Союз Гетьманату з Московською державою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Союз Гетьманату з Московською державою

Вступ

політичний гетьманат переяславський союзний

Актуальність: Минуле кожної країни і кожного народу ототожнюється в історичній пам'яті поколінь з епохальними, перемінними подіями і періодами, які за збігом часу не втрачають своєї актуальності, а також виховного і повчального значення. Такою подією в історії нашої держави стала Українська національна революція середини XVII століття, яка розпочалася у 1648 р. під проводом великого гетьмана Богдана Хмельницького.

Започаткувавши нову епоху в боротьбі української нації за незалежність і створення самостійної держави, ця подія спричинила справді революційні зрушення в політичній, соціально-економічній і духовній сферах, викликала гучний міжнародний резонанс, докорінно змінила геополітичну ситуацію у Центрально-Східній Європі. Питання утворення, існування та занепаду Української козацько-гетьманської держави і сьогодні залишається однією з центральних проблем вітчизняної історії, яка вимагає наукового переосмислення, звільнення від застарілих стереотипів й ідеологічних нашарувань та всебічного об'єктивного вивчення.

360-та річниця Української національної революції, яку започаткував Б. Хмельницький є слушною нагодою привернути увагу громадськості до надзвичайно важливої сторінки нашого минулого: об'єктивно, без будь-яких упереджень висвітлити суть тих подій та їхній вплив на всі сторони життя України протягом кількох наступних століть; а також віднайти в цих подіях коріння тих багатьох суспільно-політичних процесів, що мають місце на сучасному етапі розвитку країни - протягом 17 років від часу прийняття Акту про незалежність України; зробити з них важливі політичні висновки. Очевидно, що люди епохи пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу, в тому числі й ті, що населяли «стару» - козацьку Україну, мали зовсім інше політичне мислення, ніж суспільство на початку третього тисячоліття. Цілком очевидно, що три-п'ять століть тому тогочасні інтелектуали та політичні діячі зовсім інакше усвідомлювали й міжнародно-правові відносини між різними державами та політичними утвореннями. А вони значною мірою залежали від процесу перетворення старих «приватних» сюзеренно-васальних феодальних відносин спочатку в «приватно-політичні», а потім і у «державно-політичні» зв'язки, заміни персональних взаємин між главою держави, суверенами та васальними володарями на модерні інституційні відносини між урядами й усією масою підданих тієї чи іншої країни.

Мета: Аналізувати договір між Гетьманатом та Московською державою.

Завдання: Охарактеризувати передумори договору, його значення для Запорізької Січі, дослідитинаслідки союзу.

Історіографія: Білоцерківський В.Я. «Історія України». У пропонованому навчальному посібнику на основі досягнень гуманітарних наук кінця XX - початку XXI ст. переосмислюється історичне минуле України, висвітлюються як події сивої давнини, так і недавні (виклад українського історичного процесу завершено у 2006 р.). У виданні здійснюється об'єктивне, правдиве, без стереотипів, міфологізації та місцевого «зверх патріотизму» висвітлення найважливіших подій історії нашої Батьківщини - України, її державності та духовності. Сформульовано власні точки зору на окремі історичні явища. Лазарович М.В. «Історія України». Описує на основі кращих здобутків історіографії висвітлюється історія України з найдавніших часів до сьогодення.

1. Передумови союзу

Політичне становлення Запорізької Січі та Московської держави

Земський собор Росії ще в 1621 р. вирішив забрати силою від Польщі Смоленщину й Сіверщину, укласти союзницький договір зі шведами. З цією метою царський уряд за 1625-1630 pp. надав Швеції субсидій на 2,4 млн рейх-сталерів, поставляючи зерно за собівартістю, без мита і монопольного прибутку, щоб посилити Швецію в боротьбі проти Речі Посполитої. Водночас події 1648-1653 pp. засвідчили, що українські козаки спроможні створити власну державу, зруйнувавши при цьому Польщу. Російський цар збагнув, що союзом з Військом Запорозьким можна відкрити собі шлях до Чорного моря, Балкан, Центральної Європи. З донесень дипломатів московська влада знала, що козацька старшина не переймалася умовами політичної автономії. «Кошмар коаліцій» не випадково переслідував козацьку еліту з середини XVII до перших десятиліть XVIII ст. На жаль, в Україні воля до незалежності виявилася слабшою, ніж бажання старшини зберегти свої привілеї у протиборстві з козацтвом; міщани конфліктували з панами й старшиною, братства - з духовенством. І всі шукали силу, що допомогла б їм подолати супротивника. До того ж політично Україна була поділена між Польщею та Росією, культурно - між Сходом і Заходом.

