася ним і в наступний період та висвітлена в зошитах “Res historica”. Цінною є стаття М. Шуміло у “Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze”, в якій автор характеризує структуру й роль УПР у діяльності УНДО, вплив на українське суспільство, а також еволюцію стосунків з польською владою. Професор В. Влодаркевич аналізує українсько-польські відносини у 1939 р., зокрема, діяльність УНДО і УПР.

Отже, вивчення громадсько-політичної діяльності В. Мудрого охоплює досить значний проміжок часу. Історіографія має фрагментарний характер і не дає цілісного уявлення про В. Мудрого як людину, громадського діяча та політика.

Основними джерелами теми стали неопубліковані архівні та опубліковані документи і матеріали, які можна поділити на такі групи: 1) праці В. Мудрого; 2) документи і матеріали архівів; 3) опубліковані документи і матеріали; 4) матеріали української та польської преси 1920-1960-х рр.; 5) спогади громадсько-політичних діячів.

В. Мудрий залишив нам велику кількість науково-популярних та публіцистичних праць, що послужили основною джерельною базою дослідження. Це статті у пресі й видані окремими брошурами праці на різні теми суспільно-політичного життя Галичини міжвоєнного періоду та української еміграції, виступи на засіданнях ЦК і з'їздах партії, польському сеймі, спогади. Матеріали розкривають найрізноманітніші аспекти його діяльності, впливу на події, взаємовідносини із політиками, участі у виборчих кампаніях. У них міститься не тільки унікальний фактологічний матеріал, а й цікаві авторські візії стосовно проблем становлення української нації. На жаль, епістолярна спадщина В. Мудрого майже відсутня. Втеча зі Львова у вересні 1939 р. спричинила втрату всіх його документів.

Для всебічного розкриття теми використано матеріали із фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові, державних архівів Львівської та Тернопільської областей, зокрема, резолюції, протоколи з'їздів, засідань, партійна програма, комунікати, обіжники, звернення, інструкції, реферати, виступи, статті, листи, записки. Персональних фондів В. Мудрого у названих архівах немає. Автором також були досліджені відповідні фонди й матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. Підсумовуючи огляд архівних джерел, необхідно відзначити, що інформація, яка зберігається у багатьох фондах, часто лише опосередковано стосується діяльності політика, має фрагментарний характер, вимагає об'єктивної перевірки й усебічного аналізу. Значна кількість матеріалів і документів вперше введена до наукового обігу.

Характеристику громадсько-політичної діяльності В. Мудрого доповнюють опубліковані джерела, що, поряд з архівними матеріалами, є складовим компонентом джерельної бази дослідження. Серед опублікованих документів використано збірник про життя та суспільно-політичну діяльність Мілени Рудницької. До другого тому видання М. Кугутяка “Українська націонал-демократія (1918-1939)” включено документи і матеріали, які розкривають процес ідейно-політичного становлення УНДО 1925-1928 рр. З опублікованих документів важливе місце займають матеріали державних органів влади. Наприклад, “Sprawozdanie stenograficzne Sejmu” ІІ Речі Посполитої містять стенограми виступів В. Мудрого у польському сеймі й значно розширюють висвітлення його політичної та парламентської діяльності. У збірнику “Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р.” за загальною редакцією Я. Шашкевича та В. Кука опубліковано документи і матеріали з архівів України та Німеччини, які розкривають події напередодні й після проголошення Акту 30 червня 1941 р. Цінні документи, які були використані при вивченні та дослідженні діяльності В. Мудрого в УГВР, опубліковано у фундаментальній серії “Літопис Української Повстанської Армії”, насамперед, це документи Першого Великого Збору УГВР (тт. 26, 41).