У 1650 р. патріарх константинопольський Партеній II і патріарх єрусалимський погрожували Б. Хмельницькому анафемою, якщо він відмовиться від протекторату православного московського царя. Політична ситуація в 1653 р. не залишала надій на мир з Польщею, а турецько-татарське покровительство вважалося неприйнятним. Тому гетьман навесні-влітку 1653 р. активізував дипломатичні контакти з царем (за 6 років боротьби Б. Хмельницький направив до Москви 10 посольств).

2. Договір

2.1 Переяславська рада та Березневі статті

8 січня 1654 р. у Переяславі почалася рада, яка прийняла рішення, що суттєво змінило українську історію. У ній взяли участь представники козацької старшини, козаки Переяславського полку та мешканці Переяслава. Представників Запорозької Січі на цій раді не було. Взагалі ніякого письмового договору в Переяславі підписано не було. Визначення відносин в усіх сферах між Україною і Московщиною було відкладено на деякий час.

Протягом двох наступних днів старшина з послами обговорювали деталі майбутньої угоди. Головним у ній було те, що між Україною і Московщиною укладено військовий союз, протекція московського царя поширювалася на територію Лівобережної України та давалась царська гарантія збереження всіх прав і вольностей усіх станів українського суспільства.

З Переяслава московські посли поїхали по Україні приводити до присяги населення, що здійснити було непросто. В Полтавському та Кропив'янському полках московських послів побили киями. Відмовилися присягати полковник І. Богун та І. Сірко, який, зібравши невдоволених, подався з ними на Січ, Уманський та Брацлавський полки. Проте якихось значних виступів проти складання присяги не було.

Наприкінці березня 1654 р. українські посли - генеральний суддя Семен Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря - привезли цареві проект договору у формі петиції з 23 розділів. Основними його пунктами були:

- невтручання царських представників у справи місцевих судів та управління;

збереження прав і вольностей Війська Запорозького, козаків, шляхти та міщан;

-60-тисячний козацький реєстр;

- виборність гетьмана і старшини;

- встановлення платні реєстровим козакам;

- право гетьмана приймати чужоземних послів;

- участь московського війська у війні з Польщею.

Два тижні тривало обговорення статей договору. Цей документ, що складався з 11 частин, увійшов в історію під назвою Березневих статей. На жаль, оригінал його не зберігся.

27 березня 1654 р. українські посли одержали відповідь щодо статей договору, царську грамоту з привілеями Війську Запорозькому, грамоту про права й привілеї української шляхти, грамоту гетьманові на володіння Гадяцьким староством. Майже всі пропозиції української сторони були враховані царем, лише в пункті про міжнародні зносини гетьману заборонялося самостійно вести переговори з Польщею і Туреччиною.

Московський договір 1654 р. був так неясно сформульований, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. До цього часу серед істориків немає одностайності щодо його тлумачення. Україна вбачала в договорі лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана у наступні роки, а Москва з перших днів намагалася змінити політику протекторату на підкорення української території.

2.2 Непорозуміння та розходження у поглядах

Після короткого виступу Б. Хмельницького і читання царської грамоти на Переяславській раді. Гетьман, посли та старшини пішли до Успенського собору, де сталося перше непорозуміння між сторонами. Б. Хмельницький висловився за обопільність присяги, прагнучи, щоб боярин Василь Бутурлін присягнув від імені царя, що той захищатиме Україну від Польщі й не порушить прав і вольностей усіх станів українського суспільства. Посол відмовився, посилаючись на те, що цар свого слова не міняє. Після довгих суперечок українська сторона погодилась, що слово царя заміняє присягу з його боку; гетьман зі старшиною присягнули на тім, «щоб бути їм із землями й городами під царською великою рукою навіки невідступно». Гетьман і старшина домагалися від В. Бутурліна хоча б писаної декларації про те, що права й вольності України залишаться незмінними, але той відмовився і від цього.

Акти царського уряду, які обмежували гетьманське правління, не були оприлюднені в Україні, тому в своїй діяльності українське керівництво ігнорувало нав'язуванні обмеження. Зокрема, гетьман не брав до уваги московські плани щодо опису та стягнення до царської скарбниці податків з українського населення (до Москви не надійшло жодної копійки зібраних податків), відрядження до «знатних» міст Гетьманату царських воєвод, обмежень у сфері його зовнішньополітичної діяльності. Такий статус (майже незалежної держави) свідчив, що Україна в державницькому аспекті вигравала більше, ніж Молдова, Валахія чи Кримське ханство у складі Оттоманської імперії. У сучасному розумінні українсько-російські відносини будувалися не стільки на принципах протекторату, скільки на конфедеративній основі. В будь-якому разі угода не була для України, за словами сучасного українського історика Олени Апанович, «ні трагедією, ні ганьбою».

З травня 1654 р. війська Росії і полки наказного гетьмана Івана Золотаренка успішно діяли в Білорусі проти литовсько-польської армії, але спроби Б. Хмельницького закріпити за собою білоруські землі наштовхнулися на опір царя, тим більше, що в статті 6 московського договору гетьман зобов'язувався вивести козацькі загони з цієї території. Під час взаємного суперництва за підкорення Білорусі російські воєводи і козацькі старшини примушували жителів присягати на вірність відповідно царю чи гетьману. Судячи з призначень, що їх зробив Б. Хмельницький за 1654-1656 pp., білоруські землі він прагнув залишити за собою: І. Золотаренко (загинув у жовтні 1655 р.) став гетьманом Сіверщини, І. Нечай - полковником Білоруським, Д. Виговський - полковником Бихівським.

У цей період гетьман підписав новий договір з Кримом, за яким татари зобов'язалися більше не допомагати Польщі та не воювати з Росією, а Б. Хмельницький обіцяв не ворогувати з ханством. Фактично це була угода про взаємний нейтралітет.

Перемоги Росії в боях з Річчю Посполитою викликали занепокоєння короля Швеції Карла Густава. Він поспішив оголосити Польщі війну, а влітку 1655 р. захопив частину її території. У вересні шведам здалася Варшава, а російсько-українські війська захопили Люблін.

Литовський гетьман Януш Радзивілл ще 1654 р. пропонував Б. Хмельницькому союз проти Росії. Вважаючи блокування між гетьманом і царем небезпечним для Речі Посполитої, він у серпні 1655 р. прийняв протекцію шведського короля. Свого часу й Б. Хмельницький вів переговори зі шведами, пропонуючи створити то анти-турецький, то антимосковський союз.

2.3 Історичний погляд на договір

Російський історик державного права В. Сергієвич вважав, що цей договір е персональною унією, тобто, він об'єднував дві держави під владою одного спільного монарха (подібно до Кревської унії 1385 р. між Литвою і Польщею). М. Грушевський був переконаний, що договір встановлював васальну залежність України від Москви. Російські історики І. Розенфельд та В. М'якотін вбачали в договорі інкорпорацію (входження) України до складу Московської держави. В. Липинський твердив, що в 1654 р. утворився звичайний військовий союз України й Москви проти Польщі, подібний до тих, які Б. Хмельницький уклав раніше з Кримом і Туреччиною, а згодом зі Швецією.

3. Наслідки

Становище різко змінилося наприкінці 1655 p., коли після триденних важких боїв під Варшавою війська Швеції, Польщі, Бранденбурга зазнали великих втрат. На початку січня 1656 р. в Кенігсберзі делегація Речі Посполитої підписала мир зі Швецією. Однак проти Швеції виступили Данія та Росія, а бранденбурзький курфюрст князь Фрідріх Вільгельм у вересні 1657 р. помирився з поляками. Австрійський імператор Фердинанд ІІІ Габсбург також схилявся до підтримки суверенітету Речі Посполитої і послав до України болгарина - архієпископа П. Парчевича із завданням умовити гетьмана припинити війну з Польщею, зосередившись на боротьбі з ісламським світом.

Зреагував на зміну ситуації і московський цар; наприкінці 1655 р. почалося зближення Росії з Польщею, у результаті якого в листопаді 1656 р. між ними відбулося укладення миру й оголошення війни Швеції. Делегація гетьмана на чолі з Р. Гапоненком на ці переговори не була допущена. На польсько-російських переговорах цар в обмін на обіцянку бути обраним королем Речі Посполитої не заперечував, щоб українські землі залишилися за Польщею, а їх статус був визначений на зустрічі представників Росії, Війська Запорозького й Польщі. Цар дозволив католицьким ксьондзам, яких раніше вигнало білоруське й українське населення (за 10 років з кількох сотень костелів залишилось лише сім), повернутися назад. Майно католицьких орденів і монастирів також поверталося власникам.