Значну кількість інформацій щодо громадсько-політичної діяльності В. Мудрого дисертант почерпнув із української та польської преси міжвоєнного періоду. Йдеться передовсім про часописи “Діло”, “Свобода” (Львів), “Новий час”, “Національна політика”. Особливості суспільно-політичної ситуації в Галичині розкривають також часописи “Громадський голос”, “Нова зоря”, “Батьківщина”, “Політика”, “Розбудова держави”, “Хліборобський шлях” та ін. Після переїзду 1949 р. до США В. Мудрий тісно співпрацював із часописом “Свобода” (Джерсі-Сіті - Нью-Йорк). Для більш глибокого розкриття теми використано польські часописи. Це видання Міністерства внутрішніх справ “Sprawy Narodowoњciowe” та “Sprawozdanie z џycia mniejsnoњci narodowych”, “Kurjer Warszawski” та ін.

У дослідженні використано низку праць мемуарного характеру. Цікавими є спогади І. Кедрина, М. Ковалевського, Л. Шанковського, М. Прокопа, К. Паньківського, Д. Ребет, Т. Мацьківа - безпосередніх учасників аналізованих подій.

Таким чином, різноманітний комплекс джерел та їх аналіз дають можливість показати розвиток суспільних поглядів В. Мудрого та його громадсько-політичну діяльність, які не стали предметом дослідження істориків.

У другому розділі - “Формування світогляду В. Мудрого” - висвітлено процес формування світогляду В. Мудрого, його участь у боротьбі за Український таємний університет у Львові.

Важливу роль у формуванні політичного світогляду та утвердженні громадянської позиції В. Мудрого відіграли місце народження, родинне коло, роки навчання, перший громадсько-політичний та професійний досвід. Зміцнення його національних поглядів продовжувалося у період навчання в Тернопільській гімназії, де він отримав добрі знання та вперше долучився до громадської роботи - став членом таємного гуртка “Студентська громада” та головою “Наукового гуртка”, працював у читальнях “Просвіти”. У Львівському університеті В. Мудрий продовжує активну громадську роботу в українських студентських організаціях - “Академічній громаді” та Українському студентському союзі. У цьому навчальному закладі він уперше виявив себе як дослідник. Зокрема, заслуговує на увагу написаний ним 1913 р. реферат “Сліди масонських ідей в “Енеїді” Котляревського”.

У період визвольних змагань В. Мудрий працює у Проскурові, обіймаючи різні адміністративні посади. Тут на початку грудня 1918 р. його обрано головою Українського національного союзу. Усі зусилля В. Мудрого припинити погроми в місті (лютий 1919 р.) успіху не мали. Причини цих трагічних подій та їхній перебіг він описав у спогадах “Проскурівський погром” (1925 р.).

У дослідженні відзначено, що у 1920-1925 рр. В. Мудрий брав активну участь у боротьбі за Український таємний університет у Львові. Він включається у діяльність відновлених студентських організацій “Академічна громада” та ”Студентський союз”. В Українському таємному університеті В. Мудрий очолював канцелярію, звідки виходили всі інструкції стосовно студентів і професорів: розподіл навчальних годин, пошук відповідних, переважно добре законспірованих приміщень, забезпечення персоналу особистими документами, зокрема, “індексами” (заліковими книжками), збирання плати за навчання, підготовка документів для навчання студентів за кордоном тощо. У лютому 1923 р. В. Мудрий став секретарем Кураторії українських вищих навчальних закладів. Польська влада постійно переслідувала всіх, хто хоч якось був причетний до Українського університету, у тому числі й В. Мудрого. Літній семестр 1924/1925 рр. засвідчив, що репресії польської поліції щодо Українського таємного університету поступово досягають мети. Їхньою вершиною стала заборона службовцям державних установ викладати в університеті. Як наслідок, у липні 1925 р. Кураторія українських вищих навчальних закладів ухвалила рішення про припинення діяльності Українського таємного університету. Створено ліквідаційну комісію на чолі з В. Мудрим. Остання спроба політика заснувати Український університет датується 1935 роком, однак до початку Другої світової війни ця проблема так і не була розв'язана. Таким чином, наполеглива праця, виявлені організаторські здібності та задатки лідера стали основою для формування В. Мудрого як майбутнього впливового громадського і політичного діяча.

У третьому розділі - “Громадсько-просвітницька та публіцистична діяльність В. Мудрого” - показана участь В. Мудрого у діяльності “Просвіти”, українських громадських інституціях Галичини та керівництві часописом “Діло”.

Упродовж 1921-1931 рр. В. Мудрий був членом Головної управи “Просвіти”, у 1925-1931 рр. - генеральним секретарем, а у 1932-1939 рр. - першим заступником голови товариства. Відзначено, що він брав активну участь у створенні нових філій і читалень товариства, організовував курси для підготовки просвітянських кадрів, підтримував розвиток бібліотечної та видавничої справ, аматорських театральних гуртків. В. Мудрий сприяв виходу ювілейної, найбільш повної “Популярної історії Товариства “Просвіта” С. Перського. З 1926 до 1931 р. ним відредаговано шість “Календарів Просвіти”. З нагоди 60-річного ювілею товариства, що відзначалося у 1928 р., В. Мудрий підготував брошуру “Роля “Просвіти” в українському житті”. Окрім цього, він виступав активним захисником української освіти, мови, науки як важливих чинників поглиблення національної свідомості. В. Мудрому не раз доводилося захищати перед владою право на існування “Просвіти”, використовуючи для цього політичний і парламентський досвід, а також звертатися до громадськості за матеріальною допомогою товариству. Він головував на останніх загальних зборах “Просвіти” 8 червня 1939 р., на яких розгорнулася бурхлива дискусія щодо виборів нового Головного виділу. В. Мудрий разом з іншими відомими діячами “Просвіти” намагався надати просвітній роботі систематичного характеру, позбутися непрофесійності й випадковості, бачив “Просвіту” не як організацію для вияву вузькополітичних амбіцій, а як інституцію для боротьби за кращу долю українського народу.

У міжвоєнний період В. Мудрий очолював ряд громадських комітетів, що підтвердило його великі організаторські здібності. Найпомітнішою є його діяльність у заснованому 1926 р. у Львові Комітеті будови надгробного пам'ятника Іванові Франку. Відкриття пам'ятника відбулося 28 травня 1933 р. за участю делегацій з Волині, Прикарпатської України, Буковини, Чехо-Словаччини та Канади.

Улітку 1933 р. до активної громадської діяльності В. Мудрого підштовхнули події, що відбувалися в УСРР. 25 липня 1933 р. за участю представників 44-х політичних, наукових, культурно-освітніх, економічних та інших установ і товариств, він від імені підготовчої комісії запропонував завдання і план роботи щодо боротьби з голодомором у радянській Україні. Було утворено Український громадський комітет рятунку України, який очолив Д. Левицький. Практичний бік його діяльності перебував у руках Ділового комітету під керівництвом В. Мудрого. Він організовував збори, віча, збір коштів, ухвалював резолюції з протестами, робив усе можливе, щоб мобілізувати світові політичні інституції проти більшовицького геноциду українського народу (виїжджав до Відня і Праги). 29 жовтня 1933 р. Діловий комітет призначив Днем національної скорботи і протесту з приводу жахливих подій на Великій Україні. До цієї дати В. Мудрий опублікував спеціальну брошуру “Лихоліття України”, в якій охарактеризував національну і господарську політику Москви, що привела Україну до катастрофи. Протестна акція галичан проводилася під гаслом ліквідації так званого радянофільства, проти якого завжди виступав В. Мудрий. Але через встановлення тоталітарного режиму в УСРР, заходи західноукраїнської суспільності з організації допомоги голодуючому населенню Наддніпрянщини не мали успіху.