Змінилася і зовнішньополітична лінія Б. Хмельницького: він намагався вступити в союз з Молдовою, Валахією, Бранденбургом, Швецією, Семигородом, литовськими дисидентами для боротьби проти Польщі й Росії, хоча у 1656 р. між Україною й Росією існував нейтралітет. Правда, дуже своєрідний: шведсько-українські війська били поляків, а російсько-польські - шведів.

З травня 1657 р. різко загострилася боротьба між українськими старшинськими угрупованнями: радикальним, національно-патріотичним, поміркованим. Прийняте у квітні під тиском гетьмана 26 старшинами рішення про наслідування булави після його смерті молодшим сином Юрієм (Юрасем) не стало для старшин стримуючим фактором. Розуміючи, що Юрій надто молодий для керівництва державою, гетьман призначив його опікунами полковника Григорія Лісницького, генерального осавула Івана Ковалевського, генерального писаря І. Виговського (незважаючи на відсутність у них будь-якого бажання виконувати такі обов'язки). Навесні 1657 р. почалися заворушення у Запорозькій Січі, повстання на Слобожанщині, дестабілізувалася ситуація в багатьох полках. Козаки, селяни звинувачували старшину в надмірних поборах, незаконному збагаченні. За три дні до смерті Б. Хмельницького польське керівництво схвалило нову стратегію боротьби з Україною: обіцяти привілеї старшині, вести її проти Москви, а в разі незгоди - карати; роз'єднувати чернь і козацькі верхи; грати на протиріччях Москви й Гетьманату. Головним підсумком боротьби 1648-1657 pp. було створення автономної за статусом української козацької напівдержави з територією, кордонами (хоча й не чітко визначеними), органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнання її існування деякими державами.

Висновки

Переяславська угода, була військовим союзом двох рівноправних держав з елементами васалітету. Цей союз був взаємно вигідний обом державам, котрі мали, за невеликим винятком, одних і тих самих зовнішніх ворогів.

Для України він мав велику цінність ще й тому, що зберігав її демократичний республіканський лад. Однак сама Московська держава була кріпосницькою монархією, і її рівноправний союз з демократичною Україною не міг бути довговічним. До того ж, окремі статті угоди мали недостатньо чіткий характер, що згодом викликало ряд суперечностей.

Утворення Української держави, її союз з Московським царством був одночасно і юридичним оформленням розриву з Польщею, її монархом в дусі тих часів. Це формально завершувало національно-визвольну революцію українського народу та процес утворення його державності.

Національна революція в Україні у 1648-1654 pp. поєднувалася із селянською війною. Одним із найважливіших її наслідків була ліквідація польських кріпосницьких відносин, магнатсько-шляхетського землеволодіння та фільварково-панщинної системи господарства. Переважна більшість селян отримала волю і право спадкоємного користування землею та можливість вступати до козацького стану. Це була одна із найяскравіших і найважливіших подій у житті українського народу, переломний етап у його розвитку. століття.

1648-1654 pp. є найважливішим етапом національно-визвольної війни. Від 1654 р. і до кінця 70-х років XVII ст. український народ вів боротьбу за збереження її результатів.

Список використаної літератури

1. Лазарович M.B. Історія України / М.В. Лазарович [електронний ресурс] - режим доступу: http://pidruchniki.ws/12560607/istoriya/ukrayinsko-moskovskiy_dogovir_yogo_realizatsiya_1654-1657#140

2. Білоцерківський В.Я Історія України/ Білоцерківський В.Я [електронний ресурс] - режим доступу: http://www.sich.in.ua/index.php? module=articles&act=show&c=1&id=12

3. Переяславська рада/ Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. [електронний ресурс] - режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0% 9F % D0% B5% D1% 80% D0% B5% D1% 8F % D1% 81% D0% BB % D0% B0% D0% B2% D1% 81% D1% 8C % D0% BA % D0% B0_%D1% 80% D0% B0% D0% B4% D0% B0

Размещено на Allbest.ru