Восени 1923 р. В. Мудрий увійшов до складу редакції “Діла”, а у лютому 1927 р. став головним редактором часопису. На цій посаді він показав себе не тільки як талановитий журналіст, а й умілий організатор. Під його керівництвом часопис розширював проблематику, збільшував обсяг, змінював формат, гуртував відомих українських діячів, був трибуною вільного українського слова. З метою зробити газету більш привабливою і цікавою для читача, В. Мудрий намагався втілювати у життя три головні принципи: “різнорідність публікацій”, “своєчасність інформації” та “актуальність матеріалу”. Серед пріоритетів його публіцистичної діяльності можна виділити висвітлення стану справ у радянській Україні, що дедалі більше переконувало В. Мудрого у віддаленості реалій життя від засад теоретичного соціалізму. Він активно виступав проти будь-яких спроб зірвати скликання Всеукраїнського національного конгресу, співпрацював з діячами різних поглядів і таборів. Політик ніколи не відмовляв своїм опонентам у публікаціях статей в “Ділі”, навіть таких, які суперечили ідеології часопису. За таку позицію В. Мудрий піддавався гострій критиці з боку нелегального революційного підпілля та редакторів українських часописів, а також польської цензури. Несприятливими були й умови праці. Багато сил він витрачав на пошук фінансових засобів, необхідних для видання часопису, велику увагу приділяв чистоті української літературної мови. В. Мудрий особисто писав листи до відомих галицьких діячів, у яких звертався з проханням про співпрацю у “Ділі”, яка “вийде на користь українській національній справі”. Досить тісні стосунки були налагоджені зі щоденником “Свобода” (США). Завдяки широкій мережі власних кореспондентів, на сторінках газети регулярно з'являлися публіцистичні огляди, статті, коментарі, що давали чітку загальну картину макрополітичних процесів. Це було важливо з огляду на те, що газету передплачували не тільки українці, а й кожне посольство у Варшаві, позаяк дипломати вважали за краще вивчати “український чинник” тодішньої польської дійсності з першоджерел. Отже, очоливши часопис, В. Мудрий спрямовував діяльність редакції на висвітлення суспільно-політичних проблем Галичини і радянської України, сприяв розвитку паростків національної свідомості, народних ідеалів, любові до України.

У четвертому розділі - “Партійна і парламентська діяльність В. Мудрого” - висвітлено участь В. Мудрого у розробці та реалізації програмних засад УНДО, проведення ним політики “нормалізації” українсько-польських взаємин та досліджено його парламентську діяльність.

Майже увесь міжвоєнний період В. Мудрий був тісно пов'язаний з діяльністю найвпливовішої політичної сили Західної України - УНДО. З часу заснування УНДО у 1925 р. В. Мудрий входив до його керівного складу, був активним учасником всіх партійних з'їздів. В. Мудрому належить опрацювання програми об'єднання та авторство винесених на ІІ з'їзд (1926 р.) політичних резолюцій. Державницька та демократична ідеї посідали чільне місце в його світобаченні. До серпня 1930 р. В. Мудрий відкидав будь-яку можливість співпраці з польською владою. У ставленні до УСРР він вказував на колоніальне становище України в складі СРСР, засуджував більшовицьку національну політику, виступав за відокремлення українських земель від СРСР, за створення незалежної Української держави. Завдяки В. Мудрому антирадянський напрям в УНДО здобув повну перемогу.

Восени 1930 р. ставлення В. Мудрого до Польщі було зумовлене двома чинниками - “пацифікацією” і необхідністю внесення змін до політичної тактики (поновленні гасла територіальної автономії) у зв'язку з тиском польської влади на суспільне життя галицьких українців. У розділі проаналізовано контакти керівництва УНДО й УПР, у тому числі й В. Мудрого, з представниками польського уряду на початку 1930-х рр. Зміна тактики керівництва УНДО викликала спротив з боку частини членів партії радикально-націоналістичної орієнтації під керівництвом Д. Паліїва. Непорозуміння перенеслися на IV з'їзд партії (1932 р.), на якому В. Мудрий звернув увагу делегатів на вимогу територіальної автономії етнографічних українських земель у Польщі. Щоб зберегти єдність партії, спеціальна комісія з підготовки нового проекту рішення відкинула його пропозиції.

Боротьба за вплив на українське суспільство, а також політична еволюція УНДО позначилися на взаєминах В. Мудрого з Організацією українських націоналістів. Хоч сама ідеологія націоналізму у нього не зустрічала послідовної протидії, але він засуджував деструктивні методи боротьби їх провідників: насильство, терор, саботажі.

У другій половині 30-х рр. В. Мудрий був на вершині політичного кар'єри, проводячи тоді дуже непопулярну серед українського громадянства політику, що отримала назву “нормалізації” польсько-українських взаємин. Каталізатором угодових тенденцій став виборчий компроміс, а виконання обіцяних урядом українських вимог (поступки в галузі шкільництва, мови, а також гарантував місця у майбутньому парламенті й органах місцевого самоврядування тощо) мало стати основою для надання Західній Україні територіальної автономії. У досліджені визначено чинники, що спонукали В. Мудрого й керівництво УНДО розпочати переговори з польським урядом. На пленарному засіданні сейму 6 грудня 1935 р. він підкреслив, що в основі політичних змагань стоїть велика ідея української державності, глибоко вкорінена в крові й душі українського народу. В українському суспільстві відбувся поділ: частина населення пішла за УНДО і підтримала порозуміння з владою, інша - залишилася на непримиренних позиціях щодо Польської держави. Курс на “нормалізацію” українсько-польських взаємин остаточно закріплено на засіданні ЦК УНДО 12 жовтня 1935 р. Тоді ж В. Мудрого обрано головою партії. Своєю чергою, польський уряд зробив декілька кроків назустріч українцям. В. Мудрого обрали одним із п'яти віце-маршалків сейму. Оголошено амністію українським в'язням. Проте влада не поспішала виконувати основні українські вимоги. Політика дискримінації українців продовжувалася, а питання територіальної автономії навіть не розглядалося. Спроба переведення деструктивного міжнаціонального конфлікту у річище конструктивного діалогу зазнала невдачі. Такий хід подій сприяв еволюції настроїв українського громадянства супроти Польської держави. У 1938 р. відбувся V з'їзд УНДО, на якому опозиція виступила проти зосередження всієї політики в УПР і суміщення посад голови УНДО і УПР однією особою, тобто В. Мудрим. У дискусіях делегатів з'їзду, а також у резолюції стверджувалося, що польський уряд не виконав своїх зобов'язань, тому дотеперішня політика УПР повинна бути “загострена”. З'їзд став важливим етапом для визначення подальших дій В. Мудрого, який уже 23 лютого 1938 р. виступив із заявою на пленарному засіданні сейму, що УПР утримується від участі в голосуванні над бюджетом.

Восени 1938 р. очолювана В. Мудрим партія знову взяла участь у виборах, що викликало в УНДО новий спалах емоцій. Завдяки виборчій угоді, був збережений статус-кво з 1935 р. - кількісне представництво українських партій у сеймі і сенаті залишилося незмінним. Складна політична ситуація у краї, загострення українсько-польських взаємин, діяльність Контактного комітету, а також події на Закарпатті позначилися на політичній позиції В. Мудрого. У грудні 1938 р. він відмовляється від нормалізаційної політики, що сприяла ліквідації внутрішнього конфлікту в УНДО та приєднання до КК. Отже, відбулася часткова консолідація українських політичних сил на платформі легальної опозиції.

Чотири роки на посадах голови УНДО і УПР, віце-маршалка сейму були наповнені важкою працею: інтерпеляції (запити), звернення, скарги, особисті зустрічі з представниками польського уряду, промови, конференції, закордонні подорожі, часом головування на пленарних засіданнях сейму. Парламентська діяльність В. Мудрого відіграла важливу роль у пропаганді ідеї державної самостійності України, у протистоянні політиці асиміляції та захисту прав українців (не тільки Східної Галичини, але й у радянській Україні), у збереженні традицій багатопартійної демократії, формуванні громадянського суспільства.

Навесні 1939 р. суспільно-політична ситуація на західноукраїнських землях продовжувала загострюватися. На спеціальному засіданні ЦК УНДО від 22 квітня 1939 р., у період загострення міжнародних відносин, В. Мудрий заявив, що УНДО ніколи не зійде з позицій політичної боротьби за забезпечення прав для українського народу в Польщі, а також ствердив, що свої громадянські обов'язки супроти держави будемо виконувати. Провал політики “нормалізації” призвів до занепаду ролі УНДО та інших легальних партій, розчарування у парламентаризмі. Це підштовхувало українців до більш радикальних засобів боротьби, зростання популярності ОУН напередодні Другої світової війни. 2 вересня 1939 р. В. Мудрий востаннє виступав на засіданні польського сейму, де заявив, що разом з усім громадянством українці виконають обов'язок і принесуть усі жертви для оборони держави.

У п'ятому розділі - “Діяльність В. Мудрого в діаспорі” - досліджено діяльність В. Мудрого у період нацистської окупації, участь у створенні УГВР, керівництво Центральним представництвом українських емігрантів у Німеччині та громадсько-політичну діяльність у США.

З вересня 1939 р. до червня 1941 р. В. Мудрий перебував у Кракові. Це був досить важкий період у його житті. УНДО припинило діяльність. Німецька влада заборонила займатися політикою. На території Генеральної Губернії В. Мудрий розподіляв матеріальну допомогу, працював у редакції газети “Краківські вісті”, брав участь у засіданнях з відновлення діяльності КК. З 1941 р. В. Мудрий почав співпрацювати з ОУН-Б, тим самим включився у подальшу національно-визвольну боротьбу. 22 червня 1941 р. він взяв участь у роботі з'їзду української політичної еміграції у Кракові на якому був обраний до Президії Українського національного комітету.

Створення УГВР було втіленням ідеї, якої постійно дотримувався В. Мудрий, - об'єднання українських політичних сил для боротьби з ворогами української державності. Під псевдонімом Ігор Вавричин він взяв участь у роботі Першого Великого Збору УГВР 11-15 липня 1944 р., на лісничівці біля с. Сприня Самбірського району. В. Мудрий був активним учасником зборів, дискусій, входив до складу комісій з вироблення платформи УГВР та редагування присяги, зачитував резолюції тощо. Він ще раз засвідчив незмінність позиції щодо ставлення до СРСР, а також робить висновок, що Польща ніколи не погодиться віддати Україні Галичину і Волинь, і що це питання може розв'язати тільки сила. Великий Збір обрав В. Мудрого І віце-президентом та членом Президії УГВР.

У розділі проаналізовано становище українців на території Німеччини навесні 1945 р. Тут В. Мудрий одразу включився у громадську й політичну діяльність. Об'єднавши в Баварії громадські комітети, він добився від американської влади (в американській окупаційній зоні було найбільше скупчення українців) легалізації українського самодопомогового руху. 1 листопада 1945 р. в Ашафенбурзі українці створили єдину організацію - ЦПУЕН, головою якої обрали В. Мудрого. Повноваження представництва були настільки широкі, що й у момент його створення продовжувалася боротьба за контроль над організацією між різними політичними силами. Очолюване В. Мудрим ЦПУЕН (з листопада 1945 р. до квітня 1949 р.), основну діяльність спрямувало на налагодження господарського, освітнього та культурного життя українців на територіях окупаційних зон Німеччини, захист їхніх прав. Особливо він протистояв намаганням радянських репатріаційних комісій змусити українців (проти їхньої волі) виїжджати до СРСР, у тому числі воїнів УПА, тим самим інформував цивілізований світ про визвольну боротьбу ОУН - УПА - УГВР в Україні. Слабкістю у цій діяльності В. Мудрого було використання адміністративних методів, які приводили до відвертої боротьби.

Багато сил та енергії витрачав В. Мудрий на консолідацію громадсько-політичного життя. У 1946 р. він відновив діяльність УНДО. Навесні 1947 р., у результаті порозуміння між українськими політичними партіями, створено Українську Національну Раду як передпарламент Державного Центру УНР. В. Мудрий, що був одним із співзасновників УНРади, з метою консолідації політичних сил у 1947 р. вийшов зі складу УГВР. Він брав активну участь у засіданнях першої сесії УНРади (16-20 липня 1948 р.), де його обрано (та склав присягу) заступником голови Ради Міністрів і введено до складу комісії закордонних справ.

У квітні 1949 р. В. Мудрий виїхав до США, де включився в активне громадсько-політичне життя української діаспори. Після перших важких місяців безробіття, його запросили на роботу в Український Конгресовий Комітет Америки, де він згодом став членом Політичної ради, а з 1957 р. до 1966 р. був директором канцелярії. Він брав участь у численних американських з'їздах, конференціях, дискусійних семінарах тощо. Важливою справою у діяльності УККА й української громади США, у тому числі й В. Мудрого, було спорудження та відкриття у Вашингтоні 1964 р. пам'ятника Т. Шевченкові. Він працював також на відповідальній посаді екзекутивного директора Злученого українсько-американського допомогового комітету, головним завданням якого було надання допомоги українцям у переселенні з Європи до США. З приїздом до США В. Мудрий став постійним співробітником часопису “Свобода”, де помістив численні статті, спогади та рецензії, став дійсним членом НТШ, займався громадською роботою.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які винесено на захист.

1. Здійснений аналіз наукової літератури показав, що в роботі вперше здійснено спробу дослідити громадсько-політичну діяльність видатного діяча Галичини першої половини XX ст. В. Мудрого. Джерельна база є достатньо репрезентативною для розв'язання сформульованих у дисертації завдань.

2. Формування особистості та становлення суспільно-політичних поглядів В. Мудрого припало на період розвитку українського національного руху кінця XIX - початку XX ст. Виховання у національно свідомій родині дало йому можливість ще з дитинства усвідомити себе українцем. Навчаючись у Тернопільській гімназії, В. Мудрий долучився до громадської роботи, активно займатися якою продовжив у Львівському університеті.

3. Займаючи різні адміністративні посади у м. Проскурів, у період визвольних змагань, В. Мудрий мав можливість ближче пізнати народне життя Правобережної України, що позначилося на соборницькому характері його майбутньої діяльності. Він не схвалював антигетьманського виступу, прикладав великі зусилля, щоб припинити єврейські погроми у Проскурові в лютому 1919 р.

4. Громадська робота В. Мудрого знайшла закономірне й послідовне продовження у товаристві “Просвіта”. Він був організатором відродження товариства у міжвоєнний період, підтримував створення нових філій і читалень, розвиток бібліотечної та видавничої справ, став організатором ряду видань. Найбільш результативною була праця у Комітеті будови пам'ятника Івану Франкові (його було відкрито у травні 1933 р.) та Діловому комітеті допомогти голодуючим у радянській Україні.

5. З 1923 р. В. Мудрий - член редакції найвпливовішого західноукраїнського часопису “Діло”, а у 1927-1935 рр. - редактор. У численних статтях, опублікованих у часописах “Діло”, “Свобода”, “Національна політика” та ін., відстоював права українців у Польщі, намагався правдиво показати реальний стан справ у радянській Україні та політику більшовиків.

6. Насиченою була політична та парламентська діяльність В. Мудрого. У 1925 р. він - один із засновників УНДО, а у 1935-1939 рр. - голова партії. В. Мудрий відіграв важливу роль у формуванні ідеології УНДО та був активним провідником основних програмних засад партії: соборність, державність, демократія. Він різко засуджував радянофільство, дотримувався легальних, демократичних методів боротьби за права українського народу, був противником радикальних дій, не сприймав тактику боротьби УВО - ОУН. А те, що в УНДО була опозиція до політики “нормалізації”, яку проводив В. Мудрий, є історичним доказом, що в українському партійно-політичному житті міжвоєнного періоду існувала демократія з правом критики всередині власної партії. Водночас він був активним прихильником консолідації українських національно-демократичних сил у боротьбі проти наступу польського режиму.

7. В. Мудрий у 1930-х р. виступив за “нормалізацію” українсько-польських взаємин, проведення якої вважав перехідним етапом. У період “нормалізації” загальна атмосфера стала кращою, але В. Мудрого обурювало те, що серед дрібних поступок топилася головна ідея українсько-польського порозуміння: національно-територіальна автономія українських земель у складі Польської держави. Його спроба налагодити конструктивний діалог зазнала невдачі через антиукраїнську політику польської влади і націоналістичних сил.

8. Обраний представником від УНДО до польського парламенту (у 1935 та 1938 рр.), В. Мудрий став одним із лідерів українського представництва у парламенті, віце-маршалком сейму. У парламенті він робив усе, що тоді було можливим, для захисту прав та репрезентації інтересів українського народу, активно розвінчував антиукраїнську політику. Таким чином, до 1930 р. В. Мудрий негативно ставиться до польської влади, у 1931-1935 рр. шукає компроміс, 1935-1938 рр. проводить політику нормалізації, а з грудня 1938 р. переходить в опозицію. Двадцятирічний період перебування Галичини в складі Польщі довів, що зденаціоналізувати свідому націю на її рідній землі - не можливо. У цьому велика заслуга В. Мудрого, котрий приклав багато зусиль, щоб плекати український самостійницький і соборницький ідеал та поглиблювати українську політичну думку.

9. На початку Другої світової війни, розуміючи, що уникнути арешту йому не вдасться, В. Мудрий переїжджає до Кракова. Ситуація, що склалася на території ГГ, змусила його відійти від активної політичної діяльності. З 1941 р. він починає співпрацювати з ОУН-Б. Участь у створенні УГВР було втіленням ідеї, яку постійно сповідував В. Мудрий - об'єднання українських політичних сил для боротьби з ворогами української державності. Перебуваючи на території післявоєнної Німеччині, В. Мудрий з великою енергією взявся за розбудову громадського життя українців, його оформлення та діяльність. Очоливши ЦПУЕН, він приклав багато зусиль для налагодження побуту українців на території Німеччини, їхнього захисту перед примусовою репатріацією. У деяких галузях (освіта, культура) ЦПУЕН успішно виконало роль координатора й керівника центру.

10. У 1949 р. В. Мудрий переїхав до США. Там він продовжив активно працювати як громадський діяч і політик. Це праця в УККА, ЗУАДК, НТШ, часописі “Свобода”, на сторінках якого опублікував велику кількість статей на суспільно-політичну тематику. Важливим напрямом його діяльності було об'єднання українців з усіх земель в один соборницький тип.

В. Мудрий увійшов в історію як знаний політик і громадський діяч, фаховий журналіст і публіцист. Його громадсько-політична діяльність є джерелом до історії Західної України першої половини XX ст. Введені в науковий обіг нові джерела дали можливість більш комплексно дослідити діяльність В. Мудрого на громадській та політичній ниві.

український населення польський самосвідомість

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях

1. Комарницький Ярослав. Парламентська діяльність Василя Мудрого (1935-1939 рр.) / Ярослав Комарницький // Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка : проблеми гуманітарних наук / [ред. кол. Тетяна Біленко (головний редактор), Василь Футала, Степан Макарчук та ін.] - Дрогобич : Вимір, 2005. - Вип. 16. Історія. С. 84-93.

2. Комарницький Ярослав. Діяльність Василя Мудрого в УНДО (1925-1935 рр.) / Ярослав Комарницький // Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка : проблеми гуманітарних наук ред. кол. Тетяна Біленко (головний редактор), Василь Футала, Степан Макарчук та ін.] - Дрогобич : Вимір, 2006. - Вип. 18. Історія. - С. 34-43.

3. Комарницький Ярослав. Діяльність Василя Мудрого у “Просвіті” (1921-1939 рр.) / Ярослав Комарницький // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки / [відп. ред. С. В. Віднянський]. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2008. - Вип. 17. - С. 116-126. - (Міжвідомчий збірник наукових праць).